1. Історичний портрет творця першої Конституції України Пилипа Орлика та політична ситуація в Україні й Європі часів І. Мазепи
Пилип Орлик вписав яскраві сторінки в історію державотворення України. Він як і тисячі йому подібних, присвятивши життя України, так і не дочекався ні визнання, ні подяки на Батьківщині, ні за життя, ні після смерті.
Нащадок старовинного баронського чеського роду герба Новіна Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 р. на Віленщині в Ошанському повіті. Відомо, навчався він у Київо-Могилянському колегіумі, користувався прихильністю професора С. Яворницького. Добре засвоїв риторику, філософію, логіку, богослов’я, іноземні мови. Був одним з най освічених державних діячів того часу. Службу почав в 1692 р. писарем у київській митрополії. Кар’єру зробив швидко завдяки видатним здібностям та породичанню з сім’єю Герциків. Швидко став писарем Генеральної військової канцелярії. У 1700 р. почав обіймати посаду генерального писаря, мав рангові й власні маєтності в чотирьох полках. 5 листопада 1702 р. в Батурині – пишній гетьманській столиці, згодом зруйнованій Петром І, народився син Пилипа Орлика, який тоді був на Запорожжі канцеляристом гетьманської військової старшини. Іван Мазепа сам тримав новонародженого Григорія до хреста разом з Вірою Кочубеївною, дружиною генерального писаря Василя Кочубея.
Тоді ж Пилип Орлик виконував різні дипломатичні доручення гетьмана, був утаємничений Станіславом Лещинським. Це були мазепинські буремні роки. Неспокійне табірне життя, переїзди з армією, страшні дні Полтави, переправа через Дніпро, втеча дикими полями, перші дні в Бендерах.
Після смерті Івана Мазепи в Україні склалася складна ситуація. Стяг боротьби за державний суверенітет України підхопили його найближчі соратники. Перед українською політичною еміграцією постали два найважливіших невідкладних питання: хто стане гетьманом і інше, не менш важливе – фінансове.
Одним з найуспішніших кандидатів у гетьмани виявився Пилип Орлик, який ще після Полтавської битви емігрував у Бендери разом з Мазепою. 5 квітня 1710 року під Бендерами, в еміграції на загальній раді козацька старшина і запорожці одноголосно обрали новим гетьманом Пилипа Орлика. Того ж дня козаки затвердили складену ним першу в Європі та у світі демократичну Конституцію України. Вона декларувала станову виборчу гетьманську монархію парламентського типу. Новообраний гетьман з Османською імперією та кримським ханом, вів переговори з донськими козаками і навіть із казанськими татарами і башкирами. Боротьба за визволення України вступила в нову фазу.
Усе своє подальше життя Орлик присвятив тому, щоб домагатися політичної та військової допомоги різних держав у справі визволення України. Він намагався добитися повернення на Україну. Справді, якийсь час це було дуже близьке до справдження. Адже йому вдалося домовитися про союз взаємної допомоги з Карлом ХІІ, він ввійшов у приязні зв’язки з Кримом; великим успіхом шведської коаліції стало те, що Туреччина оголосила війну Московщині. Так, король шведський пообіцяв, що не замириться з Московією, поки не доб’ється, що Україні буде повернена її свобода. Це ж пообіцяв запорожцям і кримський хан. Туреччина, боячись московської переваги, теж пристала до Швеції, розірвала зносини з Московією і згідно з широким планом визволення України, здійснила похід весною 1711 р. на українські землі. Заручившись підтримкою турецького султана Ахмеда ІІІ, який оголосив війну Росії, гетьман і кошовий Кость Гордієнко розпочали бойові дії н правому березі Дніпра, дійшовши із запорожцями до Білої Церкви. На лівий берег вступив союзник Пилипа Орлика кримський хан Девлет-Гірей, підійшовши до земель Харківського полку. Тоді Пилип Орлик разом з козаками рушив в ті полки правобічні, що були під Мазепиною зверхністю. Тутешні городки легко піддавалися йому. Вислане з-за Дніпра військо, Орлик розбив, але коли приступив під Білу Церкву, то діло не пішло, багато з Орликового війська загинуло, а татари почали грабувати край. Тож Пилипові Орлику довелося повернутися з військом назад. А 5 квітня 1712 р. російський цар Петро І, вщент розбитий у битвы над річкою Прут турецькою армією, боячись потрапити у неволю, уклав з Портою мирний договір, за яким Москва відиовлялася від претензій на Україну: «Його Царська Величність свою руку відбирає від козаків із прадавніми їхніми рубежами». Після підписання Прутського договору виникла надія на визволення Українивід московської влади, але згодом росіяни підкупили великого турецького візира за 100 тис. червоних і втілити приписи Прутського договору на практиці так і не вдалося. Була віддана Орликові тільки Правобережна Україна, на яку одразу ж виявило претензії польське керівництво на основі давніх трактатів. Правобережжя відійшло до Польщі, бо Пилип Орлик мав дуже слабкі сили на той час. Запорозькі козаки в очікуванні більш сприятливих обставин для визволення України оселилися на території Османської імперії, утворивши так звану Кримську Січ.
У травні 1715 р. родина українських емігрантів оселилася у Швеції. Сім’я Орлика була вимушена переховуватись від царського радника Ягужинського, який дістав наказ схопити родину «зрадника». У ті роки російська розвідка відкрила по всій Європі справжнє полювання на прибічників незалежної України. Так, після прибуття із Стокгольма до Варшави був заарештований генеральний осавул гетьмана, полтавський полковник Григорій Герцик. А в Гамбурзі був підступно схоплений Андрій Войнаровський (племінник Мазепи), який вів у ті роки переговори з англійським двором, намагаючись залучити його до української політики. Обоє вони стали в’язнями Петропаловської фортеці. В той час гетьман Пилип Орлик був заарештований у Салоніках (суч. Греція), де перебував під домашнім арештом з ласки свого колишнього союзника – Османської імперії. Порта не відпускала бунтівного гетьмана зі своїх території, боячись, що той передчасно розпочне війну з Росією. Пилип Орлик був вимушений упродовж десятиліть підтримувати зв’язок зі своїм військом тільки за допомогою листування.
Пилип Орлик ніколи вже не повернувся на Україну – мусив залишитися в еміграції. Довгий час жив у Швеції, дещо – в Німеччині, пізніше переїхав до Туреччини, потім проживав останні роки свого життя переважно у Греції. Весь час вів активну політичну діяльність.
Цей гетьман був людиною високо культурною, європейцем в повнім розумінні цього слова, що ставив вимоги до життя і тим болючіше відчував недолю. Європа була для нього своя, близька. Він ще належав до людей барокової доби, просякнутих глибокою релігійністю та з дуже великим зацікавленням для теологічних проблем. Маючи значну ерудицію, він знав кілька європейських мов та майстерно знав латинську мову. Наукові інтереси його поза теологією здебільшого лежали в царині історії й політики. Він був добре ознайомлений з класичними авторами Геродотом, Стратоном, Плінієм, та іншими, залюбки читав твори знаменитих французьких провідників-красномовців, цікавився правничими проблемами в представлені сучасних йому авторів тощо. Пилип Орлик висував принципово нові ідеї щодо міждержавної співпраці, взаємовигідних стосунків у Європі, що могли б забезпечити систему державних рівноваг, збезопасити становище багатьох європейських держав, в тому числі й України. Справа стала правдивим змістом його життя. Цілу свою небуденну енергію він присвятив політичним завданням; своє звання гетьмана, шефа нації, він відчував, як відповідальний обов’язок, в жертву якому треба було привести свою персональну долю. Брався він за свої завдання з чисто українською впертістю: адже йому довелося зазнати дуже багато невдач, після яких доводилося шукати все нових шляхів для справдження своїх планів. Він був видатною людиною, що була здатна у скруті шукати методів справдження своїх ідеалів, причому для Орлика таким ідеалом, метою життя було створення незалежної України, згідно з «Конституцією».
2
. Політичні концепції, розроблені при гетьманському оточенні
Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики п. п. XVІІІ століття. «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або так звана «Конституція Пилипа Орлика», яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних Конституцій.
2.1 «Конституція» П. Орлика як свідчення розвитку соціальних відносин та історичної думки суспільства, існування української державності та наявності освіченої еліти
Конституція 1710 р. – визначний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами; протиріччя, які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори, і якими жила на той час Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності – і намагання сусідів забрати у ясир і уярмити, пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським.
Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв’язати у єдине цілі уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідчення високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як ідея української держави – Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави. Конституція 1710 р. була не «емігрантським твором», а загальноукраїнським політичним актом. Це підтверджують слова самого Пилипа Орлика: «Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П. Войнаровський допомагав мені у цьому».
2.2
Затвердження гуманізму як суспільного явища на правовій основі
Гетьман П. Орлик та його оточення створили ряд принципово нових концепцій державотворення, інфраструктури державної організації: все це було викладено в «Конституції». Але були створені величезні розробки інтернаціонального характеру. Це формувало його політичну діяльність. Хоча політика його була часом поплутана, але ж все таки можна помітити в ній, не зважаючи на компроміси, вимушені обставини часу, провідну лінію. Безперечно, Орлик був видатним українським державцем. На прапорі його була виписана незалежна і соборна Україна. Метою його було об’єднання Право – і Лівобережною України (по змозі, разом із Слобідською Україною і, зрозуміло, із Запоріжжям) в сильну Українську державу під одним гетьманським регентством. Це була спадщина, яку він перебрав від Мазепи і якій він залишився ціле своє життя. Політика П. Орлика прямолінійною не була: іноді в ній виступали на перший план справи Правобережної України, іноді Лівобережної, іноді орієнтація на Англію, іноді (набагато частіше) – на Францію і Швецію, а також і Польщу (Станислава Лещенського, а іноді й офіційну, Августа). Особливу роль у його політичній концепції грала Москва. В основному лінія його політики була антимосковська, хоч він не раз робив спроби порозуміння з російським урядом через різних посередників. Але ж політика стала антимосковською в останнім періоді його життя, в роках 1729–1742 рр. Московську небезпеку відчував він глибоко і в загальноєвропейськім і в східноєвропейськім масштабі. Змагання Росії до завоювань на Заході уявляв він собі потоком варварів проти європейської культури. За певних обставин, ціла Європа стояла, на його думку, бід загрозою московської експансії. Ще не безпечнішою вона була для її безпосередніх сусідів – Швеції, Польщі і Туреччині. Тому і звернувся він до держав зі своїми численними пропозиціями (особливо після Бендерського часу) про утворення східної коаліції проти Москви. В цьому відношенні його проекти значно наближаються до задумів Карла ХІІ: він, очевидно, вийшов не тільки зі школи Мазепи, але й шведського короля, з яким йому довелось стільки років близько співпрацювати. В проектах Орлика виступають, як головні учасники антимосковської коаліції, не тільки Польща, Швеція й Туреччина, але й Крим, Буджацька орда, Січ, Гетьманщина, донське козацтво, татари астраханські й казанські і т.д.
Думаючи в таких широких масштабах, він відповідно трактував і долю України. України стояла в найближчім сусідстві з Москвою і була найбільш загрожена з її боку. Орлик передбачав, що Гетьманщина і Січ не втримаються проти Москви і стануть жертвою її великодержавницької політики. А після того прийде черга на Польщу і т.д. Тим часом існування сильної, з’єднанної України потрібне для європейської рівноваги. Україна має бути охоронним валом і в загальноєвропейськім, і в спеціально східноєвропейськім значінні, і саме цей напрям думок робить його актуальним і на сьогодні.
Саме слово «Конституція» – латинського походження, що означає «устрій», «утвердження». У Стародавньому Римі Конституціями
Називали окремі акти, що їх видавали імператори. При виборі Пилипа Орлика було створено теждержавний акт, документ, що не був черговою угодою гетьмана та старшини, а першою Українською Конституцією.
Текст Конституції дійшов до нас у латинській та неповній українській редакціях. Латинська версія повніша за рахунок викладення легенд про походження народів та опису надуживань старшини в Україні. Очевидно, що саме вона і була варіантом тексту, що призначався для міжнародного використання. Проте обидві версії вважають оригінальними. Складається Конституція із вступу (преамбули) та статей, що об’єднанні у 16 розділів.
Як складалася Конституція? Про це свідчать архіви Григора Орлика, в яких збереглися оригінальні тексти і записи його батька Пилипа: «Я один зложив найбільшу частину договору (Конституції – І. М.) і зредагував цілий договір. Я зложив це за першим планом…» Хто брав участь у виробленні Конституції? «Поміж особами, – писав П. Орлик, – що обмірковували точки цього документа, були Войнаровський, Гордієнко, Ломиковський, Максимович, Іваненко, Карпенко, і ще деяких прізвищ не пригадую…». Отже, Конституція 1710 р. була загальнополітичним актом виявлення волевиявлення Запорізького війська.
Від 1706 р., коли Орлик переходить до Батурина, замінивши Чуйкевича на посаді генерального писаря, починається його співпраця з національно найсвідомішою частиною української старшини. У вузькому колі в Києві робилося спроби сформулювати точні юридичні норми існування України, як суверенної незалежної держави. З цією метою вивчались міжнародні угоди, укладені раніше, зокрема Гадяцький договір 1658 р. Саме генеральна старшина сприяла прийняттю конкретних рішень Іваном Мазепою у 1708 р. Існує версія про те, що козацька старшина таким чином переслідувала свою мету – вузько колегіальне правління державою. Пилип Орлик виклав у «Конституції» свої політичні концепції та найновіші прогресивні ідеї, що були поширені серед козацької старшини його кола: це політика міждержавних стосунків, затвердження традицій української державності.
2.3
Недоліки та переваги конституційних формувань і загальної структури документу за думкою сучасних дослідників
Головна ідея «Конституції» – повна незалежність України від Польщі та Росії, при чому кордони з Польщею визначалися по річці Случ, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення територій української держави, цей документ визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорізької Січі від Польщі та Росії. Гетьман призначався главою держави, поряд з ним мала діяти генеральна старшинська рада, що певною мірою обмежувала владу гетьмана й регулювала його відносини з народом. Крім старшини до Ради мали увійти представники від кожного полку. Державний скарб відділявся від гетьманського, на утримання гетьмана виділялися строго визначені окремі землі та кошти. Полковники та сотники повинні були обиратися демократично – вільними голосами козаків чи сотні. Гетьман зобов’язувався стежити за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими під помічниками, селянами, міщанами, купецтвом.
Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради – своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина і полковники, а й представники Запоріжжя та полків – від кожного по одній заслуженій особі.
Важливої особливістю, що відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських Конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом і монархом, а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу.
Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Вона значно випереджає свій час, а також про глибоко демократичні засади кабінета Пилипа Орлика і про те, якою серйозною фігурою був він сам.
Конституцію складено з цілковитою певністю у швидкому поверненні на Батьківщину, де вона повинна була набути юридичну силу для всієї України. Тому в момент її укладення, вона уявлялась цілковитою реальністю, а не просто теоретичним проектом, яким стала пізніше, коли повернення в Україну її укладачів стала неможливим. Реальної сили Конституція так і не набула, а тому лишилася в історії як оригінальна правова пам’ятка, своєрідна юридична платформа «мазепинського руху» і, найголовніше, як один із перших конституційних актів в історії Європи, який обгрунтовіє можливість існування парламентської демократичної республіки.
2.4
Належність церкви до московського патріархату – першочергова державна проблема
Як відомо, Конституцію США схвалили й прийняли у 1787 р., Франції та Польщі – 1791 р., у Російській імперії спроби створити були тільки в першій чверті ХІХ ст., але закінчилися трагічним повстанням декабристів у 1825 р.
Конституцію України одразу після її прийняття визнали уряди Швеції та Туреччини. Вона й сьогодні своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Учені і політики нині не безпідставно вважають, що, втіливши ідеї її натхненника І. Мазепи, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 р. випередила ідеї французької революції ХVIII ст. Українська стала реальною моделлю вільної, незалежної держави, яка б засновувалася на природному праві і громадян на свободу і самовизначення. Тут, вперше ґрунтуючись на українському традиційному праві, було задокументоване право України на самовизначення й незалежне державне існування. Цей історичний феномен (потужний розвиток правової думки у несприятливих умовах) пояснюється природним прагненням українського народу до демократії. Конституція Орлика – це віддзеркалення народних уявлень про державу, яку слід збудувати. Мабуть тут можна зробити припущення, що всі, хто працював над цією конституцією, керувалися не тільки тим міжнародним законотворчим досвідом, що вже був на той час, але й принципами національної правової культури, що немов би генетично заповідалися їм попередниками.
Зміст цієї Конституції був таким:
1) Затверджуються права православної церкви під зверхністю царгородського патріарха.
2) Має бути ревіндикований давній кордон козацької держави на річці Случі.
3) Запорізькому Низовому війську повертаються давні оселі – Терехтемирів (Трахтемирів), Кодак, Келеберда, Переволочна і всі землі під Ворсклою; форти, побудовані Москвою, будуть знесені.
4) Всі поточні державні справи гетьман вирішує спільно з радою генеральної старійшини; тричі на рік (на Різдво, на Великдень та на Покрову) відбувається генеральна рада, до якої належить генеральна старшина, городові полковники та по одному козакові з кожного полку; і старшина, і рада мають право виступити проти гетьмана, якщо він не шанує законів.
5) Справи про кривду гетьманові та провини старшини судить не гетьман, а генеральний суд.
6) Державний скарб відділяється від гетьманського і передається в орудування генерального підскарбія; на утримання гетьмана призначаються окремі землі.
7) Полковники вибираються вільними голосами, і гетьман їх затверджує; так само проводять вибір сотників та ін.
8) Гетьман має пильнувати, щоб на козаків і посполитих людей не накладали надзвичайних данин і робіт, має забезпечити козацьких удів і сиріт.
9) Окрема комісія має провести ревізію державних земель, якими користується старшина, а також повинностей підданих; має перевірити справу підсусідків і також купців, які дістали звільнення від публічних тягарів; має врегулювати тягловий обов’язок, деякі ярмаркові оплати тощо.
10) Скасуються оренди і станції для компанійців і сердюків; генеральна рада має знайти інші доходи на утримання війська.
11) Має бути поширено освіту поміж вільними синами України.
12) Україна має бути самостійною державою.
13) Гетьманська політика має бути завжди спрямованою на добробут української держави. Мають підтримуватися приязні стосунки з Швецією і Туреччиною. Має вестися активна політика, гетьман має вести зовнішнє листування.
14) Забороняється переїзним людям вимагати що-небудь у місцевих.
2.5
Юридичне формування ролі генеральної старшини державному житті
Конституція складається з преамбули (вступу) і 16 статей. У преамбулі подається коротка історія козацтва як виразника прагнень усього українського народу, піднесення і падіння козацтва після його «добровільного» переходу під проводом Б. Хмельницького під самодержавну руку Московської імперії. За допомогою всіх можливих способів і засобів ця імперія обмежувала і скасовувала права і вольності війська Запорізького, а на вільний козацький народ, якого не здолала збройно віроломно накинула невольничу кормигу. Політику гетьмана Івана Мазепи, його союз із Карлом ХІІ преамбула характеризує як логічну й послідовну, обумовлену потребою визволення Вітчизни.
Послідовні 16 статей Конституції передбачали:
- установлення національного суверенітету;
- визначення кордонів Української держави;
- Забезпечення демократичних прав людини;
- Визнання трьох складових чинників правового суспільства, а саме – єдності і взаємодії трьох гілок влади:
а) законодавчої (виборної генеральної) ради, що мала скликатися тричі на рік: перша – на Різдво Христове, друга – на Великдень і третя – на свято Пресвятої Богородиці;
б) виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку. На відміну від Московії, «самодержавіє гетьманському уряду неприлічно!»);
в) судової (підзвітної і контрольованої).
Такими в Конституції визначалися принципи побудови Української держави. Кожна ж зі статей формулювала конституційні норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови – відторгнення майбутньої Української держави від Московської імперії.
Одним із ключових моментів Конституції стало визнання кордонів України та забезпечення їхньої цілісності. «Як кожна держава складається і затверджується непорушною цілісністю кордонів, – записано в ній, – так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої Польської і від Московської держави, які відійшли в гетьманську область, не були насильно змінені і порушені…».
Гетьман як керівник держави зобов’язувався Конституцією чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську. Цей документ визначав права всіх верств населення України: козацтва, селян, міщан, купецтва, усієї людності на території полків.
Начальної точкою Орликової Конституції була теза про незалежність України обох боків Дніра. Передбачувала цілу низку реформ у ділянці верховної й виконуючої влади та в межах громадського устрою, прав і обо’язків козацької, селянської та міщанської суспільності. Цією Конституцією Пилип Орлик зобов’язується обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти соціальний статус запоріжців і боротися за політичне і церковне відновлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. Вся Конституція була пройнята широким демократизмом, що відбивав дуже різко на тлі політично-громадських умов життя тогочасної східної Європи. Взагалі, в цих постановах багато такого, що могол б бути важливим кроком вперед в розвитку українського життя. Тут є і начатки представницького парламентарного устрою. Вказується що гетьмани останнім часом присвоїли собі самодержавну владу, узаконили самодержавця і таке право: «так хочу, так велю». З того, що гетьман сам вирішив зменшити свою владу, створити іншу, незвичну державну інфраструктуру, впливає той факт, що в Україні на той час склалася складна економічно-політична ситуація, яка разом із накопиченням багатовікових державницьких традицій та наявністю освіченої інтелігенції створила умови державного поступу, розвитку соціальних відносин, економічного та політичного благополуччя. В Конституції було збережено багато козацьких законів, це було пов’язано не тільки з особливостями національної свідомості, але й з усвідомленням Пилипом Орликом того факту, що документ цей не мав (по запровадженню) докорінно змінювати життя людей, а лише виправляти недоліки старих порядків, лишаючи ті прогресивні ідеї, що були створені на Січі, і поширюючи їх.
Конституція має статті, що захищають права і свободи громадян. Тут вперше висловлюється принцип недоторканності особистості та права будь-якої людини на приватну власність, яка розглядається як складова частина прав людини, повноправного громадянина. Тут від свавілля державних урядовців закріплюються нормативи їх влади, прав та обов’язків, причому зустрічається стаття, що по суті, є прототипом закріпленої Конституцією США процедури імпічменту. Згідно з цим документом кожна людина має права та обов’язки перед державою, які гетьман не може відмінити за своїм присудом. Цим П. Орлик виявив далекоглядність, побачивши в гуманістичних течіях прообраз правничої системи майбутнього, в якій велику роль буде віддано законам, що охороняють права особистості.
Зрозуміло, що форма цього документа не позбавлена деяких хиб і помилок, адже писався він у надзвичайно складний час в умовах важкого економічного стану пограбованої Вітчизни.
Згідно з теорією І.П. Крип’якевич 1710 р. не ввійшла в життя, але все-таки має важливе значення, як показник того, в якому напрямку мали йти реформи. На перше місце висувалася справа взаємин між гетьманом і народом. Тут виходили наверх ті тенденції, що їх проявляла старшина супроти гетьмана часів Многогрішного і Самойловича. Знижувався авторитет гетьманської влади, створений важкими зусиллями гетьманів. Велику увагу було звернено на соціальні низи-козаків і посполитих, щоб забезпечити їх від визиску та гніту; гетьман мав взяти їх під свою опіку. Забезпечено також права Запорожжя. Всі ці постанови мали егоїстично-класовий чи груповий характер: ішлося про охорону та збільшення соціальних і політичних «вольностей» окремих груп, а не про зріст і забезпечення держави. З питань загального порушення тільки одне – закріплення західного кордону на Случі. Творці Конституції – старшина і запорожці – не виявили широкого політичного світогляду. Крип’якевич та ще деяки історики вважають, що ця Конституція була незавершеною, недосконалою і вказують на те що просто було втрачено вдалий історичний момент, але все-таки, можна вважати, що в 1710 р. було закладено наріжний камінь державного будівництва Нового Часу.
На час створення Конституції дуже важливою постала перед суспільством проблема церковної залежності від Московського патріархату. Так, відомі церковні діячі, що теж приймали участь у політиці, мусили приховувати свої погляди, зрікатися висловлювань пі тиском царя. Наприклад, Стефан Яворський, Феофан Прокопович та інші видатні діячі з наказу царя мусили доводити свою лояльність, проголошуючи анафему колишньому другові і покровителю Іванові Мазепі, хто насправді був гідним канонізації…Тому Конституція в першому пункті – до проголошення атрибутів державності, утвердження кордонів, «прав і свобод», фінансів, суспільного устрою – вимагає відновлення власної церковної ієрархії та підпорядкування її традиційно Константинопольському патріархові. Необхідність власного керівництва духовними справами була не менш гостра й очевидна, як у наші часи справа порятунку української мови. У тому ж першому пункті згадано про заборону проживання в Україні послідників чужо вір’я. Напевно не слід шукати у цій фразі, типовій для християнських теоретиків, одіозної для «юдофобії українців»: як затверджує Орест Субтельний у своїй праці «Україна. Історія» посилаючись на дослідження англійського історика Нормана Дейвіса, «участь євреїв у жорстокій експлуатації селян шляхетсько-єврейською спілкою була єдиною найвгамовнішою причиною тієї страшної відплати, що не один раз упаде на них у майбутньому». Треба додати до вищесказаного, що четверо з полковників Війська Запорозького були єврейського походження, в тому числі Григорій Герци – полтавський полковник, з дочкою якого одружився в 1698 році Пилип Орлик.
Шостий пункт угоди, як зазначає історик права Микола Іваненко, є цікавим свідченням прагнення оформити політичні домагання класу генеральної старшини, що намагалась наприкінці ХVІІ ст. відігравати керівну роль у державному житті України. Микола Василенко наголошує: «Вихідним пунктом для цього положення угоди було негативне й вороже ставлення генеральної старшини до ідеї самодержавної влади». Цей пункт є дуже важливим з точки зору державної організації.
2.6 Концепція сарматизму як мотивація існування Війська Запорозького
Також у Конституції розкривається історичне минуле українського народу як сарматської нації. Це є засобом для наведення мотивації створення Конституції. Але при порівнянні польського та українського варіантів сарматської легенди, бачимо докорінні відмінності, найважливіша з яких торкається якісного боку розуміння. Ідеологія української козацько-шляхетської верстви – принаймні той її різновид, що зафіксований у Конституції Гетьманщини 1710 р. – відзначається більшою світськістю концепції. Поряд з обороною християнської цивілізації в основу ідеології українського зверхнього стану покладено оборону свободи (демократичних традицій Війська Запорозького, його «прав і вольностей», культурної традиції української нації загалом) перед абсолютизмом та іншими державами.
2.7
Схожість головних засад Конституції Пилипа Орлика та американської Конституції як показник світового ідейного континенту Х
VIII
ст.
Конституція Пилипа Орлика була складена за майже 80 років до американської Конституції, але при спільному їх перегляді дає дуже велику схожості у принципах та основних засадах. Вперше на це звернули увагу лише в кінці 20 століття, поштовхом до цього став виступ федерального судді США Богдана Футея в 1992 році на конференції «Проект Конституції України». Відомо, що головні засади американської Конституції – принцип феодалізму, який обмежує офіційний гніт розподіляючи повноваження між нацією і штатами. В Конституції П. Орлика прямо не проголошуються федералістські принципи, але її автори намагалися виходити з принципу доцільності поділу функцій повноважень між гетьманським урядом та Запорозьким військом. Так само, як у Конституції США виконавчими повноваженнями обмежено владу президента, відмовляється від монополії на абсолютну владу і гетьман. Це відбувається в часи, коли в цивілізованих європейських країнах – Англії, Франції – обмеження влад монархів супроводжується соціальними катаклізмами тектонічного масштабу. Незалежність від владного гніту отримувала і «судова система». Федеральну судову владу отримав через 77 років і Верховний Суд США. Також в українській Конституції затверджується процедура імпічменту, яка є і в Конституції США. Обидві вищезгадані Конституції захищають права та свободи громадян і як складову їх частину право приватної власності; в них передбачена політика соціального захисту.
Якщо знехтувати історичними обставинами локального характеру, в яких ці Конституції було укладено, то можна говорити про надзвичайну ідейну наближеність головних принципів. Мова тут не про плагіат. Швидше за все тут має місце ідейний континіутет, який став наслідком прогресуючої комунікативності світу в 18 ст., що універсувало і космополізувало окремі національні засади, щодо основ державного будівництва. Але й применшувати роль фактору державного запозичення не слід.
Висновки
«Нам, українцям, не можна поскаржитись, щоб українська справа була в Європі не відома або щоб європейські держави були не зацікавлені нею. Українське питання тепер – міжнародне питання. І велика заслуга в сьому – Орлика»
, – писав Василь Різниченко. Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза Україною, але у безперервній боротьбі за її незалежність. Високоосвічений, з гострим розумом і щирим серцем, патріот-борець за незалежність України – він яскраво виділявся серед тодішнього громадянства.
Пилип Орлик був перший українець-емігрант, який дбав про те, щоб Європу інформувати про Україну. У своїх виступах він залишився вірним самостійницькій програмі і завсіди вороже ставився до Москви. Намагався також утримувати зв'язок з Україною, особливо з Січчю, що заснувалася на татарській території, в Олешках.
Значення діяльності Пилипа Орлика як підсумок його життя, наслідки створення нових політичних концепцій.
Конституція 1710 р. – визначний український народно-політичний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами; протиріччя, які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори, і якими жила на той час Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності – і намаганням сусідів забрати у ясир і уярмити; пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським. Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв'язати у єдине ціле уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як очеревлена ідея української держави – Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави.
Використана література
1. Г.К. Швидько. «Історія України ХVІ-ХVІІст.», Київ, «Генеза», 1999 р.- гл. 33
2. Дмитро Дорошенко «Нарис Історії України», Т.П. від половини XVIIст., – видавництво «Дніпрова хвиля» – Мюнхен, «Глобус» – Київ 1992.
3. Іван Крип’якевич «Історія України», 2-е видання, Львів «Світ» 1992, розділ «Козацька держава».
4. Михайло Грушевський «Історія України», 2-е видання, Київ «Либідь» 1992 – розділ «Доба козацька», П. «Погром мазепинців», стор. 167–168.
5. Орест Субтельний «України. Історія» – Київ «Либідь» 1993 р. – гл. 10 «Гетьманщина, стаття «Переломний момент» стор. 210–211.
6. «Перша Конституція України. Післяслово». – стаття О. Трофимук, М. Трофимук.
|
