Поняття літературної мови
Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
- у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
- у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.
Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови… У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови». Традиції Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.
Жодне суспільство, на якому б рівні воно не перебувало, не може існувати без мови. Оскільки мова – явище суспільне, вона виконує цілу низку функцій, життєво важливих як для самого суспільства, так і для самої мови.
Критерії класифікації документів
Основною класифікаційною ознакою конкретного документа є його зміст, зокрема, відношення зафіксованої в ньому інформації до особи, структури, предмета або до напрямку діяльності укладача чи адресата. Відповідно до цього і згідно з унормованими вимогами (див. попередній розділ) за ознаками класифікації та групами вирізняють такі види документів:
| Ознаки класифікації |
Групи |
| За найменуванням (назвою)1 |
Автобіографія, акт, довідка,
доручення, заява, інструкція, лист, протокол та ін.
|
| За змістом і спеціалізацією |
Загальні;
з адміністративних питань;
з питань планування оперативної
діяльності;
із питань підготовки та розподілу кадрів;
спеціалізовані: з фінансово-розрахункових
і комерційних питань, бухгалтерського
обліку, постачально-збутові, зовнішньоторговельної
та кредитної діяльності та ін.
|
| за призначенням |
Щодо особового складу: організаційно-розпорядчі, кадрово-контрактні;
довідково-інформаційні; господарсько-договірні;
обліково-фінансові, господарсько-претензійні, зовнішньоекономічні
|
| За походженням |
Службові (офіційні) – укладаються працівниками, які офіційно уповноважені від імені установи, закладу
це робити, для вирішення службових питань
Особисті (приватні) – укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних питань
|
| За місцем укладання |
Внутрішні, що мають чинність у межах установи, закладу, де їх укладено
Зовнішні, що є чинником або результатом спілкування з іншими підприємствами, організаціями, особами
|
| За напрямом (і прямуванням) |
Вхідні, що надходять до закладу, підприємства, фірми
Вихідні, що адресовані за межі установи, організації
|
| За способом виготовлення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації й регламентації |
Стандартні, типові – укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо) |
Ці документи мають відповідну позначку вгорі праворуч, а користування ними попередньо обумовлюється угодою, розпискою тощо про міру відповідальності в разі розголошення їхнього змісту.
У свою чергу, документи поділяються за призначенням та за найменуванням. Останні можуть називатися однаково, але виконувати різні функції.
| Призначення (спеціалізація) |
Назва (найменування) |
| Документи в управлінській діяльності |
| Організаційні документи |
Положення
Статут
Інструкція
Правила
Постанова
Ухвала
Розпорядження
Накази та витяги з наказу
Вказівки
|
| Розпорядчі документи |
| Довідково-інформаційні документи |
Акти
Відгуки
Висновки
Довідки
Доповіді
Службові, доповідні та пояснювальні
записки
Запрошення (повідомлення)
Пропозиції
Звіти
Огляди
Плани робіт
Оголошення
Протоколи та витяги з протоколу
Службові листи (офіційна кореспонденція)
Телеграми
Факси
Телефонограми
|
| Документи з кадрово-контрактових питань |
Автобіографії
Заяви
Контракти
Особові листки (анкети)
Угоди
|
| Особисті офіційні документи |
Характеристики
Доручення
Заповіти
Заяви
Посвідчення
Розписки
Списки. Переліки
|
| Спеціалізована документація |
| Документи з господарсько-договірної діяльності |
Договір на постачання
Договір підряду
|
| Документи з посередницької діяльності |
Договір на матеріальну відповідальність
Договір на спільну діяльність
Договори оренди обладнання, транспорту, приміщення
Договори щодо створення нових форм господарювання Господарські договори в науковій діяльності
Договори про взаємовідносини підприємств і банку
Договори про надання посередницьких послуг
|
| Документи з господарсько-претензійної діяльності |
Договір про інформаційне обслуговування
Протоколи розбіжностей до договорів
Комерційні акти
Претензійні листи
Позовні заяви
|
| Документи в банківській діяльності |
Договір на здійснення кредитно-розрахункового обслуговування
Договір на депозитний вклад
Кредитний договір
Договір про спільну діяльність
Договір лізингу (лізингова угода) Договір про пайовий внесок
|
| Обліково-фінансові документи |
Акт
Відмова від акцепту
Відомість
Гарантійний лист
Заява-зобов' язання
Заявка
Квитанція
Накладна
Оформлення відкриття рахунка
в банку
Заява
Картка зі зразками підписів
Чекові книжки (чеки)
Реєстр чеків
Платіжне доручення
|
| Документи з організації зовнішньоекономічної діяльності |
Контракти
Додаток (до контракту)
Запис бесіди
Протокол намірів
Договір
Статут
|
| Документи в рекламній діяльності |
Договір
Угода
|
Правила оформлення резюме
1. Резюме повинно мати яскраво виражену структуру і просту мову викладу.
2. Резюме повинно бути правильно оформленим.
3. Резюме має бути коротким. Оптимальний об'єм -1 сторінка.
4. Резюме повинно бути продуманим. Його зміст має повністю відповідати напрямку роботи.
5. Резюме повинне бути доказовим.
6. Резюме повинно бути точним.
7. Резюме повинно бути акуратним.
8. Резюме повинне бути зовні привабливим. Використуеться якісний папір, бажано білий або кремовий. Шрифт повинен бути добре читабельним, як правило, в діапазоні від 12 до 14 пунктів.
9. Резюме повинно бути простим.
10. Резюме повинне бути енергійним.
11. Резюме повинно бути коректним.
12. Резюме повинно бути бездоганним.
13. Резюме повинне бути читабельним.
14. Резюме повинно бути офіційним. Не перевантажене даними особистого характеру, а саме: відомостями про родичів, вагу, зростання, здоров'я. Ні в якому разі, до резюме не додаеться фотографія (окрім тих випадків, коли це вимагає роботодавець).
15. Резюме повинно бути закінченим.
Провідміняти прізвища: Макаренко Степан Миколайович, Сидорова Надія Іллівна
Н. Макаренко Степан Миколайович
Р. Макаренка Степана Миколайовича
Д. Макаренку Степану Миколайовичу
З. Макаренка Степана Миколайовича
О. Макаренком Степаном Миколайовичем
М. Макаренко Степане Миколайовичу
К. Макаренко Степане Миколайовичу
Н. Сидорова Надія Іллівна
Р. Сидорової Надії Іллівні
Д. Сидоровій Надії Іллівні
З. Сидорову Надію Іллівну
О. Сидоровою Надією Іллівною
М. Сидоровій Надії Іллівні
К. Сидорова Надіє Іллівна
Скласти розписку
Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи.
Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити:
1. Назва документа.
2. Текст.
3. Дата.
4. Підпис.
5. Засвідчення (за необхідності).
Текст приватної розписки має містити такі відомості:
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує особу отримувача, та його вихідні дані).
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує його особу, та його вихідні дані).
Конкретні дані (найменування, кількість, стан, термін тощо) матеріальних цінностей, що передаються. Кількість, вартість вказуються цифрами й словами.
Засвідчення підпису особи, яка дає розписку, за необхідності засвідчується посадовою особою установи, де вона працює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою.
У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано матеріальні чи грошові цінності.
При необхідності в розписці вказуються прізвища свідків передачі цінностей з їх підписами.
Розписка
Я, Медведєва Тамара Олексіївна, отримала від Юзв’яка Івана Зиновійовича гроші в сумі 250 (двісті п’ятдесят) гривень. Зобов’язуюсь повернути всю суму одноразово до 1 лютого 2010 р.
Домашня адреса: м. Алушта, вул. Лісна, 31, кв. 8.
Паспорт серія ЕЕ № 630085, виданий Карлівським РУ МУ МВД України в Криму 24 листопада 1998 р.
23 грудня 2009 р.
Т.О.Медвєдєва
Перекласти текст (економічний) з української мови на російську
НЕОБХІДНІСТЬ ТА МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН
Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.
Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни.
По-перше, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку, в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій, ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, безробіття, інфляція тощо. По-друге, вільні ринкові ціни можуть реагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відображення у платоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а також соціальні, екологічні та інші проблеми, що породжує небажані наслідки для суспільства. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засаді державного регулювання цін.
Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.
Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.
НЕОБХІДНІСТЬ ТА МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН
Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.
Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни.
По-перше, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку, в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій, ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, безробіття, інфляція тощо. По-друге, вільні ринкові ціни можуть реагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відображення у платоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а також соціальні, екологічні та інші проблеми, що породжує небажані наслідки для суспільства. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засаді державного регулювання цін.
Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.
Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.
|
