Вступ

Орнітологічні екскурсії захоплюють своєю неповторністю. Кожен виїзд на природу дає нові враження навіть спеціалісту. Це пояснюється перш за все особливістю самих птахів. Серед тварин птахи – найбільш показова група. На зоологічних екскурсіях вони частіше інших потрапляють на очі і наглядно демонструють багато явищ природи. Тому знання птахів необхідні кожному зоологу.

Будування гнізд – характерна особливість розмноження птахів. Знайдене гніздо – документ, що підтверджує факт існування в даній місцевості певного виду птахів. За характером гнізда і місцю його розташування можна створити уявлення про ряд важливих сторін біології птахів. Вивчення конструкції гнізда, його будівельного матеріалу, способу кріплення гнізда до опори, характеру самої опори, допомагає ясно уявити дані, необхідні для створення нових штучних гнізд з метою приваблення корисних птахів.

Мета дослідження – розглянути та проаналізувати особливості розмноження декількох видів птахів досліджуваного району.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити в процесі дослідження певне коло питань, що стосуються розмноження птахів.

Завдання :

1) розглянути особливості та дати загальний опис досліджуваних видів птахів;

2) з`ясувати особливості перельотів та гніздування досліджуваних видів птахів;

3) охарактеризувати особливості будови яйця птахів;

4) дати характеристику кладки яєць, висиджування та вигодовування пташенят у різних представників класу птахів.

Предмет дослідження – представники різних родин класу Птахи.

Об `єкт дослідження – особливості розмноження птахів у досліджуваному районі.

При дослідженні проблеми були використані методи дослідження: описовий, науковий, аналізу та синтезу, порівняння, спостереження та інші методи дослідження.

1. Загальний опис птахів, що вивчаються

1.1 Загальний опис гусака сірого

Сірий гусак (Anser anser) – великий птах, із щільною статурою, щодо довгою шиєю, невеликою головою, товстим дзьобом і помірною довжиною ногами, постаченими плавальними перетинками. Маса його коливається від 2,5 до 4,4 кг, зрідка до 6 кг.

Самці і самки мають однакове буро-сіро-біле забарвлення. Молоді птахи відрізняються від дорослих відсутністю на череві і грудях темних плям. Раніше сірі гуси були дуже поширені майже по всій помірній смузі Євразії. Нині область поширення значно скоротилася внаслідок багаторічних переслідувань і зміни ландшафтів.

Сірі гуси гніздяться в окремих районах, де збереглися умови для їхнього існування. Зимують у південних районах Євразії і в Північній Африці. В УРСР гніздяться постійно в плавнях Дунаю, Дністра і в незначній кількості в пониззях Дніпра, а також на окремих великих болотах у Полтавській і Черкаській областях. Улюблені місця – багаті водяною рослинністю великі площі заболочених земель, плавні в пониззях великих річок.

Чисельність птахів невелика і поступово зменшується. Лише під час весняних і осінніх перельотів великі зграї цих птахів пролітають через територію країни, зупиняючись лише на короткий час для відпочинку й живлення.

У природі виділяються характерним виглядом, забарвленням і голосом (ґелґотіння), що дуже подібний до крику свійської гуски. Під час перельотів утворюють у повітрі характерні трикутники або шеренги.

Живляться майже виключно рослинною їжею – зеленими частинами, корінцями, плодами і насінням переважно рослин, що ростуть біля води, але можуть годуватися і на культурних полях. Як птах, що збирає корм значною мірою на суші, добре ходить і швидко бігає по землі. Чудово плаває і пірнає, але рятується пірнанням тільки в період чи линяння будучи пораненим. Узагалі це дуже сильний, хоча до крайності обережний птах; поранений і переслідуваний гусак захищається з дивною силою і спритністю і наносить крилами такі сильні удари мисливським собакам, що хто спробував бояться кидатися до гусаків. Сильний і швидкий, хоча змахи крил рідкі. Піднімається високо тільки під час перельоту, в інший же час літає низько.

Дзьоб блідо-тілесного чи рожевого кольору, ноги – м'ясо-червоного. Самка не відрізняється від самця, але трохи дрібніша.

1.2 Сірий журавель, його загальна характеристика

Сірий журавель (G. grus) – це саме той самий журавель, чиї дзвінкі лементи ми чуємо високо в небі навесні і восени. Це великий птах ростом близько 125 см і масою 4-5,5 кг. Розмах крил більш 2 м. Загальне забарвлення журавля сіре, більш темне, майже чорне на кінцях крил. Від очей з боків шиї спускається помітна біла смуга; інша частина голови і шиї чорна, а на потилиці і тімені ділянка голої червоної шкіри, слабко покритий тонкими і твердими волосоподібними перами.

П'ятсот років тому сірий журавель жив майже по всій Європі і північній частині Азії. Зараз він зберігся в помітних кількостях тільки в Скандинавських країнах, а в інших або зник, або, як, наприклад, у ГДР, Польщі, ФРН, гніздиться ліченими парами. У нашій країні популяція сірого журавля знаходиться у відносно гарному стані і займає величезну територію від Литви і Білорусії на заході до басейну Колими і Забайкалля на сході. На північ сірий журавель практично не виходить у тундри, а на південь – у зону напівпустель, хоча окремі пари гніздяться і тут по приозерних улоговинах і долинам рік.

Чисельність сірого журавля не скрізь однакова і найбільш висока в Естонії, у північно-західних областях і в Барабинському озерному лісостепу. В всіх інших районах сірий журавель відносно рідкий, і чисельність його знижується поступово. Зимують сірі журавлі в Північній Африці, в Ірану й інших країнах Передньої Азії, в Індії й у Китаї.

Відліт сірих журавлів на зимівлю триває весь жовтень, а іноді затягується до листопада. Журавлі летять зграями, вишикувавшись клином, у денний час і звичайно на великій висоті. Зграї під час осіннього перельоту значно більш численні, ніж навесні. На зимових «квартирах» журавлі ночують звичайно на відкритих ділянках річкових мілководь чи на плоских наносних островах, де почувають себе в безпеці, а вдень розлітаються на годівлю в найближчі полючи.

Їжа сірих журавлів різноманітна. У гніздовий період вони значною мірою твариноїдні і харчуються в основному великими комахами, водяними безхребетними, жабами, дрібною рибою, мишоподібними гризунами, поїдають пташенят і яйця горобиних птахів. Разом з тим серйозне значення в раціоні мають і різні частини рослин. Провесною головним кормом є журавлина, що залишилася з зими, ягоди й інші ягоди. Із серпня – вересня основу харчування складають уже рослини – насіння злаків на погано прибраних полях, горох, овес і інші культури. На болотах журавлі починають у цей час поїдати ягоди, що достигають. Пташенят вони вигодовують винятково комахами, молюсками й іншими безхребетними тваринами. Тисячні зграї сірих журавлів на зимівлях можуть заподіювати істотний збиток полям.

Линяють сірі журавлі 2 рази на рік – по закінченні гніздового періоду в них відбувається повне линяння, а узимку, на місцях зимівель, – часткове. Махові пера змінюються раз у 2 роки і випадають майже усі відразу, так що птаха на якийсь час втрачають здатність до польоту.

Кілька слів потрібно сказати про так званих «танці» журавлів. У літературі можна зустріти опис колективних «танців», коли журавлі нібито збираються на визначених місцях цілими компаніями, утворюють коло і по черзі парами чи поодинці роблять різні рухи: стрибають, розгорнувши крила, кланяються, пробігаються зиґзаґом, прогулюються, високо піднімаючи ноги («гусячий крок»), і т.д. Вважалося, що ці рухи є елементом шлюбної церемонії. У дійсності справа обстоїть трохи інакше. Колективні «танці» – узагалі плід вигадки. До розмноження вони ніякого відношення не мають. Всі описані рухи журавлі, і не тільки сірі, а усі взагалі, проробляють протягом усього року, особливо на зимівлях, і найбільше часто – молоді птахи. Вважається, що цими рухами журавлі виражають і занепокоєння, і задоволення. Одним словом, «танці» журавлів, як говорять зоологи, є елементом поведінки і мають різне значення.

Незважаючи на те що в нашій країні сірих журавлів ще досить багато (по самих приблизних підрахунках до 100 тис., полювання на цього журавля заборонені, а існує потреба в особливій охороні. Чисельність його скорочується.

1.3 Особливості життєдіяльності великого строкатого дятла

Великий строкатий дятел (Dendrocopos major) – досить красивий, дійсно дуже строкатий птах. Переважна забарвлення його складається зі сполучення чорних і білих тонів. Верх голови і шиї, спинна сторона і надхвістя синьо – черні, плечі, щоки, боки шиї білі, черево грязно-білого кольору, підхвістя яскраво-червоне. Махові пера чорні з білими плямами, що утворюють на чорному тлі складеного крила 5 білих поперечних смуг. Хвіст чорний, за винятком 2 крайніх кермових пер, білого кольору. Очі бурувато-червоні, дзьоб свинцево-чорний, ноги темно-бурі. Самець відрізняється від самки червоною плямою на тімені. Молоді птахи подібні по забарвленню з дорослими, але на чолі в них червона пляма. Хвіст у великого строкатого дятла середньої довжини, загострений і дуже твердий, тому що служить головним чином опорою при лазінні птаха по стовбуру дерева. Наскільки важлива ця опорна роль хвоста, можна судити по тому, що за період до наступної линьки кермові пера, стираючись, коротшають на 10 мм і більше. Але ж загальна довжина хвоста всього 100 мм. Великий строкатий дятел – птах середніх розмірів: довжина тіла його 23–26 см, маса близько 100 г.

Літають дятли добре і швидко, однак у всіх випадках переважно лазять по стовбуру дерева, користаючись крилами лише для перельоту на сусіднє дерево. Навіть тоді, коли птаху грозить небезпека, він не поспішає летіти. Помітивши, наприклад, наближення людини, дятел як би нічим не видаючи того, що помітив небезпеку, переповзає, продовжуючи щось шукати в нерівностях кори, на протилежну сторону стовбура і, піднімаючись по стовбуру нагору, лише зрідка визирає із-за нього, як би ненавмисне спостерігаючи за людиною. Якщо спробувати обійти дерево, то птах знову переміститься так, що між ним і людиною виявиться стовбур. Якщо людина спробує наблизитися до птаха, він перелітає на сусіднє дерево, виражаючи своє невдоволення голосним різким лементом. Голос дятла розноситься далеко по лісу і нагадує щось начебто уривчастого «гик», повторюваного то окремо, то кілька разів підряд, коли птах хвилюється.

Велику частину часу дятел проводить у пошуках їжі. Влітку і на початку осені дятла можна спостерігати на стовбурі дерева. Звичайний птах сідає на стовбур і починає, спираючись на свій твердий хвіст, стрибками підніматися вгору, роблячи при цьому спіральні обороти навколо стовбура. Піднімаючи вгору, дятел уважно оглядає кожну щілину, кожну нерівність кори. Якщо птах помітить щось на бічних товстих гілках, то він оглядає і їх, звичайно знизу, підвішуючись до гілки і знов-таки спираючись на хвіст. Оглянувши в такий спосіб стовбур і великі бічні суки до висоти 12 –16 м, а іноді і вище, дятел перелітає на інше дерево. Якщо, оглядаючи дерево, дятел знайде живих під корою комах, він пускає в хід дзьоб; голосне «тук-тук-тук» далеко розноситься по лісу. Сильними ударами дятел розбиває кору чи проробляє в ній лійку, оголюючи ходи жуків-підкірників, а липким довгим язиком, що легко проникає в ці ходи, птах витягає з-під кори личинок і дорослих комах. У значних кількостях великий строкатий дятел поїдає мурах: у шлунках деяких убитих птахів знаходили по 300 –5 00 екземплярів цих комах. Досить часто дятли поїдають різних жуків, що особливо живуть під корою, – короїдів і вусанів, а також довгоносиків, листоїдів і ін.

Восени спосіб добування їжі в дятла змінюється: птах не оглядає стовбури дерев у пошуках комах, а зриває з хвойного дерева шишку, затискає її в природну чи видовбану ним у вершині сухого стовбура дерева і із силою вдаряє по ній дзьобом. Ударами дзьоба дятел розкриває лусочки шишки, витягає і поїдає насіння. Звичайно під такою «кузнею» дятла до кінця зими накопичується гора шишок: під окремими кузнями знаходили по 5–7 тис. розбитих шишок. Щодня дятел розбиває до 100 шишок, а тому, щоб забезпечити себе кормом узимку, кожен птах уже з осені захоплює індивідуальну ділянку, площу якого в залежності від врожаю насінь хвойних порід і числа хвойних дерев на ділянці коливається від 5 до 15 га. На кожній з таких ділянок буває кілька десятків кузень. Свої індивідуальні ділянки птаха захищають і не допускають у них інших дятлів.

Провесною дятли нарівні з насіннями починають поїдати комах, що вийшли після зимівлі. А в період початку руху соку в беріз дятел часто робить дзьобом на стовбурах і на галках дерев горизонтальні ряди пробоїн у корі і, почекавши, поки з'явиться сік, по черзі прикладає дзьоб до кожного отвору і п'є. Таким чином, у харчуванні дятлів спостерігається чітко виражена сезонна зміна кормів. Восени й узимку дятли харчуються насіннями хвойних дерев, навесні і влітку – тваринною їжею.

Усе життя великого строкатого дятла найтіснішим образом зв'язаний з лісом – не будь його, бори лісу виглядали б інакше. Видовбуючи дупла, що самими дятлами повторно звичайно не використаються, вони тим самим створюють «житловий фонд» для багатьох інших птахів (наприклад, синиць і мухоловок), що влаштовують гнізда в готових дуплах. Дятли здатні витягати і знищувати дуже небезпечних для лісу комах-ксилофагів (короїдів, вусачів і т. п.). Довбає дятел тільки заражені шкідниками дерева, а тому сліди цієї його діяльності є як би сигналами, що вказують на те, що дерево уражене і його треба зрубати. Поїдаючи в зимовий період насіння хвойних дерев, великий строкатий дятел не перешкоджає самопоновленню цих порід, тому що за зиму він з'їдає усього кілька відсотків врожаю насінь.

2. Строки прильоту і будівництва гнізд

2.1 Особливості життя птахів, їх кочування та методи дослідження цього процесу

Після спарювання птахи розпочинають влаштовувати гнізда, їх має більшість птахів. Конструкція гнізд та місце їхнього влаштування у різних видів птахів різні. У багатьох видів птахів гніздо нагадує сплетений із гілочок кошик. Влаштувати таке гніздо вони можуть на деревах, у кущах, в ущелинах скель тощо. Деякі з птахів гніздяться у норах, які вони роблять в обривах чи в дуплах.

Дрібні птахи живуть у середньому 3–6 років, великі – до 30–50 років і більше. І кожного року в їхньому житті повторюються однакові явища. За умов сезонного клімату птахи опиняються протягом року в різних погодних умовах і залежно від своєї організації по-різному можуть їх переживати. У житті птахів, які весь рік перебувають в одній і тій самій місцевості, виділяють два основних періоди: гніздування та зимівля. Птахів із зазначеним способом життя називають осілими. У перелітних птахів річний цикл складається з таких періодів: весняний перелітп-гніздування-осінній переліт-зимівля.

Осілі, кочові та перелітні птахи. Всіх птахів залежно від їхнього реагування на зміни пір року поділяють на три основні групи: осілі, кочові та перелітні. Осілі птахи, як було вже зазначено, незалежно від змін сезонів залишаються назавжди на одному і тому самому місці. Кочові птахи займають проміжне положення між осілими та перелітними птахами. Характерним для них є те, що зі зміною сезонів вонипочинають мандрувати, шукаючи для себе корм і не відлітаючи далеко від місць свого гніздування.

Перелітні птахи відлітають зі своїх гнізд на зимівлю і повертаються до них для гніздування. Вони мають певні терміни відльоту та прильоту, сталі маршрути перельотів та постійні місця зимівлі.

Дальність перельотів буває різною. Тому серед перельотних розрізняють ближніх мігрантів та дальніх мігрантів. Наприклад, сільські ластівки, які гніздяться в Україні, зимують на півдні Африки. Це – дальні мігранти. А ось граки, що виводяться в нашій країні, зимують у Середземномор'ї. Це – ближні мігранти. До речі, може здатися, що граки не відлітають із України. Це не так, оскільки на їхнє місце прилітають ті, що гніздувалися північніше від України. Тому здається, що граки, які вивелися в Україні, перебувають у нас цілий рік. Ближні мігранти, як правило, раніше прилітають і пізніше від усіх птахів відлітають. Терміни їхнього прильоту та відльоту коливаються кожного року залежно від погодних умов. У дальніх мігрантів терміни прильоту навесні та відльоту восени щороку більш-менш однакові.

Перелітних птахів залежно від того, де їх спостерігають на шляху їхнього перельоту, поділяють на пролітних та зимуючих.

Способи дослідження перельотів. Явище перельотів птахів давно хвилювало людину. Воно і зараз залишається ще загадковим, хоча ми вже багато знаємо про міграції. Не з'ясовано до кінця, як виникли міграції птахів, залишається невідомим, як орієнтуються птахи під час своїх мандрівок, як вони безпомилково знаходять місця зимівлі та як за тисячі кілометрів точно визначають шлях і час повернення до своєї батьківщини. Адже більшість птахів після зимівлі в далеких краях повертається знову на ті самі місця, де вони вивелися.

Вивчаючи міграції птахів, вчені користуються сучасними методами досліджень із застосуванням складної техніки (напр., радарів, космічних кораблів). Проте найпоширенішими методами вивчення цього явища залишаються методи візуального спостереження та методи мічення птахів. Спостерігаючи за мігруючими птахами за допомогою бінокля чи просто неозброєним оком, можна багато чого дізнатися нового щодо міграції птахів, напрямку перельоту, висоти польоту, чисельності зграй тощо. Дуже корисними є фенологічні спостереження за термінами міграції птахів (тобто визначення термінів прильоту чи відльоту птахів). Серед методів мічення птахів є багато тих, що використовуються для вивчення їхніх міграцій. Найпопулярнішими з них е кільцювання птахів. Цей метод полягає у тому, що на ногу птаха одягається легке металеве кільце, на якому обов'язково мають бути вказані номер та адреса центру кільцювання. Існують певні правила, яких потрібно дотримуватися при кільцюванні птахів. Із цими правилами можна ознайомитися в Українському центрі. Може статися таке, друзі, що до вас потрапить птах із кільцем на лапці, який живий і може далі летіти. Отож, якщо таке трапиться, обов'язково прочитайте надпис на кільці, не знімаючи його, перепишіть все, що зазначено на ньому, на окремий аркуш паперу, спробуйте визначити вид птаха. Цю інформацію надішліть до Українського центру кільцювання, додавши ще такі відомості: де і коли ви побачили птаха, а також свою адресу. Вам згодом надішлють відповідь про те, де й коли цей птах був окільцьований. Птаха з кільцем слід випустити, щоб експеримент продовжувався у природі. Якщо вам трапиться окільцьований поранений або мертвий птах, чи птах із кільцем, добутий на полюванні, треба спробувати визначити його вид і зняти з нього кільце. Кільце разом із вашою адресою та повідомленням про те, де і коли було знайдено птаха, перешліть до Українського центру кільцювання. За цього випадку ви теж тримаєте відповідь із центру кільцювання.

Метод кільцювання передбачає те, щоб птах потрапив до рук дослідника А ось метод кольорового мічення дозволяє зчитувати інформацію, не відловлюючи птахів, тільки за допомогою бінокля. В Україні часом можна побачити лебедів, які мають кольорові ошийники з буквами чи цифрами. Це – мічені птахи. Якщо комусь пощастить побачити таких птахів, спробуйте прочитати те, що зазначено на ошийнику,

Метод кільцювання птахів існує вже понад 100 років. Винахідником його був датський шкільний вчитель Мортенсон. Цікавлячись міграціями пернатих, він прикріплював до ніг птахів тонку металеву пластинку, на якій було вибито його адресу. Коли до людей потрапляли мічені таким чином птахи, Мортенсону надсилали відповідь. Такий метод кільцювання птахів та отримання інформації щодо їхньої міграції швидко поширився в Європі на початку XX сторіччя і досі використовується вченими.

Але слід згадати, що майже за півстоліття до Мортенсона в Україні було проведено вдалий експеримент із міченням журавлів. Його автором був відомий барон Ф. Фальц-Фейн, чиє ім'я носить степовий природний заповідник «Асканія-Нова» на Херсонщині. Ф. Фальц-Фейн вирішив помітити журавлів, що гніздувалися в його маєтку, надівши їм на шию мотузок із невеликою металевою трубочкою. Мотузок проходив через трубку, обидва кінці якої заклепувалися. Усередину Фальц-Фейн вкладав листа, в якому чотирма європейськими мовами звертався з проханням повідомити про знахідку мічених птахів.

Міграції птахів. Із настанням осені мігруючі птахи збираються у вирій. При цьому в багатьох із них змінюється оперення. У хижих птахів, у горобиних зміна старого оперення на нове відбувається поступово і малопомітно. У качок, гусей та лебедів линяння здійснюється таким чином, що всі махові та рульові пера замінюються одразу. А це означає, що поки не виростуть нові пера, птахи не в змозі літати. От і збираються вони на період линяння в певних місцях. Птахи вибирають такі місця, де можна прогодуватися і де їм ніщо не загрожує. Для качок це можуть бути очерети, для лебедів – відкриті водні простори з мілинами. Після линяння птахам легше перелітати під час міграції.

Осілі та кочові птахи також змінюють своє оперення. Новий пір'євий покрив пристосованіший до зимівлі: він густіший і має добре розвинений пуховий прошарок.

Осіння міграція у пернатих схожа на їхню весняну міграцію. Але вона більш масова, оскільки в ній беруть участь і молоді птахи, які народилися влітку. Першими відлітають ті птахи, що весною прилетіли пізніше від усіх, і навпаки, ті, що прилетіли першими навесні, відлітають восени пізніше за всіх. Восени птахи можуть перелітати іншими шляхами, ніж вони летіли весною на місця свого гніздування. Восени цих птахів можна побачити у значній кількості на великих річках, озерах. Летять вони у напрямку до Середземномор'я через Чорне море. Навесні гагари перелітають із Середземномор'я через країни Західної Європи до півночі. Птахи України зимують у різних країнах, здебільшого в Середземномор'ї, на Африканському континенті або на Близькому Сході. Сільські ластівки чи, наприклад, білі лелеки зимують у Центральній та Південній Африці. Ближні мігранти мають недалекі місця зимівлі. Граки, що виводяться на півдні України, на зиму перелітають до Румунії, Греції. Качки-крижні можуть залишатися зимувати в Україні, але, якщо зима холодна і всі водойми вкриваються кригою, вони відлітають на південь до Чорного моря. Зима для птахів небезпечна не холодом, а голодом. Птахи можуть витримувати великі морози тільки тоді, коли у них є достатньо їжі.

2.2 Приліт та гніздування гусака сірого

Гніздиться сірий гусак по всій Європі, у значній частині Сибіру, на Далекому Сході, у Середній і Передній Азії, у Кашгарії, Джунгарії, МНР і північної частини Китаю. Будучи колись усюди численним, у даний час він у багатьох місцях став рідким чи зник взагалі. У межах великої гніздової області селиться ізольованими колоніями. Падіння чисельності і повне зникнення особливе помітно в західній половині ареалу.

Найбільш типовими місцями перебування сірого гусака є річкові заплави, озера і лимани з густими заростями очерету й іншої водяної рослинності, трав'янисті болота, мокрі луги. Усюди для гніздування вибирає лише самі недоступні і непролазні місця і притім по сусідству з заболоченими трав'янистими лугами, на яких він годується.

Описуваний вид – перелітний птах. Зимує на Британських островах, на європейському й африканському узбережжях Середземномор`я, в Ірану, Афганістану, Індії, Індокитаї й у південній частині Китаю. У межах нашої країни на зимівлях зустрічається на Каспії, у невеликому числі на Чорному морі, у Середній Азії.

Навесні сірі гусаки прилітають дуже рано, коли величезна більшість водойм ще під льодом, багато снігу і є лише невеликі проталини. У південних районах гніздової області це спостерігається приблизно в першій половині березня, у північних у квітні. На прольоті птаха тримаються зграями, вибудовуючись клином, шеренгою. Чисельність птахів у зграї дуже різна, від декількох штук до декількох сотень. Під час зупинок на відпочинок і годівлю зграї збираються разом, і тоді утворяться тисячні скупчення птахів, що представляють дуже ефектне видовище, що і дотепер можна спостерігати подекуди в глухих степових районах Казахстану.

На місця гніздування гусаки прилітають, уже розбившись на пари, і тільки в частини птахів пари утворяться на місці. До розмноження приступають тільки на третьому, а деякі, може бути, і на четвертому році життя, при досягненні статевозрілості.

Відразу після прильоту пари займають гніздові місця, але до будівлі самого гнізда приступають тоді, коли сніг уже майже цілком зійде і більшість водойм звільниться від льоду. Для гнізд вибирають сухі гриви, бугри, купини, купи старого очерету, сплавини і т.п. Гніздо будує одна самка, переважно зі стебел і листів очерету й інших водяних рослин, хоча місцями використовуються деревні гілки і суки.

Саме гніздо являє собою циліндричну купу з рослинних матеріалів, більш грубих і недбало складених зовні, більш м'яких і ретельно звитих зсередини. Лоток круглої форми, ретельно вистелений м'якими листами і пухом, яким обкладаються і краю гнізда. Розміри гнізда в різних умовах сильно варіюють, досягаючи 60–100 см в основі, 40–100 і навіть 120 см висоти; діаметр лотка від 18 до 30 см, глибина лотка від 6 до 20 см.

2.3 Строки прильоту та будування гнізд у сірого журавля

Гніздові біотопи сірого журавля різноманітні, але завжди зв'язані з болотистими ділянками. На півночі це верхівкові і сфагнові болота з пригнобленою сосною й очеретом, у середній смузі – заболочені, що поростили вільшняком, осокою й очеретом долини рік, на півдні – болотисті приозерні луги з високою рослинністю.

На місця гніздування сірі журавлі прилітають рано, наприкінці березня – першій половині квітня і майже відразу приступають до пристрою гнізда. Воно являє собою щільно утрамбовану купу стебел осоки й очерету, часто з домішкою шматочків моху, з невеликим поглибленням посередині. Журавлі щорічно займають ту саму ділянку й іноді використовують повторно старе гніздо, однак частіше будують нове по сусідству зі старим. Гніздо може розташовуватися як на деякім підвищенні, так і прямо серед води, і дуже часто в самому глухому, захаращеному і зарослому місці. Гніздові ділянки птахи охороняють, однак не так ревно, як деякі інші види журавлів. Відстань між сусідніми гніздами можуть бути усього біля кілометра, однак звичайно значно більше.

2.4. Будування гнізда у великого строкатого дятла

Веде дятел осілий спосіб життя, але в холодний час при неврожаї насінь хвойних дерев робить кочові перельоти.

Навесні (у лютому, березні, квітні) дятли стають особливо крикливими і рухливими. Самці часто видають «трель». Сидячи на стовбурі, самець швидко вдаряє по сухому сучку дзьобом, і вібруючий під цими ударами сук видає своєрідну трель – «барабанний дріб», щось начебто «тра-та-та». Ця трель заміняє у великого строкатого дятла пісню. Чутно її далеко навіть у густому лісі. На цю «пісню» прилітає самка, і відбувається утворення пари. Пара, що сформувалася, завзято захищає свою гніздову ділянку, виганяючи з неї всіх інших дятлів.

Десь у середині ділянки птахи влаштовують собі гніздо. Для цього вибирається дерево з м'якою гниючою деревиною. Найбільше часто використовується осика, рідше вільха, ще рідше береза, дуб і інші породи з твердою деревиною. Звичайно на стовбурі, на висоті 2 – 8 м від землі, часто під капелюшком гриба-трутовика, дятли видовбують собі дупло. Поперемінно змінюючись, самець і самка без утоми довбають по дереву, відриваючи шматочки деревини довжиною 2– 4 см, що відразу скидають униз. На засохлій торішній траві, а якщо весна пізня – на снігу біля стовбура дерева валяється свіжа світла тріска. Дупло має глибину 28–35 см, вхідний отвір – льоток має діаметр 5–5,6 см.

3. Кладка яєць, висиджування і вигодовування пташенят

3.1 Загальна будова яйця птахів, період розмноження

Відкладені яйця усередині мають зародок, утворений ще до їхнього відкладання. Зародок має вигляд диска, що лежить на поверхні жовтка. Жовток розміщується в центрі рідкого білка і становить собою запас поживної речовини для зародку, що розвивається. Жовток у яйці підвішений; на так званих халазах– білкових канатиках. Як яйце не оберталось би у гнізді, зародковий диск завжди буде зверху жовтка в положенні, найближчому до джерела тепла (обігрів відбувається зверху). Цьому сприяють халази. Білок виконує роль захисної оболонки жовтка і постачальника рідини для зародку. Під шкаралупою на тупому кінці яйця знаходиться повітряна камера із запасом повітря для зародку, що утворена внаслідок розходження двох підшкаралупових оболонок. Шкаралупа надає певної форми яйцю та захищає його від механічних ушкоджень. Крім того, кальцій, що міститься у ній, використовується ембріоном для побудови скелета. Тому наприкінці інкубації шкаралупа стає рихлою, менш міцною. Це полегшує вихід пташеняти з яйця. Шкаралупа з підшкаралуповими оболонками запобігає проникненню волога та повітря всередину яйця. Тільки під кінець інкубації крізь неї проходить повітря до пташеняти, яке вже дихає легенями.

Перед вилупленням пташеня, пробиваючи шкаралупу, робить у ній отвір для дихання. У пташеняти на наддзьобку утворюється тимчасовий яйцевий зуб,яким воно надрізає шкаралупу зсередини і полегшує собі вихід назовні.

Інкубація яєць. Для нормального розвитку пташеняти необхідно обігрівати кладку яєць. Це роблять дорослі птахи. Насиджуючи кладку, вони віддають тепло свого тіла. У насиджуючого птаха на черевному боці утворюється так звана насидна пляма – це ділянка шкіри на череві, яка на період розмноження оголюється від оперення.

Період інкубації яєць у різних видів птахів різний. У великої синиці пташенята вилуплюються на 14-й день після насиджування, а в інших видів воно може затягнутися до двох-трьох місяців.

Птахи виводкові та нагніздні. У багатьох птахів пташенята вилуплюються з пухом на всьому тілі, з відкритими очима і через деякий час можуть облишити гніздо та прямувати за дорослим птахом. Такі птахи називаються виводковими . У перші дні свого життя виводкові пташенята ще потребують опіки з боку дорослого птаха: обігрів, годування, захист тощо.

У інших птахів пташенята вилуплюються безпорадними. У них ще закриті очі та вушні отвори. Тіло тільки де-не-де вкрите рідким пухом. Вони кволі й не можуть триматися на ногах. Ці пташенята ще довго залишаються у гнізді. Дорослі птахи їх годують та обігрівають. Така група птахів називається нагніздними. Після виходу з гнізда, навчившись добре літати, вони починають самостійно живитися.

Турбота про потомствоу різних птахів виявляється по-різному. Окрім підбору місця для гнізда, його влаштування, маскування, висиджування кладки яєць, вигодовування та обігрівання пташенят, очистки гнізда існують ще й інші форми турботи про потомство.

Часто за небезпеки дорослий птах подає сигнали тривоги і пташенята завмирають та причаюються до тих пір, поки не буде іншого сигналу, який повідомить, що загроза вже минула. У деяких видів за небезпеки самка намагається показати, що вона поранена чи не може літати, тобто б'є крилами по землі, повзе, і таким чином відводить ворога від того місця, де знаходяться пташенята. Відвівши ворога на небезпечну відстань, птах раптом злітає, а згодом повертається до своїх пташенят і скликає їх.

Розмноження птахів починається навесні й у різних видів птахів відбувається у різні терміни.

На початку періоду розмноження самці та самки утворюють пари. Дрібні та середні за розмірами птахи (напр., горобині) утворюють пару один раз, тобто на сезон розмноження, великі птахи – на багато років, а то й на все життя. Деякі види птахів можуть і не утворювати пар, але вони збираються в певних місцях (токовищах), де самці змагаються на своєрідних турнірах, виборюючи собі самок. Під час таких зустрічей демонструються складні елементи поведінки птахів: самки віддають перевагу у спарюванні самцям – переможцям турніру. Після розмноження самці тримаються окремо від самок, які виховують пташенят.

Але все таки більшість птахів утворює пари на досить тривалий час. Як правило, самці займають певну територію, на якій у майбутньому влаштовують гнізда (гніздова територія) й інтенсивно співають. Якщо ця місцевість відкрита, вони можуть виконувати характерний танок, демонструючи свою присутність на ній. Самці захищають вибрану ними гніздову територію від інших самців такого самого виду.

Для кожного виду птахів характерна своя шлюбна пісня. Якщо самець буде виконувати її не так, як це роблять усі інші самці його виду, він не буде обраний самкою. Але спів самців не тільки приваблює самок, він дає знати іншим самцям, що дана територія зайнята.

Хоча більшість птахів має голос, не всі вони співають свою шлюбну пісню власним голосом. Наприклад, дятли ще з провесни займають гніздові території і про це сповіщають розкотистим «барабанним дробом». А роблять вони це, стукаючи з великою швидкістю в довгий сухий сучок, що має щілину. Бекасвиконує свою пісню рульовими перами. Злітаючи високо в небо, самець потім падає стрімголов униз, розпушуючи рульові пера. Повітря, яке проходить крізь ці пера, вібрує ними та утворює звук, що нагадує мекання баранця. У народі цих птахів так і називають – баранці. Шлюбна поведінка, спів самців спонукають самку до спарювання, яке проходить у короткий термін. Після утворення пари самець не припиняє співати. Спів завершується із закінченням періоду розмноження. А до виведення пташенят самець продовжує співати та охороняти гніздову територію: вона їм ще потрібна для збирання корму своїм пташенятам.

У гніздо птахи відкладають яйця. Кількість яєць у кладці може бути. різною. Крупні птахи відкладають 1–2, дрібні птахи більшу кількість.

За формою яйця бувають округлі, кулясті, еліптичні, грушеподібні. Більшість яєць звичайно яйцеподібної форми.

Розрізняють забарвлені та незабарвлені яйця. Як правило, якщо яйця відкладеш в закрите гніздо, вони незабарвлені. У птахів, які гніздяться у відкритих місцях, яйця мають маскувальне забарвлення.

3.2 Кладка яєць, висиджування і вигодовування пташенят, які характерні для гусака сірого

Повна кладка з 4–10, частіше 4–5 яєць, білих гладких з легким палевим, іноді зеленуватим відтінком. Маса останніх коливається від 14 до 24 г.

Відкладання яєць у різних частинах ареалу падає на другу половину березня, квітень і навіть перша половина травня, причому терміни відкладки бувають розтягнуті на місяць і більше в птахів навіть того самого району.

Насиджує яйця одна самка, але самець постійно тримається поблизу гнізда, при небезпеці сильно хвилюється і видає лементи. Злітаючи ненадовго з гнізда на годівлю, самка прикриває яйця листами і пухом. Насиджування триває 27–28 днів.

Пташенята, що вилупилися, обсохнув під крилами матері, залишають гніздо і тримаються на воді серед заростей водяних рослин. Самець і самка перший час знаходяться неподалік від виводку. При небезпеці пташенята затаюються в заростях чи рятуються поринаючи. Приблизно в місячному віці молоді досягають половини величини дорослих, а ще через місяць за розміром не поступаються останнім і незабаром піднімаються на крило.

Приблизно в той час, коли пташенята оперяться, але літати ще не можуть, дорослі сімейні гусаки починають линяти. Линяння протікає в них цілком при виводку. Спочатку линяють самці, трохи пізніше і самки. Линька починається з випадання махових пер, і птахи втрачають здатність до польоту. У цей час вони переміщаються в глухі, по можливості спокійні місця, де ведуть потайливий спосіб життя. На півдні ареалу дорослі сімейні птахи починають линяти з червня, на півночі – приблизно з двадцятих чисел липня, і до середини серпня линька майже усюди закінчується. До цього часу закінчується ріст махових і в пташенят, що піднімаються на крило разом з дорослими птахами.

Небагато раніш, ніж у сімейних гусаків, починається линяння в дорослих неодружених і молодих статевонезрілих. У цей час вони збираються в зграї і переміщаються на кормові, добре захищені водяною і прибережною рослинністю водойми. Нерідко ці переміщення приймають характер добре виражених перельотів на досить великі відстані. До них частково приєднуються і самці від виводків. У сприятливих місцях гусаки, що линяють, концентруються в значних кількостях. Вилинявши, вони залишаються в районі линяння, відкіля пізніше відправляються в шлях до зимівель.

По закінченні линяння гусаки залишають кріпи і починають вести зовсім інший спосіб життя. У цей період для них особливо характерні щоденні перельоти на годівлю. Окремі родини, а частіше зграї вилітають на кормові місця коли заходить сонце, уночі повертаються на обмілини, великі плеси водойм чи на відкриті недоступні частини узбереж, де сплять чи стоять опустившись на пісок. Перед світанком знову вилітають на годівлю, а пізно ранком повертаються назад чи на іншу водойму, де тримаються весь день до вечора. Тут вони відпочивають і годуються, а ввечері знову летять на уподобані кормові місця. Годуватися вони вилітають на стерню, парові й озимі поля, у степу чи на узбережжя і мілководдя.

Осінній відліт відбувається в північних районах ареалу в другій половині вересня, у південних затягується до кінця жовтня і навіть листопада.

По характеру харчування сірі гусаки винятково рослиноїдні птахи. Навесні годуються як на водоймах, де поїдають різні водяні рослини, так і на землі, де поїдають сходи трав і озимих посівів. У період розмноження майже цілком переключаються на харчування водяними й околоводними рослинами, серед яких особливо охоче поїдають плоди. Пташенята в цей час вживають у їжу найбільш ніжні частини водяних рослин. Після підйому на крило птахи переключаються головним чином на наземні рослинні корми – насіння диких і культурних рослин, озимі сходи і т.д.

У зв'язку з падінням чисельності мисливське значення сірого гусака в даний час невелике. У тих місцях, де цей вид ще звичайний, а також у місцях масового прольоту він є досить популярним об'єктом спортивного полювання. Добувається рушницею з підходу, на перельотах, підстеріганням на місцях годівлі і відпочинку і т.д. Полювання на нього вимагає вправності і терпіння.

3.3 Кладка яєць у журавля сірого, висиджування пташенят

Кладка яєць починається наприкінці квітня – початку травня. У кладці 2 яйця, рідше 1, що відкладаються з інтервалом у 2 доби. Насиджують яйця обидва члени пари, однак самка проводить на гнізді значно більше часу, особливо в нічні години. Тривалість насиджування 28–30 днів, пташенята вилуплюються неодночасно. Обсохнувши у гнізді, пташеня вже через кілька годин залишають гніздо і більше в нього не повертається: супроводжувані самцем, вони починають життя по землі. Після вилуплення другого пташеняти самка з ним приєднуються до самця і першого пташеняти. Хоча агресивних взаємин між пташенятами нема, але у виводку значно частіше виживає тільки одне пташеня. У віці близько 2 місяців журавленята піднімаються на крило, однак родини не розпадаються до наступної весни.

Яйця журавлів великі, у середньому розміри їх складають 100–109 X 60–62 мм. Забарвлення дуже характерне для яєць усіх наших журавлів: основний фон шкарлупи буруватий чи зеленувато-маслиновий, по ньому розкидані безладно великі і дрібні іржаво-коричневі плями, що звичайно групуються на тупому кінці яйця. Маса яйця 150–200 г.

Наприкінці серпня – вересні починається концентрація журавлів у передвідльотні зграї. Такі місця збору традиційні Наприклад, величезна кількість журавлів збирається в затоці Матсалу в Естонії, де їх нараховують до десятка тисяч. Значно менша кількість, вимірювана сотнями, збирається восени в Талдомском районі Московської області, де зараз створений заказник «Журавлина батьківщина». День журавлі проводять на прибраних околишніх полях, де годуються падалицею пшениці й інших культур, а на ночівлю збираються на відкриті ділянки найближчих боліт.

3.4 Кладка яєць, висиджування та вигодовування пташенят великим строкатим дятлом

Наприкінці квітня – початку травня самка відкладає яйця. Кладка звичайно складається з 5 – 7 блискучо-білих яєць. Відкладаються яйця прямо на дно дупла; часто підстилкою служать сильно здрібнені шматочки деревини. Насиджують яйця і самець і самка по черзі протягом 12–13 днів.

Пташенята вилуплюються сліпі і зовсім безпомічні, з добре розвинутою п'ятковою мозоллю. Перші дні життя вони сидять тихо; підрослі пташенята голосно кричать, вимагаючи їжу. По цьому лементі, чутному за 80–100 м, можна безпомилково підійти до гнізда. У вигодовуванні пташенят беруть участь обидва дорослі птахи. Пташенята дуже ненажерливі, і батьки прилітають до гнізда з кормом через кожні 2–4 хв. Самка звичайно годує пташенят частіше, ніж самець. За день обидва дорослі птахи приносять до гнізда корм до 300 разів. Природно, що зібрати величезну кількість комах, необхідне для вигодовування пташенят, можна тільки зі значної площі лісу. Не дивно тому, що мисливська ділянка пари дятлів складає близько 10 га. У гнізді пташенята проводять 3 тижня. Перші 25–30 днів після вильоту з гнізда весь виводок тримається разом, і старі птахи спочатку годують молодих, що вже добре літають птахів. Після цього часу молоді переходять до самостійного життя і починають широко кочувати.

Спостереження проводилось за трьома видами птахів, а саме гусак сірий, журавель сірий та великий строкатий дятел. Ці птахи належать до різних родин, отже є гарна можливість порівняти деякі особливості їх життя.

Таблиця 1. Порівняння способу живлення та середовища існування досліджуваних видів тварин

Таблиця 2.Будова гнізд та висиджування пташенят досліджуваними птахами

Висновок

Птахи, подібно до плазунів, розмножуються відкладаючи яйця. В яйці зародок, що має запас поживних речовин, оточений рядом яйцевих оболонок, які виконуютьзахисну функцію, забезпечують газообмін, а також постачання води тощо.

Всі види птахів виявляють турботу про нащадків, але у різних видів вона виявляється по-різному.

Залежно від особливостей пташенят, що вилуплюються із яйця, всі птахи поділяються на виводкових (чиї пташенята народжуються більш-менш здатними до самостійного життя) та нагніздних (чиї пташенята народжуються безпомічними і потребують посиленої турботи своїх батьків).

У житті птахів, як і інших тварин, спостерігаються сезонні явища – реакції на зміну умов довкілля.

Основними періодами у житті птахів є гніздування, міграція та зимівля. Залежно від місця зимівлі птахів поділяють на осілих (живуть на одному і тому самому місці), кочових (здатні мандрувати, але не відлітають на значні відстані від місць гніздування) та перелітних (відлітають на далекі відстані від місць зимівлі і щорічно повертаютьсядо них). Перелітні птахи, у свою чергу, можуть бути пролітними і зимуючими. Перші, зустрічаються на певній території лише під час перельотів, інші – під час зимівлі.

Міграції – складне і малодосліджене явище у житті птахів, яке забезпечує виживання виду. Основними методами вивчення міграцій є методи спостереження і мічення.

Список використаної літератури

1. Благосклонов К.Н. Гнездование и привлечение птиц в сады и парки. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 215 с.

2. Жизнь животных. В 7 томах. Т.6. Птицы / Под ред. В.Д. Ильичева, А.В. Михеева. – М.: Просвещение, 1986. – 527 с.

3. Лавринов Н.П. Учебно-полевая практика по зоологии позвоночных с заданиями. – М.: Просвещение, 1974 – 126 с.

4. Мальчевский А.С., Пушкинский Ю.Б. Птицы ленинградской области. – Л., 1983. – Т.1, 2.

5. Мальчевский А.С. Орнитологические экскурсии. Серия: Жизнь наших птиц и зверей. Вып. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. – 296 с.

6. Марисова І.В. Птахи України: Польвий визначник. – К.: Вища школа, 1984. – 184 с.

7. Михеев А.В. Биология птиц. – полевой определитель птичьих гнезд. – М.: Цитадель, 1996. – 460 с.

8. Сишкин Г.Н. Певчие птицы: Справочное пособие. – М.: Лесная прелесть, 1990. – 399 с.