ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні основи обліку розрахунків по податку на додану вартість

1.1 Нормативне регулювання обліку податку на додану вартість

1.2 Сутність податку на додану вартість, об’єкт оподаткування та платники

1.3 Ставки податку на додану вартість та пільги щодо оподаткування

1.4 Порядок складання, прийняття та перевірки декларації з податку на додану вартість

2. Організація обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість в державному комунальному підприємстві “Шляхрембуд”

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства.

2.2 Документальне оформлення розрахунків з бюджетом в податковому і фінансовому обліку

2.3 Аналітичний та синтетичний облік податку на додану вартість

2.4 Організація аудиту обліку податків та платежів на підприємстві

3. Визначення проблемних питань та шляхи вдосконалення організації обліку розрахунків по податку на додану вартість

3.1 Вдосконалення документального оформлення розрахунків по податку на додану вартість та вирішення питання у відповідності до чинного законодавства.

3.2 Аналіз доцільності введення ПДВ – рахунків.

3.3 Переваги та недоліки податку на додану вартість

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Навколо теорії оподаткування точаться дискусії щодо ефективності податків на доходи й споживання на етапі становлення адекватної податкової системи. У структурі податкових систем розвинутих країн питома вага податків на споживання протягом тривалого періоду постійно зменшувалася з відповідним розширенням податкової бази для прибуткового податку з громадян. Але країнам, що розвиваються, притаманна протилежна тенденція: за низького рівня матеріальної забезпеченості населення неможливо за допомогою податків на доходи формувати необхідні фінансові ресурси.

Бюджет України потребує стабільних надходжень, обсяг яких має відповідати потребам сучасного етапу становлення державності, проведення ґрунтовної соціально-економічної та зовнішньої політики, реформування держави, виконання обов'язків, покладених на державу Конституцією України. Нині в умовах перехідного періоду з огляду на низький рівень доходів переважної більшості громадян, а також значну частку отримуваних деякою категорією населення доходів із тіньового сектору економіки, які не підлягають прямому оподаткуванню, виникає беззаперечна необхідність використання податків на споживання. Значне та вагоме місце серед податків на споживання посідає податок на додану вартість — найвища форма генезису універсальних акцизів. Він є важливою складовою податкових систем 57 країн світу (в тому числі 17 європейських), основним каналом надходження доходів до бюджету.

Зазначимо, що позитивна роль податку на додану вартість полягає у його фіскальній функції, тобто мобілізації величезних фінансових ресурсів до державного бюджету України.

Головною хибою ПДВ є його безпосередній вплив на загальний рівень цін і регресивний характер особливо щодо малозабезпечених верств населення. Та, враховуючи соціально-економічний стан України, вади податку нівелюються його позитивним значенням.

Аналізуючи функціонування ПДВ у країні, важко не помітити тих дискусійних, проблемних моментів, що супроводжують його адміністрування.

Не можна погодитися з точкою зору, що податки виконують самостійну стимулюючу функцію. Оподаткування — це стягнення окремих платежів. Виникає запитання. Чи можна стимулювати, стягуючи певні платежі?

Виходячи з актуальності питання, була обрана тема дипломної роботи.

Метою написання даної роботи стало вивчення та засвоєння специфіки організації технології облікового процесу, методів, принципів організації операцій по оподаткуванню податком на додану вартість. Мета роботи – систематизувати, узагальнити, розширити і закріпити теоретичну підготовку, поглибити і узагальнити економічні знання і підготувати рекомендації щодо вдосконалення організації оподаткування.

Для досягнення поставленої мети поставлені наступнізавдання:

- дати загальну характеристику теоретичних основ обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість;

- проаналізувати законодавчі акти та вимоги до організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість;

- дати оцінку стану організації бухгалтерського обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість на підприємстві – ДКП “Шляхрембуд”, яке було обрано об’єктом дослідження;

- відобразити синтетичний і аналітичний облік, навести основні проводки, які його забезпечують;

- на основі аналізу нормативних документів висвітлити проблеми організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість, розробити та запропонувати шляхи вдосконалення організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ПО ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

1.1 Нормативне регулювання обліку податку на додану вартість

В багатовіковій історії людства податок на додану вартість – порівняно новий вид податку. Вперше він був введений у Франції в 1954 р. економістом М. Лоре. Потім ПДВ набув широкого поширення – спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х – початок 70-х рр.) і дещо пізніше – в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у 80-ти країнах, серед яких практично всі промислово-розвинуті країни. Поряд з цим слід також зазначити, що даний податок й досі не запроваджений в таких країнах як Австрія, Швейцарія, США. У кінці 80-х – на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також в деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні і Росії ПДВ введено в 2002 р.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Згідно із Законом України "Про систему оподаткування", затвердженим Постановою Верховної Ради України, всі господарюючі суб'єкти, є платниками податків та інших обов'язкових платежів і зборів до бюджету й позабюджетних фондів.

Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю.. Зокрема, ставки ПДВ змінювалися тричі. З часу прийняття першого Закону України "Про податок на добавлену вартість" від 20.12.2001 р. видано ще велика кількість законодавчих актів, якими вносились зміни та доповнення до Закону. Спочатку було встановлено ставку ПДВ у розмірі 28%, а вже через рік однойменним урядовим декретом ставку було знижено до 20%. Зважаючи на значний дефіцит бюджету, з 18.05.2003 року вона знову піднялася до рівня 28 %, але через масове ухилення від сплати податку позитивного результату це не дало. Тому спочатку постановою від 31.05.2005 року, а потім законом від 03.04.2007 року Верховна Рада України знизила ставку ПДВ знову до 20%. Така часта зміна податкової політики не додала авторитету державі. Та все ж податок на додану вартість відбувся як ефективна форма ринкових фінансових взаємовідносин держави і її суб'єктів

На сьогоднішній день податок на додану вартість в Україні регулюється Законом України "Про податок на додану вартість", прийнятим Верховною Радою 3.04.2007 р., зміненим і доповненим більш як 70 разів.

Даний Закон містить 11 статей, якими визначено категорії платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрації платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 "Податок на прибуток" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов'язання з податку на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності. Положення (стандарт) 17 застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності, які згідно з чинним законодавством є платниками податку на прибуток (крім бюджетних установ).

1.2 Сутність податку на додану вартість, об’єкт оподаткування та платники

Відповідно до даних дохідної частини Державного бюджету України на найбільшу частку у загальному обсязі бюджетних надходжень складає податок на додаткову вартість (ПДВ). ПДВ представляє собою форму вилучення в бюджет частини добавленої вартості, створюваної на всіх стадіях виробництва і обігу й обумовлений як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів), робіт, послуг, і вартістю матеріальних витрат, віднесений на витрати виробництва і обігу.

Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до продажної ціни на товари (роботи, послуги) і сплачується кінцевим споживачем.

Якщо розуміти буквально, то ПДВ – це податок на додану вартість, створену на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.

По суті, додана вартість наближається за своїм обсягом до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, котрі дана господарська ланка заплатила при закупівлі товарів (робіт, послуг). Якщо виходити з того, що додана вартість – це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в цьому випадку додана вартість визначається шляхом додавання її складових елементів – заробітної плати, відсотків, ренти і прибутку.

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції і затратами на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівель від усіх інших господарюючих суб'єктів.

Наочніше створення доданої вартості й нарахування ПДВ показано на рис. 1. і в табл. 1.2.1.

Рис. 1.1. Створення доданої вартості як об'єкту оподаткування

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за стандартною ставкою, а фактично виплачується в сумі, зменшеній на величину ПДВ, сплачену на попередній стадії (ці величини вказані в табл. 1.1.1, в графі 8). Кінцевий споживач оплачує товар за ціною, збільшеною на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях виробництва і руху товару.

Таблиця 1.2.1

Створення доданої вартості як об'єкту оподаткування

* Без врахування затрат лісника.

** Сума податку сплачується покупцем в ціні товару.

Як бачимо, в платника податку (юридичної особи) додана вартість вимірюється різницею між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівель від усіх інших господарських одиниць, котрі являються платниками ПДВ.

Об'єкт оподаткування – додана вартість – створюється всіма незалежними учасниками виробничо-комерційного процесу. Якщо уявити собі компанію як єдине ціле із закінченим виробничо-торгівельним циклом (від власної сировини і виготовлення виробничого обладнання до реалізації готової продукції), то повна вартість продукції, що реалізується, стала б результатом власної діяльності такої компанії, а базою податку на додану вартість вважалася б величина чистої суми продажу. В нашому прикладі через процес послідовних стадій виробництва й реалізації продукції загальна додана вартість дорівнює вартості остаточного продажу кінцевому споживачеві без податку на додану вартість.

У підприємців виникають значні труднощі при нарахуванні, що підлягають сплаті, особливо при визначенні оподатковуваного обороту. Це може привести до значних недоплат, за які податкова інспекція стягує значні штрафи.

Платниками ПДВ є як суб'єкти, так і не суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) за умови, якщо обсяг їхніх оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Сплачують податок також особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України, в тому числі фізичні особи – на підакцизні товари, в обсягах вартістю понад 200 євро, та які здійснюють підприємницьку діяльність з торгівлі за готівку (крім фізичних осіб за умови сплати ринкового збору). Категорію платників податку на додану вартість поповнюють особи, які на митній території України надають послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України; особи, відповідальні за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, визначені у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; особи, які надають послуги зв'язку і здійснюють консолідований облік доходів та витрат, пов'язаних з наданням таких послуг та отриманих (понесених) іншими особами, що знаходяться в підпорядкуванні перших.

Відповідно до міжнародних норм справляння ПДВ та необхідності створення єдиної бази даних про платників податку останні проходять спеціальну реєстрацію у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження з метою отримання Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ та індивідуального податкового номера платника ПДВ.

Індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість має 12-значний код. Оригінал свідоцтва видається у єдиному примірнику і зберігається на підприємстві як документ суворої звітності. Крім цього, можна одержати і необхідну кількість копій для своїх філій, торгівельних точок тощо. Це може бути звичайна ксерокопія, але обов'язково засвідчена у відповідній податковій адміністрації. Необхідною умовою реєстрації в якості платника ПДВ є також наявність у бухгалтера і директора особового ідентифікаційного номера громадянина - податкоплатника.

Після проходження вищезгаданої процедури реєстрації платники отримують право на нарахування податку та складання податкової накладної при продажу товарів (робіт, послуг). Податкова накладна надається продавцем покупцеві за умови їхньої реєстрації як платників ПДВ та є документом, який дає право:

- продавцю на визначення податкових зобов'язань (ПЗ);

- покупцю на зменшення податкових зобов'язань протягом звітного періоду на суму ПДВ, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат (податковий кредит – ПК).

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції із:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), які надаються нерезидентами для їх використання чи споживання в межах України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами України.

До операцій, що не є об'єктом оподаткування ПДВ, належать зокрема операції із:

- випуску, розміщення та продажу за кошти цінних паперів, які випущені в обіг суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, Державним казначейством та органами місцевого самоврядування;

- передачі майна орендодавця (лізингодавця) у користування орендарю (лізингоотримувачу) за умови його повернення орендодавцю (лізингодавцю);

- надання послуг зі страхування, перестрахування, соціального та пенсійного страхування;

- обігу валютних цінностей, у тому числі національної та іноземної валют, лотерейних білетів (з дозволу Міністерства фінансів України); бланки з непогашеними поштовими марками (крім колекційних);

- надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування та інших;

- оплати вартості державних платних послуг, обов'язковість отримання яких обумовлена законодавством;

- виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій за рахунок бюджетів та державних цільових фондів;

- передачі основних фондів у якості внеску до статутних фондів юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права;

- оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних робіт, що здійснюється за рахунок державного бюджету України.

Важливою складовою для обчислення ПДВ є база оподаткування. Вона визначається з урахуванням певних умов здійснення операцій. Зокрема:

- при продажу товарів (робіт, послуг) – з огляду на їхню договірну (контрактну) вартість, визначену за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита та інших обов'язкових платежів без ПДВ;

- при продажу товарів (робіт, послуг) без оплати (із частковою оплатою), здійсненні натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, передачі товарів у межах балансу платника податку для невиробничого використання (витрати, які не відносяться до валових і не підлягають амортизації) чи суб'єкта підприємницької діяльності (не платнику ПДВ) база оподаткування дорівнює фактичній ціні операції, але не менша за звичайну;

- при ввезенні товарів на митну територію України базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість цих товарів, але не менша за митну вартість, яка зазначена у ввізній митній декларації. Визначена вартість перераховується у гривні за валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань. Договірна (контрактна) вартість складається з митної вартості та обов'язкових платежів. До складу митної вартості належать: ціна товару, витрати на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплата брокерських, комісійних, агентських та інших винагород, плата за використання об'єктів інтелектуальної власності. До обов'язкових платежів належать: ввізне мито, акцизний збір, інші податки та збори (за винятком ПДВ);

- при виготовленні готової продукції в Україні з давальницької сировини нерезидента та у разі її продажу на митній території України базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, яка визначається аналогічно операціям з продажу товарів. При цьому ПДВ до бюджету сплачує покупець, а відповідальність за сплату цього податку несе вітчизняний переробник продукції.

Слід зауважити, що при визначенні бази оподаткування треба враховувати:

- зміну суми компенсацій за продаж товарів (повернення проданих товарів, визнання боргу покупця безнадійним);

- вартість зворотної тари за договором (контрактом), яка не долучається до бази оподаткування;

- комісійну винагороду, яка є базою оподаткування з продажу товарів, що були у вжитку (комісійна торгівля).

1.3 Ставки податку на додану вартість та пільги щодо оподаткування

Для обчислення цього податку законом передбачено дві ставки – нульова та 20%. При цьому платники податку здійснюють окремий облік операцій з продажу та придбання, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20%, та звільнених від оподаткування, а також операцій, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (обігу), імпортних та експортних операцій.

Важливим елементом у механізмі сплати ПДВ є дата виникнення податкових зобов'язань і права платника на податковий кредит.

Датою виникнення податкових зобов'язань:

1) з продажу товарів (робіт, послуг) – є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника ПДВ як оплата товарів (при готівковому продажу – дата оприбуткування в касі);

- або дата відвантаження товарів (дата оформлення документа – для робіт (послуг).

При продажу товарів з використанням кредитних або дебетових карток, чеків датою виникнення податкових зобов'язань є дата оформлення податкової накладної або дата виписки рахунка (товарного чека).

2) при здійсненні бартерних (товарообмінних) операцій:

- або дата відвантаження платником податку товару;

- або дата оприбуткування товару платником податку.

При здійсненні цих операцій з нерезидентами – дата оформлення вивізної або ввізної митної декларації.

При здійсненні бартерних операцій на території України податок справляється за повною ставкою.

3) при продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів – датою виникнення податкових зобов'язань є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або отримання відповідної компенсації.

Датою виникнення права платника на податковий кредит є:

1) дата здійснення першої з подій при використанні кредитних чи дебетових карток, чеків: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів або видачі рахунка (чека) або дата оформлення податкової накладної;

2) для операцій із ввезення товарів (робіт, послуг) – дата сплати податку за податковими зобов'язаннями при оформленні ввізної митної декларації;

3) для бартерних (товарообмінних) операцій – дата здійснення заключної (балансової) операції, яка відбулася після першої з подій – дати відвантаження товарів або їхнього оприбуткування.

Суми ПДВ за ставкою 20%, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються у такому порядку:

1. Враховуючи господарську діяльність платника, визначаємо базу оподаткування (БО):

БО = СВ + П + ВМ + АЗ, де (1)

СВ – собівартість; П – прибуток; ВМ – ввізне мито; АЗ – акцизний збір.

2. Обчислюємо суму ПДВ (податкові зобов'язання - ПЗ) за товарами, які підлягають продажу:

ПЗПДВ = (БО ´ 20%) : 100 (2)

3. Формуємо вільну або регульовану ціну:

В(Р)Ц = БО + ПДВ (3)

4. Визначаємо суму податкового кредиту (ПК) протягом звітного періоду:

ПК = ПДВ_тмц + ПДВ_оф + ПДВ_нма , де (4)

ПДВ_тмц – сума податків, сплачених платником в зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, у тому числі імпортних; ПДВ_оф – сума податків, сплачених у зв'язку з придбанням основних фондів; ПДВ_нма – сума податків, сплачених у зв'язку з придбанням нематеріальних активів.

5. Визначаємо суму ПДВ для сплати до бюджету (відшкодування з бюджету):

ПДВ = ПЗ – ПК (5)

При обчисленні суми ПДВ для сплати до бюджету важливо правильно врахувати умови визначення сум податкових зобов'язань і податкового кредиту та віднести суми податку на валові витрати або на прибутки (збитки) (рис. 2.).

При від'ємному значенні суми податку на додану вартість вона підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

За нульовою ставкою податок обчислюється у разі продажу товарів, що були експортовані платником податку за межі митної території України; робіт (послуг), які призначені для використання та споживання за межами митної території України; товарів у зонах митного контролю підприємствами роздрібної торгівлі України тощо.

Низку особливостей має механізм справляння ПДВ за товари, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України. Сплачується податок особами, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України. або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, що не зареєстровані як платники податку, в разі, якщо вони ввозять (пересилають) товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню одночасно із сплатою мита та митних зборів.

«-» Порядок віднесення сум ПДВ на:	Податковий кредит	Сума ПДВ для сплати в бюджет
	при придбанні ТМЦ, вартість яких відноситься до складу валових витрат: · до оплати їх вартості за бартерним контрактом після відвантаження товарів; · при попередній оплаті; · імпортні послуги.

Податкові зобов'язання

· при відвантаженні товарів, без отримання коштів за них; · при одержанні готівкових коштів за товари; · при зарахуванні коштів від покупців в оплату товарів, які підлягають відвантаженню.

Прибутки (збитки)

· при придбанні товарів, вартість яких не відноситься до складу валових витрат і не амортизується; · витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями.

Рис. 2. Порядок визначення суми ПДВ для сплати в бюджет

Датою виникнення податкових зобов'язань є дата оформлення ввізної митної декларації. Платник за власним бажанням може надати митним органам простий вексель на суму податкових зобов'язань за кожною вантажною митною декларацією окремо.

Сума ПДВ нараховується за формулами:

- на товари, що обкладаються митом та акцизним збором:

SПДВ = (МВ + М + АЗ) ´ 20% : 100; (6)

- на товари, що обкладаються тільки митом:

SПДВ = (МВ + М) ´ 20% : 100; (7)

- на товари, що обкладаються тільки акцизним збором:

SПДВ = (МВ + АЗ) ´ 20% : 100; (8)

- на інші товари, що не підлягають обкладанню митом та акцизним збором:

SПДВ = МВ ´ 20% : 100, де (9)

SПДВ – сума ПДВ; МВ – митна вартість; М – сума ввізного мита; АЗ – сума акцизного збору.

За умови, якщо митна вартість менша, ніж договірна (контрактна) вартість, для нарахування ПДВ застосовується договірна (контрактна) вартість.

Платники податку на товари, що імпортуються в Україну, перераховують кошти на спеціальні рахунки митних органів, окрім випадків застосування податкового векселя як способу платежу. Митні органи після повного оформлення вантажної митної декларації перераховують суми ПДВ Державній митній службі України. Держмитслужба протягом трьох банківських днів перераховує ці кошти до державного бюджету.

Застосування нульової ставки свідчить про повне відшкодування ПДВ, який сплачено постачальникам за товари та послуги, а також матеріальні ресурси, що були використані на вищевказані цілі.

Нульова ставка ПДВ застосовується при ввезенні вітчизняних товарів до магазинів безмитної торгівлі. Такі товари прирівнюються до експорту. Право використовувати таку ставку надано експортерам-резидентам на підставі оформленої вивізної вантажно-митної декларації.

Водночас, не дозволяється застосовувати нульову ставку податку щодо операцій із продажу товарів вітчизняними товаровиробниками за допомогою безмитних магазинів, якщо такі операції звільнені від оподаткування на митній території України. Підставою для отримання відшкодування є дані лише податкової декларації за звітний період.

Податкову декларацію до податкових органів за місцем реєстрації платники ПДВ подають у строки, передбачені для сплати податку, незалежно від того чи виникло податкове зобов'язання протягом звітного періоду чи ні.

З метою врахування принципу соціальної справедливості в механізмі обчислення податку передбачено звільнення від оподаткування низки операцій. Ці операції складають 5 груп: 1 – операції соціального змісту; 2 – операції закладів освіти; 3 – послуги державних органів культури та охорони здоров'я; 4 – окремі операції виробничого змісту; 5 – інші операції.

До складу операцій першої групи належать: продаж вітчизняних продуктів дитячого харчування спеціалізованими закладами, товарів, призначених для інвалідів, утримання дітей у школах-інтернатах та осіб у будинках для людей похилого віку (за рішенням Кабінету Міністрів України); послуги доставки пенсій, поховання; виконання робіт із будівництва житла для військовослужбовців, ветеранів війни та членів сімей військовослужбовців, які загинули при виконанні службових обов'язків. Другої – послуги закладів освіти, охорони здоров'я, культури; продаж лікарських засобів, путівок на оздоровлення дітей; послуги з утримання дітей у дошкільних закладах, послуги культового призначення (за рішенням Кабінету Міністрів України). Третьої – послуги, які надаються державними органами та організаціями (службами зайнятості, органами реєстрації актів громадянського стану, архівними установами України – згідно з законодавством). Четвертої – продаж товарів (крім підакцизних) підприємствами, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів; виконання робіт з будівництва житла для військовослужбовців за рахунок коштів інвесторів; надання в сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками послуг з ремонту шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров'я та надання матеріальної допомоги (в межах одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць на одну особу) продуктами харчування власного виробництва. П'ятої – передача конфіскованого майна, знахідок у розпорядження державних органів; передача земельних ділянок, коли вона дозволена згідно з положенням Земельного кодексу України; продаж товарів (робіт, послуг) для потреб дипломатичних представництв міжнародних організацій в Україні; деякі інші операції.

Поки що склалася така тенденція, за якої кількість суб'єктів оподаткування із пільгами щодо ПДВ збільшується у чотири-п'ять разів швидше за кількість зареєстрованих.

Отже, виникає необхідність відмовитися від податкових пільг і застосувати дієвіший стимулюючий засіб, адже держава може стимулювати тих, хто цього потребує, за рахунок державних дотацій, субсидій, інвестицій, пільгового кредитування і, нарешті, коригування ставок податку на додану вартість.

Зауважимо, що для теперішнього періоду ставка ПДВ у розмірі 20% завищена і не стимулює сукупного попиту. Відомо, що ціна продукції надто висока через високу ставку ПДВ, споживання її обмежується, надходження до бюджету за таких умов не збільшуються. І навпаки, за меншої ставки ПДВ відповідно збільшується споживання продукції, тому надходження до бюджету зростають. Тобто тут слід знайти "золоту середину". У більшості країн, які застосовують ПДВ, дотримуються диференціації ставок, тобто встановлюють мінімальні ставки, стандартні й максимальні. За стандартною ставкою ПДВ оподатковується основна маса товарів, за мінімальною — товари першої необхідності, як правило, продукти харчування, і за максимальною — предмети розкоші.

Безумовно, зі збільшенням ставок ПДВ ускладнюється механізм оподаткування, з однією ставкою він набагато простіший. Однак насамперед нині головне, як найсправедливіше розподілити тягар ПДВ між споживачами і забезпечити підґрунтя для невпинного піднесення економіки.

Проблемою функціонування податку є відшкодування підприємствам бюджетної заборгованості з ПДВ за операції експорту продукції.

Потребує перегляду ситуація із справлянням ПДВ з імпортних товарів, базою оподаткування яких є митна вартість товарів з урахуванням сум мита, митних зборів, а з підакцизних товарів ще й акцизний збір. Це суперечить суті ПДВ, призводить до подвійного, навіть потрійного оподаткування, адже мито й акцизний збір не є доданою вартістю. За цієї ситуації держава переслідує суто фіскальні інтереси.

1.4 Порядок складання, прийняття та перевірки декларації з податку на додану вартість

Згідно до Закону України “Про податок на додану вартість” сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом. У строки, передбачені для сплати податку, платник податку подає податковому органу за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання, чи ні.

Податкова декларація з податку на додану вартість подається платником до свого податкового інспектора з управління прямих і непрямих податків. Наказом ДПА України № 499 “Про внесення змін до податкової звітності до ПДВ” затверджено дві форми податкової декларації (скорочена та загальна) та форму розрахунку частки бюджетного відшкодування (додаток 3 до загальної форми декларації).

Загальну форму декларації подають платники податку, які мають за останні 12 календарних місяців обсяг оподатковуваних операцій (без урахування ПДВ) рівний і більший 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В декларації платниками обов’язково здійснюється відмітка про порядок здійснення відшкодування (в рахунок платежів чи на рахунок в установі банку) у відсотковому виразі, оскільки при подачі звітності неможливо визначити суму ПДВ, що залишилися після погашення заборгованості з ПДВ та зарахування в рахунок погашення податкових зобов’язань трьох наступних періодів.

Рядок, де визначено відшкодування шляхом видачі казначейського чека не заповнюється, оскільки до даного часу законодавчо не визначений механізм проведення такого роду бюджетного відшкодування.

До загальної форми декларації передбачено подання таких розрахунків:

- Розрахунку бюджетного відшкодування при заповненні рядка декларації платниками, що здійснюють експорт товарів (робіт, послуг) та мають квартальний звітний період;

- Розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації при заповненні відповідних рядків декларації;

- Розрахунку частки бюджетного відшкодування.

Якщо при проведенні перевірки податкової декларації з ПДВ виявлені помилки у визначені платником суми податку, то за результатами перевірки робиться відповідний запис у декларації з ПДВ та складається Довідка про попередню перевірку податкової декларації по податку на додану вартість за формою, визначеною в Порядку заповнення та подання податкової декларації по ПДВ, затвердженого наказом ДПА України, від 10.04.98 р. №179.

На суму ПДВ, дораховану за результатами попередньої перевірки, виписується Розпорядження про внесення змін у визначену платником суму податку, що підлягає нарахуванню. Форма розпорядження визначена додатком 6 до наказу ДПА України від 20.11.98р. №569 “Про внесення змін до наказу ДПА України від 06.07.98 р. №330 “Про оперативно-бухгалтерський облік податку на додану вартість”.

Виправлення помилок, виявлених платниками ПДВ самостійно.

У випадках самостійного виявлення платниками податку помилок у попередніх звітних періодах платник має право внести зміни до податкових зобов’язань чи податкового кредиту в залежності від того, де було допущено помилку.

Виправлення здійснюються шляхом заповнення податкової декларації поточного звітного періоду та подання додатка до податкової декларації “Розрахунок коригування сум ПДВ”.

Подання уточнених декларацій не допускається.

У разі коли помилок не виявлено, то інспектор ставить помітку “помилок не виявлено”, дату, підпис, а також суму податку до сплати.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З БЮДЖЕТОМ ПО ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В ДЕРЖАВНОМУ КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ “ШЛЯХРЕМБУД”

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства

Державне комунальне по ремонту, будівництву та експлуатації автошляхів “Шляхрембуд” зареєстроване 08 лютого 2009 року як суб’єкт підприємницької діяльності з правом юридичної особи. Сумським обласним управлінням статистики за підприємством закріплено ідентифікаційний код 05433057. Це підприємство розташоване за адресою: м. Суми, вул. Лебединська, 3.

Має свій поточний розрахунковий рахунок, що знаходиться у Сумському відділенні Промінвестбанку. Підприємство зареєстроване як платник податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 054330518192). Взяте на податковий облік ДПУ по Ковпаківському району м. Суми 08.04.2009р.

В своїй діяльності ДКП “Шляхрембуд” керується законами України, Постановами ВРУ, Указами КМУ, постановами, розпорядженнями і наказами міністерств і відомств України, а також статутом, наказами, розпорядженнями та іншими нормативними актами і діючим положенням про ДКП “Шляхрембуд”.

Статутним фондом наділяє підприємство Засновник, а саме Міська Рада та на момент утворення підприємства він склав 5 000 тис. грн., а на цей час він складає – 4 943 тис. грн..

Згідно із статутом товариства має право здійснювати будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні, проектні роботи; торгівельну діяльність, зовнішньоекономічну діяльність, іншу комерційну діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

На даний час підприємство займається будівництвом, реконструкцією, капітальним та поточним ремонтом шляхів, заготівлею і переробкою металобрухту, торгівельною діяльністю.

Підприємство має державну ліцензію на виконання спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві.

Адміністративно-управлінський апарат підприємства складається з: директора та головного бухгалтера, крім того на кожному підрозділі є матеріально-відповідальна особа, що несе відповідальність за його діяльність.

Під керівництвом головного бухгалтера знаходиться бухгалтер і касир. Для раціонального використання робочого часу обов’язки між працівниками бухгалтерії розподілені так:

касир займається веденням операцій по касі, а також робить обробку звітів матеріально-відповідальних осіб, що подаються кожної неділі;

бухгалтер веде податковий облік на підприємстві загалом;

головний бухгалтер займається складанням звітності, а також певною мірою виконує обов’язки замісника директора.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться відповідно до журнально-ордерної форми обліку, при якій накопичення і систематизація документів за господарськими операціями здійснюється в журналах – ордерах.

Якщо розглядати результати діяльності підприємства, то вони свідчать про досить неефективну його роботу.

На протязі 2007 та 2009 року підприємство не отримало прибутку.

Рентабельність в 2009 році склала по виробництву менше 1 %.

На підприємстві показники платоспроможності та ліквідності досягли наступного рівня (табл. 2.1.1).

Таблиця 2.1.1.

Показники платоспроможності і ліквідності ДКП “Шляхрембуд” за 2007-2009 рр.

Наведені показники свідчать, що у підприємства досить невисока фінансова стійкість та незалежність. У поточному році не звільнилось від зовнішньої залежності по зобов'язаннях.

Але при значенні коефіцієнта фінансової автономії (Кфа) 0,73 можна зробити висновок, що залежність підприємства від позикового капіталу складає лише 0,27 (або 27 %), що знаходиться на оптимальному рівні.

Коефіцієнт фінансової залежності (Кфз) свідчить, що на підприємстві власні кошти переважають позичені в 1,37 раз як на на кінець 2007 року так і на кінець 2009 року.

І хоча ці коефіцієнти за звітний період не змінилися, але досягнутий рівень свідчить, що доля власника у загальній вартості майна складає 73 відсотки і підприємство завжди може погасити свої боргові зобов'язання.

Таблиця 2.1.2. Аналіз фінансової стійкості підприємства

Таким чином, можна констатувати, що в ДКП “Шляхрембуд” відсутня готівкова та дещо знизилась поточна ліквідність (можливість погашення термінових зобов'язань за рахунок готівки та швидко реалізуємих активів), але у цілому коефіцієнт поточної ліквідності свідчить про стійку платоспроможність підприємства. Що не можна сказати в цілому про підприємство, яке має нестійке положення (табл.. 2.1.2). Підприємство, як в базовому, так і в звітному 2009 році має надлишок загальної величини основних джерел формування запасів і витрат (позитивним є її зростання), але при цьому спостерігається нестача власних оборотних коштів і власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат.

2.2 Документальне оформлення розрахунків з бюджетом в податковому і фінансовому обліку

Податковий облік так само як і фінансовий побудований на суцільному і безперервному спостереженні за станом господарюючого суб’єкта та процесів, що відбуваються в господарстві. Для проведення такого спостереження необхідно кожний господарський факт або процес оформити відповідним документом.

Проте тут треба чітко розрізнити первинні документи, на основі яких розраховується база оподаткування і розмір податку, а також документи, де розраховується розмір податку до сплати. До перших відносять документи як фіксують господарські операції, що призводять до появи податкових зобов’язань. Такими документами є товарно-транспортна накладна, видаткова накладна (або рахунок-фактура), виписка банку, чек тощо.

Товарно-транспортна накладна складається при отриманні запасів безпосередньо від постачальників, доставлених їх транспортом або транспортом сторонньої організації безпосередньо на підприємство. Обов’язковим є заповнення усіх реквізитів, які містяться у цьому документі: підстава на відпуск товарів, номер автомашини, номер дорожнього листа, прізвище водія і вантажника, через якого відпускається товар, ким і кому відпущений товар, найменування, кількість, ціна і вартість товару.

Цей документ є підставою для збільшення валових витрат підприємства, тому при незаповнені реквізитів “Навантажувально-розвантажувальні операції”, “Транспортні послуги” підприємство не має права віднести до складу валових витрат витрати по перевезенню, навантаженню і розвантаженню товару.

Накладна підписується матеріально-відповідальною особою, що відпустила товар, агентом, що прийняла товар до перевезення, а також матеріально-відповідальна особа підприємства одержувача, що прийняла товар (проставляється штамп підприємства - одержувача). Відвантаження товарів зі складу проводиться матеріально-відповідальною особою за виписаним рахунком-фактурою (або видатковою накладною) із зазначенням найменування, кількості, ціни та загальної вартості товарів, що підлягають відпуску, а також фактично відпущеної кількості товарів. Таким чином, рахунок-фактура є нарядом на відпуск товарів і документом, що підтверджує їх фактичний відпуск по кількості. Рахунок-фактура, як платіжний документ, служить підставою платежу та його розміру, виписується у випадку передоплати за товар або за фактично відпущений товар на підставі документів на відпуск, відвантаження або доставку товарів. Рахунок-фактура додається до платіжного доручення або платіжної вимоги-доручення на оплату товару. Відповідно, цей документ є підставою включення суми отриманого за них доходу до складу валових доходів.

Ці два документи використовуються при продажі-купівлі товарів (робіт, послуг) і є документами, що засвідчують виникнення у підприємства податкових зобов’язань з податку на додану вартість і податку на прибуток. Якщо розглянути підприємство з цього боку, то такі документи будуть складатися при надходженні товарів безпосередньо від постачальника і при реалізації товарів оптовим покупцям. Оскільки підприємство також реалізує товар кінцевому споживачу, то первинними документами реалізації товарів будуть касові звіти з прикладними документами про здачу виручки до каси банку (фіскальні звіти ЕККА).

Для контролю за правильністю списання реалізованих товарів, а також контролю за надходженням грошових коштів на розрахунковий рахунок від покупців у порядку попередньої або послідуючої оплати товарів та реалізації товарів у роздрібній торгівлі порівнюють дані первинних документів про відпуск з даними виписок банку з розрахункового рахунку підприємства.

Податкова накладна є як обліковим, так і звітним документом. В оптовій торгівлі податкова накладна подається покупцю обов’язково. При продажу кінцевому споживачу моментом реалізації товару, збільшення валового доходу, виникнення податкового зобов’язання по податку на додану вартість є момент отримання грошових коштів від покупця та відпуск товару з врученням товарного чи касового чеку.

Необхідно зважати на те, що податкову накладну має право складати тільки особа, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість і має індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Тому при закупівлі товарів, сільськогосподарської продукції, отриманні послуг від фізичних осіб, які не є підприємцями і не зареєстровані як платники податку, податкова накладна не може бути виписана. Відповідно до цього і підприємство – покупець і, яке здійснило таку операцію, не отримує податкового кредиту.

Податкова накладна, яка виписується продавцем товару (робіт, послуг) може друкуватися поліграфічним способом, за допомогою комп’ютера чи іншим засобом. Але бухгалтерським працівникам треба бути уважним до документального забезпечення сум, віднесених до податкового кредиту. Перевіряти наявність і слідкувати за збереженням податкових накладних, для яких встановлений порядок і термін зберігання. Це зумовлено тим, що до податкового кредиту не дозволяється включати витрати по сплаті податку, які не підтверджуються податковими накладними.

Податкова накладна є підставою для заповнення Книги обліку придбання товарів підприємствами-платниками податку на додану вартість. Тобто вона є першою ланкою ланцюжка "податкова накладна - книга обліку продажу у продавця (книга обліку придбання у покупця) - податкова декларація з ПДВ" і від правильності її оформлення значною мірою залежить правильність заповнення декларації і точність розрахунків платника податку з бюджетом.

Нарахована сума ПДВ у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) продавця.

Податкова накладна складається у двох примірниках у момент виникнення податкових зобов’язань продавця, тобто на дату здійснення будь-якої з подій, що сталася раніше. Оригінал податкової накладної надається покупцю товарів на його вимогу. Податкова накладна дає право покупцю зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ. Копія податкової накладної залишається у продавця товарів, як звітний розрахунковий документ.

Особа, яка здійснює продаж товарів за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником ПДВ) не зобов'язана заповнювати податкову накладну. В цьому випадку звітним документом є чек.

До розділу І податкової накладної вносяться дані в розрізі номенклатури поставки товарів: дата виникнення податкового зобов’язання у продавця, тобто здійснення будь-якої події, що сталася раніше; номенклатура поставки товарів (робіт, послуг); одиниця виміру товарів; кількість поставки товарів; ціна одиниці товару без урахування ПДВ; база оподаткування товарів, які підлягають оподаткуванню ПДВ за ставкою 20 %; база оподаткування при здійснені операцій на митній території України; база оподаткування, при здійсненні експортних операцій, які підлягають оподаткуванню ПДВ за нульовою ставкою; база оподаткування товарів (робіт, послуг), які звільнені від оподаткування; загальна сума коштів, що підлягає сплаті.

До розділу II вносяться всі дані по товарно-транспортних витратах продавця згідно з договором, які не входять до договірної вартості товарів.

До розділу III вносяться дані по заставній тарі. Вартість тари визначається в контракті як заставна і не включається до бази оподаткування, а зазначається в окремій графі, як загальна сума коштів, що підлягає сплаті.

Податкова накладна виписується на кожну повну, або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до нормативних актів працівники бухгалтерських служб повинні здійснювати суворий контроль за формуванням податкових документів, враховуючи, що порушення тягнуть за собою застосування штрафних санкцій.

У Книзі обліку продажу товарів за сумами продажу, на які виписані податкові накладні, необхідно провести записи окремими рядками. Ведення книг обліку придбання та продажу товарів для суб’єктів, зареєстрованих як платники податку на додану вартість є обов’язковим.

Відповідно для визначення бази оподаткування податком на додану вартість кожне підприємство платник веде книги обліку надходження та вибуття товарів (робіт, послуг).

Рис. 3. Схема документального оформлення розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість

2.3 А налітичний та синтетичний та облік податку на додану вартість

В ДКП “Шляхрембуд” облік податків ведеться на рахунку 64 “Розрахунки по податкам і зборам” (з відкриттям субрахунків по видам податків).

Аналітичний облік на рахунку 64 “Розрахунки по податкам і зборам” здійснюють за видами платежів до бюджету. Це дозволяє перевірити правильність розрахунків за кожним видом платежу.

Регістри аналітичного обліку призначені для відображення господарських операцій на окремих аналітичних рахунках рахунку 64 “Розрахунки по податкам і зборам”, що деталізують зміст показників відповідного синтетичного рахунка. За допомогою цих регістрів забезпечується контроль за наявністю і змінами кожного виду господарських засобів, їх джерел, розрахунками з кожним дебітором і кредитором та ін. Записи в регістри аналітичного обліку роблять більш детально, дають пояснювальний текст, у якому розкривають зміст операції, вимірники по відображуваній операції.

На основі первинних документів і за підсумками місяця робляться записи у відомості №8 та Журнал-ордер №8 по рахунку 64 “Розрахунки з бюджетом”. Потім вони переносяться до Головної книги.

Журнал-ордер № 8 по кредиту рахунка № 64

Рис. 4. Схема журналу – ордеру по рахунку 64 “Розрахунки з бюджетом”

Записи господарських операцій в журнали-ордери здійснюють за шаховим принципом, який полягає в тому, що за один робочий прийом суму господарської операції записують одночасно по дебету і кредиту кореспондуючих рахунків. Це дає змогу значно скоротити кількість облікових записів, зменшити обсяг облікової роботи і підвищити якість самого обліку. Всі кредитові обороти по синтетичному рахунку збираються в одному журналі-ордері.

Таблиця 2.3.1.

Регістри обліку по рахунку 64 “Розрахунки по податкам і зборам”

По кредиту рахунку 64 відображається нарахування податків, в т.ч. ПДВ, по дебету – сплату до бюджету та фондів. Субрахунки 643 “Податкові зобов’язання” та 644 “Податковий кредит” в ДКП “Шляхрембуд” не відкриті. Облік ПДВ ведеться на рахунку 641(2).

Кредитове сальдо показує заборгованість підприємства перед бюджетом, тобто суму, яку підприємство має перерахувати до бюджету. Дебетове сальдо по рахунку 64 “Розрахунки по податкам і зборам” означає переплату бюджету (податковий кредит). Тобто, надлишково перераховану суму до бюджету, яку необхідно зарахувати в рахунок чергових платежів або повернути підприємству.

Порядок визначення та відображення на рахунках бухгалтерського обліку результату від реалізації продукції власного виробництва (бітум) та виконаних послуг наведений в таблиці 2.3.2.

Таблиця 2.3.2

Порядок визначення та відображення на рахунках бухгалтерського обліку нарахування ПДВ та результату від реалізації продукції та виконаних послуг за листопад 2007 рік в ДКП “Шляхрембуд”

Щомісячну сплату ПДВ здійснюють за встановленими законодавством строками. Звітність в ДКП “Шляхрембуд” щомісячна.

За ПДВ передбачено низку пільг, але у зв'язку з тим, що їх перелік постійно переглядається Кабінетом Міністрів України та Головною державною податковою адміністрацією України, вони не подані у роботі. ДКП “Шляхрембуд” пільгами не користується.

Показники рахунку 6412 “ПДВ” знаходять відображення в бухгалтерській фінансовій звітності. Бухгалтерська звітність базується на даних бухгалтерського обліку. В активі балансу (форма № 1) відображається дебіторська заборгованість за розрахунками, що виникає у зв’язку з переплаченими податками, зборами та іншими платежами до бюджету, в т.ч. податку на додану вартість (сальдо Дт по рахунку 64 “Розрахунки по податкам і зборам”). В пасиві балансу відображаються поточні зобов’язання за розрахунками - сума поточних зобов’язань за отриманими авансами по нарахованих сумах платежів до бюджету (сальдо Кт по рахунку 64 “Розрахунки по податкам і зборам”).

Тобто, у статті “Поточні зобов’язання з бюджетом” (рядок 550) і статті “Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом” (рядок 170) показуються відповідно кредитове та дебетове сальдо на субрахунках 641 “Розрахунки за податками” і 642 “Розрахунки за обов’язковими платежами”, що визначаються в розрізі видів податків, обов’язкових платежів, зборів і відрахувань до бюджету.

Увага звертається на те, що до цих рядків не включається сальдо субрахунків 644 “Податкові зобов’язання” і 643 “Податковий кредит”, яке утворюється відповідно до порядку справляння податку на додану вартість. Ці суми заборгованості у зв’язку із справлянням податку на додану вартість показуються відповідно у статті “Інші оборотні активи” (рядок 250) і статті “Інші поточні зобов’язання” (рядок 610). Це затверджено Методичними рекомендаціями щодо визначення підприємствами і організаціями показників вступного сальдо Балансу (листи Міністерства фінансів України від 23 лютого 2000 р. № 18-432 і від 16 березня 2000 р. № 18-444).

Знаходить відображення оборот по субрахунку 6412 “Податок на додану вартість” і в формі № 2 “Звіт про фінансові результати”.

Таблиця 2.3.3

Відображення суми ПДВ в Звіті про фінансові результати

Стаття	Код рядка	Інформація для заповнення звіту на рахунках:
		За звітний рік	За попередній рік
1	2	3	4
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	010	701-703 Кт
Податок на додану вартість	015	оборот Кт 6412
Акцизний збір	020	701-703 Дт	701-703
025
Інші вирахування з доходу	030
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	035
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	040	901-903

До складання річного бухгалтерського звіту обов'язково здійснюється вивірка залишків на всіх рахунках у банках, включаючи рахунок 64 і вивірка заборгованості перед бюджетом. Головний бухгалтер складає графік проведення такої вивірки і закріплює для цієї роботи працівників бухгалтерії. Результати вивірок розглядаються керівником підприємства.

Фінансова звітність підприємства ґрунтується на даних систематичного, безперервного і документованого бухгалтерського обліку, об’єктивно відображає результати його фінансово-господарської діяльності для оцінки й управління нею.

2.4 Організація аудиту обліку податків та платежів на підприємстві

В залежності від ступеню і області аудиту система бухгалтерського обліку може бути перевірена як на різних рівнях обліку, так і по іншим функціональним розділам.

Диспропорції в аналітичних показниках можуть направляти аудитора по визначеному шляху дослідження системи бухгалтерського обліку. Також може мати місце випадок, коли помітних диспропорцій немає, але звітність неправильно відображає фінансовий і господарський стан ревізійної одиниці внаслідок помилок, припущених при її переробці в системі бухгалтерського обліку.

В ДКП “Шляхрембуд” в 2009 році був проведений аудит фінансово – господарської діяльності, який включав і аудит розрахунків з бюджетом.

Якщо статті балансу сформовані правильно, то слід приступити до перевірки самої Головної книги, маючи на увазі наступне:

* сальдо рахунків на початок року (кварталу, місяця) повинно бути рівним сальдо рахунків на кінець попереднього року (кварталу, місяця);

* підсумок по Дт відповідного рахунку на даний місяць повинен відповідати сумі показників кореспондуючих рахунків, які розташовані по одній горизонталі;

* підсумок колонок по кожному кореспондуючому рахунку повинен відповідати сумі помісячних даних, які складають цю колонку;

* підсумок по колонці “Підсумок Дт” або “Підсумок Кт” повинен відповідати сумі складових з врахуванням сальдо на початок періоду;

* сума підсумків кореспондуючих рахунків повинна відповідати сумі показників по колонці “Підсумок Дт”:

Таблиця 2.4.1

Фрагмент Головної книги

* сальдо на кінець даного і початок наступного звітного періоду повинно відповідати різниці між дебетовим і кредитовим оборотами з врахуванням сальдо на початок періоду, який перевіряється.

На цьому закінчується документальна перевірка системи бухгалтерського обліку на рівні звітності, балансу і Головної книги.

Другим етапом перевірки є перевірка запасів по рахунках Головної книги і їх джерел, які знаходяться на другому рівні глибини аудиту - рівні “аналітичного і синтетичного обліку”. Цей рівень містить такі бухгалтерські реєстри, як журнал-ордер, оборотні відомості, відомості аналітичного обліку. Зупинимося більш детально на формах, які перевірялися при розрахунках з бюджетом:

1. Журнал-ордер №2 (по Кт) і відомість №2 (по Дт) рахунку 311 “Розрахунковий рахунок”;

2. Журнал-ордер №8 і відомість №8 по рахунках: 64 “Розрахунки з бюджетом”;

4. Журнал-ордер №11 і відомість №11 по рахунках: 70 “Собівартість реалізації”, 631 “Розрахунки з покупцями і замовниками”;

Всі вказані облікові реєстри повинні бути перевіреними на:

- арифметичну правильність підсумків по рядках та колонках,

- правильність перенесення підсумків балансових рахунків в Головну книгу або інші журнали-ордери.

Останнє є метою методики контролю системи бухгалтерського обліку, так як саме тут реалізується принцип подвійного запису дотримання правил кореспонденції рахунків і взаємозв`язку між названими обліковими реєстрами. Зупинимося на порядку таких зв`язків більш детальніше.

Необхідно мати на увазі, що записи в багатьох журналах-ордерах здійснюються синтетично, тому їх слід звіряти з підсумками розроблених відомостей, зведень, таблиць та іншими реєстрами аналітичного обліку, які являються перехідними ланками від рівня первинних документів, на основі яких вони складаються, до рівня синтетичного обліку.

В деяких випадках записи в журналах-ордерах проводяться безпосередньо на основі первинних документів:

1). Журнал-ордер №2 і відомість №2.

Основою для записів є проведені банком платіжні доручення, платіжні вимоги (дату дізнаються по випискам банку і відмітках банку на документах), в яких вказана сума ПДВ.

Кредитові обороти журналу-ордеру №2 звіряються: по рахунку 311 з відомістю №1, по рахунку 64 з журналом-ордером №8, по рахунку 65 з журналом-ордером №10/1.

Аналогічно проводиться звірка відомості №2.

2). Журнал-ордер №8 і відомість №8.

Записи у відомості робляться на основі первинних документів і за підсумками місяця. Потім вони переносяться до журналу-ордеру №8.

Звірку відомостей проводять таким чином: по рахунку 64 суми кредитових оборотів, відображені в журналі-ордері №8 звіряють: з рахунком 631 в журналі-ордері №6.

4). Журнал-ордер №11 і відомість №11.

В них ведеться облік реалізації продукції.

Звірка проводиться: з журналом-ордером №10/1, з відомістю №16, підсумки якої переносяться до журналу-ордеру №6, з відомістю №8 по Дт рахунку, з відомістю №2 по Дт рахунку 311.

Рис. 5 Схема узгодження реєстрів синтетичного і аналітичного обліку при аудиті розрахунків з бюджетом

Закінчивши перевірку узгодження реєстрів синтетичного і аналітичного обліку між собою, а також залишків і відображених в цих реєстрах оборотів (в грошовому виразі), аудитор приступає до самої працемісткої фази своєї праці - перевірка відомостей, реєстрів і інших зведених документів, записи в яких проводяться безпосередньо на основі первинних документів, які відображають ту чи іншу господарську операцію. Через великий обсяг робіт тут часто використовуються методи вибіркового контролю, основані на використання прийомів теорії ймовірності і математичної статистики.

Починаючи таку перевірку, аудитор, перш за все, повинен звірити підсумкові обороти за кожен місяць з записами по відповідним рахунках в журналах-ордерах, відомостях синтетичного обліку і, за необхідністю, в оборотних відомостях. Також треба перевірити арифметичну правильність підсумків, відображених в реєстрах, таблицях і відомостях аналітичного обліку, підтвердження кожного запису в бухгалтерських реєстрах відповідним арифметичним документом.

Ця процедура особливо важлива при використанні математичних методів, так як в подальшому по даній генеральній сукупності, аудитор буде визначати аудиторські ризики недооцінки або переоцінки, рівень довіри до даної сукупності документів.

При перевірці первинних документів аудитор повинен звертати увагу на їх достовірність. Доцільно з метою співставлення взяти зразок оригіналу підписів у осіб, які мають право завізувати ту чи іншу операцію, яка відображається в первинних документах. Крім того аудитор повинен перевіряти обґрунтованість виправлень.

Для знаходження підчисток або застосування хімічних засобів з метою виправлення першопочаткових даних, відображених в первинних документах, необхідно розглянути поверхню документа при сильному джерелі світла або при криво спадаючому світлі. Після виявлення таких порушень аудитор бере письмове пояснення з особи, яка складала даний документ, а при необхідності - направляє його на експертизу.

Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.

Якщо підприємство має після закінчення кварталу переплату по податку, то надміру внесені до бюджету суми податку зараховуються в рахунок наступних платежів.

У відповідності з Декретом Кабінету Міністрів України “Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів” після закінчення встановлених термінів сплати відповідних платежів не внесена сума вважається недоїмкою і стягується з нарахуванням пені. Нарахування пені за всіма видами податків і зборів здійснюється у відповідності з порядком, встановленим чинним законодавством.

3. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ПО ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

3.1 Вдосконалення документального оформлення розрахунків по податку на додану вартість та вирішення питання у відповідності до чинного законодавства

Як відомо, наявність податкової накладної - одна з обов'язкових умов виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит. Але навіть якщо податкова накладна у покупця є, проте в ній бракує хоча б одного з обов'язкових реквізитів, така накладна не дає права на податковий кредит і варта не більше паперу, на якому вона складена. Якщо ж усі обов'язкові реквізити є, але деякі з них помилкові, то довести право на податковий кредит також може бути складно. Проаналізуємо розбіжності в законодавчих актах щодо заповнення податкової накладної, якими повинні бути реквізити податкової накладної, щоб забезпечити право на податковий кредит.

Про те, що відсутність у податкової накладної хоча б одного з обов'язкових реквізитів позбавляє покупця права на включення до податкового кредиту витрат зі сплати ПДВ, повідомляється у листі № 01-8/1271. Своєю чергою, на цей лист посилаються й податківці у п. 25 листа від 28.01.2009 р. №1399/7/15-3317. Тому отримані від постачальників податкові накладні слід ретельно вивчати на предмет наявності всіх обов'язкових реквізитів. Перелік обов'язкових реквізитів податкової накладної міститься в Законі про ПДВ, а також в Указі № 857.

Податкова накладна, у якій немає хоча б одного з перелічених реквізитів, не дає права на податковий кредит.

Але відсутність якогось з реквізитів, затверджена Порядком № 165, у податковій накладній, на нашу думку, не позбавляє покупця права на податковий кредит. Це підтверджується й практикою, яка базується на рекомендаціях Листа ВГСУ № 01-8/1271.

А ось у випадку, коли всі обов'язкові реквізити заповнені, але в деяких з них допущені помилки, ймовірність відстояти право на податковий кредит зростає порівняно із ситуацією, коли якийсь із обов'язкових реквізитів взагалі відсутній. Підставою для такого оптимістичного висновку є лист Держпідприємництва від 16.07.2009 р. № 4229, згідно з яким якщо продавець при заповненні податкової накладної допустив описку, яка не впливає на розмір податкового кредиту покупця, останній не втрачає право на податковий кредит.

Наявність такого листа, звісно, не означає, що в податковій накладній можна писати що завгодно. Адже якщо замість податкового номера покупця продавець зазначить, наприклад, номер іншого документу або набір цифр, то буде важко довести, що це лише описка. Неправильний реквізит означає відсутність правильного реквізиту. Тому довести нетотожність правових наслідків помилки у реквізиті та відсутності реквізиту досить складно, особливо якщо помилка впливає на суму податкового кредиту покупця.

Звісно, ретельність та прискіпливість щодо правильності та повноти заповнення податкової накладної потребує певних витрат робочого часу. Але ці витрати непорівнянні з можливими втратами у разі невизнання податківцями податкового кредиту.

Покупець завжди має право вимагати у продавця видати податкову накладну без помилок. Правда, якщо заміна «неправильної» податкової накладної потребує надмірних витрат зусиль, деякі бухгалтери просто дописують в отриманих податкових накладних реквізити, яких бракує. Така практика, звісно, йде врозріз із загальними принципами діловодства, але інколи іншого виходу просто немає. Зазначимо у зв'язку з цим, що такі дії не є підробкою документів, бо службовим підробленням, відповідно до ст. 366 Кримінального кодексу України, вважається внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Якщо ж до документа вносяться правдиві відомості, то це службовою підробкою не є.

У будь-якому разі при суперечках з податківцями стосовно помилкових реквізитів податкової накладної корисно посилатися на п. 5 Порядку № 165, яким передбачена лише одна підстава для визнання податкової накладної недійсною — заповнення її особою, яка не зареєстрована в податковому органі як платник ПДВ і якій, відповідно, не присвоєно індивідуального податкового номера платника ПДВ.

Податкову накладну бажано заповнювати українською мовою, хоч заборони на російську законодавство не містить. Принаймні такий висновок можна зробити з аргументів, викладених у листах Мін'юсту від 18.06.2008 р. № 21-44-840, Мінфіну від 22.07.2008 р. № 043-512/13-6449 та Держкомінформполітики від 03.07.2008 р. № 75/9. Цієї ж думки дотримуються й податківці: у листі ДПА України від 15.08.2009 р. №12846/7/ 15-2317-22 зазначено, що законодавством з питань оподаткування не передбачена норма (вимога), яка б встановлювала обов'язковість застосування державної мови при заповненні податкової накладної. З цього податківці роблять висновок, що за наявності у продавця податкових зобов'язань у покупця такі зобов'язання відносяться до податкового кредиту незалежно від того, якою мовою заповнена податкова накладна (російською чи українською).

Розгляньмо тепер нюанси заповнення деяких обов'язкових реквізитів податкової накладної, стосовно яких у податківців досить часто виникають неприємні запитання.

Інколи проблеми виникають з нумерацією податкової накладної. У порядковому номері податкової накладної іноді використовуються різні букви, цифри та скорочення, що ідентифікують підрозділ, спосіб розрахунку та інші показники, які цікаві лише для продавця. Як правило, цим “грішать” великі підприємства з розгалуженою структурою.

Згідно із загальним правилом, встановленим п. 3 Порядку № 165, порядковий номер податкової накладної повинен відповідати порядковому номеру у книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг). І лише у разі складання податкової накладної філією чи структурним підрозділом платника податку порядковий номер податкової накладної встановлюється з урахуванням присвоєного коду (номера, шифру) і визначається числовим значенням через дріб. У чисельнику номера податкової накладної проставляється порядковий номер, а в знаменнику — код (номер, шифр).

Отже, “модернізувати” номери податкової накладної можуть лише структурні підрозділи, яким присвоюється відповідний код, номер чи шифр. Якихось інших “відхилень” від стрункого ланцюжка порядкових номерів (наприклад, букв чи знаків пунктуації) законодавство не передбачає. Тому якщо при перевірці податківці побачать податкову накладну з номером який не відповідає вимогам, покупцю буде складно довести, що це саме порядковий номер, а не щось інше.

Як наслідок - реальна загроза втрати права на податковий кредит через відсутність правильного обов'язкового реквізиту податкової накладної. Зрозуміло, що покупець за такий “сюрприз” може адекватно “віддячихи” продавцеві (наприклад, припинити з ним ділові стосунки). Таким чином, бажання продавця спростити собі ведення податкового обліку шляхом введення до номерів податкової накладної додаткових позначень може мати не дуже приємні наслідки як для покупця, так і для продавця. Якщо ж без сторонніх умовних позначок продавець не в змозі налагодити податковий облік, то йому ці позначки слід робити лише на копіях податкової накладної, що залишаються у нього.

Відповідно до пп. 7.2.3 Закону про ПДВ, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Загальні правила встановлення дат виникнення податкових зобов'язань містяться у п. 7.3 Закону про ПДВ. Головне з цих правил — відоме правило “першої події”.

Якщо ж продавець вказав як дату виписки податкової накладної не дату виникнення податкових зобов'язань, а якусь іншу (наприклад, дату своєї “другої події”), то це, на нашу думку, не може бути підставою для оспорювання податкового кредиту покупця за такою накладною. Адже Закон про ПДВ вимагає лише, щоб дата виписки податкової накладної у ній була зазначена. Якщо вказана у податковій накладній дата виписки відповідає дійсності (тобто податкова накладна справді була виписана саме того дня), то навіть у разі її невідповідності даті виникнення податкових зобов'язань продавця така дата є правильною і не може бути визнана помилкою у реквізиті. Тому порушення продавцем обов'язку виписати податкову накладну у момент виникнення податкових зобов'язань не може бути підставою для будь-якої відповідальності покупця, у т. ч. позбавлення права на, податковий кредит.

Головне — щоб зафіксована дата отримання податкової накладної не була раніше зазначеної у ній дати виписки. Як відомо, відповідно до пп. 7.5.1 Закону про ПДВ, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

— або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) — в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

— або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Наразі дата отримання покупцем у податковій накладній не зазначається. Тому фіксувати дату отримання податкової накладної слід у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг).

Чомусь серед обов'язкових реквізитів податкової накладної у пп. 7.2.1 Закону про ПДВ двічі зазначений реквізит “назва”: спочатку передбачено такий реквізит, як “назва юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ” (а потім — повна назва одержувача).

З цих норм можна зробити два висновки:

— назва продавця — юридичної особи може бути неповною;

— назва покупця — юридичної особи повинна бути повною.

Останнім часом саме до цих реквізитів податківці ставляться досить прискіпливо. І для цього є причини: законодавством передбачені досить складні правила використання назв та найменувань юридичних осіб. Якщо при заповненні податкової накладної не дотримано цих правил, у податківців з'являться підстави стверджувати, що назва (повна назва) у податковій накладній відсутня — з відповідними наслідками для податкового кредиту.

Що ж таке “повна назва” юридичної особи і чим вона відрізняється від просто “назви”? Законодавчі акти, на жаль, не містять критеріїв “повноти” назви юридичної особи, а також визначення самого терміна “назва”. Законодавство оперує терміном “найменування суб'єкта підприємницької діяльності— юридичної особи”, яке відповідно до ст. 2 Закону України від 07.02.91 р. № 698-XII “Про підприємництво” “повинне містити відомості про його організаційно-правову форму та назву”.

Отже, назва поряд з організаційно-правовою формою є складовими елементами найменування суб'єкта підприємництва — юридичної особи. Іншими словами, назва і найменування — різні речі, і назва — це лише частина найменування. Тому ототожнювати найменування та назву юридичної особи не слід. Закон про ПДВ вимагає вказувати у податковій накладній саме назви юридичних осіб, а не найменування.

Класифікація організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) встановлена наказом Держстандарту України від 22.11.94 р. № 288. На думку Держпідприємництва, викладену в листі від 27.07.2007 г. № 4-422-209/ 4745, саме цією класифікацією слід керуватися при визначенні організаційно-правових форм суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб.

Стосовно найменувань господарських товариств встановлені спеціальні вимоги: згідно зі ст. 2 Закону України від 19.09.91 р. № 1576 - ХП “Про господарські товариства”, “найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості”. Цим же законом передбачено п'ять видів господарських товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні.

Про вид як необхідний елемент найменування підприємства йшлося також в абз. 2 п. 2 ст. 9 Закону України від 27.03.91 р. № 887 - ХІІ “Про підприємства в Україні”: “У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше”.

Усі ці види відповідно до КОПФГ є окремими організаційно-правовими формами суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб. Тому за своїм змістом терміни “організаційно-правова форма” та “вид”, на нашу думку, у цьому випадку ідентичні.

Якихось вимог щодо назви юридичної особи (про яку йдеться у Законі про ПДВ) законодавство не містить. Очевидно, назвою слід вважати одне або кілька слів, які однозначно ідентифікують юридичну особу та відрізняють її від інших. А от що саме слід вважати повною назвою юридичної особи і чим повна назва відрізняється від неповної, законодавством не встановлено.

Підприємства досить часто самі заганяють себе у глухий кут, вказуючи в своїх установчих документах (статуті та установчому договорі) повну та скорочену назви. Наприклад, в даному випадку повною назвою підприємства зазначається Державне комунальне підприємство “Шляхрембуд” (“Дорремстрой”), скороченою — ДКП “Шляхрембуд”. І податківці цим можуть скористатися, не визнавши податковий кредит за податковою накладною, які містять скорочену назву покупця.

Вимоги до змісту статуту підприємства були встановлені абз. 1 п. 2 ст. 9 Закону “Про підприємства в Україні”, відповідно до якого “у статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства”.

Отже, вказувати у статуті скорочену назву підприємства необов'язково. Якщо ж скорочену назву підприємство-покупець все ж має, то йому слід стежити, щоб у отриманих від продавців податкових накладних зазначалася саме його повна назва, вказана у статуті. А от назва продавця може бути скороченою.

Організаційно-правова форма (вид) покупця або продавця назвою не є, тому у будь-якому випадку може скорочуватися. Наприклад, замість найменування покупця Державне комунальне підприємство “Шляхрембуд” у податковій накладній можна зазначити ДКП “Шляхрембуд” (знову ж таки за умови, що згідно зі статутними документами “Шляхрембуд” є повною назвою підприємства).

Зазначимо, що форма податкової накладної, затверджена разом з Порядком №,165, може ввести в оману необізнану людину, тому що в цій формі згадується просто назва покупця. Необхідність вказувати повну назву покупця з форми податкової накладної безпосередньо не випливає. Тому щоб уникнути помилок при заповненні податкової накладної, відповідальна за це особа повинна, по-перше, з'ясувати в покупця його повну назву, і по-друге, повністю, без скорочень, зафіксувати повну назву у відповідних рядках накладної.

Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не містить якихось суттєвих змін встановлення найменувань юридичних осіб, що були досі. Відповідно до ст. 90 Цивільного кодексу України, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму, а також може мати скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Такий елемент найменування юридичної особи, як “назва”, у Цивільному кодексі України згадується лише стосовно виробничих кооперативів у ст. 163.

З 1 січня 2004 року, згідно з п. 2 прикінцевих положень Господарського кодексу України, Закони “Про підприємництво” та “Про підприємства в Україні” втратили чинність, відповідно, зникло законодавче визначення терміна “назва підприємства”. Через це, на нашу думку, податківці можуть почати прирівнювати назву юридичної особи до її найменування, внаслідок чого можливе висунення претензій до податкової накладної із скороченнями організаційно-правових форм покупців. Тому починаючи з 1 січня 2004 року у податковій накладній бажано вказувати повні найменування (а не тільки назви) юридичних осіб — покупців (не “ДКП”, а “Державне комунальне підприємсто”).

Наявність податкового номера платника ПДВ свідчить про те, що він зареєстрований таким платником та отримав відповідне свідоцтво. Відповідно до пп. 7.2.4 Закону про ПДВ, право на нарахування ПДВ та складання податкової накладної надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в передбаченому Законом порядку. Тому податкова накладна, видана не зареєстрованою у податковому органі особою, не надають покупцеві права віднести відповідні суми ПДВ до податкового кредиту. Аналогічний висновок міститься й у п. 2 Листа ВГСУ № 01-8/157.

На початку розділу вже зазначалося, що, відповідно до п. 5 Порядку №165, складання податкової накладної особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ, є підставою для визнання податкової накладної недійсною. Як правило, покупці перевіряють факт реєстрації продавців платниками ПДВ, отримуючи копії відповідних свідоцтв. Останнім часом з'явилася ще одна можливість перевірки: Реєстр платників ПДВ міститься на інтернет-сайт в ДПА України.

Якщо ж покупець отримав податкову накладну від особи, яка не зареєстрована як платник ПДВ, то шанси довести право на податковий кредит у нього невеликі, й у Листі ВГСУ № 01-8/157 ця теза підтверджується.

Але доводити право на податковий кредит у цій ситуації покупець усе ж таки може, посилаючись, наприклад, на пп. 7.2.1 Закону про ПДВ, згідно з яким обов'язок надати покупцеві податкову накладну покладений на платника податку. Таким чином, Закон не зобов'язує покупця перевіряти достовірність зазначених у накладній даних, тому відповідальність за достовірність цих даних несе саме продавець — платник ПДВ. Такою ж є позиція Держпідприємництва, зокрема у Листі від 27.03.2008 р. №2-221/1761.

Велика кількість юридичних осіб зареєстрована за одною адресою (яку зазвичай називають адресою “юридичною”), але діяльність провадять за іншою (адреса “фактична”). Також нерідко юридичні особи змінюють своє місцезнаходження. Тому правильно визначити місцезнаходження юридичної особи на дату складання податкової накладної не завжди просто.

До 01.01.2004 року, відповідно до ст. 30 ЦК України, місцем знаходження юридичної особи визнавалося місцезнаходження її постійно діючого органу. У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності, згідно зі ст. 8 Закону України “Про підприємництво”, в семиденний термін повинен був повідомити про це орган державної реєстрації, а за невиконання цієї вимоги була встановлена санкція — скасування державної реєстрації за позовом органу державної реєстрації.

Відповідно до статті 93 ЦК України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом, і вказується в її установчих документах.

Найпростіший спосіб встановити місцезнаходження платника ПДВ — отримати відповідні дані з Реєстру платників ПДВ або переписати їх із свідоцтва платника, у яких відповідно до Положення №79 вказується адреса платника. Ця адреса вказує місцезнаходження платника, оскільки, відповідно до п. 8 цього Положення, “юридичні особи реєструються в органі державної податкової служби за своїм місцем знаходження, а фізичні особи — за своїм місцем проживання”.

Зауважимо, що адреса, вказана у свідоцтві платника ПДВ, може з різних причин не збігатися з адресою, зазначеною у свідоцтві про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. У такому випадку у податковій накладній слід вказувати місцезнаходження платника, визначене відповідно до норм саме податкового законодавства (тобто адресу, вказану у реєстрі платників ПДВ та у відповідному свідоцтві), оскільки ці норми у цьому випадку мають пріоритет як спеціальні.

Якщо платник змінює своє місцезнаходження, то замість старого свідоцтва платника ПДВ йому видається нове. Відповідно до п. 23.4 Положення № 79, “термін дії старого Свідоцтва закінчується на дату видачі нового Свідоцтва, але не може перевищувати 10-денний термін від дати взяття платника податків на податковий облік в органі державної податкової служби за новим місцезнаходженням”.

Отже, якщо термін дії старого свідоцтва платника ПДВ закінчився, а нове ще не видане, то можуть виникнути труднощі з визначенням адреси, за якою знаходиться платник. Тому у виписаних протягом “перехідного” періоду податкових накладних, на нашу думку, слід зазначати адресу, за якою юридична особа знаходиться відповідно до документів про державну реєстрацію на дату виписування податкової накладної. Це пояснюється відсутністю у податковому законодавстві норм, які б встановлювали порядок визначення місця знаходження платника ПДВ у період між закінченням дії старого свідоцтва платника ПДВ та початком дії нового.

Можлива також ситуація, коли платник отримує свідоцтво “заднім числом”, тобто свідоцтво фактично отримане пізніше дати, вказаної у ньому як дата видачі. Зрозуміло, що у період віддати “формальної” видачі свідоцтва до дати його фактичного отримання у податковій накладній слід зазначати адресу, зазначену в новому свідоцтві.

На жаль, ні Закон про ПДВ, ні Порядок № 165 не містять визначення терміна “опис (номенклатура)”. Форма податкової накладної взагалі не передбачає такого реквізиту, як “опис”, а містить лише реквізит “Номенклатура поставки товарів (робіт, послуг) продавця”.

Відповідно до роз'яснень ДПА України, у податковій накладній “необхідно перелічити найменування всіх товарів”. Отже, графа “номенклатура” повинна містити перелік найменувань товарів (робіт, послуг). Очевидно, що цей перелік визначається відповідно до договору між сторонами, а за його відсутності — накладними, рахунками тощо. Тому якісь узагальнені означення (наприклад, “товари”, “обладнання”, “послуги” тощо) у цьому реквізиті податкової накладної неприйнятні.

Хибними є досить поширені у випадках попередньої оплати такі записи у графі “номенклатура”, як “аванс”, “попередня оплата” тощо. Аванс є не назвою товару (роботи, послуги), а видом розрахунку, і податкова накладна з таким реквізитом має всі перспективи для визнання її недійсною.

А от стосовно показників кількості (обсягу, об'єму) товарів (робіт, послуг), відповідно до п. 12.3 Порядку №165, потрібно подавати ще й одиниці вимірювання: грн, шт., кг, м, см, м куб., см куб., тощо. Одиниця вимірювання не є обов'язковим реквізитом, але без неї, очевидно, не можна визначити значення обов'язкового реквізиту — кількості.

Зазначимо, що нещодавно ДПА України у листі від 15.08.2009 г. №12846/7/15-2317-22 висловила думку, що окремі послуги мають тільки грошову форму, тому в графі “кількість” податкової накладної треба ставити прочерк. Ця думка прямо суперечить нормі пп. “е” пп. 7.2.1 Закону по ПДВ, якою реквізит “кількість” віднесено до обов'язкових. Тому прочерків у цій графі не повинно бути.

З вищесказаного можна зробити висновок, що покупець завжди має право вимагати у продавця видати податкову накладну без помилок. Правда, якщо заміна неправильно оформленої податкової накладної потребує надмірних витрат зусиль, деякі бухгалтери простодописують в отриманих податкових накладних реквізити, яких бракує. Така практика, звісно, йде врозріз із загальними принципами діловодства, але інколи іншого виходу просто немає. Зазначимо у зв'язку з цим, що такі дії не є підробкою документів, бо службовим підробленням, відповідно до ст. 366 Кримінального кодексу України, вважається внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Якщо ж до документа вносяться правдиві відомості, то це службовою підробкою не є.

У будь-якому разі при суперечках з податківцями стосовно помилкових реквізитів податкової накладної корисно посилатися на п. 5 Порядку №165, яким передбачена лише одна підстава для визнання податкової накладної недійсною — заповнення її особою, яка не зареєстрована в податковому органі як платник ПДВ і якій, відповідно, не присвоєно індивідуального податкового номера платника ПДВ.

Податкову бажано заповнювати українською мовою, хоч заборони на російську законодавство не містить. Принаймні такий висновок можна зробити з аргументів, викладених у листах Мінюсту від 18.06.2008 р. № 21-44-840, Мінфіну від 22.07.2008 р. № 043-512/13-6449 та Держком-інформполітики від 03.07.2008 р. №75/9. Цієїж думки дотримуються й податківці: у листі ДПА України від 15.08.2009 р. №12846/7/ 15-2317-22 зазначено, що законодавством з питань оподаткування не передбачена норма (вимога), яка б встановлювала обов'язковість застосування державної мови при заповненні податкової накладної.

3.2 Аналіз доцільності введення ПДВ - рахунків

Незабаром у країні запроваджується новий податок. Небачений за розмірами та періодичністю стягнення.

ПДВ і раніше був майже таким, але, як іноді буває, ще потрібний крок, щоб стати справжнім податком з обігу.

Цей крок — ПДВ - рахунки.

З 1 квітня 2004 року планувалося, що підприємець платитиме податок не щомісяця, як це записано в Законі, а відразу. Інакше кажучи, за рік заберуть два повних місячних обороти. У режимі реального часу.

У світі не існує народного господарства чи підприємства, яке це витримає. І не існуватиме...

За квартал економіка країни задихнеться від податкових вирахувань. ПДВ - рахунків скасують, на нашу думку, швидше за все, ще цього року.

Але навіщо тоді їх запроваджують?

Тому є особливі питання.

По суті, був запроваджений новий Податковий кодекс. Тільки необговорений і поспіхом зроблений, і наслідки його з погляду податкового навантаження на кожне українське підприємство такі, що під його тягарем швидко забудеться все, що було зроблено, намагаючись податковий тиск хоч трохи послабити.

Це прямий удар по експорту й заохочення імпорту. Отже, впровадження ПДВ – рахунків - погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та удар по українських товаровиробниках.

Банківський сектор країни, на відміну від виробників, не постраждає (а може, навіть виграє за рахунок акумулювання кредитних ресурсів на ПДВ - рахунках), на наступному етапі банкіри знову виграють, коли промисловість кредитами заповнюватиме нестачу грошей. Однак неминучий і швидкий третій етап, коли економіка зупиниться, а клієнти не повернуть кредитів - не буде з чого. За цим розпочнеться криза фінансово-кредитної системи.

Те, що відбувається, є можливим тільки в країні, зовсім позбавленій імунітету. Система прийняття найважливіших рішень, що склалася, дає змогу здійснюватися несусвітнім крокам. Такого необдуманого кроку країна не здійснювала з 2003 року (коли сталася зміна оподаткування прибутку на оподаткування доходу).

Влада, затиснувши ПДВ, йде в нікуди.

Ще одна неодмінна умова - повне непорозуміння про його суть. Презентація нового порядку функціонування ПДВ - рахунків відбулася за дев'ять (!) днів до їхнього “першого” впровадження. Та й то 23 березня на спільному засіданні Української спілки промисловців і підприємців і Федерації роботодавців перший віце-прем’єр, міністр фінансів Микола Азаров озвучив лише чорновий варіант порядку дії рахунків.

Підприємства, підрахувавши майбутні колосальні збитки від ПДВ повідомляють про її згубність, але отримують пояснюють, що були поставлені такі цілі: забезпечення рівних умов господарювання для всіх СПД, поліпшення фінансового стану порядних платників податків, створення умов для зниження податкового навантаження і скорочення термінів відшкодування ПДВ, ліквідацію суб'єктивного підходу до відшкодування ПДВ, поліпшення його адміністрування, збільшення надходжень до бюджету і зменшення податкового боргу за цим податком, що насправді це існуюча система ПДВ являє собою справжнє заморожування оборотних коштів, масштаби якого вимірюються мільярдами гривень.

Впровадження системи сплати ПДВ через спеціальні рахунки не є ефективним заходом для розв'язання питання своєчасного стягнення цього податку і може мати негативні економічні наслідки для багатьох підприємств і економіки країни загалом.

Доопрацьовуючи проект постанови і розробляючи законопроект, повинно мати на увазі щонайменше три умови.

Це — рівність платників податків перед державою і перед законом. Друга — це проблема паритетності у відносинах платників податків і держави; механізм, передбачений проектом постанови, ставить платникові податків обов'язкову умову зараховувати весь ПДВ на спецрахунки. Натомість щодо зобов'язань держави з відшкодування ПДВ, такого механізму безспірності насправді немає. Проект постанови також вводить нові категорії. Зокрема поняття “прямого договору”. Правова система, Цивільний кодекс не включає поняття “прямого договору”. Однак треба чітко визначити природу цього прямого договору і водночас внести зміни в чинне законодавство.

У законопроекті необхідно відобразити порядок автоматичного відшкодування ПДВ і передбачити зменшення ставки цього податку. Тоді передбачуване збільшення витрат виробника покриється.

Можливий і інший варіант розвитку подій: можливість заміни ПДВ іншими видами податків.

Відповідно до Положення Кабміну ПДВ - рахунки використовуються “викличмо для здійснення розрахунків з податку на додану вартість та інших податків”. Це означає, що на них акумулюватиметься частина коштів підприємств, які не можна використовувати на інші цілі. За інших умов таке відволікання коштів може призвести до підвищення цін, оскільки підприємствам доведеться компенсувати заморожування коштів, наприклад, за допомогою банківських позик. До того ж обслуговування додаткового ПДВ - рахунка потребуватиме певних додаткових витрат. Зрозуміло, що ці витрати буде закладено в ціну продукції та послуг відповідних підприємств.

Можна припустити, що в короткотерміновому плані надходження ПДВ зростуть, а кількість фіктивних вимог відшкодування ПДВ зменшиться, інша справа, наскільки такі процеси будуть масштабними. Проте можна вже зараз констатувати, що ця система матиме негативний вплив на добросовісних платників податків. У цілому ж, на мою думку, розв'язання проблеми ПДВ багато в чому залежить від перегляду численних податкових пільг.

Запровадження ПДВ - рахунків спричинить зменшення грошової пропозиції. Як наслідок — зросте кредиторська заборгованість між підприємствами і кредиторська заборгованість із заробітної плати. Натомість зменшиться заборгованість за бюджетними відрахуваннями. Такі зміни можна оцінити в непомірну суму, що призведе до збільшення відсоткові ставки за депозитами. Проте водночас це стимулюватиме населення і підприємства до розміщення коштів на короткострокових і довгострокових рахунках. Хоча при цьому зменшиться внутрішній сукупний попит. І, безумовно, обсяги зростання ВВП будуть нижчими, ніж передбачається. Отже, зменшаться грошова маса і внутрішній платоспроможний попит. У майбутньому це позначиться на інвестиційному попиті (у бік його зменшення), а також на обсягах самих інвестицій. При цьому дії Нацбанку щодо компенсації втрат грошової маси не відновлять грошових ресурсів підприємств, що постраждали. Оскільки за отримання потрібних обігу коштів доведеться виплачувати непосильні кредитні відсоткові ставки.

Запровадження спецрахунків обмежить можливість підприємств розпоряджатися сумами вхідного ПДВ. Як наслідок — вилучення частини коштів з обороту. Такий захід можна класифікувати як фіскальну рестрикцію. Оцінити її наслідки можна за допомогою моделей, які описують макроекономічну рівновагу у відкритій економіці, зокрема моделі Манделла-Флемінга. Відповідно до теоретичних конструкцій цієї моделі для країн з обмеженою мобільністю капіталу та фіксованим обмінним курсом (фактично ці характеристики притаманні сьогодні економіці України) фіскальна рестрикція створює тенденцію до зниження відсоткової ставки та доходу (рівня ВВП). Нівелювати негативні наслідки у вигляді зменшення ВВП можна за допомогою збільшення грошової маси (цей захід, до речі, є необхідним для підтримки обмінного курсу на належному рівні), а також зниження податкового навантаження. У конкретному випадку роль грошової емісії може виконати випуск ПДВ - облігацій, а фіскальної експансії - зниження ставки ПДВ. Запровадження спецрахунків окрім зазначених недоліків матиме ще ціпу низку інших. Зокрема, після запровадження Порядку їх функціонування виникнуть проблеми з оподаткуванням ПДВ при здійсненні операцій кредитування та лізингу; з визначенням першочерговості погашення прав кредиторів у разі банкрутства підприємства (борг з ПДВ перед державою матиме вищий пріоритет навіть по відношенню до заборгованості із заробітної плати працівників); технічним вирішенням проблеми повернення банківських кредитів тоді, коли оплата постачальником здійснюватиметься за рахунок залучених кредитів - частина кредиту в такому разі повинна бути направлена на спецрахунок для оплати ПДВ, а зі спецрахунка кошти не можуть бути залучені в рахунок погашення кредиту.

3.3 Переваги та недоліки податку на додану вартість

Провівши дослідження можна визначити переваги і недоліки податку на додану вартість.

Простота, економічні і організаційно-технічні характеристики забезпечили податку на додану вартість переваги перед іншими типами оподаткування обороту.

Податок на додану вартість характеризується рядом суттєвих переваг. Зупинимося на деяких з них більш детально. Не дивлячись на те, що він представляє собою, по суті, різновид акцизу, це все ж таки універсальний фінансовий інструмент.

Так, за допомогою ПДВ з'являється можливість регулювати фонд заробітної плати і ціни. Він дає можливість ліквідувати лишні ланки господарського управління. Крім того, податок дозволяє відносно точно визначити реальну вартість кожного товару і на основі цього увійти в основу формування економічних пропорцій.

Застосування ПДВ в країнах з розвиненою ринковою економікою не тільки в фіскальному, але й в регулюючому аспекті, дозволяє використовувати даний важіль як засіб стримування кризи надвиробництва і прискореного витіснення з ринку слабких виробників.

ПДВ має внутрішній "вбудований" механізм взаємної звірки платниками податкових зобов'язань. Він не знає дискримінації платників в залежності від їх ролі і місця в господарському процесі. ПДВ нейтральний по відношенню до переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів.

ПДВ через посилений вплив на рівень цін може бути використаний в антиінфляційних процесах, оскільки ПДВ дає можливість автоматично отримувати кон'юнктурний прибуток, породжений інфляцією, і цим самим стримувати неоправдане збільшення цін.

До найбільш цінних економічних переваг податку на додану вартість належить його здатність не спотворювати поведінку платників як учасників господарсько-комерційного процесу, не міняти економічних рішень під впливом ПДВ.

Проте, необхідно також враховувати те, що використання податку на додану вартість характеризується не лише його позитивними сторонами. Цілий ряд негативних моментів роблять дуже актуальними дискусії щодо необхідності стягування даного податку. Розглянемо деякі з цих моментів.

переваги

виступає фактором, що регулює розмір заробітної плати і ціни

виступає фактором, що ліквідує лишні ланки господарського управління

виступає фактором, що стримує кризу надвиробництва і прискореного витіснення з ринку слабких виробників

володіє економічними і організаційно-технічними перевагами стягнення, простотою нарахування

володіє нейтральністю по відношенню до платників, до переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів

володіє механізмом взаємної звірки платниками податкових зобов'язань

дає можливість отримувати кон'юнктурний прибуток, стримувати неоправданий ріст цін

недоліки

виступає фактором, що стримує розвиток виробництва

виступає фактором, що стимулює інфляцію

виступає фактором, що негативно впливає на високотехнологічні і наукоємні виробництва

володіє масовим регресивним характером як моментально, так і в часі

володіє можливістю ухилення в умовах недосконалого бухгалтерського обліку

потребує підготовки громадської думки, пояснювальної роботи з платниками, професійної підготовки персоналу податкових органів

Рис. 7. Переваги і недоліки податку на додану вартість

Являючись, в принципі, податком на кінцеве споживання, який тягарем лягає на населення і бюджетну сферу, ПДВ при досить високій ставці і високих темпах інфляції перетворюється в один із факторів, що стримують розвиток виробництва. Відбувається це внаслідок зростання цін і стримування на основі цього можливостей оплати покупцем товарів (робіт, послуг). Звісно, ці кошти повернуться до покупця (або з бюджету, або в той момент, коли він сам реалізує продукцію), але при умові, що ланцюг актів реалізації не перерветься або настане з певним кроком "запізнення", коли частково ці кошти будуть обезцінені інфляцією.

Крім цього, застосування ставок ПДВ на рівні 20 % стимулює як інфляційні процеси в цілому, так і негативно впливає на високотехнологічні і наукоємні виробництва. Тому, хоча й застосовувана ставка робить податок на додану вартість одним із головних джерел наповнення бюджету, але видимість його бездефіцитності дуже оманлива. Саме в зв'язку з цим оптимальну ставку ПДВ економісти частіше за все пов'язують з рівнем 15-18%.

Зайнявши домінуючі позиції в світовій податковій системі, ПДВ зберігає й деякі негативні риси, пов'язані з можливістю ухилення від його сплати. Тому в системі ПДВ виключне значення має досконалий і вичерпний бухгалтерський облік, реєстрація всіх операцій.

Світовий досвід також показує, що важливою проблемою введення податку на додану вартість є підготовка громадської думки, пояснювальна робота з платниками і професійна підготовка персоналу податкових органів.

ПДВ є масовим регресивним податком на товари і послуги широкого споживання. Справді, якби весь дохід, отриманий платником протягом життя, використовувався виключно на споживання, ПДВ можна було б вважати пропорційним податком, рівномірним у часі. Але ж більша частина доходів накопичується і капіталізується. Ця обставина не тільки доводить давню істину про надзвичайну тяжкість непрямих податків для бідних, так як саме вони являються чистими споживачами, але й робить ПДВ, що сплачується в молодості, більш регресивним, ніж в старості.

Отже, як видно, в ПДВ співіснують суперечливі риси, які гармонійно поєднуються в єдине ціле. Так, ПДВ, виконуючи чисто фіскальні функції, одночасно здійснює економічний вплив на важливі макроекономічні показники: виступає як дефлятор, скорочує обсяг споживання, потенційно створює можливість зниження рентабельності майбутніх інвестицій. Одночасно ріст податкових поступлень зменшує бюджетний дефіцит, скорочує потребу в державних позиках, сприяє зниженню рівня відсотку і тим самим стимулює інвестування.

Економічні якості ПДВ були належним чином оцінені діловим світом. Невипадково з'явились пропозиції про заміну податку на прибуток корпорацій податком на додану вартість. В порівнянні з податком на прибуток корпорацій ПДВ має ті фіскальні й етичні переваги, котрі роблять невигідними окремі внутріфірмові, так звані трансфертні ціни, він не реагує і на такі хитрощі бізнесу, як фіктивне списання майна, прискорена амортизація, практика підвищення затрат, маніпуляції з відсотками по боргу.

Завоювавши симпатії ділових кіл, ПДВ був зустрітий прохолодно і навіть вороже широкими соціальними верствами. Але вдалося знайти спосіб нейтралізації суспільного обурення, виключивши з сфери ПДВ найбільш соціально значимі цінності: землю, страхування, поштову службу, навчання і охорону здоров'я, не забувши навіть про ритуальні послуги. На вартість продуктів харчування, на послуги водопостачання і каналізації, на паливо і електроенергію, дитячий одяг і взуття, житлове будівництво і послуги транспорту запропоновані, за деяким виключенням, нульові ставки. Як форма універсального акцизу ПДВ наділений відчутними соціальними преференціями, розрахованими на заспокоєння масових емоцій, що, звісно, не заважає його суспільному іміджу.

Саме тому, податок на додану вартість завоював репутацію унікального фіскального інструмента оптимального розподілу ресурсів. Суспільно необхідні перерозподільчі мікро- і макроекономічні ефекти цього податку виявились найбільш суспільно прийнятними. Ось чому ПДВ привертає увагу країн, які намагаються підвищити темпи економічного росту.

Разом з тим не завжди сам по собі ПДВ здатний принести успіх. Через свою адміністративну важкість податок на додану вартість малоефективний в тих країнах, які ще не досягли рівня впорядкованої ринкової економіки, високої фіскальної дисципліни, цивілізованої громадської поведінки.

ВИСНОВКИ

Із виходом держави з економічної кризи податки, як ніколи, мають стимулювати вітчизняного виробника до збільшення потужностей із виробництва конкурентоспроможної продукції (послуг).

Проведені дослідження та аналіз функціонування ПДВ у країні, дозволяють зробити висновок, що важко не помітити тих дискусійних, проблемних моментів, що супроводжують його адміністрування.

Метою написання даної роботи стало вивчення та засвоєння специфіки організації технології облікового процесу розрахунків з бюджетом по ПДВ, методів, принципів організації операцій по оподаткуванню податком на додану вартість. Під час проведення дослідження обліку розрахунків по податку на додану вартість на діючому підприємстві були розширені і закріплені теоретичні знання, підготовлені рекомендації щодо вдосконалення організації обліку оподаткування.

Об’єктом дослідження було обрано Державне комунальне підприємство “Шляхрембуд”, яке є платником податку на додану вартість.

Для досягнення поставленої мети була дана загальна характеристика теоретичних основ обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість; проаналізовані законодавчі акти та вимоги до організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість та виявлені розбіжності в чинному законодавстві; дана оцінка стану організації бухгалтерського обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість на підприємстві – ДКП “Шляхрембуд”; наведені приклади синтетичного і аналітичного обліку, основні проводки, які його забезпечують; на основі аналізу нормативних документів висвітлені проблеми організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість, розроблені та запропоновані конкретні шляхи вдосконалення організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість.

Треба чітко розрізнити первинні документи, на основі яких розраховується база оподаткування і розмір податку, а також документи, де розраховується розмір податку на додану вартість до сплати і це є негативним. Потрібно уніфікувати первинні документи, тобто бажано в одному документі поєднати ці дві функції.

Доречно, на наш погляд, розробити таку форму первинного документу, який би поєднував і рахунок – фактуру і податкову накладну, що, в свою чергу, є як обліковим, так і звітним документом. Податкова накладна є підставою для заповнення Книги обліку придбання товарів підприємствами-платниками податку на додану вартість. Тобто вона є першою ланкою ланцюжка "податкова накладна - книга обліку продажу у продавця (книга обліку придбання у покупця) - податкова декларація з ПДВ" і від правильності її оформлення значною мірою залежить правильність заповнення декларації і точність розрахунків платника податку з бюджетом. Рахунок – фактура при цьому буде слугувати підставою для списання витрат (доходів) від реалізації.

ПДВ по обсягу – один з найбільших податків і, тому, недоліком, на наш погляд, аналітичного і синтетичного обліку податку на додану вартість є відсутність окремого рахунку.

Зауважимо, що для теперішнього періоду ставка ПДВ у розмірі 20 % завищена і не стимулює сукупного попиту. Уніфікована ставка податку на додану вартість (20%) не враховує відмінностей у можливостях сплачувати податок різними верствами населення, що призводить до відносного обмеження споживання верств із низьким рівнем життя та неповного використання можливостей оподаткування тих верств населення, які мають вищі доходи. Вважаємо, що введення диференційованих ставок ПДВ у частині споживчих товарів і послуг дасть змогу суттєво розширити базу оподаткування, підвищити гнучкість податкової системи, приведе структуру податків у відповідність із можливостями споживачів.

Відомо, що ціна продукції надто висока через високу ставку ПДВ, споживання її обмежується, надходження до бюджету за таких умов не збільшуються. І навпаки, за меншої ставки ПДВ відповідно збільшується споживання продукції, тому надходження до бюджету зростають. Тобто тут слід знайти "золоту середину". У більшості країн, які застосовують ПДВ, дотримуються диференціації ставок, тобто встановлюють мінімальні ставки, стандартні й максимальні. За стандартною ставкою ПДВ оподатковується основна маса товарів, за мінімальною — товари першої необхідності, як правило, продукти харчування, і за максимальною — предмети розкоші.

Потребує перегляду ситуація із справлянням ПДВ з імпортних товарів, базою оподаткування яких є митна вартість товарів з урахуванням сум мита, митних зборів, а з підакцизних товарів ще й акцизний збір. Це суперечить суті ПДВ, призводить до подвійного, навіть потрійного оподаткування, адже мито й акцизний збір не є доданою вартістю. За цієї ситуації держава переслідує суто фіскальні інтереси.

Реформування в економіці неминуче супроводжується зміною оподаткування як основи взаємовідносин підприємців і держави. Але дуже часті зміни в законодавстві (до Закону "Про податок на додану вартість" від 03.04.2007 року вже внесено близько 100 змін і доповнень) призводять до неефективної діяльності як платників, так і податкової служби.

Зважаючи на те, що майже вся товарна маса виробляється і реалізується в регіонах, а ПДВ повністю вилучається до державного бюджету, необхідно встановити нормативи відрахувань від ПДВ до місцевих бюджетів, що значно сприятиме зростанню виробництва продукції і відповідно збільшенню надходжень до державного бюджету. Адже місцеві органи влади будуть зацікавлені у якнайповнішому залученні громадян до сплати податку через мінімізацію тіньових розрахунків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про систему оподаткування» від 18.02.2007 року

2. Закону України «Про податок на додану вартість», затвердженого Верховною Радою 03.04.97 р за № 168/97-ВР.

3. Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" Відомості Верховної Ради (ВВР), 2009

4. Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2009, N 14, ст.99

5. Інструкції Міністерства фінансів України "Про бухгалтерський облік податку на додану вартість" від 01.07.2007 року

6. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (Відомості Верховної Ради (ВВР) 2005, N 4, ст. 28

7. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

8. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

9. Декрет Кабінету Міністрів України “Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів”

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 "Податок на прибуток" Затверджене наказом Мінфіну України від 28.12.2000 р. №353. Зареєстроване в Мін'юсті України 20.01.2007 р. за №47/5238 Чинне з 01.01.2007 р.

11. Положенням “Про форму та зміст розрахункових документів”, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.02.2000 за № 105/5296

12. Концепція реформування податкової системи України // Голос України. — 2000. — № 44

13. Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи - заради добробуту" // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 47.

14. Загуменов М.М. Обсяг реалізації як найбільш ґрунтовний об'єкт оподаткування в умовах виходу України з кризи // Проблеми фінансово-кредитного регулювання в перехідній економіці: Збірник наукових праць НАН України. Інститут економіки. - К. — 2006. — С. 50.

15. Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / Пер. з англ. - К.: Основи. - 2008. — С. 508.

16. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. — М. — 2003. — С. 290.

17. Конрад Ю. Лунина І. Податкова політика в Україні: підходи і перспективи // Економіка України. – 2006. - №11. – с.31].

18. Никитин С.М., Глазова Е.С. Налогообложение и экономическое развитие // Деньги и кредит. – 2006. - № 3. – с.56].

19. Соколовська А.М. Податкова система України в контексті світового досвіду // Фінанси України. – 2007. -№7. –с.81].

20. Василик О.М. і Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України // Фінанси України. - 2008. - № 2. - С. 88.

21. Золотько І.А., Податкова система України – К.: КНЕУ, 200. – 192с

22. Криницкий Н.Е., Кучерявенко Н.П.Налоговое право. — Харьков. - 2005. — С, 123.

23. Махмудов О. Мотиченко Ю, Найдьонов В., Сменковський А.. Голубовська В. // Економіка України: сучасний стан, динаміка, тенденції розвитку. Інформаційно-аналітичний огляд/ за ред. д.е.н., проф. В.С. Найдьонова. — Донецьк. — 2008. —С. 21.

24. Ткаченко Н.М.. Бухгалтерський облік на підприємствах України з різними формами власності.- Київ.: “АСК”, 2000

25. Фінанси підприємств за редакцією кандидата економічних наук, професора А.М.Поддєрьогіна.- Київ,2000

26. Черник Д.Т. Налоги в рьіночной зкономике. — М.: Финансы. — 2007. — С. 90.92.104.115,124.

27. Для відшкодування ПДВ // Урядовий кур'єр. — 2008. — № 11. — С. 4.