ПЛАН:
Вступ
1. Поняття забезпечення безпеки.
2. Особи, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов’язків яких відноситься застосування заходів безпеки. Їх права і обовязки, правова відповідальність.
3. Характеристика та особливості застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Викриття винних, швидке і повне розкриття злочинів, пошук правди, встановлення об’єктивної істини по справі, захист прав та законних інтересів громадян – це праця, яка включає в себе елементи ризику. Життєвий досвід свідчить, що прислів’я “краще гірка правда, ніж солодка брехня” не завжди відповідає дійсності. У певних випадках повідомлення до правоохоронних органів правдивих відомостей про злочинну діяльність тих чи інших осіб або про злочин, тягне за собою негативні наслідки, що проявляються у переслідуванні особи, яка вчинила свій громадський обов’язок.
Вирішення завдань кримінального процесу й боротьба зі злочинністю – це “конфлікт” між державою й злочинцем. Держава за допомогою правоохоронних органів захищає особисті блага людини, її права та інтереси. А злочинець у свою чергу – протиправно посягає на зазначені блага і протидіє державі.
Злочинність в Україні, на жаль, змінюється не тільки кількісно, але й якісно. І, незважаючи на зусилля правоохоронних органів, зростають темпи групової злочинності. На арену вийшли раніше на властиві Україні злочини у фінансовій та кредитно-банківській сферах, злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних речовин та препаратів, відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом тощо. Реальністю стали вбивства на замовлення, вибухи, бандитські напади.
Жадоба грошей, влади штовхає організовані злочинні угруповання на пряму конфронтацію шляхом погроз і підкупу з органами, що здійснюють правосуддя, окремими громадянами, які попадають в орбіту кримінально-процесуальних відносин.
Нормою стають закриття кримінальних справ у зв’язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, прямий тиск із сторони злочинців на осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Досвід іноземних країн із високим рівнем правової культури показує, що розкриття злочинів у значній мірі залежить від свідомості населення, його готовності до співпраці з правоохоронними органами. Якщо проаналізувати співпрацю населення з правоохоронними органами, то вона буде більш плідною у тих країнах, де розроблено й упроваджено у життя програми захисту учасників кримінального судочинства.
Актуальність проблеми захисту осіб, які беруть участь у розслідуванні злочинів в Україні, посилюється у зв’язку з реструктуризацією злочинності. Появою та впровадженням у суспільні структури організованих форм (груп), що значною мірою впливає на ефективність виконання кримінально-процесуальних завдань.
Хоча зростання злочинності останнім часом не спостерігається, а навпаки, офіційна статистика фіксує тенденцію до спаду рівня злочинності, не виключено, що фактично вона не знижується, а стає більш латентною. В окремих випадках про злочини не стає відомо правоохоронним органам, оскільки особи, які потерпіли від цих злочинів, чи яким що-небудь відомо про їх вчинення, не повідомляють про це у правоохоронні органи, боячись помсти зі сторони злочинців. Бувають навіть ситуації, що працівники правоохоронних органів, які випадково стають очевидцями якогось правопорушення, не вживають відповідних заходів до його припинення та притягнення винних до відповідальності. Це виникає у тому разі, коли правопорушник є впливовою особою, адже він може нашкодити працівникові правоохоронних органів або його родичам в особистому чи громадському житті.
Інколи трапляється, що обвинувачений по кримінальній справі, який скоїв злочин у групі з іншим злочинцем, неправдиво повідомляє, що він учинив злочин один. Він визнає свою вину у скоєні тих епізодів злочину, яких він не робив, а робив його співучасник. Мотивацією такого визнання вини є бажання уникнути відповідальності за вчинення злочину.
Особливу небезпеку викликає організована злочинна діяльність. Поруч із негативними соціально-економічними наслідками групою осіб, але часто мотивацією служить побоювання помсти з боку співучасника за викриття скоєного ним злочину, вона становить реальну загрозу життю й здоров'ю громадян. Саме тому знешкодження організованої злочинності є першочерговим завданням для державних та правоохоронних органів. Але фактично, ніколи не вдається повністю знешкодити всіх учасників злочинної групи. Безумовно, що члени групи, які залишились на волі, будуть вживати усіх можливих заходів, щоб завадити здійсненню правосуддя.
Проведений аналіз дає підстави вважати, що однією з характерних ознак організованих злочинних угрупувань є активна протидія зі сторони її членів здійсненню правосуддя в кримінальних справах. Шляхом погроз і підкупу, окремих насильницьких дій вони здійснюють прямий тиск на осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (потерпілих і свідків), цим самим намагаються вплинути на хід розслідування кримінальних справ.
В цих умовах незахищеність осіб, які діють в інтересах судочинства або здатних сприяти встановленню істини по справі, спонукає їх ухилятися від виконання свого громадянського обов'язку.
Забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, як ви вже побачили, це одна із найактуальніших проблем, що постає перед правоохоронними органами при розслідуванні злочинів. І для того щоб краще розібратися в даній проблемі, тему своєї курсової роботи я вибрав саме таку, що дозволить мені дізнатися, як, згідно з кримінально-процесуальним правом України, впроваджуються в дію ці заходи безпеки, їх процесуальні особливості проведення.
1. Поняття забезпечення безпеки.
Ефективність здійснення учасниками процесу покладених на них функцій, належна реалізація прав і обов’язків, можлива тільки в тому випадку, якщо нічого не загрожує безпеці їх життєдіяльності. Остання залежить від фізичної, психічної і духовної недоторканості самої особи, членів його сім’ї і близьких родичів, від цілісності й схоронності їхнього житла й майна. Предметом захисту в даному випадку є життя, здоров’я, честь, гідність, майно й помешкання вказаних осіб. Відповідно до ст. З Конституції України - людина, її життя, здоров'я, честь та гідність визнається найвищою соціальною цінністю... Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Саме тому забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства можна розглядати як конституційну гарантію здійснення правосуддя і одним із важливих принципів кримінального процесу України.
Прийняття 23 грудня 1993 року Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" є лише однією зі складових частин створення реального механізму забезпечення безпеки осіб, які сприяють правосуддю. Без нього нормальне функціонування системи кримінальної юстиції у державі не можливе.
Потрібно зазначити, що відносно невелика частка впливу після судового розгляду не дозволяє ігнорувати необхідність застосування (продовження застосування) на цьому етапі заходів безпеки. Справедлива думка, що “коли злочинні посягання відбуваються по мотивам помсти, вони вже не можуть зробити впливу на рішення по кримінальній справі але суспільна небезпека цієї обставини не знижується, тому що тримає в страху як свідків по даній справі, так і тих, хто в майбутньому може стати ними”.
Як уже відзначалося, обов'язок держави захистити особу, що сприяла судочинству, не припиняється одночасно з закінченням кримінального процесу, тобто з припиненням кримінально-процесуальних правовідносин. Відомо, що по загальному правилу вони припиняються з вступом вироку в законну силу, проте варто визнати, що застосування мір безпеки об'єктивно не може бути обмежено припиненням цих правовідносин. Ряд мір, що вже здійснювалися до вступу вироку в законну силу, продовжать дію після припинення кримінально-процесуальних правовідносин, у деяких випадках - без тимчасових обмежень (наприклад, зміна документів). По-друге, підстави для застосування мір безпеки вперше можуть виникнути після припинення кримінально-процесуальних правовідносин внаслідок намірів помститися особам, які сприяли правосуддю з боку злочинців.
На мою думку у законодавстві слід закріпити захист особи, яка сприяла здійсненню судочинства після вступу вироку у законну силу у виняткових випадках. До яких слід віднести переслідування особи з метою помсти.
Під забезпеченням безпеки кримінального судочинства слід розуміти комплекс заходів по запобіганню і припиненню будь-яких протиправних посягань на суб'єктів кримінального судочинства, їх рідних і близьких з будь-якою метою.
Правильне вирішення проблеми забезпечення безпеки суб’єктів кримінального процесу залежить від однозначного розуміння усіма посадовими особами, причетними до нього, основного категоріального апарату. І, насамперед, від усвідомлення змісту таких понять, як “небезпека”, “безпека”, “заходи безпеки” і т. п.
Усі названі поняття, взаємопов'язані і тому кожне з них має лише відносну самостійність. Це означає, що розкриття сутності одних понять можливе лише при адекватному розумінні змісту інших. На цю обставину важливо звернути особливу увагу, бо розкриття суті безпеки і відповідного йому поняття можливе лише при усвідомленні сенсу і суті небезпеки. І це дійсно так, адже поняття безпеки похідне від розуміння небезпеки. Отже, перш, ніж з'ясувати суть безпеки, необхідно усвідомити природу і зміст такого протилежного йому явища, як небезпека.
Під небезпекою, звичайно, розуміють загрозу заподіяння кому-небудь певної шкоди, можливість настання якої близька до здійснення, через що вона сприймається конкретною особою, як щось прийдешнє, яке невблаганно наближається і тому для неї небезпечне.
Таким чином, основною характерною ознакою небезпеки є загроза, що виходить від когось (чогось) конкретній особі, членам її сім'ї, близьким родичам у зв'язку з можливістю позбавлення їх життя, заподіяння шкоди здоров’ю, знищення житла, майна або інших цінностей, що їм належать.
Загроза як зовнішній чинник небезпеки, справляє специфічний вплив на контролюючого суб’єкта процесу і тим самим зумовлює його особливий психологічний стан. Останній виступає як психофізіологічна ознака небезпеки. Із психологічної точки зору небезпека обумовлює стан побоювання (остраху) людини для якою характерне відчуття тривоги, передчуття загрози особисто їй або тим цінностям якими ця особа дорожить; виникненням у зв'язку з цим страху і похідного від нього неспокою; наявність психічного напруження, соціального і біологічного дискомфорту.
Загальновідомо, що страх може виконувати як негативну, так і позитивну функції зумовлюючи відповідну поведінку людини. Позитивна функція страху виявляється в сигналізації суб'єкту про наявність для нього якої-небудь загрози, спонукуючи його до прийняття заходів захисту, адекватних небезпеці.
Для забезпечення безпеки важливо уміти правильно оцінити ситуацію, що склалася, і встановити наявність або відсутність небезпеки. Остання може бути реальною і уявною.
За наявності небезпеки першого виду і вжитті належних заходів безпеки можливість заподіяння шкоди буде реалізована. Якщо ж небезпека уявна, то вжиті заходи безпеки виявляться зайвими, а самі витрати на реалізацію заходів безпеки не раціональними. Який же критерій розмежування названих видів небезпеки? Визначення небезпеки, як реальної і уявної, повинно ґрунтуватися на достовірному знанні тих фактів, які безсумнівно свідчать про існування реальної загрози заподіяння шкоди особам, які охороняються, або цінностям, що їм належать. Якщо доказових фактів погрози нема, то і загроза небезпеки може кваліфікуватися як уявна, а не реальна. Від конкретних фактів, що свідчать про реальну загрозу заподіяння кому-небудь шкоди, слід відрізняти чинники, які створюють потенційну загрозу настання вказаних негативних для конкретної особи наслідків. Такими чинниками є зростання злочинності взагалі і організованих її форм, зокрема, збільшення актів тероризму та поширення наркобізнесу.
2. О
соби, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов’язків яких відноситься застосування заходів безпеки.
Їх права і обовязки, правова відповідальність.
Як відомо, у відповідності зі ст. 2 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", захисту підлягають:
а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;
б) потерпілий та його представник у кримінальній справі;
в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;
г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;
д) свідок;
е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;
є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених вище.
На мою думку міри захисту необхідно застосовувати не тільки до родичів свідка, але і до осіб, що "тісно пов'язані" із свідком, якщо вони піддаються небезпеці через участь свідка в судочинстві. У такому випадку умовою застосування захисних заходів є не наявність юридичних характеристик, що фіксують той або інший ступінь, вид родинних зв'язків особи, яку захищають з учасниками судочинства, наявність "тісного зв'язку" – категорії духовної, моральної, що, є правильним, тобто “близьких” людей.
Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство спрямоване головним чином на те, щоб забезпечити розслідування вчинених злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. І це зумовило детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, що є виправданим. Проте, неможливо миритися з тим, що інтереси осіб, постраждалих від злочину та осіб, які виконуючи свій громадянський обов'язок сприяють кримінальному судочинству, захищені законом менш рішуче.
Використовуючи законодавство, визначимо перелік осіб, до функціональних обов’язків яких входить здійснення захисту учасників кримінального процесу.
Згідно статті 3. Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" до органів, які забезпечують безпеку осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, належать державні органи, які:
а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;
б) здійснюють заходи безпеки.
До першої групи відносяться:
• органи дізнання, слідчі, прокурори, суд, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи, де брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 цього Закону;
• органи (підрозділи), що здійснюють оперативно-розшукову діяльність щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.
Заходи безпеки здійснюють:
• органи Служби безпеки України відносно осіб, які заявили про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потерпілих та їхніх представників у кримінальній справі; підозрюваних, обвинувачених, захисників і законних представників; цивільних позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків; експертів, спеціалістів, перекладачів і понятих; членів сімей та близьких родичів зазначених осіб, що проходять по справах про злочини, розслідування яких віднесено до компетенції Служби безпеки України;
• органи Міністерства внутрішніх справ України відносно осіб, які заявили про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потерпілих та їхніх представників у кримінальній справі; підозрюваних, обвинувачених, захисників і законних представників; цивільних позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків; експертів, спеціалістів, перекладачів і понятих; членів сімей та близьких родичів зазначених осіб, що проходять по справах про злочини, розслідування яких віднесено до компетенції МВС України.
Якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні суду або прокуратури, то виконавця заходів по забезпеченню безпеки визначає суддя (суд) або прокурор.
Дізнавач, слідчий, прокурор та суддя, у провадженні яких знаходяться справи, можуть не тільки приймати рішення про застосування заходів безпеки, але й самі здійснювати такі заходи, зокрема для забезпечення конфіденційності даних про особу.
Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються також командирами (начальниками) військових частин (з'єднань, закладів).
Саме на посадових осіб цих органів покладається, обов’язок, з одного боку, приймати рішення про необхідність застосування заходів безпеки відносно конкретних осіб, з іншого – здійснювати для виконання прийнятого рішення цілком визначені заходи, необхідні й достатні для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Для прав і обов'язків характерна диференціація: права органів які приймають рішення про застосування заходів безпеки та органів які здійснюють заходи безпеки - диференційовані, а обов'язки однакові.
Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки має право:
а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки;
б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття додаткових заходів;
в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.
Органи, які здійснюють заходи безпеки мають право:
а) визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності змінювати та доповнювати ці заходи;
б) вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів;
в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотанням щодо прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадження процесуальних дій, або про скасування здійснюваних заходів.
Органи, які забезпечують безпеку зобов’язані:
а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, стосовно осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, вчинених у зв'язку з їх сприянням судочинству;
б) забезпечувати захист життя, здоров'я, житла та майна відповідно до характеру загрози;
в) своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.
Стаття 6 закріплює комплекс повноважень органів, що приймають рішення про застосування заходів безпеки, та органів, що здійснюють заходи безпеки. Водночас ці органи мають однакові обов'язки.
Право органу, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки, насамперед стосується тих випадків, коли заходи безпеки здійснюються до порушення кримінальної справи з метою запобігання злочину.
Не виключається таке право і у слідчого, прокурора, суду (судді) при необхідності застосування заходів безпеки в кримінальній справі. Вони зобов'язані прийняти рішення у строки і в порядку, визначених ст.521
КПК України.
Тобто, мова йде у першому випадку про можливість застосування заходів безпеки під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Підставою для прийняття рішення про застосування заходів безпеки щодо осіб, зазначених у статті 2 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу і майну. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:
а) заява учасника кримінального судочинства, член його сім’ї та близького родича;
б) звернення керівника відновідного державного органу;
в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.
У разі наявності відомостей про злочин слід в порядку, передбаченому ст. 94, 98 і 99 КПК України, провести відповідну перевірку та прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.
Як і особа, взята під захист, орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття додаткових заходів, спрямованих на підвищення рівня безпеки.
Логічним є право органу, який прийняв рішення про застосування заходів безпеки, скасовувати здійснювані заходи повністю або частково. Проте постанови про це підлягають оскарженню в порядку, передбаченому ст.525
КПК України.
Правом визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності змінювати і доповнювати ці заходи ч.2 статті наділяє органи, які здійснюють заходи безпеки. Отже, законодавче визначено пріоритет цих органів у вирішенні даних питань.
У той же час правом вимагати додаткових заходів безпеки наділені і особи, взяті під захист, і органи, які приймають рішення про забезпечення заходів безпеки.
Право органів, які здійснюють заходи безпеки, вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів, зазначене в п. "б" ч.2 ст.6 і нерозривно пов'язане з обов'язком осіб, щодо яких здійснюються заходи безпеки, виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку. Якщо ці відносини регулювати і розглядати інакше, реальне забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства стає неможливим.
У разі порушення кримінальної справи орган, який здійснює заходи безпеки, за власною ініціативою має право звернутися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотанням щодо прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадженні процесуальних дій або про скасування здійснюваних заходів.
З одного боку, таким чином робиться все для комплексного застосування всіх необхідних заходів безпеки, передбачених законом. З іншого боку, саме ці органи (з огляду на їх повноваження) повинні володіти реальною інформацією щодо наявності або відсутності підстав і приводів для подальшого застосування заходів безпеки або їх скасування.
Загальними підставами скасування зоходів безпеки є:
-закінчення строку конкретного заходу безпеки;
-усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, взятих під захист;
-систематичного невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що здійснюють заходи, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасуваня.
В свою чергу приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:
-заява учасника кримінального судочинства, член його сім’ї та близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки;
-отримання достовірної інформації про усунення загрози загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.
За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом чи суддею виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування, про що письмово протягом доби повідомляється особі, щодо якої були застосовані ці заходи.
Комплекс обов'язків, що їх Закон покладає на органи, які приймають рішення щодо забезпечення заходів безпеки, і на органи, які здійснюють заходи безпеки, спрямований на безумовне виконання ними вимог Закону щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві:
• негайне реагування на кожен випадок вчинених у зв'язку із сприянням судочинству протиправних дій, що став їм відомим, стосовно осіб, зазначених у ст. 2 цього Закону;
• забезпечення захисту життя, здоров'я, житла і майна цих осіб відповідно до характеру загрози;
• своєчасність повідомлення осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.
Провадження окремих слідчих дій та організація розслідування і судового розгляду кримінальної справи в цілому повинні виключати будь-який витік інформації щодо осіб, взятих під захист, та щодо здійснення конкретних заходів безпеки.
Особа, щодо якої застосовано заходи безпеки, повинна бути попереджена про кримінальну відповідальність за ст. 381 КК України за розголошення відомостей про заходи безпеки. Таке попередження може бути здійснене як шляхом ознайомлення особи, яка береться під захист, з відповідною постановою слідчого, так і шляхом застереження при відібранні підписки про нерозголошення даних попереднього слідства.
Якщо у зв'язку з участю в провадженні окремих слідчих дій учасники кримінального судочинства отримали дані, розголошення яких може мати негативні наслідки для особи, взятої під захист, чи для осіб, які здійснюють заходи безпеки, то від них відбирається підписка про нерозголошення даних попереднього слідства (згідно із ст. 121 КПК України ).
Відповідно до п. 2 ч.4 статті 6 відомості про заходи безпеки та про осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. На документи, що містять таку інформацію, не поширюються правила, передбачені ч. 2 і 3 ст. 48, ст. 217 — 219 і 255 КПК України. Оригінали та направлені до виконання копії постанов органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді) про вжиття заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, зберігаються за правилами таємного діловодства. За цими ж правилами здійснюються підготовка, облік, зберігання, використання і знищення таких документів.
Органи, які забезпечують безпеку зобов’язані дотримуватися законності і ставитися з повагою до прав та свобод громадян.
В чинному законодавстві чітко визначено права та обов’язки працівників, що здійснюють заходи по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також осіб, взятих під захист. Лише точне і неухильне виконання даних прав та обов’язків може забезпечити захист осіб, що сприяють судочинству, від загрози з боку кримінальних елементів. Логічним також є висновок, що коли особа, яку захищають не виконує умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку, то останній може відмовитись від виконання покладених на нього завдань у зв’язку з неможливістю їх виконання.
Стаття 5 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" визначає, що особи взяті під захист, мають право:
а) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування;
б) знати про застосування щодо них заходів безпеки;
в) вимагати від органу дізнання слідчого, прокурора суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;
г) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурору або до суду.
Стаття 525
КПК України передбачає право на оскарження рішення про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування відповідному прокурору або суду, а якщо така постанова винесена прокурором – вищестоячому прокурору або суду. Відповідно така постанова судді або ухвала суду може бути оскаржена особою, якої вона стосується, до вищого суду.
Прокурор здійснює нагляд за законністю, обгрунтованістю і своєчасністю вживання заходів забезпечення безпеки щодо учасників кримінального процесу. У цьому плані він може давати слідчому і органу дізнання писмові вказівки, відміняти незаконні рішення відповідних осіб, розглядати скарги у встановлені терміни і приймати відповідно до закону необхідні рішення, особисто приймати необхідні процесуальні рішення, вилучати кримінальу справу в одного слідчого і передавати її іншому. Зазначені права має і начальник слідчого відділу.
Особи взяті під захист зобов’язані:
а) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку;
б) негайно інформувати названі органи про кожен випадок погрози або протиправних дій щодо них;
в) поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими законодавством правилами.
Неприйняття або несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обгрунтованих рішень, невжиття , несвоєчасне вжиття достатніх зоходів щодо забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, працівниками суду і правоохоронних органів тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність. Розголощення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли рішення про застосування цих заходів, або особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей призвело до тяжких наслідків, - кримінальну відповідальність. Розголошення ж таких рішень особою, взятою під захист, тягне адміністртивну, а якщо призвело чи могло призвести до тяжких наслідків, - кримінальну відповідальність.
Неприйняття рішення по забезпеченню безпеки осіб, які потребують захисту, означає, що при наявності необхідніх підстав питання по суті службовою особою, яка повинна прийняти рішення про вжиття заходівбезпеки, не розглядається, відповідної постанови чи ухвали не приймається.
Несвоєчасне прийняття рішення означає, що відповідна постанова чи ушвала прийнята службовою особою в строки пізніше трьох діб або у невідкладному випадку – не була прийнята негайно, або не була своєчасно доведена до органу, який має здійснювати заходи безпеки.
Прийняття недостатньо обгрунтованих рішень означає, що при наявності достатніх підстав вважати, що існує реальна небезпека особі, яка потребує захисту, службова особа органу, від якої залежить рішення про вжиття заходів безпеки, приймає рішення про їх недоцільність зазначає в постанові про вжиття заходів, які явно не забезпечують реальну небезпеку особі, що потребує захисту.
Невжиття заходів для безпеки означає, що службова особа органу, який здійснює заходи безпеки, одержавши постанову з зазначенням конкретних заходів і строків їх здійснення від органу\ який приймає рішення про вжиття заходів безпеки, не виконує відповідних приписів.
Несвоєчасне вжиття зоходів для безпеки означає, що вказана вище ссслужбова особа застосовувала заходи безпеки вже після того, як почався розвиток події, що призвело до тяжких наслідків, які вказаними заходами в силу їх несвоєчасності відвернути вже було неможливо.
Невжиття достатніх заходів для безпеки означає, що службова особа вжила такі заходи безпеки, які не стали перепоною для настання тяжких наслідків, причому вона повинна була і могла усвідомлювати, що вжиті заходи є недостаттніми, такими, що не забезпечують безпеки особи, взятої під захист, і при умові, що могли відвернути вказані наслідки.
Для осіб, взятих під захист, передбачена майнова відповідальність (стаття 26 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”) за втрату майна, виданого для забезпечення безпеки. Втрата може виражатися в продажі, заставі чи передачі іншим особам, а також в загубленні чи пошкодженні.
3. Характеристика та особливості застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Закон закріплює перелік заходів безпеки стосовно осіб, взятих під захист:
-особиста охорона, охорона житла та майна;
-видача спеціальних засобів індивідуального захисту та оповіщення про небезпеку;
-використання технічних засобів контролю та прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальний нагляд;
-заміна документів та зміна зовнішності;
-зміна місця роботи або навчання;
-переселення в інше місце проживання; поміщення в дошкільний
-виховний заклад або в заклад органів соціального захисту населення;
-забезпечення конфіденційності відомостей про особу;
-закритий судовий розгляд.
З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров'я, житла та майна осіб, які підлягають захисту, можуть застосовуватися й інші заходи безпеки.
Спробуємо проаналізувати ефективність застосування перелічених засобів безпеки.
Особиста охорона, охорона житла та майна. Житло та майно осіб, які потребують захисту, можуть бути обладнані засобами протипожежної та охоронної сигналізації, можуть бути змінені номери їх квартирних телефонів та державні номерні знаки транспортних засобів, що їм належать. Щодо цих осіб може бути встановлено особисту охорону.
Зазначені заходи безпеки включають у себе захист тілесної та “психологічної” недоторканості фізичної особи її життя та здоров’я від протиправних посягань; захист її житла та майна від пошкодження або знищення; забезпечення свободи пересування, відпочинку, дозвілля.
Забезпечення особистої охорониосіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у разі виникнення реальної загрози їх життю та здоров'ю, покладається згідно Наказу МВС України №467 на спеціальний підрозділ міліції створений для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів і для охорони установ судових експертиз, у відповідності доРозпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року за № 335-Р «Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».
Діяльність підрозділів по забезпеченню особистої охорони осіб, взятих підзахист, регулюється також Наказом МВС України від 26 лютого 1998 року№ 130 «Про затвердження тимчасової інструкції, про порядок забезпеченнябезпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».
Особиста охорона осіб, взятих під захист, як правило, поєднуються із здійсненням заходів по охороні житла й майна осіб, взятих під захист, охороні громадського порядку та безпеки в приміщеннях судів під час розгляду на судових засіданнях, кримінальних справ про найбільш резонансні злочини, забезпеченні, у разі необхідності, правопорядку та безпеки під час закритих судових засідань або виїзних засідань судів. У цьому випадку постанови на здійснення охорони громадського порядку та забезпечення безпеки в приміщеннях судів а також під час закритих судових засідань та виїзних засідань судів виносяться головами судів або їхніми заступниками і скріплюються гербовою печаткою та направляються керівництву ГУ МВС (УМВС), із розрахунком, щоб одержати їх за три доби до початку судових засідань, але не пізніше ніж за добу. У разі, коли виникла необхідність в ході судового засідання негайно забезпечити безпеку, про це повідомляється чергова частина ГУ МВС (УМВС). У випадках і в справах, строки розгляду яких скорочені, вказаний документ може бути направлений з розрахунком, щоб одержати його командиром спецпідрозділу не пізніше ніж за добу до початку судових засідань. Здійснення спеціальними підрозділами міліції заходів безпеки щодо забезпечення особистої охорони осіб, передбачає широкий спектр заходів:
а) прогнозування можливих методів і способів здійснення спроб нападів на особу, що охороняється, а також на наряди спеціальних підрозділів, які здійснюють охорону (засідки, мінування місць відвідування та транспортних засобів, використання інших методів);
б) організацію взаємодії з територіальними підрозділами органів внутрішніх справ;
в) підтримання зв'язку з особою, взятою під державний захист, зокрема за допомогою технічних засобів, для своєчасного обміну інформацією стосовно графіка роботи, не запланованих переміщень, наявних погроз та конфліктів тощо;
г) інформування особи, відносно якої застосовуються заходи особистої охорони, про повідомлення, що надійшли і пов'язані з можливою їй загрозою, вживати заходів до їх недопущення;
д) встановлення спеціальних постів з метою охорони житла й майна осіб, взятих під захист;
е) обладнання у разі необхідності житла та майна осіб. взятих під державний захист, засобами протипожежної та охоронної сигналізації, відповідно до чинного законодавства;
є) за поданням органів, які здійснюють заходи безпеки заміну номерів їх квартирних телефонів і державних номерних знаків транспортних засобів, що їм належать, в порядку, передбаченому чинним законодавством тощо.
Особи, на яких покладено особисту охорону повинні знати основні відомості про особу, що охороняється, знати в обличчя членів сім'ї та близьких родичів особи, взятої під державний захист, представників адміністрації установи, де ця особа працює, осіб, які часто контактують з особою, що охороняється, а також працівниками служби охорони (якщо така є) цього закладу для забезпечення взаємодії, їх дії при забезпеченні особистої охорони особи, взятої під державний захист, не повинні містити елементів провокації та фальсифікації з метою імітації надійності охорони.
Працівники спецпідрозділів не повинні відволікатися від несення служби, вступати з особою, що охороняється, в розмови, крім випадків, коли необхідно дати вказівки про порядок руху, приймати від особи, що охороняється або передавати їй від сторонніх будь - які предмети, записки та інше, розголошувати стороннім дані про особу, що охороняється, маршрути руху наряду, кінцевий їх пункт, а також інші відомості, які можуть становити загрозу безпеці цієї особи.
Забезпечення особистої охорони осіб, взятих під державний захист повинно носити постійний характер, не обмежувати законних прав та інтересів особи, яка взята підзахист. Зазначений захід повинен застосовуватись також стосовно особи, взятої під захист:
а) під часпрогулянок та спортивних занять;
б) під час відвідування нею місць проведення культурно-видовищних і спортивно-масових заходів, кафе, ресторанів;
в) під час слідування автомобільним, залізничним, повітряним чи водним транспортом тощо.
Про умови застосування особистої охорони, охорони житла й майна орган, на який покладено здійснення заходів безпеки та особа, якабереться під захист можуть укласти договір, в якому визначаються взаємніправа та обов'язки, відповідальність сторін.
Особа, стосовно якої застосовується зазначений захід безпеки, попереджається про кримінальну відповідальність за ст. 381 КК України за розголошення відомостей про заходи безпеки. Таке попередження може бути здійснено як при ознайомленні особи, яка береться під захист, з відповідною постановою, так і шляхом застереження при відібранні від неї підписки про нерозголошення даних досудового слідства.
У разі відмови особи від захисту, заходи безпеки щодо такої особи, передбачені статтями 9, 11-16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", не проводяться.
Але, за наявності загрози настання тяжких наслідків за санкцією прокурора або за ухвалою суду стосовно них осіб можуть здійснюватися заходи щодо особистої охорони, охорони житла й майна без її згоди. У цьому випадку про застосування зазначених заходів, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту (ст.17 Закону).
У разі отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу та майну особи, взятої під державний захист; закінчення строку конкретного заходу щодо забезпечення безпеки, а також систематичного невиконання цією особою законних вимог щодо забезпечення безпеки, якщо ця особа письмово попереджалась про можливість такого скасування, органом, який здійснює заходи безпекиготується клопотання перед органом, який приймав вищезазначене рішення, про скасування заходів безпеки, яке здійснюється в порядку, передбаченому ст. 21 Закону.
За наявності небезпеки для життя та здоров'я осіб, які підлягають захисту, їм, з додержанням вимог чинного законодавства, можуть видаватися спеціальні засоби індивідуального захисту та оповіщення про небезпеку.
Дане питання урегульовано положенням про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів та правоохоронних органів, а також особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві закріплене Наказом МВС України №523 від 24.07.1996 року.
В частині 2 пункту 1.3 положення зазначено, що особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, згідно з Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" видаються тільки спеціальні засоби індивідуального захисту. Кожній такій особі може видаватися один газовий пістолет (револьвер) та комплект патронів до нього, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.
Для прийняття такого рішення на підставі заяви особи, яка потребує захисту, та відповідної перевірки такої заяви компетентним органом виноситься мотивована постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки таких осіб та строків їх здійснення.
У необхідних випадках, особам, відносно яких здійснюються заходи безпеки, можуть видаватись бронежилети.
В положенні також врегульовано питання придбання, зберігання, обліку та видачі спеціальних засобів індивідуального захисту та порядок їх застосування, особами які беруть участь у кримінальному судочинстві.
У пункті 4.2 закріплено, що особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, застосовують спеціальні засоби індивідуального захисту відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року N 706 ( 706-93-п ) "Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку, зберігання і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії".
Аналізуючи зміст положення, стає зрозумілим, що видача вогнепальної зброї особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві не передбачена.
Це можна пояснити тим, що досить складно спрогнозувати поведінку особи, яка перебуває в стані постійного емоційного напруження, тобто даний стан може викликати в неї психічне захворювання – фобію або манію, а згідно чинного законодавства видача вогнепальної зброї особі, яка хворіє на психічне захворювання – заборонена.
Прослуховування телефонних та інших переговорів. За наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, які беруться під захист, за письмовою заявою цих осіб або з їх письмового дозволу може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів. У ході прослуховування цих переговорів може використовуватися звукозапис.
Згідно ст.31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Конституція сприйняла положення статті 12 Загальної декларації прав людини, яка проголосила, що ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на таємницю його кореспонденції.
Лише наявність загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист є підставою прослуховування їх телефонних та інших переговорів, візуального спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото і кінозйомки (ст.141
КПК України).
Обов'язковою умовою застосування зазначеного заходу безпеки є письмова заява цих осіб або за їх письмова згода. Але, прослуховування телефонних та інших переговорів може мати місце і при відмові особи від захисту за наявності загрози настання тяжкихнаслідків. У цьому випадку технічні засоби контролю й прослуховування телефонних та інших переговорів здійснюються за рішенням суду. Про їх застосування, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту (ст. 17 Закону).
Зважаючи на те, що прослуховування здійснюється всупереч волі однієї з осіб, що ведуть телефонну розмову, і може торкатися прав та інтересів непричетних до злочину осіб, така дія повинна здійснюватися за мотивованою постановою слідчого з санкції прокурора або за рішенням суду.
Досить проблемним є питання заміна документів та зовнішності. У Законі закріплено, що у разі необхідності з санкції прокурора можуть бути замінені документи, що посвідчують особистість, інші документи особи, яка підлягає захисту, а також змінена її зовнішність.
Зміназовнішностіможездійснюватисьшляхомпроведеннявідповіднихпластичнихоперацій (медичнийаспект) ташляхомтимчасовогомаскуванняособи, взятоїпідзахист, задопомогоюгриму, фарбуванняволосся. використанняпариків, окулярівтощо( криміналістичнийаспект).
Убільшостівипадківсамекриміналістичназміназовнішностівпоєднаннізіншимизаходамибезпеки (конфіденційністьвідомостейпроособу, особистаохорона, закритийсудовийрозглядтощо) дозволяєреальнозабезпечитибезпекуособи. Криміналістичназміназовнішностізастосовуєтьсяувипадках, колиєзагрозаідентифікаціїособизаознакамизовнішностіприпровадженніпроцесуальнихдій, розглядісправивсуді. Виклик такої особи слідчим чи судом повинен здійснюватись виключно через органи, які здійснюють заходи безпеки.
Повна (медична) зміна зовнішності повинна застосовуватися яккрайній захід лише за клопотанням або згодою особи, яка взята під захист на договірних умовах з органами, які здійснюють заходи безпеки. У цьому випадку забезпечення безпеки повинно носити комплексний характер – зміна зовнішності повинна бути поєднана із заміною документів, що посвідчують її особу та заміною інших документів, а при необхідності, доповнюватись переселенням в інше місце проживання та зміною місця роботи або навчання.
Але виникає питання, який орган уповноважений видавати нові документи, який порядок їх видачі, куди мають дівати документи, що вилучають у осіб, які потребують захисту. Заміна документів повинна проводитись повністю чи частково. На який термін видавати “нові” документи. У багатьох випадках заміна основних документів (свідоцтво про народження, паспорт, військовий квиток для військовозобов'язаних, ідентифікаційного коду платника податків тощо) тягнуть за собою ряд проблем у правовідносинах, вирішення яких потребує заміни ряду інших документів свідоцтва про шлюб (розірвання шлюбу), свідоцтва про народження дитини (дітей),посвідчення водія транспортного засобу, свідоцтва про освіту, трудової книжки, свідоцтва про смерть (родичів, близьких) тощо. Заміна документів особі, яка береться під захист, обов'язково тягне несприятливі наслідки та обмеження прав родичів та інших осіб (замісцем роботи, постійного проживання, перебування тощо), що погребує окремого вирішення в межах повноважень слідчих органів та органів, які здійснюють заходи безпеки. Повну чи часткову заміну документів потрібно проводити разом з іншими заходами: зміною зовнішності, особистою охороною, переселенням особи в інше місце проживання, переведенням на іншу роботу, навчання.
Отже, ефективність такого заходу як заміна зовнішності можлива лише при її комплексному застосуванні з іншими заходами.
При провадженні дізнання і досудового слідства, виникають питання пов’язані з застосуванням перелічених вище заходів на практиці. На жаль на сьогоднішній день не розроблено нормативну базу, яка б передбачала видачу документів у випадку забезпечення безпеки осіб, взятих під захист.
Постанова слідчого, яка обов'язкова для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, саме в частині заміни документів носить декларативний характер у силу вищезазначених обставин.
Зміна місця роботи або навчання. Якщо задля усунення загрози безпеці особи, яка підлягає захисту, необхідне залишення старого місця роботи або навчання, їй за її клопотанням або з її згоди допомагають влаштуватися на нове місце роботи або навчання.
Час вимушеного прогулу особи, що потребує захисту, включається до трудового стажу, а за вказаний період виплачується компенсація. Якщо заробітна плата на новому місці роботи нижча, ніж була раніше, цій особі сплачується різниця в заробітній платі у відповідності з чинним законодавством і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз кодексу законів про працю України з постатейними матеріалами показує, що дане питання не врегульовано чинним законодавством. Для виконання норми Закону, потрібно внести зміни й доповнення до глави ІІІ КЗПУ Трудовий договір, яка регулює переведення особи на іншу роботу. У главі VIII цього кодексу слід визначити порядок компенсації під час вимушеного прогулу чи переведенні на роботу з нижчою заробітною платою.
Переселення в інше місце проживання. Вирішення питань, пов'язаних з переселенням підзахисної особи в інше місце проживання, наданням їй житлової площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної платні та працевлаштуванням, забезпечує орган, що прийняв рішення про вжиття заходів безпеки.
В разі тимчасового переселення такої особи в інше місце проживання житлова площа, що належить їй за постійним місцем проживання, підлягає бронюванню.
Переселення особи, яку взято під захист, має регулюватися цивільним кодексом. Отже, як пропозиція, слід внести відповідні доповнення і зміни до законодавства.
Заміна документів, зміна зовнішності та переселення в інше місце проживання можуть бути застосовані лише за клопотанням або зі згоди особи, яка підлягає захисту, а також з санкції прокурора або за ухвалою суду і тільки у виняткових випадках за наявності обставин, коли загроза життю та безпеці особи, яка потребує захисту, не може бути усунена іншими заходами.
Для забезпечення безпеки неповнолітніх з письмової згоди їхніх батьків або інших законних представників вони можуть бути тимчасово поміщені в дошкільні виховні заклади, а повнолітні непрацездатні особи - в заклади органів соціального захисту населення.
Забезпечення конфіденційності даних про особу. Нерозголошення відомостей про осіб, які потребують захисту, може забезпечуватися шляхом:
а) обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також у протоколах слідчих дій та судових засідань; заміни прізвища, імені,по батькові в цих документах псевдонімами за постановою органів дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою суду про зміну анкетних даних. Ці постанови (ухвали) до матеріалів справи не додаються, а зберігаються окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа;
б) проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням з боку особи, яку впізнають, з додержанням вимог кримінально-процесуального законодавства;
в) не включення до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, справжніх анкетних даних про особу, яка потребує захисту;
г) виклику до суду цієї особи виключно через орган, що здійснює заходи безпеки;
д) накладення тимчасової заборони на видачу відомостей про особу, яка підлягає захисту, адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Державтоінспекції, довідковими службами АТС та іншими державними інформаційно-довідковими службами.
Закрите судове засідання. У випадках, коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, які потребують захисту, за мотивованою ухвалою суду може проводитися закритий судовий розгляд справи.
Для забезпечення безпеки свідка або потерпілого суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурора або іншого учасника судового розгляду, свідків або потерпілих, що підлягають допиту, виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту цих осіб за відсутності підсудного. За цими ж підставами допускається також допит одного підсудного за відсутності решти. Після повернення підсудного до зали судового засідання суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями, які були дані під час його відсутності, та надати йому можливість дати пояснення з приводу цих показань.
Суд у виключних випадках може звільняти потерпілих та свідків, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних раніше.
Особлива форма допиту свідка з використанням технічних засобів у судовому засіданні. Згідно з ч.6 статті 303 КПК України, для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурара, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалупро проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.
У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.
Положення закону передбачають також порядок забезпечення безпеки військовослужбовців та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом утримання; підстави і приводи для вжиття заходів забезпечення безпеки, їх зміни і скасування; відповідальність за невжиття заходів безпеки та розголошення відомостей про них; наслідки відмови особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту; контроль і нагляд за забезпеченням безпеки тощо.
ВИСНОВКИ:
Наша країна переживає особливо важкий період своєї історії. Здобуття у 1991 р. незалежності, створило передумову для розбудови держави на демократичних засадах, на основі загальнолюдських гуманістичних принципів.
На сьогоднішній день, коли добігають кінця перехідні положення конституції, Україна значно розширила і привела у відповідність із загально визначеними міжнародними нормами та принципами. Наша держава офіційно визнала і закріпила у законодавстві, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека є найвищою соціальною цінністю.
Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” – є першим кроком забезпечення виконання процесуальних обов’язків особами, які беруть участь у судочинстві. Закон у своїх положеннях намагається захистити осіб, які сприяють правосуддю від протиправного впливу з боку зацікавлених осіб, тим самим реалізувати їх конституційні права й свободи.
Під час написання даної роботи, зроблено спробу дослідити проблему захисту та роцесуального порядку забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Аналіз чинного законодавства України показує, що забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві носить комплексний характер. Застосування лише одного із визначених у Законі заходів, буде захищати особу однобічно. Наближена до ідеалу сукупність заходів безпеки не може бути застосована на практиці, тому що крім написання закону потрібно забезпечити його виконання.
Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, незважаючи на деякі недоліки, є прогресивним явищем в історії Української юриспруденції і має велике майбутнє.
На мою думку, забезпечити виконання даного закону – це справа часу. Молоде покоління юристів, яке зацікавлене в покращенні політичного, економічного та правового становища нашої держави, прикладе максимум зусиль для його виконання, адже несправедливо захищати злочинця краще, ніж особу, яка виконує свій громадський обов’язок.
Щоб Закон запрацював необхідно якісно піднести статус усієї правоохоронної системи у суспільстві. Ось чому програми, які проводить наша академія позитивно впливають на правове виховання громадян.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Конституція України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
2. Кримінальний кодекс України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
4. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
5. Наказ МВС України №467 “Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів” від 23 липня 1997 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
6. Наказ МВС України №130 "Про затвердження Тимчасової інструкції про порядок забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 26 лютого 1998 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
7. Наказом МВС України №523 “Про затвердження Положення про порядок придбання, видячі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів іправоохоронних органів, а також особами, які беруть участь в кримінальному судочинстві” від 24.07.1996 року. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
8. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 335-Р «Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
9. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року N 706 ( 706-93-п ) "Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку, зберігання і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії". Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
10.Гогусь О.В. Розвиток законодавства про безпеку суб’єктів кримінального судочинства як один із напрямків судово-правової реформи. // Вісник Дніпропетровського юридичного інституту. 1998р. № 8. Ст. 56-64.
11. Смірський В.В. Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства // Запорізький юридичний інститут. Вісник. – Запоріжжя, 2000р. №2. Ст.152-155.
12. Зеленецький В.С. Куркін М.В. Поняття безпеки та її забезпечення учасниками кримінального процесу. // Університет внутрішніх справ. Вісник. – Х., 1997р. Ст. 84-88.
13. Усенко О.В. Проблема захисту учасників кримінальпого процесу//Боротьба з організованою злочинністю і корупцією.- Міжвідомчий науково-дослідний центр. Науково-практичний журнал №7. Київ-2003. Ст.133-138.
|
