ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ГРОМАДЯНСТВА
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ
РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК НАБУТТЯ І ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ
3.1 Набуття громадянства України
3.2 Припинення громадянства України
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Появу інституту громадянства пов’язують з французькою революцією 17 ст. Політико-правова концепція “вільного громадянства” прислужилася обґрунтуванню феодального ладу, розвитку нових економічних і політичних відносин. Ця концепція замінила інститут підданства, який за часів феодалізму визначав васальні відносини залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. В наші дні підданство продовжує існувати в державах, які залишили монархічну форму державного ладу. Вона фактично не відрізняється за своєю суттю від громадянства, і лише визначає форму державного правління.
Становище індивіда в суспільстві, закріплене в конституції та законах держави, визначається як конституційно-правовий статус особи. Його зміст виявляється в комплексі конституційних прав і свобод, насамперед, в інституті громадянства.Основний Закон (ст.1) проголосив Україну демократичною, соціальною, правовою державою. Правовий статус особи в такій державі має базуватися насамперед на конституційному принципі рівності, який є визначальним у системі принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина та громадянства України. Він є одним з фундаментальних принципів засад конституційного ладу, а його реалізація не припускає дискримінацію особи за якими-небудь ознаками.Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Наразі на сучасному етапі державотворення відбуваються кардинальні перетворення, а реалізація конституційного принципу громадянства України є одним з важливих питань держави й суспільства, що знаходяться на трансформаційному етапі розвитку.
Громадянство є засобом інституціоналізації принципів взаємодії держави і особи. Стан громадянства є підставою набуття прав та обов’язків. Держава поширює свою владу на громадян як на своїй території, так і поза її межами.
Конституційна теорія і практика визначає дві сторони громадянства – державно-правову і міжнародно-правову. У сфері міжнародно-правових відносин прийнято вживати термін ”державна належність”, який полягає у юридичному зв’язку особливого характеру між особою і державою, але при цьому особа може і не бути громадянином. Поняття державної належності є ширшим за громадянство. Законодавство може визначати різні форми такої належності. Це, зокрема, застосовується у Великобританії щодо населення її нинішніх і колишніх підлеглих територій. Разом з тим для повноправних громадян державна належність не створює додаткових прав і обов’язків. У цьому випадку зміст поняття державна належність збігається з поняттям громадянство. Подібний “дуалізм понять” спостерігається лише в розвинутих державах, хоча у теорії поняття державної належності і громадянства розрізняється не завжди. Характеризуючи інститут громадянства слід особливу увагу приділяти сталості відповідного правового зв’язку, що виникає між особою і державою. Така сталість існує у просторі і часі. Стан громадянства зберігається за особою, навіть, якщо вона виїжджає за кордон (сталість у просторі). Хоча слід зазначити, що деякі права і обов’язки особи, яка перебуває за кордоном, не реалізуються. Але це не означає, що такі права втрачаються.
Сталість стану громадянства виражається в його безперервності. Безперервність громадянства полягає у його наявності у особи з моменту набуття і до моменту припинення.Рисою громадянства інколи вважають те, що воно грунтується на фактичному зв’язку особи і держави. Ця риса не має абсолютного значення, адже наявність у особи фактичного зв’язку з державою не завжди свідчить про те, що вона має громадянство.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ГРОМАДЯНСТВА
Становище індивіда в суспільстві, відображене і закріплене в основному законі, визначається як конституційний статус особи. Його зміст насамперед виявляється в інституті громадянства, принципах і власне конституційних правах і свободах. Громадянство є засобом інституціоналізації принципів взаємовідносин держави і особи. Стан громадянства створює взаємні права і обов'язки.
Громадянство України - постійний правовий зв'язок особи з державою Україна, який знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах та обов'язках.
Громадянство в Україні регулюється Конституцією, Законом України "Про громадянство Україні" від 16 квітня 1997р. і прийнятими відповідно до них законодавчими актами України.
Закон України "Про громадянство України" складається з преамбули й 9 розділів (41 стаття). У преамбулі дається визначення громадянства.
Громадянство - це особливий правовий зв'язок між особою і державою, що породжує для них взаємні права і обов'язки. [3]
Громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи і Української держави, який знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Українська держава забезпечує охорону і захист прав, свобод та інтересів своїх громадян. Належність до громадянства України забезпечує широке коло прав і свобод у різноманітних сферах життя. Так, згідно із чинним законодавством України, громадяни України мають право брати участь у керівництві державними справами шляхом участі у виборах та у всеукраїнському й місцевих референдумах. Громадяни України наділені також іншими, не менш важливими правами й свободами і мають право вимагати від держави захисту своїх прав. Так, дипломатичні представництва та консульські установи України зобов’язані вживати заходів для забезпечення громадянам України можливості користуватися в повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, у встановленому законодавством порядку захищати їхні інтереси, що охороняються законом, а в разі необхідності — вживати за ходів для поновлення порушених прав громадян України.
Належність до громадянства України є найважливішою передумовою обов'язку держави захищати в повному обсязі права і свободи своїх громадян, які закріплені в Конституції та Законах України не тільки на території держави, а й за її межами. Важливими є положення Конституції України і Закону України про громадянство про те, що „громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі”.
Громадянство як стійкий правовий зв’язок між особою та державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках, є важливим компонентом правового статусу людини. Відображаючи принципові засади взаємовідносин особи і держави, громадянство, з одного боку, є головною умовою поширення на особу всього комплексу прав, свобод та обов’язків громадянина певної держави, а з іншого – накладає на державу відповідні обов’язки щодо громадян, зокрема в частині, що стосується їх дипломатичного захисту та представлення на міжнародній арені. Саме тому будь-яка людина буде позбавлена значної частини своїх фундаментальних прав, якщо не матиме громадянства. Громадянство є також виявом суверенітету держави, оскільки держава має право самостійно вирішувати питання, хто може бути і є її громадянами. При цьому від того, як будуть урегульовані питання громадянства, багато в чому залежить стан і стабільність держави та її інститутів. Оптимальне розв’язання проблем взаємовідносин “особа-держава” значною мірою впливає на всі сфери державного і суспільного життя, а тому завжди перебуває в центрі увагивідповідних органів державної влади (державного управління). Із цих позицій громадянство є об’єктом державної політики.[5,3-4]
Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років — свідоцтво про народження. Підтвердження громадянства України проводиться в індивідуальному порядку. Перші роки після проголошення незалежності України у паспортах СРСР проставлялася відмітка проте, що особа належить до громадянства України. Тепер громадянство України підтверджується паспортом громадянина України. [4,147-149]
РОЗДІЛ 2
. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ
Стаття 2 Закону України “Про громадянство України” від 18.01.2001 р. перераховує принципи законодавства України про громадянство, але слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. Принципи такого правового інституту, як громадянство, в Україні закріплені й іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Конституцією України – основним законом держави, Декларацією про державний суверенітет України, Декларацією прав національностей України, Законом України “Про національні меншини”.
Першим слід розглянути принцип єдиного громадянства. Цей принцип закріплено і в Законі (пункт 1 статті 2), і в Конституції (стаття 4). Цей принцип має декілька аспектів: по-перше, “внутрішнє” єдине громадянство держави Україна означає, що не можуть існувати громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України. Тобто, не може бути громадянства Автономної Республіки Крим, чи міста Києва або Севастополя, чи будь-якої області. Зазначений аспект цього принципу спрямований на забезпечення унітарності держави.
По-друге, так би мовити, “зовнішнє” єдине громадянство України означає, що “якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України”. Те ж саме правило застосовується і до іноземців, які набули громадянства України, тобто вони в правовідносинах з Україною вважаються тільки громадянами України, не приймаючи до уваги належність їх і до іншого громадянства. У даному аспекті відображається негативне ставлення держави до множинного громадянства, тобто належності особи до громадянства двох або більше держав (пункт b статті 2). Сам термін “множинне громадянство” в Законі про громадянство не вживається, але його визначення є в Європейській конвенції про громадянство 1997 року.
Принцип “зовнішнього” єдиного громадянства не означає невизнання множинного громадянства, тому що воно може виникнути в незалежності від волі особи, тобто автоматично, наприклад, при вступі до шлюбу (Італія), або внаслідок колізії законодавств різних держав (принципів філіації jus soli (країни Латинської Америки) і jus sanguinis (країни Європи)). Цей принцип означає невизнання саме правових наслідків множинного громадянства.
Наступний принцип – принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства (апатризму). Цей принцип означає неприпустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізії національного законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких він бажає отримати. Це один з найважливіших міжнародних принципів у сфері громадянства. Апатризм – це дуже негативне явище як для самої особи, так і для держави, в якій вона проживає. Якщо громадянство – правовий зв’язок індивіда з державою, то апатризм – це відсутність такого зв’язку. Апатриди обмежені порівняно з громадянами в своїх правах, насамперед, в політичних. Вони також знаходяться в гіршому становищі порівняно з іноземцями, тому що не можуть звернутися за дипломатичним захистом до жодної з держав. Негатив у відношенні до держави проявляється через неможливість залучити особу без громадянства до проходження обов’язкової військової служби, а також через те, що їх практично неможливо видворити з території держави за грубе порушення законодавства.
Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України. Цей принцип знайшов своє закріплення в пункті 3 статті 2 Закону, в частині 1 статті 25 Конституції і в статті 15 Загальної декларації прав людини. Визнання і закріплення цього принципу має величезне значення для побудови демократичної, правової, якісно нової порівняно з СРСР держави.
Практика позбавлення громадянства , згідно з якою розірвання громадянських зв’язків йшло з боку держави і згода чи незгода самого громадянина аж ніяк не розглядалася, була дуже поширена за радянських часів. Так позбавлялися “інорідних утворень на тілі пролетаріату”.
Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства. Як і попередній принцип, цей принцип також закріплений в Законі (пункт 4 статті 2), в Конституції (частина 1 статті 25) і Загальній декларації прав людини (стаття 15). Сутність цього принципу полягає саме в зміні громадянства, а не в припиненні громадянства без набуття громадянства іншої держави, що призвело б до безгромадянства.. Україна не може гарантувати набуття іншого громадянства, але вона може поставити вихід особи з громадянства України в залежність від набуття нею іноземного громадянства або отримання гарантій його набуття. Сталий характер правового зв’язку особи і держави не означає примусового утримання людини в громадянстві.
Принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя. Цей принцип також має два аспекти. Перший стосується автоматичності набуття чи припинення громадянства України, яке як таке неможливе. Поняття “автоматично” означає з настанням юридичного факту, тобто таких життєвих обставин, з якими норми права зв’язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин, в даному випадку, на підставі якого набувається чи втрачається громадянство. Отже, громадянство набувається чи припиняється не автоматично, а з моменту видання Президентом України відповідного указу чи набрання чинності іншого документу у встановлених Законом випадках. Виключенням щодо автоматичності набуття громадянства є лише філіація.[7]
Цей аспект відображає сутність громадянства як індивідуального, особистого зв’язку держави з людиною. Другий аспект стосується рівноправності жінок і чоловіків та виходить з принципу визнання шлюбу рівноправним союзом, в якому не припускається безумовне слідування жінки (чоловіка) за громадянством чоловіка (жінки). Але шлюбні відносини відповідно до пункту 3 статті 9 Закону про громадянство України дає можливість набути громадянства України за дещо спрощеною системою: одною з умов набуття громадянства є умова безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років; це правило не торкається осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України протягом двох років та постійно на законних підставах проживають на території України.
Ще один принцип – принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав (за народженням, за територіальним походженням, внаслідок прийняття чи поновлення у громадянстві, інших випадків передбачених законодавством), порядку (будь то через оформлення набуття громадянства чи прийняття до нього) і моменту набуття (з моменту народження, чи дати видання відповідного указу Президента України, чи дати реєстрації набуття громадянства, тощо) ними громадянства України.
Ця норма є продовженням статті 24 Конституції України: ”Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.[7]
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.”
В деяких країнах цей принцип громадянства не визнається, наприклад, в США іммігрант, навіть, якщо він набув громадянства США, не має права стати президентом країни (розділ 1 статті II Конституції США).[5]
Останній принцип, закріплений у Законі – принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина. Принцип випливає з конституційного принципу, закріпленого в статті 33 Конституцій України, тобто принципу свободи пересування, вільного вибору місця проживання і права вільно залишати територію України. Цей принцип значно відрізняє чинний Закон про громадянство від попередньої редакції. В Законі України “Про громадянство України” від 16.04.1997 року одною з основних підстав втрати громадянства було нестання громадянина на консульський облік протягом 7 років без поважних причин.
Громадянство – це сталий правовий зв’язок людини з державою і він існує поза межами територіальної юрисдикції держави.
Принцип захисту і протегування громадян України, які знаходяться за межами України – принцип незакріплений в Законі, але відображений у Конституції (стаття 25). Цей принцип здійснюється через дипломатичні представництва та консульські установи України за її межами.
Принцип невигнання та невидачі громадян України також закріплений у статті 25 Конституції. Під видачею (екстрадицією) розуміється передача злочинця державою, на території якого він знаходиться, іншій державі з метою притягнення його до відповідальності або для виконання винесеного вироку. Це питання виникає у випадках, коли громадянин вчинивши злочин на території іншої держави, повернувся до України. На відміну від законодавств деяких держав (Білорусі, Литви), в яких визнано можливість видачі своїх громадян, якщо це передбачено міжнародними договорами, законодавство України беззастережно говорить про невидачу своїх громадян. Виганяють з держави, як правило, осіб, яких звинувачують у скоєні злочину за кордоном.[6]
Отже, основні принципи громадянства України, закріплені в Конституції України і нормативно-правових актах, сприяють виконанню основних прав і свобод людини, забезпечують гарантії щодо громадянства і є важливою умовою існування самого інституту громадянства.
РОЗДІЛ 3
. ПОРЯДОК НАБУТТЯ І ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ
3.1 Набуття громадянства України
(Закон України про громадянство України від 16 квітня 1997р.№1636-Х11 стаття 12-18)
Громадянство України набувається:
1)за народженням;
2)за походженням;
3)через прийняття до громадянства України;
4)через поновлення у громадянстві України;
5)за іншими підставами, передбаченими цим законом;
6)за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Дитина, батьки якої на момент народження перебували в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, чи народилася вона на території України чи за її межами.
При різному громадянстві батьків, з яких один на момент народження дитини перебував у громадянстві України, дитина є громадянином України:
1)якщо вона народилася на території України;
2)якщо вона народилася за межами республіки, але батьки або один з них у цей час постійно проживали на території України.
Дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, є громадянином України.
Дитина, яка перебуває на території України, обоє батьків якої невідомі, є громадянином України.
Прийняття до громадянства України.
Іноземні громадяни та особи без громадська можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.
Умовами прийняття до громадянства України є:
1)відмова від іноземного громадянства;
2)постійне проживання на території України протягом останніх п'яти років. Це правило не поширюється на осіб, які виявили бажання стати громадянами України, за умов, якщо вони народилися чи довели, що хоч би один із їх батьків, дід чи баба народилися на її території і не перебувають у громадянстві інших держав.
3)володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;
4)наявність законних джерел існування;
5)визнання і виконання Конституції України. [3]
Особа, яка раніше перебувала у громадянстві України, може бути за її клопотанням поновлено у громадянстві України. Зазначені вимоги можуть не врахуватися лише у виняткових випадках за рішенням Президента країни щодо окремих осіб, які мають визначні заслуги перед Українською державою. Спрощений порядок надання громадянства України може застосуватися до жінок, які одружені з громадянами України, на їх прохання і за умови відмови від іноземного громадянства.
3.2 Припинення громадянства України
(Закон України про громадянство України від 16 квітня 1997р. стаття 19-21)
Громадянство України припиняється:
1)внаслідок виходу з громадянства України;
2)внаслідок втрати громадянства України;
3)за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи в порядку, встановленому цим законом. У виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою або майнові зобов'язання, з якими пов'язані істотні інтереси громадян чи державних організацій, кооперативних та громадських об'єднань. Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка порушила клопотання про вихід, притягнуто до кримінальної відповідальності як звинуваченого або щодо неї є вирок суду, який набрав законної сили і підлягає виконанню.
Громадянство України втрачається:
1)внаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, в поліцію, органи юстиції або в інші органи державної влади та управління в іноземній державі без згоди на те державних органів України;
2)якщо громадянство України набуто внаслідок подання за відомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;
3)якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала на консульський облік протягом п'яти років.
Громадянство України втрачається з дня видання указу Президента України.
Пріоритетне право прийняття рішень у питаннях громадянства належить Президентові України. Відповідно до ст. 22 ЗУ “Про громадянство України” Президент України:
1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;
2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;
3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.[3]
Пріоритетне право прийняття рішень у питаннях громадянства належить Президентові України, тому всі заяви щодо громадянства подаються на імя Президента України.“Первинною ланкою” при вирішенні питань громадян України щодо громадянства є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи.
Комісія з питань громадянства має право розглядати заяви і подання з питань громадянства, всебічно оцінюючи докази заявника, зміст подання, висновки державних органів, інші документи. Комісія вправі вимагати у справі, що знаходиться у її провадженні, матеріали, документи від відповідних органів державної влади і об’єднань громадян, які мають подати документи у встановлений комісією строк. Комісія вносить на розгляд Президента України пропозиції щодо кожної заяви або подання. Рішення Комісії оформлюються протоколом, що підписується всіма її членами, які брали участь у засіданні .[7]
ВИСНОВОК
Отже,за період незалежності нашої держави сталася значна лібералізація відносин між особою і державою. Україна залучилася до визнаних світовим товариством принципів регулювання громадянських відносин. Вона залишила анахронізми тоталітарного колишнього, і намагається реалізувати статтю 1 Конституції, яка проголошує, що “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.”
Відносини громадянства – основа відносин між державою і людиною. Поступово Україна відійшла від практики СРСР у вирішенні питань цих відносин, спочатку прийнявши Закон України “Про громадянство України” від 08.11.1991 року, а потім новий, і нині діючий Закон від 18.01.2001. Отже, громадянство тепер визначається не як політико-правовий зв’язок держави і людини, а тільки як правовий зв’язок. Ці відношення втратили своє політичне забарвлення. Раніше людину могли позбавити громадянства, і найчастіше саме через розбіжності між баченням людиною і державою окремих питань. Зараз в нашій країні існує політичний плюралізм, і це вже неможливо позбавити кого-небудь громадянства як через політичні чи релігійні переконання, так і з будь-якої іншої підстави. Суб’єктивного права громадянства ніхто не може позбавити, це є невід’ємне природне право особи, як то право на життя, честь та гідність.
Отже, законодавство про громадянство в Україні є дуже сталим, виваженим, функціональним та демократичним.
ЛІТЕРАТУРА
1.Конституція України від 28 червня 1996 р.
2.Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998 р.
3.Закон України “Про громадянство України” від 16 квітня 1997 р. (в редакції).
4.Правознавство:навчальний посібник/За заг. Ред. С.М. Тимченка, Т.О. Коломоєць.- Суми: ВтД «Університетська книга», 2006.-554 ст.
5. Державна політика України у сфері громадянства в контексті європейської інтеграції: Автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.01 [Електронний ресурс] / К.Л. Шкумбатюк; Львів. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. — Л., 2004. — 19 с. — укp.
6. Громадянство України як конституційно-правовий інститут: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 [Електронний ресурс] / М.І. Суржинський; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К., 2009. — 20 с. — укp.
7. Громадянство України: конституційно-правові основи: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 [Електронний ресурс] / Р.Б. Бедрій; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 16 с. — укp.
8. Забезпечення конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 [Електронний ресурс] / Т.А. Француз-Яковець; Одес. нац. юрид. акад. — О., 2007. — 20 с. — укp.
|
