Курсовая работа: Виробництво зерна, його економічна ефективність

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….5

Розділ 1. Організація обліку виробничих витрат і виходу зерна………………8

1.1Організація облікової роботи в господарстві…………………………..8

1.2Первинний облік виробництва зерна…………………………………….13

1.3Аналітичний і синтетичний облік витрат виробництва і виходу зерна.18

1.4Калькуляція собівартості зерна………………………………………...27

1.5Комп’ютерні форми бухгалтерського обліку…………………………...34

Розділ 2. Стан і економічна ефективність виробництва зерна………………..37

2.1 Сутність і методика вивчення економічної ефективності виробництва зерна………………………………………………………………………………37

2.2 Виробничі ресурси сільськогосподарського підприємства і їх використання в СТОВ «Щербашенське»………………………………………44

2.3Динаміка розвитку виробництва зерна………………………………....52

2.4Економічна ефективність виробництва зерна…………………………..55

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна.65

3.1 Інтенсифікація виробництва…………………………………………….65

3.2 Впровадження прогресивних форм організації і оплати праці на виробництві зерна………………………………………………………………..68

3.3 Впровадження передового досвіду і досягнень науки при виробництві зерна………………………………………………………………………………71

Висновки і пропозиції…………………………………………………………...78

Список використаної літератури..........................................................................83

Вступ

У соціально-економічному розвитку країни сільське господарство посідає особливе місце. Воно забезпечує населення продуктами харчування, товарами першої необхідності і є першою умовою розвитку суспільства. Продукти сільського господарства і промислові товари із сільськогосподарської сировини становлять 75 % фонду народного споживання. Україна за виробничим потенціалом - аграрна країна, тому розв'язання аграрного питання - це шлях до відродження та розвитку економіки нашої країни.

Сільське господарство України останніми роками зазнало багато змін. Відбулося стрімке зменшення виробництва всіх видів продукції, галузь перебуває в кризовому стані. З цієї складної ситуації можна вийти при поєднанні зусиль держави, а також керівників, спеціалістів та працівників підприємств усіх форм власності і господарювання.

Наявна законодавча база створює реальні можливості для докорінних перетворень в системі АПК України, які вже розпочалися. Всі вони спрямовані на розвиток різних форм власності та господарювання та створення реального господаря на селі, підвищення зацікавленості працівників у високопродуктивній праці.

Виробництво зерна в Україні традиційно належить до стратегічних галузей розвитку не тільки сільського господарства, а й усього народногосподарського комплексу країни. Зернове господарство відноситься до основних пріоритетів розвитку продовольчого сектора економіки країни, є важливим джерелом прибутковості сільськогосподарських підприємницьких структур. Це зумовлюється наявністю сприятливих грунтово-кліматичних умов для вирощування зернових культур, споконвічною високою хліборобською майстерністю працьовитого українського селянства, вигідним економічним та геополітичним положенням України. Протягом тривалого історичного періоду зернові культури займають близько 50% посівних площ, а за обсягом валових зборів зерна і його виробництва на душу населення Україна завжди знаходилась в числі перших 6-7 країн світу. Впродовж кількох років внаслідок глибокої системної економічної кризи держава переживала значні складності у розвитку зернового господарства, що призвело до значного спаду виробництва зерна, проте це слід розглядати як тимчасове явище.

Для подолання цієї кризи проводиться багатогранна організаційно-економічна та техніко-технологічна робота як на макроекономічному рівні державними законодавчими і виконавчими владними структурами, так і на місцях трудовими колективами в організаційно-правових господарських формуваннях.

Завдання, що стоять перед сільським господарством для досягнення запланованого рівня валового збору зерна та розв'язання продовольчої проблеми, вимагають від спеціалістів економічного профілю глибоких знань і правильного застосування економічних законів, удосконалення планування й економічного стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, вміння виявляти резерви найбільш ефективного використання землі виробничих ресурсів, зниження собівартості, поліпшення якості продукції та підвищення рентабельності, зростання продуктивності праці з урахуванням регіональних умов сільськогосподарського виробництва.

Досліджувана тема роботи та вивчення її на рівні сільськогосподарського підприємства є надзвичайно актуальною, адже відродження зерновиробництва на загальнодержавному рівні залежить від його відродження на рівні первинної ланки економічної системи – підприємства. Лише забезпечивши високу економічну ефективність виробництва зерна в кожному сільськогосподарському підприємстві, можна розраховувати на потужне, високоефективне зернове господарство країни в цілому.

Завданням даної бакалаврської роботи є аналіз економічної ефективності виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське» Богуславського району Київської області та обґрунтування шляхів її підвищення. Водночас метою дослідження є вивчення стану та організації обліку виробничих витрат та виходу зерна в сільськогосподарському підприємстві.

Розділ 1. Організація обліку виробничих витрат і виходу зерна

1.1 Організація облікової роботи в господарстві

Бухгалтерський облік забезпечує отримання і опрацювання потрібної інформації на підставі безперервного документального відображення фактів господарської діяльності підприємства і є функцією управління.

Основними завданнями бухгалтерського обліку в сучасних умовах є:

- забезпечення контролю за виконанням зобов'язань, наявністю і рухом майна, використанням матеріальних і фінансових ресурсів відповідно до затверджених нормативів і кошторисів;

- своєчасне запобігання негативним явищем у фінансово-господарській діяльності, виявлення і мобілізація внутрішньогосподарських резервів;

- формування повної, достовірної інформації про господарські процеси і результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керівництва і управління, а також для використання інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, фінансовими, податковими, статистичними та банківськими установами.

Бухгалтерський облік зазначається як процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

16.07.1999 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні". Він надає підприємству право самостійно:

- визначати облікову політику підприємства;

- обирати форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

- розробляти систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначати права окремих працівників на підписання бухгалтерських документів;

- затверджувати правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку;

- виділяти на окремий баланс філії, представництва та інші підрозділи, які повинні вести бухгалтерський облік, з наступним включенням показників їх бухгалтерської звітності до фінансової звітності підприємства.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджується їхня наявність, стан і оцінка.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність, яку підписують керівник та головний бухгалтер підприємства. Фінансова звітність підприємства включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

При організації бухгалтерського обліку на підприємстві слід враховувати необхідність наявності раціональної чисельності облікових працівників, розподіл між ними службових обов'язків. Штатна чисельність працівників апарату управління повинна відповідати тенденціям удосконалення всієї системи управління підприємством, забезпечення створення раціональної структури і оптимального навантаження роботи на керівників і спеціалістів.

Штатний розпис СТОВ «Щербашенське» передбачає наявність на підприємстві обліково-фінансового відділу та його наступний склад: головний бухгалтер, заступник головного бухгалтера, бухгалтер з обліку виробництва (рослинництва), бухгалтер з обліку виробництва (тваринництва), бухгалтер з обліку праці та зарплати, бухгалтер по автопарку, касир-фінансист.

Головний бухгалтер забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь у оформленні матеріалів щодо нестачі та відшкодування втрат від нестач, крадіжки і псування активів підприємства. Він приймає звіти від рядових бухгалтерів, перевіряє правильність обліку всіх рахунків, веде облік по розрахунковому рахунку, складає баланс.

Заступник головного бухгалтера веде облік товарно-матеріальних цінностей по центральному складу, облік паливо-мастильних матеріалів, розрахунки з постачальниками, зведену відомість та журнал обліку по товарно-матеріальних цінностях господарства, облік основних засобів.

Бухгалтер з обліку виробництва (рослинництва) обробляє первинні документи, такі як Відомість руху зерна та іншої продукції, реєстри відправлення зерна та іншої продукції з поля, ТТН, Дорожні листи вантажних автомобілів, Реєстри приймання зерна вагарем, Талони, накладні внутрішньогосподарського призначення, акти на списання насіння та садивного матеріалу, акти на списання добрив, засобів захисту рослин, рахунки-фактури та ін. Він складає виробничі звіти, розрахунки обчислення собівартості продукції, Відомість доведення планової собівартості до рівня фактичної та ін.

Бухгалтер з обліку виробництва (тваринництва) обробляє такі перинні документи, як Відомості руху молока, Журнал надою молока, ТТН, Журнали обліку витрат кормів, Щоденник надходження сільськогосподарської продукції, Акти на оприбуткування приплоду тварин та ін. Він складає Виробничий звіт із тваринництва, Журнали-ордери 9,10 АПК, Звіт про рух худоби і птиці та ін.

Бухгалтер з обліку праці і зарплати обробляє Табелі обліку робочого часу, Розрахунки оплати праці працівникам тваринництва, облікові листи праці і виконаних робіт, Журнал обліку робіт і витрат. Він складає Розрахунок оплати праці за кінцеві результати за виробничими підрозділами, здійснює всі нарахування на зарплату та утримання з неї, Розрахунково-платіжну відомість, Зведену відомість нарахованої зарплати за її складом і категоріями працівників, проводить нарахування відпускних, а також по лікарняних листках.

Бухгалтер по автопарку веде облік робіт по автопарку (автотранспорту) і додатково облік по їдальні, дитячому садку, рахунках 91, 92.

Касир проводить касові операції, працює в програмі "Клїєнт-банк".

Згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство має право самостійно обирати форму бухгалтерського обліку. В СТОВ «Щербашенське» застосовують журнально-ордерну форму обліку. Основними реєстрами бухгалтерського обліку при такій формі є журнали-ордери. Вони нагадують собою накопичувальні відомості, в яких систематизація і групування документів ведеться в хронологічному порядку по кореспондуючих рахунках. Журнали-ордери, як правило призначені для синтетичного обліку операцій господарської діяльності підприємства.

Ведення записів у журналах-ордерах здійснюється у порядку однобічної реєстрації. Реєструються тільки кредитові обороти в кореспонденції з дебетовими, Журнали-ордери побудовані за кредитовою ознакою, тобто кредитові обороти по кожному балансовому рахунку збираються в одному журналі-ордері, а дебетові обороти по цьому рахунку знаходять відображення в різних журналах-ордерах.

Поєднання хронологічного запису ("журнали") із зазначенням, на які рахунки зараховують суму операцій ("ордер") послужило підставою для назви основних реєстрів журналами-ордерами.

Для забезпечення правильного групування даних первинних документів у журналах-ордерах передбачено типову кореспонденцію по кредиту рахунків бухгалтерського обліку.

Записи в облікових реєстрах проводять у міру надходження документів або підсумками за місяць, залежно від характеру і змісту операції. На документах, дані яких включені до журналів-ордерів, відомостей, реєстрів і аркушів-розшифрувань, вказують номери відповідних реєстрів і порядкові номери записів в них (номер рядка). По документах, які відображені в реєстрах загальним підсумком, номер реєстру і номер запису вказують на окремому аркуші, який прикріплюється до зброшурованих документів.

Для узагальнення даних журналів-ордерів , взаємної перевірки правильності проведених записів по окремих синтетичних рахунках і складання бухгалтерського балансу за місяць, квартал і рік використовують Головну книгу. У ній відображують залишки по рахунках, на яких вони були на початок місяця, поточні обороти і залишки на кінець місяця по відповідних синтетичних рахунках. Записи оборотів у Головну книгу є одночасно і реєстрацією облікових даних, що відображені в журналах-ордерах. В Головній книзі записи здійснюють по дебету рахунків у кореспонденції з кредитованими рахунками, в той час, як в журналах-ордерах записи роблять по кредиту в кореспонденції з рахунками, котрі дебетуються, що забезпечує взаємний контроль показників.

Головну книгу відкривають на рік, для чого на кожен синтетичний рахунок відводять окремий аркуш, а, за необхідності, по окремих рахунках-два аркуша.

Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку дозволяє в значній мірі полегшити працю облікових працівників, знизити її трудомісткість, збільшити ефективність і підвищити достовірність даних бухгалтерського обліку. Вона є найбільш прогресивною серед інших форм обліку, таких як меморіально-ордерна, Журнал-головна форма.

1.2 Первинний облік виробництва зерна

Первинний облік є основою всієї системи бухгалтерського обліку. В первинних документах здійснюються перші числові записи, що відображають зміни під впливом господарської діяльності. В подальшому ці зміни відображаються та групуються в зведених бухгалтерських документах та реєстрах і концентруються в бухгалтерському балансі, що відображує стан господарських засобів (активів) та їх джерел, а також наявність, розміщення, склад і призначення цих засобів і джерел. Первинний облік здійснюють безпосередньо на виробництві. Наприклад, первинний облік зерна – в рослинницьких бригадах.

Організацією первинного обліку у господарстві керує головний бухгалтер. Відповідальність за стан первинного обліку несуть керівники виробничих підрозділів.

Сільськогосподарські підприємства для збереження сільськогосподарської продукції і товарно-матеріальних цінностей повинні мати добре організоване складське господарство. І завідуючими складами, комірниками укладають договори про матеріальну відповідальність і про додержання ними діючого порядку приймання, зберігання та відпуску цінностей і порядку ведення їх обліку

На складах (у коморах) облік здійснюють матеріально-відповідальні особи у кількісному виразі у Книгах складського обліку або Картках складського обліку матеріалів. У Книзі на кожен вид (орт) матеріальних цінностей відводять певну кількість сторінок. Після кожної операції виводять залишок. Записи проводять тільки у кількісному виразі, але у заголовку сторінки вказують ціну певного виду матеріалу. Облік на складі можуть вести також і у Картках складського обліку, які відкривають окремо на кожну назву і сорт продукції та матеріалів, додержуючись встановленої класифікації цінностей.

Для відображення руху продукції і матеріалів завідуючі складами, комірники щомісяця складають Звіт про рух матеріальних цінностей (форма № 121) і разом з відповідними накладними передають до бухгалтерії. Надходження продукції на склад оформляється накладною. На їх відпуск складають лімітно-забірну картку в двох екземплярах: один видають особі, яка одержала цінності, а інший – комірнику.

Дуже важливим об'єктом первинного обліку є своєчасний і повний облік надходження врожаю зернових. Оприбуткування зерна при зборі врожаю проводиться в початковій бункерній масі. Після сортування і сушіння втрати його, що викликані доробкою (відходи, що не використовуються, втрати вологи та тому подібне) на підставі Актів на сортування і сушку продукції рослинництва списуються.

Рослинницька продукція надходить в господарство в надзвичайно короткі строки при різних погодних умовах. Тому важливим засобом зберігання врожаю є своєчасний і правильно організований її облік. На сільськогосподарських підприємствах ведеться облік вирощеного урожаю у процесі його руху від поля до комори та інших місць зберігання. До початку збирання урожаю слід перевірити якість підготовки місць прийому і зберігання продукції, стан вагового господарства, інструктаж завідувачів токів, комірників та інших матеріально відповідальних осіб.

Для обліку урожаю сільськогосподарських культур використовуються єдині форми первинних документів для всіх типів сільськогосподарських підприємств.

Урожай зернових культур збирають роздільним або прямим комбайнуванням. Первинний облік зернової продукції, одержаної від урожаю, може здійснюватися декількома варіантами. В кожному господарстві обирають один з них, який найбільше підходить до умов даного підприємства.

Перший варіант обліку одержаної зернової продукції передбачає використання путівок на вивезення продукції з поля (форма № 77а). До початку збирання бухгалтерія видає кожному комбайнеру потрібну кількість бланків путівок, на кожному з яких зазначено назву господарства. Комбайнер на кожне відправлення зерна від комбайна виписує путівку в трьох примірниках, де зазначає своє прізвище, ім'я та по батькові, номер відділу, куди відправлено зерно, назву продукції і сорт, номер поля і автомобіля, прізвище водія і бункерну масу зерна, затверджує все комбайнер підписом. Заповнену путівку комбайнер передає водієві, який розписується про одержання зерна в усіх трьох примірниках.

Вагар повинен зважити зерно, що надійшло на від комбайна на тік чи до комори господарства і передати другий і третій примірники путівки завідувачу току (комірникові), який залишає у себе для звіту третій примірник, а другий повертає водієві.

Якщо на підприємстві прийнято другий варіант первинного обліку зерна, то за ним використовують Реєстри відправлення зерна та іншої продукції з поля (форма №77). При цьому комбайнер на кожний автомобіль один раз на день (під час першого завантаження машини) виписує реєстр у трьох примірниках. Перший примірник реєстру залишається у комбайнера, другий і третій примірники він передає водієві автомобіля або іншого транспортного засобу. Водій, в свою чергу, другий примірник реєстру залишає у себе, а третій передає завідувачу току або комірнику. За зміну у нього може накопичитися кілька других примірників реєстрів залежно від кількості комбайнів, від яких він відвозив зерно. У осіб, які приймають зерно від водіїв (трактористів)- також за зміну може зібратися декілька третіх примірників реєстру залежно від кількості комбайнерів, зайнятих на збиранні урожаю, і кількості водіїв, які доставляють зерно від комбайнів.

На підстав третіх примірників путівок або реєстрів завідувач току або комірник щодня наприкінці дня складає Відомість руху зерна та іншої продукції (форма №80). Ця відомість має дві частини. У першій записують залишок зерна на початок дня, загальну кількість зерна, що надійшло і вибуло за день і залишок зерна на кінець дня. Дані про кількість зерна, що надійшло за день, визначають путівками або реєстрами, а про витрати зерна -товарно-транспортними накладними, актами на переробку, сортування і сушіння продукції рослинництва.

Друга частина відомості має підзаголовок "Реєстраційний листок на продукцію, що надійшла і вибула". В ній завідувач току записує кожне зважування, зазначене в реєстрах вивезення зерна з поля.

Наприкінці дня Відомість руху зерна та іншої продукції разом з первинними документами про його надходження і відправлення передають до бухгалтерії господарства.

Зерно, прийняте від комбайнів на тік чи зерносховище, обліковує завідувач току або комірник у книзі чи картці складського обліку. У книзі для кожної культури і сорту відводять потрібну кількість сторінок. Якщо облік ведеться у картках складського обліку, то для кожної культури і сорту заводять окрему картку. Підставою для записів у Книгу складського обліку чи у картки є відомість руху зерна та іншої продукції.

Якщо ж підприємство обирає третій варіант обліку одержаної зернової продукції, то застосовуються талони і спеціальні реєстри. Для оформлення відправлення зерна від комбайна на тік або інші місця збереження застосовують талон шофера і талон комбайнера (відповідно форми №776 та 77в). Ці талони мають бути різні за кольором, що полегшує подальшу облікову роботу з ними. Кожний талон призначений для обліку одного бункера зерна, відправленого від комбайна.

Відповідні талони із зазначеними реквізитами і підписами головного бухгалтера реєструють за їх видами в Журналі обліку виданих талонів. Після цього їх вручають комбайнерам і водіям транспортних засобів, які будуть зайняті на збиранні урожаю.

При кожній відправці від комбайна одного бункера зерна комбайнер передає водієві один талон комбайнера. Водночас водій передає комбайнеру один талон водія. В місцях тимчасового або постійного зберігання зерна його зважують, після чого водій передає завідувачу току або комірнику талони, отримані від комбайнера і Реєстр приймання зерна від шофера (форма №78), який ведеться в одному примірнику і постійно знаходиться у водія.

Після зважування транспортного засобу із зерном, завідувач току записує номери талонів комбайнерів, прийнятих від водія, прізвище водія, що доставив зерно, номер транспортного засобу та інші дані в Реєстр приймання зерна вагарем (форма №78а), який також ведеться в одному примірнику. Після розвантаження зерна водій повертається і завідувач току (вагар) зважує транспортний засіб і записує в своєму реєстрі масу тари, визначає масу зерна і одночасно вказує, від якого комбайну прийнято зерно. Кількість зданого зерна підтверджується підписом водія.

Одночасно завідувач току (вагар) фактичну масу прийнятого зерна записує в реєстрі приймання зерна від водія, підтверджує своїм підписом і передає його шоферу.

Водій на підставі свого Реєстру приймання зерна записує щоденно кількість перевезеного зерна в дорожній лист вантажного автомобіля і здає в кінці звітного або на початку наступного дня ці документи диспетчеру або в бухгалтерію підприємства.

Комбайнер після закінчення зміни передає завідувачу током (вагарю) всі талони, отримані від водіїв, а від нього в обмін отримує виписку з реєстру про намолот зерна зібраного на скошеній площі. На підставі цих даних комбайнер заповнює Обліковий лист тракториста-машиніста і здає його бригадиру або в бухгалтерію.

Талон комбайнера і талон водія, здані в кінці робочого дня завідувач току (вагар) разом з Відомістю руху зерна та іншої продукції і прикладеними до неї Реєстрами приймання зерна вагарем щоденно передають у бухгалтерію господарства. На підставі цих документів проводять відповідні записи в бухгалтерських реєстрах. Після цього талони можуть бути видані під звіт водіям і комбайнерам для повторного використання.

Зерно, що надійшло від комбайнів на тік, в більшості випадків вимагає додаткового сортування і сушіння. Роботи, пов'язані з цим, оформляють Актом на сортування і сушіння продукції рослинництва, який складають в одному примірнику на кожну партію продукції в присутності агронома. Цей Акт підписує завідувач току, бригадир, вагар, агроном. Він є підставою для оприбуткування очищеного зерна і відходів, придатних для використання, списання відходів, які не можна використати.

Очищене зерно відправляється з току на хлібоприймальні пункти або до зерносховища. Воно оформляється товарно-транспортною накладною, складеною в трьох примірниках. Перший і другий видають водієві, а третій залишається на місці відправлення. Після прийняття зерна на заготівельному пункті перший примірник накладної залишається у приймальника як підстава для оприбуткування зерна, а другий - з розпискою приймальника повертається водієві, який передає його разом з Дорожнім листом вантажного автомобіля в бухгалтерію господарства.

Первинний облік сортового зерна має свої особливості. Сортове зерно, зібране із сортових ділянок, оформляється вищезазначеними первинними документами з використанням однієї із трьох методик обліку зерна. Але на всіх первинних документах треба робити помітки про те, що зерно дійсно є сортовим. Перед засипанням до комори його очищають і зважують і записують у Шнурову книгу обліку насіння.

При відправці такого зерна на хлібоприймальний пункт крім ТТН агроном обов'язково виписує Сортове свідоцтво, яке крім нього підписує керівник підприємства та комірник.

1.3 Аналітичний і синтетичний облік витрат і виходу продукції зернових культур

Організація аналітичного і синтетичного обліку виробництва зерна передбачає відображення витрат в бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно із визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витратами не визнаються платежі за договорами комісії, попередня (авансова) оплата, погашення одержаних позик та ін.

Об'єктами обліку витрат у рослинництві є окремі сільськогосподарські культури або їх групи, а також виконані роботи в незавершеному виробництві (витрати під урожай наступного року: оранка на зяб, лущення, внесення добрив, снігозатримання, чорні пари тощо).

Облік витрат і виходу продукції рослинництва ведуть на рахунку 23 "Виробництво", субрахунку 231 "Рослинництво". Цей рахунок балансовий, активний, операційний, калькуляційний. За дебетом обліковують збирання витрат, а за кредитом - вироблену продукцію, тобто, суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26,27), виконаних робіт та послуг ( в дебет рахунку 90).

Аналітичний облік за рахунком 23 "Виробництво" ведеться за видами виробництв і видами або групами продукції, що виробляється.

Аналітичний облік витрат і виходу продукції рослинництва ведуть за встановленою номенклатурою об'єктів. За дебетом кожного аналітичного рахунку відображають витрати на виробництво, а за кредитом - вихід продукції.

Облік витрат в рослинництві здійснюють за встановленою номенклатурою статей. Згідно з положеннями Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств сюди відносять такі статті:

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- насіння та посадковий матеріал;

- паливо та мастильні матеріали;

- добрива;

- засоби захисту рослин;

- роботи та послуги;

- витрати на ремонт необоротних активів;

- інші витрати на утримання основних засобів;

- інші витрати;

- непродуктивні витрати (в обліку);

- загальновиробничі витрати.

До статті "Витрати на оплату праці" відносять основну та додаткову оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі виробництва. На цю ж статтю відносять витрати на заохочення за якість виконаних робіт, своєчасне і якісне збирання врожаю, надбавки трактористам за класність та інші доплати, які включають до заробітної плати працівників рослинництва. За цією статтею враховують також натуральну оплату працівникам рослинництва. Дебетують субрахунок 231, кредитують рахунок 66(81).

На статті "Відрахування на соціальні заходи" відображають внески в установленому розмірі органам соціального страхування і до Пенсійного фонду від оплати працівників, зайнятих на вирощуванні сільськогосподарських культур. Дебетують субрахунок 231, а кредитують рахунок 65 (82).

До статті "Насіння та посадковий матеріал" включають вартість насіння та посадкового матеріалу власного виробництва та придбаного, що використані для посіву (посадки) відповідних сільськогосподарських культур, крім молодих багаторічних насаджень. Дебетують субрахунок 231, кредитують рахунок 20 (80). Витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сортування та ін.), навантаження та транспортування його до місця посіву не включаються у вартість насіння, а відносяться на виробництво певної сільськогосподарської культури за відповідними статтями.

За статтею "Паливо і мастильні матеріали" відображають комплексну ціну палива, в яку входять його вартість і вартість мастил.

До статті "Добрива" включаються витрати на внесені в грунт під сільськогосподарські культури органічні (гній, торф тощо), мінеральні, бактеріальні, інші добрива та мікродобрива. Дебетують субрахунок 231 і кредитують рахунок 20 (80).

Витрати на підготовку добрив, навантаження їх в транспортні засоби, вивезення на поле і внесення в ґрунт списують на конкретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відповідними статтями витрат і в дану статтю не включаються.

До статті "Засоби захисту рослин" включаються вартість пестицидів, засобів протруювання, гербіцидів та інших хімічних і біологічних засобів, що використані для боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин. На їх вартість дебетують субрахунок 231, а кредитують рахунок 20 (80).

У статті "Роботи та послуги" відображаються витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби, та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами. Сюди включають вартість послуг транспорту. Дебетують субрахунок 231, кредитують рахунки 23, 63, 68 (84). На цю ж статтю відносять вартість електро- та тепло-енергії, використаної на виробничі потреби при вирощуванні сільськогосподарських культур та їх груп, при цьому кредитують рахунок 23. Витрати відносять на окремі об'єкти планування та обліку виходячи з обсягів робіт, пов'язаних з перевезенням вантажів (в тонно-кілометрах, умовних еталонних гектарах тощо).

До складу статті "Витрати на ремонт необоротних активів" включають суми на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних операціях, вартість запасних частин, ремонтно-будівельних та інших матеріалів, витрачених на поточний ремонт основних засобів; вартість послуг сторонніх організацій та власних майстерень з технічного обслуговування і поточного ремонту сільськогосподарських машин та обладнання.

До статті "Інші витрати на утримання необоротних активів" відносять витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує необоротні активи; вартість палива та мастил на переїзд машин з однієї ділянки на іншу; амортизаційні відрахування, що прямо не відносяться на певні об'єкти витрат.

Витрати на утримання основних засобів, включаючи орендну плату, обліковуються на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" і відносяться на собівартість продукції окремих культур таким чином тракторів - пропорційно обсягу виконаних ними механізованих тракторних та будівельних робіт (в умовних еталонних гектарах); ґрунтообробних машин - пропорційно обробленим площам, зайнятим певними культурами; сівалок - пропорційно площі посіву культур; технічних засобів для збирання врожаю - прямо або пропорційно зібраній площі певних культур; машин для внесення в грунт добрив - пропорційно фізичній масі внесених добрив.

У статті "Інші витрати" відображають витрати, що безпосередньо пов'язані з виробництвом певної продукції і не включені ні до однієї з вищенаведених статей, а саме вартість спецодягу і спецвзуття, що видають працівникам; платежі за страхування майна, урожаю сільськогосподарських культур; інші витрати, що включаються у собівартість продукції і не віднесені до вищеназваних статей витрат.

До статті "Непродуктивні витрати" (в обліку) відносять брак у виробництві. Вартість цього браку відносять на собівартість тієї культури, при виробництві якої він був допущений.

У статті "Загальновиробничі витрати" відображають бригадні та загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на оплату праці працівників апарату управління; орендна плата; амортизаційні відрахування і витрати на утримання та поточний ремонт необоротних активів загального призначення; витрати на заходи з охорони праці та техніки безпеки; витрати на перевезення працівників до місця безпосередньої роботи та ін. Ці витрати розподіляються між об'єктами планування і обліку пропорційно загальній сумі витрат, за винятком вартості насіння відносяться на собівартість тільки тієї продукції, яка виробляється тільки в даній бригаді чи цеху. Розподіляються ці витрати в кінці року і списуються з кредиту рахунка 91 у дебет субрахунка 231.

Записи про витрати та вихід продукції зернових здійснюють на підставі бухгалтерських документів. їх можна поділити на п'ять груп: 1) по обліку витрат праці; 2) по обліку предметів праці (витрати матеріальних цінностей); 3) по обліку засобів праці (амортизація основних засобів); 4) по обліку вартості робіт і послуг, виконаних сторонніми підприємствами та організаціями; 5) по обліку виходу продукції.

Документи по обліку витрат праці відображають проведені трудові витрати на виконання конкретних робіт по вирощуванню сільськогосподарських культур і нараховану за це оплату. Такими документами в рослинництві є: табель обліку робочого часу (форма № 64), книжка бригадира по обліку праці і виконаних робіт (форма № 65), обліковий листок тракториста-машиніста (форма № 65а і № 676), обліковий листок праці і виконаних робіт (форма № 66 і № 66а).

Дані документів по обліку витрат праці групують по кожному працівнику для нарахування і виплати заробітної плати. Одночасно їх систематизують по об'єктах обліку витрат - видах робіт і культурах. Для цього складають нагромаджувальні документи: журнал обліку робіт і затрат (форма № 37), накопичувальну відомість обліку використання машинно-тракторного парку (форма № 37а). Підсумки з них в кінці місяця використовують для заповнення виробничих звітів або книги обліку виробництва.

Документи по обліку предметів праці підтверджують витрачання в рослинництві різних матеріальних цінностей: насіння, добрив, малоцінних предметів тощо. Для цього складають такі документи: акт на витрату насіння і садивного матеріалу(форма № 119)- списання на посів насіння і садивного матеріалу; акт про використання мінеральних, органічних і бактеріологічних добрив, отрутохімікатів і гербіцидів (форма № 118)- списання їх внесення, акт на списання виробничого та господарського інвентарю, малоцінних та швидкозношуваних предметів (форма № 126)- списання дрібного інвентарю та МТЇТП. Дані цих документів систематизують у звіті про рух матеріальних цінностей (форма № 121), з якого проводять записи у виробничі звіти або книгу обліку виробництва.

В документах по обліку засобів праці фіксують витрати по використанню основних засобів в рослинництві шляхом нарахування амортизації. Для цього передбачено такі документи: розрахунок нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів за прямолінійним методом на початок року (форма № 10.2.5 с.-г.), відомість нарахування амортизації та інших необоротних активів, які надійшли або вибули (форма № 10.2.6 с.-г.), відомість нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів за місяць (форма № 10.2.7 с.-г.), відомість розподілу амортизації по основних засобах галузі рослинництва (форма № 63).

Документи по обліку вартості робіт і послуг, виконаних сторонніми організаціями, фіксують вартість таких робіт і послуг. Це рахунки на оплату, акти приймання виконаних робіт. На підставі цих документів відображають витрати по конкретних об'єктах обліку рослинництва.

Документи по обліку виходу продукції призначені для оприбуткування ві урожаю зерна. Такими документами є: реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля (форма № 77), путівка на вивезення продукції з поля (форма № 77а), талони (форми № 776, № 77в, № 77г), реєстр приймання зерна та іншої продукції (форма № 78), реєстр приймання зерна вагарем (форма № 78а), реєстр документів на вибуття продукції (форма № 79), відомість руху зерна та іншої продукції (форма № 80)- по обліку зерна та зернової продукції.

Інформацію з документів по виходу продукції включають у звіт про рух матеріальних цінностей (форма №121) і записують у виробничі звіти або книгу обліку виробництва.

Аналітичний облік в рослинництві ведуть по об'єктах, якими є сільськогосподарські культури чи їх групи, роботи, внутрішньогосподарські підрозділи тощо. Об'єкти обліку рослинництва визначають у кожному господарстві, виходячи з конкретних умов господарювання.

Аналітичні рахунки відкривають у виробничому звіті або книзі обліку виробництва. Витрати обліковують за місяць та наростаючим підсумком з початку року.

У виробничому звіті передбачено витрати показувати за елементами з кредиту кореспондуючих рахунків. В принципі, підрахунок витрат за кореспондуючими рахунками, а Не групування їх за статтями, є логічним. Таким чином спрощується процес перевірки правильності проведених записів, а підрахунок витрат прямо поєднується з системою бухгалтерського обліку.

Облік виробництва продукції рослинництва ведуть на рахунку 23 "виробництво", субрахунок 231 "Рослинництво". При здійсненні витрат дебетують рахунок 23, а кредитують різні рахунки, залежно від витрат (матеріальні, розрахункові та інші рахунки). Готову продукцію оприбутковують з кредиту рахунку 23 в дебет рахунку27 "Продукція сільськогосподарського виробництва". Продукцію оприбутковують протягом року за плановою собівартістю, яка коригується в кінці року до фактичної. Якщо фактична собівартість була менша за планову, то сторнується дебет 27 і кредит 23 рахунку на суму перевищення. А коли фактична собівартість була більшою за планову, то робиться запис за дебетом 27 і кредитом 23 рахунків на суму, яка зрівняє планову собівартість з фактичною.

Кореспонденція рахунків по обліку виробництва зерна

1.4 Калькуляція собівартості зерна

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг Собівартість продукції, як економічна категорія, є частиною вартості товару.

Метою обліку витрат та визначення собівартості продукції (робіт, послуг) є документоване, своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на виробництво продукції на забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Калькулювання собівартості одиниці продукції здійснюється для визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва та для обґрунтування цінової політики підприємства.

В плануванні та обліку визначають собівартість реалізованої продукції та виробничу собівартість. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

Прямими вважаються витрати, які можна безпосередньо віднести на відповідний об'єкт витрат, або які розподіляються між об'єктами витрат пропорційно до бази, з якою ці витрати знаходяться в близькій залежності, зокрема витрати мастильних матеріалів розподіляються пропорційно вартості основного пального; амортизація і витрати на поточний ремонт приміщення - пропорційно площі, що використовується при виробництві окремих продуктів тощо. Прямі матеріальні витрати - це витрати цінностей (матеріалів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, включаючи ті, що пов'язані з виконанням технологічного процесу з виробництва продукції (насіння, паливо, добрива, засоби захисту рослин та ін.); проведення поточного ремонту, технічного огляду та обслуговування; забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, якщо ці суми можна віднести на дану культуру.

Матеріальні ресурси і послуги, що входять до "Матеріальних витрат", оцінюються за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів (наприклад, насіння), що виготовляються власними силами підприємства, визнається протягом року їх планова собівартість, яка в кінці року доводиться до фактичної, а тих, які отримані від постачальників - їх справедлива вартість.

Прямі витрати на оплату праці включають суми основної і додаткової оплати, які нараховані згідно із прийнятою підприємством системою оплати праці і які відносяться на конкретний об'єкт обліку витрат. При нарахуванні оплати праці натурою продукція оцінюється в порядку, передбаченому податковим законодавством.

До інших прямих витрат відносяться: платежі зі страхування майна підприємства; плата за оренду основних засобів, що може бути віднесена на конкретний об'єкт; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт необоротних активів, що використовуються в конкретному виробничому процесі, зокрема, їх амортизацію, витрати на освітлення, опалення тощо а також інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу загальновиробничих витрат, які в сільськогосподарських витрати на підприємствах не діляться на постійні і змінні, включаються:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці, відрахування на соціальні заходи та медичне страхування і витрати на оплату службових відряджень апарату управління та спеціалістів;

- амортизація необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування і операційну оренду основних засобів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання загальних приміщень виробничого призначення;

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

До складу загальновиробничих витрат також входять окремі види витрат, що стосуються всіх напрямків діяльності господарства, зокрема витрати на утримання складів для зберігання виробничих запасів (крім складів для зберігання продукції та витрат на реалізацію) ; витрати на пожежну охорону; поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією засобів природоохоронного призначення та інші витрати.

Ці витрати обліковуються на окремому субрахунку рахунку 91 і розподіляються між окремими основними галузями та об'єктами витрат пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів, таких як насіння.

Не відносяться на собівартість виробленої і реалізованої продукції і покриваються за рахунок інших джерел:

- адміністративні витрати;

- витрати на збут;

- інші витрати операційної діяльності;

- фінансові витрати;

- витрати від участі в капіталі;

- витрати від надзвичайних подій;

- витрати внаслідок вилучення капіталу власниками.

До адміністративних витрат відносять витрати на управління підприємством:

- загальні корпоративні витрати (організаційні, представницькі та інші витрати);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого адміністративного персоналу;

- витрати на утримання основних засобів адміністративного призначення;

- витрати на зв'язок;

- витрати на вирішення судових справ та деякі інші витрати.

Витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції:

- витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах;

- оплата праці працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

- витрати на дослідження ринку;

- витрати на передпродажну підготовку товару та деякі інші витрати.

Адміністративні витрати та витрати на збут в кінці року списують на результати діяльності підприємства.

До інших витрат операційної діяльності включаються:

- витрати на дослідження та розробки;

- втрати від знецінення запасів нестач та втрати від псування цінностей;

- визнані штрафи, пені та неустойки тощо.

До фінансових витрат відносяться витрати на відсотки (за користування отриманими кредитами, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

Витрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.

В сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

1. матеріальні затрати;

2. витрати на оплату праці;

3. відрахування на соціальні заходи;

4. амортизація;

5. інші операційні витрати.

До матеріальних витрат відносять вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): насіння; паливо і мастильні матеріали; запасні частини; тарні матеріали.

До витрат на оплату праці включають заробітну плату за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні витрати, оплата відпусток, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включають: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включають витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу вищенаведених елементів.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяються на основні і накладні. Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій по виробництву продукції, а накладні - з управлінням та обслуговуванням діяльності певного підрозділу, галузі чи господарства в цілому.

Витрати на заходи з підвищення родючості земель плануються та обліковуються як витрати майбутніх періодів і відносяться на собівартість сільськогосподарської продукції рівними частинами протягом сівозміни.

Витрати на виробництво продукції в плануванні та обліку групуються за статтями, які господарство визначає самостійно. Примітний перелік статей витрат був наведений нами в пункті 1.3.

Собівартість одиниці продукції визначається в цілому та в розрізі окремих статей витрат, тобто проводиться калькуляція собівартості. Вона представляє собою розрахунок у грошовому вимірнику результату будь-якого господарського процесу. Під калькулюванням розуміють систему економічних розрахунків собівартості одиниць окремих видів продукції. В процесі калькулювання вимірюються витрати на виробництво та кількість випущеної продукції і собівартість одиниці виробу.

Собівартість продукції рослинництва визначають один раз в кінці року. Обчислення собівартості - важливий і відповідальний етап у бухгалтерській діяльності. їй передує підготовча робота, яка пов'язана з уточненням суми витрат та обсягу одержаної продукції. До початку здійснення розрахунків по собівартості продукції потрібно провести такі роботи: розподілити між окремими об'єктами витрати з утримання основних засобів; списати вартість послуг допоміжних та обслуговуючих виробництв; розподілити витрати на зрошення чи осушення лісосмуг, їх вапнування і гіпсування, якщо ці заходи проводяться, а також утримання лісосмуг; розподілити загальновиробничі витрати. Слід ретельно перевірити розмежування витрат, що відносяться на продукцію поточного року і залишаються під урожай наступних років як незавершене виробництво.

В рослинництві можна виділити три групи аналітичних рахунків:

1) рахунки по обліку витрат, які підлягають розподілу в кінці року;

2) рахунки по обліку витрат на культури урожаю поточного року;

3) рахунки по обліку витрат під урожай майбутніх років.

Аналітичні рахунки третьої групи відображають витрати під урожай майбутніх років, тому їх в кінці року не закривають, а суми витрат показують як незавершене виробництво, що залишається за дебетом рахунку 23 "Виробництво". Отже, в рослинництві закривають рахунки першої і другої груп.

Витрати на обробіток площ, на яких загинув урожай внаслідок стихійного лиха, списують як надзвичайні витрати. Якщо площа повністю загиблих посівів була пересіяна, на надзвичайні витрати відносять лише вартість насіння, витрати на передпосівний обробіток ґрунту, посів та інші роботи, які виконуються знову при пересіві новою культурою (повторювані витрати). Витрати на лущення стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив та витрачені на їх внесення суми тощо (неповторювані витрати) списуються в розрізі статей на пересіяну культуру.

Після закриття рахунків першої групи та уточнення суми витрат беруться до закриття рахунки другої групи. Цей процес відбувається шляхом калькуляції собівартості продукції та списання калькуляційних різниць.

Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначається виходячи з витрат, віднесених на відповідну культуру.

Згідно з методичними рекомендаціями виробнича собівартість продукції визначається: зерна - франко-тік (франко-місцезберігання), включаючи витрати на доочищення і сушіння; соломи - франко-місцезберігання (наприклад, франко-скирта). Всі послідуючі витрати на виконання операцій по підготовці продукції до реалізації та її проведення відносяться на витрати зі збуту.

Собівартість соломи визначається виходячи із розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пересування, скиртування та інші роботи, пов'язані із заготівлею побічної чи основної продукції. При складанні звітної калькуляції із загальної суми витрат на вирощування певної культури виключається вартість побічної продукції.

Втрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи вартість доробки зерна на току, що проводиться в межах календарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів та соломи.

Загальна сума витрат (без вартості соломи) розподіляється між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховується за вмістом в них повноцінного зерна.

У разі вирощування насіння зернових культур загальна сума витрат, включаючи додаткові витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляється між цими класами насіння (супер еліта, еліта, 1 ї репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами. Собівартість центнера насіння визначається діленням суми витрат, віднесених на насіння відповідного класу, на його масу після доробки. Калькуляційною одиницею обчислення собівартості як основної так і побічної продукції зернових є 1 центнер.

1.5 Комп'ютерні форми бухгалтерського обліку

Швидкий розвиток комп'ютерної техніки створив умови для широкого її використання в бухгалтерському обліку, що забезпечує автоматизований процес збирання, реєстрації та опрацювання облікової інформації. Якісно змінився характер роботи облікових працівників, розширилися можливості інформаційного забезпечення підприємств.

Використання комп'ютерів змінило технологію обліку і побудову облікових регістрів. Оператор працює на комп'ютері як у регламентному, так і в діалоговому режимах, що дає змогу отримувати необхідну інформацію щодо запиту в процесі її обробки, а не тільки наприкінці звітного періоду. Оператор веде діалог з комп'ютером, тому комп'ютерну форму обліку ще називають діалогово-автоматизованою.

Основою комп'ютерної форми обліку є також бухгалтерські документи. Але в комп'ютері зберігається великий обсяг довідкової, постійної та змінної інформації, що змінює технологічний процес обліку, дає можливість скорочувати кількість показників у документах.

Етапи облікового процесу комп'ютерної і безмашинних форм обліку в загальних рисах збігаються, але технології обробки інформації зовсім різні. При використанні паперових форм обліку облікова інформація формується шляхом запису та узагальнення даних за рахунками. За комп'ютерних форм обліку здійснюються кодування інформації в документах і занесення її в комп'ютер. Всі наступні операції виконує комп'ютер в автоматичному режимі. Оператор лише керує його роботою.

При паперовій технології ведення бухгалтерського обліку велика кількість помилок виникає на етапі перенесення даних із одного регістру в інший, а також при виконанні арифметичних дій для узагальнення інформації та перенесення її у форми звітності. Використання комп'ютерів повністю ліквідує подібні помилки, бо інформація заноситься в комп'ютер, а потім уже автоматично обробляється і накопичується за заданою програмою.

Ефективність використання комп'ютерної техніки в бухгалтерському обліку залежить від дотримання таких принципів:

1. мінімум вхідних даних і максимум вихідної інформації;

2. орієнтування на розв'язання нових задач і тих, які вирішуються незадовільно без комп'ютерів;

3. створення інтегрованої системи обробки даних.

При використанні комп'ютерів не виникає проблеми деталізації аналітичного обліку, інформація надходить оперативно, значно підвищується продуктивність праці облікових працівників, поліпшуються не тільки точність та аналітичність інформації, а і її якість — оформлення у вигляді чітко надрукованих показників.

Економічна інформація на комп'ютерах обробляється відповідно до розроблених програм. їх нині достатньо, і кількість постійно збільшується. Комп'ютерні програми адаптуються до вимог ринкової економіки.

При використання комп'ютерів поняття форми бухгалтерського обліку переходить у поняття комп'ютерної системи бухгалтерського обліку, яка забезпечує автоматизацію обробки і систематизацію інформації для потреб управління, охоплює всю процедуру бухгалтерського обліку:

Факт — Документ — Облік — Звітність — Закриття облікового періоду.

Ринок бухгалтерських програм дає можливість суб'єктам вибирати один з двох шляхів автоматизації обліку:

1. розробка програм власного забезпечення;

2. придбання універсальної бухгалтерської програми.

У першому випадку є такі переваги — повна адекватність створеного бухгалтерського продукту особливостям діяльності підприємства; недоліки — недостатня універсальність програмної розробки, порівняно висока ціна.

У другому випадку є такі переваги — можливості розширення зон використання комп'ютерів, відносно менша ціна; недоліки — складність адаптування до конкретних потреб підприємства.

Програмні продукти вирішують комплекс завдань: а) ведення фінансового обліку і складання фінансової звітності; б) ведення фінансового та управлінського обліку для суб'єктів малого підприємництва; в) ведення окремих розділів обліку — основних засобів, запасів, заробітної плати тощо; г) створення інтегрованої системи обробки даних, включаючи ведення бухгалтерського обліку, контролю і економічного аналізу.

Наприклад, комплексна система автоматизації "Парус: підприємство" складається із декількох модулів: "Адміністратор", "Бухгалтерія", "Реалізація і склад" та ін. Вона забезпечує автоматизацію збирання й обробки бухгалтерської та іншої інформації підприємства.

На практиці найбільш поширені такі прикладні програми з ведення бухгалтерського обліку: "1 С: Бухгалтерія", "Парус", "Фінанси без проблем", "Фінанси-2", "Турбо-бухгалтер", "Інфо-бухгалтер", "Бухгалтерія малого підприємства" та ін.

Комп'ютерна обробка інформації в бухгалтерії підприємства здійснюється двома способами:

1. створення локальної обчислювальної системи тільки для вирішення облікових завдань;

2. використання єдиної обчислювальної мережі підприємства, яка охоплює всі рівні управління виробництвом.

У недалекій перспективі комп'ютерні системи замінять ручні форми бухгалтерського обліку.

Розділ 2. Стан і економічна ефективність виробництва зерна

2.1 Сутність і методика вивчення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва – це визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства. Особливої актуальності підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва набуває в умовах формування ринкових відносин. Це вимагає від виробничих структур АПК пошуків шляхів зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств, що забезпечать високі темпи розширеного відтворення виробництва і поліпшення соціального розвитку села.

На сучасному етапі розвитку економіки темпи росту виробництва продукції в сільському господарстві є нижчими ніж в інших галузях народного господарства. Сільськогосподарські товаровиробники потерпають від нестачі коштів, ще не створений надійний економічний механізм управління розвитком сільського господарства в країні, який би забезпечив ефективне його функціонування.

Ці та інші фактори зумовлюють необхідність досягнення корінного зростання економічної ефективності виробництва шляхом підвищення родючості землі та більш ефективного використання виробничих фондів, трудових, матеріальних та фінансових ресурсів.

Економічна ефективність виробництва визначається співвідношенням між результатами господарської діяльності підприємств і використаними для одержання цих результатів виробничими ресурсами (матеріальними, трудовими, фінансовими). Ефективність виробництва - складна економічна категорія, в якій відбивається дія об'єктивних законів.

У кінцевому підсумку, ця дія виявляється в результативність виробництва. Разом з тим ефективність є формою відображення мети виробництва. Вона вказує на кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, віддачу сукупних витрат.

При цьому необхідно розрізняти такі поняття як "ефект" і "ефективність". Ефект - це результат діяльності підприємства або певного виробництва, що виражається обсягом валової продукції, валового доходу і чистого доходу та прибутку. В сільському господарстві ефект також характеризується зростанням урожайності сільськогосподарських культур, підвищенням продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність - це виробництво певного обсягу продукції з мінімальними витратами виробничих ресурсів. Курс на підвищення ефективності економіки означає, що результати виробництва мають зростати швидше, ніж затрати на нього. Завдання полягає в тому, щоб при менших ресурсах досягати вищих результатів.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві — продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Виходячи з цього, Мацибора В.І. зазначає, що економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. У цьому визначенні вказана не тільки суть економічної ефективності, але і основні шляхи її підвищення, тобто зниження затрат праці та матеріально-грошових засобів на одиницю продукції.

Вивчення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва передбачає опрацювання відповідної методики та обґрунтування системи показників, які дають змогу визначити рівень і порівняти ефективність виробництва різних видів продукції рослинництва господарства за виходом валового і чистого доходу, рівнем продуктивності праці та окупністю виробничих. витрат. Підвищення економічної ефективності забезпечить вирушення основних економічних та соціальних проблем. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат (матеріальних, трудових, фінансових) досягти збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення суспільних потреб.

Основною підвищення ефективності рослинництва є послідовна інтенсифікація землеробства, яка здійснюється на основі науково-технічного прогресу, супроводжується дальшим суспільним поділом праці шляхом поглиблення спеціалізації виробництва, організацією таких виробничих одиниць, які розвиватимуться на індустріальній основі. Серед заходів, спрямованих на підвищення економічної ефективності інтенсифікації великого значення набувають добре поставлений первинний облік, господарський розрахунок, застосування прогресивних форм організації праці та управління виробництвом.

Підвищення економічної ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств означає зростання обсягів виробництва продукції, грошових надходжень, різного виду доходів відносно наявних виробничих ресурсів і витрат виробництва. Воно є головним джерелом одержання підприємствами додаткових коштів для розширення виробництва і його інтенсифікації, підвищення оплати праці та поліпшення соціально-побутових умов працівників села.

Економічна ефективність сільського господарства визначається на різних рівнях. Тому виділяють економічну ефективність сільськогосподарського виробництва: народногосподарську ефективність сільського господарства в цілому; економічну ефективність окремих його галузей; економічну ефективність виробництва в сільськогосподарських підприємствах, а також внутрішньогосподарських підрозділах; економічну ефективність виробництва окремих видів продукції;економічну ефективність агротехнічних, та організаційно-економічних заходів.

Економічна ефективність галузі оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій - це властивість і якість економічної ефективності, її суть і є основним принципом оцінки ефективності.

Критерієм народногосподарської ефективності сільського господарства є рівень і темпи зростання виробництва продуктів харчування і сировини необхідного асортименту і якості, національного доходу з розрахунку на душу населення. Рівень народногосподарської ефективності сільського господарства визначається відношенням валової продукції і національного доходу до затрат на їх одержання.

Критерієм економічної ефективності галузей сільського господарства є збільшення маси чистої продукції при найменших затратах живої та уречевленої праці на її одиницю.

Критерієм економічної ефективності виробництва конкретних продуктів та впровадження агрозоотехнічних і організаційно-економічних заходів є рівень окупності продукцією трудових, матеріальних, грошових затрат.

Основними напрямками підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в сучасних умовах є : закріплення реального власника на селі на основі різноманітних форм власності та видів господарювання, інтенсифікація землеробства на основі широкого використання інновацій, вихід на якісно новий технологічний рівень виробництва сільськогосподарської продукції та поліпшення її якості; розвиток спеціалізації та концентрації виробництва на базі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; встановлення економічно обґрунтованих пропорцій та поліпшення використання виробничих ресурсів землі, основних і оборотних фондів;освоєння нового механізму господарювання відповідно до вимог ринкової економіки.

Для обґрунтування напрямків та виявлення резервів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно здійснити оцінку явищ та процесів, що відбуваються в цій галузі. Для цього використовують конкретні показники, що відображають вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямків та резервів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Отже, економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначають на основі різних економічних показників, які повинні бути органічно взаємопов'язані й відповідати критерію ефективності.

Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують натуральні і вартісні показники. Натуральні самі по собі ще не вказують на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідними для її вимірювання. Для одержання порівняльних величин витрат і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

Найважливішим результативним показником сільськогосподарського виробництва є обсяг валової й товарної продукції підприємства, на основі якого можна розрахувати валовий і чистий доход та прибуток.

Валова продукція - це весь обсяг продукції, виробленої в господарстві за рік. Вона також включає вартість вирощування багаторічних насаджень до плодоносного віку та зростання вартості незавершеного виробництва в рослинництві порівняно з попереднім роком.

Товарна продукція - це частина валової продукції, яка реалізується підприємством. Товарність виробництва характеризується спеціальним показником - рівнем товарності, під яким розуміють процентне відношення товарної частини до загального обсягу валової продукції.

Чиста продукція (валовий доход) займає одне із основних місць в системі показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Чиста продукція являє собою знову створену вартість і визначається шляхом вирахування із вартості валової продукції всіх матеріальних витрат звітного року на виробництво продукції.

Чистий доход - це вартість додаткового продукту і визначається як різниця між вартістю валової продукції і її собівартістю. Значення чистого доходу як показника економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в тому, що він є єдиним джерелом розширеного відтворення.

Прибуток - це економічна категорія, що являє собою реалізовану частину чистого доходу. Реалізований чистий доход може збігатися з прибутком, бути меншим чи більшим за нього. Прибуток визначається як різниця між виручкою від реалізацій продукції та її повною собівартістю.

В умовах ринкових відносин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарного обігу, сприяють зміцненню економічних зв'язків та госпрозрахунку.

Для визначення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва необхідно насамперед одержаний результат (ефект) порівняти з виробничими витратами або ресурсами, що його створили. У процесі виробництва використовуються земельні ресурси (рілля), засоби виробництва, робоча сила, а функціонування цих ресурсів пов'язане з виробничими витратами. Тому для визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва доцільно використовувати систему показників.

Економічна ефективність виробництва продукції одного виду (зерна) визначають за допомогою таких показників, як урожайність сільськогосподарської культури, затрати праці 1 ц продукції, собівартість 1ц продукції, прибуток з розрахунку на 1ц продукції і на 1га посіву, рівень рентабельності. Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3-5 років. Наведені показники характеризують ефективність використання виробничих ресурсів, окупність витрат виробництва та його рентабельність.

Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва, використовують такі показники: виробництво валової продукції рослинництва (грн.) з розрахунку на 1 га посіву, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; чистий доход і прибуток на 1 га посіву, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва.

Особливо важливим показником ефективності рослинницьких галузей вважається - урожайність, її рівень - один з найважливіших показників розвитку продуктивних сил сільського господарства. Відомо, що в кожному господарстві площа ріллі має певні кількісні межі і збільшення виробництва рослинницької продукції може відбутися, головним чином за рахунок кращого використання кожного гектара землі. Ефективність використання землі визначається площею фактично відведеного на одержання центнера продукції.

Важливим показником економічної ефективності є собівартість продукції, яка включає в себе вартість спожитих засобів виробництва та витрати на оплату праці. Собівартість являє собою всю суму витрат підприємства на виробництво та реалізацію зерна. Зниження собівартості продукції може бути досягнуто за рахунок скорочення витрат на її виробництво, а також збільшення обсягу валової продукції.

При вивченні економічної ефективності виробництва зерна необхідно розрізняти виробничу собівартість та собівартість реалізованої продукції.

Для зміцнення економіки кожного господарства важливо, щоб розмір доходів, вартість валової продукції були високими не лише з розрахунку на людино-день, але й на 1 га посіву.

Ефективність поточних витрат дозволяє оцінити показник рентабельності виробництва, якщо сільськогосподарське підприємство є прибутковим, то виручка від реалізації продукції не тільки відшкодовує витрати на її виробництво, але і забезпечує одержання відповідного прибутку.

Рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва - це процентне співвідношення прибутку від реалізації продукції до її повної собівартості.

Розглянувши показники економічної ефективності виробництва зерна, методику їх визначення та вивчення, проведемо аналіз економічної ефективності зернового господарства в СТОВ «Щербашенське» Богуславського району Київської області.

2.2 Виробничі ресурси сільськогосподарського підприємства і їх використання на виробництві зерна

На діяльність та розвиток сільськогосподарського підприємства мають значний вплив природні та економічні умови. Вивчення цих умов є надзвичайно важливою передумовою проведення аналізу економічної ефективності.

Сільськогосподарське товариства з обмеженою відповідальністю «Щербашенське» розташоване у Богуславському районі Київської області. Відстань від центральної садиби підприємства до найближчої залізничної станції - біля 20 км, до районного центру - 20 км, до обласного - 140 км. Основними базами постачання та реалізації продукції є міста Богуслав, Біла Церква та Київ.

СТОВ «Щербашенське» знаходиться в лісостеповій зоні. Клімат тут помірно континентальний, досить м'який. Середньорічна температура повітря +7°С, максимальна - +38°С , мінімальна - -34°С. Тривалість вегетаційного періоду складає 200 днів. Без морозний період триває 170 днів. Строки настання перших осінніх заморозків - перша декада жовтня. Останні весняні приморозки закінчуються в третій декаді квітня. Середньорічна кількість опадів складає 550 мм., в тому числі у вегетаційний період - 370 мм. Товщина снігового покриву – 3-11 см. Основними типами ґрунтів є чорноземи опідзолені, мало гумусні, чорноземи глибокі, середньо суглинкові. Рельєф місцевості слабо хвилястий.

Місце розташування СТОВ «Щербашенське» в цілому зручне, неподалік від баз постачання і ринків збуту продукції. Природні умови, в яких знаходиться підприємство, характеризуються помірно континентальним кліматом, сприятливим для вирощування всіх культур, які тут районовані.

Земля – це основний засіб виробництва і предмет праці в сільському господарстві. Це основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, одна з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрного формування. Кількість і якість сільськогосподарських угідь визначає формування інших ресурсів. У. Петі зазначав, що земля є єдиним джерелом багатства. Це незамінний засіб виробництва, який не є результатом людської діяльності. В структурі земельних ресурсів господарства визначальним є частка сільськогосподарських угідь. Найбільш продуктивною частиною сільськогосподарських угідь є рілля, частка якої свідчить про рівень їх розораності та інтенсивність використання.

Однією з найважливіших умов розвитку сільського господарства є наявність та раціональне використання трудових ресурсів. Трудові ресурси – це працездатне населення, яке за своїми віковими, фізичними і освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Трудові ресурси сільського господарства - це працездатне населення, яке зайняте в сільськогосподарському виробництві. Трудові ресурси господарства включають працівників працездатного віку, пенсіонерів та підлітків, які вступили в договірні відносини з підприємством.

Основні засоби підприємства є найактивнішим елементом продуктивних сил. Вони є основою, навколо якої формують оборотні засоби і організовують функціонування трудових ресурсів. Розвиток сільськогосподарського виробництва залежить від забезпеченості його основними виробничими фондами. Забезпеченість сільськогосподарського підприємства основними виробничими фондами можна проаналізувати за допомогою таких показників фндозабезпеченість - вартість основних виробничих фондів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь;фондоозброєність праці - вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Прослідкуємо динаміку забезпечення СТОВ «Щербашенське» основними виробничими ресурсами протягом останніх трьох років.

Таблиця 1

Динаміка забезпечення СТОВ «Щербашенське» виробничими ресурсами

Аналізуючи дані таблиці 1, можна зробити такі висновки. Розмір сільськогосподарських угідь господарства не змінився: в 2003 р. він становив 1526 га і в 2005 р. - 1526 га.

В структурі сільськогосподарських угідь господарства переважну частку займає рілля, площа якої також не змінилася протягом досліджуваного періоду. Частка ріллі в сільськогосподарських угіддях перевищує 77%, що свідчить про інтенсивне використання сільськогосподарських угідь в СТОВ «Щербашенське». Водночас це зумовлює потребу в запровадженні низки відповідних заходів щодо запобігання водній та вітровій ерозії.

Щодо середньорічної чисельності працівників, зайнятих в сільському господарстві, то вона за аналізований період дещо змінилася, а саме: в 2003 р. – 125 чол., в 2004 р. – 120 чол., в 2005 р. – 120 чоловік. Загальне зменшення чисельності працівників, зайнятих в сільському господарстві за період з 2003р. по 2005 р. склало 5 чоловік, або 4 %. Проте кількість працівників, зайнятих в рослинництві скоротилася на 20 %. Той факт, що чисельність працівників за аналізований період зменшилася не є позитивним. Слід також зазначити, що серед працівників, зайнятих в сільському господарстві, переважають ті, що зайняті в тваринництві.

Аналіз забезпеченості господарства основними виробничими фондами свідчить про те, що стан матеріально-технічної бази підприємства порівняно стабільний. Спостерігається деяке зниження рівня забезпеченості господарства основними виробничими фондами. Так, фондозабезпеченість СТОВ «Щербашенське» знизилась з 4,3 тис. грн. на 1 га с.-г. угідь в 2003 р. до 4,2 тис. грн. в 2005 р., або на 2,3 %. Фондоозброєність праці за аналізований період зросла з 52,9 тис. грн. на одного середньорічного працівника до 53,3 тис. грн. на одного середньорічного працівника, або на 0,8 %. Наведені дані свідчать в цілому про порівняну стабільність забезпеченості СТОВ «Щербашенське» виробничими ресурсами протягом аналізованого періоду.

Якщо виробництво певного виду продукції рослинництва на підприємстві розвивається на інтенсивній основі, то збільшення виробництва даної продукції забезпечується підвищенням врожайності даної культури. Проте підприємство планує посівні площі, їх структуру, виходячи з економічної оцінки сільськогосподарських культур. Якщо певна культура дає більший прибуток підприємству, ніж інші, тоді доцільно збільшувати посівні площі даної культури. В поєднанні із заходами по підвищенню врожайності, це дасть значне збільшення валового збору.

Розглянемо структуру посівних площ в СТОВ «Щербашенське» та її зміну за період з 2003 по 2005 роки за даними наступної таблиці.

Таблиця 2

Структура посівних площ СТОВ «Щербашенське»

Розглянувши дані таблиці 2, можна зробити такі висновки. Розміри посівних площ в 2005 р., порівняно з 2003 р., не змінилися. При цьому площа посіву зернових культур збільшилась на 38 га, або на 3,7 %. Найбільших змін в 2005 р., порівняно з 2003 р., зазнала посівна площа озимих зернових, яка зменшилась на 180 га ( на 36 %). Площа посіву ярих зернових на кінець періоду становила 468 га, тоді як на його початок - 320, тобто, вона збільшилась на 148га, або на 46,3 %. Посівна площа зернобобових культур зросла на 50 га, або на 50 %.

Посівна площа цукрових буряків в господарстві в 2005 р. дещо змінилась, порівняно з 2003 р., а саме: у 2003 році вона складала 115 га, а у 2005 р. – 110га, тобто зменшилась на 5 га, або на 4,4 %. Протягом звітного періоду зменшилась площа посіву картоплі з 2 га у 2003 р. до 1 га у 2005 р., або на 50 %.

Значно зменшилась посівна площа кормових коренеплодів та баштанних кормових культур: з 50 до 20 га, або на 60 %. Площа посіву однорічних трав протягом звітного періоду зменшилась з 40 до 38 га, або на 5 %. Проте, в 2004р. вона була більшою і становила 51га.

Отже, СТОВ за досліджуваний період розширило посіви зернових та зернобобових і в той же час значно зменшило посівні площі під озимими зерновими.

Проаналізуємо структурні зміни посівних площ господарства. В структурі посівних площ СТОВ «Щербашенське» на 2005 р. серед зернових культур найбільшу питому вагу займали ярі зернові, як і в 2004 р., а у 2003 р. їх частка становила 27 %, тоді як озимих зернових – 42,1 %. В структурі посівних площ цукрові буряки займали біля 10 %. Частка картоплі в структурі посівів СТОВ становила 0,1 %.

При плануванні посівних площ та їх структури враховують, що вона повинна задовольняти його потреби господарства в товарній продукції, забезпечувати кормами тваринництво, сприяти підвищенню ефективності рослинництва, відповідати особливостям ґрунту та забезпеченості трудовими ресурсами і технікою. Необхідно підбирати такі культури, щоб отримати з 1 га максимум продукції при мінімальних затратах праці і коштів на її одиницю.

Виробництво різних видів продукції здійснюється в різних галузях народного господарства і це є виразом суспільного поділу праці. Він має велике економічне значення в розвитку продуктивних сил суспільства. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва є формою суспільного поділу праці.

Суть спеціалізації сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих підприємствах, районах, регіонах. Економічне значення спеціалізації полягає в тому, що для підвищення продуктивності праці потрібна спеціалізація виробництва певного продукту.

Спеціалізація аграрного підприємства визначається структурою грошових надходжень від реалізації товарної продукції. В структурі грошових надходжень відображається економічне значення різних галузей. За економічним значенням галузі сільськогосподарського виробництва поділяються на головні, додаткові і підсобні. Головні галузі в структурі грошових надходжень від реалізації продукції повинні становити понад 20 %. Вони визначають спеціалізацію підприємства. Додаткові галузі займають меншу частку в структурі грошових надходжень. Підсобні галузі створюються для виробничого обслуговування головних і додаткових галузей.

Розглянемо структуру грошових надходжень від реалізації продукції в СТОВ «Щербашенське» за період з 2003р. по 2005 р. та визначимо його спеціалізацію за допомогою даних наступної таблиці.

З даних таблиці 3 можна зробити висновок, що СТОВ є спеціалізованим господарством, головні його галузі – виробництво зерна і молочно-м'ясне скотарство. Протягом аналізованого періоду частка виручки від реалізації зерна зросла на 105 %, а від реалізації продукції скотарства – на 78,9 %. За аналізований період в структурі грошових надходжень від реалізації продукції також відбулися такі зміни: частка виручки від реалізації зерна дещо підвищилася, а саме з 47,4 до 54,5 %, від реалізації продукції скотарства також зросла з 30,5 до 38,4 % за рахунок значного зростання частки виручки від реалізації молока, а частка виручки від реалізації продукції свинарства знизилась з 5 до 1 %. Загалом розмір виручки від реалізації продукції рослинництва і тваринництва в 2005 р. значно зріс, порівняно з 2003 р.: з 1514тис. грн. до 2695 тис грн., або ж на 78 %.

Для того, щоб мати загальне уявлення про ефективність виробничої діяльності підприємства, визначимо показники виробництва валової продукції, прибуток, рівень рентабельності та норму прибутку в господарстві за досліджуваний період.

Таблиця 3.

Структура грошових надходжень від реалізації продукції в СТОВ «Щербашенське»

Дані таблиці 4 свідчать, що виробництво валової продукції в порівнянних цінах на 1 га сільськогосподарських угідь збільшилось з 1008 грн. в 2003 р. до 1938 грн. в 2005 р., або на 92,3 %. При цьому також зросла продуктивність праці, адже вартість валової продукції, виробленої на одного середньорічного працівника збільшилась з 12306 до 24644 грн., або на 100,3 %.

Щодо прибутку, то його розмір також зріс. В 2003 р. з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь він становив 233,7 грн., а в 2005 р. – 393,5 грн. З розрахунку на 1-го середньорічного працівника його розмір відповідно складав 1924,7 грн. та 4006,5 грн.

Таблиця 4.

Динаміка основних показників виробничої діяльності СТОВ «Щербашенське»

Рівень рентабельності в господарстві за аналізований період знизився з 35 до 24 %, а норма прибутку зросла з 0,6 до 2,6 %. Такі тенденції в зміні основних показників виробничої діяльності є, безумовно, негативними, свідчать про зниження рентабельності діяльності підприємства. Проте, слід взяти до уваги той факт, що для забезпечення розширеного відтворення господарство повинно досягти оптимального рівня рентабельності, який становить 40-60 % і оптимальної норми прибутку 15-20 %.

2.3 Динаміка розвитку виробництва зерна

Виробництво зерна має вирішальне значення для розвитку сільського господарства, всіх його галузей. Рівень розвитку виробництва зерна - це один з найважливіших показників розвитку економіки країни, який має безпосередній вплив на підвищення матеріального добробуту населення. Зерно необхідне і використовується в багатьох напрямках: це цінний і незамінний продукт харчування, основа продовольчого фонду країни; зерно необхідне для задоволення потреб тваринництва в концентрованих кормах, воно є важливим джерелом виробництва молока, м'яса, яєць та іншої продукції тваринництва; зернове господарство постачає сировину багатьом галузям переробної промисловості ( борошномельна, спиртова та ін. ); зерно необхідне для створення і поповнення державних запасів та резервів і є важливим експортним продуктом.

Розвиток виробництва зерна характеризується такими показниками: динаміка посівних площ та їх структура;динаміка урожайності зернових;зміна валового збору зерна.

Розглянемо динаміку розвитку зерновиробництва в СТОВ «Щербашенське» за досліджуваний період.

Аналіз даних таблиці 5 свідчить, що за період з 2003 р. по 2005 р. в галузі виробництва зерна відбулися такі зміни: площа посіву збільшилася з 980 га до 1018 га, або на 3,9 %. Щодо урожайності, то вона зросла на 11,6 ц/га, або на 39,3 % . При цьому слід відзначити, що урожайність зернових культур в господарстві у досліджувані роки була значно вищою, ніж в середньому по Україні. Відповідно зріс валовий збір зерна із 27256 ц до 42880 ц, або на 20,6 %. Обсяги реалізації зерна за період, що досліджується також зросли: відповідно з 15263 ц до 25728 ц, або на 68,6 %. Отже, ми можемо зробити висновок, що досліджувана галузь розвивалася на основі підвищення продуктивності і валового виробництва зерна.

Таблиця 5.

Динаміка розвитку виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське»

На динаміку виробництва зерна впливає багато факторів. Усі вони діють комплексно, в діалектичній єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності. Використання високопродуктивних районованих сортів і гібридів, внесення добрив в оптимальних, науково обґрунтованих дозах, застосування комплексної механізації виробничих процесів, використання високоякісних засобів захисту рослин - всі ці фактори зумовлюють підвищення урожайності культур, особливо в комплексі, отже зумовлюють збільшення валового збору зернових культур. Проаналізуємо вплив основних факторів на зміну обсягів виробництва зерна, звівши необхідні дані в таблиці 6.

Проаналізувавши дані таблиці 6 слід зазначити, що валовий збір зернових культур в 2005 році збільшився на 15624 ц, або на 57,3 %. Дана зміна валового збору відбулася за рахунок зміни основних факторів, які впливають на обсяг виробництва – площі посіву та урожайності. При цьому за рахунок зміни площі посіву валовий збір підвищився на 2775 ц, або на 10,1 %, а за рахунок підвищення урожайності зріс на 12849 ц, або на 47,2 %. Отже, основним фактором збільшення виробництва зерна було і залишається підвищення урожайності зернових культур в господарстві.

Таблиця 6.

Динаміка впливу основних факторів на зміну обсягів виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське»

2.4 Економічна ефективність виробництва зерна

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів і визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів. Економічна ефективність виробництва зерна - це одержання максимальної його кількості з одного гектару площі посіву при найменших затратах праці і коштів на 1 ц зерна. В умовах розвитку суспільства корінним завданням є піднесення сільськогосподарського виробництва, підвищення продуктивності праці та ефективного використання трудових ресурсів. Високі темпи підвищення продуктивності праці - важлива умова вирішення багатьох економічних і соціальних проблем і насамперед ефективності сільськогосподарського виробництва, зростання оплати праці і доходів працівників господарства. При цьому весь приріст продукції сільського господарства повинен бути одержаний за рахунок підвищення продуктивності праці без додаткового залучення робочої сили.

Підвищення продуктивності праці - основне джерело розширеного відтворення і нагромадження. Багатство країни і можливість постійного розширення процесу його відтворення залежить не від тривалості додаткової праці, а від її продуктивності.

Виробництво сільськогосподарської продукції вимагає живої і уречевленої праці. Тому підвищення продуктивності праці відбувається за рахунок скорочення затрат як живої, так і уречевленої праці, необхідної для виробництва одиниці продукції.

Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективності агропромислового комплексу країни.

Продуктивність праці - це здатність конкретної праці виробляти певну кількість продукції, за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, квартал, рік).

Продуктивність праці розраховується, як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюються в людино-годинах або середньорічних працівниках. Обсяг валової продукції, який припадає на одну людино-годину ( погодинна продуктивність праці ) і на одного середньорічного працівника ( річна продуктивність праці ). У сільському господарстві широко застосовують також зворотний показник продуктивності - трудомісткість виробництва одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на одиницю продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

Розглянемо динаміку продуктивності праці на виробництві зерна СТОВ «Щербашенське» протягом періоду з 2003 р. по 2005 р.

Таблиця 7.

Динаміка продуктивності праці при виробництві зерна в СТОВ «Щербашенське»

Дані таблиці 7 свідчать, що за досліджуваний період прямі затрати праці на 1 ц зерна знизилися з 0,80 люд.-год. до 0,45 люд.-год., або на 43,8 %. Виробництво зерна на 1 люд.-год. відповідно збільшилося з 125,0 до 224,0 кг, або майже вдвічі, а на 1-го середньорічного працівника відповідно з 2250,0 до 4032,0 ц, або на 79,2 %. Отже, ми можемо сказати, що продуктивність праці при виробництві зерна протягом аналізованого періоду підвищилась а, беручи до уваги те, що кількість працівників в господарстві за останні 3 роки зменшилась, зазначимо, що трудові ресурси в зерновиробництві використовуються ефективно.

Важливе місце серед показників економічної ефективності виробництва належить собівартості зерна, від рівня якої залежить рентабельність виробництва та прибуток господарства. Собівартість зерна залежить від загальної суми витрат на його виробництво і реалізацію та обсягів виробництва зерна. Тому затрати на виробництво 1 ц зерна можуть бути знижені, якщо зменшити суму виробництва при незмінному валовому виході зерна, або коли вихід зерна зростатиме більшою мірою, ніж затрати на його виробництво. У всіх випадках вирішальне значення має підвищення врожайності зернових культур.

На собівартість всієї сільськогосподарської продукції в цілому та зерна зокрема впливає комплекс взаємопов'язаних природноекономічних умов виробництва: родючість ґрунтів; рівень спеціалізації, концентрації та агропромислової інтеграції; ступінь забезпеченості господарства виробничими ресурсами та їх використання; ціни на засоби виробництва і тарифи на послуги, продуктивність праці та рівень її оплати; якість виробленої продукції; організаційно - економічний рівень у господарстві.

Розглянемо як змінювалась виробнича собівартість 1 ц зерна в господарстві за досліджуваний період.

Аналізуючи дані таблиці 8 слід зазначити, що протягом досліджуваного періоду виробнича собівартість 1 ц зерна знизилась на 3,5 %, в тому числі собівартість 1 ц зерна пшениці озимої зменшилась з 29,50 грн. до 17,75 грн., або на 39 %. Водночас собівартість 1 ц зерна кукурудзи підвищилась з 21,78 грн. до 22,12 грн., або на 1,6 %. В цілому дані тенденції щодо собівартості зерна є позитивними і добре впливають на економічну ефективність виробництві зерна в СТОВ «Щербашенське».

Таблиця 8.

Динаміка собівартості 1 ц зерна в СТОВ «Щербашенське», грн.

На собівартість 1 ц зерна впливають такі фактори, як витрати виробництва на 1 га посіву та урожайність зернових культур. При цьому між собівартістю та першим фактором прямо - пропорційна залежність, тобто, зі збільшенням витрат виробництва на 1 га підвищується собівартість 1 ц. зерна. Вплив другого фактору - обернений: чим вища урожайність зернових тим нижча собівартість 1 ц. зерна і навпаки. Розглянемо, як впливали зазначені фактори на формування собівартості зерна в СТОВ «Щербашенське» протягом досліджуваного періоду.

Провівши аналіз даних таблиці 9, можна зробити такі висновки. Зниження собівартості 1 ц зерна за досліджуваний період було досить незначним і становило всього 0,82 грн. При цьому за рахунок збільшення витрат виробництва собівартість 1 ц зерна зросла на 17,05 грн., або на 72,8 %. Проте підвищення урожайності зернових культур на 6,1 ц/га призвело до зниження собівартості 1 ц зерна на 17,87 грн., або на 76,3 %. Внаслідок дії цих факторів собівартість 1 ц зерна зменшилась на 3,5 %.

Таблиця 9.

Собівартість 1 ц зерна і фактори, які її формують

Зростання витрат виробництва, а отже, й собівартості продукції, було зумовлене підвищенням цін на основні і оборотні засоби виробництва: машини, пальне, будівельні матеріали, добрива, насіння, а також зниження продуктивності праці, порушення режиму економії. Зниження собівартості на кінець аналізованого періоду було досягнуто за рахунок значного підвищення урожайності, що, в свою чергу стало можливим внаслідок застосування високоврожайних сортів, проведення всіх агротехнічних заходів в оптимальні строки, механізації всіх виробничих процесів. Але відомо, що на урожайність сільськогосподарських культур значний вплив мають природно - кліматичні умови, якщо вони будуть несприятливими і в господарстві не буде вжито відповідних заходів, щоб згладити цей вплив, урожайність може значно знизитись. В будь-якому випадку слід шукати раціональні шляхи зниження собівартості зерна і продукції рослинництва в цілому. Для цього слід розглянути структуру виробничих витрат рослинництва в СТОВ «Щербашенське».

Таблиця 10.

Динаміка структури виробничих витрат у рослинництві в СТОВ «Щербашенське», %

Дані таблиці 10 свідчать, що структура виробничих витрат в рослинництві за аналізований період дещо змінилась. Так, частка витрат на оплату праці протягом досліджуваних років зменшувалась і становила: в 2003 р. - 12,2 %, в 2004 р. - 10,4 %, в 2005 р. - 8,3 %. Відповідно зменшились відрахування на соціальні заходи з 0,3 % до 0,1 %. Це негативно впливає на матеріальну зацікавленість працівників. Переважну частку у витратах на виробництво продукції рослинництва займають матеріальні витрати, при чому найбільшу питому вагу в структурі виробничих витрат займають витрати на насіння і посадковий матеріал та на добрива і дещо меншу - на паливо-мастильні матеріали. При цьому частка витрат на насіння і посадковий матеріал за аналізований період зросла з 17,3 до 21,7 %, що свідчить про те, що підприємство використовує високоврожайні сорти та гібриди сільськогосподарських культур. Частка витрати на добрива в структурі виробничих витрат займали 19,9 %, а в 2005 р. їх частка зросла до 21.5 %. Отже, в підприємстві при вирощуванні сільськогосподарських культур добривам в системі агротехнічних заходів надається велике значення. Все це зумовлює значне зростання урожайності зернових культур протягом досліджуваного періоду.

Частка витрат на нафтопродукти за період з 2003 р. по 2005 р. практично не змінилася: на його початок відповідно становила 14,2 % і 14,5 %. Частка витрат на електроенергію зменшилась майже втричі: з 2,3 до 0,9 %. Щодо витрат на запасні частини та матеріали для ремонту, то їх частка в структурі виробничих витрат в рослинництві практично не змінилась: в 2003 р. вона складала 11,5 %, а в 2005 р. - 11,3 %. Витрати на оплату наданих робіт і послуг на початок періоду в структурі виробничих витрат становили 2,8 %, а на його кінець - 1,8 %. Частка амортизаційних відрахувань протягом досліджуваного періоду знижувалася, хоч і незначно і становила: в 2003 р. - 10.6 %, в 2004 р. - 9,6 %, в 2005 р. - 9,4 %.

Проаналізувавши вищенаведені дані, можна запропонувати наступні шляхи зниження собівартості зерна: раціональне використання коштів на придбання насіння та посадкового матеріалу та добрив; зниження витрат на паливо-мастильні матеріали та запчастини, раціональне їх використання. При цьому слід пам'ятати, що дані виробничі запаси нерідко стають об'єктами марнотратства. Це, в свою чергу, є причиною додаткових витрат на відповідні виробничі ресурси. Для того, щоб уникнути цього, необхідно посилити внутрішній контроль на підприємстві підсилити рівень матеріальної відповідальності.

Рентабельність діяльності підприємства означає його дохідність, прибутковість. В процесі господарської діяльності підприємство повинно відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Рентабельність - це показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток. В сільськогосподарському виробництві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, собівартості і фактичних цін реалізації. Розглянемо результат і результативність реалізації зерна в господарстві за досліджуваний період.

Таблиця 11.

Результат реалізації зерна в СТОВ «Щербашенське»

Дані таблиці 11 свідчать, що за аналізований період обсяг реалізації зерна зріс з 15263 ц до 25728 ц, або на 68,6 %, що зумовлено збільшенням урожайності зернових культур і, відповідно, валового збору. Виручка від реалізації зерна збільшилася на 105 %, а саме з 717 тис. грн. на початок досліджуваного періоду до 1470 тис. грн. на його кінець. Це стало можливим як внаслідок збільшення обсягів реалізації зерна так і в результаті підвищення цін реалізації, які зросли з 46,94 грн./ц до 57,20 грн./ц, або на 21,9 %. Відповідно зріс розмір одержаного прибутку з розрахунку на 1 ц зерна, адже у 2003 р. він становив 19,61 грн., а в 2005 р. – 32,83 грн. Отже, прибуток на 1ц зерна зріс на 67,4 %. Прибуток з розрахунку на 1 га також значно зріс: з 578,5грн. до 1349,3 грн., або майже в 2,3 рази. За рахунок цього значно зріс рівень рентабельності виробництва зерна, адже на початок звітного періоду його розмір складав 72 %, а на кінець періоду, що досліджується нами він склав 134,6 %. Отже, рівень рентабельності виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське» зріс більш як на 62 пункти, що свідчить про надзвичайно високу економічну ефективність виробництва зерна в господарстві.

Одним з основних показників економічної ефективності виробництва зерна є маса прибутку, яку одержують від реалізації продукції. На його динаміку впливають різні фактори, зокрема, обсяг реалізованої продукції, ціна реалізації, повна собівартість зерна. Розглянемо вплив основних факторів на зміну маси прибутку від реалізації зерна протягом досліджуваного періоду в СТОВ «Щербашенське».

Таблиця 12.

Вплив факторів на зміну маси прибутку від реалізації зерна в СТОВ «Щербашенське»

Проаналізувавши дані таблиці 12, можна зазначити, що кількість реалізованого зерна в 2005 р., порівняно з 2003 р., зросла на 10465 ц, при цьому собівартість 1 ц реалізованого зерна зменшилась на 2,96 грн., а ціна реалізації зросла на 10,26 грн. В результаті дії цих факторів маса прибутку від реалізації зерна за аналізований період зросла на 544,6 тис. грн.

Аналізуючи вплив факторів на зміну маси прибутку від реалізації зерна, слід відзначити, що в результаті збільшення обсягів реалізації зерна маса прибутку зросла на 68 % (204,5 тис.грн.), за рахунок підвищення ціни реалізації – на 88,1 % (264 тис.грн.), а за рахунок зниження собівартості маса прибутку від реалізації зерна підвищилась на 25,4 % (76,1 тис.грн.).

Отже, основним фактором збільшення маси прибутку від реалізації зерна є підвищення ціни реалізації зерна. Проте й інші фактори діють в одному напрямку - сприяють збільшенню маси прибутку і відіграють в цьому не останню роль.

Для забезпечення подальшого збільшення прибутку підприємства від реалізації зерна слід розробляти конкретні заходи, спрямовані на зниження рівня собівартості, збільшення обсягів реалізованої продукції, підвищення урожайності зернових культур та продуктивності праці для забезпечення стабільного розвитку підприємства.

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

3.1 Інтенсифікація виробництва

Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції можна досягти двома шляхами: екстенсивним та інтенсивним. Екстенсивний розвиток сільського господарства передбачає збільшення виробництва продукції за рахунок розширення поля діяльності. В рослинництві - за рахунок розширення посівних площ на основі незмінного рівня техніки і технології.

При інтенсивній формі розвитку збільшення виробництва продукції здійснюється на основі додаткових вкладень на ту ж саму площу за рахунок зростання врожайності культур. Інтенсифікація - це об'єктивний і закономірний процес розвитку сільського господарства. Кожна країна рано чи пізно переходить від екстенсивного до інтенсивного розвитку сільського господарства. Передумовами переходу до інтенсивного сільського господарства є: необхідність дальшого збільшення виробництва сільськогосподарської продукції;обмеженість орнопридатних земель; нагромадження додаткових матеріальних засобів і коштів у підприємствах для інтенсивного розвитку сільського господарства.

Інтенсифікація сільського господарства - це процес концентрації сукупних затрат уречевленої і живої праці на одній і тій же земельній площі (в рослинництві) з метою збільшення виходу продукції і підвищення економічної ефективності її виробництва. При цьому затрати уречевленої праці повинні зростати значно більшими темпами, а затрати живої праці - зменшуватись.

Інтенсифікація є основою подальшого підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки в результаті впровадження прогресивної технології і вдосконалення організації праці за порівняно менших ресурсів можна одержати більшу кількість продукції з меншими витратами на її одиницю.

Суть інтенсивних технологій полягає в тому, що виробництво продукції здійснюється на основі новітніх технологій, досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для сільськогосподарських культур.

Таким чином, інтенсифікація - це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково - технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

В умовах ринкових відносин поряд із впливом на кінцеві результати виробництва механізації, хімізації, меліорації, факторів підприємливості, організованості та вміння працювати в умовах, що швидко змінюються.

Послідовна інтенсифікація сільського господарства базується на додаткових вкладеннях, але не можна пов'язувати її суть лише з абсолютним зростанням додаткових витрат. У процесі інтенсифікації додаткові вкладення повинні відображувати якісне вдосконалення всіх матеріальних ресурсів на основі науково технічного процесу.

Інтенсифікація рослинництва передбачає насамперед інтенсивне і ефективне використання продуктивності землі, підвищення її родючості, так як вона є основним засобом сільськогосподарського виробництва.

Додаткові вкладення спрямовуються на поліпшення посівних якостей насіння, виведення і впровадження у виробництво більш урожайних сортів сільськогосподарських культур, впровадження нових прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських рослин, а також підвищення родючості ґрунту ,що значною мірою залежить від раціонального поєднання і внесення у відповідних пропорціях органічних і мінеральних добрив, застосування інтегрованих систем боротьби із хворобами, шкідниками і бур'янами, виконання всіх виробничих процесів відповідно до агротехнічних і організаційно-економічних заходів із залученням висококваліфікованих кадрів.

Інтенсифікація всебічно впливає на розвиток сільськогосподарського виробництва, створює нові можливості підвищення продуктивності праці, прискорення окупності виробничих витрат і зниження собівартості продукції.

При визначенні інтенсифікації виробництва зерна проходять три етапи, на кожному з яких визначають відповідні показники.

Першим етапом є визначення рівня інтенсивності виробництва зерна. При цьому визначають такі показники, як річні виробничі витрати на 1 га посіву зернових культур в гривнях та затрати праці на 1 га посіву в люд.-год.

Наступним етапом є визначення результативного показнику інтенсифікації виробництва. В нашому випадку - це урожайність зернових культур в ц з 1 га посіву.

Заключним етапом є визначення економічної ефективності інтенсифікації виробництва. При цьому визначають продуктивність праці - затрати праці на 1 ц зерна, собівартість 1 ц зерна, ціну реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 ц зерна, рівень рентабельності та окупність додаткових витрат.

Визначимо рівень інтенсивності та економічну ефективність інтенсифікації виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське», звівши необхідні дані в наступній таблиці.

Дані таблиці 13 свідчать, що витрати виробництва на 1 га посіву зернових в 2005 р. збільшились, порівняно з 2003 р. відповідно з 931 грн. до 1420, або на 53%. Затрати праці на 1 га посіву за аналізований період знижувалися: в 2003 р. вони становили 23,6 люд.-год., в 2004 р. – 13,3 люд.-год., в 2005 р. – 18,5 люд.-год. і зменшилися на 21,6 % у 2005р., порівняно з 2003 р.. Зросла урожайність зернових культур на 39,2 %. Продуктивність праці на виробництві зерна за аналізований період підвищилася, а затрати праці на 1 ц зерна знизились з 0,80 люд.-год. до 0,45 люд.-год., або майже в 2 рази. Водночас збільшився прибуток від реалізації зерна і рівень рентабельності його виробництва. Окупність додаткових витрат в 2004 р. становила 80 коп. на 1 грн. додаткових витрат. Це свідчить про те, що додаткові витрати були нераціональними. В 2005 р. окупність додаткових витрат становила 1,59 грн., що свідчить про раціональні додаткові витрати.

Таблиця 13.

Рівень інтенсивності та економічної ефективності інтенсифікації виробництва зерна В СТОВ «Щербашенське»

Загалом можна зробити висновок, що виробництво зерна в СТОВ «Щербашенське» в період з 2003 р. по 2005 р. розвивалося переважно на основі інтенсифікації.

3.2 Впровадження прогресивних форм організації і оплати праці в рослинництві

Оплата праці являє собою винагороду за живу та уречевлену працю, вкладену в сільськогосподарське виробництво. Підприємство зобов'язане винагородити своїх членів за їхню трудову участь у громадському виробництві відповідно до кількості та якості вкладеної праці за попередньо встановленими у цьому підприємстві розмірами (нормами) оплати. Працівник сільськогосподарського підприємства працює в ньому на основі трудового договору і одержує за свою працю винагороду у вигляді заробітної плати.

Оплата праці працівників сільського господарства становить основну форму винагороди і є головним джерелом коштів для відтворення робочої сили. Застосовувана в сільськогосподарських підприємствах оплата праці розмежовується на основну і додаткову.

Основна оплата праці – це винагорода , що її одержує працівник сільськогосподарського підприємства, залежно від кількості та якості вкладеної ним суспільне корисної праці та її результатів, відповідно до систем оплати праці, тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, а також надбавок і доплат у розмірах, встановлених відповідними правовими актами.

Додаткова оплата - це додаткова до основної оплати заохочувальна винагорода, що видається працівникові в заздалегідь передбачених розмірах за вироблену сільськогосподарську продукцію з урахуванням її кількості та якості. Джерелом матеріальних засобів основної та додаткової оплати праці в сільськогосподарських підприємствах є фонд оплати праці, відповідна частина натуральної продукції валовий дохід.

Метод матеріального й морального стимулювання більш сумлінного ставлення працівників до виконання своїх трудових обов'язків, застосування прогресивних технологій, збереження та раціонального використання матеріально-технічних засобів, поліпшення якості продукції рослинництва, підприємство застосовує преміювання, нагородження та інші види заохочення. На відміну від оплати праці джерелом коштів для цих заохочень є чистий прибуток та інші понад планові надходження від запроваджуваного виду підприємництва.

Сільськогосподарське підприємство самостійно визначає форми, системи і розміри оплати праці його членів та інших працівників. Підприємство використовує державні тарифні ставки , посадові оклади як орієнтир для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних робіт.

Оплата праці в рослинництві здійснюється за акордно-преміальною, відрядно-преміальною та почасово-преміальною системами.

За акордно-преміальної системи оплата праці працівників рослинництва здійснюється за кількістю і якістю виробленої продукції та за відповідними розцінками, розрахованими до початку робіт. Розцінки встановлюються за одиницю продукції в натурі або за її вартістю діленням збільшеного на 25-50% тарифного фонду оплати праці на нормативний обсяг виходу продукції.

Тарифний фонд оплати праці визначають на основі технологічних карт (або аналогічних документів) як суму тарифних фондів оплати праці за всіма видами робіт на вирощуванні та збиранні всіх видів продукції, що входять у нормативне завдання даного підприємства чи групи працівників.

До розрахунку за продукцію працівники одержують відрядну заробітну плату (аванс) за обсяг виконаних робіт відповідно до тарифікації цих робіт та встановлених на підприємстві норм виробітку або почасову оплату за фактично відпрацьований час за денними тарифними ставками.

Після збирання та оприбуткування врожаю, а також по завершенні всіх робіт з працівниками здійснюють остаточний розрахунок за одержану продукцію. Спочатку визначають фонд оплати праці за фактично одержану продукцію множенням кількості останньої на розцінку. Потім обчислюють доплату за продукцію як різницю між фондом оплати праці за одержану продукцію та виплаченою протягом року заробітною платою (авансом). Між працівниками доплату за продукцію розподіляють, як правило, пропорційно одержаному авансу. При цьому може бути врахований також коефіцієнт трудової участі кожного працівника.

Оплата праці осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу здійснюється , як правило, на основі посадових окладів або відповідно до контракту. Штатну чисельність управлінсько-обслуговуючого персоналу встановлюють загальні збори членів підприємства.

Аби матеріально зацікавити трактористів-машиністів сільськогосподарських підприємств, їм присвоюють залежно від рівня їхніх знань і досвіду роботи , І, II, IIIкласи кваліфікації. На механізованих роботах, що оплачуються за тарифною сіткою, трактористові-машиністові І класу виплачується надбавка за класність у розмірі 20 відсотків , II класу - 10 відсотків.

У СТОВ «Щербашенське» запроваджено акордно-преміальну систему оплати праці, яка проводиться за підсумковими результатами роботи, тобто за вироблену продукцію. Крім оплати за встановленими розцінками за одиницю продукції виплачують премії або суми економії прямих витрат ( зниження собівартості продукції). Оплата праці за продукцію є важливим стимулом у досягненні високих кінцевих результатів, а заохочення щодо зниження виробничих витрат сприяє підвищенню економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

3.3 Впровадження передового досвіду і досягнень науки при виробництві зерна

Технологія сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від ґрунтово-кліматичних умова також від застосування машин. При цьому на ефективність сільськогосподарського виробництва має значний вплив впровадження в практику господарювання новітніх досягнень науки і техніки. Адже застосування більш ефективних машин у сільськогосподарському виробництві значно скорочує витрати господарства на виробництво. В господарствах постійно відбувається зміна ручної праці машинною, тобто, основні фонди замінюють працівників, отже, при введенні в дію таких машин скорочуються витрати на оплату праці. Справедливо зазначити, що нова техніка є більш надійною, тому при запровадженні її у виробництво скорочуються витрати на ремонт основних фондів. Можна приводити дуже багато прикладів щодо позитивних результатів впровадження у виробництво досягнень науки і техніки. Але висновок буде один: беззаперечно, це йде на користь підприємству.

Надзвичайно хороші результати дає впровадження в господарювання досвіду передових господарств. Адже деякі підприємства вдаються до тих чи інших нововведень як до експерименту. Якщо це дає позитивний результат, тобто, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, варто перейняти досвід даного господарства.

Потрібно зазначити, що найефективнішим сільськогосподарське виробництво буде тоді, коли підприємство матиме сукупні сприятливі умови для цього, тобто, коли будуть комбінуватися сприятливі природні умови та запроваджуватимуться новітні досягнення науки і техніки, і перейматиметься досвід передових господарств.

В межах однорідної ґрунтово-кліматичної зони впровадження інноваційних технологій і на цій основі підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва - це сприятливі умови. Прикладом може слугувати Волновахський район Донецької області. Завдяки створеним державою сприятливим умовам для інвестицій вперше Американський Фонд сприяння розвитку підприємництва в Україні виявив бажання вкласти кошти для розвитку сільського господарства регіону.

Завдяки інвестиціям асоціації фермерських господарств, в т. ч. АТЗТ „Екопрод" Волновахського району Донецької області взяли курс на передову аграрну технологію, випробувану такими відомими фірмами по виробництву сільськогосподарської техніки, як Джон Дір, Массй-Ферпосон, КЛААС, а також фірм по виробництву засобів захисту рослин - Дюпон, Новартіс.

Суть інноваційної технології по вирощуванню зернових культур полягає в мінімальній обробці ґрунту з максимальним використанням можливостей надійних та ефективних машин, якісних та надзвичайно дієвих засобів захисту рослин в комбінації з використанням високоврожайних районованих сортів сільськогосподарських культур.

Запровадження інноваційної технології з використанням високопродуктивних широкозахватних агрегатів в комбінації з застосуванням високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, а також засобів захисту рослин від бур'янів, хвороб та шкідників забезпечують отримання стійких і високих врожаїв, не дивлячись погодні умови.

Для раціонального використання наявних ресурсів на оброблюваних ділянках суворо ведуть записи в польових журналах, де, які засоби використовувалися з врахуванням науково обґрунтованих чергувань культур в сівозміні. До організації сівозміни ставляться як агротехнічні, так і економічні вимоги. З точки зору ефективності виробництва найкращою сівозміною є та, яка комбінує ці два пункти - технологічність та економічність. Кількість полів в сівозміні, в свою чергу, залежить від науково обґрунтованого чергування культур, розповсюдженості їх хвороб і шкідників. Зарубіжна практика свідчить про ефективність створення спеціалізованих підприємств, які вирощують обмежену кількість культур, поглиблено вивчають відповідну технологію і техніку, застосовують їх у виробництві.

Структура посівних площ найбільше впливає на ефективність виробництва. Більше того, вона є основою як для організації виробничих процесів, так і для створення певної матеріально-технічної бази суб'єкта підприємницької діяльності, а також слугує для накопичення глибоких знань в тих областях технічного і технологічного прогресу, які необхідні для ефективного використання виробничих та земельних ресурсів. Виходячи з цих міркувань, не можна комбінувати в одному і тому ж господарстві виробництво картоплі та зернових культур на товарні цілі, навіть якщо для них є сприятливі умови. Досвід зарубіжних фермерів, які вирощують 3-4 культури показує, що при достатньому забезпеченні мінерального підживлення і при наявності сильних хімічних засобів і біологічних методів з стійкими ознаками гібридів можна забезпечити високу окупність вкладених коштів у сільськогосподарське виробництво. Так, наприклад, в структурі посівних площ АТЗТ „Екопрод" зернові культури займають 67 % від всієї площі посіву.

Важливим для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, а, отже, зменшення виробничих витрат є енергозбереження. При впровадженні у виробництво нових машин на цю їх властивість слід звернути увагу. Одним із важливих факторів, який впливає на енергозбереження в сільськогосподарському виробництві, є спосіб обробітку ґрунту. Із всіх витрачених енергетичних ресурсів на вирощуванні зернових культур від підготовки ґрунту і сівби до збирання урожаю 30-40 % припадає саме на обробіток ґрунту. Отже, великі резерви зниження енергомісткості продукції - саме в способах обробітку ґрунту. Тому не випадково в зарубіжній практиці сільськогосподарського виробництва до цієї операції відносяться серйозно і вже досягли значних успіхів в зниженні трудо- та енергомісткості. Вчені і практики сільського господарства України також досягли певних успіхів в мінімізації витрат на обробіток ґрунту. Способи обробітку та їх вплив на ефективність виробництва вивчені достатньо. Але, нажаль, для масового впровадження у виробництво енергозберігаючих прийомів обробітку ґрунту потрібні не тільки потужні широкозахватні агрегати, але й відповідні дешеві ґрунтообробні причіпні знаряддя. В АТЗТ „Екопрод" використовують для обробітку ґрунту такі дискові борони і культиватори, які за один прохід забезпечують підготовку ґрунту для посіву зернових культур.

Іншим важливим резервом зниження трудо- та енергомісткості сільськогосподарського виробництва і забезпечення випуску конкурентноспроможної продукції є догляд за рослинами, тобто, боротьба з бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур.

Забур'яненість полів, відсутність ефективної системи боротьби з бур'янами значно знижують урожайність зернових. Тому система обробітку ґрунту, хімічні, механічні і біологічні методи боротьби повинні сприяти підвищенню урожайності і випуску конкурентноспроможної продукції у відповідності з біологічними та медичними вимогами. Способи боротьби з бур'янами поділяються на декілька видів. Один з найефективніших – механічний (за допомогою дискових борін в комбінації з культиваторами). Також важливим є застосування хімічних засобів - гербіцидів. їх ефективність доведена в усьому світі. Але в сильно забур'янених полях застосування гербіцидів не завжди ефективно і, до того ж, це дорого. Враховуючи це, у виробничу програму запровадження інноваційних технологій і техніки в АТЗТ „Екопрод" включена і перевірка хімічних засобів боротьби з бур'янами при вирощуванні зернових культур, засобами, виробленими всесвітньо відомими фірмами.

Важливим фактором, який впливає на ефективність інноваційної техніки і технології в сільському господарстві є оновлення сортів, вирощування високоврожайних, стійких до хвороб та шкідників районованих сортів сільськогосподарських культур.

В усьому світі підживлення вважається потужним фактором підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Тому організація і планування потреби в мінеральних добривах займають виключно важливе місце в системі запровадження інноваційної техніки і технології. Розрахунок потреби в мінеральних та органічних добривах слід розпочинати з аналізу ґрунту на кожному полі. Тут потрібно брати на озброєння все нове і ефективне в світовій практиці сільськогосподарського виробництва.

Враховуючи те, що застосування мінеральних добрив вимагає значних витрат, в АТЗТ „Екопрод" намагаються раціонально їх використовувати. Для цього обстежуються поля та визначається, скільки і яких добрив треба внести для досягнення певного рівня врожайності зернових культур.

В наш час, в період прискореного НТП і швидкого розвитку хімічної промисловості відкрились широкі можливості для успішного вирішення іншими шляхами тих завдань, які раніше виконувались за допомогою чергування культур чи інших агротехнічних прийомів. Зокрема це відноситься до забезпечення рослин необхідними поживними речовинами і їх захисту від хвороб, шкідників та бур'янів.

Водночас не можна заперечувати значення сучасних досягнень агрономічної науки з метою вдосконалення технологій вирощування сільськогосподарських культур на основі застосуванням комплексних добрив. їх застосування значно скорочує затрати на упаковку, транспортування, зберігання і внесення і цим дозволяє зекономити значні матеріально-фінансові ресурси.

Збирання врожаю - відповідальний момент в єдиному технологічному циклі вирощування зернових культур за інноваційною технологією. Від вчасного і якісного збирання залежить зниження втрат і якість продукції. Для збирання зернових культур в АТЗТ „Екопрод" використовують потужні вітчизняні та імпортні зернозбиральні комбайни. Проте, в більшості господарств для закупки такої техніки не вистачає коштів.

Для підвищення ефективності зернового господарства важливе значення має зберігання і доведення готової продукції до споживача. Для цього АТЗТ „Екопрод", користуючись кредитом, спорудило власний елеватор, обладнаний по-сучасному. Його послугами за помірну плату користуються сільськогосподарські підприємства району. А головне, це дозволяє підприємству реалізувати свою продукцію частинами через аграрну біржу при максимальних цінах і брати участь на ринку продовольчих товарів і послуг повноправним членом ринкової інфраструктури в регіоні.

Розглянутий нами досвід підприємства АТЗТ „Екопрод" свідчить про великий потенціал галузі виробництва зерна. Реалізація всіх можливостей новітньої техніки і технології дозволяє значно підвищити ефективність виробництва зернових культур. Але головною проблемою залишається фінансування підприємств. Адже значну роль у запровадженні інновацій у даному підприємстві відіграли саме іноземні інвестиції. Отже, держава має створювати необхідні умови для залучення коштів як іноземних, так і вітчизняних інвесторів для підтримки розвитку сільського господарства країни.

Висновки і пропозиції

В процесі написання даної роботи були вивчені літературні джерела та нормативно-правові акти, досліджена система організації та ведення обліку витрат та виходу продукції зернових. Також був проведений аналіз економічної ефективності виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське». На основі цього можна зробити такі висновки.

1. Дослідження організації бухгалтерського обліку в СТОВ «Щербашенське» показало, що він ведеться тут за журнально-ордерною формою обліку, яка є найбільш досконалою і прогресивною серед без машинних форм обробітку облікової інформації. Така форма передбачає широке застосування нагромаджувальних і групувальних регістрів, раціональне поєднання синтетичного та аналітичного обліку, регламентування техніки обліку та ведення типових облікових регістрів.

Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку дозволяє значно полегшити роботу облікових працівників, збільшити її ефективність і підвищити достовірність даних бухгалтерського обліку.

2. Організацією первинного обліку, який є основою всієї системи бухгалтерського обліку, в господарстві керує головний бухгалтер. Первинний облік зернової продукції може здійснюватися кількома варіантами: з використанням путівок, реєстрів чи талонів і спеціальних реєстрів.

Організація аналітичного і синтетичного обліку виробництва зерна передбачає відображення витрат в бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів чи збільшенням зобов'язань.; витрати прийнято класифікувати за елементами і статтями. Облік виробництва зерна, як і в цілому продукції рослинництва, ведуть на рахунку 23 „ Виробництво " субрахунку 231- «Рослинництво».

3. В сучасних умовах найбільш раціональною є децентралізація обробки бухгалтерської інформації та створення автоматизованих робочих місць ( АРМ ) бухгалтера шляхом ведення обліку за допомогою персональних комп'ютерів. Така технологія передбачає єдність інформаційної бази і процес перенесення даних з первинних документів на технічні носії, інтеграцію даних первинного обліку, автоматичне формування результативної інформації, розширення аналітичних і контрольних функцій обліку.

4. Вивчивши природно-економічні умови, в яких знаходиться СТОВ «Щербашенське», можна зробити висновок, що вони є сприятливими для ведення сільського господарства взагалі і вирощування зернових культур зокрема. Забезпеченість господарства основними виробничими ресурсами протягом аналізованого періоду була достатньою і стабільною розміри посівних площ в СТОВ на кінець аналізованого періоду дещо збільшились, порівняно з його початком.

5. Проаналізувавши структуру грошових надходжень від реалізації продукції в господарстві, можна сказати, що СТОВ «Щербашенське» є спеціалізованим господарством з такими головними галузями, як виробництво зерна та молочно-м'ясне скотарство.

6. Значення основних показників виробничої діяльності СТОВ протягом періоду, що був досліджений, покращилося. Так, вартість валової продукції і прибуток, як в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, так і на одного середньорічного працівника, зросли. Зменшилося значення рівня рентабельності та збільшилося значення норми прибутку в господарстві.

7. Аналізуючи динаміку розвитку виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське» протягом періоду з 2003 року по 2005 рік, можна зробити наступний висновок: валовий збір зерна зріс на 20,6 % за рахунок збільшення урожайності зернових в 2005 р., порівняно з 2003 р. (на 39,3 % ), а також за рахунок збільшення посівної площі на 3,9 %. Обсяг реалізованого зерна також зріс на 68,6 %.

Проаналізувавши вплив основних факторів на зміну обсягів виробництва зерна, можна сказати, що підвищення урожайності зернових культур зумовило збільшення валового збору зерна на 47,2 %. Проте, валовий збір зерна збільшився на 57,3 %, адже збільшення посівних площ зернових культур діяло в напрямку підвищення валового збору, який збільшився за рахунок цього на 10,1 %.

8. Продуктивність праці при виробництві зерна в СТОВ «Щербашенське» протягом досліджуваного періоду підвишилась: прямі затрати праці на виробництво 1 ц/зерна знизились, а виробництво зерна в розрахунку на 1 людино-годину і на одного середньорічного працівника - збільшилось.

9. Дослідивши динаміку собівартості 1 ц зерна протягом аналізованого періоду, можна зробити висновок про її зниження з 23,52 грн. до 22,7грн. або на 3,5 %. При цьому слід відзначити, що за рахунок підвищення витрат виробництва собівартість 1 ц зерна зросла на 17,05 грн., проте, за рахунок підвищення урожайності вона знизилась на 17,82 грн. Відповідно в цілому собівартість 1 ц зерна знизилась на 0,82 грн.

10. Розглянувши динаміку структури виробничих витрат в рослинництві, можна зробити висновок про переважну частку в ній витрат на насіння, добрива, основні засоби та їх ремонт. При цьому частка перших двох елементів дещо знизилась, а останніх двох - зросла на кінець досліджуваного періоду, порівняно з його початком.

11. За результатами реалізації зерна в СТОВ протягом досліджуваного періоду видно, що собівартість 1 ц реалізованого зерна знизилась, а обсяг реалізації, ціна, прибуток - зросли. Про високу прибутковість галузі свідчить високий рівень рентабельності – 134,6%.

12. Дослідивши вплив факторів на зміну маси прибутку від реалізації зерна, можна зробити такі висновки. Всі фактори (обсяг реалізованої продукції, ціна реалізації, повна собівартість) діяли в одному напрямку - сприяли підвищенню маси прибутку. При цьому найбільш суттєвий вплив мало збільшення ціни реалізації одного центнера зерна, адже за рахунок цього маса прибутку зросла на 264тис. грн. або на 88,1 %, за рахунок збільшення обсягу реалізації відповідна зміна становила 204,5 тис. грн.. (68 %), а за рахунок зниження собівартості – 76,1 тис. грн.. (25,4 %).

13. Проаналізований рівень інтенсивності та економічної ефективності інтенсифікації виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське» свідчить про наступне. Виробничі витрати на 1 га посіву зернових зросли на 53 %, затрати праці на 1 га посіву зернових культур, зменшилися на 21,6%. Окупність додаткових витрат в 2004 р. становила 0,80 грн., а у 2005 р. – 1,59 грн., що свідчить про те, що додаткові витрати в 2004р. були нераціональними. В цілому економічна ефективність виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське» на кінець аналізованого періоду зросла, порівняно з його початком.

Узагальнивши дані роботи, можна зробити висновок про те, що підвищення економічної ефективності виробництва зерна сприяє зростанню доходів господарств що є основою розширеного відтворення та вдосконалення виробництва.

Проведений економічний аналіз виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське» та його ефективності, а також узагальнена інформація з літературних джерел дозволяють надати наступні рекомендації щодо підвищення економічної ефективності виробництва зерна в господарстві.

1. Основним шляхом підвищення економічної ефективності виробництва зерна є його всебічна інтенсифікація на основі внесення оптимальної кількості добрив, виконання всіх агротехнічних заходів в оптимальні строки та ін. Це має дуже велике значення і може забезпечити найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур.

2. Виведення і впровадження у виробництво високоврожайних сортів і гібридів, або розширення їх посівів.

3. Комплексна механізація виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці на виробництві зерна, що є особливо актуальним питанням для СТОВ.

4. 3більшення обсягу виробничих витрат задля виконання вищеописаних заходів.

5. Поліпшення якості зерна, особливо за рахунок вирощування сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка.

6. Впровадження нових форм організації і стимулювання праці.

Комплексне впровадження всіх цих заходів підвищить економічну ефективність виробництва зерна і виведе його на більш прибутковий рівень.

Список використаної літератури

1. Закон України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. К.: Парламентське видавництво, - 1999.

2. 3акон України „Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового розвитку в народному господарстві" від 3 серпня 1992 р. // Галицькі контракти. - 1992 р. - № 12

3. Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію" //Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №39

4. Закон України „ Про стимулювання розвитку сільського господарства в період 2003-2004 рр." // Урядовий кур'єр. - 2003 р. - 20 лютого

5. Закон України „ Про підприємництво" // Правова бібліотека „ Інфодиск"

6. Закон України „Про підприємства в Україні" // Державний інформаційний бюлетень „ про приватизацію" - 1993 р. - №2

7. Закон України „Про оплату праці" // Галицькі контракти. - 1995 р. - №21

8. Положення ( стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати", затверджено Міністерством фінансів України від 31.12.1999 р. №318

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку „Запаси", затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246

10. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій: Наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. №291.

11. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції ( робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств // Правова бібліотека „ Інфодиск"

12. Аграрні соціально-трудові відносини. Шкільов О.В., Здоровцов О.І., Лобас М.Г., Барабан С.С. / За ред. Лобаса М. Г. - К.: НВАГ „ Агроінком" 1997.-297 с.

13. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф. Бутинця Ф.Ф. - Житомир: ЖІТІ, 2000.

14. Економіка сільськогосподарського виробництва. П.П. Русак, В.В. Жебка, М.М. Рудий, А.А. Чалий / За ред. П.П. Руснака: - К.: Урожай, 1998. - 320 с Экономика предприятия: Учебное пособие / Под общ. ред. Л.Г. Мельника.Сумы: ИТД „ Университетская книга" : - 2004. - 632 с.

15. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства. Підручник. - К.: Вища школа, 1994.-415 с.

16. Огійчук М.Ф. Автоматизована система бухгалтерського обліку в сільському господарстві. Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1995р.

17. Організація сільськогосподарського виробництва: Підручник/ Г.С.

18. Тарасенко, Л.Я. Зрібняк, М.М. Ільчук та ін./ За ред. Г.С. Тарасенка. - К.: ФАДА ЛТД, 2000. - 446 с

19. Пархоменко В.М. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств і організацій та інструкція по його застосуванню. - К.: МФУ, 2000 р. - 128с

20. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К.: Урожай. 1995 р. - 328 с

21. Сук П.Л. Групування витрат виробництва в умовах ринку // Економіка АПК - 2000. -№1,С.-12

22. Сук Л.К. Калькулювання собівартості та аналітичний облік продукції рослинництва // Бухгалтерія в сільському господарстві - 1999.-№8, С.-16

23. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах з різними формами власності. Навчально-методичний посібник. - К.: ВТОВ, А.С.К.,1996р.-512с.

24. Шатковська Л.С., Жук В.М., Савчук В.К. Аудит і аудиторська діяльність. -К.: Урожай, 1996 р. - 256 с

25. Шкільов О.В. Організація виробництва і підприємницької діяльності в сільськогосподарських підприємствах. - К.: Урожай, 1997 р. - 336 с