ТУРИЗМ, ЯК чинник РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ
СИЛ УКРАЇНИ
Досвід соціально-економічного розвитку провідних країн показує, що перехід світової спільноти на якісно інший рівень орієнтований на мобілізацію інтенсивних джерел зростання і, перш за все, на посилення ролі людського чинника і формування працівника нової якості як основи продуктивних сил. Вирішення вищезгаданих проблем тісно пов'язане з розвитком туризму і курортної справи, які з одного боку, є засобом забезпечення фізичного і психічного благополуччя нації і розвитку особистості. З іншого боку, туризм, функціонуючи як галузь, сприяє збільшенню суспільного багатства за рахунок відновлення трудових ресурсів, забезпечує зайнятість населення і дозволяє вирішувати багато інших соціально-економічних завдань курортно-туристичнних регіонів країни.
Найважливішою тенденцією в розвитку національної і світової економіки останніми роками стало безпрецедентне зростання впливу і ролі туризму, який сьогодні є однією з галузей, що найдинамічніше розвивається. Унікальність туризму на сучасному етапі розвитку суспільства полягає в тому, що жодна інша галузь не володіє таким величезним потенціалом зростання, генерування прибутку і залучення населення до виробництва. Це - галузь, що сприяє розвитку і стабілізації господарств багатьох регіонів, дозволяє вже сьогодні деяким країнам фактично жити за рахунок туризму. Експерти оцінюють вклад туризму у ВВП розвинених країн приблизно на рівні 5,5% [4].
За прогнозом Всесвітньої туристичної організації до 2020 року число міжнародних туристичних поїздок зросте з 564 млн. до 1,6 млрд. в рік, тобто майже в 3 рази; доходи від туризму, у свою чергу, зростуть з 399 млрд. дол. до 2 трлн. дол. в рік, тобто в 5 разів [6]. Потрібно враховувати, що ці показники характеризують лише об'єми міжнародного туризму, який більшою мірою є об'єктом дослідження учених, політиків і громадських організацій. Що ж до внутрішнього туризму, то на його долю доводиться до 80% загального числа туристів в світі [6]. На думку більшості дослідників, туристична галузь є такою ж крупною галуззю суспільного виробництва (а в багатьох країнах навіть більше), як сільське господарство або основні галузі промисловості (автомобільна, електронна, сталеливарна та інші) [1].
Проте слід констатувати, що туризм і санаторно-курортна сфера не отримали в Україні належного розвитку ні в умовах централізованої економіки, ні в роки реформ. По існуючих експертних оцінках, туристичний потенціал України використовується не більш, ніж на 8-10%. Вклад внутрішнього ринку туристичних послуг в національний дохід країни складає лише близько 1%. При здійсненні ж продуманої державної політики в області планування і управління туризмом ці цифри можуть зрости в багато разів. Враховуючи різноманіття природних і антропогенних туристично-рекреаційних ресурсів, які має в своєму розпорядженні Україна [5], у наявності істотний розрив між розвитком туристично-рекреаційної галузі в регіоні і в світі в цілому. В той же час, розвиток туризму може істотно вплинути на вихід країни з глибокої соціально-економічної кризи, згладити наслідки соціальної напруженості шляхом створення нових робочих місць, а також необхідних умов для відновлення моральних і фізичних сил населення, що визначає основу для підвищення продуктивності праці і економічного зростання.
Питання впливу розвитку туризму на проблеми управління людськими ресурсами, політику зайнятості, відтворення здоров'я як соціально-ринкового ресурсу життєздатності економіки є на сьогоднішній день найбільш значимими і в той же час найменш дослідженими.
Крім того, туризм бере участь у відтворенні трудових ресурсів не лише в прямому відношенні - шляхом створення робочих місць, у тому числі з врахуванням мультиплікативного ефекту, але і в непрямому - за допомогою зміцнення суспільного і індивідуального здоров'я як соціально-ринкового ресурсу економіки. Туризм різною мірою впливає на життя місцевого населення, його матеріальну і духовну діяльність, систему цінностей, суспільну поведінку, інтереси. У регіоні, де спостерігається соціально-культурна активність, де туризм носить традиційний характер і кількість туристів поступається чисельності місцевого населення, а їх культурний рівень приблизно однаковий, не спостерігається особий вплив туризму. Проте у ряді промислово розвинених регіонів зростання туризму може привести до значних змін в соціальній структурі, довкіллі і місцевій культурі. Дія туризму на життя місцевого населення, як частині продуктивних сил може бути як позитивним, так і негативним (таблиця).
Таблиця - Вплив туризму на продуктивні сили України [2]
| Позитивні аспекти: |
Негативні аспекти: |
1. Створення робочих місць;
2. Збільшення доходів, і, як наслідок, підвищення рівня життя місцевого населення;
3. Прискорення процесу урбанізації, розвиток міських служб, інфраструктури, культурних організацій;
4. Прискорення соціальних і культурних процесів;
5. Відродження місцевих культурних цінностей, розвиток народної творчості, традицій, звичаїв, народних ремесел;
6. Підвищення попиту на сільгосппродукцію і товари місцевого виробництва;
7. Охорону і відновлення місцевих пам'ятників культури;
8. Розширення природних комплексів;
9. Підвищення привабливості регіону;
10. Пожвавлення місцевого культурного життя.
|
1. Поляризація і комерціалізація інтересів різних груп населення;
2. Зростання долі некваліфікованої праці;
3. Зростання числа відхилень від суспільних норм поведінки (алкоголізм, хуліганство, проституція);
4. "Ерозія" сім'ї (розлучення, легке відношення молоді до життя);
5. Комерціалізація культури;
6. Втрата самобутності конкретного туристичного напряму;
7. Конфлікти між місцевим населенням і туристами.
|
Негативні дії туризму можуть бути викликані перш за все його спонтанністю, відсутністю попередньої підготовки і контролю. У таких умовах місцеве населення не має можливості пристосовуватися до змін, що відбуваються. Задоволення туристичних потреб не повинне завдавати збитку соціальним і економічним інтересам населення регіонів і країнам, які відвідують, культурним і історичним цінностям, довкіллю, природним ресурсам. Більшості негативних аспектів можна уникнути шляхом комплексного планування розвитку туризму і впровадження сучасних методів управління цим процесом (посилення контролю над використанням територій і ресурсів, проведення політики освіти місцевого населення), а також шляхом визначення критеріїв його найбільш ефективних напрямів, які є основою для вибору і послідовного їх розвитку. До ряду останніх відноситься оцінка конкурентоспроможності регіонів України з точки зору їх туристичного потенціалу. Пропонується оцінити рівень конкурентоспроможності шляхом розрахунку інтегрального показника (за методикою В.Плюти) [3], що складається з наступних компонент, виявлених за допомогою апріорного ранжирування:
Z1
– соціально-екологічний розвиток регіону (включає наступні показники: чисельність населення регіону, чол.; середньомісячна заробітна плата, грн.; збільшення (зменшення) заборгованості по виплаті заробітної плати %; рівень безробіття - % до економічно активного населення; шкідливі викиди в атмосферу від стаціонарних і пересувних джерел забруднення на кв.км.,т.);
Z2
– культурний розвиток регіону (включає наступні показники: кількість установ культури і мистецтва в регіоні, од.; забезпеченість населення установами культури %; відвідуваність населенням установ культури і мистецтва, рази);
Z3
– курортно-оздоровчий розвиток регіону (включає наступні показники: кількість санаторіїв в регіоні, місць; кількість пансіонатів і будинків відпочинку, місць; кількість дитячих оздоровчих таборів, місць);
Z4
– розвиток готельного комплексу в регіоні (включає наступні показники: кількість готелів і місць для тимчасового мешкання, од. номерів; інфраструктура розвитку готельного комплексу, доля номерів охоплених послугами до загальної кількості номерів %; доля використання номерного фонду, од.);
Z4
– туристичні потоки в регіоні (населення, що виїжджає з регіону в туристичних цілях, чол. у рік; кількість туристів, що приймаються регіоном, чол. у рік).
В результаті проведених розрахунків був отриманий інтегральний показник конкурентоспроможності регіонів України з точки зору розвитку туризму (рисунок 1).
Рисунок.1.Інтегральний показник конкурентоспроможності регіонів України з точки зору розвитку туристичних послуг за 2007 р.
Таким чином, можна зробити висновок, що при оцінці туристичного потенціалу регіону велике значення має рівень його забезпеченості рекреаційними, туристичними і соціально-екологічними ресурсами, що відбивається безпосередньо на рівні розвитку продуктивних сил як конкретного регіону, так і країни в цілому. Проведений аналіз показав, що найбільш розвиненим з точки зору туризму виявився Львівський регіон, а найменш – Тернопільський.
В результаті розрахунків регіони України можна розділити на п'ять зон з точки зору розвитку туристичної інфраструктури: до першої найпривабливішої зони відносяться регіони, конкурентоспроможність яких знаходиться в діапазоні [0,4-0,5], до другої [0,3-0,4], до третьої [0,2-0,3], до четвертої [0,1-0,2] і до п'ятої [0-0,1]. Різниця між першою і п'ятою групами рівнів конкурентоспроможності розвитку туристичної інфраструктури складає 4,9 разів, що свідчит про наявність резервного рекреаційного потенціалу вітчизняного туризму.
Л
ітература
1. Кекушев В.П, Сергеев B.П., Степаницкий В.Б. Основы менеджмента экологического туризма. учеб. пособ. - М.: Изд. МНЭПУ, 2001. - 60 с.
2. Макаренко С.Н., Саак А.Э. История туризма. -Таганрог: Изд. ТРТУ, 2003. - 94 с.
3. Плюта В. Сравнительный многмерный анализ в экономических исследованиях: методы таксономии и факторного анализа. – М.: Статистика, 1980. – 152 с.
4. Рейтинг туристических стран мира. Режим доступа: http://rating.rbc.ru/article.shtml?2006/09 /27/31152123
5. Украина имеет туристический потенциал. Режим доступа: http://www.otpusk.com/news/ 87530.html
6. http://www.unwto.org/index_r.php
|
