Курсовая работа: Правова організація працевлаштування громадян

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра цивільно-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни : Трудове право

на тему : Правова організація працевлаштування громадян

Виконала :

студентка IV курсу

Групи ПД-4.1

Кіяніцина О. С.

Перевірив :

Професор

Бура Н.А.

Київ – 2006

План

Вступ

I.Поняття та організаційні форми працевлаштування...............................4

II.Нормативно-правові акти по працевлаштуванню громадян .................6

III.Органи , які забезпечують зайнятість населення ..................................9

IV.Порядок проведення працевлаштування громадян ..............................16

V.Державні гарантії працевлаштування населення ...................................28

Висновок ....................................................................................................33

Список використаної літератури .............................................................34

Вступ

Життя людини в суспільстві тісно пов’язане з її трудовою діяльністю , спрямованою на отримання й використання матеріальних благ .

Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому становище людини . Тому таке важливе право, як право на працю знаходить своє формулювання у Конституції України .

Зокрема статтею 43 Конституції України визначено, що кожен громадянин Ук­раїни має право на працю. Це означає наявність мож­ливості для кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджуєть­ся, можливості вільно обирати вид діяльності, про­фесію, місце роботи відповідно до своїх здібностей і бажань. «Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-техніч­ного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.» Це положення Кон­ституції в загальних рисах визначає державну політи­ку в сфері забезпечення зайнятості і гарантій реалі­зації права громадян на працю.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України визначає Закон Украї­ни «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року зі змінами і доповненнями, інші законодавчі акти, прий­няті відповідно до цього закону, а також глава ІП-А Кодексу законів про працю «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників».

I . Поняття та організаційні форми працевлаштування

Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому значеннях . Працевлаштування – це система організаційних, економічних, та правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення.

У широкому значенні працевлаштування об’єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству , включаючи самостійне забезпечення себе роботою , в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємство, фермерство.

У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності , які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування.

1. працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

2. громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підпри­ємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;

3. обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в державних органах та об'єд­наннях громадяни; проходять службу в Збройних Силах, Службі безпеки, Прикордонних військах, військах внутрішніх справ і цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

4. направлені на виконання оплачуваних громадських ро­біт; проходять професійну підготовку, перепідготовку і підви­щення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах, професійних навчаль­но-виховних і вищих навчальних закладах;

5. працюючі громадя­ни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, викону­ють функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Цей перелік не є вичерпним , оскільки законодавством можуть передбачатись й інші категорії зайнятого населення[1] .

З норм трудового законодавства України можна визначити такі організаційно-правові форми працевлаштування громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства:

а) укладення громадянами трудових договорів в індивідуальному порядку;

б) укладення громадянами трудових договорів при організованому наборі;

в) переведення працівників за їхньою згодою на інші підприємства, організації, установи;

г)укладення трудового договору за направленням Державної служби зайнятості України;

Відносини між державою і громадянами з приводу зайнятості основуються на захисті і гарантуванні права кожного з них на працю.

I . Нормативно-правові акти по працевлаштуванню громадян

Трудовівідносини за своєю природою є досить складними, а тому регулюються за допомогою численних нормативних актів як національного так і міжнародного права .

У Конституції України , зокрема статтею 43 визначено, що кожен має право на працю , і держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відпо­відно до суспільних потреб .

Наступним нормативно – правовим актом є Кодекс законів про працю, він визначає правові засади , гарантії здійснення громадянами України їх конституційного права на працю та розпоряджатись своїми здібностями до продуктивної праці .

Окремі положення, які віднесені до законодавства про зай­нятість, містяться у главі ПІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників».

викладені основні принципи державної політики зайнятості населення, регулювання та організація зайнятості, визначення підходящої роботи та інші важливі питання .

Суттєве значення для регулювання відносин зайнятості мають також підзаконні нормативно-правові акти, зокрема, відповідні укази Пре­зидента України, постанови Кабінету Міністрів Ук­раїни, нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України та деяких інших цент­ральних органів виконавчої влади.

Питанню працевлаштування багато уваги приділено і у міжнародно-правових актах , серед яких слід згадати Загальну декларацію прав людини прийнятою Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року , в якій сказано, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи та на захист від безробіття.

У свою чергу, статтею 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права , прийнятого Генеральною асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, передбачено, що держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки для забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави — учасники цього пакту з метою повного здійснення такого права, включають програ­ми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні й еко­номічні свободи людини.

У свою чергу, Європейська соціальна хартія вста­новлює, що з метою здійснення права на працю її учасники зобов'язуються: вважати однією зі своїх найголовніших цілей і одним із найголовніших обо­в'язків досягнення і підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досяг­нення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби пра­цевлаштування для всіх працівників або забезпечи­ти їх функціонування; забезпечувати належну про­фесійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Крім цього, сьогодні важко собі уявити законо­давство про зайнятість без таких міжнародно-право­вих актів, як конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці (МОП), які встановлюють міжнародні стандарти у сфері працевлаштування та зайнятості .

Серед них можна згадати Конвенцію № 2 «Про безробіття» 1919 року, Конвенцію №29 «Про примусову чи обо­в'язкову працю» 1930 року, Конвенцію № 105 «Про ліквідацію примусової праці» 1957 року, Конвенція 1958 р. № 111 <Про дискримінацію в галузі праці і зайнятості>, Конвенцію № 122 «Про політику у галузі зайнятості» 1964 року, Конвенцію № 142 «Про професійну орієнтацію і про­фесійну підготовку у галузі розвитку людських ресурсів» 1975 року, Конвенцію № 159 «Про профе­сійну реабілітацію та зайнятість інвалідів» 1983 року, які ратифіковані Україною.

Конвенція 1958 р. № 111 про дискримінацію в галузі праці і зайнятості містить достатньо гнучкі і загальні положення, що стосуються дискримінації в галузі праці і занять, які б грунтува­лися на відмінностях раси, кольору шкіри, статі, релігії, по­літичних поглядів, соціального походження і національної на­лежності.В цій Конвенції передбачається, що країни, які її ратифікували, проводять політику ліквідації дискримінації відповідно до умов і практики країни, скасовують або змінюють будь-які законодавчі положення, що не відповідають цій політиці, і вживають заходів, які можуть сприя­ти в загальній практиці рівності можливостей і звернень.

Згідно з Конвенцією № 122 «Про політику в галузі зайнятості» 1964 року кожна дер­жава — учасник цієї Конвенції здійснює активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Причому вказана політика має на меті забезпечення роботи для всіх, хто бажає працювати ; щоб ця робота була якомога продук­тивнішою; була свобода вибору зайнятості і можливості для кожного працівника здобути підготовку та використовувати свої навички і здібності для виконання роботи, до якої він придат­ний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного чи соціаль­ного походження .

Рекомендація 1962 р. № 117 про професійне навчання передбачає створення національних систем професійного навчан­ня, регламентує їх планування і управління, встановлює заходи щодо професійної орієнтації та відбору, допрофесійної підготов­ки, організації самого навчання тощо, тобто фактично пропо­нує детальний план державних заходів щодо організації профе­сійного навчання.[2]

Огляд нормативних актів у сфері працевлаштування та зайнятості свід­чить про те, що багато держав прагне розробити заходи по забезпеченню повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості , надання рівних прав всім хто бажає працювати незалежно від статі, раси, віросповідання .

III . Органи , які забезпечують зайнятість населення

Перш за все зайнятість населення забезпечується державою , шляхом прове­дення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добро­вільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприєм­ництва. При цьому державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких законодавче визначених принципах :

У забезпеченні зайнятості та організації працевлаштування населення, реалізації державної політики зайнятості , соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян беруть участь державні органи двох видів : загальні та спеціальні .

Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладається на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях .

Статтею 19 Закону України «Про зайнятість на­селення» Державна служба зайнятості має права :

— одержувати від підприємств, установ і органі­зацій незалежно від форм власності статистичні дані по наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прий­нятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивіль­нення працівників;

— розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад народних депутатів пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

— направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби

зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

— направляти безробітних громадян за їх ба­жанням на оплачувані громадські роботи;

— укладати за дорученням підприємств, установі організацій всіх форм власності договори з грома­дянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вар­тості проїзду, добових, а також надавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці зарахунок коштів підприємств, установ і організацій;

— оплачувати вартість професійної підготовкиосіб, працевлаштування яких потребує здобуття но­вої професії (спеціальності), а також установлюватиїм на період навчання стипендії у розмірах, передбачених законодавством України;

— вносити пропозиції до місцевих Рад народних депутатів про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;

— компенсувати до 50 відсотків витрат підпри­ємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Державну службу зайнятості покладено такі обов'язки :

1. аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робо­чу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

2. консультуваннягромадян,власників підприємств, установ і організацій або уповноваже­них ними органів, які звертаються до служби зайня­тості, про можливість одержання роботи і забезпе­чення робочою силою, вимоги, що ставляться допрофесії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

3. ведення обліку вільних робочих місць і грома­дян, які звертаються з питань працевлаштування;

4. надання допомоги громадянам у підборі підхо­дящої роботи і власникам підприємств, установ,організацій або уповноваженим ними органам удоборі необхідних працівників;

5. організація при потребі професійної підготов­ки і перепідготовки громадян у системі служби зай­нятості або направляння їх до інших навчальних

6. закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчан­ня;

7. надання послуг з працевлаштування та про­фесійної орієнтації працівникам, які бажають зміни­ти професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками
високооплачуваної роботи, зміною умов і режимупраці тощо), вивільнюваним працівникам і незайня­тому населенню; .

8. реєстрація безробітних;

9. участь у підготовці перспективних і поточнихдержавних і територіальних програм зайнятості тазаходів щодо соціальної захищеності різних груп на­селення від безробіття.

IV . Порядок проведення працевлаштування громадян

Працевлаштування громадян за сприяння Дер­жавної служби зайнятості населення починається зі звернення громадян до цієї служби . В результаті звернення громадянина до служби зайня­тості між ними виникають правовідносини, що пород­жують певні права і обов'язки обох сторін, наслідком яких є конкретні дії по підшуканню підходящої роботи.

До Державної служби зайнятості мають право зверта­тися за безплатним сприянням у працевлаштуванні всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Громадяни, які звернулись до служби зайнятості , мають право на отримання відповідної інформації, а та­кож консультації щодо професійної орієнтації.

Незайняті громадяни (в тому числі особи, які доглядають за інвалідом І гру­пи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закла­ду потребує постійного стороннього догляду), інвалі­ди та пенсіонери, які звертаються до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлашту­ванні, підлягають реєстрації у цій службі.

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до Державної служби зайнятості, підлягають обліку.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється Дер­жавною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно про­живають в Україні, — тільки за наявності постійної прописки. У разі відсутності у громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видається житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця постійного проживання (реєстрації) особи, якщо паспорт пере­буває в органах внутрішніх справ на оформленні, переоформленні, а також свідоцтва про народження та довідки з житлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самоврядування із зазначенням місця проживання (постійної або тимчасової пропис­ки) для громадян до 16 років. У разі відсутності тру­дової книжки громадянин, який вперше шукає робо­ту, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці — військовий квиток.

Випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здій­снювалась за державним замовленням, яким відмовлено у при­йнятті на роботу за місцем призначення, подають направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштуван­ня, форми якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992.

Випускники професійно-технічних училищ пред'являють довідку про надання можливості самостійного працевлаштуван­ня. При відсутності у них такої довідки їм надаються протягом календарного року з дня закінчення навчання консультаційні послуги.

Громадяни, які втратили роботу в колективних сільськогос­подарських підприємствах, у тому числі звільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пред'являють довідку про вихід із складу членів сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського колективу, сільськогосподарського ак­ціонерного товариства, видану цим підприємством, кооперати­вом, товариством.

Особи, які одержують пенсію, пред'являють пенсійне посві­дчення або посвідчення інваліда.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток,, бути зареє­стровані як такі, що шукають роботу, за згодою од­ного з батьків або осіб, що їх замінюють.

Реєстрація громадян як таких, що шукають роботу, здійснюєть­ся Державною службою зайнятості за заявою грома­дян незалежно від часу втрати роботи.

Водночас для деяких категорій працівників встановлено окремі вимоги щодо часу їх реєстрації як таких, що шукають роботу та подання документів , а саме:

— працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі змінами в організації вироб­ництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганіза­цією або перепрофілюванням підприємств, установ і організацій, скороченням чисельності або штату пра­цівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України), повинні бути зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі ,

що шукають роботу, протягом семи кален­дарних днів після звільнення;

- громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випад­ку на виробництві або настання професійного захворювання і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, реєструються у державній службі за­йнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календар­них днів після звільнення.

— працівники, звільнені з підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності у зв'язку з відселенням або самостійним

переселенням з тери­торії радіоактивного забруднення, реєструються у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом одного місяця після звільнення;

— військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію , реєструються у Дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з дня по­ставлення на військовий облік військовими комісарі­атами .

Громадяни, які протягом семи календарних днів не зареєст­рувалися у державній службі зайнятості через хворобу чи з ін­ших поважних причин, повинні звернутися до центру зайнято­сті на наступний день після хвороби чи іншої поважної причи­ни і зареєструватися як такі, що шукають роботу. У разі порушення цього строку вони втрачають передбачені законо­давством особливі гарантії, а умови виплати допомоги по безро­біттю та її розмір встановлюються на загальних підставах.

Громадяни, що зареєструвалися в Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, ма­ють право на отримання безоплатної професійної орі­єнтації, консультації, одержання відповідної інфор­мації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.

Громадянам, зареєстрованим у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підби­рається «підходяща робота».

Визначення підходящої роботи міститьсяу статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з якою для громадян, що втратили роботу і заробіток (трудовий дохіді. підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної сфери за минулий місяць. При пропозиції підходя­щої роботи враховується трудовий стаж громадяни­на за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періо­ду безробіття.

В свою чергу, для громадян, які впер­ше шукають роботу і не мають професії (спе­ціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує по­передньої перепідготовки чи підвищення кваліфі­кації, а в разі неможливості її надання — інша оп­лачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконува­ли за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

У разі неможливості на­дання громадянинові роботи за професією (спеціаль­ністю) протягом шести місяців безробіття підходя­щою вважається робота, яка потребує зміну професії (спеціальності) з урахуванням здібностей,здоров'я громадянина і колишнього досвіду, доступ­них для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності). При зміні громадяна­ми професії (спеціальності) за направленням дер­жавної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи. Закон та­кож передбачає право місцевих Рад народних депу­татів встановлювати транспортну доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють со­ціальний захист населення.

Громадяни, зареєстровані у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби. Процес працевлаштування громадян за сприяння Державної служби зайнятості після їх реєстрації як таких, що шукають роботу, та пошуку для них «підходящої роботи» продовжується через надання громадянину направлення на роботу, на підставі якого він та роботадавець укладають трудо­вий договір.[5]

У випадку необхідності, а саме у разі: неможливості підібрати підходящу ро­боту через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити ква­ліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відпо­відає професійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою про­фесією; пошуку роботи вперше і відсутності про­фесії (спеціальності) — особам, що зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, забезпечується надання професійної підго­товки, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб.

Виходячи із принципу свободи праці, правовідносини зі службою працевлаштування завжди можуть бути при­пинені за ініціативою громадянина. Він може відмови­тись від послуг по працевлаштуванню як до отримання направлення на роботу, так і після нього.

Направленняна роботу є рекомендацією для власника або уповнова­женого ним органу прийняти громадянина на роботу, за винятком випадків направлення на роботу в межах вста­новлених квот, згідно укладених контрактів випускників вузів , коли воно зобов'язує роботодавця прий­няти громадянина на роботу. Тому власник або уповно­важений ним орган теж може відмовити у працевлашту­ванні направленого громадянина, наприклад, на підставі його невідповідності за професійними якостями чи за станом здоров'я роботі, вказаній в направленні.

Процес працевлаштування закінчується укладенням трудового договору громадянина з власником або упов­новаженим ним органом. Процес працевлаштування не обмежується конкретни­ми строками. Працевлаштування триває до того часу, поки громадянин не буде влаштований на роботу або навчання.

З обліку в службі зайнятості можуть бути зняті тільки ті громадяни, які в період підшукання їм підходя­щої роботи відмовились від двох пропозицій. Протягом шести наступних місяців (для громадян, які користують­ся пільгами щодо працевлаштування, — протягом трьох місяців) їм надаються лише консультаційні послуги. Після закінчення цього строку такі громадяни можуть повтор­но зареєструватись у службі зайнятості як такі, що шука­ють роботу.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відпо­відних рад за участю державної служби зайнятості для забезпе­чення тимчасової зайнятості населення організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності і за договорами на інших підприємствах.

Громадські роботи — це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітних або частково незайнятих грома­дян, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки. Вони організуються з метою

тимчасової роботи гро­мадян, які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробіт­них, а також юнаків до призову їх в Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і тери­торіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали значну перерву в професійній діяльності у зв'язку із тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатними чле­нами сім'ї тощо.Порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Ка­бінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

Оплачува­ні громадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямо­ваність і сприяти соціальному розвитку регіону.

До видів робіт, які можуть застосовуватися під час організа­ції оплачуваних громадських робіт, належать благоустрій та озеленення територій населених пунктів, зон відпочинку і туриз­му; підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів, спортивних майданчиків, закладів культури і охорони здоров'ябудинків дляосіб похилого віку та інвалідів ); будівництво шляхів, водопровідних, каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших господарських споруд; землевпорядні та ме­ліоративні роботи; виконання сільськогосподарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання врожаю, сінокосіння); окремі види робіт на овочевих базах; виконання вантажно-роз­вантажувальних робіт на залізницях; догляд за особами похило­го віку та інвалідами, а також догляд за хворими в закладах охоро­ни здоров'я; збирання та заготівля лікарських рослин і ягід; інші доступні види трудової діяльності.

Для організації оплачуваних громадських робіт можна вико­ристовувати на договірній основі тимчасову роботу на підпри­ємстві на строк до двох місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця.

Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності).

Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві дер­жавні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад створю­ють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місцевого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнуч­кими формами зайнятості, а також вивчають умови та порядок створення таких робочих місць на інших підприємствах, незалеж­но від форм власності і господарювання.

Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організацуо оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності, визначають види оплачуваних громад­ських робіт та їх обсяги і доводять їх до підприємств. Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності.

Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати договори про організацію оплачуваних громадських робіт з підприємствами усіх форм власності. На підставі укладених договорів держав­ною службою зайнятості здійснюється направлення громадян на оплачувані громадські роботи.

З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних гро­мадських роботах, підприємства укладають строкові трудові до­говори з правом їх продовження за погодженням сторін до вирі­шення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.

Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських роботах, тривалість робочого часу встановлюється відповідно до законо­давства про працю України. При цьому до оплачуваного робо­чого часу громадянина , зайнятого на оплачуваних громадських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру зайнятості.

Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розірва­ти договір у разі, коли однією з сторін не виконуються встанов­лені договором умови.

Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фонду сприяння зайнятості населення та коштів підприємств, для яких ці роботи виконуються.

Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встанов­леної законодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до за­робітної плати.

Також організовуються сезонні робіти. Сезонними вважаються роботи, які через природ­ні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом пев­ного періоду (сезону), але не більше 6 місяців.

Сезонні роботи організуються підприємствами за сприянням державної служби зайнятості і місцевих органів виконавчої вла­ди для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного розвитку. Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах.

Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у дер­жавній службі зайнятості як безробітні. При направленні на під­приємство заповнюється картка персонального обліку громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи . Не допускається направ­лення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.

Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згід­но з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві .

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання пра­цювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на се­зонну роботу, зазначаються номер договору між центром зайня­тості і підприємством та дата початку роботи.

Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем по­стійного проживання . [6]

Поряд з правами і державними гарантіями по працевлаштуванню, матеріаль­ної і соціальної підтримки громадян в період безробіття законодавство України передбачає для них певні обо­в'язки, а також встановлює відповідальність за їх неви­конання.

Перш за все, громадяни повинні сприяти своєму пра­цевлаштуванню відповідно до рекомендацій служби зай­нятості. Вони повинні періодично з'являтись в органи служби зайнятості для перереєстрації і повідомляти про влаштування на тимчасову, сезонну чи постійну роботу в період одержання допомоги по безробіттю.

Відповідальність за невиконання обов'язків передбачає:

—припинення виплати допомоги по безробіттю у разі її одержання обманним шляхом і зняття з обліку в службі зайнятості;

— припинення виплати допомоги по безробіттю на строк до 3-х місяців у випадку:

а)приховування від служби зайнятості відомостей про влаштування на тимчасову роботу в період одержання цієї допомоги;

б)порушення безробітним умов його реєстрації та пе­ререєстрації як безробітного;

в)відмови від 2-х пропозицій підходящої роботи;

г)відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості;

д)припинення навчання у навчальному закладі підви­щення кваліфікації та перепідготовки без поважних при­чин.

Громадяни мають право оскаржити дії працівників дер­жавної служби зайнятості до відповідного вищестоящого за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

V . Державні гарантії працевлаштування населення

Державні гарантії працевлаштування населення закріплені в статтях 4 і 5 Закону України “Про зайнятість населення “. Основні державні гарантії містяться в статті 4 цього закону , в ній говориться , що держава гарантує працездатному населенню у працездатномувіці в Україні:

Крім Закону України “Про зайнятість населення “,гарантії забезпечення права громдян на працю закріплені в статті 5-1 Кодексу законів про працю , дер­жава гарантує працездатним громадянам, які постійно прожи­вають на території України, вільний вибір виду діяльності: без­платне сприяння державними службами зайнятості у підборі під­ходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам дер­жавних вищих навчальних закладів; безплатне навчання безро­бітних новим професіям, перепідготовку з виплатою стипендій; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; право­вий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Законом України “Про зайнятість населення “ встановлені також і додаткові гарантії працевлаштування для окремих категорій населення . Йдеться про працездатних громадян у працездатному віці , які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці .

До них належать :

1. жінки , які мають дітей віком до 6 років ;

2. одинокі матері , які мають дітей віком до 14 років або дітей – інвалідів ;

3. молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилися зі строкової військової або альтернативної ( невійськової ) служби та якій надається перше робоче місце , діти ( сироти ) , які залишились без батьківського піклування , а також особи , яким виповнилось 15 років і які за згодою одного з батьків чи особи , що їх заміняє , можуть як виняток прийматись на роботу особи передпенсійного віку ( чоловіки з досягненням 58 років, жінки – 53 років) ;

4. особи , звільнені після відбуття покарання чи примусового лікування ;

5. інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Згідно з п. 1 Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 , броня – це кількість робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту ; квота робочих місць – це закріплена норма робочих місць , в тому числі з гнучкими формами зайнятості , у відсотках до кількості робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту .

У межах броні місцеві державні адміністрації , виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту . Квота робочих місць встановлюється стосовно кожної категорії громадян , які потребують соціального захисту .

Квоти зменшуться або взагалі не встановлюються лише у разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що пе­ревищує встановлену квоту.

Крім Закону України «Про зайнятість населен­ня», деякі законодавчі акти України встановлюють і додаткові гарантії щодо працевлаштування окремих верств населення, наприклад статті 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлюють також додаткові гарантії в Україні для інвалідів.

Згідно зі вказаним Законом для підприємств , установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в Україні встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо пра­цює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робо­чого місця. Зазначені робочі місця інвалідів повинні відповідати вимогам Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 3 травня 1995 року № 314.

Висновок

Підсумовуючи викладене, треба зазначити, що система працевлаштування в Україні пройшла етап свого становлення в умовах ринку і на сучасному етапі потребує подальшого вдосконалення. Вдоскона­лення системи працевлаштування вимагає, в першу чергу, вдосконалення його правового регулювання, включаючи необхідність прийняття Верховною Ра­дою України нового Трудового кодексу України, нової редакції Закону України «Про зайнятість на­селення», оновлення відповідних підзаконних норма­тивних актів з питань працевлаштування та приве­дення в цілому законодавства України з питання працевлаштування у відповідність з міжнародно-правовими актами. Вирішення зазначеного питання в умовах стабілізації та поступового росту економіки України, поряд із проведенням відповідних організа­ційних заходів, допоможе ефективніше вирішувати в Україні проблему зайнятості та працевлаштування населення.

Література

1. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1998 р. – К.: Преса України , 1997 р.- 80 с.

2. Кодекс законів про працю України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 15 серпня 2005 р.– К.: вид.Паливода А.В.,2005.- 112 с.

3. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань .- К.: видавництво А.С.К. 2003. – 1024 с.

4. Закон України “Про зайнятість населення “ від1 березня 1991 року

5. Гирич О.Г. – Трудове право : Курс лекцій .- К. : ТП Пресс, 2003. – 208 с.

6. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. – Трудове право україни : Підручник ,2-ге видання ,- К.: Т-во “ Знання “, КОО, 2001. - 564 с.

7. Прокопенко В.І. – Трудове право України : Підручник . видання третє. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.

8. Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

9. Трудове право України : за ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Концерн “ Видавничий Дім “ Ін Юре “, 2004. – 536 с.

[1] Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

[2] Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

[3] Закон України “Про зайнятість населення “ від 1 березня 1991 року

[4] Кодекс законів про працю України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 15 серпня 2005 р.– К.: вид.Паливода А.В.,2005.- 112 с.

[5] Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

[6] Прокопенко В.І. – Трудове право України : Підручник . видання третє. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.