Міністерство освіти і науки України
Ужгородський національний університет
Юридичний факультет
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ СУДОВИХ СИСТЕМ ІЗРАЇЛЮ Й НІМЕЧЧИНИ
Ужгород 2010
ЗМІСТ
Розділ і. Мирові суди Ізраїлю
Розділ іі. Центральні суди Ізраїлю
Розділ ііі. Ізраїльські спеціалізовані суди
Розділ iv. Аналіз особливостей судової системи Німеччини
Список використаних джерел та літератури
РОЗДІЛ І. МИРОВІ СУДИ ІЗРАЇЛЮ
Серед ізраїльських правознавців відсутня єдина думка про чисельність судових інстанцій в Ізраїлі, проте більшість з них поділяють суди на два основних види: звичайні цивільні та спеціалізовані суди. Діяльність перших регламентується законами, прийнятими законодавчою владою. Вони діють на постійній основі, а при ухваленні рішення їх компетенція не обмежується. Спеціалізовані ж суди утворюються на основі спеціальних законів і для розгляду певного кола справ, вони схожі з звичайними цивільними судами своєю постійністю.
Звичайні цивільні суди бувають трьох рівнів. Вони відрізняються один від одного об'ємом своїх повноважень.
Мирові суди: до їхньої компетенції входить розгляд правопорушень і кримінальних справ невеликої суспільної небезпеки, термін покарання за скоєння яких не перевищує 7 років позбавлення волі або штраф, сума якого визначається судом. Вони займаються справами, пов'язаними з володінням землею, нерухомістю, об'єктами на зразок ділянок, каналів та ін., А також правом їх користування, незалежно від вартості землі та її приналежності. Крім того, в компетенцію цих судів входить розгляд цивільних позовів, наприклад, про компенсацію шкоди, оренди, позики і т.д. Мирові суди формуються рішенням міністра юстиції. Кількість суддів залежить від чисельності населення міста, в якому вони утворюються. В одному суді може розглядатися більше одноєї справи, але лише в різних залах суду. Залежно від важливості справи, суддя мирового суду має право збільшити склад суддів. Суддею мирового суду може бути будь-який випускник національного або іноземного юридичного вузу з обов'язковою практикою в області юриспруденції не менше 2 років і наявністю дозволу на такого роду діяльність.
РОЗДІЛ ІІ. ЦЕНТРАЛЬНІ СУДИ ІЗРАЇЛЮ
Центральні суди: компетенції цих судів регламентуються Законом "Про суди" 1957 р. Вони займаються будь-яким цивільними або кримінальними справами, розгляд яких не входить до компетенції мирових судів. Серед справ, які проходять через центральні суди, можна відзначити наступні:
- Кримінальні справи, покарання за вчинення яких передбачає термін від 3 років до довічного ув'язнення або штраф розміром понад 600 тис. шекелів. Серед таких злочинів, наприклад, вбивство, розбійний напад, згвалтування, торгівля наркотиками тощо;
- Справи, пов'язані з землею, яка є приватною власністю, розгляд яких не входить в компетенцію мирових судів. Треба відзначити, що питання про землю є досить актуальним і центральним у суперечці між арабами і євреями;
- Апеляції на рішення мирових судів, так як центральні суди вправі скасувати або змінити такі рішення;
- Справи, пов'язані з виборами, у тому числі скарги громадян на міністра внутрішніх справ як посадову особу, що відповідає за вибори;
- Цивільні справи, пов'язані зі спадкуванням, піклуванням, опікунством і т.д.
Хоча закон передбачає розгляд справ у центральному суді з одним суддею, пункт 15 Закону "Про суди" 1957 визначає коло справ, розгляд яких вимагає присутності не менше 3 суддів. Серед таких справ:
- Злочини, за вчинення яких передбачається покарання терміном більше 10 років, довічне ув'язнення або вища міра;
- Справи, подані на апеляцію після рішення спеціальних або мирових судів;
- Справи, які розглядаються судом у складі 3 суддів за вказівкою голови центрального суду або виконуючого його обов'язки. Центральні суди утворюються рішенням міністра юстиції, який визначає місця їхнього утворення, а також число суддів, що розглядають справи в даних судах. У цих судах може працювати будь-який суддя, який пропрацював не менше 4 років у мирових судах. Закон перераховує певні вимоги до кандидатів на посаду судді, серед них, наприклад те, що кандидат повинен бути зареєстрований в якості адвоката і займатися адвокатською діяльністю або мати стаж роботи в якості викладача в юридичному вузі. Оскаржувати рішення центрального суду можна тільки у Верховному суді в двох випадках: за згодою голови Верховного суду або одного з його суддів, або у випадку якщо рішення центрального суду містить положення про можливість апеляції.[1]
Вищий суд Ізраїлю є органом першої інстанції, він діє на основі спеціального закону і формується парламентом країни (Кнесетом). Законом визначається також обсяг повноважень суду та його склад. Він включає 14 суддів, які обирають, у свою чергу, голову суду. Для розгляду справ необхідна присутність не менше трьох суддів, при цьому голова суду має право збільшити склад засідають до 5 або 6, в залежності від складності справи, що розглядається.
Необхідно підкреслити що назва Вищого суду змінюється в залежності від виду справ, які він розглядає. Так, якщо суд розглядає апеляцію, він носить назву Апеляційного суду, а якщо об'єктом його розгляду є скарги громадян на державні органи, то він називається Вищим судом юстиції. Останній діє на основі Закону "Про суди" 1957 р. і положення "Про суди" 1940 р. Крім того, в Ізраїлі досі діють регламенти Вищого суду від 1937 р., які регулюють внутрішній розпорядок суду. Ст. 7 (а) Закону "Про суди" 1957 закріплює повноваження Вищого суду юстиції. Вищий суд займається справами, розгляд яких не входить до компетенції інших судів.
Членом Вищого суду може бути будь-який суддя, стаж роботи якого не менше 5 років, а також зареєстрований адвокат зі стажем роботи не менше 10 років, 5 з яких він пропрацював у суді. Крім того, викладачі права і будь-який працівник органів правосуддя можуть стати членами Вищої суду на підставі спеціального розпорядження міністра юстиції.
РОЗДІЛ ІІІ. ІЗРАЇЛЬСЬКІ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СУДИ
Спеціалізовані суди утворюються на підставі спеціального закону та для розгляду певних справ. Наявність цих судів відображає специфіку ізраїльського суспільства, де існують різні релігійні та етнічні течії, визнані державою.
Серед спеціалізованих судів можна виділити наступні:
- Релігійні суди, які підпорядковуються міністерству у справах релігії і бувають двох рівнів: первинні спеціалізовані суди та апеляційні суди, які розглядають спірні скарги на рішення перших. Їх діяльність регламентується нормами релігійного права. У євреїв суди називаються Божими судами, у мусульман - шаріатськими, а у кожного з християнських течій є свій церковний суд. До 1964 р. справи друзів (своєрідна мусульманська течія) вирішувалися в мусульманських шаріатських судах, а після визнання їх окремими вони утворили свої шаріатські суди. До компетенції релігійних судів входить вирішення питань у галузі сімейного права. Треба підкреслити, що закон надає громадянам право вибору суду для вирішення своїх справ;
- Військові суди, які поділяються на суди для військовослужбовців та надзвичайні суди. Весь персонал перших складається з офіцерів з юридичною освітою. Вони розглядають справи, вчинені військовослужбовцями, такі як відхилення від військової служби або порушення військового статуту. Серед такого роду судів є спеціальний для вищих чинів армії, морські суди, які формуються тільки під час війни. Надзвичайні суди утворюються під час надзвичайного стану і розглядають справи, які стосуються державної безпеки. Ці суди наділені такими ж повноваженнями, як мирові і центральні суди. Військові суди відрізняються тим, що вони відносяться до міністерства оборони, а не до міністерства юстиції;
РОЗДІЛ
IV
. АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ СУДОВОЇ СИСТЕМИ НІМЕЧЧИНИ
Німеччина — одна з небагатьох країн Європи, яка, виходячи з філософського погляду про поділ державної влади на три складові гілки, конституційно проголосила суди як судову владу (ст. 92 Основного закону ФНР). Судова система Німеччини – унікальна тим, що вона побудована за територіально-галузевим принципом і являє собою автономні, з внутрішньо ієрархічними рівнями судової піраміди. Конституційною основою такої організації є ст. 95 Основного закону ФРН, яка зафіксувала галузеву юрисдикцію вершини судових організацій, які здійснюють ці функції. Згідно з частиною першою зазначеної статті в федерації засновуються: Федеральна судова палата, Федеральний адміністративний, Федеральний фінансовий, Федеральний трудовий, Федеральний соціальний суди як вищі судові інстанції. Кожна з пірамід має ієрархічні структури різних рівнів і поєднує суди земель (складові частини країни) та Федерації. Однак треба зауважити спочатку, що самостійність ієрархічних організацій галузевих судів не є перешкодою однаковості в правозастосуванні. Про це потурбувався мудрий німецький законодавець, який у частині третій тієї ж ст. 95 указав на те, що для забезпечення єдності правосуддя створюється з'єднаний сенат для зазначених судів. Це не стільки структурна установа, скільки процедурне зібрання керівників вищих галузевих судів і суддів цих судів, які займаються правовою проблемою на рівні своєї галузевої юрисдикції. Слід звернути увагу ще на одну концептуальну ознаку судоустрою - територіальна організація судової системи у багатьох випадках не співпадає з адміністративно-територіальним поділом держави, особливо в галузях спеціальної юрисдикції. Більше того німці географічно поділили розташування центрів галузевих юрисдикцій судової системи країни. Наприклад, Федеральний конституційний і Федеральний верховний суд — у Карлсруе, Федеральний суд з трудових справ і Федеральний суд з соціальних справ — у Касселі, Федеральний адміністративний суд — у Берліні, Федеральний фінансовий суд — у Мюнхені[2]
.
Основна кількість справ розглядається в судах звичайної (загальної) юрисдикції, які становлять різноманітну систему цивільної і кримінальної юрисдикції. Можна сказати, що ця система складається з чотирьох рівнів судів і усередині себе ще має розгалуженість. До того ж блок судів цивільної юрисдикції не збігається з блоком судів кримінальної юрисдикції, що значно відрізняє організацію судів звичайної юрисдикції в Німеччині від організації судів загальної юрисдикції в Україні, коли розгляд майже всіх судових справ акумульований в одних судах.
У позовній юрисдикції з цивільних справ існує два види судів першої інстанції: дільничні суди (їх в об'єднаній Німеччині 551) і земельні суди (лангерихти — їх 94). Судочинство у дільничних судах здійснюється суддею-професіоналом одноособово, а з деяких питань судової компетенції рішення також може приймати рехтспфлегер — це чиновник Міністерства юстиції, який працює у суді і може приймати рішення у справах так званої добровільної (позапозовної юрисдикції). Цю процедуру німецькі вчені йменують ще "превентивним правосуддям". Особливість цієї частини судочинства полягає в тому, що законодавство Німеччини не передбачає права апеляційного оскарження прийнятого рішення до суду вищого рівня.
До добровільної юрисдикції віднесені питання опіки і піклування, спадщини, ведення реєстрів (торговельного, об'єднань, майнових прав подружжя), конкурсного впровадження. Поряд з питанням добровольної юрисдикції в цій судовій ланці здійснюється судочинство у питаннях виконання судових рішень і у питаннях, для яких законодавець визначив спрощений порядок розгляду справ про стягнення заборгованості.
Всі зазначені питання може вирішувати суддя або рехтспфлегер. Як правило, це робить останній. Якщо у рехтспфлегера виникають складнощі у правовому вирішенні питань йогокомпетенції, він повинен передати це питання на вирішення судді. Крім того, рішення цього чиновника юстиції може бути оскаржено до судді, який в разі визнання такого акту невірним повинен постановити нове, але вже своє рішення. Однак у всіх випадках, в яких суддя дільничного суду поділяє компетенцію з рехтспфлегером, його рішення є остаточним і апеляційному оскарженню не підлягає. Крім позапозовної юрисдикції, до компетенції дільничного суду належать також деякі питання позовного судочинства і питання шлюбу та сім'ї. Ці питання вже вирішує тільки суддя, і його рішення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. В першій інстанції у позовному порядку розглядаються майнові суперечки на суму до 10 000 німецьких марок, спори з питань найму, стягування боргу на суму не більш 3000 німецьких марок, спори з комерційних питань та деякі інші.
Справи з питань сім'ї ташлюбу розглядаються спеціальним відділенням дільничних судів. У цих судах поєднуються питання позовної юрисдикції (майнові суперечки між подружжям або між батьками і дітьми) і позапозовної юрисдикції (наприклад, здійснення батьківських прав, місце житла дитини).
Всі справи суддя розглядає одноособово. Апеляційні скарги на рішення з питань сім'ї та шлюбу, а також з деяких майнових питань, зазначених у законі, надходять до Верховного суду землі, інші рішення в галузі, позовних юрисдикцій — до земельного суду (ландгерихт)[3]
.
Другий рівень судів, які віднесені до судів першої інстанції, — земельні суди, хоча в цьому ж суді є підрозділи (палати), які займаються розглядом апеляцій на рішення суддів дільничних судів, про що вже йшлося. Розгляд справ у земельних судах першої інстанції організований з врахуванням деяких галузевих особливостей — є палати, в яких слухаються цивільні (майнові) справи, а є палати, а яких слухаються справи з комерційних питань. Палати з цивільних питань засідають, як правило, а складі трьох суддів-професіоналів. Однак палата може покласти вирішення справи на одного суддю, якшо правовідносини не пов'язані з фактичними або юридичними складнощами чи ця справа не має принципово правового значення. Палати з комерційних питань розглядають справи тільки в складі трьох суддів, з яких один — професіонал, а інші два — непрофесіонали, які обрані виборщиками при торгово-промислових палатах з числа комерсантів, промисловців, фінансистів на певний термін, зазначений в законодавстві. Рішення земельного суду в першій інстанції оскаржується в апеляційному порядку до Верховного суду землі, а в ревізійному (касаційному) порядку — до Федерального верховного суду. Проте звернення з ревізійною скаргою можливе лише в тому випадку, коли на це був дозвіл верховного суду землі (при ціні позову до 60 000 нім. марок) або Федерального верховного суду (при ціні позову більш 60 000 нім. марок).
В апеляційних палатах з цивільних справ засідають три професійних судді, а з комерційних справ (як і в палатах першої інстанції) — один суддя-юрист і два непрофесійних судді.
Верховний земельний суд (їх у всій Німеччині 19) для здійснення цивільної юрисдикції також має галузеві підрозділи — сенати у цивільних справах і сенати у справах сім'ї та шлюбу, які засідають у складі трьох професійних суддів[4]
.
Наступною інстанцією є Верховний федеральний суд Німеччини, в якому вже не існує поділу на галузі цивільної юрисдикції. В ньому палати побудовані за принципом правової складності питань, які аналізуються і щодо яких треба розробити загально-федеральні рекомендації правозастосування. Вони складаються з п'яти або з дев'яти суддів.
На цьому ієрархія судів цивільної юрисдикції не закінчується, тому що до системи судів звичайної юрисдикції включений патентний суд. Останній створено не за земельно-федеральним принципом, а тільки на федеральному рівні. Знаходиться він у Мюнхені. До складу патентного суду входять судді-юристи і судді, які мають освіту з галузі техніки і патентології. Всі вони обираються безстроково і є професійними суддями. Справи слухаються в складі сенату. Сенатів 28, їх називають апеляційними, оскільки вони розглядають скарги на акти Німецького патентного відомства щодо видів патентів, реєстрації або анулювання корисних моделей чи товарних знаків, а також справи про охорону нових сортів рослин. Є ще 5 сенатів, які розглядають справи про визнання патентів недійсними, скасування патентів і актів видачі примусових ліцензій. Рішення апеляційних сенатів можуть бути за певних умов оскаржені у ревізійному порядку, а рішення вказаних п'яти сенатів — у апеляційному порядку до Федерального верховного суду. Сенати складаються з трьох суддів-юристів і чотирьох або п'яти суддів-техніків.[5]
Суди, компетенцією яких є кримінальна юрисдикція, також мають складну систему чотирьох рівнів.
Перший рівень — це дільничні суди, в яких суддя одноособово або у колегіальному складі (суд шефенів) розглядає кримінальні справи у першій інстанції. Незначні кримінальні провини, за які максимальна кара може бути менше одного року позбавлення волі розглядаються суддями одноособово, інші кримінальні дії, за вчинення яких слід чекати кару менш трьох років позбавлення волі, розглядаються судом шефенів, тобто колегіальним складом суду, до якого включені професійні судді, які обираються від населення згідно з виборчим списком, самоврядних общин. Як правило, суд шефенів складається з трьох осіб — одного професійного судді і двох шефенів, однак в окремих випадках, коли згідно з законом обсяг і складність справи потребує участі другого професійного судді, тоді цей суд працює у формі "розширеного складу шефенів" за формулою два плюс два.
На рівні дільничних судів є окремі підрозділи, на які покладено кримінальну юрисдикцію щодо неповнолітніх. Судді у справах неповнолітніх розглядають справу одноособово. Підсудні такі дії неповнолітнього, за які можуть застосовуватись виховні або суворо виховні заходи. Суду шефенів у справах неповнолітніх (звичайний склад) підсудні всі кримінальні проступки (делікти) неповнолітніх, які законом не віднесені до компетенції одноособового суду або до компетенції судової палати у справах неповнолітніх в земельному суді. Шефени цих судів є особами, відібраними у спеціальному порядку, які мають тривалий досвід праці з молоддю. Один із складу шефенів при розгляді справ неповнолітніх повинен бути жінкою.
Другий рівень— земельні суди. Кримінальні справи розглядаються судом Великої палати в складі двох професійних суддів і двох шефенів по обвинуваченню особи у вчиненні звичайних тяжких злочинів, а також у складі трьох професійних суддів і двох шефенів щодо особливо тяжких злочинів (умисне вбивство тощо), які не підсудні верховному суду землі. Ті ж самі дії, вчинені неповнолітніми, розглядаються окремою Великою палатою у справах неповнолітніх земельного суду в такому ж складі. Ці палати діють також як палати у справах щодо охорони молоді, тобто вони розглядають вчинки дорослих осіб щодо неповнолітніх (наприклад, злочини проти моралі, статеві злочини).
Земельні суди діють також як суди апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення судді в одноособовому складі суду подається до Малої палати земельного суду (один суддя і два шефени), його рішення у справах неповнолітніх — до іншої Малої палати у справах неповнолітніх, яка засідає в такому ж складі. Апеляційна скарга на рішення суду шефенів розглядається у Великій палаті з апеляційних справ земельного суду, а на рішення суду шефенів у справах неповнолітніх — в окремій Великій палаті розгляду справ неповнолітніх. Вони діють у складі: трьох суддів і двох шефенів.
Третій рівень — Верховні земельні суди, діють як суди першої і ревізійної (касаційної) інстанції. Справи розглядаються тільки колегіальними підрозділами, які звуться сенатами. Першій інстанції сенату з п'яти професійних суддів підсудні справи щодо дій, які кваліфікуються як державна зрада, тероризм, шпигунство. Касаційні сенати складаються з трьох професійних суддів, до компетенції яких віднесено скарги на апеляційні рішення звичайних малих палат, великих і малих палат у справах неповнолітніх земельних судів і на рішення першої інстанції всіх видів суду шефенів дільничних судів, оскільки вони не підлягають оскарженню в апеляційному порядку.
Четвертий рівень — Федеральний верховний суд Німеччини, сенати якого розглядають касаційні скарги на рішення, винесені в першій інстанції земельними і верховно-земельними судами. Ці рішення також, не оскаржуються в апеляційному порядку. Сенати в кримінальних справах проводять засіданні у складі п'яти суддів або більшим складом суддів.[6]
З метою вирішення колізійних питань правозастосування судами загальної юрисдикції Федеральний верховний суд збирає З'єднаний великий сенат у складі сімнадцяти суддів.
Значно простішими є інші галузеві судові системи. Всі вони будуються відповідно до федерального устрою Німеччини, тобто мають земельно-федеральну ієрархію, однак організація судових округів цих систем, як правило, не співпадає з адміністративно-територіальним поділом держави.
Суди адміністративної юрисдикції мають трьохрівневу ієрархію. Вони вирішують спори, які виникають у сфері публічного права між громадянином і органом адміністрації, за винятком тих, які підвідомчі Конституційному судові. Судами першої інстанції є суди з адміністративних справ ( 35 для всієї Німеччини). Справи можуть слухатись одноособово суддею або колегіально палатою, склад якої залежить від законодавства землі. В деяких землях — це три професійних судді, а в деяких — три професійних і два непрофесійних судді. Непрофесійні судді призначаються на чотири роки згідно зі списком високошанованих громадян, яких готує Міністерство юстиції землі. Процедура розгляду регулюється законом про адміністративний суд. Рішення суду першого рівня може бути оскаржене в апеляційному порядку або обминаючи апеляційну інстанцію — безпосередньо до ревізійної інстанції у випадках, зазначених у законі.
Судами другого рівня є верховні адміністративні суди земель (їх 11). Вони розглядають апеляційні скарги на рішення адміністративних судів першого рівня. Щодо деяких правовідносин, вказаних у законі, вони можуть бути судами першої інстанції — наприклад, у справах, що стосуються дачі згоди на здійснення технічних проектів. Ці рішення оскаржуються тільки у ревізійному порядку і то з дозволу самого Верховного суду відповідної землі або за наявності суттєвої правової помилки. Засідання у верховних судах земель проводяться в складі сенатів з п'яти професійних суддів або, в деяких землях, з трьох професійних і двох непрофесійних суддів.
Найвищою інстанцією є Федеральний адміністративний суд, який здійснює функції ревізійної інстанції щодо рішень, судів першого і другого рівнів. У виключних випадках він може бути судом першої інстанції — наприклад, при публічно-правовому спорі неконституційного порядку між Федерацією і землею або між землями, а також при позові щодо заборони відповідних організацій, об'єднань федеральним міністром внутрішніх справ. Справи слухаються сенатами з п'яти або з семи професійних суддів[7]
.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий. – К.: Право, 2006. – С. 358-359
2. Шишкін В. Організація судової системи в Німеччині // Право України.- 2006. - №1. – С.47.
3. Піджаренко О. Судова юрисдикція Німеччини та Австрії // Юридичний вісник України. – 2006. - №17. – С.15
4. Судебные системы западных государств / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Наука, 2005. – С. 112
5. Черепій П.М. Система і повноваження органів кримінального судочинства у ФРН та Україні: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С.112
6. Зоннерман К.П. Административное судопроизводство (юстиция) в Германии: история развития и основные черты // Государство и право. – 2007. - №7. – С. 70
[1]
Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий. – К.: Право, 2006. – С. 358-359
[2]
Шишкін В. Організація судової системи в Німеччині // Право України.- 2006. - №1. – С.47.
[3]
Піджаренко О. Судова юрисдикція Німеччини та Австрії // Юридичний вісник України. – 2006. - №17. – С.15
[4]
Шишкін В. Організаційна структура судової системи Німеччини // Право України. – 2006. - №1. – С.47
[5]
Судебные системы западных государств / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Наука, 2005. – С. 112
[6]
Черепій П.М. Система і повноваження органів кримінального судочинства у ФРН та Україні: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С.112
[7]
Зоннерман К.П. Административное судопроизводство (юстиция) в Германии: история развития и основные черты // Государство и право. – 2007. - №7. – С. 70
|
