Задание №8
І.Теоретичне питання:
Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі в колоніях-поселеннях.
Призначення та види виправно-трудових колоній поселень. Направлення засуджених в виправно-трудові колонії-поселення.Права та обов’язки засуджених в колоніях-поселеннях. Особливості режиму в виправно-трудових колоніях-поселеннях. Підстави переводу засаджених з колонії поселення в інщу колонію, міри до збереження майна засуджених.
2. Задача
На загальних зборах засуджених загону більшісттю голосів було вибрано новий склад ради колективу загону. Серед інших в склад ради колектива були вибрані Романов та Говоров, які являються порушниками режиму відбуття покарання. В зв’язку з цим начальник загону не затвердив склад ради колектива загону та назначів нові вибори.
Чи правоміврні дії начальника загону? Якими нормативними
актами определяється порядок формування самодіяльних організацій в В
ТК и ВТЮ
Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі в колоніях-поселеннях.
З метою диференційованого підходу до виконання покарання в теорії кримінального та кримінально-виконавчого права досить чітко розроблена й закріплена в нормах законодавства класифікація засуджених до позбавлення волі. Вона створює не тільки необхідні умови для диференціації виконання покарання, а й значною мірою впливає на формування системи установ виконання покарання, забезпечує ізоляцію один від одного різних за ступенем суспільної небезпеки і характеру поведінки засуджених. Крім того, вона створює умови для індивідуалізації виконання покарання.
Згідно зі ст. 67 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями, метою класифікації є:
1) відокремлення ув'язнених від тих, хто в силу свого злочинного минулого чи негативних рис характеру загрожує негативним впливом на них;
2) поділ ув'язнених на категорії полегшує роботу з ними з метою повернення їх до життя в суспільстві.
Система класифікації засуджених до позбавлення волі тісно пов'язана з класифікацією злочинів у кримінальному праві. Остання певною мірою визначає класифікацію засуджених. У цьому полягає єдність і взаємозалежність указаних інститутів з точки зору оцінки характеру і ступеня суспільної небезпеки злочинів у разі призначення і виконання покарання.
Таким чином, класифікація засуджених до позбавлення волі — суміжний інститут кримінального та кримінально-виконавчого права. При цьому у кримінально-виконавчому законодавстві дістають розвиток положення кримінального закону.
У кримінально-виконавчому праві засуджені до позбавлення волі розподіляються: за віком; статтю; тяжкістю вчиненого злочину;
строком покарання; формою вини; фактом відбування в минулому покарання у вигляді позбавлення волі; роботою в правоохоронних ортанах до засудження; громадянством.
Що ж таке класифікація? Із сказаного випливає, що класифікація засуджених є розподіл їх на більш-менш однорідні групи згідно із специфічними ознаками (критеріями) залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, минулих судимостей, статі й віку з метою диференціації та індивідуалізації виконання покарання.
Розрізнюють чотири види критеріїв класифікації засуджених: фізіологічні, юридичні, педагогічні, психологічні.
До фізіологічних критеріїв класифікації засуджених відносять стать, вік, стан здоров'я. За статтю засуджені класифікуються на чоловіків і жінок. За віком — на дорослих і неповнолітніх. За станом здоров'я — на працездатних, непрацездатних і хворих на тяжкі або хронічні захворювання.
До юридичних критеріїв відносять тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого і форму вини. За тяжкістю вчиненого злочину розрізняють три категорії засуджених: які вчинили особливо-небезпечні злочини проти держави, які вчинили тяжкі злочини, і вчинили злочини, що не є тяжкими.
За особою засудженого — особи, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі вперше, які відбували покарання раніше, особи, яким вища міра покарання в порядку амністії або помилування замінена позбавленням волі. За формою вини засуджені класифікуються на тих, які вчинили злочин навмисно; які вчинили злочин з необережності.
До педагогічних критеріїв класифікації засуджених відносять ступінь виправлення або ступінь педагогічної занедбаності. За ступенем виправлення засуджених поділяють на тих, які стали на шлях виправлення, і на осіб, які довели своє виправлення. За ступенем педагогічної занедбаності, розрізняють осіб, які не стали на шлях виправлення, порушників режиму та злісних порушників режиму.
До психологічних критеріїв класифікації засуджених належать тип особи і психічне ставлення до злочину, тобто визнання чи невизнання нею своєї вини у вчиненому злочині.
За типом засуджені особи класифікуються за загальними психологічними ознаками — на холериків, флегматиків, сангвініків, меланхоліків.
До недавнього часу на підставі вказаних критеріїв і згідно із законом (ст. 19 ВТК), первинну (видову) класифікацію осіб, засуджених до позбавлення волі, здійснював суд при постанові вироку,
197 коли призначав міру покарання, вид виправно-трудової установи і режим у ній. У подальшому, під час відбування покарання, адміністрація установи, доповнюючи суд, класифікувала засуджених за педагогічними, психологічними та іншими критеріями, тобто здійснювала у межах видової групову класифікацію.
Законом України "Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України" від 11 липня 2001 року названу норму було змінено. Відтепер вид виправно-трудової установи з відповідним режимом, в якій засуджені відбувають покарання, визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань.
У відповідності з вищеназваними критеріями Департамент визначає вид режиму виправно-трудової установи, виходячи з того, що:
— у тюрмах відбувають покарання:
1) чоловіки та жінки, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;
2) чоловіки, які вчинили в повнолітньому віці такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника;
3) особи, які раніше були засуджені до позбавлення волі за перераховані вище злочини і знову вчинили будь-який із цих злочинів або такі злочини: умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання при обтяжуючих обставинах;
4) особи, переведеш із виправно-трудових установ за підставами, передбаченими ст. 47 Виправно-трудового кодексу України;
5) особи, які на підставі рішень суду відбувають позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення, продовжують відбувати позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення в порядку та на підставі цих рішень до закінчення визначених у них строків або до винесення нового судового рішення;
— у виправно-трудових колоніях, особливого режиму
відбувають покарання чоловіки:
1) яким покарання у виді смертної кари замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії;
2) які раніше були засуджені до позбавлення волі за злочини проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосудця; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника, і знову вчинили будь-який із цих злочинів або такі злочини: умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання при обтяжуючих обставинах, якщо відбули строк позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення, визначений Департаментом, або переведені для дальшого відбування покарання з тюрми у виправно-трудову установу в порядку та на підставах, передбачених ст. 46 ВТК України;
3) засуджені за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк;
4) які раніше двічі в будь-якій послідовності були засуджені до позбавлення волі за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захопленнязаручників; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника; умисне
199 вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; зґвалтування; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання при обтяжуючих обставинах; грабіж при обтяжуючих обставинах; шахрайство при обтяжуючих обставинах; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань; хуліганство при обтяжуючих обставинах; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; незаконне заволодіння транспортним засобом; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи і знову вчинили будь-який з перерахованих злочинів, за який вони засуджуються до позбавлення волі на певний строк;
— у виправно-трудових колоніях суворого режиму
відбувають покарання чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі;
— у виправно-трудових колоніях посиленого режиму
відбувають покарання чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі на певний строк за тяжкі та особливо тяжкі злочини;
— у виправно-трудових колоніях загального режиму
відбувають покарання: чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі на певний строк за злочини середньої тяжкості; жінки, засуджені до відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, які вчинили особливо тяжкі, тяжкі або середньої тяжкості злочини.
— у виправно-трудових колоніях-поселеннях для осіб, що вчинили злочини з необережності,
відбувають покарання особи, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, що вчинені з необережності.
у виправно-трудових колоніях-поселеннях для осіб, що вчинили умисні злочини,
відбувають покарання вперше засуджені до позбавлення волі особи, що вчинили злочини невеликої тяжкості, а також особи, переведені в ці колонії в порядку, передбаченому ст. 46 Виправно-трудового кодексу України, з колоній загального, посиленого і суворого режиму.
— у виховно-трудових колоніях
відбувають покарання засуджені до позбавлення волі неповнолітні. На підставі ст. 18 ВТК у виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі (окремо за тяжкі та за нетяжкі злочини) і всі неповнолітні жіночої статі. На посиленому режимі відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання.
Таким чином, значення класифікації засуджених полягає в тому, що вона обумовлює окреме тримання різних груп засуджених; цим досягається диференціація розміщення засуджених за ступенем небезпечності і соціально-педагогічної занедбаності; є можливість застосування індивідуалізованих заходів карально-виховного впливу; позбавляється негативний вплив злісних порушників режиму і рецидивістів; класифікація засуджених пов'язується з системою виправно-трудових установ.
Виходячи з розглянутої класифікації важливе значення має розподіл осіб, позбавлених волі, по видах установ виконання покарання (УВП).
Треба зазначити, що відповідно до норм Кримінального кодексу України та з метою своєчасного направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ, удосконалення порядку їх розподілу, упорядкування їх направлення до установ відповідного виду режиму, згідно з положеннями Виправно-трудового кодексу України, Державним департаментом України була прийнята Інструкція "Про порядок розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, зі слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ", затверджена наказом № 157 від ЗО серпня 2001 року.
Положення Інструкції встановлюють і регламентують питання, що стосуються розподілу та направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ.
Розподіл осіб, засуджених до позбавлення волі, здійснюється безпосередньо у слідчих ізоляторах (тюрмах) (далі — СІЗО) комісіями з питань розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ (далі — комісії), що утворюються в управліннях (відділах) Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі — Департамент) в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області та підзвітні й підконтрольні голові Департаменту.
У сво'їй діяльності комісії керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами та розпорядженнями Державного департаменту України з питань виконань покарань (далі — Департамент), а також положеннями Інструкції.
Для визначення виду виправно-трудових установ з
відповідним режимом, в яких засуджені відбувають покарання, та з метою їх подальшого розподілу комісії у своїй діяльності керуються вироком суду.
Рішення комісії про розподіл та направлення засуджених приймаються з урахуванням висновків її членів і оформлюються протоколом, який затверджується головою Комісії.
Комісія з питань розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, відповідно до покладених на неї завдань:
— здійснює у межах своєї компетенції визначення виду режиму та розподіл засуджених до позбавлення волі осіб для подальшого їх направлення до виправно-трудових установ у межах свого регіону або відповідно до вимог Інструкції запитує у Департаменті наряди на направлення засуджених осіб до виправно-трудових установ;
— узагальнює практику застосування законодавства з питань, що входять до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Департаменту;
— забезпечує апробацію та впровадження інформаційних технологій у практику своєї діяльності та здійснює їх інтеграцію в інформаційну систему Департаменту;
— організовує підготовку, підвищення кваліфікації та стажування членів комісії;
— вносить пропозиції до Департаменту щодо вдосконалення діяльності комісії;
— здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень та покладених на неї завдань. Комісія має право:
— залучати спеціалістів установ та органів кримінально-виконавчої системи та інших відомств за погодженням з їх керівниками для розгляду і вирішення питань, що належать до її компетенції;
— проводити в установах та органах кримінально-виконавчої системи соціальні дослідження.
Комісію очолює голова (начальник управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, області, м. Києві та Київській області за посадою).
Заступники голови Комісії та її члени призначаються та звільняються наказом голови Департаменту за поданням голови Комісії. До складу Комісії входять: перші заступники начальників, начальники відділень (груп) спеціального обліку, начальники медичних служб регіональних управлінь (відділів), начальники СІЗО, працівники соціально-психологічної служби, лікарі, начальники відділів спеціального обліку СІЗО. До складу комісії можуть включатись інші фахівці за обгрунтованими пропозиціями начальників регіональних управлінь (відділів) Департаменту.
Розподіл та направлення засуджених до позбавлення волі осіб здійснюються на підставі ст. 12 Кримінального кодексу України та ст. 19 Виправно-трудового кодексу України за відповідними індивідуальними або персональними нарядами до виправно-трудових установ.
Запити на індивідуальні наряди щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із СІЗО до виправно-трудових установ за межі регіону підписуються головою комісії або його заступником і в установленому порядку надсилаються безпосередньо до відділу спеціального обліку Департаменту.
Індивідуальні наряди на запити готуються відділом спеціального обліку Департаменту протягом трьох робочих днів та в установленому порядку надсилаються ініціатору запиту.
За індивідуальними нарядами Департаменту направляються:
— засуджені особи, розмістити яких немає змоги через відсутність у регіоні установ визначеного виду режиму або через відсутність в регіоні достатньої кількості установ для окремого розміщення осіб, які проходять за одним вироком суду як учасники процесу;
— особи, які до засудження постійно проживали за межами регіону, де вони вчинили злочин, або мають постійні соціальні зв'язки з близькими родичами (матір'ю, батьком, чоловіком, дружиною, дітьми, рідними братами і сестрами, онуками, дідом і бабою, усиновителями, усиновленими) за межами цього регіону.
Запити на персональні наряди щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із СІЗО до виправно-трудових установ за межі регіону підписуються головою комісії або його заступником і в установленому порядку надсилаються безпосередньо до відділу спеціального обліку Департаменту.
Персональні наряди на запити готуються відділом спеціального обліку Департаменту протягом п'яти робочих днів та в установленому порядку надсилаються ініціатору запиту.
На особу, якій комісією визначено відбування позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення, в індивідуальному наряді зазначається строк відбування позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення та вказується, де засуджений повинен відбувати строк позбавлення волі, що залишився.
При визначенні засудженому відбування позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення цей вид виправно-трудової установи призначається на строк до 10 років.
За персональними нарядами Департаменту розподіляються:
— засуджені іноземці, громадянство яких документально підтверджено (національний паспорт, паспортний документ, довідка з дипломатичного представництва, запис у судовому рішенні), незалежно від наявності в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області установ відповідного виду режиму;
— особи, засуджені до довічного позбавлення волі;
— особи, засуджені за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосудця; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника, які за висновком комісії повинні відбувати покарання в установах суворого або посиленого виду режиму;
— особи, які за висновком комісії повинні відбувати покарання в тюрмі;
— особи, засуджені за вчинення злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.
Категорично забороняється переміщення засуджених, які прибули до виправно-трудових установ за персональними нарядами, до інших установ без погодження з Департаментом.
За наявності виняткових обставин, які перешкоджають подальшому триманню засудженого у даній виправно-трудовій установі, його переведення з виправно-трудової установи одного регіону до установи іншого регіону здійснюється за персональними нарядами на підставі рішення відповідної комісії Департаменту з питань переведення засуджених з однієї установи до іншої.
Засуджені до позбавлення волі особи, які за висновком начальника медичної частини СІЗО потребують стаціонарного ліку- вання у спеціалізованих установах-лікарнях або в лікарнях при установах, направляються до зазначених установ. . Без нарядів із СІЗО до виправно-трудових установ направляються:
— неповнолітні особи жіночої статі — до Мелітопольської виховної колонії Запорізької області;
— жінки, які вчинили злочини з необережності, — до Орджо-нікідзевської виправної колонії Дніпропетровської області;
— інваліди І та II груп жіночої статі, засуджені до позбавлення волі на певний строк, — до Дніпродзержинської виправної колонії Дніпропетровської області; засуджені до позбавлення волі на певний строк, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, — до Чернігівської виправної колонії Чернігівської області;
— уперше засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки з вагітністю понад чотири місяці або такі, які мають при собі дітей до трьох років, — до Чорноморської виправної колонії Одеської області; засуджені до позбавлення волі на певний строк, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, — до Чернігівської виправної колонії Чернігівської області;
— засуджені чоловіки, колишні працівники правоохоронних органів (Закон України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів"), яким комісією визначено відбування покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму, — до Менської виправної колонії Чернігівської області.
Звернення засуджених осіб та інших громадян з питань розподілу та направлення засуджених із СІЗО до виправно-трудової установи подаються на розгляд голові регіональної комісії не пізніше однієї доби з дня їх отримання і розглядаються у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Про результати розгляду заяв і скарг іншим громадянам надається письмова відповідь, а засудженому оголошується під розпис.
Для розгляду заяв і скарг засуджених осіб, громадян, звернень державних або громадських установ та організацій, апеляційних подань органів прокуратури з питань розподілу та направлення засуджених осіб у Департаменті наказом Департаменту створюється відповідна апеляційна Комісія, яку очолює голова Департаменту.
Підставою для розподілу засуджених за видами УВП є вирок суду, що набрав законної сили. Після проголошення обвинувального вироку засуджений до позбавлення волі, як правило, направляється у слідчий ізолятор, де й перебуває до набрання вироком чинності. У випадку, коли засудженому суд не змінить запобіжний захід (наприклад, підписку про невиїзд на термін взяття під варту), він може залишатися на волі і буде направлений до місця позбавлення волі після звернення вироку до виконання. Тобто, суд надсилає копію вироку, що набрав чинності, до ОВС за місцем проживання засудженого, який зобов'язаний взяти засудженого під варту і доставити його до СІЗО, звідки він буде направлений до відповідної УВП.
Засуджені до позбавлення волі направляються до УВП не пізніше 10-денкого строку з дня набрання вироком суду чинності. Нині, у зв'язку з переповненням СІЗО, засуджені направляються раніше цього строку до УВП, при яких створені тимчасові слідчі ізолятори.
Наступний етап після призначення засудженому виду УВП — визначення йому конкретної установи, тобто безпосереднього місця відбування покарання.
Це дуже складна робота, оскільки при розподілі засуджених потрібно враховувати різні обставини, що можуть вплинути на оперативну обстановку в УВП, і зокрема:
— кількість осіб, які проходять по одній справі (співучасники злочину);
— потребу примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, а також венеричних захворювань;
— стан здоров'я (наприклад, не можуть відбувати покарання за медичними показниками в УВП, розташованих у зонах радіаційного забруднення, або не можуть працювати на виробництві нерудних будівельних матеріалів (кар'єрні роботи);
— неповнолітніх засуджених, які, як правило, повинні направлятися у ВТУ, розташовані ближче до місця проживання їх рідних або осіб, які їх замінюють;
— засуджених, які скоїли злочин під час відбування покарання і не повинні бути направлені в ту саму установу, в якій цей злочин вчинено;
— потребу тієї чи іншої установи у спеціалістах;
— наявність місць в УВП для забезпечення нормального розміщення і оперативної обстановки;
— інші обставини.
Особи, засуджені за бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, захоплення заручників, посягання на життя працівника міліції або народного дружинника, особи, які проходять по одній кримінальній справі як підсудні, розмістити яких немає можливості внаслідок відсутності в області установ відповідного режиму, направляються в установи інших областей за кількісними нарядами відділу спеціального обліку Державного департаменту з питань виконання покарань.
На всіх засуджених іноземних громадян з країн далекого зарубіжжя, незалежно від наявності в області установ відповідного виду режиму, на їх направлення із СІЗО до місць позбавлення волі запитується персональний наряд Державного департаменту з питань виконання покарань.
Як зазначалося вище, засуджені повинні бути переведені із СІЗО до УВП протягом 10 днів. Але закон передбачає можливість залишення деяких засуджених у слідчих ізоляторах. Ст. 23 ВТК встановлює, що засуджений може бути тимчасово залишений в СІЗО і після набрання вироком чинності, по-перше, якщо виникає потреба провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою. Залишення засудженого в цьому разі можливе з санкції прокурора Автономної Республіки Крим, області, м. Києва, а також прирівняних до них прокурорів на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора — до чотирьох місяців, з санкції Генерального прокурора — до шести місяців. По-друге, засуджений може бути також тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або в тюрмі за ухвалою суду на час розгляду справи в суді.
У виняткових випадках осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини, що не є тяжкими, яким відбування покарання призначено у виправно-трудових колоніях загального режиму, а також осіб, вперше засуджених на строк не більше п'яти років за тяжкі злочини, може бути за їх згодою залишено в тюрмі або у слідчому ізоляторі для роботи по господарському обслуговуванню цих установ (ст. 24 ВТК).
Призначення та види виправно-трудових колоній поселень. Направлення засуджених в виправно-трудові колонії-поселення.Права та обов’язки засуджених в колоніях-поселеннях. Особливості режиму в виправно-трудових колоніях-поселеннях. Підстави переводу засаджених з колонії поселення в інщу колонію, міри до збереження майна засуджених.
Згідно із ст. 22 ВТК, засуджений до позбавлення волі повинен відбувати весь строк покарання, як правило, в одній УВП. У цій нормі закріплений один з важливих принципів виконання і відбування покарання, який сприяє більш успішному виправленню засудженого. У той же час життя засвідчує, що є випадки, коли переведення засуджених об'єктивно необхідні.
Переведення засуджених з однієї установи до іншої того ж виду режиму допускається:
— у випадку хвороби засудженого;
— при суттєвій зміні обсягу чи характеру роботи, яку виконують засуджені;
— при наявності інших виняткових обставин, які перешкоджають подальшому триманню засудженого в даній установі.
Винятковими обставинами, що перешкоджають подальшому триманню засудженого в даній установі, визнаються:
— реорганізація, ліквідація установи або зміна її виду режиму;
— роз'єднання осіб, які проходили по одній кримінальній справі як підсудні, свідки та потерпілі;
— проведення оперативно-режимних і профілактичних заходів;
— захист осіб, які надавали допомогу в боротьбі зі злочинністю та підтримці належного порядку в установах, від злочинних посягань з боку інших засуджених.
Переведення засуджених з одних УВП до інших того ж виду режиму можуть бути здійснені:
— між установами, розташованими в одній області, з санкції керівництва Управління (відділу) Державного департаменту з питань виконання покарань області;
— між установами різних областей з санкції керівництва Державного департаменту з питань виконання покарань;
— між установами України й інших держав СНД з санкції керівництва Державного департаменту з питань виконання покарань при наявності згоди іншої держави.
Переведення засуджених у випадку потреби роз'єднання осіб, які проходили по одній кримінальній справі, і захисту осіб, які надавали допомогу адміністрації УВП, від злочинних посягань з боку інших засуджених можуть здійснюватися лише на підставі мотивованого висновку, затвердженого керівництвом ДДУПВП, управління (відділу) ДДУПВП відповідної області.
Заява про переведення засудженого з УВП однієї області до установи іншої розглядається управлінням (відділом) ДДУПВП області, де розміщується установа. Заява (клопотання самого засудженого чи його родичів) разом з довідкою-характеристикою засудженого, думкою адміністрації з приводу цього прохання та довідкою про стан його здоров'я та іншими документами надсилається в управління (відділ) ДДУПВП тієї області, перевести куди просить заявник. Одержавши ці документи, управління (відділ) ДДУПВП цієї області розглядає їх, приймає рішення, про що повідомляє управління (відділ) ДДУПВП за місцем відбуття покарання засудженого. Якщо в прийомі засудженого відмовлено, це повинно бути вмотивовано.
При умові згоди на прийом У(В)ДДУПВП області, яка приймає засудженого, надсилає свою згоду і всі інші документи в ДДУПВП, де це питання розглядається на засіданні спеціальної комісії. Засуджені, які переведені до установи за вказівками ДДУПВП, не можуть бути вдруге переведені до іншої установи без його дозволу.
Повернення засудженого до попереднього місця покарання у зв'язку з порушенням умов наряду дозволяється тільки органам, які дали наряд. За самовільне повернення засуджених винні посадові особи несуть дисциплінарну та матеріальну відповідальність.
Поряд з переводами засуджених з одних УВП в інші того ж виду режиму, на практиці нерідко виникає потреба переводу засуджених із УВП до слідчих ізоляторів у розпорядження судових і слідчих органів. Відповідно до ст. 25 ВТК, переведення засуджених з УВП до СІЗО допускається:
— у зв'язку з розглядом справи в суді (за ухвалою суду — на час розгляду справи);
— у зв'язку з провадженням слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою (з санкції прокурора — до 2, 4, 6 місяців).
Підставою для конвоювання з УВП і тримання засуджених в СІЗО є мотивована постанова, яка затверджена:
— в органах МВС — відповідним начальником управління (відділу) МВС України, начальником ГУ, УМВС області, санкціонована відповідним прокурором;
— в органах прокуратури — відповідним начальником управління, відділу Генеральної прокуратури, прокуратури області.
Постанови органів МВС і прокуратури, а також ухвали судів на конвоювання надсилаються у двох примірниках безпосередньо за місцем тримання засуджених. Один примірник є підставою для видачі засудженого конвою і залишається в установі, а другий додається до особової справи засудженого і є підставою для передачі та тримання засудженого в пункті призначення (СІЗО). Адміністрація УВП при отриманні документа на конвоювання засудженого негайно відправляє його до пункту призначення. Конвоювання засудженого під конвоєм працівників міліції дозволяється при наявності належно оформлених документів та письмового розпорядження керівництва ГУ, УМВС області за місцем розташування установи, де відбуває покарання засуджений.
У тих випадках, коли відправити засудженого у зазначений строк з будь-яких причин неможливо, про це негайно повідомляється орган дізнання, слідства, прокуратури чи суду, у розпорядження яких треба було доставити засудженого, та командир конвойної частини, від якої був виділений конвой.
У надзвичайних випадках, коли потрібно терміново вивезти засуджених з установи, дозволяється за погодженням з МВС України (ДДУПВП) етапування груп або поодиноких осіб не за особовими
справами, а за алфавітними картками з фотокартками та підписом начальника відділу спецобліку установи.
У випадках особливої терміновості або при неможливості використання інших засобів пересування і на великі відстані допускається конвоювання літаком у строки, з'ясовані з підприємствами цивільної авіації. Таке конвоювання провадиться з дозволу міністра внутрішніх справ (директора ДДУПВП), командира конвойної частини.
Про етапування засудженого відділ спецобліку ставить до відома відповідні відділи та служби установи, які обов'язково повинні прилучити до особової справи такі документи:
— фінансову довідку (або документ, що її замінює) і виконавчі листи;
— медичну картку, а в необхідних випадках й інші медичні документи (історію хвороби, довідку про аналізи і т. ін.);
— арматурну книжку та арматурні відомості на речове забезпечення;
— документи про загальноосвітнє та професійно-технічне навчання;
— зошит індивідуальної роботи із засудженим та його характеристику;
— довідку оперативного відділу;
— картку обліку побачень, приймання посилок, передач і бандеролей.
У разі непредставлення перерахованих документів засуджений не етапується, про що доповідається начальнику установи. Особова справа етапованого вкладається у конверт, на клапані якого проставляється мастична печатка. На конверт наклеюється довідка з особової справи з пізнавальною фотокарткою засудженого.
На всіх засуджених, які підлягають етапуванню, складається попутний список у трьох примірниках, один з яких разом з особовими справами передається начальнику варти, другий з розпискою залишається у відділі спецобліку, а третій передається в бухгалтерію для перерахування грошей.
Співробітникам кримінально-виконавчої системи питання направлення, прийому, розміщення і переведення засуджених особливо актуальні, оскільки практично діяльність усіх відділів і служб УВП тісно пов'язана саме з цими процесами. Засуджені, як правило, вже з перших хвилин перебування в УВП намагаються з'ясувати, як тут організований режим, і на підставі цього формують свою лінію поведінки. Частина з них, використовуючи послаблення вимогливості, схиляється до порушень режиму, інші намагаються добитися для себе "привілеїв" шляхом силового тиску на засудженихі навіть на адміністрацію, частина з них буде намагатися добитися необгрунтованого переведення в інші установи. Тому із самого початку прибуття до УВП усі засуджені повинні відчувати, що в установі існує суворий правопорядок, а будь-які неправомірні дії негайно і рішуче припиняються.
2. Задача
На загальних зборах засуджених загону більшісттю голосів було вибрано новий склад ради колективу загону. Серед інших в склад ради колектива були вибрані Романов та Говоров, які являються порушниками режиму відбуття покарання. В зв’язку з цим начальник загону не затвердив склад ради колектива загону та назначів нові вибори.
Чи правоміврні дії начальника загону? Якими нормативними
актами определяється порядок формування самодіяльних організацій в В
ТК и ВТЮ
Згідно статті 57 (ВТК України). Самодіяльні організації в місцях позбавлення волі.
З метою розвитку навичок колективізму у засуджених, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, і заохочення їх корисної ініціативи, а також використання впливу колективу на виправлення і перевиховання засуджених у виправно-трудових установах створюються самодіяльні організації засуджених, що працюють під керівництвом адміністрації цих установ.
Самодіяльні організації створюються з числа засуджених, які зарекомендували себе зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання.
Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не звільняються від основної роботи.
Стаття 58. Види самодіяльних організацій засуджених і порядок їх діяльності
У виправно-трудових колоніях загального, посиленого і суворого режиму, колоніях-поселеннях усіх видів і виховно-трудових колоніях серед засуджених, залишених відповідно до статті 24 цього Кодексу в слідчих ізоляторах і тюрмах для роботи по господарському обслуговуванню, а також серед засуджених, переведених з приміщень камерного типу в звичайні житлові приміщення колоній особливого режиму, створюються ради колективів засуджених.
Ради колективів обираються на загальних зборах засуджених або на зборах їх представників відкритим голосуванням. Склад рад колективів затверджується начальником виправно-трудової установи чи слідчого ізолятора.
Ради колективів періодично звітують про свою роботу на зборах засуджених. Рішення, що приймаються радами колективів, затверджуються адміністрацією виправно-трудової установи чи слідчого ізолятора.
В тюрмах і серед засуджених, яких тримають в приміщеннях камерного типу виправно-трудових колоній особливого режиму, можуть створюватися ради бригадирів, призначувані адміністрацією виправно-трудової установи.
На підставі викладенного можливо зробити висновок, що дії начальника загону правомірні
.
Литература:
1. Конституция УкраиньІ.
2. Исправительно-трудовой кодекс УкраиньІ. - X., 2002.
3. Правила внугреннего распорядка ИТУ. - X., 2002.
4. Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний коментар. -К., 2000.
31.10.2003 _________________СПИЦЯ В.В.
|
