Реферат на тему:
"Діяльність
Є. Коновальця".
Вчитель
:
Кобилінець Л.І.
Виконав
:
Куциняк Д. Р.
ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ
На межі століть коли Україна була поділена між різними державами-сусідами 14 червня 1891 р. в галицько-українському селі Зашкові поблизу Львова, народився Євген Коновалець. В сім'ї галицької інтелегенції, де дід Михайло Коновалець був довгі роки греко-католицьким парохом, а батько Михайло був управителем місцевої народної школи, Євген Коновалець отримав з молоком матері любов до України, яка на той час перебувала під окупацією. Мати Євгена, Марія, походила з українського священичого роду Венгриновських. Брат Євгенового батька. Володимир Коновалець, який брав дуже активну участь в українському громадському і політичному житті і мав великий вплив на Євгена, був парохом села Малехів, а другий стрий Євгена, Орест Коновалець, був парохом села Страдче.
У своєму рідному селі Зашків закінчив Євген Коновалець в 1901 р. народню школу. По закінчені народної школи Євген переїжджає до Львова, де він навчається українській Академічній гімназії, яку він закінчив 1909 р. В науці Євген був весь час одним із найкращих учнів. Як повторював нераз Євген Коновалець своїм товаришам гімназистам, - «Українці, мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя».
Але в вимогах супроти себе самого й супроти своїх товаришів Євген Коновалець не спиняється на конечності належного засвоєння собі шкільної науки. Він звертає увагу на те, що сучасне політичне положення українського народу зобов'язує морально теж кожного українського студента, а то вже й гімназиста, бути активним працівником на народній ниві; суспільно-політичні ж українські діячі не сміють бути дилетантами, неуками; вони мусять мати належні підстави політичної освіти.
Євген Коновалець бере активну участь у праці таємних студентських гуртків, ціллю яких було ширити політичну свідомість й політичну освіту.
Склавши матуру, Євген Коновалець стає секретарем львівської філії «Просвіти» і поширює просвітницьку роботу, яку він в своєму рідному селі Зашкові. В 1909 р. по закінчені гімназії Євген записується на студії права до Львівського університету, які він закінчив в 1914 р. Вибух війни в 1914 р. не дали йому можливості довчитися в університеті і отримати диплом доктора права. Під час навчання він завжди активно брав участь громадсько-політичному політичному житті. Дуже великий вплив на молодого Коновальця мали праці Дмитра Донцова, який в той час перебував в Галичині, на еміграції.
В 1912 р. покликано Євгена Коновальця до військової служби в австрійській армії. Як студент відслужив він однорічну військову службу в старшинській школі у Львові та із ступенем четаря («лейтенант») повернувся до «цивіля» кінчати перервані студії.
Військова служба звернула Євгенові Коновальцеві увагу на те, що українській молоді потрібно мати теж військову підготовку: можливість вибуху війни між Австрією й Росією ставала все більш реальною, а в випадку війни українці мусять мати свої військові частини. Тому ініціює він зорганізування окремого студентського товариства для військового вишколу його членів, під назвою «Січові Стрільці» Його ініціативу підхоплюють швидко спортово-руханкові товариства «Січ» і «Сокіл», які творять такі ж відділи для військового вишколу під назвою «Січові Стрільці» як секції січових і сокільських гнізд і в скорому часі вся Галичина вкривається сіткою військово-вишкільних організацій «Січових Стрільців». Євген Коновалець не зайняв формально-провідного посту в ні одній із цих формацій; а однак всі «Січові Стрільці» визнавали його, Євгена Коновальця, душею цього руху і своїм ідейним провідником.
Та не на терені галицької України, а в золотоверхому Києві призначила доля Євгена Коновальця відіграти важливу роль в історії всієї української нації. Тому туди, на схід, повела його доля своїми дивними шляхами.
З вибухом війни між Австрією й Росією покликано Євгена Коновальця до військової служби в 35-тому полку «Крайової Оборони» («Ляндвери»). Перебуваючи перший місяць із своєю частиною у Львові, він був наочним свідком формування із вишколюваних у відділах «Січових Стрільців», але перейти з загально-австрійської «Крайової Оборони» до українського легіону УСС, як цього він бажав, військове командування йому не дозволило.
Вже в першому місяці війни прийшлось Є. Коновальцеві пережити перший важкий удар: австрійська, а точніше польська поліція заарештувала його батька Михайла та стрия Володимира Коновальця і, хоч оба вони були загально відомими ворогами москофільства й самої Росії, відставила обох їх до табору інтернованих у Талергофі як непевних щодо їхнього австрійського патріотизму.
В вересні 1914 р. австрійські війська відступили зі Львова в Карпати. Під час того відступу, та в час боїв у Карпатах, доводилось Євгенові Коновальцеві бачити трагедію галицьких українців, що падали жертвою польсько-мадярського шовінізму: на підставі злобних доносів місцевих польських шовіністів мадярська військова жандармерія арештувала свідоміших українських селян і зараз же їх, мужчин, жінок, а то й дітей - вішали як... російських шпигунів.
Наприкінці квітня 1915 р., під час боїв за гору Маківку у Карпатах, він попав у російський полон і опинився в таборі воєннополонених біля м. Царицин, над Волгою.
Після вибуху Російської революції, українські полонені почали одинцем втікати з табору в Царицині і їхати до Києва, в надії, що їх приймуть до Української армії. Великим прихильником служби в Українській армії був Євген Коновалець і він навіть писав у цій справі до Української Центральної Ради. Врешті отримавши відпустку, він поїхав до Києва на початку липня 1917 р., щоб отримати згоду на створення військової частини з полонених українців-галичан. Свій план у цій справі він вручив С. Петлюрі і повернувся до табору в Царицині.
У вересні 1917 р. Є.Коновалець знову поїхав до Києва, щоб домагатися створення військової частини з галичан. Щойно 12 листопада 1917 р. С. Петлюра передав Галицько-Буковинському Комітетові згоду Генерального Секретаріату Центральної Ради на створення такої військової частини. Поволі почався набір добровольців. Євген Коновалець вступив у курінь Січових Стрільців звичайним вояком. Уже в грудні 1917 р. курінь мав біля 500 чоловік. Туди записалося багато колишніх вояків і старших Українських Січових Стрільців, що були також у полоні.
Існування куреня (батальйону) не було певним, появилися «солдатські ради» (совєти), на загальному зібранні (вічу) куреня 19-го січня 1918 р. було рішено усунути «солдатські ради», обрано «стрілецьку раду» і замінено команданта курення (Ол. Лисенка). Новим командантом обрано Євгена Коновальця. Зразу після того у курені заведено порядок, дисципліну. Курінь Січових Стрільців став одною з головних військових частин, які, з допомогою гайдамаків С. Петлюри, зуміли взяти «Арсенал» і розгромити січневе більшовицьке повстання в Києві.
Із того часу ім'я Коновальця тісно пов'язане з куренем, потім дивізією Січових Стрільців, яка розвинулася в корпус, що його деколи називали «Осадчим корпусом отамана Коновальця». Ранґу полковника отримав він від української влади.
На останньому засіданні Стрілецької Ради, котре відбулося в Празі в липні 1920 р. під проводом Полк. Є. Коновальця обговорено конкретний план дальшої боротьби. Полк. Коновалець об'єктивно з'ясував ситуацію і можливості боротьби в обставинах польської і радянської окупації. Він запропонував створити таємну підпільну військову організацію, метою якої було мобілізувати народ до боротьби за його права.
Так прийшло до створення Української Військової Організації (УВО). Основою структури цієї організації були члени командантського складу Корпусу Січових Стрільців. З них Коновалець оформлював групи активістів, які в Україні мали творити ядро підпільної діяльності відповідно на обставини.
Командири і вояки почали повертатися на Рідні Землі. У червні 1921 р. також і полк. Є. Коновалець повернувся до Галичини і віддав всі свої сили, щоб поширити і зміцнити структуру УВО.
УВО, як знаємо, ініціювала бойкот польської влади і польських виборів у Галичині на початку 1920-их років. Вона розгорнула також збройну боротьбу проти представників польської влади на українській території. УВО теж присвятила багато уваги організації «Просвіта», «Рідна Школа» та таких товариств як «Сокіл», «Січ», «Пласт». УВО допомагала покласти зародки господарського піднесення Галичини.
Але діяльність УВО не одобрювали еміграційні уряди - уряд УНР і уряд ЗУНР. Почались непорозуміння і конфлікти. Уряд УНР не міг одобрювати діяльність проти його союзника - Польської держави. Уряд ЗУНР вимагав, щоб УВО була підпорядкована йому.
Восени 1922 р. Є. Коновалець виїхав за кордон, щоб вияснити справу з головою уряду ЗУНР Є. Петрушкевичем. Коли ж не дійшло до згоди, Є. Коновалець відійшов від УВО у грудні 1923 р., а обов'язки Верховної Команди УВО перейшли до військового міністерства уряду ЗУНР, а крайовим командантом УВО став полк. А. Мельник.
У червні 1924 р., коли керівники УВО погодилися на принцип повної незалежности УВО від Є. Петрушкевича, Є. Коновалець знову перебрав пост головного команданта УВО.
Тим часом на західних землях України і на еміграції виникли націоналістичні організації молоді. Є. Коновалець рішився довести до об'єднання УВО із цими організаціями, щоб створити потужний рух визвольного-революційного націоналізму.
Унаслідок перших переговорів, для успішного завершення об'єднання усіх націоналістичних сил, на першій конференції українських націоналістів 3-7 листопада 1927 р. було постановлено: «Створити єдину організацію українських націоналістів. До часу створення такої організації, рахуватись із потребами хвилини, що вимагає опанування стихійного руху та координації різних організованих його виявів, покликати до життя й чину Провід Українських Націоналістів».
Головою Проводу обрано одноголосно полк. Є. Коновальця. Перший Конґрес Націоналістів, як знаємо, відбувся від 29 січня до 3 лютого 1929 р. у Відні. На ньому створено спільну об'єднану Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Головою Проводу цієї організації обрано полк. Є. Коновальця.
Під керівництвом Є. Коновальця ОУН повела широку діяльність на багатьох ділянках. Звичайно думають, що ОУН вела тільки збройну діяльність проти поляків на західних українських землях (сутички, тобто, це, що називають терористичною діяльністю). Так воно не було. Члени ОУН відданно і безкорисно працюючи серед народу, намагалися підносити рівень його націоналістичної ідеологічної свідомості. Робили це працюючи в читальнях «Просвіти», в інших організаціях, а також у товаристві «Рідна Школа», заохочували селян давати дітей до українських приватних шкіл, народних і середніх - тобто здобувати в них знання.
Далі, допомагали підносити добробут населення, підтримували і працювали в різних господарських й товарних підприємствах і організаціях («Сільський Господар», Центросоюз, Маслосоюз і т.д.).
ОУН розбудовувала пресово-інформаційну ділянку, публікуючи журнали, бюлетені та брошури, в яких говорилося про українську визвольну боротьбу. Крім публікацій українською мовою, вона видавала подібні публікації чужими мовами з метою приєднувати прихильників для української справи. Для цього були створені осередки ОУН у Берліні, Лондоні, в Америці.
У 1929 р. - отже це перед приходом Гітлера до влади - Є. Коновалець покинув Берлін і виїхав на постійний побут до Женеви. Звідтам він спрямовував основну активність на Велику Британію з допомогою представника ОУН у Лондоні, інж. Є. Ляховича. Це нормально, бо ж Лондон у 1927 р. був зірвав усі дипломатичні й економічні зв'язки з Москвою і щойно почав їх відновлювати. Є. Коновалець намагався знайти друзів для української справи теж серед членів делегацій деяких держав у Лізі Націй, якої осідок був у Женеві.
Сім'ю він перевіз до Женеви на початку березня 1930 р. Та вже прикінці цього ж року польський уряд почав домагатися його видалення зі Швейцарії, представлення його як «небезпечного терориста». У наслідок цих польських заходів, Є. Коновалець отримав на початку квітня 1932 р. офіційне повідомлення що він має негайно покинути Швейцарію.
З допомогою генерального консула Литви, Є. Коновалець міг переконати федеральну прокуратуру Швейцарії, що він не загрожує безпеці держави, і федеральна прокуратура скасувала наказ видалення у вересні 1932 р. Москва добре поінформована про діяльність ОУН, розпочала безпосередньо боротьбу проти неї.
Для встановлення контактів з совєтською Україною і для передавання інструкцій і порад щодо осередків і мережі він уживав або спирався на колишніх членів Корпусу Січових Стрільців.
Це запевнило в якійсь мірі безпеку діяння, але це була також помилка. Бо можна було здогадатися, що Є. Коновалець діє через особисті знайомства чи через членів Корпусу Січових Стрільців.
Про такий спосіб проникання ОУН на територію совєтської України легко здогадалися аґенти безпеки Москви.
Мета Москви була єдина: боротися проти українського націоналізму.
У серпні1927 р. ЦК Компартії твердив, що Лондон «підтримує контреволюційні групи, зокрема в Грузії та на Україні».
Ось тут головна причина завзятої боротьби спочатку проти УВО, потім зокрема проти ОУН, але також проти того чи іншого ухилу в партії.
Москва постановила паралізувати проникання ОУН на територію совєтської України. Для цього треба було мати інформацію про плани і діяльність проводу Українських Націоналістів, а також бодай частково самого Є. Коновальця, і одночасно створювати труднощі у праці як Коновальцеві так і Проводу. Ці намагання Москва посилила з початком тридцятих років, а головно з приходом Гітлера до влади.
У цей час польська і совєтська пропаганда щораз частіше писали про те, що німці підтримують ОУН, і Берлін фінансує Коновальця. Москва почала посилати на Захід своїх аґентів, щоб збирати інформацію і проникнути в провід.
Ніхто не здогадувався, що В. Хом'як був агентом Москви. Щойно після вбивства Є. Коновальця виникли в членів ПУН серйозні сумніви щодо цієї особи.
Невдовзі швейцарська преса розгорнула широку компанію проти Є. Коновальця. Вона змінила тон щойно у червні 1936 р. коли виникла справа арештування групи більшовицьких агентів, в тому числі шефа більшовицької розвідки Коваль-Петер Норман, який давав доручення слідкувати за Є. Коновальцем і готував на нього атентат, щоб його вбити. Норман заявив слідчому судді, що його завдання «були намічені в інтересах комуністичної справи» (від 45 днів до 18 місяців ув'язнення).
Третій раз Судоплатов приїхав кораблем у лютому 1938 р. Про приїзд телефонічно повідомив Є. Коновальця. На зустріч поїхав Яр. Барановський потім приїхав Є. Коновалець.
23 травня 1938 р. Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія), відкриваючи поштовий пакет, в якому знаходився вибуховий пристрій, переданий йому агентом радянських спецслужб Павлом Судоплатовим.
Похований на кладовиці Кросвейк у Роттердамі.
Д. Андрієвський, сказав: «Москва боялася українського націоналізму і її провідника Є. Коновальця. Її метою було не лише не допустити до виникнення і поширення мережі ОУН у совєтській Україні. Вона хотіла зламати, знищити ОУН і націоналістичний рух взагалі, не лише на випадок, але і тому, що в ньому бачили основну небезпеку для московсько-совєтського панування в Україні».
|
