КРИВОРІЗЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА I-III СТУПЕНІВ №106
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:«Тип Хордові»
Виконав:
учень 8 класу
Зінов`єв Владислав
м. Кривий Ріг – 2009
Загальнахарактеристикахордових
Хордові — це тварини з внутрішнім осьовим скелетом, основу якого становить хорда. Хорда є віссю всього організму і являє собою пружний еластичний стрижень. До неї прикріплюються скелет, м'язи і внутрішні органи.
Усі тварини, що належать до типу Хордові, мають спільні ознаки будови:
— головна опора тіла — хорда, яка тягнеться вздовж усього тіла;
— на спинному боці над хордою проходить нервова трубка;
— м'язи розміщуються по боках тіла у вигляді тяжів;
— внутрішні органи (кишечник, який відкривається на передньому кінці тіла ротом і закінчується анальним отвором, травні залози, серце, нирки і статеві органи) містяться в порожнині тіла під осьовим скелетом.
Хордові — це найвисокоорганізованіші представники царства Тварини. Розвинена нервова система хордових тварин забезпечує певну розумову діяльність і складну поведінку, яка у високорозвинених тварин виявляється в піклуванні про потомство, утворенні родинних угруповань, в яких особини одного виду об'єднані певними взаємовідносинами. Вони пересуваються найшвидше від усіх тварин, тому спроможні легко добувати їжу і уникати небезпеки. Завдяки досконалій системі внутрішніх органів представники типу Хордові пристосувалися до різноманітних середовищ існування: на землі, під землею, у воді. Не випадково серед багатоклітинних тварин єдиними жителями Антарктиди (континенту, де температура повітря не буває вищою від +1 °С) є саме хордові — птахи та ссавці.
Мал. 1 - Схемабудовихордовоїтварини: 1 —ротовийотвір; 2 —хорда; 3 —нервоватрубка; 4 —анальнийотвір; 5 —кишечник; 6 —кровоноснісудини; 7 —зябра.
Головною ознакою досконалості хордових тварин є наявність внутрішнього осьового скелета , який забезпечує організму надійну опору, захист і одночасно легкість. Хордові позбавлені необхідності носити важкий панцир, тому вони мають змогу нарощувати масу м'язів, розвивати системи внутрішніх органів і, найголовніше,— нервову систему, яка керує всіма життєвими процесами.
Збільшення розмірів головного мозку допомагає хордовим тваринам не лише швидко реагувати на зміни в навколишньому середовищі, тікати від ворогів або добувати їжу, а й засвоювати уроки життя. Завдяки легкості скелета, а також його здатності рости протягом усього життя навіть найменші хордові тварини стають велетами порівняно з найчисленнішою групою безхребетних тварин — комахами. Пічкурі й карасі, миші й жаби, маленькі ящірки й найдрібніші пташки — колібрі порівняно із середніми за розмірами комахами співвідносяться навіть не як слон і людина, а як велетенський динозавр і людина.
Тип Хордові поділяють на два підтипи: підтип Безчерепні та підтип Хребетні.
До підтипу Безчерепні належать примітивні морські хордові тварини, які утворюють клас Головохордові.
Підтип Хребетні об'єднує хордових тварин, що мають скелет голови — череп, а їхня хорда перетворюється на хребет, що складається з окремих сегментів — хребців.
Внутрішній скелет хребетних здебільшого складається з трьох відділів.
- Скелет тулуба (осьовий скелет), або хребет, — це видозмінена хорда, її складають кісткові або хрящові структури — хребці, які запобігають механічному ушкодженню нервової трубки.
- Скелет голови (череп) — невід'ємний елемент структури скелета усіх хребетних тварин,— складається з великої кількості кісток і хрящів. Череп захищає головний мозок від шкідливих впливів навколишнього середовища.
- Скелет кінцівок утворюють кістки або хрящі, що є опорою кінцівок, а також кістки, за допомогою яких кінцівки прикріплюються до осьового скелета.
Хордові тварини мають внутрішній осьовий скелет, основу якого становить хорда — вісь усього організму.
Підтип Безчерепні. Клас Головохордові
Головохордові — це невеликі морські тварини, скелет яких складає гнучка хрящова хорда — спинна струна, а нервова система представлені нервовою трубкою. Головного мозку і черепа головохордові не мають.
Розглянемо загальний вигляд, спосіб життя і системи органів головохордових тварин на прикладі ланцетника звичайного, що живе в Чорному морі.
Загальний вигляд і спосіб життя. Ланцетник — це невелика (завдовжки 3—6 см) напівпрозора тварина блідо-рожевого кольору. Тіло ланцетника сплющене з боків. Уздовж спини проходить спинний плавець, який переходить у хвостовий плавець, що за формою нагадує хірургічний інструмент — ланцет. На нижньому боці міститься підхвостовий плавець , який по боках тіла переходить у складки.
Мал. 2 - Загальнийвигляд ланцетника
Зовні ланцетник зовсім не схожий на решту представників типу, тому в описі, зробленому 1774 року, його класифікували як молюска і назвали «лан щитоподібним слимаком».
Ланцетник живе на дні моря на глибині ЗО—40 м, зарившись у пісок так, що видно лише передній кінець тіла. Живиться він мікроскоп і ч ними організмами, водоростями і найпростішими, яких втягує до рота а водою. Ланцетник активний уночі, а яскравого світла уникає.
Опорно-рухова система. Скелет ланцетника представлений хордою і являє собою пружний стрижень, що складається зі щільної тканини. Вздовж обох боків тіла тягнуться дві поздовжні м’язні стрічки, поділені поперечними перегородками на сегменти.
Травна система починається круглястим передротовим отвором, оточеним щупальцями. Цей отвір веде до ротової порожнини, далі — в глотку. Стінки глотки пронизані зябровими щілинами. Мікроорганізми, які містяться у воді, осідають у глотці, а звідти потрапляють у кишечник. Він прямий, має лише один виріст, що виконує функцію печінки. Кишечник закінчується анальним отвором.
Видільна система являє собою систему трубочок, що пронизують тіло. За своєю будовою видільна система ланцетника нагадує, видільну систему дощового черв'яка.
Кровоносна система ланцетника замкнена, тобто кров рухається лише по судинах завдяки скороченню їх стінок. Кровоносних судин кілька. Дві основні розміщуються на черевному і спинному боці тіла. По черевній судині, що називається веною, рухається кров, насичена вуглекислим газом, — венозна кров. У капілярах перегородок зябрових щілин венозна кров збагачується киснем і стає артеріальною. Потім від спинної артерії вона рухається по судинах усього тіла. Кров у ланцетника безбарвна.
Нервова система і органи чуття
Вздовж усього тіла ланцетника тягнеться нервова трубка, яка по всій своїй довжині має однакову будову і достатньо рівномірну товщину. Тому вважають, що, на відміну від решти хордових, ланцетник не має головного мозку.
Органи чуття ланцетника примітивні й недорозвинені. На передньому кінці тіла містяться нюхальна ямка і непарна світлочутлива пляма.
Розмноження і розвиток
Ланцетники - роздільностатеві тварини. Самки викидають у воду яйцеклітини — ікру, яку запліднюють статеві клітини самців. З ікринок з'являються личинки, які близько трьох місяців живуть у товщі води, живлячись планктонними тваринами. Потім личинки опускаються на дно. Тривалість життя ланцетника — до 4 років.
Різноманітність головохордових
До підтипу головохордові належить лише кілька десятків видів тварин, що живуть у прибережній зоні морів та океанів. Головохордові ведуть переважно придонний спосіб життя, тільки окрема група ланцетників живе в товщі води.
Головохордові — це найпримітивніші хордові тварини, скелет яких складається лише з хорди. Вони мають примітивну нервову систему, недорозвинені органи чуття, їх видільна система побудована за тим самим принципом, що й у кільчастих червів.
Підтип Хребетні
До підтипу Хребетні належать декілька класів найбільш високоорганізованих тварин. Серед них два класи риб — Хрящові риби і Кісткові риби,— представники яких різняться особливостями будови тіла, розмноження і розвитку.
До класу Хрящові риби належать найдавніші великі за розмірами хребетні тварини, поширені в морях та океанах. Вони майже не живуть у прісних водоймах.
Розглядаємо спосіб життя, будову і системи внутрішніх органів хрящових риб на прикладі колючої акули (катрана).
Спосіб життя
Колюча акула — невелика (завдовжки до 1 м), швидка і рухлива тварина, поширена в помірно теплих прибережних водах Чорного моря. Веде зграйний спосіб життя, опускається на глибину близько 150—200 метрів. Живиться переважно рибою, що трапляється на дні моря, головоногими молюсками і навіть великими червами. Небезпеки для людини не становить.
Будова тіла: тіло акули, як і решти хребетних тварин, складається з двох частин: осьової (голова, тулуб, хвіст) та периферійної (кінцівки) (мал. 3).
На голові акули розташовані поперечний щілиноподібний рот і пенеликі очі (по боках голови). За очима містяться спеціальні отвори, що нагадують ніздрі,— бризкальця. Зябра відкриваються 5—7 зябровими щілинами. Тулуб катрана має веретеноподібну форму. Тіло закінчується хвостом із симетричним хвостовим плавцем.
Катран має парні кінцівки грудні й черемші планці.
Грудні плавці — це передні кінцівки, ачерепні задні, перед кожним плавцем міститься по одному гострому шипу, завдяки яким акула дістала свою назву.
Мал. 3 - Будова акули
1 —ротовийотвір;
2 —бризкальця;
3 —око;
4 —шипи;
5 —спинніплавці; 6 —хвостовийплавець; 7 —черевний плавець; 8 —клоака; 9 —бічналінія; 10 —груднийплавець; 11 —зябровіщілини.
Покриви тіла. Шкіра акули вкрита дуже гострою і міцною лускою — шкіряними зубами. Свою назву вони дістали не випадково, бо зуби акули — це не що інше як видозмінені луски.
Опорно-рухова система. Скелет акули побудований лише з хряща. Основні відділи скелета: хребет, череп із зябровим апаратом і скелет кінцівок.
Мускулатура колючої акули сегментована. Поздовжні м'язи тулуба утворені з окремих сегментів. М'язи розміщені також і на голові.
Травна система починається щілиноподібним ротом, рот переходить у ротову порожнину. Нижня й верхня щелепи мають гострі зуби. Через глотку і короткий стравохід їжа потрапляє у шлунок. Від шлунка відходить кишечник, поділений на окремі відділи. Кишечник закінчується клоакою — розширеною частиною його заднього відділу.
Видільна система
. Очищення крові від різноманітних шкідливих речовин відбувається в нирках. (Пригадай, як відбувається процес виведення шкідливих речовин у комах.) Нирки акули лежать нижче від хребта майже вздовж усього тіла, тому вони дістали назву тулубових. Від нирок відходять видільні канальці, що відкриваються в клоаку.
Дихальна система
. Колюча акула дихає зябрами, які розміщені на зябрових дугах. Від них відходять пронизані капілярами зяброві пелюстки. У капілярах відбувається газообмін. Акула не має органів, що забезпечують обмивання зябрового апарату водою, тому вона весь час перебуває в русі, заковтуючи ротом воду. Через рот вода надходить у глотку, потім обмиває зябра і крізь зяброві щілини виходить назовні.
Кровоносна система
. Серце акули двокамерне, складається з передсердя і шлуночка. Серце пульсує, проштовхуючи кров, що містить вуглекислий газ. Проходячи крізь зябра, вона насичується киснем. Після цього частина збагаченої киснем крові надходить до головного мозку, а решта — до внутрішніх органів та м'язів. Тут артеріальна кров віддає клітинам тіла кисень, поглинає вуглекислий газ і знову надходить у вени. Венозна кров від різних органів тече по венах до серця, яке знов проштовхує її в зябра. Такий замкнений цикл руху крові складає коло кровообігу.
Нервова система
. Головний мозок акули добре розвинений і складається з п'яти відділів. Найкраще розвинені мозочок, який координує рухи, і передній мозок, що контролює розумову діяльність. Уздовж усього тіла в спеціальному каналі хребта проходить спинний мозок.
Органи чуття
. Важливу роль в орієнтації акули відіграє особливий орган — бічна лінія, завдяки їй риба відчуває найменшу вібрацію води. Органами нюху є носові ямки, зовнішні отвори яких виходять у глотку. Завдяки органам нюху акула здатна відчувати запах речовин, які виділяє перелякана жертва. Якщо в басейн вилити воду з акваріума, в якому плавала перелякана риба, то акули в басейні негайно заметушаться в пошуках здобичі.
Очі акули мають м'язи, плоску роговицю і крупні кулеподібні кришталики, які здатні рухатись і допомагають стежити за здобиччю.
Орган слуху представлений внутрішнім вухом, розміщеним у черепі.
Цікаво що:
• Гострі, як лезо бритви, зуби акули швидко зношуються. Протягом життя акула змінює понад 1000 зубів, нові зуби виростають швидко — усього за 8 днів.
Хрящові риби — великі за розміром морські тварини, хрящовий скелет яких складається з трьох частин: скелета голови, осьового скелета і скелета кінцівок. Вони мають парні кінцівки, зяброві щілини і особливу луску — шкіряні зуби.
|
