.

2006р.
ПЛАН

Вступ................................................................................................................ 3

1. Економічна суть поняття "національний доход"....................................... 4

2. Аналіз понять, що відносяться до національного доходу...................... 13

3. Використання національного доходу...................................................... 16

Висновок........................................................................................................ 19

Список використаної літератури.................................................................. 22

Вступ

Одним з найбільш важливих досягнень економічної науки у XX ст. є розробка теоретичних представлень і статистичних даних, що відносяться до національного доходу. У поняття "національний доход" можна вкладати різний зміст, і існує щонайменше п'ять значеннєвих варіантів цього поняття.

Розробка цього теоретичного поняття і стосовних до нього статистичних даних збудила суспільний інтерес до політичної економії. Ми одержали представлення про значення і роль головних компонентів національного доходу і вивчаємо їхні зміни і взаємини для того, щоб визначити, чи є поточний стан економіки урівноваженим і здоровим чи ж вона має тенденцію до утруднень і ускладнень інфляційного чи дефляційного характеру.

Керівники великих і дрібних підприємств, чиновники з органів місцевого самоврядування і знаючі люди узагалі - усі вони оперують теоретичними поняттями і статистичними даними, що відносяться до національного доходу. Публіцисти й оглядачі, що виступають у ЗМІ, вважають для себе скрутним обговорювати поточні явища економічного життя, не звернувшись до головного барометра - національному доходу. Поняття "національний доход" стало важливим знаряддям мислення і дій в економічних справах сучасного світу. Але це складне і важке поняття, яким у багатьох випадках зловживають і яке часто трактують неправильно. У цій курсовій роботі ми спробуємо відкинути технічні деталі й ускладнення і представити просте пояснення поняття „національний доход”.

1. Економічна суть поняття "національний доход"

Як зазначалося вище, "національний доход" являє собою широке поняття, що має щонайменше п'ять значеннєвих варіантів. Ці варіанти такі:

1. Валовий національний продукт (gross natіonal product).

2. Чистий національний продукт (net natіonal product).

3. Національний доход по факторальних витратах (natіonal іncome at factor cost).

4. Особистий доход (personal іncome).

5. Чистий особистий доход (dіsposable іncome).

Валовий національний продукт. З усіх перерахованих варіантів найбільш широким є поняття "валового національного продукту" чи - якщо сформулювати це більш докладно - поняття "валового національного продукту, вираженого в ринкових цінах". Під "валовим національним продуктом" ми маємо на увазі грошову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, зроблених у будь-який заданий період часу - звичайно протягом місяця, кварталу чи року.

В ужитому вище вираженні "кінцеві товари і послуги" слово "кінцеві" має важливе значення. Валовий національний продукт не містить у собі всі зроблені товари. Багато товарів є проміжними продуктами - продуктами, що входять складовою частиною в кінцеві товари як то сировина чи напівфабрикати; вартість таких продуктів утворить частину вартості кінцевих товарів. Так, наприклад, чоловічий костюм є кінцевий товар, і ми включаємо його у валовий національний продукт; але ми не включаємо в нього тканину, з якої зшитий костюм, чи вовну, з якої виготовлена тканина. Аналогічним чином ми не включаємо у валовий національний продукт вугілля, використане на текстильній фабриці для виробництва електрики, тепла чи світла. Усі ці незліченні форми проміжних продуктів виключаються.

Багато текстильних виробів продається, звичайно, безпосередньо споживачам, і, перш ніж потрапити до споживача, вони не перетворюються в костюми чи інші види одягу. Такі текстильні вироби є кінцевими продуктами. Точно так само вугілля використовується не тільки на фабриках; воно використовується й у домашніх господарствах для безпосереднього споживання. Це вугілля є кінцевим продуктом.

Процес виробництва, здійснюваний країною в цілому, складається з довгого ланцюга послідовних операцій, у результаті яких предмети переходять зі стану первинної сировини в стан закінчених продуктів, включаючи переміщення продукту від останнього виробника до оптового, роздрібного торговця й у кінцевому рахунку - до споживача. Уявимо собі, що ми в стані оглянути цей великий взаємозалежний виробничий процес зі зручного спостережного пункту, повз якого широкою процесією безперервно рухаються кінцеві продукти. З цього спостережного пункту ми в стані зафіксувати всі кінцеві продукти, які пройшли повз нас протягом місяця чи року за який завгодно період, обраний нами для того, щоб у його межах вимірити масу зроблених товарів і послуг. Але ми підраховуємо тільки кінцеві продукти в тім виді, у якому вони остаточно виходять із тривалого виробничого процесу. Ми не звертаємо уваги на довгий складальний конвеєр і не включаємо додатково в підрахунок ті продукти, що на різних стадіях процесу виникають, але швидко перетворюються в кінцеві продукти.

Сукупний обсяг усілякого роду покупок і продажів, зроблених на ринку протягом будь-якого року, у 10-12 разів перевищує обсяг зроблених кінцевих товарів і послуг. У процесі виробництва відбувається величезне "перемішування" сирих матеріалів і напівфабрикатів. Ті самі сирі матеріали знаходять багато форм і багаторазово продаються, перш ніж, прийнявши форму кінцевого продукту, вони потраплять нарешті до безпосереднього споживача. Але жоден із продуктів, що вступили в процес виробництва кінцевих продуктів, не входить у валовий національний доход; у цю категорію включаються тільки кінцеві продукти.

Чистий національний продукт. Усе, що було сказано про кінцеві товари і послуги, застосовно не тільки до валового національного продукту, але також (з одним лише виключенням) і до чистого національного продукту. При обчисленні чистого національного продукту робиться ще одне відрахування; відрахування "споживання" (зносу) машин і інших капітальних благ. У валовому національному продукті, незважаючи на відрахування сирих матеріалів і напівфабрикатів, залишається деякий елемент повторного рахунка, тому що при його обчисленні не робиться ніякого виправлення на знос чи споживання капітальних благ, таких, наприклад, як виробничі будинки, спорудження і устаткування.

Іншими словами, якщо валовий національний продукт, крім кінцевих споживчих товарів, містить у собі всі нові капітальні блага, зроблені в розглянутий відрізок часу без усякої знижки на спожиті в процесі виробництва капітальні блага, то чистий національний продукт містить у собі тільки кінцеві споживчі товари і послуги плюс чисті додатки до маси капітальних благ; при його підрахунку враховується споживання капітальних благ. Так, наприклад, у США у 1997 р. при валовому національному продукті в 231,6 млрд. дол. споживання (знос) капітальних благ склало 13,3 млрд. дол. Отже, чистий національний продукт склав лише 218,3 млрд. дол.

Національний доход по факторальних витратах . Ми переходимо тепер до національного доходу по факторальних витратах, що звичайно іменується просто "національним доходом", хоча це найменування необхідно, мабуть, вважати невдалим, оскільки кожне з п'яти понять, перерахованих вище, виражає відомий різновид національного доходу. Національний доход по факторальних витратах відрізняється від чистого національного продукту тільки тому, що в більшості сучасних країн деяка частина національного продукту привласнюється державою не в порядку прямого податкового обкладання. Якби не існувало ніяких непрямих податків: акцизних зборів, мита, податку з продажів і т.п., то поняття чистого національного продукту і (так називаного) національного доходу були б ідентичними поняттями.

Ця обставина стане зовсім ясною, якщо ми порівняємо між собою дві теоретично мислимі ситуації, що відрізняються одна від одної тільки за формою стягнутих податків. Припустимо спочатку, що чистий національний продукт відомої країни складає 100 млрд. дол., з яких 90 млрд. дол. - це товари і послуги, зроблені приватними підприємствами, тим часом як 10 млрд. дол. є товарами і послугами, наданими державою. Приватні підприємства реалізують товари і послуги на суму 90 млрд. дол., куди включені податки з продажів у сумі 10 млрд. дол. Після сплати державі цих непрямих податків господарські підприємства виплачують усі що залишаються 80 млрд. дол. у формі заробітної плати, платні, дивідендів, рент і відсотків. Ми приймаємо для простоти, що в господарських об'єднань не залишається нерозподілених прибутків. 10 млрд. дол., віддані державі у виді податків із продажів, виплачуються у формі заробітної плати і платні державним службовцям, виробляючі безкоштовні товари і послуги (шкільна освіта і т.п.), надані суспільству державою.

Ми приймаємо, таким чином, що оплата всіх "факторів виробництва", використаних у приватних господарствах, складає 80 млрд. дол., а оплата "факторів виробництва", використаних державою, складає 10 млрд. дол. Сукупний доход, що приходиться на усі фактори (використані частками господарства і державою), складає в такому випадку 90 млрд. дол., і ми приймаємо, що весь цей доход витрачається на придбання товарів і послуг, зроблених приватними господарствами. Отже, господарські об'єднання одержують за зроблені приватно товари і послуги в цілому 90 млрд. дол., яких вистачає для того, щоб покрити податки з продажів у сумі 10 млрд. дол. і виділити вдобавок 80 млрд. дол. на оплату усіх факторів, використаних приватними господарствами.

Ми можемо тепер остаточно представити положення речей так, як це зроблено в табл. 1.

Таблиця 1

Національний доход по факторальних витратах

* Грошової вартості товарів за ринковими цінами, включаючи податок із продажів.

Але припустимо тепер, що податки з продажів скасовані. Державі слід тепер добувати свої засоби якимсь іншої шляхом, скажемо за допомогою введення особистого прибуткового податку. Якщо податки з продажів скасовуються, то це може викликати один із двох наслідків. Перше з можливих наслідків полягає в тім, що господарські підприємства, звільнені від необхідності збирати податки з продажів, будуть збувати свої товари і послуги за зниженими цінами, виручаючи за них у дійсності на 10 млрд. дол. менше, ніж колись. Раз відбулося зниження цін, то власники використаних виробничих факторів у стані тепер виплачувати 10 млрд. дол. прибуткових податків без зниження свого життєвого рівня. При таких обставинах цифри зміняться так, як це представлено в табл. 2.

Таблиця 2

Національний доход по факторальних витратах (варіант 2)

Таким чином, скасування податку з продажів привели б при описаних вище обставинах до зниження грошової вартості товарів, зроблених у приватних господарствах, до 80 млрд. дол., цю же суму приватні підприємства виплачують власникам використаних факторів (включаючи дивіденди й оклади керівного персоналу). Сукупний національний доход (90 млрд. дол.), отриманий усіма використаними факторами (використаними як частками господарствами, так і державою), розподілився б тоді в такий спосіб: 80 млрд. дол. було б витрачене на придбання товарів і послуг, зроблених приватними господарствами, і 10 млрд. дол. (прибуткові податки) - на придбання товарів і послуг, наданих державою. Якщо не існує ніяких непрямих податків, то чистий національний продукт дорівнює національному доходу (тобто доходу по факторальних витратах).

Скасування податків із продажів може мати й інший результат. Господарські об'єднання, звільнені від необхідності збирати для держави ці податки з продажів, могли б замість зниження цін на суму колишніх податків із продажів намагатися утримувати раніше існували ціни, що містили в собі ці податки. Доти поки їм удавалося б так робити, вони одержували б великі прибутки, що не надходять у фонд розподілу. За таких умов, однак, взаємна конкуренція роботодавців поряд з натиском професійних союзів привела б, імовірно, до росту заробітної плати, платні і дивідендів. Маються, стало бути, підстави думати, що при таких обставинах доход, що приходиться на використовувані фактори, збільшився б у кінцевому рахунку на всю суму скасованих податків із продажів. Ми одержуємо, отже, стан, показаний у табл. 3.

Таблиця 3

Національний доход по факторальних витратах (варіант 3)

Ми бачимо ще раз, що зі скасуванням податків із продажів чистий національний продукт стає рівним національному доходу (по факторальних витратах). Для суспільства, що обходилося б без усяких непрямих податків, поняття національного доходу (по факторальних витратах) і поняття чистого національного продукту були б ідентичними. [Деякі незначні розбіжності між цими двома величинами могли б усе-таки залишитися. Якщо товари, що поставляються державою, і послуги продавалися б державними підприємствами з прибутком, тоді вартість цих товарів і послуг перевищував би витрати на них (доход, що приходиться на використані фактори). Унаслідок цього чистий національний продукт перевищував би по своїй вартості національний доход (по факторальних витратах) на суму поточного надлишку доходів над витратами, одержуваного державними підприємствами. І в іншому випадку, якби , наприклад, держава виплачувало приватним господарським об'єднанням субсидії для того, щоб дати їм можливість продавати нижче факторальних витрат, це привело б до того, що виражена в ринкових цінах вартість товарів і послуг, зроблених приватними господарствами, була б менше факторальних витрат на суму субсидій. Унаслідок цього чистий національний продукт був би менше національного доходу (по факторальних витратах) на суму подібних субсидій.]

Особистий доход. Ми приходимо тепер до четвертого поняття, поняттю особистого доходу. У відомому змісті існує схильність розглядати поняття особистого доходу як найбільш важливе, оскільки воно виражає обсяг грошового доходу, виплачуваного всім членам суспільства. Особистий доход у деяких відносинах відрізняється від національного доходу по факторальних витратах. По-перше, доход, зароблений власниками використаних факторів, може бути виплачений не повною мірою ; і по-друге, деякі види доходу, виплачуваного приватним особам, можуть виплачуватися не за послуги, зроблені в процесі виробництва.

Обоє ці обставини жадають додаткових пояснень. Розглянемо перший зі згаданих вище моментів. Власники акцій корпоративного підприємства, будучи в кінцевому рахунку власниками цього підприємства, є законними претендентами на доход корпорації. Але якщо в країні існує податок на корпорації, то корпорація зобов'язана спочатку сплатити цей податок, перш ніж які-небудь прибутки будуть розподілені у вигляді дивідендів. Ця частина доходу, отже, ніколи не виплачується. Правда, оскільки ці прибутки належать акціонерам, остільки сплату податку на корпорації можна розглядати як сплату, чинену за акціонерів, і це буде справедливо навіть у тому випадку, якщо акціонери будуть знову обкладені податком на прибутку, дійсно виплачені у вигляді дивідендів. Але при всіх обставинах, при якій завгодно раціоналізації системи податків на корпорації незмінним залишається той факт, що існує різниця між доходом, заробленим акціонерами, і доходом, що виплачується їм у вигляді дивідендів.

Після сплати податку на доходи корпорації частина прибутків, що залишається, може бути цілком розподілена у формі дивідендів. Але в дійсності цього може і не бути. Частина прибутків, що залишаються, може бути утримана корпораціями для забезпечення розширення виробництва чи як страховий фонд. Отже, доход, зароблений акціонерами, може перевищувати доход, виплачений акціонерам, на дві величини: (1) на суму податків з корпорацій і (2) на суму нерозподілених корпоративних прибутків.

Розглянемо зараз друге зі згаданих нами обставин, що зводиться до того, що деяка частина доходу, виплачуваного приватним особам, може являти собою доход, не зароблений цими особами як виробниками, і тим самим може не бути включеною в національний доход (по факторальним витратах). Такі "незароблені" виплати (незароблені в тім змісті, що вони не є прямою сплатою за зроблені послуги) називаються "трансферними виплатами". Прикладами трансферних виплат служать: (1) пенсія, (2) допомога ветеранам війни і (3) виплати відсотків по державних боргах. Отже, особистий доход містить у собі: (1) виплати окремим особам за виробництво товарів і послуг (виплати факторіальних витрат) і (2) трансферні виплати.

При цьому, однак, потрібно зробити одне відрахування, що врівноважує. Внески у фонд соціального страхування утримуються до того, як виплачується заробітна плата. Тому доход, виплачуваний приватним особам, скорочується на суму цих внесків. Якби в дійсності ці внески точно збігалися із сумою отриманих допомог, то тоді чисті трансферні виплати по цьому виді виплат дорівнювали б нулю.

Резюмуємо: беручи за вихідну величину національний доход (по факторальних витратах), ми віднімаємо з нього податки на доходи корпорацій, нерозподілені прибутки і внески на соціальне страхування. Потім ми додаємо до цієї величини трансферні виплати і відсотки по державному боргу. Отриманий підсумок являє собою особистий чи доход, виплачений окремим особам.

Чистий особистий доход. На закінчення ми розглянемо поняття чистого особистого доходу. Це зовсім просте поняття. Воно означає особистий доход мінус податки з особистих доходів, тобто мінус усі прямі податки, що сплачуються приватними особами. Податки з особистих доходів містять у собі прибуткові податки, податки на спадщини і дарування, автомобільні і водійські ліцензії, подушні податі й ін. Непрямі податки (начебто, наприклад, податків із продажів, акцизних зборів, мита чи податку на житлові будівлі) до податків з особистих доходів, зрозуміло, не відносяться.

2. Аналіз понять, що відносяться до національного доходу

Для того щоб проілюструвати сказане вище, наведемо фактичні дані які відносяться до 1997 р. по США, що виражають п'ять зазначених категорій національного доходу; і відразу ми показуємо принцип виведення кожної з цих величин. Ми порівнюємо між собою п'ять зазначених понять, групуючи їх попарно, як це представлено в табл. 4.

Таблиця 4

Розрахунок валового національного і чистого національного продукту на прикладі США станом на 1997р.

*Ці втрати і пожертвування входять у національний продукт, виражений у ринкових цінах, але не є частиною доходу, що приходиться на використані фактори, тобто національного доходу (по факторальних витратах). Як трансферні платежі вони утворять частину доходу, виплаченого приватним особам.

** З урахуванням виправлення на оцінку товароматеріальних запасів фірм.

Щоб звернути особливу увагу на найбільш важливі риси, властиві різним поняттям, пов'язаним з національним доходом, ми представляємо нижче короткий підсумок, що підкреслює ці головні особливості. Цей огляд, що носить більш узагальнений характер, може бути представлений так, як це зроблено в табл.5.

Таблиця 5

Розрахунок національного доходу

Доскональне оволодіння цими п'ятьма поняттями, пов'язаними з національним доходом, має для людини, що вивчає природу економічних циклів і поточних економічних явищ, дуже важливе значення. Справді, без точного знання цих п'яти різних понять доходу неможливо критично стежити за статистичними даними, що публікуються щомісяця різними урядовими органами.

3. Використання національного доходу

Розглянемо валовий національний продукт у двох дуже істотних аспектах: (1) як вживання доходу, одержуваного від сукупного виробничого процесу, і (2) на які категорії товарів і послуг витрачаються ці засоби.

Стосуючись першого аспекту проблеми, ми в стані стверджувати, що вживання засобів, що надходять з валового національного продукту, може бути підрозділене на три категорії:

1. уживання доходу для споживчих витрат;

2. уживання доходу для сплати податків;

3. уживання доходу для заощаджень.

Нехай GNP позначає валовий національний продукт, З - споживання, Т - податки і S' - валові заощадження. Ми можемо, стало бути, дати наступне підсумкове визначення категорій, на які підрозділяється валовий національний продукт під кутом зору вживання доходу: GNP = З + Т + S'.

Стосуючись другого аспекту поставленої проблеми, ми можемо стверджувати, що доход затрачається на товари і послуги, з яких складається валовий національний продукт, у такий спосіб:

1. Суми, призначені для цілей споживання, йдуть на споживчі витрати.

2. Податки і заощадження витрачаються на оплачувані державою заходи і послуги і на валові інвестиції.

Позначимо буквою G державні витрати і буквою І' валові інвестиції. Тоді GNP = З + G + І'.

Податки плюс заощадження дорівнюють державним витратам плюс інвестиції. Ці рівняння є, звичайно, простими тотожностями чи трюїзмами. Та частина GNP, що не витрачається на особисте споживання, неминуче повинна бути або заощаджена, або виплачена у виді податків. І знов-таки та частина GNP, що не є об'єктом споживчих витрат, повинна служити об'єктом державних витрат чи об'єктом інвестиційних витрат на капітальні блага. Отже, T + S' = G + І'.

Щоб проілюструвати ці поняття, скористаємося статистичними даними по США, що відносяться до 1994 р. (табл. 6).

Таблиця 6

Аналіз використання національного доходу

Державні закупівлі товарів і послуг склали в 1994 р. 96,5 млрд. дол., тим часом як валові інвестиції - всього 4,3 млрд. дол. Отже, G + І'= 100,8 млрд. дол. Незначна розбіжність між величиною (G + І') і величиною (S' + Т) порозумівається головним чином статистичними погрішностями.

У статтю податків ми не включили податки на потреби соціального страхування (5,2 млрд. дол.), а в статтю державних витрат - трансферні виплати (5,8 млрд. дол.). У 1994 р. трансферні виплати складалися переважно з допомог по соціальному страхуванню і з відсотків по федеральному боргу. Трансферні виплати не є платежами за куплені товари і послуги і тому вони виключаються з валового національного продукту. Відповідно до цього слід виключити і грошові надходження держави, накопичені для цих трансферних виплат. У 1994 р. случилося так, що податки по соціальному страхуванню приблизно покрили трансферні виплати і тому в залік виключених трансферних платежів ми відняли з загальної суми стягнених податків зазначені доходи. Загальне правило, застосовне до всіх років, полягає в тому, що з державних касових надходжень слід відняти суму, рівну витратам, що виключається, по трансферних виплатах. Коли це зроблено, то сума податків (із зазначеним виправленням) плюс валові заощадження буде дорівнювати сумі державних витрат (із зазначеним виправленням) плюс валові інвестиції.

Висновок

В якості висновку зрезюмуємо основні положення курсової роботи. Національний доход, відповідно до американської статистики, визначається як сума доходів усіх власників, що беруть участь у виробництві факторів, тобто оцінюється по так називаній факторній вартості за винятком непрямих, податків.

Національний доход може бути обчислений двома способами чи методами. Він являє собою чистий і зароблений доход суспільства. Саме цим і визначається важливість національного доходу як макроекономічного показника. У господарській практиці розрізняють вироблений і використаний національний доход.

В українській практиці національний доход розбивається на два фонди: фонд споживання - частина національного доходу, що забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб населення і потреб суспільства в цілому (оборона, управління державою, освіта і т.д.) і фонд нагромадження - частина національного доходу, що забезпечує розвиток суспільства.

Дослідженням національного доходу займався ряд відомих економістів, так, У.Петті ще в 1664 р. намагався аналізувати доходи в суспільстві і їхній розподіл. Він склав баланс доходів і витрат населення Англії того часу, доход він зводив до суми доходів усього населення, отриманих із землі, будинків, капіталів і праці.

Проблеми національного доходу вивчали А.Сміт і Д.Рікардо. Вони визначали вартість усього суспільного продукту сумою доходів суспільства, крім при цьому вхідну у вартість продукту вартість засобів виробництва. Ж. Сісмонді не робив розмежувань між величинами річного продукту суспільства і національного доходу.

К.Маркс розглядав національний доход як знову створену вартість у масштабі суспільства, створену живою працею найманих робітників.

Французький економіст Ж.Б. Сей вважав, що вартість і корисність є результат послуг трьох факторів виробництва (праці, капіталу, землі), а загальна вартість усіх продуктів складається з доходів трьох класів - робітників, капіталістів і хліборобів. Національний доход створює кожна людина, що одержує доход.

Сучасні західні економісти, розділяючи погляди Ж.Б. Сея на національний доход, відповідно до якого кожен вид діяльності приносить однаковий доход незалежно від професії і сфери діяльності, стверджують, що національний доход створюється державними чиновниками, військовослужбовцями, церковнослужителями й іншими.

Ряд вітчизняних учених, спираючи на марксистську політекономію, заперечують: на їхню думку, економічно не оправдано включення в національний доход доходів від діяльності поліцейського, юриста, працівника засобів масової інформації, державного чиновника. Представники цих професій надають специфічні послуги, що не мають відносин до процесів суспільного виробництва і збільшують показник національного доходу приблизно на 20-30%.

Відносно новим для нашої економічної науки є показник чистого економічного добробуту, що застосовується на додаток до показника "валовий національний доход". Справа в тім, що валовий національний доход не дає задовільної картини економічного добробуту. Це відбувається по наступним причинах: по-перше, валовий національний продукт включає ряд елементів (наприклад, амортизацію), що безпосередньо не відбиваються на індивідуальному добробуті; по-друге, цей показник не включає ряд елементів, що можуть прямо і безпосередньо впливати на рівень добробуту і визначати його. Впливати на рівень добробуту можуть такі не враховані у валовому національному продукті елементи, як, наприклад, дозвілля. Припустимо, що людина вирішила в міру того, як стає багатше, працювати менше й одержувати фізичне задоволення від вільного часу так само, як від товарів і послуг. Тоді валовий національний продукт знижується, навіть якщо добробут росте. Тому, щоб скорегувати фізичне задоволення від дозвілля, повинно бути внесено позитивне виправлення у валовий національний продукт. У результаті цього виходимо на показник чистого економічного добробуту. Але це так називаний непрямий вплив на рівень економічного добробуту, що важко врахувати.

При оцінці чистого економічного добробуту треба враховувати також рівень населення, обумовлений як співвідношення реальних потреб громадян і можливостей їхнього задоволення. Тут відбувається оцінка не тільки поточних грошових доходів населення і фактичного споживання, але і наявність грошових заощаджень, кількість і якість накопиченого домашнього майна, житла, послуг, охорони здоров'я й освіти.

Крім того, для об'єктивної оцінки чистого економічного добробуту необхідно враховувати розшарування населення за рівнем доходів. Валовий внутрішній продукт цього відбити теж не може. Тут варто використовувати коефіцієнт Джини . Цей коефіцієнт показує характер розподілу всієї суми доходів населення між його окремими групами. При рівномірному розподілі доходів у суспільстві коефіцієнт Джини дорівнює нулю. Чим вище ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, тим ближче коефіцієнт до одиниці.

Якщо вільний час непрямо впливає на рівень економічного добробуту, то тіньова економіка прямо і безпосередньо визначає рівень економічного добробуту, хоча це не відбивається кількісно в показнику валового національного продукту, але при цьому варто мати на увазі, що не вся тіньова економіка впливає на рівень економічного добробуту. Визначення тіньової економіки в цьому плані може бути наступним: це є не контрольований суспільством рух товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховувані від органів державного управління соціально-економічні відносини між окремими громадянами і соціальними групами. Ці відносини включають усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.

Список використаної літератури

1. Клименко О.С. Мікроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 2002.

2. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 5-те вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2006.

3. Леонтьев В. Экономические эссе. Теория, исследования, факты и политика: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 2005.

4. Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход. Пер. с англ. – М.: Политиздат, 2004.

5. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. – М.: Республика, 1992

6. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с англ. – М.: Изд-во МГУ, 1994.