Учебное пособие: Кримінальне процесуальне право України

Лекції з курсу “Кримінально-процесуальне право України”.

§ 1. Поняття кримінального процесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб.

Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності. Вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об‘єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом процесуальний дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального процесу. Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком. Процесуальні правовідносини можна розглядати як правову форму кримінально-процесуальної діяльності. Елементи таких правовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт – поведінка суб‘єктів кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язки суб‘єктів. Кримінальний процес і кримінальне судочинство - тотожні терміни. Кримінальний процес і правосуддя в кримінальних справах – слід відрізняти. Правосуддя – це розгляд у судових засідання кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчинені злочину, або виправдання невинних (ст.4 ЗУ “про судоустрій”). Т.ч., діяльність судді в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку і таке інше охоплюється поняттям кримінального процесу. Здійснюючи провадження в кримінальній справі, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд справляють виховний вплив не тільки на осіб, які безпосередньо беруть участь у кримінальному процесі, а й на інших громадян, на трудові колективи, сприяючі тим самим правовому вихованню громадян, залученню населення до боротьби із злочинністю.

§ 2. Завдання кримінального процесу. Його роль у державному механізмі боротьби зі злочинністю та охороні прав людини.

Ст.2 КК. Завдання кримінального судочинства. Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

“Кримінально судочинство”, “кримінальний процес” – діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по порушенню, розслідуванню і судовому розгляду кримінальних справ, а також по вирішенню суддею питань, пов’язаних з виконанням вироку. Завдання кримінального судочинства є загальними для всіх його стадій. Разом з тим кожна стадія має свої спеціальні завдання. Крим. судочинство повинно охороняти права і законні інтереси громадян та юридичних осіб. Ніякі порушення законності, прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб не можуть бути виправдані посиланням на те, що це необхідно для посилення боротьби зі злочинністю. Розкриття злочину означає встановлення події злочину і винних осіб. Злочин прийнято вважати розкритим, коли розслідування закінчено, а обвинувальних висновок затверджено прокурором. Швидке розкриття – наближення строків порушення кримінальної справи, встановлення події злочину і винних осіб максимально наближені до моменту вчинення злочину. Повне розкриття – встановлені всі обставини, які входять до предмета доказування в кримінальній справі (ст. 23, 64, 433 КПКУ). Злочин може вважатися повністю розкритим тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках закриття кримінальної справи за нереабілітуючих обставин (пп. 3, 4, 8, ч.1 ст.6, ст.7-10 КПКУ) – після набрання чинності відповідною постановою слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду. Викриття винних означає необхідність встановити осіб, які вчинили злочин. Суворе додержання норм кримінального, кримінально-процесуального та іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі є гарантією встановлення істини в справі, застосування до винного справедливого заходу впливу і непритягнення до відповідальності невинного.

§ 3. Джерела кримінального процесу. КПКУ, його структура, зміст. Інші законодавчі акти, які містять норми кримінально-процесуального права.

Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищеної небезпеки для індивідуума і суспільства в цілому, якщо воно не ґрунтується на демократичних і гуманних принципах або якщо останні проголошені, але не додержуються. Про це досить переконливо свідчить історія людства в цілому і наша власна більш як 70-ти річна історія радянської доби. Не випадково найважливіші демократичні і гуманістичні принципи кримінального процесу проголошені в таких основоположних міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародній пакт про громадянські і політичні права (1966), Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950), Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979), конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984), Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню в який би то не було формі (1988), Основні положення про роль адвокатів (1990).

§ 4. Система, стадії та функції кримінального процесу.

Стадії кримінального процесу поряд із загальними завданнями кримінального процесу має власні завдання і особливості провадження. 8 стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) попереднє розслідування; 3) відання обвинуваченого до суду; 4) судовий розгляд; 5) касаційне провадження; 6) виконання вироку; 7) провадження в порядку нагляду; 8) відновлення кримінальної справи за нововиявленими обставинами. Ці стадії, які йдуть одна за одною і тісно пов‘язані між собою, складають систему кримінального процесу. У 1 стадії компетентні державні органи чи посадові особи (орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд) вирішують питання про те, чи є вказані в законі приводи й підстави для того, щоб розпочати кримінальний процес. При позитивній відповіді вони приймають рішення про порушення кримінальної справи. Після того провадиться попереднє (досудове) розслідування кримінальної справи. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий збирають, перевіряють і оцінюють докази з метою встановити, чи справді було вчинено злочин і хто його вчинив, а також з‘ясовують всі інші обставини, необхідні для правильного вирішення справи. Якщо в результаті оцінки доказів винність обвинуваченого буде повністю доведено, органи попереднього розслідування складають обвинувальний висновок і через прокурора надсилають справу до суду. Таке розслідування називається досудовим оскільки передує судовому розгляду, де відбувається судове слідство, в ході якого знов перевіряються всі докази, зібрані особою, яка провадила дізнання, і слідчим, та їх висновки в справі. Суддя одноособово або суд колегіально в розпорядчому засідання вивчають матеріали кримінальної справи, що надійшла до них від прокурора, щоб встановити, чи є достатні підстави для розгляду справи по суті в судовому засіданні. При позитивному вирішенні обвинувачений віддається до суду і стає підсудним. У стадії судового розгляду суд досліджує всі докази, що стосуються даної кримінальної справи, і в своєму вироку вирішує питання про винність підсудного й про застосування або незастосування до нього покарання. Вирок набуває законної сили не відразу після його постановлення й проголошення. Закон передбачає строк, протягом якого особи, не згодні з вироком, мають право оскаржити його (а прокурор – внести подання) до суду другої (касаційної) інстанції. Якщо скарга або подання надійшли, матеріали справи розглядаються в суді касаційної інстанції з метою перевірки законності й обґрунтованості вироку суду першої інстанції. При цьому вирок може бути скасовано, залишено в силі або змінено на користь засудженого. Вирок, не оскаржений у передбачений законом строк або не скасований касаційною інстанцією, набуває законної сили і звертається до виконання судом, що його постановив. Коли з‘ясовується, що вирок, який набрав законної сили, є незаконним і необґрунтованим, закон надає право деяким посадовим особам прокуратури й суду опротестувати цей вирок перед вищестоящим судом (наглядова інстанція). Розглядаючи справу в порядку нагляду, суд ґрунтується на доказах, досліджених у суді першої інстанції. Якщо ж виявлено нові обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, але які не були відомі суду при винесенні вироку, ухвали або постанови і які самі по собі або разом з раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного, то справу може бути відновлено й переглянуто за цими нововиявленими обставинами. Не кожна кримінальна справа проходить усі ці стадії. Багато справ закривається у стадії попереднього розслідування, а іноді в стадіях віддання до суду та судового розгляду. Попереднє розслідування деяких менш суспільно небезпечних злочинів не провадиться. Вони розглядаються судом по суті після їх порушення суддею одноособово. Не на всі вироки подаються скарги і вносяться подання в касаційному порядку. Ще менш переглядаються вироки, які набрали законної сили.

§ 5. Поняття, значення, класифікація принципів кримінального процесу.

Критерії визначення певного положення принципів кримінального процесу: 1) найзагальніші, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визначають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів; 2) принципи виражають панівні в даній державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах; 3) повинні бути закріплені в нормах права; 4) мають повністю діяти у всіх або кількох стадіях кримінального процесу і обов‘язково в стадії судового розгляду; 5) порушення будь-якого з принципів означає незаконність рішення в справі і обов‘язково тягне його скасування. Принципи (засади) кримінального процесу – це закріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов‘язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі. Класифікація: 1) організаційні принципи (централізація і єдиноначальність органів прокуратури, виборність суддів); 2) організаційно-функціональні (напр., одноособовість і колегіальність, гласність); 3) кримінально-процесуальні, функціональні (презумпція невинуватості, права на захист); 4) загальноправові засади (напр., законність); 5) конституційні гарантії (недоторканість особи, невтручання в особисте життя тощо). Конституційні принципи : 1) законність; 2) державна мова судочинства; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя; 5) право людини на свободу та особисту недоторканість; 6) недоторканість житла: 7) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; 8) з‘ясування істини; 9) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист; 10) презумпція невинуватості; 11) свобода від самовикриття, викриття членів сім‘ї чи близьких родичів; 12) здійснення правосуддя виключно судами; 13) участь народу у здійсненні правосуддя; 14) незалежність і недоторканість суддів, їх підкорення лише закону; 15) змагальність судового розгляду; 16) гласність судового процесу; 17) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень; 18) обов‘язковість рішень суду; інші принципи : 19) публічність; 20) забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їхніх законних інтересів; 21) вільна оцінка доказів; 22) безпосередність дослідження доказів; 23) усність процесу. В юридичні літературі також називають науковість, стадійність, достатність підстав для процесуальних рішень, обов‘язок органів судочинства поважати і додержувати права, законні інтереси і гідність громадян, справедливість. Всі принципи пов‘язані між собою, постійно взаємодіють, і утворюють систему принципів кримінального процесу. Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, в системі, у взаємозв‘язку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства. Одні принципи сприяють здійсненню інших, жодний принцип не перекреслює інший. Винятки ри цьому не перекреслюють принцип. Напр.: винятки з принципу недоторканості особи й житла, таємниці листування, гласності і усності – арешт обвинуваченого, обшук у квартирі, накладення арешту на кореспонденцію і її виїмка, слухання справи в закритому судовому засіданні, оголошення показань свідків під час судового розгляду, якщо їх явка не можлива. Ці винятки закон забезпечує певними процесуальними гарантіями від довільного їх використання слідчими й судами.

§ 6. Поняття і значення принципу недоторканності особи.

Ст.14 КПКУ Недоторканність особи. Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора. Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

Принцип недоторканності особи означає, що ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчинені злочину, підданий особистому обшуку або приводу інакше як на підставі і в порядку, передбачених законом.

Стаття 29 КУ. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено

вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Взяття обвинуваченого під варту як запобіжний захід може застосовуватись лише суддею, судом, прокурором, а також слідчим з санкції прокурора на підставах і в порядку, передбачених ст.148, 150, 155-158 КПКУ, Законом про попереднє ув’язнення. Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, взяття її під варту як запобіжний захід можуть провадитись органом дізнання і слідчим тільки на підставах і в порядку, передбачених ст.106, 115, 148 КПКУ. Затримання і видворення в примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України за наявності передбачених законом підстав провадяться лише з санкції Генерального прокурора, його заступників, прокурорів АРК, областей, міст Києва і Севастополя (ст.27 ЗУ про прокуратура). Прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установах для виконання заходів примусового характеру (п.3 ч.2 ст.44 ЗУ про прокуратуру).

Обшук особи, якщо він провадиться не при її затриманні чи ув’язненні і не включається до процедур обшуку в приміщенні чи в іншому місці, здійснюється за постановою органу дізнання або слідчого і тільки з санкції прокурора (ст.177, 184 КПКУ). Поміщення обвинуваченого до медичного закладу для проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи здійснюється лише за постановою слідчого і з санкції прокурора чи його заступника (ст.205 КПК) або за постановою судді чи за ухвалою суду.

Для забезпечення незалежності від будь-яких органів і осіб закон передбачає додаткові гарантії недоторканності Президента України (КУ, ЗУ про Президента), , кандидатів у депутати депутатів (ЗУ про статус народного депутату), суддів (ЗУ про статус суддів).

Ст.14-1 Недоторканість житла, охорона особистого життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти у житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом. Обшук майна, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденції і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим кодексом.

§ 7. Принципи законності і здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом.

Ст.16 Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом. Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Рівноправність громадян України (ст32 Конституції). Рівність громадян означає, що при порушенні, розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ до всіх застосовується одне й теж кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство, ніхто не при цьому ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням у правах. Заходи, які застосовуються в межах закону і призначені для захисту прав і особливого статусу жінок (насамперед вагітних жінок і матерів, які годують немовлят),а також дітей, підлітків, старих, хворих чи інвалідів, не розглядаються як дискримінаційні (принцип 5 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню в будь-якій формі, затвердженого Генеральною Асамблеєю ООН 9/12/1988). Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі кримінальні справи розглядаються і вирішуються судами., які входять до системи загальних судів України. При цьому громадяни не мають ніяких переваг і не піддаються ніяким обмеженням, не передбаченим законом. Наявність правил про підсудність кримінальних справ не суперечить принципу рівності громадян перед законом і судом, оскільки вони не дістають ніяких привілеїв (наприклад, коли справа розглядається по першій інстанції обласним, а не районним судом). Хоча в ст16 говориться про рівність громадян перед судом, але фактично вони рівні (в межах, передбачених цією статтею) також перед слідчими органами та прокурором. Як виняток з принципу рівності громадян перед законом можна розглядати правила про недоторканність Президента України, кандидатів у Президенти, депутатів, кандидатів у депутати, суддів. Такий виняток необхідний для забезпечення успішного виконання зазначеними особами їх функцій незалежно від незаконних впливів.

§ 8. Принцип забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Ст.21. Забезпечення підозрюваному обвинуваченому і підсудному права на захист. Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

Право підозрюваного обвинуваченого і підсудного на захист включає як право захищатися від підозри та обвинувачення так і право захищати свої особисті і майнові інтереси. Кожен із них заінтересований у тому щоб він не був: затриманий заарештований притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений якщо є невинним, або ж за більш тяжкій злочин ніж той який дійсно вчинив; без передбачених у КПК підстав притягнутий до участі в кримінальній справі як підозрюваний обвинувачений чи підсудний підданий заходам процесуального примусу і засуджений; підданий несправедливому покаранню тобто такому яке призначено без врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину особи винного і обставин справи які пом’якшують і обтяжують відповідальність; обмежений у правах, наданих йому законом, і в можливостях їх реалізувати Він також заінтересований у тому, щоб були забезпечені його особисті і майнові права. Це – законні інтереси, на них поширюється право на захист і це право повинно бути забезпечено На незаконні інтереси і незаконні засоби й способи захисту від підозри і обвинувачення а також захисту особистих і майнових прав принцип закріплений у ст.21, не поширюється.

Гарантування підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому що закон: а) наділяє його як учасника процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє йому особисто захищатися від підозри і обвинувачення у вчиненні злочину обстоювати свої законні інтереси; б) надає йому право скористатися допомогою захисника а в окремих випадках визнає участь захисника в справі обов’язковою; в) покладає на слідчі органи, прокурора і суд обов’язок роз’яснити обвинуваченому його процесуальні права (ст53, 142, 294 КПК) і забезпечити можливість здійснення цих прав і захисту від підозри й обвинувачення, а також охорону його особистих і майнових прав.

§ 9. Принцип презумпції невинуватості в кримінальному процесі.

Ст.15 ч.2. Ніхто не може бути визнаний винним у вчинені злочину, а також кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду і відповідно до закону.

Обвинувачений вважається невинним, поки його винність у вчинені злочину не буде доведена в передбаченому законом порядку і визнана вироком суду, що набрав законної сили. Юридичний зміст принципи презумпції невинуватості становлять такі правила: а) обов’язок доказувати винність обвинуваченого лежить на слідчих органах, прокурорі, а в справах приватного обвинувачення – на потерпілому або його представнику; б) обвинувачений не повинен доводити свою невинуватість або меншу вину, а також наявність обставин, що виключають його кримінальну відповідальність; в) усі сумніви, які неможливо усунути, мають тлумачитися на користь обвинуваченого, не доведена вина обвинуваченого у вчинені злочину в юридичному відношенні означає його повну невинуватість; г) висновок про винність обвинуваченого у вчинені злочину не може ґрунтуватися на припущеннях; д) притягнення особи до участі в справі як підозрюваного або обвинуваченого, застосування до неї арешту чи іншого запобіжного заходу не повинні розцінюватись як доказ її вини, як покарання винного; е) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчинені злочину, з обвинуваченим не можна поводитись як з винним, а також публічно, в засобах масової інформації і в якихось офіційних документах твердити, що він є злочинцем. Як виняток у випадках, коли слідчі органи, прокурор чи суд звільняють особу від кримінальної відповідальності і закривають справу з таких нереабілітуючих обставин, як закінчення строку давності, наявність акту амністії або помилування, зміна обстановки, смерть особи, а також у зв’язку з передачею її на поруки (пп.3,4,8 ч.1 ст.6, ст.7,10 КПК), вони фактично визнають цю особу винною, оскільки остаточно вирішують справу. При звільненні особи від кримінальної відповідальності за ст.7-2, 8, 9 КПК питання про її вину у вчинені злочину остаточно вирішується відповідно суддею, товариським судом. У ході вдосконалення кримінально-процесуального законодавства ці норми, як і норму про передачу особи на поруки, слід змінити, з тим щоб тільки суд (одноособовий чи колегіальний) мав право визнати особу винною у вчиненні злочину і водночас звільнити її від кримінальної відповідальності.

§ 10. Принцип здійснення правосуддя тільки судом.

Ст.15 Здійснення правосуддя тільки судом. Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом. Ніхто не може бути визнаний винним у вчинені злочину, а також кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду і відповідно до закону.

Під здійснення правосуддя розуміється діяльність судів першої, касаційної та наглядової інстанції по розгляду і вирішенню кримінальних справ у судових засіданнях. Судовими органами, які здійснюють правосуддя в кримінальних справах, є: ВС України, ВС АРК, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні суди, районні (міські) суди, військові суди Центрального, Південного, Західного регіонів, Військово-морських Сил, гарнізонів. Жодні інші органи не вправі здійснювати правосуддя, тобто розглядати і вирішувати кримінальні справи, засуджувати людей. Навіть на території, де введено надзвичайний стан, правосуддя здійснюється тільки судом. На цій території діють усі суди, утворені відповідно до Конституції України. Утворення будь-яких інших судових або позасудових органів забороняється. Судочинство в судах ведеться відповідно до чинних в Україні на момент введення надзвичайного стану законів. Запровадження будь-яких скорочених чи прискорених форм судочинства забороняється (ст.37 ЗУ про надзвичайний стан). Принцип здійснення правосуддя тільки судом означає виключну прерогативу одноособового або колегіального суду на визнання людини винною у вчинені злочину і призначення їй кримінального покарання. Однак визнати особу невинною і повністю реабілітувати її за обставинами, зазначеними в пп.1, 2 ч.1 ст.6 та в п.2 ст.213 КПК, можуть не тільки суди своїм вироком, ухвалою чи постановою, а й слідчі органі і прокурор постановою про закриття справи. Норма, закріплена в ч.2 ст.15, ґрунтується на принципі презумпції невинності.

§ 11. Принцип гласності судового розгляду.

Ст.20 КПК. Гласність судового розгляду. Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочин осіб, які не досягли 16-го віку, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі. Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. З метою підвищення виховної ролі судових процесів і запобігання злочинам суди у необхідних випадках повідомляють трудящих за місцем роботи або проживання підсудних про судові процеси, які мають відбутися, а також після набрання вироком законної сили повідомляють про результати розгляду кримінальної справи. Суди повинні широко практикувати проведення судових процесів безпосередньо на підприємствах, будовах, в радгоспах, колгоспах з участю в необхідних випадках громадських обвинувачів і громадських захисників.

Принцип гласності судового розгляду полягає в тому, що розгляд в усіх випадках є відкритим, крім випадків, передбачених законом. Кожний громадянин, який досяг 16 років, має право бути в залі судового засідання, де розглядається кримінальна справа судом першої чи касаційної інстанції. Хід судового розгляду і його результати можуть доводитися до населення у засобах масової інформації або іншим способом. Це – так звана зовнішня гласність. Але навіть коли справа слухається у закритому засіданні, принцип гласності повністю не виключається, оскільки діє так звана внутрішня гласність у вигляді присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого , підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. Їх зміст може бути доведено до населення і засобами масової інформації. Однак вироки у справах, які слухалися в закритих судових засіданнях, не повинні містити відомостей, що стали підставою для проведення закритого судового розгляду. Гласність судового розгляду сприяє посиленню громадського контролю за діяльністю судів, слідчих органів і прокурорів. Для підсудного, який вважає себе жертвою сваволі і беззаконня, гласність дає можливість бути почутим навіть світовою громадськістю. Ч.5 ст. 20 дає додаткові засоби реалізації принципу гласності і підвищенню виховної ролі судових процесів та їх профілактичного впливу (виїзні засідання, якими не слід зловживати, і тільки добре розслідувані справи, що становлять громадській інтерес можуть бути так розглянуті). Оскільки відкритий розгляд судами кримінальних справ має не тільки позитивні, але й негативні наслідки, чч.1 і 2 ст.20 передбачають винятки з принципу гласності, коли гласність суперечить іншим правоохоронюваним державним і суспільним інтересам чи інтересам особи, які є більш важливими, ніж цей принцип. Закон передбачає тільки випадок обов’язкового розгляду справи в закритому засіданні – коли відкритий розгляд суперечить інтересам охорони державної таємниці В інших випадках питання про необхідність розглянути всю справу або частину її в закритому порядку вирішується судом за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду Закритий судовий розгляд у справах про злочини осіб котрі не досягли 16-го віку провадиться з метою створення найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань неповнолітнього та усунення можливого негативного спливу на нього публіки присутньої в залі судового засідання Якщо досліджувані обставини можуть негативно вплинути на неповнолітнього підсудного то йог навіть може бути видалено із залу судового засідання (ст444 КПК) Особи молодші за 16 років допускаються до залу суду тільки в тих випадках коли вони є підсудними потерпілими або свідками (ч4 ст2712 КПК) Справи про статеві злочини можуть розглядатися у закритих судових засіданнях з метою охорони суспільної моралі інтересів потерпілого а також створення умов для всебічного повного й об’єктивного дослідження обставин справи Дія принципу гласності при проведенні попереднього розслідування значно обмежена оскільки в цій стадії діє правило про недопустимість розголошення даних розслідування (ст121 КПК). Однак в такому обсязі в якому вони визнаються за можливе слідчий і прокурор можуть інформувати громадськість про обставини вчинення злочину (ч2 ст.10 КПК) або дозволити це робити іншим особам (ч1 ст121. КПК). Органи внутрішніх справ у ряді випадків використовують засоби масової інформації чи звертаються до населення за допомогою при розшуку підозрюваних обвинувачених і засуджених а також осіб які пропали без вісті.

§ 12. Принцип національної мови судочинства.

Ст.19 КПК. Мова, якою провадиться судочинство. Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим кодексом. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Його додержання забезпечує встановлення істини в справі, виховну функцію судочинства, реалізацію всіма учасниками кримінально-процесуальної діяльності своїх прав та виконання ними процесуальних обов’язків, захист їх законних інтересів, реалізацію принципів кримінального процесу, зокрема рівності громадян перед законом і судом, гласності, усності. Закріплення принципу полягає в тому, що судочинство в Україні провадиться державною, українською мовою або ж, як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Докладно цей принцип урегульовано в законі про мови. У випадках, коли громадяни іншої національності (міста, райони, селища, сільські населенні пункти, їх сукупність), воно може здійснюватись національною мовою більшості населення цієї чи іншої місцевості. У випадках, коли громадяни іншої національності, котрі становлять більшість населення зазначених адмін. територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі національною мовою або коли в цих межах компактно проживають люди кількох національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може здійснюватися мовою, прийнятною для населення даної місцевості (ст.18 Закону). Акти прокурорського нагляди складаються українською мовою (ст.22 Закону), а юридична допомога громадянам і організаціям подається українською мовою та мовою, прийнятною для сторін (ст.23 Закону). Виходячи із змісту ст.6 Закону, всі особи, які провадять дізнання, слідчі, прокурори, судді, народні засідателі, секретарі судових засідань і адвокати повинні володіти українською і російською мовою, а в разі необхідності – іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання їх обов’язків. Особами, які беруть участь у справі, про яких йдеться в ч.2 ст.19, є: підозрюваний, обвинувачений, його законний представник, захисник, потерпілий, цивільний позивач і відповідач, їх представники, громадські обвинувач і захисник, поняті, спеціалісти, експерти. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не може добре розуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Письмово перекладатися на рідну мову обвинуваченого або на іншу мову, якою він володіє, мають тільки ті документи, які йому вручаються, зокрема, обвинувальний висновок і вирок. Документи, які не вручаються обвинуваченому, перекладаються йому усно.

§ 13. Підозрюваний і обвинувачений, їх права і обов‘язки.

Ст.21. Забезпечення підозрюваному обвинуваченому і підсудному права на захист. Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

Ст.5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

Ст.43. Обвинувачений і його права. Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленим цим кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним. Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред’явленому йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду. Підсудний має право на останнє слово.

У вузькому розумінні слова обвинувачений є лише на попередньому слідстві. Але це поняття вживається і в більш широкому розумінні: щодо підсудного, засудженого і виправданого. Підстави і порядок притягнення особи як обвинуваченого передбачені ст.131 і 132. З моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого до неї можуть бути застосовані передбачені законом заходи процесуального примусу, зокрема запобіжний захід (ст.148-165, 436), а також оголошено її розшук (ст.138, 139). Однак завжди слід пам’ятати, що притягнення особи як обвинуваченого, віддання її до суду не означає визнання цієї особи винною. До того часу, поки в установленому законом порядку вина особи не буде доведена і остання не буде визнана винною у вчинені злочину, її не можна називати злочинцем у публічних виступах, у пресі, по радіо і телебаченню, в офіційних документах і поводитися з нею як з таким. У чч.2 і 3 ст.43 перераховані тільки основні права обвинуваченого (підсудного). В кожній із стадій кримінального процесу і стосовно до кожної процесуальної дії вони конкретизуються (ст.142, 145, 197, 218, 263, 287). При цьому з метою забезпечити реалізацію цих прав КПК передбачає відповідні обов’язки слідчих органів, прокурора і суду. Наприклад, право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують, і давати показання щодо пред’явленого обвинувачення забезпечується тим, що: а) слідчий зобов’язаний зазначити у постанові про притягнення як обвинуваченого злочин, у якому обвинувачується дана особа, час місце та інші обставини його вчинення і статтю кримінального закону, якою цей злочин передбачений (ч.1 ст.132); оголосити обвинуваченому цю постанову і роз’яснити суть обвинувачення (ч1 ст.140); допитати обвинуваченого не пізніше доби після пред’явлення обвинувачення (ч1 ст143); викласти в резолютивний частині обвинувального висновку суть обвинувачення із зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин (ч4 ст223); б) після віддання обвинуваченого до суду копія обвинувального висновку, а також копія ухвали розпорядчого засідання суду чи постанови судді (якщо ними змінено обвинувальний висновок) вручаються підсудному під розписку не пізніше як за три дні до розгляду справи в суді (чч1 і 2 ст254); судове слідство починається з оголошення вказаних документів, а після цього суддя (головуючий) роз’яснює підсудному суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміло воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання , і якщо бажає, то він допитується в суді (ст297, 298, 300); в обвинувальному вироку зазначається, за вчинення якого злочину засуджено підсудного (ст334, 335); після проголошення вироку суддя (головуючий) роз’яснює підсудному зміст вироку (ст341), і йому в триденний строк вручається копія останнього (ст344). Обвинувачений має не тільки процесуальні права, а й несе процесуальні обов’язки. Він зокрема зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора і суду, не ухилятися від слідства й суду та виконання вироку, не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі, додержуватися порядку в судовому засіданні і підкорятися розпорядженням судді (головуючого). В разі невиконання обвинуваченим своїх обов’язків до нього можуть бути застосовані заходи процесуального примусу: привід (136), запобіжний захід (ст149, 436), попередження і видалення із залу судового засідання тимчасово або на весь час розгляду справи (ч1 ст272). А якщо таке невиконання має ознаки злочину (наприклад примушення свідка, потерпілого або експерта до відмови від дачі показань або висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищення майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, підкуп свідка, потерпілого чи експерта, погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок), воно тягне кримінальну відповідальність (ст180 КК)

Ст.43 Підозрюваний. Підозрюваним визнається: а) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора. При роз’яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.

Підозрюваний як самостійна процесуальна фігура із своїми правами і обов’язками з’являється тільки в двох випадках (ч1 ст43). У всіх інших випадках особа, запідозрена у вчинення злочину, виступає у кримінальному процесі як особа, яка дає пояснення, або ж допитується як свідок, не маючи при цьому процесуальних прав для захисту від підозри. Такий стан не є нормальним. Доцільно розкрити в законі поняття підозрюваного з тим, щоб надати процесуальний статус підозрюваного, зокрема, особами, щодо яких порушено кримінальну справу з тих же обставин без пред’явлення обвинувачення чи встановлюються органом дізнання обставини вчинення злочину за протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Або ж взагалі усунути із закону поняття підозрюваного, яке дається в ст43-1, і в стадії попереднього розслідування надавати підозрюваним нинішнього обвинуваченого. Підстави й порядок затримання підозрюваного містяться в ст106, 115. Право підозрюваного знати, в чому він підозрюється, забезпечується тим, що в підписуваному ним протоколі затримання вказуються підстави й мотиви затримання, наводяться його пояснення (ч3 ст106 КПК); в постанові слідчого про затримання підозрюваного (ст115) і в постанові про застосування запобіжного заходу (ч2 ст148 КПК) вказується злочин, у вчиненні якого він підозрюється; а перед допитом йому має бути повідомлено, у вчинені якого злочину від підозрюється (ч3 ст107 КПК). Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших обставин справи. Підозрюваний вправі заявити відвід особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору, перекладачу, експерту і спеціалісту. Про заявлену підозрюваним вимогу перевірити правомірність затримання адміністрація міста тримання зобов’язана негайно повідомити прокурора. Про права підозрюваного при призначенні та проведенні експертизи див. ст197, 202 КПК. Якщо підозрюваний є неповнолітнім, до участі в справі слід залучати йог законного представника. Підозрюваний зобов’язаний: з’являтися за викликом слідчих органів і прокурора; не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу цих органів, якщо до нього застосовано як запобіжний захід підписку про невиїзд; додержувати правил внутрішнього розпорядку в місцях тримання затриманих.

§ 14. Потерпілий, його права і обов‘язки.

Ст.49 Потерпілий. Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну, або майнову шкоду. При визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, справі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді. В справах, передбачених ч1 ст27 цього кодексу, потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах в усіх справах, в яких не виступає прокурор чи громадський обвинувач. У справах про злочин, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі.

У постанові або ухвалі треба зазначити, яку конкретну шкоду (моральну, фізичну чи майнову) заподіяно особі. Лише після визнання особи потерпілим вона стає учасником процесу і набуває передбачених законом прав та обов’язків. Визнання особи потерпілим залежить від її віку, фізичного або психічного стану. В разі фактичного заподіяння моральної, фізичної або майнової шкоди особа має визнаватись потерпілим і в справах про приготування до злочину або замах на вчинення злочину. Звільнення хабародавців від кримінальної відповідальності за мотивами вимагання хабара або добровільної заяви про його дачу не означає відсутності в діях цих осіб складу злочину. Тому вони не можуть визнаватися потерпілими і не вправі претендувати на повернення їм цінностей, переданих у вигляді хабара. Для визнання особи потерпілим закон не вимагає її заяви. Особа має бути визнана потерпілою негайно після того, як у справі будуть зібрані докази, що злочином, готуванням до нього або замахом на його вчинення їй заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Якщо злочином заподіяну майнову шкоду фізичній і вона пред’явила цивільний позов у кримінальній справі, ця особа визнається одночасно і потерпілим і цивільним позивачем (ч1 ст50 КПК). Юридичні особи за чинним законодавством не можуть бути визнані потерпілими. В разі заподіяння їм майнової шкоди вони визнаються лише цивільними позивачами. Близькі родичі потерпілого, який загинув внаслідок злочину, також визнаються потерпілими в установленому законом порядку. Вони користуються тими ж правами, що й інші потерпілі. Вичерпний перелік близьких родичів міститься в п11 ст32 КПК. Потерпілими можуть бути визнані за їх бажанням усі вони або тільки хтось з них. З моменту визнання її потерпілим особа вправі мати представника, зокрема з числа адвокатів. Представник потерпілого користується всіма тими правами, що й потерпілий (крім права давати показання), і може діяти в кримінальному процесі як поряд з ним, так і замінюючи його. Представник потерпілого не може діяти на шкоду інтересів останнього, повнолітній і дієздатний потерпілий в будь-який час може відмовитися від представника і продовжити захист своїх інтересів самостійно. В разі невизнання або несвоєчасного визнання особи потерпілим або незабезпечення наданих йому законом прав, а також за наявності інших порушень, які потягли істотну неповноту чи неправдивість розслідування і які не можна усунути в судовому засіданні, справа підлягає поверненню на податкове розслідування (ст246, 281 КПК). Потерпілий зобов’язаний: з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора, судді та суду; давати правдиві показання; підкорятись розпорядженням судді та головуючого і додержуватись порядку під час судового засідання. За неявку без поважних причин до слідчих органів і суду потерпілий може бути підданий приводу (ч3 ст72 КПК), за злісне ухилення від явки, непідкорення розпорядження головуючого, порушення порядку під час судового засідання – адміністративному стягненню (ст185-3, 185-4 КпАП), за дачу завідомо неправдивих показань – кримінальній відповідальності (ст78 КК).

§ 15. Захисник, його права і обов‘язки.

Ст.44 Захисник у кримінальному судочинстві. Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Захисник допускається до участі в справі з моменту пред’явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту – з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання. У справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами в стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, захисник допускається до участі у справі з моменту тримання доказів про душевне захворювання особи. У разі, коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду. По справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, захисник допускається до участі з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замінюють, з постановою про закриття справи і з матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник – не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту поміщення.

Захисник – це учасник кримінального процесу, уповноважений у передбаченому законом порядку здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених та виправданих і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Участь захисника в кримінальному процесі дозволяє цим особам більш повно реалізувати своє право на захист. На практиці захисниками є переважно адвокати. Адвокатом може буди громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України (ч1 ст2 ЗУ про адвокатуру). Для допуску до участі в справі адвокат повинен пред’явити ордер адвокатського об’єднання або довіреність на ведення справи, видану йому клієнтом. Близькі родичі (п11 ст32 КПК) допускаються до участі в справі після пред’явлення документа, який підтверджує, що вони дійсно є родичами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а опікуни і піклувальники – рішення органу опіки і піклування. Закон не обмежує кількості захисників, які можуть захищати одного підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Стаття 45. Обов'язкова участь захисника. Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього

слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника у порядку, передбаченому частиною другою статті 46 цього Кодексу.

Стаття 46. Відмова від захисника Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних. В разі відмови від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя - постанову. Відмова від захисника не може бути прийнята: 1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до вісімнадцяти років; 2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист; 3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; 4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; 5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 47. Порядок призначення захисника Захисник з числа осіб, зазначених у частині першій статті 44 цього Кодексу, запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Якщо у випадках, передбачених частиною третьою статті 46 цього Кодексу, захисник не буде запрошений зазначеними особами, його призначає особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя.

Одна і та ж особа не може бути захисником двох або кількох підозрюваних, обвинувачених і підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого. Замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. В тих випадках, коли явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, - протягом сімдесяти двох годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя відповідно мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному запросити іншого захисника або

забезпечують їм захисника. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи. Оплата праці захисника у випадку, коли він брав участь у дізнанні, попередньому слідстві або судовому розгляді за призначенням, та при звільненні підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від оплати юридичної допомоги через малозабезпеченість провадиться за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відшкодування витрат державі у таких випадках може бути покладено на засудженого.

Стаття 48. Обов'язки і права захисника Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають їх відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу.

З моменту допущення до участі у справі захисник має право: до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту - без обмеження їх кількості і тривалості; мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру; бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника; з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях;

Стаття 48. Обов'язки і права захисника Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають їх відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу.

З моменту допущення до участі у справі захисник має право: до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту - без обмеження їх кількості і тривалості; мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру; бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника; з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях; застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи - з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, - з дозволу судді чи суду; ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення попереднього слідства - з усіма матеріалами справи; виписувати з матеріалів справи, з якими він ознайомився, необхідні відомості; брати участь у судовому розгляді справи; подавати докази і заявляти клопотання і відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Захисник має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі, зокрема одержувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а

від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати

письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий повинні своєчасно повідомити захисника про час і місце провадження слідчих дій, які виконуються з участю підозрюваного або обвинуваченого чи за клопотанням захисника. Захисник зобов'язаний своєчасно з'явитися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою. В разі неявки захисника слідчі дії, в яких участь захисника не є обов'язковою, провадяться без нього. Якщо захисник присутній при провадженні слідчих дій, він має право ставити запитання особам, яких допитують, подавати письмові зауваження з приводу неправильності або неповноти запису в протоколі відомостей про слідчі дії. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий можуть відхилити запитання, поставлене захисником, але вони зобов'язані занести його до протоколу Відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного не допускається. Захисник не вправі розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням професійних обов'язків. Документи, пов'язані з виконанням захисником обов'язків захисника у кримінальній справі, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею і судом без згоди захисника. Не може бути внесено подання органу дізнання, слідчого, прокурора, а також винесена окрема постанова судді чи ухвала суду щодо правової позиції захисника у справі.

Захисник не заміняє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а діє поряд з ним. Процесуальна самостійність захисника не виключає необхідності погодження з обвинуваченим, підсудним лінії захисту в цілому і позиції з окремих процесуальних питань, зокрема при заявлені клопотань. На відміну від обвинуваченого, підсудного, захисник може використовувати не будь-які, а тільки зазначені в законі засоби захисту і захищати лише їхні законні інтереси. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної чи іншої відповідальності у зв’язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом. Не може бути також внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею, а також винесено окрему ухвалу судом щодо правової позиції адвоката в справі (чч3 і 5 ст10 ЗУ про адвокатуру).

§ 16. Цивільний позивач та цивільний відповідач у кримінальній справі, їх права і обов‘язки.

Ст.28 КПКУ Цивільний позов у кримінальній справі. Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред‘явити до обвинуваченого, або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. Закриття справи з підстав, зазначених у ст.7 і 7-1 КПКУ, не звільняє особу від обов‘язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державі, гром. організаціям або громадянам. Цивільний позов може бути пред’явлений як під час попереднього слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред’являти той же позов у кримінальній справі. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства. Цивільний позивач і відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у ст.7 і 7-1 КПК, звільняються від сплати державного мита.

Стаття 50. Цивільний позивач Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд # ухвалу. Цивільний позивач або його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, # після віддання обвинуваченого до суду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки. Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, зв'язані з заявленим позовом.

Підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і заявили вимогу про її відшкодування, визнаються цивільним позивачем лише в тому разі, якщо вони є юридичними особами. Громадян або юридична особа набувають прав, перелічених у ч1 ст50, лише після того, як будуть визнані цивільним позивачем постановою слідчого органу, судді або ухвалою суду. Цивільний позивач може брати участь у кримінальній справі особисто або уповноважити на це свого представника, який матиме однакові з ним процесуальні права. Обов’язок цивільного позивача, передбачений ч3 ст50 є засобом забезпечення доказів. Цивільний позивач зобов’язаний також підкорятися розпорядженням судді (головуючого) і не порушувати порядок під час судового засідання. За невиконання цього обов’язку його може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за ч1 ст185 КпАП.

Стаття 51. Цивільний відповідач Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. Цивільний відповідач або його представник має право: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по суті пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред’являється до обвинуваченого, оскільки він несе відповідальність за заподіяну ним матеріальну шкоду. Винесення постанови чи ухвали про притягнення обвинуваченого як цивільного відповідача закон не вимагає. У випадках, прямо зазначених в законі, матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого, несуть інші особи – юридичні чи фізичні. Ці особи залучаються до участі у кримінальному процесі як цивільні відповідачі за ініціативою як цивільного позивача, так і слідчих органів, прокурора, судді і суду. Організації й громадяни, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом такої небезпеки, якщо не доведуть, що ця шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ст450 ЦК). Якщо шкоду заподіяно з вини працівників організацій під час виконання ними своїх трудових обов’язків, організація зобов’язана відшкодувати її (ст441 ЦК). Фізична або юридична особа набуває прав, передбачених ст51 ч2, тільки після винесення слідчим, суддею постанови, а судом – ухвали про притягнення особи яке обвинуваченого і встановлення тієї обставини, що за завдану ним матеріальну шкоду повинен нести відповідальність не він сам (або не тільки він), а інші особи. Цивільний відповідач може здійснювати свої права особисто або уповноважити на участь у кримінальній справі свого представника. При цьому останній має такі ж процесуальні права, як і відповідач, в інтересах якого він діє. Цивільний відповідач зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора і суду, підкорятись розпорядженням судді (головуючого) і не порушувати порядок під час судового засідання. За злісне ухилення його від явки до суду, а також невиконання інших обов’язків під час судового розгляду його може бути притягнуто до адміністративної відповідальності (ст185 КпАП).

§ 17. Прокурор, його завдання і повноваження у кримінальному процесі.

Г л а в а 21 КПК. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства.

Стаття 227. Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства. Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і

попереднього слідства, прокурор у межах своєї компетенції: 1) вимагає від органів дізнання і попереднього слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші

відомості про вчинені злочини, хід дізнання, попереднього слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини; 2) скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання; 3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини; 4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;

5) бере участь у провадженні дізнання і попереднього слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі; 6) санкціонує проведення обшуку, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію та її виїмку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом; 7) продовжує строк розслідування і тримання під вартою як

запобіжного заходу у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом; 8) повертає кримінальні справи органам попереднього слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування; 9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку

справу, передає справу від одного органу попереднього слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування; 10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або попереднього слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи; 11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це

передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду; 12) вирішує питання про допущення захисника до участі в

справі з моменту пред'явлення обвинувачення відповідно до частини 1 статті 44 цього Кодексу.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом. Вказівки прокурора органам дізнання і попереднього слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 цього Кодексу.

Відповідно до ст30 ЗУ про прокуратуру прокурор вживає заходів до того, щоб органи дізнання і попереднього слідства: додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних заходів, закриття справ, а також строків проведення слідства та тримання під вартою; при розслідуванні злочинів неухильно виконувати вимоги закону про всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи, з’ясовувати обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшують і обтяжують його т відповідальність; виявляли причини здійснення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживати заходів для їх усунення. Всі вказівки прокурора мають бути конкретними і обґрунтованими, даватися у письмовій формі і приєднуватись до кримінальної справи, а їх копії – до спостережного провадження для забезпечення контролю за їх виконанням.

Стаття 228. Перевірка прокурором справи з обвинувальним висновком. Прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов'язаний перевірити: 1) чи мали місце подія злочину; 2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 2-1) чи були додержані під час провадження дізнання і попереднього слідства вимоги цього Кодексу про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; 3) чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно з статтею 213 цього Кодексу; 4) чи пред'явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого; 5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину; 6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону; 7) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку; 8) чи правильно обрано запобіжний захід; 9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; 10) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;

11) чи додержано органами дізнання або попереднього слідства всіх інших вимог цього Кодексу.

З’ясовуючи додержання вимог ст228 КПК прокурор перевіряє, чи встановлені обставини, які входять до предмета доказування в справі (ст64, 23, 433 КПК), чи дана їм правильна юридична оцінка і чи додержані при цьому вимоги КПК, які регулюють порядок проведення попереднього слідства. Прокурор також зобов’язаний перевірити, чи пред’явлений позов про відшкодування витрат закладу охорони здоров’я, пов’язаних із стаціонарним лікуванням особи, яка потерпіла від злочину (ст93 КПК).

Стаття 229. Рішення прокурора в справі з обвинувальним висновком. Перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор або його заступник приймає одно з таких рішень: 1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний висновок; 2) повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування; 3) закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог статті 214 цього Кодексу. Прокурор або його заступник вправі змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано. В разі скасування, зміни чи обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор або його заступник керується правилами, передбаченими частиною 2 статті 157 цього Кодексу.

Прокурор або його заступник затверджує обвинувальний вирок своєю резолюцією, якщо переконається, що слідство в справі проведено повно, всебічно і об’єктивно, що вимоги, перелічені у ст.228 КПК, повністю додержано, а обвинувальний висновок та додатки до нього складені відповідно до ст223 і 224 КПК. Якщо перелічених вимог не дотримано або кваліфікація злочину була помилковою прокурор (або його заступник) виносить постанову про повернення справи слідчому (як правило тому ж) для додаткового розслідування. Прокурор (заступник) може прийняти справу і до свого провадження. Прокурор (заступник) своєю постановою закриває кримінальну справу при виявленні підстав для цього. Якщо справа закривається з нереабілітуючої підстави, прокурор (заступник) зобов’язаний перед цим з’ясувати, чи не заперечує обвинувачений проти закриття справи з даної підстави. Прокурор (заступник) може включити до складеного списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, нових осіб або виключити когось із тих осіб, хто там вказаний. Прокурор (заступник) зобов’язаний розглянути питання про необхідність обрання, залишення, скасування або зміни обраного запобіжного заходу. За наявності для цього підстав він приймає відповідне рішення і оформлює його своєю постановою. Якщо буде встановлено, що у справі не вжито заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, слідчому дається відповідна вказівка.

Стаття 230. Складання прокурором нового обвинувального висновку. Якщо прокурор або його заступник не згоден з обвинувальним висновком, він вправі скласти новий обвинувальний висновок; при цьому раніше складений обвинувальний висновок із справи вилучається.

Прокурор (заступник) вправі скласти новий обвинувальний висновок чи доручити це зробити слідчому за даними йому прокурором письмовими вказівками. Раніше складений слідчим обвинувальний висновок прокурор (заступник) може залишити в спостережному провадженні або повернути слідчому зі своїми зауваженнями, щоб допомогти йому усунути допущені недоліки.

Стаття 231. Зміна прокурором обвинувачення. У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред'явлене обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред'явлення нового обвинувачення. Якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою

застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку.

Під більш тяжким слід розуміти обвинувачення в більш тяжкому злочині (тобто за який може бути призначено більш суворе покарання, ніж за той, який було вказано слідчим в обвинувальному висновку), в нових фактах злочинної діяльності, які раніше не інкримінувались, в закінченому злочині замість приготування чи замаху, в безпосередній участі у вчинені злочину замість переховування, тощо. В усіх цих випадках справа направляється слідчому для додаткового розслідування і пред’явлення нового обвинувачення. Прокурор вносить зміни до обвинувального висновку своєю вмотивованою постановою, копія якої разом з копією обвинувального висновку вручається обвинуваченому після віддання його до суду, а також слідчому, що склав обвинувальний висновок, щоб звернути його увагу на допущені помилки.

Стаття 232. Направлення прокурором справи до суду. Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення. Одночасно з цим прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа. У виняткових випадках в разі особливої складності або важливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному

(окружному), військовому суду гарнізону, прокурор Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховному суду Республіки Крим, обласному, Київському

чи Севастопольському міським судам, військовому суду регіону, Військово-морських Сил. На цих же підставах Генеральний прокурор України і його заступник можуть направити справу, підсудну нижчестоящому суду, на розгляд Верховного Суду України. Генеральний прокурор України, прокурори Республіки Крим, областей, міста Києва і прирівняні до них прокурори, їх заступники, районні, міські та прирівняні до них прокурори мають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий до суду.

Надсилаючи справу до суду, прокурор керується правилами про підсудність, які передбачені ст33, 34-37, 39, 40 КПК, а також ч3 ст232 КПК, котра як виняток із загальних правил про предметну підсудність дозволяє направити справу, підсудну нижчестоящому суду, на розгляд вищестоящому суду, враховуючи її особливу складність або важливість. Згідно ст36 ЗУ про прокуратуру прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня небезпечності діяння. Повідомлення обвинуваченого про те, до якого суду направлена справа, забезпечує йому можливість вчасно заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами справи в суді (ст255 КПК),а також з інших питань. Якщо в клопотанні або скарзі, які надійшли до прокурора повідомляється про порушення закону з боку слідчого, прокурор повинен перевірити ці повідомлення і вжити всіх можливих наданий час заходів до усунення порушень закону, відкликавши в разі необхідності із суду кримінальну справу, якщо рішення про віддання обвинуваченого до суду ще не було прийнято.

Стаття 232-1. Дії прокурора по справах про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру. Одержавши від слідчого закриту кримінальну справу, що надійшла в порядку, передбаченому статтями 7-3 або 9 цього Кодексу, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень: 1) дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду для застосування примусових заходів виховного характеру; 2) скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками; 3) змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.

Стаття 233. Строк розгляду прокурором справ, що надійшли від органів дізнання або слідчого. Одержавши справу від органу дізнання або слідчого, прокурор зобов'язаний протягом не більше п'яти днів розглянути справу і дати їй належне спрямування.

Передбачений цією статтею строк обчислюється з моменту надходження справи до прокурора і закінчується направленням її слідчому (ч1 ст109 КПК), до суду або прийняттям іншого рішення (ст229 КПК). Він не включається до строку попереднього слідства (ч1 ст120 КПК). У передбачений ст233 КПК строк прокурор повинен вирішити питання про законність і обґрунтованість постанови слідчого про закриття справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності в порядку статей 7-10 КПК.

§ 18. Роль доказів і доказування у кримінальному процесі.

Кримінально-процесуальне доказування – це діяльність правова, врегульована нормами КПК. Елементами процесу доказування є: збирання (формування), перевірка та оцінка доказів і їх джерел. Доказування – це діяльність суб‘єктів кримінального процесу по збиранню, перевірці та оцінці доказів і їх процесуальних джерел, а також по формулюванню на цій основі певних тез і наведенню аргументів для їх обґрунтування. Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами доказового права: 1) норми гл.5 КПК “Докази”, які регулюють предмет доказування в кримінальній справі, поняття та оцінку доказів і їх процесуальні джерела; 2) норми-принципи кримінального процесу; 3) норми, які передбачають права і обов‘язки суб‘єктів кримінального процесу; 4) норми, які регулюють слідчі (судові) та інші процесуальні дії по збиранню і перевірці доказів; 5) норми, які встановлюють підстави, а також порядок прийняття та обґрунтування процесуальних рішень. Як об‘єктивна істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються і обґрунтовуються процесуальні рішення. Доказування має найбільш питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких залучають до цієї діяльності, а також те, що нормативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є доказове право, в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (вчення про докази). Два види (аспекти) доказування: дослідження фактичних обставин справи (діяльність відповідних органів і осіб по збирання, перевірці та оцінці доказів) і доказування як логічне й процесуальне обґрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі.

§ 19. Предмет і межі доказування у кримінальному процесі.

Предмет доказування – сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі. При провадженні попереднього слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи і суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) ; 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують його особу; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров‘я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст.64); 5 ) причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст.23). Ці обставини конкретизуються в КПК стосовно справ про злочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх (ст.433, 448), осіб, які захворіли після вчинення злочину на душевну хворобу або вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (ст.417, 420). Окреслений в ст.23 і 64 предмет доказування є загальним, єдиним для всіх стадій кримінального процесу (за винятком стадії виконання вироку).

З предметом доказування тісно пов‘язане поняття меж доказування (дослідження) обставин кримінальної справи. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою, як мета і засіб її досягнення. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин справи, коло, обсяг доказів і їх джерел, необхідних для цього. Межі доказування – обсяг доказового матеріалу (доказів і їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування, правильне вирішення справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам. Неправильне визначення меж доказування може потягти за собою його звуження чи безпідставне розширення. Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об‘єктивне дослідження обставин справи (ст.22 КПК) однакові як для стадії попереднього розслідування., так і для стадії судового розгляду, то в принципі і межі доказування в цих стадіях мають бути однаковими, але процесуальна діяльність має дослідницький, пошуковий характер, а також межі можуть бути визначені неточно. Ст.275 КПК “Межі судового розгляду”, за якою розгляд справ у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано суду, - встановлює в дійсності не межі доказування в суді, а тільки обмеження щодо осіб і діянь, які розглядаються судом і за які вони можуть бути засуджені.

§ 20. Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі. Належність і допустимість доказів. Оцінка доказів. Обов’язок доказування.

Обов‘язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка провадить дізнання. Вони зобов‘язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об‘єктивного дослідження обставин справи (ч.1 ст.22 КПК), тобто зібрати, перевірити й оцінити всю необхідну сукупність доказів і їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обґрунтоване й справедливе рішення. Закон категорично забороняє їм перекладати свій обов‘язок доказування на обвинуваченого (ч.2 ст.22 КПК). Звичайно, ця заборона поширюється також на захисника обвинуваченого й підозрюваного, їх законних представників, на захисника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників. Вони теж є суб‘єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу мають право, але не зобов‘язані брати участь у доказуванні, тобто збиранні, перевірці та оцінці доказів, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх.

Докази – це будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.65). Доказ в логіці: доказ – це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов‘язаних з ним суджень. Доказ складається з 3 елементів: 1) тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації); 2) аргументів (доводів або відстав доказу – це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовують тезу) і 3) демонстрації (це логічний зв‘язок між аргументом і тезою). Докази в розумінні логіки застосовується напр., при обґрунтуванні процесуальних рішень (постанов, вироків, ухвал). Кримінально-процесуальні (судові) докази - фактичні дані, відомості про факти, обставини справи. Передбачені ч.2 ст.65 КПК показання свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, відомості як докази в справі, вказані в ч.1 ст.65, називають джерелами доказів. У процесуальних джерелах містяться відомості про факти, обставини справи; вони є носіями, сховищем доказів. Тільки ті відомості, які є у вказаних джерелах, допустимо використовувати в кримінальному процесі як докази. Неправильно вважати джерелом доказів свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів, авторів процесуальних та інших документів. Доки доказова інформація, яку мають певні особи, не одержана від них і не зафіксована в передбаченій КПК формі, не викладена у висновку експерта, в документі, доказів не має, а отже, і їх джерел, які повинні знаходитись у справі. Перелічених же осіб точніше було б називати носіями можливої доказової інформації. Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування в справі, конкретизованого кримінальним законом, а також обставин, що мають допоміжний характер. Допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання. Належність – придатність для встановлення обставин, допустимість – додержання процесуальної форми їх залучення і використання. КПК, зокрема, забороняє домагатися показань обвинуваченого та інших осіб шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч.3 ст.22), не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком і потерпілим, джерело яких невідоме (ч.3 ст.68, ч.2 ст.72); забороняється допитувати як свідків захисників і деяких інших осіб (ч.1 ст.69); учасники судового розгляду в судових дебатах, а суд – у вироку мають право посилатися тільки на докази, дослідженні в судовому засіданні (ч.3 ст.318, ч.2 ст.323).

§ 21. Класифікація доказів та їх джерел у кримінальному процесі.

Докази як фактичні дані, відомості можуть поділятися на прямі і непрямі, обвинувальні і виправдувальні. Докази і джерела можуть бути первинними та похідними. Підставою для поділу доказів на прямі і непрямі (побічні) є їх відношення до обставини, яка підлягає доказуванню. Прямі докази прямо вказують на цю обставину або ж на її відсутність. Непрямі (побічні) докази, як і прямі, також мають важливе значення, але користуватися ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов‘язані, створювали систему доказів, у якій кожний непрямий доказ був би ніби ланкою нерозривного ланцюга. Стосовно підозри, обвинувачення у вчиненні злочину, обставин, що пом‘якшують або обтяжують відповідальність, докази класифікуються на обвинувальні і виправдувальні. Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено і саме даною особою, а також на наявність обтяжуючих відповідальність обставин. Виправдувальні ж докази свідчать, що самої події злочину не було або що дана особа до неї непричетна, або ж що є пом’якшуючи відповідальність обставини. Напр., алібі є прямим виправдувальним доказом. За джерелом одержанні відомостей про факти, характером формування джерела доказів докази і їх джерела бувають первинними і похідними. Первинні докази та їх джерела ще називають першоджерелами. Це, напр., показання свідка-очевидця, оригінал документа. Коли ж свідок дає показання з чужих слів, це – похідний доказ, причому закон вказує, що якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи мають бути допитані. Коли ж джерело повідомлених свідком даних невідоме (свідчення за чутками тощо, вони не можуть бути доказом (ч.3 ст.68 КПК). Це ж стосується показань потерпілих, підозрюваних, обвинувачених. Копія документа є похідним джерелом доказів. Звичайно, при провадженні у кримінальній справі треба намагатися користуватися першоджерелами. Але й похідні докази та джерела доказів можуть бути цінними засобами процесуального пізнання, зокрема при перевірці повноти й правильності першоджерела.

§ 22. Показання потерпілого, їх предмет, значення і оцінка.

Як потерпілий викликається і допитується громадянин, якому злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і який внаслідок цього постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду визнаний потерпілим (ч.1, 2 ст.49 КПК). Давати показання – право, а не обов‘язок потерпілого, але коли він погодився давати показання, то повинен говорити тільки правду. За дачу неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст.178 КК, про що попереджається перед допитом. Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню в даній справі, у тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, і його взаємовідносини з останніми. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме (ч.2 ст.72 КПК). Якщо показання потерпілого базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Показання потерпілого підлягають ретельній перевірці та оцінці в сукупності з усіма обставинами, встановленими в справі. Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показаннями, які за обставинами справи могли бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема якщо він перебував у стані сп‘яніння, на підозрах потерпілого, що виникли у нього через неприязні стосунки з обвинуваченим. Показання малолітньої потерпілої, щодо якої було застосовано неправильний метод допиту, не можуть бути визнані доказом у справі. Потерпілий, підозрюваний і обвинувачений – активні учасники кримінального процесу. Їх показання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі. Слід також мати на увазі й особливу заінтересованість потерпілого, обвинуваченого та підозрюваного в результатах справи, а також те, що потерпілий і обвинувачений мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи і з додатковими матеріалами розслідування в порядку ст.217, 218 і 222 КПК.

§ 23. Показання підозрюваного, їх предмет, значення і оцінка. 24. Показання обвинуваченого, їх предмет, значення і оцінка.

Як підозрювана може бути допитана тільки особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захист до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої (ч.1 ст.43-1 КПК). Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, які стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі (ч.1 ст.73 КПК). Як обвинувачений і підсудний допитуються тільки особи, щодо яких зібрано достатньо доказів, що вказують на вчинення ними злочинів, і винесена постанова особи, яка провадить дізнання, чи слідчого про притягнення їх як обвинувачених або постанова судді чи ухвала суду про віддання їх до суду (ст.131, ч.1 ст.43, ст.243, ч.1 ст.245, ч.1 ст.251, ч.1, 2 ст.430 КПК). Обвинувачений (тут і далі мається на увазі і підсудний) вправі давати показання по пред‘явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі (ч.1 ст.74 КПК). Давати показання і відповідати на запитання – це право, а не обов‘язок підозрюваного і обвинуваченого. За відмову давати показання і відповідати на запитання і за дачу неправдивих показань вони ніякої відповідальності не несуть. Домагатися їх показань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів забороняється (ч.3 ст.22 КПК). Такі факти є, і деякі з них навіть стають предметом розгляду вищих судових інстанцій. Як різновидності показань підозрюваного і обвинуваченого розрізняються повне або часткове визнання чи заперечення ними своєї вини в інкримінованому злочині, самообмова, обмова та алібі. Самообмовою є такі показання підозрюваного чи обвинуваченого, в яких вони зізнаються у вчиненні злочину, якого насправді не вчиняли, у більш тяжкому злочині, ніж вчинили в дійсності, або ж беруть лише на себе волю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності він є груповим, чи перебільшують свою роль у вчиненні злочину порівняно з тією якою вона є насправді. Мотивами самообмови можуть бути несприятливий збіг обставин, стан пригніченості, втрата віри в справедливість і об‘єктивність слідчого і суду, бажання виручити інших осіб, бути покараним за менш тяжкий злочин порівняно з вчиненим, сховатися на деякий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, коли вони розшукуються у зв‘язку з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, поради “досвідчених людей”, у тому числі співкамерників, погроза й підкуп з боку справжніх злочинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслідування, юридична необізнаність, бажання “прогулятися” в інших місцях під час допитів, оглядів, відтворення обстановки й обставин події, коли набридло сидіти в колонії, кругова порука, “солідарність” злочинців, бажання неповнолітнього або початкуючого злочинця заслужити схвалення більш досвідчених і сильних злочинців, свого оточення тощо. Обмова – це такі показання підозрюваного чи обвинуваченого, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або іншого злочину. Мотивами обмови є, зокрема, бажання уникнути відповідальності або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їх боку тощо. Алібі – це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов‘язок перевірки алібі лежить на слідчих органах, прокуророві і суді. Підозрюваний і обвинувачений їх захисник мають право, але не зобов‘язані наводити докази на підтвердження алібі. Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про алібі не спростовано, кримінальна справа має бути закрита, а суд першої інстанції повинен постановити виправдувальний вирок. З метою застерегти від некритичного ставлення до показань показання підозрюваного чи обвинуваченого, надання їм вирішального значення КПК спеціально вказує, що вони підлягають перевірці і що визнання показання підозрюваного чи обвинуваченого своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю наявних у справі доказів (ч.2 ст.73, ч.2 ст.74). Судове слідство провадиться судому повному обсязі, незалежно від визнання підсудним пред‘явлених йому обвинувачень (ч.3 ст.299 КПК). При оцінці показань обвинуваченого слід враховувати, зокрема, що показання обвинуваченого, дані на попередньому слідстві, від яких він відмовився згодом, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Показання обвинуваченого, який викриває іншу особу, підлягають ретельній та критичній перевірці. Слід особливо критично ставитися до показань одного обвинуваченого проти іншого, які спрямовані на усунення чи пом‘якшення власної вини. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові іншого обвинуваченого, заінтересованого в результатах справи, не підкріпленої іншим вагомими доказами. Це стосується й оцінки показань потерпілого. Потерпілий, підозрюваний і обвинувачений – активні учасники кримінального процесу. Їх показання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі; вони виступають як засіб захисту їх прав і законних інтересів. Слід також мати на увазі й особливу заінтересованість потерпілого, обвинуваченого та підозрюваного в результатах справи, а також те, що потерпілий і обвинувачений мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи і з додатковими матеріалами розслідування в порядку ст.217, 218 і 222 КПК.

§ 25. Показання свідків, їх предмет, значення і оцінка.

Показання свідків – найбільш поширений вид джерел доказів. Це пояснюється тим, що КПК містить мінімальні обмеження кола осіб, які можуть бути допитані як свідки. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню в даній справі, зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного і потерпілого, і його взаємовідносини з ними (ч.1, 2 ст.68, ч.1 ст.167 КПК). Не можуть бути допитані як свідки: 1) захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв‘язку з виконанням обов‘язків захисника; 2) адвокат, представник профспілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі в зв‘язку з виконанням ним обов‘язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача; 3) особи, які в зв‘язку зі своїми фізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання; ця нездатність встановлюється експертизою (ст.69 КПК) - судово-медичною або судово-психіатричною. За чинним КПК як свідки можуть бути допитані: запідозрені і потерпілі – до того, як вони офіційно, в передбаченому законом порядку визнані підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим; цивільні позивачі, цивільні відповідачі; законні представники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особи, офіційно визнані обвинуваченими – у тих випадках, коли справа щодо них була закрита, виділена в окреме провадження або розглянута раніше, ніж щодо інших осіб, причетних до вчинення того ж злочину. До КПК слід включити нову норму, в якій передбачити право свідка відмовитися давати показання, відповідати на запитання, якщо це не пов‘язано з викриттям його у вчиненні злочину, в причетності до злочину, отже, з можливістю притягнення його до кримінальної відповідальності. Враховуючи особливий стан близьких родичів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, ї необхідно також дозволити давати показання, а не ставити це в обов‘язок, бо тут вищі соціальні цінності (психологічне здоров‘я суспільства) повинні мати пріоритет перед інтересами розкриття злочинів. Ст.63 КУ: особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім‘ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, а отже, вона не може бути змушена свідчити проти себе, членів сім‘ї чи близьких родичів. Якщо такі показанні були одержані судом від відповідних осіб, вони вважаються одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування. Такі особи не несуть відповідальності за відмову від дачі показань, за завідомо неправдиві показання (постанова Пленуму ВС 01.11.96, “Про застосування КУ при здійснення правосуддя”). При оцінці показань свідка слід мати на увазі, що не можуть бути доказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідоме (свідчення за чутками). Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані (ч.3 ст.68 КПК). Тут йдеться про похідні докази. Оцінюючи показання свідка, необхідно враховувати обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку свідка щодо фактів, про які він дає показання. Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинуваченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності джерел одержаних відомостей. Обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків, їх некоректних і суперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підставі, що ці свідки перебувають у родинних стосунках з підсудними. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися тільки на показаннях свідків, заінтересованих у результатах справи. Необхідно особливо критично ставитися до показань свідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим або в його підлеглості, малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про повідомлювані факти. Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов‘язана з‘явитися в зазначені час і місце і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо свідок не з‘явився без поважних причин, до нього може бути застосовано привід через органи ВС, а суд вправі також накласти а свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення (ст.70 КПК). За злісне ухилення від явки до суду, за непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок несе відповідальність за ч.1 ст.185-3 КпАП у вигляді штрафу або адміністративного арешту на строк до 15 діб, а за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства або дізнання – за ст.185-4 КпАП у вигляді штрафу. Справа про накладення адміністративного стягнення розглядається суддею (ст.221 КпАП). За відмову давати показання про відомі йому обставини справи свідок може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст.179 КК у вигляді виправних робіт на строк до 6 місяців або штрафу, а за дачу завідомо неправдивих показань – за ст.178 КК у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років або виправних робіт до 1 року. Перешкоджання явці свідка до суду, органів попереднього слідства чи дізнання, примушування його до відмови від дачі показань, до дачі завідомо неправдивих показань шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна його чи його близьких родичів або розголошення відомостей, що його ганьблять, підкуп свідка з тією ж метою, а так само погроза вчинити зазначені дії х помсти за раніше дані показання карається за ст.180 КК позбавленням волі на строк до 4 років або виправними роботами на строк до 2 років.

§ 26. Висновок експерта, його зміст, значення і оцінка.

Висновок експерта – це документ, складений у результаті експертного дослідження експертом, якому в передбаченому КПК порядку було доручено провести експертизу і дати відповідні відповіді на поставлені йому запитання. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь і вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при її проведенні, питання, що були поставлені експертові, які матеріали він використав, які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені запитання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом (ст.200 КПК). Наявні в справі акти чи довідки про результати відомчого дослідження якоїсь обставини, у тому числі й відомчі висновки, що йменуються експертизою (про якість товару, недостачу товарно-матеріальних цінностей тощо), хоча б і одержані на запит органів слідства чи суду, не можуть розглядатись як висновки експерта і бути підставою для відмови у проведенні судової експертизи. Нерідко під висновком експерта розуміють тільки відповіді експерта на поставлені йому слідчим чи судом питання. На підставі проведених ним досліджень експерт встановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, і саме ці дані є доказами в справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є припущенням. Ймовірний висновок експерта не може бути покладений в основу вироку. Вступна й дослідницька частина висновку експерта як документа теж мають важливе доказове значення. Їх аналіз дає змогу слідчому, прокурору, суду, а також потерпілому, обвинуваченому, захиснику та іншим заінтересованим учасникам процесу правильно оцінити кваліфікованість, обґрунтованість і повноту відповідей експертів, їх придатність для встановлення обставин, які входять до предмета доказування в справі. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов‘язковим, але незгода з ним повинна бути мотивованою у відповідних постанові, ухвалі. Вироку (ч.4 ст.75 КПК). Необхідно усунути випадки некритичного ставлення до висновку експерта. Він не має наперед установленої сили, переваги перед іншими доказами і, як всі інші докази, підлягає оцінці за внутрішнім переконанням слідчих, прокурорів, суддів, що ґрунтується на всебічному, повному й об‘єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Пленум ВС постанова №8 від 30.05.97. “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах”. Висновок дає експерт у результаті проведеної ним експертизи. Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об‘єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду (ст.1 ЗУ “Про судову експертизу”). Розрізняються такі процесуальні види експертизи: одноособова і комісійна, первинна, додаткова і повторна. Експертиза, які правило, провадиться одним експертом (одноособова). Але в разі необхідності в справі може бути призначено декілька експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає окремий висновок (ч.3 ст.75 КПК). Судово-психіатрична експертиза завжди є комісійною: її провадять не менше 3 експертів-психіатрів. Комісійна експертиза називається комплексною, коли її провадять спільно спеціалісти з різних галузей знань. Коли встановлення тієї чи іншої обставини є неможливим шляхом проведення окремих експертиз або це виходить за межі компетенції одного експерта чи комісії експертів, може бути призначене проведення ряду досліджень, здійснюваних кількома експертами на підставі використання різних спеціальних знань. Експерти вправі при цьому складати спільний висновок. У ньому повинно бути вказано, які дослідження провів кожний експерт, які факти фін особисто встановив і яких дійшов висновків. Кожний експерт справі підписати спільний висновок або ту частину його, яка відображає хід і результати проведених ним особисто досліджень. Якщо підставою остаточного висновку є факти, встановлені іншим експертом, то про це також повинно бути вказано у висновку. Вимога закону про те, що експерт дає висновок від свого імені на підставі досліджень, проведених ним відповідно до його спеціальних знань, і несе за даний висновок особисту відповідальність, повністю поширюється і на осіб, які брали участь у провадженні такої експертизи. Первинною є експертиза, при проведенні якої об‘єкт досліджується вперше. Якщо висновок експерта буде визнано неповним чи не досить ясним, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові (ч.5 ст.75 КПК). Недостатньо повним може бути визнано висновок, який ґрунтується на дослідженні не всіх наданих експерту об‘єктів або не містить вичерпних відповідей експерта на всі поставлені запитання. Коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові чи експертам (ч.6 ст.75 КПК). При незгоді з висновком експерта призначення повторної експертизи не є обов‘язковим. Підставою для призначення експертизи є необхідність наукових, технічних або інших спеціальних знань для вирішення певних питань при провадженні в справі (ч.1 ст.75 КПК). Питання про те, чи треба призначати експертизу, вирішують слідчі органи й суд, у провадженні яких знаходиться справа. Але КПК передбачає, що експертиза призначається обов‘язково для встановлення: 1) причин смерті; 2) тяжкості й характеру тілесних ушкоджень; 3) психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; 4) статевої зрілості потерпілої в справах про статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.120 КК); 5) віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і необхідно їх одержати (ст.76 КПК). Непризначення в цих випадках експертизи слідчими органами чи судом означає неповноту дізнання, попереднього та судового слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування. Особа, яка провадить дізнання, слідчий і суд мають право допитати експерта з метою одержати роз‘яснення або доповнення до його висновку (ст.201, 311 КПК). Показання експерта не є джерелом доказів. Вони лише роз‘яснюють або доповнюють висновок.

§ 27. Речові докази, їх види, значення та оцінка.

КПК. Стаття 79. Зберігання речових доказів. Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, попереднього слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. При передачі справи від одного органу дізнання чи попереднього слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою. В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

Стаття 80. Строки зберігання речових доказів. Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Документи — речові докази повинні зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів. У тих випадках, коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку

цивільного судочинства. Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то

організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість по державних цінах, що існують в момент повернення.

Стаття 81. Вирішення питання про речові докази. Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому: 1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються; 2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються; 3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм; 4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави; 5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

§ 28. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів, їх значення і оцінка.

КПК. Г л а в а 6. ПРОТОКОЛИ. Стаття 84. Обов'язковість ведення протоколу. При провадженні слідчих дій під час попереднього слідства і дізнання, в судових і в разі необхідності в розпорядчих засіданнях суду першої інстанції, а також у засіданні Пленуму Верховного Суду України ведуться протоколи.

Складання протоколів є основним засобом фіксації факту проведення певної процесуальної дії, її змісту і результатів. Якщо при цьому застосовувалися й інші допоміжні засоби фіксації – фотографування, кінозйомка, відеозапис, звукозапис, тощо, про це повинно бути зазначено в протоколі слідчої дії чи судового засідання. В усіх судових засіданнях суду першої інстанції обов’язково ведуться протоколи. Ведення протоколів при розгляді справ судом касаційної інстанції, а також судом наглядової інстанції (за винятком пленуму ВС України) законом не передбачено.

Стаття 85. Протокол слідчої дії. В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені:

місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст

проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи

безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 52-3 цього

Кодексу. Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомитися з протоколом особисто. Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст. Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію. Порушення правил складання і засвідчення протоколу слідчої та іншої процесуальної дії викликає сумнів у вірогідності викладених у ньому відомостей і тягне недопустимість використання їх у справі.

Стаття 85-1. Застосування звукозапису при провадженні попереднього і судового слідства. ч5 Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. Якщо звукозапис застосовувався під час судового розгляду справи, відповідні відомості повинні бути зазначені у протоколі судового засідання.

Стаття 85-2. Застосування кінозйомки, відеозапису при проведенні слідчої дії ч1. Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій.

Додатки до протоколу: фотознимки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми тощо є лише допоміжною формою фіксації перебігу і результатів слідчої дії, пояснюють і збагачують зміст протоколу. За чинним КПК вони не є самостійним джерелом доказів.

Стаття 86. Протокол розпорядчого засідання . В протоколі розпорядчого засідання повинні бути зазначені: місце і час засідання суду, назва суду, склад суду, секретар, прокурор, справа, яка розглядається, короткий зміст доповіді, думка прокурора та короткий зміст його висновку, коли такий дається, і всі дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися, клопотання і заяви осіб, що беруть участь у засіданні. Протокол веде секретар, підписують протокол головуючий і секретар. Розпорядче засідання суду провадиться лише у справах про злочини, за які мірою покарання може бути призначено смертну кару (ч2 ст237) і тому ведення протоколу є обов’язковим, незважаючи на застереження, що міститься в ст.84. Право учасників розпорядчого засідання ознайомлюватись з протоколом і подавати на нього зауваження КПК непередбачено.

Стаття 87. Протокол судового засідання. Протокол судового засідання веде секретар. У протоколі обов'язково зазначаються: місце і час початку та закінчення судового засідання, назва і склад суду; справа, яка розглядається; секретар, прокурор, громадський обвинувач, підсудний і його захисник, громадський захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники, експерт, спеціаліст, перекладач; свідки, що з'явились, і свідки, які не з'явились, та причина їх неявки; докладні дані про особу підсудного, про час одержання ним обвинувального висновку; роз'яснення підсудному його прав; роз'яснення прав і обов'язків іншим особам, які брали участь у справі; ухвали суду, прийняті на місці; всі розпорядження головуючого і дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися; всі заяви, прохання і клопотання осіб, що брали участь у справі; докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого і свідків; відповіді експерта на додаткові запитання; послідовність і короткий зміст судових дебатів; зміст останнього слова підсудного; вказівка про проголошення вироку і роз'яснення порядку і строків його оскарження, а у випадку засудження підсудного до виняткової міри покарання — розстрілу — про роз'яснення засудженому права на подання клопотання про помилування. Протокол повинен бути складений і підписаний головуючим і секретарем протягом трьох діб. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч2 ст323). Якщо ці докази не зафіксовані в протоколі судового засідання, вирок підлягає скасуванню. Практика «підгонки» змісту протоколу під постановлений вирок є незаконною, це фальсифікація протоколу. Вирок у будь-якому разі належить скасувати, якщо в справі відсутній протокол судового засідання або якщо він не підписаний головуючим або секретарем (п8 ч2 ст370).

Стаття 88. Зауваження на протокол судового засідання . Обвинувач, підсудний, потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, захисник, які брали участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з дня складення протоколу мають право ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши на його неправильність або неповноту. Суддя, який головував у судовому засіданні, розглядає подані зауваження і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність. При незгоді головуючого з зауваженнями вони вносяться на розгляд судового засідання, як правило, в тому ж складі суду, який розглядав справу, а якщо це неможливо, зауваження розглядаються судом, в складі якого повинні бути двоє з суддів, які розглядали цю справу. В судовому засіданні можуть брати участь особи, які подали зауваження на протокол. Коли справа розглядалась суддею одноособово, він одноособово розглядає зауваження на протокол судового засідання. Розглянувши зауваження, суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя — постанову, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. Зауваження на протокол і ухвала суду чи постанова судді у всіх випадках приєднуються до справи. Суддя або головуючий у судовому засіданні при колегіальному розгляді справи зобов’язані роз’яснити учасникам судового розгляду їх право ознайомитися з протоколом і подати до нього письмові зауваження (ч1 ст88), про що має бути зазначено у протоколі судового засідання.

§ 29. Поняття, призначення та види заходів примусового впливу.

Для забезпечення виконання такими суб‘єктами кримінально-процесуальної діяльності, як свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, експерт тощо, своїх процесуальних обов‘язків, а також для забезпечення доказів, цивільного позову і можливої конфіскації майна органи дізнання, слідчі, прокурори й суди застосовують такі передбачені КПК, заходи процесуального примусу: привід, затримання, зобов‘язання про явку, грошові стягнення, обшук, виїмка, освідування, одержання зразків для експертного дослідження, поміщення до медичного закладу для обстеження, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію чи на майно, відсторонення обвинуваченого від посади, а також підписку про невиїзд, арешт та інші запобіжні заходи. Серед заходів процесуального примусу запобіжні заходи законодавець виділяє в окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного. Відповідно до закону за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скривається від слідства й суду або перешкоджають встановленню істини у кримінальній справи, або займається злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку орган дізнання слідчий, прокурор, суддя і суд вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів (ч.1 ст.148, ч.2 ст.244, ст.274, 343 КПК). Запобіжні заходи – це така сукупність заходів процесуального примусу, яка застосовується органами дізнання, слідчими, прокурорами й судами до обвинувачених, а у виняткових випадках до підозрюваних з метою перешкодити їм скритися від слідства й суду, заважати встановленню істини в кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку. Взяття під варту та інші заходу процесуального примусу не є мірами кримінального покарання; їх не можна застосовувати як засіб вимагання покарань від обвинуваченого чи підозрюваного. Водночас законодавець, виходячи із гуманних міркувань, передбачив, що попереднє ув‘язнення зараховується судом до строку покарання при засудженні до позбавлення волі і направлення в дисциплінарний батальйон день за день, при засудженні до виправних робіт – день за три. При засудженні до інших видів покарання суд, враховуючи попереднє ув‘язнення, може пом‘якшити покарання або повністю звільнити від нього засудженого (ст.47 КК).

§ 30. Підстави, мотиви та порядок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

Ст.106. ч.1, 2. затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину. Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалися втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Ст.106-1. Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

Суть затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину полягає в тому, що ця особа на короткий строк поміщається в спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта для військовослужбовців) і позбавляється волі. Метою затримання є з‘ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Затримання підозрюваного, яке регулюється КПК, слід відрізняти від фізичного затримання підозрюваної особи на місці вчинення злочину або з поличним, яке здійснене представниками влади, громадськості або окремими громадянами (п.2 ч.1 ст.94 КПК) з метою доставлення цієї особи у відповіді правоохоронні органи, і самого доставлення, а також від затримання особи, передбаченого законодавством про адміністративні правопорушення. Кримінально-процесуальне затримання можуть здійснювати лише посадові особи та органи, які ведуть процес: особа, що провадить дізнання (складений нею протокол затримання підлягає затвердженню начальником органу дізнання), орган дізнання, слідчий, прокурор. При затриманні підозрюваного слідчий і прокурор вправі вимагати допомоги від органу дізнання або доручити йому виконання своєї постанови про затримання підозрюваного (ч.3 ст.114 КПК).

Якщо протягом 48 годин прокурором не надано санкцію на взяття під варту або на підписку про невиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходу обвинувачення не було пред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Якщо у встановлений строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.

Осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, піддають особистому обшуку, а при необхідності – дактилоскопіюванню і фотографуванню, про що складається протокол. Наявні в затриманих речі підлягають оглядові. Затриманим забороняється мати при собі гроші, цінні речі, а також предмети й документи, які не дозволяється зберігати в місцях тримання затриманих. Вилучені у них гроші, цінні папери, згадані предмети й документи здаються на зберігання, про що складається протокол.

§ 31. Строки затримання. Протокол затримання.

Ст.106 ч.3,4. Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов‘язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз‘яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч.2 ст.21 КПК, права мати побачення із захисником до першого допиту і протягом 24 годин зробити письмове повідомлення прокурору, а також на вимогу прокурора подати матеріали, що стали підставою для затримання. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов‘язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім‘ю, якщо місце її проживання відоме.

Протокол затримання є підставою для поміщення підозрюваного в місця тримання затриманих. Строк затримання підозрюваного обчислюється з моменту доставлення його в орган дізнання чи до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про затримання. Винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання. Якщо протягом 48 годин прокурором не надано санкцію на взяття під варту або на підписку про невиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходу обвинувачення не було пред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Якщо у встановлений строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.

§ 32. Поняття, підстави, мета застосування та види запобіжних заходів.

КПК. Г л а в а 13. ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ. Стаття 148. Підстави для застосування запобіжного заходу. При наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства і суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі, або займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку слідчий, прокурор вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів, передбачених статтею 149 цього Кодексу. Про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил статті 130 цього Кодексу. В постанові зазначається прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваченому під розписку. В разі його відмови розписатися слідчий відмічає про це на постанові. Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов'язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з'явиться до слідчого і суду за їх викликом. У виняткових випадках запобіжний захід може бути застосований щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і до пред'явлення їй обвинувачення. В цьому разі обвинувачення повинно бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу.

Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується. Застосовувати запобіжний захід до обвинуваченого мають право слідчий, прокурор, суддя і суд – у справах, які знаходиться в їх провадження, а прокурор також у справах, що знаходяться в провадженні слідчого, за розслідуванням яких він здійснює нагляд. Із змісту ч1 ст148 КПК випливає, що навіть за наявності для цього підстав зазначені особи і органи вправі, але не зобов’язані застосовувати запобіжний захід. Визнавши за непотрібне обирати запобіжний захід, а також при відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням від обвинуваченого письмового зобов’язання про явку, передбаченого ч3 ст148 КПК. Воно не є запобіжним заходом і постанови про його відібрання виносити не потрібно. При порушення такого зобов’язання до обвинуваченого можуть бути застосовані привід або запобіжний захід. У виняткових випадках при наявності підстав, передбачених ч1 ст148 КПК, запобіжний захід може бути застосовано і щодо підозрюваного.

Стаття 149. Запобіжні заходи. Запобіжними заходами є: 1) підписка про невиїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадської організації або трудового колективу; 3-1) застава; 4) взяття під варту; 5) нагляд командування військової частини. Перелік запобіжних заходів, даний в цій статті, не є вичерпним. До неповнолітнього обвинуваченого може бути також передача його під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або ж адміністрації дитячого закладу (ст436). До обвинуваченого чи підозрюваного може застосовуватись тільки один із зазначених у законі запобіжних заходів, а не декілька одночасно.

Стаття 150. Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу. Розв'язуючи питання про застосування запобіжного заходу, належить враховувати, крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу, також тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний стан. До неповнолітніх, осіб літнього віку, тяжко хворих, вагітних жінок, матерів, що годують дитину, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

§ 33. Взяття під варту: підстави, порядок його обрання. Строки тримання під вартою.

Стаття 155. Взяття під варту. Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік. У виняткових випадках

цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше одного року. До осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ст. 56, 56-1, 57 — 60, 62, 63, 69, 69-1, 71, 78— 80, ч.4 ст.81, ч.3 і 4 ст.82, ч.3 ст.83, ч.3 ст.84, ч.2 ст.86, ст.86-1, 93, ч.2 ст.115-2, ч.3 і 4 ст.117, ч.2 ст.118, ст.124-1, ч.3 і 4 ст.141, ч.3 ст.142, ч.2 і 3 ст.168, ч.2 ст.169, ч.2 ст.170, ст.190-1, 217-2, ч.3 ст.217-3, ч.2 ст.229-1, ч.2 і 3 ст.229-2, ст.229-4, ч.2 ст.229-5, п."в" ст.234, п."б" і "г" ст.241, ст.242, п."в" ст.245, ст.257, 260—261 КК, взяття під варту може бути застосовано з мотивів самої тільки небезпечності злочину. Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в тюрмі або місцях тримання затриманих. У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб. Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії. Порядок попереднього ув'язнення визначається Положенням про попереднє ув'язнення під варту, цим Кодексом.

Під винятковими випадками, про які йдеться в ч.1 ст.155 КПК, слід розуміти, наприклад, відсутність постійного місця проживання у обвинуваченого, його бродячий спосіб життя, систематичне пиятство і бешкети в сім’ї, порушення запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, вчинення дій, спрямованих на перешкодження встановленню істини в справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання засудженим, якому був дозволений короткостроковий виїзд з місця позбавлення волі (ст.183 КК). Наведений в ч.2 ст.155 КПК перелік злочинів, за обвинуваченням у вчиненні яких до особи може бути застосовано взяття під варту з мотивів самої тільки небезпечності злочину, є вичерпним. До кандидатів в Президенти України, депутатів і кандидатів у депутати, суддів застосовується особливий порядок арешту. Взяття під варту неповнолітнього ст434 КПК. Підставою для попереднього ув’язнення особи є санкціонована прокурором постанова слідчого, органу дізнання, постанова прокурора або вирок, ухвала суду чи постанова судді про обрання як запобіжного заходу взяття під варту. Основними установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори МВС і СБУ, а також тюрми МВС, що виконують також функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, взяті під варту особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання або на гауптвахті. Якщо особи перебувають в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах, притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину і щодо них як запобіжний захід обрано взяття під варту, то вони за постановою особи, котра проводить розслідування, можуть перебувати в штрафному ізоляторі ВТК чи на гауптвахті. Чітке і вичерпне визначення в законі місць попереднього ув’язнення для тримання заарештованих осіб, а також наявність спеціального законодавчого акта, прийнятого ВР України 30\06\93 – Закону про попереднє ув’язнення, який регулює підстави, порядок, умови і режим тримання таких осіб, створюють додаткові правові гарантії законності застосування взяття під варту як запобіжного заходу.

Стаття 156. Строки тримання під вартою. Тримання під вартою при розслідуванні злочинів у кримінальних справах не може тривати більше двох місяців. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування та при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу — до трьох

місяців. Дальше продовження строку може бути здійснено лише через особливу складність справи прокурором Республіки Крим, області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором — до шести місяців з дня взяття під варту. Строк тримання під вартою понад шість місяців може бути продовжений заступником Генерального прокурора України до одного року і Генеральним прокурором України - до півтора року. Дальше продовження строку не допускається, обвинувачений, якого тримають під вартою, підлягає негайному звільненню. У разі неможливості закінчити розслідування в повному обсязі у наданий законом строк тримання під вартою і при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу Генеральний прокурор України або його заступник дають згоду про направлення справи до суду в частині доказаного обвинувачення. Відносно нерозслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадження і закінчується загальним порядком. Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику не пізніш як за місяць до скінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною 2 цієї статті. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. При поверненні судом на нове розслідування справи, по якій строк тримання обвинуваченого під вартою скінчився, а за обставинами справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено бути не може, продовження строку тримання під вартою провадиться прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту надходження до нього справи. Дальше продовження зазначеного строку провадиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частинами 1, 2 і 6 цієї статті.

У відповідності з ст156 КПК максимальний строк тримання обвинуваченого під вартою у стадії попереднього розслідування кримінальної справи – 18 місяців, при цьому основним строком вважаються 2 місяці. Оскільки цей запобіжний захід пов’язаний з позбавленням волі, він повинен бути по можливості короткотерміновим і скасовуватись зразу ж, як тільки в ньому відпаде необхідність. Клопотання про продовження строку тримання під вартою повинно порушуватись з таким розрахунком, щоб питання було вирішено до закінчення наявного строку тримання під вартою. Це клопотання оформляється мотивованою постановою слідчого, де, зокрема, викладаються обставини, що зумовлюють необхідність продовження строку тримання під вартою, зазначаються основні процесуальні і розшукові дії, які ще треба виконати в справі. Коли це питання вирішується вищестоящим прокурором, клопотання має бути підтримано прокурором, який здійснює безпосередній нагляд за розслідуванням справи. Після одержання санкції на продовження строку слідчий зобов’язаний письмово повідомити про це адміністрацію місця попереднього ув’язнення і надіслати їй примірник постанови. При поверненні судом першої, касаційної або наглядової інстанції на нове розслідування справи, в якій обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, питання про необхідність залишення цього заходу і продовження строку тримання під вартою вирішує прокурор, котрий здійснює нагляд за розслідуванням даної справи. Своє рішення про скасування чи зміну запобіжного заходу або про продовження строку тримання під вартою в межах одного місяця від дня надходження до нього справи прокурор оформляє постановою. Закінчення строку тримання під вартою, якщо його не продовження у встановленому законом порядку, є підставою для звільнення обвинуваченого з-під варти. Начальник місця попереднього ув’язнення повинен не пізніш як за 7 діб до закінчення строку письмово повідомити про це слідчого, в провадженні якого знаходиться справа, а також прокурора, котрий здійснює нагляд за її провадженням, а в день закінчення строку – прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, за постановою котрого обвинувачений звільняється з-під варти. Обвинувачений, який під час попереднього слідства перебував під вартою протягом максимального строку, передбаченого ч2 ст155 КПК, підлягає негайному звільнення адміністрацією установи в перший день після закінчення цього строку, якщо не отримано повідомлення слідчого або прокурора про закінчення попереднього слідства і пред’явлення його матеріалів обвинуваченому для ознайомлення. Персональна відповідальність за звільнення ув’язнення покладається в цьому разі на начальника місця попереднього ув’язнення. Постанова, вирок або ухвала про звільнення обвинуваченого з-під варти підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув’язнення. Особи, яких звільняють з-під варти, забезпечуються адміністрацією місця попереднього ув’язнення безплатним проїздом до місця проживання. У необхідних випадках їм видається грошова допомога і одяг (ст20 закону про попереднє ув’язнення).

§ 34. Підписка про невиїзд як вид запобіжного заходу, її суть, порядок обрання.

Стаття 151. Підписка про невиїзд. Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого. Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібранні від нього підписки про невиїзд.

Підписка про невиїзд є найбільш поширеним запобіжним заходом. Вона обирається у випадках, коли обставини справи свідчать про те, що мета застосування запобіжного заходу може бути досягнута і при обмеженні права обвинуваченого (підозрюваного) відлучатися з місця його постійного проживання або тимчасового знаходження. Під місцем постійного проживання обвинуваченого (підозрюваного) слід розуміти той населений пункт, в якому він за певною адресою має постійне житло, прописаний, проживає разом з сім’єю (якщо вона є). Місце тимчасового знаходження – це місце, в якому він перебуває у зв’язку з проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчанням тощо. Закон не передбачає права органу дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду при обранні підписки про невиїзд визначати місце проживання обвинуваченому (підозрюваному) на період провадження в справі. Він надає їм лише право заборонити обвинуваченому (підозрюваному) залишати місце постійного або тимчасового знаходження без їх дозволу. Дозвіл на залишення місця проживання необхідним у випадках постійного або тимчасового переїзду до іншого населеного пункту або іншої місцевості. При переїзді в межах місця проживання (в зв’язку з одержанням, наймом, обміном квартири тощо), вказаного в підписці, дозвіл не потрібен, але про зміну адреси обвинувачений (підозрюваний) повинен повідомити орган, упровадженні якого знаходиться справа. Відсутність обвинуваченого (підозрюваного) протягом тривалого часу за адресою, зазначеної в підписці, без повідомлення про це відповідного органу має розглядатися як порушення підписки. Дозвіл на постійний або тимчасовий виїзд з місця проживання або відмова в ньому оформлюються мотивованою постановою слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду. Постанова слідчого і прокурора про відмову в задоволенні клопотання може бути оскаржена обвинуваченим у загальному порядку (ст234-236 КПК). Застосування підписки про невиїзд оформлюється двома процесуальними документами: постановою (ухвалою, вироком) про обрання запобіжного заходу (ч2 ст148 КПК) і самою підпискою про невиїзд, в якій вказується місце ї дата її відібрання, прізвище, ім’я, по батькові, адреса обвинуваченого (підозрюваного), зміст зобов’язання, оголошення про наслідки його порушення. Цей документ підписують обвинувачений (підозрюваний) і особа, котра відібрала підписку. Підписка про невиїзд істотно відрізняється від письмового зобов’язання обвинуваченого повідомити про зміну свого місця перебування і з’являтися за викликом (ч3 ст148 КПК). Вона: а) є запобіжним заходом; б) може застосовуватись не тільки до обвинуваченого, а й до підозрюваного; в) суттєво обмежує право цих осіб на зміну місця проживання; г) застосовується за відповідною постановою чи ухвалою (вироком); д) може бути замінена більш суворим запобіжним заходом, тим часом як порушення зазначеного зобов’язання може потягнути лише застосування запобіжного заходу, в тому числі і підписки про невиїзд.

§ 35. Особиста порука і порука громадської організації або трудового колективу як види запобіжних заходів.

Стаття 152. Особиста порука. Особиста порука полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір'я, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, попереднього слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох. Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обраний даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладене грошове стягнення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При відмові поручителя від взятого на себе зобов’язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.

Поручителями можуть бути особи, які заслуговують довіри слідчого і суду, тобто громадяни, котрі завдяки своїм моральним якостям мають авторитет і мають змогу забезпечити належну поведінки і явку обвинуваченого за викликом зазначених органів. При необхідності слідчий і суд можуть витребувати характеристики або довідки, які містять дані про поручителів. Ці документи додаються до справи. Особиста порука застосовується тільки за клопотанням або згодою поручителів. Громадяни, котрі виявили бажанням взяти на себе відповідне зобов’язання, повинні подати про це письмові заяву слідчому або суду, які після перевірки даних про особу поручителя та їх взаємини з обвинуваченим вирішують питання про можливість застосування цього запобіжного заходу. Застосування особистої поруки оформлюється постановою (ухвалою) про обрання запобіжного заходу, яка оголошується обвинуваченому, і зобов’язанням про особисту поруку. Поручителі викликаються до слідчого або суду, їм повідомляють про суть справи (про характер злочину, роль обвинуваченого в його вчиненні, юридичну кваліфікацію, можливу міру покарання тощо) і попереджують про відповідальність, передбачену ч2 ст152 КПК. Зобов’язання підписують поручителі (спільно або кожний окремо) і особа, яка його відібрала. Поручителям повинно бути роз’яснено право відмови від поруки. Якщо поручитель або всі поручителі переконаються в тому, що вони не мають змоги гарантувати належну поведінку обвинуваченого та його явку до слідчого і суду, вони повинні негайно письмово або усно заявити про відмову від взятого на себе зобов’язання. В разі своєчасного повідомлення про відмову від поруки з поручителя знімається відповідальність за належну поведінку і явку обвинуваченого, а особиста порука заміняється іншим, при необхідності і наявності до того підстав – більш суворим запобіжним заходом.

Стаття 154. Порука громадської організації або трудового колективу. Порука громадської організації або трудового колективу полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд. Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, що віддається на поруки.

Громадська порука як запобіжний захід може бути обрана тільки в тому разі, якщо постанова про те, що дана організація або колектив ручаються за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого за викликом, була винесена повноважними зборами, а не керівним органом організації або адміністрацією разом з таким органом чи керівниками громадських організацій. Ця постанова або протокол зборів мають бути приєднані до справи. Бажано, щоб збори доручили конкретним особам виконання свого рішення. Ставити питання про поруку громадської організації чи трудового колективу можуть їх керівні органи, окремі члени організації чи колективу, сам обвинувачений, його родичі і захисник, а також слідчий, прокурор. Особи, які застосовують запобіжний захід, повинні ознайомити збори або представників організації чи колективу з характером обвинувачення. Якщо обвинувачений вибув з організації чи колективу або виявиться, що вони неспроможні забезпечити належну поведінку і явку обвинуваченого за викликом, організація або колектив зобов’язані відмовитися від поруки і повідомити про це слідчого. Він повинен негайно вирішити питання про обрання щодо обвинуваченого іншого запобіжного заходу. Громадську поруку як запобіжний захід слід відрізняти від передачі особи на поруки громадській організації чи трудовому колективу для перевиховання і виправлення, яка є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст10).

§ 36. Застава як вид запобіжного заходу.

Застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей або передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов‘язання не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ч.1 ст.154 КПК). Щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду застава може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду – судом. Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував цей захід, але він не може бути меншим: а) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років – 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 17000 грн.); б) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої – 500 мінімумів (8500 грн.); в) щодо інших осіб – 50 мінімумів (850 грн.). У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами, бо застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень (ч.2, 7 ст.154-1 КПК). При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз‘яснюються його обов‘язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю – у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується застава і що в разі невиконання нею своїх обов‘язків застава буде звернення в дохід держави. Заставодавець може відмовитися від узятих на себе зобов‘язань до виникнення підстав для такого звернення. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу. Питання про звернення застави в доход держави, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов‘язання, вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень, але його неявка без поважних причин не перешкоджає розгляду цього питання. Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи (ч.7 ст.154-1 КПК). Застава є проміжним запобіжним заходом між підпискою про невиїзд, яка в деяких випадках може бути неефективною, і взяттям під варту, коли без цього можна обійтися.

§ 37. Поняття, завдання і значення стадії порушення кримінальної справи.

Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального процесу. Суть її полягає в тому, що компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, які є підставою для відмови в порушенні справи. Своєчасне та обґрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ч.1 ст.113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозволяється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду (ч.2 ст.190 КПК). Стадія порушення кримінальної справи не зводиться тільки до відповідного процесуального акта – постанови або ухвали про її порушення чи відмову в цьому. Вона включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб законності та обґрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

§ 38. Підстави і приводи для порушення кримінальної справи та їх характеристика. Строки і порядок перевірки заяв і повідомлень про злочин. Органи і особи які вправі порушити кримінальну справу.

Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав. Приводи – це передбачені законом джерела, з яких органи, уповноважені порушити справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини. Приводу для порушення кримінальної справи: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч.1 ст.94). Цей перелік є вичерпним. Повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб мають бути в письмовій формі (ч.3 ст.95). Інші – усні чи письмові. Усні заяви заносяться до протоколу, особу повідомляють про кримінальну відповідальність за ст.177 КК. Недонесення про злочин ст.187 КК. Явка з повинною за загальним правилом пом‘якшує відповідальність (п.8 ч.1 ст.40 КК). У випадках, прямо вказаних в законі (ч.2 ст.56, ч.3 ст.170, ч.2 ст.222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи. Анонімні заяви або телефонні повідомлення не є підставою для порушення справи (але за необхідністю можуть бути перевірені). Ч.2 ст.94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Кримінальну справи слід порушувати за фактом вчинення діяння, якщо встановлено особу – справу порушують щодо цієї особи (ч.2 ст.98 КПК), прокурор чи суддя можуть прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду – мотивована постанова (ст.98-1 КПК). Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов‘язані прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або направлення заяви за належністю (ч.2 ст.97 КПК). Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних заяви, перевіряються документи, беруться пояснення у відповідних осіб (ч.4 ст.97), звертаються до відповідних організацій (ч.1 ст.66), при необхідністю органи дізнання можуть здійснювати перевірку оперативним шляхом. У невідкладних випадках – огляд місця події (ч.2 ст.190). Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень шляхом обшуків, допитів, інших слідчих дій. Якщо в заяві або повідомленні дані про злочин, справа по якій порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно перевірити наявність законного приводу для порушення справи (ч.1, 2 ст.27 КПК). За наявності приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і судді виносять постанову, а суд – ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в них приводи й підстави до порушення справи, статтю або частину статті кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування. Прокурор, як правило, направляє порушену справу для провадження попереднього слідства або дізнання, але може прийняти й до свого провадження. Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони повинні направити прокурору копію своєї постанови (ч.2 ст.100 КПК). Суддя або суд направляють порушену справу прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст.425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч.2 ст.27 КПК). Визнавши матеріали про злочини, переліченими в ст.425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ст.430 КПК). У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ч.1 ст.251 КПК). Якщо справа про злочини, перелічені в ч.1 ст.27 і ст.425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст.111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства. Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст.4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в межах своєї компетенції. Прокурор має право порушити справу про будь-який злочин. Проти адвоката – тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, генпрокурором АРК, міст Києва і Севастополя (ч.5 ст.10 ЗУ Про адвокатуру), щодо народного депутата, Уповноваженого ВР з прав людини, Голови розрахункової палати тощо – лише Генпрокурором України (ч.4 ст.27 ЗУ про статус нар.депутата, ч.3 ст.20 ЗУ про Уповноваженого ВР з прав людини, ч.2 ст.37 про розрахункову палату). Військовий прокурор – про злочини, підсудні військовим судам. Слідчі – керуючись правилами про підслідність (ст.112 КПК). Орган дізнання – в межах компетенції (ст.101 КПК). Капітани суден – щодо членів екіпажу та пасажирів у далекому плаванні. Податкова міліція про ухилення від сплати податків, обов‘язкових платежів, приховування валютної виручки. Органи безпеки – про злочини, віднесені до їх відання (ч.2 ст.112 КПК). Митні органи – про контрабанду. Начальники ВТУ, ізоляторів тощо – вчиненні в розташування таких установ. Пожежний нагляд – порушення протипожежних правил. Прикордонна охорона – порушення кордону.

§ 39. Підстави та порядок відмови в порушенні кримінальної справи. Порядок оскарження постанови про відмову у порушенні справи.

Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов‘язані прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або направлення заяви за належністю (ч.2 ст.97 КПК). Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних заяви, перевіряються документи, беруться пояснення у відповідних осіб (ч.4 ст.97), звертаються до відповідних організацій (ч.1 ст.66), при необхідністю органи дізнання можуть здійснювати перевірку оперативним шляхом. У невідкладних випадках – огляд місця події (ч.2 ст.190). За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримінальної справи (відсутність події злочину; відсутність у діянні складу злочину; скінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; наявність акту амністії; помилування особи; недосягнення особою 11-річного віку; примирення потерпілого з обвинуваченим; відсутність скарги потерпілого; смерть особи, яка вчинила злочин; наявність вироку суду по тому ж обвинуваченню; наявність не скасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи або про відмову в порушенні справи – п.1-11 ч.1 ст.6 КПК), прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації. Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою. Інтересів якої вона стосується, або її представником відповідному прокурору, а постанову прокурора – вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання її копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесла не районним, міським і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного або прирівняного до нього суду (ч.2 ст.99-1, ст.236-1 КПК). Скарга розглядається суддею одноособово не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, повідомляє прокурора і особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя: 1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу; 2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає (ст.236-2 КПК). Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч.3 ст.99-1 КПК), а прокурор - принести протест (ч.5 ст.100 КПК) або внести окреме подання (ч.1 ст.354 КПК). Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства тощо для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для адміністративного стягнення (ч.2 ст.99 КПК).

§ 40. Поняття і завдання попереднього розслідування.

За законом (ст.111 КПК) переважна більшість кримінальний справ повинна проходити стадію попереднього (досудового) розслідування. Виняток - справи приватного обвинувачення та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч.1 ст.27, ст.425 КПК), у яких попереднє розслідування провадить тільки у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати права на захист, а також коли це визнає за необхідно прокурор чи суд. Попереднє (досудове) розслідування співвідноситься з основною частиною судового розгляду - судовим слідством, бо тільки на основі доказів, розглянутих в ході судового слідства суд вирішує справу (ч.2 ст.323 КПК). Суд може не погодитися з оцінкою органів попереднього слідства зібраних ними матеріалів. Змістом даної стадії є регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання й попереднього слідства по встановленню обставин вчинення злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення, по припиненню і запобіганню вчинення злочинів. Завдання цей стадії полягають у: 1) швидкому й повному розкритті злочину та притягненні осіб, винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охороні від необґрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину; 2) вжитті заходів до відшкодування шкоди, завданої злочином; 3) виявленні причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли, і вжитті заходів до їх усунення (ст.2, 23, 23-1, 29 КПК). При цьому необхідно забезпечити охорону прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у справі. Тільки виконання завдань даної стадії є підставою для винесення органом попереднього розслідування рішення про передачу справи до наступної, вже судової стадії кримінального процесу, або ж про закінчення провадження шляхом закриття справи (ст.212 КПК). Помилки попереднього розслідування можуть призвести до судової помилки. Етапи попереднього розслідування: 1) провадження після порушення справи невідкладних та інших слідчих дій для з‘ясування події злочину та участі в ньому конкретної особи; 2) виконання процесуальних дій, пов‘язаних з притягненнях особи як обвинуваченої, пред‘явленням їй обвинувачення, її допитом, застосуванням до неї запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу (відсторонення обвинуваченого від посади тощо); 3) збирання й перевірка всіх інших необхідних доказів, які підтверджують або спростовують обвинувачення, обтяжують чи пом‘якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого; 4) виконання процесуальних дій, пов‘язаних із закінченням розслідування, із складанням відповідного підсумкового процесуального документа й належним спрямуванням справи.

§ 41. Форми попереднього розслідування. Попереднє слідство як основна форма розслідування.

Попереднє розслідування як процесуальна діяльність має дві форми, поєднані між собою завданнями і процедурою: попереднє слідство, здійснюване слідчим прокуратури, слідчими органів ВС, слідчими органів безпеки і слідчими податкової міліції (ст.102 КПК) як провідна форма, а також дізнання, яке провадиться органами дізнання, переліченими в ст.101 КПК, а фактично - призначеною начальником органу дізнання особою (оперуповноваженим карного розшуку, офіцером-дізнавачем у Збройних силах) із затвердженням ним найважливіших рішень у справі (про проведення обшуку, обрання запобіжного заходу тощо). Начальник органу дізнання має право без погодження з прокурором передати справу для подальшого провадження дізнання іншій особі або ж прийняти справу до свого провадження для забезпечення повного і об‘єктивного розслідування. Фактичні дані, одержані в будь-якій з цих форм, мають однакову доказову силу при прийнятті процесуальних рішень судом. Проте орган дізнання не має право розслідувати справи у повному обсязі із складанням підсумкового процесуального документа й передачею матеріалів справи до суду, тобто дізнання може передувати попередньому слідству, але не замінювати його. Воно закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження попереднього слідства, яка затверджується прокурором (ст.109 КПК). Згідно з ст.111 КПК попереднє слідство є обов‘язковим в усіх справах за винятком справ про злочини, перелічені в ст.425 КПК (для них існує протокольна форма досудової підготовки матеріалів), а також справ приватного обвинувачення (ч.1 ст.27 КПК), у яких попереднє слідство провадиться тільки у випадках, коли це визнають за необхідне прокурор або суд. Проте в цих справах провадження попереднього слідства є обов‘язковим, якщо злочин вчинено неповнолітнім або особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати права на захист. Для органів попереднього слідства, слідчих розслідування - це основна форма діяльності. Для органів дізнання - це лише одна, причому не основна функція (певних виняток становлять міліція, податкова міліція, а також органи безпеки, для яких відповідно до ст.2, 10 ЗУ про міліцію, ст.19, 21, 22 ЗУ про державну податкову службу в Україні та ст.2, 24 ЗУ про Службу безпеки України виявлення й розкриття злочинів є одним із основних їх завдань і обов‘язків), і ведуть вони розслідування справ про злочини, які вчиняються у сфері їх основної діяльності (органи прикордонної охорони - справи про порушення державного кордону, пожежного нагляду - порушення протипожежних правил тощо). Слідчим надається ширше коло повноважень по розслідуванню злочинів, у тому числі таке, як давати доручення органам дізнання. Суб‘єкти права на розслідування злочинів: начальник слідчого підрозділу (відділення, відділу, управління), яки має право брати участь у провадженні попереднього слідства та особисто провадити попереднє слідство в повному обсязі, користуючись при цьому повноваженнями слідчого (ч.2 ст.114-1 КПК), і прокурор, який має право брати участь у провадженні попереднього слідства й дізнання, виконуючи як окремі слідчі дії, так і проводячи розслідування в повному обсязі в будь-якій справі (п.5 ч.1 ст.227 КПК). Ніякі інші особи (співробітники приватних розшукних бюро, детективних служб тощо) правом розслідування злочинів не наділені.

§ 42. Органи дізнання. Порядок дізнання. Строки проведення.

Дізнання може становити лише початковий етап розслідування, причому лише тоді, коли слідчий внаслідок певних поважних причин (хвороба, відрядження, виконання нагальних слідчих дій в інших справах тощо) відразу не розслідує дану справу. Діяльність органу дізнання відповідно до ст.104 КПК розрізняється залежно від того, чи є злочин, який підлягає розслідуванню, тяжким. У разі порушення органом дізнання справи про тяжких злочин він провадить невідкладні слідчі дії для виявлення і закріплення слідів злочину. Невідкладними є такі слідчі дії, зволікання з проведенням яких може завдати може завдати шкоди виконанню завдань розслідування, призвести до втрати певних доказів, від чого розкриття злочину може ускладнитися або стати взагалі неможливим. Ст.101. Органи дізнання. Органами дізнання є: 1) міліція; 1-1) податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов‘язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки; 2) органи безпеки у справах, віднесених законом до їх відання; 3) командири військових частин, з‘єднань, начальники військових установ - у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов‘язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв‘язку з виконанням службових обов‘язків або в розташуванні частини, з‘єднання, установи; 4) митні органи - в справах про контрабанду; 5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ; 6) органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил; 7) органи охорони державного кордону - у справах про порушення державного кордону; 8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні. Ст.103. Повноваження органів дізнання. На органи дізнання покладається вжиття необхідних опертивно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора. Ст.104. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах. За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановленої особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених ч.1 ст.108 КПК, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження. У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов‘язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених ч.2 ст.108 (дізнання провадиться не більше 10 днів з моменту порушення справи). Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки. Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов‘язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій. / Невідкладною може виявитися будь-яка слідча дія, напр.: огляд місця події; обшук; виїмка; затримання і допит підозрюваного; допит свідка, який тимчасово перебуває у населеному пункті, де провадиться попереднє розслідування; допит потерпілого, стан здоров‘я якого погіршується; призначення експертизи, пов‘язаної з дослідженням об‘єктів, зокрема продуктів, що швидко псуються і через певний час стануть непридатними для дослідження; відтворення обстановки та обставин події у справі про викрадення особистого майна з будинку, який підлягає знесенню чи передачі дипломатичному представництву іноземної держави. Остаточно вирішити питання про наявність підстав для притягнення особи як обвинуваченого й винести постанову про це може лише слідчий після передачі йому справи органом дізнання. Одночасно з провадженням слідчих дій орган дізнання, насамперед міліція, може вживати оперативно-розшукових заходів щодо виявлення відомостей, які можуть бути використані як докази причетності до вчинення злочину. Строки дізнання (ст.108) - не більше 10 днів з моменту порушення справи про тяжкий злочин і не більше 10 днів з моменту з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин - у справах про злочини, що не є тяжкими. Орган дізнання зобов‘язаний після закінчення зазначеного строку передати справу через прокурора попереднього слідства навіть у тому разі, коли він не встиг виконати всі невідкладні слідчі дії. Слідчий, якому підслідна ця справа, має право, а за письмовою вказівкою прокурора чи начальника слідчого відділу зобов‘язаний, не чекаючи закінчення 10-денного строку та виконання органом дізнання всіх невідкладних слідчих дій, прийняти справу до свого провадження. Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх результат. Після прийняття слідчим справи до свого провадження орган дізнання зобов‘язаний і далі виконувати за його дорученням не лише оперативно-розшукові, а й слідчі дії (ст.104, 108, ч.3 ст.114 КПК). Виняток із строків - капітан далекого плавання має право затримати підозрювану особу до передачі її у першому порту України (ст.67 Кодексу торговельного мореплавства).

§ 43. Органи попереднього слідства. Підслідність кримінальних справ.

Ст.102. Органи попереднього слідства. Органами попереднього слідства є слідчі прокурори, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки. / Підслідність кримінальних справ - це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання того чи іншого органу розслідування. Підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами попереднього розслідування. 5 видів підслідності: предметна (родова), персональна, альтернативна, за зв‘язком справ і територіальна (місцева). Предметна підслідність : орган, який буде розслідувати справу, визначається за характером вчиненого злочину, його кваліфікацією. Так розмежовується компетенція в частині розслідування між різними органами попереднього слідства: слідчими прокуратури, органів ВС та безпеки, податкової міліції (ч.1, 2 і 4 ст.112 КПК). Слідчі прокуратури, в т.ч. військової, мають право провадити розслідування у справах про будь-які злочини. Виключна компетенція слідчих прокуратури - злочини проти держави, пропаганда війни (ст.63 КК), порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності чи ставлення до релігії (ст.66 КК), бандитизм (ст.69 КК), дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ (ст.69-1 КК); усі справи про вбивство, зґвалтування та більшість інших злочинів проти життя, здоров‘я, свободи та гідності особи, проти політичних і трудових прав громадян; усі військові злочини, за винятком передбачених п."а", "б", "в" ст.253 КК. Слідчим органам ВС підслідна більшість справ про злочини проти власності, громадської безпеки, громадського порядку й народного здоров‘я (крадіжки, грабежі, розбійні напади, автотранспортні злочини тощо), про деякі злочин проти держави (напр.: пошкодження шляхів сполучення і ТЗ ст.78 КК, виготовлення та збут підроблених грошей чи цінних паперів ст.79 КК). Злочини, передбачені ст.80-1 (приховування валютної виручки), ч.2 і3 ст.148-2 (ухилення від сплати податків) КК - попереднє слідство провадиться слідчими податкової міліції (ч.4 ст.112 КПК). Слідчі органи безпеки розслідують справи про особливо небезпечні злочини проти держави, а також розголошення державної таємниці (ст.67 КК), контрабанду (ст.70 КК), масові безпорядки (ст.71 КК) тощо. Персональна підслідність визначається суб‘єктом злочину: всі справи про злочини, вчинені неповнолітніми, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, повинні розслідуватись слідчими органів ВС, а всі справи про злочини, вчинені військовослужбовцями тощо - слідчими військової прокуратури. Альтернативна підслідність (ч.3 ст.112 КПК) означає, що справа розслідується тим органом попереднього слідства, який порушив кримінальну справу. Вичерпний перелік таких справ: справи про порушення правил про валютні операції (ч.2 ст.80 КК), приховування валютної виручки (ст.80-1 КК), порушення законодавства України про бюджетну систему (ст.80-3 КК), видання нормативних актів, які змінюють доходи й видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст.80-4 КК), розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати, зловживання посадовим станом (ст.84 КК), розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах (ст.86-1 КК). Підслідність за зв‘язком справ застосовується тоді, коли розслідування однієї справи пов‘язане з розслідуванням іншої. Поєднання з альтернативною підслідністю (ч.3 ст.112 КПК): якщо під час розслідування справ про злочини, передбачені ч.2 ст.80, ст.80-1, 80-3, 80-4 і 86 КК, будуть встановлені посадові злочини (зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень, одержання хабара, провокація хабара, посадовий підлог), пов‘язані із злочинами, за якими порушена справа, то розслідуються вони органом попереднього слідства, який порушив кримінальну справу. Ч.5 ст.112 КПК, справи про акті злочини, як недонесення про злочини проти держави та інші злочини, що характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпечності, їх приховуванням (ст.186, 187 КК), завідомо неправдиві показання (ст.178 КК) або відмова свідка від дачі показань, або експерта чи перекладача від виконання покладених на нього обов‘язків (ст.179 КК) перешкоджання явці свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від дачі показань чи висновку, підкуп цих осіб або погроза помстою за раніше дані показання чи висновок (ст.180 КК), утаювання майна, що підлягає конфіскації, або утаювання чи розтрата майна, на яке накладено арешт або яке описано (ст.182 КК), розголошення даних попереднього слідства або дізнання (ст.181 КК), розслідуються слідчим органом, якому підслідна основна справа. Підслідність за зв‘язком справ стосовно слідчих податкової міліції (ч.4 ст.112 КПК): якщо під час розслідування справ про злочини передбачені ст.80-1, ч.2 і3 ст.148-2 КК, будуть встановлені злочини, передбачені ст.84 (розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживанням посадовим становищем), 86-1 (розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах), 87 (спричинення майнової шкоди обману або зловживання довір‘ям), 148 (заняття забороненими видами підприємницької діяльності), 148-3 (порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю), 148-4 (фіктивне підприємництво), 148-5 (шахрайство з фінансовими ресурсами), 153-1 (незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору), 156-3 (фіктивне банкрутство), 165 (зловживання владою або посадовим становищем), 166 (перевищення влади або посадових повноважень), 167 (халатність), 168 (одержання хабара), 169 (посередництво в хабарництві), 170 (дача хабара), 171 (провокація хабара), 172 (посадовий підлог), 194 (підробка документів, штампів і печаток, збут їх та використання підроблених документів), пов‘язані зі злочинами, за якими порушено справу, вони розслідуються слідчими податкової міліції. В поєднанні з предметною та персональною підслідністю: при розслідуванні кримінальної справи, в якій в одне провадження об‘єднані справи за об‘єктом або за суб‘єктом злочину (ч.1 ст.26 КПК). Територіальна підслідність визначає, слідчий якого саме адміністративного району повинен розслідувати дану кримінальну справу - розподіл справ між одноіменними ланками органів розслідування. Ст.116 КПК - попереднє розслідування провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце вчинення невідоме - за місцем виявлення, перебування підозрюваного, обвинуваченого, або ж за місцем перебування більшості свідків. Слідчий, встановивши, що справа йому не підслідна, зобов‘язаний провести всі невідкладні слідчі дії й передати справу прокурору для направлення за підслідністю, склавши про це мотивовану постанову. Спори про підслідність справ між органами розслідування вирішуються відповідними прокурорами (ст.117 КПК).

§ 44. Строки попереднього слідства. Порядок їх продовження.

Попереднє слідство якимось остаточним, крайнім строком не обмежене. Вона має провадитись доти, доки не будуть належним чином дослідженні обставини, що входять до предмета доказування в даній справі водночас розслідування має провадитись швидко, щоб своєчасно виявити й закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Згідно зі ст.120 КПК попереднє слідство у кримінальній справі повинно бути закінчено протягом 2 місяців. До цього строку входить час з дня порушення кримінальної справи до дня направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до складання постанови про закриття кримінально ї справи чи постанови про зупинення провадження попереднього слідства. У разі неможливості закінчити розслідування в цей строк внаслідок великого обсягу справи, її складності його може продовжити районний, міський прокурор, військовий прокурор гарнізону та прирівняний до них прокурор - до 3 місяців, а в особливо складних справах - прокурор АРК , області, міст Києва і Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) і прирівняний до них прокурор або їх заступники - на необхідний, на їхню думку, строк одноразово чи неодноразово, виходячи з конкретних обставин справи, але не більш ніж до 6 місяців. Генеральний прокурор України, його заступники не обмежені законом у своїх повноваженнях на продовження строку попереднього слідства. Ці ж прокурори продовжують строки попереднього слідства у справах, нагляд за законністю провадження у яких здійснюють: при розслідуванні справ слідчими апарату Генеральної прокуратури або слідчими чи оперативно-слідчими групами, створеними за їх рішенням, а також при одночасному продовженні строків попереднього слідства і тримання обвинуваченого під вартою більш як 6 місяців. Викладені правила продовження строків попереднього слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, яка вчинила злочин. Тут перебіг строку попереднього слідства починається з дня встановлення особи. При продовженні строків не враховується час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами закінченого слідства, а також час знаходження справи в суді. Від продовження строку попереднього слідства слід відрізняти встановлення строку додаткового слідства. У разі повернення справи судом для провадження додаткового слідства, а також відновлення закритої справи прокурором строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з дня прийняття слідчим справи до свого провадження. При необхідності дальше продовження строків попереднього слідства відбувається в загальному порядку (ч.4 ст.120 КПК, тобто відповідно на 1 або 3 місяці).Обчислення строків (ст.89 КПК). Перед закінченням встановленого законом (продовженого відповідним компетентним прокурором) строку попереднього слідства слідчий повинен винести постанову про порушення клопотання про продовження строку попереднього слідства. Постанова слідчого з клопотанням про продовження строку попереднього слідства подається компетентному прокурору заздалегідь, щоб той мав можливість розглянути й вирішити клопотання до закінчення строку, встановленого законом або раніше продовженого даним або нижчестоящим прокурором, при необхідності - після ознайомлення з матеріалами справи і з викликом слідчого. Зміст постанови - ст.130 КПК. Така постанова підписується слідчим, прокурором, який здійснює нагляд, начальником УВС або його заступником (у справах слідчих органів ВС) і подається до прокуратури області за 10 днів до закінчення строку слідства. Така постанова перед Генеральним прокурором підписується ще й прокурором області і подається до Генеральної прокуратури не пізніше як за 15 днів до закінчення строку, а в слідче управління МВС - за 20 днів. При об‘єднанні кількох кримінальних справ в одному провадженні строк слідства по об‘єднаній справі належить відлічувати з дня порушення справи, розслідування якої почалося раніше. У виділеній кримінальній справі: а) з дня виділення в окреме провадження справи, не пов‘язаної з основною при одночасному прийнятті; б) при недоцільності розслідування в одному провадженні - з дня порушення основної справи, напр. щодо неповнолітнього (ст.439 КПК), при ухиленні від слідства або тяжкої хвороби (ст.206.КПК).

§ 45. Порядок виклику і допиту свідків, потерпілих.

Свідок викликається до слідчого повісткою (вручається під розписку свідкові або, коли він відсутній, дорослим членам його сім‘ї, ЖЄК, виконкому, на роботі), телеграмою, особисто запрошений слідчим. У повістки: хто викликається, коди і до кого, день і час, наслідки неявки за ст.70,71 КПК (ст.166 КПК). Розписка про вручення повертається слідчому. В разі неявки з неповажних причин слідчий може застосувати привід через органи міліції, про що складає мотивовану постанову. Привід виконується органами ВС за місцем фактичного проживання особи відповідно до міждержавних угод (Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, затв. Наказом МВС України від 23.12.95 №864). Постанова про привід розглядається начальником органу ВС чи його заступником. Особі працівник міліції оголошує постанову, в разі згоди добровільно прибути бере розписку, в разі непокори - протокол (акт), хвороба тощо - відповідна довідка додається. Повідомляється орган, що виніс постанову, можуть застосовуватися заходи адміністративного стягнення (ст.185 КпАП). Допитується свідок за місцем провадження попереднього слідства або за місцем його перебування (лікарня, дім, робота, навчання тощо) в разі хвороби, малолітства, негайний допит тощо. Свідок допитується у відсутності інших свідків, слідчі вживають заходів, щоб свідки не могли спілкуватися між собою (викликають в різний час). Слідчий має приготуватись до допиту: вивчити матеріали справи, підготувати необхідну літературу, вибрати тактику допиту, визначити обставини, які необхідно з‘ясувати під час допиту, скласти план допиту тощо. Перед допитом встановлюють особу свідка, повідомляє по якій справі його викликано, роз‘яснює обов‘язки, попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за неправдиві показання (ст.178, 179 КК), з‘ясовує стосунки з обвинуваченим (підозрюваним) та потерпілим, роз‘яснює право не давати показань щодо себе, членів сім‘ї, близьких родичів (ч.1 ст.63 КУ) і пропонує розповісти про обставини, із-за яких його викликано (ст.167 КПК). Після вільної розповіді свідок відповідає на запитання слідчого. Запитання, вироблені практикою: 1) доповнюючі (про обставини, про які свідок забув розповісти); 2) уточнюючі (деталізація окремих фактів); 3) нагадуючі (щоб допомогти відновити в пам‘яті забуті події і факти); 4) контрольні (перевірка правильності інформації). Заборонено домагатися показань свідка шляхом насильства, погроз, обману, інших незаконних заходів (ч.3 ст.22 КПК). Якщо свідок не володіє мовою - участь перекладача (ст.19 КПК), якщо німий - участь особи, яка його розуміє (ст.169 КПК). Дипломатичні представники можуть відмовити давати показання, і не повинні являтися в слідчі органи, якщо вони бажають давати показання. Консульські посадові особи і глави представництв відмовитися давати показання не можуть, крім випадків щодо інформації, пов‘язаної з їх службовими обов‘язками, але не несуть відповідальності за відмову давати показання. Протокол допиту свідка має відповідати вимогам ст.85 КПК (ст.170 КПК): анкетні дані свідка, відомості про стосунки з обвинуваченим і потерпілим, роз‘яснення прав і обов‘язків, попереджання про кримінальну відповідальність з підписом свідка. Показання викладаються від першої особи послідовно, інші засоби фіксації додаються до протоколу. Свідок може сам написати показання в присутності слідчого. Слідчий має ознайомити свідка з його показаннями, особи, що були присутні при допиті, можуть попросити внести зміни та поправки до показань, які заноситься до протоколу. Протокол підписують свідок, слідчій, особи, що були присутні про допиті, свідок і перекладач підписують кожну сторінку окремо.

Виклик і допит потерпілого провадиться за правилами виклику і допиту свідка з деякими відмінностями. Перед початком допиту від попереджається слідчим тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за т.с178 КК і з‘ясовуються стосунки потерпілого лише обвинуваченим або підозрюваним (ст.171 КПК). Слідчий і орган дізнання повинні гарантувати безпеку свідка і потерпілого. Якщо є дані. Що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров‘ю, житлу і майну, орган дізнання чи слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, або прокурор виносить мотивовану постанову про застосування заходів безпека. Ці заходи застосовуються також щодо членів сім‘ї та близьких родичів свідка і потерпілого. Орган дізнання, слідчий, прокурор зобов‘язані вжити заходів до встановлення винних у цьому осіб і притягнення їх до відповідальності (ст.2, 20, 22 ЗУ "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві"). Свідок і потерпілий мають право на відшкодування їм витрат, пов‘язаних із явкою за викликом до органу дізнання, попереднього слідства з коштів цих органів (ст..92 КПК).

§ 46. Особливості виклику і допиту неповнолітніх свідків та потерпілих.

Привід неповнолітнього до 16 років провадиться з повідомленням його батьків (піклувальників), якщо інше не обумовлене в постанові (ухвалі) про привід (п.3,4,6,8,10,11,13,14 Інструкції). Особливості виклику неповнолітнього свідка ст.166, 168 КПК. Неповнолітній викликається через законних представників, якщо вони не заінтересовані в наслідках вирішення справи (повідомлення про виклик надсилається законним представникам). Такий свідок не попереджається про кримінальну відповідальність за ст.178, 179 КК, йому лише роз‘яснюються обов‘язок говорити правду, а також право не давати показань щодо себе та близьких за ч.1 ст.63 КУ. Допит свідка до 14 років, а іноді і до 16 років провадиться за правилами допиту дорослих, але у присутності педагога, батьків, лікаря коли необхідно, інших законних представників. Всім роз‘яснюється їх обов‘язок бути при допиті та право викласти зауваження на дії слідчого у зв‘язку з допитом, які заносяться до протоколу, право ставити запитання свідкові, які слідчий може відвести, але вони заносяться до протоколу.

§ 47. Обшук майна, його мета, підстави, види і порядок проведення.

Обшук - це слідча дія, яка проводиться тоді, коли слідчий має достатні підстави вважати, що знаряддя вчинення злочину, речі і цінності, набуті злочинним шляхом, а також інші предметі і документи, що мають значення для встановлення істини для встановлення істини у справі, заховані у певному приміщенні або місці чи у якої-небудь особи, а також коли він має достатні дані про те, що у певному приміщенні або місці переховується особа, яка вчинила злочин (ст.177 КПК), або там знаходиться труп. Достатні підстави - це відомості з показань свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, в протоколах слідчих дій (напр., протокол огляду місця події), заявах громадян, або одержані в ході оперативно-розшукової діяльності. Це засіб збирання нових та перевірки наявних доказів. При обшуку предмети і документи розшукуються і вилучаються, може проводитись і щодо предметів, які точно не відомі слідчому. Обшук поділяється на три види: обшук приміщення (жилих будинків, квартир; службових і виробничих приміщень підприємств, установ, організацій; комор, сараїв, погребів та інших сховищ), обшук місцевості (саду, городу, подвір‘я, ділянок лісу, поля тощо) та обшук особи (особистий обшук). Обшук за загальним правилом проводиться лише за постановою слідчого і тільки із санкції прокурора, який безпосередньо здійснює нагляд за розслідуванням, або його заступника. КУ передбачає, що існуючий порядок проведення обшуку житла або іншого володіння особи зберігатиметься не більше як протягом п‘яти років після набуття нею чинності. Після цього проведення такого обшуку буде можливим лише за мотивованим рішенням суду (ст.30, п.13 розділу ХУ КУ). При певних, передбачених чинним законом умовах проведення обшуку можливо: а) без санкції прокурора (лише за постановою слідчого: у невідкладних випадках, коли є відомості, що заінтересовані особи можуть знищити або пошкодити предмети чи документи, що можуть бути джерелами доказів - протягом доби слідчий зобов‘язаний повідомити прокурора. В разі незаконності дій слідчого - кримінальна відповідальність за ст.130 КК); б) без постанови слідчого (три випадки: 1. При затримані особи за підозрою у вчиненні злочину, 2. При взятті особи під варту, 3. При наявності достатніх підстав вважати, що особа, перебуваючи в приміщені або в іншому місці, де проводиться обшук або виїмка, ховає при собі предмети чи документи, які мають значення для справи (ч.2 ст.184 КПК). В інтересах успішного проведення обшуку слідчий, згідно ч.3 ст.193 КПК, має право заборонити особам, які перебувають у приміщенні або зайшли туди під час обшуку чи виїмки, виходити з цього приміщення і спілкуватися між собою або з іншими особами до закінчення їх проведення. Звичайний порядок обшуку - ч.1 ст.184 КПК. Обшук повинен проводитись вдень, а вночі як виняток, коли можливе знищення, приховування або переховування розшукуваних предметів, або коли особа, яка вчинила злочин, може втекти (ст.180 КПК).

При обшуку і виїмці обов‘язкова присутність двох понятих і особи, у якої провадиться обшук чи виїмка або дорослих членів сім‘ї чи представника ЖЕО чи місцевої Ради нардепів (ст.181 КПК). У разі необхідності залучають спеціаліста, працівника ОВС - для подання організаційної чи технічної допомоги, свідка, потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного - для впізнання і відбору предметів і документів, які розшукуються і підлягають вилученню. Перед початком слідчий зобов‘язаний пред‘явити постанову і запропонувати добровільно видати зазначені в постанові предмети і документи. Обшукуваним, понятим та відповідним представникам слід роз‘яснити їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити з приводу цих дій заяви, які підлягають занесенню до протоколу (ст.181 КПК). Проводячи обшук слідчий має відкривати замки, приміщення, але повинен уникати зайвих пошкоджень дверей, замків, предметів (ст.183 КПК). При обшуку і виїмці можуть бути вилучені тільки предмети і документи, які мають значення для справи, і також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна. Предмети та документи, вилучені законом з обігу (зброя, не яку немає дозволу, вибухівка, сильнодіючі отруйні речовини тощо), підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи. Всі вилучені предмети і документи слідчий повинен пред‘явити понятим та іншим присутнім та перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього описі із зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути а місці обшуку або виїмки упаковані й опечатані (ст.186 КПК). Другий примірник протоколу та опису вручається обшукуваному (представнику). За наявності зауважень на неправильні дії під час обшуку (виїмки) не пізніше двох днів слідчий повідомляє прокурора, який здійснює нагляд (ст.189 КПК). Протокол обшуку (виїмки) стануть джерелами доказів тільки в тому разі, коли буде додержано процесуальний порядок провадження цих слідчих дій, а самі вони оформлені відповідно до вимог ст.85, 188 КПК.

Ст.27 ЗУ "Про статус народного депутата" - не допускається обшук, огляд речей, приміщення депутата. П.13 ст.13 ЗУ "Про статус суддів" - обшук чи виїмка в житлі судді чи службовому приміщенні, особистий обшук судді, огляд чи виїмка його речей - тільки з санкції Генерального прокурора. Ч.3 ст.20 ЗУ "Про Уповноваженого ВР з прав людини" - не може бути підданий обшуку без згоди ВР. Ч.2 ст.10 ЗУ "Про адвокатуру" - документи, пов‘язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню.

§ 48. Пред’явлення для впізнання осіб і предметів.

Пред‘явлення для впізнання (ст.174, 175 КПК) є слідчою дією, суть якої полягає в пред‘явленні раніше допитаному свідку, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому людини, предмета, тварини, трупа або його частини з метою встановлення його тотожності, схожості або відмінності з об‘єктом, який особа, що впізнає, сприймала раніше у зв‘язку з обставинами події, яка розслідується, тобто змістом його є ідентифікація об‘єкта. Провадиться в тому разі, коли допитуваний заявляє, що може впізнати особи чи предмет, які він спостерігав і пам‘ятає їх відмінні ознаки. Найчастіше впізнання здійснюється шляхом зорових почуттів, хоча є випадки впізнання і за ознаками усної мови, запаху, смаку. Обов‘язковими умовами пред‘явлення особи для впізнання є: 1) попередній допит особи, яка впізнає, про зовнішній вигляд і прикмети і прикмети особи, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу; 2) обов‘язкова присутність двох понятих, які засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям, перед пред‘явленням їм роз‘яснюють права і обов‘язки; 3) особа пред‘являється для впізнання разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності і в одязі; 4) безпосередньо перед пред‘явленням особи й обов‘язково у відсутності впізнаючого їй пропонуються зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред‘являються, щоб забезпечити достовірність впізнання, виключити можливість інформування впізнаючого про місце, де розташувалася особа, що пред‘являється для впізнання; 5) якщо особа пред‘являється свідку чи потерпілому, вони попереджаються перед початком пред‘явлення про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок - ще й про відмову від дачі показань; 6) роз‘яснюються понятим та іншим учасникам їх права робити зауваження з приводу дій слідчого, які підлягають занесенню до протоколу. Виконавши ці умови, слідчий пропонує впізнаючому показати особу, про яку він давав показання на допиті. Якщо він впізнав когось із пред‘явлених осіб, слідчий пропонує пояснити, за якими саме ознаками він її впізнав. На прохання впізнаючого слідчий просить осіб, що пред‘являються зробити жест, встати, сісти, пройтись тощо. Як і при допиті заборонено ставити навідні запитання, які підказують певну відповідь. ЗУ "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" ст.15 - з метою забезпечення конфіденційності даних про особу, яка впізнає, можливо проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. У разі неможливості пред‘явлення самої особи (померла, тяжко хвора, невідоме місце перебування) її впізнання може проводитися за фотознімками в кількості не менше трьох, для цього виготовляється фототаблиця як додаток до протоколу пред‘явлення: наклеюють фотознімки на окремі аркуші, нумерують, скріплюють печаткою. Слідчий повинен знати осіб, що пред‘являються як безпосередньо так і за фотографіями. Згідно ст.175 предмет, що підлягає впізнанню, пред‘являється впізнаючому серед інших однорідних предметів, тобто інших предметів має бути не менше двох. Під час попереднього допиту особи, яка впізнаватиме, необхідно з‘ясувати вид і найменування речі, колір, наявність дефектів та інші особливості, а якщо це відомо особі, то і марку та розмір речі. Якщо у допитуваного зберігся паспорт або інший документ на цю річ, предмет, які розшукуються, то його слід вилучити. Тварини пред‘являються за такими ж правилами, як і предмети. Не пред‘являються для впізнання предмети, які існують в єдиному примірнику, неповторні, наприклад картини художника, або ж не виділяються зовсім серед інших предметів, напр., цукор-пісок, зерно, нові речі серійного виробництва. Про пред‘явлення для впізнання складається протокол, у якому зазначаються: відомості про особи, що впізнає, попередження свідка або потерпілого про кримінальну відповідальність, дані про осіб і предмети, які пред‘являються для впізнання, і докладно викладаються ознаки, за якими впізнаючий упізнав би особу або предмет. Протокол підписують всі особи, які брали участь у провадженні впізнання, поняті і слідчий. До нього додаються фотознімки, а також матеріали звуко- і відеозапису. Для впізнання може бути пред‘явлено також труп (або його частини), зокрема у справі, порушеній за фактом виявлення трупа невідомого з ознаками насильницької смерті. Труп пред‘являється для впізнання як на місці його виявлення, так і в морзі, його впізнання може провадитись і окремо від інших трупів, для усунення змін трупа (із-за трупних явищ або пошкодження під час вчинення злочину) може проводитись "туалет" або реставрація трупа за допомогою судового медика. Протокол пред‘явлення трупа для впізнання повинен оформлятися з додержанням вимог ст.176 КПК.

§ 49. Огляд, освідування, відтворення обстановки та обставин злочину.

Ст.190 КПК: огляд - це слідча дія, яка проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з‘ясування обстановки злочину, а також інших обставин, що мають значення для справи. Слідчий може провести огляд місцевості, приміщення, предметів і документів, тварин, трупа. Закон не вимагає від слідчого винесення постанови про проведення огляду. Згідно п.13 розділу ХУ КУ протягом п‘яти років після набуття чинності КУ збережеться існуючий порядок проведення огляду житла або іншого володіння особи, після цього він буде можливим не інакше як за мотивованим рішенням суду (ст.31 КУ). Огляд може бути первинним, повторним і додатковим (коли первинний проведений з порушеннями або поверхово, або необхідно додатково оглянути). Під час огляду предмети, обставини тощо сприймаються особами, що оглядають, за допомогою органів зору, слуху, дотику, нюху тощо, а також фіксується будь-якими технічними засобами (зйомка, запис, вимірювання приладами тощо), застосовуються хімічні реактиви, що є в слідчому портфелі. Для участі можуть запросити спеціаліста (медика, патологоанатома, автотехніка, кінооператора, фармацевта тощо), йому зобов‘язані подавати допомогу в огляді також органи міліції. За ст.191 КПК огляд повинен проводитись вдень, крім невідкладних випадків (автотранспортні події, виявлення трупа, швидке псування об‘єктів тощо). При огляді обов‘язково повинні бути присутні принаймні двоє понятих. Послідовність провадження огляду визначається слідчим у залежності від того, що оглядається. Так, огляд місця події повинен походити статичну та динамічну стадії: спочатку все місце події і всі предмети і труп оглядаються і фіксуються у тому вигляді в якому вони постали перед слідчим, без їх переміщення (їх стан, розташування, розміри тощо), а коли всі параметри зафіксовано, об‘єкти пересування, розглядаються, фотографуються, описуються окремо, виявляються при цьому ще якісь особливості, сліди, що мають значення для справи. Перед початком слідчий роз‘яснює понятим їх обов‘язок бути присутнім при всіх діях слідчого і засвідчити своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям, а спеціалісту - обов‘язок своїми знаннями сприяти у виявленні і закріпленні доказів, давати пояснення з приводу спеціальних знань, роз‘яснює всім особам, що беруть участь в огляді, робити зауваження з приводу огляду, які підлягають обов‘язковому занесенню до протоколу (ст.127, 128-1 КПК). Огляд предметів, вилучених під час огляду місця події, обшуку чи виїмці, проводять на місці, а в разі не можливості - у місці провадження справи (у кабінеті слідчого). Огляд трупа завжди за участю спеціаліста (судово-медичного експерта). При необхідності огляду похованого трупа виникає проводиться його ексгумація (виймання з місця поховання) - тільки на підстави постанови слідчого, затвердженої прокурором. Труп виймають в присутності слідчого, судмедексперта і двох понятих, про це складається протокол, його підписують всі присутні особи, про огляд складається окремий протокол. Протокол огляду складається з вступної (місце і дата, час початку і закінчення огляду, посада, класний чин чи звання слідчого, поняті, інші учасник, роз‘яснення прав і обов‘язків, статті КПК, згідно з якими проводився огляд і складався протокол), описової (відомості про об‘єкт огляду, місцезнаходження, особливості, сліди, застосовані технічні засоби) і заключної (що додається до протоколу, зауваження) частин, підписують протокол слідчий та всі особи, що брали участь. Можуть додаватися плани, схеми, креслення, касети, фонограми тощо. Вилучені предмети правильно упаковуються й опечатуються, на бірці вказується: найменування справи, назва предмета, місце і дата вилучення, посада і прізвище слідчого, підписи його і понятих. У протоколі зазначається вид печатки (пластилінова, сургучна) і текст відтиску печатки.

Освідування (ст.193 КПК) передбачає два види: слідче (проводить слідчий) і медичне (проводить судмедексперт або лікар). Полягає в огляді тіла живої людини з метою виявити або засвідчити наявність у неї особливих прикмет (родимі плями, татуювання, шрами, рубці, відсутність певних частин тіла, сліди хвороб тощо), а також слідів злочину (синці, тілесні ушкодження, плями крові, сліди виділень: слини, сперми, тощо). Підстава - наявність зафіксованих у протоколах допиту, інших матеріалах справи, протоколах даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети або сліди злочину, виявлення чи засвідчення яких має значення для вирішення кримінальної справи, встановлення осіб, що вчинили злочин. Освідуванню можуть бути піддані обвинувачений, підозрюваний, потерпілий і свідок (ст.193 КПК). Про провадження слідчого освідування слідчий виносить постанову з вимогами ст.130 КПК, в якій крім того коротко викладаються обставини, що зумовили проведення освідування, зазначається, хто підлягає освідуванню, постанова оголошується особі, яка підлягає освідуванню. Освідування не повинно бути пов‘язано з приниженням людської гідності осіб, які беруть у ньому участь. Освідування проводиться в примусовому (за клопотанням потерпілого чи обвинуваченого) та добровільному порядку. Поняті (і лікар) можуть бути залучені до освідування, якщо це визнає за необхідне слідчий (ч.2 ст.127 КПК). Їм роз‘яснюється їх право бути присутнім при всіх слідчих діях і обов‘язок засвідчити підписами в протоколі факт проведення освідування і його результати, обов‘язки спеціаліста ст.128-1 КПК. Всім роз‘яснюється право робити зауваження з приводу освідування та правильності його фіксації у протоколі, які підлягають обов‘язковому занесенню до протоколу. Коли це пов‘язано з оголенням особи, слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освідуванні особи іншої статі. Освідування повинно бути доручено співробітнику такої ж статі. Про результати складається протокол: час, місце освідування, освідувана особа, поняті, спеціаліст, результати, зауваження. Підписують: слідчий, освідуваний, спеціаліст, поняті. Медичне освідування проводиться у тому разі, коли для його потрібні спеціальні знання в галузі медицини - виявлення подряпин на тілі, укусів зубів, плям крові, слідів хірургічних операцій. Слідчий дає письмове доручення судмедексперту або лікарю, і ті про результати освідування складають відповідно судово-медичний акт або довідку.

Мета відтворення обстановки й обставин події (ст.194 КПК) - перевірка й уточнення результатів допиту або даних, отриманих при провадженні інших слідчих дій. Слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а при необхідності за участю спеціаліста, свідка, потерпілого, обвинуваченого (підозрюваного) відтворити обстановку й умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. Включає в себе і слідчий експеримент, і перевірку показань на місці без проведення експериментальних дій, у перевірці зібраних доказів, одержанні нових, виявлені причин і умов, які сприяли вчиненню злочину. Проводиться в умовах, максимально наближених до подій, при необхідності - неодноразово. Понятих не менше двох (кількість в залежності від складності відтворення). Відтворення не повинно бути пов‘язано з приниженням людської гідності осіб, які беруть у ньому участь, і бути безпечним для їх здоров‘я (ч.2 ст.194 КПК). Крім загальної інформації у протоколі зазначаються умови, в яких було відтворення, експериментальні дії, хто їх проводив. Їх кількість і результати, зауваження учасників (право робити зауваження роз'яснюють спочатку, як і права, обов‘язки, кримінальну відповідальність) підписують всі особи, що брали участь. Якщо слідчий робив заміри, фотографував, складав схеми, креслення, застосовував зйомку - відповідні матеріали додаються до протоколу (ст.195 КПК).

§ 50. Виїмка, її мета та порядок проведення.

Виїмка як самостійна слідча дія проводиться в тих випадках, коли слідчий має точні дані про те, що предмети або документи які мають значення для справи, знаходяться у певної особи або в певному місці (ч.1 ст.178 КПК). Це засіб збирання нових та перевірки наявних доказів. При виїмці предмети і документи вилучаються, може проводитись тільки щодо предметів і документів, які точно відомі слідчому, які знаходяться у конкретному місці у конкретній особи. Виїмка, за загальним правилом, проводиться за постановою слідчого. Санкція прокурора або його заступника необхідна для проведення виїмки документів, які становлять державну таємницю (ст.178 КПК). Для накладення арешту і виїмки кореспонденції в поштово-телеграфних установах (ст.187 КПК) слідчий має одержати дозвіл суду (постанову судді) (ст.31 КУ), що разом з вимогою закону про виїмку цієї кореспонденції в присутності не сторонніх осіб, а двох представників цієї установи, повинно гарантувати особу від необгрунтованого обмеження її конституційного права на таємницю листування, телеграфної та іншої кореспонденції. Виїмка повинна проводитись вдень, а вночі як виняток, коли можливе знищення, приховування або переховування розшукуваних предметів, або коли особа, яка вчинила злочин, може втекти (ст.180 КПК).

При обшуку і виїмці обов‘язкова присутність двох понятих і особи, у якої провадиться обшук чи виїмка або дорослих членів сім‘ї чи представника ЖЕО чи місцевої Ради нардепів (ст.181 КПК). У разі необхідності залучають спеціаліста, працівника ОВС - для подання організаційної чи технічної допомоги, свідка, потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного - для впізнання і відбору предметів і документів, які розшукуються і підлягають вилученню. Перед початком слідчий зобов‘язаний пред‘явити постанову і запропонувати добровільно видати зазначені в постанові предмети і документи. Обшукуваним, понятим та відповідним представникам слід роз‘яснити їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити з приводу цих дій заяви, які підлягають занесенню до протоколу (ст.181 КПК). Проводячи обшук слідчий має відкривати замки, приміщення, але повинен уникати зайвих пошкоджень дверей, замків, предметів (ст.183 КПК). При обшуку і виїмці можуть бути вилучені тільки предмети і документи, які мають значення для справи, і також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна. Предмети та документи, вилучені законом з обігу (зброя, не яку немає дозволу, вибухівка, сильнодіючі отруйні речовини тощо), підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи. Всі вилучені предмети і документи слідчий повинен пред‘явити понятим та іншим присутнім та перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього описі із зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути а місці обшуку або виїмки упаковані й опечатані (ст.186 КПК). Другий примірник протоколу та опису вручається обшукуваному (представнику). За наявності зауважень на неправильні дії під час обшуку (виїмки) не пізніше двох днів слідчий повідомляє прокурора, який здійснює нагляд (ст.189 КПК). Протокол обшуку (виїмки) стануть джерелами доказів тільки в тому разі, коли буде додержано процесуальний порядок провадження цих слідчих дій, а самі вони оформлені відповідно до вимог ст.85, 188 КПК.

Ст.27 ЗУ "Про статус народного депутата" - не допускається обшук, огляд речей, приміщення депутата. П.13 ст.13 ЗУ "Про статус суддів" - обшук чи виїмка в житлі судді чи службовому приміщенні, особистий обшук судді, огляд чи виїмка його речей - тільки з санкції Генерального прокурора. Ч.3 ст.20 ЗУ "Про Уповноваженого ВР з прав людини" - не може бути підданий обшуку без згоди ВР. Ч.2 ст.10 ЗУ "Про адвокатуру" - документи, пов‘язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню.

§ 51. Підстави та порядок призначення експертизи. Права обвинуваченого при проведенні експертизи.

Слідчий призначає експертизу у тому разі, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі необхідні наукові, технічні та інші спеціальні знання (ст.75 КПК). Необхідність призначення експертизи визначається слідчим, виходячи з конкретних обставин справи і тих питань, на які має відповісти тільки спеціаліст з певної галузі знань, а ряді випадків призначення експертизи є обов‘язковим за законом (ст.76 КПК). При цьому сам слідчий не можу проводити експертизу, навіть маючи спеціальні знання в даній галузі, тобто не може суміщати дві різні процесуальні ролі в одній особі (ч.1 ст.62 КПК), а доручає її проведення іншій особі (особам). З іншого боку, він не має права ставити на вирішення експерта правових питань (напр., при призначені судмедекспертизи ставити питання про те чи сталося вбивство чи самогубство). Ст.196 КПК, загальний порядок призначення експертизи: а) визначення слідчим кола питань, вирішення яких потребує спеціальних знань; б) вибір експерта або експертної установи, які компетентні у вирішенні цих питань; в) складення мотивованої постанови про призначення експертизи, в якій, крім загальних реквізитів (ст.130 КПК), зазначаються: коротко обставини справи, підстави для призначення експертизи, прізвище експерта чи найменування експертної установи, питання для висновку експерта (ів), об‘єкти дослідження, матеріали, що надаються експерту для ознайомлення; г) ознайомлення обвинуваченого (підозрюваного) з постановою про призначення експертизи (крім випадків неможливості у зв‘язку із його психічним станом), роз‘яснення йому процесуальних прав за ст.197 КПК; д) вирішення слідчим заявлених обвинуваченим (підозрюваним) після роз‘яснення йому прав клопотань; е) надіслання постанови про призначення експертизи та інших матеріалів експертам. При призначенні експертизи обвинувачений має право : 1) заявити відвід експерту; 2) просити про призначення експертизи з числа вказаних ним осіб; 3) просити про постановку перед експертизою додаткових запитань; 4) давати пояснення експерту; 5) пред‘являти додаткові документи; 6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи; 7) заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи; 8) бути присутнім з дозволу слідчого при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення. Проведення судмедекспертизи доручається спеціалістам з державних спеціалізованих установ та відомчих служб, ст.7 ЗУ "Про судову експертизу": науково-дослідні та інші установи судових експертиз Мінюста України і Мін охорони здоров‘я; експертні служби МВС, Мін оборони, служби безпеки. Судово-експертна діяльність може здійснюватись на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами. Експерти установ, яким керівником після одержання постанови доручення проведення експертизи, дають висновок від свого імені і несуть особисту відповідальність (ст.198 КПК). Зміст висновку - ст.200 КПК, де зазначається про попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний висновок за ст.178 КК. При виявленні фактів по справі, на які не було запитання, експерт має право вказати це у висновку. Висновок підписується експертом, або спільний - всіма експертами, не дійшли згоди - кожний свою частину. При проведенні експертизи окремими особами слідчий має пересвідчитись в особі і компетентності експерта (спеціальність за освітою, посада, час роботи за фахом, науковий ступінь в певній галузі, стаж роботи за фахом, відсутність обставин, що виключають участь експерта в розслідуванні (ст.62 КПК)). Експертами не можуть бути (ст.75 ч.7 КПК), які перебувають у службовій залежності від обвинуваченого, потерпілого, або раніше були ревізорами в цій же кримінальній справі. Слідчий вручає особі експерту копію постанови і роз‘яснює їй обов‘язки і права експерта за ст.77 КПК, попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від виконання та неправдивий висновок за ст.178, 179 КК. Все це фіксується в окремому протоколі, який підписують слідчий і експерт. В разі потреби згідно ст.199 КПК може винести поставу про відбір зразків почерку та інших зразків (слини, крові, сперми, ґрунту, зерна тощо), необхідних для порівняльного експертного дослідження, про що складає протокол. Зразки зберігаються за правилами речових доказів. З дозволу слідчого експерт може бути присутнім при проведенні допитів та інших слідчих дій і ставити допитуваним запитання, які стосуються експертизи (ст.77 КПК), самостійно слідчі дії експерт не проводить. Слідчий може бути присутнім при проведенні будь-якої експертизи по справі у його провадженні. Одержавши висновок експерта, слідчий може допитати експерта, допит за правилами допиту свідків (ст.201 КПК). Слідчий зобов‘язаний ознайомити з висновком експерта та іншими матеріалами обвинуваченого, про що складає протокол, в який вносяться пояснення, зауваження, заперечення, клопотання обвинуваченого, та про призначення додаткової або повторної експертизи (ст.202 КПК). По призначення повторної або додаткової експертизи складається мотивована постанова (ст.75, 203 КПК). Згідно зі ст.205 слідчий може помістити обвинуваченого до відповідного медичного закладу для тривалого спостереження за обвинуваченим або обстеження його при проведенні судово-психіатричної або судово-медичної експертизи тільки із санкції прокурора або його заступника.

§ 52. Підстави та порядок притягнення особи як обвинуваченого. Порядок виклику та допиту обвинуваченого.

Ч.1 ст.43 КПК обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому законом порядку винесена постанова про притягнення до участі в справі як обвинуваченого. Процесуальні права обвинуваченого (ч.2 ст.43, ст.142 КПК): право знати, в чому його обвинувачують, мати захисника для захисту від обвинувачення, відстоювання своїх законних інтересів. Обов‘язок слідчого забезпечити умови реалізації цих прав. Ст.5 КПК ніхто не може бут притягнутий як обвинувачений інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Така підстава (ст.131 КПК) достатність доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою. Сумніви у винності особи, коли вичерпані всі процесуальні можливості їх усунення, виходячи з презумпції невинуватості, повинні тлумачитись на користь цієї особи (ч.3 ст.62 КУ). За відсутністю у слідчого переконання про винуватість особи закон діє йому право не погодитись з вказівками начальнику слідчого підрозділу, прокурора з приводу притягнення, подати свої заперечення (ч.2 ст.114, ч.4 ст.114-1 КПК). Маючи достатню кількість доказів винності і переконавшись у відсутності обставин, які виключають провадження у справі (ст.6 КПК), слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення як обвинуваченого за правилами ст.130, 132 КПК. Описова (мотивувальна) частина - час, місце вчинення злочину, кваліфікація за відповідними статтями (частинами, пунктами), висновок, що у справі достатньо доказів, наводити докази закон не зобов‘язує, але слідчий може це зробити. Резолютивна частина - конкретне рішення про притягнення за конкретними статтями із зазначенням ПІБ особи, дата і місце народження. Підписує слідчий, негайно відсилає прокурору. Особливий порядок притягнення: президент та кандидат, нардеп, судді і нарзасідателі, уповноважений ВР з прав людини. Слідчий зобов‘язаний пред‘явити обвинуваченому сформульоване ним обвинувачення, причому не пізніше двох днів з моменту винесення постанови і не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу. Пізніше двох днів якщо: 1) обвинувачений не можу з‘явитися з поважних причин (несвоєчасне одержання повістки, хвороба, стихійне лихо); 2) не з‘являється без поважних причин. Тоді слідчий застосовує привід (ст.136 КПК), або оголошує розшук (ст.138. 139 КПК). Пред‘явлення обвинувачення засвідчується підписом обвинуваченого на постанові і підписом слідчого із зазначенням дати пред‘явлення обвинувачення. Слідчий зобов‘язаний роз‘яснити права (ст.142 КПК), про що відмічається на постанові і засвідчується підписом обвинуваченого. Якщо при пред‘явленні обвинувачення і роз‘ясненні прав брали участь інші особи (перекладач, захисник, представник, педагог, лікар, прокурор) вони повинні поставити свої підписи на постанові (ст.85, 144, 438 КПК). При відмові обвинуваченого поставити підпис робиться відмітка про це слідчим, про відмову сповіщають прокурора (ч.2 ст.140 КПК). Якщо через фізичні вади обвинувачений не може поставити підпис, запрошується стороння особа як при оформленні протоколу слідчої дії (ч.4 ст.85 КПК). Пред‘явлення обвинувачення і роз‘яснення прав може бути оформлено окремим протоколом. Ст.143 КПК - слідчий зобов‘язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред‘явлення обвинувачення. Допит проводиться в місці проведення слідства, при необхідності за місцем перебування обвинуваченого, вдень (вночі у виняткових випадках). Якщо обвинувачений не з‘явиться за викликом - привід через органи ВС (ст.134 КПК). Привід, як і допит - вдень крім винятків (ст.135, 136 КПК). Обвинувачені допитуються окремо, слідчий має вживати заходів щоб обвинувачені по одній справі не могли зноситися між собою, при попередньому ув‘язненні мають тримати їх окремо (ст.8 ЗУ "Про попереднє ув‘язнення"). На початку допиту слідчий запитує чи визнає себе обвинувачений винним, також про інші обставини. Давати показання - це право, а не обов‘язок обвинуваченого. Крім слідчого при допиті можуть бути присутні прокурор, начальник слідчого підрозділу, старший слідчої групи, а також захисник, законний представник обвинуваченого (запитання двох останніх слідчий може відвести, але зобов‘язаний внести їх до протоколу). Вимоги до протоколу ст.85 і 145 КПК, а якщо був звуко- чи відеозапис - ст.82-1 і 85-2 КПК. У протоколі зазначаються: місце і дата допиту, посада, звання чи класний чин і прізвище особи, що проводила допит; відомості про осіб, які були присутні при допиті; час початку і закінчення допиту; перерви; ПІБ обвинуваченого, детальні анкетні дані; фіксується ставлення обвинуваченого до обвинувачення, якщо визнає винним - повністю чи частково. Показання обвинуваченого викладаються від першої особи, по можливості дослівно (крім нецензурних слів і образи), жаргони заносяться на звороті із поясненням їх значення. Протокол фіксує якщо обвинуваченому пред‘являлися речові докази, документи, оголошувалися показання інших осіб. Протокол пред‘являється обвинуваченому для особистого ознайомлення, вимоги та поправки обвинуваченого заносяться до протоколу, підписують обвинувачений і слідчий, перекладач якщо він був кожну сторінку, інші присутні. На прохання обвинуваченого він може написати показання власноручно (ст.146 КПК). При відмові обвинуваченого підписати протокол допиту про це відмічається на протоколі і засвідчується підписом слідчого (ч.5 ст.85 КПК).

§ 53. Форми закінчення попереднього слідства.

Закінчити попереднє розслідування можна лише тоді, коли його завдання виконані. Для цього слідчий повинен всебічно, повно й об‘єктивно у встановленому порядку дослідити всі обставини, що складають предмет доказування у кримінальній справі. Порушення цієї вимоги ст.22 КПК тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування прокурором, а при неможливості усунення неповноти або неправильності розслідування в судовому засіданні - також судом (ст.229, 246, 281 КПК). Оцінка зібраних у справі доказів слідчим має визначити, яке саме підсумкове рішення належить прийняти. Відповідно до ст.212 КПК попереднє слідство закінчується винесенням слідчим одного з 3-х можливих рішень: 1) обвинувального висновку з направленням справи для віддання обвинуваченого до суду; 2) постанови про закриття кримінальної справи; 3) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування заходів медичного характеру. Дізнання, як правило, закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження попереднього слідства, яке затверджується прокурором. Постанова складається особою, що провадить дізнання, і затверджується начальником органу дізнання або виноситься останнім і разом із справою передається прокурору, який здійснює нагляд за дізнанням, для наступної передачі за підслідністю. У постанові, крім загальних даних, передбачених ст.130 КПК, зазначається: які невідкладні та інші слідчі дії були виконані органом дізнання; які обставини вчинення злочину були встановлені; його кваліфікація; які доказі зібрано; як предмети та документи вилучено і де вони знаходяться; хто і коли був затриманий за підозрою у вчинені злочину, де він знаходиться. За наявності обставин, що виключають провадження у справі (ст.6 КПК), орган дізнання закриває кримінальну справу своєю мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокурору (ст.109 КПК). Закінчуючи попереднє розслідування, слідчий повинен систематизувати матеріали і технічно оформити справу. Практикою вироблено дві основні форми систематизації матеріалів кримінальної справи, тобто послідовність їх розташування: хронологічну (за датою складання або надходження) і тематичну (групування за обвинуваченими або епізодами), а також поєднання двох форм систематизації у складних справах. Підшиті матеріалі мають пронумеровані сторінки, складається опис документів по справі, на титульному аркуші міститься назва відомства, до якого належить орган розслідування, найменування цього органу, назва справи із ПІБ обвинувачених і відповідні статті КК, дати початку і закінчення, один том має не більше 250 аркушів.

§ 54. Закриття справи як форма закінчення попереднього слідства. Підстави, порядок закриття. Оскарження постанови.

Підставами для закриття кримінальної справи у стадії попереднього розслідування: 1) обставини, що виключають провадження у справі (ст.6 КПК); 2) обставини, які надають слідчому право закрити кримінальну справу (ст.7-10 КПК); 3) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п.2 ст.213 КПК). Кримінальна справа також може бути закрита в зв‘язку із зміною обстановки (ст.7 КПК), притягненням особи до адміністративної відповідальності (ст.7-2 КПК), передачею матеріалів справи на розгляд товариського суду (ст.8) із застосуванням заходів виховного характеру (ст.9), передачею особи на поруки громадській організації або трудовому колективу (ст.10). підставою для закриття справи за ст.7 КПК і ст.50 КК є достатні докази того, що на час провадження попереднього слідства внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило характер суспільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Підставою для закриття справи з притягненням особи до адміністративної відповідальності, передачею матеріалів до товариського суду, із застосуванням примусових заходів виховного характеру або передачею особи на поруки (ст.7-1 КПК) є достатні докази, які дозволяють слідчому дійти висновку, що виправлення і перевиховання цієї особи достатньо застосування примусових заходів виховного характеру, заходів адміністративного стягнення чи громадського впливу. У всіх цих випадках йдеться про злочин, який не являє великої суспільної небезпеки. Крім того, кримінальний закон (ст.51 КК) встановлює додаткові умови прийняття рішення про закриття кримінальної справи. З притягнення до адміністративної відповідальності - тільки про злочини, за які передбачено позбавлення волі не більше одного року або більш м‘яке покарання. Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх: пред‘явлення обвинувачення, після винесення постанови про закриття ознайомлення його із матеріалами, потім надіслання справи прокурору зі списком осіб, які мають бути викликані в судове засідання (ст.9 КПК). Передача на поруки: а) особа щиро розкаялась; б) передається на поруки вперше; в) від громадської організації або трудового колективу надійшло клопотання, прийняте на загальних зборах і оформлене протоколом зборів. Не може бути передана особа, що вдруге вчинила умисний злочин або передавалася на поруки. Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Закривається справа: докази підтверджують вчинення злочину; притягнення постановою конкретної особи як обвинуваченого, але потім виявилося, що доказів недостатньо для формулювання обвинувачення, можливості для подальшого зібрання доказів вичерпано, або докази виключають вчинення злочину обвинуваченим. Справа закривається лише щодо цього обвинуваченого, а якщо особу, яка дійсно вчинила цей злочин не буде виявлено, справа закривається за п.3 ч.1 ст.206 КПК (невиявлення особи). Перелік підстав для закриття кримінальної справи за ст.213 КПК не є вичерпним. Підстави: реабілітучі і нереабілітучі. Реабілітуючі: 1) відсутність події злочину; 2) відсутність у діянні складу злочину; 3) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п.1,2 ч.1 ст.6, п.2 ст.213 КПК). Всі інші - нереабілітучі. При закритті справи з реабілітуючих обставин повинні бути відновлені порушені права громадянина, відшкодована шкода, заподіяна незаконним затримуванням, запобіжними заходами, притягненням як обвинуваченого (ст.53-1 КПК). ЗУ від 1.12.94 "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" і Положення про застосування цього закону, затверджене наказом Мін‘Юста, Генпрокуратури та МінФіна від 4.03.96 №6/5, 3, 41-3. Про закриття справи у усіх випадках складається мотивована постанова за вимогами ст.130, 214 КПК. Вступна частина. Мотивувальна частина: зміст і аналіз зібраних доказів. резолютивна частина: а) рішення про закриття із зазначенням конкретної законної підстави; б) рішення з інших питань, що підлягають розв‘язанню (відшкодування шкоди, скасування запобіжних заходів, забезпечення цивільного позову, доля речових доказів тощо); в)направлення копії прокурору; г) рішення про повідомлення інших осіб із роз‘ясненням права на а оскарження прокурору і в суд, а при закритті з реабілітуючої обставини - про відшкодування шкоди. До постанови додаються довідки про рух справи. За рядом нереабілітучих обставин необхідно з‘ясування ставлення до цього особи, чи вона не заперечує, це також необхідно при закритті із зміною обстановки або притягнення до адмінвідповідальності, виховних заходах та передачі на поруки. Підстави закриття і право заперечувати необхідно роз‘яснити до закриття справи. Думка потерпілого не обов‘язкова але може бути врахована. Якщо справа закривається у зв‘язку із смертю обвинуваченого необхідно згода родичів, які можуть наполягати на розслідуванні з метою реабілітації померлого. Для закриття справи необхідна згода прокурора, що здійснює нагляд, згоду ставить в верхній частині постанови про закриття. Може відмовити або зазначити іншу підстави. Якщо слідчий не згоден і наполягає на своєму - полає заперечення вищестоящому прокурору (ч.2 ст.114 КПК). Прокурор, який просив згоду держоргану (ВР) про притягнення як обвинуваченого має повідомити цей орган про закриття справи і підстави. Також про закриття повідомляються особа, яка притягувалась до відповідальності, особа за заявою якої порушено справу, потерпілого, його представника, цивільного позивача - їм надсилається письмове повідомлення або копія постанови. Право оскаржити - у семиденний строк з дня одержання цих документів, прокурору, а якщо закрито за згодою прокурора - вищестоящому прокурору. Особа, щодо якої проводилось розслідування має право оскаржити в частині підстав і мотивів закриття. Прокурор не пізніше 30 днів з дня надходження скарги розглядає справу і виносить одне із таких рішень: 1) скасовує поставу і відновлює попереднє слідство; 2) залишає скаргу буз задоволення. Про рішення повідомляє особу, що подала скаргу (ст.215 КПК). При відмові прокурора скасувати скаргу, особа, інтересів якої стосується постанова про закриття, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора, має право оскаржити її до суду: районного, міського, прирівняного до них органу дізнання, слідчого, прокурора - до районного (міського) суду за місцем розташування органу або особи, яка винесла постанову; вищестоящого органу - до ВС АРК, обласного, Київського чи Севастопольського міського суду (ст.236-5 КПК). Строк розгляду скарги не більше 5 днів, при складності - 10 днів з дня надходження справи, витребуваної суддею з органу розслідування. При день і час розгляду повідомляють особу, що подала скаргу, яка має брати участь у засіданні і висловлювати свої доводи. Суддя виносить постанову (ст.213,214 КПК): про залишення скарги без задоволення або про скасування постанови і відновлення слідства із зазначенням обставин, які необхідно з‘ясувати під час слідства. Копії - особі, що прийняла постанову та подала скаргу. Постанова судді касаційному оскарженню не підлягає (ст.236-6 КПК). Постанова про закриття справ є обов‘язковою для виконання всіма підприємствами, організаціями, посадовими особами, має преюдиційне значення. Згідно ст.216КПК попереднє слідство може бути відновлене в межах строку давності притягнення до кримінальної відповідальності., постановою прокурора або начальника слідчого підрозділу як за їх власною ініціативою так і за скаргою особи, інтереси якої порушено.

§ 55. Підстави і порядок закінчення попереднього слідства, складання обвинувального висновку. Форма і зміст обвинувального висновку та додатків до нього.

Слідчий закінчує попереднє розслідування кримінальної справи складанням обвинувального вироку, коли всі обставини об‘єктивно досліджені і відсутні обставини, які виключають провадження у справі (ст.6 КПК). Перш ніж складати обвинувальний висновок, слідчий зобов‘язаний: а) повідомити про закінчення попереднього слідства учасникам процесу; б) роз‘яснити їм право на ознайомлення з усіма матеріалами справи; в) ознайомити їх із матеріалами, якщо вони бажають скористатися цим правом; г) вислухати і вирішити клопотання, заявлені учасниками процесу після ознайомлення з матеріалами справи. Ст.217 і 218 КПК - повідомлення про закінчення попереднього слідства потерпілому і його представнику, цивільним позивачу і відповідачу або їх представникам і роз‘яснення їм права ознайомлення з матеріалами, про це протокол, до справи - копія письмового повідомлення. Клопотання або заява про ознайомлення справи, цивільні - ознайомлюються в частині цивільного позову; хто ознайомлюється - має право робити витяги і заявляти клопотання про доповнення попереднього слідства (повинні бути розглянуті слідчим в трьохдобовий строк (ст.129 КПК), про ознайомлення складається протокол. Потім оголошення обвинувального висновку обвинуваченому, роз‘яснення права ознайомлення з матеріалами як особиста, так і через захисника, заявити клопотання про доповнення попереднього слідства, робити витяги. Якщо кілька обвинувачених - кожному з них. Неповнолітній обвинувачений - з дозволу слідчого може бути присутній законний представник (ч.2 ст.440 КПК). Захисник в справі - окремий протокол про ознайомлення з матеріалами, пред‘явлення матеріалів відкладається до явки захисника (не більш ніж на 3 дні), при нез‘явлення слідчий пропонує запросити іншого захисника (ч.3 ст.47 КПК) або призначити захисника через адвокатське об‘єднання. Права захисника: робити виписки, мати побачення віч-на-віч з обвинуваченим, роз‘яснювати обвинуваченому зміси обвинувачення, обмірковувати з обвинуваченим питання заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії слідчого і прокурора (ст.219 КПК). Матеріали пред‘являються прошитими і пронумерованими (ч.5 ст.218 КПК). Час, потрібний на ознайомлення з матеріалами, не обмежується. Ознайомлення може бути обмежене строком, що оформлюється постановою, затвердженою прокурором разом із графіком ознайомлення. Обвинувачений під вартою понад один рік - матеріали закінченої розслідуванням справи повинні пред‘явлені не пізніше ніж за місяць до граничного півторарічного строку тримання під вартою (ч.2 ст.156 КПК). При ознайомленні обвинувачений і його захисник мають право заявляти клопотання про доповнення попереднього слідства, зміну кваліфікації злочину і закриття справи, про відмову в задоволенні слідчий складає мотивовану постанову (оголошує), задовольняє, якщо обставини мають значення для справи. Захисник має право брати участь при провадженні додаткових слідчих дій (ст.221 КПК). Згідно ч.2 ст.17 КПК кримінальні справи про злочини, за які дають більше 10 років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі 3х осіб аз заявою підсудного. Тому під час ознайомлення слідчий зобов‘язаний роз‘яснити обвинуваченому право заявити таке клопотання (ч.1 ст.218 КПК). Після виконання всіх дії слідчий складає обвинувальний висновок - процесуальний документ, в якому слідчий підводить підсумок попереднього розслідування і формулює обвинувачення з наведенням конкретних доказів. якщо кілька обвинувачених - спільний висновок з чітким визначенням роді кожного. Формулювання обвинувачення в обвинувальному висновку не може істотно відрізняться від формулювання в постанові про притягнення як обвинуваченого, погіршувати становище обвинуваченого порівняно з пред‘явленим обвинуваченням внаслідок доповнення обтяжуючими обставинами, перекваліфікацією на закон про більш тяжкий злочин або на додаткові статті КК. При розходженні справу буде повернуто на додаткове розслідування. Обвинувальний висновок оголошується на початку судового слідства і визначає його предмет (ст.297 КПК). Суд може змінити обвинувачення при відданні обвинуваченого до суду і в стадії судового розгляду, якщо цим не погіршиться становище обвинуваченого, в протилежному випадку справу на додаткове розслідування (ст.246, 277 КПК). З обвинувальним висновком обвинувачений після закінчення попереднього розслідування не знайомиться, копія обвинувального висновку вручається за три дня до дня розгляду справи в суді (якщо неповнолітній - то є його законному представнику) (ст.254 КПК). Обвинувальний висновок (ст.223 КПК) з двох частин: описової і резолютивної. Описова: привід до порушення справи: обставини справи, встановлені на попередньому слідстві; місце, час способи, мотиви і наслідки злочину (по кожному з обвинувачених), докази, відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті обвинувачення; доводи, наведені обвинуваченими на свій захист, результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують і пом‘якшують відповідальність. Методи викладення: хронологічний і систематичний (нескладні справи), або поєднаний (багатоепізодні справи). Резолютивна частина: анкетні дані щодо кожного обвинуваченого, формулюється обвинувачення з посиланням на статтю КК. Обвинувальний висновок підписує слідчий, або старший слідчої групи (ст.119 КПК), із зазначенням місця і часу його складання. Якщо обвинувачений не володіє мовою - переклад на рідну мову, переклад у кількох примірниках приєднується до справи. Додаток до висновку: документи, що мають на меті полегшити вивчення справи прокурором, суддями, іншими учасниками процесу. Це - список осіб, що підлягають виклику в судове засідання (обвинувачений, потерпілий, цивільні позивач та відповідач, свідки, експерти, законний представник неповнолітнього, їх адреси, посилання на аркуші справи з їх показаннями та висновками), та довідки (ст.224 КПК). Довідка про рух справи: коли було вчинено злочин, порушено справу, прийнято до провадження, притягнуто особу, застосовано запобіжний захід, де і скільки утримається обвинувачений (якщо взятий під варту), коли змінено чи доповнено обвинувачення, чи зупинялось і відновлювалось попереднє слідство, коли було оголошено про закінчення попереднього слідства потерпілому, цивільним позивачу і відповідачу і обвинуваченому, ознайомлено їх із матеріалами, складено обвинувальний висновок. Також додаються довідки про речові докази, цивільний позов, вжиті заходи по його забезпеченню і можливої конфіскації майна; про судові витрати у справі за час попереднього слідства. Крім обвинувального висновку слідчий може за результатами розслідування внести подання про усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, адресовану відповідному державному органу, громадській організації, посадовій особі, які повинні вжити таких заходів в місячний строк і повідомити слідчого про результати. Якщо подання залишено без розгляду слідчий зобов‘язаний вжити заходів за ст.254-257 КпАП (ст.23-1 КПК).

§ 56. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства.

Обвинувальний висновок складає слідчий, але законної сили він набуває лише після затвердження прокурором. Якщо не затверджений - суд повертає на додаткове розслідування. Прокурор виконує функцію здійснення нагляду за додержанням законів органами попереднього розслідування та функції державного обвинувачення, яку він виконує в суді (ст.121 КУ). При вирішенні питання про затвердження обвинувального висновку прокурор повинен перевірити: 1) чи мала місце подія злочину; 2) чи містить діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 2-1) чи були додержані під час провадження попереднього слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; 3) чи немає у справі підстав для закриття справи; 4) чи пред‘явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого; 5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину; 6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями КК; 7) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку; 8) чи правильно обрано запобіжний захід; 9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; 10) чи виявлено причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення; 11) чи додержано під час провадження дізнання чи попереднього слідства всіх інших вимог КПК (ст.228 КПК). Затвердження відбувається шляхом накладення резолюції "затверджую" у верхньому куті першого аркушу обвинувального висновку із зазначенням посади, класного чину прокурора або його заступника, дата затвердження, підпис, печатка прокуратури. Якщо попереднє слідство було проведено належним чином, але обвинувальний висновок не відповідає матеріалам справи або вимогам, що ставляться до його оформлення, то прокурор або його заступник має право скласти новий обвинувальний висновок від свого імені, а раніше складений вилучити зі справи (ст.230 КПК). Такий обвинувальний висновок затвердження вищестоящим прокурором не потребує. Після затвердження висновку прокурор передає справу до суду, якому вона підсудна, повідомляє обвинуваченого, якому суду передано справу. Обвинувачений під вартою - повідомляється адміністрація місця попереднього ув‘язнення. У виняткових випадках в разі особливої складності або важливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному (окружному) суду, військовому суду гарнізону, прокурор АРК, області, міст Києва і Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно ВС АРК, обласному, Київському і Севастопольському міським судам, військовому суду регіону чи ВМС України. За цими є підставами Генпрокурор України і його заступник можуть направити справу, підсудну нижчестоящому суду, на розгляд ВС України (ст.232 КПК). Зазначені прокурори або їх заступники затверджують обвинувальні висновки. Прокурор або його заступник може внести зміни до обвинувального висновку, якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті КК з більш тяжкою санкцією і не пов‘язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами. Про внесення змін складається окрема постанова. Коли необхідно змінити обвинувачення на більш тяжке, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового розслідування та пред‘явлення нового обвинувачення (ст.231 КПК) - це забезпечує обвинуваченому право на захист від нового обвинувачення. Справа повертається з письмовими вказівками прокурора для додаткового розслідування також і в зв‘язку з однобічністю або неповнотою попереднього слідства або з істотними порушеннями КП закону. За наявності для цього підстав прокурор або його заступник закриває кримінальну справу, про складає постанову (ст.213, 214 КПК). Інші права прокурора (заступника): змінити список осіб, що підлягають виклику в судове засідання (збільшити або скоротити); скасувати або змінити запобіжний захід, обраний слідчим або органом дізнання, чи обрати запобіжний захід, якщо він не був обраний. Скасувати, змінити або обрати взяття під варту мають право прокурори і заступники прокурорів областей та прирівняні до них прокурори, районні, міські прокурори, а за умов, зазначених в ч.2 ст.157 КПК, - і їх заступники. На ознайомлення з матеріалами справи, що надійшла з обвинувальним висновком прокурору або його заступнику відводиться не більше 5 днів (ст.233 КПК). До строку попереднього слідства він не входить. Генпрокурор України, прокурори АРК, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняні до них прокурори , їх заступники, районні, міські та прирівняні до них прокурори мають право відкликати із суду справу, в якій обвинуваченого ще не віддано до суду (ч.4 ст.232 КПК).

§ 57. Віддання обвинуваченого до суду. Порядок розгляду справ у розпорядчому засідання.

Після надходження справи з обвинувальним висновком до суду бере свій початок стадія віддання обвинуваченого до суду. Встановивши, що стосовно обвинуваченого зібрано достатньо доказів для розгляду справи по суті і попереднє розслідування проведено з дотриманням усіх вимог закону, суддя виносить постанову, а суд ухвалу про віддання обвинуваченого до суду (ст.237 КПК), з моменту віддання до суду обвинувачений стає підсудним. У стадії віддання до суду не вирішується питання про доведеність вини обвинуваченого, бо це компетенція лише суду; ту перевіряються чи достатньо доказів стосовно обставин предмета доказування (ст.23, 64, 433 КПК), стосовно обвинуваченого , щоб поставити його у становище підсудного, чи є докази допустимими, чи забезпечені процесуальні права, в першу чергу на захист, чи дотримані вимоги закону, чи немає обставин, що виключають провадження у кримінальній справі (ст.6 КПК). За наявності підстав суд має право закрити провадження у справі, повернути її на додаткове розслідування, змінити кваліфікацію діяння на закон про менш тяжкий злочин, виключити окремі епізоди обвинувачення. Мета - не допустити безпідставного засудження, захистити від необгрунтованого притягнення особи як обвинуваченої. Завдання - підготовка до наступної стадії - судового розгляду. Віддання до суду - контрольна стадія стосовно попереднього розслідування. В цій стадії також остаточно визначаються межі майбутнього судового розгляду: судовий розгляд буде проводитись лише щодо обвинувачених, відданих до суду, і тільки стосовно того обвинувачення, за яким вони віддані до суду (ст.275 КПК). Після одержання справи від прокурора голова суду або суддя за його вказівкою вивчає справу. Дві форми віддання до суду (ст.237 КПК): а) одноособово суддею і б) судом у розпорядчому засіданні. Одноособова переважна, крім вказаних в законі випадків. Одноособово суддя також може зупинити провадження (ст.249), направити за підсудністю (49). У розпорядчому засідання справа розглядається у складі судді та двох народних засідателів (238). У справах приватного обвинувачення (ч.1 ст.27) та у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (430) рішення судді про віддання до суду приймається за загальним правилом одночасно з рішенням про порушення кримінальної справи. Незалежно від форми віддання обвинуваченого до суду, суддя одноособово чи суд у розпорядчому засіданні зобов‘язані вирішити дві групи питань: пов‘язані з перевіркою матеріалів та наявності (відсутності) фактичних та юридичних підстав для віддання до суду (ст.242), та питання підготовки справи до слухання в судовому засіданні (253) після прийняття рішення про віддання до суду. Перша група: 1) чи підсудна дана справа суду, куди вона надійшла (п.1 ст.242); 2) чи було забезпечено право на захист підозрюваного і обвинуваченого під час провадження дізнання та попереднього слідства (п.1-1 ст.242); 3) чи немає підстав для закриття або зупинення справи (п.2 ст.242); 4) чи зібрані необхідні докази для розгляду в судовому засіданні (п.3 ст.242); 5) чи притягнуті всі особи, які зібраними доказами викриті у вчинені злочину (п.4 ст.242); 6) чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями КК (п.5 ст.242); 7) чи роз‘яснено обвинуваченому його право на розгляд його справи одноособово або колегіально судом у випадках, передбачених законом (ст.17); 8) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК (п.6 ст.242); 9) чи правильно обрано запобіжний захід щодо обвинуваченого (п.7 ст.242); 10) чи вжито під час дізнання та попереднього слідства заходів до усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів (п.8 ст.242); 11) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, витрат на стаціонарне лікування потерпілого, можливої конфіскації майна (п.9 ст.242); 12) чи було додержано інших вимог КПК під час порушення справи, дізнання і попереднього слідства (п.10 ст.242); 13) чи всі особи, яким злочином заподіяна фізична чи майнова шкода, визнані органами попереднього розслідування потерпілими. Після позитивних результатів по переліченим в ст.242 питанням, суддя одноособово або суд у розпорядчому засіданні з‘ясовують питання підготовки справи до розгляду в судовому засіданні: 1) про участь прокурора та громадського обвинувача в судовому засіданні (п.1 ст.253); 2) про участь захисника та громадського захисника в судовому засіданні (п.2 ст.253); 3) про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо цивільний позов не був заявлений на попередньому слідстві (п.3 ст.253); 4) про список осіб, що підлягають виклику в судове засідання (п.4 ст.253); 5) про витребування додаткових доказів (п.5 ст.253); 6) про клопотання, заявлені обвинуваченим, його захисником чи законним представником, потерпілим або його представником (п.6 ст.253); 7) про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні (п.7 ст.253); 8) про заходи щодо забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна (п.8 ст.253); 9) про виклик у необхідних випадках перекладача (п.9 ст.253); 10) про день і місце слухання справи в судовому засіданні (п.10 ст.253); 11) інші питання підготовчих дій по конкретній справі (п.11 ст.253). Питання про віддання обвинуваченого до суду вирішується суддею одноособово, а у встановлених ч.2 ст.237 КПК випадках - судом у розпорядчому засіданні не пізніше 5 діб з дня надходження справи до суду, а у випадках її складності, що визначається кількістю обвинувачених, обсягом пред‘явленого обвинувачення та доказового матеріалу - не пізніше 10 діб (ст.241). При вирішенні питань, пов‘язаних з підготовкою до розгляду в судовому засіданні, суддя зобов‘язаний також вирішити питання щодо клопотань та заяв, що надійшли від учасників процесу, про результати повідомляє заявників, відмова в задоволенні клопотання оскарженню не підлягає, але може бути заявлено знов в судовому засіданні. Розпорядче засідання - суддя, два народних засідателя (238), прокурор (сповіщається про день за 3 доби, неявка не перешкоджає, ст.239). Відкриття, головуючий оголошує справу, доповідає (суть справи, підстави винесення в розпорядче засідання, особиста думка з питань віддання до суду: достатність недостатність доказів, законність незаконність тощо), заслуховують прокурора, потім, якщо за заявами або клопотаннями викликані учасники процесу та інші особи, вони дають пояснення з приводу заявлених клопотань. Заслухавши заявлені клопотання та висновок прокурора щодо них суд іде до нарадчої кімнати для винесення ухвали у справі. Секретар веде протокол: місце і час, назва суду, склад, прізвище секретаря і прокурора, справа, зміст доповіді, думка прокурора, зміст його висновку, клопотання та заяви викликаних, всі дії суду в порядку відбування, підписує головуючий і секретар (ст.86).

§ 58. Рішення суду чи судді про віддання обвинуваченого до суду.

Розгляд справи у стадії віддання до суду завершується прийнятим судом у розпорядчому засіданні чи суддею одноособово за наявності для того підстав одного з таких рішень: 1) про віддання обвинуваченого до суду (достатні підстави, з‘ясовані питанні ст.242, 253; можливо виключення окремих пунктів висновку, обрання, скасування чи зміна запобіжного заходу, мотиви зазначаються в ухвалі чи постанові); 2) про направлення справи за підслідністю (якщо справа не підсудна даному суду); 3) про зупинення провадження у справі (обвинувачений зник і місцеперебування його не відоме - до розшуку, тяжке захворювання обвинуваченого - до одужання, декілька обвинувачених - справа з таких підстав щодо зниклого або хворого виділяється в окреме провадження); 4) про повернення справи на додаткове розслідування (істотна неповнота або неправильність попереднього розслідування, істотне порушення КП закону, наявність підстав для пред‘явлення обвинувачення, яке не було пред‘явлено, наявність підстав притягнення інших осіб, коли окремий розгляд не можливий; неправильне об‘єднання або роз‘єднання справ (246)); 5) про закриття справи (з підстав, що виключають провадження (6), що дає право суду звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності (7-10)). Закон ставить однакові вимоги для прийнятих рішень: постанови чи ухвали (ст.243, 250). Умови повернення на додаткове розслідування у всякому разі: 1) не додержаний порядок порушення кримінальної справи, провадження дізнання і попереднього слідства: попереднє розслідування проведено без порушення кримінальної справи, справа порушена неправомочною особою, проведено розслідування особами що підлягають відводу за ст.58 і 60 КПК, розслідування проведено за матеріалами, виділеними в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням без порушення справи; розслідування проведено без скасування раніше винесеної постанови про закриття справи або про відмову в порушенні кримінальної справи про тієї самої особи за тим же обвинуваченням; 2) порушено ст.44 і 45 КПК щодо обов‘язкової участі захисника і порядку його допуску; 3) порушено ст.19 КПК, якщо обвинувачений не володіє мовою і не був забезпечений перекладачем; 4) пред‘явлене неконкретне обвинувачення (не вказані час, місце, спосіб, мотив, інші ознаки складу злочину, стаття КК), не дана юридична оцінка кожному діянню, якщо особу обвинувачено у вчиненні кількох злочинів; 5) необґрунтовано відхилено клопотання обвинуваченого чи інших учасників про встановлення обставин, що мають істотне значення, і вони не можуть бути встановлені судом; 6) формулювання в обвинувальному висновку істотно відрізняється від формулювання в постанові про притягнення, або погіршує становище обвинуваченого, порушено право на захист; 7) не забезпечено право обвинуваченого, потерпілого чи адвоката на ознайомлення з матеріалами справи; 8) в обвинувальному висновку не зазначені докази, що підтверджують пред‘явлене обвинувачення; 9) обвинувальний висновок не затверджене прокурором; 10) суд не згоден, що прокурор, при затвердженні обвинувального висновку змінив обвинувачення на менш тяжке чи виключив з нього окремі пункти; 11) інші істотні порушення. Повертаючи справу на додаткове розслідування суддя (суд у розпорядчому засіданні) залежно від перелічених в ст.246 підстав прийняття такого рішення повинен відзначити в постанові (ухвалі): в чому конкретно виявилась неповнота або неправильність попереднього розслідування; які обставини мають бути з‘ясовані при додатковому розслідуванні, які слідчі дії мають бути вчинені; які істотні порушення допущені про попередньому розслідуванні, як вони мають бути усунені; підстави пред‘явлення нового обвинувачення; що свідчіть про необхідність притягнення інших осіб і чому ці матеріали не можуть бути виділені в окреме провадження; в чому полягала неправильність об‘єднання чи роз‘єднання справ; залишити, змінити, обрати запобіжний захід. Вказівки суду для органу попереднього слідства і прокурора обов‘язкові. Рішення про закриття справи приймається за умов, що: 1) між зібраними доказами немає суперечностей, з них можна зробити висновок про віддання до суду; 2) особа не заперечує, якщо справу щодо неї закривають внаслідок закінчення давності; амністії або помилування (п.3, 4 ч.1 ст.6); зміни обстановки (ст.7); з притягненням до адміністративної відповідальності (7-2); передачею матеріалів до товариського суду (8); застосування заходів примусового виховного впливу до неповнолітнього (7-3, 9); передачі особи на поруки громадській організації або трудовому колективу (10); 3) наявні всі інші умови, необхідні для закриття справи на підставах ст.7, 7-2-10. Закриваючи справу суд (суддя) скасовує застосовані запобіжні заходи, заходи щодо забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності, інші речі, нажиті злочинним шляхом за вимогами ст.81 КПК. Копія постанови (ухвали) про закриття негайно вручається обвинуваченому, потерпілому і направляється прокуророві (ч.2 ст.248), який має право у 7 денний строк з дня прийняття внести до вищестоящого суду окреме подання. Обвинувачений, його захисник і законний представник, потерпілий і його представник також наділені правом оскарження в цей же строк у частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи (ст.252). Учасники процесу можуть оскаржити і постанову судді у справах, зазначених у ч.1 ст.27 КПК. Якщо справа закривається за реабілітуючими підставами (необґрунтованим притягненням як обвинуваченого) або направляється на додаткове розслідування у зв‘язку з істотними порушеннями КП закону, то суддя (суд у розпорядчому засіданні) має реагувати на це шляхом винесення окремої постанови (ухвали) (ч.2 ст.23-2 КПК). Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 10 діб з дня надходження до суду (256). Після віддання обвинуваченого до суду постановою (ухвалою) суддя в межах 10 діб має вчинити дії по підготовки справи до розгляду в судовому засіданні: 1) вручення підсудному копії обвинувального висновку (під розписку не пізніше як за 3 доби до дня розгляду (ч.1 ст.254), під вартою - надсилається адміністрації місця утримання із повідомленням про необхідність доставки під вартою в засідання, у справах приватного обвинувачення у повідомленні про виклик зазначена стаття обвинувачення (ч.2 ст.251), розписка про вручення додається до справи, якщо не володіє мовою - забезпечують переклад); 2) забезпечення реалізації учасникам процесу їх права на ознайомлення з матеріалами справи (незалежно від того, чи знайомилися вони із матеріалами після закінчення попереднього розслідування); 3) виклик у судове засідання осіб, указаних в постанові чи ухвалі про віддання до суду (повісткою із зазначенням дня, часу, наслідків неявки, розписка додається до справи); 4) вжиття інших заходів, необхідних для розгляду конкретної справи в судовому засіданні (розпорядження про виклик народних засідателів, контроль за своєчасним вжиттям заходів до забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна судовим виконавцем чи органами попереднього розслідування, якщо цих заходів вжито під час віддання до суду; заходи щодо організації виїзного судового засідання тощо).

§ 59. Поняття та види підсудності кримінальних справ.

Підсудність - сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких КП закон визначає суд, що має право і зобов‘язаний розглянути її і вирішити по суті пред‘явленого обвинувачення. Визначити підсудність означає встановити суд, який уповноважений законом вирішити конкретну кримінальну справу. Практичне значення підсудності: чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення справ забезпечує правильне функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя. Так реалізується одне з невід‘ємних прав людини - право на розгляд і вирішення справи щодо неї компетентним судом, до підсудності якого належить дана справа (ст.7 Декларації прав людини). Підсудність має бути чітко регламентована законом, і обвинувачений вправі знати, який суд у відповідності з законом уповноважений розглянути його справу. Такій підхід виключає суб‘єктивізм посадових осіб (прокурорів, суддів) у вирішенні питання про те, в який суд необхідно направити справу для її розгляду по суті. Види підсудності: 1) родова (предметна); 2) спеціальна; 3) персональна; 4) територіальна (місцева); 5) за зв‘язком справ. Родова підсудність визначається видом та характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. Ця ознака розмежовує повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції. Визначається прямою вказівкою закону про віднесення певних категорій справ до розгляду і вирішення їх судом окремої ланки. За ст.33 КПК районному, міському, міжрайонному (окружному) суду - основній ланці в системі судів загальної юрисдикції - підсудні всі кримінальні справи, які підсудні вищестоящим судам і військовим судам. У випадку особливої складності або важливості справи, підсудної районному (міському) чи міжрайонному суду, ВС АРК, обласний, Київський і Севастопольській міські суди мають право прийняти її до свого провадження. Ініціатива про передачу справи у цих випадках може надходити не тільки від голови відповідного районного (міського) чи обласного (прирівняного) суду, а й від прокурора АРК, області, міст К. і С. чи його заступника (ч.2 ст.34; ч.3 ст.232 КПК). ВС України як суду першої інстанції підсудні за предметною ознакою справи особливої складності або виняткового громадського значення (ст.35 КПК). Приймаються до розгляду зі ініціативою Генпрокурора України чи його заступника (ч.3 ст.232), а також за власною. Спеціальна підсудність визначається особливостями суб‘єкта злочину, іноді і місця вчинення злочину. Стосується злочинів, вчинених військовослужбовцями, працівниками особливо режимних об‘єктів, суддями та нардепутатами. Це підсудність міжобласного суду і військових судів. В межах спеціальної підсудності можна виділити персональну підсудність (визначено виключно особливостями суб‘єкта вчинення): стосовно військовослужбовців, суддів, нардепутатів. Є додатковою гарантією недоторканості представників законодавчої і судової влади. Справу щодо судді не може розглядати суд, де працював обвинувачений (ч.5-7 ст.13 ЗУ про статус суддів), про злочині нардепутатів підсудні ВСУ (ч.4 ст.27 ЗУ про статус нардепутата України). Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем скоєння злочину, за загальним правилом справа розглядається в тому суді, в районі якого вчинено злочин, якщо місце встановити не можливо - в районі закінчення попереднього розслідування в даній справі (ст.37 КПК). Підсудність за зв‘язком справ визначається можливістю об‘єднання в одному провадженні справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або декількох злочинів, які підсудні різним судам за предметної, територіальною, іншими ознаками. Правила зв‘язку справ: 1) дві і більше осіб у вчиненні декількох злочинів - в районі порушення справи або закінчення попереднього слідства (ст.39 КПК); 2) одна особа або група у декількох злочинів - розглядається вищестоящим з судів (ч.1 ст.40 КПК); 3) одна особа або група у декількох злочинів, один злочин військовому суду - військовий суд (ч.2 ст.40 КПК); 4) група одного або кількох злочинів, хоч одна справа загального суду - загальний суд (ч.3 ст.40 КПК). У випадках: 1) якщо кримінальна справа непідсудна даному суду; 2) якщо її доцільно розглянути в іншому суді, якому вона, як правило, непідсудна; - відбувається передача справи з одного суду до іншого. Інші випадки передачі справи: 1) задоволено відвід або самовідвід головуючого або іншого судді і можливості заміни немає; 2) головуючий у справі вже брав участь у її розгляді, можливості сформувати новий склад суду після скасування вироку у даному суді немає; 3) суд, якому підсудна справа, малочисельний і зайнятий розглядом іншої справи протягом тривалого часу. Передача справи відповідно до ч.3 ст.38 КПК за вказівкою відповідного голови, та за ч.4 ст.38 КПК за вказівкою голови ВСУ, безпосередня передача справи не допускається. Спір про територіальну підсудність заборонений законом (ст.42), щоб не допустити тяганини в розгляді справи.

§ 60. Підготовчі дії досудового розслідування. Питання, що підлягають вирішенню.

Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 10 діб з дня надходження до суду (256). Після віддання обвинуваченого до суду постановою (ухвалою) суддя в межах 10 діб має вчинити дії по підготовки справи до розгляду в судовому засіданні: 1) вручення підсудному копії обвинувального висновку (під розписку не пізніше як за 3 доби до дня розгляду (ч.1 ст.254), під вартою - надсилається адміністрації місця утримання із повідомленням про необхідність доставки під вартою в засідання, у справах приватного обвинувачення у повідомленні про виклик зазначена стаття обвинувачення (ч.2 ст.251), розписка про вручення додається до справи, якщо не володіє мовою - забезпечують переклад); 2) забезпечення реалізації учасникам процесу їх права на ознайомлення з матеріалами справи (незалежно від того, чи знайомилися вони із матеріалами після закінчення попереднього розслідування); 3) виклик у судове засідання осіб, указаних в постанові чи ухвалі про віддання до суду (повісткою із зазначенням дня, часу, наслідків неявки, розписка додається до справи); 4) вжиття інших заходів, необхідних для розгляду конкретної справи в судовому засіданні (розпорядження про виклик народних засідателів, контроль за своєчасним вжиттям заходів до забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна судовим виконавцем чи органами попереднього розслідування, якщо цих заходів вжито під час віддання до суду; заходи щодо організації виїзного судового засідання тощо).

§ 61. Складові частини судового розгляду справи. Наслідки неявки в судове засідання учасників судового розгляду та свідків.

Судовий розгляд кримінальної справи - це встановлена законом система процесуальний дій суду та учасників судового розгляду, послідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне й об‘єктивне дослідження матеріалів справи, встановлення в ній істини і винесення законного, обґрунтованого і справедливого вироку. Складові: 1) підготовча частина судового засідання; 2) судове слідство; 3) судові дебати; 4) останнє слово підсудного; 5) постановлення і проголошення вироку. Підготовча частина судового засідання. Порядок: 1) відкриття судового засідання (головуючий відкриває засідання, оголошує справу, з‘ясовує у підсудного чи погоджується він на одноособовий розгляд чи у складі 3 суддів (про злочини з позбавленням волі більше 10 років)); 2) перевірка явки учасників судового розгляду (хто з‘явився, причини неявки відсутніх, якщо можливо забезпечення явки, питання про допуск громадських обвинувача і захисника (ухвала, постанова); 3) роз‘яснення перекладачеві його обов‘язків, якщо він бере участь (ст.178 КК за завідомо неправильний переклад, відібрання підписки ст.285 КПК); 4) встановлення особи підсудного (переконання, що це та сама особа, перевірка інформації про неї, запитує, чи були вручені підсудному копія обвинувального висновку, копія ухвали розпорядчого засідання чи постанови, якщо ними було змінено обвинувальний висновок, або повістка у справах приватного обвинувачення, якщо не вручено - вручають та відкладають справу на три дні, але підсудний може просити про розгляд); 5) оголошення складу суду і роз‘яснення право відводу (якщо заявлено відвід - виносить мотивована ухвала (постанова) в нарадчій кімнаті ст.287); 6) вирішення питання про можливість розгляду справи у випадку неявки кого-небудь з учасників судового розгляду або інших викликаних у судове засідання осіб (причини неявки, заслуховування думки учасників, продовження чи відкладення розгляду ст.288-292); 7) видалення свідків із залу суду (видаляються, вживаються заходи, щоб вони не спілкувались між собою, потерпілі та експерти не видаляються ст.293); 8) роз‘яснення прав і обов‘язків учасникам судового розгляду; 9) заявлення і розв‘язання клопотань учасників судового розгляду (про виклик нових свідків, експертів, витребування і приєднання нових доказів та ін., заслуховує думку прокурора, про що складає мотивовану ухвалу (постанову); після цього оголошується про початок судового слідства . Воно є основною частиною, оскільки вирок може ґрунтуватися лише на доказах, які були розглянуті і досліджені в ході судового слідства (ч.2 ст.323 КПК). Починається з читання обвинувального висновку, ухвали розпорядчого засідання чи постанови судді, у справах приватного обвинувачення оголошується заява потерпілого, з протокольною формою досудової підготовки - постанова про порушення кримінальної справи і віддання правопорушника до суду, якщо заявлено цивільний позов - оголошується позовна заява (ст.287 КПК). Після цього головуючий запитує кожного підсудного, чи зрозуміло їм обвинувачення, роз‘яснює його суть, запитує підсудного і цивільного відповідача чи визнають вони заявлений позов (298). Потім суд встановлює порядок дослідження доказів. Судове слідство провадиться у повному обсязі незалежно від визнання підсудним пред‘явлених йому обвинувачень (299). Примірний порядок дослідження доказів: допит підсудного (якщо він визнає вину, це його право а не обов‘язок, спочатку розповідає сам, потім ставлять запитання прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, громадський захисник, підсудний і, нарешті, суддя, суддя може протягом усього часу допиту ставити запитання), допит потерпілого (завжди перед допитом свідків, має право відмовитися від дачі показань, не видаляється із залу), допит свідка (спочатку розповідає сам, потім ставлять запитання прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, громадський захисник, підсудний і, нарешті, суддя), перехресний допит та очна ставка в судовому засіданні (складні види допитів, не регламентовані КПК, ч.2 ст.304: кожного свідка можна додатково допитати або допитати в присутності уже допитаних свідків, перед початком очної ставки обов‘язкове роз‘яснення прав і з‘ясування взаємовідносин осіб), пред‘явлення для впізнання осіб чи предметів свідкам, потерпілим чи підсудним (за правилами попереднього розслідування), проведення експертизи в суді (коли необхідність вперше з‘ясувалась під час віддання обвинуваченого до суду чи в ході судового розгляду), огляди. Після розв‘язання клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим. За межами судового слідства суд не вправі прийняти, витребувати і дослідити жодного доказу, а в разі такої необхідності зобов‘язаний своє ухвалою (постановою) відновити слідство в межах з‘ясування обставин, які викликали його відновлення. Після закінчення судового слідства суд переходить до судових дебатів . Вони починаються промовою державного обвинувача (прокурора), за ним промова громадського обвинувача, цивільного позивача і цивільного відповідача, промова громадського захисника, промова захисника. Суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом, але зупиняє учасника, коли він виходить за межі розглядуваної справи (ч.4 ст.318 КПК). Після оголошення промов учасники дебатів мають право обмінятися репліками: в стислій формі звернути увагу суду на перекручення фактів, домисли, неправильні судження. Право останньої репліки завжди належить захисникові, а за його відсутності - підсудному (ч.5 ст.318). Після закінчення дебатів головуючий надає підсудному останнє слово . Суд не вправі обмежувати його тривалість певним часом, задавати питання підсудному під час останнього слова не дозволяється, але якщо останнє слово використовується не за призначенням, суд вправі зупинити підсудного, та позбавити слова якщо він нехтує зауваженнями. Після заслуховування останнього слова суд негайно виходить до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

Участь підсудного в судовому розгляді обов‘язкова. Коли підсудний не з‘явився без поважних причин суд ухвалою (суддя постановою) відкладає розгляд і може покласти на нього судові витрати, пов‘язані з відкладенням засідання. Крім того, суд має право винести ухвалу (суддя постанову) про привід підсудного, заміну запобіжного заходу на більш суворий або про обрання запобіжного заходу, коли його не було обрано раніше (ст.288 КПК). Про неявку в судове засідання адвоката суд повідомляє відповідне адвокатське об‘єднання, кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатуру (289). Про неявку прокурора, участь якого обов‘язкова, без поважних причин суд повідомляє вищестоящого прокурора. Неявка громадського обвинувача або громадського захисника не перешкоджає слуханню. Неявка потерпілого в судове засідання ставить перед судом необхідність вирішити питання про розгляд справи або відкладення, в залежності від можливості з‘ясувати всі обставини у відсутності потерпілого та захистити його права. Неявка потерпілого без поважних причин, за винятком справ приватного обвинувачення ч.1 ст.27, суд може застосувати до нього привід. У справах приватного обвинувачення неявка потерпілого без поважних причин дає право судові закрити справу, але за клопотанням підсудного вона в цих випадках може бути розглянута по суті у відсутності потерпілого (ст.290). Неявка в судове засідання без поважних причин цивільного позивача або його представника відповідно до ст.290 тягне за собою залишення цивільного позову без розгляду, за клопотанням цивільного позивача може бути розглянути в його відсутності, якщо позов підтримує прокурор, або він заявлений підприємством, організацією - незалежно від явки. Наслідки неявки цивільного відповідача в КПК не врегульовані

§ 62. Вирок, його види, зміст, процесуальний порядок постановлення.

Суд може постановити два види вироків - обвинувальний і виправдувальний (ст.327). Обвинувальний (коли факт злочину і вина підсудного беззаперечно знайшли своє підтвердження) вирок буває: 1) з призначенням підсудному покарання; 2) без призначення покарання (діяння або особа втратило суспільну небезпечність); 3) із звільненням засудженого від покарання (закінчення строків давності, прийнято акт про амністію, помилування); 4) з призначенням засудженому покарання, але із звільненням його від відбування у зв‘язку з наданням відстрочки виконання вироку (ст.46-1, на строк від 1 до 2 років зі сплатою штрафу). Виправдувальний вирок: 1) не встановлено події злочину (цивільний позов залишають без розгляду, його можна пред‘явити в порядку цивільного судочинства); 2) в діянні підсудного немає складу злочину (відмовляють в цивільному позову); 3) не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (відмовляють в цивільному позову). Постановлення вироку відбувається в нарадчій кімнаті, де можуть бути лише судді, що входять до складу суду в даній справі, присутність інших осіб, в тому числі народних засідателів, секретаря судового засідання, не допускається. Суддя забороняється розголошувати міркування, що висловлювалися в нарадчій кімнаті (322), порушення таємниці тягне за собою скасування вироку (п.6 ч.2 ст.370). Якщо справа розглядалася колегіально судом, то перед постановленням вироку відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого, якій послідовно ставить на вирішення питання, перелічені в. ст.324: чи мало місце діяння, чи є склад злочину, якою статтею він передбачений, чи винен підсудний, чи підлягає покаранню, чи є обтяжуючі чи пом‘якшуючі обставини, чи є підсудний особливо небезпечним рецидивістом, яка міра покарання має бути призначена, чи повинен підсудний її відбувати, в якому виді виправно-трудовій колонії або в тюрмі повинен відбувати покарання засуджений, чи підлягає задоволенню цивільний позов, чи мають бути відшкодовані збитки та в якому розмірі, що зробити з майном, яке описане, речовими доказами, цінностями, набутими злочинним шляхом, на кого мають бути покладені судові витрати, їх розмір, який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного, чи сліду випадках ст.14 КК застосувати примусове лікування чи встановити над ним опікування. При негативній відповіді на одне із 3 перших запитань судді повинні постановити виправдувальний вирок. Питання вирішуються простою більшістю голосів, ніхто не має право утримуватися від голосування, головуючий голосую останнім. Пише вирок один із суддів (головуючий), підписують усі, той, хто в меншості не звільняється від підписання, але має право окремо викласти свою думку (приєднується до справи, оголошенню не підлягає, але направляється в порядку нагляду та перегляду), виправлення у вироку застережуються та підписуються усіма суддями до його проголошення. Після підписання вироку судді повертаються до залу і головуючий (або один із суддів) проголошує вирок. Незалежно від закритого чи відкритого розгляду вирок проголошується публічно, його заслуховують стоячи. Якщо підсудний не володіє мовою перекладач зачитує його рідної мовою. При виправданні підсудного чи звільненні його від відбування покарання, або засудження не до позбавлення волі коли він перебуває під вартою його негайно звільняють. Потім суддя роз‘яснює зміст вироку. Якщо вирок виправдувальний, суддя роз‘яснює виправданому порядок відновлення його порушених прав (ст.53-1 КПК). Не пізніше 3 діб після проголошення вироку його копія вручається засудженому або виправданому. Вирок складається з 3-х частин: вступної (назва суду, час, місце постановлення, склад суду, учасники, інформація про особу підсудного, стаття КК), мотивувальної (обвинувальний вирок: місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки, мотиви, докази, обставини, що пом‘якшують або обтяжують відповідальність, зміна обвинувачення та її мотиви, чи є підсудний рецидивістом, клопотання, застосовані заходи, інше; виправдувальний вирок: формулювання обвинувачення, підстави виправдання, мотиви відхилення цивільного позову або залишення його без розгляду) і резолютивної (обвинувальний: рішення про вину, покарання та з інших питань, що вирішуються в нарадчій кімнаті; виправдувальний: ім‘я виправданого, рішення про визнання невинним і виправданим, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів щодо забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна, рішення про речові докази, судові витрати, про порядок і строк оскарження вироку, рішення про відмову в цивільному позові або залишення його без розгляду).

§ 63. Протокол судового засідання. Порядок складання і зміст. Зауваження до протоколу.

Під час розгляду справи ведеться протокол судового засідання. Веде його секретар, завдання якого - чітко і вичерпно відобразити в протоколі весь хід судового розгляду справи, починаючи від його відкриття і закінчуючи закриття судового засідання. Протокол має бути складений і підписаний головуючим і секретарем судового засідання потягом трьох діб. Протокол судового засідання - важливий процесуальний документ. Переважно по ньому касаційна і наглядова інстанції будуть вирішувати питання про повноту, всебічність і об‘єктивність судового розгляду та правильність дій суду, відповідність вироку даним, які були встановлені в судовому засіданні. Учасники судового розгляду мають право протягом трьох діб з дня складання протоколу ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши, в чому полягає його неправильність бо неповнота. Головуючий у судовому засіданні зобов‘язаний роз‘яснити їм це право, про що має бути зазначено у протоколі. Зміст протоколу судового засідання, порядок підписання і розгляду зауважень ст.87. зазначаються: місце і час початку та закінчення засідання; назва і склад суду; справа; секретар, прокурор, громадський обвинувача, підсудний, його захисник, громадський захисник, потерпілий, цивільний позивач і відповідач та їх представники, експерт, перекладач, свідки, що з‘явились, свідки, що не з‘явились і чому; докладні дані про особу підсудного, час одержання ним обвинувального висновку; роз‘яснення підсудному його прав; роз‘яснення прав і обов‘язків іншим особам, які брали участь у справі; ухвали суду, прийняті на місці; всі розпорядження головуючого і дії суду в тому порядку, в якому вони відбувались; всі заяви, прохання і клопотання осіб, що брали участь у справі; докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого й свідків; відповіді експерта на додаткові запитання; послідовність і короткий зміст судових дебатів; зміст останнього слова підсудного; вказівка про проголошення вироку і роз‘яснення порядку й строків його оскарження (у виняткових випадках право на подання помилування). Головуючий у судовому засіданні зобов‘язаний роз‘яснити учасникам судового розгляду право на ознайомлення з протокол судового засідання і подачу письмових зауважень про його неправильність або неповноту протягом трьох діб, про що має бути зазначено у протоколі. При невиконанні цих вимог (ч.1 ст.88 КПК) головуючий не вправі відмовити учасникам в ознайомлені і в прийнятті зауважень у разі пропущення ними зазначеного строку. Суддя, який головував в судовому засіданні, розглядає подані зауваження і в разі згоди з ними засвідчує їх правильність, а при незгоді вони вносяться на розгляд судового засідання, як правило, у тому ж складі суду, який розглядав справу. Якщо ж це неможливо, зауваження розглядаються судом, у складі якого повинні бути двоє із суддів, які розглядали цю справу. В судовому засіданні можуть брати участь особи, які подали зауваження на протокол. Коли справа розглядалась суддею одноособово, він одноособово розглядає зауваження на протокол судового засідання. Розглянувши зауваження, суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя - постанову, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. Зауваження на протокол і ухвала суду чи постанова судді в усіх випадках приєднується до справи (ст.88). При вибутті двох або всіх суддів, які розглядали справу, про це повідомляється особам, що подали зауваження, а зауваження приєднуються до справи і оцінюються судом касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг або подання (п.21 постанови Пленуму ВСУ від 27.12.85 №11).

§ 64. Строки і суб’єкти касаційного оскарження вироку та внесення на нього подання прокурора.

Суб‘єкт внесення касаційного подання на вирок суду є прокурор - державний обвинувач. Підсудний, його захисник та законний представник неповнолітнього підсудного, потерпілий, цивільний позивач, відповідач та їх представники є суб‘єктами касаційного оскарження вироку. Прокурор вправі (і зобов‘язаний) внести касаційне подання на вирок у повному обсязі. У такому ж обсязі вправі оскаржити вирок підсудний, його захисник і законний представник неповнолітнього підсудного, а також потерпілий і його представник. Цивільний позивач і відповідач, їх представники вправі оскаржити вирок у частині, що стосується цивільного позову, а виправданий - у частині мотивів і підстав виправдання (ст.347 КПК). Касаційна скарга і подання на вирок суду першої інстанції можуть бути подані протягом 7 діб з моменту проголошення вироку. Для засудженого, який знаходиться під вартою, цей строк обчислюється з моменту вручення йому копії вироку. Не вважається пропущеним строк, якщо до його закінчення подання чи скарга біли здані на пошту або адміністрації місця попереднього ув‘язнення (350). В разі пропущення строку учасники процесу вправі порушити перед судом, який постановив вирок, клопотання про його відновлення, яке розглядається в судовому засіданні і вирішується ухвалою суду або постановою судді. При відмові у відновленні ухвала (постанова) може бути оскаржена в загальному порядку до вищестоящого суду, який має право відновити пропущений строк. Витребування справи з суду, який постановив вирок, протягом встановленого для оскарження вироку строку не допускається, а подання касаційної скарги чи внесення подання зупиняє його виконання. Протягом зазначеного строку сторони вправі ознайомитися в суді з матеріалами справи, а також з поданими скаргами чи поданнями. Касаційні скарги і подання подаються через суд, який постановив вирок, хоч внесення їх безпосередньо до касаційної інстанції повідомляє про це тих суб‘єктів права на оскарження вироку, інтересів яких стосується скарга чи подання. Ці особи мають право ознайомитися з ними і подати свої заперечення, які приєднуються до справи (349). Після закінчення строку, встановленого на оскарження вироку, суд, який його постановив, не пізніше доби надсилає справу разом із скаргою чи поданням, заперечення на них, якщо такі надійшли, до касаційної інстанції і визначає дату її розгляду останньою (352). До початку розгляду справи касаційною інстанцією, але не пізніше як за три доби, сторони вправі подати письмові додаткові до скарги інших осіб чи подання доводи і міркування, а також свої зауваження на скарги інших осіб чи подання прокурора. До початку розгляду можна відкликати скаргу (подання). Вищестоящий прокурор (заступник) має право доповнити, змінити подання. Засуджений має право відкликати скаргу свого захисника, крім випадків його обов‘язкової участі (ч.3 ст.46). Якщо зміни погіршують становище засудженого, то їх внесення можливо не пізніше 3 днів до розгляду, з ними ознайомлюються особи, яких вони стосуються (353). Про день розгляду касаційної скарги своєчасно суд повідомляє учасників. Касаційна інстанція не пізніше ніж за три доби вивішує оголошення. Неявка учасників не є перешкодою для розгляду, але їх можуть викликати на свій розсуд. Питання про участь засудженого вирішується судом, засуджений, що з‘явився в усіх випадках допускається давати пояснення. Засуджений має право мати як того, так і іншого захисника на свій розсуд. Суд касаційної інстанції розглядає справу у призначений судом першої інстанції день. У випадках особливої складності, інших виняткових випадках, розгляд може бути перенесений за ухвалою касаційного суду чи постановою голови обласного, Київського чи Севастопольського міських судів, ВС АРК не більше як на 10 днів. За ухвалою судової колегії в кримінальних справах, військової колегії та постановою Голови ВСУ чи його заступника перенесення може бути не більше як на один місяць (258-1).

§ 65. Підстави для скасування чи зміни вироку, ухвали, постанови суду касаційного порядку.

Зміна або скасування вироку в касаційному порядку може відбутися за наявності для цього касаційних підстав, тобто таких порушень вимог КП закону, які свідчать про незаконність і необґрунтованість вироку і вимагають його зміни або скасування. Це 1) однобічність і неповнота дізнання, попереднього чи судового слідства (нез‘ясовані обставини, що мають істотне значення, перевірені не всі версії, не встановлені всі обставини, що підлягають доказуванню); 2) невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи (369: а) висновки суду не підтверджуються доказами, що розглянуті в судовому засіданні; б) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; в) є суперечливі докази, і суд не зазначив, чому взяв до уваги один із них; г) висновки суду у вироку містять істотні суперечності - за таких умов вирок зазнає змін); 3) істотне порушення КП закону (якщо порушеннями було обмежено право засудженого на захист, обмежено права потерпілого, цивільних позивача і відповідача, перешкодили суду об‘єктивно, повно і всебічно розглянути справу - вирок скасовується); 4) невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого (не виходить за межі санкції, але є несправедливим: надто м‘яким або суворим (372), за м‘якістю вирок може бути скасований у випадки подання скарги потерпілим або внесення подання прокурором, коли надто суворий, касаційна інстанція має право сама змінити вирок на більш м‘який (374)). Система цих касаційних підстав визначена ст.367 КПК. Згідно ст.368 КПК попереднє чи судове слідство в усякому разі визнається однобічне, коли: а) допитані не всі особи, не витребувані необхідні докази та матеріали, непроведена експертиза; б) не досліджені обставини, зазначені в ухвалі про направлення на додаткове розслідування або на новий розгляд; в) необхідність дослідження випливає з нових матеріалів, подані при касаційному розгляді; г) не достатньо з‘ясовані дані про особу підсудного. Дана касаційна підстава передбачає невстановлення обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, тому вирок скасовують, справу направляють на додаткове розслідування або новий судовий розгляд. Обов‘язкове скасування вироку (безумовні касаційні підстави) (ч.2 ст.370 КПК): незакриття справи на попередніх стадіях за наявності для цього підстав; розгляд справи в незаконному складі суду; розгляд справи у відсутності підсудного, коли його присутність обов‘язкова; розгляд справи без участі захисника, коли його участь обов‘язкова; розгляд справи без перекладача, коли підсудний не володіє мовою; порушення таємниці нарадчої кімнати; непідписання вироку кимось з членів суду; відсутність протоколу судового засідання або коли він не підписаний головуючим або секретарем. Крім того коли порушено: обов‘язковість відкритого розгляду; пред‘явлення обвинувачення або ознайомлення з матеріалами; незмінність складу суду; надання підсудному права на захисну промову за відсутності захисника; надання останнього слова, деякі інші порушення. Неправильне застосування кримінального закону: а) незастосування судом крим. закону, який належало застосувати; б) застосування закону, який не підлягає застосування; в) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змістові (371).

§ 66. Порядок розгляду справи у касаційній інстанції. Касаційна ухвала по кримінальній справі, її значення і зміст.

Провадження в касаційній інстанцій відбувається на підставі тих же принципів, що й судовий розгляд. Відмінність: касаційна інстанція не проводить судового слідства, а перевіряє справу за наявними в ній та новододаними матеріалами. Справа розглядається судовою колегією в складі 3 професіональних суддів. Головуючий відкриває засідання, оголошує справу, встановлює, хто з‘явився, чи всі були своєчасно повідомлені, в залежності від чого вирішує чи можливе слухання справи. Далі оголошує склад суду, прізвище прокурора і перекладача, з‘ясовує питання про відводи (в загальному порядку). Головуючий опитує учасників процесу чи мають вони клопотання, які вирішуються після заслуховування думки щодо них прокурора та інших учасників. Розгляд починається доповіддю судді із складу суду, який викладає суть справи, основні доводи касаційної скарги чи подання. Якщо подані додаткові матеріали суд знайомить з ними прокурора та учасників. Потім, коли справа розглядається за поданням прокурора, він обґрунтовує його. Підсудний, його захисник, інші учасники, якщо вони беруть участь, дають свої пояснення, після який прокурор висловлює міркування щодо законності і обґрунтованості вироку у справі. Якщо справа за касаційною скаргою, то після доповіді судді учасники дають пояснення, а після прокурор висловлює свої свої міркування, не зв‘язані позицією прокурора, що виніс подання. Заслухавши пояснення всіх суд уходить в нарадчу кімнату для винесення ухвали (360). Ведення протоколу судового засідання касаційної інстанції не передбачено, зміст основних дій і рішень суду відображається безпосередньо в касаційній ухвалі. В результаті розгляду одне із рішень (364): а) залишити вирок без зміни, касаційну скаргу (подання) - без задоволення; б)скасувати вирок і направити справу на нове розслідування або на новий судовий розгляд (за підставами ст.367, якщо новий розгляд в суд, то в іншому складі (375); в) змінити вирок (374) суд неправильно застосував кримінальний закон, обрав покарання, що не відповідає тяжкості вчиненого або особі винного, але суд не вправі застосувати закон, що передбачає більш тяжке покарання); г) скасувати вирок і закрити справу (при встановленні обставин зі ст.6-10, на які суд першої інстанції не звернув уваги, або його висновки не підтверджуються матеріалами справи (373). Скасування виправдувального вироку може відбутися лише за касаційним поданням прокурора, скаргою потерпілого, або скаргою виправданого, який не погоджується з підставою чи мотивами виправдання. Якщо касаційний суд дійде висновком про необхідність кваліфікації діяння за злочином, провадження по якому не могло бути порушено або підлягало закриттю по амністії або давності, він має перекваліфікувати вчинене, призначити покарання і звільнити засудженого від нього. Суд другої інстанції вправі закрити справу стосовно всіх засуджених або тільки деяких, в повному обсязі або в частині обвинувачення. Касаційна ухвала приймається з додержанням правил про таємницю та порядок наради суддів (322, 325), і складається з 3х частин: вступної, мотивувальної і резолютивної. Вступна: місце і час; назва і склад; прокурор та інші учасники; зміст резолютивної частини вироку; особа, що подала скаргу (подання); суть скарги (подання), додатково подані матеріали, за умови що суд поклав їх в основу свого рішення; короткий виклад пояснень учасників засідання, міркування прокурора. Мотивувальна: висновки касаційної інстанції щодо скарги (подання) і докладні мотиви прийнятого нею рішення з обов‘язковим посиланням на відповідний матеріальний або процесуальний закон. Резолютивна: прийняте рішення. При поверненні на нове розслідування зазначаються обставини, що мають бути з‘ясовані, і процесуальні дії, які слід виконати (378), при цьому касаційна інстанція не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, перевагу одного доказу над іншим, про застосування певного закону та про міру покарання (ч.2 ст.376). При повторному після скасування вироку розгляді суд першої інстанції не зв‘язаний висновками касаційної інстанції, він розглядає справу в загальному порядку і вирішує всі питання за внутрішнім покаранням (377). Прийнята і підписана всіма суддями в умов нарадчої кімнати касаційна ухвала оголошується в залі судового засідання негайно після її постановлення. У складних справах може бути проголошена лише резолютивна частина, в якій зазначаються остаточні результати та час оголошення мотивованої ухвали, повне оголошення не пізніше 5 діб з часу завершення розгляду. При розходженні думок, суддя, що не погодився, підписує ухвалу та окремо письмово в нарадчій кімнаті викладає думку, яка приєднується, але не оголошується, вона доводиться до відома голови відповідного суду для вивчення і вирішення питання про принесення протесту на касаційну ухвалу в порядку нагляду (380). Касаційна ухвала остаточна, може бути оскаржена в порядку нагляду або за нововиявленими обставинами. Не пізніше 3 діб з часу постановлення касаційна ухвала разом зі справою і матеріалами надсилається для виконання суду, який постановив вирок. При скасуванні вирок і повернені на новий судовий розгляд - в той самий суд для розгляду в іншому складі, або в інший. одночасно з касаційною суд другої інстанції має право винести окрему ухвали у зв‘язку з порушеннями, допущеними при розгляді справи судом першої інстанції, та інших підстав ст.23-2.

§ 67. Питання, що вирішується судом у стадії виконання вироку. Звернення вироку до виконання.

Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконання: 1) відстрочка виконання вироку (тяжка хвороба - до одужання; вагітність - до року; маленькі діти - доки їм 3 роки; виняткові обставини як стихійне лихо - не більше року; не допускається щодо особливо небезпечних рецидивістів, злочини проти держави, тяжкі більш п‘яти років позбавлення волі; відстрочка штрафу не більше року); 2) давність виконання обвинувального вироку смертної кари. Питання, які вирішуються судом у процесі фактичного (реального) виконання вироку: 1) про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м‘яким (52, 53 КК, 407 КПК), вирішує суд за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, та спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх, або за спільним поданням адміністрації і громадських організацій за місцем роботи засудженого до позбавлення волі з залученням до праці, військові - за поданням командування; таке питання вирішується судом за участю прокурора, органу виконання покарання і, як правило, засудженого (407); 2) про застосування умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов‘язковим залученням засудженого до праці (ч.1,2,3 52-1 КК, 407-1 КПК) за умови зразкової поведінки і чесної праці; 3) про звільнення від покарання і пом‘якшення покарання, що вже реально виконується, у випадках засудження особи за діяння, караність якого нововиданим законом усунена або пом‘якшена (54 КК, 405-1 КПК), здійснюється судом негайно після набрання чинності відповідним законом; 4) про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на тяжку хворобу (109 ВТК, 408 КПК), за поданням адміністрації ВТУ на підставі висновку лікарської комісії або судмед (психіатричної) експертизи, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру або передати на лікування; 5) про звільнення від відбування покарання осіб, умовно засуджених до позбавлення волі або умовно звільнених з місць позбавлення волі, у зв‘язку з визнанням їх інвалідами І або ІІ групи (408-1), суддею районного (міського) суду на підставі подання органу виконання покарання та висновку ЛТЕК; 6) про скасування умовного засудження і відстрочки виконання вироку (ч.5,6 45, ч.5 46-1 КК, 408-2 КПК) за поданням ОВС, спільно ОВС і служби неповнолітніх, клопотанням громадської організації чи трудового колективу; 7) про звільнення від покарання засудженого, щодо якого виконання вироку відстрочено (ч.6 46-1 КК, ч.3 408-2 КПК); 8) про звільнення і скасування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до 3 років (46-2 КК, 408-3 КПК), за поданням органу виконання покарання, письмово погодженої з прокурором, у судовому розгляді в десятиденний строк з дня надходження за участю прокурора, органу покарання або контролю за поведінкою та самої засудженої, за результатами - постанова; 9) про направлення осіб, умовно засуджених до позбавлення волі і умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов‘язковим залученням до праці, в місця позбавлення волі відповідно до вироку (409-1); 10) про зміну призначеного засудженому виду ВТУ з відповідним режимом (410 КПК, 26,46,47 ВТК), судом за поданням адміністрації ВТУ; 11) про заміну виправних робіт та штрафу (ч.2 410 КПК, ч.3 29, 30, ч.2 32 КК); 12) про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і про переведення його з ВТУ в слідчий ізолятор чи тюрму (410-1) коли таке необхідно в зв‘язку з розглядом іншої справи в цьому ж суді; 13) про застосування до засуджених, які є алкоголіками або наркоманами, примусового лікування та його припинення (411-1) за поданням адміністрації ВТУ (медичного закладу) на підставі висновку лікарської комісії; 14) питання про застосування до засудженого покарання при наявності двох невиконаних вироків (413 КПК, 43 КК), одноособово чи колегіально в залежності чи вироки були постановлені одноособово чи колегіально; 15) питання про всякого роду сумніви і суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов‘язані з його недоліками, якщо їх вирішення не торкається суті вироку. Питання, які вирішуються після відбуття засудженим призначеного покарання: 1) про погашення судимості або дострокове її зняття (55 КК, 414 КПК), за клопотанням засуджених, дострокове - за клопотанням громадської організації або трудового колективу; 2) про зарахування часу роботи колонії-поселення і відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального трудового стажу (ч.2 33, ч.2 103 ВТК; 414-1 КПК) суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за спільним поданням органу виконання вироку і спостережної комісії, до клопотання додаються: копія вироку, довідка про відбуття покарання, характеристика про роботу і поведінку; розглядається судом.

Умова виконання вироку - набрання ним законної сили. Вирок, на який може бути подана скарга, внесено касаційне подання прокурора набирає сили після закінчення строку на оскарження, а в разі оскарження - після розгляду скарги чи подання і оголошення касаційної ухвали, якщо вирок нею не було скасовано. Вирок ВСУ оскарженню не підлягає, набирає сили з моменту оголошення. В разі оскарження частини вироку він не набирає законної сили до моменту проголошення касаційної ухвали. Виправдувальний вирок або обвинувальний без призначення покарання, із звільненням від покарання, або без позбавлення волі, частково приводиться до виконання одразу після проголошення (звільнення з під варти в залі суду). Звернення вироку до виконання здійснює суд, який постановив вирок. Не пізніше 3 діб з дня набрання законної сили або повернення справи з касаційної інстанції суддя або голова суду направляє розпорядження про виконання обвинувального вироку разом із копією останнього (а також копії контрольної інстанції якщо вирок було змінено), органу, на який законом покладено обов‘язок привести його до виконання. КП закон не регламентує змісту розпорядження суду, але воно має містити пропозицію привести вирок до виконання та негайно повідомити про це суд. Коли засуджений позбавляється волі, міститься також пропозиція повідомити сім‘ю засудженого куди направляється засуджений для відбування покарання. Розпорядження підписує суддя (голова чи заступник), скріплюється печаткою суду і надсилається разом із документами. При позбавленні волі - все направляється начальнику місця попереднього ув‘язнення, де утримується засуджений. Якщо він не під вартою - до ОВС за місцем проживання засудженого, також коли засуджений до позбавлення волі із обов‘язковим залученням до праці. Засуджено до виправних робіт без позбавлення волі - до інспекції виправних робіт РВВС (або міського). Умовне засудження до позбавлення чи виправних робіт (45 КК), відстрочка виконання вироку (46-1 КК) - розпорядження і копія вироку до ОВС, щодо неповнолітнього - службі у справах неповнолітніх за місцем проживання засудженого для здійснення контролю аз поведінкою. Коли на громадську організацію або трудовий колектив покладено обов‘язок наглядати за поведінкою та здійснювати виховний вплив на засудженого їм надсилається копія вироку. Звернення вироку до виконання, яким засудженому призначено покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, штрафу, громадської догани, конфіскації майна, позбавлення військового чи спеціального звання і позбавлення батьківських прав (останні 3 як додаткові покарання), регулюється Положенням про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не зв‘язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, затв. Указом Президії ВР від 22.06.84: копія вироку надсилається до адміністрації підприємства, установи, організації за місцем роботи засудженого, для виконання, а також ОВС з місцем проживання засудженого для здійснення контролю. Штраф - суд пропонує внести добровільно протягом місяця до ощадбанку, в разі несплати - примусово судовим виконавцем в порядку ст.362 ЦПК стягується. Громадська догана: суд висловлює осуд, вирок може передбачати осуд через пресу (надсилає пресі копію вироку), або на зборах колективу (надсилає за місцем роботи). Конфіскація майна: суд надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання до державної виконавчої служби і сповіщає про це відповідному фінансовому відділу держадміністрації або виконакому міської або районної у місті Ради. Позбавлення військового (спеціального) звання (рангу), державної нагороди - протягом 5 днів копія органу, що присвоїв звання. Батьківських прав - до органу опіки і піклування за місцем проживання неповнолітнього (ст.129 КпШС) та органу РАГСу за місцем народження, органу, який проводить плату аліментів, коштів на утримання. Також: атестаційній або кваліфікаційній комісії (якщо ступень, звання тощо), за місцем роботи (виховне значення), до відома через ЗМІ. Виправдувальний вирок: копія відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей, зняття арешту з майна. Виправданому (реабілітованому) або його спадкоємцям та утриманцям (якщо помер) спеціальне повідомлення про порядок відновлення його порушених законних інтересів (53-1).

§ 68. Порядок вирішення судом пов’язаних з виконанням вироку.

Вирішуються судом, який постановив вирок, або судами за місцем відбування покарання, роботи, затримання чи проживання засудженого і особи, яка відбула покарання (411), в судовому засіданні за участю прокурора. В судове засідання викликається засуджений, а на його клопотання захисник, щодо цивільного позову - цивільні позивач і відповідач, неявка не є перешколою розгляду. У зв‘язку з хворобою, інвалідністю, застосуванням медичних заходів - за участю представника лікарської комісії, щодо дала висновок. Як правило, питання вирішуються суддею одноособово за поданням відповідних осіб (прокурора, судового виконавця), органів виконання вироку, адміністрацією місць відбування (частіше разом із спостережною комісією чи у справах неповнолітніх), за клопотанням громадських організацій та трудових колективів та засуджених, їх повідомляють про день і час розгляду, їх представники беруть участь у засіданні. У підготовчій частині судового засідання головуючий оголошує: про відкриття засідання; питання; хто з‘явився; склад суду та прізвища прокурора і секретаря, перекладача; роз‘яснює учасникам право на відвід та вирішує заявлені відводи. Головуючий доповідає (зміст подання чи клопотання), суд заслуховує пояснення осіб, що з‘явилися, їм можна задавати запитання. Засуджений користується правами підсудного під час розгляду його справи (263 КПК). Дослідивши докази, заслухавши думку прокурора, суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови. При розгляді ведеться протокол судового засідання. Постанови суду виносяться в загальному порядку, повинні містить мотиви прийнятого рішення і точне його формулювання. Можуть бути оскаржені і опротестовані, за винятком спеціально застережених в КП законі випадків (407, 408, 408-2, 408-3, 409-1, 410, 411-1, 414 КПК), коли вони оскарженню не підлягають, але можуть бути опротестовані прокурором в порядку нагляду. Опротестування постанови суду про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну покарання більш м‘яким (407 КПК) зупиняє її виконання до розгляду справи вищестоящим судом.

§ 69. Провадження в порядку нагляду, його значення. Суди наглядної інстанції.

Наглядне провадження - це регламентована чинним КП законом діяльність уповноважених ним посадових осіб судової влади і прокурора, спрямована на перевірку законності й обґрунтованості рішень усіх судових інстанцій, які набрали законної сили, шляхом принесення на них протесту в порядку нагляду (або відмови в його принесенні), перевірки наглядним судом законності й обґрунтованості опротестованого вироку, ухвали чи постанови і прийняття рішення у справі. Предмет нагляду - вироки, ухвали, постанови суддів першої інстанції, які набрали законної сили, ухвали касаційної інстанції та постанови й ухвали нижчестоящих наглядних інстанцій. Немає значення чи підлягали вони касаційному оскарженню. Завдання - перевірка законності і обґрунтованості, виправлення помилок шляхом скасування або зміни. Стадія наглядного провадження послідовно проходить декілька етапів: 1) розгляд уповноваженими особами суду і прокуратури клопотань (скарг, заяв, повідомлень) щодо перегляду вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили; 2) витребування справи з відповідного суду та її вивчення з метою встановлення підстав для принесення протесту на рішення суду (386); 3) принесення протесту або відмова в його принесенні; 4) розгляд справи в порядку нагляду, якщо протест був принесений, і прийняття рішення наглядною інстанцією (391, 393). Ст.388 КПК, суди, що розглядають справи в порядку нагляду: 1) президія ВС АРК, обласного, Київського та Севастопольського міських судів - за протестами Голови ВСУ, Генпрокурора України та їх заступників, Голови ВС АРК, обласного суду, Київського та Севастопольського міських судів, прокурора АРК, області, міст Києва і Севастополя та їх заступників. Дана наглядна інстанції розглядає протести на вироки, ухвали і постанови районних (міських) судів, міжрайонних (окружних) судів, на постанови судів та касаційні ухвали ВС АРК, обласних судів, Київського та Севастопольського міських судів; 2) судова колегія в кримінальних справах і військова колегія ВСУ - за протестами Голови цього суду, Генпрокурора України та їх заступників на вироку й ухвали районних (міських) судів, міжрайонних (окружних) судів, обласних судів, ВС АРК, Київського та Севастопольського міських судів, а також на постанови суддів цих судів; 3) Пленум ВСУ - за протестами Голови цього суду, Генпрокурора України та їх заступників на вироки й ухвали судової колегії в кримінальних справах і військової колегії, а також постанови суддів ВСУ. Протест тне може бути принесений до вищестоящої наглядної інстанції і розглянутий нею, якщо він не був предметом розгляду нижчестоящого наглядного суду. Суд наглядної інстанції не справі вдруге розглядати за протестом той же вирок, ухвали чи постанову щодо того ж засудженого (виправданого), хоча б внесеному із інших підстав. Ця заборона не торкається засуджених, про яких раніше рішення цим наглядним судом не приймалося. Цей суд також вправі розглянути протест на вирок (ухвалу, постанову), постановлений після скасування в порядку нагляду першого вироку (ухвали, постанови), незалежно від мотивів скасування першого вироку. Президії ВС АРК, обласних, К і С міських судів та Пленум ВСУ розглядаються справу у складі більшості членів, судова колегія в кримінальних справах і військова колегія ВСУ - у складі 3 членів суду. Якщо в розгляді справи в 1й інстанції або в касаційному порядку брала участь більшість членів президії суду, голова цього суду, прокурор області або прирівняні. То вони за наявності підстав направляють справу з поданням відповідно Голові ВСУ або Генпрокуророві України для вирішення питання про принесення протесту в порядку нагляду до ВСУ. Коли ж до Президії суду протест принесено Генпрокурором України чи Головою ВСУ або їх заступниками, голова відповідного суду повинен направити справу з проетстом для розгляду судової колегії в кримінальних справах ВСУ (ч.2 388), зазначивши в супровідному листі про неможливість розгляду її президією через відсутність кворуму. Розгляд справи в порядку наггляду президією обласного і рівного йому суду має відбутись не пізніше як через 20 днів (391), а судовою колегією в кримінальних справах ВСУ - не пізніше як через 1 місяць з дня надходження справи з протестом. Розгляд з обов‘язковою участю прокурора. В засіданні президії відповідного суду бере участь прокурор АРК, області, міст К і С, який підтримує принесений ним чи вищестоящим прокурором протест. В засіданні колегії чи Пленуму ВСУ обов‘язково Генпрокурор або його заступник (390). Неявка прокурора тягне відкладення розгляду. Можуть бути запрошені інші учасники, їм надається можливість ознайомитися з протестом пере засіданням. Після доповіді, пояснень, думки прокурора, голова суду ставить протест на голосування, вихід до нарадчої кімнати не вимагається. Рішення по протесту Пленуму ВСУ та президії відповідного суду - постанова. Рішення судової колегії ВСУ - ухвала. Такі рішення (393): 1) протест без задоволення; 2) скасувати вирок і всі наступні судові ухвали і постанови і закрити справу або передати її на нове розслідування чи на новий судовий розгляд; 3) скасувати касаційну ухвалу, а також наступні судові ухвали і постанови, якщо їх було винесено, і передати справу на новий касаційний розгляд; 4) скасувати ухвали і постанови, винесенні в порядку нагляду, і залишити в силі, із зміною або без зміни, вирок суду і касаційну ухвалу; 5) внести зміни до вироку, ухвали або постанови суду. При недоведеності участі засудженого у злочині, справу направляють прокурору для встановлення особи, що вчинили злочин. Підстави для скасування чи зміни вироку такі як і в касаційній інстанції. Також підстави скасування (зміни) рішень (ухвал, постанов) першої (касаційної) інстанції: 1) незаконне або необгрунтоване рішення; 2) необґрунтовано залишені в силі незаконні рішення; 3) порушення закону касаційною інстанцією. Скасування касаційної ухвали: 1) порушення вимог ст.358 - повідомлення про день розгляду учасників; 2) всупереч ст.378 не дано відповідей на поводи касаційної скарги чи подання, порушено право на захист; 3) порушення перешкодили всебічному розгляду; 4) касаційна інстанція після зміни вироку (пом‘якшення) і перекваліфікації (пом‘якшення) не призначила покарання за новим законом або за сукупністю. Постанова (ухвала) суду наглядної інстанції складається з вступної, мотивувальної, резолютивної частин і має відповідати вимогам ст.378. у разі виявлення наглядною інстанцією обставин, зазначених у ст.23-2 КПК, вона вправі винести окрему ухвалу (постанову).

§ 70. Особи, які вправі принести протест у порядку нагляду.

Ст.388 КПК, суди, що розглядають справи в порядку нагляду: 1) президія ВС АРК, обласного, Київського та Севастопольського міських судів - за протестами Голови ВСУ, Генпрокурора України та їх заступників, Голови ВС АРК, обласного суду, Київського та Севастопольського міських судів, прокурора АРК, області, міст Києва і Севастополя та їх заступників. Дана наглядна інстанції розглядає протести на вироки, ухвали і постанови районних (міських) судів, міжрайонних (окружних) судів, на постанови судів та касаційні ухвали ВС АРК, обласних судів, Київського та Севастопольського міських судів; 2) судова колегія в кримінальних справах і військова колегія ВСУ - за протестами Голови цього суду, Генпрокурора України та їх заступників на вироку й ухвали районних (міських) судів, міжрайонних (окружних) судів, обласних судів, ВС АРК, Київського та Севастопольського міських судів, а також на постанови суддів цих судів; 3) Пленум ВСУ - за протестами Голови цього суду, Генпрокурора України та їх заступників на вироки й ухвали судової колегії в кримінальних справах і військової колегії, а також постанови суддів ВСУ. Особа, яка принесла протест, вправі відкликати, доповнити або змінити його до початку розгляду справи судом. Протест, принесений прокурором, не може відкликатися вищестоящим прокурором, але він може бути доповнений або змінений вищестоящим прокурором (ч.4 384 КПК). Дане правило не поширюється на посадових осіб судів, оскільки судді незалежні один від одного і між ними немає відносин підпорядкування при вирішенні питань, пов‘язаних зі здійсненням правосуддя. Особи, уповноважені на принесення протесту, мають право витребувати справу з відповідного суду. Районні (міські) прокурори не наділені правом принесення протесту у порядку нагляду, проте вони вправі витребувати справу з районного (міського) суду, вивчити її та, якщо знайдуть підстави для опротестування прийнятих ним рішень, звернутися з поданням до вищестоящого прокурора про принесення протесту в порядку нагляду. Якщо після вивчення справи відповідна посадова особа не виявить підстав для опротестування, про це повідомляється особа, яка звернулася з клопотанням про перегляд судових рішень із зазначенням мотивів відмови. Коли підстави виявлені, до відповідної наглядної інстанції вноситься протест. Протест може бути принесений протягом року (385), але протести з підстав на користь засудженого строком не обмежуються. Зміст і форма протесту не регламентовані, але практично мають містити: до якого суду, на яке рішення, з яких підстав, посилання на матеріали справи, норми закону, які порушені, яке рішення просить прийняти ця особа, додатки. З початком розгляду протесту, особа, що його принесла, не праві його відкликати або змінити, але в ході засідання може висловити іншу ніж у протесті думку. Генпрокурор і Голова ВСУ та їх заступники вправі своєю постановою зупинити до вирішення справи в порядку нагляду виконання опротестованих рішень будь-якого суду України, за винятком постанови Пленуму ВСУ (387), це стосується як приведених до виконання рішень так і ні, але які набрали законної сили, лише обвинувальні вироки і рішення. Виправдувальний вирок не може бути зупинений. Коли виявлені порушення закону, Генпрокурор України, Голова ВСУ, ВС АКР, обласного, К і С міських судів, військового суду регіону та ВМС, прокурор АРК, області, міст К і С і прирівняні до них прокурори вправі одночасно з витребуванням справи зупинити виконання до принесення протесту на строк не більше 3 місяців або до розгляду протесту в суді. Письмові розпорядження про зупинення виконання є дійсними до розгляду протесту. Якщо суд залишить протест без задоволення, зупинення автоматично скасовується і вирок (ухвала, постанова) звертається до виконання або продовжує виконуватися.

§ 71. Підстави, строки і порядок відновлення справи у зв’язку з новоявленими обставинами.

Приводами того, щоб почати провадження за нововиявленими обставинами є заяви заінтересованих осіб, підприємств, установ, організацій і посадових осіб про перегляд справи (ч.1 399). Заяви подаються прокурору, бо тільки він уповноважений законом призначити розслідування нововиявлених обставин. Якщо заява надійшла до органу дізнання, слідчого, судді чи суду. Вони повинні переслати її прокурору за належністю. Прокурор може призначити розслідування і за власною ініціативою, якщо йому безпосередньо сталі відомі такі обставини (за аналогією з п.5 ч.1 ст.94 КПК). Безпосередній привід - протест прокурора про перегляд справи за нововиявленими обставинами. Підстави - фактичні дані, що свідчать про наявність таких обставин (ч.2 397): 1) фальшивість доказів, неправильність показань свідка або висновку експерта, на яких ґрунтується вирок; 2) зловживання суддів, які винесли вирок, ухвалу чи постанову, прокурора, слідчого, особи, яка провадила дізнання; 3) всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні вироку, ухвали або постанови і які самі по собі або разом з раніше виявленими доводять неправильність засудження або виправдання (вчинення злочину іншим, нові співучасники, завідома неправдивість показань потерпілого). Фальшиві речові докази, протоколи слідчих дій, судових засідань, інші документи. Завідомо неправдиві показання свідка чи висновок експерта можуть бути як такі, за які кримінальна відповідальність (178 КК) так і дані в наслідок помилки. Зловживання судді: одержання хабара, необ‘єктивність, фальсифікація доказів у протоколі засідання, завідомо неправосудний вирок, ухвала, постанова. Зловживання прокурора, слідчого, дізнання - одержання хабара, необ‘єктивність, притягнення невинних осіб, завідомо незаконний арешт, насильство до підозрюваних і обвинувачених з метою змусити їх визнати вину, фальсифікація доказів. перегляд виправдувального вироку допускається в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і не пізніше 1 року з дня виявлення нових обставин (ч.1 398). Про більш тяжкий злочин, ніж особа засуджена - тільки протягом строку давності, встановленого для цього більш тяжкого злочину (ч.2 398). Невинність або вчинення менш тяжкого злочину - відновлення не обмежене. Смерть засудженого не перешкоджає перегляду в інтересах реабілітації (ч.3 і 4 398). Прокурор зобов‘язаний прийняти і розглянути заяви про перегляд справи. Коли не вбачає підстав - відмовляє мотивованою постановою, про повідомляє заявника, може бути оскаржена вищестоящому прокуророві (ч.6 399). Нові обставини, які стали відомі прокурору, повинні бути розслідувані в усіх випадках. Про призначення розслідування в межах компетенції (прокурор району, міста - в справах, розглянутих районним, міським судом, прокурор області - обласним судом тощо) виносить постанову. Розслідування прокурор проводить особисто або за його доручення орган дізнання чи слідчий за правилами проведення попереднього розслідування (ч.2 і 3 399). Розслідування нововиявлених обставин повинно бути закінчено в ті ж строки, що і попереднє слідство в кримінальних справах (120). У випадках зловживань особи, що провадила дізнання, слідчого, прокурора, судді, виноситься постанова про порушення кримінальної справи, бо ці зловживання, як правило, повинні бути встановлені судовим вироком, що набрав законної сили. Це стосується й випадків завідомо неправдивих показань свідка, потерпілого, висновку експерта або перекладу. Право принесення і розгляду протесту за нововиявленими обставинами мають ті ж прокурори, що і в порядку нагляду. Закінчивши розслідування за наявності підстав для відновлення прокурор направляє справу разом із матеріалами або вироком, і своїм висновком - відповідно прокурору АРК, області, міст К і С, військовому прокурору, який вирішує питання про принесення протесту до президії відповідного суду. Справи, де вирок винесено ВС АРК, обласним, міст К і С, міжобласним, військовим регіону, ВМС, прокурор АРК, області, міст К і С, військовий (на правах області) направляє Генпрокурору, який вирішує питання про принесення протесту до ВСУ (ч.4 і 5 399). Вирок ВСУ - протест Генпрокурор або заступник до Пленуму ВСУ. У протесті вказані: справа, прийняті рішення; приводи підстави до порушення провадження по розслідуванню нововиявлених обставин; хто порушив, ким проводилось розслідування і результати; підстави для направлення справи до суду для її відновлення; пропоноване прокурором рішення суду. Протест розглядається за правилами нагляду. Попередній розгляд справи в касаційному порядку або нагляду не перешкоджає розгляду за нововиявленими обставинами (400). Вирок, ухвала або постанова перевіряються не з точки зору законності тощо на підставі наявних матеріалів, а за нововиявленими обставинами, які були невідомі суду при винесенні цих рішень. Суд не зв‘язаний своєю попередньою думкою у справі, але скасування попереднього рішення не означає помилки в застосуванні закону. Закон забороняє вносити зміни, як випливають з нововиявлених обставин (ч.1 400). Суд, розглянувши протест, може: 1) залишити протест без задоволення, якщо нові обставини не підтверджуються або не впливають на правильність прийнятих рішень; 2) скасувати вирок і всі наступні судові рішення і передати справу на нове розслідування або новий судовий розгляд, якщо це необхідно у зв‘язку з нововиявленими обставинами; виявивши й інші підстави для скасування вироку, суд вправі послатись і на них, щоб і ці підстави були враховані при новому розслідуванні чи судовому розгляді справи; 3) скасувати вирок і наступні судові рішення і закрити справу, якщо будуть встановлені обставини, за наявності яких справа підлягає закриттю. Рішення суду, прийняте в результаті розгляду протесту прокурора про перегляд справи за нововиявленими обставинами, може бути опротестовано і переглянуто в порядку нагляду. Нові попереднє розслідування і судовий розгляд після скасування вироку в зв‘язку з нововиявленими обставинами, а також оскарження нового вироку чи ухвали суду і внесення на них подання прокурором відбуваються на загальних підставах. При новому судовому розгляді суд не зв‘язаний розміром покарання, призначеного скасованим вироком, оскільки підставою для його скасування були нові, невідомі попередньому суду при винесенні рішення обставини. За наявності підстав дії обвинуваченого при новому розслідуванні справи можуть бути кваліфіковані і за більш суворим законом, а суд вправі призначити більш суворе покарання, ніж за скасованим вироком, незалежно від того, з чиєї ініціативи було порушено провадження за нововиявленими обставинами.

§ 72. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів.

Про злочини, що не являють собою великої суспільної небезпеки, особливий вид провадження в стадії порушення кримінальної справи: порушення правил про валютні операції (ч.1 80 КК), крадіжка, грабіж, шахрайство (ч.1 81, 82, 83, 140, 141, 143 КК), умисне знищення або пошкодження державного, колективного майна або індивідуального майна громадян (ч.1 89 і 145), ухилення від лікування венеричної хвороби (108-1), сплати аліментів (114), заняття забороненими видами підприємницької діяльності (ч.1 148), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов‘язкових платежів (ч.1 148-2), порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю (148-3), фіктивне підприємництво (ч.1 148-4), виготовлення спиртних напоїв та торгівля ними (149), спекуляція (ч.1 154), обман покупців (ч.1 155), замовників (ч.1 155-1), одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов‘язаних з обслуговуванням населення (ч.1 155-2), порушення правил торгівлі (ч.1 155-3), штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання і послуги населенню (ч.1 155-5), незаконна торговельна діяльність (ч.1 155-6), зговір про фіксування цін (ч.1 155-7), незаконна порубка лісу (ч.1 160), незаконне полювання (ч.1 161), заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ч.1 162), видобування корисних копалин (ч.1 162-1), порушення правил адміністративного нагляду (196-1), самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ч.1, 2 199), хуліганство (ч.1 206), угон транспортних засобів (ч.1 215-3). У справах про ці злочини органи дізнання у 10 днів встановлюють обставини вчиненого злочину та особу правопорушника, одержують пояснення він нього, очевидців та інших осіб, витребують довідку про судимість, характеристики з місця роботи (навчання), інші матеріали, що мають значення для розгляду в суді (ч.1 ст.426). Провадження слідчих дій не допускається (крім огляду місця події). Про злочини, у яких передбачена адміністративна преюдиція, до матеріалів додаються матеріали про перше правопорушення, за яке порушник був притягнений до адміністративної відповідальності. Якщо наркоман або алкоголік - медичний висновок для вирішення питання про застосування медичних заходів. У виняткових випадках строк у 10 днів може бути продовжено прокурором до 20 днів (ч.1 426). Про обставини вчиненого злочину складається протокол: час і місце складання, ким складений; дані про правопорушника; місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки, істотні обставини; фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника; кваліфікація. Додають всі зібрані матеріали, вилучені документи і предмети, список осіб, яких належить викликати до суду. Начальник органу дізнання затверджує протокол, всі матеріали пред‘являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відмітка в протоколі аз підписом правопорушника. З санкції прокурора або його заступника протокол разом із матеріалами надсилається до суду (426) для вирішення питання про порушення справи і розгляду її в суді. Закон не передбачає право органів дізнання затримати особу і застосувати запобіжний захід, лише відбирається зобов‘язання з‘явитися за викликами органів дізнання і суду та повідомляти їм про зміну місця проживання. Визнавши матеріали достатніми суддя виносить постанову про порушення справи і віддання правопорушника до суду; в разі потреби обирає запобіжний захід і призначає справу до розгляду. В постанові викладається формулювання обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення, мети, мотиву злочину, розміру заподіяної шкоди, інших наслідків, і статті КК, за яким віддано до суду (430). Суддя зобов‘язаний вирішити всі питання, пов‘язані з підготовкою справи до розгляду (253). Вилучені предмети повинні бути визнані речовими доказами і приєднані до справи. Якщо особі заподіяно шкоду майнову, моральну, фізичну, необхідно визнати її потерпілою, повідомити про це і роз‘яснити право на ознайомлення з матеріалами. Якщо особа заявила цивільний позов на завдану матеріальну шкоди, її необхідно визнати цивільним позивачем. Суддя зобов‘язаний вжити заходів щодо забезпечення відшкодування збитків. Після порушення справи і віддання правопорушника до суду суддя повинен забезпечити учасникам можливість ознайомлення із матеріалами (255). Постанова вручається підсудному не пізніше ніж за 3 доби до судового розгляду (ч.3 430). Розгляд не пізніше 10 днів з дня надходження до суду (431). Судове слідство починається з оголошення постанови судді про порушення справи і віддання до суду (297) і провадиться за обвинуваченням, сформульованим у постанові (275). При розгляді справи суддя справі постановити обвинувальний чи виправдувальний вирок або повернути справу для провадження попереднього слідства, якщо необхідно встановити обставини, які не можуть бути встановлені в судовому засіданні (431), або виявлені істотні порушення КП закону при досудовій підготовці матеріалів у протокольній формі.

§ 73. Особливості провадження в кримінальних справах про неосудних осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.

Ст.111 КПК вчинення у стані не осудності або якщо особа захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину обов‘язкове провадження попереднього слідства. Захисник допускається з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи (ч.3 ст.44 КПК), відмову від захисника не може бути прийнято (ч.3 46), не може бути з цих осіб стягнута сума для оплати праці адвоката, витрати за рахунок держави. Провадяться всі слідчі дії для з‘ясування обставин вчиненого діяння, особи, яка вчинила, та її захворювання, умов, що сприяли вчиненню діяння. По закінченні попереднього слідства, якщо на підставі висновку судово-психіатричної експертизи т інших доказів встановлено, що особа під час вчинення було в неосудному стані або після захворіла, що позбавляє її керувати та усвідомлювати свої дії, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру, повинні бути викладені всі докази, дані про захворювання, додається список осіб, які підлягають виклику в засідання, інші додатки як і до обвинувального висновку. Ця постанова разом із справою надсилається прокуророві (226, 417). Відповідно до ст.12 КК примусовий захід може бути застосований також до особи, у якої в процесі попереднього слідства чи розгляд справи в суді встановлено тимчасовий розлад душевної діяльності, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, якщо за характером вчиненого діяння і своїм психічним станом ця особа становить суспільну небезпеку і потребує лікуванню в примусовому порядку. Одержавши справу із постановою слідчого, прокурор: 1) погодившись з постановою, затверджує її і надсилає справу до суду; 2) повертає із письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового попереднього слідства, якщо недостатньо доказів. Слідчий і прокурор мають право також закрити справу за наявності обставин ст6, п.2 ст. 213 КПК. Справи, що надійшли до суду виносять безпосередньо в судове засідання, обвинувачений відданню до суду не підлягає. Постановою про винесення справи в засідання суддя вирішує питання підготовки розгляду: день і час, виклик осіб, прокурора і захисника, експертизи, витребування доказів тощо. В разі незгоди з постановою суддя виносить справу на розгляду розпорядчого засідання (підстави для закриття або повернення на додаткове розслідування). Відкритий розгляду, обов‘язково прокурор і захисник, законний представник. Відводи, ознайомлення з матеріалами, допит свідків, можливо призначення повторної судово-психіатричної експертизи. Якщо обвинувачений викликається, суд заслуховує його пояснення, але це не є джерелом доказів. Після закінчення судового слідства свою думку висловлює прокурор, потім захисник, судових дебатів немає. Потім суд виходить до нарадчої кімнати, де вирішує такі питання: 1) чи мало місце діяння; 2) чи воно вчинене цією особою; 3) чи вчинене воно в стані неосудності, чи особа захворіла потім на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання; 4) чи слід застосувати примусовий захід медичного характеру і який. Про застосування медичного заходу суд виносить ухвалу, суддя - постанову. Описова частина: встановлені судом обставини вчиненого, наведені докази, юридична оцінка діям, мотиви прийнятого рішення. Резолютивна: звільнення особи від кримінальної відповідальності (якщо в стані неосудності) або від покарання (якщо захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину але до винесення вироку) і про застосування конкретного медичного заходу. Також в ухвалі (постанові) що питання відшкодування матеріальної шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вирішення цивільного позову в цих справах не допускається. Тут же про скасування запобіжного заходу (якщо такий був) з часу доставки до лікувального закладу. Суд може винести ухвалу (суддя - постанову) про направлення на додаткове розслідування або про закриття справи, якщо визнає непотрібним застосування медичних заходів. При закриті справи суд повідомляє про це орган охорони здоров‘я для здійснення лікарського нагляду. Справу, закриту за недоведеністю вчинення діяння неосудним, після набрання ухвали (постанови) законної сили суд надсилає прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, яка вчинила це діяння. Згідно ст.13 суд може застосувати поміщення в психіатричну лікарню: 1) із звичайним наглядом; 2) з посиленим наглядом; 3) із суворим наглядом. Суд не вправі в ухвалі (постанові) зазначати назву закладу, в якій проводитиметеся лікування, зазначати його строк. Поміщення в психіатричну лікарню психічно здорової особи є злочином (123-2 КК). Якщо не визнано за необхідно медичні заходи, або при припиненні їх застосування суд може передати особу на піклування родичам чи опікунам при обов‘язковому лікарському нагляді (ч.7 ст.13КК). скасування цих заходів можливо лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування, коли особа видужала. Розгляд а такому ж порядку як при призначенні, за поданням головного психіатра органу охорони здоров‘я, якому підпорядкований лікувальний заклад, де тримають особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів (422). Повідомлення адміністрації і головного психіатра цього закладу про засідання обов‘язкове, при сумнівах може бути викликаний представник комісії і сам неосудний. Одночасно із скасуванням медичних заходів суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи щодо особи, яка захворіла після вчинення злочину. При цьому у випадках закінчення строку давності, скасування кримінального закону, наявності амністії тощо за згодою особи кримінальна справа закривається. Якщо підстав для закриття немає, справа надсилається відповідному суду першої інстанції або прокурору для проведення попереднього слідства. Строк перебування в медичній установі зараховується до строку відбування покарання (423). На ухвалу чи постанову про застосування, скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру може бути подано касаційну скаргу, внесено окреме подання прокурора в загальному порядку (424). Суд наглядної чи касаційної інстанції може скасувати чи змінити ухвалу (постанову) суду першої інстанції, замінити вид застосованого заходу медичного характеру. Особа, засуджена до позбавлення волі, захворіла під час відбування в ВТУ - суд (суддя) за поданням адміністрації ВТУ може застосувати медичні заходи та звільнити від подальшого відбування покарання. До виправних робіт або штрафу - суддя виносить постанову про звільнення від подальшого відбування покарання (408). Питання застосування медичних заходів щодо засуджених, що захворіли під час відбування вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, який суд виніс вирок (ч.4 409). У судовому засіданні бере участь прокурор, як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням захисник. Обов‘язкова присутність представника лікарської комісії, яка дала висновок. Розгляд починається доповіддю судді, після пояснення осіб, думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови (411).

§ 74. Особливості провадження в справах приватного обвинувачення.

Ч.1 ст.27 КПК, як виняток, передбачає, що справи про умисне легке тілесне ушкодження (106), умисне нанесення удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю (ч.1 107), наклеп без обтяжливих обставин (ч.1 125), образу (126), самоуправство щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян (198), порушується не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі підтримувати обвинувачення. Дізнання і попереднє слідство не провадиться, справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку. Порушуються лише суддею (ч.1 251), тому скарги потерпілого повинні подаватися до районного (міського) суду за місцем вчинення злочину. Скарга: прохання про порушення справи відносно конкретних осіб, в чому їх злочинні дії, місце і час події, наведено докази. Суддя повинен роз‘яснити потерпілому право на примирення до порушення справи, якщо примирились - відмовляє в порушення справи на підставі ч.1 ст.6 КПК, та за інших підстав ст.6. постанова про відмову в порушенні може бути оскаржена в касаційному порядку потерпілим та його представником, прокурор може винести окреме подання (ч.2 252, ч.1, 2 354). Якщо є скарга і додатні дані про злочин, суддя виносить постанову про порушення справи і віддання обвинуваченого до суду (ч.1 251), в якій також вирішуються визнання потерпілим, цивільним позивачем, якщо є позов, інші питання підготовки справи до розгляду в засіданні (253). Підсудному не пізніше ніж за 3 доби повинно вручити повістку про виклик його в судове засідання із зазначенням статті КК. Про час вручення повістки зазначається в протоколі судового засідання. При вчиненні неповнолітнім або особою з фізичними або психічними вадами суддя направляє справу для провадження попереднього слідства, бо воно обов‘язково для таких справ (111). Якщо скарга подана прокурору, слідчому, міліції - вони повинні надіслати її до суду за належністю (п.3 ч.2 97 КПК), суддя не вправі відмовити в прийнятті і вирішенні. Якщо скарга містить ознаки замаху на вбивство тощо, які розслідувати обов‘язково, суддя направляє її до органів слідства або дізнання для перевірки і направлення за підслідністю. У випадку надходження скарги про зустрічне обвинувачення, суддя виносить постанову про порушення справи по зустрічному обвинуваченню і віддання до суду. Зустрічні обвинувачення можуть бути об‘єднані в одну справу (ч.3 251). Потерпілий має підтвердити своє обвинувачення під час дачі пояснень. У винятках можливо порушення без потерпілого прокурором (громадське значення, безпорадний стан потерпілого, залежність від обвинуваченого), тоді обвинувачем в засіданні є прокурор а не потерпілий. Справи про зґвалтування без обтяжуючих (ч.1 117) порушуються за заявою потерпілої прокурором, слідчим, органом дізнання, але їх не закривають за примиренням, вони розслідуються судом в загальному порядку, це справи приватно-публічного обвинувачення. Про зґвалтування може порушити прокурор за відсутності скарги через безпорадний стан або залежність потерпілої від обвинуваченого. В разі неявки потерпілого або його представника без поважних причин в засідання справа підлягає закриттю, але за їх клопотанням може бути розглянута за відсутністю (290). Потерпілий є приватним обвинувачем і вправі особисто або через представника підтримувати обвинувачення в суді. Якщо прокурор не бере участь, а суддя визнає за необхідне охорону державних або громадських інтересів, він продовжує провадження у справі незалежно від ставлення потерпілого до справи, і справа у випадку примирення тоді закриттю не підлягає (ч.4, 5 27). Судове слідство починається з оголошення заяви потерпілого (297), яка фактично замінює обвинувальний висновок. Потерпілий або його представник мають право брати участь у судових дебатах (ч.2 318). При об‘єднання зустрічних обвинувачень слово для промови учасникам надається один раз, причому спочатку особі, яка перша подала скаргу. Це не виключає право обмінятися реплікам. У стадії судового розгляду суд може перекваліфікувати дії підсудного на статтю, що передбачає відповідальність за злочин, указаний в ч.1 ст.27 КПК, і постановити обвинувальний вирок лише за наявності у справі скарги потерпілого або його усної заяви в судовому засіданні про притягнення підсудного до кримінальної відповідальності, занесеної до протоколу. За їх відсутності справа підлягає закриттю на підставі п.7 ч.1 ст.6 КПК. Закриття справи судом першої, касаційної чи наглядної інстанції через відсутність скарги потерпілого не позбавляє його права звернутися до суду із заявою про порушення кримінальної справи на загальний підставах.

§ 75. Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів (вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров‘я, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство, пошкодження об‘єктів магістральних нафто-, газо- і нафтопродуктопроводів за обтяжливих обставин, умисне знищення або пошкодження майна, що спричинили тяжкі наслідки, умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда) - з 14 років (ч.1 і2 ст.10 КК). При провадженні попереднього слідства і розгляді справ щодо неповнолітніх в суді, крім обставин, які підлягають доказуванню в кожній кримінальній справі (64 КПК), необхідно з‘ясувати: 1) точний вік неповнолітнього; 2) стан його здоров‘я і загального розвитку, при наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов‘язану з душевним захворюванням, має бути з‘ясовано чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі керувати ними; 3) характеристику особи неповнолітнього; 4) умови його життя і виховання; 5) обставини, які негативно впливали на його виховання; 6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність (ч.1 433). На практиці у справах неповнолітніх найчастіше провадиться судово-психіатрична, а також комплексна судово-психіатрична і судово-психологічна експертиза. У справах про злочини неповнолітніх провадження попереднього слідства є обов‘язковим (111). Воно провадиться слідчими ОВС (ч.2 112) або прокуратури. Ведення таких справ покладається на слідчих, які спеціалізуються на них. Орган дізнання може порушити кримінальну справу але має як найшвидше передати її через прокурора слідчому. Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом із дорослим слідчий повинен з‘ясувати можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження (ч.1 439). Неповнолітній викликається до слідчого, прокурора чи суду через його батьків або інших законних представників. Неповнолітній, який перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув‘язнення (437). Участь захисника обов‘язкова, відмова не може бути прийнята (п.1 ч.3 ст.46). Взяття під варту може застосовуватись лише за тяжкістю злочину. При вирішенні питання про санкцію на арешт прокурор зобов‘язаний не тільки ознайомитися з матеріалами, які містять підстави для взяття під варту, але й і в усіх випадках допитати його як підозрюваного чи обвинуваченого. Про затримання і взяття під варту обов‘язково сповіщаються його батьки чи особи, які їх замінюють (157 і 434), а також повідомляється за місцем його роботи (ч.1 161) або навчання. Процесуальні документи, зокрема постанова про притягнення повинні бути складена так, щоб її зміст був зрозумілим неповнолітньому та його законному представнику. Пред‘явлення обвинувачення та допит провадяться в присутності захисника, а якщо неповнолітній не досяг 16 років або його визнано розумово відсталим, то, за розсудом слідчого або прокурора або за клопотанням захисника, - і в присутності педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Слідчий роз‘яснює їм право задавати обвинуваченому запитання і викладати свої зауваження, які заносяться до протоколу допиту, слідчий справі відхилити запитання, але воно повинно бути занесене до протоколу (438). Специфічні запобіжні заходи до неповнолітнього: передача під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників або ж під нагляд адміністрації дитячої установи, якщо він у ній виховується (ч.1 436). Оголошення про закінчення попереднього слідства і пред‘явлення йому матеріалів для ознайомлення провадиться в загальному порядку але з обов‘язковою участю захисника, з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповнолітнього (440). Справа може бути закрита в загальному порядку, або із звільненням від кримінальної відповідальності і застосуванням примусового заходу виховного характеру (9, ч.1 447). Після віддання до суду копія висновку вручається неповнолітньому та його законному представникові (ч.6 254). За рішенням суду у справах про злочини осіб до 16 років допускається закритий судовий розгляд (ч.2 20). В засідання викликаються батьки або інші законні представники, вони є учасниками розгляду, мають право заявляти відводи і клопотання, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. При необхідності допитати їх як свідків суд виносить про це постанову (ухвали) і заслуховує їх показання. Вони знаходяться в залі протягом всього судового розгляду, але якщо це шкодить інтересам підсудного, суд вправі мотивованою постановою (ухвалою) обмежити участь законного представника в тій чи іншій частині судового засідання, усунути від розгляду і допустити іншого законного представника. Неявка не зупиняє розгляду справи, якщо суд не визнає явку за необхідну (441). Якщо з‘явились обоє батьків суд може права законного представника надати одному з них, про що виносить постанову (ухвалу). Законний представник вправі оскаржити в касаційному порядку вирок, постанову і ухвалу суду (ч.1 347, ч.2 354). Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд сповіщає службу і кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, підприємство, установу та організацію, в яких навчався або працював неповнолітній, а в разі потреби - й інші організації. Суд вправі викликати в судове засідання представників цих органів та організацій, а також представників громадських організацій за місцем роботи батьків, опікуна чи піклувальника підсудного. Представник служби в справах неповнолітніх у засіданні вправі заявляти клопотання, ставити запитання підсудному, його представникам, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати свою думку з приводу найбільш доцільної форми перевиховання засудженого (права роз‘яснюються в підготовчій частині засідання). Представник кримінальної міліції у справах неповнолітніх і представники організацій вправі бути присутніми в залі і з дозволу суду дають пояснення. Всі представники за постановою чи ухвалою суду можуть бути допитані як свідки (442, 443). Суд може видалити неповнолітнього з залу суду на час дослідження обставин, які можуть на нього негативно вплинути, після повернення, суддя повідомляє йому обставини, що обговорювались в його відсутності, коли вони пов‘язані з обвинуваченням (444). Якщо покарання не пов‘язано з позбавленням волі суд повинен обговорити питання про призначення неповнолітньому громадського вихователя, при позитивному вирішенні вказати в мотивувальній частині вироку підстави, а в резолютивній - сформулювати рішення про призначення такого (445, 446). Це представники суду, які призначаються на посаду начальником ГУ юстиції АРК, начальниками управлінь юстиції областей, міст К і С, мають вищу юридичну, педагогічну чи психологічну освіту і досвіт роботи з неповнолітніми, їх не менше 1 на кожний суд (Положення про судових вихователів). Їх навантаження не повинно перевищувати 10 неповнолітніх, робота з неповнолітнім припиняється за рішенням суду після виправлення, досягнення повноліття. Справи, що стосуються неповнолітніх, розглядаються спеціально уповноваженими на це суддями (складом суддів), що передбачено ЗУ "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх". Відповідно до ст.11, до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років або суспільно небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суд може застосувати такі примусові заходи виховного характеру: 1) зобов‘язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання; 4) покладання на неповнолітнього, який досяг 15 віку і має майно або заробіток, обов‘язку відшкодувати заподіяні збитки; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років, умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальними положеннями. Якщо при розгляді кримінальної справи щодо неповнолітнього, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, буде встановлено, що ним вчинено злочин, який не становить великої суспільної небезпеки, і підсудний може бути виправлений без застосування кримінального покарання, суд ухвалою, а суддя постановою закриває кримінальну справу і у порядку, передбаченому ч.1 ст.447 КПК, вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених ст.11 КК. Щодо суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою, яка досягла 11 років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, то за фактом такого діяння порушується, у відповідності до ч.5 ст.6 КПК, кримінальна справа. Слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого законом перебачена кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

Киев, 2000 год