МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКА ДЕРЖАВНА АГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра “економіка підприємств”

Керівник: _____________________

__________________

На тему: Фінансова підтримка - як складова частина розвитку сільськогосподарських підприємств

К У Р С О В А Р О Б О Т А

з дисципліни: економіка підприємств

Студента 413 групи 3-го курсу

Факультет облік і аудит

Борисенко Сергія Юрійовича

Курсова робота захищена з оцінкою____

Підписи викладачів:

__________________

__________________

__________________

Мелітополь. 2006.

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….…3

1. Теоретичні основи фінансової підтримки та сучасні тенденції розвитку сільського господарства………………………………………………………..…5

1.1 Кредитування підприємств: сутність, види, форми кредиту………………5

1.2 Правове забезпечення розвитку кредитного ринку ………………………..8

1.3 Стан і сучасні тенденції розвитку сільських територій та агропромислового комплексу………………………………………………...10

2.Фінансова підтримка - як складова частина розвитку сільськогосподарських підприємств………………………………………………………………………16

2.1 Форми кредитування агропромислового комплексу……………………...16

2.2 Програми розвитку сільськогосподарських підприємств………………...20

2.3 Аналіз фінансування аграрного сектору економіки……………………...24

Висновки…………………………………………………….…………………...30

Список використаних джерел…………………………………………………..32

ВСТУП

Діяльність підприємств в системі ринкової економіки неможливо без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу ( в грошовій або в товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю підвищення рівня сільського господарства України, виходу сільськогосподарських підприємств з кризи, яка існує на даний період.

Головна мета даної роботи полягає в визначені економічно обґрунтованих шляхів фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств країни.

Головні завдання цієї роботи:

- визначення найбільш вдалих форм кредитування підприємств;

- визначення напрямків та програм фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств країни;

- проаналізувати сучасний стан фінансування аграрного сектору економіки.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємств і появою потреби в них у інших.

Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник, мають бути юридично самостійними суб’єктами, які матеріально гарантують виконання зобов’язань. По-друге, інтереси суб’єктів кредитної угоди повинні збігатися.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит має змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

Отже необхідно розглянути кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначити його роль у формуванні сучасної ринкової економіки України.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

1.1 Кредитування підприємств: сутність, види, форми кредиту

Значення розвитку кредитного ринку в Україні полягає у значному впливі системи кредитування на розвиток економіки в цілому. Метою розвитку кредитного ринку в Україні, є створення ефективних ринкових механізмів залучення фінансових ресурсів у фінансово-кредитну сферу та забезпечення функціонування на цій основі ринку кредитування із застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів, що дозволить поступово знизити вартість кредитів та збільшити строки кредитування для суб’єктів господарювання та населення.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу ( в грошовій або в товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує. [2]

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства та об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські та торгові структури, як держава, уряд, так і окремі фізичні особи.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

- за кредиторами;

- за формами та видами;

- за метою використання;

- за терміном надання;

- за забезпеченням;

- за порядком надання.

Кредиторами підприємства можуть бути:

* банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредити);

* підприємства (комерційний кредит );

* держава (державний кредит , який надається через уповноважені банки);

* міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

До видів кредитів належать:

* банківський;

* комерційний;

* державний;

* лізинговий. [5]

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між державою та суб’єктами господарювання.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг - кредит ). [2]

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній.

Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі. Комерційний кредит також повертається у грошовій формі. В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії. У зв’язку з цим лізинговий кредит умовно віднесений до групи небанківських кредитів. Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:

* оборотних коштів;

* основних засобів.

Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств. [1]

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разі фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об’єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.[7]

В України кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищує один рік, вважаються довгостроковими. [16]

Сьогодні в України перевагу віддають короткостроковим кредитам.

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.[19]

Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.[1]

Відносини між кредитором і позичальником будуються таким чином, що перший здійснює постійний контроль за другим. Якщо виникає загроза поверненню кредиту, то кредитор проводить певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості по позичці. Водночас і сам позичальник зацікавлений, щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообігу авансованих коштів, тим швидше повернеться позичка, а отже, і меншу суму процентів доведеться сплатити за користування нею. [12]

Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Характер і структура ресурсів суттєво впливає на напрями надання позичок, а також строки користування ними. [11]

1.2 Правове забезпечення розвитку кредитного ринку

З метою забезпечення розвитку кредитного ринку важливим є прискорення розгляду та прийняття Верховною Радою України Законів України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, “Про іпотечні цінні папери”, “Про Земельний кадастр України”, “Про організацію і формування обігу кредитних історій”, “Про прості та подвійні складські свідоцтва”, “Про ломбарди та ломбардну діяльність” тощо. [5]

Кабінету Міністрів України доцільно доручити Міністерству юстиції України, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерству фінансів України, Державній податковій адміністрації України, Державній комісії з регулювання ринку фінансових послуг разом з Національним банком України розробити законопроект про внесення змін до Цивільного та Господарського кодексів України з метою усунення неузгодженості їх положень, зокрема, з питань регулювання кредитних відносин, поруки, застави та у трьохмісячний строк у встановленому порядку подати його на розгляд Кабінету Міністрів України. [4]

Кабінету Міністрів України доцільно підтримати ідею створення Українського банку сприяння розвитку (УБСР) та подати відповідний законопроект на розгляд Верховної Ради України. При цьому, слід виходити з того, що діяльність цього банку буде ефективною та прибутковою лише, якщо це буде банк другого рівня і його діяльність буде здійснюватись на ринкових засадах. Основними напрямками діяльності УБСР мають бути сприяння розвитку малого і середнього бізнесу в Україні та участь у реалізації загальнодержавних галузевих та регіональних програм. Створенню цього банку повинна передувати розробка концепції його створення та економічного обґрунтування його діяльності. [15]

З метою практичного застосування схем кредитування сільськогосподарських підприємств із використанням в якості застави складських свідоцтв, Кабінету Міністрів України доцільно, крім сприяння прийняттю Верховною Радою України Закону України “Про прості та подвійні свідоцтва”, доручити Міністерству юстиції України, Міністерству аграрної політики України, Державній комісії з регулювання ринку фінансових послуг України розробити законопроект про зміни до законів України (“Про зерно та ринок зерна в Україні”, “Про страхування”), які передбачатимуть створення необхідного Гарантійного фонду виконання зобов’язань за складськими документами на випадок невиконання зобов’язань (дефолту), та страхове супроводження складських свідоцтв, введених в обіг, передбачивши можливість автоматичної заміни вигодо набувача в процесі переходу складського свідоцтва із рук в руки. [13]

З метою захисту прав кредиторів (банків та інших небанківських кредитних установ) Кабінету Міністрів, Національному банку України та ДКРРФПУ необхідно сприяти прискоренню розгляду та прийняттяВерховною Радою України Закону України “Про організацію і формування обігу кредитних історій” (Національний банк України є головним розробником проекту Закону України “Про організацію і формування обігу кредитних історій”). При цьому важливо, щоб цей закон відповідав основним вимогам ЄС щодо діяльності кредитних бюро в частині захисту приватної інформації, якості даних та порядку їх обробки. [17]

Кожний комерційний банк при спільній роботі з підприємствами керується нормативними документами, а саме: Законом України від 20 травня 1999року “Про Національний банк України”, та іншими внутрішніми інструкціями та положеннями, Законом України “Про заставу” тощо.[8]

1.3 Стан і сучасні тенденції розвитку сільських територій та агропромислового комплексу

Сучасний стан українського села та аграрного сектора економіки свідчить про наявність системної кризи, яка проявляється в наступних негативних явищах:

- низький рівень життя, безробіття, зниження народжуваності на селі, старіння сільського населення;

- переважна збитковість сільськогосподарського виробництва;

- катастрофічне падіння родючості ґрунтів та зростання їх ерозії;

- структурний дисбаланс в експорті продукції сільського господарства в бік сировини;

- невідповідність сільськогосподарської продукції міжнародним стандартам якості та безпеки;

- незадовільний стан інвестиційної діяльності в аграрному секторі;

- обмеженість бюджетного фінансування села та аграрного виробництва;

- збільшення витрат на споживання не відновлюваних ресурсів та зниження конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств;

- невідповідність стану нормативно-правової бази завданням Уряду в АПК. [14]

Основними проблемами, що потребують негайного вирішення є:

В галузі виробництва та збуту сільськогосподарської продукції:

- загальний дотаційний підхід до всіх галузей АПК, що базується на забезпеченні продовольчої безпеки та збільшенні виробництва в усіх галузях;

- побудова галузевої політики без врахування галузей та продуктів міжнародної конкурентоспроможності України;

- відсутність цілеспрямованої державної політики по залученню інвестицій у галузі міжнародної конкурентоспроможності держави;

- непослідовна політика у бюджетному регулюванні та залученні міжнародних кредитів;

- регіональна політика розвитку АПК та села, що не базується на підтримці галузей міжнародної та місцевої спеціалізації та побудові комплексних інтегрованих моделей розвитку регіону;

- відсутність повноцінного ринку сільськогосподарської продукції в т.ч. оптових та біржових ринків, і як наслідок дисбаланс в ціноутворенні на виробництво сільськогосподарських продуктів;

- низька частка товарного с/г виробництва у ВВП сільського господарства – 30%;

відсутність економічно доступних пропозицій на найважливіші складові процесу виробництва: засоби виробництва, фінансові ресурси, технології вирощування, консультаційні та науково-технічні розробки, послуги спеціалістів, переробні та збутові функції;

- процес відтворення окремого товаровиробника здійснюється з низькою ефективністю, не відтворюється його виробництво, а спроможність до поступального розвитку зменшується;

- продукція, яка вирощується українським товаровиробником не відповідає тим вимогам, які б дозволили уніфікувати та стандартизувати процеси виробництва, а отже зробити їх такими, які дозволять залучати інвестиції та страхувати їх, як вітчизняним так і закордонним фінансово-страховим установам. [12]

В соціально-економічній сфері на селі:

- перевага натурального виробництва домогосподарств без спеціалізації на конкурентних видах товарної продукції;

- не визначено джерела та не створено механізми фінансування заходів з реалізації всіх складових державної політики щодо розвитку сільських територій, в тому числі: аналізу, прогнозування і планування; фінансово-кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва; технічного і технологічного переозброєння; розвитку і функціонування соціальної сфери, зайнятості працездатного населення ;

- загострення демографічної ситуації, занепад соціальної інфраструктури, безробіття та бідність зумовили трудову міграцію сільського населення, призвели до різкого скорочення сільських мешканців, обезлюднення та відмирання сіл;

- відсутність належного соціального захисту при втраті працездатності та в інших страхових випадках незайнятих осіб (більше третини населення працездатного віку) та осіб, що зайняті в особистих селянських господарствах;

- практично не використовуються можливості малого і середнього підприємництва у сільськогосподарському виробництві та несільськогосподарських видах діяльності, патерналістична свідомість працездатного населення та відсутність умов для самостійного розв’язання проблем підвищення власного добробуту;

- відсутня політика розвитку сільської місцевості та її державна підтримка, органи місцевого самоврядування не мають реальних економічних та соціальних важелів впливу, громадський рух не розвинений, що унеможливлює дієвий захист громадських інтересів, та ефективний розвиток місцевих ініціатив;

- суттєве відставання села від міста за рівнем і умовами життя, основна частина сільського населення не має елементарних комунальних зручностей, практично припинила своє існування система побутового обслуговування, середній рівень заробітної плати осіб, зайнятих у сільському господарстві, у двічі нижчий середньої заробітної плати ніж по інших галузях, погіршується якість кадрового складу;

- матеріальна база соціальної інфраструктури села фізично і морально зношена. Розширюється коло сіл, мешканці яких не мають змоги отримувати найнеобхідніші послуги за місцем проживання, якість послуг постійно знижується і не відповідає загальноприйнятим стандартам рівня та якості життя;

- молодь, не маючи роботи, житла, не маючи можливості повноцінно розвиватися і змістовно проводити дозвілля, масово виїжджає з села, втрачаються національні традиції сільського укладу, сімейні цінності;

- обмежений доступ до базових можливостей розвитку людського потенціалу: освіти, медичного обслуговування, нормальних житлових умов. Сільське населення живе в обмеженому інформаційному просторі, надзвичайно низька обізнаність сільських мешканців щодо своїх можливостей і прав, інноваційних технологій; можливостей реалізації права на захист своїх інтересів. [3]

В сфері розвитку аграрної науки:

- українська аграрна наука не стала рушійною силою впровадження аграрних реформ;

- наукові продукти не стали товаром. Відсутня науково - впроваджувальна ланка між фундаментальною наукою та практикою. В результаті потенціал наукових досліджень не реалізується;

- низький рівень наукової бази частини науково-дослідних установ АПК;

- старіння наукових працівників, відсутність молоді у НДІ ( наукова робота втратила престижність, стимулювання працівників (особливо молодих науковців) недостатня – як наслідок відтік науковців до інших країн або в інші галузі народногосподарського комплексу);

- українська аграрна наука мало інтегрована в сучасну європейську та світову науку. [7]

Для виходу з системної та глибокої кризи на селі та АПК пропонуються наступні першочергові заходи:

1. Затвердити комплексну програму розвитку села та АПК;

2. На основі комплексної програми розробити галузеві політики та стратегії АПК; [4]

3. Провести реструктуризацію державних видатків на АПК 2005 року та розробити бюджет 2006 року з перерозподілом видатків на розвиток галузевих пріоритетів та залучення інвестицій у переробку та інтенсивне с/г виробництво Розробити програму переходу від фіксованого податку до оподаткування прибутку с/г підприємств із сплатою ПДВ; програму реєстрації селянських домогосподарств як суб’єктів підприємницької діяльності; програму розвитку товарного виробництва на селі;

3.1 Задекларувати зміну концепції продовольчої безпеки та відмову від дотаційної політики АПК;

3.2 Переглянути методологію статистичного обліку с/г діяльності домогосподарств та відображення її в національних рахунках; [12]

4. Розробити кластерні комплексні програми регіонального розвитку села та АПК;

5. На основі галузевих політик, програм регіонального розвитку, модельних інвестиційних проектів розробити інвестиційні пропозиції та програму залучення інвестицій та покращення умов фінансування АПК. Розпочати цілеспрямований переговорний процес з інвесторами;

6. Задекларувати політичну волю уряду покращити інвестиційний клімат у формі звернення за технічною допомогою та міжнародними кредитами до світового банку та Європейської Комісії. Використати кошти міжнародних кредитів та технічної допомоги на розробку програм, реструктуризацію АПК та участь у інвестиційному капіталі модельних галузевих та кластерних регіональних проектів; [6]

7. Створити оперативний орган державної виконавчої влади щодо термінових дій по розвитку села та АПК, наділити його необхідними владними повноваженнями та надати ресурсне забезпечення для реалізації вище зазначених заходів.

РОЗДІЛ 2

ФІНАНСОВА ПІДТРИМКА - ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Форми кредитування агропромислового комплексу

В останні роки єдиним шляхом виходу аграрного сектора економіки із кризи практично всі визнають необхідність впровадження державної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Ідея пільгового кредитування й дотації сільського господарства України розглядається базовою як селянами, так й усіма, хто причетний до управління цією галуззю. Для приклада приводяться астрономічні суми, які для цього використаються за кордоном. Насправді фінансові кошти витрачаються на підтримку конкурентного середовища - стабілізацію обсягів виробництва на рівні внутрішнього й зовнішнього попиту на сільськогосподарську продукцію. Наприклад, у США й Франції цілою системою економічних заходів і системою цільових Програм (починаючи від розміщення виробництва відповідно до біокліматичної взаємокомпенсації регіонів і закінчуючи інтервенцією на ринках і квотуванням виробництва) з випередженням на рік гарантується конкурентний рівень ринкових цін (за даними Центра сільськогосподарської й продовольчої політики - падіння цін усього до 2%). Разом з тим, фермери постійно працюють над удосконаленням організації виробництва, його керування, технологічних процесів й, як результат, - надзвичайно високі врожайність культур, продуктивність тварин, якість продукції, низька його собівартість. В Україні, за винятком деяких підприємств, всі надії щодо результативного господарювання покладають на дотації, пільгове кредитування технологічних процесів, субсидування експорту надлишків продукції (відповідно, маючи більші втрати держави на цій операції) і т.п.

Кожна країна, вирішуючи питання державної підтримки вітчизняних сільгоспвиробників, виходила й виходить зі своїх фінансових можливостей. Тому, наприклад, у США з 30-х і до початку 70-х років щорічна державна підтримка становила всього 0,5-0,7 млрд. доларів і тільки в 80-90-і роки досягла 60 млрд. доларів (50% - на продовольчу допомогу 50 млн. малозабезпечених американців як спробу субсидування харчової промисловості США, а відповідно, і розширення попиту на 30 млрд. дол.; 25% - на закупівлю надлишків сільськогосподарської продукції у фермерів з метою утримання закупівельних цін і гарантування прибутковості фермерів; 25% - на фінансування інших державних сільськогосподарських програм).

Механізм пільгового кредитування в основі своїй передбачає компенсацію з бюджету комерційним банкам різниці, що вони втратили внаслідок кредитування по неринковим (пільговим) процентним ставкам.

Одна із цілей державної підтримки сільськогосподарського товаровиробника в кожній розвинутій країні - стабілізувати обсяги виробництва на рівні сукупного попиту (внутрішні потреби плюс експортні угоди) на сільськогосподарську продукцію (відхилення 4-7% від потреби). У результаті гарантується підтримка конкурентного середовища, а відповідно, стабільні закупівельні ціни на продукцію аграрного сектора. У ситуації ринкової стабільності пільгове кредитування розглядається як одноразова акція (а не постійна, як комусь цього хочеться), спрямована на рішення проблеми поповнення оборотних коштів в області АПК до повного освоєння ними виробничих потужностей на рівні сукупних потреб держави. Комерційні банки при цьому нічим не ризикують - суми кредитів будуть повернуті товаровиробниками, і пільгова різниця буде компенсована державою.

За всі роки реформування сільськогосподарські товаровиробники України не мають ніяких орієнтирів щодо загальнодержавних обсягів виробництва конкретних видів продукції й тому всі дружно вирощують зернові культури й соняшник незалежно від існуючого внутрішнього й зовнішнього попиту на продукцію аграрної сфери. У нашій державі досить ризиковано вводити систему пільгового кредитування, оскільки дестабілізовано власне виробництво. Варіації виробництва з роками тільки за рахунок урожайності становлять 20-50%, не говорячи про ще більші варіації за рахунок стихійної зміни площ посіву сільськогосподарських культур. Як відомо, 10% перевищення пропозиції сільськогосподарської продукції над сукупним на неї попитом є причиною падіння цін на 20-40%, що приводить до суцільної збитковості виробництва в Україні.

Чим більше кредитних пільг, тим більше ймовірність підтримки неконкурентного середовища, а отже, збитковості сільськогосподарської діяльності. Після створення конкурентного середовища (стабілізації виробництва на рівні сукупного попиту) сам по собі зважиться питання щодо надання кредитів взагалі й пільгових - зокрема. Без стабілізації виробництва залучення кредитів банків України при варіаціях виробництва до 50% є безнадійною справою через неконтрольоване поводження ринкових цін. Із цієї причини банки України не в змозі знизити до цивілізованого рівня процентні ставки за користування кредитом.

Тому пропонується ввести форвардне кредитування аграрної сфери в Україні, як механізм забезпечення сільськогосподарських товаровиробників необхідними фінансовими ресурсами. У зв'язку зі специфікою сільського господарства, а саме його сезонністю, сільськогосподарські підприємства мають постійну потребу в довгостроковому й короткостроковому фінансовому ресурсах. У виробничих умовах кредитні відносини, як правило, виникають майже відразу ж після виникнення потреби в кредиті й одержання згоди банку профінансувати позичальника. Але комерційні банки, у чинність об'єктивних економічних причин, не можуть прискорити або не завжди хочуть вчасно здійснювати кредитування. З іншого боку, сільськогосподарські товаровиробники можуть ще на початку зими визначитися щодо обсягів фінансових ресурсів під проведення польових робіт, які будуть залучатися за рахунок кредитів.

Це означає, що сільськогосподарським підприємствам доцільно укладати кредитний договір з банком набагато раніше реального одержання кредитних коштів, тим самим забезпечуючи певну диверсифікованість своєї діяльності. Таким механізмом, який би задовольнив і комерційні банки, з одного боку, і сільськогосподарські підприємства, з іншого, може бути впровадження термінових фінансово-кредитних інструментів - форвардних операцій. За допомогою коефіцієнтів еластичності споживання продуктів харчування визначаються необхідні для країни обсяги сільськогосподарської продукції й продуктів її переробки залежно від доходів населення країни, прогнозу рівня ВВП і характеристик параметрів експортних угод. Для необхідних обсягів продукції прораховується потреба в кредитних ресурсах по технологічних їхніх етапах сільськогосподарського виробництва. Банки, зв'язані інформаційною мережею, мають загальні дані про кредитні ліміти (граничну потребу в кредитних ресурсах) на виробництво кожного конкретного виду продукції, що у цілому по державі буде гарантувати виробництво сільськогосподарської продукції в необхідних обсягах (а отже, будуть реалізовані по нормальних конкурентноздатних цінах).

Форвардні операції поєднують ці елементи - необхідні для країни обсяги виробництва й кредитних лімітів. У чому суть об'єднання? При купівлі форварда-контракту підприємство-позичальник одержує безумовну гарантію на одержання кредитних ресурсів у майбутньому по обумовленій процентній ставці й у певній кількості. Після надання кредитів на виробництво конкретного виду продукції в повному (необхідному на рівні сукупного попиту) обсязі банки припиняють кредитування цього виду продукції й будуть продовжувати кредитувати по іншим (по яких не будуть вичерпані ліміти). Як цінний папір, форвард-контракт може бути перепроданий іншій юридичній особі, але тільки за узгодженням з банком-емітентом, що визначає кредитоспроможність цієї особи.

Надання банками інформації про існування різних умов господарювання на підприємствах, яким надається пріоритет, як найбільш придатним для ефективного виробництва конкретного виду продукції в існуючому ціновому просторі (розробляється система Інтегрального Керування Ресурсами з базою даних - із вказівкою умов, по яких кожне господарство України визначено з урахуванням можливості організації найбільш ефективного виробництва конкретної продукції), ще в більшій мері буде підвищувати ефективність кредитування й гарантію їхнього повернення. Впровадження механізму форвардного кредитування дозволить зменшити вартість кредиту (підприємство-позичальник платить певну частину відсотків у вигляді вартості форварда-контракту раніше, ніж одержує реальний кредит, що дає можливість банку-кредиторові зменшити кредитний відсоток на суму кредитного ризику), удосконалити систему сільськогосподарського планування й досягти більше чіткого дотримання технологічної дисципліни при виробництві продукції. Банківська система також буде мати значну вигоду. Фінансові установи, які будуть емітувати відповідні форвардні контракти, забезпечать подвійну вигоду: прибуток від обороту грошей, що надійшли після продажу форварда-контракту, і прибуток від власної кредитної операції (відсотки за користування кредитом).

2.2 Програми розвитку сільськогосподарських підприємств

Знаходження ефективних механізмів кредитної підтримки галузей та окремих виробництв залишається однією з найважливіших невирішених проблем з часу отримання Україною незалежності.

Уряд протягом кількох років проводив політику прямого бюджетного кредитування та державного гарантування кредитів, наданих окремим підприємствам, галузям, групам населення. Зі зростанням багатомільярдних неповернутих кредитів недоліки подібної практики ставали дедалі зрозумілішими, тому її практично перестали використовувати, хоча деякі елементи цієї політики залишаються і зараз.

В останні роки Уряд розпочав поступово впроваджувати ринкові механізми підтримки підприємств та галузей економіки, зокрема, систему часткової компенсації витрат підприємств на виплату відсотків за кредитами комерційних банків. Таку практику було вперше застосовано у 2000 році при реалізації програм підтримки сільськогосподарського виробництва зернових культур. У подальшому така система бюджетної підтримки знайшла своє відображення не тільки на рівні політики українського уряду, а й на рівні органів місцевої влади у різних регіонах України. Наприклад, таку систему підтримки підприємств застосовують органи місцевого самоврядування у місті Києві із залученням банку “Хрещатик”. У січні-жовтні 2005 р. в межах програми підтримки сільськогосподарських підприємств банк "Хрещатик" надав більше 56,7 млн. грн. кредитів на забезпечення діяльності сільськогосподарських і переробних підприємств аграрного сектора економіки. Обсяги кредитів, наданих сільськогосподарському й переробному підприємствам України , практично в 3 рази перевищують аналогічний показник за станом на 1 січня 2005р. Найбільш активно співробітничають із підприємствами аграрного сектора в даному напрямку кредитні підрозділи головного офісу банку, а також регіональні філії в Тернопільській, Вінницькій і Львівській областях. У число позичальників банку входять, насамперед, сільські господарства й підприємства, що займаються переробкою сільськогосподарської сировини, у т.ч. виробництвом зернової, олійної й спиртової продукції, цукру, а також підприємства, що займаються забезпеченням матеріально-технічного оснащення АПК. Усього за станом на 1 жовтня 2005р. в цілому кредитно-інвестиційний портфель банку становить близько 1,7 млрд. грн.

Загальнодержавна Комплексна програма підтримки та розвитку українського села «Добробут через аграрний розвиток» на 2005-2010 роки, розроблена на виконання доручення Прем’єр - міністра України від 16 квітня 2005 року № 19678/0/1-05 у відповідності до положень Програми Уряду «На зустріч людям».Мета Програми - перетворення України у провідну світову агропромислову державу до 2010 року. Основні завдання програми до 2010 року: збільшити ВВП у АПК в 2,5 рази, частку продукції АПК на зовнішніх ринках в 2,5 рази, прибутковість виробництва у АПК на 10-12 відсотків, зовнішні та внутрішні інвестиції в АПК в 7 разів, доходи населення зайнятого в АПК в 6 разів, поновлення засобів виробництва в 5 разів, забезпечити 85% зайнятості на селі, підняти рівень забезпечення сільського населення об'єктами соціальної інфраструктури на 50 відсотків, забезпечити ріст доходів селянських господарств у 6 разів, підвищити родючість ґрунтів на 50 відсотків, сформувати екологічний бренд України. Виконання Програми розраховано на п’ять років. Формування заходів здійснюється по рокам із щорічним коригуванням в залежності від результатів виконання програми.

За станом на 18 березня 2005р.підприємствами АПК України отримано 1,087 млрд. грн. кредитів. З них на пільгових умовах - 743,9 млн. грн. (на 58% більше, ніж торік). Більше високими темпами, у порівнянні з минулим роком, кредитування здійснюється у Волинській, Закарпатській, Житомирській, Одеській, Запорізькій, Хмельницькій, Львівській областях. Гірше результати, за даними департаменту, - у Донецькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Тернопільській, Чернівецькій областях. Кредити залучаються по процентних ставках від 13 до 27%. Викликає занепокоєння той факт, що 10 регіонів дотепер не залучили жодного кредиту під 17% річних. У Дніпропетровській області процентні ставки по кредитах не нижче 25-27%, у Черкаській - 20-23%, у Донецькій - 20-21%. Таке положення, у першу чергу, обумовлюється тим, що банки не погоджуються надавати кредити під 17% річних. Особливо це стосується найбільших кредиторів села - банків "Аваль" й "Приватбанк", на частку яких у минулі роки доводилося практично 40% всіх притягнутих кредитів в аграрному секторі. Представники Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств, Асоціації фермерів і приватних землевласників, Асоціації українських банків і Ліги страхових організацій України уклали меморандум про взаєморозуміння й співробітництво. Представники Асоціації українських банків пообіцяли відмовитися від практики необґрунтованого підвищення кредитних ставок для підприємств аграрного сектора. Вони зобов'язалися по можливості спростити процедуру надання кредитів і забезпечити для аграріїв процентні ставки на рівні, що не перевищує торішній. Також відповідно до умов меморандуму передбачене введення механізму застави майбутнього врожаю з коефіцієнтом не вище 1,5

Банк "Аваль" у січні-жовтні поточного року надав 11 тис. кредитів підприємствам агропромислового комплексу України на загальну суму 4,4 млрд. грн. 8,8 тис. із зазначених кредитів на суму більше 2 млрд. грн. із загальної суми надані безпосередньо сільгоспвиробникам. За станом на 28 жовтня 2005 р. портфель кредитів банку "Аваль", наданих підприємствам АПК, склав 2,826 млрд. грн., що перевищує третину кредитного портфеля банку юридичним особам. У структурі кредитного портфеля АПК позики безпосередньо виробникам сільгосппродукції займають 70% (1,66 млрд. грн.). Переробникам надано кредитів на загальну суму 690 млн. грн., посередникам - на 476 млн. грн. На сьогодні портфель кредитів банку аграріям сформований із близько 5 тис. кредитів, тоді як на початок січня 2005 р. кількість таких кредитів становило 3,3 тис.

Комітет з питань бюджету Верховної Ради України пропонує збільшити в 2006 році фінансування агропромислового комплексу з державного бюджету до 9,25 млрд. грн. Уряд пропонував передбачити в держбюджеті-2006 на загальні витрати на АПК кошти в сумі 6,75 млрд. грн. бюджетний комітет пропонує збільшити обсяг коштів для АПК на 2,5 млрд. грн. крім того, комітет пропонує виділити на соціальний розвиток села в 2006 році близько 800 млн. грн. бюджетних коштів. Раніше Міністерство аграрної політики пропонувало виділити з держбюджету на потреби АПК в 2006 році не менш 14 млрд. грн. Зокрема, Мінагрополітики пропонувало збільшити фінансову підтримку державою тваринництва з 800 млн. грн. цього року - до 3,7 млрд. грн. в 2006 році, виділити на стимулювання виробництва молока в наступному році 600 млн. грн. і збільшити суму на компенсацію кредитів до 900 млн. грн. (у 2005 році з держбюджету на ці цілі передбачено 350 млн. грн.).

Крім того, Україна розробляла механізми кредитування підприємств у співпраці з іншими державами та міжнародними фінансовими інституціями. Зокрема можна згадати діяльність Українсько-Німецького фонду, програми підтримки малого і середнього бізнесу (МСБ), які здійснює Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), фінансові проекти Міжнародної фінансової корпорації (МФК) Світового банку. Усі проекти, що було організовано за участю іноземних і міжнародних фінансових інституцій в цілому є високоефективними. Головними принципами їх реалізації є ринковий характер умов надання кредитів, прозорість, підтримка ефективних підприємств – позичальників, стандартизовані процедури видачі та супроводження кредитів.

2.3 Аналіз фінансування аграрного сектору економіки

Починаючи з 2000 року державна фінансово-кредитна політика щодо аграрного комплексу була спрямована на стимулювання надходження кредитних коштів через компенсацію сільгоспвиробникам частини процентної ставки кредитів, виданих банками. З 2003 року в програму здешевлення кредитів були включені також кредитні спілки. Прийняті заходи стимулювали надходження кредитів в сільське господарство. Так, у 2001 році обсяг кредитів склав 5,9 млрд. грн., у 2002 році – 6,2 млрд. грн., у 2003 році – 7,7 млрд. грн. У 2004 році обсяг наданих у 2004 році аграріям кредитів склав 9,8 млрд. грн., що в 4,7 разів більше рівня 2000 року. Але, незважаючи на суттєве збільшення кредитів, потреби виробників у позикових коштах не забезпечуються в необхідному обсязі. Короткостроковими ресурсами сільгоспвиробники забезпечені сьогодні на 50%. Надзвичайно актуальною є проблема забезпечення селян довгостроковими кредитами, сьогодні вона вирішена тільки на 3%. Недостатній обсяг необхідних обігових коштів у сільськогосподарських виробників для придбання техніки, мінеральних добрив, насіння, паливо-мастильних матеріалів, хімічних засобів захисту рослин від бур’янів і шкідників, а також кормів для тваринництва є одним з основних чинників низької урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин в Україні. Основною причиною нестачі обігових коштів в сільськогосподарському виробництві є недостатній доступ сільськогосподарських виробників до фінансових джерел і, найперше, до кредитів банків.

Розглянемо доступність кредиту для невеликих фермерських господарств.

Незважаючи на те, що основним джерелом фінансування сільського господарства залишаються власні кошти, кредитування в останні роки здобуває все більшого значення.

Рисунок 2.1- Джерела фінансування фермерських господарств

З початку 2004 року по 19 вересня українські аграрії одержали кредитів на загальну суму 3,824 млрд. грн., з яких 2,286 млрд. грн. були надані на пільгових умовах. Таким чином, сільгоспвиробниками отримано кредитів на суму, що на 23,7% перевищує заявлену річну потребу підприємств АПК у банківських кредитах. Неможливо точно сказати, яка частина цих 4 млрд. грн. отримана фермерськими господарствами, але, за різними оцінками, - від 3% до 5%, або близько 150 млн. грн., що приблизно відповідає 70 гривням на гектар, або близько 9% від середніх оцінних витрат на вирощування мало інтенсивної сільськогосподарської продукції. Ця сума може бути ще менше, якщо врахувати, що фермери вирощують переважно більше інтенсивні культури, чим великі сільськогосподарські підприємства. Тобто видно, що фермерські господарства України не дуже активно використовують кредити.

Відповідно до оцінених даних, зараз в АПК України зосереджено близько 16% кредитного портфеля банків. Це чимало, з огляду на ризики банків при роботі в цьому напрямку. Нерозв'язаність питань зі складськими свідоцтвами, із правом селян віддавати під заставу землю не дозволяють банкам використати ці ефективні кошти забезпечення кредитів і гальмують розвиток кредитування сільгоспвиробництва. З іншого боку, перешкодами на шляху збільшення агрокредитування є відсутність традицій роботи агросектору в ринкових умовах, низька культура роботи позичальників із кредитами й недостатній рівень знань позичальників про ринок кредитних послуг, які більшою мірою стосуються саме невеликих фермерських господарств, висока залежність кредитоспроможності від таких непередбачених факторів, як погодні умови, висока зношеність основних фондів, не диверсифікованість бізнесу (наприклад, якщо господарство займається тільки рослинництвом, те несприятливі погодні умови в такому випадку ставлять під загрозу результат діяльності в цілому й погашення кредиту в тому числі).

У таких умовах дуже важко відбувається розвиток довгострокового кредитування сільського господарства. Відповідно до оцінок експертів, потреба сільгоспвиробників у довгострокових кредитах задовольняється тепер на 2%, у той час як по короткострокових кредитах - на 50%. Це є серйозною проблемою для розвитку фермерства в Україні, оскільки фермери змушені спрямовувати оборотні кошти на придбання довгострокових активів. Не менш пагубної, але іноді неминучої, є практика продажу основних коштів для покриття поточних витрат.

Специфікою кредитування невеликих фермерських господарств виступає те, що фермер, якому необхідно 10-20 тис. грн., звернеться скоріше в який-небудь кредитний союз, до партнерів або сусідів, чим у комерційний банк. Це, як правило, є більше простою процедурою одержання кредиту, незначними додатковими витратами або їхньою відсутністю взагалі, часто більше низькою ставкою по кредиту, а головне - необов'язковістю кредитного забезпечення у вигляді застави. Для банків фермери також звичайно є менш важливими клієнтами, чим великі сільськогосподарські підприємства, які беруть більші суми кредитів. При цьому різні дослідження показують, що фермерські господарства в цілому краще повертають кредити, чим більші реформовані сільгосппідприємства, про що, імовірно, банки поки не знають. Одним з додаткових перешкод на шляху одержання невеликим фермерським господарством кредиту в комерційному банку є проблематичність в одержанні компенсації частини кредитної ставки з боку держави. Багато фермерів відзначають, що більші сільськогосподарські підприємства мають більші шанси на одержання даної пільги. І хоча кредити в 2004 році одержували тільки близько 17,7% фермерських господарств, їхня кількість і частина мали стійку тенденцію росту.

Рисунок 2.2 - Повернення кредитів фермерськими господарствами

В Україні існує велика кількість банків, які кредитують сільськогосподарських виробників і підприємства АПК, однак фермери найчастіше звертаються в Аваль, Приватбанк, Промінвестбанк й Ощадбанк, багато в чому завдяки розгалуженій мережі філій цих банків. У той же час процентні ставки по кредитах не задовольняють практично всіх виробників, хоча вони й знизилися досить відчутно в 2004 році й хоча ставки істотно розрізнялися залежно від регіону, найчастіше кредит видавався під 18-22% річних у гривнях і під 14-16% у доларах США. Середня ставка по кредитах, виданим фермерам, була на 1-2-процентних пунктів вище. Банк визначає ставку по кредиту для кожного клієнта індивідуально.

Рисунок 2.3 - Процентні ставки у 2004 році (відсоток тих, хто отримав кредити за такими ставками до загальної кількості тих, хто отримав кредит)

Велика кількість банків говорить про наявність у них гнучкої системи аналізу кредитних заявок й оцінки кредитоспроможності, що не вимагає розробки окремих програм кредитування фермерів. На сьогоднішній день існує кілька програм поліпшення доступу фермерів до кредитів. Одна з найцікавіших пропонується банком „Надра” за підтримкою Агентства США по міжнародному розвитку. Агентство виділило близько 6 млн. доларів на відшкодування 50% ризику по неповерненню кредиту, виданого фермерам і постачальникам устаткування банком „Надра”. На жаль, деякі фермери знають про цю програму.

Фермерські господарства України мають менше можливостей доступу до кредитів комерційних банків, у порівнянні з великими сільськогосподарськими підприємствами через їхній недостатній рівень інформованості про можливості кредитування й дефіцит часу для оформлення всіх необхідних документів. Фермерські господарства України в цілому більше прибуткові, чим великі реформовані сільськогосподарські підприємства, що робить їхній бізнес менш залежним від кредитів комерційних банків. Зважаючи на те, що фермерські господарства краще повертають кредити, чим сільськогосподарські підприємства, банки могли б заробити на цьому, розробивши програми кредитування невеликих фермерських господарств, особливо в областях, де їхня концентрація досить значна, а саме: Закарпатській, Львівській, Запорізькій, Київській, Одеській, Миколаївській й Херсонській. Подальше зниження ставок по кредитах повинно привести до зростання інтересу фермерських господарств до кредитів комерційних банків.

ВИСНОВКИ

Отже, кредит – це форма руху грошового капіталу, який надають на умовах повернення, забезпечення, строковості та платності. Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Кредит є дуже важливою складовою розвитку сучасної ринкової економіки. В економічних процесах кредит функціонує у різних формах. Залежно від суб’єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський(комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний. В сучасних умовах провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Банки є одним з найголовніших джерел кредитування, тобто провідна роль у кредитуванні різних галузей економіки, виробництва та суб’єктів господарювання належить їм.

Аналізуючи сучасний стан і тенденції розвитку сільських територій та агропромислового комплексу, бачимо незадовільний їх стан. Підхід до створення програм розвитку села та агропромислового комплексу за галузевим принципом не відповідає історичному етапу, економічній системі та життєвому циклу агропромислового комплексу України. Із-за побудови попередніх програм за основним критерієм - збільшення виробництва у всіх галузях склалась ситуація хибних пріоритетів та непослідовної державної політики щодо села та агропромислового комплексу. Треба впроваджувати нові більш досконалі, обґрунтовані програми дій щодо поліпшення життя та розвитку людини, села, землі як основного активу та ресурсу, с/г виробництва та продовольчої безпеки держави

Село та агропромисловий комплекс України вимагають термінових та кардинальних перетворень. Основною загрозою розвитку сільського господарства є тенденція до зменшення частки товарного виробництва у сільському господарстві - 30% на 2004 рік. Успіх перетворень на селі та АПК на 80% залежить від чотирьох основних складових:

- побудови стратегічних пріоритетів галузевого розвитку АПК з перерозподілом державних ресурсів за основними пріоритетами;

- комплексного розвитку територій з визначенням галузевих спеціалізацій, побудовою регіональних кластерів;

- розробкою програм розвитку територіальних громад та підприємництва на селі;

- розвиток товарного виробництва та спеціалізації у підсобних селянських господарствах;

- розвиток інфраструктури ринку землі та умов для залучення великого та середнього капіталу в сільськогосподарське виробництво, створення системи моніторингу, охорони та відтворення земельних ресурсів

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гринченко О. Гроші та грошово-кредитна політика. – К.: Основи, 1996. – 180с.

2. Гроші та кредит: Підручник /М. І. Савлук, А. М. Мороз, та ін. – К.: Либідь, 1992.–123-182.

3. Гудзь О.Є. Забезпечення сільськогосподарських підприємств кредитними ресурсами// Економіка АПК.- 2003.- №1.-с 86.

4. Дадашев Б.А.Удосконалення фінансово-кредитного обслуговування сільського господарства// Економіка АПК.- 2003.-№11.-с.70

5. Державне регулювання економіки: Навч. посібник/ Е.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000, 316 с.

6. Дьомкіна А. Інвестування економіки України через систему комерційних банків. // Банківська справа. – 1999. - №5. с.48-52

7. Заблоцький Б. Ф. Економіка України: національна економіка України: Підручник – Львів: ЛБК НБУ, 1997. – с.:241-256.

8. Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника. // Економіка України. – 1999. – №6. с. 23-26.

9. Закон України “Про національний банк України”

10. Закон України “Про банки і банківську діяльність”

11. Клименко Т. Кредитная деятельность банков Украины// Економіка України.- 2000.-№ 3.-с.34

12. Колотуха С.М. Удосконалення кредитування сільськогосподарського виробництва// Економіка АПК.- 2004.-№ 3.-с.108

13. Онищенко О.М. Проблема заставного кредитування нових господарських структур// Економіка АПК.- 2002.-№ 9.-с.3

14. Охримовський О.В.Удосконалення фінансово-кредитних відносин у діяльності агропромислового комплексу на прикладі Чернівецької області// Економіка АПК.- 2002.-№2.- с.59

15. Пиріг Г.І. Удосконалення кредитних відносин в аграрному секторі економіки// Економіка АПК.- 2004.-№1.- с.106

16. Положення Національного банку України "Про кредитування" Затверджено Постановою Правління Національного банку України 28.09.1995р. №246.

17. Сомик А.В. Особливості розвитку системи сільськогосподарського кредитування в зарубіжних країнах// Економіка АПК.-2002.-№8.-с.136

18. Сомик А.В. Механізм часткової компенсації ставок за кредитами комерційних банків підприємствам АПК// Економіка АПК.-2003.-№7.-с.114

19. Тарасюк С.Г. Розвиток системи сільськогосподарського кредиту в Україні// Економіка АПК.- 2002.-№9.- с.114

20. Третяк О.М. Кредитні спілки як ефективна форма мікро-кредитування// Економіка АПК. - 2002.- №7.- с.100