1. Поняття та юридичний склад адміністративного правопорушення

Єдиною підставою адміністративної відповідальності є наявність складу адміністративного правопорушення, як в нормативному так і у фактичному аспекті. Поняття адміністративного правопорушення з’явилося у 80-х роках та було вперше сформульовано в Кодексі про адміністративні правопорушення в 1984 році.

Адміністративне правопорушення – це протиправна, винна (умисна або з необережності) дія або бездіяльність, що посягає на державний чи громадський порядок, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Під адміністративним правопорушенням, як підставою адміністративної відповідальності розуміється винне протиправне діяння, яке посягає на встановлені правом і забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила поведінки громадян і посадових осіб в сфері державного управління. При цьому адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, наступає за умови, що ці порушення не тягнуть за собою у відповідності до чинного законодавства кримінальної відповідальності.

Таким чином, можна визначити наступні ознаки адміністративного правопорушення:

По-перше, це дія або бездіяльність. Адміністративне правопорушення – це поведінка, яка приймає форму або дії, або бездіяльності. Дія – це активне невиконання правової норми у вигляді обов’язку чи законної вимоги, правила, норми, стандарту (порушення тиші в нічний час, порушення правил дорожнього руху і т.д.). Бездіяльність – це пасивна поведінка, що виражається в нездійсненні особою тих дій, які вона повинна була і могла здійснити в силу покладених на неї обов’язків (ухилення від подачі декларації про доходи, невиконання батьками своїх обов’язків по вихованню дітей).

По-друге, це суспільно небезпечне діяння. Саме суспільна небезпечність правопорушення обумовлює відповідальність за його вчинення. Відсутність даної ознаки свідчить і про відсутність правопорушення. Будь яке адміністративне правопорушення, що посягає на встановлений правопорядок, спричиняє йому ту чи іншу шкоду. При цьому небажаний результат може виявитися як в реальній шкоді (дрібна крадіжка), так і в створенні умов для спричинення збитків (порушення санітарно-гігієнічних правил). Ступень суспільної небезпеки є єдиним критерієм, за яким розрізняють адміністративні правопорушення від злочинів.

По-третє, це протиправне діяння. Протиправність діяння полягає в тому, що конкретна особа скоює діяння, заборонене нормою права, або не скоює діяння, предписане правовим актом. На дію або бездіяльність визнану суспільно небезпечною встановлюється заборона на її здійснення.

По-четверте, винна дія або бездіяльність, тобто діяння, що являє собою прояв волі і розуму особи. Вина, при скоєнні адміністративного правопорушення може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності. Наявність вини правопорушника є найважливішою і необхідною ознакою адміністративного правопорушення.

По-п’яте, за це діяння передбачено покарання. Конкретна дія або бездіяльність може бути визнана адміністративним правопорушенням тільки у тому випадку, якщо за його скоєння законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Для визнання адміністративного правопорушення не потрібно досліджувати стадії готування і замаху, тобто в деяких випадках законодавець встановлює наявність адміністративного правопорушення на більш ранній стадії, ніж закінчене діяння.

Кваліфікація того чи іншого правопорушення здійснюється шляхом встановлення його складу. Склад правопорушення – це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують дане діяння як адміністративне правопорушення і відрізняють його від інших правопорушень. Іншими словами, склад правопорушення – це встановлена правом сукупність ознак, при наявності яких антисуспільне діяння вважається адміністративним правопорушенням. Встановлення складу правопорушення необхідне для виконання трьох функцій складу:

1. Фундаментальна функція означає, що склад правопорушення виступає як єдина фактична підстава адміністративної відповідальності.

2. Розподільча функція означає, що ознаки складу розподіляють один склад від іншого, а також від діянь, що не являються адміністративними правопорушеннями, або від діянь, відповідальність за які наступає в інших галузях права.

3. Гарантійна функція означає, що шляхом опису точних складів адміністративних правопорушень і їх об’єктивних ознак, законодавець гарантує захист громадянина від необґрунтованого притягнення до адміністративної відповідальності.

Повторне скоєння адміністративного правопорушення в стані адміністративної покараності до спливу строку давності притягнення до відповідальності, встановленої чинним законодавством, може потягти застосування більш суворих адміністративних стягнень, як правило, крупних штрафних санкцій, адміністративного арешту і навіть кримінальної відповідальності.

Ознаки адміністративного правопорушення, закріплені в праві, в сукупності створюють складний юридичний склад, що є єдиною підставою адміністративної відповідальності правопорушника.

Практичне значення складу адміністративного правопорушення полягає в тому, що він являє собою законодавчу модель кваліфікації конкретних адміністративних правопорушень, тобто адміністративне правопорушення повинно бути кваліфіковано у точній відповідності до закону, який передбачає відповідальність саме за це діяння і жодних відступів від цих вимог не допускається, тобто кваліфікація адміністративного правопорушення за аналогією не допускається і є грубим порушенням закону.

В теорії адміністративного права під складом адміністративного правопорушення розуміється єдність встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують конкретне суспільне небезпечне діяння як адміністративне правопорушення.

До об’єктивних елементів складу відносяться: об’єкт посягання, тобто охоронювані адміністративним правом суспільні відносини і об’єктивна сторона адміністративного правопорушення – це зовнішні ознаки, які характеризують протиправну дію або бездіяльність, результат посягання, причинний зв’язок між діянням і наслідками, місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби скоєного адміністративного правопорушення.

Загальним об’єктом адміністративного правопорушення є суспільні відносини, які виникають в галузі державного управління і регулюються нормами адміністративного, а в ряді випадків конституційного, екологічного, митного, трудового, земельного, фінансового і інших галузей права. В якості родового об’єкта адміністративного правопорушення виступають: особа, права і свободи громадян, суспільна небезпека, власність, державний і суспільний порядок, відносини в сфері економіки, встановлений порядок управління.

Об’єктивна сторона складу характеризує правопорушення як антисуспільний акт зовнішньої поведінки порушника норми права, що тягне адміністративну відповідальність і виражається в дії або бездіяльності і наслідку. Аналізуючи об’єктивну сторону складу адміністративного правопорушення необхідно враховувати значне розмаїття прояву об’єктивної сторони конкретних складів адміністративних правопорушень.

Зміст об’єктивної сторони характеризують і такі кваліфікуючі ознаки, як повторність, неодноразовість, злісність, систематичність протиправного посягання, триваюче правопорушення.

Повторність передбачена багатьма статтями КУпАП і означає скоєння однією і тією ж самою особою протягом року однорідного правопорушення, за яке вона вже підлягала адміністративному стягненню, (тобто в стані адміністративного покарання). Ця кваліфікуюча ознака є тією обставиною, що обтяжує відповідальність і тягне більш суворе адміністративне покарання (стягнення).

Неодноразовістю адміністративного правопорушення визнається скоєння більше двох однорідних правопорушень, передбачених конкретною статтею КУпАП.

Ознака злісності характеризується впертістю, чітко вираженим небажанням правопорушника підкоритися неодноразово пред’явленим законним вимогам, попередженням уповноваженої посадової особи, представника влади, іншої компетентної особи.

Систематичним визнається правопорушення, скоєне протягом року кілька разів (більше трьох порушень), при цьому в будь які одній сфері, одними і тими ж суб’єктами. Як приклад можна привести систематичне порушення водієм правил дорожнього руху. Подібні правопорушення тягнуть максимальну санкцію, в даному випадку – позбавлення права керувати транспортними засобами.

Під продовжувальних адміністративним правопорушенням розуміється скоєння однією і тією ж особою кількох тотожних правопорушень, за кожне з яких порушник повинен притягатися до адміністративної відповідальності. Неодноразове скоєння правопорушень і слід розглядати як таке, що продовжується.

Триваюче адміністративне правопорушення є тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності.

До суб’єктивних елементів складу відносяться ознаки, які характеризують суб’єкта адміністративного правопорушення (вік, осудність, особливості адміністративно-правового статусу – громадянин, посадова особа), вина у формі умислу чи необережності, мотив і мета адміністративного правопорушення.

Суб’єктами адміністративного правопорушення є особи. КУпАП виділяє загальних, спеціальних і особливих суб’єктів. Загальними суб’єктами адміністративного правопорушення визнаються осудні громадяни, що досягли 16 років. Спеціальним суб’єктом адміністративного правопорушення визнаються посадові особи, батьки неповнолітніх дітей. Особливим суб’єктом адміністративних правопорушень є військовослужбовці, які за адміністративні правопорушення несуть відповідальність за дисциплінарним уставом, але за порушення правил, наприклад, дорожнього руху, вони несуть адміністративну відповідальність на загальних засадах за деякими виключеннями.

Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення являє собою вину і може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.

Діючи с умислом , правопорушник усвідомлює протиправний характер своєї дії або бездіяльності, передбачає можливість або невідворотність настання шкідливих наслідків, протиправного результату і бажає цього настання (прямий умисел) або не бажає, але передбачає і свідомо його припускає (непрямий умисел).

Кожна форма вини має важливе значення для кваліфікації діяння, індивідуалізації адміністративних стягнень. Тому вони розділені в конкретних складах правопорушень, передбачених КУпАП. В ряді його статей прямо вказується на вину у формі умислу. В більшості випадків таку форму вини можна встановити лише на підставі аналізу всіх сторін складу адміністративного правопорушення і насамперед його об’єктивної сторони.

Зміст вини у формі умислу визначається характером адміністративного правопорушення, склад якого може бути формальним або матеріальним.

Формальним визнається такий склад адміністративного правопорушення, який не передбачає настання в результаті його скоєння будь якого суспільно небезпечного наслідку. Наприклад, порушення санітарно-гігієнічних норм і правил, порушення правил водокористування.

Матеріальний склад адміністративного правопорушення включає в себе окрім протиправної дії або бездіяльності, обов’язкове настання в результаті їх скоєння суспільно небезпечних наслідків (наприклад, дрібна крадіжка). У зв’язку із цим вина у формі умислу передбачає усвідомлення порушником не тільки суспільної небезпеки і протиправності скоєного, але і можливість настання шкідливих наслідків його дії або бездіяльності.

Адміністративне правопорушення може бути скоєно і через необережність. Вина у формі необережності проявляється в легковажності і недбалості.

Легковажність полягає в тому, що особа передбачає настання протиправного результату, але самонадіяно розраховує його відвернути. Наприклад, водій автомашини підїжаючи на великій швидкості до перехрестя розраховував зупинити машину на червоне світло, але не зміг цього зробити і виїхав на перехрестя.

Недбалість полягає в непередбаченні можливості протиправних наслідків, хоча за даних обставин особа повинна була і могла їх передбачити. Так, механік автогосподарства не перевірив якість ремонт, дав розпорядження випустити автомашину на лінію, де автоінспектор виявив серйозні технічні дефекти.

При необережній вині у формі легковажності порушник не допускає настання шкідливих наслідків своїх дій, сподіваючись їх відвернути, впоратися з негативними явищами, що виникли.

При недбалості порушник не передбачає можливості настання шкідливих наслідків, хоча, проявивши увагу, повинен був і міг їх передбачити.

Коли ж з’ясовується, що особа не повинна була передбачити наслідки, стає очевидним відсутність вини і відпадає питання про її адміністративну відповідальність. При вирішення питання по те, чи могла особа передбачити настання шкідливих наслідків, необхідно враховувати індивідуальні особливості особи порушника (життєвий досвід, фах, стаж роботи, навички, стан здоров’я і т.д.).

Необережну вину необхідно відрізнятивід невинного спричинення шкоди , тобто казусу, або випадку, при якому адміністративна відповідальність особи не наступає. Суть справи тут в тому, що особа не повинна була і не могла передбачити суспільно небезпечні наслідки своїх дій.

Суб’єктивну сторону поряд з умислом та необережністю можуть характеризувати мотив і мета правопорушення. Вони іноді включаються до конкретних статей КУпАП і тоді стають кваліфікуючими ознаками складу і обов’язкові для визнання того чи іншого діяння адміністративним правопорушенням.

Таким чином, склад адміністративного правопорушення характеризують чотири ознаки: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

2. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено Кодексом та іншими законами України.

При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 307 КпАП.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому Кодексом та іншими законами України.

Постанова про адміністративний арешт виконується органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України.

У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця.

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом.

За наявності обставин, зазначених у пунктах 5, 6 і 9 статті 247 КУпАП, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання.

Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі зупинення виконання постанови відповідно до статті 291 КУпАП перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 КУпАП перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Питання, зв'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову, шляхом оголошення постанови порушнику.

Якщо постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виноситься під час відсутності порушника, йому вручається копія постанови в порядку і строки, передбачені статтею 285 КУпАП.

При винесенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення порушень, передбачених статтями 116, 116-2, 117, 125, частиною першою статті 127 КУпАП, воно оформляється способом, встановленим відповідно Міністерством внутрішніх справ України або Міністерством транспорту України.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу Ощадного банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

При стягненні штрафу відповідно до статті 258 КУпАП на місці вчинення адміністративного правопорушення порушникові видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої фінансової звітності.

У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення провадження в справі, а потім виконання постанови здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом.

Постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повертається органові (посадовій особі), який виніс постанову.

Постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виконується державним виконавцем.

По справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 191 і статтею 193 КУпАП, постанова адміністративної комісії при виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, які передбачають оплатне вилучення вогнестрільної зброї та бойових припасів, виконуються органами внутрішніх справ.

Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом.

Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, відповідно до статті 28 КУпАП передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій.

Постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом.

Виконання постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, здійснюється шляхом вилучення конфіскованого предмета і примусового безоплатного звернення цього предмета у власність держави.

Реалізація конфіскованих предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, провадиться в порядку, встановлюваному законами України.

Постанова про конфіскацію предмета, грошей з відміткою про виконання повертається до суду, який виніс постанову.

Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів внутрішніх справ, зазначеними у пункті 2 частини другої статті 222 КУпАП.

Постанова про позбавлення права керування річковими і маломірними суднами виконується начальником Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступниками, капітаном річкового порту.

Постанова про позбавлення права полювання виконується зазначеними у частині другій статті 242 КУпАП посадовими особами органів, мисливського господарства.

У разі винесення постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном вилучене відповідно до частини п'ятої статті 265 КУпАП посвідчення водія (свідоцтво, диплом) особі, щодо якої застосовано даний захід адміністративного стягнення, не повертається.

Дія виданого замість вилученого посвідчення водія (свідоцтва, диплома) тимчасового дозволу на право керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном продовжується до закінчення строку, встановленого для подання скарги, або до прийняття рішення по скарзі.

Якщо в результаті розгляду скарги буде прийнято рішення про скасування постанови і закриття справи або про заміну позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном іншим заходом стягнення (пункти 3 і 4 частини першої статті 293 КУпАП), вилучене посвідчення водія (свідоцтво, диплом) повертається особі, у якої його було вилучено.

Виконання постанови про позбавлення права полювання провадиться шляхом вилучення посвідчення мисливця.

У разі ухилення особи, позбавленої права полювання, від здачі посвідчення мисливця органи мисливського господарства, вилучення посвідчення мисливця провадять у встановленому порядку.

Порядок вилучення посвідчення мисливця встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі лісового господарства.

При сумлінному ставленні до праці і зразковій поведінці особи, позбавленої на певний строк права керування транспортним засобом, річковим маломірним судном або права полювання орган (посадова особа), який наклав стягнення, може після закінчення не менш як половини призначеного строку скоротити за клопотанням громадської організації, трудового колективу строк позбавлення зазначеного права.

Водії транспортних засобів, судноводії і особи, що порушили правила полювання, вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення постанови про позбавлення цього права. Якщо зазначені особи, які позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа.

Після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права, а також у разі його скорочення відповідно до статті 320 КУпАП особі, щодо якої застосовано даний захід адміністративного стягнення, повертаються в установленому порядку вилучені у неї документи. Вилучене посвідчення водія транспортного засобу повертається особі, яку було позбавлено права керування транспортними засобами, після проходження нею перевірки знань правил дорожнього руху у Державній автомобільній інспекції.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування виправних робіт надсилається органу Державного департаменту України з питань виконання покарань на виконання не пізніш як наступного дня після її винесення.

Виправні роботи відповідно до статті 31 КУпАП відбуваються за місцем постійної роботи порушника.

На підставі постанови про виправні роботи із заробітку порушника провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування адміністративного стягнення в розмірі, визначеному постановою.

Відбування виправних робіт обчислюється часом, протягом якого порушник працював і з його заробітку провадилось відрахування.

Кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів і відсутні підстави для зарахування невідпрацьованих днів у строк стягнення, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної кількості робочих днів.

У строк відбування стягнення зараховується час, протягом якого порушник не працював з поважних причин і йому відповідно до закону виплачувалась заробітна плата. До цього строку також зараховується час хвороби, час, наданий для догляду за хворим, і час проведений у відпустці по вагітності і родах. Час хвороби, спричиненої сп'янінням або діями, зв'язаними з сп'янінням, до строку відбування виправних робіт не зараховується.

На власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування порушником виправних робіт покладається:

правильне і своєчасне провадження відрахувань із заробітку порушника в доход держави і своєчасний переказ відрахованих сум у встановленому порядку;

трудове виховання порушника;

повідомлення органів, що відають виконанням даного виду стягнення, про ухилення порушника від відбування стягнення.

У разі ухилення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутий строк виправних робіт може бути замінено штрафом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на п'ятнадцять діб.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Осіб, підданих адміністративному арешту, тримають під вартою в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. При виконанні постанови про застосування адміністративного арешту арештовані піддаються особистому оглядові.

Строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту.

Відбування адміністративного арешту провадиться за правилами, встановленими законами України.

Особи, піддані адміністративному арешту за правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 173, 173-2, частиною третьою статті 178, статтею 185, частиною другою статті 185-1 і частиною першою статті 185-3 КУпАП, використовуються на фізичних роботах.

Організація трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

Особам, підданим адміністративному арешту, за час перебування під арештом заробітна плата за місцем постійної роботи не виплачується.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди виконується в порядку, встановленому Кодексом та іншими законами України.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди є виконавчим документом.

Майнова шкода має бути відшкодована порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому копії постанови, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

У разі невиконання постанови по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди у строк, установлений частиною третьою статті 329 КУпАП, вона надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження.

Задача:

Начальник відділу податкової адміністрації Бари шевського району П. протягом року як додаткову роботу веде головну фермерську книгу одного із фермерських підприємств цього ж району. За цю роботу вона своєчасно отримує відповідну винагороду.

Кваліфікуйте дії П.

Вважаю, що в даному випадку в діях П. є ознаки адміністративного правопорушення, передбачено ст. 164-2 КУпАП.

Список використаної літератури:

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

2. Советское административное право. Учебник. М.: Юрид.лит-ра, 1990.

3. Комментарий к Основам Законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях. М.: Юр.лит-ра, 1983.

4. Комментарий к Кодексу РСФСР об административных правонарушениях. М.: Юр.лит-ра, 1989.

5. Д.И.Бернштейн. Правовая ответственность как вид социальной ответственности и пути ее обеспечения. Ташкент. -1989.

6. Юридический энциклопедический словарь. 2-е изд., доп.-М.: Сов. энциклопедия, 1987.

7. Н.С.Малеин. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. -М., "Юридическая литература". 1985.

8. С.С.Алексеев. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. -М., "Юр. лит-ра". -1989.

9. С.Н.Братусь. Юридическая ответственность и законность. -М. "Юр. лит-ра". -1976.

10. О.Э.Лейст. Санкции и ответственность по советскому праву. -М., Издательство МГУ. -1981.

11. Л.Н.Ковалев. Правонарушения и закон. "Правоведение". -1991., N 1.

12. А.И.Денисов. Общая теория правонарушения и ответственности. -Л., Изд. Ленинградского университета. -1983.

13. Л.С.Явич и др. Теория государства и права.Изд.Ленинградского университета 1987.

14. С.С.Алексеев. Проблемы теории государства и права Москва Юридическая литература 1987.