Реферат: Морфологічні засоби виразності мови

Морфологічні засоби виразності мови

Слова росли із грунту, мов жита,

Добірним зерном колосилась мова.

Вона як хліб. Вона мені свята.

І кров'ю предків тяжко пупурова.

(Л.Костенко).

Комунікативна розминка. "Зверни своє серце до книги" - таку ідею сповідують організатори «Форуму видавців – дітям», який щорічно відбуваєтьсяу Львові.

Ви теж запрошені на виставку «Улюблена книжка». Які книги ви сподіваєтесь побачити на виставці? Що для вас буде головним при виборі книги: культура книги (оформлення обкладинки, ілюстрацій) чи змістове наповнення? А, може, для вас важить і зміст, і форма? Як ви розумієте вислів «книгу треба вміти читати»?

Обговоріть цю проблему в класі.

◊ Прочитайте текст. Опишіть образ стежки, створений автором у цьому тексті. З допомогою яких слів/частин мови художник слова описує/ характеризує цей образ? Яка стилістична роль іменників, ужитих у кличному відмінку?

Уявіть собі, що ви художник, який створює ілюстрацію до тексту. На які слова/ частини мови/ ви звернете увагу в першу чергу?

Яку смислову і стилістичну функцію виконують у тексті займенники? Визначте стилістичні відмінності коротких і повних прикметників.

СТЕЖИНА

Чому живе, і сам не знаю,

В моєму серці стільки літ Ота стежина в нашім краї Одним одна коло воріт. Де ти, моя стежино, Де ти, моя єдина? Ота стежина в ріднім краї — Одним одна коло воріт? Дощами мита-перемита, Снігами вметена у даль. Між круглих соняхів у літі Мій ревний біль, мій ревний жаль. Моя надієчко, я знаю: Мій крик життя на цілий світ — Ота стежина в нашім краї Одним одна коло воріт. Де ти, моя стежино, Де ти, моя єдина? Ота стежина в ріднім краї — Одним одна коло воріт?(А. Малишко).

Цей вірш Андрія Малишка є лебединою піснею поета. Образ вузенької, протоптаної босими ногами стежини у рідному селі, котра веде у світ широкий, - це символ самого життя

Мовна особистість письменника розкривається через мову його художніх творів, сукупність виражальних засобів, які вирізняють майстра як індивідуальну особистість з-поміж інших митців художнього слова.

Співвідношення частин мови в тексті визначається багатьма факторами: залежить від приналежності до одного з типів мови ‑ розповіді, опису, роздуму, пов'язане зі змістом тексту. У ньому відтворюються особливості індивідуального стилю митця. Автор може використовувати в якості особливого засобу виразності будь-яку частину мови.

В залежності від того, яка частина мови ним обирається, текст набуває відповідних експресивних та смислових відтінків.

Частіше вживаними у текстах є іменники: вони називають предмет зображення (явища природи, рослин і тварин, людей, основних почуттів людини, абстрактні поняття), служить ніби основою для побудови тексту. Водночас іменники можуть створювати образи, деталізувати виклад.

Своєрідна коштовність нашої мови – можливість використовувати звертання (часто образне) у кличному відмінку, що має тільки йому властиві закінчення, пор.: Ганно, книжко, перемого, Галинко, Ярусю, сину, тату, часе, можновладче, Львове, Києве, любове, радосте та ін.

Господи Слово Вічна осново Сонцеголово Слово горить Ніжносте Слово Лютосте Слово Вічносте Слово Я твоя мить (І. Драч).

Про український кличний відмінок письменник та перекладач О. Кундзіч слушно написав: «Я собі образно уявляю кличну форму, як простягнені до когось руки в більш чи менш підкресленому жесті».

Займенники в тексті виконують допоміжні функції, тому їх використання визначається конкретними правилами, водночас кожний письменник може наповнити ці слова потрібним йому змістом. У кожному випадку займенники роблять текст виразним.

Наприклад:

Не забувайте, звідки ви і хто ви,

Чиїх очей лежить на вас печать.

У світі слів немає випадкових,

Хоча вони й століттями мовчать (О. Довгий).

Деякі частини мови можуть виконувати в художньому тексті функції морфологічних синонімів. Це граматичні форми того самого слова, які розрізняються засобами граматичного вираження: давальний і місцевий відмінок: батьку – батькові, на батьку, на батькові, орудний відмінок: тією – тою, п’ятьма – п’ятьома. Це також повні та короткі форми прикметників (синьому - синім, білому – білім); дієслова співає - співа, літає - літа, питає - пита, лунає – луна; перші компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, другі теж літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (у поезії, розмовній мові).

◊ Прочитайте текст. В якому значенні виступає слово «собор». Що, на вашу думку, означає берегти «собори наших душ»? Що вам відомо про події, які відбулися після написання роману Олеся Гончара «Собор»? Чому про письменника говорять, що, власне, він «постає як Собор, як одна із всенародних святинь»?

Назвіть слова/частини мови, які використані в тексті в переносному значенні. Який зображувально- виражальний прийом використаний у цьому тексті? З якою метою?

Найдіть в уривку слова, з допомогою яких названі дії. Якими частинами мови є ці слова? / чи тільки дієслова називають, передають дії? З якою метою автор використує в тексті віддієслівні іменники? Яка стилістична функція прислівників?

Мовчить собор. Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу. Навколо вирують пристрасті, ламаються списи в щоденних баталіях, що їх ведуть будівничі з браконьєрами, а вій стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона? Все тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею. Ще, здається, недавно рипіли гарби повз нього з снопами, клекотіла революція на цьому майдані соборному, дзвони калатали на сполох, кликали на сходки, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя, б'ючи пудовими язиками свою литу, з домішкою срібла мідь Поглядом болю і туги востаннє дивилися на нього розширені очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали мимо собору в Німеччину. Ридання чув, і крики надій, і залізні гуркоти війни, і її, ще страшнішу тишу Тепер велосипеди нічних змін нечутно обтікають його щодня і щоночі.

Все він бачить і бачив усе. Ярмарки вирували круг нього, яскраво гомоніли, бурунили, буйно сміялись червоним, сивіли шапками, саньми красувались в різьблених оздобах Чи так уже воно й вищезло усе? Чи береже він у собі відгомін життя невмирущого, мигтіння списів запорозьких, різноголосся ярмаркового люду, жарти циганські, чвари прасолів, іржання коней продано-ображених, лоскітний сміх шинкарок щасливих, нічні шепоти закоханих, зоряні обійми й зачаття? Повен, повен всього! Темрявою ночі окутаний, зірок дістає шоломами своїх бань крутолобих. А сталь у печах клекоче, і коли плавку дають, шлак за Дніпром виливають, і все небо виповнюється загравною повінню, так що вершечки садків висвітяться карбовано, видні до кожного листочка, — в такий час од світла заводів враз вирине з темряви ночі й собор. І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров’ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусно-повний і чистий, як тоді у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів (О.Гончар «Собор»).

Дієслова акцентують увагу на дії, тому текст з великим використанням дієслів стає динамічним і, як наслідок, експресивним. Інтонація такого тексту характеризується напругою, великою чіткістю, особливим ритмічним малюнком.

◊ Прочитайте текст. Про кого пише Олександр Довженко? Як опоетизовує він життя звичайних селян, хліборобів? З якою метою робить це письменник?

Яку смислову і стилістичну роль відіграють у тексті службові частини мови? Слова якої частини мови найчастіше повторюються? Чому? Яка стилістична функція сполучника але? Яка стилістична функція сполучника як? Якого стилістичного ефекту досягає автор, уживаючи заперечні частки?

Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером. Не був він, як уже можна догадатись по одному його імені і по тому, що тут писалось, ні суддею, ні справником, ні попом. Він нездатний був на високі посади. Він навіть не був добрим хліборобом. Він вважавсь поганим хліборобом. Його розумових здібностей не вистачало на сю складну і мудру професію.

Але, як і кожна майже людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло-косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем,- легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша.

Поза своїм талантом, як се водиться часто серед вузьких фахівців, він був людиною немудрою і навіть немічною (О.Довженко «Зачарована Десна»).

Учені доводять, що частки і зокрема частки не, ні є найбільш уживаною у нашому мовленні. Вони створюють ефект заперечення, інтенсивного ствердження, нанизування, емоційної напруги, конденсують динаміку викладу.

◊ «Кожна граматична форма є одночасно і виражальним засобом» (М. Бахтін). Доведіть думку відомого російського літературознавця.

Напишіть за поданим початком твір-мініатюру. З'ясуйте стильове призначення різних частин мови.

І правда: все тече, і все змінюється. А що лишається? Залишається те, що в нас самих. Маю на увазі душу. Позавчора її роз'їдала байдужість, учора – зневіра, а сьогодні – бажання солодко житьи за рахунок інших. Сита душа не будує, не допомагає, не хворіє. Вона просто животіє. Душа…Це останній бастіон, який ми так легко зруйнували. Люди добрі, а ми ж так довго говорили (і ніби дбали!) про її гармонію … (І.Карпель).

Отже, велика сила слова. Слово- це Світло. Слово – це життя, - стверджує письменник Олесь Бердник. «Лікую рани словом-деревієм», - пише поет Віталій Гой. «Слово, що ліки», - наголошував педагог Олександр Захаренко.

Суржик став мовною недугою, від якої постійно шукають ліків. Однак одужання від хвороби потребує не лише медикаментів, але й бажання хворого вилікуватися.

Що ж треба робити, щоб «Слова росли із грунту, мов жита, Добірним зерном колосилась мова»?

◊ Прочитайте епіграф. Який смисл вкладає Ліна Костенко у ці рядки? Підготуйте замітку до газети до свята української мови.

Ви редактор. У мовленні ваших товаришів трапилися такі помилки. Виправіть їх. При потребі зверніться до довідки і таблиці.

Міроприємства, слідуючий, на сьогоднішній день, п’ять гривнів, кидатися в очі, у розстрочку, шестидесятники, посуда, саме краще, з біллю в душі, вибачаюся, Света, дай книжку.

Довідка

п'ять гривень, посуд, найкраще, шістдесятники, заходи, наступний, на сьогодні, Світлано, дай книжку, упадати в очі, на виплат, з болем у душі, пробачте мені.

Морфологічні помилки – це такі ненормативні утворення, що не відповідають формальному вираженню хоча б однієї з граматичних категорій роду, числа, відмінка, ступеня, особи, часу, способу, стану, виду.

Таблиця 1. - Морфологічні помилки??

Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми.

Норма літературної мови (від лат. norma- правило, взірець) – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні. Мовні норми є обов’язковими для всіх її носіїв.

◊ Напишіть правильний варіант. З'ясуйте, де відбулося відхилення від морфологічних норм

До складу збірної увійшло двадцять три гравця, тридцять п’ять парашутних стрибка, обидвом сторонам, із семидесяти випадків, вдень від трьох до вісьми градусів, у вісьми точках, більше шестидесяти студентів, вони не хотять робити ремонт, першокласник носе багато книжок, він їзде на канікули до бабусі, магазин розташован на терені ринку, виступ проникнутий турботою про людей.

◊ Виберіть правильний варіант.

глядача не заманиш і калачом /-ем/, «багато днів та ночів /-ей/, збирають дітей по містам /-ах/ Крима /-у/, до Амстердаму/-а, бесіда з Васильом /-ем/ Мєтляєвом /-им/, почули інформацію від Миколи Макаренко /-а/, звертатися до Надії Костянтинівної /-и/, сніга/-у/ ніхто не чекав.

◊ Напишіть текст у науковому стилі, вибравши правильну форму.

При досліджуванні цього – досліджуючи; без складання відповідного плану -не склавши відповідного плану; після написання роману -написавши роман, спосіб збирання матеріалів - спосіб збирати матеріали; не маю часу на читання -не маю часу читати; при вивченні цієї проблеми - вивчаючи цю проблему; займаюсь читанням - читаю.

Стислість та конкретність вислову – це одна з мовних універсалій, якої в усному та письмовому мовленні ми часто не дотримуємося. Віддієслівні іменники на –ння, –ття не властиві українській мові. Замість віддієслівних іменників треба уживати дієприслівникові звороти, конструкції з особовими формами та неозначеною формою дієслова.

◊ Виправіть помилки. Поміркуйте, чим викликані такі помилки.

Сесія — це самий напружений час для студентів. Найвеличезніше задоволення, коли приїздить самий близький друг, але ж завтра самий важливий іспит.

Природні українські фрази - найближчий, найбільша, найважливіший.

Крім ступенів порівняння, українська мова володіє іншими засобами вираження міри якості. Це суфікси, префікси, відповідні прислівники: білявий, чорнявий, кислуватий, прегарний, дуже гарний, надзвичайно талановитий і т. ін.

Для цього можуть добре прислужитися чимало сполучень простої (синтетичної) форми вищого ступеня зі словами багато, набагато, значно, далеко, ще, якомога тощо: багато кращий, не набагато сильніший, значно густіший, далеко менший.

◊ Прочитайте вірш - спогад Олеся Бердника. Про що йдеться у вірші: про дитинство земне чи про втрачений, але пам'ятний гармонійний світ? Що це: вірш суму та елегійної печалі чи, скоріше, медитативний вірш, який навіює світлу гармонійність?

Яку роль відіграють прикметники у створенні епітетів? Який настрій створюють поетичні алітерації: даЛЕКо - леЛЕКи - бЛАКитні ЛЕГенди?

Так далеко, далекоВідійшли дні ясної розрадиСніжно - білі лелекиТа блакитні легенди позаду Ах, для чого було, о, навіщоВирушати з дитячого раюУ провалля зловіщі,У дорослі дороги безкраї?Заберіте мене, заберіте,Журавлі із дитячої казки,До блакитного світу,До забутої щирої ласки.

Прикметники в художньому мовленні допомагають зосередити увагу читача на ознаках предмета чи особи. Текст з великою кількістю прикметників відзначається великою емоційністю, тому що прикметники часто називають ознаку, суб'єктивно, виражаючи ставлення до неї автора чи героя. Велика кількість прикметників створює надзвичайний емоційний малюнок тексту.

◊ Поміркуйте, як правильно сказати: поступати чи вступати до вищого навчального закладу.

«Велике спасибі вам за науку, вчителі». Чи це по-українському?

Перевірте себе за довідкою.

У сучасній літературній мові дієслово поступати не вживається. У значенні “бути зарахованим до якогось навчального закладу, до якоїсь організації” тепер маємо застосовувати слово вступати. “Виявляється, вони зі Світланою товаришують ще з того часу, як разом вступили до інституту” (Євген Гуцало). Правомірність форми вступати підтримується наявністю і таких похідних, як вступ, вступники тощо.

Поступати також неправильно використовують замість надходити, яке, крім прямого значення “підходити” (“Незабаром до гурту надійшов ще один хлопець”), уживається й переносно. Насамперед для передачі наближення якогось часу, періоду. “Надходив вечір, але мати десь забарилась” (Олесь Донченко).

Друге переносне значення — “дійти, прибути за призначенням”, коли мовиться про щось надіслане, повідомлене, передане. “У торговельну мережу міст і сіл надходить дедалі більше товарів”.

Вигук «велике спасибі» – це незграбна калька російського вислову «большое спасибо», що, своєю чергою, є калькою французького «grand merci». По-українському треба казати «сердечно дякую», «щиро дякую», «дуже дякую», «дуже-дуже дякую», «дякую від усієї душі».

Значна частина названих помилок спричинена явищами мовної інтерференції, а також незнанням відповідних правил правопису української мови. Підвищувати рівень грамотності, культури усного і писемного мовлення, прищеплювати лінгвістичні смаки – така мета просвітницьких передач радіожурналу «Слово».

◊ Які з радіопередач, присвячених культурі мови, ви слухаєте? Що цікавого ви для себе почули? Перекажіть зміст однієї з передач. Чи не трапляються помилки у ведучих радіопередач?

У статті "Словник і питання культури мови" Максим Рильський писав: "Читати словники – не така вже дивовижна і дивацька річ, як може здаватися". Чимало дуже корисних праць і довідників з культури української мови написали Світлана Єрмоленко, Любо Мацько, Євгенія Чак, Олександр Пономарів, О. Сербенська та інші мовознавці.

◊ Які із словників допомагають вам визначитися у виборі правльної форми слова, коли ви пишете твір, реферат? Підготуйте презентацію свого улюбленого словника.

◊Познайомтеся з анотацією до книги. Що цікавого ви для себе знайшли? Чи користувалися ви цією книгою? За поданим зразком напишіть анотацію на довідник з культури мови, яким ви користуєтеся.

Культура слова: Мовностилістичні поради — книжка присвячена чистоті української мови. Автор: Пономарів Олександр Данилович

У посібнику даються поради щодо вибору слів, вимовних, наголосових та морфологічних варіантів, синтаксичних конструкцій для найкращого висловлення думки в різних стилях української літературної мови. Рекомендації автора ґрунтуються на мовному досвіді українського народу, відбитому в творах класичного та сучасного письменства.

◊Познайомтеся з рецензією на книгу Роксолана ЗОРІВЧАК « БОЛІТИ БОЛЕМ СЛОВА НАШОГО ». З'ясуйте основну думку атора. Визначіть стилістичну функцію виділених слів. Як вони увиразнюють індивідуальний стиль рецензента? Напишіть рецензію на прочитану вами книгу з культури української мови.

Роксолана ЗОРІВЧАК « БОЛІТИ БОЛЕМ СЛОВА НАШОГО »

Перед нами збірка роздумів Роксолани Зорівчак, оформлених у невеликі статті, що стосуються трьох основних проблем культури української мови – лексико-граматичних, лінгвостилістичних і соціолінгвістичних. Окремі розділи присвячено оглядові деяких видань та історії художнього перекладу. В останньому – зібрано понад сто висловів українських та закордонних письменників, учених про красу й потребу глибокого знання рідної мови, бо, як сказано, чужу мову можна опанувати за короткий час, а рідну – треба вивчати ціле життя.

Композиція збірки виважена, чітко спланована, укладена в пропорційно опрацьовані розділи. Для тексту характерна легкість стилю. Властиво, легкість викладу не означає, що ці своєрідні новели про слово доцільно читати на дозвіллі.

А, окрім того, кожна розповідь має ще дуже цінну прикмету, бо наповнена цікавою інформацією не лише з філології, а й культури, не раз пересипана вдало використаними, такими добірними цитатами з творів українських письменників, які підсилюють думку й водночас засвідчують ерудицію автора.

У книзі важливим є розділ, присвячений різноманітним лексико-граматичним питанням, зокрема правильному вжитку тих чи інших паронімів, форм іменників, дієслів, прислівників, чужомовних слів, американізмів, русизмів.

Робота вартісна, бо в ній практичні міркування й теоретичні осмислення супроводжують одні одних, а власні спостереження автор підсилює думками інших науковців. Професор Р. Зорівчак пишається тим, що її рідна мова – українська, але при цьому не ставиться зверхньо до інших мов, а, навпаки, доводить, що необхідно знати їх, і стверджує, що українська рівна серед рівних. Особливо доцільно підкреслити, що дослідниця вміє поціновувати мовні елементи, милується їхньою сутністю, із захопленням ставиться до кожного вдалого слова, вислову, неначе намагаючись вигранувати, відточити його в художньому тексті (Левко ПОЛЮГА).

◊Прочитайте словникову статтю, яку пропонують укладачі електронного посібника-довідника «Культура мови на щодень». Яка мета такої статті? Як вона вибудувана? Яку важливу інформацію подає? Яку роль відіграють виділення слів?

Складіть речення з поданими словами, враховуючи їхній зміст .

Випишіть з поданого довідника п'ять словникових статей, які вас найбільше зацікавили.

КОМУНІКАБЕЛЬНИЙ — КОМУНІКАТИВНИЙ — КОМУНІКАЦІЙНИЙ.

Слово комунікабельний належить до запозичень 70—80-х років XX ст.; воно не потрапило до 11-томного Словника української мови, проте активно функціонує в засобах масової інформації та художній літературі. Прикметник комунікабельний служить переважно для характеристики людини, з якою легко спілкуватися, мати ділові стосунки, яка легко встановлює контакти і зв’язки. Останнім часом спостерігається тенденція перенесення цієї ознаки і на характеристику часу, епохи: У комунікабельномуXX віці ми стикаємося з ситуацією, коли люди гостро відчувають недостатність спілкування (з газ.).

Іменник комунікабельність, відповідно, означає «здатність до комунікації, спілкування». Близьким до нього є власне українське товариськість: Ользі Яківні [Кусенко, народній артистці СРСР] з її темпераментом душевності, комунікабельності завжди найближчими були образи сучасниць (з газ.).Очевидно, легкому засвоєнню слова і швидкому його поширенню сприяло те, що в українській мові існували й інші запозичення, які мають той самий латинський корінь (cоттипісо «з’єдную»). Так, комунікація вживається у двох варіантах: «шляхи сполучення, лінії зв’язку і т. ін.» та «спілкування, зв’язок» (для передавання певної інформації): Ріки були зручними комунікаціями,що сприяло розвиткові торговельних зв’язків; Слово — важлива одиниця мовної комунікації (з підр.).

Прикметник комунікаційний має значення «який стосується комунікації — шляхів сполучення, транспорту, ліній зв’язку тощо»: Зміна поїзда раптом вибила пасажира з цих гадок, викинувши з маленької локальної залізниці на велику комунікаційну артерію (М. Грушевський).

Інше значення має прикметник комунікативний «який стосується комунікації як спілкування, інформації»: Комунікативна функція мовлення (з підр.).

Рефлексія і самоперевірка

У письменника Дмитра Мусієнка «розсипався» текст. Складіть цей текст, відредагувавши частини.

З'ясуйте стильову приналежність, тип мовлення. Визначте стилістичну функцію різних частин мови. Як автор створює гумористичний ефект?

Покохав Петро пастушку

Перебрівши поволеньки потічок, пічник Петро Притула підійшов, присоромлено промимрив:

Прекрасну подолянку пастушку Палажку Присяжнюк підтоптаний парубійко покохав Петро Притула.

-Помагай-бі! Пиріжки печеш, Палаженько?

Понадіявшись попутно перестріти прекрасну передовичку, полонений палкий почуттям, подався пополудні побіля потічка, примітив: пасучи потойбіч повновидих піврічних поросят.

-пиріжечки, пиріжечки! - пустотливо посміхається пастушка.

Працьовита Палажка, певне, прихватком пече пиріжки, приспівуючи популярну пісеньку, поминув просяне поле, потім перетнув поперек привільне пасовисько – .

-Пшеничні? – почервонівши, поцікавився підтоптаний парубійко.

Потому, похнюпившись, просить. Петро почухав потилицю, понюхав повітря, пропахле підсмаженими пиріжками.

-Почастуй, Палаженько!

-Пшеничні! – приязно пітвердила Палажка.

Тема для розмови.

«Мова – то інтелектуальний портрет людини. І якщо зовнішній портрет можна змінити з допомогою одягу, макіяжу, то з мовним набагато складніше», - стверджує Любов Мацько. Висловіть свої міркування стосовно цієї проблеми із залученням слів, що виражають хвилювання, стурбованість, сумнів тощо.

◊ Завдання додому.

Серед майстрів української прози ХХ століття постать Уласа Самчука чи не найсамобутніша. Мовна особистість письменника розкривається через мову його художніх творів, через сукупність виражальних засобів, які вирізняють майстра як індивідуальну особистість з-поміж інших митців художнього слова. Мовотворчість Самчука характеризується використанням кожного слова з певною семантичною і стилістичною настановою.

Прочитайте текст. Визначте стилістичну функцію різних частин мови у тексті. З якою метою уведена метаформа «оченята горіли кусниками полірованого антрациту»? Яке стилістичне забарвлення дієслів?

І так Марії пішов шостий рік. Її голівка вкрилася чорними м'якими кучерями, оченята горіли кусниками полірованого антрациту. Батька кликала татом, матір — мамою. Любила це робити безупинно. Але мати її в той час застудилася й дістала страшну хворобу. Кашляла, хапалася за груди. Ті пишні, колись повні молока груди зів'яли тепер і висохли. Батько працював у каменоломнях. Тоді починали будувати будинки з каменю, і батько не вилазив зі скали. Він мав велику бороду і вуса. Прийде ввечері натомлений додому, скине мокре взуття, сяде коло столу і жує кусень хліба або бараболю «з мундирами». Марія одразу коло нього.

— Тату! — А що, доню? — Мозна до вас на луці? —Ну, ходи, ходи

Вмоститься «на луці» і що ж? Отак сидіти спокійно і слухати, як тато дихає, дивиться, як поволі жує, як ворушиться його борода і моргають вуса. О ні! Нащо ж тоді ті вуса і та борода такі великі й такі м'які? Так і просяться запустити у них рученята і потягати як слід. І Марія береться за свою працю. Що їй до того, що тато втомлений? Він крутить головою ї мовчить, ніби зовсім нічого не зауважує. Сильний тато, добрий тато. Марія горда таким татом, бо такого тата немає на цілому світі (Улас Самчук «Марія»).

113. Зв`язка. Вигуки, їх ознаки та розряди. Правопис вигуків і особливості їх вживання. Розділові знаки у реченнях з вигуками. Звуконаслідувальні слова. Стилістичні функції вигуків і звуконаслідувань. Національні етикетні вигуки.

Людина говорить не тільки для того, щоб виразити думку. Людина говорить також, щоб подіяти на інших і виразити свої власні почуття.

Ж.Вандрієс

Комунікативна розминка

На вашу думку, жарґонний лексикон у сучасній комунікації — це своєрідна мовна картина світу мовної особистості чи симптом її культурної кризи, яку супроводжує звуження індивідуального словника?

Ви їдете в купе з молодими людьми, у мовленні яких час від часу чуєте «Вау!», «Відпад!»», «Клас!», «Абзац!», «Кльово!», «Ульот». Один із них звертається до вас з проханням. Складіть короткий діалог з використанням дієслівних зв'язок бути, стати, здаватися, називатися, перетворитися на, являти собою, залишатися (на вибір), що передає вашу розмову з незнайомим маловихованим хлопцем. Поміркуйте, які вигуки вживатимете у репліках ви, а які - співрозмовник.

Запам'ятаймо

Дієслівні зв’язки бути, становити, являти собою виконують суто граматичну роль і позбавлені семантичного навантаження. Наприклад: Щоб була вона за матір (Т. Шевченко); Тітусю, не журіться: я стану за вчителя і вас до себе візьму (Т. Осмачка).

Корисно знати

Леся Ставицька, доктор філологічних наук, завідувач відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України уклала словник «Український жарґон» (К., 2005), в якому представила сучасну жарґонну лексику різнотипного соціального походження, зокрема лексику сучасного молодіжного сленгу. З цим словником можна ознайомитися і на сайті htpp://ukr-zhargon.wikidot.com.

◊ Вас запросили взяти участь в Інтернет-конференції «Мова – інтелектуальний портрет людини». Ознайомтеся з текстом попереднього доповідача. Визначте стильову приналежність, основну думку автора. Випишіть прийменники, сполучники, частки, з'ясуйте їх значення і роль у тексті.

Підготуйте короткий виступ-схвалення (незгоду, сумнів, подив) з мовознавцем, використовуючи вигуки для вираження емоцій, почуттів та волеявивлень, які подані в довідці.

Погані слова можуть «накликати» на здоров'я людини серйозні ускладення, ламається нервова система і організм у цілому…Образливі слова, виявляється, викликають збільшення об'єму газу імперилу, який чіпляється до наших судин і роз'їдає їх, немов іржа. Наведу приклад вчених колег із Московського науково-дослідного інституту мовознавства про згубну дію лихих слів на все живе. В ботаніці є свій «піддослідний кролик» - рослина арабідоксис. Роль лайливої людини над насінням цієї рослини виконував генератор хвиль. Емоційність лайливих слів він підсилив у 100 разів. Негатив був рівнозначний радіаційному опрміненню в 40 тисяч рентген. Результат експерименту – шокуючий. Майже все насіння загинуло від розриву ланцюжків ДНК, безладного перемішування генів і руйнування хромосом (Л.Мацько «Мова – інтелектуальний портрет народу»).

Довідка

Вигук – це окремий і особливий розряд слів, які служать для безпосереднього вираження різних емоцій і волевиявлень.

Наприклад: Геть! Не глузуй (Леся Укр.);Не жартуй наді мною, будь ласка, і говорячи, не мовчи (В.Симоненко); Людей і долю проклинать не варт, їй-богу (Т.Шевченко).

Вигуки стоять осторонь від повнозначних частин мови, тому що не мають власного лексичного значення і граматичних ознак, властивих іменам (рід, число, відмінок) і дієсловам (особа, час, спосіб, вид, стан). Вони не змінюються, не виконують синтаксичних функцій.

Однак вигукам властиві особлива інтонація та особлива експресивна забарвленість: Овва! Який розумний! (Неч.-Лев.); Ой нене, сум! Нум плакать, нум (Леся Укр.).

Від вигуків утворюються інші частини мови: ойкати, охоньки, айкання, хекання тощо.

За значенням вигуки поділяються на такі групи:

Таблиця 2. - Розряди вигуків за значенням

Реалізація семантичного вигуків значною мірою залежить від мовленнєвого контексту і ситуації висловлення.

Корисно знати

Група психологів Московського педагогічного інституту іноземних мов під керівництвом професора В.Артьомова експериментальним методом довела наявність 11 гіпотетичних «зон» і 142 назви емоційних станів: радість, переляк, ніжність, здивування, байдужість, гнів, печаль, зневага, повага, сором, образи.

◊ Особливістю емоційних вигуків є їх семантична поліфункціональність. Спостереження фактів живого і художнього мовлення, проведені мовознавцем Л.Мацько, підтверджують, що найбільш багатозначними є емоційні первинні вигуки одно-, двофонемного складу: а!, о!, у!, ай!, ах!, ох! Дослідниця зафіксувала близько 20 типів мовленнєвих реалізацій емоційно-змістових варіантів вигука о!

Прочитайте речення. Назвіть службові частини мови, які вжиті в реченнях. Виконайте морфологічний розбір підкреслених слів. Визначте типи речень.

Поміркуйте, в яких значеннях уживається вигук О. Які значення цього вигуку не знайшли відображення в реченнях? Випишіть з художньої літератури речення з іншими значеннями цього вигуку.

1. О, вже, мабуть, натворила щось (А.Головко). 2. О, яка краса, друже мій, радій! Гей, береза біла срібнокорая! (В.Сосюра). 3. О, Моно Лізо, Моно Лізо, Ви усміхніться ще хоч раз (С.Галябарда). 4. О лишенько, о Боже! (О.Гончар). 5. О Господи мій Боже – прости це зло їм всім С.(Галябарда). 6. О, як усе навколо розцвіло (В.Сосюра). 7. О, тепер бачу, що в твоїй голові трохи поменшало полови (М.Стельмах). 8. Гей, шуміть, вітри крилаті, в пшеницях густих (В.Сосюра). 9. О часе! Часе мій! Хоч ти почервоній! (Є.Плужник). 10. О, який я щасливий (О.Довженко). 11. О-о, я з охотою!- вклонився офіцер, підносячи її руку, сказав офіцер (О.Десняк). 12. О, в мене й мокре горіло б (О.Гончар). 13. О днів прийдешніх обрії безмірні, О тишино моїх маленьких рим! (Є.Плужник). 14. О, Господи, Пречиста Матір Божа, Це ж за який такий смертельний гріх На чужині страждає бранець кожен (С.Галябарда). 15. О, знайшов, - майже вигукнув Марко, так що на нього всі за тицькали (Г.Тютюнник). 16. О, зірко України, ти світи, Світи ясніше на небеснім прузі (С.Галябарда). .

Любов Іванівна Мацько – доктор філологічних наук, професор, академік Академії педагогічних наук україни, відомий учений у галузях української теоретичної лінгвістики, лінгвориторики, соціолінгвістики, етнолінгвістики, лінгводидактики середньої і вищої школи.

◊У селах і досі збеpігаються звичаї "шапкування": люди старшого вiку, зустрічаючись, трохи пiднiмають головний убiр або придолонюють до грудей руку. І вітаються: "З святим днем будьте здоровi!", "З Рiздвом Христовим!", "Христос воскрес!" . "Здрастуйте у Вашiй хатi", "Доброго здоров'я, мир вашому дому!". Які функції виконують такі привітання? А які вітання відомі вам, уживані у вашій місцевості? Запишіть. Визначте їх розряд за походженням. З’ясуйте, чим вони відрізняються від службових частин мови.

◊ Прочитайте текст. З'ясуйте їх стильову приналежність, тип мовлення, основну думку автора.

Яке смислове навантаження виконують слова „здрастуй”, «до побачення»? Якою частиною мови виражаються, які функції в реченні, в тексті виконують? Випишіть частки і дайте їм морфологічну характеристику. Визначте вигуки за походженням. Виконайте синтаксичний аналіз підкресленого речення.

1. Вмираючи, батько сказав синові: „Оце, сину, я вмираю. Якщо хочеш зберегти це добро, що я тобі покидаю, до того ще й придбати,— то роби в полі так, щоб нікому не казав першим „здрастуй”, їж хліб з медом, а в свято одягай нові чоботи”. Сказав це і помер.

Син так і робив. Ні з ким не вітався, їв хліб з медом, а в свято носив нові чоботи, а ті, що вже були на ногах, закидав на горище.

Пройшов деякий час і син дожився до того, що вже немає за що купувати ні мед, ані чоботи. „Ні, не гаразд!—міркує він.— Це батько навчив мене на лихо, треба робити інакше”. Почав він раніше всіх людей їздити в степ, да ото робить коло шляху, а люди їдуть та всі до нього здоровкаються. Цілий день працює. Стомиться, сяде їсти самий хліб з водою. Він йому здається солодким, як з медом. А в неділю дістане з горища чоботи, почистить їх, одіне,— вони в нього, як нові. Через таку працю почало господарство його прибувати.

І тоді тільки син зрозумів батьківський заповіт: що треба раніше всіх бути в полі, щоб люди до нього вітались, а не він до них; працювати до втоми, щоб, як сяде їсти, хліб був смачний, як з медом, і щоб гарно ходити на свято, то треба чоботи хоч і старі, але чистити, щоб вони були, як нові, завжди («Батьків заповіт». Легенди та перекази).

2. Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком прямісінько у Вербовий хутір.

‑ Тр-р-р! Драстуйте, бабусю!

‑ Драстуйте!

– Де тут, скажіть, будь ласка, кривий Степан живе?

– Кривий Степан?

– Еге! Мисливець.

– За четвертою хатою повернете у вуличку. Тією вуличкою у самісінький двір так і в’їдете.

- Спасибі, бабусю! (Остап Вишня «Мисливські усмішки»).

3.Ну навіщо «до свідання»

Ти говориш на прощання,

Коли є слова, як диво:

«До побачення!», «Щасливо!»?

Будьте здорові! - Ходіть здорові!

(Щирості стільки в кожному слові!)

Тож на все добре вам! і Прощавайте!

Прошу, заходьте, не забувайте!

(Валерій Маснюк)

За походженням вигуки поділяються на два типи:

1) первинні, утворені давно з окремих звуків: ой!, ай!, о!, а!, е!, ой-ой!, ну!, ба!, ага!, еге! та ін.;

2) вторинні, або похідні, утворені від інших частин мови, а саме:

- від іменника: жах!, господи!, боже!, матінко!, горенько! та ін.;

- від дієслів: подумаєш!, прошу!, прощавайте! та ін.;

- від іменників у сполученні з займенниками та прикметниками: брат ти мій!, світе мій!, матінко моя! та ін.

Невелика група вигуків є запозиченими з інших мов: алло! (англ.), караул! (тур.), стоп! (англ.), капут! (нім.), браво! (італ.), полундра! (англ.). Наприклад: Стоп! Ялта! Фу! – Ну, як?(Вишн.), –Браво, пане Броніславе, браво! – похвалив його чорнявий товариш (Бедз.).

◊ Укладіть таблицю: запишіть в одну колонку непохідні (первинні) вигуки, а в другу – похідні (вторинні). Складіть діалог «На озері», використовуючи п'ять-сім вигуків (на вибір), в яких у значенні вигуків уживаються повнозначні слова чи сполучення слів.

О, ну, на добраніч, матінко, алло, Боженько, гей, пхе, рятуйте, ай, добридень, леле, ой, гляди, годі, киш, кукуріку, овва, спасибі, ох, ой лишенько, хай йому грець, жах, ех, страх, гов, ух, до побачення, е, еге, горенько, дурниці, гм, фу, даруйте, йой, ага, о Боже, цитьте, прощайте, хай йому біс, жах, шах, даруйте, горенько, от тобі й маєш.

◊ Перепишіть, розкриваючи дужки. Поставте пропущені розділові знаки, перевірте себе за довідкою, поданою нижче. Поясніть правопис вигуків і звуконаслідувальних слів. Визначіть, до якої групи за значенням їх слід віднести.

1. Не жартуй наді мною, (будь) ласка, і, говорячи, не мовчи (Сим.). 2. Людей і долю проклинать не варт (їй) богу (Шевч.). 3. Грім загукає голосно до всіх хліборобів: “Ого (го) (го) (го) (о) (о) (о)!!! Гей вста-ва-й-те-е-е! По-р-ра-а-а! Пора засівати землю!” (Цюп.). 4. Гей в(йо) карий! Гатьте гніда Краймо лемішем землицю (Лепк.). 5. Гай (гай) пролетіли твої весни, і вже сивина як стигле жито падає на очі (Ст.) 6. Кує зозуля. Б’є молоточком у кришталевий великий дзвін: ку (ку) (ку)! ку (ку)! – і сіє тишу по травах (Коц.). 7. – Магай (бі). – Дякувати (Л.Укр.). 8. Цю (цю) скажені схаменіться (Шевч.). 9. Ов(ва) Не вихоплюйся синку з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (Коц.). 10. Йому навіть почулось, що над головою заскреготала сорока: (че) (че) (че)! Зацвірінькав горобець: (цвірінь) цвірінь! (Коц.). 11. Годі! (ой) годі! (Л.Укр.). 12. (Гей) удармо в струни, браття, в золотії (Рил.). 13. Тут дмухнув вітерець, і знову почувся поруч барабанний дріб: (тук) ( тук) (тук) (Ст.). 14. (Гей) (Цоб) (Цабе) (Н-н-о) На ярмарок! (Коц.). 15. (Ну) хлопці, в дорогу (Шевч.). 16. (Далебі) не знаю, що й діяти». — І. Нечуй-Левицький). 17. Коли тут -( лихо мені тяжке)– рознедужався Павло мій (Вовч.).

Довідка

Вигуки, що повторюються або вимовляються протяжно, пишуться через дефіс. Наприклад: Тью-і, ті-і-і Ні, зовсім не так. Трйю-тіх-тіх (Коц.).

Після вигуку ставиться кома або знак оклику. Наприклад: Овва! Який розумний! (Неч.-Лев.).

Знак оклику ставиться і після вигуків, що виступають еквівалентами окличних речень. Наприклад: – Гей, Цоб! Цабе, рябий, тпру! (Нар.тв.).

Вигук ой може не виділятися комою в реченнях, що мають пісенний характер, наприклад: Ой дощів мені треба, дощів, а не поту, бо той піт прилипа до брудної сорочки, як плугатар кінчає роботу (Тич.).

Не виділяються розділовими знаками вигуки на початку речення, якщо стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання. Наприклад: Ах ви, мрії, ви милі, дитячі, як обличчя за дальнім вікном (Сос.); О, ой, що стоять перед звертаннями і тісно з ними пов’язані інтонаційно, виступають у ролі часток і комою теж не виділяються. Наприклад: І погляд твій німий, о мати, понад землею загримів (Рильськ).

Якщо вигук, який стоїть усередині речення, вимовляється з підсиленням, після нього ставиться знак оклику, а наступне слово пишеться з малої букви. Наприклад: Ой, горенько! косо моя!, косо моя золотая!Ой, лишенько! красо моя! красо моя молодая! (Л.Укр.).

◊ Укажіть у реченнях звуконаслідувальні слова. Яка їх функція в реченні? Це безпосередній вияв реального світу (явищ, дій, предметів природи чи відображення звукових ознак дійсності через уявлення мовця? Що їх споріднює з вигуками? Виконайте фонетичний аналіз підкресленого слова.

1. “Отже, – думав він, наморщившись по лекції, – поки станеш паном – треба балакати по-пташиному. Кра-кра! – згадав він склади. – Се зовсім як ворона. Або: ку-ку! – наче зозуля кує” (Коц.). 2. Гу-гу-гу-у! – застогнав пугач серед лісу. 3. Брязь! дзень! брязь! дзень! Валка рушила (Мирн.). 4 Летять у вирій журавлі, прощаючись надовго з нами своїм “кру-кру” (Лепк.). 5. Іду. Коли чую: кулемет як засокоче: со-ко-ко-ко. А потім гармата як ревне: гур-гур! А земля – хилить, хилить. 6. Кар! – тривожно заскрипів птах і витягнув посивілу шию (Ст.). 7. Дзелень, дзелень! – забило на вежі, видко, дев’яту годину (Гол.). 8. Хтось бив праником по шматтю: апть, апть, апть (Тют.).

Уведіть подані звуконаслідувальні слова в речення так, щоб вони виконували синтаксичну функцію підмета, присудка чи додатка.

Звуконаслідувальні слова - це окрема група вигуків, за допомогою якої передаються, відтворюються різні звуки природи, тварин, птахів, машин тощо: гав-гав, кахи-кахи, брязь!, дзелень-дзелень! Наприклад: Дзень-дзелень дзень-дзелень! Сильний різкий дзвінок вдарив у передпокої (Коц.); Чув тільки, як за стінами падали, зривались і падали в м’яку землю яблука. Гуп-гуп-гуп (Цюп.).

Звуконаслідувальні слова, на відміну від вигуків, у мовленні можуть бути разовими і не ставати одиницями мови. Вони відображають звукове уявлення мовця про конкретне звучання, що залежить від артикуляційно-акустичних і психологічних факторів самої особистості.

Використовуються найчастіше в розмовному і художньому стилях. Звукообразна інформація, що міститься у звуконаслідуваннях, зазвичай доповнюється мовцем, інформацією інших слів, найчастіше іменників та дієслів.

Наприклад: -Бов! Бов! Бов! – не стихає на всіх дзвіницях передзвін, і співає хор на переходах (А.Хижняк).

Звуконаслідування відрізняються від вигуків своєю фонетичною варіантністю, про що свідчить їх схематичне, приблизне графічне відображення. Це частіше спостерігається в художній літературі.

Субстантивуючись, звуконаслідування, як і вигуки, можуть виступати у функції підмета (наприклад: Твоє журливе “ку-ку” спливало, як сльози по плакучій березі (Коц.)); чи додатка (наприклад: І вітер, як жебрак на лірі, Своє маленьке “лірі-лірі” Стихенька бренькає під плотом (Леп.)).

Можуть функціонувати і як присудки (наприклад: – Мовчу я, а в самого серце тільки стук – стук – стук, стук – стук – стук (Тют.)), і як відокремлені обставини, наприклад: Кує зозуля, б’ючи молоточком у кришталевий дзвін своє ку-ку! – ку-ку!, і сіє тишу по травах (Коц.).

Звуконаслідувальні слова, як і вигуки, служать для творення іменників і дієслів: дзенькати, дзенькіт; гупати, гупання; квакати, квакання тощо.

◊ Зверніться до тлумачного словника української мови. Чи пояснюються в ньому вигуки і звуконаслідування? Чому? Думку обґрунтуйте.

Корисно знати

У 2009 році Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова видало книгу Любові Мацько «Українська мова в освітньому просторі». Книга містить розділ, в якому на численних прикладах з художньої літератури розглядаються особливості вигуків та звуконаслідувань в українській мові.

◊ Перепишіть. Підкресліть вигуки один раз, однозвучні частки – двічі. Поставте пропущені розділові знаки. З яким значенням виступає частка, однозвучна з вигуком, і яке значення має вигук?

1. Гей на всі простори на Карпати-гори розлітайся слово розлітайся клич. 2. Гей сміло стань гей прямо глянь ти ворогам у вічі (Рил.). 3. 4. – 5. – Ну й що з ним? – спитала тривожно Корнієва жінка (Гонч.). 6. Ну хто б у римській Енеїді Хорола й Ворскли не пізнав (Рил.). 7. От як У вас же були теорії не такі старосвітські (Л.Укр.). 8. Нічого не второпаю. От голова га? (Довж.). 9. – Еге так воно й було, – тихо сказав він. – Отоді я мабуть і ножик свій загубив (Зб.). 10. – Еге! Це не ваші груші. Бабуся казали, що це груша батькова, а не дядькова, – говорили діти та все збирали груші (Неч.-Лев.). 11. Що ж тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив! (Л.Укр.) 12. А що ж То й ходімо (Шевч.).

◊ Чи давно ви читали «Мисливські усмішки» Остапа Вишні? Цикл оповідань видатного майстра слова є своєрідним жанром. Яка основна думка цього циклу? Що вас приваблює, захоплює у творах письменника? Оригінальним є влучне використання автором різних розрядів вигуків і звуконаслідувань.

Прочитайте уголос уривок з усмішки Остапа Вишні «З крякухою на озері». Як передаються емоції героя? Яка семантика вигуків і звуконаслідувань? Яку смислову, текстоутворювальну функцію вони виконують? Виконайте фонетичний і морфологічний аналіз підкреслених слів.

Ви коли-небудь полювали з крякухою? I взагалi ви знаєте, що таке єсть крякуха? Не знаєте? Ай-ай-ай-ай! Як же це так, що ви не знаєте, що таке кр-якуха?! Крякуха, або як її ще звуть - "пiдсадна" качка, така нiби собi звичайнiсiнька зовнi вуточка, менша вiд свiйської, менша вiд крижня, але бiльша за чиря. Дехто запевняє, що крякуха - це є помiсь дикої й свiйської качки, що для того, мовляв, щоб добути качок-крякух, треба навеснi пустити свiйську качку на озеро, щоб її там "потоптав" дикий селезень, i тодi, з таким от способом заплiднених яєць свiйської качки, вилупляться крякушенята А виходить, що зовсiм воно не так. Крякухи, особлива порода качки, виведенi, як нам розповiдали, давненько вже в Тульськiй нiби губернiї, звiдки вони й розповсюдилися по всiй країнi. Крякуха сiренька, забарвленням пiр'я скидається на крижня, але менша, як говорено вже, вiд крижня. Характерна її особливiсть та, що коли вона бачить чи чує навiть у повiтрi льот чи то поодинокої качки, чи качиної зграї, вона "кричить", "крякає", закликаючи лiтаючих своїх родичiв присiсти до неї познайомитися. - Ках! Ках! Ках! Пожалуйте до мене! Ках! Ках! Ках! Дуже вас прошу! Ках! Ках! Ото, значить, i править крякуха за принаду для диких качок. Хочете знати "технiку", тобто, як крякуху пускати на озеро, чи на рiчку, щоб вона вам качок пiдманювала? Дуже просто. На одну лапку в крякухи нашивається панчiшка така шкiряна, а до тої панчiшки кiльце невеличке прикрiплене. На довгому шнурковi, що прив'язується до кiльця на крякушинiй лапцi, прикрiплюється "грузило" - чи то гирка, чи просто собi важкенький камiнь, який поринає на дно в озерi, а на шнурку плаває прив'язана крякуха, мов на котвi, на якорi. Даєте їй невеличку площу, ну так чотири-п'ять квадратних метрiв плеса, де вона, купаючись та тихенько кахкаючи, плаває. А ви на човнi забираєтесь у густу кугу чи в очерет, замасковуєтесь, сидите й чекаєте Та, сидячи, вiд скуки перемовляється з крякухою: - Тась! Тась! Тась! А вона вам на вiдповiдь тихенько й лагiдно: - Ках! Ках! Ках! Аж ось крякуха рiзко й тривожно, аж нiби захлинаючись: - Ках-ках-ках! Ках-ках-ках! В голосi тривога, неспокiй, iстерика, i сама вона аж нiби пiрнути в воду збирається. Стежте! То шулiка-яструб наглядiв вашу крякуху й кружляє над нею! Не ловiть гав! Бо стрiлою впаде яструб, i не матимете ви крякухи. Пильненько вдивляйтеся, чи не промайне у водi чи на очеретi тiнь вiд крякушиного погубителя. I не вагайтесь, як помiтите його: - Бах! Встрелили ви яструба чи не встрелили, а проте одiгнали; вдруге навряд чи заманеться йому поласувати вашою крякухою Заспокоїлась крякуха, заспокоїлись виЧуєте знову: - Ках! Ках! Ках! Але це "ках" якесь непевне, байдуже . То птичка пурхнула через озеро; може, очеретянка, може, бугайчик, а може, по рясцi пробiгла чорнявенька дика курочка. I знову тихо I от вам призивне: - Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! Скiльки нiжностi й кокетства лукавого в голосi - Я тут! Я тут! До мене, друзi! Ви дивитесь угору - пропливає зграйка чирят Не всi обов'язково сiдають на крякушин заклик, але часто-густо все-таки сiдають (Остап Вишня «З крякухою на озері»).

◊ На основі власних спостережень складіть розповідь про життя лісу навесні, використовуючи вигуки та звуконаслідувальні слова. З якою стилістичною метою вони вживаються?

Схема морфологічного аналізу вигуку:

1. Аналізоване слово.

2. Група і підгрупа за значенням.

3. Група за походженням: первинний, вторинний.

4. Правопис.

Рефлексія і самоперевірка

1. Чим відрізняються вигуки від повнозначних і службових слів?

2. Яку роль вигуки виконують у мові?

3. Назвіть розряди вигуків за значенням.

4. З якою метою вживаються звуконаслідувальні слова? Наведіть приклади.

5. Чи завжди вигуки відділяються розділовими знаками?

У поданому реченні знайдіть вигуки і дайте їм характеристику:

Тема для розмови.

«Людина говорить не тільки для того, щоб виразити думку. Людина говорить також, щоб подіяти на інших і виразити свої власні почуття», - написав французький мовознавець Жозеф Вандрієс. Як ви розумієте ці слова? Обговоріть це в класі.

ВАНДРІЄС ЖОЗЕФ (1875–1960) - французький лінгвіст, автор відомої книги «Мова» 1921).

◊ Завдання додому.

Випишіть із фразеологічного словника української мови фраземи, в яких наявні вигуки і звуконаслідувальні слова або похідні від них іменники і дієслова.