План
Вступ 3
1. Раси і їхнє походження 4
1.1. Історія людських рас 4
1.2. Гіпотези про походження рас 4
2. Механізм утворення рас 7
2.1. Фактори расогенезу 7
2.2 Роль умов середовища на формування рас 10
3. Расогенез і генетика 12
3.1. Морфологічні ознаки 13
Висновок 15
Використана література 16
Вступ
На Землі вже нараховується близько 6,5 млрд. людей. Серед них не має, і не може бути двох зовсім однакових людей; навіть близнюки, що розвивалися з одного яйця, незважаючи на величезну подібність їхнього зовнішнього вигляду, і внутрішньої будови, завжди якимись дрібними рисами відрізняються один від одного. Наука, що вивчає зміни фізичного типу людини – «антропологія» («антропос» – людина). Особливо сильно помітні тілесні розходження між територіальними групами людей, що проживають в різній природно-географічній обстановці. Розподіл виду Homo Sapiens на раси відбулося два з половиною сторіччя назад. Походження терміна «раса» точно не встановлена; можливо, що він являє собою видозміну арабського слова «рас» (голова, початок, корінь). Є також думка, що термін цей пов'язаний з італійським razza, що значить «плем'я». Слово «раса» приблизно в тому значенні, як воно вживається тепер, зустрічається вже у французького ученого Франсуа Бернье, що опублікував у 1684 р. одну з перших класифікацій людських рас.
Метою даної роботи є систематизувати і поглибити знання про людські раси.
1. Раси і їхнє походження
Наука про раси називається Расознавство. Расознавство вивчає расові особливості (морфологічні), походження, формування, історію.
1.1. Історія людських рас
Про існування рас люди знали ще до нашої ери. Тоді ж були початі і першої спроби, пояснити їхнє походження. Наприклад, у міфах древніх греків виникнення людей з чорною шкірою пояснювалося необережністю сина бога Геліоса Фаєтона, що на сонячній колісниці так наблизився до Землі, що обпік білих людей, що стояли на ній. Грецькі філософи в поясненнях причин виникнення рас велике значення додавали клімату.
Прагнення систематизувати представлення про фізичні типи народів, що населяють земну кулю, датуються XVII століттям, коли, спираючи на розходження людей у будові обличчя, кольору шкіри, волосся, окочей, а також особливості мови і культурних традицій, французький лікар Ф. Бернье вперше в 1684 році розділив людство на три раси - європеоїдну, негроїдну і монголоїдну. Подібну класифікацію пропонував К.Ліней, що, визнаючи людство як єдиний вид, виділяв додаткову (четверту) pacy - лапландську (населення північних районів Швеції і Фінляндії). У 1775 році Ж. Блюменбах розділив рід людський на п'ять рас— кавказьку (білу), монгольську (жовту), ефіопську (чорну), американську (червону) і малайську (коричневу). В 1889 році росіянин учений І.Е.Денікер поділив людство на шість основних і більш ніж на двадцять додаткових рас.
На підставі результатів вивчення антигенів крові (серологічних розходжень) У.Бойдом у 1953 році було виділено в людстві п'ять рас.
Незважаючи на наявність сучасних наукових класифікацій, у наш час дуже широко поширений підрозділ людства на європеоїдів, негроїдів, монголоїдів і австралоїдів.
1.2. Гіпотези про походження рас
Уявлення про походження рас існує в декількох гіпотезах.
Відповідно до гіпотези поліцентризму, чи поліфілії, автором якої є Ф.Вайденрайх (1947), існувало чотири основних расоутворення — у Європі чи Передній Азії, в Африці південніше Сахари, у Східній Азії, у Південно-Східній Азії і на Великих Зондських островах. У Європі чи Передній Азії склалося расоутворення, де на основі європейських неандертальців виникли европеоїди. В Африці з африканських неандертальців утворилися негроїди, у Східній Азії синантропи дали початок монголоїдам, а в Південно-Східній Азії іна Великих Зондських островах розвиток пітекантропів і яванських неандертальців привело до формування австралоїдів. Отже, европеоїди, негроїди, монголоїди й австралоїди мають свої власні расоутворення. Головним у расогенезі були мутації і природний добір. Однак ця гіпотеза викликає заперечення. По-перше, в еволюції не відомі випадки, коли б ідентичні еволюційні результати відтворювалися кілька разів. Більш того, еволюційні зміни завжди нові. По-друге, наукових даних про те, що кожна раса володіє своїм власним расоутворенням, не існує.
У рамках гіпотези поліцентризму пізніше Г.Ф.Дебец (1950) і Н.Тома (1960) запропонували два варіанти походження рас. В першому варіанті, расоутворення европеоїдів і африканських негроїдів існувало у Передній Азії, тоді як вогнище расоутворення монголоїдів і австралоїдів було в Східній і Південно-Східній Азії. Европеоїди пересувалися в межах Європейського материка і прилягаючих до нього районів Передньої Азії.
В другому варіанті, европеоїди, африканські негроїди й австралоїди складають один стовбур расоутворення, тоді як азіатські монголоїди й американоїди — іншої.
B відповідності з гіпотезою моноцентризму, (Я.Я.Рогинський, 1949), що заснована на визнанні-спільності походження, соціально-психічного розвитку, а так само однакового рівня фізичного і розумового розвитку всіх рас, останні виникли від одного предка, на одній території,але вона вимірялася багатьма тисячами квадратних кілометрів. Передбачається, що формування рас відбулося на територіях, Східного Середземномор'я, Передньої і, можливо Південної Азії.
2. Механізм утворення рас
Виділяють чотири етапи расоутворення (В.П.Алексєєв, 1985). На першому етапі мало місце формування первинних расоутворень (території, на яких відбувається цей процес) і основних расових стовбурів, —західного (европеоїди, негроїди й австралоїди) і східного (азіатські монголоїди і монголоїди й американоїди). Хронологічно це приходиться на епохи нижчого чи середнього палеоліту (близько 200 000 років тому), тобто збігається з виникненням людини сучасного типу. Отже, основні расові сполучення в західних і східних районах Старого Світу складалися одночасно з оформленням ознак, властивій сучасній людині, а також з переселенням частини людства в Новий Світ. На другому етапі відбувалося виділення вторинних вогнищ расоутворення і формування галузей у межах основних расових стовбурів. Хронологічно цей етап приходиться на верхній палеоліт і частково мезоліт (близько 15 000 — 20 000 років тому).
На третьому етапі расоутворення відбувалося становлення локальних рас. За часом це переддень мезоліту і неоліту (близько 10 000 — 12 000 років тому).
На четвертому етапі виникли четвертинні расоутворення і сформувалися популяції з заглибленою расовою диференціацією, подібноюдо сучасної. Це почалося в епоху бронзи і раннього заліза, тобто в IV-III тисячоріччях до нашої ери.
2.1. Фактори расогенезу
Серед факторів расогенезу найбільша роль належить природному добору, особливо на ранніх стадіях расоутворення. За колір шкіри відповідальні шкірні клітки, що містять пігмент меланін. Усі люди, за винятком альбіносів, мають у клітках шкіри меланін, кількість якого детермінується генетично. Зокрема, утворення пігменту визначається присутністю гена, що контролює тирозиназу яка каталізується конверсію тирозину в меланін. Однак крім тирозину на пігментацію шкіри впливає ще один фермент, за який відповідає інший ген, що міститься в клітках людей з білою шкірою і впливає на кількість у ній меланіну. Коли цей фермент синтезується, те меланін утворюється в малих кількостях і шкіра є білою. Коли він відсутній (не синтезується), то меланін утворюється у великих кількостях і шкіра є чорною. Для кольору шкіри має значення і меланін, що стимулює гормон. Таким чином, у контролі кольору шкіри беруть участь, щонайменше, три пари генів.
Під важливістю кольору шкіри як расовій ознаці розуміють зв'язк між сонячним опроміненням і продукцією вітаміну D, що необхідний для підтримки в організмі балансу кальцію. Надлишок цього вітаміну супроводжується відкладенням кальцію в кістах і веде до їх крихкості, тоді як недолік кальцію має як наслідок рахітизм. Тим часом кількість вітаміну D, синтезованого в нормі, контролюється дозою сонячного опромінення, що проникає в клітки, що знаходяться глибше шару меланіну. Чим більше меланіну в шкірі, тим менше світла він пропускає. До періоду, коли були розроблені способи штучного збагачення їжі вітаміном D, люди були залежні в продукції вітаміну D від сонячного світла. Щоб вітамін D синтезувався в оптимальних кількостях, тобто достатніх для підтримки нормального балансу кальцію, люди зі світлою шкірою повинні були жити на визначеній географічній широті далеко від екватора, де сонячна радіація більш слабка. Люди з чорною шкірою повинні були знаходитися ближче до екватора. Як видно, територіальний розподіл людей з різною пігментацією шкіри єфункцією географічної широти. Просвітління шкіри в европеоїдів сприяє проникненню сонячного світла глибоко в тканину людини, що прискорює синтез противорахітичного вітаміну D, що звичайно повільно синтезується в умовах недоліку сонячної радіації. Міграції людей з інтенсивно пігментованою шкірою до віддалених від екватора широт, а людей з недостатньо пігментованою шкірою - до тропічних широт могла вести до дефіциту вітаміну D у перших і надлишку в других з наслідками, що випливають. Таким чином, у минулому колір шкіри мав селективне значення для природного добору.
Значно виступаючий вузький ніс в европеоїдів подовжує носоглотковий шлях, завдяки чому холодне повітря нагрівається, що захищає від переохолодження гортань і легені. Розвиток слизуватих сприяє більшій тепловіддачі. Кучеряве волосся краще застерігає голову від перегріву, тому що створює повітряний прошарок. Витягнута висока голова теж нагрівається слабкіше, ніж широка і низька. Безсумнівно, що ці ознаки є адаптивними. Таким чином, у результаті мутацій і природного добору багато расових ознак виникали як пристосування до умов географічного середовища проживання.
До факторів расогенезу відносяться також дрейф генів, ізоляція і змішання популяцій.
Дрейф генів, що контролюють ознаки, здатний змінювати генетичну структуру популяцій. Підраховано, що в результаті дрейфу генів вигляд популяцій може змінитися протягом 50 поколінь, тобто близько 1250 років.
Сутність генетичного дрейфу полягає в тому, що в ізольованих популяціях, де майже всі шлюби ендогамні, значно підвищуються шанси зустрічі в аллельных парах рецесивних генів, знижується рівень гетерозиготності і підвищується концентрація рецесивів у гомозиготному стані.
У популяціях (демах), де протягом багатьох поколінь шлюби полягають переважно усередині своєї групи, з часом можуть відбуватися помітні зміни расових особливостей, що приводять до того, що спочатку подібні популяції виявляються різними. Виникнення таких розходжень, що не носять адаптивного характеру, є результатом зрушень у частоті появи окремих ознак. Вони приводять до того, що одні особливості можуть зовсім зникнути, а інші одержати дуже широке поширення.
Ізоляція популяцій виявлялася в різних формах і обсягах. Наприклад, географічна ізоляція первісних колективів в епоху палеоліту супроводжувалася диференціацією їхнього генетичного складу, перериванням контактів з іншими колективами. Різні географічні бар'єри впливали не тільки на генетичну диференціацію популяцій, але і на концентрацію культурних традицій.
Змішання популяцій мало значення в далекому минулому і ще більше значення — при формуванні молодих рас. У далекому минулому більш прогресивні форми зустрічалися з архаїчними, що вело не тільки до винищування останніх, але і до метисації. Серед «молодих» рас найбільш характерною є північноамериканська кольорова раса (негритянське населення США), що виникло в результаті змішання лісової негроїдної раси з расами банту, а також північно-західної європейської, альпійської, средиземноморської і, можливо, іншими расами Південно-африканців. Кольорова раса виникла на основі банту, бушменів і готентотів. В даний час на Гавайських островах формується нова расова група внаслідок метисації европеоїдів, монголоїдів і полинезійців.
На сучасному етапі майбутнє рас визначається поруч діючих у наш час факторів. Продовжується ріст чисельності населення земної кулі, збільшується його міграція, підвищується частота міжрасових шлюбів. Припускають, що завдяки двом останнім факторам у далекому майбутньому почне формуватися єдина раса людства. У той же час можливо й інший наслідок міжрасових шлюбів, пов'язаний з формуванням нових популяцій із власними специфічними сполученнями генів.
2.2 Роль умов середовища на формування рас
Вплив природних умов на розвиток людських рас, безсумнівний. Спочатку в древньомусуспільстві він було, напевно, більш сильним, у процесі ж формування сучасних рас позначався слабкіше, хоча і дотепер у деяких признаках, наприклад у пігментації шкірного покриву, виявляється з достатньою ясністю. Вплив усієї складної сукупності умов життя, мабуть, мало найважливіше значення для виникнення, формування, ослаблення і навіть зникнення расових ознак.
При розселенні по Землі люди попадали в різні природні умови. Але ці умови, що настільки сильно впливають на види і підвиди тварин, не могли так само і з тією же інтенсивністю діяти на якісно відмінні від них раси людства, усе більш використовуючи природу і перетворюючи її в процесі суспільної праці.
В еволюції різних людських груп багато расових особливостей, безсумнівно, мали відоме пристосувальне значення, але пізніше значною мірою втратили його в зв'язку з наростанням ролі факторів суспільного характеру і поступовим ослабленням, і майже повним припиненням дії природного добору. Спочатку велике значення для розвитку рас мало розселення по нових областях, завдяки чому багато груп людей, потрапивши в різні природні умови, довгостроково існували окремо один від одного. Образ харчування їх відповідно диференціювався. Пізніше, однак, у міру збільшення чисельності людства, усе більш підсилювалося зіткнення расових груп, що приводило до процесу їхнього змішання один з одним.
3. Расогенез і генетика
Раніше існувало представлення, відповідно до якого кожен індивідум несе ознаки визначеної раси. Воно одержало назву типологічної концепції раси. Ця назва пов'язана з цілком чіткою і практично лише єдиною задачею расового аналізу — визначенням расового типу індивідума. В основі типологічної концепції раси лежала гіпотеза спадкування расових ознак, відповідно до якої вони передаються від покоління до покоління цілим комплексом. Це означає, що расові властивості спадково зчеплені, гени расових ознак розташовані в одній чи декількох близьких хромосомах і будь-якій расовій ознаці фізіологічно нерозривно пов'язаний із всіма іншими. Але фізіологічна залежність між расовими ознаками насправді або зовсім відсутня, або дуже слабка. На що вказують низькі коефіцієнти кореляції між расовими ознаками. Існує група вчених, що затверджує про незалежне спадкування расових ознак, їхній перший основний постулат - індивідум не є носієм расових властивостей. Другий постулат — популяція і раса (як група популяцій) являє собою не суму, а сукупність індивідумів; усередині популяції і раси діють визначені закономірності мінливості. Расова мінливість – групова, а не індивідуальна, і про неї є сенс говорити, починаючи з популяційного рівня. Подібні морфологічно і генетично популяції, що утворять ту чи іншу расову спільність, пов'язані між собою не випадково, а в силу походження чи якихось інших історичних причин. Раса, будь-яка расова спільність складається з окремих історично організованих елементів, але це, однак, не індивідуми (як думали раніше), а популяції. Мозаїка расової мінливості складається з мозаїки популяційної мінливості. Обидві вони в сукупності і створюють усе багатство мінливості людського виду. Кожну популяцію стали вивчати не як суму індивідумів, а як неповторне по своїй специфіці сполучення групових властивостей. Популяційна концепція спирається на досягнення популяційної генетики, новітньої біометрії, математичній теорії еволюції і т.д.
3.1. Морфологічні ознаки
Основними ознаками, по яких раси відрізняються, одинвід одногоє: форма волосся на голові; характер і ступінь розвитку волосяного покриву на обличчі (борода, вуси) і на тілі, третинний волосяний покрив у чоловіків буває виражений набагато сильніше, ніж у жінок; колір волосся, шкіри і зіниці ока; форма верхньоїщелепи, носа і губ; довжина тіла, чи ріст. Найважливішою расовою ознакою є також пігментація. У шкірі пігмент (меланін) залягає в поверхневому шарі, єпідермісі. У більш глибокому шарі шкіри, дермі, пігмент у дорослих людей, як правило, відсутній. Якщо він усе-таки є, то шкіра здобуває синюватий відтінок, тому що меланін просвічується через тонкий шар епидермісу. Явище це частіше відзначається в дітей в області хрестця. Уперше його спостерігали в монголів, тому воно одержало назву «монгольські плями». Для кольору шкіри істотне значення має просвічування крові через стінки дрібних судин (капілярів). Таке просвічування додає шкірі рожевий колір і характерний світлошкірим. Велике значення для виділення рас мають різні ознаки голови й обличчя, досліджувані антропологами, як на живих людях, так і на черепах. З абсолютних діаметрів голови найчастіше вимірюють її найбільшу довжину між надбрівною і потиличною крапкою (172-198 мм) і найбільшу ширину між тім'яними крапками (129-159 мм). Процентне відношення другого розміру до першого називається «головним покажчиком» (70-88); якщо він нижче 75,9, говорять про доліхокефалії, якщо коливається від 76,0 до 80,9 — про мезокефалію, якщо перевищує 81,0—про брахікефалії («кефалоп» — голова).
Найбільш широке обличчя в багатьох народів Північної і Центральної Азії, Північної Америки, а також у деяких переважно брахікефальних груп європейців на Балканах, в Альпах, на півночі Європи. Дуже вузьке обличчя характерне для бушменів, пігмеїв, народів Ефіопії і деяких інших груп африканців, для багатьох народів Південної Європи й Індії, для негритосів Південно-Східної Азії. У складі будь-якої людської раси можна знайти більш типових і менш типових її представників. Точно так само і раси зустрічаються більш характерні, більш різко виражені і порівняно мало відрізняються від інших рас. Деякі раси носять проміжний характер.
Часто у вигляді окремої раси виділяють австралоїдів, що майже так само темношкірі (їхня шкіра має шоколадний колір), як і негроїди, але для них характерне темне хвилясте волосся, крупна голова і масивне обличчя з дуже широким і плоским носом, що виступає підборіддям, значний ріст волосся на обличчі і тілі. Австралоїди є аборигенами Австралії. Однак австралоїдів часто відносять до негроїдів.
Іноді виділяють американоїдів, що мають смагляву шкіру, вилицювате обличчя, досить виступаючий ніс і епікантус, синювато-чорне волосся. Однак часто американоїдів зараховують до монголоїдів. Усередині европеоїдної раси (білої) розрізняють по фарбуванню волосся й ока три малі раси: більш виражені північну і південну, а також менш виражену середньоєвропейську (із проміжним фарбуванням). Значна частина росіян відноситься до так званої біломорьско-балтійської групи типів північної малої раси. Для них характерні світлорусе чи біляве волосся, блакитні чи сірі очі, дуже світла шкіра. Разом з тим ніс у них нерідко з увігнутою спинкою. Саме в атланто-балтійської групи, представники якої зустрічаються головним чином у населенні країн Північної Європи. Більш темно-пофарбовані групи південних європеоідів утворять основну масу населення Іспанії, Франції, Італії, Швейцарії, країн Балканського півострова й інших.
Висновок
Раси - це історично сформовані групи (популяції) людей різної чисельності, що характеризуються подібністю морфологічних і фізіологічних властивостей, а також спільністю займаних ними територій. Розвиваючись під впливом історичних факторів і відносячись до одного виду (H.sapiens), раса відрізняється від народу, чи етносу, що володіє визначеною територією розселення, може містити кілька расових комплексів. До однієї і тієї ж раси може належати ряд народів і носіїв багатьох мов. Більшість вчених сходяться на думці, що існує 3 великих раси, що у свою чергу розпадаються на більш дрібні. В даний час на думку різних вчених, нараховується 34-40 рас. Раси відрізняються по 30-40 елементам.
Основними ознаками, по яких раси відрізняються, один від одного є: форма волосся на голові; характер і ступінь розвитку волосяного покриву на обличчі (борода, вуси) і на тілі, третинний волосяний покрив у чоловіків буває виражений набагато сильніше, ніж у жінок; колір волосся, шкіри і зіниці ока; форма верхньої щелепи, носа і губ; довжина тіла, чи ріст. Найважливішою расовою ознакою є також пігментація.
Використана література:
1. Алтухов Ю. П. Генетические процессы в популяциях. М.: "ИКЦ АКАДЕМКНИГА" 2003.
2. Антропология. Хрестоматия под ред. В.Ю. Бахолдина, М.А. Дерягина. М: 1997.
3. Кравченко А.И. Социальная антропология. – М.: "Академический проект", 2003.
4. Антропология. Хомутов А.Е. – М.: "Феникс".
5. Эволюционная антропология: биологические и культурные аспекты. - М.: УРАО, 1999.
6. Якубов. Расизм и его корни. М.: 1999.
|
