ЗМІСТ:
I. ВСУП.
II. ОСНОВНА ЧАСТИНА
1. Особа імператора Олександра Миколайовича і перші роки його царювання.
2. Відміна кріпацтва.
3. Буржуазні реформи Олександра II.
III. ВИСНОВОК
1. Наслідки реформ Олександра II.
ВВЕДЕННЯ
Реформи, проведені Олександром II в ХIХ столітті і до цього дня актуальні. Тому в своїй роботі я вирішив розказати про реформи цього великого імператора і спробував проаналізувати їх.
Перш за все, в першому розділі я сказав декілька слів про особу Олександра Миколайовича і про перші роки його царювання.
Другий розділ я присвятив проблемі відміни кріпацтва, тому що, на мій погляд, ця реформа з'явилася найзначнішою не тільки за час його царювання, але і за все сторіччя.
В третьому розділі я розказав про інші буржуазні реформи, таких як земська реформа, судова, військова, освітня, господарська.
В ув'язненні я спробував оцінити наслідки реформ Олександра II.
II
. ОСНОВНА ЧАСТИНА
1. ОСОБА ІМПЕРАТОРА ОЛЕКСАНДРА МИКОЛАЙОВИЧА В ПЕРШІ РОКИ ЙОГО ЦАРЮВАННЯ
Що народився в 1818 році син князя Миколи Павловича Олександр з найперших днів свого життя почитав як майбутній монарх, тому що ні у імператора Олександра I, ні у Цесаревича Костянтина не було синів, а в своєму поколінні він був старшим князем. Відповідно його освіта і виховання була чудово поставлена, і направлена на те, щоб підготувати його до високої місії.
Першим вихователем Олександра II був капітан Мердер, а в дев'ять років його навчанням зайнявся В. А. Жуковській. Програма, по якій вчився майбутній імператор, ретельно пропрацювала і направлена на те, щоб зробити, щоб зробити його людиною утвореною і всесторонньо проінформованим, зберігши його від передчасного захоплення дрібницями військової справи. Програму Олександр успішно освоїв, але уберегтися від військової "муштри" того часу не зміг.
В двадцять три роки Цесаревич одружувався на Марії Олександрівні, принцесі Гессен-Дармштадтськой. З того часу Олександр починає свою службову діяльність. Протягом десяти років він був правою рукою свого батька. Судячи з свідоцтв істориків, Олександр II знаходився під сильним впливом батька, і переймав деякі його якості. Проте його відрізняли від залізного характеру Миколи природжена м'якість і великодушність. Саме тому особу Олександра не можна оцінити однозначно - в різні моменти життя він справляє різне враження.
Перші роки свого царювання імператор намагався ліквідовувати наслідки Східної війни і порядків миколаївського часу. Відносно зовнішньої політики Олександр з'явився тим, що продовжує "почав Священного Союзу", керуючих політикою і Олександра I, і Миколи I. Крім того, на першому прийомі дипломатичного корпусу, государ заявив, що готовий продовжувати війну якщо не досягне почесного миру. Таким чином, він продемонстрував Європі, що, в цьому плані, є тим, що продовжує політики батька. Також і у внутрішній політиці у людей склалося враження, що новий імператор продовжить справу свого батька. Проте на практиці це виявилося не так: "подуло м'якістю і терпимістю, характеристичною для темпераменту нового монарха. Були зняті дріб'язкові утруднення з друку; університети зітхнули вільніше... ", говорили, що "государ хоче правди, освіти, чесності і вільного голосу. " Насправді, так воно і було, оскільки, навчений гірким досвідом безсилля в Кримській війні, Олександр зажадав "відвертий виклад всіх недоліків". Деякі історики вважають, що на перших порах програми взагалі не було, оскільки труднощі військового часу не давали йому зосередиться на внутрішньому впорядкуванні країни. Тільки після закінчення війни в маніфесті 19 березня 1856 року Олександр II сказав свою знамениту фразу, яка стала гаслом для Росії на довгі роки: "Так затверджується і удосконалюється внутрішнє впорядкування; правда і милість та царює в судах; так розвивається всюди і з новою силою прагнення до освіти і всякої корисної діяльності... "
2. ВІДМІНА КРІПАЦТВА
Кріпацтво в Росії проіснувало набагато довше, ніж в будь-якій іншій європейській країні і прийняло такі форми, що мало чим відрізнялося від рабства. Проте піти на відміну кріпацтва уряд зміг лише в 1861 році.
Що ж примусило поміщиків і уряд відмовитися від такої зручної форми експлуатації?
Ще в 1856 році імператор, приймаючи у себе представників дворянства, сказав їм про свій намір проведення селянської реформи. На його думку "краще почати знищувати кріпацтво зверху, ніж дочекатися того часу, коли воно почне саме по собі знищуватися знизу. " В економічній сфері спостерігалося наростання кризи поміщицького господарства, заснованому на примусовій, украй неефективній праці кріпосних селян.
В соціальній сфері - посилення селянського протесту проти кріпацтва, яке виражалося в збільшенні хвилювань.
Для порівняння приведемо дані: 1831-1840 рр. - 328 селянських хвилювань; 1841-1850 рр. - 545 селянських хвилювань; 1851-1860 рр. - 1010 селянських хвилювання.
Як ми бачимо, селянська незадоволеність існуючим порядком наростала з кожним днем. Правлячі круги побоювалися того, що розрізнені селянські хвилювання переростуть в "другу пугачевщину".
Крім того, поразка в Кримській війні показала, що кріпацтво - головна причина військово-технічної відсталості країни.
Побоюючись того, що Росія буде відкинута в ряди другорядних держав, уряд встав на шлях соціальних, економічних і політичних реформ.
3 січня 1857 року був утворений секретний комітет "для обговорення заходів по пристрою побуту поміщицьких селян", але оскільки він складався з ярих кріпосників, то діяв нерішуче. Проте, через деякий час, помітивши, що селянська незадоволеність не утихає, а навпроти, наростає, комітет впритул переступив до підготовки селянської реформи. З цієї миті існування комітету перестало бути "секретом" і в лютому 1858 року він був перейменований в Головний комітет "про поміщицьких селян, що виходять з кріпосної залежності".
Необхідно сказати про відношення самих поміщиків до реформи. А воно кардинальне розрізнялося. Більшість поміщиків виступала взагалі проти реформи. Деякі погоджувалися, але на різних умовах: одні відстоювали варіант звільнення селян без землі і за викуп особистої свободи селянина, інші, господарство яких було сильніше втягнуто в ринкові відносини, або мали намір перебудувати його на підприємницьких початках, виступали за більш ліберальний її варіант звільнення селян із землею з порівняно помірним викупом.
Підготовка селянської реформи проходила в обстановці суспільно-політичного підйому в країні. В 50-х роках ХIХ в. склалися два ідейні центри, очолюючі революційно-демократичний напрям російської думки: А. И. Герцена і Н. П. Огарева, - 8 Н. Г. Чернышевского і Н. А. Добролюбова в Лондоні.
Відбувається помітне пожвавлення ліберально-опозиційного руху серед тих шарів дворянства, які вважали за необхідне не тільки відмінити кріпацтво, але і створити загальностанові виборні органи управління, заснувати голосний суд, ввести гласність взагалі, провести перетворення у сфері освіти і т.д.
В.И. Ленин називав обстановку суспільно-політичної кризи в Росії на рубежі 50-60-х років "революційною ситуацією" і виділяв три її об'єктивні ознаки: 1) "криза верхів", що виражалася в їх неможливості "управляти по старому"; 2) "загострення, вище звичайного, потреби і бід пригноблюваних класів"; 3) "значне підвищення активності мас", що не бажали "жити по-старому".
Але революційні сили були настільки слабі, що за допомогою проведення ряду буржуазних реформ, самодержавство не тільки змогло вийти з кризи, але і укріпити свої позиції. Ось в якій обстановці проводилася відміна кріпацтва.
До кінця серпня 1859 року проект "Положень про селян" був практично підготовлений. В кінці січня 1861 року проект поступив на розгляд останньої інстанції Державної поради. Тут було зроблено нове "доповнення" до проекту на користь поміщиків: за пропозицією одного з найбільших землевласників П. П. Гагарина був внесений пункт про право поміщика надавати селянам (але за угодою з ними) негайно у власність і безкоштовно ("в дар") четверть наділу. Такий наділ отримав назву "четвертного" або "дарчого" (селяни називали його "сирітським").
19 лютого "Положення" (вони включали 17 законодавчих актів) були підписані царем і отримали силу. Того ж дня цар підписав і Маніфест про звільнення селян.
По Маніфесту селянин одержував повну особисту свободу. Це особливо важливий момент в селянській реформі, і я хотів би звернути на нього увагу. Століттями селяни боролися за свою свободу. Якщо раніше поміщик міг відняти у кріпосного все його майно, насильно одружувати, продати, розлучити з сім'єю і просто убити, то з виходом цього Маніфесту селянин діставав можливість вирішувати де і як йому жити, він міг одружуватися, не питаючи на те згоди поміщика, міг самостійно укладати угоди, відкривати підприємства, переходити в інші стани. Все це надавало можливість розвитку селянського підприємництва, сприяло зростанню відходу селян на заробітчанство, а в цілому давало сильний поштовх розвитку капіталізму в післяреформеній Росії.
По "Положеннях" було введено селянське самоврядування, тобто сільський і волосний схід на чолі з сільськими старостами і волосними старшинами. Селянам надавалося право самим розподіляти землю, розкладати повинності, визначати черговість відбування рекрутської повинності, приймати в общину і звільняти з неї. Також вводився волосний селянський суд по маловажних злочинах і майнових позовах.
Вказаний в законі викуп садиб і польових наділів для селян був неможливий, тому уряд прийшов на допомогу селянству пристроєм "викупної системи". В "Положеннях "вказано, що поміщики зможуть отримати земельну позику, як тільки будуть влаштовані їх земельні відносини з селянами і встановлений земельний наділ. Позика видавалася поміщику прибутковими процентними паперами і зараховувалася за селянами, як казенний борг, який вони повинні були погасити в течії 49 років "Викупними платежами".
Порядок здійснення селянської реформи вимагав угоди між поміщиком і селянином з приводу розміру наділу, а також з приводу зобов'язань селянина по відношенню до поміщика.
Це слідувало висловити в "статутній грамоті" протягом одного року з моменту звільнення.
Якщо відміна кріпацтва відбулася відразу, то ліквідація феодальних, економічних відносин, що встояли десятиріччями, розтягнулася на багато років. Згідно із законом ще два роки селяни були зобов'язані відбувати такі ж повинності, що і при кріпацтві.
Лише дещо зменшилася панщина, і відмінили дрібні натуральні побори. До перекладу селян на викуп, вони знаходилися у тимчасовозабезпечений положенні, тобто зобов'язані за надані їм наділи виконувати по встановленим законом нормах панщину або платити оброк. Оскільки певного терміну, після закінчення якого тимчасовозабезпечений селяни повинні були бути перекладений на обов'язковий викуп, не було, те їх звільнення розтягнулося на 20 років (правда, до 1881 року їх залишалося не більше 15%) .
Не дивлячись на грабіжницький для селян характер реформи 1861 року, її значення для подальшого розвитку країни було дуже велике. Ця реформа з'явилася переломним моментом при переході з феодалізму в капіталізм. Звільнення селян сприяло інтенсивному зростанню робочої сили, а надання ним деяких цивільних прав сприяло розвитку підприємництва. Поміщикам же реформа забезпечувала поступовий перехід від феодальних форм господарства до капіталістичних.
3. БУРЖУАЗНІ РЕФОРМИ ОЛЕКСАНДРА II
Відміна кріпацтва в Росії викликала необхідність проведення і інших буржуазних реформ - в області місцевого управління, суду, освіти, фінансів, у військовій справі.
Січня 1864 року було видано "Положення про губернські і повіти земські установи", що вводило бессословні виборні органи місцевого самоврядування - земства. Вони обиралися всіма станами на трьохлітній термін і складалися з розпорядливих органів (земських зборів повітів і губернських) і старанних (земських управ повітів і губернських).
Земства несли відповідальність за народну освіту, за народне здоров'я, за своєчасні поставки продовольства, за якість доріг, за страхування, за ветеринарну допомогу і інше.
Все це вимагає великих засобів, тому земствам було дозволене вводити нові податки, обкладати населення повинностями, утворювати земські капітали. При своєму повному розвитку земська діяльність повинна була охопити всі сторони місцевого життя. Нові форми місцевого самоврядування не тільки зробили його всесословним, але і розширили круг його повноважень. Самоврядування отримало таке широке розповсюдження, що багато ким зрозуміло, як перехід до представницького образу правління, тому з боку уряду незабаром стало помітне прагнення утримати діяльність земств на місцевому рівні, і не дозволяти спілкуватися між собой- 12 земським корпораціям.
6 червня 1870 року було видано "Городове положення", по якому в 509 містах вводилося виборне самоврядування - міські думи, обирані на чотири роки. Міська дума обирала свій постійно діючий виконавський орган - міську управу, що складалася з міського голови і декількох членів. Міський голова був одночасно головою і міської думи і міської управи. Право обирати і бути вибраним в міську думу мали право тільки жителі, що володіють майновим цензом (переважно власники будинків, торговельно-промислових закладів, банків - одним словом торговельно-промислова буржуазія).
Таким чином, основна маса міського населення була усунена від участі в міському самоврядуванні. Компетенція міського самоврядування була обмежена рішенням чисто господарських питань (впорядкування міст, пристрій базарів і т.п.).
Одночасно із земською реформою, була підготовлена і судова. Зі всіх реформ того часу вона була самою послідовною і однієї з найзначніших. Судові статути 20 листопаду 1864 року вводили бессословний, голосний суд з участю засідателів присяг, адвокатурою і змагальністю сторін. Засідателі присяг, що беруть участь в судовому процесі встановлювали лише винність або невинність підсудного, мірі покарання ж визначали самі судді. Рішення, прийняті судом на участь засідателів присяг зважали остаточними, в осоружному випадку могли бути оскаржений в судовій палаті. Рішення окружних судів, в яких брали участь, засідателі присяг могли бути оскаржений лише в тому випадку, якщо було вчинено порушення законного порядку судочинства. Апеляції на ці рішення розглядав Сенат.
Для розбору дрібної провини і цивільних справ з позовом до 500 рублів в повітах і містах вводився світовий суд із спрощеним судочинством. Склад світових суддів обирався на земських зборах повітів.
Судові статути 1864 року вводили інститут "повірених присяг" адвокатуру, а також інститут судових слідчих. Голови і члени окружних судів і судових палат, повірені присяг, їх помічники і судові слідчі повинні були мати вищу юридичну освіту. Голови і члени окружних судів і судових палат затверджувалися імператором, а світові судді - Сенатом. Після цього вони не могли бути звільнений або усунений від посади на якийсь час, а лише у випадку здійснення якого-небудь кримінального злочину, але і тоді рішення про усунення з посади виносив суд. Таким чином, закон вводив важливий принцип незмінності суддів.
В 1861-1874 роках була проведена серія військових реформ.
В 1874 році був виданий статут про загальну військову повинність, який в корені змінив порядок поповнення військ. При Петрові Великому всі стани притягувалися до військової служби. По законах ХVIII століття дворянство було поступове звільнено від військової повинності, і рекрутчина стала долею не просто низьких верств населення, але найбідніших з них, оскільки ті, хто побагатше могли відкупитися, найнявши за себе рекрута. Така форма військової повинності лягла тяжким тягарем на плечі бідних верств населення, тому що термін служби у той час був 25 років, тобто годувальники, йдучи з будинку, покидали його практично на все життя, селянські господарства розорялися зі всіма витікаючими звідси наслідками.
По новому закону, закликаються всі молоді люди, 21- 14 роки, що досягли, але уряд щороку визначає необхідне число новобранців, і по долі бере з призовників тільки це число (звичайно на службу закликалося не більше 20-25% призовників) . Заклику не підлягали єдиний син у батьків, єдиний годувальник в сім'ї, а також якщо старший брат призовника відбуває або відбув службу. Узяті на службу числяться в ній: в сухопутних військах 15 років: 6 років в строю і 9 років в запасі, у флоті - 7 років дійсної служби і 3 року в запасі. Для тих, що отримали початкову освіту термін дійсної служби скорочується до 4-х літ, що закінчили міську школу - до 3-х літ, гімназію - до півтора років, а мали вищу освіту - до півроку.
Таким чином, ми можемо зробити висновок, що нова система припускала не тільки військове навчання солдатів, але в той же час проводився ряд заходів з метою освіти (особливо це помітно під час управління військовим міністерством графом Д. А. Мілютіним).
Військові витрати, викликані Східною війною, а також викупна операція, затіяна в цей час примусило уряд вийти з рамок бюджету. Уряд брав кредити за межею, вдавалося до внутрішніх позик, випускало кредитні квитки. Все це привело до тому, що встала реальна проблема впорядковування державного господарства.
Для збільшення державних доходів був прийнятий ряд заходів, одна з яких - відміна винних відкупів.
При Катерині II приватні особи "відкуповували" право продажу вина в певному окрузі за деяку суму. По новому порядку вино могло продавати будь-яку особу, але все вино, що поступало в продаж обкладалося "акцизом" (податком на користь держави). Таким же акцизом була обкладена сіль, цукор, тютюн. Були збільшені деякі митні збори. Головним же засобом підняти економічну потужність країни вважалося споруда сіті залізниць. У зв'язку з нею іноземна відпустка виросла в 10 разів, і майже також збільшилося ввезення товарів до Росії. Число торгових і промислових підприємств помітно збільшилося, а також число фабрик і заводів. З'явилися кредитні установи - банки, на чолі яких стояв Державний банк (1860 рік).
Росія почала втрачати характер патріархальної землевласницької держави. Звільнений від кріпосної залежності і інших утруднень народна праця знаходила собі застосування в різних галузях промисловості, створених новими умовами суспільного життя.
Ще на початку свого царювання Олександр II відмінив деякі сором'язливі заходи відносно учбових закладів, прийнятих імператором Миколою I. Викладання в університетах отримало більше свободи, вони стали доступні для вільних слухачів, як чоловіків, так і жінок. Проте новизна положення привела в 1861 році до деякого безладдя, після чого свободу університетів довелося дещо обмежити. В 1863 році був виданий статут, згідно якому професорська корпорація отримала самоврядування.
Студенти ж не отримали права впливати яким-небудь чином на порядок в університеті, що було приводом для частого "студентського безладдя". Під впливом таких настроїв граф Д. А. Толстой вирішив здійснити реформу середньої школи. На початку царювання імператора (при міністрі А. В. Головіне) доступ в гімназії був відкритий для дітей всіх станів. Гімназії ж були двох типів: класичні, з вивченням стародавніх мов і реальні, відповідно без них, але з пре - 16 володінням природознавства. Граф Товстої, підтримуваний М. Н. Катковим, в 1871 році склав новий статут гімназії, схвалений государем. Класична гімназія була зроблена єдиним типом загальноосвітньої і всесословной середньої школи, випускники якої мали право вступу до університету. Реальні гімназії замінили "реальними училищами"; мета їх була в тому, щоб давати утворення людям всіх станів, але пристосоване до практичних потреб і до придбання практичних пізнань. Цією реформою було створено повне переважання класичної школи. Але граф Товстої упустив з вигляду декілька моментів, а саме: через відсутність достатньої кількості викладачів латині і грецької мови, довелося виписувати фахівців з-за кордону. Природно, їх викладання не подобалося студентам, оскільки перші не знали ні російської мови, ні російської літератури.
Таким чином, не дивлячись на те, що реформа графа Товстого мала в основі правильну ідею про значення класицизму, вона не увійшла до вдач нашого суспільства.
Одночасно з реформою чоловічої середньої школи, реформувалася і жіноча. До правління Олександра II існували тільки інститути і приватні пансіони, в яких навчалися в основному дворянки. З кінця 50-х з'являються жіночі гімназії для всіх станів. Паралельно стали відкриватися жіночі єпархіальні училища.
Через деякий час успішно дозволилося питання про вищу жіночу освіту. Також були зроблені великі успіхи в плані початкової або народної освіти.
Але, не дивлячись на зусилля, народна письменність в епоху реформ стояла ще на низькому рівні.
ВИСНОВОК
Наслідки реформ Олександра II.
Отже, ми розглянули основні перетворення і реформи, проведені Олександром II. Основна реформа його царювання звільнення селян - в корені змінила порядок, що існував до цього, і спричинила за собою всю решту реформ.
З відміною кріпацтва "воскреснула" торговельно-промислова діяльність, в міста хлинув потік робочих рук, відкрилися нові сфери для підприємництва. Між містами і повітами відновилися минулі зв'язки і створилися нові.
Падіння кріпосної залежності, вирівнювання всіх перед судом, створення нових ліберальних форм суспільного життя привели до свободи особи. А відчуття цієї свободи збудило бажання розвинути її. Створювалися мрії про встановлення нових форм сімейного і суспільного життя.
Мені хотілося б закінчити словами А.А. Кизеветтера про правління Олександра II: "Якщо мистецтво правити полягає в умінні, вірно, визначати наспілі потреби епохи, відкривати вільний вихід що таїться в суспільстві життєздатним і плідним прагненням, з висоти неупередженості утихомирити взаємно ворожі партії силою розумних угод, - то не можна не визнати, що імператор Олександр Николаєвіч, вірно, зрозумів єство свого покликання в достопам'ятні 1855-1861 роки свого царювання. "
|
