ЗМІСТ

Вступ 2

Розділ 1 Поняття правової системи .................................................................. 5

Розділ 2 Типологія правових систем ............................................................... 13

Розділ 3 Правова система України .................................................................. 23

Висновки 31

Список використаних джерел та літератури 33

Вступ

В своєму розвитку Україна пройшла довгий і тернистий шлях. Значна частина історії нашої держави проходила під ковпаком держав-загарбниць. Але попри багатовікове поневолення українці змогли зберегти свої національні ознаки. І навіть найжорсткіший примус був безсилий .

Проголошення незалежності України поклало початок розбудови нової держави. Відмова від одно полярної ідеології, в тому числі і правової, закономірно вплинула на правову систему України та на її складові елементи.

Розвиток національної правової системи у всіх її проявах є складним і тривалим процесом, що вимагає належного наукового розгляду та виваженості в оцінках.

Перш ніж будувати власну державу і власну правову систему потрібно подивитись, що ми маємо на сучасному етапі і що хочемо побудувати у майбутньому. Будуючи нову правову систему потрібно звертатись за допомогою до більш досконалих іноземних систем, вибираючи з них найкраще. Нажаль, в Україні, сьогодні, склалась така ситуація, коли люди, що стоять при владі не розуміють цього або, що ще гірше розуміють, але спеціально нічого не роблять. Все на що вони спроможні – це бездумно вирвати з іноземного законодавства, можливо і найкращі, положення та ліпити їх в наше. Багато наших бід саме через це. А щоб наступні покоління розуміли, що і як потрібно зробити треба, щоб вони бачили суть, корені проблеми і вирішували проблему комплексно. Отже, ми підійшли до найголовнішого – у зв’язку з перерахованими вище тезами є актуальним розгляд нашої правової системи, її плюсів і мінусів, а також порівняння з іншими типами правових систем.

Мета роботи – дослідити правову систему України.

Дана мета досягається шляхом розв’язання ряду поставлених завдань.

Першим завданням є з’ясувати суть поняття правова система, визначити елементи правової системи та розмежувати такі поняття як „правова система”, „система права”, „правова надбудова”, „механізм правового регулювання”, які близькі за змістом і об’єктом.

„Все пізнається в порівняні”, – сказав колись один мудрець. Дійсно, пізнати предмет, а тим більше не матеріальне явище досить тяжко. Тому другим поставленим завданням є характеристика основних типів правових систем. Слід зробити зауваження, що в роботі розглянуто декілька підходів до типології, це зумовлено тим, що єдине бачення того, яким чином повинне бути проведене групування правових систем відсутнє.

Попередньо розглянувши поняття правової системи і основні види правових систем ми підійшли до етапу, коли можна аналізувати власну правову систему, а це наше головне завдання. Це завдання було поділене на два етапи: перший визначення приналежності правової системи України до однієї з правових сімей, виділення спільних і відмінних рис; другий – більш детальна характеристика правової системи України.

Певні формальності зобов’язують зазначити, що об’єктом даного дослідження є правова система України, саме вона є носієм тих ознак, які ретельно вивчаються. Предметом дослідження є всі ознаки, які притаманні нашій національній правовій системі.

Стосовно методів, в роботі були використані такі загальні методи наукового пізнання як: порівняння, абстрагування, аналіз, синтез і структурний метод.

Навчальна література по теорії держави і права радянського періоду не висвітлювала поняття правової системи і тим більше типології правових систем. І тільки в 90-х роках вони з’являються як самостійні і досить об’ємні теми.

Стосовно правової системи України, то можна з в певністю сказати, що ця тема і досі не висвітлена в навчальній літературі. Лише поверхнево її розглядають в періодиці. Але слід зауважити, що характеризуючи правову систему нашої держави автори переважно обмежуються характеристикою конституційних положень.

Двадцять два джерела складають джерельну базу дослідження. Кожне питання роботи висвітлене поглядами різних авторів на поставлену проблему. Деякі бібліографічні посилання, які зустрічаються в основному тексті не внесені до списку використаних джерел і літератури, оскільки вони не були особисто опрацьовані і дані цитати взято з тих джерел, які вказані в списку використаних джерел та літератури. Для того, щоб не захаращувати роботу цитатами, зміст деяких думок переказується і посилання не робиться.

Матеріал в роботі викладено чітко, послідовно і логічно; висновки аргументовані, а судження і факти достовірні. Опис явища в кожному розділі завершується висновком. Хоч рідко, але висвітлено власний погляд на досліджувані проблеми і він не є голослівним, а опирається на ретельне опрацювання літератури.

Ця робота і взагалі ця тема є досить цікавою, вона не захаращена специфічними термінами і тому доступна пересічному читачеві. Використовується різнобокий підхід до висвітлення проблем, інколи досить оригінальний. Висвітлюються погляди якомога більшої кількості авторів, щоб читач міг сам визначитись, хто є правий, а хто скоріше всього помиляється. Прочитайте дану роботу і визначтесь яких поглядів ви притримуєтесь, а можливо у вас виникнуть власні ідеї....

Розділ 1

Поняття правової системи

Пізнання суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всій їх різнобарвності і взаємодії, а також врахування функціональних особливостей по відношенню до людини, держави, суспільства. Разом з багатьма правовими явищами в науці було обґрунтовано і затвердилось поняття „правова система”.

В рамках загальної теорії права правову систему розглядають як одну з підсистем суспільства в ряді з економічною, політичною, релігійною і т.д. Такий погляд обумовлює її вивчення в поєднанні і взаємодії з навколишнім середовищем (тобто з соціальними факторами, які визначають її розвиток і формування).

Існує безліч різних визначень систем ( грец. „system” – складене з частин, сполучене), які пропонують вчені – філософи, соціологи, юристи. Узагальнивши їх, можна зробити висновок, що система – це упорядкована сукупність елементів, взаємозв’язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність, характеризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціонування.

Перераховані ознаки притаманні і правовій системі, хоча поняття останньої „ означає набагато більше, ніж просто явище, що формально підпадає під ознаки будь-якої системи”[1] .

Правову систему можна визначити як цілісний комплекс правових явищ, який обумовлений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений і постійно відтворювальний людьми і їх організаціями (державою) і використовується для досягнення власних цілей[2] .

Дане поняття виражає дуже важливу ідею, а саме: право є комплекс; його складові частини зв’язані між собою не випадковим шляхом, а необхідними зв’язками і відношеннями; всі юридичні явища даного суспільства, які існують в один і той же час і на одному і тому ж просторі, зв’язані відносинами суспільства, які і об’єднують їх в систему[3] . В правовій системі злились в єдине потреби людей з їх думками, волею й почуттями, з правовими традиціями і арсеналом техно-юридичних засобів, з вчинками, діяльністю їх об’єднань. Саме цим пояснюється можливість поєднання в правовій системі різноманітних правових явищ, багатозначність станів, а також труднощі їх пізнання і кваліфікації.

В силу сказаного правову систему можна оприділити як научну категорію, яка дає багатовимірне відображення правової дійсності певної держави на її ідеологічному, нормативному, інституціональному і соціальному рівнях.

Таке найбільш широке розуміння правової системи являється сьогодні прерогативним в юридичній літературі. Разом з тим існують і інші пояснення. Так, розглянуту з позиції семіотики (науки про знакові системи) правову систему ототожнюють з однією з знакових систем; слугуючи обміну інформацією в суспільстві. Її рамки при цьому суттєво розширюються за рахунок включення в неї дорожніх знаків, судового ритуалу і т.п.[4]

Отже, правова система – поняття складне і багатопланове, що містить у собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини. Елементи правової системи об’єднані спільною метою, завданнями, виконують деякі загальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність і ідентичність останніх.

Для того, щоб правильно визначити структуру правової системи, необхідно визначити критерії відбору її елементів. Основними вимогами в даному випадку будуть їх внутрішня впорядкованість (організаційний критерій), правове спрямування діяльності (правовий критерій), який повинен бути виражений нормативно у відповідних законодавчих актах, положеннях, що відображають мету створення правової системи, сферу діяльності, характер її основних завдань та функцій, особливості їх реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо( програмний критерій)[5] .

Причому зрозуміло, що поряд із загальними функціями кожен компонент правової системи виконує тільки йому притаманні, специфічні функції, що не заважає їм, однак, перебувати в логічному зв’язку один з одним.

Взаємозв’язок елементів правової системи, їх функціонування обумовлює саме існування правової системи, оскільки ізольовано, в розрізненому вигляді вона існувати не може.

Однак, неможливо зрозуміти ціле, не враховуючи індивідуальні властивості його частин. З цього приводу Гегель писав, що ціле за своїми характеристиками є те, що містить у собі частини. Але якщо воно буде розділене, то воно перестане бути цілим ( Сочинения. – М.- Т.1., 1975. – с.227).

В сучасній юридичній літературі пропонується широкий діапазон вживання категорії „правова система”. Наприклад, Ю.А. Тихомиров вважає, що поняття „правова система” являє собою структуру – інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільні відносини. В якості елементів системи він виділяє:

по-перше, межу і принципи правового регулювання;

по-друге, основні різновиди правових актів та їх об’єднання;

по-третє, систематизуючі зв’язки, які забезпечують взаємодію всіх елементів і цілісність системи[6] .

С.С. Алексєєв назвав таке тлумачення вельми вузьким, відмітивши, що системостворюючі зв’язки не можна вважати елементом правової системи, а скоріше властивістю останньої[7] .

Пізніше, Ю.А. Тихомиров запропонував розглянути дві правові системи: „правову систему, що склалася історично” та „систему законодавства, що являє собою продукт раціональної діяльності, форм нормативного матеріалу”.

Це формулювання викликало заперечення М.І. Матузова, який вважає, що для визначення внутрішньої побудови права або законодавства немає потреби вводити поняття, для цього існують загальновідомі традиційні категорії – „система права”, „система законодавства”, „правова система”, яких цілком досить, щоб відобразити сутність зазначених явищ, у тому числі з позицій системного підходу[8] .

Алексєєв С.С. включає в поняття правової системи саме право, судову, а також іншу юридичну практику, правову ідеологію, правотворчість та право застосовну діяльність, індивідуальні дежавовладні розпорядження ( укази), правовідносини, юридичні санкції, систему законодавства, суб’єктивне право та ін. Останнім часом він запропонував виділити серед елементів правової системи:

* власне об’єктивне ( позитивне ) право як сукупність загальнообов’язкових норм, виражених у законі, інших формах позитивного права;

* правову ідеологію – активну сторону правосвідомості;

* юридичну практику – правову діяльність.

В літературі також запропоновано визначення правової системи як сукупності внутрішньо узгоджених, взаємопов’язаних ,соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист)[9] .

Як елементи правової системи виділяють:

1)право, як сукупність створених і охоронюваних державою норм;

2)законодавство, як форма вираження цих норм (нормативні акти);

3)правові установи, які здійснюють правову політику держави;

4)судова та інша юридична практика;

5)механізм правового регулювання;

6)право реалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення);

7)права, свободи і обов’язки громадян (право в суб’єктивному значенні);

8)система утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин;

9)законність і порядок;

10) правова ідеологія ( правосвідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культура тощо);

11) суб’єкти права (індивідуальні і колективні);

12)системні зв’язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи;

13) інші правові явища ( юридична відповідальність, правосуб’єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), які утворюють начебто „ інфраструктуру правової системи”[10] .

Такий широкий підхід найбільш повно окреслює обсяг поняття і характеризує правову систему як складне, цілісне, структурне утворення в єдності всіх його складових частин. Тим часом Л.С. Явич виступає проти включення в це поняття всіх без винятку юридичних категорій, всієї правової діяльності, стверджуючи, що було б недоречно вважати елементами правової системи соціальні чинники, які безпосередньо впливають на право утворення і правореалізацію, але не складають їх безпосереднього змісту[11] .

В.П. Сінюков, з позиції свого аспекту досліджень, визначає правову систему як соціальну організацію, яка включає також основні компоненти національної правової культури (право, як зазначив Сінюков, - різновид духовної творчості народу) . Також він пропонує включити до правової системи правоохоронні відомства та організації[12] .

Матузов М.І. добавляє в склад правової системи правові установи, які здійснюють правову політику держави. У нього також існує думка, що елементами правової системи слід вважати також законність і правопорядок.

Цікава думка існує у Л. Фрідмена у праці „Вступ до американського права”, де виділені правові явища, об’єднані в три групи.

Перша група, названа автором „структура”, включає принципи правової системи і правові установи; друга – „суть” об’єднує норми і образи поведінки людей в середині правової системи, рішення, „живий закон”, норми, які приймаються; третя група – „правова культура” включає відношення людей до права і правової системи, ідеали і очікування людей в правовій системі суспільства. Правова культура на думку Фрідмена – це та частина загальної культури суспільства, яка має відношення до правової системи.

Багатозначність визначень правової системи, наявність різних тверджень, поглядів на цю категорію, специфічність авторських підходів свідчать про активну творчу розробку даної проблеми, про пошуки найбільш чіткої і повної характеристики досліджувального правового явища.

Пошуки, які проводять вчені в цій галузі є помітним внеском у подальший розвиток юридичної науки, дають конкретний матеріал для використання в практичній діяльності.

Перш ніж закінчити даний розділ, слід зазначити, що на рівні з поняттям „правова система” у вітчизняній юридичній літературі використовуються близькі за змістом і об’єктом, але мають самостійне значення терміни „правова надбудова”, „механізм правового регулювання”, „система права”.

Категорія „правова надбудова” розкриває місце розташування всіх правових явищ в суспільній системі відносно економічного базиса, а поняття „правова система” відображає внутрішні ( структурні ) функціональні і системні зв’язки правових явищ.

Поєднання динамічних і статистичних елементів в структурі правової системи дозволяє пояснити механізм її взаємодії з навколишнім середовищем, який здійснюється першзавсе шляхом обміну інформацією. Так, суспільство (його класи і соціальні групи) „сигналять” про свої потреби, правова система „видає” відповідні правові відписи. При цьому каналом впливу на неї є суспільна правосвідомість, яка – через правотворчість – матеріалізується в нормах права. Останні, в свою чергу, через правовідносини, примінення, дотримання права і т.д. перевтілюються в соціальні відносини. Зміни, з часом, в суспільних відносинах знову потребують коректировки права – і процес відновлюється. У висновку виникає своєрідний „кругообіг” в області права, в рамках якого відбувається постійне перевтілення соціального в правове, а правового - в соціальне. В свій час професор Алексєєв визначив даний процес з допомогою поняття „механізм правового регулювання”( Див.: АлексеевС.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М., 1966.). Але категорія „механізм правового регулювання” покликана звернути увагу на функціональну сторону, на процес регулювання суспільних відносин, тоді як „правова система” показує цілісність і взаємопов’язаність структурних елементів, поєднання станів статики та динаміки[13] .

Правова система як філософське поняття – це деяке цілісне явище, яке складається з частин (елементів), взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою. Відразу ж слід звернути увагу на те, що не дивлячись на схожість висловів, потрібно чітко розрізняти два поняття – „правова система” і „система права”. Термін „система права” характеризує інституціональну внутрішню будову нормативної основи правової системи – права як такого. Правова система ж охоплює всі правові явища в масштабах держави і суспільства[14] .

РОЗДІЛ ІІ.

ТИПОЛОГІЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ.

Правова система конкретного суспільства відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, являє собою національну правову систему. Вона визначає цінність даної правової системи, відображає єдність суспільства і є одним з виявів державного суверенітету держави.

Правова карта світу включає безліч національних правових систем, але різниця між правом різних країн значно зменшується, якщо виходити не з змісту конкретних норм, а від їх більш постійних елементів використаних для створення, роз'яснення, оцінки норм.

Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак (структура права, джерела, правова культура, традиції) згуртувати правові системи сучасності в нову категорію “правова сім'я”. Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займається дослідженням правових систем сучасності.

Правова сім'я утворюється із національних правових систем, об'єднаних на основі подібності таких ознак: структура права, юридична практика, джерела права, правова ідеологія.

Заслуговує на увагу підхід західних компаративістів, які відкидають типологію правових систем за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різні фактори починаючи від етичних, расових, географічних, релігіозних і кінчаючи юридичною технікою і стилем права.

Одна з найпопулярніших – класифікація правових сімей, дана Рене Давидом[15] . Вона базується на двох критеріях: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури і юридичній техніці, яка включає в якості основної складової джерело права.

Р.Давид висунув ідею трихотомії – виділення трьої основних сімей: романо-германської, англосаксонської і соціалістичної. Поряд з названими правовими системами, які Давид називає основними, існують Індія, Далекій Схід, мусульманський світ. Вони, на думку автора, залишаються вірними своїм поглядам, право розуміється зовсім інакше і йому відводиться зовсім інша роль, ніж у західних країнах.

С.С. Алексєєв називає декілька основних критеріїв об'єднання, типології правових систем різних держав[16] .

1.Спільність генезису /виникнення і подальший розвиток/. Інакше кажучи, системи зв'язані між собою історично, мають спільні державно-правові корені /проростають із однієї давньої держави, основані на одних і тих же правових початках, принципах, нормах/.

2.Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Річ іде про зовнішню форму права, про те, де і як фіксуються його норми /в законах, договорах, суддівських рішеннях, звичаях/, про їхню роль, значення, співвідношення.

3.Структурна спільність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім'ю, повинні володіти схожістю в структурній будові нормативно-правового матеріалу. Як правило, це виражається на мікрорівні – на умови будови норми права, її елементів, а також на макрорівні – на рівні будови великих блоків нормативного матеріалу /галузей, підгалузей інших підрозділів/.

4.Спільність принципів регулювання суспільних відносин. В одних країнах це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя і т.д., в інших – теологічні, релігійні починання /наприклад мусульманські країни/, в третіх – соціалістичні, націонал-соціалістичні ідеї і т.п.

5.Спільність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки виложення і систематизації норм права. Різні в правовому відношенні країни зазвичай використовують тотожні або схожі по свому значенню терміни, що пояснюється спільністю їх походження. Через це законодавці країн, які входять в одну правову сім'ю, при розробці правових текстів примінюють однакові юридичні конструкції, способи будови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.

З врахуванням вище викладеного Алексєєв виділяє наступні правові системи:

1) англосаксонську /Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші країни британської співдружності націй/;

2) романо-германську /країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Терція/;

3)релігійно-правові /країни ісламу, індуїзму і музеїзму/;

4)соціалістичну /Китай, В'єтнам, КНДР, Куба/;

5)систему звичаєвого права /екваторіальна Африка і Мадагаскар/.

Ще одна класифікація була запропонована К.Цвейгертом і Г. Котцем в книзі «Введение в правовое сравнение в частности права», яка вийшла в 1971 р., в основу кваліфікації правових систем покладений критерій «правового стилю».

“Правовий стиль” складається, на думку автора із п'яти факторів:

1)виникнення і еволюції правової системи;

2)особливостей юридичного мислення;

3)специфічних правових інститутів;

4)природи джерел права і способів їх тлумачення;

5)ідеологічних факторів.

На цій основі розрізнюються наступні “правові круги”: романський, германський, скандинавський, англо-американський, соціалістичний, право ісламу, індуське право.

При цьому в жодному випадку не враховується марксистсько-ленінська типологія права, в основі якої лежить критерій суспільно-економічної формації /рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне, соціалістичне/. А.Х.Саідов вважає, що тільки єдність глобальної марксистсько-ленінської типології і внутрішньо типової класифікації правових систем дасть можливість скласти цілісне уявлення про правову карту світу[17] .

Виходячи з групи критеріїв, які включають, по-перше історію правових систем, по-друге, систему джерел права, по-третє, структуру правової системи – головні інститути і галузі права, він виділяє в середині буржуазного типу права вісім правових сімей: романо-германську, скандинавську, латиноамериканську, індуську правові системи, сім'ю традиційного права і далекосхідну правову сім'ю. Вони розглядаються на рівні з сім'єю соціалістичного права. Історичний розвиток визнається головним у визначенні їх особливостей. В межах соціалістичної правової сім'ї, тепер уже в історичному аспекті, існували відносно самостійні групи: радянська правова система, правові системи соціалістичних країн Європи, правова система соціалістичних країн Азії і правова система Республіки куба, які, звичайно, мали і мають багато спільного, а також особливого і одиночного.

Є й інші погляди на цю проблему.

Наприклад, своєрідною видається пропозиція В.Н.Синякова, який пропонує таку класифікацію:

1.сім'я загального права /історично створена в Англії в Х-ХІІІ ст./;

2.романо-германська правова сім'я /історичні корені якої сягають римського права, І ст. до н.е. –VI ст. н.е./;

3.традиційні /Японія, ряд держав Африки та ін./ і релігійні правові сім'ї /мусульманське і індійське право/;

4.слов'янська правова сім'я.

До слов’янської правової сім'ї він включає групу російського права /Україна, Білорусь, Болгарія, нова Югославія/. Причому російська правова система виділяється ним як провідний елемент слов'янської правової системи, на основі її самобутності, обумовленої не тільки техніко-юридичними формальними ознаками, а й глибокими соціальними, кульурними, державними починаннями життя слов'янських народів[18] .

Таким чином, існує кілька класифікацій правових систем минулого і майбутнього. З урахуванням спільного повторюваного в розглянувши класифікаціях, зупинимося на короткій характеристиці основних правових сімей.

РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА ПРАВОВА СІМ'Я

-домінування серед форм /джерел/ об'єктивного юридичного права нормативно-правових актів /які значною мірою сформувались на основі рецензії основ стародавнього римського цивільного права/;

-підпорядкованість нормативно-правових актів за їх юридичною силою /ієрархічна структура правової системи/;

-кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;

-більш менш чіткий поділ на право приватне і право публічне;

-визначення нормативно-правового акта вирішальним критерієм для офіційної оцінки діянь як законних чи незаконних;

-допущення у деяких, щоправда досить рідкісних, випадках судового президента як форми юридичного права.

Певним різновидом зазначеної правової системи вважають також право скандинавських країн, особливістю якого є певна гармонізація та уніфікація нормативно-правових актів, що діють у них, а також помітна роль судово-прецедентної практики.

Правова система, що розглядається, домінує також у ряді країн Латинської Америки, хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції США.

АНГЛО-САКСОНСЬКА ПРАВОВА СИСТЕМА

-провідною формою юридичного права є судовий прецедент;

-функціонування нормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, може коригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;

-внаслідок цього забезпечується більша гнучкість, пристосованість юридичних норм, які, щоправда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках – навіть суперечливими;

-принципова-некодифікованість норм цієї правової системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування /проте ця складність нині долається завдяки використанням комп’ютерної техніки/.

Всередині цієї системи розрізняють групу англійського права /Англія, Пн. Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька десятків країн – членів Британської Співдружності Націй/ і право США. Особливість останнього полягає, по-перше, у відносно більшій поширеності нормативно-правових актів /зокрема кодексів, яких не знає англійське право, - цивільного, цивільно-процесуального, кримінального, кримінально-процесуального та ін./; по-друге, в його федеративній структурі; і по-третє, у дещо меншій зв’язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.

ІДЕОЛОГІЧНО-РЕЛІГІЙНА СИСТЕМА.

-Пануючим джерелом права проголошуються канонічні релігійні тексти /у мусульманському праві – Коран, Сунна та ін., в індуському – збірники Вез, у єврейському - Тора /Старий Заповіт/, Талмуд;

-Функціонування цих джерел, ознак опосередковується тлумаченням відповідних фрагментів, настанов, догматів, притч, легенд, оповідей із “ Святих книг”, які здійснюються окремими, “довірений” священнослужителями, теологами юристами. Авторитетними знавцями відповідної релігії і тому реальним джерелом юридичних приписів у розгляду вальній правовій системі слід вважати релігійно-юридичну доктрину, “Оздоблену” релігійними текстами;

-Наявність декількох напрямків, відгалужень у рамках кожної юридично-релігійної системи /наприклад, в ісламському праві існує сім “шкіл”/;

-Невідокремленість юридичних нормативів від моральних, побутових, внутрішньо сімейних та інших /як прояв синкретичності релігійної системи/.

-Невідгалуженість, інтегрованість нормативних та ненормативних юридичних приписів, що формувались “мудрецями” та релігійними суддями, звідси – казуїстичність цих правових систем.

ТРАДИЦІЙНО –ОБЩИННА СІМ'Я

-домінуючою формою права є правовий звичай, тобто традиційно-племінне, традиційно-общинне “законодавство”, так чи інакше санкціоноване державою;

-юридичні норми у цій системі регулюють відносини не стільки між індивідами, скільки між групами /сім’ями, родами та ін./, зокрема передбачають можливість колективної відповідальності;

-питома вага цього права у різних країнах Африки, де воно ще й сьогодні зустрічається, неоднакова, оскільки в них функціонують і “взірці” колишнього колоніального права метрологій, і сучасні юридичні акти новоутворених самостійних держав.

СІМ’Я СОЦІАЛІСТИЧНОГО ПРАВА

Соціалістична правова сім'я видаляється в основному за ідеологічною ознакою. Правові системи країн, які входять в “соціологічний лагер”, раніше належали до романо-германської правової сім'ї. Вони і зараз зберігають ряд її ознак. Норма права тут завжди розглядалась і розглядається як загальне правило поведінки. Зберігач в значній мірі і система права, і термінологія юридичної науки, вироблена спільними зусиллями європейських і радянських вчених.

При значній схожості з континентальним правом правові системи соціалізму мали значні особливості, обумовлені явно вираженим класовим характером. Єдиним джерелом соціалістичного права являлось спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше – нормативно-правові акти, в яких декларувалось, що вони виражають волю робітників, а потім – всього народу під керівництвом комуністичної партії. Нормативно-правові акти, що приймались, більшу частину з яких складували підзаконні /таємні і напівтаємні накази, інструкції і т.д./, фактично виражали волю і інтереси партійно-чиновницького апарату.

Приватне право поступалось місцем праву публічному;

Право носило імперативний характер і було тісно пов’язане політикою;

В теорії виключалася можливість для суддівської практики виступати в ролі виробника норм права;

Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках пануючого класу.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Становлення і розвиток української правової системи відбувалось за загальними законами, які характерні становленню і розвитку будь-якій правовій системі, хоча в цих процесах були і є деякі особливості.[19]

З часу прийняття Декларації про державний Суверенітет України та проголошення Акта Незалежності Україна стала перед вибором самостійного шляху розвитку, розбудовою своїх політичної, економічної, правової та інших національних систем. Одне з першочергових завдань в цьому процесі має становлення правової системи України з урахуванням сучасних реалій її розвитку.

Відсутність в ряді випадків фундаментальної правової теорії, наукової обгрунтованної політики, стратегії і тактики законотворчої роботи та право творення в цілому обумовлює їх стихійний характер, поступ шляхом “проб і помилок”, спроби експериментальним шляхом вирішувати надзвичайно складні і важливі для нашого суспільства правові проблеми.

Створюючи самостійну національну правову систему України, слід виходити, звичайно, не тільки з зарубіжних і міжнародних аналогів та досягнень, а й враховувати власний історичний досвід формування найважливіших правових інститутів безпосередньо в Україні та тстворювати і розвивати теорію національної правової системи.[20]

Правові ідеї в тому числі щодо правових систем, ідеї громадянського суспільства і демократичної правової держави були висловлені ще Сократом, Платоном, Аристотелем. Їх ідеї певною мірою втілювались у праві багатьох держав.

Кращі правові ідеї знаходили грунт і розвивалися й на Україні. Ми маємо такі своєрідні правові феномени, як Правда Ярослава Мудрого/ ”Руська правда”/, Конституція Пилипа Орлика, Конституції України 1917-1920 років. Зокрема, в Конституції Пилипа Орлика 1710 року передбачалися демократичні засади української державності – розподіл влади, незалежний судовий трибунал, приватна власність, багатогалузевий характер законодавства і права тощо. Високо оцінюючи цей акт, відомий американський федеральний суддя Богдан Футей наголошував, що можна говорити /звичайно умовно/, що батько американської Конституції Джеймс Мере сон перебрав для неї основні демократичні засади Конституції Пилипа Орлика, яка майже на 30 років випередила американську.

Існують різні думки стосовно відношення правової системи України до тієї чи іншої правової системи.

За рядом ознак правову систему України відносять до романо-германської правової системи.

Основним джерелом права в Україні є нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки /норму, права/.

Всі нормативно-правові акти підпорядковані за їх юридичної силою і складають певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить писаній конституції. Існує поділ права на публічне і приватне. До публічного права відносять ті галузі і інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда, державою, а до приватного – галузі й інститути, що регулюють взаємо відносини індивідів. Україна є країною кодифікованого права, тобто норми, які складають одну галузь права, зведені в крупні, внутрішньо систематизовані нормативні акти. В Україні прийняті Кримінальний, земельний, сімейний та інші кодекси. Відповідальність можлива лише за дії, передбачені як карані у законі. Недоліком цієї системи є її певна закостенілість – неможливо покарати фізичну, чи юридичну особу, якщо це прямо не передбачено законом, - навіть якщо дії цієї особи завдають вагомої шкоди суспільним чи приватним інтересам. Наприклад, на пам'ять українських громадян діяльність різноманітних пірамід і трастів, компаній “товари-поштою” і т.п. парадокс полягає у тому, що, незважаючи на очевидну усіх цих МММів, Тибетів, Імперіалів, формальних підстав для притягнення до кримінальної відповідальності чи навіть простого призупинення їх діяльності не існувало аж до моменту повної зупинки ними виконання своїх зобов'язань перед акціонерами.

Можливі випадки коли санкції, передбачені існуючим законом, виявляються недостатніми. У суддів можливості обмежені кодексами – від і до.

В Україні суддівська практика офіційно в якості джерела права не визнана, але інколи вона проявляє себе як неофіційне джерело. Ця позиція виходить з того, що право, яке міститься в нормативних актах, залишає багато не вияснених питань, остаточно не регулює суспільні відносини. Так, нижчі судові інстанції слідкують за діяльністю вищих інстанцій і намагаються слідувати їм при вирішенні аналогічних справ, оскільки в іншому випадку їх вироки і рішення можуть бути відмінені вищими судами в апеляційному порядку. Також певним не офіційним джерелом права можна назвати постанови Пленуму Верховного Суду.

Деякі вчені попри наведені вище ознаки вважають, що правову систему України краще віднести до постсоціалістичної правової системи.

Вони вважають, що нині ця система має певною мірою перехідний характер, зберігаючи ряд колишніх ознак й інтенсивно набуваючи ряд нових.[21]

По-перше, українська правова система, хоча формально, визнавала основним джерелом свого права, своєї правової системи законодавчі акти, найбільш поширеним джерелом права мала і має, нажаль, підзаконні акти. Збереглася тенденція, властива радянському законодавству, коли законодавчі акти співвідносяться з підзаконними в пропорції 5% до 95%.[22]

По-друге, непрямий характер дії законодавчих актів. Так, норми Конституції та інших основоположних актів. Так, норми Конституції та інших основоположних актів не є актами прямої дії, бо відповідно застосування окремого законодавчого акту передбачало і передбачає підготовку і прийняття нерідко цілого комплексу підзаконних нормативно-правових актів.

По-третє, досить поширеною на Україні була і є локальна нормотворчість: розробка і прийняття численних нормативних актів керівниками /власниками/, трудовими колективами, профспілковими організаціями підприємств, установ і організацій та органами місцевої державної влади і місцевого самоврядування.

По-четверте, звернення особи до судових чи інших державних органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів чи з вимогами щодо усунення правопорушень нерідко оцінюється негативно і не задовольняється.

По-п'яте, нормативні акти в Україні охоплювали і охоплюють правовим регулюванням далеко не всі сфери суспільних відносин і виражають нерідко волю фактично лише частин суспільства.

Але найбільшою мірою відрізняється існуюча в Україні правова система від романо-германської, як і інших правових систем, співвідношенням норм та галузей публічного і приватного права. Українське право, як соціалістичне право взагалі, є переважно публічним, що зумовлюється характером існуючих суспільних відносин. Романо-німецька ж система, навпаки, при всій наявності галузей публічного права, тобто норм, які регулюють суспільні відносини, учасниками яких є громадяни. Щоправда, розвиток системи українського права йде ним по шляху розширення в ньому засад приватного права, а розвиток романо-німецьких правових систем – по шляху посилення публічних засад.

Схоже, що соціалістична правова система сходить зі сцени, хоча сьогодні, на межі 90-х років, важко передбачити подальший хід дій. Тим не менш сімдесят років соціалізму безперечно відіб'ються на тому новому праві, до якого прийдуть колишні соціалістичні країни.[23]

Можна сказати, що Рене Давид зробив досить вдалий прогноз на майбутнє. Адже дійсно правову систему України не можна назвати соціалістичною, навіть попри всі радянські пережитки, що залишились в нашому праві.

Є й інші точки зору на цю проблему. Своєрідною видається позиція В.Н. Синякова, який пропонує віднести правову систему України до слов’янської правової сім'ї. На основі її самобутності, обумовленої не тільки техно-юридичними, формальними ознаками, а й глибокими соціальними, культурними, державними починаннями життя слов'янських народів.[24]

Розвиток національної правової системи, до якої б правової сім’ї вона не належала, є складним і тривалим процесом, що вимагає незалежного наукового забезпечення, поміркованої апробації та виваженості в оцінках. На жаль, сьогодні процесу формування національної правової системи властива тенденція до задоволення миттєвих потреб у правовому регулюванні тієї чи іншої сфери суспільних відносин, без врахування теоретичного підґрунтя цього багатогранного процесу. Як наслідок цього – правові колізії в чинному законодавстві.

Втім формування нової системи права є процесом і, як засвідчує досвід, волюнтарський підхід у вирішенні цього питання призводить до результатів протилежним очікуваним. Надмірна диференціація системи права стала причиною недосконалості і незбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права в цілому, то особливо яскраво виявляється в системі законодавства України.

Формування власної правової системи Українська держава почала з прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет з того часу прийнято більше тисячі законів і тисячі підзаконних актів, які стосуються практично усіх сторін державного і суспільного життя.

Закладено солідні правові підвалини державної незалежності.

Вироблено основи зовнішньої політики України, що сприяє впевненому входженню нашої молодої держави у Європейське і світове співтовариство повноправним членом.

Наша політика ґрунтується на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права. Статуту ООН, Хельсінського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи, документів апробації та виваженості в оцінках. На жаль, сьогодні процесу формування національної правової системи властива тенденція до задоволення миттєвих потреб у правовому регулюванні тієї чи іншої сфери суспільних відносин, без врахування теоретичного підґрунтя цього багатогранного процесу. Як наслідок цього – правові коаліції в чинному законодавстві.

Втім формування нової системи права є процесом і, як засвідчує досвід, волюнтарський підхід у вирішенні цього питання призводить до результатів протилежним очікуваним. Надмірна диференціація системи права стала причиною невдосконаленості і незбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права в цілому, що особливо яскраво виявляється в системі законодавства України НБСЄ та інших.

Для нас жодна держава не є ворогом і ми відкидаємо та засуджуємо війну і погрозу силою як засіб державної політики. Ми готові робити свій внесок у побудову світового правопорядку на основі взаємного довір'я, добросусідства, розумних компромісів і балансу інтересів.

Ці принципи покладено і в основу наших стосунків з Росією, які посідають в зовнішній політиці нашої держави особливе місце. Ми усвідомлюємо факт своєї глибокої історичної і культурної близькості з російським народом, економічної взаємозалежності наших держав.

І це наша провина в тому, що зв'язки між Україною і Росією не завжди були рівними і стабільними. Ми сподіваємося, що ці непорозуміння залишаться в минулому.[25]

Віддаючи пріоритет у гарантуванні безпеки і стабільності невійськовим факторам. Затверджено концепцію і розпочато реформу Збройних Сил. Розпочато і вже зроблено перші кроки в судовій реформі.[26]

Особливість і, я б сказав, складність поточного моменту полягає в тому, що разом з розбудовою власної держави ми здійснюємо перехід у систему нових суспільних і економічних координат.[27]

Це обумовило виникнення багатьох гострих проблем. Втрата керованості державним сектором економіки, розрив господарських зв'язків, нестача власних енергоносіїв, доповнені серйозними прорахунками в економічній і фінансовій політиці призвели до падіння виробництва, зубожіння населення, до зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Незважаючи на досить ґрунтоване законодавче опрацювання питань економічної реформи, тут не вдалося досягти кардинальних зрушень. З одного боку, не завжди забезпечувалася комплексність і завершеність правового регулювання. Частина ринкових законів залишаються не реалізованою через відсутність відповідних правових механізмів. З другого боку виконавчій владі не вистачало рішучості і послідовності у здійсненні економічних реформ.

Законодавча діяльність Верховної Ради у гуманітарній сфері спрямовувалася на ідеологічне утвердження державності України, забезпечення правового і соціального захисту національної школи, культури, мистецтва у період становлення молодої держави. Створилися правові основи для реалізації свободи слова, свободи совісті та права громадян та інформацію.

В державі закладається правова основа для посилення боротьби із злочинністю і правопорядку. Із зазначених питань прийнято цілу гору нормативно-правових актів, в тому числі і новий Кримінальний кодекс України.

Є підстави сказати, що Верховна Рада провела велику за обсягом роботу по розбудові державності, розробці національної правової системи, вдосконаленню усіх галузей законодавства.

У той же час через недостатній професіоналізм парламентарів, вплив різних політичних факторів, недоліки у підготовці законопроектів певна частина законів чи окремих їх положень виявилась не зовсім життєздатними.

Ось чому, як ніколи раніше, зростає потреба у посиленні наукового забезпечення законопідготовчих робіт. На всіх стадіях підготовки проектів законів та інших актів мають глибоко обґрунтовуватися наслідки дії правових норм з врахуванням соціальних та інших факторів за яких вони реалізуються.

Висновки

Суспільство – це одна велика система, в якій існує безліч підсистем. Однією з таких підсистем є правова система. Ця правова категорія була введена вченими-юристами для узагальнення усіх відомих правових явищ держави. Кожен автор пропонує свій власний список компонентівправової системи, через це питання складу правової системи ще потребує подальшого розроблення для того, щоб вчені могли знайти спільне вирішення цієї проблеми.

Стосовно типології правових систем, то можна сказати, що ситуація тут аналогічна, адже не існує єдиних критеріїв поділу правових систем, а відповідно і не існує єдиних типів. Запропонованих типологій не так вже і багато і всі вони мають багато спільного.

Національну правову систему України більшість авторів відносить до романо-германської правової системи. Хоча цей підхід є однобоким і в певній мірі не відображає дійсного стану речей. 70 років соціалізму не пройшли безслідно, вони лишили широкий шрам на нашому суспільстві і правовій системі в тому числі. І тому автори, які вважають, що ми відносимся до романо-германської системи значно згладжують юридичне обличчя нашої держави. Звичайно, якщо говорити про формальну сторону - про те, що внас задекларовано в нормативних актах, то безперечно можна говорити про входження правової системи України до романо-германської правової сім”ї. Але формально ми правова держава з громадянським суспільством і взагалі жити тут одне задоволення. Якщо нам потрібна гарна казка, то це підходить, але якщож нам потрібна правда, то якою б вона не була її треба показувати. Відповідно доцільніше говорити, що наша правова система перебуває у перехідному етапі розвитку. Саме в наш час відбувається перехід від соціалістичної системи до системи романо-германського права.

Попереду внас довга дорога і від нас залежить в яку сторону ми повернем на роздоріжжі. Нашою метою повинно бути прагнення до кращого. Звісно порівняно з цим мета даної роботи – це краплина в океані, але яка б вона не була, зате досягнена. А всі знають, що краще синиця в руці ніж журавель в небі.

Список використаних джерел та літератури

1) Алексеев С.С. Право на пороге нового тисячелетия. – М.: Статут, 2000. – с.57.

2) Алексеев С.С. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – М.: Норма, 1998. – с. 463.

3) Давид Р. Основные правовые системы современности: Пер. с франц. - М.: Международные отношения, 1999. - 496с.

4)Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов, 1987. – с.11-58.

5)Матузова Н.И., Малько А.В. Теорія государства и права. – М., 1997. – с.157-161.

6) Проблемы общей теории права и государства / Под ред. Нерсесянса В.С. – М.: Норма, 2001. – с. 281-294.

7)Пиголкин А.С. Общая теория права. – М.: МГТУ ім. Н.Э.Баумана, 1996. – с. 260-272.

8)Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Спартак, 2000. - с. 207-229.

9) Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Навч. пос. – 5-те видання. – К.: Атака, 2001. – с.114-118.

10) Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. - М.: Юрайт, 2000. - с. 391-410.

11) Теорія держави і права: Навч. посіб. / за ред. Копєйчикова В.В. - К.:Юрінком Інтер, 2002. - с.298-352.

12) Решетников Ф.М. Правовие системы стран мира. Справочник. - М., 1993.

13) Саидов А.Х. Введение в правовые системы современности.-Ташкент, 1988. - с.15-121.

14) Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. - М., 1993. - с.7-63.

15) Синюков В.Н. Российская правовая система. – М., 1994. – 247с.

16) Створити гармонійну національну правову систему: З виступу першого заступника Голови Верховної Ради України В.В. Дурдинця на науково-практичній конференції 7 Жовтня 1993 р.//Голос України.-1993.-жовтень-с.9-10.

17) Стретович В. Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування // Право України, 1998. - №2. - с.3-8.

18) Федоренко В. Поняття системи конституцыйного права Украъни //Право України, 2000. - №3. - с.38-43.

19) Погоріло В., Малишко М. Правова система України – стан та перспективи розвитку.//Віче.-1993.-вересень.-с.21-34.

20) Погоріло В., Малишко М. Правова система – система законодавства Украъни.//Віче.-1994-серпень.- с.86-89.

21)Онищенко Н.М. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії юридичної науки // Голос України. – 2000. – 7квітня. – с. 8-9.

[1] Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов, 1987. – с.30.

[2] Алексеев С.С. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – М.: Норма, 1998. – с. 463.

[3] Карбоньэ Ж. Юридическая социология. – М., 1986. – с. 176.

[4] Див.:Friedman L.E. The Legal System. – N.Y., 1975; Kevelson R. The Law as a System of Signs. – N.Y., 1988.

[5] Онищенко Н.М. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії юридичної науки // Голос України. – 2000. – 7квітня. – с. 8.

[6] Тихомиров Ю.А. Правовая система развитого соцыализма // Сов. Государство и право. – 1979. – с. 223.

[7] Алексеев С.С. Право на пороге нового тисячелетия. – М.: Статут, 2000. – с. 57.

[8] Матузова Н.И., Малько А.В. Теорія государства и права. – М., 1997. – с. 159.

[9] Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов, 1987. – с.26.

[10] Вчені взагалі дотримуються думки, що перелік елементів правової системи є невичерпним. Див.: Пиголкин А.С. Общая теория права. – М.: МГТУ ім. Н.Э.Баумана, 1996. – с. 263.

[11] Явич Л.С. Сущность права. – Ленінград, 1985. – с. 41.

[12] Синюков В.Н. Российская правовая система. – М., 1994. – с. 19.

[13] Проблемы общей теории права и государства / Под ред. Нерсесянса В.С. – М.: Норма, 2001. – с. 283.

[14] Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Навч. пос. – 5-те видання. – К.: Атака, 2001. – с.117.

[15] Рене Давид. Основные правовые системы современности: Пер. с франц. - М.: Международные отношения, 1999. - с.18.

[16] Алексеев С.С. Теория государства и права.-М.:Норма.-2000.-с.509-510.

[17] Саидов А.Х. Введение в правовые системы современности.-Ташкент, 1988. - с.39.

[18] Синюков В.Н. Російська правова система.-М.:, 1994.,-с.167

[19] Онищенко Н.М. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії юридичної науки //Голос України. - 2000. - 7 квітня.-с.9.

[20] Погоріло В., Малишко М. Правова система України – стан та перспективи розвитку.//Віче.-1993.-вересень.-с.21.

[21] Погоріло В., Малишко М. Правова система України – стан та перспективи розвитку.//Віче.-1993.-вересень.-с.25

[22] Опришков В.Ф. Систематизація законодавства України – новий стан його вдосконалення.//Віче.-1999.-листопад.-с.87.

[23] Давид Р. Основные правовые системы современности: Пер. с франц.-М.:Международные отношения, 1999.-с.21.

[24] Синюков В.Н. Российская правовая система.-М.,1994.-с.167.

[25] Створити гармонійну національну правову систему: З виступу першого заступника Голови Верховної Ради України В.В. Дурдинця на науково-практичній конференції 7 Жовтня 1993 р.//Голос України.-1993.-жовтень-с.9.

[26] Стретович В. Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування.// Право України-1998.-№2.-с.3.

[27] Федоренко В. Поняття системи конституційного права України.// Право України.-2000.-№3.-с.40.