« ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ УЧАСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ »

ПЛАН:

Вступ

1. Обставини, що виключають участь судді або народного засідателя в розгляді справи;

1.1. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи;

2. Обставини, що виключають участь у справі захисника;

3. Обставини, що виключають участь у справі представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача;

4. Обставини, що виключають участь у справі особи як громадського обвинувача

5. Поняття відводу;

6. Порядок вирішення заявленого відводу.

Висновок

Список використаної літератури

Рецензія

Вступ

У наш час юристу як ніколи потрібно мати силу, волю, мудрість, мужність та знання, щоб розумно відповідати добром на добро й справедливістю на зло. Необхідно постійно працювати над собою, оволодівати юридичним досвідом, вчитися мистецтву роботи з доказами для пізнання істини та захисту прав і свобод людини.

Час визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян без цього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього.

Приступивши до розгляду справи, слідчий, прокурор або суддя не мають змоги зупинитися, зачекати, перепочити, відійти і відступити. Взявши на себе відповідальність за пошук правди та торжество справедливості, вони відповідають не тільки за свої помилкові дії, а й за неповоротність, непередбачливість, за практичну непридатність до високопрофесійної діяльності. Слід невтомно вдосконалювати свою майстерність, наполегливо опановувати науку встановлення істини, вчитися мистецтво роботи з доказами, набувати досвіду, тренувати інтуїцію, розвивати прозорливість.

Саме ці якості дають можливість захистити честь та гідність людини у складному загальному процесі.

Якщо людина, її життя, здоров’я, честь гідність, недоторканість і безпека є найвищою цінністю, то захист цих цінностей повинен стати головною метою юридичної науки й практики.

Громадянину дозволено все, що не заборонено законом, влада має робити тільки те, що їй продиктовано, й тільки в такій формі, яка продиктована законом. Такий принцип обмеження влади правом – основа основ правової держави, його потрібно неухильно й точно дотримуватися в кримінальному процесі.

В своїй роботі я хотів би проаналізувати проблеми реалізації в кримінальному процесі конституційних гарантій забезпечення недоторканості встановлених чинними міжнародними та чинними законами України права на раціональне, всебічне, правове розслідування кримінальних справ. Обставини, що виключають можливість участі в кримінальному судочинстві займають одне з провідних місць в кримінально-процесуальному законодавстві. Можна привести такий приклад: якщо обвинувачений або підозрюваний перебуває у близьких відносинах з суддею, слідчим, прокурором, експертом чи іншими учасниками кримінального процесу або зацікавлений в ході вирішення справи, правове вирішення справи не знайде свого відображення.

Тобто в свої курсовій роботі я якнайширше намагатимусь відобразити усі аспекти обставин що унеможливлюють участь осіб на всіх етапах розслідування кримінальної справи та їх відводи.

1. Обставини, що виключають участь судді або народного засідателя в розгляді справи

Суддя (суд) — суб'єкт кримінального процесу, який виконує функцію правосуддя. Згідно зі ст. 124—129 Конституції України су­дочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загаль­ної юрисдикції.

Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених зако­ном випадках — народні засідателі та присяжні. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Вони мають статус недоторканності. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про статус суддів" суддями мо­жуть бути громадяни України, які досягли 25 років, мають вищу юридичну освіту та необхідний стаж роботи за юридичним фахом. Судді незалежні, незмінювані, недоторканні.

Під час судового розгляду суд має владно-розпорядчі повнова­ження та керує процесом. За непідкорення розпорядженню голо­вуючого в суді або порушення порядку під час судового засідання громадяни несуть відповідальність за ч. 1 ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд (суддя) зобов'язаний встановити об'єктивну істину та вирішити справу по суті, вживши заходів до захисту прав та закон­них інтересів громадян і юридичних осіб та до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Незалежність суддів забезпечується:

— встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їхповноважень та звільнення з посади;

— передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

— таємницею прийняття судового рішення і забороною її роз­голошення;

— забороною під загрозою відповідальності втручання уздійснення правосуддя;відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

— недоторканністю суддів;

— створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності суддів, матеріальним і соціаль­ним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

— особливим порядком фінансування судів;системою органів судового самоврядування;

—діючою системою забезпечення безпеки судів.

Значною мірою незалежність суддів гарантується особливо сис­темою їх призначення на посаду і звільнення. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про статус суддів" та ст. 127 Конституції України право на зайняття посади судді місцевого суду має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання ЗО років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менш як п'ять років, у тому числі не менш як три роки на посаді судді.

Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не молодший ЗО років, який має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менш як сім років, приживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як десять років, у тому числі не менш як п'ять років на посаді судді.

Необхідною умовою для зайняття посади судді є складання кваліфікаційного екзамену.

Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Кожен громадянин України, який відповідає вказаним вимогам, має право скласти кваліфікаційний екзамен та звернутися до відповідної кваліфікаційної комісії суддів із заявою про рекомен­дацію його на посаду судді. Результати складеного кваліфікаційного екзамену дійсні протягом трьох років. Кваліфікаційна комісія ре­комендує на посади суддів кандидатів, які виявили найкращі знан­ня, у кількості, необхідній для заміщення вакантних посад.

Перше призначення на посаду судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Кон­ституційного Суду України, обираються безстроково Верховною Радою України. Вперше обраний суддя складає присягу такого змісту: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим".

Судді недоторканні. Судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчи­ненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставле­ний у будь-який державний орган в порядку провадження у спра­вах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушен­ня, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після встановлення, його особи.

Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи. Стаття 13 Закону України "Про статус суддів" передбачає, що проникнення до житла або в службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, про­ведення там огляду, обшуку чи виїмки, особистий обшук судді, речей і документів можуть провадитись тільки за судовим рі­шенням за наявності порушеної кримінальної справи. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус суддів" суддя не повинен давати будь-які пояснення у справах, що ним розглянуті або роз­глядаються.

Згідно зі ст. 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верхов­ної Ради України затриманий чи заарештований до винесення об­винувального вироку судом". Будь-яке не передбачене законом втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя заборо­няється і тягне за собою відповідальність згідно з діючим законодавством.

Прояв неповаги до суду або судді з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні у судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну зне­вагу до суду чи судді у зв'язку з їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

Суддями та народними засідателями в конкретних кримінальних справах можуть виступати тільки особи, які не підлягають відводу. Суддя не може брати участі у розгляді справи та підлягає відводу (ст. 54 КПК України), якщо він є упередженою особою і зацікав­лений в розгляді справи.

До складу суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть; входити особи, які є родичами між собою.

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь у новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному чи касаційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції, а так само в новому розгляді справи в касаційному порядку після скасування ухвали, постановленої за його участі.

Таким чином, у законодавстві знаходить відбиття турбота про те, щоб у всіх випадках була забезпечена участь у вирішенні всіх кримінальних справ тільки таких суддів, повна неупередженість і незалежність яких не викликає жодних сумнівів.

Останніми роками до компетенції суду входить розгляд скарг учасників процесу на рішення, що приймаються слідчим та проку­рором, а саме: на постанову про відмову в порушенні справи; на постанову про закриття справи.

Скарги на незаконність вказаних рішень розглядаються суддею одноособово. За результатами розгляду скарги суддя приймає одне з двох рішень: скасовує незаконне рішення слідчого або прокурора; залишає вказані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суддя, який розглядав зазначені скарги, не може пізніше роз­глядати відповідну справу по суті та підлягає відводу.

За наявності обставин, передбачених статтями 54 і 55 КПК, суддя і народний засідатель зобов'язані за­явити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, а також потерпілим і його пред­ставником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками.

Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випад­ках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.

1.1 Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в касаційному порядку чи в порядку нагляду, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої Інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в порядку нагляду, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухва­ли, постановленої з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в порядку на­гляду, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої Інстанції і в касаційному порядку, а так само в повтор­ному розгляді справи в порядку нагляду, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, що діяла як суд першої, касаційної або наглядної інстанцій, не може брати участі в розгляді цієї справи на Пленумі Верховного Суду України. Участь у розгляді справи на Пленумі не є перешкодою для участі судді у розгляді тієї ж справи у складі судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України.

Судця, який брав участь у розгляді даної справи, зв'язаний
думкою, що раніше у нього склалась. Тому його повторна участь у
розгляді справи може призвести до необ'єктивного рішення.

Участь судді у винесенні рішення про порушення кримі­нальної справи, віддання обвинуваченого до суду, зупинення про­вадження в справі, направлення справи за підсудністю або на
додаткове розслідування не перешкоджає його участі в розгляді тієї
ж справи, оскільки вказаними рішеннями справа по суті (зокрема,
питання про винність чи невинність підсудного) не вирішується.

Суддя, який брав участь в касаційному розгляді справи, не
може брати участь у розгляді тієї ж справи в порядку нагляду навіть
щодо тих осіб, які не оскаржували вирок у касаційному порядку.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в порядку нагляду
як доповідач на президії суду, не може брати участь у розгляді тієї
ж справи в суді першої чи другої інстанції.

Як виняток із загального правила про недопустимість повтор­ної участі в розгляді справи суддя, який брав участь у розгляді
справи на Пленумі Верховного Суду України, може брати участь у
розгляді тієї ж справи у складі судової колегії в кримінальних
справах і військової колегії цього суду.

Попередній розгляд справи в касаційному порядку чи в
порядку нагляду не перешкоджає її розгляду в тій же судовій
інстанції в порядку відновлення в зв'язку з ново виявленими обставинами (ч. 2 ст. 400 КПК). Тому участь судді в розгляді справи в
порядку нагляду президією відповідного суду або Пленумом Верховного Суду України не є перешкодою для участі його в перегляді
даної справи цими судовими інстанціями за ново виявленими обставинами, адже склад цих інстанцій може залишитися таким же, як
іпри попередньому розгляді справи в порядку нагляду.

При перегляді ж справи за ново виявленими обставинами судовою колегією в кримінальних справах або військовою колегією Верхов­ного Суду України, якщо вона раніше розглядала цю справу в касаційному порядку чи в порядку нагляду, має застосовуватись загальне правило про недопустимість повторної участі судді у розгляді справи.

2. Обставини, що виключають участь у справі захисника чи громадського захисника

Захисником чи громадським захисником не може бути осо­ба, яка брала участь у даній справі як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представ­ник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, особа, яка допитувалася або підлягає допиту як свідок. Захисником чи громадським захисником не може бути також особа, яка є родичем кого-небудь із складу суду, обвинувача або потерпілого.

Адвокат не може брати участі у справі як захисник також і тоді, коли він у даній справі подає або раніше подавав юри­дичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або коли він брав участь у справі як перекладач чи понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває у родинних стосун­ках.

При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків захисника в справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом.

Захисник підлягає допиту як свідок і через те має відмовитись
від обов'язків захисника в даній справі або бути усунутим від участі
у ній слідчим, прокурором, суддею чи судом у тому разі, коли
обставини, що відносяться до справи, стали відомі йому не в зв'язку
з виконанням обов'язків захисника чи представника потерпілого
або поданням юридичної допомога (пп. 1 і 2 ч. 1 ст. 69 КПК, ч. 1
ст. 10 Закону про адвокатуру).

Незнання захисником або громадським захисником мови,
якою ведеться судочинство, не може бути підставою для усунення
його від участі в справі. В такому разі необхідно забезпечити участь
перекладача в процесі.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному
нотаріаті, органах внутрішніх справ, Служби безпеки, державного
управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість (ч. 2
ст. 2 Закону про адвокатуру).

Виключають участь особи як громадського захисника також
обставини, вказані в пп. 2 і 3 коментарю до ст. 59 КПК.

Захисник і громадський захисник усуваються від участі в
справі слідчим, прокурором, суддею чи судом у зв'язку з відмовою
особи від виконання обов'язків захисника чи громадського захис­ника за клопотанням учасників процесу або з власної ініціативи.

Рішення про усунення оформляється мотивованою постановою слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду, які можуть бути оскаржені відповідному прокурору або до вищестоящого суду в порядку і строки, передбачені статтями 234—236, ч. З ст. 354 КПК.

3. Обставини, що виключають участь у справі представника потерпілого, цивільного позива­ча і цивільного відповідача

Представником потерпілого, цивільного позивача і ци­вільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий або особа, що провадила дізнання, про­курор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засі­дання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також особа, що є родичем кого-небудь із складу суду або обвинувача.

Адвокат не може брати участі у справі як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача та­кож і за обставин, зазначених у частині 2 статті 61 КПК.

При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача в даній справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі слідчим, прокурором або судом.

Крім обставин, передбачених ч. 1 ст. 63 КПК, за змістом закону обставиною, що виключає участь у справі представникапотерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача, є їх участь у даній справі як громадського захисника або потерпілого.

Якщо особу необхідно усунути від участі в справі як пред­ставника, наприклад, у зв'язку з тим, що вона допитувалась або
підлягає допиту як свідок, слідчий, прокурор, суддя або суд
(залежно від того, хто приймає рішення про усунення) повинні
роз'яснити потерпілому, цивільному позивачу або цивільному
відповідачу право мати представника з числа інших осіб, вказаних
у ст. 52 КПК, а якщо ці учасники процесу є неповнолітніми або
недієздатними — забезпечити участь представника у справі.

Питання про усунення особи від участі в справі як представ­ника вирішується слідчим, прокурором, суддею чи судом з власної
ініціативи, за клопотанням учасників процесу або за самовідводом
цієї особи.

Постанова слідчого, прокурора про усунення представника
може бути оскаржена потерпілим, цивільним позивачем, цивільним
відповідачем відповідному прокурору, а постанова судді чи ухвала
СУДУ — до вищестоящого суду в порядку, передбаченому статтями
234—236, 354 КПК.

4. Обставини, що виключають участь у справі особи як громадського обвинувача

Громадським обвинувачем не може бути особа, коли вона є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, коли вона брала участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий або особа, яка провадила дізнання, а також коли вона особисто або її родичі заінтересовані в результатах справи.

При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків громадського обвинувача в справі. На цих же підставах вона може бути усунута судом від участі в справі як з власної ініціативи, так і за клопотанням учасників судового розгляду.

За смислом закону особа не може бути громадським обвину­вачем не тільки за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 59, а
й тоді, коли вона була підозрюваним або обвинуваченим у справі,
представником потерпілого, цивільного позивача або цивільного
відповідача, захисником або громадським захисником, понятим,
підлягає допиту як свідок, перебуває в неприязних або дружніх
стосунках з підсудним чи іншими особами, які беруть участь у
справі. З цих причин така особа може бути особисто заінтересована
в наслідках справи і виявити необ'єктивність.

Особа, яка не є членом громадської організації або трудового
колективу, не може виступати в суді від їх імені.

Неприпустимою є також участь у справі як громадського обви­нувача особи, уповноваженої адміністрацією підприємства, устано­ви або органом влади.

Не допускається участь громадського обвинувача і громадського захисника від однієї і тієї ж організації чи колективу щодо
одного і того ж підсудного, оскільки в таких випадках не буде
відображена дійсна думка громадськості.

За наявності хоча б однієї з обставин, що виключають участь
особи як громадського обвинувача, вона не може бути допущена до
участі в справі, а якщо буде допущена, то підлягає усуненню від
участі в справі як з ініціативи суду, так і внаслідок задоволення
відводу, заявленого громадському обвинувачеві учасниками судово­го розгляду, або його самовідводу.

5. Поняття відводу

Відвід судді

При наявності обставин, передбачених статтями 54 і 55 КПК, суддя і народний засідатель зобов'язані за­явити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або на­родному засідателю може бути заявлений прокурором, гро­мадським обвинувачем, підсудним, захисником, громадським захисником, а також потерпілим і його представником, ци­вільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представ­никами.

Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.

Самовідвід і відвід судді чи народного засідателя можливі за
наявності хоча б однієї з підстав, передбачених ст. 54 і ст. 55 КПК та
наведених у коментарях до них.

Заявити самовідвід за наявності до того підстав — це не право,
а обов'язок судді і народного засідателя.

Суддя, а при колегіальному розгляді справи — головуючий
зобов'язані в підготовчій частині судового засідання оголосити
склад суду і прізвище запасного народного засідателя, якщо він є,
роз'яснити учасникам судового розгляду належне їм право відводу
і запитати, чи заявляють вони його проти будь-кого із складу суду (статті 287, 360 КПК).

Заяви про відвід і самовідвід мають бути подані до початку
судового слідства з тим, щоб не ускладнювати процес у даній справі.

Якщо відвід заявлено після початку судового слідства, суддя або головуючий повинні з'ясувати, коли підстава для відводу стала відома учаснику судового розгляду і причини його заяви з відступом від загального правила.

Заява про відвід судді, який одноособово розглядає справу, подається у письмовому вигляді не менш як за три дні до судового розгляду справи (ч. З ст. 57 КПК).

Відвід прокурора

Правила, передбачені статтями 54 і 56 КПК, сто­суються прокурора. Проте коли прокурор брав участь у про­веденні попереднього слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції, в касаційному порядку чи в порядку нагляду, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу.

Питання про відвід прокурора на попередньому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а в суді — суд, який розглядає справу, відповідно до правил, передбачених частинами 1 і 2 статті 57 КПК. Якщо справа розглядається суддею одноособово, він одноособово вирішує питання про відвід про­курора.

За змістом чинного законодавства прокурор, який бере участь у справі, має бути таким же об'єктивним, як і суддя. Тому правила про відвід судді, за деякими винятками, поширюються і на проку­рора.

Крім випадків, передбачених ч. 1 ст. 58 КПК, прокурор не може
бути відведений і тоді, коли він брав участь у дізнанні, затверджу­
вав обвинувальний висновок, санкціонував арешт або інші заходи
процесуального примусу, брав участь у розпорядчому засіданні
суду, в розслідуванні ново виявлених обставин і перегляді судом
справи за таких обставин. Ці винятки пояснюються єдністю завдань
прокурорського нагляду в усіх стадіях кримінального процесу.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких
політичних партій чи рухів (ч. 2 ст. 6 Закону про прокуратуру).

За наявності підстави для відводу прокурор має заявити
самовідвід, не чекаючи заяви про відвід.

Відвід прокурору може бути заявлений учасниками процесу в
ході провадження попереднього розслідування, а також у судовому
засіданні.

Прокурор вправі викласти вищестоящому прокурору або суду
свої пояснення з приводу заявленого йому відводу.

Вирішуючи питання про відвід чи самовідвід, вищестоящий
прокурор і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

До прийняття рішення про задоволення відводу чи самовідводу
прокурор продовжує виконувати свої функції.

Відвід слідчого і особи, яка провадить дізнання

Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають від­воду:

1. коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь з
них, а також родичами обвинуваченого;

2. коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти,
перекладачі, захисники або представники інтересів потерпі­лого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

3. коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах
справи;

4. при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх
об'єктивності.

При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка про­вадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи за­яви про відвід. За цими підставами відвід слідчому і особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений обвинуваченим, по­терпілим і його представником, цивільним позивачем, цивіль­ним відповідачем або їх представниками, а слідчому — і захисником.

Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка про­вадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирі­шує її протягом двадцяти чотирьох годин.

За смислом закону слідчий і особа, яка провадить дізнання,
підлягають відводу або самовідводу також у тих випадках, коли
вони є родичами підозрюваного, захисника, представника по­терпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача, експерта,
спеціаліста, перекладача або брали участь у справі як поняті,
підозрювані, обвинувачені. Наявність цих обставин викликає сумнів
у їхній об'єктивності.

Не є підставою для їх відводу, самовідводу або усунення проку­рором від подальшого ведення слідства чи дізнання та обставина, що
раніше вони провадили розслідування даної справи. Однак слідчий,
який продовжує виконувати обов'язки за своєю посадою, не вправіпідтримувати в суді обвинувачення у справі, яку він розслідував. Він має бути усунутий судом від участі в справі за власною ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду.

Крім осіб, вказаних у ч. 2 ст. 60 КПК, відвід може бути заявлений
також підозрюваним і законним представником обвинуваченого.

Заява про відвід чи самовідвід може бути подана на будь-якому
етапі провадження попереднього слідства чи дізнання. Вона має
бути мотивованою.

Слідчий і особа, яка провадить дізнання, вправі дати свої пояснення з приводу заявленого їм відводу. До прийняття рішення прокурором відвід або самовідвід не усуває їх від виконання процесуальних дій у справі і не зупиняє розслідування.

Перед прийняттям рішення прокурор вправі зажадати пись­мових або усних пояснень слідчого або особи, яка провадить
дізнання, а також заслухати пояснення особи, яка заявила відвід.

Рішення прокурора оформляється мотивованою постановою, яка оголошується названим особам і може бути ними оскаржена вище­стоящому прокурору (ст. 235 КПК).

Якщо самовідвід чи відвід слідчому або особі, яка провадить
дізнання, не заявлений, але прокурору іншим чином стала відома
обставина, що виключає можливість їх участі у справі, він зобов’язав­
ний відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 227 КПК усунути їх від подальшого ведення
попереднього слідства чи дізнання, оскільки не заявлення самовідводу, за наявності для цього підстав, має розглядатись як порушен­ня ними закону при розслідуванні справи.

Якщо начальник слідчого відділу бере участь у провадженні
попереднього слідства або провадить його особисто, користуючись
при цьому повноваженнями слідчого (ч. 2 ст. 114¹ КПК), він
підлягає відводу, самовідводу та усуненню від подальшого ведення
слідства з тих же підстав і в тому ж порядку, що і слідчий.

Відвід перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання

Експерт — це не зацікавлена в справі особа, що володіє спеціаль­ними пізнаннями й уміннями в окремій галузі науки, техніки, мистец­тва або ремесла і яка залучається у встановленому законом порядку до участі в кримінальному процесі для провадження експертизи.

Правовий статус експерта, певні вимоги до нього встановлені ст. 62, 75, 77, 196,500-201, 310-311 КПК України, законом України "Про судову експертизу" та підзаконними нормативними актами (Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та проведен­ня судових експертиз, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5; Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України — наказ МВС України від 30.08.99 N2682 та інші).

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" судо­вими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Експертизи та інші дослідження в експертних установах провадяться співробітниками, які мають вишу освіту, пройшли відповідну підготовку та атестовані як експерти певної спеціальності.

Експертизи та інші дослідження в експертних установах можуть провадитись також позаштатними працівниками цих установ, ком­плектування складу котрих та встановлення порядку їхньої діяль­ності покладається на керівника експертної установи.

Статтею 11 Закону України "Про судову експертизу" визначені особи, які не можуть бути судовими експертами. Так, до виконання обов'язків судового експерта не можуть залучатися особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість. Не може бути експертом особа, яка зацікавлена в справі і підлягає відводові. Згідно зі СТ. 75 КПК України, не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були, ревізорами в справі.

Згідно зі ст. 12 Закону "Про судову експертизу", ст. 54, 62, 75 КПК України в визначених випадках експерт підлягає відведенню і не може бути залучений до проведення експертизи.

Експерт підлягає відводові:

— якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем абородичем кого-небудь із них, а також родичемслідчого, особи, яка проваджувала дізнання, обвинувачуваного;якщо він брав участь у даній справі як свідок, соба, яка проваджувала дізнання, слідчий, захисник або представник інте­ресів потерпілого, цивільного позивача або відповідача;

—якщо він особисто або його родичі зацікавлені в результаті справи;

—якщо він знаходиться в службовій або іншій залежності від обвинувачуваного, потерпілого, цивільного позивача або відповідача;

—якщо він проводив по даній справі ревізію, матеріали якої послужили підставою порушення кримінальної справи;

—у випадку, коли виявиться його некомпетентність, та за на­ явності інших обставин, які викликають сумнів у його об'єктив­ності.

Слідчий, розглянувши заяву про відвід, складає постанову, в якій мотивує своє рішення.

Чинним законодавством визначено права та обов'язки експерта в кримінальному процесі.

На експерта при провадженні експертизи в кримінальному про­цесі покладаються такі обов'язки:

—з'явитися за викликом особи або органу, які призначили ек­спертизу;

—заявити самовідвід за наявності передбачених законом об­ставин;

—прийняти до виконання доручену йому експертизу;

—повідомити в письмовій формі особу або орган, які призна­чили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта (спеціаліста) або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставлено­го питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані.
Відмовитися від давання висновку з питань, що виходять за межі його компетенції, і письмово повідомити про це орган, що призна­чив експертизу;

—використовувати всі наявні в його розпорядженні науково-технічні методи, засоби і свої пізнання для правильного і науково обґрунтованого рішення поставлених перед ним питань, одержан­ня достовірних висновків;

—провести повне і всебічне дослідження й дати обґрунтова­ний та об'єктивний письмовий висновок; на вимогу органу дізнан­ня, слідчого, прокурора, судді дати роз'яснення щодо даного ним висновку. При провадженні експертизи експерт самостійний у виборі засобів і методів дослідження. Експерт дає висновок від
свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Експерт має право:

— ознайомитися з матеріалами справи, які стосуються експертизи;

—порушувати клопотання про надання додаткових та нових матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань;

— з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих і судових дій, порушувати клопотання, що стосуються проведення експертизи, та задавати відповідні запитання особам, яких допитують;

—вказувати у висновку експертизи на факти, які мають зна­чення для справи, про які йому не були поставлені запитання;

—у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії —
складати окремий висновок експертизи;

—викладати письмово відповіді на запитання, які ставляться перед ним під час допиту;

—оскаржувати в установленому порядку дії та рішення особи або органу, які призначили експертизу, що порушують права ек­сперта або порядок проведення експертизи;

—отримувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням (ст. 13 Закону України "Про судову експертизу", ст. 77 КПК);

—вимагати вжиття визначених у законі заходів щодо забезпе­чення своєї безпеки в передбачених законом випадках.

Експерту забороняється:

—самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені у наданих йому матеріалах неоднозначно;

—зберігати речові та інші докази поза встановленим порядком;.

—вирішувати питання, які не належать до його компетенції;

—розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані попереднього слідства чи дізнання;

—вирішувати правові питання;

—використовувати для обґрунтування своїх висновків зведен­ня оперативно-пошукового характеру або інформацію, одержану з не процесуальних джерел;

—здійснювати дослідження, спроможні призвести до повного знищення речових доказів або основних їхніх властивостей, не по­годивши це питання з особою, що призначила експертизу.

Експерт несе відповідальність за злісне ухилення або відмову без поважних причин від виконання своїх обов'язків або за давання свідомо неправдивого висновку за ст. 178, 179 КК України, а також за розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства.

Спеціаліст. Спеціалістом у кримінальному процесі визнається будь-яка не заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями, навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст. 128-1 КПК України залучається до участі у прове­денні слідчої дії для сприяння слідчому в збиранні та дослідженні доказів.

Як спеціалістом, так і експертом можуть бути особи, які володіють спеціальними знаннями. Але в процесуальному статусі між експертом і спеціалістом є різниця. Спеціаліст, використовую­чи свої спеціальні знання, надає допомогу слідчому в провадженні слідчих дій, а саме: в пошуку, виявленні, фіксації, вилученні та огляді доказових матеріалів, застосуванню для цього необхідних технічних засобів, наприклад засобів так званої "польової криміналістики" при огляді місця події, тоді як експерт досліджує направлені йому на експертизу докази і формулює висновки запоставленими перед ним запитаннями, які мають значення са­мостійних доказів. Якщо експерт досліджує вже одержані докази і дає висновок, який має самостійне доказове значення, то спеціаліст покликаний надати допомогу в збиранні доказів. Тому процесуаль­не становище спеціаліста й експерта різне.

До особи, яка викликається як спеціаліст, закон ставить дві ос­новні вимоги: бути не заінтересованим у результаті справи та мати необхідні для участі в даній слідчій дії спеціальні знання.

Закон не обмежує кола слідчих дій, для участі в провадженні яких може бути залучений спеціаліст. Слідчий запрошує спеціаліста у тих випадках, коли він визнає за необхідне викорис­тати спеціальні знання та навички при провадженні слідчої дії.

Обов'язковою є участь спеціаліста при проведенні:

а) зовнішнього огляду трупа та судово-медичного огляду особи. Ці дії провадяться за участю судово-медичного експерта або лікаря (ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 193 КПК України);

б) ексгумації трупа. Ця дія провадиться за присутності судово-медичного експерта (ч. 2 ст. 192 КПК України);

в) допиту неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого — до 16 років. Ця дія провадиться за при­сутності педагога, а в разі необхідності (ч. 1 ст. 168 КПК України) — лікаря.

Спеціаліст у кримінальному процесі має право: робити заяви, що піддягають занесенню до протоколу, пов'язані з виявленням, закріпленням та вилученням доказів; звертатися з дозволу слідчого або суду з запитаннями до осіб, які беруть участь у провадженні слідчої дії; ознайомитися із змістом протоколу слідчої дії, в провад­женні якої брав участь спеціаліст. Спеціаліст має також право на винагороду за виконання своїх обов'язків та на відшкодування вит­рат, пов'язаних зі з'явленням за викликом до правоохоронних органів (ст. 92 КПК України), а також право на забезпечення без­пеки. Відповідно до ст. 128-1 КПК України спеціаліст зобов'язаний: своєчасно з'явитися за викликом; брати участь у провадженні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання та навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних пи­тань, що виникають під час провадження слідчої дії.

Настановою про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України (наказ МВС України № 682 від ЗО серпня 1999 року) на експертів-криміналістів, які беруть участь у проведенні с цічіпс дій як спеціалісти, покладається також обов'язок мати кваліфіковано використовувати відповідні науково-технічні засоби; проводити необхідні експрес-аналізи виявлених сидів та давати слідчому розгорнуті відомості про можливі прикмети злочинців. Спеціаліст діє за вказівкою слідчого та несе особисту відповідальність за повноту і правильність використання всіх на­уково-технічних засобів, що є в його розпорядженні і призначені для виявлення, фіксації та вилучення речових доказів.

Поняті. Залучення понятих у кримінальному процесі має на меті створення необхідних умов для об'єктивного та правильного про­вадження слідчих дій, засвідчення та закріплення доказів.

Ст. 127 КПК України передбачає обов'язкову участь не менше двох понятих при провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб та предметів для впізнання, відтворенні обстанов­ки й обставин події, описі майна та огляді.

Як поняті можуть бути викликані будь-які не заінтересовані у справі повнолітні громадяни. Не можуть бути понятими по­терпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого, працівники органів дізнання та попереднього слідства.

Поняті зобов'язані:

— бути присутніми під час провадження слідчої дії;

—після закінчення слідчої дії засвідчити своїм підписом у про­токолі факт, зміст та результати цієї дії;

—не розголошувати без дозволу слідчого чи дізнавача дані, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків (функції понятого).

Поняті мають право:

—робити зауваження і заяви з приводу проваджуваних з їх участю слідчих дій, які підлягають занесенню до протоколу;

—ознайомитись з протоколом слідчої дії, проваджуваної з їх участю;

—одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з участю в кримінальній справі;

—на забезпечення особистої безпеки.

Перекладач. Як перекладач (ст. 128 КПК України) до участі у кримінальному процесі може бути залучена будь-яка не заінтере­сована у результаті справи особа, що володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуються будь-які учасники процесу.

Перекладач зобов'язаний:

— з'явитися за викликом слідчого, органу дізнання, прокурора або суду;

— здійснити повно і точно доручений йому переклад та засвідчити його правильність своїм підписом у відповідних проце­суальних документах;

— заявити самовідвід за наявності відповідних обставин, що
вказують на його заінтересованість у справі чи залежність від інших учасників процесу;

— не розголошувати без дозволу слідчого дані попереднього слідства;

—додержуватися порядку судового розгляду.

За ухилення від з'явлення перекладач може бути оштрафований відповідно до ст. 185⁴ Кодексу України про адміністративні право­порушення.

За відмову від виконання обов'язків перекладача, а також за завідомо неправильний переклад він несе відповідальність згідно зі ст. 178 та 179 Кримінального кодексу України.

Слідчий, орган дізнання, прокурор або суд зобов'язані пояснити перекладачеві його обов'язки та попередити під розписку про кримінальну відповідальність за відмову від перекладу або за завідомо неправильний переклад.

Перекладач не має права втручатися в діяльність слідчого або суду, давати будь-яку оцінку сказаному окремими особами, чиї по­казання він перекладає.

Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забез­печення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених зако­нами України. Закон не визначає інших прав перекладача. Проте як учасник слідчої дії він має ті самі права, що й усі при цьому при­сутні, зокрема поняті. За аналогією, як зазначають С.П. Щерба, А.Я, Марков та Т.І. Стеснова, перекладач під час участі в допиті, очній ставці та інших слідчих діях має право робити зауваження та заяви, що підлягають занесенню до протоколу. Він має право також оскаржити дії слідчого та органу дізнання.

Беручи участь у слідчій дії, перекладач засвідчує своїм підписом відповідність записів у протоколі тому, що мало місце в дійсності, може вносити до протоколу свої зауваження та поправки.

Секретар судового засідання — учасник кримінального проце­су, в процесуальні обов'язки якого входить ведення та засвідчення своїм підписом правильності протоколу судового засідання та ро­зпорядчого засідання суду.

Він виконує за дорученням судді також необхідні організаційні функції: повідомляє учасників процесу про час і місце розгляду справи, з'ясовує причини нез'явлення та інформує про це суд, ви­конує інші доручення головуючого із забезпечення судового про­цесу (вручає копію вироку, надає можливість ознайомлення з про­токолом судового засідання тощо).

Секретар судового засідання повинен бути не заінтересованим у результатах справи.

Правила відводу судді повною мірою стосуються і секретаря су­дового засідання, з тим лише обмеженням, що попередня його участь у справі як спеціаліста, експерта, перекладача або секретаря судового засідання не може бути приводом для відводу.

6. Порядок вирішення заявленого відводу

Відвід, заявлений судді або народному засідателю, ви­рішується іншими суддями без судді, якого відводять. Суддя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявле­ного відводу. При рівності голосів суддя вважається відве­деним.

Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі простою більшістю го­лосів. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті.

Заява про відвід судді, який одноособово розглядає справу, подається у письмовому вигляді не менш як за три дні до судового розгляду справи. Відвід, заявлений судді, який од­ноособово розглядає справу, вирішується постановою голови районного (міського) суду. Коли до складу районного (міського) суду обрано одного суддю або коли відвід заявле­но голові районного (міського) Суду, питання про відвід вирі­шується постановою голови міжрайонного (окружного) суду. Відвід, заявлений голові військового суду гарнізону, який од­ноособово розглядає справу, вирішується постановою голови чи заступника голови військового суду регіону, Військово-Морських Сил. В такому ж порядку вирішується питання про відвід, заявлений в судовому засіданні.

У випадках, коли відведено головуючого суду, а також при його самовідводі слухання справи відкладається для замінийого Іншим суддею або справа передається до вищестоящого суду для вирішення питання про її підсудність.

В разі відводу народного засідателя останній заміняється іншим народним засідателем.

Пояснення судді і народного засідателя з приводу заявленого
їм відводу сприяють з'ясуванню питання про те, чи дійсно є
обставини, які виключають участь цих осіб у розгляді справи, і
прийняттю правильного рішення по заявленому відводу.

У разі надходження письмової заяви про відвід судді, який
одноособово розглядає справу, він має право подати на ім'я голови
районного (міського) суду або міжрайонного (окружного) суду
пояснення у письмовому вигляді. Коли ж відвід заявлено йому в
судовому засіданні, він може дати усні пояснення, які заносяться
до протоколу судового засідання, або письмові, які додаються до
справи і разом з нею направляються голові відповідного суду.

З метою перевірки обґрунтованості мотивів відводу суддя, суд,
голова вказаного вище суду вправі витребувати необхідні документи, заслухати пояснення відповідних осіб.

По заявленому відводу, як і при заявленні будь-якого клопотання, суд вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду (ч. З ст. 296 КПК).

При колегіальному розгляді справи питання про відвід у всіх
випадках має вирішуватись тільки в нарадчій кімнаті. Це забезпечує вільне і ретельне обговорення питання без якогось стороннього
впливу на суддів. Ухвала в цьому питанні викладається у вигляді
окремого документа, підписується суддями, які вирішували це
питання (ч. 1 ст. 273 КПК), і оголошується в судовому засіданні.
Вона може бути оскаржена або на неї внесено подання прокурора
разом з вироком, ухвалою суду в даній справі.

Висновок

Отже, в даній курсовій роботі я досяг бажаного результату розкривши у повному обсязі такі питання, як обставини що виключають можливість участі учасників кримінального процесу їх відводи, порядок вирішення заявленого відводу. Тепер можна сказати що майже всі учасники кримінального процесу підлягають відводу якщо, він являється потерпілим, цивільним позивачем/ відповідачем, або родичем кого-небудь з учасників, якщо особа брала участь у справі в двох і більше «ролях», наприклад: перебуваючи суддею він ще й по цій самій справі являється потерпілим.

Ця курсова робота буде слушним помічником як для тих, хто пізнає ази кримінально-процесуального права, так і для тих, хто має намір поглибленого вивчення кримінально-процесуальної науки.

Дана робота розрахована на фахівців права, що насамперед займаються або збираються займатися слідчою чи адвокатською діяльністю, на суддів, прокурорів, дізнавачів, співробітників податкової міліції та працівників Служби безпеки України, тих, хто має або набуває спеціальність юриста, всіх, хто вирізняється прагненням правди та торжества справедливості, допитливості розуму та творчим мисленням.

1. Конституція України 28.06.1996

2. Кримінально – процесуальний кодекс України від 28.12. 1960 в редакції від 03.04.2003

3. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України К., «АСК» 1999

4. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу К., 2003

5. Закон України «Про судоустрій України» 07.02.2002

6. Закон України «Про статус суддів» 15.12.1992

7. Закон України «Про прокуратуру» 05.11.1991

8. Закон України «Про органи суддівського самоврядування» 02.02.1994

9. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально – процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002.

10. Жеребкін В.С. Логіка: Підручник. Київ – Харків. – 1993.