Вступ

Актуальність теми. Галузь виробництва зерна є галуззю стратегічного значення. Продукція галузі використовується в трьох основних і дуже важливих напрямках. По-перше, вона має продовольче значення, бо хліб та хлібопродукти є одним із основних продуктів харчування населення України. По-друге, зерно є високопоживним кормом для тварин, тому воно виступає важливим складовим елементом кормової бази тваринництва. Тому від розвитку галузі виробництва зерна в значній мірі залежить економічна ефективність галузі тваринництва. По-третє, зерно є сировиною для багатьох галузей народного господарства: хлібопекарської, борошномельно-круп'яної, макаронної тощо.

В зв'язку з цим державою для управління процесами розвитку галузі вживається багато заходів. Зокрема розроблено обширну нормативно-правову базу у вигляді Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", програми „Зерно України 2001-2004р.р.", указів Президента України „Про заходи щодо забезпечення та функціонування аграрного ринку".

Незважаючи на те, що розвитку галузі зерна приділяється дуже багато уваги і зі сторони держави, і зі сторони сільськогосподарських підприємств, тут є ще багато невирішених досить складних проблем. Все це в сукупності і обумовлює актуальність обраної теми.

Мета дослідження. Мету дослідження обиралося, виходячи із стану розвитку галузі виробництва зерна та ринку зерна в Україні в цілому (на макрорівні) та на рівні конкретного підприємства - ТзОВ “Великоглибочецьке” с. В. Глибочок Тернопільського району (на мікрорівні) та із наявності і характеру проблеми, які тут мають місце. Метою даної роботи є вивчення державної політики в галузі виробництва і реалізації зерна, дослідження процесів формування ринку зерна, аналіз стану ринку зерна в Україні та виявлення тенденцій, які склалися на ньому; аналіз економічної ефективності виробництва і реалізації зерна на рівні конкретного підприємства та обґрунтування шляхів підвищення ефективності виробництва зерна в конкретному підприємстві.

Завдання та методи дослідження . Для досягнення поставленої мети нами виконувались такі завдання: зібрано і опрацьовано необхідну інформацію (літературні джерела, статистичні дані) про державну політику в галузі зерновиробництва, про стан ринку зерна в Україні, про економічну ефективність виробництва зерна в ТзОВ “Великоглибочецьке” проведено відповідні дослідження та аналітичні розрахунки з використанням методів аналізу і синтезу, дедукції і індукції, монографічного методу, таких статистичних прийомів як порівняння, ряди динаміки тощо.

Огляд літератури. Наукові дослідження обраної теми магістерської роботи пов'язані із опрацюванням літературних джерел, в яких розглядаються проблеми розвитку зернової галузі. Багато уваги проблемам розвитку зернової галузі приділяється в працях про розвиток АПК таких відомих вчених-економістів України, як П. Саблука, В. Юрчишина, О. Онищенко, П.Гайдуцького та багатьох інших. Цими вченими шляхи вирішення проблем зерновиробництва обґрунтовуються в контексті вирішення проблем загального розвитку АПК України. Мова йде про аналіз державної політики щодо розвитку АПК та про місце галузі сільського господарства в сукупності галузей АПК; про напрямки вдосконалення державної політики в сфері формування і ефективного функціонування аграрного ринку, в тому числі і ринку зерна і т.п.; про розвиток економічних відносин між суб'єктами ринку зерна тощо.

Конкретно різним проблемам ринку зерна присвячені праці Соловйова І.0., Є. Ю. Кирилова, Шевченка В. І., Могильного О.М. та інших вчених.

Новизна дослідження. Вивчено сучасний стан виробництва зерна, його зберігання та реалізацію, участь підприємства в біржовій торгівлі зерном, розкрито сучасну структуру зернового господарства, обґрунтовано перспективи розвитку зернового господарства.

Об'єктом дослідження виступають процеси формування економічної ефективності виробництва зерна в господарстві. Для роботи над науковимдослідженням використано річний звіт підприємства “Великоглибочецьке” та статистичну інформацію, опубліковану в статистичних щорічниках.

І. Фактори впливу на стан ефективності зернового господарства в Україні

Зернове господарство займає базове місце у сільськогосподарському виробництві країни та гарантує її продовольчу безпеку. Зерно — сировина для хлібобулочної, кондитерської та круп'яної промисловості, використовується у спиртовій, пивоваренній і медичній галузях. Від ефективності ведення зернового господарства залежить розвиток тваринництва. Разом з тим, у масштабі економічного розвитку країни та її економічного потенціалу, зернове господарство відіграє роль одного з головних джерел поліпшення ресурсного та розвитку експортного потенціалів.

Починаючи з 1990 року, в зерновому господарстві України відбулися вагомі структурні зміни. Протягом аналізованого періоду загальна площа посіву мала чітку тенденцію до зменшення — у 2002 році порівняно з 1990 роком вона скоротилася на 11,4%. Площа ж під зернові й зернобобові культури скорочувалася до 2000 року, проте у 2001 році збільшилася, порівняно з 2000 роком, майже на 2 млн. га, що на 1 млн. га більше, ніж у 1990 році (таблиця).

У структурі посівів частка зернових і зернобобових культур залишалась майже незмінною до 1999 року (45% у 1990 році та 46,4% у 1999-му), у 2002 році вона збільшилася до 56%. Площа під пшеницею скоротилася на 11%, зменшилась її частка у загальній площі зернових і зернобобових — з 51,9% у 1990 році до 47,4% у 2002-му.

Скоротилася площа посіву кукурудзи на зерно (на 3,7%), хоч її частка у структурі посівних площ майже не змінилась і залишилася на рівні 8,3%. По інших культурах площі посіву в 2002 році порівняно з 1990 роком зросли. Так, жита у 2002 році було посіяно на 44,2% більше, частка посіву цієї культури у загальній структурі збільшилася майже удвічі. Найбільше, порівняно з іншими культурами, зросла посівна площа під ячменем (на 52,1%) при майже незмінній частці посіву у загальній структурі.

Основою зернового господарства в Україні залишається пшениця, на яку припадає найбільша частка у загальному валовому зборі. Основною причиною зменшення валових зборів до 2000 року майже по всіх наведених культурах було зниження урожайності. Валовий збір пшениці у цьому році становив лише 9,77 млн. т при врожайності 20 ц/га. Хоча за останні два аналізовані роки валовий збір цієї культури збільшився порівняно з 1997—2000 роками і досяг рівня 1990 року, він залишається дуже низьким (на 65,8% менше у 2002 році порівняно з 1990 роком).

Динаміка посівних площ основних сільськогосподарських культур по всіх категоріях господарств

Моніторинг виробничо-фінансової діяльності підприємств і організацій за 2002 рік (заключні дані) / Міністерство аграрної політики України. — К., 2003.

Аналізуючи сучасний стан вітчизняного зернового господарства, не можна не звернути увагу на ряд чинників, які значно впливають на ефективність зерновиробництва. До них належать у першу чергу: матеріально-технічне забезпечення виробництва (достатня кількість машинно-технічних засобів, що відповідають стандартам нових технологій); постачання високоврожайних, цінних у продовольчому і кормовому відношенні сортів посівного матеріалу; достатнє внесення мінеральних та органічних добрив; впровадження науково обґрунтованих сівозмін з оптимальним насиченням і раціональним розміщенням посівів зернових культур.

Таким чином, для забезпечення раціонального рівня механізованого виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції потрібно довести кількісний та якісний склад машинно-тракторного парку до науково обґрунтованої технологічної потреби, за якої всі операції виконуватимуться в найкращі агротехнічні строки з високою якістю та низькими витратами коштів і матеріально-технічних ресурсів. Проте наявний машинно-тракторний парк не відповідає сучасним вимогам аграрного виробництва. Нині в аграрному секторі використовується близько 296 тис. тракторів, 54 тис. зернозбиральних комбайнів, 23,5 тис. кормозбиральних комбайнів. У 2002 році кількість тракторів, порівняно з 1990 роком, зменшилась на 35,5%, зернозбиральних і бурякозбиральних комбайнів — відповідно на 50,4 і 44%. Основними машинами сільське господарство забезпечене лише на 48—66%. Крім того, відсутність необхідних коштів на закупівлю запасних частин не дозволяє виконувати потрібний обсяг ремонту наявної техніки, а тому готовність тракторів до відповідних сезонів польових робіт знизилася за аналізований період з 92 до 76%, зернозбиральних комбайнів — з 84 до 49%. Через технічні несправності не використовується четверта частина тракторів і комбайнів. Близько 90% техніки, що залишалася в господарствах, відпрацювала по одному і більше нормативних строків експлуатації. Внаслідок зносу за період з 1990 по 2002 рік списано понад 198 тис. тракторів, близько 46 тис. зернозбиральних комбайнів, десятки тисяч одиниць іншої сільськогосподарської техніки.

На заміну списаної техніки за останні 5 років сільськогосподарськими підприємствами придбано лише 9700 тракторів, 390С зернозбиральних комбайнів, з яких 1370 — зарубіжних, що були в експлуатації 3—8 років. Внаслідок різкого зниження купівельної спроможності споживачів техніки, її закупівля значно зменшилася.

Ефективність зерновиробництва, а саме врожайність сільськогосподарських культур, як було сказано вище, в першу чергу залежить від якості ґрунтів, внесення мінеральних та органічних добрив. Науково обґрунтоване використання добрив дозволяє одержувати біологічно цінну рослинницьку продукцію, яка придатна навіть для дитячого та лікувального харчування. Удобрення беззаперечно впливає на родючість ґрунту. Наприклад, органічні добрива підвищують вміст гумусу, застосування їх у поєднанні з мінеральними поліпшує агрофізичні, фізико-хімічні та біологічні властивості ґрунту.

На різке зниження врожайності зернових значно вплинув низький рівень внесення мінеральних добрив. У 2002 році під посіви сільськогосподарських культур в Україні вносили всього 9,4% від кількості мінеральних добрив, використаних у 1990 році. Аналогічна ситуація з їх внесенням з розрахунку на 1 га посівної площі. У 1990 році під зернові (без кукурудзи) вносили 125 кг д. р. на 1 га, тоді як у 2000-му — 15, 2001 — 21, 2002 році — 24 кг. Якщо при забезпеченні мінімальної потреби в мінеральних добривах до 1990 року врожайність зернових становила 28—35 ц/га, цукрових буряків — 280—300, соняшнику — 16 ц/га, то у 1999 році вона дорівнювала відповідно 14—20, 156 і 10 ц/га. Починаючи з 2000 року відмічається деяке збільшення внесення мінеральних добрив під посіви сільськогосподарських культур. Разом з тим статистика свідчить про підвищення врожайності.

Значно порушений баланс внесення хімічних елементів. У 1990 році співвідношення М:Р:К становило 1,0:0,7:0,7, а в 2001 році — відповідно 1,0: 0,07 : 0,13. Недостатнє заміщення винесених з урожаєм мінеральних речовин, незбалансованість їх структури (збільшення частки азотних добрив) посилює мінералізацію і виснаження ґрунтів, а відтак і зниження гумусності з усіма негативними наслідками.

Не краща ситуація і з органічними добривами. Якщо у 1990 році їх вносили 8,6 т (в перерахунку на 100% поживних речовин), то в 2000 році — 1,3 т на 1 га, що у 6,6 раза менше. Не збільшилось їх внесення у 2001 і 2002 роках.

За даними Інституту ґрунтознавства і агрохімії УААН, вміст гумусу досить тісно корелює з урожайністю. Його зменшення в ґрунті на 1% призводить до зниження врожайності на 15%. За умов, коли різко зменшено внесення органічних добрив, вміст гумусу у типовому чорноземі може підтримуватися тільки там, де число полів сівозміни з просапними культурами не перевищує числа полів із травами.

Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України від 20 квітня 1998 року про Програму "Зерно України" з метою забезпечення цільового, комплексного, науково обґрунтованого розвитку зернового господарства й для забезпечення зерном у повному обсязі внутрішніх потреб і на експорт планувалося застосовувати найбільш ефективні методи використання добрив (рядкове та підживлення), а також асоціативні біопрепарати, які здатні фіксувати атмосферний азот і вивільняти з ґрунтового комплексу зв'язаний фосфор (ризоагрин, мізорин, флавобактерин), вуглеамонійні солі й регулятори росту рослин. Крім того, враховуючи обмежену кількість як органічних, так і мінеральних добрив, Програмою передбачалося застосування найбільш ефективних методів їх використання. Щоб збільшити приріст урожайності зерна на 1 кг д. р., треба внести добрив до 6-7 кг. Передбачалося до 2000 року щорічно вносити на 1 га орної землі 5—6 т органічних добрив, а під зернові культури — по 60—80 кг д. р. мінеральних добрив. У більш віддаленій перспективі ці обсяги планувалося збільшити в 1,5—2 рази.

Реальна картина виявилася протилежною щодо запропонованої у 1998 році Програми. Замість 5-6 т органічних добрив у середньому по Україні у 2000 році вносили їх тільки 0,7 т під посіви зернових. Крім того, з кожним роком ця цифра зменшувалась. Аналогічна ситуація і з внесенням мінеральних добрив.

Однією з головних причин значного зменшення внесення органічних добрив було зниження обсягів виробництва у галузі тваринництва. Зменшення площ посіву кормових культур у свою чергу також зумовило скорочення поголів'я худоби, яке за аналізований період (1991-2000 роки) в середньому зменшилося на 55%.

У ринкових умовах господарювання на економічну ефективність виробництва, яка на кінцевому етапі розглядається як його прибутковість, впливає ціна реалізації продукції. Щоб виявити, як рівень цін впливає на прибутковість вирощування пшениці озимої, нами були проведені відповідні розрахунки на прикладі сільськогосподарських підприємств Київської області за 2001 і 2002 роки.

Ціна реалізації на озиму пшеницю у 2001 році коливалася у межах 260—610 грн. за тонну і в середньому становила 440 грн/т. У 2002 році ціна була у межах 280— 460грн. за тонну і в середньому дорівнювала 330 грн./т, тобто на 110 грн. менше, ніж у попередньому році. Середня рентабельність у 2001 році становила 37,68%, а в 2002 році — 21,98%, тобто у 1,7 раза менше. Причому середня собівартість озимої пшениці у 2001 році була більша на 5,2 грн./т, затрати праці вищі на 8,4 люд.-год. на 1 т порівняно з 2002 роком.

Звичайно, середня ціна реалізації не є об'єктивним показником, вона не показує градації цін по структурі реалізації і потребує глибшого дослідження в даному напрямі. Розрахунки свідчать про взаємовплив таких показників, як обсяг виробництва, одержаний прибуток від реалізації даного обсягу і ціна реалізації, та тенденцію, спричинену збільшенням або зменшенням ціни. Так, у взятих для розрахунків сільськогосподарських підприємствах обсяг виробництва озимої пшениці становив 487,8 тис. т, що на 18,1 тис. т більше, ніж у 2001 році. При цьому прибуток від реалізації у 2002 році був на 21,2 млн. грн. менший, ніж у 2001 році внаслідок зниження ціни. На 1 т дані підприємства втратили у середньому 92 грн.

Низькі ціни у 2001—2002 роках, на думку аналітиків, були зумовлені значною перевагою пропозиції над попитом¹ . Про те, що саме попит і пропозиція відіграють головну роль у встановленні цін, свідчить ситуація, яка склалася на ринку зернових у 2003 році.

Ринок зернових демонструє безпрецедентний ріст, причому максимум цін на продовольчу пшеницю ще не досягнуто. З вересня 2003 року на пшеницю 3 класу ціни зросли від 970—1050 грн./т ЕХW до 1200 грн./т ЕХW наприкінці місяця. Кілька великих угод укладено за ціною 1220 грн./т ЕХW, однак попит на ринку продовольчого зерна значно перевищує пропозицію. Уперше за багато років продовольча пшениця дорожче соняшнику, що нині пропонують на ринку за ціною 900—950 грн/т ЕХW. Основними факторами, що спричинили ріст цін, називають такі: відсутність внутрішньої пропозиції, нерівномірний імпорт продовольчої пшениці, що призводить до нерівномірного насичення ринку.

Таким чином, сільськогосподарські підприємства у 2002 році втратили значні прибутки через низькі ціни на сільськогосподарську продукцію. Щоб забезпечити прибутковість національних виробників зернової продукції, в першу чергу держава повинна втручатися в процес ціноутворення на зерновому ринку, політичними й економічними важелями забезпечувати рівень цін, який би стимулював зерновиробництво і надавав можливість розширеного відтворення для сільськогосподарських виробників у цій галузі.

Ще одним важливим чинником, що впливає на прибутковість зерновиробництва, є конкурентоспроможність продукції даної галузі. Високу конкурентоспроможність вітчизняного зерна на внутрішньому і зовнішньому ринках може забезпечити застосування нових, цінних у продовольчому і кормовому відношенні сортів та впровадження середньо- і низьковитратних енергозберігаючих технологій вирощування зернових культур, які дають можливість одержувати відносно високі врожаї зерна належної якості за низької його собівартості.

Таким чином, зважаючи на вищенаведений аналіз, зернове господарство ще не вийшло із затяжної кризи, в якій перебуває вся сфера сільського господарства. Хоча слід відмітити, що відбулися деякі позитивні зрушення починаючи із 2001 року: підвищення рівня врожайності зернових у 2001 році в цілому на 28,5%, валового збору — на 38,4%. Але забезпечення матеріально-технічними засобами залишається на дуже низькому рівні й має тенденцію до погіршення.

Отже, щоб вивести зернове господарство на належний рівень та забезпечити його прибутковість, у першу чергу товаровиробникам потрібна фінансова підтримка з боку держави, яка б спрямовувалась на придбання та застосування новітніх технологій щодо вирощування зернових; високоврожайних, стійких проти хвороб сортів посівного матеріалу; розробку науково обґрунтованих програм з підтримки зерновиробництва, які б реально працювали.

Експорт у найближчій перспективі прогнозується на рівні 3 млн. т. Досвід Франції показує, що, виробляючи близько 60 млн. т. зерна, можна експортувати його у розмірах, які перевищують 50 % виробництва. Цей результат може бути досягнутий через інтеграцію проектів менеджменту і маркетингу, необхідне інвестування в інфраструктуру. Україна, маючи таке велике зернове поле, повинна мати свій власний комбайн – і за еквівалентною до значення зерна вартістю. Необхідно підкреслити, що 30% втрат зерна – втрати через нестачу комбайнів, затягування строків збирання. На 1000 га зернових культур припадає всього 7 комбайнів, а в Херсонській, Одеській, Запорізькій, Донецькій областях – 6.

Порівняно з 1997 р. кількість зернозбиральних комбайнів у господарствах України зменшилась з 110 тис. до 80 тис., кукурудзозбиральних – з 14 тис. до 10 тис., а їх технічний стан – на рівні повного спрацювання: недостатня кількість зернозбиральної техніки зумовлює не тільки великі втрати зерна, але й погіршення його якості.

Концепція стійкого розвитку зернового господарства має будуватися на засадах удосконалення його структури, усунення втрат і збалансування попиту з урахуванням природного потенціалу земель, які можуть використовуватися у господарствах товарного землеробства без порушення агротехніки від збільшення посівів зернобобових культур.

Охарактеризуємо за допомогою таблиці 1 урожайність зернових культур.

З даних таблиці можна зробити висновок, що у 1999 вона знизилася на 20 % порівняно з 1990 р. Надзвичайно знизилась за останні роки урожайність озимого жита, озимого ячменю, кукурудзи на зерно (26 ц/га). Дальше підвищення врожайності по групі зернових у цілому можна досягти завдяки удосконаленню структури їх посівних площ, зокрема збільшенню питомої ваги площ високоврожайних і зменшенню низьковрожайних культур. При цьому слід враховувати потреби країни в необхідній кількості зерна різного господарського призначення – хлібного, круп’яного, технічного і фуражного.

Важливим показником рівня виробництва зерна є валовий збір, який наведений у таблиці 2 . Питома вага валового виробництва пшениці в останні роки становить близько 50 % від загальної кількості виробленого зерна в Україні. Як показано у таблиці з кожним роком в Україні зменшуються валові збори зернових, особливо озимої пшениці, проса, вівса, кукурудзи на зерно. Поряд із збільшенням виробництва зерна особливе значення має підвищення його якості. Для того, щоб збільшити валові збори зерна при високій його якості необхідно перш за все впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типу і вирощувати їх з урахуванням фізіологічних особливостей. Необхідно вирощувати зернові культури по найкращих попередниках на основі прийнятих сівозмін, перехід від окремих заходів боротьби з шкідниками, хворобами і бур’янами до інтегрованих систем боротьби з ними і інші заходи. Важливим показником рівня виробництва зерна є кількість його на душу населення. В Україні цей показник різко зменшується з кожним роком. Так, як у 1990 р. виробництво зернових і зернобобових культур на душу населення становило 490 кілограмів.

Охарактеризуємо за допомогою таблиці 3 виробництво зерна по категоріях господарств України.

Таблиця 3

Виробництво зерна по категоріях господарств

З таблиці видно, що найбільша частка виробництва зерна припадає на с/г підприємства і особисті підсобні господарства населення, включаючи орендарів-громадян. Також, з даних таблиці свідчить те, що в Україні, починаючи з 1991 р. частка виробництва зерна фермерськими господарствами поступово зростає і у 1999 р. вона становить 500 тис. тонн.

Ці всі дані можна відобразити і у динаміці виробництва зерна по категоріях господарств (діаграма 1).

Щоб охарактеризувати стан зернового господарства України, то необхідно проаналізувати товарну пропорцію зерна за каналами реалізації.

Зміни, що відбулися за останні 5-6 років у реалізації зерна і впроваджені маркетингу, свідчать про поступовий перехід від адміністративної економіки до ринкової. Вважаючи державні закупівлі зерна основою політичної і соціально-економічної стабільності в країні, держава тривалий час контролювала процес реалізації цього виду продукції, диктувала селянину умови збуту через державне замовлення і держконтракт, одночасно намагаючись заінтересувати товаровиробника авансуванням (безпроцентним кредитом), матеріально-технічним забезпеченням, стимулюванням обсягів продажу зерна понад рівень держзамовлення, компенсацією транспортних витрат по доставці на елеватори, рівнем орієнтованої закупівельної ціни, що вважалась нижньою межею при закупівлях підприємствами хлібопродуктів. Динаміка обсягів товарної пропозиції в Україні, зміни в структурі каналів розподілу зерна у господарств суспільного сектора наведена в таблиці 4

Таблиця 4

Реалізація зерна по різних каналах в 1990-99 рр. господарствами суспільного сектора

Таблиця 5

Структура розподілу зерна по каналах реалізації за 90-99 рр. господарствами суспільного сектора

Характеризуючи динаміку торгівлі, слід відзначити, що у 1990-92 рр. вона була досить стабільною. В урожайному 1993 р. її обсяги досягли максимуму – 20 млн. т., а в наступні 5 років зменшились, сягаючи лише 13 млн. т. Загальне зменшення продажу за 1991-1997 рр. становило майже 10 % і насамперед звузився внутрішній ринок зерна (від 17,8 до 10,1 млн. т.); а також нерозвиненість ринкової інфраструктури, яка не змогла вчасно компенсувати втрачені можливості гарантованого збуту.

Для товаровиробників, які мають великі партії продовольчого і фуражного зерна, більш привабливим є продаж зерна на біржах, де вони можуть скористатися перевагами поточної кон’юктури ринку, протягом п’яти днів отримати гроші. Реалізація зерна в рахунок держкомітету і продаж на біржах – це ті канали, які дозволили товаровиробнику виручити максимальну ціну за його продукцію у період мінімально низьких цін – зразу після збирання врожаю. У цей період реалізувалось до 90 % всього товарного зерна. Продаж підприємством споживкооперацій, населенню і видача в рахунок оплати праці, реалізація на ринку та через власні магазини, бартерна торгівля не забезпечили господарством значних доходів. Проте слід сказати, що продаж зерна населенню в останні роки збільшився від 4 млн. т. у 1991 р. майже до 44 млн. т. у 1997-1998 рр. У 1,5 рази виросла реалізація зерна на ринку, через власні магазини. І хоч тут ціни порівняно з цінами держконтракту нижчі більш як на третину, проте в умовах високої інфляції господарства вигравали на швидкості обігу грошей, які зразу ж спрямовувались на придбання матеріальних ресурсів.

Зерно є традиційним біржовим товаром, його ринок не вимагає інтеграційних процесів і зайвих посередників. Однак з огляду на велике стратегічне значення ринку зерна, роль і місце державного посередництва в ньому не викликають сумніву. Зерновому господарству і ринку зерна властиві регіональні проблеми, пов’язані з різницею між виробництвом і потребами, попитом і пропозицією на регіональних ринках.

Порівняння даних за 1991-1998, 99 рр. щодо потреби в зерні з його середньорічним виробництвом показує, що Україна забезпечує себе власним зерном лише на 70 %, зокрема, області Полісся – 64 %, Карпат – 23%, Лісостепу – на 86 % і Степу – на 73 %. Найбільший дефіцит зерна мають Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Донецька, Київська області. Виробляють зерна понад потреби Херсонська, Черкаська, Хмельницька, Тернопільська, Вінницька, Сумська, Полтавська і Чернігівська області.

У перспективі Україна повинна мати достатню кількість продовольчого і фуражного зерна для повного забезпечення своїх власних потреб, а також для його експорту на зовнішній ринок.

Розвиток приватного свинарства і птахівництва тісно пов’язується з розвитком ринку зернофуражних ресурсів. Якщо для повного забезпечення населення хлібопродуктами достатньо виробляти 110-120 кг борошна на одного жителя України (всього 6-7 млн. т.), то для розв’язання стратегічних питань сталого розвитку свинарства, птахівництва в експортно-орієнтованих моделях потреба у зернофуражних ресурсах може сягнути 38-40 млн. т. Цього рівня можна досягти через розширення та інтенсифікацію зернового господарства.

Серед важливих проблем розвитку зернового господарства необхідно врахувати можливості розвитку спиртової, лікеро-горілчаної та пивоварної галузей промисловості, а також можливості експорту озимої пшениці, особливо її цінних сортів і пивоварного ячменю.

ІІ. Рівень розвитку господарства та економічна оцінка виробництва зерна в ТОВ “Великоглибочецьке”

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ТОВ “Великоглибочецьке”.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” було створене в 1947 році. За роки існування відбулись і відбуваються значні зміни в його розмірах. В 1960 році був приєднаний колгосп ім.. Калініна /с.Дубівці/. В 1982 – господарству було передано районне міжгосподарське підприємство по відгодівлі ВРХ.

Колгосп ім. Енгельса (с.Довжанка) – приєднався в 1986р., а село Плотиче – в 1989 р. На основі Постанови державного агропромислового комітету України від 17 травня 1988 р. на базі даного господарства була створена агрофірма “Великоглибочецька”. В 1993 р. – селянська спілка “Довжанецька” (с.Довжанка) – від’єдналося. В січні 1996 р. згідно рішення зборів уповноважених агрофірму було реорганізовано в сільськогосподарське товариство власників земельних і майнових паїв “Великоглибочецьке”. В 1997 р. власники земельних і майнових паїв с.Плотича вийшли цілісним майновим комплексом, передавши при цьому свої майнові і земельні паї приватному агропромисловому підприємству “Довжанецьке”.

В 1999 році частина власників земельних і майнових паїв в с. Дубівці також вийшли з господарства і передали при цьому свої майнові і земельні паї приватному підприємству “Онікс”. У 1998 році с/г Товариство власників було реорганізоване в ТОВ. В склад ТОВ входять: с. Великий Глибочок, частина с. Дубівці.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” розташоване в приміській зоні обласного центру м. Тернопіль. Центральна частина господарства знаходиться в с. Великий Глибочок.

В даний час в господарстві працює 180 чоловік, з них спеціалістів – 17; з них з вищою освітою – 9 чоловік. З жовтня господарством керує Василина. Згідно рішення п’ятої позачергової сесії двадцять другого скликання Тернопільської районної Ради народних депутатів від 31.08.1995 року господарству був виданий державний акт на право колективної власності на землю.

В лютому 1996 року земля була розпайована між працюючими і пенсіонерами господарства і видані кожному сертифікати на земельний пай.

Станом на 01.01.2001 року Товариство з обмеженою відповідальністю використовує землю своїх пайовиків шляхом заключення договорів оренди на земельний пай.

Товариство діє на засадах підприємництва і спрямоване відповідно до Законів України “Про колективне с/г підприємство”, “Про підприємства в Україні” і ін.

Підпорядкованість: Міністерство агропромислового комплексу.

Юридична адреса: 283114 Україна, Тернопільська область, Тернопільський район, с. В. Г либочок, вул. Степана Бандери, 26.

Розрахунковий рахунок: 26000203158003 в сільському відділенні АК АПБ “Аваль”.

Для забезпечення діяльності товариства за рахунок майнових паїв засновники формують статутний фонд в розмірі 7 млн. 888 тис. грн. На сьогодні за ТОВ “Великоглибочецьке” закріплено 861 га земельних угідь, в тому числі с/г угідь – 754 га.

Таблиця

Динаміка земельних і с/г угідь ТОВ “Великоглібочицьке”

Аналіз даних таблиці та діаграми свідчить про те, що в господарстві загальна земельна площа у 2005 р. порівняно з 1999 р. зменшилася на 2192 га. Зменшилися площі с/г угідь на 2130 га та ріллі на 1855 га. Ці зміни пов’язані з реорганізацією даного господарства за вказаний період часу. У 2005 р. у зв’язку із нестачею коштів масштабні меліоративні заходи не проводилися. Це стосується площі лісу, ставків та водоймищ, та у звітному році вона не змінилася порівняно з 2003-2004 рр., однак порівняно із 1999 р. зменшилася відповідно на 3 і 1 га.

Для забезпечення роботи автотракторного парку в господарстві є дві ремонтні майстерні, одна для тракторів, друга для автомашин. Також в товаристві є одна тракторна бригада, одна рільнича бригада, свиноферма, також ферма по відгодівлі ВРХ і молочна ферма.

Аналіз виробничо-господарської діяльності господарства та ефективності використання основних засобів, ресурсів, робочої сили показує, що економічні підходи, які використовуються сьогодні в управлінні господарством не виправдали себе. Техніка в ТОВ “Великоглибочецьке” застаріла, майже недієздатна, внаслідок відсутності фінансових ресурсів Товариство не може отримувати послуги сервісних служб, отримувати мінеральні добрива і гербіциди від їх постачальників.

Охарактеризуємо за допомогою схеми організаційно-господарську структуру ТОВ “Великоглибочецьке”.

Схема

Організаційно-господарська структура ТОВ “Великоглибочецьке”

Товариство з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке”

Ферма ВРХ включає:

1. Молочне стадо.

2. Молодняк ВРХ і доросла худоба ВРХ на відгодівлі.

3. Молодняк на дорощуванні.

Свиноферма включає:

1. Основні свиноматки з приплодом.

2. Ремонтний молодняк.

3. Молодняк і дорослі свині на відгодівлі.

Первинні одиниці, які входять до складу даного господарства, займаються виробництвом продукції, наданням послуг і використанням робіт.

За економічним значенням в господарствах розрізняють: головні, додаткові та підсобні галузі.

Головна галузь у с/г підприємстві і характеризує основний виробничий напрямок господарства, додаткові галузі дають менше товарної продукції, ніж головна, проте в поєднанні з нею можуть успішно забезпечувати розвиток господарства.

Охарактеризуємо за допомогою таблиці структуру товарної продукції за три останніх роки і визначимо спеціалізацію господарства.

Таблиця

Структура товарної продукції за 2002, 2003, 2004 рр. в ТОВ “Великоглибочецьке”

Як свідчать показники таблиці, найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції Товариства займають в 2004 р. зерно і цукрові буряки. За цукрові буряки був отриманий цукор, реалізація якого була відображена у виручці від промислової продукції.

По питомій вазі структури товарної продукції можна зробити висновок, що ТОВ має виробничий напрямок – зерново-буряковий з розвинутим тваринництвом.

Охарактеризуємо за допомогою таблиці наявність в господарстві техніки, тракторів с/г машин.

Таблиця

Облік тракторів, с/г машин і енергетичних потужностей на 1 січня 2005 р.

Таблиця

Рух основних с/г машин (шт.)

Комбайни розміщені в боксах, інша с/г техніка розміщена під навісами або на машинному дворі на асфальтному покритті. Є два зерно токи і складські приміщення місткістю 5 тис. тонн зерна. Для обробки зерна є зерноочисні і зерносушильні установки.

Як вже було вище сказано, техніка в господарстві застаріла. Моральний та фізичний знос машин не дає змоги вийти на високі показники ефективності с/г виробництва. Парк машин майже не поповнюється через брак запасних частин, нових вузлів, агрегатів з року в рік техніку ремонтують абияк. Господарство нині шукає запасні частини, витрачаючи великі кошти на їх придбання. В сучасних умовах інфляційні процеси на паливно-мастильні матеріали і запасні частини ведуть до постійного подорожчання вантажоперевезення. Склад машинно-тракторного парку повинен відповідати виробничій спеціалізації господарства, оскільки для виробництва певних видів продукції необхідна відповідна система машин. До основних показників, які характеризують ефективність використання машинно-тракторного парку відносяться норма виробітку, коефіцієнт технічної готовності використання техніки, рівень механізації виробничих процесів.

Таблиця

Використання тракторів в ТОВ “Великоглибочецьке” у 2004 р.

З таблиці можна зробити висновок, що ефективно використовуються трактори Т-150, ДТ-75, МТЗ-80. Важливим показником, що характеризує ефективність використання МТП є затрати на його експлуатацію.

Таблиця

Затрати на експлуатацію тракторів і машин у ТОВ “Великоглибочецьке” за 2004 р.

З наведеної таблиці можна зробити висновок, що затрати на поточний ремонт тракторів досить високі. Це пояснюється тим, що більшість техніки – застаріла, і тому зростають затрати на ремонт. З підвищенням цін на нафтопродукти зростають затрати на їх придбання. Це зростання пов’язане з нестабільним економічним становищем в країні.

Охарактеризуємо трудові ресурси даного господарства. До них відносяться наявна чисельність працездатних членів господарства і працюючі особи пенсійного віку та підлітки, що проживають на території господарства – всього нараховується 180 чоловік.

Трудові ресурси за виробничою діяльністю поділяються:

1) ресурси основної діяльності – 117 чол.;

2) ресурси промислових, підсобних і допоміжних господарств– 16 чол.;

3) ресурси невиробничої сфери, пов’язаної з обслуговуванням усіх виробничих цехів – 34 чол.;

4) ресурси будівництва, що здійснюється господарським способом – 5 чол.

По професійному складу працівники виробничої сфери в Товаристві розподілені за професіями:

агрономи – 1 чол.;

зоотехніки – 1 чол.;

інженери і техніки – 6 чол.;

бригадири – 3 чол.;

трактористи-машиністи – 43 чол.;

комбайнери – 6 чол.;

електромонтери – 3 чол.;

доярки – 6 чол.;

телятниці – 8 чол.;

свинарі – 6 чол.;

шофери – 17 чол.;

інші працівники тваринництва – 5 чол.;

працівники ремонтних майстерень – 12 чол.;

пром., підсобник підприємств - 7 чол.;

будівельних бригад – 5 чол.;

кінно-ручних робіт в рослинництві – 51 чол.

Таблиця

Забезпеченість тваринництва трудовими ресурсами по періодах за

2004 р.

Як видно з таблиці, тваринництво забезпечене трудовими ресурсами на 1,1%, а в зимовий період показник сягає 1,9%. Найбільша потреба в робочій силі – це осінню, коли йде збір урожаю, і, як бачимо, в даному господарстві спостерігається нестача трудових ресурсів, особливо в ІІІ кварталі.

Охарактеризуємо систему керівництва і управління в господарстві. Це можна зробити за допомогою схеми.

Відповідно до ст.23 Закону України “Про колективне с/г підприємство” і статуту ТОВ “Великоглибочецьке” найвищим органом управління в господарстві є загальні збори членів Товариства, які розглядають і приймають рішення з найважливіших питань.

Схема

Система управління ТОВ “Великоглибочецьке”

Охарактеризуємо виробництво основних видів продукції в ТОВ “Великоглибочецьке” за 2004 рік.

Таблиця

(довідка про господарсько-фінансову діяльність

ТВ “Поділля” за 2000 р.)

Виробництво основних видів с/г продукції

З таблиці можна зробити висновок про те, що основними видами продукції є зерно, цукрові буряки. Хоча у 2004 р. одержали продукції набагато менше. Це пов’язано перш за все з тим, що різко скоротилися посівні площі під ці культури, також не вносилось відповідної кількості мінеральних добрив, оскільки вони дорогі, низька продуктивність праці.

Щоб збільшити виробництво зерна, цукрових буряків, необхідно впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типу, необхідно вирощувати культури по найкращих попередниках, на основі прийнятих сівозмін. Це все поки що виконується дуже повільно.

Аналізуючи дані цієї таблиці можна зробити висновок, що у 2004 р. порівняно з 2003 р. збільшилася собівартість 1 цнт. зерна, цукрових буряків – майже у 2 рази, проте позитивним є те, що в тваринництві вона з кожним роком зменшується. Також позитивним є те, що реалізаційна ціна 1 цнт. всіх видів продукції у 2004 р. збільшилася. Це дало змогу підвищити прибутковість даного господарства.

В загальному по показниках ТОВ “Великоглибочецьке” вважається збитковим. Але позитивним є те, що з кожним роком збиток зменшується.

Отже, підводячи підсумок усього вище сказаного, можна зробити висновок, що хоча на сьогоднішній день Товариство з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” є збитковим, однак воно намагається по мірі можливості реформуватись і пристосуватися до умов ринку. Звичайно, на перших порах не все вдається і не зразу отримуються очікувані результати, однак керівництво даного господарства постійно працює над розробкою і впровадженням у життя нових методів і способів покращення організації своєї діяльності.

2.2. Відповідність природних і економічних умов господарства біологічним та агротехнічним вимогам зернових культур

Територія Товариства з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” розміщене в зоні холодного “Поділля”. У кліматичному відношенні характеризується всіма особливостями, які властиві для даного району.

За характером рельєфу територію господарства можна віднести до слабд хвилястих рівнин. Вододільні плато поступово переходить у пологі та похилі схили крутизною від 1º до 2º різних експозицій. Підгрунтові води на даній території залягають на глибину 3-10 м в залежності від рельєфу. Клімат на цій території помірно-континентальний і є оптимально сприятливим для розвитку і визрівання зернових культур. Тривалість періоду з середньою добовою температурою понад 10º С тут коливається в межах 160-165 днів. Протягом усього періоду випадає 370-420 мм опадів, а за рік 510-680 мм. Останні весняні приморозки можуть спостерігатися в середньому 20 квітня, а перші осінні – 29 вересня. Середня тривалість без морозного періоду – 160 днів [3].

Основною рисою даної зони є порівняно висока вологість клімату. Опади переважають над випаровуванням, що характеризує позитивний баланс вологи в ґрунті.

Таблиця 15 [11]

Дані про хід кліматичних елементів в Тернопільському районі

З таблиці видно, що середньорічна температура повітря для даної місцевості становить + 8,3º С, а середньорічна кількість опадів – 574 мм. Найбільше випадає їх в червні і липні. Найвища температура припадає на липень і серпень, а найнижча – на січень і лютий. Сніговий покрив здебільшого не глибокий і не стійкий. Бувають часті відлиги і випадання дощу.

Осінньо-зимовий період у більшості випадків складається сприятливо для одержання добрих сходів, росту і розвитку сільськогосподарських, і особливо зернових, культур.

Однак, одним із несприятливих факторів для перезимівлі озимих культур є часті і глибокі відлиги. Найбільше шкоди вони завдають при сумі температур +5º С і -6º С, які призводять до розставання і утворення льодової кірки.

Напрямок вітрів восени та взимку переважно південно-східний. Влітку переважають північно-західні вітри, які приносять значну кількість опадів.

Якщо аналізувати погодні умови поточного 2000 року, то слід сказати, що на початку року, зразу ж після сходження снігового покриву, майже не спостерігалося випадання опадів, що негативно вплинуло на ріст і розвиток сільськогосподарських, в тому числі і зернових, культур. І лише в другій половині червня ситуація дещо змінилася на краще – почалися часті дощі. Крім того, на початку липня над територією області пронеслися стихійні грози, зливи, град.

Що стосується ґрунтів, то одним із факторів ґрунтоутворення є породи, на яких залягають ґрунти. Ґрунти залягають на схилах різної крутизни і експозицій.

Охарактеризуємо за допомогою таблиці структуру ґрунтів в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” на сьогоднішній день.

Таблиця 16 [11]

Ґрунти і їх структура в ТОВ “Великоглибочецьке” 2005 р.

Аналізуючи дані цієї таблиці можна зробити висновок, що на території господарства значне місце займають чорноземи опідзолені. Вони мають глибокий гумусовий профіль. За вмістом гумусу поділяються на слоїстогумусні (менше 3 %), мало гумусні (3 - 5,5 %) і середньо гумусні (більше 5,5 %). Гумусовий профіль досягає 100 – 130 см, а в окремих місцях 200см. Вони мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину і досить сприятливі водно-фізичні властивості.

За фізико-хімічними, агро-фізичними властивостями, вмістом елементів живлення чорноземи – най родючіші ґрунти зони. Впровадження раціональних, стосовно до конкретних умов, способів обробітку ґрунту, чергування культур у сівозміні, системи удобрення забезпечують безперервне підвищення родючості цих ґрунтів, а в результаті – зростання врожайності сільськогосподарських культур.

Чорноземи опідзолені займають значне місце в ТОВ “Великоглибочецьке” переважно на лесових породах. Гумусовий горизонт цих ґрунтів сягає глибини 40-50 см. Структура і водно-повітряний режим сприятливий для вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур. Чорноземи глибокі містять багато необхідних для рослин поживних речовин, характеризуються високою біологічною активністю, що зумовлює їх високу потенціальну родючість. Проте в цих ґрунтах не вистачає рухомих форм фосфору, тому ці ґрунти потребують внесення фосфорних добрив.

У даній кліматичній зоні мають місце такі несприятливі умови для вирощування сільськогосподарських, зокрема зернових культур:

1) Вимерзання озимих посівів, особливо на підвищених горбах. Найчастіше це буває в кінці лютого – початок березня.

2) Випрівання посівів. Це буває в так званих “блюдцях”.

3) Зливи і гради в літні місяці.

4) Можливі осінні зазори, які можуть пошкодити картоплю, овочі, цукрові буряки.

2.3.Посівні площі, врожайність, валові збори зернових культур. Структура посівних площ. Основні робочі процеси на вирощування зернових.

Особливе місце серед галузей рослинництва займає виробництво зерна. Стан зернового господарства характеризується складом і розміром посівних площ, урожайністю і валовим збором продукції, економічною ефективністю виробництва.

Структура посівів зернових культур змінюється з кожним роком. По Україні в 1998 р. посівні площі зернових склали 41 %, а в 1999р. 39,2 %. Тут спостерігається зменшення. Це саме і стосується основної продовольчої культури – пшениці. В 1998 р. її посівні площі займали 44 %, а в 1999 р. – питома вага зменшилася до 41 %.

Таку ж саму ситуацію ми можемо побачити в Товаристві власників “Поділля” (на основі табл. ). З даної таблиці можна сказати, що порівняно з 1998 р. в 1999 р. і в 2000 р. значно зменшились посівні площі під ярий ячмінь, горох і яру пшеницю.

Позитивним є те, що питома вага зернових і всіх площах посіву з кожним роком збільшується.

Таблиця 17 [2]

Структура посівних площ ТВ “Поділля” за 1998, 1999, 2000 рр. (га)

Також на основі даної таблиці можна сказати, що найбільшу питому вагу в структурі посівних площ займає озима пшениця. Це пояснюється тим, що вона краще використовує вологу весняно – літнього періоду і дає високий урожай, що забезпечує більш стійкі валові збори зерна. Також зерно пшениці має високі продовольчі якості і широко використовується для виробництва різноманітних продуктів. В даному господарстві слід збільшити посівні площі зернобобових , оскільки ці культури є основним джерелом кормового білка.

Одним з найважливіших показників рівня ведення зернового господарства є врожайність і валові збори зерна. При вищій врожайності потрібну кількість зерна можна одержати з меншої площі. Це дуже важливо зараз, коли посівні площі сільськогосподарських культур зменшуються. По Україні найвища врожайність у озимої пшениці, в останні роки вона перевищує 30 ц/га. Таку ж саму ситуацію можна побачити і у ТВ “Поділля”. З таблиці 18 можна побачити, що найвищу врожайність і найбільш валові збори має озима пшениця. Але негативним є те, що з кожним роком спостерігається зниження врожайності, а отже, і валових зборів у цієї культури. Найнижча врожайність у круп’яних культур – гречки, особливо в 1999 році та у 2000 році.

У цієї культури урожайність в межах 4,35 – 9,5 ц/га, це більше як у тричі менша, ніж у пшениці. Дальше підвищення врожайності зернових культур у цілому можна досягти завдяки удосконаленню структури їх посівних площ, зокрема збільшенню питомої ваги площ високоврожайних і зменшенню низьковрожайних культур [2].

Що стосується валових зборів зернових культур, то тут теж спостерігається з кожним роком зменшення валових зборів зерна. Це має великий мінус для розвитку даної галузі. У 2000 році, порівняно з 1999 роком, валовий збір зернових знизився аж на 3469 ц, а порівняно з 1998 роком на 4365 ц. Для того, щоб збільшити валові збори зерна при високій його якості необхідно перш за все впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типу і вирощувати їх з урахуванням фізіологічних особливостей. Необхідно вирощувати зернові культури по найкращих попередниках на основі прийнятих сівозмін; перехід від окремих заходів боротьби з шкідниками, бур’янами і хворобами до інтегрованих систем боротьби з ними і багато інших заходів.

Поряд із збільшенням виробництва зерна в даному господарстві особливе значення має підвищення його якості. Питання якості зерно продукції особливо гостро постає нині, коли навіть якісне зерно продається в умовах ринкової конкуренції, тобто попит вимагає більш кращого та більш дешевого зерна. Якщо за старої системи збуту пшениця низької хлібопекарської якості могла бути використана тими ж державними хлібоприймальними структурами для переробки на комбікорми, то тепер, коли комбікормова промисловість майже не працює, таке зерно користується меншим попитом. Вирощувати низькоякісне зерно стає невигідно [14].

У підвищенні економічної ефективності виробництва зерна велику роль відіграє організація виробничих процесів (таких як підготовка ґрунту, сівба, догляд за посівами і збирання урожаю). Вони є складовою частиною технологічних карт по вирощуванню кожної культури. Розглянемо види робіт, які виконуються при вирощуванні озимої пшениці, попередник – багаторічні трави.

Розрізняють основний і передпосівний обробіток ґрунту, який включає в себе лущення стерні, оранку, передпосівне боронування і культивацію.

Оранка призначена для того, щоб створити сприятливі умови для накопичення вологи, поживних речовин в ґрунті тощо. До оранки застосовують такі агротехнічні вимоги: дотримання заданої глибини, проведення її в кращі для культури строки, якісна заробка на дно борозни органічних і мінеральних добрив, якісний обробіток поворотних смуг.

Передпосівний обробіток ґрунту під зернові культури складається з боронування, шлейфування та культивації. Боронування і шлейфування проводять з метою вирівнювання поля, знищення ґрунтової кірки, рихлення поверхневого шару ґрунту і закриття вологи. Культивацію виконують також для вирівнювання поверхні ріллі, рихлення ґрунту і знищення бур’янів. Сівба – одна з найбільш відповідальних і складних робіт в сільському господарстві. Від її якості великою мірою залежить майбутній урожай. Затрати праці на свбу у загальних затратах складають 10-15 %. Збирання урожаю – найбільш складний і відповідальний виробничий процес [20;237].

В Товаристві власників “Поділля” зернові культури збирають частково роздільним способом (якщо добра погода) і прямим комбайнуванням.

Перед збиранням зернових культур проводять певну підготовчу роботу. Приблизно за місяць до початку жнив перевіряють технічний стан збиральної техніки, закріплюють техніку і поля за загонами і ланками збирального комплексу і визначають орієнтовний урожай з одного гектара і валові збори зерна по культурах; визначають по кожному полю способи збирання і плани-маршрути руху агрегатів, готують складські приміщення, зерноочисні токи.

Оплата праці в ТОВ “Великоглибочецьке” на збиранні врожаю зерна проводиться слідуючим чином:

IV розряд за 1 год. по 55 коп.; V розряд за 1 год. по 58 коп.; VI розряд за 1 год. по 62 коп.;

Працівникам, зайнятим безпосередньо на скирті видавати без оплати по 15 кг за кожний заскиртований гектар.

Крім того, встановлена надбавка до тарифної ставки механізаторам в розмірі 50% при роботі на гусеничних тракторах та виконанні колісними тракторами просапних робіт, оранки та посівів.

Механізаторам, іншим працівникам на виконанні робіт, пов’язаних з підготовкою і внесенням отрутохімікатів встановлюють надбавку до тарифу в розмірі 50%; на агрегатах по поверхневому розсіванні мінеральних добрив – 30%;та на роботах з аміачною водою – 50%. [7:2].

2.4. Еефективність виробництва зерна

Розвиток зернового господарства відбувається на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції Зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою такихпоказників: продуктивність праці, собівартість продукції ціна реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 люд-год, на 1 ц зерна і на 1 га посівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна.

Зернове господарство – високомеханізована галузь, завдяки впровадженню комплексної механізації виробничих процесів продуктивність праці на сьогоднішній день підвищується, хоч і малими темпами.

Разом продуктивність праці і собівартість зерна в свою чергу впливають на рентабельність зернового виробництва. [14]

У даному господарстві одержано всього грошей від реалізації зернової продукції 1млн 137 тис. грн., а собівартість цієї продукції становить 1млн 12тис. Отже, ми бачимо що ТВ ”Поділля” має незначний прибуток від виробництва цього виду продукції. Він становить 125тис. грн. Тобто ця галузь є рентабельною.

Виробництво зернової продукції носить сезонний характер, а тому її реалізація відбувається в господарстві в основному після збирання врожаю, про що свідчать дані в таблиці.

Табл. 20[8]

Р еалізація зернової продукції

Показники таблиці говорять про те, що зерно реалізується в господарстві в основному в третьому і четвертому кварталах.

В зв’язку з відсутністю коштів на придбання запасних частин, мінеральних добрив, пального та ін. господарство заключає з відповідними організаціями бартерні договори

І тому, як тільки почнеться збирання зерна, то одразу його віддають за отримані раніше цінності. Одночасно з тим і покривають окремі борги перед державою теж зерном.

Така масова реалізація зерна в третьому і четвертому кварталах призводить до більшої появи зерна на ринку, біржі і, як наслідок, низька реалізаційна ціна і, відповідно, низькі прибутки.

Якби господарство мало можливість “притримати” зерно і реалізувати його в першому і другому кварталах, то мало б можливість отримувати на 25-30%більші прибутки від реалізації зерна.

Велика кількість зерна реалізується даним господарством на “Тернопільський комбінат хлібопродуктів”.

Найбільший процент реалізації займає зерно пшениці (85%), а всі інші зернові використовуються в основному як корми.

Враховуючи державні замовлення на продаж зерна та ринкові відносини його реалізації дане господарство планує розміри посівних площ під кожну зернову культуру з урахуванням економічної ефективності її виробництва. Що стосується економічної ефективності виробництва будь-якої с/г продукції, то ця категорія означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Підвищення економічної ефективності с/г виробництва сприяє зростанню доходів господарства, що є основою розширення і вдосконалення виробництва.

Підвищення ефективності виробництва с/г продукції є вирішальною передумовою прискореного розвитку АПК і дальшого зростання результативності економіки країни.

Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарства і значною мірою визначає рівень його доходності. Собівартість продукції с/г складається з витрат, пов’язаних із використанням у процесі виробництва землі, с/г машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальних виробничих ресурсів.

Зниження собівартості продукції є важливою умовою підвищення ефективності с/г виробництва і зміцнення економіки господарств. Проте за останні десятиріччя намітилася тенденція до зростання собівартості основних видів продукції. [17;130].

На прикладі таблиці проаналізуємо рівень і структуру собівартості 1ц зернових культур у ТОВ “Великоглибочецьке”.

Таблиця 21 [8]

Рівень і структура собівартості зернових культур у ТОВ “ Великоглибочецьке ” за 2004 р.

У господарстві і структурі затрат на виробництво зернової продукції найбільшу питому вагу займають такі статті, як оплата праці з нарахуваннями, витрати на насіння і посадковий матеріал, витрати на органічні і мінеральні добрива.

З кожним роком у даному господарстві зростають витрати на оплату праці з нарахуваннями (саме перевищення темпів зростання оплати праці працівників порівняно з її продуктивністю є основною причиною зростання собівартості продукції). Так у 2004 р. порівняно із 2002 р. та 2003 р. в загальному по зернових культурах витрати на оплату праці з нарахуваннями зросли на 1776 грн. та 1714,1 грн.

Інша справа, що працівники Товариства з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” не вчасно отримують свій заробіток і не завжди в грошовій формі.

Продовжують також зростати витрати на утримання основних засобів та їх експлуатацію (підвищення амортизаційних відрахувань та витрат на ремонт і придбання засобів виробництва): на придбання паливно-мастильних матеріалів, ціни на які постійно зростають. З інтенсифікацією зернового господарства вони зростають, це пов’язане із збільшенням кількості використовуваних добрив, а також їх значним подорожчанням.

Отже, підводячи підсумок, можна сказати, що зернова галузь у господарстві “Великоглибочецьке” попри всі труднощі є однією з небагатьох прибуткових галузей даного господарства. Але у зв’язку із тим, що урожайність зернових культур постійно зменшується, а собівартість одиниці продукції зростає дана галузь, це за умови, що в господарстві не буде впроваджено кардинальних заходів по підвищенні її економічної ефективності, через деякий час може стати збитковою. І тому зараз, коли ще не зовсім пізно, спеціалісти ТОВ “Великоглибочецьке” повинні працювати над тим , що уникнути такого становища.

Найбільш узагальнюючим показником економічної ефективності є рентабельність виробництва зернових культур.

Таблиця 22 [8]

Рентабельність виробництва зерна в ТОВ “Великоглибочецьке” в 2002 – 2004 рр. (в %)

З таблиці видно, що рентабельність виробництва зернових культур в 2004 році порівняно з іншими роками зросла і становила 36,2 %, в т.ч. озимі зернові – 34,4 %, ярі зернові – 37,5 %. Такі зміни відбуваються за рахунок того, що зросли реалізаційні ціни на зернову продукцію.

Розділ 3. Державне регулювання, як необхідна умова розвитку зернової галузі.

3.1. Роль держави у розвитку зернового виробництва.

Однією з ключових галузей агропромислового комплексу України є зернове виробництво, де виробляється один з найважливіших базових харчових продуктів гарантування продовольчої безпеки країни. Про велике значення виробництва зерна для соціально-економічного розвитку держави свідчить те, що протягом тривалого історичного періоду зернові культури займають майже 50% у структурі посівних площ сільськогосподарських культур.

Проте криза, яка охопила економіку агропромислового комплексу, призвела в останні роки до значного зменшення обсягів виробництва зерна, що в свою чергу негативно позначилось на розвитку тваринницьких галузей, на зниженні ефективності агропромислового виробництва. Якщо у 1986-1990 роках середньорічне виробництво зерна в Україні становило 47,4 млн. тонн, то в 1991-1995 роках - 38,5, а в 1999 і 2000 роках - відповідно лише 24,6 і 24,4 млн. тонн. Це ставить під загрозу продовольчу безпеку країни, тому що хліб і хлібопродукти споживає все населення України. Крім того зерно є предметом виробничих відносин цілого зернопродуктового підкомплексу. До таких відносин належать відносини, пов'язані із заготівлею, зберіганням і переробкою зерна.

До підприємств зернопродуктового підкомплексу належать підприємства, які виробляють зерно, а також заготівельні компанії, зернозберігаючі та зернопереробні підприємства, підприємства хлібопекарської промисловості та торгівлі. Зменшення обсягів виробництва зерна порушує економічні пропорції між ланками зернопродуктового підкомплексу, а через нього виникають певні диспропорції у всьому народному господарстві.

В зв'язку з цим виникає гостра необхідність державного регулювання ринку зерна.

Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану впродовж майже 10 років, який характеризувався спадом виробництва за його низької ефективності, посиленням безробіття, особливо прихованого; розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, приховуванням валюти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу держави, зниженням життєвого рівня населення.

Скажімо, неконтрольовані інфляція і гіперінфляція, особливо в 1993-1994 рр., значною мірою зумовлені відміною державного контролю за цінами і заробітною платою. Ця функція була передана підприємствам, абсолютна більшість яких за своїм юридичним статусом впродовж довгого періоду були державними. Реалізація ними цієї функції за відсутності належних ринкових важелів породила гонку заробітної плати і цін, негативний вплив якої на економіку очевидний. Крім — того, відсутність у цих умовах дійового державного контролю за діяльністю комерційних банків призвела до того, що вони на свій розсуд використовували кредитні ресурси, чим істотно підштовхували розвиток інфляційних процесів, одержуючи при цьому надприбуток.

Зрозуміло, що за належного державного регулювання економіка України не була б доведена до такого стану. Негативну роль тут відіграло ідеалізоване сприйняття ринку значним прошарком керівної еліти. Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою економікою переконує, що її створення й ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва і соціальної сфери. Необхідність у такому регулюванні найрельєфніше виявилася ще під час світової кризи в 1929 - 1933 рр.

Для того, щоб запобігти таким катаклізмам у майбутньому, капіталістичні держави почали здійснювати активну антимонопольну політику, надавати матеріальну підтримку малозабезпеченим верствам населення і різнобічну допомогу суб'єктам господарської діяльності, а також через економічні важелі впливати на структурну перебудову економіки, домагаючись її збалансованості. І нині проблема державного регулювання розвитку економіки не втратила своєї актуальності в усіх країнах незалежно від того, яка питома вага в них приватного сектора. Можна констатувати, що державне регулювання зробилося органічною складовою частиною ринкової економіки. Його головна функція — нейтралізація внутрішніх і зовнішніх збурень, що виникають через внутрішні протиріччя, які притаманні ринку і можуть призвести до таких негативних явищ, як перевиробництво, безробіття, невиправдана диференціація доходів населення тощо. Мистецтво державного регулювання економікою — це ефективна компенсація негативних дій ринкового механізму, недопущення небажаних соціально-економічних наслідків.

Проте з усіх галузей народного господарства найбільш радикального і дійового державного регулювання та підтримки для нормального розвитку вимагає сільське господарство, в тому числі і зернове господарство. Це зумовлено тим, що по-перше, дана галузь є життєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна при обґрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку країни; по-друге, сільськогосподарське виробництво через існування короткострокової і довгострокової проблем не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливу держави.

В умовах ринку сільське господарство піддається негативному впливу різних факторів нестабільності: природних, економічних, соціальних. Тому невипадково в розвинутих країнах Заходу державне регулювання сільськогосподарського виробництва, підтримки доходів аграрних товаровиробників, їх захист займають чільне місце в соціально-економічній політиці цих держав. Вільна конкуренція в чистому вигляді на ринку сільськогосподарських продуктів давно тут перестала існувати.

Держава через різні важелі почала впливати на процес саморегуляції попиту і пропозицій в інтересах сільських товаровиробників і суспільства в цілому. Стало очевидно, що ринок як основний регулятор виробництва сам стає суб'єктом регулювання з орієнтацією на досягнення соціального прогресу. Досвід розвинутих країн переконує, що існуюче протиріччя між державним регулюванням економіки ринковим саморегулюванням не має антагоністичного характеру. Більше того, в умовах досконалої економіко-правової бази ці два регулятори взаємодоповнюють один одного, забезпечують високий рівень виробництва і споживання. Іншими словами державне регулювання економіки повинно бути адекватним ступеню розвитку в країнах конкурентного та антимонопольного середовища. Чим менше створено умов для конкуренції і чим монополізованіше виробництво, тим більше держава повинна втручатися в економіку, і навпаки.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання ринку зерна повинно здійснюватися не директивним управлінням виробничою і фінансовою діяльністю підприємств та інших суб'єктів господарської діяльності, а управлінням соціально-економічними процесами за допомогою таких перевірених світовою практикою економічних і правових важелів, як ціни і тарифи, відсотки, податки, кредити, цінні папери, амортизаційна політика, пільги, державне замовлення і контракт, резерви, субсидії субвенції, державне мито. Вони використовуються як прямі й опосередковані регулятори розвитку ринку зерна, забезпечують умови для його саморегуляції в бажаному напрямі.

Як бачимо державне регулювання, економіки - це складне і багатоаспектне явище Воно включає економічні, правові й адміністративні регулятори, що забезпечують активне функціонування ринку зерна. Державному регулюванню виробництва зерна також притаманні такі регулятори і напрями їх дій. Тому в розгорнутому трактуванні під цим поняттям в умовах ринкової економіки розуміють систему економічних, фінансових, юридично-правових, організаційних і соціальних заходів здійснюваних державою з метою забезпечення ефективного і стабільного розвитку виробництва зерна та повного забезпечення населення якісним хлібом та хлібопродуктами за прийнятними ринковими цінами.

У процесі державного регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічна підтримка доходів аграрних товаровиробників з тим, щоб вони за нормального господарювання мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон'юнктури, а також були матеріально заінтересованими вести сільськогосподарське виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.

Державне регулювання виробництва зерна здійснювалося як складова частина державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва.

З кінця 1991 р. в Україні розпочався відхід від командно-адміністративних методів державного регулювання сільськогосподарського виробництва і водночас були здійснені перші кроки до формування ринкових відносин у народному господарстві, в тому числі й у цій важливій його галузі. Проте ринкові реформи в аграрному секторі здійснювалися переважно непослідовно, не комплексно, без узгодженості з темпами втрати управління економікою через адміністративні важелі. Все це негативно відбивалося на економіці аграрних підприємств. Стан справ у сільському господарстві погіршувався і через неефективний механізм реалізації законодавчих актів [6, с.594].

Заходи що вживалися державою, нерідко були спрямовані не стільки на перспективу, скільки на ліквідацію або пом'якшення негативних явищ, що виникали через розбалансованість економіки.

Найбільших втрат сільськогосподарські товаровиробники почали зазнавати через неконтрольовану лібералізацію цін на матеріально-технічні ресурси (пальне мастила, техніку, запасні частини, мінеральні добрива, отрутохімікати тощо) Оскільки ціни на сільськогосподарську продукцію підвищувалися значно нижчими темпами, ніж на ресурси, що поставлялися селу, то це призвело до істотного зростання кредиторської заборгованості аграрних підприємств, багато з них опинилися на межі фінансового краху. Адже лібералізація цін на ресурси при збереженні монополії їх виробників призводить до встановлення не ринкових, а монопольних цін, що супроводжується значним погіршенням економічного стану споживачів і новими витками інфляції.

В результаті глибокого диспаритету цін втрати сільського господарства за період 1991-1998 рр. оцінюються вітчизняними економістами в сумі 95,5 млрд. грн. Отаке, ситуація склалася таким чином, що сільське господарство довгі роки, і особливо останнє десятиріччя ( 1991-2000рр.) було головним донором інших галузей народного господарства, що призвело до виснаження його ресурсного і фінансового потенціалу. Стало очевидним, що без радикального втручання державою в процес формування доходів аграрних підприємств неможливо буде досягти в найближчій перспективі істотних зрушень у нарощуванні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, а отже, розв'язати проблему задоволення потреб населення у продовольстві.

За вказаний період державне регулювання сільськогосподарського виробництва здійснювалося головним чином у напрямі лібералізації цінової політики і надання все більшої самостійності аграрним підприємствам у здійсненні господарської діяльності і лише рідко робилися спроби економічної підтримки доходів аграрних підприємств. Проте вони не мали системного характеру і не відзначалися глибиною впливу на стан їх економіки. Так, у 1991р. держава частково компенсувала збитки аграрних підприємств від реалізації продукції, в 1992 р. через гіперінфляцію здійснювалася доплата на тваринницьку продукцію за кожну тонну її реалізації державі, в 1994 р. підприємствам АПК передбачалося надавати пільговий кредит. Усі ці роки були збережені, хоч у надто звуженому обсязі, традиційні важелі державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників: селекція і насінництво, племінна і ветеринарна справа, охорона земель і довкілля, підготовка і перепідготовка кадрів тощо. Проте в цілому масштаби економічної підтримки сільськогосподарського виробництва були надзвичайно малі і не йшли в ніяке порівняння з тими колосальними втратами, що понесло сільське господарство за роки економічної кризи.

Заради справедливості зазначимо, що економічна підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників, у цей період була неефективною не лише через її малі обсяги і недостатню гнучкість, але й через відсутність справжнього господаря на землі. Адже КСП, що були_ тоді домінуючою організаційною формою господарювання на селі, об'єктивно не могли адаптуватися до вимог ринку, а тому переважаюча більшість з них відзначалася низьким рівнем господарювання. В цих умовах досягти належної віддачі від державної економічної підтримки сільськогосподарського виробництва було дуже важко або неможливо взагалі.

Сучасний більш дійовий механізм регулювання і підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників став формуватися в 1998 р. Зокрема, істотне значення для зниження податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників мало введення з 1.01.1999 р. фіксованого сільськогосподарського податку.

Для зміцнення економіки аграрних підприємств важливе значення має Указ Президента України «Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників» (грудень 1998 р.), згідно з яким сільськогосподарські товаровиробники — платники податку звільняються до 1.01.2004 р. від сплати до бюджету суми податку на додану вартість щодо операцій за продаж товарів (послуг, робіт) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини, за виключенням операцій з продажу переробним підприємствам молока та живої маси тварин.

Методика визначення суми податку на додану вартість, на яку аграрне підприємство звільняється від її сплати державі, полягає в наступному. Спочатку розраховується грошова виручка підприємства без грошових надходжень від реалізації молока і живої маси тварин. Далі визначається сума ПДВ у складі цієї виручки, а також сума ПДВ в складі сукупної ціни на придбання ресурсів. Для цього потрібно почергово грошову виручку і суму виплат підприємства на закупівлю ресурсів помножити на 16,67 % і одержаний результат поділити на 100. Звідси сума податку на додану вартість, від сплати якої до державного бюджету звільняється аграрне підприємство, визначається як різниця між сумою ПДВ, нарахованою на сільськогосподарську продукцію, і сумою ПДВ у складі сукупної ціни на закуплені ресурси (за умови, що перша з них перевищує другу).

Кошти, що залишаються аграрним підприємствам від несплати ПДВ, повинні бути використані ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. В разі нецільового використання їх вони стягуються до державного бюджету).

Підвищенню дієвості державного регулювання й економічної підтримки доходів сільськогосподарського виробництва значно сприяли прийняті державою заходи щодо регулювання ринку зерна, започатковані Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна» (червень 2000 р.). Зернова проблема - це надзвичайно важлива не тільки економічна, а й політична проблема, розв'язання якої забезпечує соціальну стабільність суспільства і гарантує продовольчу безпеку держави.

Головна мета державного регулювання ринку зерна - оптимізація сезонних коливань, обсягу його продажу і цін реалізації та забезпечення завдяки цьому економічної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, продукуючих товарне зерно. Сезонне коливання цін - це, об'єктивне явище, характерне для багатьох видів продукції, в тому числі і для зерна. Світова практика показує, що сезонні коливання цін на цей вид продукції знаходяться в межах 20 % і досягають максимум 30%. Проте на ринку зерна України вони перевищували цю норму у декілька разів. Досить сказати, що під час жнив 1999 р. Ціна на зерно становила в середньому 240 грн. за тонну, а навесні і влітку 2000 р. - 600 і більше гривень. Така різниця в цінах супроводжувалася різкими перепадами в обсягах продажу зерна. За даними П. І. Гайдуцького, з 10 млн. т зерна урожаю 1999 р., реалізованого на внутрішньому ринку, понад 8 млн. т було продано зразу ж після жнив і восени за цінами 200-250 грн. за 1 т і лише 10 % (приблизно 1 млн. т зерна) було реалізовано весною і на початку літа за ціною від 450 до 700 грн. Внаслідок такого перепаду цін і обсягів продажу сільськогосподарські товаровиробники, втратили близько 300 млн. дол. США, які осіли у посередників. Різке підвищення цін на зерно призвело до істотного зростання цін на хліб і хлібопродукти а це, в свою чергу, підштовхнуло зростання інфляції (за перше півріччя 2000 р індекс інфляції зріс на 18,7 %), викликало соціальну напругу в суспільстві, оскільки хліб є основним продуктом харчування для великої частки населення України.

Саме з метою недопущення таких різких коливань у цінах та в обсягах продажу і впроваджено механізм заставних цін та фінансових інтервенційних закупок зерна. При цьому в широкому трактуванні під фінансовими інтервенціями розуміють виплати уповноваженим державним органам регулювання продовольчого ринку, що пов'язані з придбанням сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку, або строкових контрактів, укладених на цьому ринку, з метою недопущення неконтрольованого зниження цін на неї і зменшення доходів сільськогосподарських товаровиробників. Фінансові інтервенційні закупки за заставними цінами виконують стабілізуючу функцію, оскільки не дають змоги ринковій ціні на зерно падати нижче рівня заставної ціни. Водночас це і гарантує певну доходність сільськогосподарським товаровиробникам від виробництва і продажу зерна (рівень заставної ціни встановлюється в розмірі 50% середньої біржової ціни, що склалася на момент укладання угоди). Але особливо важливим є те, що оскільки сільськогосподарський товаровиробник має право забрати заставлене зерно протягом восьми місяців і продати його на ринку в разі підвищення ринкової ціни над заставною, то стає зрозумілим, що економічну вигоду від перепаду цін отримуватимуть переважно аграрії, а не посередники.

Прийняті заходи щодо регулювання ринку зерна направлені також на врівноваження внутрішнього і зовнішнього ринків з тим, щоб не допустити ситуації, яка склалася в 1999 р., коли було зібрано один з найнижчих за останні 15 років валовий збір зерна — 24,6 млн. т і водночас його було експортовано надто багато - 6,3 мли. т, або 25,6%. При цьому дешево куплене у сільськогосподарських товаровиробників зерно посередники реалізовували по 110-130 дол./т (600-700 грн./г), маючи на цій операції великий зиск. Така значна частка експорту зерна призвела до виникнення його дефіциту на внутрішньому ринку, спровокувала істотне підвищення цін на саме зерно і хлібопродукти, змусила уряд вжити заходів щодо імпорту 1,5 млн. т зерна, що з економічної точки зору Україні вкрай не вигідно. Заставна ціна на зерно підвищує економічну доцільність його продажу на внутрішньому ринку і тим самим сприяє врівноваженню обсягу експорту щодо одержаного валового збору даного продукту і потреб внутрішнього ринку. Цьому також сприятиме і введена норма, згідно з якою експорт зерна повинен здійснюватися виключно через біржові торги з обов'язковою реєстрацією експортних біржових контрактів. За таких умов ринок зерна буде більш прозорим і більш прогнозованим.

Механізм заставних операцій на зерно повинен поєднуватися із здійсненням товарних інтервенцій, під якими розуміють продаж державним органом регулювання продовольчого ринку на організованому аграрному ринку сільськогосподарської продукції, або раніше укладених (придбаних) строкових контрактів з метою недопущення неконтрольованого зростання цін на неї. Граничну межу зростання ціни може визначати Кабінет Міністрів або уповноважений ним орган. Завдяки товарним інтервенціям захищатимуться інтереси споживачів, що досить важливо для забезпечення соціальної стабільності в державі. Виправдано, щоб товарні і фінансові інтервенції здійснювалися за необхідності не лише по зерну, а й по таких видах продукції, як насіння соняшнику, олія соняшникова, цукор (тільки із цукрового буряка), горох, соя, масло тваринне, м'ясо - яловичина і свинина. Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та подальшого розвитку аграрного сектора економіки" (лютий 2002р.) передбачено створення інтервенційного фонду зерна і цукру для стабілізації внутрішнього ринку під час сезонних і кон'юнктурних коливань обсягу продажу та цін з урахуванням світової практики. Уже в 2002р. передбачалося вжити заходи щодо невідкладного придбання до державного матеріального резерву в стабілізаційних цілях не менше 300 тис. т цукру і 500 тис. т зерна.

У 2000р. держава стала здійснювати підтримку доходів аграрних підприємств через компенсацію за рахунок державного бюджету частини кредитних ставок за кредити комерційних банків, одержаних сільськогосподарськими товаровиробниками. В згаданому році, зокрема, держава компенсувала комерційні кредитні ставки в розмірі 50% облікової ставки, встановленої Національним банком України, а в 2001р. - 70%. Державним бюджетом України на 2001р. було передбачено направити на часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків у сумі 150 млн. грн. У 2002р. на вказані цілі також передбачено виділити 150 млн. грн. Завдяки такій державній підтримці кредитного забезпечення сільського господарства значно зріс потік кредитних ресурсів від комерційних банків до сільськогосподарських товаровиробників, що позитивно вплинуло на результати їх господарської діяльності. Згаданим Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на ""селі та подальшого розвитку аграрного сектора економіки" (лютий 2002р.) викладений механізм здешевлення банківських кредитів тепер буде використовуватися за умови, якщо процентна ставка комерційних банків при кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників не перевищує двох облікових ставок Національного банку. Даним указом також передбачається поширення цього механізму і на довгострокові кредити з терміном більше 3 років для закупівлі сільськогосподарської техніки.

Велику роль для регулювання розвитку сільськогосподарського виробництва і підтримки його доходів у найближчій перспективі відіграло прийняття Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 — 2004 рр." (від 18.01.2001 р.) та Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні".

Першим законом визначені шляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства на цей період і головне - законодавче закріплюються уже введені і нами розглянуті економічні важелі державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарського виробництва. Зокрема, зазначається, що цінова політика та підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників спрямовується на забезпечення відтворення виробництва сільськогосподарської продукції на основі впровадження заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій. Передбачається, що на період дії даного Закону не вносяться зміни в законодавство, що можуть спричинити збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників, які до 01.01.2004р. продовжуватимуть сплачувати фіксований сільськогосподарський податок. До цього ж терміну в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників залишатиметься податок на додану вартість і виплачуватимуться дотації за реалізовані ними молоко і живу масу тварин, залишатиметься також чинним Закон України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства".

Закон закріплює введений у 2000р. режим спеціального кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Передбачено, зокрема, за рахунок Державного бюджету України компенсацію ставки за кредитами в розмірі не менше 50 % облікової ставки, встановленої Національним банком України. На якісно нову основу ставляться відносини у сфері страхування ризиків. Так, введено обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, а врожаю зернових культур і цукрового буряку - аграрними підприємствами всіх форм власності, причому за рахунок Державного бюджету має компенсуватися не менше 50% величини страховик ставок (платежів) по обов'язковому страхуванню врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.

Принципово важливою є та обставина, що Законом передбачені чіткі орієнтири використання коштів Державного бюджету України на розвиток сільського господарства України. Встановлено, зокрема, що частка видатків згаданого бюджету на фінансування розвитку сільського господарства має бути не меншою 5% його видаткової частини. Реалізація цієї норми Закону дасть змогу поліпшити фінансування традиційних напрямів державної підтримки галузі, насамперед насінництва, племінної справи, охорони земель тощо.

Як бачимо, на початку 2002р. державне регулювання та економічна підтримка доходів вітчизняного сільськогосподарського виробництва стали" відзначатися певною системністю і комплексністю, оскільки в процесі їх здійснення задіяні найважливіші економічні важелі: ціновий, податковий і кредитний механізми. Зрозуміло, що вести мову про повну досконалість діючих форм і методів державного регулювання і підтримки доходів галузі було б передчасним. Не є достатніми і масштаби такої підтримки. З огляду на сказане викликає інтерес досвід розв'язання цієї проблеми в розвинутих країнах Заходу.

Узагальнення досвіду державного регулювання та підтримки сільськогосподарського виробництва, аналіз його результатів дають підстави для висновку, що їх ефективність може бути досягнута, коли, по-перше, ресурси, пільги, дотації, субвенції тощо виділятимуться під наперед обґрунтовані державні програми розвитку сільського господарства і підтримки сільських товаровиробників; по-друге, коли забезпечується безумовне дотримання аграрними підприємствами обов'язкових вимог, що передбачаються даними програмами; по-третє, коли наперед точно визначається частка держави і частка господарств у витратах при реалізації відповідних програм.

3.2. Нормативно-правові основи виробництва зерна в Україні.

Зернова галузь, як і будь-яка інша потребує нормативно-правового забезпечення з боку держави.

Законодавство України щодо виробництва і ринку зерна базується на Конституції України і включає: Закон України від 18 січня 2001 року № 2238-ІП "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", Указ Президента України від 6 червня 2000 р. №767/2000 "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку"; Указ Президента України від 29 червня 2000 р, №832/2000 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" та інші нормативно-правові документи.

З метою відродження зернового виробництва розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів України програма „Зерно України - 2001-2004 роки", здійснення якої спрямоване на збільшення валового виробництва зерна порівняно з 2000 роком щонайменше в 1,6 разів і отримання його в межах 35-40 млн. тонн. Це забезпечить створення фонду харчового споживання зерна в обсязі 8,3 млн. тонн, що дозволить мати не менше 4,1 млн. тонн, насіннєвих ресурсів, виділяти понад 17 млн. тонн на потреби тваринницьких галузей, довести експортний потенціал зерна до 6,5 млн. тонн. Передбачається, що реалізація державної програми „Зерно України - 2001-2004 роки" як головного напрямку розвитку аграрного сектора економіки активно стимулюватиме інші галузі рослинництва, сприятиме поліпшенню загальної культури землеробства, підвищенню загальної родючості ґрунтів, посиленню інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, здійсненню комплексної механізації виробничих процесів та підвищенню ефективності зернового господарства.

Вагомого значення у налагодженні та розвитку зернового виробництва набуває Указ президента „Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна „ від 29 червня 2000 року. Даний указ гарантує цивілізований рух зерна, прозору ринкову інфраструктуру, зниження негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань цін на зерно, підвищення рівня рентабельності та стимулювання його виробництва. Особливо підкреслена необхідність здійснення заходів щодо кредитування заставних закупівель зерна та бюджетного фінансування, недопущення обмежень щодо міжрегіональних закупівель та адміністративного втручання у формування ринкових цін на зерно та хлібопродукти. Експорт зерна планується лише за експортними контрактами на акредитованих для таких операцій біржах. Передбачено також реалізацію ряду інших важливих організаційно-економічних і правових заходів розвитку ринку зерна.

Щодо посівних площ зернових культур, то програмою „Зерно України – 2001-2004 роки" визначено, що посівні площі зернових культур мають становити в межах 15 млн. га, в тому числі озимої пшениці не менше 40% всього зернового клину, кукурудзи - 1,5-2 млн., ярого ячменю - 3,2 млн., проса і гречки - 700-800 тис., гороху - 1,3-1,4 млн. га. За такої структури зернових при урожайності при урожайності 23,5-26,5 ц/га валовий збір зерна дорівнюватиме 35-40 млн. тонн. Для досягнення поставлених завдань необхідно чітко дотримуватись технологій вирощування зернових культур з урахуванням регіональних грунтово-кліматичних особливостей. Важливою складовою одержання високих врожаїв, як відомо, є система удобрення полів та хімічна меліорація ґрунтів. Розрахунки показують, що під запропонований обсяг виробництва зерна необхідно внести 1100 тис. тонн діючої речовини КРК, що у фізичній вазі дорівнює 2800 тис. тонн аміачної селітри, 4200 тис. тонн гранульованого суперфосфату і 2800 тис. тонн калійних добрив. Тільки щорічно для придбання 1100 тис. тонн мінеральних добрив необхідно 1962,2 млн. грн.

Основним джерелом фінансового забезпечення одержання запланованого обсягу зерна є кошти товаровиробників з урахуванням кредитних ресурсів. Крім того, для здійснення вапнування близько 1,5 млн. га кислих та гіпсування 0,35 млн. га солончакових ґрунтів потрібно вносити 8 млн. тонн вапнякових матеріалів та 2 млн. тонн гіпсу. Хімічна меліорація потребує близько 500 млн. грн. для проведення у вказаних обсягах заходів по захисту зернових культур від шкідників, хвороб та бур'янів потрібно придбати 13 тис. тонн пестицидів на суму 679 млн. грн.

Виконання Програми „Зерно України - 2001-2004 роки" вимагає істотного зміцнення і розвитку матеріально-технічного бази, насамперед за рахунок придбання тракторів, зернозбиральних комбайнів, інших сільськогосподарських машин та знарядь.

Нині для вирощування і збирання зернових культур на площі 15 млн. га загальне забезпечення тракторним і комбайновим парком становить 57-58%. До того ж, 75% цих машин відпрацювали амортизаційні строки. Не вистачає до потреби 23% зернових сівалок, 22 - плугів, понад 40% зерноочисних машин. Тому на місцях широко розпочаті ремонтні роботи по відновленню значної частини технічних ресурсів. Потреба в коштах для закупівлі запасних частин до тракторів становить 580 млн. грн., ґрунтообробних знарядь і посівної техніки - 150 млн., зернозбиральних комбайнів - 350 млн., всього на загальну суму 1080 млн. грн.

Поповнення машинно-тракторного парку здійснюватиметься в основному за рахунок вітчизняного виробництва, а також виробництва машин на кооперативних засадах із зарубіжними фірмами. Для цього залучатимуться як власні кошти сільськогосподарських товаровиробників, так і кошти комерційних банків, а також кошти державних лізингових фондів, Передбачається закупити сільськогосподарських машин на загальну суму 4,5 млн. грн., у тому числі 8 тис. тракторів, 4,8 тис. зернозбиральних комбайнів.

Для ефективного використання технічних засобів та підтримання їх у робото здатному стані запроваджується фірмове технічне обслуговування цієї техніки заводами-виробниками шляхом створення в Україні 75 технічних центрів. Проектується здійснити повне забезпечення потреби зернового виробництва в паливно-мастильних матеріалах, для чого необхідноЗ,2 млрд. грн.

Необхідно налагодити забезпечення вирощування зернових культур високо репродуктивним насінням, потреба в якому в середньому на рік дорівнює 4,1 млрд. тонн. Відповідно до прийнятої схеми насінництва науково-дослідні установи, аграрні, вищі і навчальні заклади освіти та технікуми країни в рік виробляють приблизно 80 тис. тонн насіння еліти зернових культур. Цей обсяг доцільно збільшити до 100-120 тис, тон. Адже сортовий склад та насінництво зернових культур займають важливе місце серед сукупності визначальних чинників розвитку зернового виробництва. Впровадження високо інтенсивних сортів і повноцінного насіння належить до найбільш ефективних засобів підвищення врожайності та поліпшення якості зерна. Це - економічно вигідний шлях нарощування валових зборів та зниження собівартості виробництва зерна.

Від генотипу сорту значною мірою залежить реалізація біопотенціалу поля, ефективність організаційно-технологічних заходів вирощування сільськогосподарських культур. Біологічний потенціал поля, як максимально можливе одержання урожаю, визначається генетичними особливостями сорту й екологічними ресурсами конкретної ділянки в сівозміні.

Отже реалізація біологічного потенціалу певного поля залежить від вибору сорту і технології вирощування культури. Таким чином, в основі формування врожаю зернових культур лежать два основних взаємопов'язані чинники. Перший полягає в удосконаленні генетичної природи рослинних організмів, а другий - у поліпшенні умов їх вирощування. Реалізація першого здійснюється в процесі селекційної роботи при створенні нових сортів і гетерозисних гібридів, що переважають уже існуючі сорти і гібриди за окремим ознаками та властивостями. Другий реалізується при удосконаленні системи землеробства і технологій вирощування зернових культур.

З прискореним розвитком наукової селекції, яка забезпечила створення надзвичайно цінних видів зернових - пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи та інших культур, зростає значення сортів в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Саме на основі впровадження нових сортів і гібридів, доведення питомої ваги сортових посівів у загальній площі озимої пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, гороху до 99,9%, підвищення культури землеробства, широкого застосування добрив та хімічних засобів захисту рослин, інших чинників лише за три десятиліття в Україні вдалося підвищити урожайність основних зернових культур більш як у двічі.

Вплив основних чинників на приріст урожайності, хоча й дещо умовно, але вдається визначити. Складність визначення зумовлюється тим, що кожний з чинників проявляється у тісній взаємодії з іншими. Так, за даними американських дослідників, на збільшення врожайності пшениці сорт впливає на 27%, а добрива на 41%, кукурудзи - відповідно на 35% і 34%, ячменю - на 49% і 34%.

Відмічається, що внаслідок підвищення інтенсифікації землеробства значно зростає роль селекції у розвинутих країнах світу, які досягай високих результатів у виробництві зерна. Зокрема, у ФРН завдяки селекції приріст урожайності озимої пшениці за 1957-1978 роки становив 38%, ярої пшениці - 30%, озимого ячменю - 19%, вівса - 41%. Взагалі в країнах Західної Європи частка селекції у підвищенні врожайності зернових за останні 30-35 років, за даними літературних джерел, досягає у виробництві озимої пшениці до 60%, ярої пшениці - 20%, ярого ячменю - 55%, кукурудзи - до 80%. У колишньому Радянському Союзі вона забезпечувала приріст урожайності озимої пшениці до 50 %.

Надаючи великого значення створенню і використанню сортів сільськогосподарських культур, Верховна Рада України 23 квітня 1993 року схвалила Закон „Про охорону прав на сорти рослин". Цим законом урегульовані відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин у державі.

Нині в Україні провадиться значна селекційно-насінницька робота щодо створення нових сортів та прискорення сортозаміни сільськогосподарських культур. Найвищими темпами і в широких масштабах сортозаміна здійснюється в посівах озимої пшениці. В її селекції наукові заклади України мають досить високі результати.

Регіональні центри наукового забезпечення агропромислового виробництва організовують нині виробництво репродуктивного насіння, що дозволить забезпечити формування державного насіннєвого страхового фонду насіння з високопродуктивними властивостями. Державним бюджетом країни передбачено забезпечення фінансування селекції та насінництва сільськогосподарських культур. Дані кошти спрямовуються на придбання оригінального і елітного насіння та фінансування цільових селекційно-генетичних програм.

Нарощування обсягів виробництва зерна повинно здійснюватись у напрямі поліпшення його якості, що можливе за умов організації науково обґрунтованого удобрення полів, застосування системи заходів щодо захисту посівів, якісної доробки зерна після збирання та належного його зберігання.

На особливу увагу заслуговує виконання завдань щодо впровадження у виробництво високопродуктивних, стійких проти несприятливих умови вирощування сортів сильної і твердої пшениці з вищим вмістом і кращою якістю білка та клейковини . Посилюватимуться вимоги до організації заготівлі та зберігання зерна, особливо насіннєвого фонду, застосовуючи нові, енергозберігаючі технології на основі сучасних наукових розробок.

Науково-дослідними установами створено достатній високопродуктивний потенціал сортових ресурсів зернових культур. У реєстрі сортів рослин України знаходиться понад 140 сортів зернових культур, у тому числі 77 - пшениці. Понад 80% з них становлять сорти української селекції, генетичний потенціал яких дозволяє одержувати урожай на рівні розвинутих країн світу. Так, сорт м'якої озимої пшениці Миронівська 65 має потенційну врожайність понад 100 ц/га, добре адаптований до умов зон Лісостепу і Полісся України.

У сільськогосподарських товаровиробників основних природнокліматичних зон є перевірені практикою ресурсозберігаючі технології вирощування зернових з економічно зрівноваженою системою удобрення, що —забезпечує отримання зерна 40-50 ц/га, у тому числі озимої пшениці - 60-65, ярої - 45, ячменю - 40-45, кукурудзи на зерно - 80 ц/га.

Виконання Програми „Зерно України - 2001-2004 роки" дозволило наповнити внутрішній ринок зерна та збільшити обсяги його експортних поставок. Найвигіднішими для сільськогосподарських товаровиробників будуть такі канали реалізації зерна:

• продовольче забезпечення регіонів;

• реалізація для потреб тваринницьких галузей;

• створення насіннєвих фондів;

• промислова переробка зерна;

• розширення експорту зерна і продукції його переробки.

Програмою передбачається, що товаровиробники одержать від реалізації зерна понад 4,1 млрд. грн. прибутку при рівні рентабельності 117%. її реалізацією започатковується відродження зернового господарства в Україні.

Як бачимо, перспектива розвитку зернового ринку переконує нас у тому, що зусилля щодо його регулювання з боку держави потрібно не послабляти, а навпаки, нарощувати. Цьому також слугуватиме прийнятий нещодавно Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні".

Цей закон випливає із стратегії національної продовольчої безпеки і регламентує державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України. Закон спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентноспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу. Він дозволяє забезпечити правовий захист усіх суб'єктів ринку зерна, сприятиме його функціонуванню на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання і держави, стабілізації цін на зерно та продукти його переробки, тощо.

Головною метою закону є регулювання виробництва зерна та ринок зерна в таких напрямках:

• забезпечення продовольчої безпеки держави;

• формування сприятливої для розвитку зернової галузі інвестиційної, кредитної, податкової, митної політики;

• оптимізації структури та ефективності зернового виробництва з урахуванням потенціалу природнокліматичних умов та ринкової кон'юнктури;

• забезпечення функціонування ринку зерна на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання та держави;

• встановлення державного контролю за якістю зерна та раціональним використанням ресурсів зерна, продуктів його переробки та сортового насіння;

• усунення можливого дефіциту концентрованих кормів для тваринництва і птахівництва;

• скорочення втрат зерна та забезпечення його високої якості;

• достатньої стабільності ринкових ресурсів зерна;

• упередження демпінгових цін на зерно;

• нарощування експортного потенціалу ринку зерна.

• визнання пріоритетності розвитку ринку зерна;

• створення сприятливих умов інвестиційної, кредитної та митної політики для діяльності вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, переробних підприємств, заготівельних організацій та інших суб'єктів господарювання на ринку зерна;

• встановлення організаційно-правових та економічних механізмів функціонування ринку зерна;

• впровадження механізму заставних закупок зерна;

• впровадження інтервенційних операцій на ринку зерна;

• визначення порядку експорту та імпорту зерна, продуктів його переробки за міждержавними угодами;

• встановлення гарантій щодо отримання сільськогосподарськими товаровиробниками своєчасної оплати за зерно при здійсненні його заставних закупок.

Варто розглянути, які основні положення окреслює цей Закон, підготовлений в узгодженості з проектом Цивільного кодексу України.

Перше. Чітке визначення суб'єктів ринку зерна, виробництва і зберігання зерна, заставних його закупок та проведення інтервенційних операцій.

Друге. Основні засади державної політики щодо регулювання ринку зерна. Політика всебічного сприяння інтенсифікації зернового виробництва здійснюється шляхом: надання пріоритетної бюджетної та кредитної підтримки; науково-селекційної роботи та насінництва; робіт по землеустрою та упорядкуванню сівозмін; меліорації земель; розвитку сільськогосподарського машинобудування та ринків матеріальних ресурсів; впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна; заходів по боротьбі з карантинними бур'янами; лізингового обслуговування зернової галузі; розвитку мережі обслуговуючих зерновий ринок формувань; обов'язкового страхування зернових посівів.

Органи виконавчої влади сприяють першочерговому залученню інвестицій для розвитку матеріальної бази виробників зерна, заготівельних та зернопереробних підприємств, заводів, які виготовляють машини, устаткування, обладнання для зернового господарства, удосконалення інфраструктури зернового ринку.

Третє. Сертифікація послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки. Послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікації на відповідність існуючим правилам і технічним умовам зберігання. Слід зазначити, що сертифікація послуг здійснюватиметься також згідно із Законом України „Про підтвердження відповідності", в якому визначено правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, та управління якістю і довкіллям, а також персоналу та передбачено забезпечення єдиної державної політики у сфері підтвердження відповідності.

Четверте. Зернові ресурси України, які державного резерву й інтервенційного фонду, не витребуваного заставного державного зерна, зерна державного насіннєвого страхового фонду, регіональних" та власних ресурсів зерна суб'єктів ринку. Окреслюється порядок їх формування та використання.

Основним пунктом є те, що суб'єктам ринку зерна гарантується право вільно розпоряджатися власними ресурсами зерна та продуктами його переробки, укладати угоди щодо їх продажу, у тому числі на експорт, брати участь у формуванні зернових ресурсів України та забороняється встановлювати обмеження у переміщенні зерна та продуктів його переробки.

П'яте. Декларування зерна. Безумовно, власників зерна турбує положення про декларування зерна. Коли в країні відсутній механізм його декларування, неможливо зробити точні баланси зерна, визначити оптимальні норми продовольчого забезпечення регіонів хлібопродуктами. Крім того, рівень поінформованості органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування про стан внутрішнього ринку зерна надзвичайно низький. Тому в Законі визначено механізм декларування зерна. Однак декларуванню підлягає зерно, що знаходиться тільки на зберіганні, та декларують зерно тільки суб'єкти його зберігання. Інформація про власників зерна конфіденційна і не підлягає розголошенню. Положення Закону про декларування зерна спрямоване на захист чесних учасників зернового ринку і проти тих, хто хотів би приховувати зерно для отримання „чорного налу".

Шосте. Державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки. Окреслюються основні напрями здійснення державного контролю за якістю зерна, які проводяться через спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки.

Оскільки всі суб'єкти контролю за якістю зерна є структурними підрозділами Міністерства аграрної політики, в Законі визначено, що державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки покладається на спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки .

Сьоме. Зберігання зерна. В законі визначені правові основи зберігання зерна на зерновому складі, договору складського зберігання зерна, строку його зберігання, плати за зберігання, обв'язки та відповідальність зернового складу і поклажодавц, тощо.

Зерновий склад визначено складом загального користування, що накладає на нього зобов'язання приймати на зберігання зерно від будь-якої особи. Крім того, основним положенням цього розділу є те, що зерно повинне зберігатись на зернових товарних складах.

Восьме. Складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документу. Складські документи на зерно встановлені таких видів: складська" квитанція, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво.

Особливість такого документу полягає в тому, що він не може з'явитись на світ без відповідного зернового забезпечення. Тобто природа складських документів виключає появу порожнього товаророзпорядчого документу. Гарантією цьому виступає те, що зерновий склад не може видавати складський документ, якщо зерно фізично не передане на вберігання та не прийняте зерновим складом. Тобто складський документ може мати тільки реальне зернове наповнення, ніякі обов'язки з боку поклажодавця передати зерно на зберігання в майбутньому під видані зараз складські документи не правомірні, якщо навіть це передбачено договором складського зберігання.

Зерновий склад видає складський документ тільки після передачі йому на зберігання зерна. Слід зазначити, що зберігання зерна за простим або подвійним складським свідоцтвом надійніше та ефективніше, ніж за складською квитанцією. Зерно, прийняте на зберігання за таким свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва.

Зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажодавця.

Складські свідоцтва мають наступні основні ринкові властивості:

- оборотність - здатність купуватися і продаватися на ринку, а також у багатьох випадках виступати як самостійний платіжний інструмент, що полегшує оборотність зерна;

- доступність для цивільного обігу - здатність складських свідоцтв не тільки купуватися і продаватися, а й бути об'єктом інших цивільних відносин, включаючи усі види угод (позики, дарування, збереження, комісії, доручення та ін.);

- стандартність - складські свідоцтва мають стандартний зміст. Саме стандартність робить їх здатними обертатися;

- документальність - складські свідоцтва завжди являють собою документ незалежно від того, чи існують вони в паперовій формі або в безготівковій формі запису по рахунках. Відповідно до встановленої правової практики складські свідоцтва, як документ, містять усі передбачені законодавством реквізити, відсутність хоча б одного з яких призводить до недійсності товаророзпорядчого документу;

- ринковість - оборотність вказує на те, що складські свідоцтва існують як зерно, що має свій ринок з властивою організацією, правилами роботи, тощо;

- урегульованість і визнання державою - складські свідоцтва повинні бути визнані державою для забезпечення належної урегульованості і відповідно довіри учасників ринку;

- ліквідність - здатність бути швидко проданими і перетвореними в кошти без істотних втрат для власників при невеликих коливаннях ринкової вартості і витратах на реалізацію;

- обов'язковість виконання - згідно із законодавством не допускається відмовлення від виконання зобов'язання, підтвердженого складським свідоцтвом, якщо тільки не буде доведено, що воно потрапило до власника неправомірним шляхом.

Впровадження складських свідоцтв в Україні відкриває найширші можливості для мобілізації внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів сільськогосподарських товаровиробників та інших учасників ринку зерна. Однак доводиться констатувати, що нині відсутні будь-які спеціальні нормативні акти, регулюючі ринок складських свідоцтв. Крім того, впровадження складських свідоцтв на зерно стримується відсутністю не тільки соціальної нормативно-правової бази, а й знань серед суб'єктів ринку зерна про них.

Дев'яте. Заставні закупки зерна. З нарощуванням валового збору зерна здійснення заставних закупок набуває для України виключного значення.

Світовий досвід свідчить, що механізм заставних закупок діє ефективно лише за таких основних правил: визначення державного агента із забезпечення заставних закупок; повного бюджетного фінансування таких закупок або можливості кредитування Державного агента в комерційних банках з відшкодуванням процентів за кредит та витрат за зберігання зерна за рахунок бюджетних коштів. При цьому сільськогосподарському товаровиробникові гарантується з боку держави мінімальна ціна на зерно, яка відшкодовує всі витрати і забезпечує певний прибуток. З цього, мабуть, і потрібно виходити, розробляючи подальшу стратегію і тактику дій на національному зерновому ринку із забезпечення заставних закупок зерна.

Декілька років точаться розмови про заставні закупки зерна, приймаються постанови Кабінету Міністрів України (від 21 червня 2000 року № 1141, від 27 січня 2001 року № 59 та від 29 квітня 2002 року № 590), які не забезпечені дійовим механізмом і не дають реальної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам. Недопустимо, що до цього часу Кабінетом Міністрів досі не вирішено поставлене перед ним завдання забезпечення бюджетного фінансування таких закупок, без виконання якого сам механізм заставних закупок є нереальний.

Особливе занепокоєння викликає те, що донині не визначено Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна, а сам механізм їх проведення покладено на регіони. Заставні ціни визначено на рівні 50% від біржової ціни (165 грн. за тонну пшениці 3 класу), яка не забезпечує відшкодування середньогалузевих нормативних витрат сільськогосподарських товаровиробників, які становлять з мінімальним прибутком для відтворення виробництва 360 грн. за тонну. Виправити таку ситуацію має вищезазначений Закон, який, однак, окреслює тільки правові контури заставної закупки зерна.

З цього випливає два основних питання, які необхідно терміново вирішити. Перше - визначення Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна. Структурою, яка здатна ринковими методами ефективно проводити державну політику із заставних закупок на зерновому ринку, має стати Державна акціонерна компанія „Хліб України". Безумовно, структури, включаючи і міжнародні, які не бажають участі держави в регулюванні ринку зерна на користь українського товаровиробника, будуть проти такої ролі ДАК „Хліб України". Однак, наприклад, у СПІА до 17% експорту зерна контролює Товарно-Кредитна корпорація Міністерства сільського господарства, а в Австралії та Канаді весь експорт зерна контролюють Ради пшениці. Рада пшениці Канади навіть розподіляє вагони-зерновози між елеваторами і подачу зерна на завантаження в порти. ДАК „Хліб України" нині найбільш підготовлена для виконання цієї важливої ролі. На користь цього свідчить наявний потенціал для проведення всього комплексу технологічних операцій із зерном, можливість одночасно зберігати його до 7 млн. тонн.

Друге питання, яке постало сьогодні з надзвичайною гостротою, бюджетне фінансування заставних закупок зерна. Оскільки повне бюджетне фінансування таких закупок в сумі 396 млн. грн.. здійснити проблематично, пропонується здійснити кредитування Державного агента під гарантії Уряду. В такому випадку потрібне незначне бюджетне фінансування в розмірі 112 млн. грн.., що буде спрямоване на виплату відсотків по вказаних цільових кредитах та відшкодування витрат по зберіганню заставного зерна.

Що таке заставна закупка зерна згідно із Законом? Через неї держава надає сільськогосподарським товаровиробникам безвідсотковий кредит на вісім місяців під заставу вирощеного зерна за заставною ціною, яка являє собою гарантовану державою ціну зерна, що відшкодовує середньо галузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва. Заставні закупки зерна здійснюють Державний агент та уповноважені із забезпечення таких закупок в межах своїх повноважень.

Кабінет Міністрів України до 31 березня відповідного поточного року встановлює заставні ціни на зерно, які оголошуються в засобах масової інформації та доводяться до відома сільськогосподарських товаровиробників і заготівельних підприємств. Термін дії заставної ціни - з 1 липня поточного року до 30 червня наступного.

Для здійснення заставних закупок сільськогосподарський товаровиробник і Державний агент (уповноважений) укладають договір, за яким сільськогосподарський товаровиробник передає зерно Державному агенту або уповноваженому, останній сплачує виробнику заставну ціну зерна за умови зберігання його зерновим складом. При цьому приймання заставного зерна на зберігання здійснюється зерновими складами за дорученням Державного агента або на підставі договору між зерновими складами та Державним агентом у межах виділених коштів та визначених обсягів.

Сільськогосподарські товаровиробники мають право розпоряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання заставного зерна за час його фактичного зберігання.

Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник не витребував заставне зерно для подальшого продажу, то воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.

Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник здійснять відчуження простого складського свідоцтва або складського свідоцтва на заставне зерно, то з дати індосаменту до дати повернення отриманих за заставною ціною коштів нараховуються проценти. Якщо кошти, отримані сільськогосподарським товаровиробником, та нараховані проценти після індосаменту не будуть повернені Державному агенту (уповноваженому) із забезпеченням заставних закупок зерна до закінчення дії договору заставних закупок зерна, то заставне зерно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність.

Видача заставного зерна сільськогосподарському товаровиробнику проводиться не пізніше трьох робочих днів з моменту його витребування за умови повернення сільськогосподарським товаровиробником Державному агенту або уповноваженому вартості зерна, виходячи з встановленого розміру заставної ціни та відшкодування витрат зерновому складу за зберігання такого зерна.

Десяте. Інтервенційний фонд. Інтервенційні операції спрямовані на підтримання на внутрішньому ринку рівня цін на зерно та продукти його переробки. На зерновому ринку їх здійснює державний агент із проведення інтервенційних операцій. Мета діяльності останнього - стабілізація ринку зерна : захист доходів товаровиробника.

Інтервенційна ціна на закупку зерна до інтервенційного фонду встановлюється до початку бюджетного року Державним агентом за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Державний агент із проведення інтервенційних операцій має право збільшувати або зменшувати інтервенційну ціну на закупку зерна до інтервенційного фонду відповідно до цінових коливань на ринку з урахуванням якості зерна при загальних витратах у межах виділених бюджетних коштів. При цьому, якщо поставка зерна відбувається в місяць, коли інтервенційне ціна нижча, ніж у місяці подання й погодження пропозиції, розрахунки здійснюються за ціною, що була на момент погодження пропозицій.

Інтервенційна ціна на продаж зерна та продуктів його переробки з інтервенційного фонду визначається Державним агентом із проведення інтервенційних операцій з урахуванням їх якості та моніторингу ринку зерна та продуктів його переробки.

Пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду подаються Державному агенту або уповноваженому, який протягом п'яти днів після отримання пропозиції повідомляє власника про її прийняття або відхилення.

При прийнятті пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду-Державний агент або уповноважений у письмовій формі укладає договір на закупівлю зерна з його власником.

Одинадцяте. Експорт та імпорт зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами. Нині Україна має сприятливі умови для нарощування експорту зерна. Найважливіший чинник - висока конкурентоспроможність українського зерна (його низька собівартість та висока якість) при коливанні світового виробництва зерна, в тому числі і Європі. Україна повинна мати стабільні ринки збуту зерна на зовнішньому ринку, закріпитися за них і створити відповідну інфраструктуру для масштабного експорту вітчизняного зерна. Для цього Кабінетом Міністрів України на конкурсних засадах визначається Державний агент із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки, якому передаються на виконання всі міжнародні договори по експортута імпорту зерна і продуктів його переробки, підписані на урядовому рівні. Це означає, насамперед, намір держави стати суб'єктом світового ринку зерна.

3.3 Проблеми державного регулювання зернового ринку в Україні

Основу сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку в Україні складають зернове виробництво і зерновий ринок. Нестабільність зернового виробництва і зернового ринку призводить не тільки до посилення нестабільності аграрного виробництва в цілому, а й до підвищення соціальної напруги у суспільстві, як це мало місце у другій половині 2003 року. Не сприяє розв'язанню цих проблем відсутність єдності серед науковців і представників владних структур стосовно необхідності державного регулювання зернового ринку, його обсягів, методів, механізмів здійснення, рівня ціни рівноваги тощо.

Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою економікою переконує, що її створення й ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва та соціальної сфери. З усіх галузей народного господарства сільське господарство вимагає найбільш радикального і дійового регулювання та підтримки для свого нормального розвитку. На необхідність державного регулювання аграрного ринку вказують провідні вчені України.

У країнах з розвинутою ринковою економікою накопичено багатий досвід застосування різноманітних методів регулюючого впливу держави на ринок і його учасників. До таких методів слід віднести, насамперед, товарні та грошові інтервенції, заставні закупівлі, пільгове кредитування виробників продукції, податкові знижки та ін. В Україні також здійснюються певні кроки в напрямі регулювання аграрного ринку. Так, ще 24 вересня 1997 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Про подальший розвиток ринку зерна в Україні" і відповідно до неї створено інтервенційний фонд зерна обсягом 600 тис. т за рахунок зерна державного резерву. Діяло Положення про державний інтервенційний фонд стабілізації зернового ринку. Однак менше ніж через рік інтервенційний фонд зерна було повністю ліквідовано, а зерно використано для розрахунків з Туркменістаном за одержаний газ. Відмова від функціонування інтервенційного фонду призвела до істотного посилення коливань цін на зерно в наступні роки, до великих втрат для сільськогосподарських товаровиробників, до підвищення напруги на продовольчому ринку в певні періоди.

З теоретичної точки зору ринковий механізм через балансування попиту і пропозиції сам веде до встановлення рівноваги на відповідному сегменті ринку. Але згідно з теоремою Павутини можливий й інший варіант розвитку подій, коли з плином часу ринкова ціна дедалі більше відхиляється від ціни рівноваги. У такому випадку рівновага між попитом і пропозицією досягається шляхом руйнування, знищення частини національного багатства, стагнації продуктивних сил. У зв'язку з цим виникає потреба у державному регулюванні ринку.

Посилення коливань ринкової кон'юнктури змусило владні структури України в останні роки активізувати роботу щодо стабілізації аграрного ринку, зокрема зернового. Про це свідчить чимала кількість законодавчих і нормативних актів: Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні", прийнятий Верховною Радою України 4 липня 2002 року; Програма "Зерно України 2001—2004", схвалена постановою КМ України від 27 листопада 2000 року; постанови Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи із здійснення заставних та інтервенційних операцій з зерном" від 27 червня 2003 року, "Про встановлення рівня заставних цін на зерно" від 3 липня 2003р., "Про порядок використання коштів Державного бюджету України на 2003 рік, що спрямовуються для закупівлі зернових культур, вирощених українськими товаровиробниками" від 16 вересня 2003 року та інші. В останні роки з боку Уряду з метою регулювання зернового ринку особлива увага приділяється здійсненню заставних операцій. Але заставні операції регулюють лише мінімальну ціну продажу зернових і не можуть запобігти стрімкому зростанню цін, наприклад, як це мало місце у 2003—2004 роках, коли ціна продовольчої пшениці зросла з 300—350 грн. за тонну до 1500 грн.

Абсолютно очевидним є той факт, що одна з основних причин нестабільності зернового ринку криється в нестабільності валових зборів зернових по Україні.

А нестабільність ринку ще більше посилює нестабільність виробництва. Чому саме посилює, а не зумовлює? Тому що однією з головних особливостей сільськогосподарського виробництва є його істотна залежність від погодних умов з їх циклічними коливаннями. Отже, природою закладено основу для певної нестабільності сільськогосподарського виробництва, зокрема зернового.

У плановій економіці для узгодження попиту та пропозиції широко застосовувався балансовий метод. Баланси зерна традиційно складаються й тепер. Але бракує механізмів ефективного впливу на „розриви" в балансах, насамперед між виробництвом і споживанням.

Відносно механізму впливу на ринкову ситуацію слід звернути увагу на таку обставину. В економічній теорії використовують такі поняття, як еластичність попиту та еластичність пропозиції, які відображають рівень змін відповідно попиту та пропозиції за умови зміни ціни на товар. І такий вплив існує. Але в реальній практиці сільськогосподарських ринків, особливо ринків рослинницької продукції, де основну частину її збирають раз на рік (за винятком вирощування продукції в захищеному ґрунті), не тільки ціна впливає на формування попиту та пропозиції, а й пропозиція впливає на формування ціни, особливо якщо йдеться про аналіз ситуації в короткостроковому періоді. Це і є основою для здійснення інтервенційних заходів з боку держави: збільшуючи обсяг пропозиції сільськогосподарської продукції на ринку за рахунок власних ресурсів або, навпаки, викуповуючи певну частину продукції у власні резерви, держава може сприяти стабілізації цінової ситуації на ринку сільськогосподарської продукції. Такий підхід ставить закономірні запитання: наскільки істотним повинно бути втручання держави на ринку сільськогосподарської продукції, що вважати стабільною ціною, яку слід підтримувати?

Почнемо зі стабільної ціни. По-перше, очевидно, що в умовах інфляції та нерівномірного зростання цін на окремі види сільськогосподарської і промислової продукції навряд чи буде правильним вести мову про значення стабільної ціни на зерно, яка б діяла протягом кількох років. По-друге, як свідчать наші попередні дослідження та дослідження інших учених, важливіше значення з точки зору стабілізації сільськогосподарського виробництва має не динаміка цін на сільськогосподарську продукцію, а динаміка доходів сільськогосподарських товаровиробників.

Отже, стабільна ціна повинна забезпечувати стабільний рівень доходів сільськогосподарських товаровиробників.

Але знову виникає запитання: по відношенню до чого повинен бути стабільним рівень доходів: незмінним у часі, незмінним з розрахунку на одного працівника чи власника, на одиницю витрат чи капіталу, чи за іншим критерієм?

Незмінний рівень доходів за номіналом протягом тривалого часу в умовах інфляції (хоч і незначної) не можна вважати стабільним. Стабільний рівень доходів з розрахунку на одного працівника протягом тривалого часу буде стримуючим фактором для подальшого підвищення продуктивності й ефективності праці. Сталий дохід з розрахунку на одного власника може теж певною мірою знижувати підприємницьку ініціативу власників, спрямовану саме на підвищення свого добробуту шляхом збільшення доходів.

Найбільш прийнятним критерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників є стабільність по відношенню до авансованого капіталу, оскільки з точки зору ринкової економіки однією з основних передумов стабільного розвитку є стабільність доходів на вкладений капітал. Це створює умови для розширеного відтворення капіталу, а відповідно — й усього виробництва. Але практичне використання даного критерію пов'язане з певними труднощами. Щодо сільськогосподарських підприємств, то до складу їх активів і капіталу не включається основний засіб виробництва у цій галузі — земля. Але навіть без простого відтворення сільськогосподарських угідь і особливо їх родючості практично неможливо забезпечити стабільність сільськогосподарського виробництва. Тому з певним застереженням критерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників може вважатися рівень рентабельності галузі, який, з одного боку, відображає обсяг спожитих за певний час активів, сформованих за рахунок авансованого капіталу, з іншого, за умови стабільності забезпечує розширене відтворення галузі. Але такий висновок викликає нове запитання: яким повинен бути рівень рентабельності, наприклад, зернового виробництва, щоб його можна було використати для регулювання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників?

Аналіз коливання рівня рентабельності виробництва зерна в цілому по Україні за останні роки показав, що цей рівень змінювався від 1,9% у 1998 році до 64,8% у 2000 році.

Міністерство аграрної політики України, обґрунтовуючи рівень заставних цін, пропонує враховувати мінімальну рентабельність. Але цей показник може становити 10—15%, що забезпечить просте відтворення виробництва. На нашу думку, такий рівень рентабельності зернового виробництва є недостатнім. По-перше, з досвіду останніх років, лише в 2001 році сільськогосподарське виробництво одержало реальні стимули у вигляді доходів для подальшого розвитку, і обсяги виробництва валової продукції зросли на 10% до попереднього року. Цьому сприяв перш за все високий рівень рентабельності зернового виробництва в попередньому році — 64,8%. У 2002 році внаслідок погіршення цінової кон'юнктури рентабельність зернового виробництва знизилася до 23%, а приріст валової продукції становив лише 2%. По-друге, ще за часів Радянського Союзу визнавалося, що для забезпечення самофінансування виробництва, тобто розширеного відтворення за рахунок власних коштів, рівень рентабельності галузі повинен бути 35—40%, але ж рівень інфляції у ті часи був значно нижчим, ніж тепер. По-третє, як зазначалося вище, однією з умов розширеного відтворення сільськогосподарського виробництва є відтворення сільськогосподарських земель та їх родючості, що в свою чергу вимагає включення землі до складу капіталу та в процес відтворення. Але, як свідчить досвід розвинутих країн світу, наприклад США, питома вага землі складає 75—85% у структурі капіталу фермерських господарств. Отже, можна стверджувати, що розрахунок норми прибутку на авансований капітал з урахуванням землі призведе до зменшення цього показника у п'ять—шість разів від рівня рентабельності, який відображає тільки вартість спожитих активів. По-четверте, оскільки, з одного боку, Україна поки що не може забезпечити стабільність на зерновому ринку, який є основою всього аграрного ринку та виробництва, а на інших сегментах аграрного ринку ситуація ще стихійніша, з іншого — сільськогосподарські виробники внаслідок специфічних особливостей галузі не можуть займатися виробництвом лише зернових культур (необхідно дотримувати сівозмін, забезпечувати відтворення родючості ґрунтів шляхом внесення органічних добрив, дбати про рівномірне надходження коштів протягом року, що знову-таки пов'язано з диверсифікацією виробництва та ін.), — то держава, підтримуючи стабільність зернового ринку, фактично підтримує стабільність усього сільськогосподарського виробництва.

Тобто рівень рентабельності зернового виробництва, який би забезпечував стабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників і який необхідно прийняти як базу для регулювання, повинен бути не нижче 50%.

Знаючи базисні індекси середніх цін продажу зерна по роках, середню ціну продажу зерна у 2003 році та рівень рентабельності галузі по роках, можна обчислити розрахункову ціну 1 т зерна, яка б забезпечувала різні рівні рентабельності зернового виробництва (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка фактичних розрахунків цін на зерно в Україні

Розрахункова ціна, яка б забезпечила рентабельність 50%, у таблиці 1 обчислена діленням фактичної ціни на коефіцієнт, обчислений додаванням показника рентабельності, вираженого десятинним дробом, до одиниці та множенням одержаного результату на 1,5, що відповідає рентабельності 50%. Аналогічно обчислено й інші значення розрахункових цін.

Як видно з даних таблиці, у більшості випадків розрахункова ціна вище фактичної. Це пояснюється тим, що фактична рентабельність у відповідному році була нижче нормативної, для якої обчислено розрахункову ціну. Фактичні ціни мають значно вищий рівень коливань, ніж розрахункові. Коефіцієнт варіації розрахункових цін для рівня рентабельності 50% становить у досліджуваному періоді 0,241, а фактичних середніх цін — 0,425. Отже, можна стверджувати, що регулювання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників через рівень цін сприятиме їх стабілізації.

Але визначити рівень стабілізуючих цін на зерно — це лише перший і один із найлегших кроків на шляху регулювання зернового ринку. Складнішим є питання про розміри втручання держави з метою стабілізації цього сегмента аграрного ринку, зокрема визначення та кількісна оцінка факторів, які впливають на зміну цін на зерновому ринку.

Як неодноразово зазначалося, обсяги пропозиції зерна на зерновому ринку України визначаються перш за все обсягами внутрішнього його виробництва. Виходячи з цього, було проведено кореляційний аналіз залежності рівня цін на зерно від обсягів валових зборів за 1998—2003 роки. У результаті математичної обробки даних установлено таку залежність:

У = 426,91 - 2,93х,

де У — середня ціна продажу зерна, грн./т; х — валовий збір зернових у цілому по Україні, млн. т.

Коефіцієнт кореляції для даної моделі дорівнює 0,165, коефіцієнт детермінації — 0,027. Тобто зв'язок між обсягами виробництва зерна та середньою ціною його продажу дуже слабкий. Це значною мірою пояснюється тим, що, з одного боку, рівень товарності зернового виробництва коливається навколо позначки 50%, з іншого, зерно є продуктом тривалого зберігання, і можуть створюватися значні перехідні запаси в кінці року. Тому досить логічним є припущення, що середні ціни реалізації зерна в більшій мірі залежать саме від обсягів продажу. Кореляційний аналіз цієї залежності дозволив установити такі параметри функції:

У = 617,38 - 19,87 х,

де У — середня ціна продажу зерна, грн./т; х — обсяг проданого зерна в цілому по Україні, млн. т.

Коефіцієнт кореляції для даної моделі дорівнює 0,592, коефіцієнт детермінації — 0,291. Ці дані підтверджують припущення про те, що обсяги продажу зерна більшою мірою впливають на формування середньої ціни на зерно, ніж обсяги валового виробництва, хоч тіснота цього зв'язку може бути визнана як середня, чого замало для розробки пропозицій щодо впливу держави на зерновий ринок. З наведеної функції маємо підтвердження закономірності про зниження рівня цін у міру збільшення обсягів продажу зерна.

Не викликає сумнівів той факт, що загальна тенденція до підвищення цін на зерно склалася в Україні перш за все внаслідок інфляції. Тому нашим наступним кроком став аналіз комплексного впливу на зміну цін — обсягів продажу зерна та індексу споживчих цін в Україні. У результаті математичної обробки статистичних даних установлено таку залежність:

У = - 69,08 + 366,54 х, - 15,70 х₂ ,

де У — середня ціна продажу зерна, грн./т; х, — базисний індекс споживчих цін (1997 = 1); х₂ — обсяг продажу зерна в цілому по Україні, млн. т.

Коефіцієнт кореляції для даної функції становив 0,983, коефіцієнт детермінації — 3,965. Тобто включені в модель фактори на 96,5% визначають динаміку цін на зерно на внутрішньому ринку України. Абсолютні значення коефіцієнтів регресії свідчать про те, що збільшення індексу споживчих цін на одиницю супроводжується зростанням цін на зерно на 366,54 грн., а підвищення обсягів продажу зерна на І млн. т, навпаки, веде до зниження ціни реалізації на 15,70 грн. Ураховуючи дуже тісний зв'язок між розглянутими факторами та результативним показником, можна скористатися цією математичною функцією для визначення оптимальних обсягів продажу зерна на внутрішньому ринку України з метою забезпечення стабільного рівня цін на зерно, а відповідно і стабільного рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників (табл. 2).

Розрахунковий обсяг продажу зерна, який би забезпечив стабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників, обчислено з урахуванням залежності рівня цін від обсягів продажу та базисного індексу інфляції, а також розрахункової ціни (табл. 1), яка б забезпечила рентабельність зернового виробництва на відповідному рівні. Наприклад, базисний індекс інфляції в 2002 році порівняно з 1997 роком становив 1,898, а розрахункова ціна, яка б забезпечила рентабельність 50%, — 394,35 грн. за 1 т зерна. Підставивши ці дані в останнє рівняння, одержимо такий вираз:

394,35 = - 69,08 + 366,54x1,898 - 15,70 х₂ ,

де х₂ — обсяг продажу зерна, млн. т.

Розрахунковий обсяг продажу має становити 14,8 млн. т. Аналогічно обчислено розрахункові обсяги продажу зерна для інших років і рівнів рентабельності.

За даними таблиці 2, у 1998—2000 роках розрахункові обсяги продажу зерна, які з забезпечували стабільні доходи сільськогосподарських товаровиробників, зростали, що свідчить перш за все про формування ринку зерна в Україні, а в останні три роки цей показник стабілізувався. Але якщо для забезпечення рентабельності на рівні 25% в останні три роки треба було продавати на внутрішньому ринку 18,9-19,2 млн. т зерна, то для підтримки рентабельності на рівні 50% — відповідно 14,6—14,9 млн. т (ці цифри досить близькі до середніх обсягів проданого зерна на позабіржовому ринку України в останні роки — 13,96 млн. т за останні шість років).

Таблиця 2

Фактичний і розрахункові обсяги продажу зерна в Україні, які б забезпечили стабільний обсяг доходів сільськогосподарських товаровиробників

Цікаві висновки можна зробити стосовно обсягів втручання держави в зерновий ринок з метою підтримки стабільних цін на зерно та стабільних доходів товаровиробників. Якби держава підтримувала ціну, яка б забезпечила рентабельність галузі на рівні 50%, то доводилося б періодично викуповувати зерно з ринку, а потім його продавати. Причому, якщо взяти до уваги наявність чотирирічної циклічності в динаміці валового виробництва зернових в Україні, то досить логічним буде припущення, що за чотири роки кількість викупленого зерна має приблизно дорівнювати кількості проданого зерна з інтервенційних фондів. Така умова практично повністю виконується саме для ціни, яка забезпечує рентабельність 50%. Складність реалізації цього варіанта стабілізації зернового ринку полягає в тому, що у 2001 та 2002 роках треба було б знайти кошти для викупу з ринку 6,6 млн. т зерна. Але, по-перше, стабілізація ціни та доходів у 2001 році сприяла б стабілізації виробництва у наступні роки, по-друге, продаж усього цього зерна у 2003 році за вищими цінами дозволив би практично в повному обсязі повернути витрачені кошти з урахуванням витрат на зберігання.

Здавалося б, значно легше можна було розв'язати проблему стабілізації цін на зерно на рівні 25% рентабельності. Але, як свідчать дані таблиці 2, для цього треба було б в останні п'ять років додатково продати на внутрішньому ринку понад 17 млн. т зерна з інтервенційного фонду, створення якого лише обговорюється. Тобто така задача взагалі не могла бути виконана.

Отже, прийнятнішим є варіант стабілізації цін на зерно на рівні 50% рентабельності. За умов реалізації цього варіанта у 2001—2003 роках сільськогосподарські товаровиробники додатково одержали б 1149,4 млн. грн. виручки.

Проведені нами дослідження дозволяють зробити такі висновки. Для стабілізації зернового ринку та зернового виробництва в Україні необхідно здійснювати інтервенційні операції. Механізм інтервенційних операцій на зерновому ринку базується на Законі України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та постанові Кабінету Міністрів "Про додаткові заходи із здійснення заставних та інтервенційних операцій з зерном". Обсяги таких інтервенцій в останні роки повинні були б коливатися від 5,6 млн. т закупівлі у 1998 році до 6,6 млн. т продажу у 2003-му. Чергування надлишку та нестачі пропозиції зерна на внутрішньому ринку дозволяє вести мову про створення певного інтервенційного фонду, який зможе майже повністю функціонувати за принципами самоокупності. Як орієнтир державного регулювання доцільніше використовувати розрахункову ціну, яка б забезпечувала рентабельність галузі на рівні 50%.

VІ. Проектування виробництва зерна і його ефективності.

4.1. Проектування сівозмін, посівних площ окремих зернових культур.

Економічною основою сівозмін є науково обґрунтована структура посівних площ, яку розробляють відповідно до спеціалізації та концентрації виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням природних умов і біологічних особливостей культур. Проектуючи планові завдання і структуру посівних площ для господарства, необхідно враховувати можливість забезпечення правильного чергування культур і пару. Оскільки ключовою проблемою в сільському господарстві і надалі залишається виробництво зерна, в структурі посівних площ переважають зернові культури.

При розробці проекту сівозміни треба підібрати найбільш цінні культури в межах кожної групи і визначити оптимальне співвідношення між ними. Для оцінки культур використовують дані про фактичну врожайність їх у даному господарстві. Найістотнішим при встановленні структури посівних площ в сівозміні є відповідність її науковим вимогам правильного чергування культур, оскільки порушення цієї вимоги призводить до зменшення їх врожайності та валових зборів продукцій. Так, якщо питома вага озимої пшениці в сівозміні буде надмірною, доведеться частково вирощувати її повторно, внаслідок чого поширюватиметься врожайність така хвороба, як коренева гниль, і помітно знижуватиметься врожайність пшениці. При запровадженні сівозміни, складеної на основі правильної структури посівних площ, забезпечується рівномірніше використання протягом року робочої сили, механізмів тощо. Запровадження сівозміни підвищує ефективність усіх агрозаходів (удобрення, застосування засобів механізації, знищення бур’янів, шкідників і хвороб тощо). Все це свідчить про те, що організаційне значення сівозмін не менше, ніж агротехнічне. [14;95].

Проектування сівозмін – надзвичайно складна і відповідальна справа, від якої залежить рентабельність всіх галузей сільськогосподарського виробництва. Розпочинати її слід після визначення загального напряму господарства, його спеціалізації.

Кількість сівозмін залежить і від розмірів земельних площ господарства: чим вона більша, тим більшою може бути і кількість сівозмін. На основі структури посівних площ для кожної сівозміни розробляють схему чергування культур. Перед цим визначають кількість полів у сівозміні, яка має бути такою, щоб зручно було вирощувати всі культури.

Останнім часом науково обґрунтовано впровадження сівозмін з невеликою кількістю полів. Це забезпечує оптимальну концентрацію культур і підвищує ефективність використання техніки. Після вирішення питання про кількість полів починають розробляти схеми чергування культур у сівозміні. На основі принципів побудови сівозмін насамперед розміщують найбільш цінні, основні та вимогливі до попередників культури.

Запровадження сівозмін – перенесення розробленого проекту сівозміни на територію землекористування господарства. Встановлюються межі сівозміни і окремих її полів. Щодо конфігурації полів, то краще, щоб вони нагадували прямокутник, довша сторона якого розміщувалася д упоперек схилу або по горизонталях [14; 95].

У перший рік освоєння сівозміни, розміщуючи культури по полях, насамперед враховують культури, які на даний час вже посіяні (багаторічні трави і озимі). Цього ж року треба передбачити вирощування попередників для озимих та інших основних культур, що сприятиме швидкому освоєнню сівозміни. В перший рік переходу допускається деяке відхилення від запланованої структури посівів. Так, якщо в минулому році не висівали багаторічні трави, то замість них сіють однорічні, замість озимих – ярі зернові. На другий рік необхідно додержуватися запланованої структури посівних площ, згрупувати культури по полях і по можливості розмістити їх після передбачених попередників. Якщо в перший рік переходу відхилення від запроектованої сівозміни були незначні і культури згрупували по полях, то другий рік може бути роком освоєння сівозміни. В інших випадках сівозміни освоюють за три роки. ( див. табл. 23)

Таблиця 23 [2] Структура посівних площ в освоєній та запроектованій сівозмінах в ТОВ “Великоглибочецьке” в 2004 р.

Проект введення сівозмін обговорюється на нараді ТОВ “Великоглибочецьке”, на зборах уповноважених господарства і після внесення необхідних змін, направляють для затвердження у вищестоячі сільськогосподарські організації. Після затвердження проекту здійснюють внутрішньогосподарські заходи щодо землевпорядкування, визначають межі сівозмін, полів. Прийнята сівозміна оформляється відповідними документами. Виходячи із сучасного стану зернового виробництва у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” розроблено проект розвитку галузі на перспективу (табл. 24).

Таблиця 24Проектні посівні площі зернових культур в ТОВ “Великоглибочецьке” на 2004 – 2010 рр. (га)

Як видно із таблиці посівні площі зернових культур планується довести до 428 га, зокрема площі озимої пшениці, як основної культури, яка дає найбільші урожаї, планується збільшити на 20-25 га, що становитиме 320-325 га, посівні площі гороху, як джерело білка для тваринництва планується збільшити на 9 га, що становитиме 19 га.

В Товаристві з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” також на перспективу планують збільшити посівні площі під зернобобові культури, оскільки, як вже зазначалося, саме ці культури є основним джерелом кормового білка.

4.2. Проектування врожайності зернових культур.

Урожайність зернових культур є одним з головних показників ефективності землеробства. Вона характеризується виходом продукції певної культури з одиниці площі посіву, залежить від багатьох факторів інтенсивного ведення землеробства і в першу чергу від наявності світла, тепла, повітря, води та поживних речовин. Велике значення мають також якість і строки обробітку грунту, меліорація, хімізація земель, система насінництва і сівозміни, впровадження у виробництво високоврожайних сортів і гібридів та досягнень науки і передового досвіду вирощування сільськогосподарських культур тощо.

Розглянемо методику планування урожайності, яка найбільш повно охоплює дію основних факторів на розмір майбутнього врожаю кожної культури, на основі енергетичної оцінки інтенсифікації АПК.

Найважливішу роль у досягненні максимального урожаю відіграє ефективне використання сонячної енергії (світла), оскільки 90-95 % біомаси становлять органічні речовини, які утворюються в процесі фотосинтезу. При цьому фотосинтетична активна радіація (ФАР) досягає близько 45-50 % загальної енергії, яка бере участь у процесі фотосинтезу. Середньорічне надходження ФАР характеризується і визначається за формулою.

Величину гранично можливого урожаю конкретної культури за використанням ФАР можна розрахувати за формулою:

У_{б =} , де

У_б – потенційний біологічний урожай сухої маси, ц/га;

О_ФАР – надходження ФАР за вегетаційний період, М Дж/га;

К_ФАР – коефіцієнт використання ФАР, %;

д – калорійність 1 ц урожаю органічної речовини, яка дорівнює 4 х 10⁵ ККал. [20;230].

Підраховано, що кожний центнер сухої органічної речовини вбирає 400 тис. ККал енергії або це становить в перерахунку на мегаджоулі – 1676.

Планування виробництва зерна повинно здійснюватись у перспективних, поточних і оперативних планах господарства. Воно передбачає насамперед продаж зерна державі за видами на основі заключених контрактів, а також на внутрішньогосподарські потреби насінного і фуражного фондів з урахуванням страхових запасів, допомоги людям похилого віку і тимчасово непрацездатним; натуральні оплати робітникам, продаж на ринку тощо. Розрахунки валового виробництва виконують для кожного виду зерна окремо, а потім в цілому по галузі.

Маючи валове виробництво зерна з усіх його видів і розрахункову планову урожайність визначають розмір посівної площі по кожній зерновій культурі. Розрахункову планову урожайність визначають як середньоарифметичну фактичну урожайність по певній культурі за останні 5 р. з урахуванням досягнень с/г науки та передової виробничої практики.

Значне місце у валовому виробництві зерна та інших культур займають інтенсивні технології, які впроваджені в Україні. На площах зернових культур за інтенсивною технологією урожайність, як правило, на 5-6 ц/га вища ніж за звичайною технологією. Проте, за даними Міністерства економіки України увага до інтенсивних технологій знижується. Цей висновок можна зробити за таких даних. Якщо в 1991р. процент посівних площ зернових за інтенсивною технологією до всіх посівних площ становив 46 %, то в 1994р. – 41 %, а в 1996р. – 30 %. Відповідно знизився процент валового виробництва зерна – 53 %, 48 % і 36 %.

Отже, в організації виробництва зерна особливу увагу необхідно звертати на широке застосування інтенсивних технологій.

Спроектуємо врожайність зернових культур в ТОВ “Великоглибочецьке” на найближчі 5 років (таблиця 25)

Таблиця 25

Проектна врожайність зернових культур в ТОВ “Великоглибочецьке”

Із таблиці видно, що врожайність зернових планується збільшити в 2010 році на 8,7 ц/га, в тому числі озимої пшениці на 7,3 ц/га, жита на 2,7 ц/га; гречки на 3 ц/га; ячменю на 2 ц/га; гороху – на 2 ц/га.

Підвищення врожайності всіх зернових культур – це першочергове завдання адміністрації господарства. На 2004-2010 рр., зокрема до 2010 року врожайність озимої пшениці довести до 40 ц/га; ячменю – 30-35 ц/га; гречки 10-12 ц/га.

Підвищення врожайності озимої пшениці можна досягти за рахунок посіву по таких попередниках як багаторічні трави і однорічні трави і гороху. Це дасть прибавку 4-5 ц/га;

- внесення мінеральних добрив в діючій речовині NPK під оранку, при посіві у рядки, підживлення в межах NPK 100-110 ц/га. Це дасть прибавку врожайності на 5,5-6,5 ц/га;

- впровадження нових високопродуктивних сортів. Прибавка 3-4 ц/га;

- збирання озимої пшениці в стислі агротехнічні строки в межах не більше 10-ти робочих днів. Це дасть господарську прибавку урожайності – на 4-5 ц/га.

Попередником ячменю повинні бути цукрові буряки, під які вносився гній і мінеральні добрива. Це забезпечить високу врожайність даної культури.

4.3. Очікувана ефективність зернових культур при впровадженні проектних розробок у виробництві.

Після впровадження у виробництво проектних розробок у даному господарстві на майбутнє плануються перш за все збільшити посівні площі озимої пшениці, як основної культури, яка дає найбільші урожаї, до 25 га. Також за рахунок зменшення посівних площ таких культур як ячмінь, жито, овес, збільшити посівні площі гороху, як джерела білка для тваринництва.

Всі ці заходи приведуть до того що дане господарство від своєї діяльності буде отримувати більші прибутки і зернова галузь буде більш рентабельною.

Також більшого економічного ефекту господарство досягне від впровадження таких заходів як: впровадження комплексної механізації у виробництво; підвищення врожайності сільськогосподарських культур; поліпшення організації праці; закріплення окремих культур за конкретними працівниками; підвищення інтенсивності праці – за рахунок зменшення простоїв; зміцнення трудової дисципліни; науково обґрунтоване нормування праці; підвищення матеріальної зацікавленості працівників; підвищення їх кваліфікації.

Згідно цих заходів на перспективу буде така собівартість зернового виробництва.

Таблиця 26.Проектна собівартість одного ц зернової продукції

в ТОВ “Великоглибочецьке”

Собівартість продукції буде знижуватись за рахунок таких заходів:

1) за рахунок підвищення продуктивності праці;

2) економно витрачатися грошові кошти та раціонально використовуватися матеріально-технічні ресурси (добрива, насіння, паливо);

3) використовуватись прогресивні технології виробництва зернової продукції;

4) підвищуватися рівень організації, нормування та оплати праці на всі с/г роботи, і зокрема тих, що стосуються зернового виробництва.

Y –

Х₁ – посівна площа

Х₂ – кількість опадів

Х₃ – грунти (% гумосу)

Х₄ – кількість внесених мінеральних добрив

Урожайність можна обрахувати по такій формулі:

у = -37,7 – 0,031х₁ + 0,028х₂ + 0,159х₃ + 1,212х₄

збільшення кількості внесення мінеральних добрив на 1 і сталих х₁ – посівні площі, х₂ – кількості опадів, х₃ – структурі грунтів – призводить до росту урожайності на 1,21 одиниці.

Коефіцієнт кореляційного зв’язку r між даними становить 1. Це є свідченням щільного (практично ідеального) зв’язку між вхідними даними.

4.4. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна. Заходи підвищення врожайності та здешевлення виробництва зерна.

Основою росту врожайності і стійкості зернового господарства є підвищення родючості ґрунтів, впровадження прогресивних систем обробітку ґрунту і внесення добрив, удосконалення структури посівів, освоєння сівозмін, впровадження прогресивних технологій вирощування зернових культур, поліпшення насінництва, високоефективне використання сільськогосподарської техніки, своєчасне проведення заходів захисту посівів від хвороб, шкідників та буряків.

Проаналізувавши теперішній стан виробництва зернових культур перш за все необхідно приділити більше уваги стабілізації зернового виробництва. Тут основним завданням має стати призупинення подальшого спаду обсягів виробництва зерна та здійснення сукупності організаційних, техніко-технологічних заходів по його подальшому прискореному розвитку. Лише призупинивши спад виробництва можна почати активну структурну перебудову зернового господарства, нарощування обсягів виробництва зерна на основі зміцнення і удосконалення його техніко-економічної бази та освоєння найсучасніших технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Основним напрямом дальшого розвитку зернового господарства є інтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив з тим, щоб найповніше використати потенціальну продуктивність сорту, вологи і тепла; розширення посівів високопродуктивних сортів і гібридів, вирощування їх з урахуванням фізіологічних особливостей та дотриманням сортової агротехніки; ефективне поєднання агротехнічних, біологічних та хімічних методів; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, яка передбачає використання системи машин з метою збільшення виробництва дешевої продукції з кожного гектара землі.

Одним із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва зерна є зниження собівартості продукції. Важливим фактором підвищення врожайності і зниження собівартості зернових є підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації, автоматизації виробництва. Необхідно також у господарстві забезпечити ефективніше використання машинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити витрати на амортизацію та ремонти і в результаті здешевіти виробництво продукції.

Значні резерви зниження собівартості криються в суворому режимі економії при використанні матеріально-грошових засобів у процесі виробництва зернової продукції. Практика переконує, що в підприємствах, де контролюється економне використання оборотних фондів, де не допускаються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні, збереженні насіння, посадкового матеріалу, значно менше витрачається коштів на одиницю продукції.

Істотного підвищення врожайності і зниження собівартості продукції можна досягти завдяки вдосконаленню системи управління виробництвом і запровадженню наукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшення накладних витрат, а отже, зниження собівартості зерна. Важливу роль у такому зниженні відіграють і такі соціально-економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріальна зацікавленість працівників у результатах своєї праці, широке використання моральних стимулів.

Великий вплив на прискорення темпів зростання продуктивності праці має впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, ефективне використання техніки, удосконалення організації виробництва. Першочергового значення набуває розвиток таких напрямків інтенсифікації як механізація, хімізація, підвищення рівнів агротехніки, широке використання гібридних сортів.

Основними напрямками підвищення продуктивності праці врожайність в ТОВ “Великоглибочецьке” є комплексна механізація, автоматизація та електрифікація виробництва; впровадження нової, більш продуктивної техніки. Удосконалення системи машин дасть змогу не лише скоротити до мінімуму затрати ручної праці, але й підвищити врожайність зернових культур та за рахунок поліпшення якості робіт і виконання їх в оптимальні строки.

Щоб правильно організувати будь-який виробничий процес, потрібно правильно “розставити” людей і засоби виробництва, узгодити роботи на окремих його операціях. Для забезпечення цього необхідно дотримуватись таких основних принципів – пропорційності, узгодженості, рівномірності і потоковості.

Важливе значення для сільськогосподарського виробництва має підвищення інтенсивності праці, що дає змогу зекономити не тільки живу і уречевлену працю, але і час. В результаті збільшення обсягу продукції поліпшується використання засобів виробництва. Таким чином, тими ж знаряддями праці підвищується її продуктивність.

Великий вплив на зростання продуктивності праці має підвищення матеріальної зацікавленості. Оплата праці повинна базуватися на науково- обґрунтованих нормах праці і встановлюватися за кінцеві її результати.

Приведення в дію резервів зростання продуктивності праці дасть можливість повніше і швидше підвищувати економічну ефективність виробництва зерна.

4.5. Використання нових сортів і гібридів у рослинництві.

Продовольча безпека нашої країни ґрунтується на забезпеченні її необхідною кількістю найважливіших видів продукції і, в першу чергу, зерна. Обмеженість ресурсного потенціалу, зокрема земельних і трудових ресурсів, економічна й екологічна ситуація, що склалася на сучасному етапі в Україні, вимагають вирішення питання забезпечення постійно зростаючого попиту на зерно інтенсивним шляхом. Одним із таких шляхів є використання високоякісного насіння, використання нових сортів і гібридів, роль яких полягає у збільшенні врожаїв, можливості одержання якісного зерна з високими хлібопекарськими властивостями. Нині вітчизняне насінництво швидко розвивається. Виводяться нові сорти і гібриди, які здатні конкурувати із зарубіжними і користуються попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Тому питання сучасного стану, перспектив розвитку ринку насіння зернових культур, можливостей збільшення обсягів виробництва високоякісного насіннєвого матеріалу є актуальними.

В Україні насінництво є широко розповсюдженим, перспективним напрямом розвитку АПК. Якість, обсяги одержуваного насіння, як і іншої сільськогосподарської продукції рослинного походження, залежать від природно-кліматичних умов, що склалися. Цей факт зумовлює регіональну зональність культур. Але враховуючи цю залежність, людина має можливість поліпшити очікувані результати щодо насінництва, застосовуючи новітні технології вирощування та зберігання, доведення насіння до вимог стандартів.

Насіння є особливим видом сільськогосподарської продукції. З одного боку воно є частиною зернового підкомплексу галузі рослинництва, а з іншого — сортове насіння зернових культур є продуктом наукових розробок. Тобто насіння — це продукт сільськогосподарського виробництва та результат наукових досліджень.

Ринок насіння зернових культур як система економічних відносин, які складаються між виробниками сортового насіння та його покупцями, складається з таких основних субринків (рис. 1).

Рис 1 Ринок насіння озимих культур та його субринки

Виробництвом насіння зернових культур у всіх областях нашої країни займаються спеціальні наукові установи (інститути, дослідні станції), дослідні господарства та інші. Найвищі врожаї одержують Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Херсонська області.

В Одеській області найбільшим виробником елітного насіння є Селекційно-генетичний інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення Української академії аграрних наук (далі СГІ).

СГІ разом із своїми дослідними господарствами виробляє та реалізує насіння зернових культур у кілька разів більше, ніж такі області, як Вінницька, Волинська, Закарпатська, Запорізька та інші.

Найбільшу питому вагу обсягу виробництва насіння має озима пшениця як у загальному обсязі, так і в обсязі еліти (рис 2.)

При виробництві насіння зернових культур в Україні використовують великий набір сортів, кожний з яких відрізняється ареалом розповсюдження, тобто найбільш оптимальною придатністю до певних природно-кліматичних умов.

Серед усієї кількості сортів озимої пшениці третина їх — селекції Селекційно-генетичного інституту (табл.1), що підкреслює важливість останнього як наукового центру з селекції та насінництва зернових культур всеукраїнського значення.

Сортовий склад насіння озимого ячменю за дослідні роки в середньому становив 20 сортів, з них 6 сортів Селекційно-генетичного інституту, 5 — Краснодарського НДІ ім. П.П.Лук'яненка (Росія), 3 — Миронівського інституту пшениці. Зазначену культуру вирощують лише в деяких областях нашої країни і обсяги її реалізації значно менші порівняно з озимою пшеницею.

Кількість сортів озимого жита за 3 роки становила в середньому 19, з них 6 сортів Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва, 4 — Інституту землеробства.

Озима пшениця		Озиме жито

Рис. 2 Структура виробництва насіння озимих зернових культур у 2002 році, %

В Україні насіння озимих зернових культур виробляють і реалізують щорічно. Обсяги виробництва у роки із сприятливими природно-кліматичними умовами можуть задовольнити внутрішні потреби країни у посівному матеріалі й дають можливість експортувати його.

Таблиця 1

Використання сортів озимої пшениці селекції Селекційно-генетичного інституту

З групи насіння озимих зернових культур Україною експортується пшениця та ячмінь. Експорт озимої м'якої пшениці за 2000-2003 роки зріс на 39,3 % (з 1922,2 т у 2000 році до 2678,4 т у 2003-му). Щодо твердої пшениці, то у 2000 році її не експортували, а у 2002 році обсяги виробництва дозволили реалізувати її за кордон 135,9 т. Хоч наведені показники можуть здатися незначними, країна у 2002 році одержала за рахунок цих операцій 547,1 тис. дол. Щодо ячменю, то обсяги його експорту теж мають тенденцію до зростання — з 2,2 т у 2000 році до 27 т у 2002-му.

Стосовно імпорту насіння вказаних культур, то його обсяги по пшениці незначні, а по ячменю знижуються — з 496,1 т (141,9 тис. дол.) у 2000 році до 221 т (97,8 тис. дол.) у 2002 році.

Отже, у 2002 році намітилися позитивні зрушення в експортно-імпортних операціях по насінню озимих зернових культур.

Графічно тенденція обсягів експорту та імпорту насіння озимої м'якої пшениці представлена на рисунку 3.

Отже, незмінним і визначальним фактором, який визначає рівень підвищення ефективності зернового сектора економіки є сорт. Саме сорт, що створюється, формується і використовується у сільськогосподарському виробництві дає змогу повною мірою реалізувати наявні біокліматичні можливості на вирощуванні зернових культур.

Аналіз свідчить про те, що наявний кількісний і якісний склад сортових ресурсів спроможний забезпечити підвищення врожайності основних зернових культур на 20-25 % та зменшити на 10-15 % недобір продукції рослинництва через дію екстремальних факторів середовища.

Вирішального значення при виборі сортів набуває оцінка їхньої резистентності проти найбільш поширених та небезпечних хвороб. За стійкістю проти борошнистої роси та септоріозу кандидат сільськогосподарських наук В.В.Вовкодав пропонує застосувати такі сорти пшениці: Миронівська 33, Порода, Струмок, Київська 7, Циганка.

Толерантність проти фузаріоду колоса проявили сорти – Фантазія, Одеська, Вікторія, Тра. Із сортів твердих пшениць проти твердої сажки – Харківська 32 та Корал Одеський. Найбільшою посухостійкістю характеризується в Лісостепу і, зокрема, в господарстві “Поділля”, такі сорти: Миронівська 27, Веселка, Поліська 90. Їх використання збільшило б збір зернових у посушливі роки.

В останні роки, коли почастішали посухи та значно погіршали умови перезимівлі зимою зернових, зросло значення ячменя як посухостійкої рослини. Виходячи з цього важливо застосувати саме такі сорти, які в цих умовах давали б максимальні врожаї. Сюди відносять нові сорти: Миронівській 86, Миронівський 82, Дружба, Галант.

Запровадження у господарстві нових сортів гороху дасть можливість одержати понад 30 % приросту урожаю з доведенням його до 38,4 ц/га. Так, наприклад, сорти Орендатор, Інтенсивний 92, Рената потребують внесення мінеральних добрив, а нові сорти Люменецький, Короткостебловий, Норд, Салара – відомі як такі, що не осипаються.

Оскільки Тернопільська область має всі можливості і умови для вирощування кукурудзи, то особливої уваги вимагає впровадження нових сортів саме цієї культури. За даними 1997-1999 рр. Потенціал урожайності гібридів у нашій зоні перебував на рівні 140-150 ц/га. Такі можливості мають сорти Хельга, Валентина, Славутич.

Характерною ознакою найновіших сортів і гібридів усіх зернових культур є висока потенційна продуктивність. Сьогодні можна розраховувати на їх реалізацію не більше як 30-40%. Ось чому в поточному році, мабуть, доцільніше буде ширше використовувати інтенсивні і напівінтенсивні сорти і гібриди, які більш стійкі до несприятливих факторів і за цих умов забезпечують вищу врожайність.

Заслуговують на увагу на сорти, які занесено до Реєстру вперше. Це сорти ярого ячменю Галатея, створений в Селекційногенетичному інституті (м. Одеса) і рекомендований для вирощування в Лісостепу та на Поліссі;

Терен (Вінницька державна сільськогосподарська дослідна станція).

Також сорти вівса – Деснянський (Київська селекційно-дослідна станція Інституту агроекології та біотехнології УНАН).

Впровадження нових районованих сортів є найбільш економічно вигідним і швидко доступним заходом, спрямованим на підвищення урожайності й нарощування валових зборів зерна.

Своєчасно проведені сортооновлення і сортозаміна забезпечують підвищення урожайності на 10-15 відсотків.

Сорт є також основою виробництва високоякісного зерна. Найкращим районованими сортами м’якої пшениці, які слід використовувати в ТОВ “Великоглибочецьке” є такі сорти: Миронівська 29, Миронівська 64, Мирлебен, Миронівська 28, Миронівська31 – за якістю зерна належать до сильних пшениць, вміст білка сягає 14-16 %, клейковини 28-32 %, якість клейковини 45-75 од ІДК. Миронівська 61, Альбатрос одеський, Донецька 48, Коле мак 3, Одеська 161, Поліська 90 – зерно за якістю належить до цінних пшениць, вміст білка 13 %, клейковини 25 %, якість клейковини 45-85 од ІДК.

Найкращими сортами твердої озимої пшениці є Парус, Алий Парус, Дельфін, Коран одеський – вміст білка в них сягає 13,0-16,9 %, сирої клейковини 29,1-44,6 %, якість клейковини 75,5 – 102,5 од ІДК.

Традиційний внутрішній ринок насіння окремих зернових культур в умовах сьогодення характеризується високим степенем зацікавленості аграріїв у насіннєвому посівному матеріалі. Так, за даними СГІ, відсоток господарів, які віддають перевагу і бажають користуватися якісним посівним матеріалом, за останні роки збільшується. Але на остаточне прийняття рішення щодо закупівлі насіння негативно впливає незадовільний фінансовий стан підприємств. Тому, виходячи із ситуації, що склалася, пропонується ширше використовувати довгострокове кредитування (на 3-5 років) аграріїв на закупівлю насіння. Це дасть можливість сільськогосподарським товаровиробникам купувати високоякісний посівний матеріал і розраховуватися за нього частинами, не хвилюючись про можливість залишитися без коштів для закупівлі пального, електроенергії та інше ( в сучасних умовах ця ситуація є досить типовою як для насіннєвих, так і для інших сільськогосподарських підприємств).

Крім того, нові сорти користуватимуться сталим попитом, розвиватиметься насінницька галузь, впроваджуватимуться досягнення НТП у виробництво. Таким чином, впровадження нових сортів, які за умов ринкових відносин виступають не лише як досягнення селекційної роботи, а й як кінцевий продукт, що визначає рівень виробництва рослинницької галузі, дасть змогу отримати високі врожаї зернових культур та підвищити економічну ефективність виробництва зерна.

Висновки і пропозиції

Аналіз організації виробництва зерна по інтенсивній технології дає можливість зробити висновки і внести пропозиції щодо організацій виробництва, управління в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” .

1. Стан організацій виробництва зернового господарства характеризується складом і розміром посівних площ, урожайністю і валовим збором продукції, економічною ефективністю виробництва. Позитивним в даному господарстві є те, що у зв’язку із скороченням посівних площ під с/г культури, під зернові культури посівні площі різко не скорочуються. Найбільшу питому вагу займає озима пшениця, оскільки вона дає високі врожаї і тим самим забезпечує високі валові збори зерна.

2. Собівартість виробництва зерна за останній час має тенденцію до підвищення. І якраз зниження собівартості є однією з основних проблем для працівників господарства.

3. Відсутність належної уваги до виробництва зерна, низька продуктивність праці в свою чергу впливають на рентабельність зернового господарства. Але незважаючи на ці перестороги Товариство вже ж таки отримало у 2004 р. прибутки від зернового господарства. Вони становили 125 тис. грн. Тобто зернове господарство тут рентабельне.

4. Незалежно від спеціалізацій господарства зерновиробництву повинна приділятися першочергова увага, оскільки виробництво є основою всіх інших галузей. За останні сім років спостерігається зниження родючості ґрунтів, на дві третини скоротився машинно-тракторний парк, а з тієї техніки, що залишилась майже 70 % її відпрацювало амортизаційні строки.

5. Спад виробництва с/г продукції супроводжується погіршенням фінансового стану господарства. Від реалізації продукції отримують майже самі збитки. Заборгованість по виплаті заробітної плати складала 200 тис.грн. В усіх цих негативних явищах є суб’єктивні і об’єктивні причини. А тому працівникам товариства перш за все потрібно:

1. Організовувати вирощування зернових культур з впровадженням інтенсивних технологій, які включають в себе застосування високопродуктивних сортів та гібридів, розміщення посівів по найкращих попередниках, належний обробіток ґрунту, раціональне використання добрив, захист полів від ерозій, а рослин – від бур’янів, шкідників і хвороб.

2. Використовувати наявні в господарстві можливості збільшення внесення органічних та мінеральних добрив під зернові культури. Це призведе до підвищення врожайності озимої пшениці до 50 ц/га, ярих зернових до 45 ц/га.

3. Добре насіння – основа високих урожаїв. Необхідно організувати широке застосування високоврожайних сортів, насамперед, озимої пшениці. Це такі як “Щедра”, “Полісся”, “Іллічівка”. Це призведе до підвищення врожайності зерна на 2-3 ц/га.

4. Важливим аспектом виробництва (будь-якого) є налагодження дисципліни праці, необхідно правильно організувати оплату праці, при цьому робити різні стимули для працівників, заохочувати їх.

5. Прийняти всі міри щодо покращення використання тракторів, автомашин та ґрунтообробної техніки, необхідно організувати виробництво так, щоб не було простоїв техніки, раціонально використовувати пальне.

Від держави потрібно:

1). Поновити такий економічний важель як державний контракт на стратегічно важливі продукти – зерно, цукор, продукцію тваринництва.

2). Уряду України проводити фінансову підтримку господарств в проведенні весняно-польових і збиральних робіт. Вирішити питання по державному регулюванні ринку зерна, цукру. Зменшити податковий тиск на виробників в сільськогосподарської продукції. Також в даний час для господарства дуже важливо придбати один зернозбиральний комбайн Е – 525 Н або Дон – 1500. він замінить ті комбайни, які є і цим самим строки збирання зернової продукції скоротяться до 15 днів.