Дуб
Що не кажіть, а найбільшої пошани у нашого народу впродовж його багатовікової історії зажив дуб. Щедро оспіваний у піснях і думах, казках та легендах, він і сьогодні залишається символом незламності народного духу, невмирущості його душі.
Як і в багатьох інших народів, у східних слов'ян дуб вважався священним деревом. Язичники поклонялися дубу як оселі і храму Перуна — найбільшого божества. У Києві на Володимирській горі був головний пантеон язичеських богів. Тут ріс могутній дуб в одинадцять обхватів. З прийняттям християнства цей пантеон був зруйнований, а дуб за наказом князя Володимира зрубали й скотили схилом. Прихильники старих богів, які намагались стати на перешкоді, були розчавлені масивним стовбуром. І сьогодні нерідко знайдеш скам'янілі дуби виявляються тотемними. Про це свідчать вбиті у стовбур кабанячі, ведмежі й вовчі ікла — зображення Перуна, якому молились наші пращури.
Після прийняття християнства дуб не переставав захоплювати людей своєю величчю та красою, могутністю і довголіттям. Під віковічними дубами — нелинями, як їх називають у народі, збирались військові ради і народні віча, суди, тут зустрічались закохані...
На Україні є дуби, вік яких вимірюється століттями. Окремі дерева «пам'ятають» княжі часи, козацьку вольницю. Як правило, такі дуби отримали охоронні свідоцтва. У нашій республіці нараховується 70 нелинів-довгожителів, що відсвяткували 500-річний ювілей. Патріархом серед них, гадають, є найстаріший дуб, який росте в урочищі Юзефині Рокитнівського району на Ровенщині. Цьому старожилові, за підрахунками вчених, вже за 1300 років.
На схилах Кириківського яру біля села Мельники Чернігівського району росте 1100-літній дуб заввишки до 3О м, діаметр його стовбура — 8,65 м. У затінку його крони збирались учасники визвольної боротьби 1596 р. під проводом Северина Наливайка. Бували тут Пав-люк і Богдан Хмельницький. Під ним гайдамацькі загони на чолі з Максимом Залізняком присягали на вірність Вітчизні. У 1843 р. цей дуб малював Т. Г. Шевченко. Шість разів його вражала блискавиця, а він живе. Місцеві довгожителі кажуть, що це саме про нього, Залізняків дуб, складена пісня «Ой чого ти, дубе, на яр похилився».
Славнозвісному хортицькому дубу — 700 років. Його висота — 36 м, діаметр стовбура — 6,32, а крони — 43 м. Звідси йшли боронити рідну землю від татарів і турків, тут навесні 1648 р. збирались козаки, повставши проти польської шляхти. Був хортицький дуб свідком і того, як кошове товариство писало листа турецькому султанові.
В урочищі Маньківці на Житомирщині майже на 40 м підійняв свої віти могутній дуб. Біля нього табличка «1467» — рік посадки. Його називають Гнатів дуб. Під час Коліївщини, за переказами, тут стратили одного з найактивніших учасників повстання — Гната.
Багато легенд оспівують славний на Тернопільщині Довбушів дуб, на Львівщині та Івано-Франківщині лісові велетні бережуть пам'ять про Великого Каменяра, на Волині — про Лесю Українку, на Харківщині — про Григорія Сковороду. Особливою пошаною користується і дуб Шевченка на Михайловій горі (Черкащина). Тут на березі Дніпра Тарас Григорович зустрічався з Михайлом Максимовичем — першим ректором Київського університету.
Неоціненне й практичне значення дуба, що також немалою мірою прислужилося його славі. Відомо 600 видів дуба, в СРСР ця порода становить лише 1 % вкритої лісом площі. На Україні росте 23 види дуба. Діброви займають 1,5 млн га, тобто чверть усього зеленого покриву республіки.
Велике значення має дуб звичайний. При особливо спрятливих умовах він досягає висоти 40—50 і діаметра 1 —1,5 м. У більшості випадків він живе 500, а іноді й 2000 р.: 120—200 перших років життя росте у висоту, а в товщину — весь час, хоча після 100—120 років приріст у діаметрі дуже уповільнюється. Дуб звичайний має дві форми (різновиди) — літню і зимову. Перша скидає листя на зиму, друга — лише навесні наступного року. Справа в тому, що у зимового листя з'являється на 2—3 тижні пізніше, ніж у літнього. У місці прикріплення листків до гілок не встигає утворитись корковий відокремлювальнии шар і вдарене приморозком листя не опадає (очевидно, його предки були вічнозеленими і зростали в умовах м'якого клімату).
Як релікти особливу цінність мають дуб пухнастий, що росте у Криму, та дуб скельний, який, крім Криму та Карпат, біолог Григорій Смик виявив у зоні Словечансько-Овруцького кряжу на Поліссі.
Дуб росте на родючих грунтах, але може й на бідних супіщаних. Хоч він і світлолюбний, проте в суборах і судібровах непогано почувається й під покровом сосни. До 8 років дерево росте повільно. В цей час воно розвиває могутню кореневу систему. Уже за перший рік життя коріння дуба проникає на глибину 1 м і більше. З 8 до 15—20 років він росте швидко — на 50—70 см щорічно, іноді за вегетаційний період дає два і навіть три прирости.
Дуб цвіте після розпускання листя і запилюється вітром. Плодоносити починає з 30—40 років у вільному стані і з 50—60 — у насадженні. Квіти непоказні і дуже дрібні. У нього два типи квіток — чоловічі та жіночі. Перші зібрані у жовтувато-зеленуваті суцвіття — сережки, які пучками звисають з гілок. Жіночі ще непоказніші і розташовані на кінчиках гілок по кілька штук. Дозрівають жолуді у вересні. Плодоносить дуб хоч і щедро, однак рідко — раз на 6—8 років.
Дуб, вирощений з жолудя, має один, а порослевий — кілька стовбурів, які зростають з того місця, де колись був пень. Господарська цінність порослевих дубів значно менша, ніж насіннєвих, оскільки вони нижчі і в нижній частині стовбура викривлені.
За несприятливих обставин дуб часто суховершить, а його стовбур вкривається водяними пагонами. Таке явище спостерігається також при вирубці супутників дуба і значному його освітленні.
Завдяки розгалуженню густої крони, великій висоті і глибокому корінню дуби надійно захищають землю від водної ерозії і пилових бур, посіви — від посух та суховіїв. Дуб добре скріплює землю, сприяє нагромадженню вологи в грунті, переводить поверхневий стік вологи у підґрунтовий, а за вітростійкістю і впливом на вітровий режим він посідає перше місце. Дуб відмінно очищає повітря від пилу та інших шкідливих домішок. Він виділяє велику кількість фітонцидів, тому в дубовому лісі почувають себе добре всі, особливо хворі на гіпертонію.
За твердістю та міцністю деревини дуб і справді богатир. Особливо цінується деревина мореного дуба, який багато століть пролежав у вологому непроникному для повітря середовищі. У воді без доступу повітря дуб не лише не гниє, а стає ще міцнішим. Його дубильні речовини вступають у реакцію з солями заліза і поступово забарвлюють дерево у сріблясто-чорний колір. Деревина мореного дуба відзначається високою міцністю й стійкістю (в р. Дон у піску на глибині 6 м знайшли дубовий човен, який пролежав під водою 4000 років), відмінно полірується, зберігає колір і блиск. З мореного дуба виготовляють особливо цінні інкрустовані меблі, сувеніри. Взагалі дуб широко використовують не лише у меблевій та машинобудівній промисловості, а й при будівництві житла, гідротехнічних споруд, в суднобудуванні тощо.
У давнину з дубових колод зводили фортеці, будували мости, господарські будівлі, вітряки і водяні млини, ними цямрували криниці, мостили шляхи й гатки. З деревини дуба виробляли відра, діжки, ряжки, колеса до возів.
Велику цінність має і кора дуба. У ній міститься до 20 % дубильних речовин — танідів, без яких не виготовити добротного шкіряного взуття.
Танін, виділений з кори та листя дуба, легко розчиняється у воді і спирті. Розчин його використовують при запальних процесах у порожнині рота і горла, для лікування виразок та опіків. Кору молодих гілок вживають як в'яжучий і зміцнюючий судини засіб. При надмірному потінні ніг роблять ванночки з відваром дубової кори (50—100 г на 1 л води). При поносі такий самий відвар кори, змішаний з суспензією крохмалю в співвідношенні 1:3, використовують для клізм. Відваром дубової кори у суміші з відваром інших рослин лікують флюс, стоматит, рахіт, шлункові кровотечі, золотуху, пролежні та деякі інші хвороби. Відваром кори миють голову при лупі. Дубову кору збирають у квітні в молодняках віком до 30 років. Кору заготовляють тільки на тих деревах, які вирубують під час рубок догляду.
Багаті вони на танін і гали — ідеально круглі утворення на листках дуба. Гали — хвороботворне розростання тканин у місцях укусів та уколів дубової горіхотворки, у центрі цих круглячків восени можна побачити черв'ячка — личинку комахи.
Дуб гарний медонос. Велику цінність мають і жолуді. Вони корисні і поживні, оскільки містять 57 % крохмалю, 7 — білків, 10 — цукру і 5 % жиру. З них роблять борошно і каву. В Кіровоградській області археологи знайшли поселення, мешканці яких ще 5000 років тому пекли хліб із розтертих на борошно жолудів. Сьогодні жолуді — ви-сокопоживний корм для тварин.
Дуб приносить людині велику користь і його треба берегти, садити на непридатних для сільськогосподарського використання землях, скрізь, де він може рости. З літописів відомо, що на Україні дуб садили вже у часи Київської Русі. Нині в республіці щорічно його сіють і висаджують на площі 24—25 тис. га, а вирубують до 3,5 тис. га.
Слід відмітити, що дубові ліси України дуже виснажені надмірними рубками в минулому. Особливо скоротились площі дубових лісів у Карпатах. Якщо у 1888 р. вони становили понад 300 тис. га, то тепер — лише 100 тис. га, тобто в 3 рази зменшились. Площа дубових лісів у республіці досягає 1,6 млн га, у тому числі стиглих — 84 тис. га. Питома вага останніх у високостовбурній секції становить лише 3,9 %, що в 5 разів нижче норми. Для того, щоб щорічний відпуск лісу був постійним і оптимальним, структура лісів за віком повинна бути рівномірною. Отже, зусилля лісівників необхідно спрямувати на опти-мізацію вікової структури дубових лісостанів. Друге не менш важливе завдання — створення на значних площах мішаних, біологічно стійких і високопродуктивних дубових лісостанів у Лісостепу, на Поліссі та в передгірних поясах Карпат і Криму.
ВЕРБА
Верба на Україні у пошані здавна. Ще у давніх слов'ян вона вважалась деревом священним, символом безперервності й постійності життя. Саме верба символізує язичеського бога сонця Ярила, який подарував людям вогонь. До наших днів зберігся звичай в ніч на Івана Купала на честь Ярила прикрашати вербу квітами, палити біля неї купальські вогнища. По закінченні ж свята гілки верби садять у дворах.
Чим же прислужилась нашому народові верба, що її так любовно оспівано у народних піснях та приказках? Мабуть, своєю красою, великою користю, невибагливістю до грунту і клімату. З 500 видів верб, які поширені майже на всій земній кулі, 30 припадає на Україну. Найпоширеніші у нас біла, гостролиста, ламка, попеляста, білолоз, роз-маринолиста, козяча, верболіз та пурпурова, що зростає серед пісків.
Верби біла і ламка — дуже декоративні. Вони найперші серед деревних порід розвиваються навесні і одними з останніх скидають лист восени. Біла верба сягає у висоту ЗО, а в діаметрі — 3 м. Росте вона дуже швидко і доживає до 100 років. Крона у неї розлога, кора сіра, старі дерева часто дуплисті. Молоді пагони на кінцях сріблясто-пухнасті, старі — голі, жовтого і лимонного кольору. У корі міститься 4—5 % саліцилу та 5—11 — танідів, деревина м'яка, легка, її використовують у будівництві, для виготовлення човнів, тари тощо. В сухому місці ця деревина довговічна.
Верба ламка рідко виростає у висоту до 20 і в товщину — до 1 м. Гілки настільки ламкі, що навіть граки легко обламують їх для гнізд. Пагони ї молоді паростки відзначаються гнучкістю. Доживає дерево до 75 років. На відміну від верби білої, яка, крім берегів річок та водойм, зростає і вздовж доріг, верба ламка любить добре зволожений глибокий глинистий грунт.
Шелюга — деревовидний чагарник або дерево висотою до 12 м з темною корою та яскраво-жовтим лубом. На півдні України і Поліссі зарості шелюги є надійним захисником від пісковіїв, добре витримують сухий клімат і безводдя.
Кущові верби найчастіше зустрічаються на берегах річок, їх використовують для заготівлі прутів, з яких споконвіку селяни плетуть необхідні для господарства речі.
Найбільше, мабуть, верби прислужились річкам та ставам. Важко знайти ріку, над якою б не росло це дерево. Міцно пустивши коріння в землю, верби стримують зсуви, не допускають підточування грунту водою, запобігають ерозійним процесам. Коріння верби у землю проникає на 2,5—3 м, сягаючи водоносних шарів і ніби відкупорює їх: Могутня коренева система верб розростається і в боки — до 70 см за рік і сягає далеко за межі крони. Малій річці без верб не вижити — це підтверджено наукою. Якби можна було усі стоки з полів пропустити через зарості чагарникових верб, які ростуть на дні ярів, балок та на берегах рік, то ріки стали б чистими і повноводими. Під час повеней верболози виявляють виняткову життєздатність у боротьбі з водною стихією, приймаючи на себе шалені натиски води, вони захищають береги від руйнівної сили повенен. Часто у зонах, які прилягають до канав, утворюються болота й озера, піднімаються грунтові води і земля засолюється. Виявляється, що верба може бути справжнім насосом для відкачування води. Вчені підрахували: якщо на 1 км каналу створити п’ятирядну захисну смугу з 1000 деревовидних верб, то вона здатна перехопити 100 тис. м3
води за рік. Це відмінний біологічний дренаж.
Верба є природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок та озер, недаремно люди завжди брали воду для пиття під вербою. А в селах, де копають колодязі на куток, тобто на 10—15 дворів, люди у відра з водою кладуть невеличку вербову дощечку: це дезинфікує воду, поліпшує її смакові властивості. Літньої пори під вербою прохолодніше, ніж під будь-яким іншим деревом. Це пояснюється тим, що вона містить багато води. Верба очищає не лише воду, а й повітря — кожне дерево на метрів десять оточене непомітною аурою, де немає жодної хвороботворної бактерії.
Зацвітає верба рано навесні, період цвітіння триває два-три тижні. Після цього тичиночні сережки опадають, а маточкові видовжуються і грубішають. На початку червня (через місяць після цвітіння) на них дозріває багато продовгуватих коробочок, які розкриваються і з них випадає насіння, що негайно проростає. За час еволюції верба пристосувалася до життя в заплавних умовах: її насіння дозріває одночасно із спадом води після паводку. Маса 1000 свіжозібраних насінин становить лише 0,12 г. Воно не має насіннєвого періоду спокою і майже позбавлене поживних речовин. Відразу після достигання у них починається процес росту. Сім'ядолі дозрілого насіння починають зеленіти через 2 год після висіву у вологий грунт, за добу все воно проростає, при несприятливих умовах швидко гине. Найпростіший спосіб вирощування сіянців — нарізати пагони довжиною 25—30 см разом з розкритими плодами — коробочками і посадити у грядки з добре обробленим і вологим грунтом. Відстань між пагонами у рядку 5—10 і між рядками — 20—25 см.
Квіти верби дають багато нектару і пилку в той час, коли інші види деревних і трав'янистих порід ще не цвітуть. Перший взяток бджоли беруть саме з вербових сережок. З 1 га вербняків вони збирають до 150 кг меду, щоправда, він менш корисний, ніж гречаний або липовий. Але найсмачніша медівка буває саме з вербового меду.
Високо цінуються вулики з вербових дощок, у них бджоли добре розмножуються і менше хворіють. У сухих вербових дошках пори заповнені повітрям, яке є чудовим теплоізолятором.
На Україні здавна виробляли з верби музичні інструменти. Особливо прославилася вона в кобзах, а потім у бандурах.
З вербової деревини виготовляють меблі, човни, ложки. На Запорізькій Січі кожен козак мав свою вербову ложку. Добровольця, який такої не мав, запідозрювали як ворога.
На півдні України та Подніпров'ї більшість осель зводили у давнину із лози (глинобитні і турличні будівлі). Незамінною була лоза при виготовленні ясел, кошар, кліток для свійської птиці. На Поліссі з верби плели кошики, тини, хлібнички, інші речі.
У лісовому фонді республіки різні види верб займають незначніплощі і в основному як домішки головних порід. У молодниках при проведенні рубок догляду вербу як малоцінну породу вирубують, тому що вона пригнічує головні лісоутворюючі породи.
Верба — дерево цілюще. У її корі містяться смоли, флавоноїди та глікозид саліцин. Настій з кори знижує температуру, оскільки спирт окислюється в організмі, перетворюючись на саліцилову кислоту. Відвар вербової кори вживають по 1 —2 столових ложки тричі на день за 20—ЗО хв перед їдою при грипі, гострих респіраторно-вірусних інфекціях, подагрі, ревматизмі, відкладенні солей, артрозо-артритах, невралгіях, радикуліті, міозиті, травмах м'яких тканин, кровотечах, безсонні, захворюваннях шлунка, печінки та жовчного міхура, в гінекології, при шкірних захворюваннях тощо.
Кора верби входить до складу потогінних чаїв при простуді. Зовнішньо її відвар застосовують для лікування екземи і дерматиту, виразок і гнійних ран. Ним полощуть горло при ангінах, стоматитах, фа-ринголарингітах. Порошком з вербової кори посипають кровоточиві рани та порізи. А при випаданні волосся та лупі відваром кори верби і коріння лопуха миють голову.
При запаленні нирок п'ють відвар чоловічих суцвіть верби козячої. Потовчене листя прикладають до фурункулів для їх розм'якшення.
Для лікарських потреб кору збирають ранньою весною (до розпускання листя) з гілок завтовшки з палець. Чоловічі сережки зривають під час цвітіння.
Про користь, яку отримує людина від верби, відомо багато. Але сказаного вище, мабуть, досить для того, аби переконатися, наскільки уважними ми повинні бути до цієї дивовижно витривалої, ніжної провісниці весни. Верба була священною для наших предків, священною вона повинна залишитися і для нас.
|
