ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДИТЯЧОЇ РЕКРЕАЦІЇ
1.1 Сутність і поняття дитячої рекреації та склад її послуг
1.2 Діти як специфічний сегмент ринку рекреаційних послуг
1.3 Структурні складові дитячої рекреації та їх змістовне наповнення
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ДИТЯЧОЇ РЕКРЕАЦІЇ В УКРАЇНІ
2.1 Сучасний стан дитячої рекреаційної діяльності
2.2 Державна політика у сфері оздоровлення та відпочинку дітей
2.3 Дитяча рекреація: вітчизняний та зарубіжний досвід
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ПОСЛУГ ДИТЯЧОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РИНКУ
3.1 Напрямки вдосконалення рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих
3.2 Інноваційні послуги дитячої рекреації
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми.
У дитячому році закладаються основні людські фізичні і психічні якості, і тому слід особливо турбуватися про підростаюче покоління, адже саме воно у майбутньому вступає на ринок праці і бере безпосередню участь у створенні суспільного продукту. Сьогодні питання зростання здорового підростаючого покоління стоїть особливо гостро, адже погана екологія, недостатній рівень медицини і економічної забезпеченості впливають на вирішення цієї задачі не найкращим чином. Саме для цього необхідний розвиток дитячої рекреації, яка дозволяє вирішити ці питання.
Держава зацікавлена у розвитку і вдосконаленні цієї галузі, не лише зі сторони виховання здорової нації, а й з економічної точки зору. Адже здорові працівники вимагають менше відшкодувань на лікування, профілактику, а, отже, мають більшу продуктивність праці, що дуже необхідно в умовах конкурентоспроможності ринку.
Ступінь розробленості проблеми.
Зазначену проблему досліджували К.Абульханова-Славська, А.Асмолова, Б.Лихачов, Б.Ломов (вільний час дітей та його організація), А.А. Бесєдіна, Н.М. Колотій, А.Царенко (охорона здоров’я), Васильєв В.З.(фізкультура та спорт), С.Коновець, Л.Виготський, Н.П.Волкова, І.Дмитрієва (естетичний та духовний розвиток). Аналіз досліджень свідчить про недостатній рівень вивченості ринку рекреаційних послуг для дітей, зокрема із позицій рекреаційної діяльності та юридичної бази. У зв'язку з цим набули актуальності аналіз структури організації рекреаційних послуг в Україні, розробка вдало функціонуючої моделі і розвитку цього сегмента туристської галузі. Незважаючи на те, що гіпотеза про територіальну рекреаційну систему існує вже давно, лишаються не дослідженими теоретичні та методичні основи формування, розвитку і функціонування такої її важливої складової як дитяча рекреація, що має свої специфічні особливості.
Мета дослідження.
Розробити заходи щодо вдосконалення рекреаційних послуг України для дитячої категорії відпочиваючих.
Відповідно до поставленої мети в курсовій роботі вирішуються наступні задачі:
1) оцінити перспективи розвитку даної галузі;
2) виявити особливості її структури;
3) обґрунтувати напрями її вдосконалення;
4) запропонувати нові послуги для ринку дитячої рекреації на основі проведеного аналізу.
Об’єктом дослідження
є рекреаційна сфера України.
Предметом дослідження
– ринок рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих.
Методологічною і теоретичною основою дослідження є
визначення сутності і поняття рекреації, взаємодія структурних елементів рекреації,основи діяльності викладені у нормативно-правових документах України з проблем розвитку туристичної галузі (Закони України „Про туризм", «Про оздоровлення та відпочинок дітей», Державна програма розвитку туризму в Україні на 2002 - 2010 pp.).
Методи дослідження.
На протязі дослідження були використані такі методи, як системний підхід, аналітичний метод, метод порівняння і прогнозування.
Практичне значення
одержаних результатів полягає в тому, що викладені пропозиції розвитку послуг дитячої рекреації можуть бути використані на регіональному рівні.
РОЗДІЛ І. ДИТЯЧА РЕКРЕАЦІЯ
1.1 Сутність і поняття дитячої рекреації та склад її послуг
Протиріччя сучасного етапу розвитку суспільства, пов’язані з переходом на нові економічні відносини, віддзеркалюються на матеріальній і духовній сфері людини. Різке розмежування у рівні життя різних прошарків населення з однієї сторони робить недоступним для багатьох людей використання традиційних форм відпочинку і відновлення здоров’я, а з іншої сторони пропонує необмежені можливості для реалізації цих потреб. Категорія здоров’я переходить у категорію економічних відносин і розглядаються як предмет праці. Переоцінка моральних і культурних цінностей створює їх мутацію, особливо у підростаючого покоління. У цьому відношенні рекреація виходить на перші позиції. Адже, в умовах сучасного розвитку і вимог ринкової економіки виховання здорового підростаючого покоління – найперша і найголовніша задача суспільства і держави. Спадковість, неправильний спосіб життя, сучасна екологія і недостатній рівень медицини, усі ці чинники призводять до того, що дитина, виростаючи, не має змоги повноцінно розкрити свої здібності і досягти необхідного рівня працездатності. А, отже, як наслідок випадає із системи створення суспільного продукту. Відповідь на питання, як зберегти і правильно виховати майбутнє покоління дає рекреація.
Рекреація – процес відновлення сил людини у вільний від головних обов’язків час, відпочинок поза межами місця проживання. Враховуючи особливості дитячої категорії відпочиваючих ми можемо дати визначення стосовно дитячої рекреації.
Дитяча рекреація – це процес відновлення сил дитини у вільний від навчальних обов’язків час або набуття нових, необхідних для подальшого життя звичок за рахунок творчого підходу, відпочинок або оздоровлення поза межами місця проживання.
На жаль, відсутність нормативно-державного регулювання у сфері рекреації не дає можливості чітко визначити межі її діяльності, які є доволі розмитими. Але завдяки розмежуванню її складових ми можемо сказати, що сутність дитячої рекреації полягає у взаємодії її основних структурних елементів – сфери охорони здоров’я, організації вільного часу дітей, області фізкультури та спорту і естетичного та духовного розвитку дитини.
Таким чином, дитяча рекреація здійснюється за рахунок взаємодії її структурних елементів та врахування специфічних особливостей дитячої категорії відпочиваючих, що потребує дослідження специфічних особливостей даної категорії.
1.2 Діти як специфічний сегмент ринку рекреаційних послуг
Специфіка дитячої рекреації проявляється у особливостях їх психофізичного розвитку, адже потрібно чітко усвідомлювати на якому етапі знаходиться формування особистості, для того аби якнайліпше спрямувати і найчіткіше визначити мету рекреації. Особливу роль у даному питанні відіграє вікова періодизація.
Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним.
Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості. У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Аналізуючи розвиток дитини особливу увагу слід звернути на дошкільний і молодший шкільний вік (6-7 – 11 років).
У зв'язку із задоволенням зростаючої потреби дитини в товаристві ровесників у дошкільному віці, розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Діти вибірково ставляться до об'єктів прихильності, а приязнь чи неприязнь до когось втрачає ситуативність і стає постійним почуттям. Фактором розвитку почуттів є оволодіння формами експресії: виразу почуттів за допомогою слів, інтонації, міміки. У процесі спілкування в дітей формуються моральні почуття. Важливе значення у їх становленні мають оцінні відношення. Переживання гордощів виникають внаслідок схвалення дорослими актів поведінки. Урізноманітнюються вияви почуття власної гідності. У дошкільному віці стає важливим не просто вміння, а його якісний вияв, наприклад швидко і вправно одягатися, стрибати високо, далеко. З усвідомленням цінностей діти пишаються трудовими успіхами, професійною майстерністю батьків. Розвиток почуття сорому, ніяковості пов'язаний із зростанням їх морального досвіду й самосвідомості. [7]
Дошкільний вік — період засвоєння прикладу дорослих (норм, правил поведінки), формування механізмів особистісної поведінки, підкорення свого ставлення до речей та людей ідеальним зразкам, засвоєним від дорослих. Зазнає змін спілкування дошкільників з дорослими. Воно набуває нових форм: від зовнішнього контакту дитина переходить до свідомого й добровільного підкорення дорослому.
Обмеження самостійності, ініціативи породжує вияви впертості, негативізму, вередливості, егоїзму, самолюбства, опір вимогам дорослих навіть тоді, коли ці вимоги не суперечать бажанням і намірам самої дитини. Для дитини опір — вияв власної активності. Він виявляється у різних формах негативізму — нерозумному, безпідставному, демонстративному запереченні вимог дорослих, відмові їх виконувати. Це трапляється при гальмуванні дитячої активності й ініціативи, запровадженні системи заборон або необмеженої свободи, яка породжує свавілля й розбещеність. Дорослі, які розумно організовують своє спілкування з дитиною, стають об'єктом свідомого наслідування, здобувають авторитет.
У дошкільників розвивається й потреба у спілкуванні з ровесниками. Вони входять у товариство ровесників, вчаться зважати на пропозиції товаришів, поступатися своїми бажаннями, допомагати один одному, уболівати за загальні інтереси, відповідати за спільну справу. Це — ознаки становлення дитячого колективу.
У молодшому шкільному віці відбувається подальший розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної сфери належать переживання нового, здивування, сумнів, радощі пізнання — основи формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Колективні заняття сприяють розвитку моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість, колективізм.
Молодші школярі емоційно вразливі. Відбувається диференціація сором'язливості; яка виявляється в реагуванні на людину, думка якої має значення для них. Розвивається почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на приниження їх гідності й позитивне емоційне переживання за визнання їх позитивних особистих якостей.
Розвитку моральних почуттів (дружби, товариськості, обов'язку, гуманності) сприяє перебування дітей у колективі, об'єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для утворення малих груп, з яких складаються колективи.
Формуванню вольових якостей (самостійності, впевненості у своїх силах, витримки, наполегливості) сприяє шкільне навчання, яке вимагає від дітей усвідомлення й виконання обов'язкових завдань, підпорядкування їм активності, довільного регулювання поведінки, уміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя.
Дітям властиві наслідування й підвищене навіювання, що як позитивно, так і негативно впливають на засвоєння норм і правил поведінки. У зв'язку з недостатнім розвитком самосвідомості, малим життєвим досвідом діти можуть наслідувати небажані форми поведінки: грубість, недисциплінованість тощо. В інших випадках, коли вони беруть за взірець поведінку улюбленого вчителя, авторитетних для них дорослих, наслідування і підвищене навіювання полегшує засвоєння норм і правил поведінки. У цей період зростає роль особистого прикладу дорослих, передусім учителя.[7]
Отже, звертаючи увагу на особливості психофізичного розвитку дітей і використання цього досвіду у організації рекреаційних послуг дозволяє максимально підвищити рекреаційний вплив і покращити рівень рекреаційних послуг за рахунок його змістовного наповнення.
1.3 Структурні складові дитячої рекреації та їх змістовне наповнення
Взаємодія основних структурних складових дитячої рекреації та аналіз їх змістовного наповнення дозволяє нам зрозуміти основну мету діяльності дитячої рекреації та визначити необхідні напрямки вдосконалення, спираючись на проведене дослідження.
Дослідження вільного часу як соціокультурного та педагогічного феномена визначає необхідність розглянути просування особистості дитини у сфері його організації як виду діяльності. Проблему дитячого дозвілля легше зрозуміти „ззовні”, тобто з позиції всього того, що робиться й може бути зроблено дозвіллєвою діяльністю. Але потрібний підхід „зсередини”, вихід на внутрішній світ самоцінної особистості, на проблему розвитку в учнів соціально-ціннісних інтересів, потреб, мотивів. У цьому головне призначення вільного часу. Розглянемо деякі сторони особистісного становлення дитини в дозвіллєвій діяльності. Особистість – суб’єкт свого розвитку. У процесі життєдіяльності дитина постійно вступає в контакт з іншими, такими як вона. У результаті цих контактів у неї виробляється різне ставлення до навколишнього світу, до суспільства, до себе. Основою цілісності розвитку особистості дитини є саморозвиток (К. Абульханова-Славська, Б. Ломов та ін.). Особистість – суб’єкт свого розвитку, якщо виражена розвитком свого потенціалу, постійним самовдосконаленням. Досліджуючи соціально-демографічну структуру соціуму, у сферах яких живуть та діють діти, структуру дозвіллєвих занять учнів, ступінь включеності їх у різні види культурно-дозвіллєвої діяльності, можна виокремити кілька важливих показників самоактуалізації учня у вільному часі, які розвивають його особистість. До цих показників можна віднести: соціальну активність дітей, потребу у визначенні себе як особистості, рівні просування у сфері вільного часу, співвідношення індивідуального та колективного. Особистість виникає, формується, розвивається та існує тільки в діяльності, у багатоманітних видах діяльності. Розглядаючи вільний час як різноманітну форму самовираження й розвитку особистості в її життєдіяльності, організоване дозвілля можна сприймати і як специфічну форму активності. Показниками активності особистості у сфері вільного часу виступає можливість вільного вибору будь-яких видів культурно-дозвіллєвої діяльності, зростання творчої активності, самоосвіта, культура відпочинку та любительські заняття, ступінь включення в спілкування.
Головним структурним елементом будь-якої діяльності дитини є мотив. Як правило, діяльність реалізується, виходячи з цілої групи мотивів. Однак, при цьому існує мотив, який домінує. Мотив може бути обумовлений зовнішніми об’єктивними чинниками, а також внутрішнім спонуканням дитини.
Активність дитини – це його внутрішня здатність мислити, діяти, робити вчинки, включатися в дозвіллєві справи, виходячи з власних спонукань, інтересів, цілей. Вільний час – це світ випадковості. Потенційна активність виводить на формування моральних прав, на психологічну готовність свідомо виявляти свободу волі. К. Абульханова-Славська стверджує, щоб її реалізувати, потрібен досвід для конкретних актів поведінки й діяльності, необхідні педагогічні умови для самостійного вибору, його стимулювання, формування в школярів готовності та здібностей діяти на основі свого вибору.
Проте існує й реальна пасивність як ситуація, коли можливість вибору навіть не допускається. Частина дітей у сфері вільного часу керується такими установками: як можу, так і роблю; я не знаю, чим можна зайняти свій вільний час і не хочу цього робити; мене нічого не цікавить тощо. Якщо деструктивні заняття у вільний час призводять до особистого й соціального збитку (шкоди), то бездіяльне проведення вільного часу, безплідне марення, пасивність заключає в себе не менше лиха. [6]
Організоване дозвілля навчає дітей цінувати й організовувати свій вільний час, обирати заняття за інтересами, потребами, за їх значенням у житті;
бути організатором себе та інших, лідером і підлеглим, творцем і виконавцем; жити серед людей, поважати їх індивідуальність, цінувати чужі інтереси, радіти успіху кожного, зберігати дружні зв’язки. Саме в дозвіллєвій діяльності переважна більшість дітей шукають емоційне задоволення, сприймають дозвілля як одну з головних сфер самореалізації та самоствердження.
Охорона здоров’я дітей здійснюється на основі ЗУ «Про оздоровлення та відпочинок дітей» (N 1401-VI ( 1401-17 ) від 21.05.2009, ВВР, 2009, N 41, ст.597). Цей Закон визначає основні засади державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, правові, фінансові та організаційні засади утворення і діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, права, обов'язки та відповідальність усіх учасників процесу.
Здоров'я - це такий стан організму, при якому функції всіх його органів і систем перебувають у динамічній рівновазі із зовнішнім середовищем. В основі здоров'я лежать процеси розвитку й збереження фізіологічних, психологічних і соціальних функцій. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. [ЗУ «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.93 р. ]
Спосіб життя - тип життєдіяльності людей, обумовлений особливостями суспільно-економічної формації. Основними параметрами способу життя є праця (навчання для підростаючого покоління), побут, суспільно-політична й культурна діяльність людей, а також різні поведінкові звички й прояви. Якщо їхня організація й зміст сприяють зміцненню здоров'я, тобто є підстава говорити про реалізацію здорового способу життя, в якому можна розглядати сполучення видів діяльності. Під здоровим способом життя варто розуміти типові форми й способи повсякденної життєдіяльності людини, які зміцнюють і вдосконалюють резервні можливості організму, забезпечуючи тим самим успішне виконання своїх соціальних і професійних функцій незалежно від політичних, економічних і соціально-психологічних ситуацій. І виражає орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування, збереження й зміцнення як і індивідуального, так і суспільного здоров'я.
Звідси зрозуміло, наскільки важливо, починаючи із самого раннього віку, виховувати активне відношення до власного здоров'я, розуміння того, що здоров'я – найбільша цінність, дарована людині природою, особливо у наш час, коли поняття «здорової людини» майже замінилося на твердження «практично здорової». Викладене дозволяє зробити висновок про те, що «знання» про здоровий спосіб життя повинні стати у дітей переконаннями, мотивацією до турботи про власне здоров'я.
Не менш важливу роль відіграє естетичний та духовний розвиток дитини, що забезпечує збагачення її духовного світу, виховання внутрішніх позитивних якостей і життєвих цінностей, що спрямовують подальшу життєву і професійну орієнтацію, виховують почуття прекрасного.
Особливе місце серед дисциплін посідають предмети естетичного циклу - музика, образотворче мистецтво, література. Художній образ є особливим узагальненням дійсності в індивідуалізованій, конкретно-чуттєвій та естетично виразній формі як єдність того, що відчуваємо і розуміємо. Саме завдяки особливостям свого впливу на дитину (чуттєва безпосередність, ідейна спрямованість, спонукальна сила) мистецтво, як ніяка з інших форм суспільної свідомості, є чи не найефективнішим засобом естетичного виховання.
Отже, як ми бачимо взаємодія усіх структурних елементів дитячої рекреації дозволяє повноцінно розвивати усі якості і сторони дитини, правильно і чітко стимулювати її розвиток, як особистості, здатну до самореалізації.
Таким чином, дослідження теоретичних основ дитячої рекреації дало можливість визначити поняття:
- дитяча рекреація здійснюється за рахунок взаємодії її структурних елементів та врахування специфічних особливостей дитячої категорії відпочиваючих, що потребує дослідження специфічних особливостей даної категорії.
- звертаючи увагу на особливості психофізичного розвитку дітей і використання цього досвіду у організації рекреаційних послуг дозволяє максимально підвищити рекреаційний вплив і покращити рівень рекреаційних послуг за рахунок його змістовного наповнення.
- взаємодія усіх структурних елементів дитячої рекреації дозволяє повноцінно розвивати усі якості і сторони дитини, правильно і чітко стимулювати її розвиток, як особистості, здатну до самореалізації.
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ДИТЯЧОЇ РЕКРЕАЦІЇ В УКРАЇНІ
2.1 Сучасний стан дитячої рекреаційної діяльності
Розвиток рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих – це першочергове завдання українського суспільства. Адже саме за допомогою дитячої рекреації вдасться попередити і уникнути багатьох проблем, що можуть виникнути у майбутньому.
Для того, щоб визначити проблеми і перспективи розвитку даної галузі потрібно проаналізувати її сучасний стан. Зокрема, Український уряд ставить перед собою мету не лише зберегти наявну мережу дитячих закладів оздоровлення і відпочинку, а й забезпечити її ефективне використання. Таке завдання передбачене у Державній програмі економічного та соціального розвитку України на 2010 рік. Про це міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов заявив під час Всеукраїнської наради з питань підготовки та проведення оздоровлення і відпочинку дітей влітку 2010 року.
За словами А.Толстоухова, у 2010 році планується відкрити 17 тис. 138 дитячих закладів оздоровлення і відпочинку, з них 784 заклади оздоровлення і 16 тис. 354 - відпочинку. Він зазначив, що розвиток дитячих закладів оздоровлення та відпочинку залишається проблемним питанням. Так, за попередніми даними облдержадміністрацій, 33 дитячі заклади оздоровлення і 545 дитячих закладів відпочинку не підтвердили готовності приймати школярів улітку 2010 року.
Міністр Кабінету Міністрів також відзначив, що на базі позаміських закладів та закладів санаторного типу у разі їх повного завантаження у літній період можна оздоровити лише 20% школярів. При цьому мережа стаціонарних закладів використовується неефективно. "Необхідно також звернути увагу на те, що до сьогодні поняття "оздоровлення" та "відпочинок" чиновники у регіонах підміняють поняттям організації змістовного дозвілля. З дитячих закладів, які працюють улітку, 95,5% - табори з денним перебуванням, і лише 4,5% - заклади оздоровлення", - відзначив А.Толстоухов. За його словами, протягом літнього періоду у 2009 році в таборах відпочинку перебувало 60% від загальної кількості дітей, і тільки 40% із них отримали повноцінне оздоровлення: "Тобто, діти, які потребують оздоровлення, практично його не отримують, а все літо перебувають у містах, переважно у школах, де замість парт стоять розкладачки, принесені батьками. У таборах такого типу надзвичайно складно забезпечити оздоровчі заходи та збалансоване харчування". Міністр також заявив про необхідність "переломити негативну динаміку" зменшення кількості закладів оздоровлення та відпочинку. "Потрібно раз і назавжди закінчити практику перепрофілювання дитячих закладів оздоровлення та відпочинку з метою відчуження майнових комплексів дитячих оздоровчих закладів та вилучення земель, на яких вони розташовані", - наголосив він. А.Толстоухов звернув увагу на те, що стан матеріально-технічної бази багатьох дитячих закладів є незадовільним. Однак перед початком оздоровчого сезону керівництво цих закладів проводить лише поточний ремонт: "За таких умов більшість з них не відповідають сучасним вимогам і не мають змоги надати дитині якісні послуги з оздоровлення та відпочинку. Відповідно, це змушує санітарні служби виносити постанови про припинення експлуатації об'єктів".[10]
Міністр також занепокоєний станом дотримання керівниками дитячих оздоровчих закладів санітарно-гігієнічних вимог. За його словами, в Україні у 2009 році кожен третій оздоровчий заклад з денним перебуванням був відкритий з порушенням вимог санітарно-епідеміологічного законодавства. "Всі ці проблеми потрібно вирішити на початку літнього сезону і забезпечити результати оздоровлення та відпочинку дітей у 2010 році відповідно до Державної програми економічно-соціального розвитку України на 2010 рік та Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року", - заявив А.Толстоухов.
Зокрема уже цього року столичні дітлахи та школярі матимуть змогу відпочити, як говориться, «на повну катушку». Якщо у минулому році з 288 тисяч школярів місто змогло оздоровити понад 153 тисячі дітей, що складає 53,3% від їхньої загальної кількості, то схоже, що цього року їхня кількість може суттєво збільшитися. Адже згідно планів міської влади, у 2005 році місто витратить на дитячий відпочинок рекордну суму – понад 28 мільйонів гривень. Причому переважну більшість коштів передбачається витратити саме з міського бюджету – а це 17 мільйонів 643 тисяч гривень. Ще майже 11 мільйонів гривень нададуть зі своїх бюджетів районні держадміністрації. До того ж, як і в минулі роки, великі кошти передбачається залучити за рахунок державних та спонсорських коштів. Так, в минулому році ці кошти склали близько 80 мільйонів гривень, і цього року міські чиновники планують залучити не менше.[10]
Цього літа міська влада найбільшу увагу приділятиме відпочинку та оздоровленню дітей з соціально незахищених категорій: дітей-сиріт, напівсиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, з малозабезпечених, багатодітних або неповних сімей. Окрім цього, також значну увагу приділятимуть і школярам, які стоять на обліку в органах внутрішніх справ або виховуються в неблагополучних сім’ях. Так, цього року міською Службою у справах неповнолітніх планується оздоровити понад 2 тисячі дітей в дитячих оздоровницях Львівської та Одеської областей. Окрім того, в режимі літнього оздоровлення працюватиме Медико-оздоровчий соціально-реабілітаційний центр. Цього року також приділятимуть увагу дітям, які залишаються у місті наприклад, за підтримки районних адміністрацій та з допомогою педагогів-організаторів на базі підліткових клубів працюватимуть оздоровчі табори, спортивні майданчики, проводитимуться туристично-спортивні походи та табори, до яких планується залучити майже 12 тисяч дітей. Водночас, з метою виявлення дітей, які залишилися без догляджу дорослих, районними службами у справах неповнолітніх щомісяця проводитимуться профілактичні рейди «Діти вулиці».
Проте, цього літа опікуватимуться не лише важкими підлітками. На дітей чекають вже традиційні виїзні табори, санаторії, оздоровчі, профільні та наметові табори, спортивно-оздоровчі та бази відпочинку. Більшість цих баз та таборів відібрані на тендерних умовах Головними управліннями міської держадміністрації, які також залучатимуться до оздоровлення дітей. Наприклад, Головне управління освіти та науки планує відкрити у червні на базі навчальних закладів міста близько 180 оздоровчих таборів з денним перебуванням, в яких відпочиватиме близько 14 тисяч школярів. Тут діятимуть гуртки, спортивні секції, буде організовано дозвілля для дітей, туристичні походи, екологічні та краєзнавчі експедиції, літні спортивні змагання. Окрім того, тут же школярі матимуть змогу ще й заробити. Адже при столичних школах планується організувати трудові об’єднання школярів, на оплату праці яких у міському бюджеті передбачено 300 тисяч гривень.
Також спільно з районними держадміністраціями буде організовано тримісячне оздоровлення дітей-сиріт, які виховуються у трьох школах-інтернатах та дитячому будинку «Малятко», а в усіх дитячих садочках столиці з першого червня і до першого вересня буде введено санаторні норми харчування.
Загалом через систему освіти передбачається оздоровити за літо близько 40 тисяч київських школярів.
Також значну допомогу в оздоровленні дітей надаватиме і Київська міська рада профспілок, яка відповідно до Регіональної угоди із столичною владою отримала з міського бюджету 2 мільйони 640 тисяч гривень. За ці кошти планується відкрити в Київській області 37 дитячих оздоровниць, у яких за одну зміну відпочиватиме до 8 тисяч дітлахів, та ще 31 оздоровницю в інших регіонах України. загалом, міська рада профспілок планує на ці кошти оздоровити за літо 60 тисяч дітей.
Таким чином, сучасний розвиток дитячої рекреації знаходиться на початковому етапі, що можна пояснити недостатньою нормативно-правовою базою. Але держава докладає зусиль для вирішення даної проблеми, тому варто дослідити державні програми щодо організації дитячого відпочинку.
2.2 Державна політика у сфері оздоровлення та відпочинку дітей
Законодавство у сфері оздоровлення та відпочинку дітей складається з Конституції України ( 254к/96-ВР ), Сімейного кодексу України ( 2947-14), законів України "Про охорону дитинства" ( 2402-14 ), "Про позашкільну освіту" ( 1841-14 ), та інших законів, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів.
Державна політика у сфері оздоровлення та відпочинку дітей ґрунтується на таких принципах:
- рівності прав кожної дитини на оздоровлення та відпочинок;
- визнання пріоритетним у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснення заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я дітей шляхом організації оздоровлення та відпочинку;
- створення оптимальних умов для безпечного та ефективного перебування дітей у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку;
- створення умов для зміцнення фізичного та психічного здоров'я дітей шляхом належної організації оздоровлення та відпочинку;
- надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітям, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки;
- адресності соціальної допомоги, що надається з державного і місцевих бюджетів для оздоровлення та відпочинку дітей.
Основними напрямами державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей є:
- підтримка заходів, що здійснюються підприємствами, установами і організаціями, фондами, громадянами та їх об'єднаннями в цій сфері;
- створення доступного та ефективного ринку послуг з оздоровлення та відпочинку дітей;
- збереження і розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;
- забезпечення підготовки кадрів для здійснення заходів з оздоровлення та відпочинку дітей;
- стимулювання проведення науково-дослідних робіт, розроблення та впровадження інноваційних програм;
- створення механізмів економічного стимулювання, кредитування, цільової фінансової підтримки закладів, що здійснюють оздоровлення та відпочинок дітей;
- оптимізація системи управління;
- створення Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку з метою запобігання їх ліквідації, передачі під заставу, перепрофілюванню, використанню не за призначенням;
- розробка та затвердження державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку. [4]
Також важливу роль відіграє ЗУ «Про охорону дитинства». Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері. Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні. А, отже, виходячи із закону, його метою є забезпечення функціонування усіх тих структурних елементів, необхідних для отримання рекреаційного ефекту.
Таким чином, правова діяльність у сфері дитячої рекреації здійснюється на основі діяльності Конституції України ( 254к/96-ВР ), Сімейного кодексу України ( 2947-14), законів України "Про охорону дитинства" ( 2402-14 ), "Про позашкільну освіту" ( 1841-14 ), та інших законів, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів.
2.3 Дитяча рекреація: вітчизняний та зарубіжний досвід
Ще у наприкінці минулого століття провідні держави світу визначили для себе пріоритетні завдання щодо проблематики відновлення сил людського організму. І поки наша держава намагається унормувати діяльність цієї галузі, на Заході рекреація набуває шалених обертів, як одна із головних сфер суспільного життя.
У світлі цього величезна увага приділяється розвитку дитячої рекреації, адже саме підростаюче покоління через кілька років покаже якнайкращий висновок діяльності сучасного суспільства у сфері відновлення сил людини.
Жоден із рекреаційних підрозділів за кордоном не має такої різноманітності як дитяча рекреаціє. Це є яскравим показником того, наскільки важливим є виховання здорового покоління для країн Європи. Різноманітні рекреаційні програми, тренінги, заходи намагаються максимально підвищити рівень фізичного, психічного і духовного розвитку дитини.
Широко поширені пригодницькі програми ( ActionQuest, Alpengirl, ATW Teen Tours, Road Less Travelled) – це в основному літні програми для дітей різного віку, з різноманітними спортивними заходами, пригодницькі табори з елементами квесту, де необхідне поєднання розумових і фізичних навичок для досягнення певної мети, тури першовідкривачів, де діти вчаться заново відкривати існуючі об’єкти, але зі своєї точки зору.[13]
Як ми бачимо, усі ці програми спрямовані на взаємодію основних структурних елементів рекреації: у цікавій ігровій формі разом з колективом діти намагаються досягти фінішу у певному завданні не просто за рахунок своїх фізичних даних, а й підключаючи свої розумові навички (розв’язуючи певні головоломки або загадки, аналізуючи інформацію). За рахунок ігрової форми і повноцінно реалізуючи свої можливості діти отримують набагато більше позитивних вражень, що і є певною мірою рекреаційним ефектом.
Широку популярність мають різноманітні рекреаційні тренінги, на яких розглядається методологія створення нестандартних заходів проводження часу, враховуючи вікові і фізіологічні особливості дітей, їх особисті інтереси та переваги. Психологічно доведено, що дитина набагато швидше і продуктивніше засвоює інформацію, яка подається Ії у ігровій формі. Вищенаведені тренінги дозволяють перетворити будь-яку ситуацію на цікаву і навчально-пізнавальну гру, яка принесе найбільшу користь дитині. Дані тренінги користуються широкою популярністю серед батьків, вчителів, вихователів, а також людей, які працюють з дітьми.
Широко поширені мовні табори у інших країнах, що включають до свого складу проживання на території приймаючої країни, мовні курси, а також систему різних ігор з елементами національної культури. Ця система дозволяє дитині у легкій цікавій формі вивчити іноземну мову, а також культуру і традиції іншої країни, знаходячись, зокрема саме у цьому соціокультурному середовищі, а також відпочити і завести нових друзів і знайомих, що стане хорошим продовженням самонавчання і використання набутих знань.
На жаль, для нашої держави усі вищенаведені варіанти є лише прикладом для наслідування, адже наша держава просто таки психологічно не готова до таких нововведень. Зокрема у нашій державі найбільшого поширення набули літні оздоровчі та профілактичні табори, санаторії, центри відпочинку, які користуються найбільшою популярністю. Перехід на нові форми рекреаційних послуг здійснюється доволі повільно, що можна пояснити відсутністю законодавчої бази, достатнього фінансування, спонсорів і інвестування, а також молодим віком рекреаційної науки, зокрема і в Україні.
Отже, закордонний досвід є яскравим прикладом того, як можна здійснити організацію рекреаційних послуг для дітей в Україні.
Таким чином, аналіз сучасного стану рекреаційної галузі дає можливість зробити наступні висновки:
- сучасний розвиток дитячої рекреації знаходиться на початковому етапі, що можна пояснити недостатньою нормативно-правовою базою. Але держава докладає зусиль для вирішення даної проблеми, тому варто дослідити державні програми щодо організації дитячого відпочинку.
- правова діяльність у сфері дитячої рекреації здійснюється на основі діяльності Конституції України ( 254к/96-ВР ), Сімейного кодексу України ( 2947-14), законів України "Про охорону дитинства" ( 2402-14 ),"Про позашкільну освіту" ( 1841-14 ), та інших законів, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів.
- закордонний досвід є яскравим прикладом того, як можна здійснити організацію рекреаційних послуг для дітей в Україні.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ПОСЛУГ ДЛЯ ДИТЯЧОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РИНКУ
3.1 Напрямки вдосконалення рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих
Проаналізувавши дану ситуацію, я дійшла висновку, що необхідно повністю змінити підхід до здійснення рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих. За основу можна взяти існуючий зарубіжний досвід і виділити наступні напрямки вдосконалення рекреаційних послуг:
- прийняття нормативно-законодавчої бази, яка б регулювала діяльність рекреаційної сфери та її структурних елементів, які можна було би розглядати також з рекреаційної точки зору;
- врахування вікових та психофізіологічних особливостей дітей, створення рекреаційних програм на основі врахування цих самих особливостей. Впровадження рекреаційних послуг на основі ігрових елементів, що максимально підвищують рівень рекреаційного ефекту;
- переорієнтування існуючих закладів відпочинку на сучасні потреби дітей;
- перепрофілювання закладів оздоровлення і відпочинку, закриття не рентабельних і відкриття конкурентоспроможних, повною мірою задовольняючих потреби сучасних дітей;
- поєднання і взаємодія усіх структурних елементів рекреаційних послуг для досягнення максимального рекреаційного ефекту.
Я вважаю, що впровадження цих методів дозволить сягнути рекреаційним послугам України на якісно новий рівень, який зможе задовольняти потреби сучасного дитячого населення і приносити відчутну користь.
3.2 Інноваційні послуги дитячої рекреації
Крім, існуючих пропозицій, я вважаю, необхідно удосконалити систему рекреації стосовно дітей-інвалідів. Адже, вони, як ніхто інший відчувають нестачу турботи про них з боку держави і суспільства і зважаючи на їх особливості, потребують рекреації, мабуть, найбільше чим будь-хто інший.
Дитяча інвалідність – одна з найважливіших і найгостріших медико-соціальних проблем нашого суспільства. Адже, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я понад 100 млн. з усього населення Земної кулі складають діти-інваліди у віці до 16 років (2-3% від загальної чисельності дитячої популяції). Як самостійна проблема дитяча інвалідність почала формуватися лише останніми роками. З 1992 року показники інвалідності по окремих захворюваннях враховуються і розробляються окремо для дитячого і дорослого населення. З того часу розповсюдилися терміни «діти-інваліди» і «дитяча інвалідність», що ознаменувало початок нового державного підходу до розуміння проблем дитячої інвалідності, яка принципово відрізняється від інвалідизації дорослого населення. Інвалідність у дітей — це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушення росту і розвитку дитини, здібності до самообслуговування, пересування, орієнтації і контролю над своєю поведінкою, навчання, спілкування і трудовій діяльності в майбутньому.
Крім того, необхідно відзначити, що за кордоном термін «інвалід» не вживається. За термінологією ВОЗ — це «дезабільні особи», тобто індивіди, які мають те або інше обмеження життєвих функцій, а інваліди — це лише частина дезабільних осіб з найбільш вираженими обмеженнями. В Україні широкого розповсюдження набув термін – «дитина з особливими потребами».
Згідно Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»,-«реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство». Всі новітні медико-соціальні дослідження проблем дитячої інвалідності визначають необхідність комплексної реабілітації дітей-інвалідів, яка відображає взаємодію різних її напрямів з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей. Комплексна реабілітація передбачає взаємозв’язок, взаємодоповнення, одночасність, безперервність заходів медичної, психолого-педагогічної, професійної, соціальної реабілітації. Також, обов’язковими принципами реабілітації дітей є: ранній початок та активна участь сім'ї.
Санаторно-курортна реабілітація є одним з етапів медичної реабілітації дитини-інваліда. На даному етапі використовується переважно вплив природних чинників (климато- і аеро терапія), вплив водних джерел, рух, дієтотерапія, фітотерапія і ін. Згідно Закону України №2961-ІV від 06.10.2005р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні», стаття 12, санаторно-курортні установи є структурною одиницею в системі реабілітації інвалідів. Україна має надзвичайно потужний рекреаційний потенціал. Велика кількість джерел мінеральних вод, грязьових лиманів і озер, клімат узбережжя Чорного і Азовського морів, середньої смуги України, Карпат створюють сприятливі умови для розвитку санаторно-курортних закладів. За існуючою класифікацією, в залежності від провідних лікувальних факторів, курорти поділяються на три групи: бальнеологічні, грязьові, кліматичні.
Особлива курортологічна цінність природних лікувальних ресурсів України в тому, що окрім всіх вищезгаданих груп курортів, на її території існують різноманітне поєднання окремих типів: клімато-бальнеологічні, клімато-грязьові, клімато-бальнео-грязьові, що значно підвищує ефективність лікування на даних курортах.
За загальною класифікацією дитячі курортно-оздоровчі заклади поділяються на: дитячі оздоровчі табори (бази відпочинку), дитячі санаторії, санаторії для батьків з дітьми. В свою чергу, спеціалізовані дитячі санаторії, згідно проекту наказу МОЗ України «Про організацію санаторно-курортного лікування дітей» від 30.01.2008, мають наступні профілі: захворювання системи кровообігу; захворювання опорно-рухового апарату та сполучної тканини; неспецифічні захворювання органів дихання; захворювання органів шлунково-кишкового тракту; захворювання нирок та сечовивідних шляхів; захворювання ендокринної системи та порушень обміну речовин; захворювання шкіри; захворювання нервової системи та порушення психіки; захворювання органів зору; дитяча гінекологія, а також санаторії туберкульозного профілю. (До цього часу перелік медичних профілів санаторіїв визначався Наказом МОЗ України № 202 від 29.12.92 «Про організацію санаторно-курортного лікування дітей», додаток 1, що втратив чинність на підставі Наказу МОЗ № 177 від 20.04.2005). Взагалі, перелік класифікаційних ознак дитячих санаторіїв дуже широкий: за профілем, місткістю, віковим складом, тощо. Мережа дитячих оздоровчих закладів України досить розгалужена. За даними Держкомстату України, в 2007р. санаторно-курортне лікування дітей забезпечували 171 дитячий санаторій та 50 санаторіїв для дітей, хворих на туберкульоз, в яких налічувалося 33421 та 7509 місць відповідно у місяць максимального розгортання. Розташування дитячих санаторіїв не рівномірне. Найбільша кількість санаторіїв нетуберкульозного профілю знаходиться в АР Крим (31 одиниця), Київській обл.(14), Дніпропетровській (12) та Донецькій областях (11). Функціонально курортно-оздоровчі заклади для дітей представлені у вигляді окремих груп приміщень, по-різному зв’язаних між собою. В загальному випадку це наступні групи приміщень: приймальні, спальні, учбові, медичні, харчування, культурно-масові, адміністративно-побутові.
Стандартна схема дитячого санаторію виглядає так:
Як ми бачимо, санаторій донедавна розглядався в основному як лікувальний заклад. Умови сьогодення вимагають від санаторно-курортних установ більш розширених функцій, а саме - функцій санаторно-реабілітаційного центру, який би забезпечував дитину-інваліда окрім медичної реабілітації, іншими видами реабілітації: фізкультурно-спортивною, соціальною, психолого-педагогічною, професійно-освітньою.
Таким чином, сучасний дитячий санаторій представляє собою особливий тип лікувально-реабілітаційного закладу зі складними різноманітними функціями. Все це, звичайно, суттєво змінює стандартну функціональну організацію дитячого санаторію. Все вищенаведене визначає актуальність наукових досліджень в області архітектурно-планувальної і об’ємно-просторової організації санаторно-реабілітаційних комплексів для дітей-інвалідів з метою покращення проектних рішень та систематизації і прогнозування розміщення комплексів в структурі існуючих санаторно-курортних та рекреаційних систем. Крім того, необхідною умовою стає надання санаторно-курортним установам функцій реабілітаційних центрів що в повній мірі відповідає умові нерозривності і спадковості в проведенні реабілітаційних заходів.
ВИСНОВКИ
У проведеному дослідженні були розглянуті і теоретично обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення дитячої рекреації в Україні. Отримані результати повністю відповідають поставленій меті, що дозволяє зробити наступні висновки:
-
Дитяча рекреація є однією з найбільш важливих галузей відновлення сил
людини, адже безпосередньо відповідає за виховання здорового
майбутнього покоління.
- Так як даний вид направлений на оздоровлення і виховання дітей, необхідно враховувати їх вікові психофізіологічні особливості, які обумовлюють специфіку даної галузі. Врахування цих особливостей дозволяє досягнути максимального рекреаційного рівня.
- Дитяча рекреація в першу чергу здійснюється завдяки взаємодії її структурних елементів, які дозволяють повноцінно різносторонньо розвиватися дітям, а також розкрити їх можливості і нові потенціали.
- Сучасний стан дитячої рекреації переживає не найкращі часи і знаходиться більшою мірою на стадії розвитку, незважаючи на те, що цього року значно збільшилося фінансування цієї галузі, є значним зрушенням, що може свідчити про позитивну динаміку розвитку цієї галузі.
- Державна політика в галузі дитячої рекреації здійснюється на основі таких нормативно-правових актів, як Конституція України, Сімейний кодекс України, закон «Про охорону дитинства», «Про позашкільну освіту» та на основі інших документів.
- Порівнюючи зарубіжний і вітчизняний досвід можна сказати, що розвиток дитячої рекреації в Україні знаходиться у стадії розвитку і має багато перспектив, які можна перейняти у західних країн, що є більш «освіченими» у плані організації дитячої рекреації, що підтверджується різноманітними різноплановими заходами.
- На основі даного дослідження можна виділити основні напрямки удосконалення рекреаційних послуг і розробити нові. Новим напрямком можна вважати створення санаторно-курортного комплексу для дітей-інвалідів, як для найбільш соціально незахищеної ланки суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України
2. Закон України «Про туризм»
3. Закон України «Про охорону дитинства»
4. Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей»
5. Энциклопедия туризма: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 368 с.
6. Як виростити дитину здоровою / Т. Бойченко, Н. Колотій, А. Царенко, Ю. Жеребецький. – К.: Прем’єр-Медіа, 2001 р. – 204 с.
7. Н. П. Волкова «Педагогіка». Посібник, Київ. - Видавничий центр «Академія», 2001 г.
8. В.Й.Бочелюк «Дозвіллєзнавство»
9. О.В. Колотуха. Культура народов Причерноморья. - 2002. - №36. - С.283-288.
Дитячо-юнацький туризм в Україні як специфічна територіальна рекреаційна система
10.Колотуха О.В. Рекреаційно-спортивні заняття, їх особливості та класифікація // Ма-тер. Міжн. наук.-практ. конф. "Проблеми розвитку спортивно-оздоровчого туризму і краєзнавс-тва в закладах освіти" (18-19. 04.2002 р., м. Переяслав-Хмельницький). - К.: Обрії, 2002. - С. 145-148.
11. Колотуха О.В. Регіональні рекреаційні дослідження проблем літнього відпочинку учнівської молоді // Географічна освіта і наука в Україні. Тези доповідей ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 26-27.03.2003 р.) - К.: Обрії, 2003. - С. 350-352.
|
