Контрольная работа: Правові засади фінансової діяльності держави

Контрольна робота

з дисципліни: “ Фінансове право ”

Тема “Правові засади фінансової діяльності держави”

План

1. Поняття фінансової діяльності держави

2. Фінансова система України

3. Державні фінансові органи України9

Тести

Задача

Література

1. Поняття фінансової діяльності держави.

Будь-яка держава є постійно діючим механізмом, у якому внаслідок розподілу суспільної праці використовується товарне виробництво. Існування товарно-грошових відносин і дія об'єктивного закону вартості, панування системи виробничих відносин та використання механізму економічних відносин у процесі розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту і національного доходу визначають об'єктивну необхідність існування державних фінансів. Державні фінанси — це система грошових відносин, що виникла разом з державою і нерозривно пов'язана з її існуванням та функціонуванням.

Фінанси держави безпосередньо зв'язані з функціонуванням коштів, завжди мають грошовий характер, але це — не кошти, а відносини людей з приводу мобілізації, розподілу і витрачання фондів коштів. Фонди коштів — централізовані і децентралізовані — є матеріальним змістом фінансів. Усі фінансові відносини є грошовими, однак не всі грошові відносини є фінансовими. Наприклад, відносини з приводу купівлі-продажу є цивільно-правовими, поставок — господарсько-правовими, штрафів за нанесення шкоди природі — адміністративно-правовими. До фінансових належать розподільні грошові відносини. Вони виникають з приводу планомірного утворення і використання централізованих (наприклад, державний бюджет) і децентралізованих (наприклад, фонди виробничого і соціального розвитку окремого підприємства) фондів коштів. Виходячи з цього, фінанси держави поділяються на централізованіі децентралізовані.

Централізовані фінанси відбивають відносини, що зв'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих фондів коштів, Централізовані фонди коштів надходять у розпорядження держави як суб'єкта влади. За рахунок централізованих фондів фінансуються видатки держави на нові будови, реконструкцію існуючих підприємств, утримуються установи невиробничої сфери — освіта, охорона здоров'я, фізична культура і спорт, оборона країни, управління, прокуратура, судові органи, здійснюється соціальне забезпечення громадян, виділяються всілякі допомоги.

Децентралізовані фонди коштів утворюються в усіх галузях народного господарства. Підприємства, організації усіх форм власності утворюють фонди коштів за рахунок своїх прибутків. Правда, держава зацікавлена в розвитку сільськогосподарського виробництва, тому з бюджету кошти направляються на фінансування розвитку агропромислового комплексу, будівництво зрошувальних і осушувальних систем, дорогих виробничих об'єктів, покращення культурно-побутових умов на селі.

Поділ державних фінансів на централізовані й децентралізовані пов'язаний з особливою роллю держави у розподілі національного доходу, наявністю різних форм власності і госпрозрахунковою організацією господарства.

Українська держава, керуючи фінансами і виступаючи у фінансових відносинах як суб'єкт влади і як власник засобів виробництва, встановлює порядок мобілізації і використання грошових фондів, особливо централізованих. Від імені держави у цих відносинах виступають компетентні органи. Діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів має назву фінансової діяльності.

Основним завданням фінансової діяльності держави є максимальне забезпечення свого функціонування і виконання завдань, які стоять перед нею на різних етапах розвитку.

Відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності, є не тільки економічними. За допомогою правових норм держава надає їм юридичного характеру. Правове регулювання фінансової діяльності є однією з форм державного керівництва економікою.

Основи правової регламентації фінансової діяльності даються у Конституції будь-якої держави, яка закріплює за найвищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництво державними фінансами. Далі ці основи розвиваються і деталізуються у фінансовому законодавстві.

У правовому відношенні чітко розмежовується фінансова діяльність, яка здійснюється державою безпосередньо і через органи господарського управління підприємств, установ та організацій. В галузі загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних органів сама мобілізує, розподіляє й витрачає кошти, фінансуючи народне господарство, установи соціально-культурної сфери, оборону, охорону порядка в країні, управління, створення матеріальних і фінансових резервів.

Щодо другої частини державних коштів, то держава надає повноваження на утворення відповідних грошових фондів та їх витрачання державним підприємствам, об'єднанням та міністерствам. Ці грошові фонди є фінансами галузей народного господарства. З централізованими фондами вони тісно пов'язані податковими платежами і при потребі — фінансуванням з них.

Співвідношення між фінансовою діяльністю, що здійснюється державою безпосередньо і через господарські організації останнім часом значно змінилося, оскільки підприємства в бюджет сплачують обов'язкові (податкові і неподаткові) платежі, фінансуючи свої витрати тільки за рахунок своїх прибутків.

Визначну роль у скеруванні і здійсненні фінансової діяльності відіграють органи законодавчої влади. Найбільш важливі питання фінансової діяльності вирішують саме вони: затверджують бюджети, приймають акти про податки, розмежовують доходи і видатки між бюджетами і т.д. Разом з тим, за змістом, методами і формами фінансова діяльність є різновидом управлінської діяльності. Функція фінансування є складовою частиною управління, а мобілізація доходів державою проводиться саме з метою фінансування своїх видатків. Тому фінансова діяльність будується на підставі єдиних принципів державного управління: планування, рівноправності націй і народних меншин; обліку і контролю; участі трудящих в управлінні; законності і фінансової дисципліни.

Фінансова діяльність є видом управлінської діяльності держави і базується на тих же принципах, але здійснюється специфічними методами у певних правових формах. Метод фінансової діяльності — це засіб, прийом, за допомогою якого уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє і використовує фонди коштів.

Функціонування держави здійснюється безперервно, тому кошти їй потрібні завжди. Для забезпечення свого функціонування необхідними фінансовими ресурсами держава при мобілізації коштів вступає у фінансові відносини з різними власниками: державними підприємствами, різного виду комерційними структурами, приватними підприємцями, кооперативно-колгоспними організаціями, громадянами. Для створення основного централізованого фонду коштів — державного бюджету — держава стягує з усіх власників обов'язкові платежі, застосовуючи обов'язковий метод мобілізації, що полягає в установленні: а) виду платежу; б) точного його розміру; в) строку внесення; г) обов'язкової санкції за порушення строку у вигляді пені, штрафів за приховування і т.п. До таких обов'язкових платежів належать податки, збори (державне мито, збори митниць, автомобільної інспекції і т.д.), штрафи, платня за використання природних ресурсів і т.д.

Для формування основного централізованого фонду коштів застосовується і добровільний метод мобілізації коштів у юридичних осіб і населення (грошово-речові лотереї, позики різних видів, акції і т.д.). Держава встановлює обов'язкові страхові платежі для створення Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування. Для створення централізованого фонду державного страхування держава проводить майнове і особисте страхування.

Держава залучає всі тимчасово вільні кошти, що зберігаються на рахунках підприємств, організацій, установ, з метою використання їх при кредитуванні.

Розподіляючи і використовуючи зібрані кошти, держава застосовує методи фінансування, тобто безвідплатного, безповоротного, цільового, планового відпуску коштів з централізованого фонду (державного бюджету). За рахунок централізованих (у господарській системі) і децентралізованих (окремих госпорганів) фондів коштів також фінансуються витрати; кредитування — відпуск коштів кредитними установами на принципах повернення, строковості і відплатності. Кредити одержують як юридичні особи, так і громадяни.

Держава, позичаючи кошти у населення і юридичних осіб, з настанням строку розраховується зі своїми кредиторами, а при настанні страхових випадків сплачує страхове відшкодування.

Фінансова діяльність є особливою галуззю управління, спеціальним завданням якої є мобілізація коштів для усіх інших галузей управління. Всі прояви фінансової діяльності, як і явища інших галузей управління, одягаються у правові форми. Всі дії органів держави в галузі фінансів і всі відносини, що виникають між ними при мобілізації, розподілі та використанні фондів коштів, одержують характер правових дій та правових відносин, тобто фінанси держави відбиваються в її фінансовому праві як сукупності норм, що регулюють її фінансове господарство. Фінансове право належить до галузі публічного права і складається з норм, що регулюють мобілізацію, розподіл і витрачання коштів, а також покликані сприяти рівновазі доходів і видатків держави.

За допомогою державних фінансів забезпечується її функціонування. Фінансові ресурси — це не тільки майно держави, але й спеціальний інструмент, яким розпоряджаються державні органи, що постійно функціонують. Оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, держава їх мобілізацію, розподіл і витрачання регламентує спеціальними юридичними нормами. Фінансово-правові норми дають можливість державі збирати фінансові ресурси, необхідні для її функціонування (законодавство про доходи, податки), вести облік руху коштів (приписи в галузі казначейства), витрачати їх у відповідності з волею представницьких органів законодавчої влади (акти про бюджети). Сукупність норм, які регламентують державні фінанси, і являє собою фінансове право.

2. Фінансова система України.

Фінансову систему України створюють: загальнодержавні централізовані фонди (державний бюджет України); фінанси державного соціального страхування у вигляді Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування; Фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальному захисту населення тощо; децентралізовані фонди (фінанси галузей народного господарства, підприємств різних форм власності та установ і організацій); різні форми кредиту (банківський і державний); місцеві бюджети (централізовані фонди для окремих територій, мета яких задоволення інтересів населення); страхування.

Провідне місце у фінансовій системі України посідає державний бюджет України і місцеві бюджети Рад народних депутатів.

Державний бюджет — це економічні відносини між державою та суб'єктами всіх форм власності і окремими громадянами з приводу формування централізованого фонду коштів, що спрямовуються на виконання загальнодержавних завдань і функцій.

Місцеві бюджети — це економічні відносини між представницькими органами, органами місцевого самоврядування, що репрезентують інтереси населення, та суб'єктами всіх форм власності І окремими громадянами з приводу формування централізованого фонду коштів даної місцевої Ради, які спрямовуються на розвиток місцевого господарства, соціальної сфери, життєзабезпечення на даній території, утримання апарату влади й управління.

Фінанси галузей народного господарства, підприємств різних видів власності, установ та організацій — це система економічних відносин, скерованих на утворення децентралізованих фондів коштів, кожний з яких тісно пов'язаний з основним централізованим фондом держави — бюджетом. Ці фонди не є власністю держави, але входять у фінансову систему України через систему податків, обов'язкових платежів чи отримання коштів методом фінансування або бюджетного кредитування.

Фінанси державного соціального страхування — це сукупність економічних відносин, завдяки яким формуються фінансові ресурси державного соціального страхування у вигляді Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування, що перебуває в розпорядженні профспілок і які направлені на виконання функцій, передбачених положеннями про ці фонди.

Незалежно від форм власності і видів діяльності та галузевої приналежності усі підприємства, об'єднання громадян, особи, які використовують найману працю громадян за угодами цивільно-правового характеру, громадяни-підприємці і працюючі громадяни зобов'язані щомісяця сплачувати внески на соціальне страхування.

Тарифи внесків на державне соціальне страхування встановлені Верховною Радою України.

Страхові внески на соціальне страхування нараховуються на всі види заробітку (доходу), крім наступних: компенсації за невикористану відпустку; вихідної допомоги при звільненні; компенсаційних виплат (добових за відрядженнями і виплат замість добових); вартості безкоштовно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, палива, проїзних квитків або суми коштів для її відшкодування; вартості виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змиваючих та знешкоджуючих засобів, молока і лікувально-профілактичного харчування; сум відшкодування витрат та інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням робітників і службовців на роботу в іншу місцевість; доплат і надбавок до заробітної плати замість добових у випадках, коли постійна робота проходить у дорозі чи має роз'їзний характер або у зв'язку із службовими поїздками в межах обслуговуваних дільниць; заробітної плати за дні роботи без винагороди за працю, яка перераховується до відповідного бюджету або на благодійні цілі; сум для відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; стипендій, що виплачуються підприємствами і організаціями слухачам підготовчих відділень, студентам,

аспірантам, направленим на навчання з відривом від виробництва; допомоги, яка виплачується за рахунок підприємства молодим спеціалістам під час відпустки після закінчення вищого або середнього спеціального навчального закладу та ін.

Суми, сплачені на державне соціальне страхування, відносять на собівартість продукції.

Окремою ланкою фінансової системи України поки що є Фонд по здійсненню заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціальному захисту населення.

Фонд утворюється за рахунок внесків підприємств, господарських організацій незалежно від їх підпорядкованості і форм власності.

У фінансову систему України включається Державний фонд сприяння зайнятості населення, який утворюється на державному і місцевому рівнях за рахунок внесків підприємств та організацій незалежно від форм власності та господарювання, які ведуть комерційну або виробничо-господарську діяльність.

Мета створеного фонду — сприяти забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць та ін.

Фінансова система України включає також Державний дорожній фонд, кошти якого витрачаються на покриття витрат, пов'язаних з будівництвом, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування.

Державний дорожній фонд формується з відрахувань підприємств і організацій в залежності від обсягів виробництва продукції та виконаних робіт за нормами, встановленими обласними Радами народних депутатів (у межах 0,4-0,8%), постачальницько-збутових організацій в межах 0,03-0,06% від товарообороту (обігу), а від продажу бензину, дизельного палива, зрідженого газу — 7% від обсягу реалізації, від доходів по експлуатації автотранспорту — 1%, В цей фонд зараховується і збір за проїзд дорогами України з транспортних засобів іноземних власників у ВКВ. Стягує збір з іноземців «Укрінтеравтосервіс» безпосередньо на контрольно-пропускних пунктах державного кордону. Підприємства "Укрінтеравтосервісу" 5% зборів залишають собі для покращання дорожнього сервісу.

У фінансову систему України, відповідно до Закону України «Про охорону праці», включаються Державний, галузеві та регіональні фонди охорони праці. Для їх формування підприємства усіх форм власності вносять кошти на утворення фондів охорони праці усіх рівнів у розмірі 1% від фактичного обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), за винятком сум податків, з віднесенням цих сум до витрат виробництва і обігу. Від загальної суми відрахувань підприємства направляють: 60% — до фонду охорони праці підприємств, 10% — до регіональних фондів, 30% — до галузевого фонду охорони праці. Галузевий фонд 50% одержаних сум перераховує до державного фонду.

У фінансову систему України включається ще кілька державних централізованих цільових фондів.

Фінансова система України включає також Фонд соціального захисту інвалідів, створений відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року (із змінами від 14 жовтня 1994 р.).

Підприємства, які не створили (або створили менше, ніж передбачено нормативами) місць для працевлаштування інвалідів, щорічно зобов'язані відраховувати до фонду цільові кошти.

Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів — не менше 4% від загальної чисельності працюючих на підприємстві. Якщо кількість працюючих не більше 25 чоловік, норматив встановлюється в розмірі 1 робоче місце.

Розмір відрахувань до фонду — середня річна заробітна плата на відповідному підприємстві за кожне не створене або не зайняте робоче місце для інваліда.

Ланкою фінансової системи України є Державний фонд сприяння конверсії, кошти в який перераховують підприємства оборонного комплексу. Вони вносять у фонд кошти у розмірі 3% від вартості товарної продукції щоквартально не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

У фінансову систему України включається і Державний інноваційний фонд. Розмір платежів — 1 % від обсягу реалізації продукції з віднесенням їх на собівартість продукції.

Посередницькі, оптові, постачальницько-збутові і торговельні підприємства суми відрахувань визначають, виходячи із розміру валового доходу, одержаного ними від реалізації товарів, виконання робіт та послуг.

Зібрані кошти розподіляються між Державним інноваційним фондом та спеціальними фондами позабюджетних коштів цільового призначення міністерств, відомств, концернів, корпорацій: відповідно 30 і 70%. ЦІ фонди створюються для фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та заходів по освоєнню нових технологій і виробництва нових видів продукції. У випадках, коли підприємство не має визначеного підпорядкування, відрахування здійснюються лише до Державного інноваційного фонду, а кошти, передбачені для відрахування до спеціального фонду позабюджетних коштів, залишає у своєму розпорядженні і використовує на розробку нових технологій і продукції.

Ланкою фінансової системи є кредит.

Основними формами кредиту є:

Державний кредит — фонд коштів, що утворюється шляхом випуску державних позик. У цих відносинах позичальником виступає держава, а кредиторами — громадяни, які купують цінні папери. Кошти, які збирає держава за реалізовані цінні папери, складають її борг. Після закінчення строку позики держава повинна розрахуватися з кредиторами.

Банківський кредит — це економічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунок статутних та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та міжбанківських розрахунках, коштів, переданих за платню Ощадному банкові, з утворених за рахунок внесків населення коштів державного бюджету, які передаються Міністерством фінансів України на умовах платності.

З фондів банківського кредитування видається цільова короткотермінова і довготермінова позичка на умовах повороткості і відплатності підприємствам, об'єднанням, організаціям усіх форм власності та населенню.

Майнове та особисте страхування — це економічні відносини, скеровані на утворення фондів коштів для захисту майнових Інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків). Грошові фонди, що формуються шляхом сплати страхових платежів страхувальниками, знаходяться у розпорядженні страховиків — юридичних осіб, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю.

Страхування може бути добровільним і обов'язковим.

Кредитна система України є дворівнева. Перший рівень — Національний банк України, створений у відповідності до Закону України "Про банки і банківську діяльність" і діє на основі законодавства України, свого Статуту, а також договорів та інших угод України з іншими державами у галузі кредитно-грошових відносин.

Національний банк України є юридичною особою, центральним банком України, її емісійним центром, є власністю держави і підзвітний Верховній Раді України, має право законодавчої ініціативи.

Національний банк проводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки. При введенні власної валюти несе повну відповідальність за забезпечення її стабільності, отримує монопольне право на випуск грошей в обіг, установлює курс грошової одиниці відносно валют інших країн, створює та забезпечує діяльність державної скарбниці України.

Діяльність Національного банку скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.

Майно Національного банку складається із фондів, основних і оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі Національного банку України.

Джерелом формування майна Національного банку є статутний фонд на момент створення банку, доходи, одержувані від банківської діяльності у відповідності з Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Доходи Національного банку України утворюються за рахунок надання позичок і гарантій, дисконтування векселів, продажу цінних паперів, валюти інших держав. Витрати Національного банку здійснюються в зв'язку з одержанням позичок і гарантій, купівлею цінних паперів, валюти, інших операцій. Основним показником госпрозрахункової діяльності Національного банку є прибуток. Національний банк і його установи, за винятком госпрозрахункових, звільняються від сплати податків, зборів і державного мита.

Верховна Рада України щорічно за поданням Національного банку затверджує розподіл його прибутків. Національний банк утворює статутний і резервний фонди, фонд основних коштів, фонд накопичення і споживання, фонд валютних відрахувань та інші.

Статутний фонд Національного банку утворюється за рахунок коштів держави.

Резервний фонд призначається для покриття можливих збитків по операціях Національного банку. Відрахування в резервний фонд проводиться за рахунок прибутку Національного банку до досягнення ним розмірів статутного фонду. Якщо резервний фонд частково або повністю буде використано на покриття збитків, то відрахування в цей фонд поновлюються і проводяться до досягнення ним установленого розміру.

Для виконання завдань, покладених на Національний банк Статутом, за ним закріплені такі функції і надані права:

а) брати участь у розробці основних напрямів і тенденцій економічного і соціального розвитку народного господарства України, державного бюджету України, прогнозу грошових доходів і витрат населення;

б) розробляти основні напрямки єдиної грошово-кредитної політики, у відповідності з якими Національний банк здійснює регулювання грошового обігу;

в)концентрувати кредитні ресурси, створені за рахунок коштів статутного та інших фондів, залишків коштів республіканського бюджету, коштів на депозитних рахунках і коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів, які формуються за рахунок вкладів населення;

г)на договірних засадах продавати і купувати кредитні ресурси;

д)утворювати фонд регулювання кредитних ресурсів банківської системи республіки за рахунок частини залучених банками ресурсів і депозитів, визначати розміри формування цього фонду;

є) організовувати і здійснювати інкасацію, перевезення грошових знаків та інших цінностей;

є) проводити єдину кредитну політику в республіці, встановлювати правила розрахунків і ведення касових операцій, порядок ведення обліку і звітності у банках; визначати розмір плати за залучені із інших банків ресурси, виходячи із загальної процентної політики;

ж)здійснювати регулювання рівня банківських процентних ставок;

з)організовувати касове виконання державного бюджету і обслуговування державного боргу;

і) давати дозвіл на утворення комерційних банків за участю іноземних юридичних осіб і громадян, реєструвати комерційні банки і встановлювати для них економічні нормативи тощо.

3. Державні фінансові органи України

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами. В країнах з розвинутою ринковою економікою більша частина фінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави, оскільки частина фінансових ресурсів формується та використовується тут їх власниками у відповідності з їх же інтересами. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду і систему державної підтримки приватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в дійсності відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси — реалізація фінансової політики. В залежності від концептуальних передумов держава то посилює, то послаблює своє втручання в регулювання тих або інших сторін економічних і соціальних процесів.

В сферу безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси. Це відносини по формуванню лише тієї частини фінансових ресурсів, яка мобілізується державою в державний і місцеві бюджети, спеціальні цільові державні фонди і державні підприємства. Управління цими фінансами здійснюється насамперед вищим органом законодавчої влади шляхом прийняття фінансового законодавства, прийняття державного бюджету та звіту про його виконання, коректування податкової системи, затвердження граничного розміру державного боргу та інших фінансових параметрів.

В залежності від історичних традицій, державного устрою і політичної системи такими органами публічної влади є, наприклад, Парламент у Великобританії, Національні збори у Франції, Конгрес у США, Бундестаг в Німеччині, Федеральні Збори в Російській Федерації, Верховна Рада в Україні.

У зв'язку з тим, що виконання завдань держави вимагає від кожного її органу певної роботи, пов'язаної з використанням грошових коштів, у фінансовій діяльності беруть участь всі державні органи законодавчої і виконавчої влади. Проте масштаби їх фінансової діяльності і міра участі з ній неоднакові в силу відмінностей у завданнях та правовому статусі кожного з цих органів зокрема.

Державні органи законодавчої влади (Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) і державні органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні, районні в містах державні адміністрації) управляють фінансовою діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах — України в цілому, Автономної Республіки Крим, відповідної адміністративно-територіальної одиниці. В їх компетенцію входить вирішення загальних фінансових питань, що забезпечують комплексний економічний і соціальний розвиток, формування збалансованого ринкового господарства на відповідній території, її основи закріплені в Конституції України, в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».

До повноважень Верховної Ради України у відповідності зі статтею 85 Конституції України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Згідно зі статтею 102 Конституції України главою держави є Президент України. В силу свого особливого правового статусу в державі Президент здійснює керівництво фінансовою діяльністю, призначає міністра фінансів, представляє на затвердження Верховної Ради кандидатуру голови Національного банку України, призначає половину складу Ради Національного банку України. Президент України, відповідно до ст. 106 Конституції України, може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим. Він наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України. Президент України створює в межах коштів, передбачених у державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Конституція України у статті 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне: 1) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; 2) розробку проекту закону про Державний бюджет України; 3) забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; 4) подання Верховній Раді України звіту про його виконання. Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов'язаних з управлінням державними фінансами.

Всі функції вищеназваних державних органів законодавчої і виконавчої влади України забезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади, насамперед через її фінансовий апарат, склад і структура якого також зумовлені історично у відповідності з державним устроєм країни.

В управлінні фінансами беруть участь Верховна Рада і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Вони здійснюють свої повноваження у відповідності з Конституцією України та законами України.

Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

— органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв'язку з виконанням своїх основних функцій та завдань (це насамперед міністерства, крім Міністерства фінансів, відомства й інші органи виконавчої влади);

—органи виконавчої влади, для яких сама фінансовадіяльність є основною. Ці органи створені спеціально дляздійснення управління фінансами та кредитом і складають в сукупності систему фінансово-кредитних органів.

Система фінансових органів України очолюється Міністерством фінансів України. Крім нього, в цю систему входять також Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних в містах державних адміністрацій. Вони діють на основі відповідних Положень про них.

Міністерство фінансів України є центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами, який діє на основі Конституції України, законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1993 року.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямків державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки; фінансове забезпечення державних гарантій з питань соціального захисту населення; створення державних фінансових резервів та ряд інших.

Міністерство фінансів України, реалізуючи державну фінансову політику:

- бере участь у виробленні балансу фінансових ресурсів і платіжного балансу;

- організовує роботу по підготовці і складанню Державного бюджету України: за дорученням Кабінету Міністрів України визначає порядок і строки подання центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями матеріалів для підготовки проекту Державного бюджету України та прогнозних розрахунків для визначення частки загальнодержавних податків, зборів і платежів, що передаються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

- складає проект Державного бюджету України;

- поквартально розписує доходи і видатки державного бюджету, забезпечує його виконання, здійснює контроль за його виконанням, складає звіт про виконання Державного бюджету України;

- розробляє проект Правил складання і виконання Державного і місцевих бюджетів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України;

- розробляє пропозиції по вдосконаленню податкової політики держави, спрямованої на зміцнення державних фінансів;

- спільно з Державною податковою адміністрацією України і її регіональними підрозділами розробляє методику діяльності з питань формування і виконання доходної частини бюджету;

- спільно з Національним банком України і Міністерством економіки України здійснює заходи, спрямовані на зміцнення грошового обігу, контролює випуск і обіг цінних паперів, видає дозволи на здійснення діяльності, пов'язаної з випуском і обігом цінних паперів;

- бере участь у роботі керівних органів фондових бірж, здійснює контроль за діяльністю інвестиційних компаній (спільно з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку) і т.п.

- Міністерство фінансів України наділене правом:

- одержувати від центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних і районних державних адміністрацій матеріали для складання проекту Державного бюджету України, вироблення бюджетних нормативів і здійснення контролю за виконанням державного бюджету;

- обмежувати, а в необхідних випадках призупиняти фінансування з Державного бюджету України підприємств, установ і організацій до з'ясування фактів незаконного використання ними коштів, а також за умови неподання звітів про використання раніше відпущених коштів або втрати встановленої звітності, з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств, а також в межах наданої компетенції застосовувати Інші санкції, передбачені чинним законодавством.

Чинним законодавством України Міністерство фінансів України наділене також багатьма іншими повноваженнями.

Очолює Міністерство фінансів України міністр. Міністр фінансів України в межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання. Наказами міністра затверджуються інструкції Міністерства фінансів. Вони відіграють велику роль в управлінні фінансами держави. Міністр несе персональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство фінансів завдань і здійснення ним своїх функцій. Міністр фінансів вносить в Кабінет Міністрів України пропозиції про призначення його заступників, а після їх призначення встановлює коло їх обов'язків і ступінь відповідальності, а також призначає керівників підрозділів Міністерства фінансів України, встановлює межі їх компетенції і відповідальності.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає проект республіканського бюджету, розглядає звіти про його виконання, контролює роботу і стан фінансів державних підприємств, установ і організацій, що розташовані на підвідомчій території, здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством.

Місцеві державні адміністрації в особі їх фінансових органів:

— розробляють проекти відповідно обласного, Київського і Севастопольського міських, районних, районних, в містах бюджетів і подають їх на затвердження відповідної ради;

— організовують виконання місцевих бюджетів, забезпечують спільно з органами державної податкової адміністрації надходження визначених законом бюджетних коштів і їх цільове використання;

— вносять в ході виконання бюджету зміни і уточнення по доходах і видатках, складають звіти про виконання місцевих бюджетів і подають їх на затвердження відповідної ради;

— забезпечують надходження коштів у позабюджетні і валютні фонди та раціональне використання їх;

— встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів та оголошують місцеві добровільні позики.

Особливим підрозділом Міністерства фінансів України, що спеціально займається виконанням Державного бюджету України, є Державне казначейство України. Воно було утворене Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335 і входить в систему органів державної виконавчої влади. Щоб уявити собі хоч приблизно обсяг роботи Казначейства, достатньо сказати, що в Україні в даний час існує понад 11,5 тисячі бюджетів різних рівнів, через які розподіляється більше половини фінансових ресурсів країни.

До складу Державного казначейства України входять Головне управління казначейства і його територіальні органи — управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі з відділеннями в районах, містах і в районах міст; Державне казначейство у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра фінансів та Положенням про Державне казначейство України.

Головне управління Державного казначейства очолює заступник Міністра фінансів — начальник Головного управління Державного казначейства, який призначається у відповідності з чинним законодавством. Він має заступників, яких на пропозицію міністра фінансів призначає Кабінет Міністрів України.

Начальники управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі призначаються начальником Головного управління Державного казначейства, а начальники відділень Державного казначейства в районах, містах і міських районах — начальниками вищестоячих органів Державного казначейства.

Державне казначейство здійснює такі функції:

— організовує виконання Державного бюджету України та здійснює контроль за його виконанням;

— здійснює управління коштами Державного бюджету України, в тому числі й в іноземній валюті, і коштами державних позабюджетних фондів в межах видатків, передбачених на відповідний період;

— фінансує видатки Державного бюджету України;

— веде облік виконання Державного бюджету, складає звіт про стан виконання Державного і Зведеного бюджетів;

— управляє державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

— розподіляє між Державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

— контролює надходження і витрачання коштів державних позабюджетних фондів;

— розробляє і затверджує нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності і організації виконання бюджетів всіх рівнів.

Загальні функції Державного казначейства конкретизовані державою відповідно до їх завдань кожному рівню органів казначейства.

Для практичного забезпечення цих численних і складних функцій органи Державного казначейства наділені правом:

— відкривати в установах банків рахунки по доходах і видатках Державного бюджету;

— одержувати в банківській системі України на договірних началах внутрішньорічний кредит в межах, встановлених законодавчим актом про Державний бюджет на відповідний рік для покриття часових касових розривів Державного бюджету;

— проводити операції по розміщенню державних цінних паперів, їх погашенню і виплаті доходів по них;

— перевіряти в міністерствах, інших центральних і місцевих органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях, банках незалежно від форм власності фінансово-бухгалтерські документи про зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки та інші відомості з питань, що виникають в ході перевірок;

— одержувати від установ банків відомості про стан поточних бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій, що використовують кошти Державного бюджету і державних позабюджетних фондів, незалежно від форми власності;

— вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усунення виявлених порушень передбаченого чинним законодавством порядку виконання Державного бюджету;

— призупиняти фінансування з Державного бюджету підприємств, установ і організацій у випадку з'ясування фактів порушень чинного порядку його виконання з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств.

До органів безпосереднього управління державними фінансами України відносяться також Державна податкова адміністрація України, створена на підставі Указу Президента України вія 22 серпня 1996 року. Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує регулярне надходження коштів у державні фонди фінансових ресурсів. Вона утворена на базі Головної податкової інспекції України.

Вищеназваним Указом Президента України податкові органи держави підняті на значно вищий щабель державної ієрархічної драбини. По-перше, нині глава державної податкової адміністрації є міністром. По-друге, глави державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, не кажучи вже про главу Державної податкової адміністрації України, призначаються Президентом України. Державні податкові адміністрації в областях, районах, містах і районах в містах не входять до складу місцевих державних адміністрацій, а глава державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим не входить до складу Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.

Глави державних податкових адміністрацій в районах, містах і районах в містах призначаються на посаду та звільняються з неї відповідно главами вищестоячих податкових адміністрацій.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є:

— здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати в бюджет податків, інших платежів, передбачених чинним законодавством;

— прийняття рішень про застосування фінансових санкцій та адміністративних штрафів до порушників фінансового законодавства і забезпечення їх стягнення, захист інтересів держави в судових органах по справах, що стосуються сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів.

Державна податкова адміністрація наділена повноваженнями на прийняття нормативних актів і методичних документів з питань оподаткування, бухгалтерського обліку і звітності у відповідності із законодавчими актами та на їх виконання.

Державній податковій адміністрації підпорядковані підрозділи Міністерства внутрішніх справ України по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування.

Постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю, утвореним Верховною Радою України, є Рахункова палата України. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів держави.

Рахункова палата України наділена широкими повноваженнями в галузі контролю за фінансовою діяльністю: організовує та здійснює контроль за вчасним та повноцінним виконанням прибуткової і видаткової частин Державного бюджету, державними цільовими фондами, за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього державного боргу, законністю надання позик, економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям і одержанням кредитів від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій і позик, які не передбачаються Державним бюджетом.

Законом України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» встановлені принципи здійснення контролю Рахунковою палатою: законність, плановість, об'єктивність, незалежність і гласність. Рахунковій палаті надані найширші повноваження для здійснення контролю за всією фінансовою діяльністю держави, їй надано право здійснювати фінансові перевірки, ревізії у всіх органах держави, починаючи з апарату Верховної Ради України до окремих підприємств та організацій, що працюють з державними фінансами, включно, незалежно від форми власності. Вона має право перевіряти в органах влади, управління та на всіх інших підконтрольних об'єктах грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси видатків і інші документи, пов'язані з фінансово-господарською діяльністю, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою, цінними паперами, матеріальними цінностями, їх обліком, зберіганням та витрачанням.

В Законі України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» передбачено також право Рахункової палати одержувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про виконання ними операцій, стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, — довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств і організацій.

До складу Рахункової палати України входять Голова, перший заступник, заступник Голови і секретар Рахункової палати, її робочий апарат складається з висококваліфікованих фахівців.

Тести

2.1.На які групи поділяються доходи бюджету від загальнодержавних податків і зборів у процесі їх розподілу між окремими ланками бюджетної системи?

А) Податкові і неподаткові надходження.

Б) Податкові і неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти.

В) Закріплені і регулюючі доходи.

Г) Загальнодержавні податки та місцеві податки і збори.

Відповідь:

Пункт Г) – З врахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюджетної системи всі вони поділені на закріплені і регулюючі.

До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі).

Регулюючі доходи — це передбачені в Законі про Державний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів.

2.2. Кошторис – це:

А) бюджетні асигнування, розподілені поквартально і постатейно;

Б) плановий документ, в якому встановлюються обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіл;

В) розпис доходів і видатків, збалансованих у часі з поквартальним розподілом;

Г) плановий документ з переліком бажаних витрат і можливих надходжень певної бюджетної установи, їх постатейний і поквартальний розподіли.

Відповідь:

Пункт Б) — Згідно зі статтею 51 Бюджетногокодексу України - Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

2.3. За характером виплати доходу державні позики поділяються на:

А) виплати по кредитах урядам інших країн, міжнародним організаціям та фінансовим інститутам;

Б) короткострокові, середньострокові та довгострокові;

В) фіксовані та плаваючі;

Г) дисконтні, виграшні та процентні;

Д) знеособлені та цільові.

Відповідь:

Пункт Г) - За видами доходності державні позики поділяють на:

— відсоткові позики: власники цінних паперів отримують доход зрозрахунку певних, як правило, фіксованих, відсотків річних;

— безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папери реалізуються заціною, що нижча за їх номінальну вартість; різниця між ціною придбання таномінальноювартістю облігації, що відшкодовується власникові під час погашення, становить доход з цінних паперів; в Україні безвідсоткові (дисконтні) облігації внутрішньої державної позики випускаються, починаючи з 1996 р.

— виграшні позики: державні цінні папери реалізуються без встановленняфіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включення даногономера облігації у виграшний тираж погашення.

Задача

Під час проведення ревізії, при перевірці приміщення каси, у сейфі, де зберігаються готівка, цінні папери та інші бланки суворої звітності було виявлено грошей на суму, яка перевищувала суму, вказану у залишку, виведеному у касовій книзі на момент проведення перевірки. Які дії ревізора в цьому випадку повинні мати місце, в тому числі і щодо грошей?

Відповідь: Згідно з п.1.1. Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001, положення цієї Інструкції поширюються на юридичних осіб незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлені підрозділи, постійні представництва юридичних осіб-нерезидентів, що здійснюють підприємницьку діяльність, а також на зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які використовують у роботі готівку в національній валюті та мають поточні рахунки в установах банків.

У розширення вимог вищезазначеної Інструкції постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 №72 прийнято Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, у п.1.1 якого чітко окреслено коло суб`єктів (тотожне тому, що зазначено у п.1.1 Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України), на яких поширюється дія цього положення і вимоги якого є обов'язковими для цих суб`єктів.

Відповідно до п. 2.17 цього положення неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки визнається порушенням правил ведення касових операцій, за що до підприємств (підприємців) застосовуються штрафні санкції згідно з чинним законодавством України.

Указом Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (зі змінами) від 12.06.1995 №436 за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки встановлено накладання штрафу у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми (зміни до цієї статті внесено Указом Президента N 802/2001 від 07.09.2001). Штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до юридичних осіб органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.

Крім того ст. 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил ведення касових операцій встановлено суму штрафу, яка може бути накладена на керівника підприємства: від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.3.29 Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні (затверджена наказом Головного контрольно-ревізійного управління від 03.10.1997 №121) при виявленні фактів порушень фінансової дисципліни перевіряючі повинні отримати письмові пояснення від посадових та інших причетних до цього осіб, стисло навести суть в акті ревізії (перевірки), а також встановити розмір шкоди, причини і обставини їх виникнення, осіб, з вини яких вони допущені. У разі відмови посадових та інших осіб, причетних до виявлених порушень, від надання письмових пояснень, ревізори фіксують цей факт в акті ревізії (перевірки).

Також, у випадках, передбачених законодавчими актами, складати протоколи про адміністративні правопорушення та накладати, на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення. Від імені державної контрольно-ревізійної служби в Україні - розглядати справи про адміністративні

правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Головного контрольно-ревізійного управління України та його заступники, начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники (п.3.33.9 Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні).

Відповідно до п.5.3.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні під час перевірки контролюючі органи мають брати до уваги те, що за наявності в касі підприємства готівки, яка не підтверджена прибутковими касовими ордерами, вона вважається неоприбуткованою в касі та зараховується в дохід підприємства.

Література

1. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар / За редакцією О.В.Турчинова і Ц.Г.Огня. - К: Парламентське вид-во, 2002.

2. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. - Харьков: Легас, 2003.

3. Закон України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування".

4. Закон України "Про Державну контрольно-ревізійну службу
України".

5. Закон України "Про аудиторську діяльність".

6. Закон України "Про Державну податкову службу України".

7. Закон України "Про Рахункову палату".

8. Конституція України.

9. Лагутін В.Д. „Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник. - К.: Товариство „Знання"; 2000.

10. Мельник В.А. Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства. Спеціальний випуск. - К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998.

11. Науково-практичний коментар Бюджетного кодексу України.

12. Фінансове право: Курс лекцій / В.А.Предборський (наук.Керівник авт. Колективу, Жук Л.А., Зюнькін А.Г. та ін. -К.:Правові джерела, - 1998. - 319с.

13. Фінансове право: Підручник/(Алісов Є.О., Воронова Л.К.,
Кадькаленко С.Т. та ін.); Керівник авт. колективу і відп.ред. Л.К.Воронова. - X.: Фірма "Консум", 1998. - 496с.

14. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В.Фінансове право України.Загальна частина: Навч. посібник. - Суми: Університетська книга, 2003. - 213 с.