ПЛАН
Вступ
1. Поняття та ознаки держави
2. Історичні форми державності
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Питання по державу, її поняття, сутність і роль з давніх часів відносяться до числа основоположних в державознавстві. Це можна пояснити хоча б такими причинами: по-перше, дані питання прямо і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класів суспільства, політичних партій і рухів; по-друге, ніяка інша організація не може конкурувати з державою в багатогранності виконуваних задач і функцій, у впливі на долю суспільства; по-третє, держава - дуже складне і внутрішньо-суперечливе суспільно-політичне явище.
Народжена суспільством, його протиріччями, держава сама невпинно стає суперечливою, суперечлива її діяльність і соціальна роль. Як форма організації суспільства, призвана забезпечувати його цілісність і керованість, держава виконує функції, зумовлені потребами суспільства, а відповідно, служить його інтересам.
Держава є політичною організацією всього населення країни, його загальним надбанням і справою. Без держави неможливі суспільний прогрес, існування і розвиток цивілізованого суспільства.
Крім того, історія держави невід’ємна від історії суспільства, елементами якого є кожен з нас. Вона разом з суспільством проходить довгий історичний шлях від нерозвиненого до розвиненого, набирає на цьому шляху нові риси та властивості.
1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ
Дати визначення держави, яке б відображало всі грані цього складного суспільного явища, практично не вдавалося нікому, хоча спроби робилися багатьма видатними філософами, політиками, юристами. Наприклад, Аристотель стверджував, що держава – це зосередження усіх розумових і моральних інтересів громадян. Цицерон розглядав державу як союз людей, об’єднаних загальною користю і справедливістю. Представники класової теорії стверджували, що держава - це диктатура панівного класу. Що ж таке держава?
Нерідко поняття “держава” ототожнюється з поняттям “країна”, тобто виступає як політико-географічне утворення (Україна - держава, що займає певну частину суші). Автори багатьох публікацій, використовуючи термін “держава”, мають на увазі суспільство, наприклад, коли пишуть, що Великобританія - промислово-розвинена держава, а країни Тропічної Африки - економічно відсталі держави.
У широкому змісті держава - це всеосяжна, правова, суверенна, територіальна, політична організація цивільного суспільства, що розташовує спеціальним апаратом влади, що забезпечує існування суспільства як єдиного цілого, його внутрішню й зовнішню безпеку. Іншими словами, держава - це форма організації суспільства, що виникає на певному етапі його історичного розвитку. Слова "країна", "батьківщина", "суспільство", "держава" є синонімами, якщо в них мається на увазі поняття держави в широкому змісті (соціологічному).
У вузькому змісті держава - це механізм керування суспільством у вигляді спеціального апарата суверенної влади (публічної, політичної), що поширюється на все населення країни і її територію, що володіє на цій території монополією на видання нормативно-правових актів, застосування примуса, оподатковування. Інакше кажучи, держава - це механізм здійснення публічно-політичної влади в суспільстві, механізм керування суспільством. Таке трактування держави по суті ототожнюються з поняттям державного апарата, системи його органів, наділених владними повноваженнями. У той же час не слід забувати про існування в розвиненій демократичній державі системи органів місцевого самоврядування, діяльність яких не пов'язана з виконанням функцій органів державної влади.
Історія суспільного розвитку знає кілька типів держав, кожний з яких ґрунтується на певному типі виробничих відносин, - рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини. Організація і здійснення державної влади виявляються у формах державного правління, державного устрою і політичному режимі.
Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона:
1. Всеохоплююча організація - об`єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;
2. Територіальна організація - об`єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;
3. Єдина організація - об`єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;
4. Офіційна організація - репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);
5. Універсальна організація - об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;
6. Верховна організація - є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;
7. Централізована організація - внутрішня побудова держави здіснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).
Держава характеризується як особлива організація суспільства, що відрізняється від суспільства та різних форм державної організації суспільства (недержавних структур) наявністю особливих ознак. Вказані ознаки характеризують особливості держави та поділяються на дві групи:
- Основні ознаки, що безпосередньо характеризують державу і відсутність хоча б однієї з яких не дає можливості характеризувати суспільне утворення як державне.
- Факультативні ознаки, що конкретизують зміст основних і не є обов`язковими.
Серед основних ознак держави називають:
1. Наявність політичної публічної влади. Політичний характер влади визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публічний характер визначає рівень поширеності державних рішень на населення;
2. Наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави. Територія є необхідною умовою визнання держави суб`єктом міжнародних відносин;
3. Суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину.
Існує три різновиди суверенітету:
- національний суверенітет, тобто реальна можливість нації створювати незалежну державу;
- народний суверенітет, тобто реальна участь народу у здійсненні влади;
- державний суверенітет, тобто політико-правова властивість державної влади, що виражається в її незалежності від іншої влади в середині країни та в праві держави самостійно вирішувати свої проблеми на основі принципів міжнародного права.
Компоненти державного суверенітету, що характеризують його зміст:
- верховенство влади, тобто можливість існування лише однієї державної влади та можливість визнати незаконними рішення будь-якої іншої соціальної влади;
- незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання зовнішнього чи внутрішнього характеру без втручання інших держав на основі принципів національної та міжнародної системи права;
- неподільність, тобто можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в роботі міжнародних асоціацій, а також визначати статус адміністративно-територіальних одиниць;
- єдність, тобто наявність єдиного змісту влади (державно-політична) та розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову в процесі реалізації владних повноважень;
4. Наявність системи органів та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та завдань і охоплюється поняттям механізм держави. Частина органів держави, що створюється для реалізації владних повноважень охоплюється поняттям апарат держави;
5. Наявність можливості розробляти загальнообов`язкові правила поведінки, що визначаються як правові норми. За допомогою права держава визначає зміст прав та обов`язків суб`єктів суспільних відносин, а також забезпечує обов`язковість своїх рішень;
6. Можливість самостійно визначати види і розміри податків. Податки - це загальнообов`язкові платежі, що стягуються у населення у сумі чи процентному відношенні на загально-соціальні проблеми (освіта, охорона здоров`я, культура, соціальні виплати тощо).
Серед факультативних ознак держави розрізняють:
- наявність конституції;
- наявність державних символів;
- наявність громадянства;
- грошової одиниці;
- збройних сил;
- участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо.
Перед будь-якою державою постають завдання, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. Ці завдання держава виконує через здійснення функцій, які дуже тісно пов’язані із завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться лише до них. Аналіз функцій держави повинен відповідати на головні питання: що і як повинна робити держава на певному етапі свого розвитку; на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?
Чимало спеціалістів вважають, що функції держави - це, перш за все, певні напрями діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, мета і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання та цілі, які стоять перед суспільством чи можуть бути поставлені.
Основні функції держави можна класифікувати таким чином:
1. За соціальним значенням державної діяльності:
а) основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності. Це, наприклад, функції оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян;
б) додаткові, що є складовими елементами основних функцій, але сутність держави не розкривають. Так, у складі такої основної функції, як оборона країни, можна виділити низку допоміжних: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення їх озброєнням та ін.
2. За сферами діяльності функції поділяються на:
а) внутрішні функції, що здійснюються в межах даної держави та виражаються в її внутрішній політиці, а саме: регулювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соціальний захист населення, охорона та раціональне використання природних ресурсів;
б) зовнішні функції, що забезпечують здійснення зовнішньої політики держави. Це такі функції: оборона країни, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва.
3. Державні функції з точки зору тривалості їх здійснення у часі поділяються на:
а) постійні функції, що здійснюються протягом усього часу існування держави. Це оборона країни, охорона правопорядку;
б) тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави.
Можливий розподіл функцій держави за сферами суспільного життя, в яких вони здійснюються. Відповідно до цього функції поділяються на економічні, політичні, гуманітарні.
Слід зважити на те, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу - світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії
2. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОСТІ
Розмаїття держав, що мали місце в історії та існують сьогодні, потребують певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками.
Основною класифікацією держав є їх розподіл та об’єднання за типами. Історичний тип держави - це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства. Відповідно до класифікації суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на такі типи: рабовласницькі, феодальні, сучасні.
Рабовласницький - це перший в історії тип держави, який не мав загального розповсюдження і був перехідним. Це зумовило наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому набирає тенденція державної організації суспільства.
Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу складала приватна власність і такий засіб виробництва як раб. Членами держави визнавалась меншість населення - у першу чергу, рабовласники та, у деяких випадках, представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).
У деяких суспільствах організація державності починалася з феодального типу держави. Для такої держави, незважаючи на те, що вона базується, в основному, на сільськогосподарському виробництві, характерне вже визнання селянина членом держави, який, не маючи права власності на землю, володіє іншими засобами виробництва (хатою, іншими будівлями, інвентарем). Феодальна держава об’єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує в цьому суспільстві і кріпацтво. Феодальна держава є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілого, що існує на певній території та спроможне виступати зовні у вигляді єдиних органів. Тому пануючою закономірністю становлення феодального суспільства є централізація управління, а провідною формою державної організації - монархія (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька).
Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалась багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх взаємовідносин. Феодальне право - жорстоке, відверто класове, неузгоджене та розпорошене. Значний вплив мають релігійно-правові норми.
Буржуазна держава та буржуазне право виникли в результаті буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Для них характерні такі риси:
- феодальне проголошення і закріплення рівноправ’я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності та договорів, невтручання держави у суспільне життя;
- цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;
- зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях;
- множинність форм правління (конституційна монархія, демократична республіка), зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин.
Соціалістичному типу держави і права притаманні нігілістичне ставлення до права, спроби його ототожнення з політичною доцільністю, проголошення принципу фактичної рівності (зрівнялівка), управління суспільством за допомогою репресивних методів, ототожнення права і законодавства, визнання тимчасового характеру держави і права, необхідності їх скасування при комунізмі як вищої стадії розвитку соціалістичного суспільства.
Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою та характером державної діяльності.
Сучасні держави найбільш розвинутих суспільств забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення та захист основних прав людини. Їх економічною основою є наявність серед населення значної кількості власників засобів і результатів виробничої діяльності та рівноправність різних форм власності: приватної, муніципальної та державної.
Суттєвою рисою сучасної держави є відображення, забезпечення і захист природних прав людини.
Держава і право у різних народів формувалися не однаково. Наприклад, класично із класових протиріч всередині родового суспільства виникли держава і право у Стародавніх Афінах.
На Стародавньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадських робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд зажадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну. Приватна власність не придбала істотного значення.
Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному їх захисті створювали природне підґрунтя для самостійної публічної влади. Основою її стало родоплемінне вельможне панство - общинне ”чиновництво”, яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апарат державної влади.
Східні держави - деспотичні монархії - не мали ясно вираженої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуататором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі, засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утратою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб. Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом. Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади - проголошення її священною, непорушною, недоторканною.
На території Європи (європейський шлях виникнення держави головним чинником утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави виникли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збереженням державної власності (Спарта).
В Афінах появу держави нерідко називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внутрішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемінного суспільства.
У Давньому Римі процес формування класів і держави внаслідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держави період розтягся на століття.
В основному процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства). Плебеї - особисто вільні, не пов'язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.
У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньо-економічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася порівну серед общинників на правах володіння.
У давніх германців утворення держави було прискорене завоюванням значних територій Римської імперії. У німецьких народів важливим чинником виникнення держави і права було завоювання ними колишніх територій Римської імперії, яка на той час уже розпадалася. Для тримання в покорі населення завойованих територій німці ставили своїх намісників, що перетворювалися на князів. Тому ці процеси спонукали прискорення розпаду первісного ладу в німців і утворення ранньофеодальної держави.
У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів.
В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин - економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами.
Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних держав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Багато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, її супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державноподібних утворень.
Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії з середини 50-х років XX ст. виникло понад 90 нових держав. їх кількість у наші дні зросла.
Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, належать Україна та інші країни СНД. Цей лад скоріше був прафеодальним чи ранньофеодальним (селяни зберігали волю і власність на землю, знать не мала великої земельної власності), ніж феодальним. Феодальний лад, на відміну від прафеодального, характеризується такими класичними ознаками, як закріплення несвободи селянина і наявність великої земельної власності землевласника.
Боротьба за державність України йшла протягом сторіч з більш-меншим успіхом. Це - народно-визвольна боротьба українського народу 1648-1654 pp. під керівництвом Б. Хмельницького. Це й спроби І. Мазепи у 1709 р. використати російсько-шведську війну з метою створення самостійної України. Це - події початку XX ст., коли була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) на чолі з М. Грушевським, а також - Гетьманат П. Скоропадського, Директорія УНР, ЗУНР. Сюди належить і майже 70-літній періоді існування радянської України у складі СРСР.
Державність самостійної незалежної України не набула стійкого характеру в зазначені періоди її виникнення чи спроб створення.
У виникненні держави у народів Стародавнього Сходу важливу роль відіграла організація суспільних робіт під час будівництва каналів.
Створенню держави у народів Центральної та Південної Америки (інки і майя) сприяло рільництво. У східнослов'янських племен, що групувалися навколо Київського князівства, результатом виникнення державності було переродження органів військової демократії в державні органи. Виникнення Київської Русі історично пов'язується з оповіданням про Кия, який з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю побудували перше місто, назвали його Києвом і правили там певний час.
Таким чином, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови. Одні автори вважають, що держава з'явилася там і тоді, де й коли суспільство розділилося на класи з протилежними інтересами. Хоч у різних народів держава виникала по-різному, проте завжди в основі була класова боротьба. Інші пов'язують виникнення політичної організації суспільства, держави і права з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються внаслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризують початок цивілізації.
ВИСНОВОК
Отже, держава - це особлива форма організації суспільства, що характеризується наявністю політичної публічної влади, що має ознаки суверенітету та здійснюється в діяльності державних органів, поширюється на певну територію, надає своїм рішенням загальнообов`язкового характеру завдяки правовим нормам, встановлює види і розміри податків і основним призначенням якої є регулювання суспільних відносин.
Абсолютно всі дослідники поняття держави укладали в нього об’єднання людей в тій чи іншій формі. Держава завжди асоціюється з владою та політикою.
В основі історичних передумов лежить потреба цілісності суспільства, що знову доказує твердження про те, що держава є об’єднанням осіб. Також видно, що в основі соціальних передумов виникнення держави лежить принцип задоволення власних потреб, що показує нам державу в світлі способу отримання бажаного.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". - Львів, 1997. – 200 с.
2. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / – К.: Юрінком Інтер, 2006. - с. 688.
3. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб.; За ред. В.В.Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. - Стер. вид. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 317 с.
4. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права. К.: Атіка, 2008. - 592 с.
5. Піча В.М., Хома Н.М. „Політологія” Львів, 2003 р.
6. Політологія / За редакцією (Г.П. Бабкіної, В.П. Горбатенка). - К: Видавничий центр "Академія", 2008-368 с.
7. Политология. Под ред. С.В. Решетникова Мн.: ТетраСистемс, 2005. - 448с.
|
