РЕФЕРАТ
На тему: «Українське та міжнародне законодавство з питань права інтелектуальної власності»
ПЛАН
Вступ
1. Поняття права інтелектуальної власності;
2. Законодавство України про інтелектуальну власність;
3. Міжнародні нормативно-правові акти з питань інтелектуальної власності;
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Давно відомо, що інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації, і означає результати інтелектуальної творчості людини.
Інтелектуальна власність є нематеріальною категорією і регулює здебільшого нематеріальні відносини між суб’єктами права інтелектуальної власності.
Як юридична категорія інтелектуальна власність складається з таких категорій: авторське право, яке включає в себе такі поняття як літературні, музичні, художні твори, комп’ютерне програмне забезпечення тощо; та промислову власність – тобто патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та ін.
З розвитком категорії права інтелектуальної власності виникла необхідність у її детальному визначенні та захисті, як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівні.
Так, з цією метою створюється відповідна нормативна база у кожній державі. На міжнародному рівні інтелектуальна власність захищається законодавством міжнародних організацій. Такими організаціями є наприклад Всесвітня організація інтелектуальної власності та Світова організація торгівлі.
Міжнародними організаціями прийняті такі акти з регулювання та охорони права власності:
- Паризька конвенція про охорону промислової власності;
- Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів;
- Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх форм.
В Україні право інтелектуальної власності регулюється Цивільним кодексом України, прийнятий 16 січня 2003 року; Законом України «Про знаки на товари та послуги», Законом України «про винаходи та корисні моделі»; Законом України «про авторське право та суміжні права» та деякими іншими нормативно-правовими актами.
1. Поняття права інтелектуальної власності
Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно.
Можна вважати, що походження терміна «інтелектуальна власність» пов'язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Проте така теорія права на творчі результати найбільшого поширення вже в XIX столітті. Термін «інтелектуальна власність», започаткований у Франції широко використовується й зараз.
Отже, інтелектуальна власність - це продукт людського інтелектуальної діяльності, результат творчості, який охороняється законом. Це нематеріальна субстанція.
Право інтелектуальної власності розглядається з двох позицій: об’єктивної та суб’єктивної.
Об’єктивне право інтелектуальної власності – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.
Суб'єктивне право інтелектуальної власності — це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.
При всіх своїх характеристиках інтелектуальна власність має економічну вартість. Вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу, в залежності від того, хто нею розпоряджається. Сьогодні, найчастіше інтелектуальна власність стає важливим активом підприємства.
Компанії, які не визначили інтелектуальну власність своїм пріорітетом ризикують втратити свої переваги перед конкурентами.
Останнім часом об'єкти авторського права та суміжних прав набувають усе більшого економічного значення. Саме з ними пов'язані питання недобросовісної конкуренції. Саме тому питання, що стосуються об'єктів авторського права і суміжних прав, знайшли відображення в законодавстві держав та міжнародних організацій.
2. Законодавство України про інтелектуальну власність
Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (глава 39), Кримінального кодексу , Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та різноманітними законами та підзаконними нормативними актами.
Законами, що регулюють право інтелектуальної власності в Україні є:
- Закон України «Про авторське право і суміжні права»;
- Закон України «Про видавничу справу»;
- Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;
- Закон України «Про електронний цифровий підпис»;
- Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
- Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»;
- Закон України «Про інформацію»;
- Закон України «Про кінематографію»;
- Закон України «Про науково-технічну інформацію»;
- Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;
- Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
- Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
- Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
- Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;
- Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;
- Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
- Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;
- Закон України «Про рекламу»;
- Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»;
- Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;
- «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».
Так, наприклад Закон України «Про авторські та суміжні права» Закон складається з шести розділів. Розділ І «Загальні положення» розкриває основні поняття, використані в Законі, склад українського законодавства про авторське право і суміжні права, визначає сферу дії Закону, повноваження установи у сфері охорони авторського права та суміжних прав, застосування правил міжнародного договору, а також права іноземних осіб та осіб без громадянства.
На розвиток законодавства України про авторське право та суміжні права, виконання міжнародних зобов'язань України щодо захисту інтересів осіб, які мають ці права, захист прав та інтересів осіб, які займаються розповсюдженням примірників об'єктів авторського права і суміжних прав, та споживачів спрямований Закон України від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»- у редакції від 10 липня 2003 р.
Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться також в:
1. Відомчих нормативно-правові акти
a. Наказ Державного патентного відомства України про встановлення розміру плати за атестацію кандидатів у представники у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)
b. Наказ "Про затвердження нормативних документів, необхідних для застосування Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)"
c. Наказ "Про запровадження у вищих навчальних закладах навчальної дисципліни "Інтелектуальна власність"
d. Наказ "Про створення підрозділів з питань інтелектуальної власності"
e. Про затвердження Положення про порядок створення та головні функції тендерних комітетів щодо організації та здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти
f. Положення "Про державний реєстр представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)"
g. Наказ "Про затвердження Положення про Атестаційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності"
h. Положення про Атестаційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності
i. Порядок складання кваліфікаційних екзаменів кандидатами у представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені)
j. Положення про апеляційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності.
2. Указах Президента України:
a. Про заходи щодо охорони iнтелектуальної власностi в Українi
b. Про Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні.
3. Постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України:
a. Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності;
b. Про затвердження Концепції розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності;
c. Про затвердження Концепції легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням;
d. Про утворення Державної патентної бібліотеки;
e. Про затвердження Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених);
f. Про затвердження Порядку використання комп'ютерних програм в органах виконавчої влади;
g. Про внесення змін до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності;
h. Про внесення змін до Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності;
i. Про затвердження Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності";
У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна с учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.
За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України, при якому створений Державний Департамент інтелектуальної власності, який є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших об’єктів авторського права.
Державний департамент, згідно положення про департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності; удосконалює законодавчу і нормативну бази, міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.
Захист права інтелектуальної власності в Україні відбувається на підставі таких нормативних документів як цивільний кодекс, кримінальний кодекс та законів України щодо захисту окремих видів права інтелектуальної власності.
3. Міжнародні нормативно-правові акти з питань інтелектуальної власності
Міжнародне законодавство, що регулює питання інтелектуальної власності складається з таких нормативних актів:
- Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності;
- Всесвітня конвенція про авторське право;
- Паризька конвенція про охорону промислової власності;
- Договір про патентну кооперацію;
- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;
- Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;
- Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин;
- Договір про закони щодо товарних знаків;
- Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури;
- Найробський договір про охорону Олімпійського символу;
- Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків
- Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків;
- Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм;
- Договір ВОІВ про авторське право;
- Договір ВОІВ про виконання і фонограми;
- Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення;
- Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;
- Договір про патентне право
- Міжнародні угоди держав-учасниць СНД
a. Угода про заходи щодо охорони промислової власності і створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності;
b. Угода про співробітництво в галузі авторського права і суміжних прав;
c. Угода про взаємне забезпечення збереження міждержавних секретів в галузі правової охорони винаходів;
d. Угода про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень;
e. Угода про співробітництво по припиненню правопорушень в сфері інтелектуальної власності;
Отже, розглянемо положення деяких актів.
Бернська конвенція. На даний момент її ратифікували 147 держав світу. Найбільше визнання отримав Паризький акт 1949 р, до Україна приєдналась до Паризького акту 25 жовтня 1995 р.
Основна мета цієї конвенції: «охороняти настільки ефективно й одноманітно, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні і художні твори».
Конвенція заснована на трьох принципах: «національного режиму», відповідно до якого твори, створені в одній із країн – членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах таку ж охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам; «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від будь – яких формальних умов; і принцип «незалежності охорони», відповідно до якого володіння наданими правами і їхнім здійсненням не залежить від існування охорони в країні походження твору.
У статті 2 міститься відкритий список охоронюваних творів, що включає всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони ні були виражені. Нарівні з оригінальними твором також охороняються похідні твори, тобто твори, засновані на інших раніше існуючих творах.
Передбачається охорона як випущених, так і не випущених у світ творів, якщо їхні автори є громадянами однієї з країн — членів Союзу чи мають там звичайне місце проживання. У тому випадку, якщо вони не є громадянами держави-члена і не мають там звичайного місця проживання, вони повинні спочатку випустити свої твори у світ в члені одночасно в державі-члені і у країні, що не приєдналася до Конвенції.
Конвенція містить кілька положень матеріального характеру, що прямо надають авторам визначені виключні права: право на переклад; право на відтворення будь-яким способом і в будь-якій формі; право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів; право на передачу в ефір чи публічне повідомлення засобами бездротового чи дротового зв'язку, за допомогою гучномовця чи будь-якого іншого апарата такого роду; право на публічне читання; право на переробки, аранжування й інші зміни творів; і право на кінематографічну переробку і відтворення творів.
У відповідності зі статтею 7 загальний термін охорони, передбачений Конвенцією, складає увесь час життя автора і 50 років після його смерті. Для кінематографічних творів термін охорони минає після 50 років після того, як твір за згодою автора було зроблено доступним для загального кола громадян, або якщо цього не було зроблено, після 50 років після створення твору.
Паризька конвенція. Раніше, якщо особа бажала отримати охорону свого права в інших країнах, то їй потрібно в кожній країни отримувати охоронний документ. Це дуже і дорога процедура. Для вирішення цієї та інших проблем з права промислової власності була прийнята Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 року. Головною метою цієї конвенції є охорона промислової власності в тому числі і товарних знаків. На 2001 рік в цій Конвенції беруть участь 160 країн. Дата набуття чинності для України 25 грудня 1991 року.
Положення Конвенції поділяються на три основні групи: національний режим; право пріоритету; загальні правила. Правова охорона, що надається Конвенцією, поширюється також на громадян держав, які не приєдналися до Конвенції.
Національний режим, відповідно до Конвенції надається на основі принципу, так званої, формальної взаємності, яка полягає в тому, що держави взаємно забезпечують не рівність конкретних права, а взаємно забезпечують рівність іноземців в правах з місцевими громадянами. Іноземці отримують ті ж самі права, які надаються власним громадянам.
Конвенція зазначає про збереження товарного знаку в первісному вигляді. Останній принцип конвенційної охорони товарних знаків в незмінному вигляді “таким, яким він є”.
Стаття 6 Конвенції зазначає: “Кожний товарний знак, належним чином зареєстрований в країні походження, може бути заявленим в інших країнах Союзу і охороняється таким, яким він є”.
Здобутком Конвенції є визначення конвенційного пріоритету. Він полягає в тому, що особа, яка подала заявку на реєстрацію товарного знаку в одній із країн Союзу, користується пріоритетом і в інших країнах Союзу, тобто ця особа має переважне право на реєстрацію свого товарного знаку протягом 6-ти місяців і в інших країнах Союзу.
Конвенційним положенням є й незалежність національної реєстрації товарного знаку. Як тільки реєстрація здійснюється в одній із держав-учасниць Союзу, вона стає незалежною від можливої реєстрації знаку в будь-якій країні, включаючи країну походження. Отже, припинення чинності або анулювання реєстрації знаку в одній із країн – членів Союзу не впливає на дійсність реєстрації знаку в інших країнах-членах Союзу.
Конвенція накладає на держави – учасниці Союзу обов’язок відмовляти в реєстрації і забороняти використання знаку, який є відтворенням, імітацією або перекладом іншого знаку, що здатне викликати плутанину зі знаком, який вже зареєстровано. Охорона товарних знаків має поширюватись і на колективні знаки.
Женевська Конвенція. Прийнята 26 жовтня 1971 року. В ній беруть участь 70 держав. Щоб прийняти участь в Конвенції потрібно бути: членом ООН, або спеціалізованої установи ООН.
Охорона за Конвенцією здійснюється шляхом надання національного режиму тільки за ознакою громадянства.
Захист надається тільки від виготовлення дублікатів фонограм без згоди виробників.
Висновок
Отже,складовою частиною особливої системи права ЄС та України є інститут права інтелектуальної власності1. Його поява й розвиток міцно пов'язані з інтелектуалізацією життя людства, розвитком інформаційних технологій і культури. Створення єдиного потребує гармонізації відповідних національних законодавств держав-членів ЄС, а також поліпшення системи захисту інтелектуальних прав на міждержавному рівні.
Сьогодні все більше зростає розуміння того, що трансформація науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, чи не найважчий етап у ланцюзі, який пов'язує розробника зі споживачем.
Досвід багатьох країн, зокрема Німеччини, Франції, Данії, Фінляндії, свідчить про те, що необхідне створення організаційних структур, які можуть бути як регіональними, так і загальнодержавними;
В Україні такою організаційною структурою стала створена минулого року у філії «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» державного підприємства «Український інститут промислової власності», що стало можливим завдяки держдепартаменту інтелектуальної власності.
Що стосується законодавства України, про інтелектуальну власність, то воно є ще не досить досконалим, і містить певні розбіжності у визначенні різних категорій інтелектуальної власності. Так, наприклад, одні закони визнають право власності на об'єкти науково-технічної творчості інші — тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку.
Основним пріоритетом для розвитку українського законодавства є, на даний момент, уніфікація його з міжнародними нормативними актами європейського союзу, для подальшого ефективного розвитку та захисту прав інтелектуальної власності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Захист прав інтелектуальної власності в Україні//науково-практичний журнал «Інтелектуальна власність» 2005р.
|
