Дипломная работа: Особливості перекладу англійських заперечень

Вступ

Заперечення являє собою важливу категорію мови, будучи однієї з основних розумових операцій. Універсальність заперечення обумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності й відбиттям цього процесу в мові.

В лінгвістиці найчастіше заперечення розглядається як елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [5, с.249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове.

Категорія заперечення в мові характеризується розгорнутою, складною системою засобів вираження й неоднорідністю семантики, що продовжує привертати увагу дослідників, не дивлячись на багатолітню традицію в її вивченні: Е. Кліма [81], Е. Шендельс [66], Е. Падучева [49], А. Бахарев [8], В. Бондаренко [13], Л. Бархударов [6], Д. Штелінг [67], В. Комісаров [33], Г. Левітова [41] та багато інших.

Проте до цих пір в науковій літературі немає єдності думок відносно категоріальної приналежності заперечення. Воно визначається як логіко-граматична (В. Бондаренко), граматична (Е. Шендельс), синтаксична (Б. Мамедов, Е. Шендельс), понятійна (О. Есперсен) категорія.

Лінгвістичне поняття заперечення крім його відношення до слова і виразу включає також і його віднесеність до морфеми. Лінгвісти звертаються до поняття заперечення в морфемній структурі слова, розглядаючи проблему антонімічних стосунків в мові. Заперечні афікси як один із способів вираження опозиційних ознак властиві не лише російській та англійській мовам, але і іншим мовам з розвиненою системою афіксації.

В області перекладознавства питанням перекладу заперечних конструкцій займалися М. Аполова [1], В. Комісаров [33], Л. Латишев [38] та ін. Однією з основних проблем перекладу є проблема досягнення адекватності та еквівалентності. Цій темі присвячено багато наукових праць таких вчених як Ю. Найда [45], В. Комісаров [33], Л. Моліна [82], А. Швейцер [65]

Актуальність дослідження обумовлена універсальним характером категорії заперечення, складністю проблематики в межах даної категорії, недостатньою вивченістю прояву заперечення на рівні мови. В той же час усно-розмовна область функціонування категорії заперечення в структурі слова не отримала повного освітлення. У сферу дослідження вказаної категорії не входить пласт лексики, що вживається в діалектній мові. Залишається недостатньо вивченою семантика заперечення, що виражається заперечними префіксами в народних говорах, не дивлячись на існування робіт, присвячених даній проблемі.

Об'єктом дослідження є мовні засоби вираження заперечення в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – особливості перекладу англійських заперечнь на лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному рівнях.

Мета дослідження – визначити особливості перекладу заперечень на на лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному рівнях.

Мета роботи реалізується шляхом вирішення наступних завдань:

1) визначити сутність поняття «заперечення»;

2) класифікувати різновиди англійських заперечень на всіх мовних рівнях (лексичному, граматичному, синтаксичному, стилістичному) та виявити підходи до їхнього перекладу російською мовою;

3) встановити відмінності в структурі заперечення в англійській та російській мовах;

4) провести порівняльно-зіставний аналіз відтворення англійських заперечних конструкцій на матеріалі двох російських перекладів англійського твору.

Матеріал дослідження – твір Джона Фаулза “Вежа з чорного дерева” [75] та два його переклади, виконаних перекладачами К. Чугуновим [23] та І. Безсмертною [61]. У роботі розглядаеться письмова форма сучасної англійської мови.

Методи дослідження охоплюють: тезаурусний – для аналізу значення лексичних одиниць; метод кількісної обробки фактичного матеріалу – для об’єктивного визначення кількісних показників заперечних конструкцій в оригіналі та російських перекладах;порівняльно-зіставний – для аналізу відтворення англійських заперечних конструкцій російською мовою; порівняльно-історичний – для відстеження еволюції заперечних конструкцій від староанглійської мови до сучасної.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що розглянутий перелік питань представляє інтерес у вирішенні ряду методологічних та практичних аспектів вивчення функціонально-семантичних категорій досліджуваної проблеми.

Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування отриманих результатів в теорії та практиці перекладу (“Граматика”, “Синтаксис”, “Стилістика”). Матеріали, які містятьсяв роботі можуть бути використані при науковому описі граматичної будови англійської мови, при складанні підручників та навчально-методичних посібників, направлених на вдосконалення викладання англійської мови в учбових закладах.

Cтруктура і обсяг роботи. Магістерська робота загальним обсягом __сторінок (обсяг основного тексту – 70 сторінок) складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (88 позиції) та додатків.

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено мету й конкретні завдання, описано його матеріал, методологічні основи й методи дослідження, сформульовано основні положення роботи, що виносяться на захист, висвітлено її наукову новизну, теоретичне і практичне значення.

Перший розділ “Особливості перекладу англійських заперечних конструкцій російською мовою” присвячений виявленню та аналізу заперечних конструкцій на різних рівнях мови (лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному) та способам відтворення цих конструкцій російською мовою при перекладі з англійської мови. У цьому розділі також розглядається історія розвитку заперечень та різні тлумачення поняття «заперечення». В структурному відношенні цей розділ складається з чотирьох параграфів та трьох підпунктів.

У другому розділі “Специфіка відтворення англійських заперечних конструкцій російською мовою” , який складається з шести параграфів, проводиться порівняльно-зіставний аналіз відтворення англійських заперечних конструкцій на всіх мовних рівнях російською мовою, на матеріалі повісті Джона Фаулза “Вежа з чорного дерева” та двох його перекладів, виконаних перекладачами К. Чугуновим та І. Безсмертною.

У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з обраної проблематики.

У Додатках надаються англійські заперечні конструкції, відібрані методом суцільної вибірки та їхні переклади російською мовою, зроблених К. Чугуновим та І. Безсмертною.

Розділ І. Особливості перекладу англійських заперечних конструкцій

1.1 Визначення поняття “заперечення”

Заперечення являє собою важливу категорію мови, будучи однієї з основних розумових операцій. Універсальність заперечення обумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності та відбиттям цього процесу в мові.

Проблема заперечення являє собою одну з основних категорій філософії та логіки. Термін “заперечення” у філософію ввів Гегель [20, с.45], але він вкладав у нього ідеалістичний зміст. Він вважав, що в основі заперечення лежить розвиток ідеї, думки. Заперечення як реальний аналог логічного, уявного заперечення (антитезису) при цьому розглядалося як обов’язковий момент, який багаторазово повторюється у будь-якому процесі, де має місце зміна фаз, періодів, етапів зміни того або іншого об'єкта [14, с.34].

З погляду формальної логіки заперечення являє собою “… логическую операцию, противопоставляющую истинному суждению неистинное, ложному суждению неложное суждение, указывающую на несоответствие предиката субъекту или образующая дополнение к данному классу…[22, с.76]” При цьому відзначається, що до запереченого судження веде не просте невиявлення очікуваного іншого певного об'єкта, тому що небуття одного складається в бутті іншого [13, с.37-50]. Інакше кажучи, заперечення – це не пряме відбиття дійсності і її зв'язків, а спосіб нашого їхнього пізнання, заснованого на контрасті з вихідними позитивними фактами.

Являючись універсальною категорією мови зі складною й багатоаспектною семантикою та багатообразним арсеналом засобів вираження, заперечення одержує окреме тлумачення у світлі кожного нового напрямку мовознавства.

Заперечення - елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [5, с.249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове. Найчастіше негативне висловлювання спостерігається в такій ситуації, коли відповідне стверджувальне було зроблено раніше або входить у загальну презумцию мовців. Заперечення - одна із властивих всім мовам світу вихідних, семантично нерозкладених значеннєвих категорій, які не піддаються визначенню через більш прості семантичні елементи [7, с.223].

Синтаксичний аспект проблематики заперечення завжди був основним у дослідницькій практиці, і це іноді навіть приводить до тверджень, що заперечення - категорія, властива тільки реченню. Так, наприклад, В. В. Лебедев [40] висловлює думку, що “минимальной языковой единицей, в пределах которой функционирует отрицание, является предикативная конструкция [40, с.56].” Така позиція відбиває більш вузьке розуміння даного мовного явища й не узгоджується з фактами наявності заперечних мовних форм непредикативного характеру.

З формальної точки зору заперечення може виражатися заперечними словами (рос. “не ”); заперечним префіксом (нім. “un bekannt ”); заперечними формами окремих частин мови: дієслова (англ. “І don't want” - аналітична заперечна форма, араб, літер, “lam yaktub ”), займенника (рос. “никто ”, ірак. діал. “lahhad ”) та ін. Заперечення може бути формально невираженим компонентом значення слова (рос. “отказаться” = “не согласиться”) або тим, що мається на увазі - формально невираженим компонентом значення речення (рос. “много ты понимаешь”) [40, с.16].

Отже, заперечення є не лише проблемою лінгвістів. Термін “заперечення” широко застосовується і в інших науках, таких як логіка чи філософія, що говорить про багатоаспекність цього поняття.

1.2 Історія заперечних конструкцій

Заперечення – одна з найцікавіших категорій у граматиці. Цій проблемі присвячено багато наукових праць. Перші згадки знаходимо у працях Е. Кліми [81], О. Есперсона [26], Е. Шендельса [66], В. Бондаренко [11], В. Комісарова [32], Е. Падучевої [49], Р. Якобсона [70] та інших відомих вчених. Через категорію заперечення у лінгвістиці вивчають негативну реакцію, яка і є історичною основою сучасного заперечення. Тож, перш ніж перейти до вивчення заперечних конструкцій, треба сказати кілька слів про етапи розвитку заперечення.

Загальна історія заперечних конструкцій в багатьох мовах характеризується своєрідними коливаннями. Коли від заперечення залишається тільки проклітичний склад або навіть один звук, воно виявляється занадто слабким, і з'являється необхідність підсилити його додаванням якого-небудь додаткового слова. Це слово у свою чергу може бути зрозуміле як елемент, що виражає заперечення, і може піддатися такому ж процесу, як і первинне слово. Таким чином, відбувається постійне чергування послаблення й посилення; це явище в сполученні з подальшою тенденцією ставити заперечення на початку речення, де воно цілком може бути опущене, веде до своєрідних наслідків, які можна прослідити на прикладі англійської мови [26, с.376].

Спочатку ne , що (разом з його варіантом me ), було первісним вигуком відрази; воно робилося, головним чином, м'язами обличчя - а саме скороченням м'язів носа. Згодом ne зникає, а разом з ним втрачається і значення відрази [26, с.370].

В англійській мові стадії були такі:

1) стародавноаглійський період (до 1100) – ne був основним елементом заперечення: Іc ne secge;

2) середньоанглійський період (1100-1500) – ne підсилювалося за допомогою nought або редуцованої форми not : І ne seye not [76, с.57];

3) XIV-XVст. – not витіснуло ne і стало основним запереченням у реченні: І say not;

4) у сучасній англійській мові заперечення підсилюється допоміжним дієсловом do : І do not say;

5)в останні роки do not скорочується в форму don't . Заперечення зливається з дієсловом, а літера о замінюється апострофом: І don't say [27, с.126].

У деяких вживаних сполученнях, особливо в сполученні I don't know , ми спостерігаємо самий початок нового послаблення, оскільки при вимові [aі d(n) nou ] від колишнього заперечення фактично нічого не залишається.

Посилення заперечення відбувалося або за допомогою слова, що означає "дріб'язок" (not a bіt, not a jot, not a scrap та ін.), або за допомогою прислівника, що означає " коли-небудь" (ін.-англ. na з ne + а = гот. nі aіws , нім. nіe ; англ. never також іноді втрачає своє часове значення й збігається за значенням з not ). Нарешті, для посилення може додаватися слово, що означає "нічого": лат. non, англ. not (слабка форма від nought ) або нім. nіcht; у порівн.-англ. І ne seye not у наявності подвійне заперечення [79, с.128].

З опущенням або втратою заперечного прислівника стверджувальне значення слова змінювалося на заперечне. Найяскравіші приклади цього процесу знаходимо у французькій мові.

В інших мовах перехід слова зі стверджувальним значенням у заперечення зустрічається спорадично, наприклад: ісп. nada "нічого " з панцира. (res) nata, nadіe "ніхто" і ін.-ісл. слова на - gі ; в англійській знаходимо but з ne... but, порівн. діал. nobbut, цікаве more у значенні "no more" у південно-західній частині Англії, наприклад: Not much of a scholar. More am І [86, с.45-52].

Отже, потреба у запереченні з’явилась дуже давно, ще у стародавні часи. Заперечення зазнало значних змін, про що свідчать етапи його розвитку. Кожна мова мала свої особливості у вираженні заперечення, але все почалося з ne що означало вигук відрази. В сучасній англійській мові це значення втрачається.

1.3 Різновиди заперечних конструкцій та їх місце в реченні

За характером вираженого в реченні ставлення до дійсності їх поділяють на стверджувальні й заперечні [10, с.102]. Заперечення й твердження - явища взаємозалежні. За змістом усяке заперечення є твердження протилежного [28, с.72].

Так, заперечення наявності якої-небудь особи, предмета, дії, ознаки є твердження її відсутності: затверджуючи, що (він ходить – he goes ), (він у школі – he is at school ), ми заперечуємо те, що (він не ходить – he doesn’t go ), (він не в школі – he is not at school ); і навпаки, заперечуючи той факт, що (він ходить – he goes ), (він у школі - he is at school ), ми затверджуємо, що (він не ходить – he doesn’t go ), (він не в школі – he is not at school ). Твердження й заперечення в мові функціонують у тісному зв'язку й слугують для вираження таких протилежних понять, як (дія - недія ), (наявність - відсутність ), (існування - неіснування ) та ін. [16, с.279].

Тож, будь-яке явище, ознака, характеристика в мові можуть бути представлені як ті, що стверджуються і як ті, що заперечуються.

Заперечення бувають різних видів і можуть проявлятися на будь-якому мовному рівні (лексичному, граматичному, синтаксичному, стилістичному) залежно від виду.

На лексичному рівні заперечення виражається словами, які мають “успадковане” значення, історично марковані. Тобто слова, які не мають заперечного афікса, але мають заперечне значення.

There were other small treasures David had failed to identify [75, с.23]. – Были там и другие маленькие шедевры, авторов которых Дэвид не смог назвать сам [23, с.46].

У перекладі лексичне заперечення fail відповідає граматичному запереченню не смог . Дуже часто перекладачі вимущені перекладати лексичні заперечення граматичними, що говорить про складність передачі заперечних конструкцій російською мовою саме на лексичному рівні.

Звичайне заперечення на граматичному рівні виражається за допомогою спеціальних слів – заперечних часток або займенників (граматичні заперечення):

Then don't wake him, for God's sake [75, c.59]. – Ради бога, не будите его [23, с.74].

Граматичні заперечення не викликають труднощів, бо при перекладі заперечна частка not в оригіналі відповідає заперечній частці не при перекладі. Обидві частки відносяться до граматичного рівня.

На синтаксичному рівні заперечення виражається за допомогою інтонації, риторичних запитань, повторів чи емфаз. Головна функція – це підсилення емоційності.

На думку Г. Левітової [41, с.185] за допомогою риторичних запитань можна передати заперечення, навіть якщо в самому складі речення відсутні будь-які формально-граматичні ознаки заперечення. Тобто заперечне значення в реченнях такого типу імплікується: You are too young to understand it . = Не понимаешь [41, с.189].

Крім поділу заперечних конструкцій на різні види, існує ще й класифікація мов, залежно від того, як в них комбінуються граматичні засоби вираження заперечення. Наприклад, Ф. Алігусейнова [3, с.74] вважає, що існують мови одного та мови одного або двох заперечень.

1. Мови одного заперечення. У них при наявності заперечного слова заперечна частка при дієслові не вживається, що є характерним для англійської мови: Nobody has come - Никто не пришел; І have not come - Я не пришел.

2. Мови одного або двох заперечень. В них при наявності заперечного слова обов'язкова й заперечна частка. Але при відсутності такого слова вживається тільки одна заперечна частка. Це властиве російській мові: Никто не пришел; Я не прийшов.

В англійській мові заперечення в реченні може бути виражено:

а) підметом, який при перекладі також має функцію підмета:

Nothing will induce me to part with Bunarry [88, c.21]. - Ничто не заставит меня расстаться с Банбери [21, c.65].

б) присудком:

I haven't asked you to dine with me anywhere to-night [88, c.20]. - Я не приглашал тебя ужинать со мной где-либо сегодня вечером [12, c.67].

В цьому прикладі в англійському реченні заперечення виражене за допомогою заперечної частки not , і при перекладі російською мовою заперечення передається також заперечною часткою не .

в) додатком:

I know nothing, Lady Blacknell [88, с.30]. - Я не знаю ничего , леди Блэкнел [12, с.67].

Додаток nothing перекладач російською мовою передав також додатком ничего .

г) обставинами часу:

І never saw a woman so altered; she looks quіte twenty years younger [88, с.23]. - Я никогда не видел женщину так сильно изменившуюся: она выглядит на двадцать лет моложе [12, с.87].

My own one, І have never loved anyone іn the world but you [88, с.28]. - Моя дорогая, я никогда никого на свете не любил кроме тебя [12, с.86].

В останньому прикладі заперечному займеннику never у російському реченні відповідають заперечні займенники никогда и никого , а також дієслово в негативній формі, тоді як в англійському реченні дієслово представлене в стверджувальній формі. Це пояснюється тим, що в англійській мові заперечення граматично виражається один раз.

д) реченням в цілому (за допомогою заперечного союзу), яке при перекладі російською мовою передається за допомогою заперечної частки не :

There were no cucumbers іn the market thіs mornіng, sіr [88, с.27]. - На рынке не было огурцов сегодня утром, сэр [12, с.86].

На відміну від російської, заперечення в англійській мові може бути виражено лише одним з вищевказаних способів.

Варто пам’ятати, що це відноситься тільки до вираження заперечення в односкладовому реченні. Якщо маємо не одне, а два або більше речень, навіть якщо вони входять до складу односкладного речення, то заперечення може бути виражене в кожному з них:

She did not feel angry, she did not feel inclined to laugh, she did not know what she felt [77, c.75]. - Она не чувствовала злобы, она не была склонна смеяться, она не знала, что она чувствует [12, c.88].

Крім того, в одному реченні можлива комбінація заперечення в основному складі речення й заперечення в дієслівному словосполученні.

В інфінітивних, герундіальных і дієприкметникових конструкціях заперечення може бути виражено:

а) провідним компонентом - непридикативної форми:

Hіs father, not lіkіng the іdea of hіs goіng on the stage, had іnsіsted on thіs [77, с.28]. - “Его отец, которому не нравилась идея, что он пойдет на сцену, настоял на этом” [12, с.86].

б) будь-яким підлеглим компонентом:

Sometіmes he would sіt sіlent and absracted, takіng no notіce of anyone [77, с.27]. – Иногда он сидел тихо и отрешенно, не обращая ни на кого внимания [12, с.87].

В інфінітивних, герундиальных та дієприкметникових конструкціях, як і у цілому реченні, в англійській мові може бути тільки одне заперечення, на відміну від російської.

Отже, заперечення можуть виражатися на будь-якому мовному рівні (лексичному, граматичному та синтаксичному) залежно від виду. На кожному з цих рівнів є свої особливі засоби вираження заперечень, які при перекладі з оригіналу передаються російською мовою як лексичними, граматичними, так і синтаксичними засобами. Ці рівні в оригіналі та перекладі не обов’язково будуть співпадати, що можна пояснити тим, що в англійській мові можливе лише одне заперечення на відміну від російської.

1.4 Засоби вираження англійських заперечень та їх переклад

1.4.1 Засоби вираження англійських заперечень на лексичному рівні та їх переклад російської мовою

Заперечення в мові може передаватися за допомогою різних засобів - заперечних слів, заперечних префіксів, також заперечних форм дієслова (що не властиво російській мові), а може й не мати окремого вираження, будучи компонентом значення слова ("отказаться" = "не согласиться"; "to refuse" = "not to accept" ) [31, с.49].

Тобто, окреме слово без заперечного префікса можна розглядати як слово з заперечним значенням; пор. lack (= have not), faіl (= not succeed ); однак можна сказати також, що succeed - це заперечна відповідність до faіl [25, с.79]. Такі слова мають імпліцитне заперечення.

Імпліцитність - явище, що характеризується невираженністю елементів значення формальними засобами. Вона проявляється на всіх рівнях мови. За рахунок імпліцитності мовним одиницям надається додаткова глибина й багатошаровість [68, с.92].

Імпліцитне заперечення є змістовою мовною категорією. Виявлення імпліцитного заперечення можливо при аналізі семантики тої або іншої мовної одиниці. Особливість імпліцитного заперечення, як і будь-якої іншої імпліцитної категорії складається в асиметрії, тобто невідповідності плану змісту й плану вираження, а також у невиразності значення формально-граматичними показниками [68, с.93-99].

Сему заперечення, приховану в значенні слова, можна вичленити за допомогою методу компонентного аналізу. Означення «компонентний аналіз» ввів Уард Гуднаф [4, с.267]. Використовуючи систему формального семантичного аналізу, дослідник може відкрити власні когнітивні процеси інформанта. У. Гуднаф також підкреслював, що аналізуючи компоненти значень в іноземних поняттях, дослідник може прийти до більш валідного розуміння культури в цілому в термінах когнітивних структур індивідуального носія культури. Тобто, компонентний аналіз – це аналіз, побудований на виокремленні компонентів, з яких складається об’єкт аналізу. В лінгвістиці, це процедура виокремлення сем в значенні слів, яка проводиться шляхом будування бінарних опозицій [53, с.98].

Слова, в яких значення негації закладене в самому корені слова є й в англійській, і в російській мовах, наприклад: to lack, to deny; солгать, убить [46, с.26].

Через те, що приховане заперечення може не виражатися формальними засобами, у перекладача можуть виникнути труднощі з вичленовуванням слів, які мають негативне значення. Таких слів не так вже й багато, наприклад: hardly – едва не , barely – чуть не , scarcely – почти не, few - не много, lіttle - не большой, fаіl – не сделать, lack – не хватать, deny - отрицать, forbіd - запрещать, hate - не навидеть, absent – не быть та ін . [59].

There were other small treasures David had failed to identify = There were other small treasures David could not identify [75, c.44].

Были там и другие маленькие шедевры, авторов которых Дэвид не смог назвать сам [23, с. 51].

Найчастіше слова з імпліцитним заперечним значенням перекладають за допомогою антонімічного перекладу, що є прикладом перекладацьких трансформацій.

Л. Бархударов визначає його як широко розповсюджену комплексну лексико-граматичну заміну, суть якої полягає в трансформації стверджувальної конструкції в заперечну, або навпаки заперечної в стверджувальну, яка супроводжується заміною одного зі слів перекладного речення оригінала на його антонім у перекладі [6, с.41].

На думку В. Комісарова сутність прийому антонімічного перекладу полягає у використанні в перекладі слова або словосполучення, що має значення, протилежне значенню відповідного англійського слова або словосполучення в оригіналі [33, с.357].

Наприклад, російські слова “любить”, “нравиться ” будуть прямими відповідностями англійським дієсловам “to love”, “to lіke ” і антонічними відповідностями дієсловам “to hate”, “to dіslіke”.

Необхідність застосування антонімічного перекладу пов'язана з тим, що в сучасній англійській мові для утворення антонімів широко використовуються заперечні префікси. При цьому, внаслідок того, що в англійській мові заперечні префікси відрізняються за формою від заперечної частки not , слова з такими префіксами настільки ж вільно сполучаються з заперечною часткою, як і всі інші слова. Часто саме це й робить неможливим безпосередній переклад слова з заперечним префіксом російською мовою. Найпоширеніший в російській мові префікс "не" збігається за формою з заперечною часткою [56, с.200].

Тому слова з таким префіксом рідко сполучаються з заперечною часткою через немилозвучність такого сполучення. У більшості випадків використання в англійському тексті сполучення заперечної частки not зі словом, що має заперечний префікс, перекладачеві доводиться прибігати до антонімічного перекладу.

I have the honour and happiness of presenting Miss Emelia Sedley to her parents, as a young lady not unworthy to occupy a fitting position in their polished and refined circle1[12, c.44].

Я имею честь и удовольствие представить…её (мисс Эмилию Седли – Авт.) родителям в качестве молодой особы, вполне достойной занять подобающее положение в их избранном и изысканном кругу [12, с.44].

Слово unworthy перекладалося за допомогою антонімічного перекладу не тому, що в російській мові відсутня антонімічна група «достойный – недостойный» , а лише внаслідок того, що це слово вжите з заперечною часткою.

Другим фактором, що впливає на застосування антонімічного перекладу, є наявність в англійській мові цілого ряду антонімічних груп, що не мають відповідностей у російській мові. При цьому зазвичай в російській мові є слово, що відповідає за значенням одному із членів англійської антонімічної групи, у той час протилежний член (або члени) цієї групи не має собі відповідності. Наприклад, антонімічна дієслівна пара “to lіke - to dіslіke”.

Дієслову “to lіke ” приблизно відповідають за значенням російські дієслова “нравиться” та “любить ”, але для його антоніма відповідності в російській мові немає. Тому при перекладі дієслова dіslіke прибігають до прийому антонімічного перекладу.

Not that I dislike poor Amelia: who can dislike such harmless good – natured creature? [85, с.86] – Не потому, что я не терплю бедную Эмилию – да кто же может не любить такое безобидное, добродушное создание? [15, с.89]

В цьому випадку вибір остаточного варіанта перекладу визначається вимогами контексту в цілому, але суть прийому від цього не змінюється.

Отже, слова, заперечне значення яких не виражено формально-граматичними засобами є як в англійській, так і в російській мовах. Таких слів не дуже багато, але дуже часто вони викликають труднощі у перекладачів, які повинні прибігати до різних трансформацій, в тому числі до антонімічного перекладу, аби досягти адекватності та еквівалентності перекладу.

1.4.2 Засоби вираження заперечень на морфемному рівні та їх переклад російською мовою

До морфемних засобів вираження заперечення відноситься афіксация, представлена префіксацією та суфіксацією.

Афіксація - це спосіб словотвору, за допомогою якого нові слова створюються шляхом приєднання словотворчих афіксів, тобто, префіксів і суфіксів, до основ різних частин мови [30, с.187].

Афікси, що оформлюють похідні слова в сучасній англійській мові, неоднорідні з точки зору походження; серед них є афікси німецького походження (un-), афікси, запозичені в різний час із інших мов, в основному з романських (dis-, de-) та з грецької мови (anti-), а також афікси, що виникли на англійському ґрунті в результаті переосмислення морфологічної структури запозичених слів (in-).

Префіксація – це спосіб словотвору, при якому утворення нового слова відбувається за допомогою приєднання префікса [42, с.28].

Під префіксом ми розуміємо частину слова (морфему), яка у своєму розвитку отримала відповідне абстрактне значення і яка ставиться перед словотворчою основою, змінюючи її значення: patient (терпеливый) – im patient (не терпеливый).

Інколи префіксацію відносять до синтаксичного способу словотвору, а не до деривації, тому що префікси, на противагу суфіксам, у більшості випадків не відносять утворені слова до нової частини мови [43, с.50].

Найбільш вживаними префіксами з заперечним значенням є: іl-, іr-, іm-, іn-, -un-, dіs-, mіs-, non-, de-.

1. іn- і його фонетичні варіанти іm-, іl-, іr-, що виникли в результаті регресивної асиміляції з початковим приголосним кореня. Префікс іn - – романського походження; зустрічається, в основному, у складі запозичених слів; надає значення заперечення: іn correct “не правильный, не верный” – correct “правильный”; im probable "не вероятный”, “не правдоподобный" - probable "вероятный, правдоподобный"; il legal "не законный" - legal "законный". В російській мові відповідає запереченню не.

2. Префікс un- німецького походження; сполучається з іменними й дієслівними основами. Не існує жорстких правил вживання даного префікса, тому ймовірність помилитися з ним істотна, особливо для початківців. В російській мові найчастіше відповідає запереченню не .

Префікс un- є найпродуктивнішим заперечним префіксом і може використовуватися не лише із прикметниками, але й з дієсловами. Наприклад:

Прикметники (дієприкметники): префікс un- часто вживається перед голосними, рідше перед чистим -a : un usual (не обычный), un opened (не открытый), un tidy (не опрятный), un successful (не успешный).

Іменники: un easy – un easiness (не удобство), un tidiness (не опрятность ).

Дієслова із префіксом un- мають не заперечний, а протилежний зміст: dress – un dress (одевать-раздевать), chain – un chain (сковывать-освобождать) [42, с.102].

3. Префікс dіs- має романське походження. Цей префікс надає утвореним за його допомогою словам значення заперечення: dis like - не любить, або значення протилежної дії: dis unite - разъединять, разделять . Майже завжди в російській мові відповідає запереченню не .

Він також вживається з прикметниками, дієсловами (дієприкметниками) та іменниками. Через те, що dіs-, як і деякі інші префікси, може вживатися перед голосними, то випадки його вживання потрібно просто запам'ятати, щоб уникнути плутанини: dis agreeable (не приятный), dis approved (не одобренный), dis organized (не организованный). Якщо слово починається на невимовної H , то перед нею може вживатися - dіs (dіs honest) [57, с. 12].

Даний префікс може вживатися й перед приголосними: dis respectful (не почтительный).

З іменниками й дієсловами dіs- вживається дуже часто: dis figure (искажать), dis join (разъединять); dis like (неприязнь), dis balance (дисбаланс).

7. Префікс mіs- можна перекласти, як "неправильний", "помилковий", саме цей зміст даний префікс надає словам.

На відміну від попередніх префіксів mіs- вживається тільки з іменниками, дієсловами та дієприкметниками: mis understand (неверно понять), mis understood (неверно понятый), mis leading (вводящий в заблуждение).

dis belief (неверие) – mis belief (заблуждение, ересь)

8. Префікс non- вживається не дуже часто. Цей префікс походить безпосередньо від частки no , і може заміняти в деяких випадках інші префікси (зазвичай un- ): un professional – non professional (непрофессиональный), un durable – non durable (недолговечный); non sense (бессмыслица) [30, с.250].

9. antі- – префікс грецького походження; синонім префіксу counter; у російській мові префіксу antі - відповідають префікси противо-, анти-: antitank - противотанковый, antiaircraft - противовоздушный, antifascist - антифашист.

10. de- – префікс романського походження (франц.); оформлює дієслівні й іменні основи; надає значення зворотної дії: de code - расшифровывать; de form - деформировать; або значення руху назад, позбавлення чого-небудь: de bar - лишать права адвокатской практики, de colour - обесцвечивать.

Що стосується похідних типу unlіke - не любить, то вони не властиві англійській мові. При дієсловах префікс un-, як і близькі йому префікси dіs-, de-, mіs-, має власно не заперечне, а привативне значення, тобто значення дії, зворотньої (протилежної) дії, вираженому мотивуючим дієсловом, наприклад: to tie - завязывать таto un tie -развязывать.

Суфіксація – це спосіб словотвору, при якому нове слово утворюється шляхом приєднання суфікса до основи [30, с.246].

Суфікс – це словотворча морфема, яка йде після кореня й утворює нове слово, яке відноситься до іншої частини мови або до іншого класу. Суфікси є одним з ознак іменника як частини мови. Суфікси іменників англійської мови різноманітні за походженням.Є суфікси, які розглядаються тільки як морфеми, і суфікси, що виникли із самостійних слів; суфікси споконвічні (-hood, -ness, -ful) й запозичені (-ism, –fy, -ment). Поряд із продуктивними суфіксами (-ist, -ee, - ess, -ation), за допомогою яких словниковий склад англійської мови продовжує поповнюватися новими лексичними одиницями, існують непродуктивні (-or, -ard) або малопродуктивні (-ment, -hood), що зустрічаються або в одному або декількох словах, або як морфологічна прикмета іменника.

О.Д. Мешков у своїй книзі "Словотвір сучасної англійської мови" вказує на те, що суфікси можна підрозділити на термінальні й нетермінальні [44, с. 30].

Термінальні суфікси можуть займати тільки кінцеве положення в слові. До них можна віднести суфікси -shіp, -let, -hood, -ness, -al. Але серед термінальних суфіксів немає жодного заперечного афікса. Наприклад: frіendshіp, kіndness, brotherhood.

Нетермінальні суфікси здатні приєднувати після себе інші суфікси, наприклад, reader - readershіp [42, с.87].

У свою чергу П.М. Каращук у своїй книзі "Словотвір в англійській мові" наголошує на підрозділі всіх похідних іменників на утворенні за допомогою агентивних суфіксів (-er, -or) і на ті, що утворенні за допомогою абстрактних суфіксів (-ism, -ship, -dom) [30, с.37].

Посткореневий продуктивний суфікс – less, за допомогою якого можна також виразити заперечення має суто англійське походження. Він вказує на відсутність того, що виражено іменником без цього суфікса. Після цього іменник, стає прикметником: homeless (бездомный), motionless (недвижимый).

Суфікс -free використовується для того, щоб позначити відсутність чи нестачу чого-небудь. Наприклад: fat-free — что-то обезжиренное, також відомі calorie-free – без калорий, cholesterol-free – без холестерина, salt-free – без соли. При перекладі на російську мову зазвичай використовується префікс без [34, c. 247].

Таким чином, заперечні афікси в англійській мові приєднуються лише до іменних основ. Дієслівної ж основи з заперечними афіксами не поєднуються, тому що дієслівне заперечення передається в англійській мові аналітичною формою дієслова з часткою not.

При наявності заперечних афіксів значну більшість становлять префікси. Сполучуваність заперечних афіксів з основами різних частин мови варіюється як від мови до мови, так і в рамках однієї мови. І якщо початкове та похідне слова відносяться до однієї частини мови, то суфікс слугує для розмежування лексико-граматичних классів.

Більшість префіксів російською мовою перекладається за допомогою заперечного префікса не і не викликають труднощів у перекладачів. Заперечні суфікси, яких в англійській мові лише два (-less та –free) при перекладі також не викликають великих труднощів. Суфікс -less відповідає російському заперечному префіксу без : fearless – без страшный, homeless - без домный . А заперечний суфікс –free передається російською мовою за допомогою заперечної частки без : calorie-free – без калорий, cholesterol-free – без холестерина

1.4.3 Засоби вираження заперечень на синтаксичному рівні та їх переклад російською мовою

Категорія заперечення має кілька способів вираження і серед них - синтаксичний, коли мовець не користується звичайними лексико-граматичними засобами (типу заперечної частки not , заперечних займенників і прислівників nobody, none, never ), а прибігає до субститутів, тобто до заміни частин слів [48].

Одним з ефективних еквівалентів заперечення в діалогічному мовленні є повторенняадресатом мови всього висловлення мовця або лише тієї його частини, що викликає його заперечення або негативну реакцію.

Своєрідність вираження заперечення за допомогою повтору полягає в тому, що це значення в ньому імплікується. Таким чином адресат мовлення заперечує співрозмовникові, висловлює своє несхвалення, не погоджується зі слововживанням мовця або просто виражає свою негативну емоційну реакцію [9, c.116].

Заперечне значення повтору часто експліцитно підтримується макроконтекстом. Дистрибуція повтору сприяє конкретизації, більшій категоричності заперечного значення, тут уточнюються емоційні відтінки відповідної репліки, розкриваються причини негативної реакції адресата мовлення або висловлювання мовця.

Пояснення контексту: синів доводить до відчаю корисливість матері - усе в будинку здається в найм.

Elіza.Why, І don't know what you're talkіng about, boy. Іf І hadn't trіed to accumulate a lіttle somethіng, none of you would have had a roof to call your own.

Eugene. A roof to call your own? Good God, І never had a bed to call my own! І never had a room to call my own! [15, c.55].

Элайза. Я понятия не имею о чем ты говоришь. Если бы я не пыталась накопить немного денег, ни у кого из вас не было бы дома, который можно было бы назвать своим.

Юджин. Дома, который можно было бы назвать своим? Бог мой, да у меня никогда не было постели, которую я мог бы назвать своей! Комнаты, которую я мог бы назвать своей! [15, с.55]

При вираженні заперечення за допомогою повтору «a roof to call your own» логічна сторона висловлення відступає на другий план, а домінує емоційна. Негативне значення повтору-незгоди «a roof to call your own» передається в усному мовленні специфічною емоційно-негативною інтонацією.

У системі синтаксичних стилістичних засобів англійської мови є так само прийоми, засновані на тому, що їхня синтаксична форма не відповідає їхньому логічному змісту. Одним з таким прийомів є риторичне запитання .

У вітчизняному й закордонному мовознавстві (Е. Падучева [50], І. Гальперін [21] та ін.) неодноразово зазначалося, що заперечення можна відтворити за допомогою речень питальних за формою, але заперечних за змістом, типу Кому какое дело? Стоит ли нервничать? - у російській, What's the use of іt? - в англійській мові.

Відомо, що питання завжди більш емоційно навантажені, ніж твердження або заперечення. Таким чином, природно, що твердження, яке має питальну форму, стає більш емоційно забарвленим, більш емфатичним, і тому воно повніше розкриває відношення мовця до предмета думки [52, с.62].

У традиційній лінгвістиці питальні речення, які не означають запитання, називаються риторичними питаннями. Вважають, що риторичні питання не містять питання про невідоме, вони самі передають думку, у якій щось заперечується або затверджується; причому, при формально позитивній структурі риторичне питання має значення заперечного судження, і навпаки, при формально заперечному плані вираження в ньому реалізуеться твердження.

На конструктивному рівні питально-заперечні речення можуть не містити ніяких формальних лексико-граматичних сигналів заперечного значення, однак на комунікативному рівні вони ідентифікуються мовцями як заперечні. Значення заперечного повідомлення в них імплікується, підказується ситуацією мови; лінгвістичним засобом вираження цього граматичного значення є специфічна інтонація [41]. Наприклад:

- As sound as I can make them. He went quickly on. I'd rather hoped humbly in the footsteps of... but he saw too late he was heading for another mistake.

- Of whom, dear boy?

- Braque?

- It was a mistake. David held his breath [75, c.24].

- Работаю в меру своих способностей. — И поспешно добавил: — Я скорее надеялся бы идти по стопам… — Но тут же понял, опять с опозданием, что делает вторую ошибку.

- По чьим стопам, мой друг?

- Брака?

- Это была уже явная ошибка. У Дэвида перехватило дух [23, с.46].

Риторичні питання найчастіше використовуються в усному різновиді публіцистичного стилю - ораторській мові й у стилях художнього мовлення (особливо поезії).

Часте вживання риторичних питань в ораторській мові пов'язане з тим, що риторичне питання все-таки не втрачає ознак питання. Можна сказати, що в риторичному питанні реалізуються два синтаксичних значення одночасно: значення питання й значення твердження.

Характеристика риторичного питання буде неповної, якщо не сказати кілька слів про інтонацію. Інтонація залежить від змісту висловлювання. Однак інтонація питання безпосередньо залежить від форми речення. Вона підкорюється тим загальним законам інтонаційного оформлення висловлювання, які визначаються типами речень в англійській мові. Тому в риторичному питанні, незважаючи на зміст висловлювання, інтонація залишається питальної, там де форма питання вимагає такої інтонації [37, с.7].

Емфаза – це виокремлення якогось елементу висловлювання. Емфатичні моделі – це конструкції, обороти, поєднанн лексико-граматичних елементів, які природно сприймаються в протиставленні з нейтральними. Вони зовсім не повинні розглядатися як відступ від норми чи її порушення, а як закономірне явище експресивного та емоційного мовлення. Емфатичні моделі можуть не лише підкреслювати окремі члени речення, але також надавати експресивне забарвлення всьому реченню [2, с.396].

Емфаза виражається за допомогою підсилюючого дієслова do , відступів від твердого порядку слів (інверсії), заперечних конструкцій, моделі as… as .

Найбільш розповсюдженими є випадки наявності в реченнях заперечних конструкцій з “no ” перед іменниками. В такому випадку дієслово-присудок виступає в стверджувальній формі. “No” утворилося в результаті злиття заперечення з неозначеним артиклем a, an чи неозначеним займенником any . Заперечення “no ” перед іменниками робить усе речення заперечним, і часто при перекладі використовується слово “никакой”. В деяких випадках при перекладі заперечення ставиться перед дієсловом [17, с.49].

Be this as it may, Kossel’s distinction had no influence and was not found in the encyclopedic Physiology of plants [80, с.271]. – Даже если это и так, взгляды Косселя на природу различий между данными свойствами не оказали никакого влияния, и о его точке зрения не упоминалось в энциклопедии «Физиология растений» [18, с.56].

В конструкціях it is not until… that та not…until міститься подвійне заперечення, і це дозволяє перекладати їх стверджувальними реченнями, при цьому вводяться слова только, лиш ь.

It was not until recently that his book was published [75, c.45]. - Только недавно его книга была опубликована [23, c.68].

Отже, на синтаксичному рівні заперечення може виражатися за допомогою повторів, риторичних запитань чи емфаз. Усі ці прийоми слугують для того, шоб підсилити емоційність висловлювання. В таких випадках інтонація має важливе значення.

1.4.4 Засоби вираження заперечень на стилістичному рівні та їх переклад російською мовою

Англійська та російська мови належать до різних типів за змістом вираження заперечення: у мовах із множинним запереченням, до яких належить російська мова, при наявності в реченні заперечного займенника, прислівника або союзу відбувається заперечне узгодження (цих частин, що мають заперечний зміст частин мови з присудком) - тобто допустиме або навіть необхідне "надлишкове" заперечення перед присудком ("ніхто його бачив "). Так, плеонастичне заперечення (тобто заперечення, які співпадають за значенням) в підрядному реченні, що підкорилося дієсловам зі значеннями “отрицать”, ‘запрещать”, “сомневаться”, “удерживаться”, “бояться” і т.п., є проявом такого заперечного узгодження. Однак англійська мова відноситься до мов, у яких множинне заперечення забороняється мовною нормою. Етимологічно вважається, що подвійне та множинне заперечення походить від кокні – сленгу лондонських низів та лондонської молоді. Однак в наш час воно широко розповсюдилось та отримало універсальний харктер [69, с.67].

Проте, подвійне заперечення (It was not quite a case of a young unknown visiting an old master [75, с. 87]. – Так что к старому мастеру поехал не совсем ему неизвестный молодой человек [23, с.102].) приймає в англійській мові багато форм: воно може бути присутнім у слові імпліцитно, може проявлятися як сполучення двох експліцитно заперечних морфологічних елементів всередині однієї лексичної одиниці; багаторазове вживання заперечних форм як і раніше використовується й в англійському просторіччі. Подвійне й множинне заперечення (Not did he evil not , not feeling he no pain, not they sick not - He делал он никакого зла, не чувствовал он никакой боли, ни они не больны [26, с.177]) може мати стилістичний характер, маркувати просторічні й діалектні форми, а також бути вираженням певних комунікативних і когнітивних стратегій [51, с.274].

У літературній англійській мові відголосок принципів синтаксичної побудови фрази з множинним запереченням зберігається в таких реченнях, як І shouldn't wonder іf іt doesn't raіn //Я не должен удивляться если дождя не будет [69, с.48], які відносяться до проявів плеоназму (тобто дублювання часткового елемента змісту; наявність декількох мовних форм, які виражають одне и те саме значення, в рамках закінченого відрізка мовлення або тексту). З погляду стилістів, такі випадки, коли not вживається в підрядному реченні як безглуздий відзвук фактичного, дійсного або можливого заперечення в головному реченні, набагато менш пробачні, ніж деякі інші порушення мови.

Подвійне заперечення тісно пов'язане з культурно-специфічними характеристиками мови й найчастіше слугує їхньому створенню, тобто створенню характерних насамперед для британського варіанта розпливчастих змістів, двозначності, евфемізмів, стриманої оцінки, недомовленості, мейозиса, іронії й сарказму.

Мейозис - це фігура мови, яка використовується для зменшення інтенсивності властивостей предмета мовлення, яких-небудь дій, станів і т.п. [29, с.174] Стримана оцінка, що виражається за допомогою мейозиса, часто використовується для досягнення драматичного ефекту й емфази. У повсякденному мовленні мейозис іноді використовується для створення м'якої іронії, особливо коли щось яскраве, видовищне або вражаюче описується як rather good (неплохое) або словами схожого роду [36, с.65].

Мейозис - це використання недомовленості й стриманої оцінки для того, щоб підсилити враження, справлене на слухача. Цей термін часто застосовують для позначення протилежного висловлювання в заперечній формі, що у літературознавстві називається літотою. Однак насправді в британському варіанті англійської мови прийом мейозиса приймає багато різних інших форм, які можна протиставити гіперболі. Улюбленою формою мейозиса є літота, у якій твердження робиться побічно, через заперечення своєї протилежності:

Іt was no mean feat – Это было отнюдь не посредственное достижение [83, с.128].

Мейозис як стильова риса, а в деяких випадках і як опис стильової тональності, що пронизує весь твір, часто використовується для вираження позитивних властивостей, якостей і т.п. за допомогою констатації негативного. Така мовна манера може приймати різні форми:

І would not be truthful іf І denіed... – Я погрешил бы против правды, если бы стал отрицать...

Найпоширенішою формою мейозиса в англійській мові є подвійне заперечення типу not un - [66, с.26]: іt іs not unreasonable to ask... (не будет необоснованным задать вопрос...).

Мейозис – це мовний прийом, що дозволяє уникнути необхідності виступити прямо з відвертим висловленням, що часом може бути виправдано міркуваннями такту або доброзичливості, однак найчастіше такі висловлювання обумовлені острахом висловитися прямо й відверто.

В англійській мові є структури з подвійним запереченням, що не мають аналогів у російській мові й тому представляють труднощі для російськомовних учнів, напр. "зворотня гіпербола" dіdn't half swear («даже наполовину не матерился » тобто матюкався, не соромлячись у вираженнях). Приклад такої конструкції в сучасній розмовній мові можна взяти приклад з роману Д. Лоджа "How Far Can You Go?" Між двома героями твору відбувається діалог, що містить наступні репліки:

- Jolly good, saіd Edward. And dіd you remember to take the specіmen?

- "Yes," saіd Mіchael. Dіdn't half make me unpopular on the traіn, too [80, c.134].

- Очень хорошо, – сказал Эдвард. – А ты не забыл взять образец?

- Нет, – сказал Майкл. – Это даже наполовину не сделало меня непопулярным среди пассажиров этого поезда (тобто зробило його "дивовижно" популярним серед них) [15, с.129].

Можна порівняти речення такого роду з можливим реченням російською мовою, сказаного жартома у подібній ситуації, “Благодаря этому я стал ужасно популярен у пассажиров этого поезда”. Але таке речення буде містити перебільшення (гіперболу) для вираження протилежного змісту, адже Майкл у цьому випадку намагається сказати, що пасажири намагалися триматися від нього якнайдалі, тому що він віз речовину, що має неприємний запах. Даний аналог можна також тлумачити як свідчення протилежних тенденцій в англійській (understatement) і російській (overstatement) мовах [49, с.63].

Деякі структури англійської мови, що містять подвійне заперечення, можуть бути переведені на російську лише стверджувальними реченнями.

Літота зазвичай використовується для послаблення позитивної ознаки поняття. Так замість Іt іs good з'являється Іt іs not bad ; замість Не іs a brave man вживається Не іs no coward . З цих синонімічних засобів вираження думки конструкції з негативною часткою no або not явно відчуваються як свідоме зменшення. Сила виразності цього стилістичного прийому полягає головним чином у тім, що це свідоме зменшення зрозуміло учасникам комунікації [11, с.182].

Літота є спосіб твердження позитивної ознаки. Тому в її складі нерідко з'являється слово, що виражає поняття, ознаки якого можуть бути охарактеризовані як негативні. Адже для того, щоб одержати позитивну ознаку через заперечення, треба заперечувати негативну ознаку [22, с.77].

Заперечення в літоті не можна розглядати як просте зняття ознаки, яка знаходиться в поняття яке заперечується. Тут відбувається настільки тісне злиття заперечної частки й наступного слова, що ці два елементи стають невід’ємними один від одного.

Ступінь твердження позитивної ознаки в літотах залежить від значення слова, що заперечується, і від структури заперечення. Розглянемо наступну літоту:

She appeared in London, she could not live without him, he left Beth [75, с.169]. - Она приезжает в Лондон, не может жить без него , и он бросает Бет [23, c.174].

Сполучення not a lіttle , not unlіke, not wіthout (у російській мові - не без ....) стають певною мірою фразеологічними сполученнями, тобто вони стають синонімічними засобами вираження. Однак не можна поставити знак рівності між not an easy tіme та dіffіcult tіme , або між not a lіttle та very much . Літота не тільки применшує ознаку, але й інакше емоційно забарвлює висловлення [65, с.194].

У літоті виникає значення якості. Це значення завжди контрастно. Тут зіштовхуються два поняття позитивне й негативне, наприклад: bad і good ; lіttle і much і т.п., причому одна якість виражена в літоті, у її знаменній частині, інша виникає через заперечення.

Таке контрастне зіставлення перешкоджає повному зняттю вираженої в літоті якості через її заперечення.

Заперечна частка в літоті завжди перебуває під сильним наголосом. Це саме по собі сприяє переосмисленню всієї конструкції, тому що у звичайних заперечних конструкціях неемфатичного характеру заперечення не виділяється [38, с.73].

Отже, стилістичний рівень є одним з найцікавіших при вираження заперечень. За допомогою мейозиса та літоти, яка є його формою зазвичай досягається драматичний ефект тому, що англійській мові не властиве подвійне заперечення, що і підкреслює більшу емоційність. Але ці приоми викликають труднощі при перекладі, адже в англійській мові є структури з подвійним запереченням, що не мають аналогів у російській мові.

Розділ II. Специфіка відтворення англійських заперечних конструкцій російською мовою на матеріалі повісті Джона Фаулза «Вежа з чорного дерева»

2.1 Літературна творчість Джона Фаулза та перекладачі його твору “Вежа з чорного дерева”

Джон Роберт Фаулз один з небагатьох великих романістів, що з'явилися в Англії в 1960-ті роки. Людина широкого дарування, Фаулз опублікував шість романів, написаних у зовсім різній стилістичній манері; збірник повістей і розповідей “Вежа із чорного дерева” (“The Ebony Tower”, 1974); книгу з викладом його особистої філософії “Аристос” (“The Arіstos”, 1964; перероб. вид. 1968); збірник Віршів (Poems, 1973); ряд чудових перекладів з французької мови; кіносценарії; літературно-критичні статті; безліч інших книг та статей на такі різноманітні теми, як Стоунхендж і домашнє консервування, фемінізм та гра в крокет, які не відносяться власне до художньої літератури [71].

Джон Фаулз народився 31 березня 1926 року у Лі-он-Сі (графство Ессекс) у родині процвітаючого торговця сигарами та шкільної вчительки. Навчався в приватній школі в Бедфорді, де проявив себе здатним учнем і гарним спортсменом [72]. Відслужив два роки в морській піхоті, продовжив навчання в Оксфордському університеті, де в 1950 одержав ступінь бакалавра гуманітарних наук за фахом "французька література". Наступні десять років викладав англійську мову й літературу у Франції, Греції та у навчальних закладах Лондона і його околиць [74].

Джон Фаулз мав репутацію замкнутої людини: він провів більшу частину свого життя у своєму будинку на морському березі в Лайм Реджисі, де відбувається дія роману "Жінка французького лейтенанта" [73].

Перший опублікований роман Дж. Фаулза, “Колекціонер” (“The Collector”, 1963), приніс йому успіх і позбавив від необхідності заробляти на життя вчительською працею [55]. До кінця 1960-х років вийшли у світ ще два романи, великих за обсягом та зухвалих за змістом, - “Волхв” (“The Magus”, 1965) і “Жінка французького лейтенанта” (“The French Lіeutenant's Woman”, 1969), а також два видання книги “Аристос”, підзаголовок якої - "Автопортрет в ідеях" - дає уявлення й про зміст цієї роботи, й про її значення для розуміння раннього етапу творчості Дж. Фаулза [7, c.269].

У творах “Колекціонер”, “Волхв” й “Аристос” увага автора зосереджена на проблемі людської волі (її природа, межі й пов'язане з нею почуття відповідальності), а також на співвідношенні любові, самопізнання й волі вибору. Ці проблеми визначають тематику всіх творів Фаулза. Його герої - нонконформісти, які прагнуть хоч якось реалізувати себе в рамках конформістського суспільства [24].

“Вежа із чорного дерева” - це книга про зустріч людей, що живуть в абсолютно різних вимірах. Життя молодого художника й мистецтвознавця Девида Віл’ямса, що приїхав у гості до старого й відомого художника Генрі Бресли, складається з умовностей і теоретичних роздумів. Це відбивається й у його творчості: картини Девида позбавлені справжньої глибини та краси. Для Генрі ж навпаки, не існує ніяких авторитетів і правил. Є тільки всепоглинаюче "я", що й дозволяє створювати йому яскраві й самобутні полотна. Вежею із чорного дерева, називає Генрі те потаєне місце, де причаївся дух людини, який підкорився умовностям, занадтому наслідуванню моди й, як наслідок, назавжди втратив самого себе [84, с. 127].

Своє останнє інтерв'ю Джон Фаулз дав в 2003 році. Він скаржився на те, що читачі його "переслідують". “Я знаю, что имею репутацию вздорного человека и не пытаюсь это отрицать, – сказал он. – Но я не такой на самом деле. Частично я сам раздул этот миф” [62].

“Писателя, более или менее известного, живущего уединенно, всегда будут преследовать читатели... Они хотят его видеть, говорить с ним... И они не осознают, что очень часто это действует на нервы” [19], - так він пояснював своє прагнення до самотності.

Таким знають читачі Джона Фаулза, одного з найвідоміших і неординарних письменників сучасності. Його творча біографія нараховує понад 40 років і включає: “Колекціонер”, “Волхв”, “Жінка французького лейтенанта”, “Вежа з чорного дерева”, “Мантіса”, “Хробак”.

Помер письменник 5 листопада 2005 року у своєї будинку в місті Лайм-Реджис у графстві Дорсет на південному узбережжі Великобританії у віці 79 років [76].

Твори Джона Фаулза перекладали такі перекладачі як Б. Кузьминський, О. Гурова, але повість «Вежа з чорного дерева» була перекладена лише двома перекладачами, К. Чугуновим та І. Безсмертною.

Чугунов Костянтин Олексійович народився 17 листопада 1916 р. у губернському місті Симбірську (Ульянівськ). В 1933 році він вступив в сільськогосподарську академію імені К. А. Тимірязєва [11].

Після закінчення Великої Вітчизняної війни К. Чугунов екстерном закінчує Сільськогосподарську академію, потім, теж екстерном, Вищу дипломатичну школу, а також додатково до англійської мови, якою вже оволодів досконало, він зміг вивчити іспанську та французьку мови й почав працювати в органах державної безпеки. Здає кандидатський мінімум, пише дисертацію [63].

В 1958 році Костянтин Чугунов перейшов на роботу в Іноземну комісію Союзу Письменників СРСР як Відповідальний секретар комісії. Ці роки принесли йому знайомство з відомими радянськими прозаїками, драматургами та поетами.

В 1990 році Костянтин Чугунов відійшов від справ і пішов на відпочинок. Тоді йому йшов 74-й рік. Вдома він продовжував робити переклади. До виходу на пенсію його графік залишався насиченим. Він помер навесні 1991 року [63].

За внесок у справу миру, російської культури та розвиток міжнародних культурних зв'язків Костянтину Олексійовичу привласнене почесне звання Заслуженого діяча культури. За кількість перекладів художніх творів іноземних авторів російською мовою його прийняли в члени Союзу письменників СРСР.

У перекладах Чугунова Костянтина Олексійовича читачі познайомилися з романами та розповідями письменників Дж. Фаулза, Дж. О'хари, Шерлі Енн Грау, Ірвіна Шоу, Рокуела Кента, Л.Лоренса, Дж. К. Оутса, Б.Маламуда, Д. Халберстема, Макферсона, Джона дон Пассоса, а також К. Маркандайя (Індія), П.Видженаіке (Шрі-Ланка), Р.Ріви й Алекса Ла Гуми (ПАР), М. Мванге (Кенія) та іншими [64].

Ірина Безсмертна - філолог, викладач, перекладач з англійської мови. У її перекладах видавалися добутки Дж. Фаулза, Г. Гріна, А. Кларка, Т. Харіса, Р. Карвера, Х. Джебрана, ліричні пісні бургундських поетів та композиторів XV століття, наукові статті на історичні теми. У журналі “Іноземна Література” [ ] надрукован її переклад розповідей М. Р. Джеймса [10].

2.2 Адекватність та еквівалентність

Переклад є ціленаправленною діяльністю, яка відповідає певним оціночним критеріям, тому однією з таких вимог вважається вимога еквівалентності тексту - вихідного та кінцевого [39, с.200].

У давнину вимоги, пред’явлені до перекладу, були найчастіше суперечливими. Ще перекладач Етьен Доле в XІ в. та А. Тайтлер в XVІІІ в. склали досить суперечливі списки вимог до перекладу. Досить подивитися відомий перелік "антиномій перекладу" Т. Сейворі (1968), у якому ці вимоги взаємо виключають один одного [67, с.54]. І при цьому еквівалентності надавалося вирішальне значення в теоретичному описі перекладу та виявленні його сутності.

Подібно тому, як різні визначення перекладу відповідали різним етапам розвитку науки про переклад, різні розуміння еквівалентності відбивали еволюції поглядів на сутність перекладу. Але в перекладознавстві на даний момент ще не склалося однозначного розуміння еквівалентності.

У теорії й практиці перекладу оперують такими тотожними поняттями, як еквівалентність та адекватність [54, с.98].

Варто особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу й перекладу - це насамперед спільність розуміння інформації, що є в тексті, включаючи й ту, котра впливає не тільки на розум, але й на почуття реципієнта і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту [32, с. 293].

У широкому плані еквівалентність розуміється як щось рівноцінне, рівнозначне чому-небудь, адекватність - як щось цілком рівне [39, с.124]. Тобто, під еквівалентністю, у теорії перекладу варто розуміти збереження відносної рівності змістовної, семантичної, стилістичної й функціонально- комунікативної інформації, яка знаходиться в оригіналі й перекладі. Умова еквівалентності повинна включатися в саме визначення перекладу. Ю.Найда стверджує, що переклад полягає в створенні мовою перекладу "найближчого природнього еквівалента" оригіналу [ 45, с.24].

У теорії закономірних відповідностей, яку розробив Я.І. Рецкер, поняття еквівалентності поширювалося лише на відносини між мікроодиницями тексту, але не на міжтекстові відносини. При цьому еквівалент розумівся як постійна рівнозначна відповідність, як правило не залежна від контексту [54, с.49].

Л. Моліна вважає, що еквівалентність - це коли одна й та сама ситуація описується різними словами. Наприклад, переклад ідіоматичних конструкцій чи прислів'їв (lіke a bull іn a chіna shop – как слон в посудной лавке ) [82, с.399].

Вілен Наумович Комісаров розглядає еквівалентність перекладу як "спільність змісту (значеннева близькість) оригіналу й перекладу" [35, с.304].

Залежно від того, яка частина змісту передається в перекладі для забезпечення його еквівалентності, професор В. Комісаров виділяє різні рівні (типи) еквівалентності: 1. рівень мети комунікації; 2. рівень опису ситуації; 3. рівень висловлювання; 4. рівень повідомлення; 5. рівень мовних знаків.

1. Еквівалентність перекладів першого типу полягає в збереженні тільки тої частини змісту оригіналу, що становить мету комунікації:

Maybe there іs some chemіstry between us that doesn't mіx [35, с.304]. – Бывает, что люди не сходятся характерами [35, с.304].

2. У другому типі еквівалентності загальна частина змісту оригіналу й перекладу не тільки передає однакову мету комунікації, але й відбиває ту саму міжмовну ситуацію.

Не answered the telephone [35, с.304]. – Он снял трубку [35, с.304].

3. Третій тип еквівалентності може бути охарактеризований наступним прикладом:

Scrubbing makes me bad-tempered [35, с.305]. – От мытья полов у меня настроение портится [35, с.305].

На цьому рівні виявляються наступні особливості:

- відсутність паралелізму лексичного складу й синтаксичної структури;

- неможливість зв'язати структури оригіналу й перекладу відносинами синтаксичної трансформації;

- збереження в перекладі мети комунікації й ідентифікації тої ж ситуації, що й в оригіналі;

- збереження в перекладі загальних понять, за допомогою яких здійснюється опис ситуації в оригіналі.

4. У четвертому типі еквівалентності, поряд із трьома компонентами змісту, які зберігаються в третьому типі, у перекладі відтворюється й значна частина значень синтаксичних структур оригіналу. Структурна організація оригіналу репрезентирует певну інформацію, що входить у загальний зміст перекладного тексту.

Mine is a long and a sad tale [35, с.307]. – Повесть моя длинна и печальна [35, с.307].

5. В останньому, п'ятому, типі еквівалентності досягається максимальний ступінь близькості змісту оригіналу й перекладу, що може існувати між текстами на різних мовах.

I saw him at the theatre [35, с.307].– Я видел его в театре [35, с.307].

Мета перекладу полягає не в "підлаштуванні" тексту під чиєсь сприйняття, а в збереженні змісту, функцій, стильових, стилістичних, комунікативних і художніх цінностей оригіналу. І якщо ця мета буде досягнута, то й сприйняття перекладу в мовному середовищі перекладу буде відносно рівним сприйняттю оригіналу в мовному середовищі оригіналу [53, с.76].

У сучасному перекладознавстві існують три основних підходи до визначення поняття "еквівалент":

1. Деякі визначення перекладу фактично підмінюють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад повинний повністю зберігати зміст оригіналу. А.В. Федоров, наприклад, використовуючи замість еквівалентності термін "повноцінність", говорить, що ця повноцінність включає "вичерпну передачу значеннєвого змісту оригіналу"[69, с.90].

2. Другий підхід до вирішення проблеми перекладацької еквівалентності полягає в спробі виявити в змісті оригіналу якусь інваріантну частину, збереження якої необхідно й досить для досягнення еквівалентності перекладу. Найчастіше на роль такого інваріанта пропонується або функція тексту оригіналу, або описувана в цьому тексті ситуація. Іншими словами якщо переклад може виконати ту ж функцію (наприклад, забезпечити правильне використання технічного приладу) або описує ту ж саму реальність, те він еквівалентний [32, с.74].

3. Третій підхід до визначення перекладацької еквівалентності можна назвати емпіричним. Суть його полягає в тому, щоб не намагатися апріорі вирішувати, у чому повинна складатися спільність перекладу й оригіналу, а зіставити велике число реально виконаних перекладів з їхніми оригіналами й подивитися, на чому ґрунтується їхня еквівалентність [34, с.105].

Відомо, що переклад матеріалізується у двох формах, усній та письмовій - рівень еквівалентності усних і письмових перекладних текстів досить різний. Нас цікавить еквівалентність у письмових перекладах. Слід зазначити, що характер текстів, які різні за жанром, стилем, функцією та ін. і визначають підхід та вимоги до перекладу й ступінь його еквівалентності оригіналу.

На відміну від усного перекладу письмовий переклад робиться при постійному зверненні до оригіналу. Звірка перекладу з оригіналом може бути багаторазовою. Перекладач може звертатися за допомогою до різних словників, довідників, енциклопедій для того, щоб перекласти іншомовний текст із найбільшою інформативною точністю.

Одним з видів письмового перекладу є художній переклад, який і буде нас цікавити. У такому перекладі існують певні особливості еквівалентності оригіналу. Переклад може лише нескінченно наближатися до оригіналу. Тому що в художнього перекладі є свій творець, свій мовний матеріал і своє життя в мовному, літературному й соціальному середовищі, що відрізняється від середовища оригіналу.

Художній переклад породжується оригіналом, залежить від нього, але в той же час має відносну самостійність, тому що стає фактом мови на яку робиться переклад. Тому освоєння одного художнього твору в різних культурах має свою специфіку, свої відмінності, свою історію. Таким чином, не тільки оригінал і переклад розрізняються характером осмислення, соціальним значенням і репутацією, але й різномовні переклади того самого літературного джерела [34, с.90]. Але є й інші причини відносної еквівалентності художнього перекладу оригіналу. Вони викликані своєрідністю сприйняття оригіналу перекладачем, різною системою мов, розходженнями соціокультурного середовища. Проявиться й індивідуальність перекладача, обумовлена його художнім сприйняттям, талантом, своєрідністю вибору мовних засобів. Ці обумовлені індивідуальністю перекладача риси не мають ніякого відношення до авторського стилю оригіналу, не співвіднесені безпосередньо з текстом оригіналу. Їхній парадокс у тому, що вони небажані, але неминучі. Це елементи перекладацького стилю. Проблеми стилю перекладача теоретично ще не осмислені в перекладознавстві [65, c.121].

Ще одне джерело зменшення рівня еквівалентності - це вертикальний контекст, різні алюзії, натяки на інші тексти або ситуації, а також різні символи, реалії та ін.

Тож, незважаючи на прагнення перекладача відтворити як можна повніше змістовну, емоційно-експресивну й естетическую цінність оригіналу й домогтися рівноцінного з оригіналом впливу на читача, йому, перекладачеві, можна розраховувати лише на відносну еквівалентність художнього перекладу тексту оригіналу. Еквівалентність впливу оригіналу й перекладу на читача ще більше будуть відносними [6, с.221].

Перекладач-професіонал завжди досягне практичної інформаційної еквівалентності перекладу оригіналу, але в теоретичному плані ця еквівалентність досить різна. Можна заздалегідь стверджувати, що будь-який переклад ніколи не буде абсолютно ідентичний канонічному тексту оригіналу. Еквівалентність перекладу оригіналу завжди поняття відносне. І рівень відносності може бути досить різним. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох факторів: від майстерності перекладача, від особливостей мов, що зіставляються, і культур, доби створення оригіналу й перекладу, техніки перекладу, характеру текстів перекладу та ін.

Що стосується адекватності, те вона є першорядною вимогою до перекладу. Неадекватний переклад робить всі інші вимоги безглуздими. Адекватний переклад - це переклад, що сприймається носієм мови перекладу так саме, як оригінал - носієм мови оригіналу [10, с.21].

На думку Ю. Найди, переклад повинен задовольняти чотирьом основним вимогам:

1) передавати зміст,

2) передавати дух та стиль оригіналу,

3) мати легкість і природність викладу,

4) викликати рівнозначне враження [45, с.64].

Таким чином, адекватним перекладом називається переклад, що задовільняє всі зазначені вимоги, і в першу чергу, поставлене прагматичне завдання. У нежорсткому вживанні адекватний переклад - це просто "гарний" переклад, що виправдовує сподівання осіб міжмовної комунікації або осіб, які здійснюють якість перекладу. В той же час еквівалентний переклад - це переклад, що відтворює зміст оригіналу на одному з рівнів еквівалентності. Адекватний переклад повинен бути еквівалентним, але не всякий еквівалентний переклад буде адекватним.

2.3 Особливості перекладу англійських заперечних конструкцій російською мовою: лексичний рівень

Заперечення в англійській мові може бути виражено на всіх рівнях мови (лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному), і представлено різними засобами. Наше завдання виявити заперечення на кожному з рівнів, розглянути особливості вживання та засоби перекладу англійських заперечень російською мовою (на матеріалі двох перекладів російською мовою).

На лексичному рівні заперечення виражено імпліцитно, тобто воно представлено у вигляді слів, які не мають формально-граматичних ознак заперечення, але мають заперечне значення. У творі Дж. Фаулза «Вежа з чорного дерева» [75] було виявлено 61 речення (див. Додаток 1), в яких заперечення було виражено імпліцитно.

В тлумачному словнику слово fail має такі значення:

1) to be unsuccessful in an attempt (at something or to do something);

2) to stop operating or working properly the steering failed suddenly;

3) to judge or be judged as being below the officially accepted standard required for success in (a course, examination, etc.);

4) to prove disappointing, undependable, or useless to (someone);

5) to neglect or be unable (to do something);

6) to prove partly or completely insufficient in quantity, duration, or extent;

7) to weaken; fade away;

8) to go bankrupt or become insolvent;

9) a failure to attain the required standard, as in an examination [58].

Обидва перекладачі російською мовою переклали fail як не смог , що за змістом співпадає з першим значенням слова fail , тобто to be unsuccessful in an attempt (at something or to do something), що російською мовою означає потерпеть неудачу в попытке сделать что-либо [58].

Однак, при перекладі слова fail , яке відноситься до лексичного мовного рівня, обидва перекладача відтворили російською мовою його заперечне значення за допомогою антонімічного перекладу, зокрема граматичного заперечення, тобто заперечної частки не .

У цьому прикладі, перекладачі також застосували антонімічний переклад, але на нашу думку, це призвело до змістовних втрат. К. Чугунов вирішив перекласти слово hate , яке має імпліковане негативне значення, словосполученням прихожу в ярость . При цьому додав заперечну частку не до дієслова получается , яке в оригіналі було стверджувальним. Тобто, перекладач вирішив зберегти та відтворити форму, нехтуючи змістом, тому що в тлумачному словнику слово hate має такі значення:

1) to dislike (something) intensely; detest;

2) to be unwilling (to be or do something);

3) intense dislike;

4) informal a person or thing that is hated (esp in the phrase pet hate);

5) (modifier) expressing or arousing feelings of hatred hate mail [58].

Жодне тлумачення слова hate не має значення ярость або приходить в ярость. Якщо звернутися до російського тлумачного словника, то ми побачимо, що ярость має такі значення:

1) сильный гнев,

2) озлобленье,

3) лютость,

4) зверство,

5) неистовство;

6) порыв силы бессмысленной, стихийной [47].

Усі значення слова ярост ь мають підвищену емоційність негативного характеру, що не збігається зі значенням слова hate . Виходячи із контексту, головна героїня повісті лише хотіла висловити думку, що їй інколи не подобаються її картини і не подобається те, що вона робить. А з перекладу К. Чугунова випливає, що в головної героїні інколи не виходить писати картини. І це викликає в неї сильний гнів.

Тому, переклад І. Безсмертної, на нашу думку, більш вдалий. У її перекладі спостерігається слово отвратительный , що має такі значення:

1) вызывающий отвращение; противный, гадкий;

2) очень плохой, скверный [47].

Тобто, власні картини інколи викликають в головної героїні неприємні почуття. Їй не подобається, те що вона малює, але як відзначив сам автор з точки зору техніки її картини бездоганні. Тому, жінка-перекладач зуміла більш повніше та точніше передати зміст, при цьому зберегла ще й форму, бо отвратительный несе в собі негативне значення.

Ще один приклад, де заперечення виражається на лексичному рівні.

Тлумачний словник дає нам наступні значення слова badly :

1) poorly; defectively; inadequately the chair is badly made

2) unfavourably; unsuccessfully; unfortunately our scheme worked out badly

3) severely; gravely he was badly hurt

4) incorrectly or inaccurately to speak German badly

5) improperly; naughtily; wickedly to behave badly

6) without humanity; cruelly to treat someone badly

7) very much (esp in the phrases need badly, badly in need of, want badly)

8) regretfully he felt badly about it [58].

Обидва перекладача обрали російське слово неумелый, що має заперечний префікс не . Це означає, що перекладачам не вдалося зробити переклад з оригіналу на лексичному рівні. Але незважаючи на це, слово неумелый чітко передає зміст, бо має такі значення:

1) неискусный,

2) плохо,

3) без уменья выполняющий свою работу [47].

Тобто, значення англійського слова badly співпадає зі значенням російського слова неумелый , тому переклад можна вважати вдалим.

За нашими даними обидва перекладача блискуче впоралися з перекладом заперечних конструкцій на лексичному рівні. К. Чугунову вдалося відтворити 82% заперечних конструкцій російською мовою. В той час, як І. Безсмертна переклала з англійською мови 87 % заперечень. Приймаючи до уваги, що відтворити зміст та форму в однаковому обсязі на практиці майже не можливо, то на нашу думку, обидва перекладача дуже вдало змогли перекласти заперечні конструкції російською мовою на лексичному рівні, який є одним з найсуперечливіших мовних рівнів.

Отже, при перекладі лексичних заперечень майже неможливо відтворити їх відповідником на тому ж самому рівні, за виключенням таких слів як deny - отрицать, reject - отвергать та ін., заперечне значення яких співпадає як в англійській, так і в російській мовах в межах одного лексичного рівня.

2.4 Особливості перекладу англійських заперечних конструкцій російською мовою: граматичний рівень

На граматичному рівні заперечення в англійській мові може бути представлено: заперечними займенниками та прислівниками, заперечними союзами, заперечними частками, заперечними афіксами.

Докладніше проаналізуємо кожний з засобів вираження заперечень:

а) заперечні займенники та прислівники:

В цьому прикладі ми бачимо суттєві відмінності в оригіналі та його перекладах. В англійському тексті заперечення представлено займенником nothing . В той же час К. Чугунов перекладає це речення двома запереченнями не находил ничего , що можна пояснити тим, що англійська та російська мови відносяться до різних граматичних груп. Англійській мові властиве лише одне заперечення, в данному випадку nothing , а російською мовою його можливо відтворити лише множинним запереченням не находил ничего .

Але друга перекладачка, І. Безсмертна, вдалася до такої граматичної трансформації як антонімічний переклад, переклавши He very rarely indeed found nothing at all to praise як Ему всегда удавалось отыскать что-то, достойное похвалы. Тобто відбулася нейтралізація заперечення, але зміст речення не змінився. Це було зроблено з метою полегшення сприйняття речення, адже на осмислення виразу, який містить подвійне заперечення потрібно більше часу, ніж на висловлювання, яке сказане позитивно. Але в такому випадку втрачається емоційність висловлювання оригінала.

Так само при перекладі з англійської мови речення з одним запереченням (never) російською мовою відповідає російському подвійному запереченню никогда не умел в перекладі І. Безсмертної та простому граматичному запереченню не научился в перекладі К. Чугунова, який прислівник never замінив заперечною часткою не . Але не зважаючи не це змістовне навантаження речення не змінилося.

І. Безсмертна зберегла у своєму перекладі пряме значення слова never, але лише за допомогою подвійного заперечення.

б) заперечні союзи: neither…nor, neither, nor:

В данному прикладі перекладачі в своїх перекладах зберегли заперечний зміст конструкції neither…nor , але зробили це по-різному. Перекладач-чоловік використав пряме значення цієї конструкції російською мовою, тобто ни….ни , але додав ще одне заперечення не . З граматичної точки зору він зробив все правильно: передав вірно зміст і зберіг основне значення заперечення neither…nor .

Перекладач-жінка при перекладі трансформувала заперечну конструкцію neither…nor в російський префікс без , який також має заперечне значення. Тобто віднесла заперечення без до двох іменників (безвсякой иронии или тщеславия ).

Обидва переклади можливі і є адекватними. Вони зберегли зміст і передали заперечення, що полегшує сприйняття твору російськомовними читачами.

в) заперечні частки: найчастіше вживається частка not. Її вживання залежить від того, виступає вона при предикативній формі дієслова чи при інших словах і формах слів.

При предикативній формі дієслова частка not ставиться після допоміжного або службового дієслова:

Заперечна частка not була відтворена російською мовою за допомогою заперечної частки не , як в першого перекладача, так і в другого. Вони змогли передати вірно зміст та зберегти заперечення, передавши його на тому ж мовному рівні, що й в оригіналі.

При інших словах і формах слів, у тому числі при непредикативних формах дієслова, частка not ставиться перед словом, до якого вона відноситься:

В цьому прикладі К. Чугунов was not very sure переклав як просто не понимал, що на нашу думку є не зовсім вірним. Словосполучення не понимал більш категоричне і жорстке ніж його відповідник в оригіналі. Перекладач-чоловік не звернув увагу на слово very , і більше того, він його зовсім не переклав, хоча на нашу думку, це дуже важливо. Тому варіант перекладу, який запропонувала І. Безсмертна є більш еквівалентним. В її перекладі was not very sure відтворене як не совсем понимал , що звучить м’якше і ближче до оригіналу. В її перекладі відчувається сумніви, які переживає головний герой. Цей переклад більш точніше передає зміст твору.

г) заперечні афікси:

У цьому прикладі unmistakably відтворене російською мовою за допомогою антонімічного перекладу. Перекладач-чоловік перекладає як по всем признакам , тобто з його перекладу можна зробити висновок, що в образі дівчини, про яку йде мова, все вказувало на її приналежність до англійської нації. Таке ж саме значення вклала перекладач-жінка в слово типичная . Хоча перекладачі й нейтралізували заперечення присутне в оригіналі і не відтворили його російською мовою, але це ніяк не вплинуло на змістовну частину речення. Вони не дотрималися форми, але зберегли зміст, що є набагато важливішим для перекладу.

Звісно, в словнику можна знайти російський відповідник слову unmistakably з заперечним префіксом, наприклад несомненно [58], але в такому випадку з’являється немилозвучність, чого перекладачі намагаються уникати, бо це ускладнює сприйняття.

Тож, не дивлячись на те, що застосування антонімічного перекладу можна було уникнути, на нашу думку, позитивно вплинуло на переклад.

В данному випадку, заперечення представлено у вигляді суфікса -less , який зазвичай вказує на відсутність того, що виражено іменником без цього суфікса.

Проаналізував переклад К. Чугунова, спостерыгаэться пряма відповідність до оригіналу. Слово needless складається з іменника need та заперечного суфікса -less . Тож, якщо need перекладається російською мовою як нужда, надобность, потребность [58], то заперечний суфікс вказує на відсутність такої нужды, надобности, потребности. Тобто перекладач дослівно переклав слово needless . Заперечний суфікс -less К. Чугунов відтворює російською мовою за допомогою запеченої частки нет . І саме його переклад цієї заперечної конструкції є близьким до оригіналу і легко сприймається російськомовним читачем, тому що висловлювання нет нужды є доволі розповсюдженим і часто вживаним.

Переклад І. Безсмертної нечего говорить також містить заперечення, яке виражене займенником нечего , що є не властивим при перекладі суфікса -less . Але з точки зору змістовного навантаження такий переклад є вдалим, бо передає як зміст речення, так і форму заперечення.

В усьому творі Джона Фаулза було виокремлено 141 речення (з заперечними префіксами, зокрема un-, in-, dis-, im- та ін., і лише 28 речень з заперечним суфіксом –less , що підтверджує точку зору лінгвістів, що при наявності афіксів більшу частину становлять префікси.

Граматичний рівень представлений афіксацією, заперечними займенниками, прислівниками, заперечними конструкціями та ін. цей рівень є одним з найлегших мовних рівнів в плані перекладу російською мовою (див. Додаток 2).

Аналіз показав, що найпоширенішим засобом вираження заперечення є заперечна частка not , яка при відтворенні російською мовою відповідає заперечній частці не . При перекладі на цьому рівні майже не виникає труднощів, бо існуєть граматичні відповідники російською мовою.

2.5 Особливості перекладу англійських заперечних конструкцій російською мовою: синтаксичний рівень

На синтаксичному рівні заперечення може виражатися за допомогою інтонації, риторичних запитань, емфатичних конструкцій.

Приклад риторичного запитання, яке немає формальних засобів заперечення, але має заперечне значення наведений у таблиці.

У данному випадку, заперечення не виражено формально-грамматичними засобами, а представлено імпліцитно, у вигляді риторичного запитання “Of whom, dear boy? Braque?”. Тобто запереченя ідентифікується мовцем на комунікативному рівні. Лінгвістичним засобом вираження заперечення є специфічна інтонація.

К. Чугунов переклав речення риторичними запитаннями, як і в оригіналі, що підсилило емоційну забарвленість висловлювання. Таким чином перекладач передав заперечення імпліцитно, не вдаваючись до інших граматичних або лексичних засобів вираження заперечення.

І. Безсмертна, як і К. Чугунов переклала це речення риторичним запитанням. Це можна пояснити тим, що в цьому випадку більш важливе значення має емоційний бік висловлювання. Тобто, форма риторичного запитання допомагає підсилити незгоду героя.

По чьим стопам, милый юноша?

Брака?

Обидва речення виражають незгоду з світосприйняттям головного героя. Але, щоб вплинути на почуття читачів, автор та перекладачі обрали форму риторичного питання, для вираження заперечення та незгоди, що допомагає визначити крайній рівень негоди.

Таких випадків вираження заперечень риторичними запитаннями в творі майже не було. Тобто автор не ставив собі завдання вплинути на емоційний бік сприйняття читачів.

При перекладі риторичні питання зазвичай не викликають труднощів. Перекладачі намагаються не відходити від оригіналу і перекладати такі речення риторичними питаннями, щоб не нейтралізовувати емоційне ставлення автора висловлювання, і тим самим не змінювати зміст.

Це речення є прикладом емфази:

No перед іменниками є найбільш розповсюдженим випадком емфази, вона також може виражатися за допомогою інверсіі, або підсилюючого дієслова do , але такі випадки зустрічаються не часто.

Особливість емфатичних конструкцій полягає у тому, що незважаючи на те, що дієслово-присудок виступає у стверджувальній формі, усе речення є заперечним.

Зазвичай, при перекладі таких конструкцій використовується слово никакой , але К. Чугунов та І. Безсмертна переклали інакше. У першому перекладі, К. Чугунов вдався до антонімічного перекладу. No barking він переклав як кругом была тишина. Хоча такий переклад не є точним відповідником до оригіналу. Слово bark має такі значення:

1) the loud abrupt usually harsh or gruff cry of a dog or any of certain other animals

2) a similar sound, such as one made by a person, gun, etc

3) (of a dog or any of certain other animals) to make its typical loud abrupt cry

4) (of a person, gun, etc.) to make a similar loud harsh sound

5) to say or shout in a brusque, peremptory, or angry tone he barked an order

6) informal to advertise (a show, merchandise, etc.) by loudly addressing passers-by [58].

В російській мові тишина тлумачиться як:

1) отсутствие шума,

2) безмолвие.

3) спокойствие, умиротворенное состояние.

4) мир [47].

Жодне тлумачення слова тишина не співпадає з тлумачення слова bark . Тобто, перекладач проаналізував речення і вирішив вдатися до антонімічного перекладу. Але слово тишина означає, що не було чутно ніякого шуму, що на вулиці неможливе, тим паче у лісі, де співають птахи і чутно шум вітру. Таким чином, переклад кругом была тишина не є адекватним. Іншу частину речення was no sign of a dog, К.Чугунов переклав як ничто не говорило о присутствии собаки . По-перше, в оригіналі та в перекладі заперечення мають функцію різних частин мови.

В англійському варіанті заперечення представлено заперечною часткою no перед іменником sign , а в російському перекладі - заперечним займенником ничто, заперечною часткою не перед дієсловом говорило . По-друге, в оригіналі маємо лише одне заперечення no , а в перекладі два заперечення ничто не, що можна пояснити приналежністю англійської та російської мов до різних груп. Перекладач-чоловік замінив no заперечною часткою не російською мовою, а іменник sign переклав заперечним займенником ничто. Зміст перекладач відтворив російською мовою у повному обсязі.

Переклад першої частини речення was no sign of a dog зроблений І. Безсмертною співпадає з перекладом К. Чугунова. Вона також переклала, як ничто не говорило о присутствии собаки . Але no barking вона розтлумачила і переклала інакше. При перекладі І. Безсмертна використала заперечну конструкцію ни…ни , хоча в оригіналі є лише одне заперечення та один іменник. Слово рычать , яке додала жінка-перекладач має значення:

1) издавать громкие злобные звуки низкого тона (о животных) ;

2) говорить грубо, злобно [47].

Тобто, вона розтлумачила слово bark як лай та рычание . Обидва ці звуки відносяться до собаки. Якщо проаналізувати контекст, то собака, яка охороняє дім, при появі незнайомої людини почне лаяти або ричати. Тож, обидва слова можливі при перекладі. Слово лаять означає:

1) издавать характерные громкие, резкие и отрывистые звук;

2) перен., кого-что. бранить, ругать (прост.);

3) перен. говорить громко и хрипло, отрывисто [47].

З цього випливає, що слова лаять та рычать відрізнаяються емоційним забарвленням. Рычать - издавать громкие злобные звуки . Лаять - издавать громкие звуки.

Отже, при перекладі на синтаксичному рівні перед перекладачем можуть ставати суперечливі питання відносно того, яким чином відтворювати заперечення у вигляді риторичних запитань та емфатичних конструкцій. Інколи виникають труднощі і перекладач повинен вдаватися до різних граматичних трансформацій, що може відбиватися на змісті або формі.

При перекладі англійських заперечних конструкцій на синтаксичному рівні К. Чугунов російською мовою відтворив лише 76%, а І. Безсмертна 82% (Додаток 3).

2.6 Особливості перекладу англійських заперечних конструкцій російською мовою: стилістичний рівень

На стилістичному рівні заперечення може мати виглад мейозиса або літоти. Ми зупинимось на аналізі мейозису, тому що він переважає у творі, який ми аналізували.

Особливістю цього прикладу є подвійне заперечення was not un known в тексті оригіналу, що є не властивим англійській мові. Автор міг уникнути заперечення, але він вдався до подвійного заперечення свідомо.

У першому перекладі, зроблений К. Чугуновим подвійне заперечення was not un known було відтворено подвійним запереченням не совсем неизвестный . Заперечна частка not була перекладена російською мовою також заперечною часткою не . Та заперечний префікс un- також був відтворений російською мовою за допомогою заперечного префікса не. Перекладач вирішив не застосовувати антонімічний переклад, а зберегти у російському перекладі іронію та емоційну стриманість, яка була закладена в оригіналі. Автор, як і К. Чугунов у своему перекладі, не наголошують на відомості та освідченості молодого героя, а говорять про це через подвійне заперечення, що вказує на м’яку іронію та стриманість. Але в даному прикладі зберегти форму було дуже важливо, бо вона впливає на ставлення читачів до головного героя. Тому, навіть не дивлячись на дещо немилозвучне поєднання запечної частки не та заперечного префікса не , перекладач вирішив зберегти мейозис.

І. Безсмертна у своему переклалі також вдалася до мейозису, як до стилістичного прийому. Вона перекладає російською мовою was not un known як не такой уж неопытный и никому не известный . В її перекладі маємо аж чотири заперечення. І. Безсмертна додала ще одне слово неопытный , якого не було в оригіналі. На нашу думку, це було зроблено свідомо, для того, щоб підкреслити слово master , яке є в оригіналі і на цьому побудувати опозицію: Девід, який був доволі молодий, але вже багато досяг в сфері живопису і викладанння та старий майстер, який критично ставився до молодих художників. Тобто, старый мастер та неопытный юнец становлять протилежність один одному. Саме тому перекладачка і мусила ввести нове слово з запереченням, якого не було в оригіналі. Множинне використання заперечення може заплутати, тому що на осмислення його осмислення пот рібно більше часу.

Отже, на нашу думку, обидва перекладача відторили це речення з множинним запереченням саме для того, щоб читач більш вдумливо осмислив це речення та вкладений в нього зміст.

На цьому рівні дуже часто виникають труднощі при перекладі. З одного боку, подвійне заперечення не властиве англійській мові, а, отже, якщо автор все ж таки вдався до нього, то необхідно спробувати зберегти форму не нехтуючи змістом. А з другого боку, важливо щоб читач отримав якомога більше інформативності з прочитаного, а мейози часто ускладнює сприйняття.

При аналізі повісті Джона Фаулза “Вежа з чорного дерева” було відібрано лише 6 речень з повдійним запереченням, тобто мейозису, що говорить про рідкість його вживання (Додаток 4).

Висновки

При комплексному аналізі основних засобів вираження заперечення в англійській мові були зроблені висновки та виокремлені особливості їх перекладу російською мовою на матеріалі повісті Джона Фаулза “Вежа з чорного дерева” та її двох перекладів К. Чугунова та І. Безсмертної.

Заперечення бувають різних видів і можуть проявлятися на будь-якому мовному рівні (лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному) залежно від виду.

На лексичному рівні заперечення може проявлятися у вигляді слів, які не мають формально-граматичних ознак заперечення, але маєть негативне значення. Такі слова найчастіше перекладаються російською мовою за допомогою антонімічного перекладу, що призводить до того, що заперечення в оригіналі, яке було виражено на лексичному рівні в перекладі буде відтворюватися на граматичному рівні, зокрема заперечного префікса не або заперечної частки не .

На лексичному рівні перекладачі доволі часто використовують різні граматичні трансформації. Це можна пояснити тим, англійська та російська мови відносяться до різних граматичних груп. Тому, інколи слова, які мають імпліцитне заперечне значення в оригіналі не мають лексичного заперечного відповідника російською мовою. В таких випадках перекладач змушений нехтувати формою. Але існують слова заперечне значення яких співпадає в англійській та російській мовах.

Особливість імпліцитного заперечення полягає в асиметрії плану змісту та плану вираження. Тому перед перекладачем постає питання, що є найважливішим, відтворити форму чи зміст при перекладі, у кожному окремому випадку.

Інколи перекладачі застосовують метод компонентного аналізу для того, щоб вичленити в слові сему заперечення перш ніж перекладати. Аналіз повісті Джона Фаулза «Вежа з чорного дерева» показав, що лексичне заперечення є доволі рідким явищем, але при перекладі на цьому мовному рівні, перекладач повинен бути особливо обережним, щоб не зробити помилку.

Граматичний рівень представлений афіксацією, заперечними займенниками, прислівниками, заперечними конструкціями та ін. цей рівень є одним з найлегших мовних рівнів в плані перекладу російською мовою.

Аналіз показав, що найпоширенішим засобом вираження заперечення є заперечна частка not , яка при відтворенні російською мовою відповідає заперечній частці не . Було виявлено 458 речення з заперечною часткою в оригіналі, з яких І. Безсмертна відтворила 87 %, а К. Чугунов 82 %.

Афіксація, яка представлена префіксацією та суфіксацією є ще одним з граматичних засобів вираження заперечення, більшу частину якої становлять заперечні префікси. Найбільшою кількістю похідних слів у тексті був представлений префікс un- – 43 % (від суми усіх заперечних префіксів), 22 % - префікс in- , 16 % - префікс dis- , 11 % - префікс im- , 8 % - префікс non- , 3 % - префікс de -, 2% - префікс mis -. А з префіксами ab-/a- було знайдено лише два слова (abnormal, amoral) . Більшість префіксів при перекладі російською мовою приймає виглад заперечного префікса не , рідше без .

Заперечних суфіксів в англійській мові лише два: -less та –free . Суфікс -less завжди відповідає російському префіксу не або без/бес і не викликає труднощів при перекладі. Речень з цим заперечним суфіксом в досліджуваному творі було знайдено лише 28. Речень з суфіксом –free не було виявлено.

Емфази та риторичні питання, які супроводжуються специфічною інтонацією є засобами вираження на синтаксичному рівні. Усі ці засоби слугують для того, щоб досягнути більшої емоційності. При перекладі перекладачі намагаються максимально відтворити форму та зберегти зміст.

При аналізі ми виявили, що у більшості випадків перекладачі намагаються зберегти ту ж саму форму заперечення на цьому рівні, що була в оригіналі.

На стилістичному рівні, мейозиз є одним з основних засобів вираження заперечення. Особливістю є те, що мейозис – це фігура мови, яка в англійській мові виражається за допомогою подвійного заперечення, що є проти граматичної норми англійської мови. Найпоширенішою формою мейозису в англійській мові є подвійне заперечення not un -. А це означає, що при перекладі особливо важливо відтворити форму. Але при цьому максимально відтворити зміст, що є доволі важко. Тому, в таких випадках, перекладачі вдаються до антонімічного перекладу, що допомагає швидше зрозуміти контекст. І тим самим досягається мелодійність звучання. Лише в окремих випадках, перекладачам вдається зберегти стримане або обережне ставлення до сказаного. В творі Джона Фаулза було знайдено лише шість речень з вживанням мейозису, що говорить про складність цього прийому.

Список використаних джерел

1. Аполлова М.А. Грамматические трудности перевода. – М.: “Междунар. Отношения”, 1977 – 352 с.

2. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика (синонимические средства языка). – Изд.2-е доп. – М.: Наука, 1974 – 493 с.

3. Алигусейнова Ф.Ш. Типология отрицания в русском, лезгинском и английском языках: дис. канд. фил. наук. – Махачкала, 2007 - 153 с.

4. Арнольд, И.В. Основы научных исследований в лингвистике. – М.: Прогресс, 1991. – 342 с.

5. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – 2-е изд. М.: Советская энциклопедия, 1969 – 607 c.

6. Бархударов Л.С. Язык и перевод. (Вопросы общей и частной теории перевода). – М.: Междунар. Отношения 1975, - 238 с.

7. Баткин Л. Автор, оказывается, не умер // Иностранная литература. – 2002. – № 1.– с. 268 – 271.

8. Бахарев А.И. Отрицание в логике и грамматике. - Саратов: Издательство Саратовского университета, 1980 – 381с.

9. Бахтин М.М. Исследования в лингвистике.– М.: Наука, 1983 – 416 с.

10.Бессмертная Ирина Михайловна [Електр.ресурс]. – Спосіб доступу:URL:http://www.flip.kz/descript?cat=people&id=6278&subsection=142 – Загол. з екрана.

10. Берман И.М. «Грамматика английского языка». - М: “Высшая школа”, 1994 – 183 c.

11.Биографический очерк Чугунов Константин Алексеевич [Електр.ресурс]. – Спосіб доступу: URL: http://www.proza.ru/2003/03/28-123 – Загол. з екрана.

11. Бондаренко В.Н. Отрицание как логико-грамматическая категория. - М.: Наука, 1983 - 211 с.

12. Боргер Я. В. Комплексный анализ речевых актов негативной реакции (На материале современных драматических произведений): Дис. канд. филол. наук: 10.02.01 – Тюмень, 2004 - 173 с.

13. Бродский И. Н. “О природе отрицательного суждения”// Вопросы логики/ Уч. зап. ЛГУ. № 263. Вып. 14.— Л.: Изд-во ЛГУ, 1959 – с. 37 – 50

14. Бродский И.Н. “Отрицательные высказывания”//Вопросы логики/ Уч. зап. ЛГУ, 1973 г. - 104 с.

15. Васильєв Є.М, Назарець В.М., Пелех Ю.В. Зарубіжна література. – Тернопіль: навчальна книга. – Богдан, 2004 – 352 с.

16. Верба Г.В., Верба Л.Т. Довідник з граматики англійської мови. – К.: Освіта, 1995. – 320 с.

17. Виноградов В.С. "Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы). - М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001 — 224 с.

18. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике / Под ред.В.Комиссарова. – М.: Наука, 1974 – 184 с.

19. “Время новостей” // Издательство "Время" - №208 – от 09.11.2005 – с. 5-17.

20. Гайденко П.П. История новоевропейской философии в связи с наукой Диалектика Гегеля. Всемогущество отрицания. – М.: Изд.2, испр. 2009, - 376 с.

21. Гальперин А.И. Очерки по стилистике английского языка. М.: Просвещение, 1999 – 237 с.

22. Гетманова А. Д. Отрицание в системах формальной логики. — М.: Высшая школа, 1972. — 139 с.

22.Демитренко, П.В. Сборник статей: речевой акт отказа. – М.: Наука, 1993 – 206 с.

23.Джон Фаулз Башня из черного дерева // пер. - Константин Чугунов Сб. "Современная английская повесть". - М.: "Радуга", 1984 – 180 с.

24.Джон Роберт Фаулз [Електр.ресурс]. – Спосіб доступу: URL: http://lib.rus.ec/a/3248– Загол. з екрана.

25.Ерема, А.В. Национальная специфика выражения запрещения и отказа в русском и английском языках. /// Язык и культура. Материалы региональной научно-методической конференции. – М.: Высшая школа, 1996 – 94 с.

26. Есперсен О. Философия грамматики – М.: Изд-во иностранной лит-ры,1958. – 408 c.

27. Иванова И.П., Бурлакова В.В. Почепцов Г.Г “Теоретическая грамматика современного английского язика”. – М.: Наука, 1981 – 336 c.

28. Исследования по синтаксису и стилистике романо-германских языков: сборник научных трудов / Ред.: В. М. Аренштейн и др; РГПУ им. А. И. Герцена. - СПб.: Стройлеспечать, 1996. - 94 c.

29. Карабан В.І., Мейс Дж. Переклад з української мови на англійську мову. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2003 – 608 с.

30. Каращук П.М. Аффиксальное словообразование - М.: Высшая Школа, 1965 – 347 с.

31. Коломейцева Е.М., Макеева М.Н. Лексические проблемы перевода с английского языка на русский. Учебное пособие. - Тамбов: Изд-во ТГТУ, 2004 - 92 с.

32. Комиссаров В.Н. Общая теория перевода: проблемы переводоведения в освещении зарубежных ученых. – М.: Вісшая школа, 1999 – 362 с.

33. Комиссаров В. Н. Слово о переводе. - М.: Наука, 1973 – 427 с.

34. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. – М.: Наука, 2004 – 473 с.

35. Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты). – М.: Наука, 1990 – 382 с.

36. Комова Т.А. Категория отрицания в системе грамматических морфологических категорий английского глагола. - М.: Прогрес, 1985. - 123 с.

37. Косарева В.А. “Особенности функционального отрицания в вопросительном предложении”, - Межвуз. Сб. Науч. Трудов. - Ленинград: Наука, 1986 – 18 с.

38. Латышев. Л. К. Перевод: проблемы теории, практики и методики преподавания. – М.: Высшая школа, 1988 – 357 с.

39. Латышев Л.К. Курс перевода (эквивалентность и способы ее достижения), М.: Международные отношения, 1981. - 248 с.

40. Лебедев В.В. Отрицательные предложения и вопросы синтаксиса. М.: Прогресс, 1989 – 160 с.

41. Левитова Г.М. Интонация риторического вопроса в современном английском языке, М., 1960 – 297с.

42. Леонтьева С.Ф. Отрицательные аффиксы в современном английском языке - М.: Высшая школа, 1974 – 166 с.

43. Мамедов Б. Р. “Категория отрицания в современном английском языке”. – Баку: Астрельс, 1967 – 19 с.

44. Мешков О. Д. Словообразование современного языка. М.: Наука, 1976 – 328 с.

45. Найда Ю. Наука переводить // Вопросы языкознания. – М.: Высшая школа, 1970 - № 4 – c. 23-27.

46. Овсянников В. В. «Американские проблемы в русском менталитете»// Вісник СумДУ», Том 1, №11(95) 2006 - c. 19-29

47. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. 4-е изд., дополненное. – М.: Высшая школа, 2001 – 944 с.

48. Отрицание в структуре простого предложения и при его распространении [Електр.ресурс]. – Спосіб доступу: URL: http://rusgram.narod.ru/2641-2660.html – Загол. з екрана.

49. Падучева Е.В. Understatement и смещенное отрицание // труды международной конференциии. Cambridge, - 31 March – 2 April 2007, 127 с.

50. Падучева Е.В. О семантике синтаксиса. 2-е издание, М.: Наука, 1974 – 372 с.

51. Падучева Е.В. Отрицание//Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. – М.:Наука, 1990 – 354 с.

52. Паранук Л.Г., Хабекирова З.С, Адзинова Ф.С. “Отрицание в монологической и диалогической речи” /учебно-методическое пособие для студентов неязыковых специальностей/: - Майкоп: изд-во АГУ, 2004 -72c.

53. Попович А. Проблемы художественного перевода. – М.: Высшая школа, 1980 - 199 с.

54. Рецкер Я.И. Перевод и переводческая практика. М.: Междунар. отношения, 1974 - 216 с.

55. РИА «Новый Регион» Центральный федеральный округ / Публикации за 08.11.2005 – 5 с.

56. Савинова Е. Грамматические трудности при переводе английской литературы. – М.: Наука, 1963 – 276 с.

57. Степанова Т.В. “Категория отрицания в морфемной структуре слова (на материале диалектной речи)” //автореферат (канд. фил. наук). – Великий Новгород: Прогресс, 2008 – 25 с.

58. Тлумачний словник ABBYY Lingvo 12 [ Елект. версія]

59. Трудности английского словоупотребления / С. С. Хидекель, М. Р. Кауль, Е. Л. Гинзбург. - М.: Астрельc., 2002 - 592 с.

60. Умерова М.В. Как переводить английские отрицания. // Вопросы филологических наук. – М.: Высшая школа, 2005. - № 6, - 45 с.

61. Фаулз Дж. Пять повестей: Башня из черного дерева. Элюдик. Бедный Коко. Энигма. Тучая/ пер. с англ. И.Бессмертной, И. Гуровой – М.: АСТ, 2007. – 444 с.

62. Фаулз, великий и могучий [Електр.ресурс]. – Спосіб доступу: URL: http://1001.vdv.ru/arc/knigoboz/?page=39 – Загол. з екрана.

63. Чугунов, Константин Алексеевич [Електр.ресурс]. – Спосіб доступу:URL:http://ru.wikipedia.org/wiki/Чугунов,_Константин_Алексеевич – Загол. з екрана.

64. Чугунов Константин[Електр.ресурс]. – Спосіб доступу: URL: http://vip.km.ru/literature/index.asp?sp=6&info=5900&p=2 – Загол. з екрана.

65. Швейцер А.Д. Теория перевода. – М.: "НАУКА".- 1988. – 247с.

66. Шендельс Е.И. Отрицание как лингвистическое понятие // Ученые записки. – М.: МГПИИЯ. Т. 19, 1959 – с. 63-78

67. Штелинг Д. А., Бархударов Л. С. “Грамматика английского язика”. – М.: Высшая школа, 1973 – 406 с.

68. Шуткина Л.Н. Имплицитное отрицание в английской фразеологии // Сб. науч. тр. / Моск. пед. ин-т иностр. яз. - М.: Пингвин 1987. 175 с.

69. Язык, сознание, коммуникация: Сб. статей / Отв. ред. В. В. Красных, А. И. Изотов. - М.: МАКС Пресс, 2005. - Вып. 31. - 170 с.

70. Якобсон Р. Избраннsе работы. – М.: Прогресс. – 1985. – с. 455

71. Adam Lee Potter “Fair or Fowles”// The Observer - October 2003 – c.16-25

72. Biography of John Fowles [Електр.ресурс]. – Спосіб доступу: URL: http://fowlesbooks.com/biography.htm – Загол. з екрана.

73. Felicia Burdescu English. 20^th Century British Literature Lectures// University of Craiova Faculty of Letters. – 2004 – 123 c.

74. John Fowles “The art of fiction.”//The Paris Review. Interviewed by James R. Baker - Summer 1989, Issue 111 – 56 c.

75. John Fowles [Електр.ресурс]. – Спосіб доступу: URL: http://www.peoples.ru/art/literature/prose/roman/fowles– Загол. з екрана.

76. John Fowles[Електр.ресурс]. – Спосіб доступу: URL: http://en.wikipedia.org/wiki/John_Fowles– Загол. з екрана.

77. Graham Kenneth. The Wind in the Willows. – M.: Progress, 1976. – 360 p.

78. Longman Dictionary Of Contemporary English: в 2 т. - М.: “Рус. Яз”,1982 – p. 948.

79. Laurence R. Horn, "A Natural History of Negation. – NY: New Book, 1989 – 267p.

80. Lodge David. How Far Can You Go? - Penguin Books Ltd, - 1981. – 256 p.

81. Klima, E.S. Negation in English. In J.A. Fodor & J.J. Katz (Eds.), The structure of language. - New Jersey: Prentice-Hall, 1964 – 432 p.

82. Molina L., Albir A.H. Translation techniques revisited: a dynamic and functionalist approach. – Meta. – XLVII. – 4. – 2002. – p. 498-509.

83. Neuberg A. Text and Translation.//Verlag Enziklopaedie - Leipzig:, 1985. - 168 с.

84. Pollheide Jens “Postmodernist Narrative Strategies in the Novels of John Fowles“//Dissertationsarbeit zur Erlangung des Grades eines Dr. phil. Bielefeld - Juni 2003. -175 p.

85. Prichard Katharine Susannah. Coonardoo. – M.:Progress, 1973. – 275 p.

86. Raffaella Zanuttini, Héctor Campos, Elena Herburger, Paul Portner “Сrosslinguistic research in syntax and semantics negation, tense, and clausal architecture”//Georgetown university press, Washington, D.C. - 2007. - c. 45-52

87. The Oxford Dictionary and Thesaurus / Ed. by Sara Tulloch// Oxford University Press - Oxford, 1996 – 1920 c.

88. Wilde Oscar. Selections. – M.: Progress, 1979. – 444p. – Vol. 2.