|
Зміст..................................................................................................................... 1
Вступ.................................................................................................................... 2
Розділ 1. Загальна інформація про Костянтина Івановича Острозького 4
Розділ 2. Костянтин Іванович Острозький – видатний полководець....... 5
Розділ 3. Костянтин Іванович Острозький – захисник православ'я......... 7
Висновки............................................................................................................. 8
Список використаної літератури.................................................................... 9
Переоцінити роль Острога і славного роду князів Острозьких в історії і культурі України, і взагалі Східної Європи, складно. Місто, розташований у самому центрі Великої Волині (сучасні Волинська, Ровенська, Житомирська області, північ Хмельниччини, Берестейщини, Подляшьє), уперше згадується в 1100 році в Іпатіївському списку, коли він був відданий князю Давидові Ігоровичу замість Володимир-Волинського. Це рішення Вітачиївського з'їзду князів Київської Русі, на якому наполягав Володимир Мономах, стало йому покаранням за осліплення теребовлянського князя Волошки.
Після монголо-татарської навали Острог довго ще залишався в руїнах, поки в 1325 році литовський князь Гедімін не віддав місто сину Любарту. У 1341 році знаходимо перше згадування саме про острозького князя - Данилові. Уже його син Федір, староста луцький, одержав у 1386 році підтвердження своїх прав на Острог (а також Корець і Заславши) з рук Ягайло - короля Польщі і Великого князя Литовського.
Пантеон князів і княгинь, а також перелік просвітителів, учених, друкарів, діячів церкви і полководців, що жили і працювали в місті, уражає: Це князь Федір Данилович - учасник Грюнвальдскої битви і Гуситських воєн, прилічений до лику святих наприкінці XVI в. з ім'ям Феодосій; Князь Василь-Костянтин Острозький, ревний захисник православ'я, полководець і засновник (1576 р.) першого в Україні вищого навчального закладу - Острозької академії; Гальшка Острозька, дочка його брата Іллі, фундаторка академії, що офіційно зафіксовано в заповіті, складеному в 1579 р. у Турові; Першодрукар Іван Федорович (Федоров); Батько і син - Герасим і Мелетій Смотрицькі - письменники-полемісти, перекладачі, теологи, філологи (М. Смотрицький - творець східнослов'янської граматики; сучасні абетки українців, росіян, білорусів, македонців, сербів і болгар базуються на підручнику "Граматика слов'янська"); Іван Вишенський - письменник і полеміст; Іов Борецький - просвітитель, церковний і політичний діяч; Даміан Наливайко - непримиренний ворог унії, захисник православ'я і рідний брат Северина Наливайко; В Острозі учився і знаменитий гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний...
Також відома неабияка особистість князя Костянтина Івановича Острозького (1460-1530). Тим часом тільки перелік титулів самого багатого магната Великого князівства Литовського і Корони Польської уражає: Гетьман великий литовський (1497-1500, 1507-1530 р.), староста брацлавський, звенигородський і вінницький (1497 р.), маршалок землі Волинської і староста луцький (1499 р.), каштелян віленський (1513 р.) і троцький (1522 р.).
Острог у XVI - у першій половині XVII сторіч був одним з найбільших міст України, уступаючи хіба що Києву, Львову і Луцьку. І саме Костянтин Іванович Острозький стояв у джерел могутності роду. Як довів Михайло Максимович, що вивчав "пам'ятник" Києво-Печерськ монастиря, князі Острозькі були відгалуженням князів Турово-Пінской землі, прямих нащадків Рюрика. За даними дослідника В. Уляновського, документально зафіксовані подаровані володіння, привілеї і земельні придбання князя складають: 91 місто, містечко і сіло. Серед них - Дорогобуж, Городець, Здолбунів, Красилів, Луцьк, Острог, Полонне, Рівне, Світязь, Турів, Чуднів... Костянтин Іванович одержав від короля в дарунок двори і будинку у Вільно (Вільнюс), Мінську, Луцьку; піддані князя мали привілейоване право звільнення від повинностей, мита для купців, що їхали на луцький ярмарок (1518 р.).
Отже, князь - один з найбільш впливових магнатів Великого князівства Литовського. Саме тому про нього я і створив дану роботу.
Проблеми з вивченням життєпису князя починаються вже на такому етапі, як... ідентифікація. Найчастіше плутають батька і сина — Костянтина Івановича і Василя (Костянтина) Костянтиновича (1527—1608). Князь Василь Острозький, літератури про яке незрівнянно більше, відомий насамперед як засновник Острозької академії (1576 р.) і меценат. Завдяки йому в Острозі працювала друкарня емігранта з Московії Івана Федорова (у 1581 р. там була надрукована перша слов'янська «Біблія» церковно-літературною мовою, розділена на глави). Син був головним ревнителем і захисником православної віри в Україні. На відміну від батька, якого називали «вихованцем Марса», набагато менше відомий Василь Острозький як щасливого полководця.
Костянтин Іванович також був послідовним захисником віри пращурів. Князь вважається одним із самих щедрих меценатів Києво-Печерськ монастиря. Значною мірою цим фактом і порозумівається поховання його в лаврі. Нагадаємо одну родинну історію: впливовий прихильник Свидригайла Ольгердовича в боротьбі за литовський великокняжий престол, князь Федір Острозький — учасник Грюнвальдскої битви і Гуситських воєн — також мав безпосереднє відношення до київської святині. У віці 70 років він прийняв монаший постриг, взявши ім'я Феодосій (по-грецьки — Богом даний). Спустя кілька років преставився і був похований у Феодосієвой печері. У XVI столітті православна церква проголосило колишнього князя святим.
Костянтин Іванович Острозький також був похований у головній святині східнослов'янського православ'я - Успенськ соборі Києво-Печерськ монастиря. Там поховали і найближчих родичів другої дружини - Олександри Семенівни Олелькович-Слуцької. Саме її батько - Семен Олелькович у 1470 році відновив цей собор після навали Батиєвих орд. Від шлюбу з Олександрою в Костянтина Івановича була дочка Софія ( щовмерла в молодості), і син Василь-Костянтин (1528-1608), якого вважали самим затятим ревнителем і захисником православ'я в історії Речі Посполитої. Від першої дружини - Тетяни (Ганни) Семенівни Гольшанської (вмерла в 1522 р.) у князя був син Ілля (1510-1539).
Багато інформації про князя знайти не удалося. Чому? Для радянських історіографів і офіційних імперських — епохи Романов ім'я Костянтина Івановича було небажаним. У Київському літописі, що готували ченці в першій чверті XVII століття, міститься чимало зацікавлених даних про діяльність князя К.Острозького. Це невелика частина інформації відомої про князя.
Найбільш відомий Костянтин Іванович Острозький як видатний полководець.
Так в епітафії А. Кальнофойського ми знайдемо величання великого гетьмана Литовського "Русьскім Сципіоном", а папський легат у Польщі Пізоні писав: "Князь Костянтин може бути названий кращим воєначальником нашого часу, він 33 рази ставав переможцем на бойовище... у бої він не уступає в хоробрості Ромулу" (лист датований 1514 р.). Видатний польський хроніст XVI століття Мацей Стрийковський (не будемо забувати, що К. І. Острозький - православний) називав гетьмана "другим Ганнібалом, Пірром і Сципіоном русьскім і литовським... чоловіком святої пам'яті і надзвичайно прославленої діяльності".
Однак крім значних і навіть доленосных для історії перемог (про них нижче), князь двічі терпів нищівні поразки. І якщо після невдачі під Сокалем від кримських татар у 1519 році Костянтин Іванович швидко відновив статус-кво й узимку 1527 року наголову розбив військо орди на Київщині, то поразка 1500 року на ріці Ведрошь від московського війська привело до трагічного для нього наслідкам.
У розпал бою засадний полк московітів ударив по фланзі і тилу литовського війська - майже вісім тисяч його воїнів загинули, а усі воєводи разом із князем потрапили в полон. Сім років Костянтин Іванович провів у Вологді і Москві. Спочатку його тримали в оковах, але незабаром Іоанн III помилувався бранця і подарував йому землі і два міста. Костянтин Іванович двічі намагався бігти з полону; тільки друга спроба восени 1507 року виявилася вдалою. Відразу ж князь повернув собі і гетьманському уряду. Вчасно війни з Московією гетьман фактично заміняв Великого князя Литовського із самими широкими повноваженнями. Кампанія 1507-1508 років не визначила переможця. Після підписання "Вічного світу" з Московією, Литва і Польща переключають свою увагу на південь. У 1508 році під Слуцьком і в 1512 році під Вишневцем і на Лопушнє князь розгромив кримських татар. Друга перемога була особливо разючою: наздогнавши орду з великою кількістю полонених, його воїни звільнили 16 тисяч бранців і захопили 10 тисяч татар, яких князь розселив поблизу Острога для виконання охоронних функцій (навіть по переписі 1895 р. у місті і повіті було 470 мусульман і одна мечеть).
Князь таки дочекався сатисфакції на сході і придбав голосну загальноєвропейську славу після блискучої перемоги над московським військом під Оршей 8 вересня 1514 року. На той час Сигізмунд I займав уже два трони - великого князя Литовського і короля Польщі. Він дав такий наказ: "Щоб гетьману у всім минулому слухняні, доручаю йому слухняних ушановувати, а завзятих і неслухняних карати, як сам пан господарь".
Військо, яким керував Костянтин Іванович Острозький, складалося з литовського феодального ополчення ("повітові корогви" з українських, литовських і білоруських земель), польського шляхетського ополчення, найманців з Лівонії, Німеччині й Угорщині і знаменитим польським гусарам - усього близько 30 тисяч чоловік. Їм протистояло 80 тисяч московітів. У стані їхнього командування не було єдності, однак це ніяк не применшує значення перемоги князя, що вміло керував різними родами військ. Так, литовська кіннота удаваною утечею виманила московітів на пушки, а їхній лівий фланг був притиснутий до болота і цілком розгромлений. Річка Кропив'яна була переповнена тілами московітів. Військо ворога стало безладно відступати. Утрати переможених, по тим часам, страшні - 30 тисяч воїнів, було узято в полон 380 воєвод і дворян.
Битва під Оршей майже на сторіччя визначила статус-кво на границях Московської держави і Литви (з 1569 р. - Речі Посполитої). А герой її двічі проходив на чолі війська через тріумфальну арку - у Варшаві і Вільно. Авторитет князя Костянтина Івановича Острозького був настільки великий, що найбільш важкі для суду справи між магнатами і шляхтичами довірялися королем і сеймом винятково йому. Навіть вищезгаданий кардинал Пізоні визнавав за ним тільки один недолік - що він "схизматик".
Але, незважаючи на усі свої перемоги, князь Острозький залишався вірним сином Православ'я і при всякій можливості домагався послаблень для нього. За його перемоги король навіть дозволив йому побудувати двох кам'яних церков у самій столиці - Вільні. Будувалися вони їм і в інших місцях. У 1521 році князь клопотав за Львівське братерство перед королем і домігся зняття деяких обмежень для православних. Деякі права, даровані королем у його відповіді на скаргу православних, проливають світло на їхнє положення:
1. Росіяни в справах судових мають право приносити присягу не в латинських костьолах, а у своїх церквах (раніш не мали права).
2. В усіх справах можуть бути свідками на суді (раніш не могли).
3. Російські священики можуть ходити по місту до хворих зі Святими Дарунками в церковних одяганнях, але без палаючих свіч і лише на вулиці, називаної "росіянки", можуть запалювати свічі.
4. Магістрат, що складається цілком з католиків і наділених правом призначати православних священиків, повинний буде тепер брати до уваги і рекомендацій з боку самих православних (раніш не повинний був).
5. Тіла небіжчиків російський священик може проводжати через усе місто в церковному одяганні (до цього не міг), але без свіч і дзвону. Лише на "росіянки" вулиці він міг запалювати свічі і дзвонити.
Церква багатьом зобов'язана його апостольської самовідданої діяльності. Завдяки його зусиллям була відновлена православна кафедра в Галичині, скасована з 1414 р., і першим єпископом у Львові став Макарій Тучанський, що прийняв титул "єпископа Львівського і Каменецького і намісника митрополії Галицької"
Отже підведемо підсумки життя князя.
ОСТРОЗЬКИЙ Костянтин Іванович (ок. 1460—1530), князь, захисник Православ'я і української народності. Він був близький до двору великого князя Литовського, відбивав набіги татар і висунувся як хоробрий воєначальник. З 1498 був литовським гетьманом, старостою Брацлавським, Вінницьким і Звенигородським. Особливо важливу роль зіграв Острозький у війні великого князя Литовського Олександра з Іваном III. На р. Ведроші Острозький був розбитий московськими військами під предводительством Юрія Захар'їна (у 1500), узятий у полон і відправлений під строгим наглядом у Вологду. У 1507 із прикордоння Острозький втік у Литву. Коли в 1512 татари наскочили на Волинь і Галичину, він розбив їх під Вишневцем. Наприкінці 1512 почалася нова війна Литви з Москвою. У 1513 москвичі опанували Смоленськом, але незабаром потерпіли сильна поразка під Оршей, де литовські війська очолював Острозький. Слідом за тим він успішно відбивав на півдні набіги татар, поки їхній величезний загін у 40 тис. чол. під начальством Калгі-Богатиря не вторгнувся в Галичину. Біля Сокальського замка татари в 1519 здобули перемогу. Острозький був призначений воєводою Троцьким і в 1527 розбив наголову татар, що вторглися на р. Ольшаниці біля Канева.
У своїх турботах про Православну Церкву він усе життя клопотав за неї перед урядом, завдяки чому було встановлено міцне юридичне положення Православної Церкви в Литві. За час діяльності Острозького Православна Церква одержав більш 20 грамот, що розширювали і затверджували її права. При його сприянні були прийняті і почасти здійснені заходи для підняття морального рівня народу, визначене положення єпископів і соборян, багато зроблено по улаштуванню патронатства і визначенню меж мирського втручання в церковні справи. Похован він у Києво-Печерськії лаврі.
1. Войтович Л. Родіна князів Острозьких // Записки НТШ. - Т.231. -Львів. - 1996. - С.355-367
2. Про Костянтина Івановича князя Острозького // Праці Третього Археологічного з'їзду в Росії. - Київ. - 1978. - Т.2. - С.205-209;
3. Ярушевич А. Ревнитель православ'я князь Костянтин Іванович Острозький (1461-1530) і православна литовська Русь у його час. - Смоленськ. - 1996;
4. Власьєв Г. Походження князів Острозьких // Львів. - Т.2. - 1996. - С.341-358;
5. Биків П.Н. Князі Острозькі і Волинь. - Москва. - 1985;
6. Ульяновський В. Відоме і невідоме з біографії та діяльності князя К.I.Острозького // Острозька давнина. - Т.1. - Львів. - 1995. - С.24-31
|
