ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра цивільного права

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

ПРОВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Виконала:

Студентка 305 групи, 3-го курсу

заочної форми навчання

Юрчак Людмила Миколаївна

Науковий керівник:

Орловський Олег Ярославович

м. Чернівці-2006 р.

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття та особливості правовідносин у сфері соціального захисту

2. Класифікації правовідносин у сфері соціального захисту

3. Елементи правовідносин у сфері соціального захисту

· Суб’єкти та об’єкти правовідносин у сфері соціального захисту

· Зміст правовідносин сфері соціального захисту

· Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері соціального захисту

Висновок

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Правовідносини в сфері соціального захисту є одним з видів суспільних відносин і особливою формою реалізації права на соціальний захисту Вони являють велику групу правовідносин в нашій державі. На ранніх стадіях свого зародження об'єднання людей (роди, племена, общини) муси­ли думати про непрацездатних, насамперед, про дітей і жінок. Пізніше ця турбота поширилася на людей похилого віку та інвалідів. З виникненням державності з'явилось і право, яке поступово почало втручатися у природний процес взаємодопомоги людей у разі настання складних життєвих ситуацій. До уваги бралися не разові, а типові ситуації, що постійно повторювались. Найоптимальнішій варіант такої поведінки оформлявся у звичай, а пізніше - у правові норми. За допомогою норм права закріп­люються позитивні елементи у суспільних відносинах з мате­ріального забезпечення нужденних, моделюються нові відно­сини з приводу державного соціального забезпечення, корегу­ються існуючі. Правовідносини в сфері соціального захисту відражають специфіку предмета та метода цієї галузі права. Правовідносини в сфері соціального захисту мають свою структуру, набір елементів і розкривають через них, а саме, через суб’єкта, об’єкт, зміст і юридичні факти.

Предметом дослідження є правовідносини в сфері соціального захисту.

Метою даної курсової роботи є дослідження особливостей та поняття правовідносин в сфері соціального захисту, з’ясування їх правової природи. Елементи, класифікації правовідносин у сфері соціального захисту.

Визначена мета передбачає постановку та вирішення наступних основних завдань:

• аналіз та узагальнення наявних наукових досліджень з даної проблематики;

• аналіз чинних нормативно-правових актів, що регулюють трудові відносини;

Методи дослідження . У процесі написання курсової роботи передбачається використання таких методів дослідження: історико-правового, порівняльного, діалектичного та ін.

Структурно курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність теми курсової роботи, визначено предмет, мету та завдання дослідження, а також структуру роботи.

У першому розділі автор розкриває поняття правовідносини в сфері соціального захисту, їх особливості.

Другий розділ присвячений класифікації правовідносини в сфері соціального захисту.

У третьому розділі розкривається поняття суб’єктів та об’єктів правовідносин у сфері соціального захисту, а також характеризується зміст, підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері соціального захисту правовідносин.

1. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИІОСТІ ПРАВОВІДНОСИН В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Правовідносини розглядаються у двох розуміннях: широко­му і вузькому. У широкому розумінні під правовідноси­нами розуміється особлива форма соціальної взаємодії, за якої учасники наділяються взаємними правами та обов'язками. Здійснення правовідношення забезпечується самими його учас­никами, а не державою. Реалізація суб'єктивних прав і обо­в'язків у цьому правовідношенні не може суперечити волі дер­жави і відбувається в особливому порядку. У цьому випадку правовідносини виникають не в розумінні впливу норм права на суспільні відносини, а у зв'язку із природно-історичною не­обхідністю. У такому правовідношенні реалізуються природні права людини, до яких належить право на соціальне забезпе­чення.

У навчальній літературі з теорії права наводяться два визна­чення правових відносин, що розглядаються у вузькому ро­зумінні: 1) це врегульоване нормами права суспільне відношен­ня, учасники якого наділені гарантованими державою суб'єк­тивними правами і юридичними обов'язками; 2) це суспільне відношення, що виникає на підставі норм права, учасники якого, наділені суб'єктивними правами.

При висвітленні суті правовідношення зазначається, що воно: 1) є формою здійснення права, а не фор­мою права; 2) є засобом регулювання суспільних відносин, а не регулятором їх (ним є норма права); 3) включає правомочну та зобов'язану поведінку і не залишає її за своїми межами; 4) не змінює характеру суспільних відносин за правового регулюван­ня їх.

Правовідносинам у сфері соціального забезпечення, як і в інших галузях права, притаманні такі риси:

1. Правовідносини є особливим різновидом суспільних відно­син у сфері соціального забезпечення. Правовідносини самі по собі не породжують якихось нових суспільних відносини, а виступають лише як вид чи форма само­го реального відношення, а окремо від нього, поза цим відно­шенням така форма взагалі існувати не може. Розподільчі відно­сини у сфері соціального забезпечення після врегулювання їх нормами права не втрачають своїх властивостей, а стають особ­ливим різновидом цих відносин, їх формою, тобто правовідно­синами у сфері соціального забезпечення.

2. Правові відносини у сфері соціального забезпечення скла­даються на підставі норм права. Норми права соціального за­безпечення передбачають умови виникнення, зміни та припи­нення правовідносин у цій галузі права. Лише через правовідно­шення реалізуються норми права соціального забезпечення. Немає норми права — немає і відповідного правовідношення. У нормах права, крім юридичних фактів, закріплено коло осіб, які можуть бути учасниками правовідносин, об'єкти таких правовідносин, права й обов'язки, а отже і бажана поведінка суб'єктів цих відносин, відповідальність за невиконання вимог норм права. Існує причинний зв'язок між нормою права та правовідношенням. З цього приводу в літературі висловлені дві точки зору, а саме: 1) правове відношення є результатом регулятивного впливу правової норми на суспільне відношення; 2) правовідношення є не результатом, а засобом регулювання суспільних відносин

3. Правовідношення є вольовим суспільним відношенням. Право регулює такі вчинки людей, які контролюються свідомістю і волею індивіда. Правовідношення у сфері соціального забезпечення виникає через волевиявлення його учасників: фізична особа звертається до органу соціального забезпечення з проханням призначити пенсію, допомогу чинадати соціальну послугу, а компетентний орган, керуючись нормою права, вирішує питання по суті. У правовідношенні реалізується як державна воля, так і індивідуальна воля його суб'єктів (конкретна поведінка, яка спрямована на досягнення певної мети).

4. Правовідносини у сфері соціального забезпечення харак­теризуються індивідуальним зв'язком між його суб'єктами. Цей зв'язок проявляється в такому: 1) учасники правовідношення персоніфіковані, тобто названі поіменно.

Чітко визначені орган соціального забезпечення, який має певні повноваження у сфері соціального захисту населення (названі його реквізити), та фізична особа, яка має право на конкретний вид соціального забезпечення (прізвище, ім'я та по батькові, місце проживан­ня, інші дані про неї); 2) суб'єкти права мають персональні права й обов'язки. У правовідношенні точно визначені кон­кретні, тільки їм належні, права й обов'язки його суб'єктів; 3) на­явність індивідуальногооб’єкта, з приводу якого виникло правовідношення. Ним виступає: пенсія, допомога, соціальна по­слуга, компенсація, пільга.

5. Правовідносини у сфері соціального забезпечення охоро­няються державою . Реалізацій цих правовідносин гарантуєть­ся можливістю державного примусу. Покладені на суб'єктів правовідносин обов'язки, як правило, виконуються ними доб­ровільно і відповідно до вимог норм права соціального забезпе­чення. У випадку порушення диспозиції норми права настає відповідальність, що передбачена санкцією правової норми. Лише правовідносини знаходяться під контролем та захистом держави. Інші відносини не забезпечуються заходами державного примусу. Закон гарантує кожному учаснику правовідносин, у разі порушення його прав чи законних інтересів у сфері соціального забезпечення, звернутись до компетентного органу за захистом.

Отже, правовідносини у сфері соціального захисту - це врегульовані нормами права соціального забезпечення соціально-забезпечувальні відносини громадян (сім'ї) з органами соціального забезпечення, соціального захисту з питань призначення і виплати пенсій, допомог, соціальних компенсацій і наданню соціальних послуг у натуральному вигляді. Це юридичні зв'язки суб'єктів права соціального забезпечення, в яких один суб'єкт - громадянин (сім'я) - реалізує свої права на певний вид соціального забезпечення, а другий суб'єкт - орган соціального забезпечення - зобов'язаний забезпечити цю реалізацію.

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВОВІДНОСИН В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Правовідносини у сфері соціального забезпечення можна класифікувати на певні види за критеріями, що застосовують­ся у теорії права та праві соціального захисту. Кожен вид цих правовідносин, у свою чергу, поділяється на окремі групи, а останні на правовідносини щодо надання конкретного виду матеріального забезпечення. З огляду на це, соціально-забез­печувальні правовідносини групують:

1) за предметом правового регулювання (цільовим при­значенням або генетичним і функціональним зв'язком чи за місцем у механізмі правового регулювання) —на матеріальні (основні) та процедурні (похідні). До перших належать право­відносини з приводу призначення пенсій, надання грошових допомог, компенсацій, пільг та соціальних послуг. До других — правовідносини з приводу встановлення юридичних фактів, реалізації права на той чи інший вид соціального забезпечення, щодо розгляду в позасудовому порядку скарг з питань, що стосуються соціального захисту населення;

2) захарактером здійснюваних функцій (залежно від елемен­та юридичної норми (диспозиції або санації), на основі якоговиникають правовідносини за змістом або способом реалі­зації прав чи характером впливу)- регулятивні та охоронні. Регулятивними є такі правовідносини; які виникають внаслі­док правомірної поведінки фізичних осіб і органів соціального забезпечення при реалізації належних їм прав і обов'язків. Охоронні правовідносини, навпаки виникають у зв'язку знеправомірною поведінкою суб'єктів соціальних відносин і спрямовані на примусове виконання покладених на них обов'язків та поновлення порушених ними прав і законних інтересів. У праві соціального забезпечення переважна біль­шість правовідносин належить до регулятивних;

3) за ступенем визначеності учасників правовідношення (характером індивідуалізації, конкретизації суб'єктів) — відносні й абсолютні. У відносних правовідносинах точно ви­значені всі учасники — правомочні й зобов'язані особи. В абсо­лютних правовідносинах відомий лише носій суб'єктивного права, а всі інші особи зобов'язані не перешкоджати здійснен­ню цього права. Соціальні правовідносини належать до відносних;

4) за характером дії зобов'язаної особи —активні й пасивні. У перших зобов'язана особа мусить вчинити певні дії, а в дру­гих — утримуватися від вчинення конкретних дій. Правовідно­сини у сфері соціального забезпечення переважно входять у групу активних, оскільки орган соціального захисту зобов'яза­ний призначити чи надати конкретний вид соціального забез­печення, тобто вчинити активні дії щодо реалізації суб'єктив­ного права фізичної особи;

5) за кількісним складом суб'єктів — прості (правовідносини тільки між двома учасниками) і складні (правовідносини між трьома і більше учасниками). Соціально-забезпечувальні пра­вовідносини, як правило, складаються між двома суб'єктами: фізичною особою, яка потребує соціального захисту, та орга­ном соціального забезпечення, до компетенції якого входить надання конкретного виду матеріальної підтримки;

6) за розподілом прав і обов’язків між суб'єктами правовідношення - односторонні (кожен з учасників щодо іншого має тільки право чи обов'язки) і двосторонній (кожна із сторін має як права; так і обов'язки). Останні переважають у праві соці­ального захисту. Односторонні правовідносини виникають у процесі благодійницької діяльності та при наданні гуманітарної допомоги;

7) за часом (строками) дії — правовідносини, що припиняються однократним виконанням зобов’язань (протезування, надання транспортних засобів, одноразова допомога), право­відносини з абсолютним встановленням терміну існування в часі (пенсії дітям у зв'язку з втратою годувальника, державні допо­моги сім'ям з дітьми), правовідносини з відносно невизначеним строком існування в часі (у зв'язку з інвалідністю, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, утримання підопічних у інтернатах).

3а цим критерієм зазначені правовідносини поділяються на постійно триваючі, періодичні та разові;

8) за характером правовідношення, що визначається метою правовідношення , —для призначення чи надання конкретно­го виду соціального забезпечення або для розгляду спору з пи­тань соціального забезпечення;

9) за формами соціального забезпечення -правовідносини з приводу: а) загальнообов'язкового державного страхування; б) державного соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів; в) змішаного соціального забезпечення окремих кате­горій громадян; ґ) недержавного соціального забезпечення;

10) за видами соціального забезпечення - правовідносини щодо пенсійного забезпечення, надання грошових допомог, компенсацій, субсидій і пільг та соціальних послуг. Остання класифікація є найбільш поширеною, має значне практичне і теоретичне значення. [1]

3. ЕЛЕМНТИ ПРАВОДНОСИН У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Суб'єкти правовідносин сфері соціального захисту - це ті особи, за якими державою визнана соціально-забезпечувальна пра­воздатність і які законом наділені здатністю самостійно здійсню­вати належні їм права й обов'язки у сфері соціального забезпе­чення. Ними, перш за все, є фізичні особи та державні органи.

Усіх фізичних осіб об'єднує те, що вони підлягають соціаль­ному забезпеченню із спеціальних фондів, у зв'язку з настанням соціального випадку або виконання певних професійних обов'язків. За правовим зв'язком з державою вони поділяються на громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Залежно від видів соціального забезпечення, підстав та принципів надання фізичні особи, зокрема, поділяються на такі категорії:

— ветерани війни, тобто особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни;

— особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

— члени сім'ї загиблих учасників війни;

— особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської ката­строфи;

— громадяни, які постраждали від конкретного стихійного лиха;

— інваліди І, II та ПІ груп від загального захворювання, трудового каліцтва, професійного захворювання, з дитинства;

— ветерани праці - громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають встановлений законом трудовий стаж і вийшли на пенсію;

— особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьків­щиною;

— особи, які визнаються громадянами похилого віку — чо­ловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишається не більше півтора року;

— ветерани військової служби — громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 25 і більше років у календарному обчисленні і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України чи колишнього СРСР, а також інваліди І та II груп, інвалідність яких настала внаслі­док поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'яза­них з виконанням обов'язків військової служби;

— працівники промисловості, транспорту, зв'язку та агро­промислового комплексу, спеціальних економічних зон, науки, освіти, культури, медицини;

— працівники органів державної влади й управління: на­родні депутати, депутати місцевих рад, працівники ЦВК, пра­цівники державної контрольно-ревізійної служби, державної податкової служби, служби захисту прав споживачів, праців­ники прокуратури, митних органів, міліції, системи ви­конання покарань, пожежної охорони, державної, відомчої та спеціальної служби охорони;

— військовозобов'язані, військовослужбовці, діти військовослужбовців та осіб начальницького і рядо­вого складу внутрішніх справ, діти гірників;

— діти-інваліди та хворі діти;

— жінки, жінки з числа військовозобов'язаних, жінки, які стали вдовами, жінки з числа осіб, які відбувають покарання у зв'язку із засудженням до позбавлення волі;

— молодь, молоді працівники та спеціалісти, наукові і творчі працівники з числа молоді, спортсмени, учнівська молодь;

— малозабезпечені громадяни;

— біженці і переселенці;

— жертви політичних репресій і Холокосту.

Другим суб'єктом правовідносин у сфері соціального забез­печення є один із державних органів, що зобов'язаний призна­чити і надати конкретний вид соціального забезпечення. Ком­петенція таких органів визначається тією метою і завданнями, заради яких вони створені. До таких: органів, зокрема, належать такі:

1. Органи Пенсійного фонду України здійснюють: 1) призна­чення і виплату пенсій, надбавок, підвищення та доплат відповідно до законів України; 2) призначення і виплату щомісячної компенсації сім'ям у разі втрати годувальника; 3) індексацію грошових доходів 4) підтвердження трудового стажу на підставі показань свідків у разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися.

2. Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків виплачують: 1) допомогу у зв'язку з тимчасовою не­працездатністю до відновлення працездатності або встановлен­ня інвалідності; 2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; 3) щоміся­ця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездат­ності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; 4) пенсію у зв'язку з інвалідністю внаслідок не­щасного випадку на виробництві або професійного захворюван­ня; 5) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворюваннями грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому; 7) допомогу дитині за заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на вироб­ництві або професійного-захворювання жінки під час її вагіт­ності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом.

3. Органи Фонду загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування України на випадок безробіття надають такі види грошових допомог: 1) допомогу у зв'язку з безробіттям, у тому числі одноразову виплату її для організації безробітним підприємницької діяльності; 2) допомогу в разі часткового без­робіття; 3) матеріальну допомогу в період професійної підго­товки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробіт­ного; 4) матеріальну допомогу у зв'язку з безробіттям, однора­зову матеріальну допомогу безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; 5) допомогу на по­ховання в разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Крім того, вони здійснюють: 1) професійну підготовку або перепідготовку, підвищення кваліфікації та профорієнтацію; 2) пошук підходящої роботи і сприяння у пра­цевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаш­тування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; 3) інформаційні та консуль­таційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

4. Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності надають: 1) допомогу у зв'язку з тимчасо­вою непрацездатністю, включно з доглядом за хворою дитиною; 2) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 3) допомогу при народженні дитини; 4) допомогу на догляд за дитиною до до­сягнення нею трирічного віку; 5) допомогу на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку); 6) забезпечення оздоровчих заходів (опла­та путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їхніх сімей до дитячих оздоровчих закладів, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).[1]

5. Комісія з встановлений пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України, а також аналогічні комісії при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях. Їхнім основним завданням є призначення пенсій особам, які мають особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб — членам їхніх сімей.

6. Органи Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни здійснюють: 1) призначення та виплату соціальної допомо­ги, встановленої законодавством;

2) надання субсидій та відшко­дування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, при­дбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутово­го палива; 3) компенсаційні виплати інвалідам на бензин, тех­нічне обслуговування та ремонт автомобіля, транспортне об­слуговування інвалідів, а також вартості санаторно-курортно­го лікування; 4) матеріально-побутове обслуговування інва­лідів, ветеранів війни та праці, їх санаторно-курортне лікуван­ня, надання протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення інвалідів транспортними засобами у встановленому порядку; 5) влаштування до будинків-інтернатів (пансіонатів) громадян похилого віку та інвалідів; 6) соціальне обслуговування за місцем проживання пенсіонерів та інвалідів у соціальних уста­новах системи тощо.

7. Державна служба зайнятості (центри зайнятості): 1)забезпечує працевлаштування безробітних, у тому числі, за бажанням, направляє їх на сезонні та оплачувані громадські роботи; 2) виплачує допомогу у зв'язку з безробіттям, матеріальну допомогу, в разі безробіття; 3) надає одноразову матеріальну допомогу безробітним та членам сімей, які перебувають наїхньому утриманні, а також матеріальну допомогу громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення ква­ліфікації за направленням державної служби зайнятості; 4) надає безпроцентні позики безробітним для організації підприємницькою діяльністю.

8. Органи Міністерства освіти і науки України здійснюють навчання і виховання дітей з особливими потребами в спеціаль­них загальноосвітніх школах-інтернатах, загальноосвітніх са­наторних школах-інтернатах, навчально-реабілітаційних цен­трах та інших закладах.

У правовій літературі розмежовуються два терміни: "об'єкти права соціального забезпечення" і "об'єкти соціально-забезпе­чувальних правовідносин". До перших належать суспільні відносини матеріального і процедурного характеру, що вини­кають у зв'язку з розподілом частини валового внутрішнього продукту через систему соціального забезпечення. До других — матеріальні й нематеріальні блага у сфері соціального забез­печення, з приводу яких фізичні особи ініціюють соціально-забезпечувальні правовідносини з метою реалізації належних їм суб'єктивних прав. Об'єкти виступають візуальним класифікатором правовідносин у сфері соціального забезпечення за­лежно від його виду.

Об'єкт правовідносин у сфері соціального захисту - це те, заради чого суб'єкти права вступають у юридичні зв'язки, або те, на що спрямовані, суб'єктивні права і юридичні обов'язки його учасників, чи те, що хоче отримати особа. Цей об'єкт існує зовні по відношенню до суб'єкта, зв'язок між ними непрямий, він завжди знаходиться у сфері дії норм права соціального забезпечення. Стосовно об'єктів соціально-забезпе­чувальних правовідносин встановлюються юридичні права й обов'язки суб'єктів цих відносин. Без об'єкта не буває прав і обов'язків.

Отже, розглянемо детальніше окремі об'єкти соціальних правовідносин.

1. Пенсія є найбільш поширеним видом соціального забезпе­чення. Це щомісячна грошова виплата фізичним особам зі спе­ціально створених для цього пенсійних фондів на умовах і в порядку, передбачених чинними нормативними актами й дого­ворами. Об'єктом пенсійних правовідносин є пенсія (страхова, трудова, дострокова, додаткова). Саме на пенсію спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів пенсійних пра­вовідносин.

Виплачуються пенсії у грошовій формі. Виплата пенсії натурою (продуктами, товарами) є порушенням прав людини і має розцінюватися як незаконна.

За системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування можливі такі виплати: 1) солідарна система: а) пен­сія за віком; б) пенсія у зв'язку з інвалідністю внаслідок загаль­ного захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з ро­ботою, інвалідності з дитинства);1 в) пенсія у зв'язку з втратою годувальника; г) допомога на поховання пенсіонера; 2) нако­пичувальна система: а) довічна пенсія з установленим періо­дом; б) довічна обумовлена пенсія; в) довічна пенсія подруж­жя; г) одноразова виплата.

Передбачено два види виплат: а) пенсії у зв'язку з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; б) пенсії у зв'яз­ку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного ви­падку на виробництві або професійного захворювання.

В Україні поступово складається недержавна пенсійна сис­тема.1 Відповідним законом визначається, зокрема, виплата пенсії на визначений термін та одноразова пенсійна виплата. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється: 1) пенсій­ними фондами шляхом укладання пенсійних контрактів; 2) страховими організаціями шляхом укладання договорів стра­хування довічної пенсії та страхування ризику настання інва­лідності або смерті; 3) банківськими установами шляхом укла­дання договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визна­ченої для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

2. Допомоги серед видів матеріального забезпечення посіда­ють друге місце після пенсій. Одні фахівці під ними розуміють усі види соціального, забезпечення, крім пенсій, інші — певні грошові виплати. Допомоги — це короткотермінові, щомісячні, періодичні чи одноразові грошові виплати, що призначаються фізичним, особам за рахунок страхових фондів чи бюджетних коштів з метою заміщення втраченого доходу або надання со­ціальної підтримки у, складних життєвих обставинах, що ма­ють тимчасовий характер.

Між допомогами і пенсіями є суттєві відмінності. Допомоги: 1) встановлюються законами й підзаконними актами на загальнодержавному і місцевому рівнях, підстави надання та перелік їх не є вичерпними; 2) метою надання є повна або часткова компенсація тимчасово втраченого не зі своєї вини заробітку (доходу) та понесених додаткових витрат; 3) належать до ко­роткотермінових чи одноразових виплат; 4) підставою надання є складні життєві обставини,які людина не може подолати самостійно;

5) розраховані як на працюючих, так і на непрацюючих осіб. З іншого боку, пенсії: 1) встановлюються лише законами на загальнодержавному рівні, підстави надання та перелік їх є вичерпними; 2) метою надання є заміщення втраченого основного джерела існування; 3) нале­жать до довгострокових виплат; 4) підставою призначення є по­стійна чи довгострокова непрацездатність тих, хто вже або ще не працює; 5) розраховані, як правило, на непрацюючих.

У правовій літературі допомоги мають різні назви: соціаль­на допомога, соціальні виплати, матеріальна допомога, дер­жавна допомога, державна соціальна допомога, грошові випла­ти тощо.

Залежно від джерела надходження коштів, за рахунок яких
виділяються допомоги, розрізняються страхові соціальні допо­моги та державні соціальні допомоги.

Страхові соціальні допомоги — це короткотермінові чи ра­зові оплатно-нееквівалентні грошові виплати, що призначаються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове держав: не соціальне страхування особам за рахунок страхових фондів з метою відшкодування їм втраченого заробітку (трудового до­ходу) або часткової компенсації понесених додаткових витрат у передбачених законом випадках.

Державні соціальні допомоги — це щомісячні, періодичні чи разові грошові виплати, що безплатно надаються за рахунок, бюджетних коштів фізичним особам, які перебувають у скрут­ному матеріальному становищі на умовах і порядку, передба­чених правовими актами.[1]Ними є: 1) державні допомоги сім'ям з дітьми (у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при народженні дитини; у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку; на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; на дітей одиноким матерям);2)державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; 3) допомога на поховання; 4) державна соціальна допомога інва­лідам з дитинства та дітям-інвалідам; 5) одноразова грошова допомога біженцям на придбання товарів першої необхідності; 7) щомісячна державна допомога дітям віком до 16 років, інфікованим віру­сом імунодефіциту людини або хворим на СНІД; 9) допомога особам, які потер­піли від стихійного лиха й техногенних катастроф (за окреми­ми постановами Кабінету Міністрів України); 10) одноразові до­помоги найбільш вразливим категоріям осіб, що надаються з нагоди державних, місцевих і релігійних свят за рішенням місцевих органів влади тощо.

3.Субсидія - де цільова, безповоротна матеріальна допомога для відшкодування витрат на оплату послуг чи придбання життєво необхідних споживчих товарів у переліку та обсягах, визначених законодавством. Зараз встановлені субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг і придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового палива. Термін субсидіявводився для визначення адресної безготівкової допомоги населенню на оплату окремих видів, послуг, що надаються йому житлово-комуналь­ними органами. З 1 січня 2002 р. готівковою надаються субсидії на придбання скрапленого газу та твердого пічного побутового палива.[1]

4. Компенсація — це грошова виплата, що має на меті відшкодування громадянам проведених ними витрат або за нестриману соціальну послугу у випадках, зазначених у зако­нодавстві. Ним, зокрема, передбачені: 1) виплата інвалідам компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування авто­мобілів та на транспортне обслуговування; 2) грошові компен­сації вартості санаторно-курортного лікування деяким катего­ріям громадян; 3) витрати, пов'язані з проїздом дитини, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, й особи, яка супроводжує дитину, до спеціалізованих медичних та оздоровчих закладів на всіх видах транспорту (крім таксі) в ме­жах України; 4) компенсація громадянам втрати частини до­ходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (пенсій, со­ціальної виплати, стипендії, заробітної плати та ін.).

5. Соціальні пільги — це закріплені законодавством перева­ги, додаткові права і гарантії для окремих категорій осіб у сфері соціального забезпечення відповідно до принципів рівноправ­ності громадян та соціальної справедливості з метою полегшен­ня умов їхньої життєдіяльності. Пільги встановлюються, у пер­шу чергу, для найбільш вразливих верств населення, громадян, які мають заслуги перед Батьківщиною, осіб, які виконують у суспільстві особливі функції. Вони є елементом спеціального правового статусу окремих категорій громадян: пенсіонерів, інвалідів, дітей, молоді, жінок, сімей з дітьми, малозабезпечених сімей та ін. З їхньою допомогою створюються рівні можли­вості для розвитку осіб, які перебувають у нерівних умовах уна­слідок біологічних чи соціальних причин. Пільги, таким чином, виконують компенсаційну та стимулятивну функції.

Пільги слід відрізняти від соціальних привілеїв, які часто встановлюються всупереч принципам рівноправності, й соціальної справедливості.

До найбільш поширених пільг належать: 1) безплатне кори­стування внутрішньоміським транспортом (трамваєм, тролейбусом, метрополітеном, водними переправами, автобу­сом) і поїздами приміського сполучення, а в сільській місцевості-автобусами внутрішньообласних ліній; 2) безплатний проїзд один раз на рік чи на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом; 3) підвищення чи надбавки до пенсії або щомісячного довічно­го грошового утримання, що виплачується замість пенсії; 4) звільнення повністю чи частково від квартплати незалежно від форм власності житлового фонду, від сплати комунальних послуг; 5) безплатне користування домашнім телефоном; 6) безплатне чи зі зниж­кою отримання ліків за рецептами лікарів; 7) безплатне зубопротезування, забезпечення протезами, слуховими апаратами; 8) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залучен­ням необхідних спеціалістів; 9) безплатне чи зі знижкою на­дання, соціальних послуг тощо.

6. Соціальні послуги — це комплекс правових, економічних, освітніх, психологічних, методичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи інвалідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребу­ють сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їхньої життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Вони, у свою чергу, поділяються на такі види:

— соціально-побутові послуги — забезпечення продукта­ми харчування, м'яким та твердим інвентарем, гарячим хар­чуванням, транспортними послугами, засобами легкої механі­зації, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

— психологічні послуги — надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з навколишнім соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спря­мованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологіч­ної реабілітації, надання методичних порад;

— соціально-педагогічні послуги — виявлення та сприян­ня розвитку різнобічних інтересів і потреб, осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуаль­ного навчального, виховного та корекційного процесів, дозві­лля, спортивно-оздоровчої, технічної та, художньої діяльності тощо, а також залучення до, роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

— соціально-медичні послуги — консультації щодо запобі­гання виникнення та розвитку можливих органічних розладів у особи, збереження, підтримка таохорона її здоров’я, здійснення профілактичних лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

— юридичні послуги — надання консультацій з питань чин­ного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відпо­відальності осіб, які вдаються до протиправних дій (оформлення правових документів, адвокатська допомо­га, особи тощо);

— послуги з працевлаштування — пошук підходящої ро­боти, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводжен­ня працевлаштування особи;

— інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для розв'язання складної життєвої ситуації (довідкові послу­ги); поширення просвітницьких та культурно-освітніх знань (про освітні послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг.

Зміст правовідносин у сфері соціального захисту

Компонентами змісту соціального-забезпечувальних право­відносин є:

1) суб'єктивні права у сфері соціального забезпе­чення;

2) суб'єктивні юридичні обов'язки учасників правових відносин у сфері соціального забезпечення;

3) реальні дії (пове­дінка, вчинки) суб'єктів цих правовідносин при реалізації на­лежних їм прав і дотриманні покладених на них обов'язків. З огляду на це, під змістом правовідносин у сфері соціального забезпечення слід розуміти сукупність конкретних суб'єктив­них прав і обов'язків та реальних дій суб'єктів соціально-за­безпечувальних правовідносин.

Суб'єктивне право у сфері соціального захисту — це ви­знана або надана законом та гарантована державою міра (норма) дозволеної поведінки суб'єктів соціально-забезпечувальних пра­вовідносин у зв'язку з наявністю конкретних юридичних фактів.

Найбільш характерні ознаки суб'єктивного юридичного права у сфері соціального забезпечення:

1. Виникають на підставі норм права соціального забезпе­чення і ними обумовлене. Норми права визначають вид і міру дозволеної поведінки суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин. Особа вправі діяти у межах, окреслених право­вою нормою.

2. Здійснюється з метою задоволення інтересів правомоч­ного. Ці інтереси стосуються матеріального забезпечення в разі непрацездатності чи настання іншого соціального випадку, отримання компенсації чи певних пільг, взяття на соціальне обслуговування тощо. Вони й спонукають особу до реалізації належного їй суб'єктивного права.

3. Персоніфікує і конкретизує об'єктивне право. Об'єктив­не і суб'єктивне право співвідносяться як абстрактне і конкретне. У диспозиції норми права соціального забезпечення деталізується зміст суб'єктивного права, наповнюється певною конкретикою відповідно до визначеного (персоніфікованого) суб’єкта соціально-забезпечувального право відношення.

4. Виникає за наявності конкретних юридичних фактів. Дії і події, зазначені в гіпотезі норми права, у разі вчинення чи настання їх дають можливість реалізувати належне особі пра­во, стимулюють її до активних дій. Закріплене у правовій нормі право перетворюється в суб'єктивне право, яким правомочна особа може скористатися.

5. Існує в соціально-забезпечувальних правовідносинах. Як правило, норма права реалізується у правовідношенні, коли є конкретні його учасники, визначені їхні суб'єктивні права й обов'язки, є всі необхідні юридичні факти та встановлений об'єкт, з приводу якого виникає правовідношення. Поза правовідношенням суб'єктивне право не може бути здійснене. У правовідношенні об'єктивне право оживає, дістає всі ознаки су­б'єктивного права.

6. Забезпечене заходами державного примусу в разі його порушення. Санкція норми права соціального забезпечення перед­бачає наслідки невиконання обов'язків учасниками соціально–захисних правовідносин, тобто юридичну відповідаль­ність. Право соціального забезпечення встановлює певну систе­му гарантій прав людини у сфері соціального забезпечення.

7. Можливість його використання правомочною особою на свій розсуд. Диспозиція норми права у встановлених межах дозволяє особі різні варіанти дій щодо належного суб'єктивно­го права у сфері соціального забезпечення. Вона може його ре­алізувати негайно чи відкласти реалізацію на невизначений час або зовсім не скористатися ним.

Суб'єктивне право у сфері соціального захисту поділяється на складові, що називаються правочинами. До них належить такі:

1. Правона свої дії (право використання). Спрямоване на використання корисних властивостей об'єкта права соціального забезпечення (пенсії, допомоги, компенсації, субсидії та ін.). Фактична поведінка спрямована на виникнення процедурних юридичних фактів (подання заяви, прийняття бажаного рішен­ня), які ведуть до призначення конкретного виду соціального забезпечення. Правомірна поведінка пов'язана з позитивними діями правомочної особи. Право на свої дії має не тільки фізич­на особа, а й орган соціального захисту населення.

2 . Право на чужі дії. Означає можливість вимоги відповід­ної поведінки від правозобов'язаної особи, тобто вчинення на її користь відповідних юридичних дій чи прийняття певних юри­дичних рішень. Соціально-забезпечувальні правовідносини належать до відносних, а це означає, що інтереси правомочної особи задовольняються через дії зобов'язаної особи. Фізична особа подає в орган соціального забезпечення заяву про надан­ня соціального забезпечення і тим самим ставить перед ним вимогу розглянути її та прийняти відповідне рішення.

3. Право на примусове виконання обов'язку (право дома­гання, право на захист суб'єктивного права з боку держави). У нормах права соціального забезпечення подано не лише бажані правила поведінки, а й можливі заходи державного впливу на правопорушників. Правозахист означає можливість правомоч­ної особи звернутися до вищого органу соціального захисту із заявою про порушення її прав чи оскаржити ці дії в суді. У разі незаконного отримання конкретного виду, матеріального забезпечення орган соціального захисту населення може стягнути з фізичної особи незаконно отримані суми або добитися відшко­дування винним завданої державі шкоди. Суб'єкт правовідно­син у сфері соціального забезпечення в разі правомірної пове­дінки завжди перебуває під захистом державного апарату.

Другим компонентом змісту соціально-забезпечувальних пра­вовідносин є суб'єктивні юридичні обов'язки у цій сфері, що виступають зворотним боком суб'єктивного права. Суб'єктивні юридичні права й обов'язки не можуть існувати одне без одного.

Суб'єктивний юридичний обов'язок у сфері соціального захисту — це передбачена нормами права соціального забезпечення при наявності відповідних юридичних фактів міра належної поведінки правозобов'язаної особи по відношенню до правомочної, яка забезпечена можливістю примусу (негатив­них наслідків) з боку держави. Цей обов'язок характеризуєть­ся такими рисами:

1. Виникає на підставі норм права соціального забезпе­чення та конкретних юридичних фактів. У нормі права чітко виписана належна поведінка одного учасника правовідношення при реалізації суб'єктивного права іншим учасником. Така поведінка здійснюється у рам­ках норми права за наявності зазначених у правовій нормі юридичних фактів.

2. Встановлюється в інтересах правомочної особи. У праві соціального забезпечення правомочна особа може реалізувати наявне суб'єктивне право при вчиненні активних дій у відповідь зобов'язаною особою. Так, орган соціального захисту населен­ня зобов'язаний призначити пенсію чи допомогу, надати со­ціальну послугу, визначити, які пільги має певна особа тощо. Фізична особа в разі потреби повинна подати документи, які вимагає орган соціального забезпечення.

3. У зобов'язано'ігособи немає вибору щодо виконання обо­в'язку. Передбачений нормою права соціального забезпечення обов'язок має бути без будь-яких попередніх умов виконаний. Тут варіантів належної поведінки набагато менше, ніж при дозволеній поведінці. Невиконання суб'єктивного юридичного обов'язку є порушенням правової норми.

4. Існує у правовідношенні й лише відповідно до суб'єктивного юридичного права. Будь-яке право передбачає відповідний обов'язок. ІІраво на конкретний вид соціального забезпе­чення кореспондує, обоз'язок перевірити наявність умов для його надання та_: прийняття відповідного рішення. Виконується обов'язок тільки в конкретному соціально-забезпечувальному правовідношенні.

5. Забезпечується (гарантується) державою. Невиконан­ня або несумлінне виконання юридичного обов'язку веде до вжиття санкцій з боку держави, передбачених правовою нормою.

Структуру суб’єктивного юридичного обов’язку у сфері соціального захисту складають два елементи: здійснення прававозобов’язаною особою певних дій або утримання від них та своєчасне реагування правозобов’язаної особи на законні вимоги правомочної особи.Суб’єктивні юридичні права та обов’язки органів соціального захисту населення виражаються через їх повноваження.

Третім компонентом змісту соціального забезпечення правовідносин виступають реальні дії суб’єктів цих правовідносин. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок - це те, що дозволено, або те, що слід вчинити. Вони приводяться в дію через фактичну поведінку учасників соціальних правовідносин. Лише в результаті конкретних дій (подання заяви, прийняття рішення) і виникають правовідношення у сфері соціального захисту.

ВИСНОВОК

При написанні курсової роботи, проаналізувавши положення нормативних актів та дослідивши наукову літературу автор дійшов наступних висновків.

Актуальність теми, яка визначена у вступі підтверджується результатами висвітлення даного питання у курсовій роботі.

У роботі автор намагався якнайповніше розкрити поставлені завдання, а саме: проаналізувати наукові дослідження з даної проблематики, розкрити поняття джерел трудового права, їх особливості та види;

Сучасні економічні умови розвитку суспільства здійснюють істотний вплив на формування трудового права. Фактично спостерігається створення нової моделі правового регулювання трудових відносин. Змінюються не лише межі правового регулювання, а й внутрішня структура трудового права.

Джерела трудового права – це нормативно-правові акти, прийняті компетентними державними органами або на договірному рівні, у тому числі й безпосередньо на підприємстві, у визначених законом межах, за допомогою яких здійснюється правове регулювання трудових відносин.

Варто зазначити, що джерела трудового права розглядаються у матеріальному і формальному розумінні. Крім того джерела трудового права мають свої особливості, які відрізняють їх від джерел інших галузей права України:

• у трудовому праві , крім актів, виданих на державному рівні, широко застосовуються локально-правові акти;

• значне місце серед джерел трудового права належить актам, прийнятим Міністерством праці та соціальної політики України;

• для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер;

• трудове право має значний ступінь диференціації у правовому регулюванні трудових відносин.

Джерела трудового права України класифікуються за різними підставами. Безперечно визначальне значення для розвитку трудового законодавства має Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року. Конституція України забороняє використання примусової праці, визначає за громадянами право на безпечні та нешкідливі умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а також право на відпочинок. Усім працюючим Конституція гарантує захист від незаконного звільнення.

Важливе значення для регулювання трудових відносин мають також КЗпП України, закони, підзаконні та локальні нормативно-правові акти.

Особливістю трудового права є диференціація у правовому регулюванні трудових відносин. Диференціація трудового законодавства не суперечить ідеї соціальної рівності, оскільки встановлені відмінності у змісті та обсязі прав і обов’язків працівників та роботодавців мають своєю метою не створення привілеїв відповідним соціальним прошаркам, а досягнення більшої відповідності норм трудового права особливостям трудових відносин. Диференціація дозволяє досягти більш реальної рівності у порівнянні з тією, що встановлюється загальним законодавством про працю, яке поширюється на всіх працюючих.

Таким чином, можна зробити висновок, що дослідження джерел трудового права є необхідним і досить актуальним. З розвитком ринкової економіки виникають нові трудові відносини, які вимагають детального правового регуулювання. А це в свою чергу призводить до необхідності прийняття нормативно-правових актів, а також внесення змін до чинних.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України – Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. — №30. – С.141.

2. Цивільний кодекс України / від 16січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№40-44. – С.356.

3. Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № № 49-51 – С. 376.

4. Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47-48 –С. 372

5. Закон України„Про охоронупраці” від 14 жовтня 1992 року// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №49. – С. 668

6. Закон України«Про загальнообов'язкове державне соціальнестрахування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року N 1533-III (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 22, ст.171 )

7. Закон України «Про індексацію грошових доходів населення від 3 липня 1991 року N 1282-XII» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 42, ст.551)

8. Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 року N 2109-III ( Відомості Верховної Ради, 2001, N 1, ст.2 )

9. Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»від 21 листопада 1992 року N 2811-XII ( Відомості Верховної Ради, 1993, N 5, ст.21 )

10. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №37 –С. 308

11. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування від 13 січня 2005 року N 2342-IV(Відомості Верховної Ради -2005, N 6, ст.147 )

12. Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не маютьправа на пенсію, та інвалідам»від 18 травня 2004 року N 1727-IV ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 33-34, ст. 404)

13. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону України від 22 травня 1997року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №27 –С. 181

14. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №1 –С. 1

15. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002р. №497 "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій організації Пенсійного фонду»

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям»

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1998 р. N 119 «Про розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічногопобутового (рідкого) палива у разі надання житлової субсидії»

18. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи»