Реферат: Найсмачніші ліки - в лісі

ЛАСОЩІ ЧИ НАЙСМАЧНІШІ ЛІКИ?

Кожен, хто хоч раз ласував лісовими плодами — ягодами чи горі­хами обов'язково запам'ятав їхній неповторний вишуканий смак. Ба­гаті на поживні речовини та вітаміни ці плоди не лише висококалорій­ні, вони передусім цінуються за свої лікувальні властивості.

З поживних речовин, які є в плодах, для людини найбільше значен­ня мають цукрові сполуки, здебільшого це глюкоза та фруктоза. Ліку­вальними, цілющими властивостями відзначаються біологічно активні сполуки — флавоноїди, вітаміни, аскорбінова кислота, мінеральні солі, органічні кислоти, мікроелементи тощо. Загальна кількість корисних для організму речовин у лісових ягодах становить близько 10, а іноді 20 % і більше. Хімічний склад деяких плодів і зокрема наявність у них вітамінів та мінеральних солей ще досліджені недостатньо. Підвище­ною кількістю калорій характеризуються ліщинові горішки, які дають у 2 рази більше енергії, ніж така ж кількість чистого білку із засвоюва­них вуглеводів.

Вживання лісових плодів та ягід збуджує апетит, багато з них мають потогінні, сечогінні та інші лікувальні властивості і часто засто­совуються при багатьох захворюваннях, особливо при гіповітамінозах, запальних процесах, простуді, недокрів'ї тощо. Вони апетитні, аромат­ні, смачні, тому навіть діти залюбки вживають ці ліки, які до того ж не мають побічного впливу на організм.

Наші ліси багаті на дикорослі плоди і ягоди: до 60 видів з них заготовляють на території Радянського Союзу централізовано і не мен­шу кількість збирає населення з власної ініціативи. Бережно ставитись до дарів лісу — завдання кожного, хто прийшов до щедрого зеленого друга на гостину.

Барбарис звичайний — дуже розгалужений кущ з родини барбарисових, вкритий оберненояйцеподібними, тонки­ми, пилчастозубчастими, звуженими в черешок листками, які виро­стають з пазух трироздільних колючок. Дрібні жовті квітки зібрані в пониклі грона. Плід — довгаста, червона ягода.

дводомна — на одному кущі знаходяться тичинкові сережки і маточко­ві суцвіття. Плід — горішок з великою листковидною обгорткою.

Росте на узліссях, у світлих листяних лісах (у свіжих і вологих су-грудках, судібровах і дібровах), на вкритих чагарниками схилах.

Цвіте ліщина в березні—квітні. Збирають улюблені плоди — горіш­ки, які дозрівають у літні місяці. Вони дуже смачні й корисні. До їх складу входить 60 % олії, цукор, гірка речовина танін.

З давніх часів горішки цінили як ліки. З лікувальною метою зби­рають і листки. Вони містять ефірну олію і глюкозид мирицитрин, сахарозу та ін. Листки використовують як сечогінний засіб. З них роблять корисний і смачний чай, який п'ють як сегочінне, при катарах кишок, хворобах печінки. Зовнішньо відвар листя використовують для полоскання горла, додають у ванну при геморої, захворюваннях шкіри.

Шипшина собача — високий розгалужений кущ з родини розоцвітих, вкритий твердими, гострими, серповиднозігнути-ми шипами. Ароматні блідо-рожеві квітки поодинокі або згруповані в рідкі розвилки. Плід — червона м'яка ягода.

Росте на узліссях (у сухих і свіжих суборах, сугрудках і дібровах), уздовж доріг, на схилах, межах, пустирях.

Цвіте в травні—червні. Заготовляють плоди при повній їх стиглості, до настання морозів, оскільки приморожені ягоди втрачають понад 50 % вітамінів. Сушать ягоди спочатку на протязі, потім досушують на плиті або в сушарках. Плоди містять багато вітаміну С, цукру, кислот, дубильні речовини, барвники та ін.

Плоди використовують як вітамінний засіб. Настій їх вживають при недокрів'ї, атеросклерозі, хворобах печінки, шлунка і нирок, при інфекційних захворюваннях, знесиленні й нервовому виснаженні.

Терен звичайний — дуже розгалужений кущ з родини розових з довгими колючками. Листки ланцетні, квітки білі, які зацвітають ще до появи листків, плід — дещо менший від вишні. Темно-червоні з синім нальотом і зеленою м'якоттю кістянки, що мають в'яжучий і терпкий смак, стають їстівними при легкому під­морожуванні.

Росте на узліссях (свіжі й вологі судіброви та діброви), біля доріг, на пагорбах, межах, по чагарниках.

з родини розових з довгими колючками. Листки ланцетні, квітки білі, які зацвітають ще до появи листків, плід — дещо менший від вишні. Темно-червоні з синім нальотом і зеленою м'якоттю кістянки, що мають в'яжучий і терпкий смак, стають їстівними при легкому під­морожуванні.

Росте на узліссях (свіжі й вологі судіброви та діброви), біля доріг, на пагорбах, межах, по чагарниках.

Листки і квітки збирають з березня до травня, а кору — восени. Квітки мають запах гіркого мигдалю, тому що містять ціанистоводне­ву і бензальдегідну кислоти, плоди — глюкозид амігдалін.

Квітки мають помірно сечогінну, послабляючу і відхаркувальну дію. Для очищення крові і лікування шкіряних прищів рекомендують чай з молодих листків суниці звичайної (3 ложки) і квіток терну (4 ложки), їх змішують, беруть 1 столову ложку суміші на 1 склянку води, настоюють і п'ють по 2 склянки на день. При запаленнях нирок добре діє чай з квіток терну. П'ють його по склянці щоденно протягом 5—8 днів (1 столова ложка на 1 склянку води). Відвари кори і коренів рекомендують при захворюваннях, що супроводжуються високою тем­пературою; з них роблять примочки на рожисті запалення.

У народній медицині глід застосовують при гіпертонії і для поліп­шення серцевої діяльності. Він зменшує збудження центральної нер­вової системи, тонізуюче впливає на серцевий м'яз, посилює кровообіг у коронарних судинах серця і судинах мозку, усуває тахікардію і аритмію, знімає неприємні відчуття в ділянці серця, знижує кров'яний тиск, поліпшує загальний стан хворих.

Дрік красильний — кущик з родини бобових з прямими, ребристими до півметра висотою стеблами. Листки прості, довгасто-еліптичні, по краях і вздовж жилок пухнасті. Жовті квітки зібрані в густі китиці. Плід — стиснутий чорний біб.

Цвіте у червні—липні. Збирають надземну частину рослин під час цвітіння, зрізуючи приблизно з половини стебла. Сушать у затінку або на горищі.

Росте у сухих, сонячних місцях, на узліссях (у сухих і свіжих субо-рях), горбах, біля лісових доріг, серед чагарників.

Сировина має жовту красильну речовину геністеїн лютеолін, ефір­ну олію, дубильні речовини та ін.

У народній медицині дрік застосовують як ефективний сечогінний засіб. Відвар з гілок вживають при водянці, сечових каменях, захво­рюваннях печінки, ревматизмі. Беруть 15 г сушеної трави, заливають сирою холодною водою (300 г) і кип'ятять, поки залишиться третина рідини. Коли прохолоне, приймають через день кожні 2 год по 2 сто­лових ложки, поки не почне гнати сечу.

Крушина ламка — високий кущ з родини кру­шинових з червонувато-сірою блискучою корою з поперечними білими смужками. Листки чергові, еліптичні, цілокраї, блискучі. Квітки дрібні, зеленуваті, знаходяться в пазухах листків. Плід — кістянка, спочатку червона, а коли дозріє — чорна, не їстівна.

Цвіте крушина з кінця квітня до початку липня, плодоносить у серпні—вересні.

Росте як підлісок у мішаних і листяних лісах (у свіжих, вологих і сирих суборах, сугрудках і дібровах та в сирих вільшаниках), на узліссях, лісових галявинах, у заплавах річок, поблизу боліт.

Заготовляють кору молодих стовбурів і гілок у березні—квітні, до появи листків, коли вони містять найбільше діючих речовин. Сушать її на вільному повітрі або під накриттям, не допускаючи вкладання тру­бок одна в одну.

Кора крушини містить проносні речовини, головним чином антра­хінони (франгулін, франгулаемодін), гіркі речовини та ін.

У народній медицині кора крушини відома як ефективне проносне. Відвар кори (2 ст. ложки на 1 склянку води) вживають по 1 ст. ложці вранці і ввечері. Порошок з кори, підсмажений на олії, є добрими ліка­ми від лупи і сверблячки.

Ліщина звичайна — високий кущ з родини березових з великими короткочерешковими обернено-яйцеподібними листками, по краях подвійно зубчастими, слабоопушеними. Рослина

Калина звичайна — невисокий дуже розгалу­жений кущ з родини жимолостевих висотою до 2—5 м. Листки крупні, супротивні, на довгих черешках. Білосніжні пелюсткові квіточки зі­брані в щитковидні суцвіття. Блискучі соковиті яскраво-червоні ягоди утворюють крупні пониклі грона.

Постійна супутниця вологих лісів — лісових галявин і долин, за­ростів у мішаних і листяних лісах, росте також в ярах і на берегах річок.

Цвіте калина в кінці травня — в червні; плоди дозрівають у верес­ні—жовтні. Для лікувальних цілей напровесні й на початку літа зби­рають кору з молодих стовбурів і гілок, а також достиглі ягоди.

У корі калини міститься велика кількість дубильних речовин, глю­козид вібурин, смоли та інші цінні речовини, в ягодах — аскорбінова кислота.

У народній медицині кору калини використовують як кровоспинний і заспокійливий засіб, вживають її при кашлі, простуді, задусі, скле­розі, туберкульозі легенів, захворюванні нирок і шлунка. Ягоди тоні­зують організм, проявляють в'яжучу, сечогінну і заспокійливу дію. Вони корисні при неврозах, судинних спазмах, гіпертонії. При голов­них болях допомагає повидло з ягід калини, змішане з медом: прийма­ють по чайній ложці щопівгодини. При простудах і високій температурі добре діє відвар з ягід калини, ягід і листя суниці, липового цвіту. Сік або відвар ягід з медом п'ють при захворюваннях дихальних шля­хів, проносах, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки.

Кизил — невисоке деревце, висотою від 2 до 9 м, з ро­дини кизилових. Крона куляста, розлога або пірамідальна, кора стовбу­ра темно-коричнева, листки супротивні, світло-зелені, опушені. Під час цвітіння кизил покривається золотаво-жовтими ніжними квітками, які складають суцвіття у вигляді зонтика. Плоди — темно-червоні, еліп­тичні чи циліндричні соковиті кістянки з міцною кісточкою.

Росте у світлих лісах, переважно дубових і грабових, на узліссях і схилах, в заростях чагарнику.

Цвіте у квітні. Збирають з лікувальною метою різні частини росли­ни — квітки, листки, плоди, кору, коріння.

Плоди насичені легкозасвоюваними цукрами — глюкозою і фрук­тозою, різними органічними кислотами, вітамінами, фітонцидами та іншими цінними речовинами, що зумовлює їх харчові та лікувальні властивості. За вмістом вітаміну С він лише трохи поступається шип­шині. Варення, джеми, компоти, соки, мармелади з кизилу надзвичай­но смачні й ароматні.

Цілющі властивості плодів кизилу використовують у народній меди­цині як в'яжучий засіб при розладах шлунка і кишок, а також при авітамінозах, порушеннях обміну речовин, простуді. Відвар свіжих листків приймають при болях у крижах, шумові у вухах, знесиленні, посиленому сечовиділенні.

Малина — багаторічний кущ, що дуже роз­ростається з коріння, з родини розоцвітих. Стебло до 2 м висотою,

вкрите дрібними колючками, листки трійчасті, квітки білі, зібрані в рідкі грона. Плоди складні.

Росте дико в розріджених лісах на вирубках, просіках, зарослих схилах, лісових галявинах.

Цвіте з травня до серпня. Збирають молоді листки і ягоди. Перші містять багато дубильних речовин, а ягоди — різноманітні органічні кислоти, вітаміни, вуглеводи, ефірну олію та ін.

Ягоди чудовий смачний продукт, з них готують варення, компоти, соки, креми, муси.

У народній медицині малину широко застосовують при простудних захворюваннях, бронхітах, ларингітах, кашлі. При простудах п'ють чай з малини, чорної бузини, липового цвіту; добре також пити сік з малини, наполовину змішаний з окропом, за 1 раз випивати склянку. Листки малини мають в'яжучу і закріплюючу дію і застосовують їх від поносу і дизентерії.

Ожина — невисокий багаторічний кущ з родини розо­цвітих. Стебло голчасте з трійчастими листками, які з нижнього боку мають біле опушення. Білі квітки зібрані в рідкі китиці. Плід — блиску­ча чорна з сизим нальотом кістянка.

Росте у чагарниках, на узліссях, просіках, крутосхилах, біля доріг.

Цвіте у червні—липні. Збирають молоде листя, плоди — після дозрівання, а корінь — у лютому, березні. Сухе листя повинне мати гарний природний колір.

Листя містить дубильні речовини, яблучну, молочну, щавлеву кис­лоти.

Ожину з давніх часів вважають чудовою ягідною і лікарською рослиною. В народній медицині плоди ожини вживають як загально-зміцнюючий і заспокійливий засіб. їх рекомендують при безсонні, під­вищеній збудливості, при розладах діяльності органів травлення. Від­вар з листків має ранозаживлюючу, протизапальну, потогінну і сечо­гінну дію. Його приймають при хронічних поносах, простуді, задусі, атеросклерозі, гіпертонії, нервових розладах, при захворюванні ясен. При дизентерії вживають чай з листя ожини і кропиви, які беруть по ложці на 1 склянку води. Подрібнені листки прикладають до ран, наривів, забитих місць, ними лікують лишаї, екземи, трофічні язви та інші хвороби шкіри. Корінь має сечогінні і послаблюючі властивості і є добрим засобом для лікування водянки.

Суниця лісова — багаторічна трав'яниста рос­лина з родини розоцвітих. Кореневище буре, коротке. З нього ви­ростають довгочерешкові трійчасті листки і прямостоячі квіткові стеб­ла, які закінчуються невеликими щитковидними суцвіттями з білих дрібних квіточок.

Росте на лісових полянах, узліссях, на вирубках, трав'янистих схи­лах, в чагарниках.

Цвіте в травні — червні. Листя збирають під час цвітіння, в квіт­ні—травні, а плоди — в червні—липні, дозрілими.

У листках містяться дубильні речовини, ефірна олія, цукор, віта- мін С, солі. В плодах — вітаміни С, Вб, провітамін А, органічні кислоти, пектинові та дубильні речовини, залізо, кальцій та ін.

Суницю широко застосовують у народній медицині. Вона діє в'яжуче, сечогінно, очищає кров, ягоди рекомендуються при подагрі і сечових каменях. Чай з коріння суниці і дубової кори допомагає при дизентерії. Від простуди п'ють відвар з ягід і листя суниці. При тубер­кульозі рекомендується протягом кількох тижнів їсти ягоди суниці по кілька склянок на день. При геморої з проявом болей в крижі слід пити чай з листя суниці, при каменях у нирках — їсти багато ягід. З метою оздоровлення організму і очищення крові вживають по 2 склянки на день чаю з такої суміші: молоді листки суниці (З ложки), стільки ж трави настурції, квітів терну (4 ложки), змішаних разом (1 столову ложку суміші на 2 склянки води). Рекомендується їсти сирі ягоди суниці у великій кількості при ревматизмі, подагрі, захворюван­нях печінки, жовтяниці, запорах, хронічних розладах шлунка.

Чорниця — дрібний кущик з родини брус-ницевих. Кореневище довге повзуче, з якого виростають прямостоячі зелені, ребристі гілки, вкриті світло-зеленими, яйцеподібними, на дуже коротких черешках листками. Квітки дрібні, зеленувато-білі з рожевим відтінком. Плоди — чорні з сизуватим нальотом кулясті яго­ди, з червоно-фіолетовою м'якоттю і численним дрібним насінням.

Росте в соснових, ялинових і хвойно-ялинових листяних лісах в напівзатінених місцях, серед чагарників.

Цвіте у кінці травня — на початку червня. Заготовляють листя і ягоди. Останні збирають досить стиглими, непошкодженими, сушать спочатку на сонці, потім у сушарках і досушують знову на сонці. Листя обривають з гілок до появи плодів, сушать тонким шаром у затінку.

Плоди містять понад 7 % дубильних речовин, а також цукор, ор­ганічні кислоти, характерну барвну речовину миртілін та ін. Листя містить до 11 % дубильних речовин, арбутин, миртілін і має протидіабетичну дію.

У народній медицині чорницю здавна використовують як в'яжучий засіб при поносі і для регулювання травлення. При хронічних поносах натощак або ввечері рекомендують пити чай з ягід: на 1 л ягід додають 1 склянку води і варять 3 хв, потім охолоджують і п'ють повільними ковтками. Найкраще щоденно вживати свіжі ягоди чорниці. їх реко­мендують приймати при розладах діяльності органів травлення, для підвищення гостроти зору, при ревматизмі, подагрі і деяких інших запальних процесах. З ягід роблять відвари або чай і вживають як сечогінний і в'яжучий засіб при лікуванні недокрів'я, ниркокам'яної хвороби тощо. Якщо немає ягід, тоді щоденно п'ють по 2 склянки чаю з листя: 2 столові ложки листя на 1 склянку води.

Яловець звичайний — вічнозелений кущ заввишки 2—4 м, з родини кипарисових. Він завжди вкритий хвоєю — короткими, жорсткими, гострими голками, розташованими кільцями по три. Плід — несправжня чорна, з сизим нальотом ягода розміром з горошину.