Курсова робота
з адміністративного права України
по темі:
"ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я"
Зміст
Вступ
1. Основні принципи діяльності державних та недержавних організацій і установ, щодо охорони здоров’я
2. Вищі органи на які покладено вирішення питань державної політики охорони здоров’я
2.1 Міністерство охорони здоров'я України та його основні завдання
2.2 Комітет з контролю за наркотиками, як орган виконавчої влади і його діяльність
3. Установи та заклади охорони здоров’я і їх експертні функції
3.1 Експертиза тимчасової непрацездатності громадян
3.2 Військово-лікарська експертиза
3.3 Судово-медична і судово-психіатрична експертиза
3.4 Патологоанатомічні розтини
Висновки
Список літератури
Охорона здоров'я — це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я.
Суспільство і держава відповідальні перед нинішнім і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Стаття 3 Конституції України наголошує, що здоров'я людини є однією з найвищих соціальних цінностей, забезпечення якої — один з головних обов'язків держави.
Подальші її норми (статті 24, 27, 34, 49, 50 тощо) визначають, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Вона встановлює, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, а у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно.
Конституційними нормами також закріплено, що існуюча мережа лікувальних закладів не може бути скорочена і держава сприяє їх розвитку незалежно від форми власності.
Виходячи з Конституції України, держава гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:
а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;
б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;
в) подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;
г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;
д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;
е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.
1.
Основні принципи діяльності державних та недержавних організацій і установ, щодо охорони здоров
’
я
Основними принципами, на яких базується діяльність державних та недержавних організацій і установ щодо охорони здоров'я в Україні є:
• визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;
• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;
• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
• орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я;
• попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
• багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
• децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Основи законодавства України про охорону здоров'я (ст. 6), конкретизуючи норми Конституції України, встановлюють, що право громадян на охорону здоров'я передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де громадянин проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;
е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;
ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;
и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.
2.
Вищі органи на які покладено вирішення питань державної політики охорони здоров
’
я
Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.
Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України.
Складовою державної політики охорони здоров'я в Україні є місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого і регіонального самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях.
Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади.
Особливу роль у цьому процесі відіграє Президент України; Його щорічна доповідь Верховній Раді, передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я.
Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.
Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування реалізують державну політику охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
Спеціально уповноваженим центральним органом державноївиконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я.
2.1 Міністерство охорони здоров'я України та його основні завдання
Основними завданнями Міністерство охорони здоров'я України є:
розробка пріоритетних напрямів діяльності національної служби охорони здоров'я, забезпечення гарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги населенню закладами охорони здоров'я усіх форм власності;
здійснення заходів, спрямованих на розвиток профілактичного напряму в охороні здоров'я населення, формування здорового способу життя;
забезпечення надання державними закладами охорони здоров'я загальнодоступної, переважно безплатної, висококваліфікованої медичної допомоги населенню;
сертифікація рівня медичних послуг, що надаються населенню закладами охорони здоров'я незалежно від форм власності та особами, які займаються індивідуальною медичною діяльністю;
розробка прогнозів і показників розвитку національної служби охорони здоров'я, пов'язаних із змінами форм власності;
охорона материнства і дитинства;
розробка і координація заходів щодо забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;
здійснення медичного контролю і видача дозволів на застосування ліків і методик, організацію промислового випуску або закупівлю лікарських засобів, бактерійних і вірусних препаратів, інших виробів медичного призначення, нагляд за їх постачанням населенню та закладам охорони здоров'я;
розвиток пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі медицини і забезпечення їх ефективності, впровадження в практику досягнень науки, техніки і передового досвіду;
організація підготовки медичних і фармацевтичних працівників, удосконалення їх знань і практичних навичок;
координація розвитку мережі закладів охорони здоров'я.
Міністерство охорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань:
• забезпечує реалізацію державної політики щодо охорони здоров'я, розробляє проекти відповідних державних програм на перспективу, вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції про їх фінансове забезпечення;
• здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров'я, науково-дослідних, інших підприємств і установ, що перебувають в його функціональному управлінні, з питань діагностики, лікування і профілактики захворювань, формування здорового способу життя, охорони території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань і забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;
• організує вивчення впливу навколишнього природного середовища на здоров'я людини, розробляє заходи, спрямовані на недопущення шкідливого впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я людини, бере участь у визначенні напрямів та проведенні разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями роботи з метою запобігання хворобам, зниження захворюваності, інвалідності та смертності;
• готує та подає до Уряду пропозиції про підписання міжурядових угод з питань охорони здоров'я;
• розробляє разом з Академією наук, іншими заінтересованими органами науково-технічні програми з охорони здоров'я та біології людини;
• розробляє і впроваджує у діяльність національної служби охорони здоров'я нові умови господарювання виходячи із законів ринкової економіки; затверджує типові програми обов'язкового та плани добровільного медичного страхування населення, технологічні стандарти медичних послуг і рекомендації щодо встановлення та зміни тарифів на медичні послуги (відповідно до зміни індексу цін);
• проводить в органах і закладах охорони здоров'я організаційно-методичну роботу по реалізації державної політики в галузі праці та заробітної плати;
• забезпечує державний санітарний нагляд за виконанням підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та громадянами законодавства з питань санітарно-епідемічного благополуччя населення;
• установлює гранично допустимі показники і характеристики шкідливих факторів для здоров'я людини, проводить санітарно-гігієнічні дослідження на промислових підприємствах, організує охорону території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань, здійснює санітарно-гігієнічну експертизу, бере участь у державній екологічній експертизі і дає оцінку повноти й обґрунтованості проведення заходів щодо охорони здоров'я населення та навколишнього природного середовища (в тому числі в закладах, що перебувають у його функціональному управлінні), розробляє, затверджує і вводить у дію відповідно до законодавства нормативи екологічної безпеки, санітарно-гігієнічні та протиепідемічні норми й правила, норми радіаційної безпеки, гігієнічні нормативи, встановлює стандарти якості лікарських засобів, імунологічних препаратів, питної води, медичних приладів;
• здійснює разом з відповідними органами державної виконавчої влади вибірковий контроль за рівнем радіаційного забруднення харчових продуктів, водоймищ і ґрунтів, бере участь у складанні експертних висновків щодо визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, а у разі перевищення нормативів вносить відповідні пропозиції до Кабінету Міністрів України;
• погоджує стандарти, технічні умови, іншу нормативно-технічну документацію на харчові продукти, питну воду, нові хімічні речовини, промислові вироби, полімерні і синтетичні матеріали, а також введення нових технологічних процесів, устаткування, приладів, які можуть шкідливо впливати на здоров'я; дає дозвіл на застосування нових хімічних речовин, засобів і методів для виробництва і обробки продуктів харчування, а також використання стимуляторів росту рослин і тварин, хімічних засобів захисту рослин;
• вносить пропозиції щодо заборони або тимчасового припинення експлуатації діючих об'єктів, які можуть завдати шкоди здоров'ю людей викидами, відходами або покидьками, а також будівництва об'єктів у разі відхилення від затверджених проектів, порушення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних норм і правил; погоджує відведення земельних ділянок під будівництво і проекти розміщення, будівництва, реконструкції, технічного переобладнання підприємств, будівель, споруд;
• установлює порядок:надання населенню швидкої медичної допомоги спеціальною службою;
• здійснення заходів щодо підготовки органів, закладів охорони здоров'я і підприємств, що перебувають у функціональному управлінні Міністерства, для надання медичної допомоги в екстремальних і надзвичайних умовах, проведення наукових досліджень з цієї проблеми;
• матеріально-технічного забезпечення медичних формувань та установ, призначених для Міноборони, Цивільної оборони та служби екстремальної медицини (у військовий час);
• визначення виробництв, професій та робіт із важкими і шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок і осіб, молодших 18 років; надання додаткової відпустки, встановлення скороченого робочого дня;
• медичного відбору і направлення хворих для санаторно-курортного лікування;
• організації та відкриття санаторно-курортних закладів на території України;
• організує разом з іншими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування систематичне медичне обстеження (диспансеризацію) і визначення рівня доз опромінення осіб, які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, евакуйованих і відселених із зон відчуження, безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення населення, яке проживає на радіаційне забруднених територіях;
• розробляє рекомендації щодо встановлення для громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, додаткових норм раціонального харчування у спеціалізованих лікувальних, лікувально-санаторних і курортних закладах, затверджує медичні і фізіологічні норми харчування для зазначеної категорії осіб (у тому числі вагітних жінок і дітей);
• вживає заходів до підготовки органів і закладів охорони здоров'я для роботи в екстремальних і надзвичайних умовах, надання медичної допомоги в осередках уражень, проведення наукових досліджень з проблем медичного захисту населення; організує та забезпечує діяльність державних міжвідомчих надзвичайних комісій з охорони здоров'я населення;
• здійснює експертне обстеження для встановлення інвалідності громадян;
• забезпечує методичне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною експертизою;
• розробляє і проводить заходи, спрямовані на охорону материнства і дитинства, організує правову допомогу в цій справі, проводить разом із заінтересованими органами державної виконавчої влади роботу по охороні праці жінок і підлітків, оздоровленню, фізичному і гігієнічному вихованню дітей, контролює стан здоров'я та якість харчування дітей у дитячих дошкільних і навчально-виховних закладах незалежно від відомчої належності, встановлює обов'язкові вимоги до виробництва, реалізації та споживання продуктів дитячого харчування; погоджує обсяги навчально-трудового навантаження, а також зразковий режим занять з дітьми в зазначених закладах;
• визначає потребу закладів охорони здоров'я і населення у виробах медичного призначення (в лікарських засобах, бактерійних і вірусних препаратах, вітамінах, окулярній оптиці та інших аптечних товарах, а також у виробах медичної техніки, запасних частинах до них) і в санітарному автотранспорті, забезпечує їх постачання виробами медичного призначення та організує експлуатацію і ремонт медичної техніки;
• дає дозвіл на використання і впровадження у виробництво лікарських засобів, препаратів крові та кровозамінників, бактерійних і вірусних препаратів, виробів медичної техніки й оснащення, розроблених і випробуваних у закладах охорони здоров'я України, установлює вимоги до технологічних умов їх виготовлення та використання;
• визначає стратегію наукових досліджень у національній службі охорони здоров'я, розробляє основні напрями розвитку пріоритетних наукових досліджень у галузі медицини, здійснює формування і розміщення замовлень на проведення прикладних і фундаментальних наукових робіт науковими закладами МОЗ, Академії наук, інших центральних органів державної виконавчої влади України та відповідних органів інших країн, забезпечує впровадження в практику досягнень науки, техніки і передового досвіду, ефективну діяльність системи наукової медичної інформації, патентно-ліцензійної служби;
• подає організаційно-методичну допомогу редколегіям профільних наукових журналів;
• розробляє і вдосконалює систему медичної та фармацевтичної освіти, визначає потребу і вимоги до професійної підготовки та перепідготовки медичних і фармацевтичних працівників, у тому числі висококваліфікованих наукових і науково-педагогічних кадрів через аспірантуру та докторантуру;
• затверджує перелік вищих навчальних закладів, підготовка в яких дає право фахівцям на займання медичною та фармацевтичною діяльністю, а також типові навчальні плани (за погодженням з Міносвіти), бере участь у проведенні державної атестації та акредитації медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів;
• розробляє нормативи та організує нострофікацію іноземних дипломів медичних і фармацевтичних працівників, видає їм дозвіл на медичну практику в Україні;
• сприяє створенню малих та інших підприємств, асоціацій, об'єднань; видає суб'єктам підприємницької діяльності спеціальні дозволи (ліцензії) на медичну практику, виготовлення і реалізацію медикаментів;
• затверджує переліки закладів національної служби охорони здоров'я, медичних і фармацевтичних працівників, разом з Центральним комітетом профспілки працівників охорони здоров'я України розробляє і здійснює заходи щодо захисту соціальних та економічних інтересів медичних і фармацевтичних працівників в умовах ринкової економіки, впровадження у діяльність національної служби охорони здоров'я господарського механізму;
• розробляє та затверджує нормативні акти, що регламентують внутрішній розпорядок й умови утримання і лікування хворих у закладах охорони здоров'я;
• фінансує в установленому порядку заклади охорони здоров'я, що перебувають у функціональному управлінні Міністерства, проводить конкурси науково-дослідних робіт з питань охорони здоров'я та фінансує реалізацію кращих проектів незалежно від відомчої належності організацій-виконавців;
• одержує в установленому порядку статистичну і бухгалтерську звітність, забезпечує централізацію обліку, організує в закладах охорони здоров'я, що перебувають у його функціональному управлінні, контрольно-ревізійну роботу, перевірку збереження коштів і матеріальних цінностей та додержання режиму економії, здійснює контроль за правильним веденням і достовірністю обліку та звітності, а також вживає заходів для відшкодування матеріальних збитків згідно з чинним законодавством.
Рішення Міністерства з питань охорони здоров'я, видані у межах його компетенції, є обов'язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій.
МОЗ очолює Міністр, який призначається відповідно до Конституції України і несе персональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій, встановлює ступінь відповідальності заступників Міністра, керівників підрозділів Міністерства.
Для погодження вирішення питань, що належать до повноважень МОЗ, обговорення найважливіших напрямів діяльності і розвитку галузі у Міністерстві утворюється колегія в складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, інших керівних працівників Міністерства, представників республіканських громадських організацій інвалідів. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів державної виконавчої влади.
З метою проведення науково-методичної роботи щодо розвитку медичної науки, визначення її пріоритетних напрямів, організації фундаментальних досліджень медико-біологічного профілю, експертизи наукових програм, співробітництва з Академією наук, науковими установами інших країн у МОЗ створюється вчена медична рада.
Для встановлення гігієнічних регламентів і реєстрації хімічних речовин, впровадження в практику нових виробів медичної техніки і лікувальних засобів, а також імунобіологічних препаратів при МОЗ створюються на громадських засадах комітети з нової медичної техніки, гігієнічної регламентації та реєстрації хімічних речовин, стандартизації і контролю медичних та імунобіологічних препаратів.
При Міністерстві охорони здоров'я можуть утворюватись і діяти органи виконавчої влади. Таким органом, наприклад, є Комітет з контролю за наркотиками.
Основними завданнями Комітету є:
участь у формуванні державної політики у сфері обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
здійснення контролю за порядком обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
взаємодія з Міжнародним комітетом по контролю за наркотиками, Радою і Комісією з наркотичних засобів ООН, які займаються проблемами обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Комітет відповідно до покладених на нього завдань:
1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та подає їх в органи законодавчої та виконавчої влади України у встановленому порядку;
2) бере участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів з питань обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
3) розробляє та щорічно затверджує перелік наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до законодавства України (далі — перелік), вносить зміни і доповнення до таблиць переліку;
4) дає офіційне тлумачення та роз'яснення положень переліку;
5) установлює, періодично переглядає та опубліковує перелік медикаментів, що містять наркотичні або психотропні речовини, а також дозволених для використання на території України;
6) визначає особливо небезпечні наркотичні засоби і психотропні речовини, невеликі, великі і особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин, великі і особливо великі розміри прекурсорів для використання судово-слідчими органами при кваліфікації злочинів, судами та органами внутрішніх справ під час кваліфікування адміністративних правопорушень, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
7) розробляє систему обчислень для визначення потреби держави у наркотичних засобах, психотропних речовинах і прекурсорах, занесених до списку № 1 таблиці IV переліку;
8) переглядає щорічні потреби держави в наркотичних засобах, психотропних речовинах і прекурсорах, призначених для виробництва наркотичних і психотропних засобів з метою медичного застосування або для науково-дослідної роботи і подає свої висновки до МОЗ і Держкоммедбіопрому;
9) визначає на основі щорічних потреб держави квоту наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, занесених до списку № 1 таблиці IV переліку, яку після затвердження Кабінетом Міністрів України, надсилає до Міжнародного комітету контролю за наркотиками;
10) видає сертифікати на експортно-імпортні операції з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами;
11) бере участь у визначенні кількості наркотичних засобів і психотропних речовин, що виготовляються з метою медичного застосування або для науково-дослідної роботи;
12) визначає кількість наркотичних засобів і психотропних речовин, що використовуються для проведення їх експертизи в експертних установах Комітету;
13) визначає кількість прекурсорів, занесених до списку № 2 таблиці IV переліку, що виготовляються державними підприємствами;
14) бере участь у визначенні максимальної кількості наркотичних засобів і психотропних речовин, занесених до таблиць II і III переліку, які можуть виготовлятися та зберігатися державними підприємствами;
15) видає ліцензії на окремі види діяльності, що належать до компетенції Комітету, у випадках, передбачених законодавством України;
16) погоджує питання про видачу ліцензій іншими державними органами на діяльність у сфері обігу прекурсорів;
17) аналізує ситуації, що виникають у галузі обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, розробляє пропозиції про поліпшення діяльності державних підприємств, установ і організацій у цій сфері;
18) здійснює контроль за дотриманням державними підприємствами, установами, організаціями і підприємцями (юридичними особами) законодавства України з питань обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
19) здійснює контроль за діяльністю державних підприємств, установ, організацій і підприємців (юридичних осіб) у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
20) вживає у межах своєї компетенції відповідні заходи щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
21) установлює з метою забезпечення контролю за фактичним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів форму звітності державних підприємств, які здійснюють діяльність у цій сфері;
22) розробляє, видає та встановлює порядок ведення спеціальних журналів реєстрації операцій, здійснених у процесі обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у межах України, та проведення експортно-імпортних операцій;
23) визначає лікарські препарати, що можуть бути виключені із сфери дії заходів контролю за обігом наркотичних засобів чи психотропних речовин;
24) взаємодіє з міжнародними і національними органами, що здійснюють контрольні функції у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, вивчає досвід інших країн у вирішенні цього питання.
У ході виконання покладених на нього завдань Комітет:
• взаємодіє з МВС, СБУ, Генеральною прокуратурою, Міністерством юстиції, іншими центральними органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав;
• готує матеріали до проекту щорічної доповіді Уряду України про додержання міжнародних угод та Конвенцій ООН з питань обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
• інформує відповідні міністерства і відомства про заяви урядів інших країн, які відповідно до міжнародних Конвенцій ООН забороняють ввезення на свою територію наркотичних засобів і психотропних речовин;
• консультує відповідні міністерства та відомства, на запити судово-слідчих органів робить висновки з питань судово-фармацевтичної експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
• готує та подає Міжнародному комітетові з контролю за наркотиками статистичні звіти про обіг в Україні наркотичних, психотропних речовин і прекурсорів;
• дає оцінку новим методам експертизи наркотичних засобів і психотропних речовин, погоджує офіційні інструкції та методичні вказівки з цих питань;
• розглядає номенклатуру нових лікарських засобів і забезпечує контроль за тими, які можуть бути небезпечними з точки зору патологічного звикання та можливості виникнення наркоманії;
• на основі даних наркологічної служби МОЗ, правоохоронних органів виявляє, здійснює експертизу, реєструє, заносить у відповідні класифікаційні таблиці переліку психотропні лікарські засоби, їх аналоги чи кустарно виготовлені препарати, що стали об'єктом зловживання окремими громадянами;
• створює та забезпечує ефективне функціонування комп'ютерної системи нагляду за переміщенням наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів у межах України;
• бере участь у проведенні загальнодержавних науково-практичних проектів та координує науково-дослідну діяльність у галузі контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
• вивчає досвід зарубіжних країн у здійсненні контролю за наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами, бере участь в організації та проведенні міжнародних симпозіумів, конференцій, семінарів тощо;
• забезпечує професійну підготовку працівників і спеціалістів комітету;
• здійснює обстеження виробничих, складських, торговельних та інших приміщень підприємств, установ та організацій, які використовуються для виготовлення, зберігання, реалізації, використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що перебувають під контролем;
• зобов'язує керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій усувати виявлені порушення законодавства про порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснювати контроль за їх виконанням.
Комітет має право:
• перевіряти не менше ніж один раз на рік підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
• зупиняти дію або приймати рішення про анулювання ліцензії чи сертифіката, виданих Комітетом, або порушувати питання перед іншими державними органами, що видали ліцензію про зупинення дії або анулювання ліцензії на здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у разі повторного чи грубого порушення порядку її здійснення;
• безперешкодно використовувати у службових цілях засоби зв'язку, що належать підприємствам, установам і організаціям, зайнятим у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
• вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, що здійснюють діяльність у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, проведення щоквартальної інвентаризації наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які є у їх розпорядженні, і подання Комітетові відповідних звітів;
• залучати фахівців підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, пов'язаних з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
• скликати в установленому порядку наради, проводити конференції та семінари з питань, що належать до компетенції Комітету;
• представляти інтереси України у Міжнародному комітеті з контролю за наркотиками та інших спеціалізованих міжнародних організаціях у межах повноважень, наданих йому МОЗ;
• самостійно встановлювати прямі зв'язки з іноземними організаціями, відряджати за кордон своїх працівників, залучати до співробітництва іноземних громадян.
Якщо під час контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у діях осіб виявлено ознаки адміністративного правопорушення чи злочину, Комітет надсилає інформацію або подає матеріали до відповідних правоохоронних органів, які проводять боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Комітет у межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства України видає накази, організуєі контролює їх виконання.
У випадках, передбачених законодавством України, рішення Комітету є обов'язковими для виконання міністерствами, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями та громадянами.
Комітет очолює голова, який призначається Міністромохорони здоров'я. Він діє у межах своїх повноважень і представляє інтереси Комітету у державних органах, установах і організаціях, а також у відносинах з українськими та іноземними фізичними і юридичними особами. Голова розпоряджається майном і коштами Комітету в межах повноважень, наданих йому МОЗ.
Для здійснення покладених на Комітет завдань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі діють уповноважені Комітету.
Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Комітету, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Комітеті утворюється рада, у складі голови Комітету (голова ради), заступників голови за посадою, вчених секретарів, голів спеціалізованих експертних комісій, керівників відділів, головних спеціалістів, представників МВС, СБУ, Генеральної прокуратури, Держкомкордону, Держмитслужби і Міністерства юстиції. Персональний склад ради затверджується Міністром охорони здоров'я. Порядок роботи ради встановлюєтьсянаказом голови Комітету.
Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.
Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.
Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.
Незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам. Керівнику закладу охорони здоров'я має бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я.
Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи, а також в межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право вирішувати питання щодо припинення діяльності будь-якого закладу охорони здоров'я у разі порушення ним законодавства про охорону здоров'я, невиконання державних вимог щодо якості медичної допомоги та іншої діяльності в галузі охорони здоров'я або вчинення дій, що суперечать його статуту.
Держава сприяє розвитку наукових досліджень у галузі охорони здоров'я і впровадженню їх результатів у діяльність закладів і працівників охорони здоров'я. Дослідження, що проводяться академічними і відомчими науковими установами, навчальними закладами та іншими науковими установами і підрозділами або окремими науковцями, фінансуються на конкурсній основі з державного бюджету, а також за рахунок будь-яких інших джерел фінансування, що не суперечать законодавству.
Всі державні програми у галузі охорони здоров'я та найважливіші заходи щодо їх здійснення підлягають обов'язковій попередній науковій експертизі у провідних національних і міжнародних установах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Вищою науковою медичною установою України із статусом самоврядної організації і незалежною у проведенні досліджень і розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичних наук України.
Органи та заклади охорони здоров'я зобов'язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров'я і проведенні громадської експертизи з цихпитань.
При органах та закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні або наглядові ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль в галузі охорони здоров'я.
У визначенні змісту та шляхів виконання загальнодержавних та місцевих програм охорони здоров'я, здійсненні відповідних конкретних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем організації державної діяльності в цій галузі можуть брати участь фахові громадські організації працівників охорони здоров'я та інші об'єднання громадян, в тому числі міжнародні.
Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я.
З цією метою на основі науково обґрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров'я.
Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України.
Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.
В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об'єктів; очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.
З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством.
Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.
Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.
Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.
У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.
У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги або транспортування його в найближчий лікувально-профілактичний заклад.
Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров'я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.
Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.
Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади.
На заклади охорони здоров'я покладено виконання експертних функцій щодо: а)експертизи тимчасової непрацездатності громадян; б) військово-лікарської експертизи; в) судово-медичної і судово-психіатричної експертизи; г) патологоанатомічних розтинів трупів.
3.1 Експертиза тимчасової непрацездатності громадян
Експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров'я лікарем або комісією лікарів, які встановлюють факт необхідності надання відпустки у зв'язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, для догляду за хворим членом сім'ї, у період карантину, для протезування, санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу у встановленому порядку, а також приймають рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або стійкої втрати працездатності.
Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.
Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для власників та адміністрації підприємств, установ і організацій. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
3.2 Військово-лікарська експертиза
Військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань.
Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
3.3 Судово-медична і судово-психіатрична експертиза
Проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань у галузі судової медицини або судової психіатрії.
Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює Міністерство охорони здоров'я України.
3.4 Патологоанатомічні розтини
До медико-експертних дій відносяться і патологоанатомічні розтини.
Патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смерті хворого.
В обов'язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються за наявності підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладі охорони здоров'я.
За наявності письмової заяви близьких родичів або задокументованого волевиявлення покійного і відсутності підозри на насильницьку смерть, виходячи з релігійних та інших поважних мотивів, патологоанатомічний розтин може не проводитися.
Порядок проведення патологоанатомічного розтину визначається Міністерством охорони здоров'я України.
У разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи та в інших передбачених законодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна медична (медико-соціальна, військово-лікарська) експертиза або патологоанатомічний розтин.
Альтернативна медична експертиза здійснюється фахівцями відповідного профілю і кваліфікації. Громадяни самостійно обирають експертну установу та експертів.
Порядок та умови проведення альтернативної медичної експертизи визначаються Кабінетом Міністрів України.
Україна — учасник міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я, член Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій.
Держава гарантує зазначеним організаціям належні умови діяльності на території України, сприяє розширенню і поглибленню участі України у заходах, що ними проводяться.
Відповідно до своїх міжнародно-правових зобов'язань держава бере участь у реалізації міжнародних програм охорони здоров'я; здійснює обмін екологічною і медичною інформацією; сприяє професійним та науковим контактам працівників охорони здоров'я, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та імпорту медичного обладнання, лікарських препаратів та інших товарів, необхідних для здоров'я, діяльності спільних підприємств у галузі охорони здоров'я; організує спільну підготовку фахівців, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародного співробітництва, що не суперечать міжнародному праву і національному законодавству.
Заклади охорони здоров'я, громадяни та їх об'єднання мають право відповідно до чинного законодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичними і фізичними особами на будь-які форми співробітництва, брати участь у діяльності відповідних міжнародних організацій, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.
Неправомірні обмеження міжнародного співробітництва з боку державних органів і посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому порядку, в тому числі і до суду.
1. Коментар до Конституції України. — К., 1996.
2. Марчук Е., Селиванов А. Какой быть административной реформе // Голос Украины. — 1997. — 18 ноября.
3. Ткач Г.Й., Мартьянов І.В. Державна виконавча влада в Україні. // Вісник Львівського університету. — 1994. — Вип.31.
4. Пастухов В.Б. К вопросу о соотношении власти й управления. // В кн.: Проблеми правоведения. — К., 1988.
5. Цветков В.В. Державне управління: Основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). — Харків, 1996.
6. Суворов Л.Н., Аверин А. Н. Социальное управление: Опыт философского анализа. — М., 1984.
7. Тихомиров Ю.А. Управление делами общества. — М., 1984.
8. Фалмер Р.М. Энциклопедия современного управления. В 5-ти частях. — М., 1992.
9. Щекин Г.В. Теория социального управления. — К., 1996.
10. Державне управління і виконавча влада Авер'янов В.Б., Крупчан О. Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. — Харків, 1998.
11. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. - М., 1997.
12. БахрахД.Н. Административная власть как вид государственной впасти // Государство й право. — 1992. — № 3.
13. Пикулькин А.В. Система государственного управления. - М., 1997.
14. Разделение властей: история й современность. — М., 1996.
15. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. - М., 1997.
16. Брзбан Г. Французское административное право. — М., 1988.
17. Драго Р. Административная наука. — М., 1982.
18. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій. - К., 1998.
|
