Реферат
на тему: "Народи доколумбової Америки"
Зміст
Вступ
1. Племена, що знаходяться на стадії кам'яного віку
2. Племена, що знаходяться на рівні неоліту
3. Народності, що створили державу
Висновок
Список літератури
Вступ
Історія американських індіанців сповнена загадок і ставить багато питань перед вченими. Характер життя стародавнього населення Америки дійсно був суперечливим. Поруч з відсталими племенами, провідними примітивне господарство і навіть в XVI ст. НЕ переступили рубіж первісності, існували яскраві самобутні культури, які володіли значним багажем науково-практичних знань.
Вчені не завжди можуть пояснити настільки різкі відмінності в цивілізаційному рівні близьких етнічно та живуть в подібних природних умовах народів, неоднозначно трактують причини виникнення і загибелі американських цивілізацій, не мають у своєму розпорядженні вичерпною інформацією щодо структури генеалогічних зв'язків між різними племенами, не до кінця вирішили питання про їх історичної батьківщині і часу переселення на Американський континент.
Сучасна історична наука виключає Американський континент із числа претендентів на роль батьківщини людства. Так само, як і Австралія, Америка не входила в зону розселення вищих приматів, будучи відрізаною від неї - Старого Світу - не переборними для предків людино - мавп водними бар'єрами.
Історики вважають, що Америка вперше була заселена людьми приблизно 25 - 20 тис. років тому. До того часу людство вже розділилося на раси, і за своїм антропологічного типу переселенці до Америки були схожі з населенням Північної і Східної Азії, і входили у велику монголоїдної расу.
Початок переселення відноситься, мабуть, до кінця льодовикової епохи, коли між Америкою та Азією на місці нинішнього Берингове протоки була невелика перемичка суші, можливо, переселення здійснювалося і морським шляхом.
1. Племена, що знаходяться на стадії кам'яного віку
На стадії стародавнього і середнього кам'яного століття перебувала велика частина племен Північної Америки й багато мешканців Південної Америки. Їх повсякденне життя і характер занять цілком і повністю визначалися середовищем існування. Однак, навіть якщо вони жили в однакових природних умовах і не занадто сильно відрізнялися один від одного за способом життя та господарської орієнтації, вони суворо зберігали свою родову самоідентифікацію. Невеликий (у кілька сот осіб) колектив родичів міг вважати себе самостійним народом. Чим сильніше була виражена мовна та етнічна дрібність племен, тим більше відсталим воно було. Свідченням цього можна вважати замкнутий характер економіки і відсутність міцних міжобщинного і міжплемінних контактів.
На Арктичному узбережжі Північноамериканського континенту жили племена ескімосів і алеутів. Вони промишляли полюванням на морського звіра, в основному на моржа і тюленя, звіра били на лежбища, на льоду, а також з човнів, в яких могли знаходитися 29-30 веслярів. Відкриті човни називалися уміакамі, а закриті - каяках. Каркас човнів обтягували шкірою морських тварин.
Ці племена жили досить великими поселеннями в напівземлянках. Це були великі громадські будинки, в яких проживало від 10 до 40 сімей. Будували вони й літні оселі, які представляли собою дерев'яний каркас, покритий мережевий шкурами. Самобутньої був одяг. Вона шився їх пташиних шкурок, пір'ям всередину. Взимку ескімоси носили подвійні хутряні комбінезони. Як і у всіх інших індіанців, у ескімосів існував звичай робити татуювання: чоловіки завдавали кольорові гуртки близько куточків рота, жінки прикрашали обличчя та руки складними геометричними візерунками. Вони також розфарбовували особи охрою і графітом, вірячи, що це захистить їх від бід і хвороб.
Однією з найбільш відсталих груп були індіанці племені Юма, що жили на території сучасної Каліфорнії. Вони не знали осілості, землеробства, скотарства, ремесел, матеріалом для виготовлення знарядь праці служив камінь. Найважливішим господарським заняттям було загородне полювання на дрібних тварин і оленів, а також лов риб. Добуте м'ясо вони варили в кошиках, сплетених спеціальним чином з гнучких коренів рослин і не проникних для води. У такі кошики вони занурювали, один за одним, розжарені на багатті камені, доводячи воду до кипіння.
На крайньому півдні континенту - архіпелазі Вогняна Земля жили племена вона і Янгів. Дослідники схильні відносити до їх числа найбільш відсталих племен світу. Вони займалися полюванням на тюленів і ламу, ловили рибу, збирали молюсків і плоди, кочуючи у пошуках їжі вздовж узбережжя. Знаряддя праці вони виготовляли з кістки, каменю і раковин, і рівень кам'яної техніки був примітивний.
Ці племена жили громадами, які майже не мали між собою ніяких контактів. Кожна громада будувала для себе хатину, але якщо люди залишали її навіть на нетривалий час, вона цілком могла бути зайнята сусідами. У громаді не було розшарування, й особливе становище займали лише знахарі й шамани, які, на думку огнеземевласників, мали здатність впливати на погоду, визначати результат полювання і виліковувати хвороби.
Схожим був характер життя і рівень розвитку патагонців, що займали південну частину Анд. Вони кочували і не мали постійних жител, а для тимчасової стоянки зводили одну для всієї громади намет-навіс, вкриту шкурами. Громада складалася з кровних родичів, об'єднуючи 60 - 80 дорослих і кілька меншу кількість дітей. На чолі її стояв вождь, влада якого була відносною й проявлялася лише в складних, надзвичайних ситуаціях.
На північно-західному узбережжі Північної Америки жили тлінкіти. Вони вели напівкочовий спосіб життя. Зиму вони проводили на березі океану, полюючи на морську видру, а влітку піднімалися вгору за течією річок, і основним джерелом їх існування ставала лов риб, переважно лососевих порід.
М'ясо та рибу тлінкіти варілі дерев'яних горщиках, кидаючи у воду розпечене каміння. Рибу також варили і розмелюють на порошок.
Рибне борошно стала найважливішим предметом обміну з сусідніми племенами.
Розвиток обміну сприяло накопичення надлишків у вождів і старійшин - у тлінкітів повільно зароджувалося нерівність.
Тлінкіти жили родовими громадами, і кожен рід мав свою назву за тотемна тварина.
У них вже сформувався інститут парної сім'ї.
При укладанні шлюбу подружжя спочатку жили в громаді дружини, де чоловік "відпрацьовував" дружину у батьків, а потім - через рік або два подружжя йшли в рід чоловіка. Домашні роботи виконували не тільки жінки, але і раби, як правило, з числа військовополонених. Рабів було небагато, і належали вони всією громаді.
У центрі Північної Америки жили племена дакота.
Їх найважливішим досягненням стала піктографія - символічне рисункові лист.
Малюнки, виконані на шкірі, передавали в хронологічному порядку найважливіші події, які сталися з ними в даному році.
Основою існування дакота була колективне полювання на бізона. Будь-яка індивідуальне полювання була найсуворішим чином заборонена, і будь-який, який порушив заборону, жорстоко карався.
Дакота полювали пішими, використовуючи лук і стріли.
Всі їхні зброї та інструменти були виконані з каменю, так як металів дакота не знали.
У них не було також скотарства і землеробства.
2. Племена, що знаходяться на рівні неоліту
Племена цієї групи перебували на більш високому рівні, ніж дакота, ескімоси і патагонци. Вони жили як у Північній, так і в Південній Америці.
Племена Арауканія, що жили у південній частині сучасного центрального Чилі, крім полювання та рибної ловлі, займалися землеробством і скотарством. У них було розвинуте гончарство і почала розвиватися металургія: вони обробляли срібло. Проте в соціальному відношенні ці племена залишалися в рамках первісного суспільства.
Індіанці тропічних лісів басейну Амазонки - аравакі, тупі-гуаріні, караіби та інші - жили осіло і займалися переважно підсічно-вогневим землеробством. Основними вирощуваних культур були боби, кукурудза, маніока, тютюн і бавовник.
Високого рівня досягло мистецтво плетіння. Індіанці вміли плести рибальські мережі, сачки, кошики і навіть висячі ліжка, які вони називали гамаками. Проте інших ремесел вони не знали, не було у них і скотарства, і соціальна організація залишалася примітивною.
На стадії нового кам'яного століття знаходилися індіанці пуебло, які заселяли південно-західні території Північної Америки. Вони займалися інтенсивним ручним землеробством і створювали систему штучного зрошення. Важливою сільськогосподарською культурою був бавовник, з волокон якого на вертикальному ткацькому верстаті вони виготовляли тканини. Було розвинене і гончарна справа, хоча гончарне коло їм не був відомий. Полювання, збиральництво і рибальство носили підсобний характер.
Їх соціальна організація відповідала ранніх етапах розвитку суспільства, що знайшло відображення у характері поселень пуебло. Їх житло - одне для всієї громади - являло собою єдине багатокамерні будову з пісковику або необпаленої цегли, розташоване в кілька поверхів, так, що дахи споруд служили дворами верхніх. Кожна громада мала свою територію пуебло з зрошуваними землями і мисливськими угіддями.
На подібній ступені цивілізаційного розвитку знаходилися ірокези, що жили на Сході Північної Америки, на території нинішнього штату Нью-Йорк. Їх основним заняттям було мотичного землеробство підсічно-вогневого типу. Ірокези вміли вирощувати кукурудзу, боби, горох, кабачки, кавуна, тютюн, соняшник. Важливим продуктом харчування був рис. Крім рису ірокези збирали ягоди, гриби, горіхи, каштани і жолуді.
Ірокези не мали приручених тварин і не займалися скотарством. Полювали вони спільно, разом робили і будь-яку іншу роботу: ловили рибу, вирубували ліс і готували для посіву ґрунт , доглядали за посадженими рослинами, збирали врожай, робили спільні продуктові запаси. Разом будували і житла.
Ірокези жили в дерев'яних будинках, за формою схожих на довгі низькі сараї. У будинку жила одна громада - зазвичай 20 - 24 сім'ї. Кожна подружня пара займала одне таке приміщення, без дверей, відкрите до вогнища. Вогнище було спільним для чотирьох сімей, розташованих один проти одного попарно, і на ньому в загальному казані готували з загальних запасів їжу.
3. Народності, що створили державу
Далі інших у своєму розвитку цивілізаційному просунулися майя, ацтеки і інки, які створили свою державність.
Майя - група індійських народів, що жили на території півдня сучасної Мексики, Гватемали, Гондурасу, Сальвадору і Белізу. Вважається, що предки майя прийшли в ці місця з півночі в IV - III тис. до н. е.. Перша значна цивілізація майя склалася на рубежі нашої ери. Це було кілька десятків міст-держав, найбільш відомими з яких були: Вашактун, Яшчілан, Тікаль, Паленке, Копан та ін У VII - IX ст. майже всі міста-держави майя загинули в результаті внутрішніх криз, а також з-за навали ворожих племен. Більшість міст жителі покинули назавжди, в інші, як наприклад Чичен-Іцу (що означає "біля колодязя Іцу") на півострові Юкатан, повернулися через сторіччя. У X - XI ст. він став найбільшим культурним центром майя. У XII в. це місто було захоплено військами могутнього сусіднього міста-держави Майяпана. У середині XV ст. це викликало повстання жителів, залежних від Майяпана міст. Майяпан був захоплений і пограбований. Утворилося кілька ворогуючих між собою держав, і почалася смути і братовбивчих воєн. Доповнена епідеміями кінця XV ст., Вона привела до спустошення і остаточного занепаду колись квітучих міст. Такий побачили цивілізацію майя європейці в 40-і рр.. XVI ст.
Основним господарським заняттям майя було підсічно-вогневе землеробство, організоване в цілому на досить примітивному рівні. Майя не знали скотарства і не мали одомашнених тварин. Єдиним прирученим звіром у них була собака, м'ясо якої вживалося в їжу. Їжу тваринного походження вони отримували також від полювання на диких звірів, птахів і від рибного лову.
Господарським досягненням майя був винахід вертикального ткацького верстата, за допомогою якого вони робили чудові візерункові тканини з волокна бавовни або агави. Розвинене було і гончарна справа, і їх керамічне начиння прикрашалася художньої опуклою ліпленням і кольоровий розписом.
Вироби з металу вони отримували від сусідніх племен в обмін на продукти землеробства і тканини. Важливими предметами мінової торгівлі були сіль, риба, мед, раби. В якості грошей майя використовували баби какао.
У суспільстві майя існувало значне соціальне і майнове нерівність. Нагорі соціальної ієрархії перебували верховні правителі міст, влада яких була необмеженою. Поруч з ними стояли їхні наближені - радники, жерці, намісники завойованих територій. Нижні ступені займали залежне населення і раби.
Майя першими в Америці розробили вдосконалену форму ієрогліфічного письма. Вони писали на аркушах паперу, зроблених з рослинного волокна. Чудові математики та астрологи, майя склали два календаря. Вивчивши рух Землі навколо Сонця, вони точно вирахували річний цикл, що складався з 365 днів. Інший - священний 260-денний календар застосовувався для пророкувань. Його вміли читати тільки жерці, яку відігравали важливу роль у житті суспільства.
Особливостями релігійного культу майя були криваві самокатування - через рани, вважали майя, людині передаються енергія і знання богів, людські жертвоприношення - люди повинні були віддячити богів за даровану їм життя, і канібалізм - майя були впевнені, що, поїдаючи жертовного одноплемінника, вони придбають всі його гідності. Тому для жертв вибиралися кращі з кращих - молоді, здорові, гарні. Масштаби людських жертвопринесень були дуже великі, і, діючи так, майя позбавляли себе майбутнього.
Іншим великим народом, який створив ранню міську цивілізацію Америки, були тольтекі. У II - I ст. до н. е.. вони почали будувати місто Теотіутакан - він знаходився на території сучасної Мексики, в долині Мехіко. Епоху розквіту Теотіутакан переживав в III - IV ст. н. е.. Він займав площу 25 кв. км і налічував 50-80 тис. жителів. Піраміди, площі, майстерні, житлові будинки і ринки розташовувалися за суворим планом. Стіни величних будинків, палаців і храмів були покриті штукатуркою і розписані фресками, як правило, на міфологічні сюжети. Головним божеством тольтеків був боголюдина Кецалькоатль ("пернатий змій").
Держава тольтеків перестало існувати близько X ст. в результаті вторгнення сусідських племен, голоду та епідемії чуми. Спадкоємцями культури Теотіукана стали ацтеки.
Ацтеки з'явилися в долині Мехіко в XII ст. в числі інших кочових племен, завоювали і асимілювали місцеве населення і стали зводити свою генеалогію до підкорених ними тольтеків. Близько 1325 ацтеки заснували місто Теночтіплан. Місто поділялося на чотири сторони світу, і на 20 малих кварталів, відповідних поділу ацтеків на племена та роду. Період незалежного існування цієї держави був недовгим: вже в 1519 - 1521 рр.. воно було завойовано іспанцями.
Основною галуззю економіки ацтеків було іригаційне і чінамповое землеробство. Вони вміли будувати системи зрошувальних каналів. Ацтеки робили плоти, на них викладали рідку землю з тванню і садили туди дерева, які пускали коріння і закріплювали "плаваючі городи". Такі плоти називали чінампасамі. Саме від ацтеків європейці дізналися про шоколад. Ацтеки знали властивості каучуку і вміли робити м'ячі для ритуальних ігор.
У ацтеків були розвинуті різноманітні ремесла, у тому числі виготовлення візерункових бавовняних тканин, одягу і головних уборів, поліхромної та різьблений кераміки, кування міді і золота, різьблення по каменю, складання мозаїк з дорогоцінних каменів, у тому числі з бірюзи і нефриту.
Різноманітність вироблених ремісничих виробів стимулювало обмін. Найбільшим торговельним центром був ринок в Теночтітлані, де продавці кожного товару займали свій особливий ряд.
Своєрідністю відрізнялися спосіб життя і світогляд ацтеків. Від майя ацтеки успадкували писемність, календар і спосіб літочислення, у них існувала розвинена міфологія і розроблені релігійні культи. Їх ювеліри робили дивовижні за красою прикраси, будівельники зводили грандіозні храми, купці організовували торгівлю, залучаючи до неї навіть дуже віддалені від себе племена.
У 1519 р. іспанський конкістадор Ернан Кортес з порівняно невеликим військом вирушив до берегів Мексики в пошуках золота і багатств. Вступивши до столиці ацтеків, він був вражений її багатством. Правитель ацтеків Монтесума II спочатку не знав, як слід вести себе по відношенню до іноземців. Монтесума прийняв його за бога Кецалькоатля, про повернення якого говорило стародавнє пророцтво. Ореол божественності іспанців був розвіяний, коли у 1920 р. ацтекам вдалося вигнати їх з Теночтітлана. Але за допомогою ворогів ацтеків - підкорених ними народів - іспанці розгромили ацтеків.
Держава інків, що займало в кінці XV ст. область Центральних Анд, складалося поступово. Перший період, що почався в I тис. до н. е.. і тривав до перших століть нашої ери, був часом розкладу родової та формування сільської громади, та складання союзів племен.
Другий період, який тривав приблизно з V по XV ст. став часом виникнення та розвитку держави інків. Особливу роль у його становленні відіграли племена мочіка, аймара і кечуа.
Моче вміли зводити великі будівлі з необпаленої цегли, до яких вели бруковані дороги. Вони займалися інтенсивним поливним землеробством і побудували складну систему каналів, що тягнуться на багато сотень кілометрів, по яких до полів підводилася вода. Не маючи гончарного кола, вони ліпили керамічні судини вручну у вигляді різноманітних фігур. Моче побудували ступінчасті піраміди - Уака. Найбільша з них, піраміда Сонця, мала висоту 41 м.
Народ аймара у VIII - IX ст. створив найбільш високу культуру доінкского періоду, названу Тіауанакской на ім'я стоянки, яка перебувала в Болівії в 21 км на південь від озера Тітікака. Племена аймара створили комплекс будівель, до якого входять Ворота Сонця. Одне з найчудовіших пам'яток Давньої Америки, він являє собою потужну арку з кам'яних брил, кожна вагою близько 100 тонн.
У XIII ст. утворюється держава інків. Спочатку назва інків носило одне з племен мовної групи кечуа, близькою аймара і мочіка. Згодом термін інка став позначати титул правителя, правлячий шар у державі і народ у цілому.
Третій період в історії цивілізації інків - XV - середина XVI ст. - З'явився часом розквіту їх держави. З XV ст. інки вели активні завойовницькі війни, в результаті яких змогла підпорядкувати собі племінні союзи всій області Анд. Вже до початку XVI ст. територія держави збільшилася більш ніж у чотири рази, а населення склало 6 млн. чоловік - величину, дуже значну для тієї епохи.
Держава інків - воно називалося Тауантінсуйу - було централізованим, з сильною владою одноосібною правителя. На чолі держави стояв "Верховний", його називали Сапа Інка. За своїм становищем він фактично був імператором або диктатором, що володів необмеженою владою. Першим Сапа Інкой став у 1390-х роках Ріпак Юпанкі, який взяв на себе ім'я верховного бога Віракочі.
Резиденція Сапа Інки перебувала в місті Куско, столиці імперії. Це був великий культурний, адміністративний і релігійний центр, в якому проживало близько 200 тис. жителів.
Верховний інка і всі вищі посадові особи, перебуваючи в Куско, спостерігали за ситуацією в країні і жорстко її контролювали. Держава, створене інками, носило деспотичний і кастовий характер. Привілейований шаром були власне інки. Вони не працювали і не платили податків. Від держави інки отримували у власність земельні наділи і працівників - рабів для виконання сільськогосподарських і ремісничих робіт.
Наступною суспільною групою, що займала проміжне становище в імперії, була родова знати підкорених племен. Їм також належали значні ділянки землі, які обробляли селяни-общинники.
Люди підкорених племен складали велику частину населення імперії. У їхньому тимчасовому користуванні були наділи землі, розмір яких залежав від кількості дітей у сім'ї і їхньої статі: на хлопчиків покладалися ділянки вдвічі більше, ніж на дівчаток.
Основою економіки було сільське господарство. Основою харчового раціону була кукурудза, із зерен якої варили кашу, пекли коржі, робили масло і різні напої, у тому числі міцні алкогольні та пиво.
Важливим заняттям були різноманітні ремесла. У суспільстві був відсутній шар вільних ремісників. Виготовленням знарядь праці, керамічного посуду, різноманітних тканин з бавовни та вовни, килимів, ювелірних прикрас, як правило, займалися самі селяни - члени землеробської общини. Інки у величезних кількостях видобували срібло. З бронзи - сплаву міді та олова - вони робили ножі, шпильки, голки, дзвіночки, серпи, інші інструменти.
Слабкий розвиток торговельних зв'язків у державі інків пояснюється тим, що деспотичне держава зі значним панівним класом, провідним святкую життя і не бере участь у творчій праці, привласнювали собі практично весь продукт праці рабів, селян і ремісників, залишаючи їм занадто мало надлишків для обміну. Таким чином, в економіці з'явилися протиріччя і екстенсивний характер цивілізації інків.
Такі суперечності існували і в інших сферах життя. Незважаючи на інтерес астрономії і створення свого календаря, інки не навчилися точно вимірювати час доби, яке вони визначали просто по положенню світил на небосхилі. Загальної системи освіти не було, і в школі навчалися тільки хлопчики зі знатних родин. За чотирирічний термін навчання вони повинні були освоїти мову кечуа - усний, писемності у них не було, календар, релігійний комплекс і стос, що застосовується для ведення статистичної звітності. Стос представляла собою бахрому з вовняних або бавовняних мотузок, які зав'язували у вузлики. Стос була системою передачі відомостей, однак нічого спільного з писемністю не мала.
Не записані були і закони, вироблені правителями інків і відрізнялися особливою жорстокістю. Їх головне призначення полягало в тому, щоб закріпити підпорядкування підкорених народів і попередити повстання. Звичайними покараннями в імперії були тортури і смертна кара.
Однак, незважаючи на жорстокість покарань, повстання підкорених народів у державі інків не було рідкістю. Саме використовуючи невдоволення та обурення індіанців, іспанські конкістадори в 1532 - 1536 рр.. змогли швидко завоювати, що здавався міцним інкской держава.
Іспанцям допомогла тільки що закінчилася громадянська війна між верховним правителем Хуаскаром і його двоюрідним братом Атауальпа, в результаті якої до влади прийшов Атауальпа. Іспанці, заманивши його нібито для переговорів, взяли в полон і забили, але змусили інків збирати золото на викуп.
Висновок
Освоєння величезних просторів цілого материка з незнайомими природними умовами, чужим рослинним і тваринним світом не лише становило для переселенців великі труднощі і крив у собі багато небезпек, але і зажадало тривалого часу. В окремі області Америки нащадки перших переселенців прийшли тільки в I тис. н. е.
Основною причиною переселень була необхідність постійного розширення середовища проживання і використання все нових областей для полювання, рибного лову і збирання в умовах ведення екстенсивного господарства. Втім, деякі з племен-переселенців вели осілий життя, знали землеробство і різні ремесла.
До часу приходу європейців на рубежі XV - XVI ст. населення Америки складалося з великого числа різних племен і народностей. За історико-етнографічної та мовної спільності вони ділилися на групи, з яких найбільш численними і широко поширеними були ескімоси, алеути, ірокези, могікани, тлінкіти, ацтеки, майя, дакота, пуебло, патагонци, інки та ін За рівнем розвитку серед них можна виділити три групи: 1) найбільш відсталі племена, що живуть в умовах давнього і середнього кам'яного віку, і займаються тільки полюванням, збиранням і рибальством; 2) неолітичні племена, що перейшли до ремесел, землеробства і скотарства; 3) народності, які піднялися до рівня класового суспільства та створили держави.
Список літератури
1. Поляк Г.Б., Маркова О.М. Всесвітня історія. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.
2. Хачатурян В.М. Історія світових цивілізацій. - М.: Дрофа, 2004.
3. Тишков В.А. Історія та історики в США. - М., 2005.
4. Тойнбі А. Осягнення історії. - М., 2001.
5. Снєгірьова Л.І., Дунбінская Т.І., Широкова М.П., Найбороденко Л.М., Сафонова Т.І. Історія світових цивілізацій: Навчальний посібник для студентів I курсу дистанційної форма навчання. - Томськ: ТМЦ ДО, 2004. - 97с.
|
