Курсовая работа: Поняття і види співучасті у кримінальному праві

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра кримінально-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Кримінальне право

на тему: Поняття і види співучасті у кримінальному праві

Виконала:

Студентка III курсу

Групи ПД- 3.3

Кіяніцина О.С.

Перевірив:

викладач професор

Дадерко Л. Ф.

Київ 2006

План

Вступ

I. Поняття і ознаки співучасті

II. Види співучасників

2.1. Виконавець

2.2. Організатор

2.3. Підбурювач

2.4. Пособник

III. Форми співучасті

IV. Відповідальність співучасників

V.Спеціальні питання відповідальності за співучасть

VI. Причетність до злочину

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Злочини вчиняються не лише поодинці . Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше осіб, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині.

Кримінально - правовий інститут співучасті законодавець визначає у розділі VI “ Співучасть у злочині “ Загальної частини Кримінального кодексу України ( статті 26-31 ).

Поняття співучасті у злочині важливе як у теоретичному так і практичному плані . У теоретичному, воно актуальне у зв’язку з тим , що його визначення співвідноситься з реально існуючими видами злочинної діяльності і породжує цілу низку дискусійних питань . У практичному плані, поняття співучасті важливе тому, що в багатьох випадках кваліфікація конкретних злочинів, вчинених кількома суб’єктами, ускладнюється відсутністю законодавчої рекомендації і суперечливістю правозастосовчої практики.

Співучасть має важливе значення в кримінальному праві.

1. інститут співучасті включений до Кримінального права для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об’єктивних ознак злочину не брали участі

2. об’єднання зусиль двох чи більше осіб при вчиненні злочину в принципі підвищує небезпечність самого злочину , полегшує його вчинення і приховування. Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина , що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину ( наприклад вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб ), або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання ( п.2 ч.1 ст. 67 КК ).

Вчинення окремих видів злочинів можливе лише у співучасті ( наприклад участь у банді чи вчинюваному нею нападі при бандитизмі ( ст. 257 КК), у більшості випадків воно утворює кваліфіковані або особливо кваліфіковані склади тих чи інших злочинів ( ч. 3 ст. 152 , ч. 2 ст. 185, ч. 2,3 ст. 206 ).

Отже у цій курсовій роботі я буду розкривати поняття співучасті у злочині, а також види співучасників, форми, відповідальність співучасників та спеціальні питання відповідальності за співучасть.

1. Поняття і ознаки співучасті

Згідно ст. 26 Кримінального кодексу, співучастю у злочині є умисна ,спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Співучасть не утворює яких-небудь особливих , інших підстав відповідальності,підставою для відповідальності є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норма про співучасть вміщена в Загальній частині КК, означає те ,що вона може застосовуватись до будь-якого випадку вчинення злочину ,зазначеного в Особливій частині КК, але вчиненого в співучасті . Так, положення ст. 26 застосовується при вчиненні вбивств, грабежу, розбоїв, зґвалтувань, викрадення наркотиків , як і будь-якого іншого злочину . Вчинення злочину у співучасті визнається обставиною ,яка обтяжує відповідальність і покарання .

При розкритті змісту співучасті слід встановити його об ’ єктивну та суб ’ єктивну ознаки .

Об ’ єктивна ознака виражаєтьсяу наступному :

1. співучасть є тільки там , де в злочині беруть участь кілька осіб (2 особи)

Але не будь-яка злочинна діяльність двох і більше осіб утворюватиме співучасть. Для наявності співучасті необхідно, щоб якнайменше двоє із співучасників досягли віку, що дозволить притягнути їх до кримінальної відповідальності. Стаття 22 ККУ: кримінальній відповідальності підлягають особи , яким до вчинення злочину виповнилось 16 років – цей вік загальний; ч.2 : встановлює знижений вік відповідальності – 14 років за такі злочини як крадіжка, вбивство, згвалтування; 18 років – за тяжкі злочини, втягнення особи у злочин, військові злочини. Також необхідно щоб не менш як двоє із співучасників були осудні під час здійснення злочину ,тобто були здатні усвідомлювати свої дії і могли керувати ними. У зв’язку з цим не може визнаватись співучастю у злочині використання малолітніх чи неосудних як виконавців злочину. В таких випадках особи, які залучили до вчинення злочину цих осіб, будуть нести кримінальну відповідальність за безпосереднє вчинення злочину, знаряддям здійснення якого були малолітні ( 14 р.) чи неосудні особи. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною, осудною особою і досягти віку кримінальної відповідальності;

Таким чином, участь у вчиненні одного і того злочину двох і більше осіб, які відповідно до закону не є суб’ктами злочину, не утворює співучасті у злочині. Те саме можна сказати і про випадки , коли лише один з учасників злочину є суб’єктом злочину, а інші – ні .

2 співучасть – це діяльність спільна . Спільність має такі три моменти:

а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників . Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників , кожний з них вніс у вчинення злочину свій внесок.

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники , незалежно від ролі , яку кожний виконував у злочині. Обсяг відповідальності кожного співучасника визначається тим, що вчинив виконавець .

в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином , що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок . Причому опосередкований зв’язок, тому що загальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця . Діяльність кожного співучасника повинна за часом передувати тому злочину , що вчиняє виконавець, вона створює можливість для виконавця вчинити даний злочин . Виконавець перетворює цю можливість на дійсність, спричиняючи необхідний наслідок . Але перетворення цієї можливості в дійсність залежить від діяння виконавця. Саме тому причинний зв’язок тут має опосередкований характер . Якщо причинний зв’язок відсутній , то немає такої об’єктивної ознаки співучасті, як спільність, а отже і немає співучасті.[ 4.с. 35]

Суб ’ єктивна ознака цього злочину характеризується наявністю умислу та спільністю дій співучасників. Умисел – це форма вини, яка передбачає відповідне психічне ставлення особи до окремих елементів злочину , а саме до діяння і його наслідків . Умислом співучасників повинно охоплюватись усвідомлення суспільної небезпеки як власних діянь , так і діянь виконавця. Водночас співучасники бажають, щоб виконавець здійснив ці суспільно небезпечні діяння.

Свідомістю також охоплюється причинний зв’язок між їх діями,та діями виконавця, що були зумовлені попередньою діяльністю, також усвідомлюються і суспільно небезпечні наслідки діянь виконавця. [6. с.35].

У ст. 26 КК, міститься вказівка на умисний характер дій співучасників , що виключає можливість співучасті в необережних злочинах. При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але і всі співучасники повинні діяти також умисно .Якщо одна особа діє з необережності , а інша діє умисно,- співучасть відсутня , наприклад, працівник міліції залишає через недбайливість у неналежному місці пістолет, а хтось скориставшись цим заволодіває зброєю і вчиняє з його використанням умисне вбивство .У такому випадку особи будуть нести відповідальність окремо за свої дії .

Спільність означає , що між співучасниками є згода (змова) на вчинення злочину, але не обов’язково це повинна бути попередня домовленість.Змова може виражатися по різному, у будь-якому разі змова, взаємна узгодженість - це обов’язкова ознака співучасті .

Також взаємна обізнаність співучасників не обов’язкова, виконавець як правило не буває обізнаним із злочинною діяльністю інших співучасників, які надають йому сприяння в здійсненні злочину .

Умисел при співучасті містить у собі інтелектуальні та вольові моменти.

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те ,що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного і того ж злочину , характер дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними ,спрямованості їх дій (бездіяльності) на досягнення загального злочинного результату. Інакше кажучи, співучасник повинен бути поінформованим про злочинні дії інших співучасників. Така поінформованість є найважливішою ознакою співучасті ,і факт поінформованості дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину . Наприклад, якщо особа, що вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а внаслідок цього відбувається вбивство,то співучасть відсутня , тому що , даючи рушницю, особа не була поінформована , не знала про дійсний намір вбивці .Якщо ця рушниця дана майбутньому виконавцю для вчинення вбивства, то тут має місце співучасть, оскільки той, хто дав рушницю ,діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинні наміри .

Вольовий момент умислу виявляється у бажанні настання наслідків , коли всі співучасники бажають , щоб настали наслідки ,яких своїми діями прагне досягти виконавець .

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного результату не означає обов’язкового збігу їх мотивів, злочинна діяльність кожного з них може бути викликана різними спонуканнями .

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину - готування, замаху, безпосереднього виконання об’єктивної сторони злочину, а також закінченого злочину . Співучасть на стадії закінченого злочину можлива в єдиному випадку : коли пособник ,відповідно до попередньої домовленості з іншими співучасниками , починає діяти після вчинення злочину . При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця , знарядь чи засобів злочину , слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом , на придбання або збут цих предметів.

II . Види співучасників

Згідно ст. 27 ККУ : співучасниками злочину поряд з виконавцем, є організатор, підбурювач і пособник .

В основу нормативного визначення та класифікації видів співучасників покладено характер дій, що виконуються ними , та об’єктивна роль , яку відіграють конкретні суб’єкти у вчиненні злочину .

Вид співучасника визначається не тільки обумовленою роллю , але і характером , і ступенем ї участі кожного в спільному для них злочині . Саме на цю обставину вказує законодавець , коли встановлює , що суд при призначенні покарання зобов’язаний врахувати міру і ступінь участі кожного із співучасників у здійсненні злочину .З даного випливає , що суд зобов’язаний встановити не тільки роль співучасника , але і ступінь його участі в ньому .[ 6.с.35]

Отже розглянемо докладно види співучасників .

2.1 Виконавець.

Згідно ч. 2 ст.27 : виконавцем ( співвиконавцем) є осоюа , яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне , вчинила злочин передбачений цим Кодексом .

Основною ознакою виконавця є вчинення ним діяння, яке визначено як об’єктивна сторона складу злочину нормою Особливої частини КК . Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо , тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину , або шляхом використання інших осіб , які не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне .

Виконавцем злочину може бути особа, здатна нести кримінальну відповідальність , тобто така , якій притаманні загальні ознаки суб’єкта ( вік кримінальної відповідальності та осудність ), а також додаткові ознаки , обов’язкові для того чи іншого злочину .

Також із закону видно , що виконавцем визнається і особа, що використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб’єктом злочину, тобто осіб , що є неосудними та не досягли віку кримінальної відповідальності .У цих випадках має місце посередня винність . Вона має місце там, де як фактичний виконавець злочину виступає особа , що не є суб’єктом кримінальної відповідальності . Тут особа , що фактично вчинила злочин, виступає як знаряддя чи засіб вчинення злочину .У таких випадках ця особа , не несе кримінальної відповідальності, внаслідок її неосудності та недосягнення нею віку кримінальної відповідальності, до відповідальності буде притягнута особа, що спрямувала її дії і усвідомлювала обставини , що виключають визнання її суб’єктом злочину .

Об’єктивна ознака злочину може виконуватись кількома особами . У таких випадках має місце співвиконання . Співвиконавцем визнається і той , хто хоч сам не здійснював діянь, що описані в диспозиції норми Особливої частини КК, яле надав допомогу іншим співвиконавцям злочину, дії яких безпосередньо її утворювали (напр. Тримав потерпілого при вбивстві, не надаючи йому можливості чинити опір, хоча своїми діями і не спричинив смерті ).

Суб’єктивна сторона злочину , вчиненого виконавцем, характеризується умислом . Виконавець усвідомлює суспільно небезпечний характер власної поведінки, вчинення її у співучасті, передбачає можливість настання загального , єдиного наслідку і бажає або свідомо допускає його настання .

При вчиненні злочину кількома виконавцями ( співвиконання ) необхідно, щоб із суб’єктивної сторони злочин повністю охоплювався свідомістю кожного иіз виконавців .

Без виконавця немає співучасті , тому що тільки він вчиняє задумане , він реалізовує , завершує умисел співучасників . І в цьому розумінні виконавець – визначальна , центральна фігура в співучасті .

2.2. Організатор

Організатором злочину є особа , яка вчинила хоча б одну з таких дій :

1) організувала вчинення злочину ( злочинів) ; 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його ( їх) вчиненням ; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію ; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією ; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації ; 6) організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ( ч.3 ст.27 КК) .

Організатор злочину – найбільш небезпечна фігура серед співучасників . Саме його зла воля , яка підкоряє собі волю інших співучасників , визначає сам факт вчинення злочину . Саме організатор є тим мотором , рушійною силою , яка запускає механізм злочину .

Отже організація вчинення злочину ( злочинів) полягає у діях , які спрямовують , об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи кількох злочинів або координують їх поведінку . Дії по організації злочину полягають у : а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів ; б) розподілі обов’язків між ними ; в) визначенні об’єкта , предмета посягання ; г) розробці плану вчинення злочину ; Основне завдання , на виконанні якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину – спрямувати, об’єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину . Організація вчинення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об’єднання та координацію зусиль як співучасників усіх видів, так і лише одного чи двох. Організація вчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення і т.п.

Припинення діяльності організатора на етапі організації вчинення злочину за наявності відповідних підстав утворює готування до злочину .

Керування підготовкою злочину передбачає спрямування дій виконавця, пособника, підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів,тобто на:

· підшукування або пристосування засобів чи знарядь ;

· підшукування співучасників ;

· замовлення вчинення злочину ;

· усунення перешкод ;

· інше умисне створення умов для вчинення злочину .

Керування підготовкою злочину хоплюється також проведенням інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій ( бездіяльності ), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів ( організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких родичів та ін.),визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину , а також місць приховування знарядь , засобів вчинення злочину , слідів вчинення злочину , слідів злочину та предметів здобутих злочинним шляхом .

Керування вчиненням злочину передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об’єктивної сторони злочину чи забезпечення такого виконання .Воно може полягати у :

- наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об’єктивну сторону чи забезпечують виконання таких дій ;

- координації дій співучасників ( їх розстановка на місці вчинення злочину , визначення послідовності вчинення дій ) ;

- забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників .

Особливістю цього виду організаторських дій є та, що вони пов’язані з безпосереднім виконанням об’єктивної сторони злочину і здійснюється в процесі вчинення злочину або перед самим цого початком . Організація вчинення злочину , керування його підготовкою чи вчиненням , а також інші форми організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у виконанні об’єктивної сторони злочину, тобто участі його у злочині як виконавця .За таких оюставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК , яка передбачає відповідальність за вчинення злочину без посилання на ст.27 КК. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор , а в другому - як виконавець , пособник чи підбурювач , її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку .

Утворення організованої групи чи злочинної організації - сукупність дій по організації ( формуванню,заснуванню, створенню ) стійкого об’єднання у формі організованої групи чи злочинної організації для вчинення одного чи багатьох злочинів .

Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близьким до дій щодо організації злочину . Однак основне завдання , яке стоїть перед організатором у цьому випадку є іншим – створити ( заснувати ) стійке об’єднання осіб, в якому поєднати їх зусилля для зайняття злочинною діяльністю . Створення такого об’єднання є необхідною умовою для досягнення визначених організатором цілей такої діяльності .

Керування організованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій , спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (забезпечення існування та збереження організованості ) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об’єднання осіб та здійснення ними злочинної діяльності .

Управління процесом підтримання функціонування організованої групи чи злочинної організації передбачає : вербування нових членів таких об’єднань ; розподіл функціональних обов’язків їх членів ; планування вчинення конкретних злочинів , та здійснення злочинної діяльності взагалі ; організацію заходів щодо прикриття діяльності об’єднання .

Управління процесом здійснення злочинної діяльності включає в себе : визначення мети та напрямів такої діяльності , конкретних завдань , що висуваються перед групою чи організацією ; вчинення конкретних злочинів, визначення їх об’єкта, способу вчинення ; об’єднання і координацію дій окремих учасників.

Керування організованою групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об’єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки .

У випадках коли дії організаторського характеру утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об’єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею КК.

Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації - це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті . Таке забезпечення пердбачає як організацію винним постачання фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо

Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованої групи чи злочинної організації ( придбання техніки, зброї, оренду чи придбання приміщень ), так і вчинення конкретного злочину ( придбання та пристосування знарядь і засобів вчинення злочину ).

Організація приховування злочинної діяльності органузованої групи чи злочинної організації являє собою організацію переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину , слідів злочину чи предметів здобутих злочинним шляхом . Організація приховування такої діяльності може виражатись в організації.

1. легалізації доходів , отриманих злочинним шляхом ;

2. підкупу працівників органів державної влади з метою неприйняття ними заходів до викриття учасників групи та притягнення їх до відповідальночті;

3. проникнення учасників таких об’єднань до органів державної влади з метою забезпечення зв’язків для злочинної діяльності ;

4. виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни ;

5. збуту предметів , здобутих злочинним шляхом ;

6. маскування слідів злочину ;

7. знищення знарядь та засобів вчинення злочину ;

8. фізичного знищення потерпілих , свідків злочинної діяльності . [5. с.35]

З об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності . Дії організатора завжди причинно пов’язані з тим злочином , що вчиняє виконавець .

Суб’єктивна сторона діянь, що вчиняються організатором , характеризується тільки прямим умислом . Він усвідомлює характер дій, які повинні бути виконані співучасниками , передбачає їх злочинні наслідки і бажає їх настання . Організатор несе відповідальність за всі злочини , вчинені членами організованої групи чи злочинної організації , якщо ці злочини охоплювались його умислом.

2.3. Підбурювач

Підбурювачем визнається особа , яка умовлянням , підкупом, погрозою, примусом чи іншим шляхом схилила іншого співучасника до вчинення злочину .

Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання особи у необхідності вчинення злочину .

Підкуп – це надання чи обіцянка надати особі матеріальної чи іншої вигоди у разі вчинення нею злочину . Підбурювання шляхом підкупу може проявлятись у замовленні вбивства , коли особа, схиляючи до вчинення злочину іншу особу обіцяє чи надає їй матеріальну винагороду .

Погроза – залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної чи іншої шкоди у разі невчинення нею злочину .

Примус передбачає домагання від іншої осби вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень чи застосування до неї насильства , пошкодження її майна , розповсюдження певної інформації про таку особу, яку вона бажала зберегти в таємниці .

Під схилянням іншим чином слід розуміти вчинення будь-яких інших , крім зазначених вище , дій , за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину . Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу чи розпорядження , адресованого підлеглому по службі , то відповідальність за такого роду підбурювання , а також за виконання такого наказу настає з урахуванням положень ст.41 .

Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання ( переконання у бажаності, вигідності, потребі ), викликання рішучості чи зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин . Підбурюванням може бути визнано лише схиляння зо винення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину . Схиляння до вчинення злочину , неосудної особи не є підбурюванням . У разі вчинення неосудною особою суспільно небезпечного діяння відповідальність за його скоєння як виконавець несе особа , що схилила до нього . Не може розглядатись як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того , щоб, використавши помилку такої особи , досягти певного результату . У такому випадку відсутня психічна спільність, що є характерною для співучасті .

Підбурювання має місце тоді , коли схиляється конкретна особа до вчинення конкретного злочину. Не визнається підбурюванням схиляння особи до зайняття злочинною діяльністю взагалі, коли мова не йде про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику . Вони можуть розглядатись як злочинні лише тоді , коли містять ознаки складу злочину .

У разі якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину , цю особу слід визнавати виконавцем иакого злочину , а її дії кваліфікувати за відповідною статтею КК .

З об’єктивної сторони підбурювання характеризується як активна дія, спрямована на збудження у виконавця рішучості здійснити конкретний злочин . Підбурювання повинно мати на меті формування в особи наміру вчинити не якийсь абстрактний злочин, а конкретне злочинне діяння .

Суб’єктивна сторона підбурювання характеризується наявністю прямого умислу . Винний усвідомлює , що своїми діями збуджує рішучість в іншої особи вчинити злочин, активно спрямовує волю до досягнення цієї мети бажаючи його вчинення.

2.4. Пособник

Пособником єособа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також , яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину ( ч. 5 ст. 27 ).

Пособник зміцнює своїми діями чи бездіяльністю бажання , рішучість у виконавця чи інших співучасників на вчинення злочину. Пособник не викликає своїми діями такої рішучості, ця рішучість вже має місце незалежно від пособника, він лише зміцнює таку рішучість.

Діяльність пособника менш небезпечна порівняно з діяльністю інших співучасників. Пособник менш активний, він не керує злочинною діяльністю, не виконує об’єктивної сторони злочину, не схиляє інших співучасників до здійснення злочину.

Теорія кримінального права поділяє пособництво на фізичне та інтелектуальне.

До фізичного пособництва відносять дії, що надають виконавцеві можливість здійснити об’єктивну сторону злочину , а саме :

1. надання засобів чи знарядь;

2. усунення перешкод;

Надання засобів чи знарядь злочину полягає у передаванні виконавцю або іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснити вплив на потерпілого , предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату ( зброя, засоби зв’язку , транспорт, документи, наркотичні засоби тощо ) .

Усунення перешкод вчиненню злочину полягає у ліквідації перепон , що заважають реалізації злочинного наміру співучасників . Воно може виражатись у залишенні незачиненим приміщення , куди має проникнути виконавець , відключенні сигналізації чи невиключенні її, виведенні з ладу засобів зв’язку . Усунення перешкод також охоплює і підшукування співучасників , що полегшує надалі вчинення злочину . Наприклад, пособник залучає до участі у злочині інших осіб .

Інтелектуальне пособництво виражається в психічному впливі пособника на свідомість і волю виконавця . Цей вплив спрямований на зміцнення рішучості виконавця здійснити злочин, полегшення його скоєння .До засобів інтелектуального пособництва належать :

1. надання порад, вказівок ;

2. заздалегіть обіцяне приховування злочинця , засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів здобутих злочинним шляхом

3. придбання чи збут майна .

Надання порад чи вказівок полягає у наданні співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину, та інших обставин .

Заздалегіть обіцяне приховування злочинця,знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом утворюють пособництво лише у випадку , коли вони були обіцяні до початку вчинення злочину або під час його вчинення . Такі дії виражаються у:

· наданні злочинцю помешкання , підроблених документів;

· знищенні засобів вчинення злочину;

· приховуванні трупа потерпілого , його знівеченні;

· зберіганні грошей чи майна, що були пребметом злочину;

Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити , якщо в силу систематичного їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.

Придбання чи збут майна здобутого злочинним шляхом , полягає у купівлі, отриманні як застави майна, здобутого, наприклад внаслідок розбою, а також у продажу чи іншому збуті такого майна.

Не обіцяне заздалегіть переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів ,здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом.

Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим шляхом передбачає обіцянку вчинити будь-які інші дії , крім перелічених у ч. 5 ст.27 КК, дії спрямовані на приховування злочину . Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину.

Не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч.7ст. 27КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинені ними діяння містить склад злочину.

Діяння , яке утворює пособництво , може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іеними співучасниками . Останне можливе лише стосовно заздалегіть обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, предметів здобутих злочиним шляхом, придбання чи збут таких предметів . Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю . Але пособництво можуть утворювати і дії зі сприяння вчинення злочину іншим співучасникам ( наприклад , допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним ).

З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому , що укріплюючи своїми діями чи бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем .

З суб ’ єктивної сторони пособник обов’язково повинен бути поінформований про злочинні наміри співучасників . Тим самим він передбачає , що конкретний злочин , буде вчинений і бажає цього чи свідомо припускає його вчинення .

III . Форми співучасті

Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними .

Отже за об ’ єктивною ознакою форми співучасті поділяються на :

· просту співучасть;

· складну співучасть.

Проста співучасть має місце там , де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже , всі вони виконують однорідну роль , тобто співучасники безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК.

Складна співучасть виявляється у тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей , тобто поряд з виконавцем є й інші фігури – організатор, підбурювач, пособник . При цьому абсолютно не обов’язково , щоб всі ці види співучасників існували у злочині одночасно . Достатньо існування поруч з виконавцем хоча б однієї із зазначених фігур.

За суб ’ єктивною ознакою співучасть поділяється так:

- співучасть без попередньої домовленості ( змови );

- співучасть з попередньою домовленістю;

- елементарна група;

- організована група;

- злочинна організація.

Співучасть без попередньої домовленості виникає в тих випадках , коли злочинна діяльність одного із співучасників долучається до злочинної діяльності іншого безпосередньо в процесі виконання злочину. При цьому дії тих хто долучається до злочину, повинні мати місце після початку, але до закінчення злочину. Наприклад, у процесі бійки до особи , яка вчинила напад на потерпілого, долучається його спільник, який також наносить удари потерпілому.

Співучасть з попередньою домовленістю . Згідно ст. 28 ч.2 КК : злочин визнається вчиненим за попередньою домовленістю групою осіб , коли його спільно вчинили декілька осіб ( 2 і більше ), які заздалегідь , тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення . Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь – означає дійти згоди щодо його вчинення до початку виконання його об’єктивної сторони .Таким чином , ця домовленість можлива на стадії готування злочину , а також у процесі замаху на злочин . Вона повинна стосуватись спільності вчинення злочину . Така домовленість може відбуватись у будь-якій формі – усній, письмовій тощо .

Піделементарною групою розуміють групу з двох осіб, які попередньо домовились про вчинення злочину. Елементарна група може існувати в різних формах за об’єктивною ознакою . Це може бути і група співвиконавців, і група, що характеризується розподілом ролей.

Організована група – це стійке об’єднання декількох осіб ( 3 і більше ), які попередньо зорганізувались для готування до вчинення злочинів . Ознаками організованої групи є:

1) участь у вчиненні злочину трьох осіб;

2) попередня домовленість з розподілом функцій серед співучасників;

3) стійкість злочинного об’єднання, яка виражається у скоєнні низки злочинів, систематичності їх вчинення;

4) планування злочинної діяльності;

5) ознайомлення з усіма обставинами підготовки та скоєння злочину всіх співучасників.

Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою : 1) стійкістю ( для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою ); 2) спрямованістю на вчинення двох чи більше злочинів ( група з попередньою змовою може бути створена для вчинення одного злочину ); 3) кількістю учасників – організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою – з двох і більше .

Стійкість об’єднання осіб є визначальною рисою організованої групи . Групу слід вважати стійкою за умови , якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів . Згуртованість групи виражається у її одностайності , це проявляється у постійних міцних внутрішніх зв’зків між учасниками групи, спільних правил поведінки, чіткого визначення ролі кожного учасника , високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану.

Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Це проявляється у тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб, наявності необхідних для функціонування групи фінансових та матеріальних засобів , зброї , приміщень.[ 3.с.35].

Згідно ст 28 ч. 4 КК , злочинною організацією ,визнається об’єднання осіб, яке: 1) є стійким є ієрархічним; 2) об’єднує декількох осіб ( трьох і більше ); 3) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності, метою якої є, безпосередне вчинення ними тяжких чи особливо тяжких злочинів; керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; забезпечення функціонування як самої злочиної організації, так і інших злочинних груп.

Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатись з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп.

Ієрархічність злочинної організації передбачає системно-структурну побудову об’єднання, яка включає наявність загального керівництва ( лідерів), чітко визначену підпорядкованість членів об’єднання його керівникові, вертикальні зв’язки між вищими та нижніми структурами об’єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення їх дотримання учасниками злочинної організації.

Спрямованість на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об’єднання діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів . Об’єднання , члени якого зорганізувались з метою вчинення злочинів невеликої чи середньої тяжкості , не може бути визнано злочинною організацією, навіть якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим .

Визнання об’єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників цього об’єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину іншими особами , керуванні його підготовкою та вчиненням .

Забезпечення функціонування як самої злочинної організації , так і іншиз злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об’єднань і здійснення ними злочинної діяльності . Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, приховуванні її, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників злочинної організації , легалізації доходів отриманих злочинним шляхом , забезпеченні їх прикриття від соціального контролю .

З кримінально-правової точки зору злочинній організації притаманні такі ознаки :

1. Наявність попередньої домовленості на здійснення злочинної діяльності . Вбачається що для злочинної організації , крім загальної попередньої змови на вчинення злочинів, свідомістю співучасників повинен обов’язково охоплюватись факт їх участі саме в злочинній організації .

2. Стійкість. Злочинна організація утворюється для вчинення низки злочинів і характеризується наявністю тісних зв’язків між особами , що входять до її складу .Цей зв’язок знаходить свій прояв у наявності спільного умислу, тісних особових зв’язків між членами групи, тривалістю існування об’єднання в часі .

3. Озброєність – означає наявність зброї, яка є придатною для використання . Рівень озброєності злочинної організації , порівняно наприклад з бандою , є набагато вищим .

4. Структурність ( розподіл ролей ). Загальновідома схема злочинної організації – це пірамідальна структура, на верхівці якої перебуває керівник .Керівництво він здійснює за допомогою свого радника, який контактує з керівниками загонів .У підпорядкуванні останніх можуть бути керівники груп, вони безпосередньо керують діяльністю рядових членів угрупування. Діяльність груп як правило, спеціалізована – одні займаються вимаганням, другі – наркобізнесом, треті – торгівлею зброєю . У структурі злочинної організації створюється підрозділ для забезпечення внутрішної охорони, а також ведення розвідки та контрозвідки . Також обов’язкова наявність людей, функцією яких є проведення фінансово-економічної діяльності – роботи з грішми мафії, їх відмивання, вкладення в найбільш перспективні галузі.

Таким чином у злочинній організації можна виділити всі види співучасників – організатора, виконавців,пособників, підбурювачів.

5. Наявність спеціальної мети об’єднання якою є вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів . Це не виключає можливості вчинення членами злочинної організації і менш тяжких злочинів . Спеціальна мета створення злочинної організації може полягати і в керівництві чи координації злочинної діяльності інших членів злочинної організації , забезпеченні функціонування як безпосередньо цієї організації, так і інших організацій .

6. Високий рівень зв ’ язків з корумпованою частиною працівників органів державної влади, управління, правоохоронних органів . Фактично діяльність злочиної організації неможлива безнаявності таких зв’язків . Саме представники цієї групи утворюють структури зовнішньої безпеки та забезпечення розвитку легального бізнесу.

7. Вербування нових членів . Ця ознака пов’язана з потребою постійного посилення впливу злочинної організації, заміни членів, які вибувають.

8. Легалізація капіталу , накопиченого злочинним шляхом . Ця ознака притаманна злочинній організації на будь-якій стадії її розвитку .

9. Встановлення контролю над засобами масової інформації . Ця діяльність до сфери ідеологічної підтримки існування злочинної організації і виконує надзвичайно важливу функцію.

10. Політизація злочинної діяльності, тобто встановлення членами злочинної організації таких відносин з політичними партіями чи окремими політичними діячами , які б давали реальну можливість впливати на процеси прийняття політичних рішень, кримінальну, фінансово-господарську політику в інтересах злочинної організації , що б давало можливість розширення злочиної діяльності.

Перелік ознак злочинної організації не є вичерпним , можуть бути виділені й інші ознаки цього явища .

IV Відповідальність співучасників

Співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності . Положення ч.1 ст. 2 КК про те , що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину , передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті .

Отже сформулюємо кілька тез щодо кваліфікації дій співучасників та їх покарання .

1) Відповідальність співучасників , які діють в організованій групі або злочинній організації, визначається так :

а) Організатор злочину підлягає відповідальності за всі злочини , вчинені будь-яким співучасником цієї групи , за умови, якщо ці злочини охоплювались умислом організатора ( ч.1 ст.30 );

б) Інші співучасники підлягають відповідальності за злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь , незалежно від тієї ролі , що виконував у злочині кожний з них ( ч.2 ст. 30 );

в) Дії всіх співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією чи організованою групою ( наприклад, всі учасники банди , незалежно від ролі , яку вони виконували в злочині , несуть відповідальність за ст. 257 ; всі учасники організованої групи , що вчинили вимагання, - за ст. 189 ч.4 ) ;

2) При простій співучасті , всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин ;

3) При складній співучасті питання про відповідальність вирішується так :

- виконавець відповідає за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ним злочин ( ч. 1 ст .29) ;

- всі інші співучасники ( організатор, підбурювач, пособник ) відповідають за той злочин , що вчинив виконавець ;

- дії всіх співучасників , за винятком виконавця , кваліфікується за тією статтею КК, за якою кваліфіковані дії виконавця , але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст. 27. Так пособник вбивства відповідає за ч. 5 ст.27 і ч.1 ст.115 . Отже кваліфікація діяння співучасників майже завжди визначається діями виконавця, за винятком деяких випадків .

При вирішенні питання про відповідальність співучасників виникає проблема щодо ставлення їм у вину об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину.Слід виходити з такого :

А) об’ктивні обставини , вчиненого виконавцем злочину , можуть бути потавлені у вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них . Якщо співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин , вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників ( наприклад , виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю , а інші співучасники про це нен знали – виконавець відповідає за п.4 ч.2 ст.115, а інші співучасники – за ст. 27 і ч.1ст. 115 КК.).

Б) Суб’єктивні ознаки , можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність . Якщо ж ці ознаки не були заздалегідь їм відомі , вони не можуть бути поставлені їм у вину . Наприклад, якщо підбурювач умовив виконавця вбити потерпілого з помсти, а виконавець зробив це переслідуючи корисливу мету , то виконавець відповідає за п.6 ч.2 ст.115, а підбурювач , що знав про корисливі мотиви виконавця відповідає за ч.4 ст.27 і ч.1 ст.115 .

В) Обставини , що посилюють чи пом’якшують відповідальність , але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність , ставляться у вину лише тому співучаснику на боці якого вони мають місце . Іншими словами , особисті обставини не можуть впливати на відповідальність інших співучасників . Якщо пособник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у вчиненні нового вбивства, то незалежно від того , знав пособник про це чи ні,ця обставина у вину ставитись не може , вона характеризує лише особу виконавця . В такому разі виконавець відповідає за п.13 ч.2 ст 115, а пособник за ч.5 ст.27 і ч.1 ст.115 .

V . Спеціальні питання відповідальності співучасників.

Крім розглянутих питань виникають так звані спеціальні питання відповідальності за співучасть .

1.Ексцес виконавця;

2.Безнаслідкова співучасть;

3.Невдале підбурювання чи пособництво;

4.Добровільна відмова співучасників .

Ексцес виконавця має місце там , де виконавцем були вчинені такізлочинні дії , які не охоплювались ні прямим , ні непрямим умислом інших співучасників . Ним вчинені дії , які виходять за межі угоди, що відбулася між ними . Так ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій , що вчинив виконавець .

Розрізняють два види ексцесу : кількісний та якісний .

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець , почавши вчиняти злочин , що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру , але більш тяжкі . Наприклад, співучасники домовились вчинити крадіжку, а виконавець змушений був застосувати насильство при вилученні майна, тому що застав у квартирі потерпілого, і вчинив вже не крадіжку , а грабіж чи розбій. У цих випадках виконавець несе відповідальність за більш тяжкий злочин, що вн вчинив . У цьому випадку виконавець буде нести відповідальність , за розбій , тобто за ст.187 , інші співучасники відповідатимуть за співучасть у крадіжці за ст. 185 .

Якісний ексцес буде там, де виконавець вчиняє неоднорідний , зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками , злочин на додаток до того , що було погоджено із співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин, і за той, що був наслідком його ексцесу . Наприклад, за домовленістю було погоджено вчинити крадіжку, а виконавець вчинив вбивство .У цьому випадку виконавець вчинив два злочини, крадіжку і вбивство, співучасники ж несуть відповідальність тільки за крадіжку .

Таким чином , співучасники як при кількісному , так і при якісному ексцесі виконавця за ексцес відповідальності не несуть , оскільки цей злочин не охоплювався їхнім умислом . Вони відповідають лише у межах змови , що була між ними , тобто за той злочин , що ними спільно був задуманий .

Безнаслідкова співучасть має місце там, де виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування чи замах , на яких його злочинна діяльність була припинена . Виконавець буде нести відповідальність за готування до злочину чи замах на нього . А інші співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину або за співучасть у замаху на злочин, залежно від того на якій стадії була припинена діяльність виконавця .

Неадале підбурювання чи пособництво має місце там, де можливий виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин, що може виходити від пособника, підбурювача або від організатора .

У таких випадках відсутня змова , яка є обов’язковою ознакою співучасті, тут немає змови на спільне вчинення злочину, вона не відбулася , оскільки виконавець відхилив пропозицію вчинити злочин чи брати участь у ньому .Внаслідок цього співучасть тут відсутня .

Добровільна відмова співучасників від вчинення злочину . Придобровільній відмові співучасників злочин не повинен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фактичної можливості завершити злочин, закінчити його .

Також слід зазначити , що як у випадку індивідуального вчинення злочину, добровільна відмова співучасників повинна характеризуватись троьма ознаками : 1) добровільність; 2) остаточність; 3) своєчасність .

Добровільна вілмова виконавця не звільняє від відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх не є підставою для звільнення від відповідальночті виконавця . У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за готування чи замах на той злочин, від вчинення якого відмовився виконавець. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин, залежно від того на якій стадії його діяння було припинено .

Умови за яких виконавець не підлягає відповідальності при добровільній відмові є аналогічними до загальних умов звільнення від відповідальності при добровільній відмові від вчинення злочину ст 17 КК. Згдно цієї сттті добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину чи замаху на злочин , якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця . Особа , яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця , підлягає відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Організатор, підбурювач та пособник не підлягають відповідальності при добровільній відмові , якщо вони виконали одну з таких дій :

· відвернули вчинення злочину;

· своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Діяльність цих осіб повинна виражатись тільки у активних діях .

Відвернення вчиненн злочину означає недопущення організатором, підбурювачем, пособником вчинення злочину виконавцем взагалі або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця . Воно може бути здійснено шляхом умовлягння , психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину та інших дій , які не дозволили виконавцю реалізувати злочинний намір Якщо вжитими організатором, пособником, підбурювачем заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то ці особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого злочину.

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб , особистість потерпілого та інші обставини , які мають значення для його відвернення . Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам . Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь0яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у державних органів залишалася можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату.

Таке повідомлення може бути усним чи письмовим , зробленим особисто чи через посередника, безпосередньо керівнику цього органу чи представнику цього органу який перебуває при виконанні службових обов’язків.

Якщо звернення співучасників до державних органів з повідомленням про злочин, що готуєтьсяч чи вчиняється , не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути визнане судом обставиною , що пом’якшує покарання.

VI . Причетність до злочину

Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність , яка хоч і пов ’ язаназі здійсненням злочинної діяльності іншою особою , але не є співучастю через відсутність об ’ єктивної і суб ’ єктивної спільності зі злочинною діяльністю такої особи . [ 5. с. 35].

Діяльність , яка утворює причетність до вчинюваного іншою особою злочину, хоча і має певний зв’язок із таким злочином але вона : 1) не є складовою частиною об’єктивної сторони цього злочину ; 2) причиново не обумовлює його злочинний результат ; 3) не утворює єдності наміру особи , яка вчинила злочин, і особи , яка причетна до його вчинення .

Суспільна небезпека причетності до злочину обумовлюється тим , що вона створює умови для вчинення злочинів, нейтралізує діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання зі своєчасного виявлення , припинення та розкриття злочинів. На відміну від співучасті діяльність осіб, причетних до злочину, не перебуває у причинному зв’язку із вчиненням злочину, не зумовлює діяльність виконавця і настання суспільно небезпечних наслідку .

Причетність має зв’язок із злочином , але не причинний . Вона виникає у зв’язку із здійсненням закінченого злочину . Небезпека причетності багато в чому залежить віднебезпеки закінченого злочину . Однак відповідальність осіб причетних до злочину , самостійна незалежна від відповідальності осіб , що здійснили злочин або спинились на стадіях попередньої злочинної діяльності .

Виділяють такі види причетності до злочину;

1. заздалегідь не обіцяне (т тобто не обіцяне до закінчення злочину) приховування злочину;

2. заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочиним шляхом;

3. заздалегідь не обіцяне потурання злочину;

4. заздалегідь обіцяне ( тобто обіцяне до закінчення злочину ) недонесення про злочин.

Перші три види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою кримінальну відповідальність . А четвертий вид недонесення , воно взагалі злочином не вважається.

Розглянемо ці види причетності.

Приховування злочину – це активна діяльність особи по приховуванню злочинця і знарядь вчинення злочину, його слідівчи прадметів, здобутих злочинним шляхом . Такий приховувач несе відповідальність за ст. 396 .Ця стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких або особливо тяжких злочинів . Приховування злочинів середньої чи невеликої тяжкості кримінальній відповідальності не підлягає . Також згідно ч.2 ст. 396 не підлягають відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім’ї особи, яка вчинила злочин, а також її близькі родичі .

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом – це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі чи іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна . Мова іде лише про дії, заздалегідь не обіцяні . Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні , то вони утворять пособництво згідно ст.27 ч.5 . Придбання і збут , що не були заздалегідь обіцяні до закінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність за самостійний злочин за ст. 198 – як вид причетності до злочину. Даний злочин передбачає знання суб’єктом того, що придбане ним майно здобуто злочинним шляхом, тобто в результаті злочину, крадіжки чи розбою.

Потурання – це невиконання особою покладених на неї обов’язків по запобіганню чи припиненню злочину. Потурання характеризується бездіяльністю особи, тобто не вчиненням нею необхідних для припинення злочину дій, якв у конкретному випадку ця особа повинна була і могла вчинити, щоб не допустити вчинення злочину. Потурання можливе на стадії незакінченого злочину . Невчинення певних дій , які особа за своїм статусом повинна була вчинити , після закінчення злочину не може визнаватись потуранням і за наявності підстав може розглядатись як інший вид причетності чи інший вид злочинної діяльності .

Правова оцінка потурання, як і приховування злочину, значною мірою залежить від суб’єктивного моменту, а саме : чи було воно заздалегідь обіцяним. Якщо потурання було заздалегідь обіцяним і його змістом було усунення перешкод для вчинення злочину , воно утворює співучасть у злочині, у вигляді пособництва. Якщо така обіцянка була дана після закінчення злочину, відповідальність настає за самостійний злочин у випадках передбачених КК. Якщо потурання не було заздалегідь обіцяним , воно може бути визнаним службовим зловживанням ( ст. 364, 423 КК ) . Умисне не припинення злочину, що вчиняється підлеглим , утворює спеціальний склад військового злочину і потребує кваліфікації за ст. 426 КК . [ 5. с. 35].

Недонесення виражається у неповідомленні органам державної влади про злочин, що готуєть чи вже вчинений . Недонесення - це пасивна діяльність і злочином не визнається. Лише якщо в діях особи містяться ознаки іншого самостійного злочину, вона підлягає кримінальній відповідальності .

Висновок

В цій курсовій роботі були розглянуті питання пов’язані з поняттям співучасті , а саме власне поняття співучасті, її форми, види співучасників також окремі питання відповідальності співучасників за вчинення злочинів .

Співучастю у злочині визнається спільна, умисна діяльність двох і більше суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину .

Співучасть поділяють на просту ( співвиконавство) – тобто всі співучасники є виконавцями ; і складну ( з розподілом ролей ) – співучасники виконують різні ролі .

Також існують види співучасників – організатор, виконавець, підбурювач і пособник , які залежно від своєї участі у скоєнні злочину мають різний ступінь відповідальності . Велике значення для притягнення до відповідальності співучасників має характер дій співучасників, суб’єктивна сторона, обізнаність учасників про злочинні наміри виконавця та інших співучасників та ін.

Говорячи про відповідальність співучасників розрізняють також спеціальні питання відповідальності за співучасть . Такими питаннями є : ексцес виконавця, безнаслідкова співучасть , невдале підбурювання чи пособництво і добровільна відмова співучасників від вчинення злочину . І окремим питанням було виділеноа причетність до злочину .

Отже співучасть є досить складним явищем в кримінальному праві вона є однією з форм злочинної діяльності , і у майбутньому буде предметом для дослідження багатьма науковцями.

Література

1. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 р.-80с.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.: Чинне законодавство зі змінами станом на 1 вересня 2004р.: К.: вид. Паливода А.В.,2004.- 172 с.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-є видання \ за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка – К.: Атіка, 2004.– 1056с.

4. Кримінальне право України . Загальна частина підручник за ред. Бажанова – К. “ Юрінком Інтер “ 2002 р.

5. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. За ред. М.І.Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с

6. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Атіка,2004.- 488 с.

7. Кримінальне право України : Навч. Посібник. За ред. Омельчука. – К.: Наукова думка. Прецедент,2004. – 297 с.

8. Сучасне кримінальне право України : Курс лекцій \ А.В. Савченко, В.В. Кузнецов, О.Ф.Штанько – К.: вид. Паливода А.В.,2005.- 640 с.

9. Кримінальне право: Навч. посіб. / М.М. Тітов, А.О. Ляш .- К.: Ун-т “Україна”, 2005.- 544 с.