МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РЕФЕРАТ
з дисципліни:
«ІСТОРІЯ»
на тему:
Виконала
:
студентка І курсу
факультету іноземної
філології
Групи ІМ – 14
Перевірила
:
.
Рівне – 2006
Друкарська марка Львівського Успенського братства. Львів. XVII ст..V
І-Х
VIII
ст.
Діяльність Острозької друкарні
Після видання Біблії (1581) та від'їзду І.Федорова до Львова друкування в Острозі на деякий час припиняється. У 1588 р. князь К.-В. К.Острозький передає друкарське обладнання (воно зберігалось у м. Старий Костянтинів на Волині) віленській білоруській друкарні, що належала Кузьмі Мамоничу. Ймовірно, князь Острозький і науково-видавничий колектив мали намір продовжувати друкування своїх науково-богословських праць у Вільні.
У самому Острозі перше датоване видання «Книга о постничестві» Василя Великого була виготовлена лише в березні 1594 р. В наступному році був надрукований збірник «слів» Іоанна Златоустого «Маргарит» (1595).
У зв'язку з проголошенням 1596 р. Берестейської церковної унії та з загостренням релігійно-політичних конфліктів острозький творчий гурток активізував видавничу діяльність.
У 1598 р. Острозька друкарня виготовила шість видань, із них два навчальних — Буквар і Часослов. Чотири видання мали антикатолицьке спрямування. Починаючи з 1599 р. діяльність Острозької друкарні на деякий час завмерла.
Після надрукування у 1602 р. Часослова («для ученія ради отрочят») друкарське обладнання з Острога перенесли в Дерманський монастир і виготовили там декілька видань. У 1605 р. друкарське обладнання знову повернули до Острога.
В цілому Острозька друкарня з перервами діяла до 1612 р., виготовивши 28 друків. Острозькі друкарі продовжували художні традиції оформлення кириличних видань, розроблені Іваном Федоровим та Гринем Івановичем.
Слід, однак, зазначити, що за своєю друкарською культурою острозькі друки значно поступалися друкам Івана Федорова.
Василій Великий, Книга о постнічестві. Фронтиспіс. Остріг. 1594 р.
Книгодрукування в Унівському та Почаївському монастирях
При Святоуспенському Унівському монастирі (відомий з XIVст.) в Галичині у другій половині XVIIст. — першій половині XVIIIет. (з перервами, іноді великими) функціонувала друкарня, створена на базі Львівської друкарні єпископа Арсенія Желіборського.
Від 1648 до 1765 р. тут було надруковано не менше 55 видань різного змісту: церковна література, навчальні посібники, перевидання творів Транквіліона, дві книги, надруковані румунською мовою, але кириличним шрифтом. Одним із цікавих видань Унівської друкарні вважається Євангеліє учительне (1696) з художнім оформленням Н.Зубрицького.
З 30-х років XVIIIст. провідним осередком кириличного книгодрукування на західноукраїнських землях стала друкарня, створена при Почаївському монастирі. Окрім кириличних друків, серед яких переважали видання культового призначення, в Почаївській друкарні видавалися книги українських авторів, що писали польською та латинською мовами. Для цих книг спеціально придбали латинський шрифт прямого і курсивного накреслення. За період з 1731 до 1800 р. Почаївська друкарня виготовила понад 355 видань.
Книги Почаївської друкарні славилися високою якістю: використовувалися хороший папір, гарні кириличні шрифти, в тому числі й кириличний курсивний шрифт, створений на основі українського скоропису XVI—XVIIIст., виконувалися грамотне верстання і майстерний друк. Художнє оформлення друків замовляли тільки досвідченим майстрам книги. Так, Йосиф Гочемський виконав мідьорити до Тріоді цвітної (1747), фронтиспісний дереворит до Октоїха (1758), Іван Пилипович — фронтиспісний мідьорит до Служебника (1759), Адам Гочемський — мідьорит до Служебника (1791) та ін.
У художньому оформленні почаївських друків майстри книги приділяли велику увагу структурним елементам книги: ініціалам, заставкам і кінцівкам, які створювалися на основі використання барокових акантоподібних листків у сполученні з сюжетними клеймами (різні за формою невеличкі зображення). Саме такими є заставки до Апостола (1759) та до Часослова (1760). У другій половиш XVIIIст. в композиційній побудові заставок і кінцівок набувають поширення декоративні елементи, притаманні стилеві рококо, з використанням орнаментальних прикрас рокайлевого характеру.
Михайло Солонський. Трактат. Титульний аркуш.
Мідьорит Івана Пилиповича. Львів. 1758 р.
ДРУКАРСТВО НА ВОЛИНІ
Західний вплив, що йшов до нас через Польщу, найперше відбивався на Волині, а це дало змогу їй в культурнім відношенні стояти високо. Нові реформаційні ідеї, що сунули з Заходу, теж найперше й найбільше відбилися на Волині. І справді, аж до половини XVIIвіку Волинь була тереном, де різні релігійні змагання кипіли найсильніше.
На терені самої Волині повстає декілька культурних центрів, що в них жваво провадилась українська культурна праця; такими центрами в давнину були: Остріг, Володимир, Луцьк, Ковель, Дермань, Крем'янець, Почаїв, Рохманів, Четвертня, Пересопниця, Дворець, Хорошів, Чорна і т. п.
Серед цих волинських центрів найвидатнішим був Остріг, де повстало тоді нове велике огнище української культури— славна Академія Острізька, під проводом могучого оборонця українського народу, князя Костянтина Острізького, що згуртував коло себе найкращі тодішні наукові сили.
Нова велика ідея про вживання Письма Святого в народній мові найперше була реалізована теж на Волині.
Значення Острізької друкарні в історії українського життя — величезне. Це була найперша постійна друкарня на українській землі, бо друкарня братська Львівська розпочала свою постійну працю лише з 1591 р. Оетрізька друкарня працювала більше 35 років і видала понад 26 книжок. Увесь той час Остріг був найсвітлішим центром української культури, і та його діяльність — це окрема доба в нашій історії. Видання острізькі увесь час користались на Вкраїні заслуженою пошаною.
Острізька друкарня виразно служила на користь лише своєму народові, книжки видавала часто українською мовою і цієї діяльності її ніколи не забуде український народ.
Дерманська друкарня
Село Дермань, тепер Лубенського повіту, належало в давнину до дібр князів Острізьких; лежить воно в 20 верстах від Острога. Переказують, що ще на початку XVвіку, серед густих лісів, недалеко села знаходився загородній дверець князів Острізьких, добре укріплений від нападу ворога.
Початок Дерманському монастиреві поклав князь Василь Федорович Красний (гарний), котрий при своїм двір-ці «церков и звоницу муровал, и сам на закладаню был, и всего монастиря Дерманского фундатор». Так повстав десь ще в першій половині XVвіку (князь Василь помер 1450 р.) славний потім Дерманський Свято-Троїцький монастир, один з найстаріших монастирів на Волині. Доказом давнього існування цього монастиря служить також рукописна книга «Поучень», що її ще 1499 р. подарував сюди онук фундатора монастиря, князь Костянтин Іванович Острозький.
Пізніше Дерманський монастир мав дуже добрі маєтки і часто збирав під свої стіни освічених монахів, що трудилися тут перекладами потрібних книжок. Князь Костянтин Костянтинович звернув вже свою пильну увагу на Дерманський монастир, на який він по наслідству мав право патронату. Але часово, 1571 р., під натиском польським, без волі князя, став ігуменом Дерманського монастиря мирянин Михайло Джуса. Здається, князь Костянтин спершу мав думку заснувати свою друкарню та школу власне в Дерманськім монастирі, а тому вигнав Джусу і управителем монастиря призначив 2 березня 1575 р. друкаря Івана Федоровича. Можливо, що за час цього управительства (1575—1576 рр.) Федорович розпочав вже в Дермані засновувати нову друкарню. Але пізніше, десь в кінці 1576 р., князь змінив своє рішення і Федорович перейшов до Острога, де й урядив Острізьку друкарню.
Року 1593 князь Костянтин мріяв про потребу збільшення освітньої праці — «о закладанію школ и наук волных, а звлаща для цвиченя духовних; пилно потреба, жебнхмо мали ученыє пресвитерн и казнодеє добрьіе, бо за тьш, иж наук нет, великоє грубіанство в наших духовних умножилося». І князь думав власне в Дерманськім монастирі заснувати такий освітній центр, що виховував би потрібне духовенство; але поки що князь думок своїх не переводив в життя. А що при Дерманськім монастирі монахи справді займалися культурною працею, про це свідчить хоча б «Пчела», що її перекладено тут 1599 р. з грецької на мову церковнослов'янську, або рукопис «Бесед» св. Івана Золотоустого 1605 р.
Свою давню думку про заснування в Дерманськім монастирі культурно-освітнього центру Костянтин Острізький здійснив лише 1602 р. В цім році, 5 липня, князь, з благословення патріарха Мелетія, цілком перероблює Дерманський монастир: заводить тут киновію, засновує школу, а також і друкарню при ній; багатому й до того монастирю князь дарує нові маєтки.
Та й для самого монастиря князь поставив нові умови — він хотів зібрати до нього лише освічених ченців.
Можливо, що князь Костянтин бажав увесь центр культурно-освітньої праці перенести з Острога до Дермані, бо Остріг з його галасливим характером княжої столиці був менше придатний для цього, ніж тиха та спокійна Дермань. І справді бачимо, що по 1602 р. в Острозі на якийсь час видавнича діяльність спиняється; на мій погляд, цілу Острізьку друкарню десь в кінці 1602 чи на початку 1603 р. перевезли з Острога до Дермані — шрифт дерманських видань цілком однаковий з острізьким. Управителем Дерманської друкарні став священник-друкар Дем'ян Наливайко.
Ігуменом реформованого Дерманського монастиря князь призначив широко освіченого протосингела патріарха Олександрійського Ісака Борисковича, що походив з волинських дворян. Борискович зібрав в Дерманськім монастирі багато вчених та достойних монахів і зараз же приступив до друкарської праці.
Першою книжкою почали друкувати в Дермані Октоїха, бо друкованим його тоді на Вкраїні ще не було. Ігумен Борискович діяльно взявся за цю книжку; текст, безумовно, правили з грецького оригіналу. Для роботи коло видання Октоїха Борискович запрошував до Дермані вчених тогочасних людей; так, він запросив до себе відомого Іова Княгиницького.
Друк Октоїха розпочали 12 квітня 1603 р., а скінчили 12 вересня 1604 р.; це був: «Охтаиксиреч осмогласник», на 326 л.; книжка вийшла «в общом манастыри Дермани, коштом и накладом манастнрским», цебто вже без якихсь спеціальних коштів князя Констянтина. Передмову до цеї книжки писано двома мовами — церковно-слов'янською та українською; післямову склав і підписав «Даміан недостойный презвитер». По цьому, значно нижче, підписався й технічний друкар І. Ф. Д., але хто сховався під цими ініціалами, не відомо; можна б думати, що це був Іван Федорович, син первопечатника, але проти цього промовляє фуква Ф, бо він би підписався: в.
Під час друку цеї книжки трапилася сумна подія: помер молодий князь Олександр Острізький, надія православних.
Другою книжкою дерманського друку був «Лист Мелетія святейшого патріархи Александрійского до велебного єпископа Ипатія Потея» ; книжка вийшла 6 лютого 1605 р., на 41 л. Цього листа 1599 р. з грецької мови на українську переклав Іов Борецький 17, пізніше митрополит Київський, що на той час працював в Дермані. Передмову до книжки підписав священник Дем'ян, бо він і друкував її.
Здається, що цей «Лист» був останнім дерманським друком, але можливо, що всіх дерманських видань до нас не дійшло; навіть польські джерела підкреслюють, що з Дерманської друкарні «говорили до народу руського». Вага дерманських друків, як і друків острізьких, полягає також і в тім, що видавці їх вживали й народної української мови, можливо, що під впливом Д. Наливайка.
Не довго працювала Дерманська друкарня — десь коло трьох років; з невідомих нам причин князь Костянтин в 1605 р. знову переніс цю друкарню до Острога. Але Дерманський монастир проте не втрачав своєї культурно-освітньої праці, і надалі лишався славним монастирем на Волині. Десь в кінці 1607 р. князь Костянтин запросив до себе на архімандрита дерманського племінника єпископа Гедеона Балабана — Ісаію Балабана, «блюстителя» єпископії Львівської, і той став у нього «строїтелем» всіх острізьких монастирів (на своїх землях князь Костянтин мав 20 монастирів і більше 600 церков). Пізніше (1627—1633 рр.) ігуменом Дерманським був славний автор «Граматики» 1619 р.— Мелетій Смотрицький, що тут і похований.
Київський історик Іван Каманин був висловив думку, ніби архімандрит Дерманський Ісаія Балабан з дозволу князя Януша продав Дерманську друкарню до Києва, разом з Острізькою; я вважаю цю думку недоведеною; більше підстав думати, Що окремої Дерманської Друкарні було — тут часово працювала друкарня Острізька.
Рохманівська друкарня
Рохманів — це містечко на Волині Кременецького повіту, в 2 верстах від стольного колись міста Шумська; належав Рохманів князям Вишневецьким. Господарка Рохманова, княгиня Ірина Вишневецька Могилянка запросила до себе з Почаєва відомого вченого, ієромонаха Кирила Транквиліона Ставровецького. Кирило прибув до Рохманова десь року 1618 і розташував тут і привезену з Почаєва свою мандрівну друкарню.
Кирило Ставровецький був славним проповідником свого часу, і давно вже надумався був видати збірника своїх проповідей; пробуваючи в Рохманові, Ставровецький вирішив видрукувати такого збірника, який і вийшов у світ 9 листопада 1619 р. під назвою: «Євангеліє Учителює, албо казаня на неделя презрок и на празники господскіє и нарочитим святьш угодником божіим», на 552 л. В передмові до читача Ставровецький розказує: «Подялем великій кошт на так трудноє и преважноє дило... Сам же аз множайшіи труды к трудом моим приложих, и промнслом Вышнего и друкарню в убозей кущи странствіа моєго поставих, и зачатоє дило коштом и накладом моим с помощію божією сверших». Так само в самім заголовку книжки читаємо, що вона «єго всласным стараням, коштом и накладом г друку на свет ново выдана». Книжка дійшла до нас з різними посвятами,— кн. Ірині Вишневецькій, кн. Юрію Чарторийському і кн. Самуїлу Якимовичу Корецькому,— певне ці особи трохи допомогли Ставровецькому й матеріально.
З підкресленою любов'ю говорить Ставровецький в посвяті про Ірину Вишневецьку, котра «мя пріала в дом свой, в пелкгримстви моєм, с таким дилом преважныш, и далась взяти початок и конец в дому своєм той праци моєй; а к тому былась помощною и ласкавою патронкою мне, многобедствуємому».
Ставровецький багато потрудився, складаючи цю свою книжку. «Святых теды книг зобралем сладость духовную,— пише автор в посвяті,— яко пчела трудолюбная, с цветон райской красоты, и учинилем книгу учителную, Казаня дорочныє и на свята урочистий, и подалем вирным Божіим... Подялем многіи болезни и труды, крнвавыш поты и великій кошт на так трудное и преважноє дило». Справді, книжка вийшла дуже цікавою змістом; видання досить розкішне, з киноварю.
Ставровецький твердить, що «человецы некоторіи, сановитьш и разумнни, подвигоша мя на сіє дило святоє и честноє», на видання «Євангелія Учителного». Крім цього «найпаче разгореся в мне огнь трудолюбіа, кгднм пріал благословеніє ,от святейших четырох патріархов святна Восточныя церкви» 1616 р., а перед тим 1614 р. Ставровецький одержав на свій труд благословення й наказ Єремії Тисаровського, єпископа Львівського. І ось тому «аз, за повеленієм и благословенієм старших, умислих книгу сію изобразити дилом друкарским, для размноженя науки збавеннои».
Попередню книжку Ставровецького — «Зерцало Богословіи» 1618 р. духовенство стріло вороже, а тому воно поставилося зле й до нового труду його.
Четвертинська друкарня
Село Четвертня — Луцького повіту на Волині над річкою Стир — було родинним маєтком князів Четвертинських. Прабатько родини Четвертинських, князь Олександр Святополкович, одержавши собі в уділ Четвертню, став зватися Четвертинським; ось оцей Олександр Четвертинський 1437 р. заснував при Четвертні Преображенського монастиря. Родина Четвертинських постійно визначалася своєю ревною обороною православія і щедрим меценатством на користь рідної культури.
Один з князів Четвертинських, Григорій, прислужився також і справі волинського друкарства. Князь Григорій Четвертинський був горливим оборонцем православної віри, хоч жив у малих достатках.
Загорівські монахи, ієромонах Павло Домжив-Люткович Телиця та ієродиякон Сильвестр, видрукувавши декілька книжок в Угорцях, перенеслися до Мінська, але не довго прожили вони й тут, і скоро вернулися до свого Загорівського монастиря; пізніше, десь 1624 р. разом з своєю мандрівною друкарнею прибули вони, певне на заклик кн. Григорія Четвертинського, в Четвертню й оселилися в Преображенськім монастирі. Тут вони почали складати Псалтиря, який і вийшов у світ 27 липня 1625 р., на 244 л. На обороті заголовного листа — герб Четвертинських, а потім — присвята книжки кн. Григорію від друкарів Павла та Сильзестра. По тому ось ця замітка: «Сіє дило начася и свершися благословенієм господина отца нашего преподобнейшаго кир Захаріи, з Святой горн, игумена монастыра Рождества пресвятня Богородица Загоровского, и всей еже о Христе братіи, молитвами и помощію тогожде монастиря». Ця замітка стверджує, що наші друкарі справді були загорівськими монахами і до Четвертні прибули певне не з Минську, а з монастиря Загорівського.
Крім цеї книжки, більше нічого о. Павло не друкував в Четвертні, і скоро подався з своєю мандрівною друкарнею до Луцька.
Луцька друкарня
Церковне братство заснувалося в Луцьку при Хрестовоздвиженській церкві досить рано — ще 1617 р. На перших порах свого існування Луцьке братство про друкарство не думало — в акті про його заснування з 1 вересня 1619 р. ніякої згадки про друкарню нема.
Друкарню в Луцьку засновано випадково; відомі вже нам друкарі, ієромонах Павло Домжив-Люткович Телиця та ієродиякон Сильвестр, по короткім перебуванні в Четвертні, прибули з своєю мандрівною друкарнею й до Луцьку, певне на заклик Хрестовоздвиженського братства. Коли саме прибули вони до Луцьку — не відомо; певне, десь в часі по липні 1625 р. і до 1628 р.
В Луцьку друкарі наші зайнялися найперше відновленням та поширенням своєї друкарні, бо за час їхнього мандрування мала їх друкарня повинна була досить пошарпатися. А що це було так, про те свідчить сам друкар Сильвестр в своїй духівниці з 1635 р. «Жиючи мне з честным, а в Бозе змерлым,— пише Сильвестр,— господином отцем Павлом Лютковичом Телицею, игуменом Чорненским, антецесором моим, перед тым в манастиру братства Луцкого, там з оным з ласки Бога всемогучого и счодробливости гойноє людскоє, друкарню спорядилисмо». Це свідчення монаха Сильвестра не треба розуміти так, ніби друкарі наші заклали собі в Луцьку нову друкарню; ні, мова йде тут лише про відновлення та поширення їхньої старої друкарні, що зробили вони в Луцьку з «счодробливости гойноє людскоє»,— певне за допомогою Хрестовоздвиженського братства.
Але в Луцьку пробули наші друкарі не довго; першою книжкою вони видрукували тут «Лямент по святобливе зошлом велебном господину отцу Іоанни Василевичу презвитери». Книжечка на 11 листах.
Не довго пробули друкарі наші в Луцьку і скоро перебралися в Чорненський монастир; пізніше 1635 р. ієродиякон Сильвестр в духівниці своїй відписав свою друкарню Луцькому братству. Але братство скористало з цеї друкарні мало, бо видрукувало лише одну книжку: «Апостолы и Євангелія через вси недели и празд: и избранным ст: на ввесь год», що вийшла 1640 р., 181 л. Книжка ця «первоє изобразися в монастыру Луцком Братском»; зміст її трохи відмінний від видання Угорцівського 1620 р.; шрифт цього видання дрібніший від шрифту «Собранія» 1618 р. і значно більший від «Апостолів» 1620 р. Цікаво зазначити, що в кінці цеї книжки, на л. 181 об. уміщено знака з хрестом в середині,— такого самого, якого знаходимо ще в угорцівських «Собраніях» 1618 р.; дрібний шрифт «Апостолів» 1640 р. трохи нагадує шрифт «Апостолів» угорцівських 1620 р.
Поза цими виданнями ми не знаємо більше луцьких видань; звичайно, цілком можливо, що не всі луцькі видання збереглися до нашого часу. У всякому разі в Луцьку, столичнім місті єпископів луцьких, довго жив переказ про давнє луцьке друкарство; так, ще 1772 р. єпископ Луцький Сильвестр Рудницький, відновляючи Почаївську друкарню, писав в умові з почаївським монастирем, що єсть привілеї.
Трохи пізніше, 1787 р., засновує в Луцьку свою друкарню домініканський кляштор, що 1783 р. одержав на це й королівського привілея; цим привілеєм домініканам дозволялося випускати книжки різними мовами. Ще 1804 р. 10 травня Волинський губернатор їв. Ессен писав, що в домініканській луцькій друкарні «печатаніе производится на языках: россійском, латинском, французском и польском». 1803 р. ця друкарня згоріла. Домініканська луцька друкарня випустила більше 30 книжок, переважно підручників для шкіл.
Житомирська друкарня
В давнину Житомир не мав своєї друкарні; перша друкарня постала тут лише 1783 р., її заснував головний житомирський суд. Друкувалися тут лише судові справи, перше польською мовою. Року 1804 управляв друкарнею секретар суду Рожанський.— Пізніше, 1840 р. Бердичівську кармелитську друкарню перенесено також до Житомира.
Жидівське друкарство на Волині
Найстаршою жидівською друкарнею на Волині була друкарня в Острозі. Видання цеї друкарні широко розходилися не тільки на Волині, але також і по Поділлі та Київщині. Пізніше вона припинила своє існування, але 1792 р., з дозволу власника міста Малаховського, місцеві міщани — Шмуль Беркович та Арон Йосійович знову відкрили жидівську друкарню. З дозволу Рижської цензури вони друкували багато своїх релігійних книжок. Ця друкарня проіснувала аж до нових часів, і тільки 1832 р. її закрито з наказу уряду.
В м. Полоннім з 1788 р. заклав друкарню Шмуль Беркович.
В м. К о р ц і, Новоград-Волинського повіту, з 1790 р. заклав друкарню Шмуль Беркович.
В м. Славуті, Заславського повіту, з дозволу дідича кн. Сангушка, з 1790 р. заклав друкарню Мошко Пинхасович.
В місті Дубні жидівську друкарню заклав кн. Любомирський 1802 р., а 1804 р. її вже веде Йона Якубович.
В місті Житомирі з 1803 р., з дозволу губерніального правління, заклав жидівську друкарню Гершко Шимонович.
Список використаної літератури:
1. Огієнко І.І. Історія українського друкарства. – К., Либідь, 1994 – 448с.
2. Овчинніков В. Історія книги. – Львів, 2005.
3.
|
