Курсовая работа: Фінансова звітність в Україні

План

Вступ

1. Сутність, значення фінансової звітності та основні вимоги до неї.

2. Принципи підготовки фінансової звітності та її якісні характеристики.

3. Склад фінансової звітності:

· Баланс;

· Звіт про фінансові результати;

· Звіт про рух грошових коштів;

· Звіт про власний капітал;

· Примітки до фінансової звітності.

Висновок

Література

1. Сутність, значення фінансової звітності та основні вимоги до неї.

Звітність – це система показників у формі таблиці, які відображають обсяг і результати діяльності підприємства. Її складання – завершальний етап облікової роботи.

Фінансова звітність визначена П (С) БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (таблиця 1).

Як ми бачимо, у таблиці державні органи управління тепер стали одним з цих користувачів, а не тим єдиним, що постійно диктував свої вимоги, змінюючи їх на потребу податкового законодавства. Це є визнання того фактору, що врахування потреб інвестора (власника) та інших сторін, які приймають участь у підприємницькій діяльності, не менш важливе, ніж інтереси держави в отриманні податків. Адже якщо ніхто не буде вкладати свої кошти у бізнес, то й нікому буде сплачувати податки.

Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності:

· Баланс;

· Звіт про фінансові результати;

· Звіт про власний капітал;

· Примітки до звітів.

Таблиця 1. Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз діяльності підприємства (таблиця 2).

Документація, яка ведеться підприємством, містить масу деталізованої інформації. З цієї маси деталей бухгалтер повинен відібрати та об’єднати необхідні дані у форми звітів, ознайомившись з якими керівництво зможе дізнатися про справжній стан речей з метою розробки або зміни політики і контролю фактичної діяльності у відповідності зі встановленою політикою.

Таблиця 2. Призначення основних компонентів фінансової звітності.

Система ведення документації повинна встановлюватися для того, щоб забезпечити надходження необхідної інформації з бухгалтерських записів у звіти. Чітка система звітів базується на чіткій системі ведення документації.

Обліковий процес має на меті забезпечити сталий потік такої інформації до всіх зацікавлених осіб. У загальних рисах зазначене вище зображено на рисунку 1. Фінансові звіти є головним джерелом потрібної інформації на постійній основі. Ця інформація забезпечує зворотній зв’язок по кожному прийнятому рішенню.

Рисунок 1. Обіг облікової інформації в процесі прийняття на виконання рішень.

Деякі рішення приймаються інтуїтивно і без значної інформаційної підтримки. У таких випадках систематичний збір необхідних даних не проводиться. Прийняття рішень на основі інтуїції здійснюється з кількох причин:

1. час і вартість збирання інформації можуть зашкодити уважному аналізу;

2. користувач інформації не розуміє важливості систематичних підходів до прийняття рішень;

3. особи, яки приймають рішення, надмірно спрощують процес прийняття рішень, не звертаючи уваги на основну інформацію, і часто нехтують фінансовими наслідками рішення.

Але для прийняття більшості ділових рішень необхідно користуватися тією інформацією, яку містять фінансові звіти.

Об’єкти обліку у фінансовій звітності можуть наводитися лише за умови, що:

· існує вірогідність надходження і вибуття майбутніх, економічних вигод ;

· оцінка таких об’єктів може бути достовірно визначена.

Готуючи фінансову звітність, необхідно дотримуватися наступних якісних характеристик:

1. зрозумілість – доступність для розуміння користувачів, які мають достатні знання в сфері ділового та економічного життя, бухгалтерського обліку. Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про :

· підприємство;

· дату звітності і звітний період;

· валюту звітності та одиниці її виміру;

· облікову політику підприємства та її зміни;

· консолідацію фінансових звітів;

· припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

· обмеження відносно володіння активами, участь у спільних підприємствах;

· виявлені помилки минулих років і пов’язані з ними користування;

· переоцінку статей фінансових звітів, а також містити іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П (С) БО;

2. доречність – вплив на економічні рішення користувачів, оцінку минулих, теперішніх і майбутніх подій, прогнозування результатів діяльності, виправлення помилок у господарській діяльності. Фінансова звітність повинна містити тільки доречну інформацію, що дозволяє належним чином впливати на прийняття рішень; оцінку минулих і майбутніх подій;

3. надійність – в представленій у звітності інформації не повинно бути суттєвих помилок. Надійність звітності забезпечує:

· правдиве подання операцій і подій;

· перевагу сутності над формою (необхідність відображання операцій і подій у відповідності до їх економічної сутності й реальності);

· нейтральність (необхідність неупередженого відображання інформації в звітності, тобто відображення інформації без цілі здійснення впливу на рішення для досягнення бажаного результату);

· обачність (обережність в процесі формування суджень, розрахунків);

· повнота (інформація не повинна містити пропусків).

До фінансової звітності пред’являють наступні вимоги, що забезпечують її достовірність (рисунок 2).

Рисунок 2.

Для ефективного читання (аналізу) звітів необхідно уникати проблем, пов’язаних з розумінням слів, символів та інших носіїв фінансової інформації, що використовується при прийнятті рішень інвесторами, кредиторами та іншими зацікавленими сторонами. Форма та спосіб подання інформації також впливають на рішення. Наприклад, хтось краще сприймає графічну інформацію, ніж цифри, інші віддають перевагу табличній формі.

2. Принципи підготовки фінансової звітності та її якісні характеристики.

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників – фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу автономності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то ця операція буде відображена у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків за депозитним вкладом, що здійснений його власними коштами, та їх використання на свої потреби, то така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, а ні потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймі протягом наступного звітного періоду).

За протилежних обставин, якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п-18 П(С)БО). Тоді поділ його активів і зобов’язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинно в процесі ліквідації покрити усі свої зобов’язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов’язання – короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінювати за ринковою вартістю.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. Наприклад, до собівартості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його доставку та монтаж.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визначаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов’язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов’язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень. П(С) БО1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за якими витрати визначаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв’зку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов’язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємств формує облікову політику, тобто обирає принцип, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства і забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначити відмінні риси різних політих бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, яки використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов’язання чи витрати – занижені.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати інший стороні таким чином, що подальше використання майбутніх економічних вигод, втілених у цьому активі, залишиться за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових засобів, змін у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачам, не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С) БО1 вимагає наявності у ній даних про:

· підприємство;

· дату звітності та звітний період;

· валюту звітності та одиницю її виміру;

· відповідні показники (статті) за звітний період та попередній періоди;

· облікову політику підприємства та її зміни;

· аналітичну інформацію щодо статей фінансової звітів;

· консолідацію фінансових звітів;

· припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

· обмеження щодо володіння активами;

· участь у спільних підприємствах;

· виявлені помилки та пов’язані з ними коригування;

· переоцінку статей фінансових звітів;

· іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачам та своєчасністю.

На прийняття рішень користувачами впливає суттєво інформація. Суттєвість – це точка відсікання інформації, яка потрапляє до фінансової звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Найпростішим прикладом застосування кількісного обмеження суттєвості є складання фінансової звітності у тис. грн. з одним знаком після коми. У цьому випадку суми, які становлять тисячі грн., у ній відображені не будуть.

Суттєвість також розглядається в контексті групування статей фінансових звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об’єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функцій. Тут перевага надається якісним факторам.

Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у певний термін, яки визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність. За МСБО 1 (переглянутим у 1997 році) термін подання фінансових звітів не повинен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня звітного року – календарного чи фінансового).

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часть використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов’язання, сплатити дивіденди тощо. Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розташовуються у порядку зростання їх ліквідності), надані зіставної інформації за звітний та попередній періоди.

Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація. Достовірність досягається за відсутністю суттєвих помилок та необ’єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства намагається надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цієї метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації, як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури фінансової звітності, визначення, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.

За П(С)БО 1 заставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний період.

3. Склад фінансової звітності

Баланс

Вище було розглянуто, що кожна група користувачів намагається отримати якомога більше достовірної інформації на підставі одних і тих же звітів.

Акціонерів цікавить прибутковість підприємства в теперішньому та майбутньому. Кредитори, перш за все, очікують інформацію про платоспроможність підприємства, його теперішню та майбутню ліквідність. Основою такої інформації служить баланс підприємства, за допомогою якого можна отримати уявлення про фінансовий та економічний стан підприємства.

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал.

Завданням аналізу балансу є отримання даних про результати діяльності підприємства за звітній період, а також інформацію про його майновий та фінансовий стан в одиниці. Баланс в системі бухгалтерської звітності займає центральне місце. Зміст статей активу і пасиву балансу дає можливість використовувати його як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами (акціонерами, засновниками, постачальниками, кредиторами, банками). Для останніх необхідні дані про фінансові результати підприємства, його стійкість, об’єм кредиторської заборгованості, борги по позиках банків тощо.

Інформація стосовно економічних ресурсів, контрольованих підприємством і здатності його в минулому змінювати ці ресурси є корисною для визначення спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквівалентні у майбутньому. Інформація щодо структури капіталу є корисною при прогнозуванні майбутніх потреб у позиках, при визначенні розподілу майбутніх прибутків та потоків грошових коштів серед власників підприємства, а також при визначенні ймовірності залучення фінансів у майбутньому. Інформація щодо ліквідності та платоспроможності підприємства є корисною для прогнозування спроможності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов’язання. Ліквідність свідчить про наявність грошових коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових зобов’язань даного періоду. Наявність грошових коштів упродовж більшого періоду часу для вчасного виконання фінансових зобов’язань свідчить про платоспроможність підприємства.

Елементами балансу, безпосередньо пов’заними з визначенням фінансового стану підприємства та змін в ньому є:

· активи;

· зобов’язання;

· власний капітал.

Активи відображаються в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена і очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язанних з його використанням.

Зобов’язання відображається у балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Власний капітал відображається у балансі одночасно з відображенням активів або зобов’язань, які призводять до його зміни.

Використання балансу для потреб виробництва.

В бухгалтерському обліку читанням балансу розуміють його економічний аналіз. Розрізняють два види аналізу: 1) внутрішній – проводиться керівництвом підприємства, аудиторами або власниками на підставі бухгалтерських та статистичних документів; 2) зовнішній – проводиться і готується третіми особами, в розпорядженні яких є тільки інформація, яка публікується підприємством в пресі у формі річного звіту.

При економічному читанні балансу ставляться такі основні завдання:

1) виявити наявність та розміщенні засобів на підприємстві, встановити зміни, які відбулися у складі і джерелах утворення за звітний період, дати оцінку цим змінам;

2) визначити платоспроможність підприємства і фактори, які впливають на неї;

3) вивчити швидкість обертання товарів;

4) проаналізувати стан дебіторської і кредиторської заборгованості;

5) визначити ступінь використання кредитів банку та своєчасність їх погашення;

6) перевірити підстави утворення і використання коштів, що мають спеціальне призначення;

7) встановити, як виконується бізнес-план підприємства;

8) з’ясувати, як здійснені розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами;

9) виявити реальну вартість підприємства і його акцій;

10) зіставити баланс, який аналізується з даними інших підприємств тієї ж галузі економіки.

Для вирішення цих задач в балансі виявляють характер і загальну направленість змін. Читання обов’язково передбачає наявність хоча б двох балансів: на початок і на кінець звітного періоду. Баланс підприємства містить цифрові дані, які знаходяться у тісному взаємозв’язку. Ця обставина спонукає сприйняти баланс в цілому до того, як кожний його елемент буде підлягати спеціальному вивченню.

Оскільки при читанні балансу користуються не одним, а хоча б двома балансами, це дозволяє з самого початку вивчити загальну тенденцію у рисі статей балансу, оцінка правильності (або помилковості) якої повинна і в подальшому стати одною з важливих задач його аналізу. Зіставляючи баланси на початок і кінець досліджуваного періоду, визначають як направленість руху всього балансу (збільшення або зменшення балансових статей), так і характер зрушень у складі його окремих вузлових частин. Практика аналізу балансів свідчить про те, що вже таке початкове знайомство з балансовими показниками у значній мірі визначає весь хід подальшого аналізу балансу. Дослідник звертає увагу на ті зміни в складі балансу, які є найбільш сприятливими, і ті, які, навпаки, насторожують.

Аналіз динаміки та структури статей балансу, оцінка майнового стану підприємства.

Показники балансу досліджуються шляхом горизонтального та вертикального аналізу.

Горизонтальний аналіз – порівняння величин абсолютних і відносних показників за декілька періодів; визначення обсягу та напрямків змін, а також тенденцій їх змін.

Вертикальний аналіз – визначення питомих часток окремих статей фінансових звітів, їх порівняння. Вивчаючи сукупність показників у різні періоди, можна дослідити структурні зрушення, що дають змогу оцінити внутрішні негативні та позитивні зміни майна підприємства і джерел його утворення. При проведені даного напрямку аналізу необхідно звернути увагу на наступне:

· слід аналізувати майно підприємства, досліджуючи абсолютні показники, порівнюючи дані вартості майна на початок та кінець звітного періоду з даними минулих періодів;

· особливу увагу слід приділяти статтям балансу, що свідчить про можливі недоліки та незадовільну роботу підприємства, тобто, негативним статтям балансу;

· при здійснені аналізу слід проводити об’єктивну оцінку вартості майна в цілому, а також тієї частки, що знаходиться реально у власності та розпорядженні підприємства;

· необхідно оцінити стан необоротних активів підприємства та рівень його забезпеченості оборотними засобами.

Баланс підприємства можна вважати в цілому позитивними: якщо коефіцієнт платоспроможності більше 2,0; забезпеченість власними оборотними засобами більше 0,1; наявний приріст власного капіталу не має різних змін в окремих статтях балансу; дебіторська заборгованість знаходиться в рівновазі з кредиторською; запаси та затрати не перевищують величини джерел їх покриття за рахунок власних оборотних коштів та позик.

Показники, що визначаються при загальному аналізі балансу підприємства і порядок їх розрахунку:

Абсолютні показники балансу підприємства

1. Вартість майна підприємства. Форма 1 (ряд 280), валюта або підсумок балансу.

2. Дебіторська заборгованість. Дебіторська заборгованість за розрахунки–Інша поточна дебіторська заборгованість. Характеризує вартість вилучених на певний період з господарської діяльності підприємства оборотними засобами.

3. Кредиторська заборгованість. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги–Інші поточні зобов’язання. Визначає вартість тимчасово залученого майна інших підприємств та фізичних осіб у господарський оборот підприємства в результаті несплати відповідних платежів.

Показники оцінки майнового стану підприємства

1. Робочий капітал.

Усього за розділом II- Усього за розділом IV.

Це власні оборотні засоби, які визначаються як різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов’язаннями, наявність робочого капіталу свідчить, що підприємство має фінансові ресурси для розширення діяльності та інвестування.

2. Частка власних оборотних засобів .

Усього за розділом II – Усього за розділом IV

Усього за розділом II

Визначається як питома вага власних оборотних засобів в загальній вартості оборотних засобів, характеризує фінансову стабільність підприємства.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів

__Знос ____________

Первісна вартість

Розраховується як відношення суми зносу до первісної вартості основних засобів, характеризує фізичний стан основних засобів, стабільність та покращення показника в динаміці є позитивною тенденцією.

4. Коефіцієнт придатності основних засобів

Залишкова вартість

Первісна вартість

Розраховується як відношення залишкової вартості основних до їх первісної вартості, чим він більший тим кращий технічний стан основних засобів.

Аналіз ліквідності балансу підприємства.

Ліквідність підприємства в короткостроковому періоді визначається його можливостями покрити свої поточні зобов’язання. Ліквідність означає здатність перетворити активи у готівку або отримати грошові кошти. Короткостроковим періодом умовно визначається термін до одного року, хоча іноді він також ототожнюється з операційним циклом.

Існує декілька ступенів ліквідності. Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство не може скористуватися виникаючими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність обмежує свободу у виборі та свободу дій керівництва.

Більш значна недостатність ліквідності свідчить про те, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов’язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових активів та вкладень, а в найгіршому випадку – до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власника підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату вкладень капіталу. У разі, коли власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові вкладення.

Для кредиторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку у сплаті процентів та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на її стосунки з клієнтами та постачальниками товарів та послуг. Такі зміни можуть призвести до неспроможності даного підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв’язків з постачальниками.

Ось чому ліквідності надається таке важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов’язання в міру того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів, а це відсіває решта показників діяльності на другий план.

При проведенні аналізу балансу підприємства насамперед здійснюють класифікацію активів підприємства за ступенем їх ліквідності та пасивів – за терміновістю оплати (таб. 3).

Таблиця 3. Класифікація активів для аналізу ліквідності балансу.

Баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним, якщо:

; ; ; .

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому можна визначити загальний показник ліквідності за формулою:

де ВА – матеріальна відповідальність – питома вага відповідних груп активів та пасивів в їх загальному підсумку.

Характеристика основних показників ліквідності підприємства:

1. робочий капітал (розмір власних оборотних засобів).

Усього за розділом II – Усього за розділом IV

Нормативне значення – середньо галузеве.

Різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов’язаннями, є „фінансовою подушкою”, що теоретично дає можливість підприємству погасити всі або більшу частину зобов’зань та продовжувати працювати.

2. Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності).

Визначається співвідношення усіх поточних активів до короткострокових зобов’язань, характеризує достатність оборотних засобів для покриття своїх боргів.

Усього за розділом II

Усього за розділом IV

3. Коефіцієнт швидкої ліквідності:

( Векселі одержані + деб. заб. за товари + деб. заб. по розрахун-м з бюджетом )

Усього за розділом IV

Показує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена не тільки за рахунок грошових коштів, але й за рахунок очікуваних фінансових надходжень

4. Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

Поточні фін. інвестиції + грош. кош. та їх еквів. в нац. валюті + грошові кошти та їх еквіваленти в іноземній валюті

Усього за розділом IV

Характеризує негативну готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість і визначається як відношення суми грошових коштів підприємства та короткотермінових фінансових вкладень до суми короткотермінових зобов’язань.

5. Частка оборотних засобів в активах:

Усього за розділом II

Баланс

Розраховується як відношення оборотних засобів до валюти балансу та показує їх питому вагу в майні підприємства.

Загальний показник ліквідності балансу показує відношення суми всіх платіжних засобів до суми всіх платіжних зобов’язань з урахуванням їх ліквідності. Цей показник дає змогу порівнювати баланси підприємств за різні періоди, баланси різних підприємств та визначати найбільш ліквідні баланси.

Другим звітом, який є складовою фінансової звітності є звіт про фінансові результати. Вимоги до його змісту та форми встановлені П(С)БО 3 „Звіт про фінансові результати”. Звіт про фінансові результати – це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства.

Метою складання звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки підприємства за звітний період. Звітним періодом для складання фінансової звітності, а отже і звіту про фінансові результати, є календарний рік з 1 січня по 31 грудня включно.

Для складання звітності звітною датою вважається останній календарний день звітного періоду. Проте, на відміну від Балансу, який складається на кінець останнього дня звітного періоду, звіт про фінансові результати складається наростаючим підсумком з початку року.

Рисунок 3. Структура форми звіту про фінансові результати

Структура першого розділу звіту про фінансові результати надає інформацію про доходи і витрати з точки зору власника підприємства, а також розглядає прибуток в основному як джерело розподілу власникам (нарахування і сплати дивідендів тощо) і усі витрати, пов’язані з отриманням доходу звітного періоду, включаючи і податок на прибуток, вважає витратами звітного періоду.

Другий розділ цього звіту – елементи операційних витрат – надає змогу провести необхідний аналіз структури витрат на виробництво, управління, збут та інших операційних витрат за економічними елементами та використовуються для складання звіту про рух грошових коштів.

Третій розділ звіту про фінансові результати – розрахунок прибутковості акцій – стосується лише акціонерних товариств, прості або потенційні прості акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах, у тому числі таких товариств, які знаходяться у процесі випуску зазначених акцій.

Вимоги до достовірності звіту про фінансові результати

Звіт про фінансові результати має надавати достовірне і повне уявлення про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства. Інформація, наведена у фінансовій звітності, вважається достовірною, якщо вона не містить помилок і перекручень, здатних вплинути на рішення користувачів звітності.

Інформація, що міститься у фінансовій звітності, ґрунтується на даних синтетичного і аналітичного обліку і має бути тотожна їй.

Доходи на витрати звичайної діяльності відображаються у звіті про фінансові результати в окремих рядках, тобто розгорнуто. А у статтях, присвячених надзвичайним подіям, показується згорнуто прибуток або збиток від таких операцій.

Використання звіту про фінансові результати для потреб управління

На підставі даних звіту про фінансові результати розраховуються різноманітні показники та коефіцієнти, зокрема, показники ефективності господарської діяльності підприємств.

Показники оцінки ефективності господарської діяльності підприємства

1. Чистий прибуток

Розраховується як різниця між загальною сумою прибутку та платежами до бюджету, характеризує суму прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

2. Рентабельність активів:

Чистий прибуток

Загальна сума активів

Визначається, як відношення прибутку до середньорічної вартості усіх активів, тобто показує скільки прибутку припадає на 1 грн. активів, характеризує ефективність управління підприємством.

3. Рентабельність власного капіталу:

Валовий прибуток__________

Чистий доход від реал. продукції

Розраховується, як відношення прибутку підприємства до середньорічної вартості власності капіталу, показує величину одержаного прибутку в розрахунку на одну гривню капіталу власників.

4. Рентабельність продажу

Характеризує розмір прибутку, що надходить на підприємство з кожної гривні від продажу (робіт, послуг), розраховується, як відношення прибутку від продажу та суми продажу продукції (робіт, послуг).

5. Рентабельність продукції

Обчислюється, як відношення прибутку від продажу та собівартості продукції (робіт, послуг), показує скільки прибутку отримало підприємство в розрахунку на одну гривню понесених витрат.

6. Окупність витрат:

Собівартість реалізованої продукції

Чистий доход від реалізації продукції

Характеризує величину витрат, що здійснює підприємство, щоб отримати гривню від продажу продукції (робіт, послуг), обчислюється як відношення собівартості продукції (робіт, послуг) та суми продаж.

7. Чиста рентабельність підприємства

Розраховується, як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості майна підприємства.

Звіт про рух грошових коштів.

Згідно з Законом України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” звіт про рух грошових коштів є складовим елементом річної фінансової звітності підприємства.

Зміст і форма звіту про рух грошових коштів за загальні вимоги до розкриття його статей визначаються П(С) БО 4 „Звіт про рух грошових коштів”.

Мета складання цього звіту полягає у наданні докладної інформації про суттєві зміни у грошових коштах та їх еквівалентах. Для цього грошові потоки класифікуються у певні групи. Звіт складається для оцінки спроможності підприємства накопичувати грошові кошти та їх еквіваленти у процесах здійснення грошових потоків, а також для забезпечення можливості прийняття правильних рішень керівником підприємства і власниками.

Звіт про рух грошових коштів містить в собі інформацію про грошові кошти підприємства за звітний період. Рух коштів відображається у звіті в розрізі трьох видів діяльності операційної, інвестиційної та фінансової.

Саме виходячи з цього переліку видів діяльності та грошових потоків і складена форма звіту про рух грошових коштів. Розподіл діяльності підприємства на три види є елементом облікової політики.

Визначаючи грошові потоки, слід також враховувати галузеві особливості діяльності підприємства. Якщо промислове підприємство порівняти з торговельним, то навіть за умови ідентичності обсягів їх чистого прибутку промислове підприємство матиме значно вищий показник грошових потоків ніж торговельне. Це зумовлено передусім тим, що торговельне підприємство, як правило, здійснює невеликі капіталовкладення в основні фонди, а тому має менші амортизаційні відрахування.

Значення показника грошових потоків може вірогідно відображати фінансовий стан підприємства лише за умови врахування стратегії його розвитку. Так, якщо порівнювати два прибуткових підприємства однієї галузі, одне з яких вкладає свій капітал у корпоративні права інших економічних суб’єктів, а інше – розширює власні виробничі потужності, то останнє, за інших рівних умов, матиме вищий показник грошових потоків.

Характерно, що саме цей показник здебільшого використовується для відображання галузевих особливостей діяльності підприємства.

В світовій практиці звіт про рух грошових коштів складається за такими методами:

· непрямий, за допомогою якого чистий прибуток або збиток коригуються з урахуванням операцій не грошового характеру, відстрочення, нарахування минулих років, майбутніх надходжень чи платежів, статей доходів і витрат, пов’язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю;

· прямі, за допомогою якого розкриваються основні валові грошові надходження і витрати.

П(С) БО 4 передбачає застосування непрямого методу складання звіту про рух грошових коштів, який полягає у трансформації чистого прибутку (збитку) в чисту суму отриманих (витрачених) грошових коштів. В результаті використання цього методу користувачу надається інформація тільки про чисті надходження (вибуття) від операційної діяльності, а індивідуальні надходження і виплати залишаються поза увагою звіту.

Методика складання звіту про рух грошових коштів

Процес заповнення звіту складається із чотирьох основних етапів:

1. визначення руху грошових коштів у результаті операційної діяльності. Операційна діяльність є основною діяльністю підприємства. Прикладом руху грошових коштів внаслідок операційної діяльності є надходження коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); надходження орендної плати; виплати працівникам, постачальникам.

2. Визначення руху грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності. Для визначення грошового потоку від інвестиційної діяльності використовуються дані про кожне надходження або використання грошових коштів, які мали місце в результаті придбання або продажу необоротних активів, в тому числі віднесених до довгострокових фінансових інвестицій; активів, віднесених до поточних фінансових інвестицій, та інших вкладень, які не розглядаються як грошові еквіваленти.

Операції, які відносяться до інвестиційної діяльності, але не потребують використання грошових коштів та їх еквівалентів (не грошові операції), в звіті про рух грошових коштів не відображаються. Але інформація про такі операції повинна бути обов’язково розкрита в примітках до фінансової звітності.

3. Визначення руху грошових коштів у результаті фінансової діяльності. Для визначення грошового потоку від фінансової діяльності використовуються дані про кожне надходження або використання грошових коштів, що мали місце в результаті емісії цінних паперів, викупу власних акцій, виплати дивідендів, погашення зобов’язань за борговими цінними паперами.

Операції, які відносяться до фінансової діяльності, не потребують використання грошових коштів або їх еквівалентів, повинні розкриватися в примітках до фінансових звітів.

4. Визначення чистого руху коштів та узгодження їх залишків. Для складання звіту використовують такі джерела інформації:

· Баланс;

· Звіт про фінансові результати;

· Примітки до фінансових звітів (розшифровка статей балансу і звіту про фінансові результати);

· Головна книга;

· Дані по окремим рахункам бухгалтерського обліку.

Визначення, оцінка та функції власного капіталу.

Майно підприємства складається з різноманітних об’єктів обліку-носіїв прав власності окремих суб’єктів. Права кожного власника на майно підприємства і на участь у його прибутках визначається часткою і формою інвестованих коштів. Вони мають бути чітко відображені у бухгалтерському обліку на підставі відповідних документів. Розкриття цих прав є одним із найважливіших завдань фінансової звітності. Гарантією захищеності прав власників підприємства виступає власний капітал

Під власним капіталом розуміють ту частину в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов’язень. Цей підхід називають залишковим принципом визначення капіталу. Тобто підкреслюється, що зобов’язанням перед кредиторами відносно активів підприємства надається перевага порівняно з вимогами власників капіталу. Сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, вона не є ні поточною ринкового, ні іншою оцінкою підприємства для його власників, тобто не відображає поточну вартість прав власників підприємства. На величину власного капіталу суттєво впливають складові облікової політики, що стосується обраних принципів, методів і процедур для визнання та оцінки елементів та статей балансу, зокрема, його активів та зобов’язань.

Власний капітал є основою для початку та продовження господарської діяльності підприємства, найважливішим показником, оскільки виконує наступні функції:

· Відповідальності та захисту прав кредиторів – показує розмір відповідальності кожного учасника за борги підприємства;

· Довгострокового фінансування – перебуває у розпорядженні підприємства необмежено довго;

· Фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитися кредитори;

· Самостійності і впливу – розмір власного капіталу характеризує ступінь незалежності та впливу його власника;

· Кредитоспроможність – при наданні кредиту за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю та більшим власним капіталом. Зокрема, обчислюється коефіцієнт автономії як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу, значення якого повинно бути більшим за 0,5 для забезпечення фінансування підприємства за рахунок залучених коштів в допустимих межах;

· Розподілу доходів і активів – частки окремих власників в капіталі є основою при розділі доходів та майна підприємства у випадках його ліквідації.

Хоча загальна сума власного капіталу розкривається в балансі за його складовими на кінець звітного і попереднього періодів, власники підприємства та інші користувачі фінансової звітності потребують більш детальної інформації про зміни, що відбулися протягом звітного періоду, причини цих змін. Розкриття такої інформації і є метою складання звіту про власний капітал.

Складові власного капіталу відображаються в бухгалтерському обліку одночасно з відображанням активів або зобов’язань, які призводять до зміни власного капіталу. Основними складовими власного капіталу є:

· Статутний капітал;

· Пайовий капітал;

· Додатковий вкладений капітал;

· Інший додатковий капітал;

· Резервний капітал;

· Нерозподілений прибуток (непокритий збиток);

· Неоплачений капітал;

· Вилучений капітал.

Зміст по елементної розшифровки залишків власного капіталу наведено в таблиці 4.

Таблиця 4. Зміст складових власного капіталу.

Таким чином, ведення рахунків бухгалтерського обліку класу 4 „Власний капітал і забезпечення зобов’язань” дозволяє переносити залишки по зазначених статтях прямо в звіт про власний капітал.

Таким чином, звіт показує за рахунок яких факторів змінилися за рік сума та склад власного капіталу підприємства. Для забезпечення порівняного аналізу інформації в наступні звітні періоди підприємства повинна додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік. Окрім самої форми звіту про власний капітал, необхідно, у примітках до фінансової звітності розкривати додаткову інформацію відповідно до П(С) БО 5.

Використання звіту про власний капітал для потреб управління

Основними внутрішніми користувачами фінансової звітності, зокрема, звіту про власний капітал, є менеджери підприємства. Одним із напрямків їх діяльності є управління капіталом, що складається з управління власним капіталом та управління залученим капіталом.

Передусім необхідно здійснити оптимізацію структури капіталу, тобто визначити співвідношення використання власного та залученого капіталу, при якому забезпечуються оптимальні пропорції між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, а саме максимізується ринкова вартість підприємства. Оптимізація структури капіталу здійснюється різними методами, основними з яких є: метод оптимізації структури капіталу за критерієм політики фінансування активів; метод оптимізації структури капіталу за критерієм його вартості; метод оптимізації структури капіталу за критерієм ефекту фінансового ліверджу.

Фактори, що впливають на формування структури капіталу:

1. Стабільність реалізації продукції. Чим стабільніше здійснюється реалізація товарів та послуг підприємством, тим вище і безпечніше є використання позикового капіталу.

2. Структура активів підприємства:

Чим більш безпечніше з позиції кредиторів структура активів підприємства (вища питома вага оборотних активів, а в їх складі – високоліквідної частини), тим більшими можливостями в залучені позикового капіталу воно володіє.

3. Темпи розвитку підприємства:

Зростаючі підприємства, що знаходяться на початкових стадіях свого життєвого циклу і які мають конкурентноздатну продукцію, можуть залучати для фінансування нових активів велику частку позикового капіталу.

4. Рівень рентабельності активів і власного капіталу:

При високих коефіцієнтах рентабельності підприємство може капіталізувати велику частину прибутку, знижуючи тим самим потребу у власному капіталі.

5. Рівень оподаткування прибутку:

Так як виплата відсотків за використовуваний кредит включається до складу витрат, що знижує суму прибутку, то на підприємствах з високим рівнем його оподаткування більш ефективним є використання позикового капіталу.

6. Відношення кредитів до підприємства:

Не зважаючи на високий рівень фінансової стійкості і платоспроможності, кредитори і оцінці діяльності підприємства можуть керуватися іншими критеріями, що формують його негативний імідж. Це спричиняє відповідній вплив на можливість залучення підприємством позикового капіталу.

7. Кон’юктура фінансового ринку:

В залежності від стану цієї кон’юктури збільшується або знижується вартість залучення позикового капіталу, що впливає на середньозважену вартість капіталу.

Дані звіту про власний капітал використовують для аналізу стану та руху власного капіталу підприємства. З цією метою складають аналітичну таблицю.

Розрахункові алгоритми

· вартість капіталу – ціна, яку підприємство платить за залучення капіталу із різних джерел;

· вартість власного капіталу, залучається за рахунок внутрішніх джерел, визначається нормою прибутку, яку бажають отримати власники підприємства, розраховується як відношення прибутку, що направляється власникам підприємства на вкладений ними капітал у формі дивідендів, відсотків тощо до суми власного капіталу;

· коефіцієнт автономії – показує, в які наступні активи, що використовуються підприємством, сформовані за рахунок власного капіталу, та наскільки підприємство незалежне від зовнішніх джерел фінансування; розраховується як відношення власного капіталу підприємства на певну дату та загальної вартості усіх активів підприємства на певну дату;

· коефіцієнт маневреності власного капіталу – показує, яку частку займає власний капітал, що інвестується в оборотні активи, в загальній сумі власного капіталу (тобто, характеризує ступінь мобільності, гнучкості використання власних коштів підприємства); розраховується як відношення робочого капіталу (чистих оборотних активів) до загальної суми власного капіталу підприємства;

· кількість оборотів власного капіталу за період – розраховується як відношення чистого доходу підприємства за період до середньої суми власного капіталу в періоді;

· тривалість обороту власного капіталу – розраховується як відношення кількості днів періоду до кількості оборотів власного капіталу за період;

· коефіцієнт рентабельності власного капіталу – характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство, розраховується як відношення суми загального прибутку підприємства до середньої суми власного капіталу підприємства в періоді.

Примітка до фінансової звітності

За принципом певного висвітлення фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Інформація, що підлягає розкриттю наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у примітках до них (рис. 4).

Рисунок 4.

Під примітками до фінансових звітів необхідно розуміти сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обґрунтованість статей фінансових звітів, а також іншу інформацію, що передбачена відповідними П(С)БО за змістом.

Примітки до фінансових звітів повинні містити аналіз сум, показаних в основній частині балансу, звіті про фінансові результати, звіти про рух грошових коштів та звіті про власний капітал, а також іншу інформацію, необхідну для об’єктивного відображення фінансового стану підприємства.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

· консолідацію фінансових звітів;

· припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

· обмеження щодо володіння активами;

· участь у спільних підприємствах;

· виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування;

· переоцінку статей фінансових звітів;

· іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Примітки до звітності умовно можна поділити на три етапи (таб. 6).

Таблиця 6. Класифікація та характеристика приміток

В розділі „Облікова політика” у примітках до фінансових звітів потрібно надавати описання: принципів оцінки статей звітності, методи обліку щодо окремих статей звітності.

Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

При прийнятті рішення про необхідність розкриття певного аспекту облікової політики, підприємство повинно враховувати, чи допоможе розкриття користувачам інформації зрозуміти відображення операцій та подій наведених в звітах про результати діяльності та фінансовий стан. Серед аспектів облікової політики, які підприємство може розкрити в примітках до звітів може бути інформація про: визнання доходів; об’єднання підприємств; спільні підприємства; визначення та амортизацію матеріальних і нематеріальних активів; будівельні контракти; інвестиційну власність; оренду; витрати на наукові дослідження та розробки; запаси; податки; витрати на оплату праці; визначення грошових коштів та їх еквівалентів; облік за умов інфляції.

Обов’язково в опублікованій фінансовій звітності або у примітках до неї потрібно розкрити наступну інформацію:

1. назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

2. характеристику основної діяльності підприємства;

3. назву органу управління, у підпорядкуванні якого перебуває підприємство або назву його холдингової компанії;

4. середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

У примітках до бухгалтерського балансу оцінка та наступне розкриття його окремих статей здійснюється згідно з відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П (С) БО 7-14). В примітках до фінансових звітів додатково розкривають інформацію про:

· зобов’язання, суму яких неможливо достатньо достовірно оцінити;

· умови кредитування;

· зобов’язання пов’язаними сторонами;

· реструктуризацію заборгованості при включені поточної заборгованості і перенесені її до довгострокової заборгованості

· іншу інформацію, яка допоможе користувачам фінансової звітності оцінити вплив зобов’язань на ліквідність та прибутковість підприємства.

У примітках до звіту про фінансові результати наводиться додаткова інформація про доходи та витрати (П (С) БО 15, 16).

У примітках до звіту про рух грошових коштів слід розкривати наступну інформацію:

1. склад грошових коштів;

2. склад статей „Інші надходження”, „Інші платежі” та інших статей, які об’єднують декілька видів грошових потоків;

3. не грошові операції інвестиційної та фінансової діяльності;

4. наявність значного сальдо грошових коштів, які є в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до якої належить підприємство;

5. суми невикористаних кредитних коштів;

6. загальні суми потоків грошових коштів, які становлять збільшення операційних можливостей.

У примітках до звіту про власний капітал всі підприємства розкривають призначення та умови використання кожного елементу власного капіталу (крім статутного капіталу).

АТ наводять у примітках до фінансових звітів інформацію про:

· загальну кількість та номінальну вартість акцій, на які передбачається здійснити передплату;

· загальну кількість та номінальну вартість акцій, на які здійснена передплата у порівнянні із передбаченими величинами;

· загальну суму коштів, одержаних в ході передплати на акції, у такому розрізі: всі грошові кошти, внесені як плата за акції, із зазначенням кількості акцій, вартісна оцінка майна, внесеного як плата за акції, із зазначенням кількості акцій; загальну суму іноземної валюти, внесеної як плата за акції, із зазначенням кількості акцій та курсу, за яким валюту відображено в обліку;

· акції у складі статутного капіталу за окремими типами і категоріями: кількість випущених акцій із зазначенням неоплаченої частини статутного капіталу; номінальна вартість акцій; зміни протягом звітного періоду у кількості акцій, що перебувають в обігу; права, привілеї та обмеження, пов’язані з акціями, в тому числі обмеження щодо розподілу дивідендів та повернення капіталу; акції, що належать самому товариству, його дочірнім і асоційованим підприємствам; перелік засновників і кількість акцій, якими вони володіють; кількість акцій, які перебувають у власності членів виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному фонді перевищують 5% акцій, зарезервовані для випуску згідно з опціонами та іншими контрактами із зазначенням їх термінів і сум;

· накопичену суму дивідендів, не сплачених за привілейованими акціями;

· суму, включену (або не включену) до складу зобов’язань, коли дивіденди були передбачені, але формально не затверджені.

Всі інші підприємства наводять у примітках до фінансових звітів інформацію про розподіл часток статутного капіталу між власниками; права, привілеї або обмеження щодо цих часток; зміни у складі часток власників у статутному капіталі.

У примітках до фінансових звітів згідно з П(С) БО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах” слід також розкривати інформацію щодо виправлення помилок, які мали місце в попередніх періодах, а саме:

1. зміст і суму помилки;

2. статті фінансової звітності минулих періодів, які були перераховані з метою повторного подання порівняльної інформації;

3. факт повторного оприлюднення виправлених фінансових звітів або недоцільність повторного оприлюднення.

Підприємству слід розкривати зміст і суму змін в облікових оцінках, які мають суттєвий вплив на поточний період, або, як очікується, суттєво будуть впливати на майбутні періоди.

Висновки

В умовах ринку власники підприємства зацікавлені в результатах його діяльності, оскільки вклали в нього свій капітал. Підприємство вимушене приймати такі рішення, які б забезпечили йому перемогу в конкурентній боротьбі і необхідній фінансовий результат.

В результаті такої діяльності у підприємства виникає потреба у наявності суттєвої та повної інформації для прийняття управлінських рішень та оцінки їх результатів. Така інформація міститься у чотирьох формах фінансової звітності та у її примітках, які були розглянуті у даній роботі. Отже, для прийняття вигідних економічних рішень, а також для ефективного управління фінансами, підприємство повинно складати усі форми фінансової звітності, які дають змогу оцінити, проаналізувати фінансовий стан підприємства, результати його діяльності та рух грошових коштів за звітний період, та на основі цих даних планувати фінансову політику підприємства на майбутнє, та здійснювати управління фінансами підприємства так, щоб отримати більший прибуток, ніж був за звітний період.

Література

1. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16. 07. 1999 р. № 996.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 1999 р. № 87.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 „Баланс”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 1999 р. № 87.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 1999 р. № 87.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 „Звіт про рух грошових коштів”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 1999 р. № 87.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 „Звіт про власний капітал”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 1999 р. № 87.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 1999 р. № 87.

8. Бутинець Т.А., Чижевські Л.В., Береза С.Л. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник для студентів. // За ред. Ф.Ф. Бутинця. Житомир: ЖІТІ, 2000. – 627 с.

9. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку: 2001: Навчальний посібник // За ред. М.В.Кужельного. – К.: А.С.К., 2001. – 272 с.

10. Сопко В. Бухгалтерський облік. Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 578 с.

11. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах з різними формами власності. Навч. посібник. – К.: А.С.К., 1997. – 512 с.

12. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Практичний посібник. – К.: Лібра, 1999. – 336 с.

13. Учебно-практическое пособие «Курсом реформ – учет 2000». – Днепропетровск: ООО «Баланс-клуб», 2000. – 336 с.

14. Финансовый менеджмент: теория и практика. Учебник // Под ред. Е.С. Стояновой. – М. – 1997. – 574 с.

15. Финансовый менеджмент: учебник для вузов // Г.Б.Поляк, И.А.Анодис, Т.А.Краева и др., под ред. Г.Б.Поляка. – М.: Финансы ЮНИТИ, 1997. – 518 с.