Київський національний університет ім. Т. Шевченка
Юридичний факультет
Кафедра господарського права
Реферат з курсу «Проблеми господарського права»
На тему: «Поняття корпоративних відносин, їх суб’єкти, зміст»
Студентки І курсу магістратури
Київ – 2009
Відповідно до ч. 3 ст. 167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Слід зауважити, що частина 3 була доповнена до ст. 167 тільки 15 грудня 2006 р. у зв’язку із прийняттям відповідного закону про внесення змін до законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів.
В Законі України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. дане визначення корпоративним правам. Корпоративні права - сукупність майнових і немайнових правакціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно дозакону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами;
Проблему господарських правовідносин розглядали такі вчені: В. А. Васильєва, Н.С. Глусь, О. В. Дзера, Т. В. Кашаніна, О. Р. Кібенко, В. М. Коссака, В. М. Кравчук, В. В. Луць, Р. Б. Сивий, І. В. Спасибо-Фатєєва, О. С. Яворський, О. В. Щербина, В. С. Щербина, О. Харенко, О. Вінник, В. Поєдинок, О. Печений та інші вчені.
Сьогодні немає єдиної позиції щодо того, що розуміти під корпоративними відносинами. На цей рахунок існує кілька точок зору.
Одні вважають, що корпоративні відносини - це відносини організаційні. Концепція організаційних відносин була висунута О.А. Красавчіковим. Виділяючи організаційні відносини, він вважав, що вони є службовими по відношенню до основних майнових відносин і мають специфічну функцію - впорядкування майнових відносин.
На думку інших, корпоративні відносини як відносини власності - насамперед майнові відносини, закріплюються специфічні форми присвоєне майнових благ, що характеризуються множинністю суб'єктного складу.
Разом з тим майнові відносини як "сторона" корпоративних відносин не можуть бути реалізовані без організаційних відносин. Тому корпоративні відносини необхідно розуміти як комплексні - майнові та пов'язані з ними немайнові (організаційні) відносини.
Треті вважають, що корпоративні відносини є змішаними майново-організаційними відносинами.
Усі існуючі позиції щодо розуміння корпоративних відносин мають право на існування, так як в кожному визначенні поняття корпоративних відносин за основу приймається той чи інший критерій (об'єкт, зміст тощо) і самі корпоративні відносини диференціюються за цими критеріями на різні види.
Корпоративні відносини в силу своєї неоднорідності слід розглядати як збірну категорію. На це звертає увагу Б.М. Гонгало.
Для з'ясування природи корпоративних відносин, необхідно простежити процес становлення самої корпорації.
Корпорація - це насамперед приватне підприємницьке об'єднання, причому об'єднання, що досягла вищої форми свого розвитку. Розглядаючи генезис підприємницьких об'єднань від простих до складних, можна виділити наступні закономірності такого розвитку.
По-перше, для підприємницького об'єднання характерно наявність єдиної мети (загального інтересу). З ускладненням економічних, управлінських відносин в об'єднанні при збереженні єдиної мети (загального інтересу) все більшою мірою починають проявлятися інтереси окремих учасників об'єднання, які можуть не збігатися, а іноді і суперечити інтересам самого об'єднання. В результаті цього має місце конфлікт інтересів між учасниками об'єднання, з одного боку, між ними і відокремленими органами управління - з іншого.
По-друге, посилюється майнова відокремленість об'єднання, яка на різних етапах його розвитку проявляється в тій чи іншій формі. Це призводить до того, що в міру розвитку підприємницького об'єднання загальні справи його учасників переходять в особисті справи об'єднання, що відрізняються від справ його учасників; загальна відповідальність учасників за зобов'язаннями об'єднання також переходить в особисту відповідальність об'єднання за своїми зобов'язаннями. Нарешті, у міру розвитку підприємницького об'єднання управління його справами обособлюється від особистої волі його учасників і реалізується через спеціальні органи, чия воля може не збігатися з волею учасників об'єднання.
Вищою формою підприємницького об'єднання, в основі якого знаходиться не стільки особистість, а скільки перш за все, майно (капітал), є акціонерне товариство (акціонерне товариство). Ця форма з'єднання є вища вираз капіталістичного елемента, у міру посилення якого обсяг відповідальності членів зменшується, а їх особиста участь не передбачається.
У результаті реалізації різних інтересів різних груп учасників об'єднання складаються корпоративні відносини, що регулюються корпоративним правом.
Корпоративні відносини - це система відносин, що складаються між учасниками об'єднання (акціонерами) і відокремленим від акціонерів апаратом управління (менеджмент), а також між менеджментом та іншими зацікавленими особами такого об'єднання (працівниками, партнерами, державними органами та ін.) І є результатом компромісу інтересів об'єднання, його учасників і менеджменту.
Іншими словами - у кожного є свій певний інтерес, який спонукає здійснювати певні дії (угоди). В результаті вчинення таких дій (наприклад, громадянин придбав акції і став акціонером акціонерного товариства) реалізується інтерес особи (наприклад, отримання дивідендів, придбання контролю в управлінні акціонерним товариством та ін.) І складаються найрізноманітніші відносини - корпоративні відносини.
Корпоративні відносини всередині об'єднання - внутрішньокорпоративних. В основному це стосунки приватноправової, так як в їх рамках реалізують свої інтереси акціонери - рівні, незалежні самостійні власники акцій. Але тут присутні відносини та публічно-правові. Наприклад, кожен акціонер - володар голосуючих акції має право голосу на загальних зборах акціонерів. Якщо він не був присутній на загальних зборах або голосував проти прийнятого рішення, він підпорядковується прийнятим рішенням. Також обов'язкові до виконання рішення ради директорів, правління, генерального директора.
Усередині корпорації складається ціла система відносин, що забезпечують функціонування корпорації як єдиної системи, що має єдину мету (загальний інтерес). Така система вдосконалює сама себе, іншими словами - усередині корпорації діє механізм саморегулювання, самодостатності, коли корпорація сама визначає, в якій мірі і яким чином відрегулювати ті чи інші відносини.
Цей єдиний організм - корпорація - функціонує не ізольовано, а в рамках суспільства, тому до корпоративних відносин відносяться відносини зовнішні. В основному відносини з державного регулювання діяльності корпорації є публічними. Основним механізмом державного регулювання виступає законодавство.
Корпоративні відносини - це, насамперед, відносини всередині самої корпорації між різними групами учасників корпорації, між ними і професійним менеджментом, між директорами та менеджментом. Характер цих відносин різний: це відносини в сфері управління (які ширше, ніж відносини внутрішньорганізаційні), майнові відносини (наприклад, визначення розміру винагороди членам ради директорів). Від того, наскільки налагоджені механізми взаємовідносин всередині корпорації, залежить стан корпорації назовні: її "прозорість" і привабливість для інвесторів. Тому друга складова корпоративних відносин - це зовнішні відносини корпорації з партнерами, кредиторами, персоналом, біржами, спеціалістами фондового ринку, державними органами, які здійснюють контроль над діяльністю корпорації.
З одного боку, саме в корпорації відбувається відділення власності від управління, що призводить до конфліктів інтересів усередині корпорації. З іншого боку, корпорація, розраховуючи на залучення інвестицій, повинна бути прозорою як для потенційних інвесторів, так і для своїх акціонерів.
Таким чином, у корпорації (акціонерному товаристві) складається ціла система відносин, в яких кожен учасник має свій певний інтерес, не співпадає з інтересами інших учасників:
- Між акціонерами - великими і міноритаріями;
- Між акціонерами та акціонерним товариством, від імені якого діють органи управління (рада директорів, правління, директор);
- Між акціонерним товариством - емітентом цінних паперів та інвесторами;
- Між акціонерним товариством та державними органами.
Корпоративні відносини регулюються нормами корпоративного права.
Правова природа будь-якого правовідношення, у тому числі корпоративного, не може бути встановлена без вирішення двох питань: про сферу існування цього правовідношення та його суб’єктний склад. Наука корпоративного права не дає однозначної відповіді на ці питання.
Щодо сфери існування корпоративного правовідношення в юридичній літературі склалося одразу кілька теорій (підходів).
Перший підхід визначає комплексний характер корпоративних правовідносин, інший – що корпоративних відносини є предметом правового регулювання господарського права, і має назву – теорія господарського правовідношення, і третій підхід – теорія цивільного правовідношення.
На думку представників однієї з них, корпоративне правовідношення має комплексний характер, його зміст складають цивільні, управлінські, трудові, адміністративні, фінансові тощо права та обов’язки. Цю теорію умовно можна назвати теорією «комплексного правовідношення».
Зокрема, як вважає О. Р. Кібенко, «все те, що так чи інакше пов’язано з діяльністю господарських товариств, підпадає під регулювання норм корпоративного права». Вона пропонує поділити корпоративні правовідносини на два види: внутрішні і зовнішні. Внутрішніми є відносини, які виникають всередині господарського товариства, а зовнішніми – які виникають у процесі здійснення останнім підприємницької діяльності. Внутрішні корпоративні правовідносини, у свою чергу на три групи:
1. відносини між учасниками товариства;
2. відносини між господарським товариством і його учасниками;
3. відносини між різними органами господарського товариства.
Зовнішні корпоративні відносини, на переконання О. Р. Кібенко, можуть мати приватноправовий або ж публічно-правовий характер. Основну масу приватноправових корпоративних відносин складають відносини цивільні і трудові; публічно-правові корпоративні відносини можуть проявлятися в адміністративних, фінансових, кримінально-правових та багатьох інших відносин. Подібної точки зору дотримується О. А. Макарова. На її думку, «корпоративні правовідносини – це система відносин, що складаються між учасниками об’єднання (акціонерами) і відокремленим від акціонерів апаратом управління (менеджментом)», а також між менеджментом та іншими заінтересованими особами такого об’єднання (працівниками, партнерами, державними органами і т. ін.), які стали результатом компромісу інтересів об’єднання, його учасників і менеджменту. О.А. Макарова, як і О. Р. Кібенко, поділяє корпоративні правовідносини на внутрішні («внутрішньо корпоративні»), які, в основному, є приватноправовими, і зовнішні – це відносини корпорації з партнерами, кредиторами, персоналом, біржами, спеціалістами фондового ринку, державними органами, що здійснюють контроль за діяльністю корпорації.
На позиціях теорії «комплексного правовідношення» стоїть В. М. Кравчук: «...правова природа корпоративних відносин не може і не повинна пояснюватися лише з позиції теорії цивільного права. Окремі відносини, які входять до складу корпоративних, є зобов’язальними (наприклад відносини щодо сплати внесків до статутного фонду), а отже і цивільними, окремі – управлінськими (наприклад відносини щодо скликання та проведення загальних зборів учасників), окремі – трудовими (наприклад відносини між головою виконавчого органу і товариством), окремі – фінансовими (наприклад відносини щодо емісії цінних паперів).»
Відповідно до теорії господарського правовідношення О. М. Вінник зазначає, що корпоративні відносини є комплексними, консолідуючим ядром яких виступають господарські відносини, як внутрішні, так і зовнішні.
На думку Т.В. Кашаніної, «центральне і домінуюче місце в предметі підприємницького права займають корпоративні або внутрішньо фірмові відносини.
Професор В. Щербина досліджуючи правову проблему корпоративних правовідносин зазначає, що в юридичній науці це питання відноситься до дискусійних. Так, якщо представники цивілістичної науки вважають корпоративні відносини і такий їх найпоширеніший вид, як акціонерні відносини, предметом цивільно-правового регулювання (аргументуючи це посиланням на відповідні статті ЦК України), то представники науки господарського права вважають їх, спираючись на ГК України, одним із видів господарських правовідносин, а саме організаційно-господарськими відносинами.
На думку автора, віднесення корпоративних відносин, що характеризуються нерозривним поєднанням майнових і організаційних елементів до предмета цивільно-правового регулювання призводить до ігнорування основоположної норми Цивільного кодексу України, закріпленої в ст. 1 зазначеного кодексу, згідно з якою цивільним законодавством регулюються особисті немайнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1 ЦК України).
Не викликає сумнівів наявність владного підпорядкування (отже відсутність юридичної рівності) у відносинах між суб'єктами корпоративних правовідносин - акціонером і загальними зборами товариства, рішення яких є обов'язковими для учасників; органами управління товариства (загальними зборами, наглядовою радою, правлінням), які до того ж досить часто не стосуються майнових відносин (тобто того винятку, який зазначений в ч. 2 ст. 1 ЦК України).
Переважно управлінський (організаційний) характер мають відносини щодо корпоративного управління, сутністю якого є система відносин між інвесторами-власниками товариства, його менеджерами, а також заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин.
Тим більше не можуть бути предметом цивільно-правового регулювання відносини щодо контролю, який здійснює ревізійна комісія чи ревізор за фінансово-господарською діяльністю товариства (корпоративного контролю). Звідси під сумнів можна поставити і наявність у учасників товариства можливості повною мірою вільно виявляти свою волю.
Що стосується майнової самостійності, яка проявляється у майновому відокремленні майна товариства від майна учасників і у розподілі відповідальності учасників товариства і товариства за своїми зобов'язаннями, то і ця ознака корпоративних відносин не є абсолютною, оскільки, по-перше, учасники товариства несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства; по-друге, у передбачених законом випадках солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства (у товаристві з додатковою відповідальністю); по-третє, законом та установчими документами товариства може встановлюватися процедура затвердження значних договорів (угод), вчинених товариством, тощо.
Очевидно в "чистоту", "рафінованість" корпоративних відносин як відносин цивільно-правових не до кінця вірять і прихильники цивільно-правової природи корпоративних (акціонерних) відносин, вказуючи на організаційний характер значної їх частини, на умовність рівності учасників корпоративних відносин та обмеження автономії волі, а також на поєднання в нормах акціонерного права приватних і публічних інтересів і, відповідно, приватних і публічних механізмів нагляду і контролю з боку держави. Звичайно, з кожного правила або явища можуть бути винятки, проте така їх кількість, якою характеризуються корпоративні відносини, унеможливлює віднесення останніх до цивільно-правових.
Разом з тим уявляється помилковим висновок про те, що корпоративні відносини є різновидом передбачених ГК України організаційно-господарських відносин, що складаються між суб'єктами господарювання і суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Подібне розуміння природи корпоративних відносин звужує їх зміст, оскільки, з одного боку, виключає з нього відносини майнового характеру (право на одержання частини прибутку товариства, право на одержання частини майна при ліквідації товариства, право на придбання акцій ЗАТ учасником товариства у разі їх продажу іншими учасниками товариства тощо), а з іншого - не охоплює всієї гами правових зв'язків і всіх суб'єктів корпоративних відносин, обмежуючи їх лише відносинами між суб'єктами господарювання і суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. 3 ГК України). При цьому слід підкреслити, що в ГК України відсутня норма, яка б чітко визначала коло суб'єктів організаційно-господарських повноважень, зміст останніх та критерії віднесення тих чи інших учасників відносин у сфері господарювання до суб'єктів організаційно-господарських повноважень.
Коло суб'єктів організаційно-господарських відносин до певної міри можна визначити, керуючись положеннями ст. 176 ГК України, яка до організаційно-господарських зобов'язань відносить, зокрема, зобов'язання, що можуть виникати: а) між суб'єктами господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта; б) між суб'єктами господарювання, які разом організують господарське товариство, та органами управління цих товариств; в) в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання. Останнє положення дає можливість відносити до організаційно-господарських відносин, наприклад відносини між ревізійною комісією і правлінням товариства, між наглядовою радою і правлінням тощо, які залишилися поза межами правового регулювання ст. 3 ГК України. Проте для того, щоб уникнути непорозумінь і суперечок з цього приводу, вважаємо за доцільне доповнити ч. 2 ст. 176 ГК України після абзацу 3 абзацом наступного змісту: "між органами господарського товариства".
Таким чином, викладене дає підстави для висновку про те, що за своєю правовою природою корпоративні відносини є поєднанням взаємопов'язаних і взаємообумовлених організаційно-господарських та майново-господарських відносин, що існують у нерозривній єдності, і в силу цього не можуть бути предметом регулювання різних галузей права - цивільного і господарського.
До організаційно-господарських відносин у складі корпоративних відносин можна віднести відносини:
· між засновниками (засновником) чи учасниками (учасником) товариства (у тому числі органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадянами та громадськими організаціями) і створеним ними господарським товариством, що виникають у процесі корпоративного управління. Зокрема, це відносини щодо управління товариством у порядку, визначеному в установчому документі; відносини щодо права учасників одержувати інформацію про діяльність товариства та щодо їх обов'язку не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; відносини, пов'язані з додержанням установчого документа товариства та виконанням рішень загальних зборів; відносини, пов'язані з виходом у встановленому порядку з товариства, тощо;
· між засновниками (засновником) чи учасниками (учасником) товариства (у тому числі органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадянами та громадськими організаціями) і органами створеного ними господарського товариства, що виникають у процесі корпоративного управління;
· між органами господарського товариства (зборами, наглядовою радою, правлінням або іншим виконавчим органом, ревізійною комісією), що виникають у процесі корпоративного управління і контролю.
Майново-господарськими відносинами у складі корпоративних відносин є відносини:
· між учасниками товариства і товариством щодо розподілу прибутку товариства і одержання його частини (дивідендів); щодо відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві (такі відносини можуть виникати між учасниками товариства, учасником товариства та товариством, учасником товариства та іншими особами);
· між учасниками товариства та товариством щодо виконання між зобов'язань перерд товариством, повязаних з майновою участю, а також щодо внесення вкладів (оплати акцій) тощо.
Автор доводить, що наявність підпорядкування одних суб’єктів корпоративних відносин іншим, управлінський (організаційний) характер значної частини зазначених відносин, відносна майнова самостійність учасників корпоративних відносин не дають підстав для визначення корпоративних відносин цивільно-правовими.
Визначаючи коло суб’єктів корпоративних відносин, автор дійшов висновку про те, що за своєю правовою природою корпоративні відносини є поєднанням взаємопов’язаних і взаємообумовлених організаційно-господарських та майново-господарських відносин, що існують у нерозривній єдності, і в силу цього не можуть бути предметом регулювання різних галузей права – цивільного і господарського.
Отже, корпоративні відносини за своєю природою є господарськими відносинами, а відтак мають регулюватися господарським законодавством (передусім ГК України), підгалуззю якого є корпоративне законодавство. Визначення корпоративних відносин господарськими відносинами є додатковим аргументом на користь вилучення так званих корпоративних спорів із справ адміністративної юрисдикції і віднесення їх до відання господарських судів.
Список використаних джерел
1. www.rada.gov.ua
2. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Украины. Учебное пособие – Харьков: Эспада, 2001.
3. Щербина В.С. Правова природа корпоративних відносин // Українське комерційне право. 2006. № 7. С. 10-14.
4. Цікало В.І. Правова природа корпоративного правовідношення // Вісник господарського судочинства. 2006. № 4. С. 157-165.
5. Косенчук В. Переважні права в корпоративних правовідносинах // Юридичний журнал. 2008. № 10(76). С. 94-99.
6. Гнусь Н.С. Корпорація як суб’єкт корпоративних відносин. // Науковий вісник Чернівецького університету. –2000. - Випуск76. – Правознавство.
|
