В кожній промислово-розвиненій цивілізованій державі соціальне забезпечення займає важливе місце в системі гарантій здійснення прав і свобод громадян.
Термін «соціальна захищеність» вперше з’явився в США. В СРСР він виник в юридичній літературі в перші роки радянської влади. Офіційно термін «соціальне забезпечення» закріплено в міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.
Ідея про право соціального забезпечення як певну систему правових норм виникла в СРСР в середині 50х
років. Лише в 70х
р.р. право соцзабезпечення як галузь права дістало визнання в юридичній науці й набуло статусу самостійної навчальної дисципліни у вищих юридичних навчальних закладах. Але ми в коледжі вивчаємо її в межах трудового права.
Після проголошення незалежності України розпочато створення системи соцзахисту населення. Закладаються основи правової і нормативної бази страхування, удосконалюються діючий порядок управління цими засобами.
Ця галузь права включає широку, внутрішньо узгоджену хоча і не кодифіковану, сукупність правових норм.
В ст. 46 Конституції України є термін «соціальний захист», який ширший терміну «соціального забезпечення».
Право соціального забезпечення
– це система створюваних державою правових, економічних та організаційних засобів, направлених на компенсацію чи мінімізацію наслідків зміни матеріального чи соціального стану громадян, а також щільно пов’язані з ними процедурні відношення по установленню юридичних фактів і вирішенню спорів.
В коло громадських відносин, які охоплюються предметом права соціального забезпечення входять такі компоненти: загальне поняття соціального забезпечення, коло осіб, що забезпечуються, об’єм видів соціального забезпечення, рівень забезпечення, джерела фінансування, відносини, пов’язані з зобов’язанням держави і роботодавців по утриманню визначеного контингенту непрацездатних громадян та інші.
До них примикають і щільно пов’язані з ними відносини по здійсненню соціального страхування, формуванню і використанню Пенсійного фонду і Фондів соціального страхування, виплаті різних допомог сім’ям з дітьми, медичному і санаторно-курортному обслуговуванню громадян, наданню пільг і переваг ветеранам війни та праці за рахунок соціальних фондів.
Мета соціального забезпечення – забезпечити рівень життя непрацездатних громадян не нижче встановленого державою прожиткового мінімуму, Звідси і розбіжності в понятті предмета: одні теоретики включають в нього всі соціально-економічні відносини по відшкодуванню втраченого заробітку і забезпеченню потреб громадян з державного та громадських фондів, незалежно від їх результатів праці. Інші – тільки те, що пов’язане з забезпеченням непрацездатних, хворих і багатодітних сімей. Треті – лише обслуговування непрацездатних.
Крім того, предмет вивчає і фінансові джерела забезпечення непрацездатного населення – діяльність держави по створенню соціальних фондів і використання їх по цільовому призначенню.
Окрім предмета правового регулювання, ознакою диференціації галузей права, юридична наука визнає метод
правового регулювання громадських відносин.
Метод права соціального забезпечення
– це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких регулюються громадські відносини, які складають предмет даної галузі права.
Розглянемо особливості метода права соціального забезпечення:
1.
Поєднання централізованого, локального і індивідуального рівнів регулювання громадських відносин даної галузі і права.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (ст. 92, 46 Конституції).
На локальному рівні (в межах окремого ПОУ) в нецентралізованому порядку, за рахунок фінансових джерел власника дозволяються додаткові види соціального забезпечення з метою підвищення соціального захисту працівників конкретної організації. Такі умови можуть бути включені до колективного договору чи плану соціального розвитку ПОУ.
Індивідуальний рівень. Умови про надання додаткових пільг в сфері соціального забезпечення (пенсії, допомоги тощо) можуть бути передбачені в індивідуальному трудовому договорі працівника з роботодавцем. Крім того, кожен громадянин може укласти різні індивідуальні договори в сфері соціального забезпечення, з центром соціального обслуговування на надання послуг на дому; з недержавним пенсійним фондом про додаткове пенсійне забезпечення тощо.
2.
Методу права соціального забезпечення притаманний специфічний порядок установлення прав і обов’язків суб’єктів – способи визначення змісту правовідносин (договірний, не договірний).
У більшості випадків для правовідносин в сфері соціального забезпечення характерний недоговірний порядок. Пояснюється це перевагою централізованого регулювання в даній сфері: види пенсій, допомог, компенсацій тощо, їх розміри, порядок призначення і надання визначаються державою і суб’єкти правовідносин не можуть ці норми змінювати.
Однак, права і обов’язки суб’єктів в цій галузі можуть установлюватись не тільки нормативним, але і договірним шляхом в межах конкретного ПОУ. По-перше, в колективному договорі можуть бути передбачені більш пільгові умови в порівнянні з діючим законодавством (надбавка до пенсії, достроковий вихід на пенсію тощо). По-друге, закріплення гарантій можливо в індивідуальному трудовому договорі (надання матеріальної допомоги у випадку уходу у відпустку, безкоштовне щорічне санаторно-курортне лікування, безкоштовні ліки у випадку захворювання тощо). При цьому, згідно ст. 9 КЗпПУ умови договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України є недійсними. При більш пільговому забезпеченні дозволяється повна свобода сторін.
3.
В праві соціального забезпечення відображена специфіка стану (взаємовідносин) суб’єктів правовідносин (координація, субординація). Традиційно в теорії права є два види взаємозв’язку між суб’єктами правовідносин: координація і субординація. При відносинах координації сторони рівні між собою, при відносинах субординації одна із сторін підкоряється іншій стороні, тобто це відносини влади – підлеглості.
Правовий статус суб’єктів права соціального забезпечення не вписується в класичні рамки про рівність чи підлеглість сторін. Учасники відносин по соціальному забезпеченню економічно нерівні, але адміністративно незалежні один від одного.
Крім того, майнові права
і свобода вибору поведінки належать тільки фізичній особі, а майнові обов’язки
покладені на державні органи. Тому відносини, які виникають між ними і фізичними особами при реалізації конституційного права на соцзабезпечення, можна назвати відносинами координації.
4
. Специфіку методу правового регулювання відображає і характер правових норм – спосіб правового впливу на поведінку суб’єктів (імперативний, диспозитивний). Імперативному способу регулювання притаманний метод влади і підпорядкованості, (субординації), а диспозитивному – метод юридичної рівності (координації). Метод права соціального забезпечення використовує ці два методи в поєднанні з іншими способами – прийомами регулювання: дозволом, наказом, забороною.
Говорячи про систему права соціального забезпечення необхідно чітко розрізняти три різних поняття: система галузі права, система науки, система учбового курсу.
Система права соціального забезпечення як галузі права – це сукупність об’єктивно взаємопов’язаних правових інститутів і норм, розташованих у визначеній, науково обґрунтованій послідовності відповідно до специфіки відносин, що регулюються. Елементами даної галузі є: правова норма, підінститут, інститут, комплексний інститут, підгалузь.
Норма права є первинним компонентом системи, якій регулює поведінку учасників громадських відносин і складається із трьох елементів: диспозиції, гіпотези, санкції. Норми права, об’єднуючись по предметній ознаці, створюють інститути, підінститути і комплексні інститути.
Основними інститутами права соцзабезпечення є: трудовий стаж, пенсії, допомоги, пільги, соціальне обслуговування. Їх можна розділити на більш дрібні структурні одиниці – підінститути. Так, інститут допомог містить такі підінститути: допомоги громадянам, які мають дітей; допомоги по тимчасовій непрацездатності; допомога по безробіттю, допомога на поховання тощо. Інститут пенсій містить такі підінститути як: пенсії по державному пенсійному забезпеченню; пенсії по державному пенсійному страхуванню; недержавні пенсії.
В праві соціального забезпечення є і підгалузі: пенсійне право, право соціального обслуговування тощо.
Система науки права соціального забезпечення – це система наукових знань, поглядів, ідей про комплекс громадських явищ, які входять в сферу соціального забезпечення. Наука вивчає галузь як систему права, історію виникнення і перспективи розвитку галузі, науковий аналіз міжнародних правових норм, загальні закономірності і тенденції цієї галузі в інших державах, наслідки наукових досліджень. Предмет науки ширше предмета галузі.
Система учбового курсу – складається із трьох частин: загальної, особливої, спеціальної.
В загальній частині курсу вивчаються питання предмету, методу даної галузі права, правовідносини в галузі, принципи, система, суб’єкти і джерела права соціального забезпечення.
В особливій частині учбового курсу вивчаються окремі інститути: трудовий (страховий) стаж, пенсійне забезпечення, забезпечення допомагати, пільги, соціальне обслуговування тощо.
В спеціальній частині розглядаються питання міжнародно-правового регулювання правовідносин сфери соціального забезпечення, а також законодавство зарубіжних країн про соціальне забезпечення населення.
Під джерелами права
соціального забезпечення слід розуміти сукупність нормативно-правових актів, котрі регулюють громадські відносини, які складають предмет даної галузі права.
Особливістю джерел права соціального забезпечення є відсутність єдиного кодифікованого нормативного акту, як це прийнято в багатьох галузях права (ЦК, КК, Сімейний кодекс, КЗпПУ тощо).
Традиційно класифікація нормативних актів здійснюється по таким критеріям: по юридичній силі; по органу, який прийняв акт; по сфері дії; по формі акта; по інститутам галузі права; по терміну дії; по колу осіб, на кого розповсюджується дія акту.
Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, є Конституція
України.
Далі йдуть міжнародні договори
(угоди),
що Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них і на які дано згоду Верховною Радою України.
Закони України
бувають конституційними, кодифікованими, поточними.
Укази Президента
України
– в яких містяться правові норми, що регулюють відносини з соцзабезпечення.
Постанови Кабінету Міністрів
України.
Одні з них приймаються по дорученню ВРУ, Президента, інші без таких доручень. Вони можуть конкретизувати норми законів, регламентувати порядок призначення окремих видів пенсій, встановлювати коло осіб, які мають право на пенсію, визначати умови призначення пенсій, допомог і інші питання.
Нормативні акти,
роз’яснення Міністерства праці та соціальної політики України, Пенсійного фонду. Фонду соціального страхування України. Їх можна поділити на дві групи. До першої відносяться накази, роз’яснення, інструкції, які видаються Міністерством згідно з наданим йому ВРУ правом давати роз’яснення по питанням роз’яснення ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». По змісту такі роз’яснення є офіційними і обов’язковими для всіх ПОУ, які застосовують норми пенсійного законодавства.
До другої групи відносяться роз’яснення керівничо-методичного характеру, які видаються Міністерством в межах своєї компетенції в формі наказів і інструкцій по питанням діяльності підлеглих органів соціального захисту населення, які входять в систему Міністерства.
До підзаконних нормативних актів
,
які регулюють відносини по соцзабезпеченню, відносяться накази, інструкції і роз’яснення, які видаються іншими центральними органами (Пенсійним фондом, Фондами соціального страхування, Мінздравом, Мінфіном, Нацбанком України). Вони приймаються самостійно, спільно чи з участю профспілок. Більшість їх носить інформаційний інструкційно-методичний характер.
В системі норм права соцзабезпечення функціонує незначна кількість різноманітних видів локальних актів,
які приймаються ПОУ в порядку стимулювання трудової діяльності працівників.
Суб’єкти
права соціального забезпечення – це учасники правовідносин по соцзабезпеченню, які мають соціально-забезпечувальну правосуб’єктність на даний вид забезпечення. Правовідносини в цій сфері є двосторонніми. Одним із суб’єктів завжди є окремий громадянин, а в деяких випадках – сім’я (з приводу пенсії у випадку втрати годувальника). В залежності від виду соціального забезпечення суб’єктом цих правовідносин може бути неповнолітній, дитина-сирота, інвалід, безробітний, непрацездатний, біженець, примусовий переселенець, людина похилого віку тощо. Іноземці і аполіди, які на законних підставах знаходяться на території України, по загальному правилу, в сфері соцзабезпечення мають рівні права з громадянами України.
Другим суб’єктом соціально-забезпечувального право відношення є орган, який зобов’язаний призначити і надати той чи інший вид соцзабезпечення. Правосуб’єктність цього органу визначається і обмежується метою і задачами заради яких він створений.
Для різних видів соцзабезпечення органами, які їх здійснюють можуть бути: державні органи соціального захисту населення; органи служби зайнятості (по допомогам по безробіттю); Пенсійний фонд; Недержавні пенсійні фонди, Фонди соціальних страхувань; органи освіти, у віданні яких є дитячі установи; пенсійні органи міністерств і відомств (оборони, внутрішніх справ, СБУ та ін); роботодавці тощо.
Об’єкт
правовідносин – це те, з приводу чого виникає той чи інший вид правовідносин: грошові виплати (пенсії, допомоги, компенсації); соціальні послуги (соцобслуговування на дому громадян похилого віку та інвалідів; санаторно-курортне лікування; протезування тощо); натуральна допомога (речі, продукти, ліки, транспортні засоби для інвалідів тощо); різноманітні пільги.
Змістом правовідносин
є взаємні права і обов’язки сторін. Особливістю змісту правовідносин по соцзабезпеченню є те, що одна сторона – фізична особа – має право вимагати надання потрібного їй виду забезпечення, а друга сторона, до якої звернута ця вимога, при наявності всіх передбачених законодавством умов, зобов’язана виконати цю вимогу.
Підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин в сфері соцзабезпечення є різні юридичні факти, як подій (інвалідність, тимчасова непрацездатність, смерть), так і дії. Особливістю правовідносин в цій сфері є обов’язковий заявочний порядок в реалізації права на той чи інший вид соціального забезпечення. До того часу, поки людина (або її законний представник) не напише заяву з проханням призначити йому пенсію, допомогу чи інший вид соцзабезпечення, ніякі виплати, послуги йому не будуть надані тобто не виникнуть і відповідні правовідносини.
Що стосується правової природи правовідносин в сфері соцзабезпечення, то традиційно їх класифікація проводиться по таким підставам, як види
соцзабезпечення, терміни
існування в часі; на матеріальні, процедурні,
процесуальні
. Можлива також класифікація по видам і формам соцзабезпечення.
По видам
соціального забезпечення виділяють правовідносини у зв’язку з наданням:
а) грошових виплат (пенсії, допомоги тощо);
б) натуральних видів допомоги (продукти, речі, ліки, транспорт, технічні засоби для інвалідів);
в) соціальних послуг і пільг (соціальне обслуговування похилих, інвалідів, дітей, медична допомога, санаторно-курортне лікування тощо).
По строкам
існування в часі ці правовідносини поділяються на 3 види:
1. Правовідносини, які припиняються однократним виконанням обов’язку (допомога на випадок народження дитини, на поховання);
2. Правовідносини з абсолютно встановленим строком існування в часі, тобто з моменту їх виникнення заздалегідь відомо коли вони будуть припинені (допомога по догляду за дитиною до 3х років, пенсія по інвалідності).
3. Правовідносини з відносно невизначеним строком існування в часі (пенсія по віку).
По видам соцзабезпечення в залежності від джерела
грошових засобів бувають:
а) правовідносини за рахунок бюджетів усіх рівнів і позабюджетних державних соціальних фондів;
б) правовідносини по забезпеченню із недержавних засобів (недержавних пенсійних фондів, благодійних фондів, засобів окремих юридичних чи фізичних осіб і т. п.).
По формам
державного соціального забезпечення можна провести таку класифікацію:
· правовідносини по державному соцзабезпеченню;
· правовідносини по державному соціальному страхуванню;
· правовідносини по наданню державної соціальної допомоги.
Процедурні
правовідносини виникають з приводу призначення всіх видів соціального забезпечення і встановлення юридичних фактів, які мають значення для надання тих чи інших видів забезпечення. Наприклад, для призначення пенсії по інвалідності необхідно спочатку установити факт інвалідності.
Процесуальні
правовідносини, які входять в предмет права соцзабезпечення, пов’язані з розглядом спорів, що виникають в цій галузі. Залежно від характеру спору він може бути розглянутий вищестоящим органом або в суді.
Відмінності права соціального забезпечення від трудового, адміністративного та фінансового права
Єдиного критерію відмінності не існує. Відмінності по предмету і методу регулювання. Трудове право
– предмет
– трудова діяльність людини незалежно від форм власності, а соцзабезпечення – соцзахист, матеріальне забезпечення і обслуговування непрацездатних громадян. По суб’єктам:
в трудових відносинах робітник і роботодавець, в соцзабезпеченні – непрацездатний громадянин і орган соцзахисту. Трудові відносини входять до кола виробничих відносин суспільства, а відносини по соціальному забезпеченню – до кола соціально-забезпечуючих відносин. В рамках трудових правовідносин громадянин відіграє активну роль і реалізує своє конституційне право на працю, що ж стосується соцзахисту, то він пасивний в реалізації даного права на соціальний захист. Є і спільне: трудовий стаж, трудова інвалідність і т. п.
Адміністративне право
– ним визначається соціальна політика держави в сфері соцзабезпечення, видаються нормативні акти, встановлюються умови, розмір і порядок надання допомоги (забезпечення), визначаються джерела фінансування соцзабезпечення. Але органи соцзахисту і громадяни не пов’язані відносинами підпорядкованості. Основні відмінності – по предмету права.
Фінансове право
– ним регулюються процес накопичення і розподілу грошових коштів необхідних для соцзабезпечення, контроль за раціональним і ефективним використанням коштів по їх цільовому призначенню.
Пенсійне право
входить до галузі права соціального захисту і є його підгалуззю.
|
