Контрольная работа: Поняття та система господарського законодавства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Господарче законодавство»

на тему „Поняття та система господарського законодавства”

варіант № 1

2006 рік

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………....3

1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства.……….…..3

2. Система господарського законодавства............................................................................6

3. Функції господарського законодавства..................... ……………...........…...12

Висновки………………………………………………………………………....13

Список використаної літератури.........................................................................14

Вступ.

Перехід економіки України до ринкових відносин вимагає внесення суттєвих змін до чинного законодавства, яке регулює правовідносини у сфері господарської діяльності, удосконалення головних правових засад господарювання в нових економічних умовах. Сучасне господарське законодавство активно розвивається та має за свою основу кодифікований нормативний акт – „Господарський кодекс України”, положення якого доповнюється та деталізується значною кількістю законодавчих та нормативно-правових актів, які конкретніше розкривають суть та зміст окремих інститутів господарського права.

Законодавче регулювання господарської діяльності сьогодні поширюється на всіх учасників незалежно від їх організаційно-правових форм, майнової основи утворення, видів економічної діяльності, підпорядкованості, особливості управління господарською діяльністю, відносинами з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій усіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Згідно з цим господарське законодавство являє собою самостійну галузь - систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу.

1.Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі — формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему норматив­них актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права.

Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко. Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета не ви­значені через відсутність у даному законодавстві кодифіковано­го нормативного акта — Господарського кодексу. Тому теоре­тично обґрунтовуються два визначення меж предмета господарського законодавства. Згідно з першим визначенням предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та гос­подарсько-процесуальні відносини. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно з нею господарське законо­давство являє собою самостійну галузь — систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо

організації та здійснення господарської діяльності в галузі суспіль­ного виробництва та обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які також регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні госпо­дарське законодавство кодифіковане лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин: транспортних, госпо­дарсько-процесуальних.

Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання («господарські пра­вовідносини»), а за «критерієм адресата» - за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових

відносин).

Згідно з цим визначенням господарське законодавство є су­купністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки гос­подарські, правовідносини у народному господарстві. Таке ви­значення терміну «господарське законодавство» узагальнює ад­ресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законо­давства. Тобто це безмежно широка «суперсистема» законодав­ства («безмежний нормативний масив»). Прихильники цієї те­орії називають господарське законодавство не галуззю, а «нор­мативним масивом» — терміном, змістовно-понятійні межі яко­го з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства. З урахуванням того, що і суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, науко­ва цінність цієї теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства вклю­чає норми двох і більше галузей права.

Як приклад можна навести Закон України «Про підприєм­ства в Україні». Це акт господарського законодавства, який містить норми господарського або цивільного, адміністративного, фінансового, тру­дового та інших галузей права.

Комплексними є й інші (кодифіковані) акти господарського законодавства, наприклад, транспортні статути та кодекси.

2. Система господарського законодавства

Господарське законодавство має комплексний характер, що обумовлюється комплексним характером його джерел. До систе­ми правовідносин, що регулюються господарським законодав­ством поряд із господарсько-правовими правовідносинами вхо­дять певною мірою цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові, фінансово-правові, земельно-правові та інші правовідносини, що обумовлює включення до його джерел відповідних нормативних актів з інших галузевих правових на­ук, які сприяють реалізації господарсько-правових відносин. Так, наприклад, правовідносини, що виникають при викорис­танні земельної ділянки для здійснення господарської діяль­ності регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та деякими іншими, що дозво­ляє віднести відповідні положення цих актів до джерел підприємницького права. Далі, Глава 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення містить норми щодо пра­вопорушень у галузі господарської діяльності, отже й цей нор­мативно-правовий акт належить до джерел підприємницького права тощо. Тому правомірним є й такий висновок, що госпо­дарське законодавство є системою економічних та правових норм, які регулюють різноманітні сторони функціонування на­родногосподарського комплексу України. Більша частина цих нормативних актів містить норми трьох і більше галузей права.Крім того, це обумовлює й те, що норми господарсь­кого законодавства (господарсько-правові норми), будучи за своїм характером багатогранними, містять практично всі на­явні в теорії права групи та види правових норм⁴ .

Сучасна структура Господарського законодавства України включає в себе різноманітні за своєю юридичною силою джере­ла (законодавчі та нормативно-правові акти). Серед них - Кон­ституція України та конституційні закони; чинні закони Ук­раїни; постанови Верховної Ради України, укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств та відомств, рішення органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування тощо. Сукупність зазначених нормативно-правових актів загалом формує систе­му законодавства України й зокрема систему господарського законодавства, яка упорядкована за певною ієрархією, із чітко вираженою структурою, взаємо обумовленістю, взаємозв'яз­ком та взаємозалежністю. Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками, але найбільш поширеною та вживаною є класифікація джерел права за їх юридичною си­лою. За цією ознакою джерела господарського права поділя­ються на:

1 . конституційні норми, які мають найвищу юридичну силу. Конституція України встановлює загальні принципи здійснення господарської діяльності. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто конституційні права та свободи суб'єктів госпо­дарської діяльності є такими, що діють безпосередньо. Саме ці норми визначають мету та зміст законів та інших нормативно-правових актів, природу і спрямованість діяльності органів зако­нодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування й забезпечують суб'єктам господарювання державний та судовий;

2. норми міжнародно-правових актів, які містяться в між­народних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародним договором вважається договір, який укладений у письмовій формі з іно­земною державою або іншим суб'єктом міжнародного права тарегулюється міжнародним правом, незалежно від найменуван­ня (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Чинні міжнародні договори після надання згоди Верховною Радою України стають частиною національного законодавства Ук­раїни. Якщо міжнародним договором, що набрав чин­ності в установленому законом порядку, встановлені інші пра­вила, які не суперечать Конституції України, то діють норми міжнародного договору;

3. кодифіковані нормативно-правові акти (кодекси). Основ­ним джерелом права в демократичній, правовій державі є зако­ни. Саме вони як вища форма прояву волі народу є основою для усіх інших правових актів. Кодекси становлять єдиний законо­давчий акт, в якому систематизовано викладені норми права,що належать до окремої галузі права. Основоположним норма­тивним актом у сфері регулювання господарської діяльності є Господарський кодекс України, який «...визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення госпо­дарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання». Інші кодекси України (про адміністративні правопорушення, бюджетний, земельний, митний, цивільний та інші) також мають значення для регулювання ок­ремих правовідносин, що виникають у процесі здійснення гос­подарської діяльності.;

4. закони (встановлені Верховною Радою України, загально­
обов'язкові правила поведінки, які мають найвищу юридичну си­лу) та інші нормативні акти, які після додержання процедури, встановленої чинним законодавством, набувають сили закону (Декрети Кабміну України) є окремими (самостійними) нормативними актами, що регулюють правовідносини в певній підгалузі права та групи самостійних правовідносин. Хоча Господарський кодекс України є нормативною основою для здійснення господарсь­кої діяльності, але деталізовано він не може регулювати усі пра­вовідносини, що виникають у процесі її здійснення. Якби це ста­лося, то Господарський кодекс України за своїм обсягом став би неосяжним, яким практично було б неможливо користуватися у правничій діяль­ності. Тому, щоб уникнути цього, законодавець і передбачив можливість прийняття окремих законів, які деталізовано регу­люють найбільш важливі правовідносини, що виникають у про­цесі здійснення господарської діяльності.;

5. підзаконні нормативно-правові акти (постанови, розпо­рядження, положення, інструкції, накази тощо органів цент­ральної влади та управління, міністерств, відомств, установ, їх посадових осіб тощо). Чільне місце серед підзаконних нормативно-правових актів займають Укази та Розпорядження Президента України, які є обов'язковими для виконання на всій території України.

Наступними нормативно-правовими документами в ієрархії підзаконних нормативних актів є Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України, положення яких повинні відпо­відати Конституції України, міжнародним договорам, ратифіко­ваним Верховною Радою України, законам та актам Президента України і є обов'язкові до виконання на усій території держа­ви. Як правило, нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують, уточнюють положення вищенаведених нормативних актів і стосуються питань фінансо­вої, цінової, інвестиційної політики, природокористування, розвитку усіх форм власності, зайнятості населення, економіч­ного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку України. По суті, нормативні документи Кабінету Міністрів України є документами концептуального характеру.

Різновидом підзаконних нормативних актів є нормативні документи, які приймаються окремими міністерствами та відомствами. Вони мають велике значення як галузеві норма­тивно-правові акти і особливо важливі для регулювання госпо­дарсько-правових відносин.

Цікавим є питання щодо визначення юридичної сили лис­тів, роз'яснень, рекомендацій і вказівок, які видаються орга­нами державної влади та управління, їх посадовими особами. За загальним правилом такі документи не повинні містити нових правових норм і мати лише роз'яснювальний чи інфор­мативний характер, тобто вони не є нормативно-правовими актами, а виконання приписів, що містяться в них, залежитьвід волі суб'єкта, який застосовує відповідне положення цих документів;

6. рішення органів місцевої влади та місцевого самовряду­вання.

Органи місцевої влади та місцевого самоврядування, які уп­равляють майном, що є в комунальній власності, мають право затверджувати програми соціально-економічного та культурно­го розвитку, встановлювати місцеві податки та збори, утворюва­ти, реорганізовувати та ліквідовувати комунальні підприєм­ства, організації й установи, а також здійснювати контроль за їх діяльністю, у тому числі й господарською, вирішувати інші пи­тання місцевого значення. З метою забезпечення цьо­го їм надане право в межах своєї компетенції «...приймати норма­тивні акти та інші акти у формі рішень, ...які набувають чинності з дня їх оприлюднення або в більш пізній строк, указаний або встановлений Радою для цих рішень».

Щодо нормативних актів місцевих органів виконавчої вла­ди (місцевих державних адміністрацій), то відповідно до ct. 6 Закону України від 9 квітня 1999 року «Про місцеві державні адміністрації» Голова місцевої державної адміністрації має право в межах своїх повноважень видавати розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів — накази.

По суті, усі зазначені вище документи — це різновиди підзаконних нормативно-правових актів, які є обов'язковими для виконання як самим органом місцевого самоврядування, так і всіма громадянами, підприємствами, установами та органі­заціями, незалежно від форм їх власності, громадськими об'єд­наннями та посадовими особами, що знаходяться та функціо­нують на території, на яку розповсюджується повноваження органів місцевого самоврядування й виконавчої влади;

7. акти органів судової гілки влади(рішення, ухвали, на­
кази, вироки тощо), у переважній більшості не створюють нових нормативних актів, але їх неухильне та точне виконання є обов'язковим для усіх громадянам, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм їх власності, громадських об'єднань та посадових осіб усіх рівнів. Особливе місце серед судових рішень займають рішення, ухвалені Конституційним Судом України, які «є обов'язковими до виконання на тери­торії України, остаточними й не можуть .бути оскаржені» «...у законодавчих актах, тобто фак­тично такі рішення набувають сили конституційного закону;

8. договірні норми (локальні джерела права).

До джерел господарського права належать також докумен­ти, що приймаються на індивідуальному (локальному) рівні, тобто встановлюють обов'язкові до дотримання та виконання правила для певного кола учасників господарської діяльності. До таких документів належать статути суб'єктів господарської діяльності, різного роду господарсько-правові та інші види до­говорів, угод, контрактів, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші документи. Ці локальні акти можуть вклю­чати як положення чинного законодавства, або містити поси­лання на них, так і містити інші відомості, що не суперечать чинному та встановлюють додаткові, ніж чинне законодавство, права та обов'язки для осіб, на яких розповсюджуються поло­ження локальних норм.

Законодавчі та нормативно-правові акти крім того, можуть класифікуватися за обсягом правовідносин, що ними регулю­ються, а також за колом осіб, для яких вони призначені. За ци­ми ознаками джерела господарського права поділяються на:

загальні, тобто такі, які встановлюють основні положення (принципи) правового регулювання тієї чи іншої сфери діяль­ності. Наприклад, Глава 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» Господарського кодексу України встановлює загальні положення щодо права фізичної особи на здійснення господарсько-комер­ційної (підприємницької) діяльності. Вона визначає поняття та принципи, організаційно-правові форми та загальні гарантії що­ до здійснення підприємницької діяльності та інші положення;

спеціальні, тобто такі, які визначають своєрідні (специ­фічні, особливі) положення правового регулювання тієї чи іншої сфери діяльності. Наприклад, Закон України «Про господарські товариства» є спеціальним щодо Глави 9 «Господарські товари» Господарського кодексу України.

У разі, якщо загальний нормативний акт суперечить поло­женням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, то застосовуються положення спеціального нормативного акта. Якщо відповідні правовідносини регулюють одночасно два рівнозначних за своєю юридичною нормативних акти, то вико­ристовуються положення останнього за датою набрання ними чинності.

3. Функції господарського законодавства.

Господарське законодавство виконує цілий ряд функцій спрямованих на захист інтересів, додержання норм і правил підприємцями, розвиток всіх видів господарської діяльності, а саме:

- встановлює правові основи державного нагляду за додер­жанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил;

- спрямоване на захист інтересів народного господарства і
громадян України, має на меті сприяння науково-технічному та
економічному прогресу на основі використання результатів вимірювань гарантованої точності, виражених у тих одиницях, що допускаються до застосування, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків;

- визначає правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України;

- встановлює правові основи державного контролю за видо­буванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і збе­ріганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та кон­тролю за операціями з ними.

Законодавство про господарські суди та господарський про­цес визначає організацію та діяльність господарського суду — незалежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного ко­мерційного арбітражу (третейського суду) щодо вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків.

Висновок.

Господарське законодавство є системою економічних та правових норм, які регулюють різноманітні сторони функціонування народногосподарського комплексу України. Поняття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав та обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою.Поняття господарства може співпадати з поняттям виробництво і економіка, якщо за межі господарського виробництва винести майнові і немайнові відносини, пов’язані з веденням домашнього господарства (відносини між членами сім’ї). Господарське право зосереджує увагу на відносинах, що виникають між юридичними особами, їх органами управління, державними суб’єктами підприємницької діяльності.

Предметом цих відносин в процесі господарської діяльності є чисельні організаційні та майнові відносини, що виникають і реалізуються між юридичними особами незалежно від їх форм власності; між ними та органами державного управління або відносини між органами управління.

Господарське законодавство в Україні динамічно й постійно змінюється, активно адаптується до соціально-економічних перетворень, удосконалюється. Тому потрібно постійно відслідковувати зміни в ньому.

Список використаної літератури

1. В.І. Лебеденко, Р.О. Коніжай, „господарське законодавство”, навчальний посібник для дистанційного навчання, Київ: „Університет Україна”, 2006 р.

2. В.С. Щербина „Господарське право”, Київ: „Юрінком-Інтер”, 2003 р.

3. „Господарський кодекс України”, Київ: „Кондор”, 2003 р.