Вступ
Державна служба — це механізм здійснення цілей та завдань держави. Реалізуючи свої функції, державна служба має стати таким соціальним інститутом, через який реалізується демократична сутність держави, підтримується нормальна життєдіяльність суспільства, а державний апарат слугує потребам суспільного розвитку.
Державна служба має стати повсякденним каналом зв’язку держави та народу, їх взаємодії, а також виступати лідируючою силою суспільства. Державна служба має поєднувати конституційно зафіксовані наміри та цілі держави, його структури, відношення та зв'язки з кадровим потенціалом держави, втілювати їх в суспільне життя.
З урахуванням висловлених міркувань щодо суспільного призначення державної служби визначаються основні завдання державної служби.
Одним з основних завдань є охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Це викликано тими обставинами, що в останні роки знизилася роль багатьох політичних інститутів, а державна служба залишається конкретним місцем, де громадянин стикається з політикою.
Наступне завдання державної служби — досягнення стійкості засад цілісності держави. Державний апарат поряд з виконанням вимог Конституції та законів України має виконувати акти органів виконавчої влади. Вагомим завданням державної служби є забезпечення ефективності діяльності державних органів на основі постійного вдосконалення функціонування апарату, впровадження нових досягнень науки, прогресивних методів вирішення управлінських завдань.
До завдань державної служби можна віднести також подальшу демократизацію шляхів формування та діяльності апарату, викорінювання бюрократизму, протекціонізму, корупції, створення соціальних, правових та інших умов, необхідних для успішної роботи чиновників.
Головною сутнісною рисою сучасної державної служби має стати пріоритет права і свобод людини.
Основні конституційні положення, які розкривають соціальний характер державної служби.
У частині другій ст. 38 Конституції України проголошується, що громадяни користуються рівним правом допуску до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Це єдина стаття в Основному Законі де прямо згадується державна служба.
Статтею 8 визначається, що Конституція України має вищу юридичну силу і в Україні діє принцип верховенства права. Звідси випливає, що верховенство Конституції забезпечує єдність, узгодженість і стабільність всієї правової системи, її окремих елементів та інститутів, зокрема, інституту державної служби. Цей принцип також передбачає, що:
— органи влади, посадові особи та громадяни мають дотримуватися Конституції та законів України, чинних в Україні міжнародно-правових норм;
— державні службовці виконують функції тільки в межах компетенції органу, де вони працюють, і в межах прав, закріплених за посадою;
— державні службовці віддані державі, а громадяни довіряють службовцям
Особи, які проживають в Україні, зацікавлені в тому, аби мати громадянство України (ст. 4 Конституції України), без якого неможливий вступ на державну службу.
Рядом статей Конституції України закріплено пріоритет прав і свобод громадян, якого мають дотримуватися державні службовці. Важливими для функціонування державної служби є, зокрема, конституційні положення, відповідно до яких визначаються права людини (розділ II Конституції). Діяльність державних органів має бути спрямована на дотримання та захист конституційних прав і свобод громадян. Саме державні службовці мають забезпечувати виконання таких конституційних положень, як право на рівність перед законом і не допущення дискримінації (ст. 24), право не бути позбавленим громадянства або бути вигнаним (ст. 25), право на життя (ст. 27), захист гідності і заборона катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (ст. 28), свобода від свавільного арешту чи затримання (ст. 29), право на звернення до органів державної влади (ст. 40), право на житло (ст. 47), шлюб (ст. 51), права дітей (ст. 52), право на непідкорення явно злочинним наказам (ст. 60), норма проти ризику двічі нести кримінальну відповідальність за один злочин (ст. 71), презумпція невинності (ст. 62), право на захист у кримінальній справі та право засудженого користуватися всіма правами людини та громадянина, за винятком обмежень, які спеціально встановлені вироками суду (ст. 63).
Інститут державної служби опосередковується правом. Сукупність правових норм, які регламентують правовий статус державних службовців, в тому числі умови та порядок проходження державної служби, види заохочень і відповідальності службовців, складає правовий інститут державної служби. До нього входять норми конституційного, адміністративного, трудового, цивільного, кримінального, фінансового та інших галузей права. Зокрема, адміністративно-правові норми, що регламентують питання державної служби, складають частину цього інституту і водночас — самостійний інститут адміністративного права.
Соціальний характер державної служби
Державна служба органічно пов'язана із багатьма інститутами суспільства. Необхідно особливо підкреслити, що державна служба тільки тоді виконує соціальну функцію, коли вона будується на правовій основі, взаємодіє з інститутами, які діють у духовній сфері життя суспільства, у сфері культури, спирається на засоби масової комунікації, суспільну думку.
Виступаючи елементом суспільної структури, державна служба має ряд особливостей, притаманних їй як соціальному інституту.
По-перше, вона становить властиву тільки їй сферу професійної діяльності. Всім своїм змістом, формами і методами ця діяльність спрямована на забезпечення виконання повноважень державних органів.
По-друге, як зв'язуюча ланка між державою і громадянином, державна служба покликана захищати права й свободи громадян. Конституційне положення про те, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. З Конституції України), виступає визначальним стрижнем в діяльності державних службовців, незалежно від їх службового статусу.
По-третє, державна служба як суспільна явище — своєрідна форма відображення суспільних зв'язків і відносин, показник ступеня гуманності, людяності, існуючих в суспільстві порядків.
Як соціальний інститут державна служба має свою об'єктивну історію. На жаль, протягом століть громадська думка страждала тим, що недооцінювалась роль чиновників, в той час як саме чиновництво покликано бути своєрідним двигуном суспільного прогресу.
Державна служба являє собою професійну сферу діяльності державних службовців як особливої соціальної групи суспільства. Вона є одним із найважливіших соціальних інститутів, має низку саме таких ознак, які дозволяють їй бути стрижнем забезпечення повноважень державних органів влади.
Соціальна природа, сенс і призначення державної служби обумовлюють й відповідний характер її функціонування.
У демократичному суспільстві функціонування державної служби постає за своїм характером як процес служіння народу, тій політичній системі, котра народом створена. Важливо при цьому те, щоб ця політична система, перш за все, в обличчі держави, мала дійсно народний характер, жила інтересами й сподіваннями народу
З історичного досвіду відомо, що спільність інтересів держави й народу становлять соціальне джерело могутності політичної системи країни. Але в історії було чимало держав, які виражали інтереси саме вузької соціальної групи населення й нехтували інтересами більшості. Правителі таких держав вважали, що їх сила полягала в здібності маніпулювати масами, переводити їх енергію на ті способи діяльності, котрі служать егоїстичним інтересам меншості.
В нових історичних умовах докорінно змінюється уява про силу держави. Держава міцна тоді, коли відбиває (виражає) інтереси народу, принаймні його більшості, коли здійснюється координація діяльності державних органів з інститутами громадянського суспільства. Завдяки такій координації створюється формальна й неформальна система вироблення й здійснення (реалізація) політики держави.
В той же час, існуючі в суспільстві суперечності можуть призвести до певного або різкого протистояння частини народу й державних структур, що спостерігається в сучасній Україні. Значна частина населення незадоволена соціальною оцінкою економічних і політичних реформ, що здійснюються в країні. За цих умов державна служба опинилася майже в кризовому стані. Криза призвела до знецінення діяльності державних службовців в очах значної частини народу, не кажучи вже про ту частку населення, яка опинилася на грані виживання. Криза державної служби — це частина загальносистем-ної кризи, яку переживає тепер українське суспільство. Вихід з кризового стану стане можливим тоді, коли держава буде проводити соціальне орієнтовану політику, яка одержить широку народну підтримку.
Характер державної служби, як соціального інституту, розкривається через аналіз функцій державної служби.
Функція соціальної організації. Державна служба повинна бути зразком організації й чинити упорядковуючий вплив на інші інститути суспільства. У свій час М. Вебер сформулював концепцію ідеального типу організації. Її ядро становить ідея раціонального підходу до будівництва й функціонування організації бюрократичного типу. За рахунок чого досягається раціоналізація державної служби? Мабуть, за рахунок професіоналізму й компетентності кадрів, перш за все, а також узгодження всіх ланок організації служби, використання сучасних управлінських технологій, передового досвіду тощо.
Спираючись на все краще, передове, державна служба має стати взірцем організації. А вона, організація, як відомо, помножує сили, дозволяє максимально ефективно втілювати в життя політику держави.
Функція соціальної комунікації. Це важлива функція, яку виконують установи державної служби. Іншими словами, це те місце, де відбувається безпосереднє зіткнення держави і громадянина, налагоджується їх взаємодія і спілкування через канали державної служби, вивчається громадська думка, ставлення громадян до різних державних актів. Через ці канали реалізується політика держави, враховуються місцеві, регіональні особливості при її проведенні.
Функція соціальної інформації. Надзвичайно відповідальною є інформаційна функція, яку здійснює державна служба. Кажуть, що хто володіє інформацією, той володіє реальною владою. Як відомо, саме державний апарат є носієм інформації. Внаслідок цього в системі державної служби виникають зв'язки й відносини з приводу володіння інформацією та її використання.
Неправильне ставлення до інформації, наприклад, її обмеження, може бути свідомо використано державними службовцями з неблаговидною метою, для омани народу щодо подій і явищ, які відбуваються в суспільстві. Тому дуже важливо службову інформацію використовувати чесно, за її прямим призначенням, в інтересах вирішення державних завдань, задоволення потреб усіх категорій населення.
Функція контролю. Особливо важливою в соціальному плані є функція контролю. Правильно здійснюваний контроль якраз дозволяє забезпечити додержання конституційних положень і правових норм всіма державними органами, громадськими інститутами і громадянами.
Необхідно розрізняти внутрішній і зовнішній контроль. В рамках державної служби повинен здійснюватися внутрішній контроль. Він дозволяє відстежувати ситуацію, що складається, коректувати прийняття рішення, оптимізувати управлінську діяльність.
Необхідно також встановити і зовнішній контроль за діяльністю органів державного апарату з боку інститутів громадянського суспільства й громадян. Поки що такий контроль є слабким, «вузьким» місцем функціонування існуючої в Україні політичної системи. У зв'язку з цим необхідно виробити ефективні механізми такого контролю.
Виховна функція. Надзвичайно відповідальною функцією, яку виконує державна служба, є виховна. Вона закріплює у свідомості громадян України мир та злагоду, добро і справедливість, повагу до демократичних основ української державності та гуманістичних цінностей суспільства всіма доступними їй формами і методами.
Соціальний характер функціонування державної служби значною мірою також визначається політичними, професійними і особистими якостями державних службовців.
До політичних якостей державних службовців звичайно відносять патріотизм, готовність відстоювати конституційний устрій країни, наявність громадянства, тобто належність до тієї держави, інтересам якої й підпорядкована державна служба.
До системи ділових якостей належать такі, як інтелектуальність, компетентність, організаторські здібності, вміння ефективно й цілеспрямовано по-новому діяти.
До особистих якостей відносяться моральні, фізичні, комунікабельні.
До моральних — такі характеристики особи, як чесність, добросовісність, справедливість, порядність тощо.
Фізичні якості включають в себе стан здоров'я, працездатність, придатність до праці в особливих умовах та інші.
Комунікабельні якості — доброзичливість, товариськість, уміння при-слуховуватися до людей, налагоджувати ділові контакти, регулювати міжособисті відносини, здібність сприймати чужу думку, переконувати. Для керівника важливо також вміти привертати до себе людей, об'єднувати колектив.
Зазначені якості формуються соціальним устроєм суспільства, системою виховання і освіти, практикою функціонування державної служби.
Соціальний характер державної служби визначається також демократичними процедурами її функціонування, до яких слід віднести: колективний характер вироблення й прийняття найбільш важливих рішень; наявність обліку й контролю за ходом виконання прийнятого рішення; особисте спілкування керівників державних органів із підлеглими.
Колективний характер вироблення і прийняття найбільш важливих рішень. З цією метою в структурі державних органів є спеціальні підрозділи у вигляді колегій, експертних груп, юридичних служб. Систематично практикуються наради службовців з різних професійних і службових питань.
Наявність обліку і контролю за ходом виконання прийнятого рішення з опорою на систему зворотнього зв'язку. Це дозволяє управлінським органам враховувати думку підлеглих, контролювати і коректувати прийняті рішення.
Особисте спілкування керівників державних органів із підлеглими, в тому числі з керівниками професійних організацій, для погодження й координації діяльності підлеглих структур.
Крім цього, можуть використовуватися й інші процедури функціонування державної служби.
Все це разом розкриває соціальний характер державної служби, надає їй специфічних рис, властивих їй як цілісному інституту громадянського суспільства.
Список
використаних джерел.
1. Конституція України. – К., 1996;
2. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723 – ХІІ із змінами та доповненнями на 20 грудня 2005 року // www.rada.gov.ua;
3. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні. Навч. метод. посібник. – К.: Ін. юр. 1999;
4. Державне управління в Україні / За общ. Ред. Авер’янова В.Б. К., 1999;
5. Колпаков В.А. Адміністративне право України. Підручник. — К., 1999.
|
