Дипломна робота

"Формування у молодших школярів організаційних умінь і навичок"

Зміст

Вступ

1. Теоретико-педагогічні основи формування організаційних умінь і навичок

1.1 Організаційні уміння і навички: дефініції поняття

1.2 Способи формування організаційних умінь і навичок

1.3 Стан даної проблеми в масовому педагогічному досвіді

1.4. Психологічні особливості молодших школярів та їх рахування в процесі формування організаційних умінь і навичок

2. Дослідно-експериментальна перевірка ефективності формування організаційних умінь і навичок

2.1 Методика експериментального дослідження

2.2 Аналіз результатів експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Розбудова системи освіти в Україні передбачає відтворення інтелектуального потенціалу народу, підвищення соціальної ролі особи. З огляду на це перед школою постало завдання забезпечити якість освіти учнів, зокрема, засвоєння обов'язкових результатів навчання, навчити самостійно здобувати знання і творчо їх застосовувати у розв'язанні практичних завдань.

Шкільне дитинство від самого початку вимагає від дитини іншої позиції – вона стає школярем, учнем. Це – її перша соціальна роль. Для неї створюють певні умови: як правило, в найбільш затишному місці вдома батьки з любов'ю і надією обладнують стіл чи парту, шафку, поличку, купують шкільні речі; всі члени родини домовляються між собою про увагу і повагу, які виявлятимуть до шкільних занять дитини.

Як показала у своїх дослідженнях Л.І. Божович [45, 34], яка однією з перших проаналізувала психологічний зміст переходу до статусу школяра, зі вступом дитини до школи перебудовується весь хід її життя: безтурботний час дозвілля змінюється обов'язковими справами, які вимагають відповідальності – дитина повинна ходити до школи, виконувати вимоги програми, робити на уроці те, чого вимагає вчитель, неухильно дотримуватися шкільного режиму, шкільних правил поведінки, добре засвоювати учбовий матеріал. Якість навчальної праці та поведінку школярів оцінює вчитель, і ця оцінка впливає на ставлення до дитини з боку оточуючих – батьків, учителів, однокласників.

Істотним моментом у житті школяра є також те, що разом з новими обов'язками він здобуває і нові права – отже, може претендувати на серйозне ставлення з боку дорослих до своєї учбової праці; він має право на власне робоче місце, на відповідні умови для занять (зручний час, тишу), на відпочинок, дозвілля [17, 72]. Якщо за свою навчальну працю школяр дістає позитивну оцінку, то має право на схвалення і повагу з боку оточуючих.

Зі вступом до школи основні зміни відбуваються у внутрішній позиції дитини та змістовній сутності провідної діяльності.

Однак для того, щоб у дитини з'явилась внутрішня позиція школяра, сформувалася повноцінна навчальна діяльність, необхідна наявність певного ступеня розвитку уміння вчитися. готовності до шкільного навчання. Протягом навчання у початковій школі у дитини формуються якості особистості, які становлять необхідну умову її нормального пізнавального розвитку та уміння вчитися. Саме рівнем сформованості цих якостей і визначається готовність до навчання у школі [64, 35].

Проблема формування уміння вчитися є актуальною у школах усього світу. Вона обумовлена зростанням потоку інформації, швидкою зміною та необхідністю сучасної людини оперативно опрацьовувати її. В таких умовах перед педагогами постає завдання зосереджувати увагу учнів на засвоєнні часто не пов'язаних між собою фактів, на самостійному відборі інформації, критичному її осмисленні та інших складових.

Уміння вчитися виробляється в практиці навчальної діяльності учнів, уміло керованої вчителем. Умілість ця визначається тим, які завдання ставить він перед учнями, як допомагає знаходити раціональні засоби виконання, яке місце залишається для доступної учням активності, як узгоджуються методи керування роботою дітей вчителем [63, 11].

У молодших школярів формується розгорнута навчальна діяльність (уміння вчитися) шляхом оволодіння організаційними, загально-мовленнєвими, загально-пізнавальними і контрольно-оцінними уміннями й навичками, особистий досвід культури поведінки в соціальному та природному оточенні, співпраці у різних видах діяльності [56]. Освітніми результатами цього етапу школи є повноцінні читацькі, мовленнєві, обчислювальні уміння і навички, узагальнені знання про реальний світ у його зв'язках і залежностях, розвинені сенсорні уміння, мислення, уява, пам'ять, здатність до творчого самовираження, особистісно ціннісного ставлення до праці, мистецтва, здоров'я, уміння виконувати творчі завдання.

Формування організованості як якості особистості та навчального уміння передбачає «сукупність умінь, взаємодія яких забезпечує швидке включення молодших школярів у навчання, їх уміння діяти цілеспрямовано, орієнтуватися в часі, попередньо обдумувати послідовність і способи виконання завдання» [62, 189]. Відповідно до цього в молодших учнів слід формувати вміння організувати своє робоче місце, орієнтуватися в часі і берегти його, планувати свої дії, а також прагнути до обов'язкового завершення роботи.

Актуальність проблеми дослідження визначається у теоретичному і практичному плані. Теоретична проблема виявляється у тому, що у сучасній педагогіці і психології існують різні підходи до проблеми організаційних умінь, шляхів формування організованості у навчально-виховному процесі.

Практична значущість проблеми виявляється у тому, що як показують наші спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи, формування організаційних умінь у молодших школярів є значною проблемою. Зокрема, вчителі зосереджуються переважно на формальних аспектах організованості, її зовнішніх показниках, і не враховують необхідності формування організованості як особистісної, внутрішньої якості.

Наявність суперечності між недосконалою методикою формування організаційних умінь і навичок у молодших школярів і необхідності її удосконалення визначає актуальність досліджуваної проблеми.

Тому тема нашого дослідження – «Формування у молодших школярів організаційних умінь і навичок».

Об’єктом дослідження є процес формування організаційних умінь і навичок на уроках у початкових класах, а предметом дослідження – способи формування організаційних умінь і навичок в учнів молодшого шкільного віку.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити методику формування організаційних умінь і навичок на уроках у початкових класах.

Гіпотеза дослідження: якщо в процесі навчання молодших школярів використовувати різні способи формування організаційних умінь і навичок, то рівень навчальних досягнень учнів значно підвищиться.

Методологічною основою дослідження є: положення теорії пізнання про активну роль особистості у засвоєнні знань, Державна національна програма «Освіта», Національна доктрина розвитку освіти, Державний стандарт початкової загальної освіти, наукові праці з педагогіки та психології, положення та висновки, що стосуються загальної педагогіки (Ю.К. Бабанського, І.Я. Лернера, М.Д. Ярмаченка, О.Я. Савченко).

У відповідності до поставленої мети та гіпотези визначені завдання дослідження:

1. Розкрити сутність поняття «організаційні уміння і навички».

2. Вивчити стан питання формування організаційних умінь і навичок у масовому педагогічному досвіді.

3. Виділити і обґрунтувати способи формування організаційних умінь і навичок на уроках у початкових класах.

4. Перевірити вплив експериментальної методики на результативність навчального процесу.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження.

Теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, система-тизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

Емпіричні методи дослідження: анкетування вчителів початкових класів, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту.

Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодо реалізації методики формування організаційних умінь і навичок у процесі навчальної діяльності.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

1. Теоретико-педагогічні основи формування організаційних умінь і навичок

1.1 Організаційні уміння і навички: дефініції поняття

Початкова освіта має забезпечити умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичного розвитку учнів, а в стратегічному плані закласти базис для формування демократичного суспільства, яке визнає освіченість, вихованість, культуру найвищою цінністю, незамінними чинниками стабільного, прискореного розвитку України.

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, соціальний, фізичний розвиток. Пріоритетним у початкових класах є «виховні, загально-навчальні і розвивальні функції» [47, 34].

Традиційно вміння вчитися у вітчизняній дидактиці зосереджувалося на формуванні в учнів загально-навчальних умінь і навичок. Наприклад, у 80-х роках минулого століття поширились різні підходи до змісту структури цього вміння. Зокрема, в роботах Н.А. Лошкарьової рекомендовано на всіх уроках (відповідно до специфіки змісту предметів) формувати в учнів три великі групи умінь:

1) організація навчальної праці;

2) робота з книгою й іншими джерелами інформації;

3) культура усного та писемного мовлення [18, 58].

Відомий педагог І.Я. Лернер класифікував загально-навчальні вміння на 4 групи:

1) організаційні (19 умінь);

2) практичні навчальні вміння (30 умінь);

3) інтелектуальні навчальні вміння (54);

4) психолого-характерологічні (13) [68, 4].

Ю.К. Бабанський, засновник теорії оптимізації навчання, узагальнив різні підходи і визначив 3 великі групи умінь:

1) навчально-організаційні;

2) навчально-мовленнєві;

3) навчально-інтелектуальні.

Охарактеризуємо ці види загально-навчальних умінь [2, 134–135].

1. Навчально-організаційні вміння та навички:

· розуміти мету діяльності, визначену вчителем;

· самостійно визначати мету діяльності й завдання для її досягнення;

· розуміти цінність часу та вміти його розподіляти;

· здатність працювати різними темпами;

· планувати послідовність виконання завдання;

· уміння зосереджувати увагу на одному об'єкті навчальної діяльності;

· розподіляти увагу між різними об'єктами навчальної діяльності;

· змінювати план діяльності в зв'язку зі зміною умов виконання;

· складати алгоритм виконання діяльності;

· організовувати робоче місце;

· організовувати навчальну діяльність у взаємодії (у парі, малій групі);

· прогнозувати результат власної діяльності, докладати зусилля для його досягнення.

2. Навчально-інформаційні вміння та навички:

·швидко актуалізувати й відтворювати потрібну інформацію;

·самостійно шукати нову інформацію з різних джерел;

·вміння користуватися інформаційно-комунікативними технологіями;

·користуватися каталогами, складати бібліографію;

·користуватися різноманітною довідковою літературою;

·працювати з графіками, схемами, таблицями, картинами;

·складати план, тези виступів, доповідей, статей;

·знати і застосовувати прийоми швидкого читання;

·використовувати прийоми розуміння тексту (структурування, ставлення пізнавальних запитань, «діалог» з актором тощо);

·працювати самостійно з підручником (розуміти будову книги і призначення всіх елементів апарату орієнтування в текстах розділів, тем, параграфів; будувати процес самонавчання за певним завданням); знати й вдаватися до прийомів смислового групування матеріалу; знати як і вміти упорядковувати та відтворювати інформацію (план, алгоритм, таблиця, схема, класифікація, стислий переказ тощо);

·вміти перетворювати інформацію на спосіб діяльності;

·досконало застосовувати загально-мовленнєві вміння й навички.

3. Навчально-інтелектуальні та творчі вміння:

· аналізувати різні навчальні об'єкти, розрізняти їх суттєві та несуттєві ознаки: типові й одиничні, різнобічно аналізувати один об'єкт;

· порівнювати (зіставляти й протиставляти, здійснювати повне порівняння); встановлювати тотожність;

· виділяти головні ознаки, об'єкти, якості; виділяти головне в явищах, процесах діяльності;

· визначати й пояснювати сутність поняття;

· формулювати висновок-узагальнення;

· абстрагувати й конкретизувати означення, загальні висновки тощо;

· визначати межі дії засвоєних понять, способів тощо;

· встановлювати та пояснювати причиново-наслідкові зв'язки;

· доводити та спростовувати судження;

· висловлювати аргументовані критичні судження й думки, вилучати зайве;

· групувати й класифікувати за певними ознаками;

·самостійно вести спостереження за різними предметними об'єктами, за різними навчальними дійми та процесами;

· мати на достатньому рівні практичні загально-навчальні вміння (вимірювальні, обчислювальні, графічні, конструктивні тощо);

· застосовувати прийоми довільної уваги, знати прийоми запам'ятовування;

· виявляти пізнавальну трудність і формулювати її як задачу, проблему;

· формулювати пізнавально-проблемні запитання;

· встановлювати зв'язки між новими та засвоєними знаннями;

· застосовувати аналогію як засіб засвоєння нового;

· уявляти та прогнозувати (вміти висловлювати припущення, здогадки, гіпотези), моделювати, доповнювати, продовжувати, перетворювати;

· знати сутність та вміти використовувати експериментальні вміння;

· генерувати варіанти розв'язування задачі, проблеми;

· знаходити до однієї задачі кілька правильних відповідей.

В.Ф. Паламарчук обґрунтувала систему розвитку в учнів основної школи мисленнєвих умінь [55, 24].

У початковій освіті України від середини 80-х років ХХ століття запроваджено міжпредметну програму «Формування загально-навчальних умінь і навичок», яка охопила 4 великі групи: організаційні, загально-мовленнєві, загально-пізнавальні, контрольно-оцінні (О.Я. Савченко [62; 64]).

Успішність навчання учнів значною мірою визначається рівнем оволодіння ними загально-навчальними вміннями і навичками. До їх складу входять: організаційні (опанування школярами раціональних способів організації свого навчання); загально-пізнавальні (уміння спостерігати, розмірковувати, запам'ятовувати й відтворювати матеріал); загально-мовленнєві (основні елементи культури слухання і мовлення); контрольно-оцінні (засвоєння учнями способів перевірки та самоперевірки, оцінювання одержаних результатів) [64, 188–189].

Згадані види загально-навчальних умінь і навичок функціонують у системі міжпредметних зв'язків і формуються безперервно протягом усього періоду початкового навчання відповідно до можливостей програмового матеріалу з різних предметів та обов'язкового обліку попереднього рівня оволодіння ним.

У 1 класі формуються наступні загально-пізнавальні уміння і навички:

1) організаційні вміння і навички: добирати обладнання для проведення уроку, розкладати його в потрібному порядку; включатися в роботу відразу після вказівки вчителя; дотримувати єдиних вимог до оформлення письмових вправ; розрізняти основні елементи навчальної книжки (обкладинка, корінець, сторінка), користуватися закладкою; дотримувати правильної постави під час читання і письма;

2) загально-мовленнєві вміння і навички: говорити в помірному темпі, чітко, вільно, виразно, з відповідною силою голосу; зосереджено слухати вчителя, відповідати на запитання за відомою і вільною моделлю, зв'язно (трьома-чотирма реченнями) передати почуте, побачене; з повагою звертатися до вчителя, учнів;

3) загально-пізнавальні вміння: виділяти в предметах певні ознаки, розрізняти розмір, форму, колір, смак тощо; знаходити у двох об'єктів однакові, схожі і різні зовнішні ознаки; зіставляти групи предметів за однією суттєвою ознакою, помічати зміни в спостережуваних об'єктах за орієнтирами, вказаними вчителем; зробити (з допомогою вчителя) висновок-узагальнення після виконання навчального завдання;

4) контрольно-оцінні вміння: знайти фактичну помилку в ході зіставлення результатів власної роботи зі зразком; оцінювати наслідки своєї діяльності за орієнтирами, даними вчителем (правильно, красиво, що саме; якщо помилився, то в чому, що треба змінити, чого уникати в наступній роботі та ін.) [56, 6–7].

У 2 класі формуються такі загально-пізнавальні уміння і навички:

1) організаційні вміння і навички: дотримувати режиму розумової праці під час виконання домашніх завдань; самостійно добирати необхідне навчальне приладдя і підтримувати порядок на робочому місці; орієнтуватися в тривалості праці; додержувати певної послідовності виконання роботи під керівництвом учителя (з чого почну, що зроблю потім, чим закінчу); користуватися підручником (знайти потрібний за змістом матеріал; орієнтуватися в умовних позначеннях), дидактичним і роздатковим матеріалом, підрядковими примітками і словником, лінійкою і трикутником; своєчасно підготуватися до уроку; переключатися з одного виду роботи на інший; дбайливо ставитися до своїх і чужих речей;

2) загально-мовленнєві вміння і навички: зосереджено слухати вчителя й товаришів, говорити не поспішаючи, чітко, вільно в процесі діалогічного і монологічного мовлення; виділяти під час читання та слухання важливі за змістом слова; відтворювати послідовність подій і відображених у тексті дій, явищ, з допомогою вчителя ставити запитання до окремих речень, уривків;

3) загально-пізнавальні вміння: виділяти в предметах ознаки та якості, розрізняючи їх за значущістю (головні, постійно притаманні об'єкту, і другорядні, які за певних обставин можуть з'являтися, а за інших – зникати); встановлювати тотожність, схожість і відмінність між кількома предметами; визначати з допомогою вчителя найістотніші ознаки у виконуваній роботі; встановлювати логічну послідовність викладу подій; застосовувати деякі прийоми смислового заучування (встановлювати логічну і часову послідовність); виконувати логічне групування об'єктів (за видовими і родовими ознаками, вилучати «зайвий» серед чотирьох-п'яти однорідних);

4) контрольно-оцінні вміння: перевіряти результати праці своєї і товариша за орієнтирами, даними вчителем (алгоритмічні приписи, словничок, зіставлення зі зразком тощо) [56, 7–8].

У 3 класі формуються такі загально-пізнавальні уміння і навички:

1) організаційні вміння і навички: додержуватись встановленого порядку під час виконання самостійних завдань; під керівництвом учителя визначати мету роботи і план її виконання; виконуючи різні види завдань, орієнтуватися у тривалості часу та доцільності його використання; розрізняти в тексті абзаци і новий рядок; орієнтуватися в методичному апараті підручника (у змістовому навантаженні основних позначень);

2) загально-мовленнєві вміння і навички: говорити в належному темпі, дотримуючи інтонування; слухати читання, розповідь учителя або товаришів з елементами змістового сортування матеріалу, виділяти нові факти, розпізнавати невідоме; встановлювати послідовність подій та їх причинно-наслідкових зв'язків; відповідати «своїми словами», ставити запитання до тексту, пояснення вчителя, товаришам під час опитування, переказувати прочитане, зв'язно й послідовно описувати побачене, почуте; міркувати взаємозв'язними судженнями (трьома-чотирма);

3) загально-пізнавальні вміння: виділяти в об'єктах внутрішні ознаки і якості, розрізняти серед них основні та другорядні; порівнювати конкретні об'єкти за різними ознаками (абстрактні за орієнтирами, визначеними вчителем); зробити висновок-узагальнення з допомогою вчителя; встановлювати зв'язок між причиною й наслідком; добирати факти, які підтверджують висловлену думку або суперечать їй;

4) контрольно-оцінні вміння і навички: користуватися способами перевірки, застосовуючи алгоритми й пам'ятки; контролювати послідовність виконання роботи та її проміжні результати; висловлювати оцінні судження щодо якості своєї роботи [56, 8–9].

У 4 класі формуються такі загально-пізнавальні уміння і навички:

1) організаційні вміння і навички: дотримувати режиму навчальної діяльності, працювати швидко й зосереджено; планувати роботу на день, користуватися довідковою літературою; орієнтуватися в методичному апараті підручників (розуміти значення всіх символів, кольорових шрифтових позначень); розподіляти час на певну тривалість для виконання роботи; цінувати час – власний та інших людей; приступати до виконання самостійної роботи після її обдумування; тримати в порядку своє робоче місце та навчальне приладдя;

2) загально-мовленнєві вміння і навички: розповідати чітко, послідовно; міркувати взаємозв'язаними судженнями в ході монологічного повідомлення, відтворювати інформацію з елементами логічної обробки матеріалу (виділення головних думок, встановлення зв'язку між відомим і новим матеріалом тощо); спілкуватися під час виконання групових і колективних навчальних завдань;

3) загально-пізнавальні вміння: визначати головне, самостійно робити висновок з пояснення вчителя; знаходити нове, досі не відоме, ставити запитання; користуватися порівнянням та аналогією як засобами встановлення нових ознак і якостей; класифікувати й групувати вивчений матеріал, знаходити і пояснювати причинно-наслідкові зв'язки; доводити правильність певного судження та власної думки; користуватися прийомами осмисленого запам'ятовування (план, зіставлення, опорні слова); виконувати творчі завдання (доповнити задачу, продовжити розповідь, відтворити початок розповіді, запропонувати новий спосіб розв'язування та ін.);

4) контрольно-оцінні вміння і навички: оцінювати якість навчальної роботи; здійснювати взаємоперевірку; контролювати послідовність роботи за самостійно складеним планом, визначати, які судження завжди правильні, а які тільки за певних умов чи завжди неправильні; знаходити і виправляти фактичні, логічні й стилістичні помилки; використовувати засвоєні способи перевірки орфограм, задач, різних дій; висловлювати оцінні судження [56, 10–11].

Змістовні особливості організаційних умінь і навичок відповідно до кожного класу ми узагальнили у таблиці 1.

Таблиця 1. Організаційні уміння і навички учнів 1–4 класів

Попри деякі відмінності цих класифікацій, можна помітити, що вони зосереджені на процесуальному складникові учіння. Сучасна ситуація розвитку освіти вимагає переосмислення сутності змісту та структури цього вміння як засобу особистісно орієнтованого навчання в умовах інформаційного суспільства.

Те чи інше вміння може бути об'єктом формування і відповідного відбиття у вимогах до навчальних результатів з різних предметів з урахуванням принципів наступності та перспективності, а також необхідної частотності. У розвитку вміння вчитися необхідно узгоджувати зростання обсягу й складності предметного змісту з розвитком загально-навчальних умінь, враховувати можливості міжпредметного впливу. Загалом цей процес слід здійснювати поетапно, щоб у дітей поступово нагромаджувалися знання-розуміння (що означає те чи інше вміння, спосіб дії) і різноманітний досвід індивідуального користування загально-навчальними вміннями в різних умовах. Поєднання знань і досвіду є підставою для виникнення в свідомості учня узагальненого способу діяльності [15, 3].

Зараз, коли державні стандарти вже прийняті, необхідно «максимально скористатися можливостями розробити зміст програм з усіх предметів для синхронного відбиття в них змісту навчання і способів навчальної діяльності, а у вимогах до рівня загальноосвітнього підготовки учнів відбити усі складові ключової компетентності – уміння вчитися, враховуючи можливості кожного предмета» [66, 43].

Пропоновані загально-навчальні уміння і навички та їх розподіл за роками можуть уточнюватися вчителем залежно від умов і особливостей роботи з певним контингентом учнів.

1.2 Способи формування організаційних умінь і навичок

Як пише О.Я. Савченко, у північних народів є простий і мудрий афоризм: «Якщо подарувати людині одну рибину, вона буде ситою один день. Якщо подарувати дві, буде ситою два дні. А якщо навчити ловити рибу – буде ситою все життя» [65, 186]. Так і в навчанні: скільки б у молодшого школяра не було предметних знань і вмінь, старанності, сумлінності – їх все одно буде замало для подальшого успішного навчання і розвитку. Адже в сучасному мінливому світі людина повинна вчитися і переучуватися безперервно.

У тому разі, коли учень уміє вчитися, він визначає сам або приймає мету, яку ставить учитель, відповідно по неї планує і виконує необхідні дії, у процесі роботи і на етапі завершення контролює й оцінює свої результати Така розгорнутість характеризує сформовану навчальну діяльність [26]. А в молодшого школяра вона тільки починає формуватися. Дитина шести-семи років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової і навчальної. Своєрідність цієї ситуації в тому, що нерозвинені пізнавальні можливості дітей цього віку підкріплюються сильними в них ігровими мотивами, потребою емоційного контакту і підтримки дорослого. Можна сказати, чим сильніше розвинена в дитини до школи ігрова діяльність, тим виразніше в маленького школяра прагнення утвердити себе в новій соціальній ролі – ролі учня.

Отже, навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною.

У процесі провідної діяльності – учіння – молодший школяр поступово оволодіває її розгорнутою структурою:

прийняття мети → відбір засобів її досягнення → виконавські дії → контроль і оцінка результатів

Для того щоб успішно просуватися на всіх етапах навчальної діяльності, молодшим школярам у співробітництві з учителем треба оволодіти і повним діапазоном загально-навчальних умінь і навичок.

У навчальних програмах [56] визначено зміст роботи початкової школи щодо формування загально-навчальних умінь і навичок: організаційних, загально-мовленнєвих, загально-пізнавальних і контрольно-оцінних. Вони формуються протягом усієї початкової школи, мають міжпредметний характер, а тому час для цієї роботи вчитель знаходить на різних уроках, враховуючи розвивальні можливості тієї чи іншої теми.

Чимало вчителів обмежує проблему формування організованості учня тим, що починає урок так званим оргмоментом – перевіркою готовності класу до роботи, протягом уроку часто вдається до зауважень щодо порядку на парті [68, 4]. Це спрощений і неефективний підхід, оскільки організованість у навчанні не можна зводити лише до таких зовнішніх виявів. Вона передбачає сукупність умінь, взаємодія яких забезпечує швидке включення молодших школярів у навчання, їх уміння діяти цілеспрямовано, орієнтуватися в часі, попередньо обдумувати послідовність і способи виконання завдання.

Відповідно до цього в молодших учнів слід формувати такі вміння:

1) організувати своє робоче місце;

2) орієнтуватися в часі і берегти його;

3) планувати свої дії;

4) прагнути до обов'язкового завершення роботи [62, 192].

Якість організованості різна, тому і методика її формування має бути різноманітною, зокрема роз'яснення, бесіда, переконання, показ, ігрові ситуації, змагання, прийоми стимулювання і вправляння дітей у певних діях [18, 58]. У зв'язку зі зниженням віку дітей, які йдуть до школи, формування організованості шестирічних першокласників потребує від учителя особливої уваги. Ці діти, як правило, емоційніші, їхня поведінка ситуативно зумовлена, вона дуже залежить від актуальних потреб. Особливо це помітно під час сюжетних ігор, роботи з роздатковим матеріалом, виконання конкретних завдань. Тут дитина прагне відразу поділитися своїми враженнями, привернути до себе увагу, дістати схвалення вчителя. Під час проведення фронтальної роботи чимало першокласників тривалий час не реагує на вказівки вчителя, звернені до класу, і починає працювати лише після особистого звертання.

Великого терпіння і наполегливості потребує формування в шестирічних учнів умінь розташовувати навчальні речі на парті, вчасно починати і закінчувати роботу. Оскільки із зовнішньої організованості розпочинається внутрішня, розглянемо детальніше організацію робочого місця учня . Зокрема, методисти пропонують ознайомити першокласників з їх партою; навчити відбирати навчальне приладдя залежно від теми уроку; 3) довести до рівня навички правильне розташування кожної речі на поверхні парти; 4) вчити працювати з підручником, зошитом, роздатковим матеріалом, біля дошки [45, 38].

Правильна організація робочого місця усуває побічні показники, що заважають дитині зосередитися, сприяє раціональному використанню часу уроку, вихованню акуратності.

Спочатку треба ознайомити дітей із шкільною партою: для чого призначені та чи інша частина, сидіння, підставка гачок; чим схожа парта на стіл і чим відрізняється; як найзручніше сидіти. Потім на різних уроках учитель показує, які речі мають постійне місце, а які – ні, як слід розташувати навчальне приладдя. Щотижня доцільно проводити вправляння на швидкість і якість підготовки до уроку. «Помічник учителя» проходить між рядами і доповідає: «Ми готові до уроку».

Найскладніше готуватися до уроків малювання, праці (якщо немає кабінету). Тому вчитель разом з учнями відбирає, готує і розкладає на партах відповідне обладнання, залучає помічників [68, 4].

Обов'язок учителя – ретельно продумати першу зустріч дитини з новим підручником. Наприклад, коли першокласники вперше ознайомлюються з підручником «Математика», разом з дітьми вчитель розглядає обкладинку, запитує, як вони зрозуміли назву книжки, зміст малюнка. Учні погортали сторінки. Що на них зображено? Найчастіше – цифри, лінії. Чому? Бо книжка допоможе навчитися лічити, розв'язувати приклади, задачі. Це необхідно кожній людині, ким би вона не працювала. Кожного уроку, коли діти починають працювати з підручником, учитель приділяє особливу увагу їх орієнтації в книжці. Ось фрагмент уроку, проведеного в кінці вересня: «Зараз, діти, працюватимемо з підручником. Покладіть його перед собою, знайдіть закладку, перегорніть сторінку вперед. Ми працюватимемо зі сторінкою зліва. На ній ось таке число, знайдіть (учитель показує запис на дошці, дає кілька секунд на загальну орієнтацію учнів у змісті сторінки). Тепер покажіть пальцем перший малюнок угорі…» [59, 168]. Якщо на сторінці чимало об'єктів, учитель керує поглядом дітей за допомогою указки, вчить виділяти певне зображення тобто організовує вибірковість сприймання. Після роботи з підручником учитель стежить, щоб усі діти правильно і вчасно поклали підручники із закладкою на постійне місце – верхній куточок парти.

На уроках читання особливо ретельно слід домагатись:

1) щоб для знаходження потрібного твору діти не гортали сторінки, а знайшли його назву в змісті, а потім за номером сторінки – у книжці;

2) вміли користуватися підрядковим словником, в якому пояснюються невідомі або маловживані слова з читаного твору;

3) знаходили червоний рядок, абзац, діалог, знали, що означають римські цифри [20, 48].

Скажімо, другокласники починають вивчати нову тему «Цікавий світ навколо тебе». Запропонуйте дітям такі корисні вправи: знайди і прочитай назву теми в змісті книжки; перечитай, які твори належать до цієї теми; знайди назву казки «Сильніше за силу». На якій сторінці вона надрукована? Знайди, на якій сторінці вміщено оповідання «Яструбинка». Перевірте, чи відрізняють діти абзац від червоного рядка.

Працюючи з підручниками з української мови, природознавства, учні повинні знати, що виділені в книжці жирним шрифтом слова, визначення слід прочитати кілька разів, повторюючи пошепки; з'ясувати зміст кожного малозрозумілого нового слова, позначення.

Перед вивченням віршів напам'ять корисно порадити дітям спочатку визначити послідовність думок, а потім заучувати стовпчиками, якщо вірш великий, якщо невеликий – краще прочитати два-три рази весь, а потім відтворювати. Психологічні досліди показують, що під час дослівного запам'ятовування раціональніше заучувати текст не відразу, а розподіляти цей процес у часі. Наприклад, якщо вдома потрібно вивчити великий вірш, його прочитують чотири-п'ять разів після обіду, відтворюють, а потім займаються іншими справами. Увечері – знову читають два-три рази і повторюють, уранці закріплюють, прочитавши один-два рази [32, 120].

Отже, важливо, щоб діти добре зрозуміли матеріал, повторювали усвідомлено і розподіляли заучування в часі. Тоді матеріал запам'ятовується легше, а вивчене зберігається в пам'яті міцніше й довше.

До організаційних належать уміння учнів орієнтуватися в часі й берегти його, оволодіння яким – одна з головних ознак культури розумової праці [62, 109].

Молодший школяр поступово привчається без відволікань включатися в роботу, працювати в потрібному темпі. В оцінюванні будь-якого завдання бажано закладати в свідомість першокласника орієнтир: добре справитися з роботою – означає виконати її правильно й у відведений час. Кожна дитина має знати резерви свого часу на уроці (не роздивлятися на всі боки, не перепитувати, довго не вагатися, діяти відразу після вказівки вчителя, тримати в порядку приладдя тощо).

Формування в молодших школярів почуття часу – це складний і тривалий процес, адже час не має наочної форми, він завжди сприймається суб'єктивно. Тому про нього говорять: пливе, тягнеться, біжить, летить… Час на уроці діти сприймають теж по-різному залежно від того, наскільки їх зацікавлює зміст, від посильного навантаження, самопочуття.

Навчаючи першокласників орієнтуватися в часі, доцільно розпочинати з вправ на визначення часу на основі життєвого досвіду. Корисно пропонувати час від часу розглядати малюнки, на яких зображено дії різної тривалості. Наприклад, воротар ловить м'яч, дівчинка малює хлопчик спить, чоловік дзвонить у двері, тесля теше дошку. Завдання: назвати дії в порядку збільшення часу на їх виконання [13, 154].

У другому класі (або в кінці першого) дітей бажано ознайомлювати (найкраще на уроках ознайомлення з навколишнім) з тривалістю однієї, трьох, п'яти хвилин за допомогою звичайних і піщаних годинників. Унаочнення часу, спостереження за рухом стрілки і піску для багатьох дітей є відкриттям, що збагачує їх світосприймання і чуттєвий досвід. Одночасно на різних уроках діти поступово нагромаджують особистий досвід, що можна виконати за 1, 2, 3 хв.: скільки написати літер, прочитати, вирізати фігурок, які фізичні вправи виконати, скільки зробити кроків, стрибків. Корисні й протилежні вправи: попередня прикидка, що можна встигнути за певний час, і перевірка припущення практичними діями.

Коли вчительку С.М. Лисенкову спитали, який урок можна вважати добрим, вона відповіла: «Урок, на якому на все і на всіх вистачає часу» [62, 188]. З її висновком погоджуються тисячі учителів, для яких звичка берегти час на уроці є не методичною, а моральною цінністю. Не можна виховати в дітей бережливе ставлення до навчального часу лише закликами і вимогами працюйте швидко, не відволікайтесь та ін. Потрібні чітка організація кожного виду діяльності уроку, систематичне виконання роботи «на час», стимулювання дітей заощаджувати свій час на уроці.

Організаційні вміння передбачають і планування учнями навчальної роботи, яка на уроці може бути самостійною дією і засобом досягнення іншої мети. Планування являє собою мислительну дію, що передбачає усвідомлення змісту та послідовності розумових і практичних дій, потрібних для виконання певної мети.

На різних уроках є чимало ситуацій, коли молодшим школярам потрібні такі дії:

· складання плану прочитаного тексту; виконання творчих робіт із розвитку мовлення (описування предметів і явищ за спостереженнями, аналогії);

· планування розв'язування задачі;

· характеристика природних об'єктів за планом;

· планування спостережень за розвитком рослин, змінами в природі;

· планування композиції малюнка;

· планування виконання саморобки, моделювання різних об'єктів за зразком і власним задумом;

· планування колективної роботи [50, 157].

Планування неможливе, якщо учневі незрозуміла мета діяльності. На зразках власних міркувань учитель навчає дітей спочатку визначати, для чого потрібна робота, яка її мета, а потім свідомо вибирати засоби досягнення, порівнювати, як мета впливає на результат. Цю залежність доцільно простежити на різних завданнях: порівняти умови в розв'язку двох задач, в яких числові дані однакові, а запитання сформульовано по-різному.

Наприклад. Розібрати одне й те саме слово з різною метою (звуко-літерний аналіз, склад слова, частина мови). Простежити, як змінюється результат залежно від мети завдання.

Запланована функція навчального мовлення активно розвивається в процесі коментування учнями власних дій, коли відбувається випереджальне визначення словом їх послідовності й аналізу виконання. Це виявляється в тому, як учень аналізує наступну роботу: що я зроблю спочатку? Що потім? Чим закінчу? Чи можна передбачити результат роботи? Цей елементарний самоаналіз позитивно впливає на організацію розумових і практичних зусиль дітей, допомагає побачити складність роботи до її виконання [15, 3].

На багатьох уроках діти працюють з різними видами текстів. Поширеними є завдання скласти план і переказати прочитане. Формуючи ці вміння, деякі вчителі, на жаль, вимагають, щоб діти складали план ще до того, як навчилися визначати основну думку. Слід пам'ятати, що це складне вміння розвивається поступово. У другому класі діти вчаться відповідати на запитання до прочитаного, и його на частини, за допомогою запитань самостійно передавати зміст, під керівництвом учителя визначати основну думку. Третьокласники набувають умінь самостійно ділити текст на частини; складати план; стисло та вибірково (уривками) переказувати.

Центральна ланка в складанні плану – вміння визначити основну думку, яка в художніх творах нерідко глибоко прихована, отже, дітям виділити її нелегко. Як же привчити молодших школярів визначати основну думку в прочитаному? Дуже поступово, розкладаючи це вміння на ряд простіших. Для цього потрібно навчити дітей ставити два основні запитання до тексту: «Про що тут розповідається?» і «Як про це розповідається?» Бажано спрямувати вихованців на виділення трьох основних думок: що було на початку оповідання, що – потім, чим воно закінчилося [48, 52].

Учителі добре знають, як важко молодшим школярам готувати стислий переказ прочитаного. Це пояснюється тим, що багатьом легше переказати дослівно, ніж виконати складну аналітичну роботу – адже треба зв'язати в один ланцюг основну думку кожної частини твору.

Сприяє цьому прийом, що дістав у методиці не зовсім звичну назву, – сортування матеріалу. Мається на увазі, що діти, працюючи над текстом, виконують аналітичні завдання. Наприклад, такі: прочитай і знайди те, що тобі незрозуміло; що тебе вразило; що найбільше сподобалось; про що дізнався вперше, про що знаєш більше, ніж у тексті; подумай, без якого речення уривок буде незрозумілим; які слова в цій частині тексту найважливіші й чому. Отже, замість бездумного перечитування відбувається читання з аналізом, тому діти сприймають текст не суцільно, а усвідомлюють його елементи, що є необхідною передумовою виділення основної думки і складання плану.

Як пояснити дітям, що таке основне, істотне? Без істотного предмет або явище не можуть існувати. Це те, що обов'язково йому належить. Так, море – завжди неосяжне й солоне, берізка – білокора, зима – холодна… Отже, кожний об'єкт (слово, речення, задача) має свої певні ознаки, за якими він розпізнається і які можуть бути обов’язковими для одного об'єкта й необов'язковими для іншого.

Складаючи план, діти також мають усвідомити, що варто не придумувати будь-яку назву або брати перше-ліпше речення з уривка і вважати його пунктом плану, а насамперед поміркувати, яку думку хотів передати письменник [32].

Якщо узагальнити вимоги до складання плану (між іншим, вони не втрачають свого значення протягом усього періоду навчання), їх буде три:

1) до плану слід вносити тільки основну думку;

2) усі пункти повинні бути тісно пов'язані за змістом;

3) чітке формулювання пунктів.

Планування має бути для учня керівництвом до певної послідовності дій. Тому, якщо план продуманий (або записаний), то слід вчити дітей міркувати і працювати за ним.

Добрим засобом, який унаочнює об'єктивну потребу в планомірних діях, є самостійна робота учнів за технологічними картками на уроках трудового навчання [18, 59].

Засобами формування організаційних умінь і навичок можуть бути як зразки власних міркувань учителя, так і пам'ятки, схеми, технологічні картки, плани та ін. Для планування власної діяльності доцільно використовувати пам’ятку [49, 52].

Пам'ятка для планування роботи

1. Визнач мету роботи: що потрібно зробити?

2. Що треба підготувати для виконання роботи?

3. З чого необхідно починати роботу?

4. Що робити потім?

5. Як закінчити роботу?

Особливо вчені виділяють серед організаційних умінь і навичок вміння планувати навчальну діяльність. Планування – це мислительна діяльність, що передбачає усвідомлення змісту та послідовності розумових і практичних дій, потрібних для виконання певної мети. Планування конкретної діяльності починається з формулювання мети, завдань, вибору форм, методів, прийомів, засобів праці, його нормування, вибору форм і методів контролю та обліку.

Наведемо приклади ситуацій, коли потрібно планувати:

1клас. Помічати зміни в спостережуваних об'єктах за орієнтирами, вказаними вчителем.

2клас. Дотримуватися певної послідовності виконання роботи під керівництвом учителя (з чого почну, що зроблю потім, чим закінчу).

3клас. Під керівництвом учителя визначати мету роботи і план її виконання.

4клас. Планувати роботу на день [42, 49–50].

На формування організаційних умінь і навичок у початкових класах не виділяються спеціальні заняття, тому цю роботу можна проводити на уроках з різних предметів, використовуючи можливості програмового та позапрограмового навчального матеріалу.

Отже, формування організаційних умінь і навичок у молодших школярів у навчанні можна реалізувати через таку послідовність цілей: формування вмінь працювати за зразком і вказівками вчителя, таблицями; навчання працювати з коментуванням своїх дій; формування вмінь самостійно застосовувати правило; формування пізнавальної самостійності, тобто такої, яка передбачає самостійне ознайомлення з новим матеріалом і подальше його опрацювання. Щоб сформувати організаційні уміння і навички, ставлять за мету виховувати спостережливість, уважність, виробляти звички до планування своїх дій, самостійного контролю проміжних і кінцевих результатів. Доцільно час від часу ставити на деяких уроках як розвивальну мету формування вміння запам'ятовувати, організовувати своє робоче місце, берегти час.

1.3 Стан даної проблеми в масовому педагогічному досвіді

З метою вивчення питання формування організаційних умінь і навичок у молодших школярів у масовому педагогічному досвіді нами проведено спостереження уроків, анкетування вчителів початкових класів, проаналізовано нормативні документи, навчальні посібники для вчителів, журнальні публікації.

У програмах для початкових класів [56] виділено розділ «Загально – навчальні уміння і навички», у структурі якого виділяється група організаційних навичок і умінь. Зміст цього розділу служить основою для виділення умінь і навичок в учнів планувати та організовувати власну діяльність. У таблиці параграфу І.1 дослідження подано зміст програмових вимог до формування організаційних умінь і навичок у молодших школярів.

Слід відмітити, що у програмах з навчальних дисциплін перелік конкретних організаційних умінь, притаманний тому чи іншому предмету, відсутній. У навчальних програмах з усіх інших предметів присутнє лише загальне посилання на необхідність формування таких навичок і вмінь.

У ході педагогічної практики нами відвідано 36 уроків у вчителів початкових класів та проаналізовано їх з точки зору формування організаційних умінь і навичок в учнів. Результати аналізу дають можливість констатувати, що певна робота щодо формування даних навичок і вмінь на уроках проводиться; вчителі використовують вправи на планування і алгоритмізацію дій, використовують відповідні ігрові ситуації, цікаві завдання та ін. Проте ця робота проводиться епізодично, не має систематичного спрямування. Учителі не озброюють молодших школярів спеціальними прийомами планування своєї діяльності, рідко використовують різні опорні схеми, таблиці при вивченні навчального матеріалу.

Нами проведено анкетне опитування вчителів початкових класів. Результати анкетного опитування вчителів початкових класів показали, що більшість учителів (88%) правильно орієнтуються у визначенні поняття «формування організаційних умінь і навичок» та необхідності їх формування. Щодо відповіді на запитання анкети «Які Ви використовуєте способи формування організаційних умінь і навичок?», то 70% вчителів назвали планування їх діяльності, 20% – схеми, таблиці, алгоритми, 10% – прямі вказівки вчителя щодо наступних дій учнів. Щодо характеру вправ, які вчителі використовують з метою формування організаційних умінь і навичок, то вчителі віддали перевагу вправам з підручником та прописаним у них алгоритмам дій (60%). Відносно запитання «Як Ви формуєте в учнів організаційні уміння і навички?», то вчителі не змогли назвати конкретних цілеспрямованих вправ і стверджували, що це відбувається в загальному на уроці при виконанні навчальних завдань.

Аналіз навчальних посібників [3; 7; 9; 20; 58; 63 та ін.] для вчителів початкових класів показав, що їх автори в основному звертають увагу на формування організаційних умінь і навичок. Це, зокрема, вправи на планування наступних дій, пам’ятки, алгоритми дій і т. ін. Проте у даних навчальних посібниках недостатньо розкриті методичні особливості роботи над формуванням організаційних умінь і навичок в учнів.

Нами проаналізовано передовий педагогічний досвід роботи вчителі з даної проблеми. Заслуговує на увагу досвід роботи вчителя А.Г. Процюк [20, 31] (Мізоцька середня школа Рівненської обл.), яка у другому класі на уроці читання так організувала вивчення напам'ять вірша Б. Чалого «Осінь настає…». Коли і кілька разів з різною метою перечитали вірш, учителька запропонувала хором його відтворити, у разі потреби заглядаючи в підручник. Потім підручники закрили і відтворювали вірш за наочною опорою. Зокрема, на дошці учні помічають зоровий ряд малюнків-символів що позначають наступні предмети: ялинка, усміхнене сонечко, листочок молочаю, листочок клена, журавлиний клин, сіра хмарина.

Стежачи за указкою вчителя, діти виразно читають вірш:

Ніби притомилось сонечко привітне,

У траві пожовклій молочай не квітне…

Облетіло літо листячком із клена,

Лиш ялинка в лісі сонячно-зелена.

Журавлі курличуть: «Летимо у вирій!»

Пропливає осінь на хмаринці сірій.

Вчителька Землянської ЗОШ Л.Д. Марушій [43, 4] (Запорізька обл.) стверджує, що складання плану прочитаного тісно пов’язане з умінням встановлювати послідовність подій та виділяти головну думку твору. Щоб сформувати у другокласників узагальнений підхід до з’ясування структури тексту (відношення «спочатку – потім»), вона радить звернути увагу учнів на такі взаємопов’язані моменти: про що йде мова на початку оповідання; що було потім; чим закінчується твір.

Для переказів, пов’язаних з перебудовою тексту, вчителька пропонує такі завдання: «Склади свою кінцівку (зачин) твору; склади діалог на основі прочитаної розповіді; перекажи твір від імені автора (дійової особи); склади оповідання (розповідь) за аналогією (чи протиставленням) до прочитаного; склади оповідання з використанням діалогів (без них); розкажи, які події могли б передувати зображеним».

Для керівництва самостійною роботою з підручником вчителька О.М.Лівшій [2, 28] (СШ №12 м. Донецька) пропонуємо такий алгоритм.

Щоб правильно виконати самостійну роботу, потрібно:

1) Підготуватися до неї: подумати, чого я буду навчатися, виконуючи самостійну роботу, і що потрібно знати та вміти, щоб її виконати.

2) Виконати роботу.

3) Перевірити виконане.

Даний алгоритм діти засвоюють колективно, з детальним роз’ясненням дій, які включає кожен пункт пам’ятки.

Вчитель Дрогочанської ЗОШ Р.К. Довгалюк [68, 4] (Дніпропетровська обл.) з першого класу привчає дітей працювати з книжкою, показує їм, як списувати з підручника, з дошки, як перевіряти за зразком, пропонує пояснити порядок виконання вправи. Часто він ставить запитання: «Як працюватимеш над вправою? Що робитимеш спочатку, а що потім? Як списуватимеш, перевірятимеш?» У таких умовах дітям легше побачити складність у роботі ще до початку її виконання.

Вчитель називає деякі види завдань на уроках мови, що сприяють розвитку організаційних умінь і навичок: розпізнавання орфограм на певне правило, знаходження розбіжностей у звучанні й написанні слів, пропуск учнями під час диктовки місця в слові, якщо є сумнів щодо його правопису, попереднє визначення труднощів написання, коментоване письмо, виправлення власних помилок за орієнтиром учителя, взаємоперевірка.

Заслуговує на увагу застосований у Павлиській школі В.О. Сухомлинським [62, 59] досвід формування уважності і спостережливості, що виявляється у таких вправах і завданнях:

1. Чутливе вухо – уміти точно відтворювати на слух, правильно почути вимовлене, охарактеризувати невідоме за його звучанням, правильно висловлюватися, виділяти в мовленні вчителя нове, незвичайне – усе це неповний перелік ситуацій, коли дитині треба слухати вибірково й зосереджено. Чутливим має бути вухо дитини до звуків природи, до звуків найближчого оточення і мовлення.

Радимо привчати школярів насамперед прислухатися й розрізняти найхарактерніші звуки природи. Скажімо, під час осінньої прогулянки пропонуємо послухати, як «співає» на вітрі тоненька берізка, тріпочуть листочки тополі, якимось металевим шерхотом озивається дуб…

Сонячним весняним днем слухаємо з учнями пісню струмочка. Якщо він біжить з гірки, чути веселу швидку пісню, а на рівному місці пісня струмочка стає спокійною й тихою. Чи прислухалися ваші учні до різноманітних звуків літнього й осіннього дощу, грайливого вітерця і пронизливого вітрюгана, шелесту великого кукурудзяного поля і дзвону липневої спеки, до гудіння стовбура високої сосни? Чи доводилося вам разом з дітьми стояти в лісі із заплющеними очима і «слухати» тишу?

Усе це море звуків незамінне для емоційної забарвленості дитячої думки, уяви, мовлення. А в класі хіба немає можливостей для розрізнення учнями найхарактерніших звуків оточення? Ось приклад. Учитель говорить: «Діти, заплющить очі, зараз я зроблю відому вам дію, а ви здогадайтеся за звуком, що це». Можна, наприклад, писати крейдою, розгорнути рулон із таблицею, відкрити шухлядку тощо.

На уроках фізичного виховання чи математики діти із заплющеними очима в грі-змаганні визначають напрям руху за певним звуком. Де б'є м'яч: зліва, справа, спереду чи позаду? Куди пішов учень: до дверей чи до столу? З якого ряду учениця пішла до дошки? До якої парти підійшов учитель? Скільки він зробив кроків? Звідки чути дзвіночок?

Корисне й цікаве для дітей тренування слухової чутливості в процесі ігор на розрізнювання звуків («Злови звук», «Який звук заблукав?»), імітацію («Чарівне дзеркальце», «Відлуння»), створення звукового мережива («Заспіваємо ляльці колискову: «Ааа-а…»).

Наприклад, учителі-методисти А.А. Огійчук [17, 72] (середня школа №11 м. Сміли) і В.Н. Синиця [68, 4] (середня школа №15 м. Чернігова) нерідко пропонують на уроках читання знайти рядки, які можна заспівати, вдома спробувати придумати мелодію до поезії. Якщо вірш треба завчити напам'ять, учитель спочатку сам, а за ним діти по-різному проспівають рядки; нерідко учні цих класів пишуть на уроках розвитку мовлення твір «Що я почув у музиці».

Для тренування слухової пам'яті в третіх-четвертих класах корисним є диктант-гра «Будь точним» Його методика: учитель читає ланцюжок із 2–3 слів і вимовляє його лише раз, потім робить паузу, під час якої діти записують те, що запам'ятали. Кількість слів поступово нарощується до 10–12, змінюється і принцип добору слів. За умов систематичної роботи цей підхід тренує не тільки слухову пам'ять, а й увагу і швидкість письма.

2. Гостре спостережливе око. На уроках на учнів діє багато подразників. Залежно від спрямованості уваги, уміння зосередитися центром уваги стає той чи інший предмет. Найважливіша умова виразного зорового сприймання – уміння виділити предмет на загальному фоні на основі чіткого розпізнавання контуру. Цьому сприяють різні види завдань.

1) Знаходження добре відомих предметів в умовах, що відволікають. Приклад завдань для індивідуальної і колективної роботи:

а) скільки предметів зображено на кожному малюнку?

б) розпізнавання предмета за істотними ознаками контуру:

в) знаходження однакових предметів зоровим зіставленням їх форми – розташуванням, розміром, кольором.

Скільки однакових фігур на двох малюнках?

2) Вибір маршруту на основі зорового зіставлення різних напрямів руху.

Яка дорога приведе ведмедика до дому?

Якою дорогою дівчинці найшвидше дібратися додому?

Де живе зайчик, а де – білочка? Якою дорогою вони бігли?

Яким способом найшвидше можна знайти відповідь? Чому?

4) Пошук виходу з лабіринтів.

Покажіть лінією шлях, яким кішка може вибратися з лабіринту.

4) Тренування зорової пам'яті відтворенням образу сприйнятого об'єкта:

а) ігрові завдання типу «Що змінилось?». Їх можна використовувати на різних уроках, причому до одного набору предметів чи окремого об'єкта ставити запитання, що потребують дедалі гострішого сприймання. Наприклад, на крилі дошки 6–7 малюнків овочів і фруктів. Після короткочасного розгляду вчитель непомітно для класу додає ще один малюнок. Цю зміну учням визначити найлегше. А потім зміни ускладнюються: замість жовтого яблука з'являється червоне, фрукти, що були зверху, пересуваються вниз, змінюється їх взаєморозташування;

б) гра «Фотограф». Через невеликий отвір у картонній планці кожна дитина уважно вдивляється в якийсь куточок лісу, шкільного двору тощо. Те, що їй вдається помітити, вона потім відтворює в словесному опису чи малюнку;

в) гра-вправа «Що я помітив, йдучи до школи?» на спостережливість і подальше відтворювання;

г) складання такого самого візерунка з пам'яті; відтворення розташування фігур;

д) вправи на розрізнювання кольорів та їх відтінків в ускладнених умовах сприймання.

3. Умілі руки. В.О. Сухомлинський [62, 189] підкреслював, що розвиток дитини – у кінчиках її пальців. Отже, щоб праця приносила дітям задоволення, їхні руки мають бути вправними, натренованими в швидкому, точному, координованому виконанні багатьох рухів, що потрібні в різних навчальних діях.

З досвіду передових учителів, які спеціально тренують дитячу руку, радимо якомога ширше застосовувати такі види завдань:

а) різноманітні графічні диктанти, які проводять на уроках математики, малювання, письма. Крім м'язів пальців, тренуються довільна увага, зосередженість, орієнтація в просторі. Добре, щоб графічний диктант набув в остаточному підсумку вид привабливого для дітей візерунка, орнаменту тощо;

б) вправи на розфарбовування, домальовування, штриховку, доповнення, з'єднування. (Якщо школа передплачує дитячі журнали, то виконувати вправи можна на їх основі та в книжках «Розфарбуй».);

в) «сліпе» ліплення – дитина із заплющеними очима ліпить за зразком;

г) складання індивідуально або в групі композицій з різноманітних природних та інших матеріалів;

д) ігри з «Чарівним мішечком», мета яких – розпізнавання відомих предметів навпомацки;

е) ігри-змагання на швидкість зав'язування і розв'язування вузлів із товстих різноколірних шнурів;

є) виконання ігрових завдань, що потребують узгоджених дій правої і лівої рук, узгоджених дій у роботі в парі;

ж) ігрові форми фізкультурних хвилинок на уроках: впізнавання задуманого через рухи («що ми бачили – не скажемо, подивіться – ми покажемо»);

з) гра «Безпомилкова дія» – вправляння в точності, виразності рухів (з музичним супроводом, без нього, сфантазованих на задану тему).

Зміст навчального матеріалу з української мови також можна використовувати для формування вміння планувати навчальну діяльність. Цьому, зокрема, сприяють такі завдання до вправ:

1) скласти розповідь за поданим планом;

2) скласти розповідь за малюнком;

3) перебудувати речення і записати текст за планом;

4) скласти опис за планом;

5) поділити текст на абзаци за планом та ін.

Наприклад, до вправи з української мови пропонується план:

1. Де і як ти відпочивав?

2. Як допомагав батькам?

3. Які книжки прочитав?

4. Як готувався до школи?

Він має допомогти школярам розповісти про те, як вони провели літні канікули.

Працюючи над формуванням цього вміння, вчителеві доцільно здійснювати індивідуалізацію цієї роботи. Зокрема, при виконанні вправи для сильних учнів учитель може дати завдання, подане у підручнику:

1.Розглянь малюнки.

2.Склади за малюнками розповідь. Дай їй назву. Вживай у розповіді слова: Юрко, Івась, Катруся, діти, вони, друзі . Не забудь про складові частини тексту.

Учитель може нагадати учням, що текст складається із зачину, основної частини, кінцівки.

Для середніх учнів учителеві доцільно дати таку пам'ятку:

I. З чого почну?

1.Розгляну малюнок.

2. Використаю для складання розповіді рекомендовані слова: Юрко, Івась, Катруся, діти, вони, друзі.

II. Що потім?

1.Напишу зачин тексту – початок розповіді.

2.Напишу основну частину (див. другий малюнок).

III. Чим закінчу?

Напишу кінцівку.

Для слабших учнів учитель більше деталізує зміст допомоги.

Формуванню організаційних умінь і навичок сприяє і робота за зразком і над зразком, у процесі якої діти певною мірою оволодівають мислительним прийомом, наслідуючи способи міркування вчителя та товаришів [32]. Треба, щоб учні неодноразово мали можливість як думає вголос учитель («Слухайте, як я міркую…»), аналізували спосіб досягнення результату («Щоб знайти відповідь, я робив так»), розпізнавали навчальні задачі, де можна застосувати відомий зразок міркування («Так йти, мислити можна ще тоді, коли…»), шукали різні варіанти формулювання однієї думки, тобто розмірковували над думкою», (здійснювали рефлекторно) висловлювались за аналогією. На цьому етапі ефективним є засвоєння особу дії у парі, в процесі діалогу, з опорою на схему і зразок.

Таким чином, проблема формування організаційних умінь і навичок у школярів займає важливе місце у практиці роботи вчителів початкових класів. Проте результативність цього процесу продовжує бути низькою, переважно через фрагментарність використовуваних форм, методів і засобів формування організованості. Тому дана проблема потребує експериментального обґрунтування.

2. Дослідно-експериментальна перевірка ефективності формування організаційних умінь і навичок

2.1 Методика експериментального дослідження

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, а також власних спостережень за навчально-виховним процесом у початковій школі нами виявлено, що формування організаційних умінь і навичок в учнів перебуває на неналежному рівні. З метою забезпечення формування загально-навчальних умінь і навичок в учнів нами розроблено і впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти удосконалену методику формування організаційних умінь і навичок в учнів, а також перевірено її ефективність.

Формувальний експеримент ми організовували на базі навчальних предметів математика і «Я і Україна» у 3 класі, зокрема при вивченні тем «Множення і ділення в межах 1000» та «Жива природа».

Навчальна діяльність учнів у процесі вивчення курсів «Я і Україна» та математики має значні можливості для формування в учнів організаційних умінь і навичок. Покажемо це на окремих прикладах з уроків математики.

Тема уроку. Ділення на 1. Ділення рівних частин. Розв’язування задач на різницеве порівняння двох часток.

Задача 763. Перший муляр уклав за 6 хв 54 цеглини. Другий муляр 35 цеглин уклав за 5 хв. На скільки менше цеглин укладав другий муляр за хвилину?

План розв’язування

1) Скільки цеглин укладав перший муляр за 1 хв?

2) Скільки цеглин укладав другий муляр за 1 хв?

3) На скільки менше цеглин…?

Учитель. Чи правильно складений план розв’язування задачі?

Тема уроку. Множення чисел 10 і 100. Задача, обернена до задачі на суму двох добутків (розв’язування за даним планом).

Задача 782. Склади і розв’яжи задачу за даними таблиці.

План розв’язування

1) Яка маса 6 сірих кролів?

2) Яка маса 4 чорних кролів?

3) Яка маса одного чорного кроля?

Учитель з учнями колективно аналізують задачу і складають план розв’язування. Порівнюють його із планом у підручнику.

Тема уроку. Ділення числа на добуток. Задачі з пропорційними величинами.

Задача 817. На З дні 6 вівцям дають 36 кг сіна. Скільки сіна дають 1 вівці на день?

Розв’язання

1) 36: 6 = 6 (кг)

2) 6: 3 = 2 (кг)

Відповідь: 2 кг.

Учитель. Поясни, про що дізнаємося кожною дією (записати план розв’язання).

Тема уроку. Ділення виду 80: 20, 600: 300, 6000: 30. Складені задачі на порівняння.

Задача 829. У квітниковий магазин завезли 100 гладіолусів. П’яту частину квітів становили білі гладіолуси, а решту – червоні. Скільки червоних гладіолусів завезли в магазин?

Для роботи над задачею використати «Пам’ятку для планування роботи над розв’язуванням складеної задачі»:

1. Перечитай умову задачі.

2. Зроби малюнок або схему до задачі.

3. З’ясуй, яких даних не вистачає, щоб знайти відповідь.

4. Спочатку знайди…

5. Потім…

6. Запиши відповідь.

Тема уроку. Ділення суми на число. Розв’язування задач двома способами.

Задача 902. 18 синіх і 12 жовтих слив батько поділив порівну між трьома синами. Скільки слив одержав кожний син? (Розв'яжи задачу двома способами за поданими планами.)

1-й спосіб

1) Скільки всього було слив?

2) Скільки слив одержав кожний син?

2-й спосіб

1) Скільки синіх слив одержав кожний син?

2) Скільки жовтих слив одержав кожний син?

3) Скільки всього слив одержав кожний син?

Тема уроку. Ділення двоцифрового числа на одноцифрове виду 72: 3. Задача, пов’язана з одиничною нормою. Складання задачі за даним виразом.

Учитель. Розказати план розв’язування задачі №918.

Задача 918. Дуб вбирає 8 відер води щодня, осика – 42 відра за тиждень. Скільки відер води вбирають дуб і осика разом за 5 днів?

Учитель. Назвати послідовність розв’язування прикладів: 64: 2, 48: 4, 99: 3.

Учитель.Пояснити за даним записом спосіб ділення.

72: 3 = 50: 2 =

Тема уроку. Ділення двоцифрових чисел на одноцифрове способом розкладання на зручні доданки. Задача, обернена до задачі на знаходження суми двох добутків. Знаходження частки чисел.

Учитель. Розклади по-різному числа на зручні доданки і виконай ділення. Використай зразок.

З р а з о к. 84: 6 = (60 + 24): 6 = 10 + 4 = 14 84: 6 = (48 + 36): 6 = 8 + 6 = 14

72: 4; 60: 5; 96: 6; 48: 4.

Учитель. Скласти план розв’язування задачі №931 і порівняти його із даним планом.

Задача 931. У магазин привезли 3 сувої шовку, по 18 м у кожному, і 2 однакових сувої сатину. Разом шовку і сатину привезли 104 м. Скільки метрів сатину в одному сувої?

План розв’язування

1) Скільки привезли метрів шовку?

2) Скільки привезли метрів сатину?

3) Скільки метрів сатину в одному сувої?

Тема уроку. Перевірка множення діленням. Складання задач за даним виразом. Задача, обернена на знаходження суми двох добутків.

Учитель. Поясни, як будеш множити числа:

3 • 19; 96: 3; 2 • 39 – 19; 29 • 2; 72: 4;

(54 + 36): 6; 9 • 2 + 7; 63: 7 + 2.

( При множенні одноцифрового числа на двоцифрове можна спочатку двоцифрове розкласти на десятки й одиниці, а потім одноцифрове число помножити окремо на десятки та одиниці і результати додати.

Щоб поділити суму на число, можна поділити на це число кожний доданок і знайдені частки додати).

Тема уроку. Ділення двоцифрового числа на одноцифрове. Задачі на три дії (порівняння двох часток).

Учитель. Поясни, про що дізналися кожною дією.

Задача 977. Токар виготовив 100 деталей. Перші 3 год він робив по 12 деталей за годину, а потім почав виготовляти по 16 деталей за годину. Скільки годин токар виготовляв по 16 деталей?

Розв’язання

1) 12 • 3 = 36 (д.)

2) 100 – 36 = 64 (д.)

3) 64: 16 = 4 (год)

Відповідь: 4 год.

Значні можливості для формування вміння планувати навчальну діяльність містять уроки інтегрованого курсу «Я і Україна». У ході вивчення змісту навчального матеріалу даного курсу учні ведуть спостереження:

І. За змінами у неживій природі.

1. За змінами висоти сонця на небозводі (вимірювання довжини тіні від гномона, встановлення взаємозв’язку між висотою Сонця і тривалістю дня; між висотою Сонця і температурою повітря).

2. Спостереження за вітром (сила вітру: слабкий, помірний, сильний; напрям вітру, зміна температури в залежності від напрямку вітру).

3. Спостереження за хмарністю неба (встановлення взаємозалежності між хмарністю неба і опадами).

4. Спостереження за водоймами.

ІІ. За змінами у живій природі.

1. Спостереження за рослинами (листопадом, набубнявінням бруньок, їх розпусканням, цвітінням, дозріванням плодів тощо).

2. Спостереження за тваринами (зникнення комах, відлітанням птахів у теплі краї, поява комах, повернення з вирію птахів, гніздування птахів та ін.).

ІІІ. За працею людей (які види робіт виконують люди, які використовують знаряддя праці, як змінюється об’єкт праці).

Щоб вміти вести спостереження, діти повинні оволодіти певними прийомами спостереження. З цією метою вчитель повинен спочатку дати учням детальний план спостереження, за яким характеризуватиметься компонент, який вивчається, щоб учень мав змогу розглядати його в певній послідовності, охопити найістотніші ознаки, встановити взаємозв’язок та взаємозалежність об’єкта і навколишнього середовища.

Наведемо окремі фрагменти уроків з теми «Жива пророда».

Тема уроку. Будова рослин. Рослини – живі організми.

Практичне завдання. Розглянь рослини на малюнку (с. 108) у такій послідовності: 1) корінь; 2) стебло; 3) листки; 4) квіти; 5) плоди з насінням.

Завдання. Розкажи про послідовність дихання рослин за малюнком на С. 110.

Тема уроку. Дерева, кущі, трав’яниста рослинність.

Завдання. За даною схемою назвіть представників кожної групи.

Завдання. Дану схему доповніть прикладами листяних і хвойних рослин

Завдання. Доповніть дану схему представниками кожної групи рослин.

Тема уроку. Розмноження квіткових рослин.

Завдання. За даним малюнком розкажи про послідовність вирощування квасолі.

Дослід.

1. Проросле насіння висій у багатий на поживні речовини ґрунт, але в різні посудини. Наприклад, у дерев'яні ящички або пластмасові склянки.

2. Одну з них постав на світло, в тепле місце, поливай і розпушуй ґрунт. У цьому досліді для росту і розвитку рослин є всі необхідні умови: поживні речовини, світло, тепло, вода, повітря. Другу – закрий від світла чорним папером. Третю – постав у холодне місце. Четверту – не поливай. П'яту – накрий банкою, щоб не потрапляло повітря.

3. Проросле насіння висій у прожарений промитий пісок, у якому немає поживних речовин. Постав на світло, в тепле місце, поливай і розпушуй ґрунт.

Спостерігай і записуй у такій послідовності:

1) коли показалися проростки в кожній посудині?

2) Коли на рослинах з'явилися листки?

3) Який колір мають листки?

4) Яка рослина найкраще росте і розвивається?

Наведені приклади ілюструють способи формування організаційних умінь і навичок у ході вивчення наведених тем.

2.2 Аналіз результатів експериментального дослідження

У процесі експериментального дослідження проводилися контрольні заміри рівня навчальних досягнень учнів.

Для визначення впливу експериментальної методики навчання на рівень навчальних досягнень учнів 3 класів були запропоновані такі завдання з математики.

1. В магазин завезли 86 кг лимонів у ящиках по 6 кг і 8 кг. По 6 кг було 5 ящиків. Скільки завезли ящиків по 8 кг лимонів?

2. 60: 12, 548 – 329, 84: 3, 54: (3 + 6) + 18, 480: 6,

257 + 699, 17 – 4, 54: 6 – 5 • 0.

3. З прикладу З • 24 = 72 склади 2 приклади на ділення.

Таблиця 2. Результати виконання завдань з теми «Множення і ділення в межах 1000» (математика, 3 клас)

Дані таблиці 2 показують, що в експериментальному класі на високий рівень виконало на 5% учнів більше, ніж у контрольному. В експериментальному класі кількість учнів, що виконали завдання на достатній рівень становить 54%, що на 17% більше, ніж у контрольному класі, а на середній рівень в експериментальному класі виконали завдання на 16% учнів менше, ніж у контрольному. Таким чином, в експериментальному класі значно краще виконали завдання, ніж у контрольному класі.

Для визначення впливу експериментальної методики навчання на якість знань, умінь і навичок учням 3 класів були запропоновані такі завдання з курсу «Я і Україна» по темі «Жива природа».

1. Дятел – це:

а) звір;б) риба;в) птах.

2. До всеїдних тварин належить:

а) борсук;б) лось;в) щука.

3. Народжуючи малят живими, розмножуються:

а) земноводні;б) звірі;в) птахи.

4. Підкресли назви риб.

Рак, щука, коник, лось, окунь, короп, акула, сорока, лин, карась, сонечко.

5. Склади ланцюг живлення між диким кабаном, вовком і дубом.

6. Доповни речення.

Більшість птахів у період розмноження будують ________,

у які відкладають ________. Щоб вони не охолоджувалися, птахи їх ______ ______. Через певний час вилуплюються

__________, яких батьки _________________.

7. Яку користь приносять людям звірі?

8. Як хижі птахи пристосувалися до здобування корму? Наведи приклади.

9. Закресли «зайву» тварину. Поясни свій вибір.

10. Доведи, що тварин потрібно охороняти.

Результати виконання цих завдань представлені на діаграмі 1.

Діаграма 1. Результати виконання завдань з курсу «Я і Україна» по темі «Жива природа»

Як видно із діаграми 1, успішніше справилися із завданнями учні експериментального класу, ніж контрольного. На високий рівень у експериментальному класі виконали завдання 20% учнів, що на 8% більше, ніж у контрольному. Кількість учнів, що виконали завдання на достатній рівень, у експериментальному класі становить 65%, а у контрольному – 50%. У контрольному класі третина учнів виконали завдання на середній рівень і 5% на початковий, а в експериментальному відповідно 15%, а на початковий рівень – жоден учень.

Таким чином, результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження, що якщо в процесі навчання використовувати різні шляхи та засоби розвитку організаційних умінь і навичок, то рівень навчальних досягнень учнів значно підвищиться.

Висновки

Отже, проблема формування уміння вчитися обумовлена зростанням потоку інформації, швидкою зміною та необхідністю сучасної людини оперативно опрацьовувати її. Уміння вчитися виробляється в практиці навчальної діяльності учнів, уміло керованої вчителем. В таких умовах перед педагогами постає завдання зосереджувати увагу учнів на засвоєнні часто не пов'язаних між собою фактів, на самостійному відборі інформації, критичному її осмисленні та інших складових.

У молодших школярів уміння вчитися формується шляхом оволодіння організаційними, загально-мовленнєвими, загально-пізнавальними і контрольно-оцінними уміннями й навичками. Освітніми результатами початкової школи є повноцінні читацькі, мовленнєві, обчислювальні уміння і навички, узагальнені знання про реальний світ у його зв'язках і залежностях, розвинені сенсорні уміння, мислення, уява, пам'ять, здатність до творчого самовираження, особистісно ціннісного ставлення до праці, мистецтва, здоров'я, уміння виконувати творчі завдання.

Успішність навчання учнів значною мірою визначається рівнем оволодіння загально-навчальними вміннями і навичками. До їх складу входять: організаційні (опанування школярами раціональних способів організації свого навчання); загально-пізнавальні (уміння спостерігати, розмірковувати, запам'ятовувати й відтворювати матеріал); загально-мовленнєві (основні елементи культури слухання і мовлення); контрольно-оцінні (засвоєння учнями способів перевірки та самоперевірки, оцінювання одержаних результатів). Ці види загально-навчальних умінь і навичок функціонують у системі міжпредметних зв'язків безперервно протягом усього періоду початкового навчання.

Формування організованості як якості особистості та навчального уміння передбачає сукупність умінь, взаємодія яких забезпечує швидке включення молодших школярів у навчання, їх уміння діяти цілеспрямовано, орієнтуватися в часі, попередньо обдумувати послідовність і способи виконання завдання. Відповідно до цього в молодших учнів слід формувати вміння організувати своє робоче місце, орієнтуватися в часі і берегти його, планувати свої дії, а також прагнути до обов'язкового завершення роботи.

Методика формування організованості містить такі форми і мтоди роботи, як роз'яснення, бесіда, переконання, показ, ігрові ситуації, змагання, прийоми стимулювання і вправляння дітей у певних діях. Особливо виділяють серед організаційних умінь і навичок вміння планувати навчальну діяльність. Планування конкретної діяльності починається з формулювання мети, завдань, вибору форм, методів, прийомів, засобів праці, його нормування, вибору форм і методів контролю та обліку.

Формування організаційних умінь і навичок у молодших школярів у навчанні можна реалізувати через таку послідовність цілей: формування вмінь працювати за зразком і вказівками вчителя, таблицями; навчання працювати з коментуванням своїх дій; формування вмінь самостійно застосовувати правило; формування пізнавальної самостійності, тобто такої, яка передбачає самостійне ознайомлення з новим матеріалом і подальше його опрацювання. Щоб сформувати організаційні уміння і навички, ставлять за мету виховувати спостережливість, уважність, виробляти звички до планування своїх дій, самостійного контролю проміжних і кінцевих результатів. Доцільно час від часу ставити на деяких уроках як розвивальну мету формування вміння запам'ятовувати, організовувати своє робоче місце, берегти час.

З метою вивчення питання формування організаційних умінь і навичок у молодших школярів у масовому педагогічному досвіді нами проведено спостереження уроків, анкетування вчителів початкових класів, проаналізовано нормативні документи, навчальні посібники для вчителів, журнальні публікації. Слід відмітити, що у програмах з навчальних дисциплін перелік конкретних організаційних умінь, притаманний тому чи іншому предмету, відсутній. У навчальних програмах з усіх інших предметів присутнє лише загальне посилання на необхідність формування таких навичок і вмінь.

Проблема формування організаційних умінь і навичок у школярів займає важливе місце у практиці роботи вчителів початкових класів. Проте ця робота проводиться епізодично, не має систематичного спрямування. Учителі не озброюють молодших школярів спеціальними прийомами планування своєї діяльності, рідко використовують різні опорні схеми, таблиці при вивченні навчального матеріалу. Тому результативність цього процесу продовжує бути низькою, переважно через фрагментарність використовуваних форм, методів і засобів формування організованості проводиться певна робота щодо формування даних навичок і вмінь на уроках.

З метою забезпечення формування загально-навчальних умінь і навичок в учнів нами розроблено і впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти удосконалену методику формування організаційних умінь і навичок в учнів, а також перевірено її ефективність. Формувальний експеримент ми організовували на базі навчальних курсів «Я і Україна» та математика у 3 класі. У процесі експериментального дослідження проводилися контрольні заміри рівня навчальних досягнень учнів.

Результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження. Отже, якщо в процесі навчання використовувати різні шляхи та засоби розвитку організаційних умінь і навичок, то рівень навчальних досягнень молодших школярів значно підвищиться.

Список використаної літератури

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – К.: Радянська школа, 1981. – 224 с.

2. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект. – М.: Педагогика, 1977. – 314 с.

3. Байбара Н.П. Методика викладання природознавства у початкових класах. – К.: Освіта, 2001. – 424 с.

4. Бантова М.О. Методика викладання математики в початкових класах. – К.: Вища школа, 1982. – 288 с.

5. Бєшков А.О. Підвищення самостійності учнів на практичних заняттях // Рідна школа. – 1991. – №2. – С. 43–47.

6. Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна // Початкова школа. – 2001. – №7. – С. 20–22.

7.Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. – Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. – 400 с.

8. Богданович М.Б., Козак М.В., Король Я.А. Методика викладання математики в поч. класах. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2001. – 368 с.

9. Богданович М.В. Математика: Підручник для 3 кл. чотириріч. поч. шк. – К.: Освіта, 1994. – 224 с.

10.Богданович М.В. Урок математики в початковій школі: Пос. для вчителя. – К.: Рад. школа, 1990. – 192 с.

11.Буряк В. Самостійна робота як вид навчальної діяльності школяра // Рідна школа. – 2001. – №9. – С. 49–51.

12.Варакута О. Формування природничих понять в учнів початкових класів // Початкова школа. – 1999. – №5. – С. 20–23.

13.Вікова та педагогічна психологія (О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.-К.: Просвіта, 2001.-416 с.

14.Волчаста М. Вивчення геометричних фігур на уроках математики // Поч. школа. – 1998. – №6. – С. 19–23.

15.Гнеденко Б.В. Развитие мышления и речи при изучении математики // Матем. в школе. – 1991. – 31. – С. 3–9.

16.Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. – М.: Просвещение, 1984. – 159 с.

17.Гринько О. Самооцінка учнів – засіб пізнавальної самостійності // Рідна школа. – 1998. – №5. – С. 72–78.

18.Довга Т.Я., Засіна В.І. Шляхи раціоналізації навчальної праці молодших школярів // Почат. шк. – 1990. – №3. – С 58–60.

19.Долбилин Н.П., Шарыгин Н.Ф. О курсе наглядной геометрии в младших классах // Математика в школе. – 1990. – №6. – С. 19–21.

20.Друзь Б.Г. Виховання пізнавального інтересу молодших школярів в процесі навчання. – К.: Радянська школа, 1978. – 160 с.

21.Друзь Б.Г. Геометрія допомагає арифметиці // Поч. школа. – 1991. – №4. – С. 38–43.

22.Друзь Б.Г. Творчі вправи з математики для початкових класів. – К.: Рад. школа, 1988. – 144 с.

23.Жесткова Н.С. Возможные виды природоведческой информации в классной и внеклассной работе // Нач. шк. – 1987. – №12. – С. 39–40.

24.Заїка А., Богданович М. Учням про задачу і процес її розв’язування // Початкова школа. – 2000. – №11. – С. 28–29.

25.Захарова А.М. Розвивальне навчання математики в початковій школі // Психол. і педагогіка. – 2000. – №1. – С. 21–27.

26.Зимняя И.А. Педагогическая психология. – М.: Логос, 1999. – 382 с.

27.Истомина Н.Б. Методика обучения математике в начальных классах. – М.: Высшая школа, 1998. – 300 с.

28.Ишмаметьева К.В. Организация самостоятельной работы слабоуспевающих учащихся // Нач. школа. – 2003. – №6. – С. 57–59.

29.Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). – М.: Просвещение, 1978. – 260 с.

30.Коваль Н.С. Пошукові завдання для самостійної роботи з природознавства // Початкова школа. – 1977. – №9. – С. 57–62.

31.Коваль Н.С. Самостійна робота на уроках природознавства. – К.: Рад. школа, 1982. – 92 с.

32.Кодлюк Я. Підручник для початкової школи: теорія і практика. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 288 с.

33.Король Я.А. Вироблення в першокласників умінь вимірювати довжину відрізка // Поч. школа. – 1983. – №12. – С. 33–38.

34.Король Я.А. Корисний дидактичний матеріал // Поч. школа. – 1979. – №9. – С. 44–47.

35.Король Я.А. Формування прийомів користування вимірювально-креслярськими інструментами // Поч. школа. – 1996. – №4. – С. 24–26.

36.Король Я.А., Хаперская Я.А. Приемы активизации на уроках математики // Нач. школа. – 1979. – №10. – С. 38–41.

37.Король Я.А., Чайка Н.М. Вдосконалення методики роботи над задачами геометричного змісту // Початкова школа. – 1995. – №10–11. – С. 19–22.

38.Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / За ред. Л.Н. Проколієнко. – К.: Рад. школа, 1989. – 608 с.

39.Кочина Л., Листопад Н. Математика: навчальні програми для чотирирічної початкової школи // Поч. школа. – 2001. – №7. – С. 17–20.

40.Кузьмінський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 418 с.

41.Ланда Л.Н. Алгоритмизация в обучении / Под общ. ред. Б.В. Гнеденко, Б.В. Бирюкова. – М.: Просвещение, 1966. – 523 с.

42.Лисенко Н.М. Раціональні прийоми самостійної роботи на однотемних та однопредметних уроках // Поч. школа. – 1986. – №11. – С. 49–50.

43.Лукьянова М. Ориентир самостоятельной деятельности: обучение школьников самоконтролю // Учитель. – 2003. – №2. – С. 3–6.

44.Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – 354 с.

45.Маркова А.А. Формирование мотивации обучения в школьном возрасте. – М.: Педагогика, 1983. – 124 с.

46.Мірошник І. Проблема формування творчої самостійної діяльності учнів у педагогічній науці // Світло. – 2003. – №1. – С. 10–13.

47.Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. – К., 2003. – 4-е вид., доповн. – 615 с.

48.Нестеренко Л.П. Диференційований підхід до організації самостійної роботи молодших школярів // Освіта Донбасу. – 2001. – №3. – С. 52–56.

49.Онишків З.М. Формуємо вміння планувати навчальну діяльність // Початкова школа. – 2006. – №6. – С. 50–55.

50.Павлов Ю.В. Управление процессом познавательной деятельности // Взаимоотношение чувственного опыта и понятия в учебной деятель-ности. Сб. науч. тр. – М.: МГПИ им. В.И. Ленина, 1983. – С. 156–159.

51.Педагогічна психологія /За ред. Л.М. Проколієнко і Д.Ф.Ніколенка. – К.: Вища школа, 1991. – 183 с.

52.Пентегова Г.А. Развитие логического мышления на уроках математики // Нач. школа. – 2000. – №11. – С. 74.

53.Пидкасиситый П.И. Самостоятельная деятельность учащихся. – М.: Педагогіка, 1972. – 186 с.

54.Подласый И.П. Педагогика начальной школы. – М.: Владос, 2000. – 400 с.

55.Попова А.И. Развитие самостоятельности младших школьников в условиях коллективных занятий // Начальная школа. – 1990. – №11. – С. 24–29.

56.Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1–4 класи. – К.: Початкова школа, 2006. – 364 с.

57.Пышкало А.М. Методика обучения элементам геометрии в начальных классах. – М.: Педагогика, 1973. – 160 с.

58.Раченко И.П. НОТ учителя. – М.: Просвещение, 1982. – 208 с.

59.Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза, 1999. -324 с.

60.Савченко О.Я. Реформування змісту початкової освіти // Поч. школа. – 1996. – №1. – С. 4–8.

61.Савченко О.Я. Розвивай свої здібності: Навчальний посібник дія молодших школярів. – К.: Освіта, 1998. – 160 с.

62.Савченко О.Я. Сучасний урок в початкових класах. – К.: Магістр-S, 1996. – 384 с.

63.Савченко О.Я. Умій учитися: Навчальний посібник для молодших школярів. – К.: Освіта, 1998. – 2-е вид. –192 с.

64.Савченко О.Я. Уміння вчитися як ключова компетентність загальної середньої освіти // Компетентнісний підхід у сучасній освіті; світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В. Овчарук. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 34–46.

65.Страчар Е. Система і методи керівництва навчальним процесом: Пер. зі словацької. – К.: Радянська школа, 1982. – 295 с.

66.Уманець А.В., Дудка О.М. Викладання пропедевтичного курсу геометрії в початкових класах // Поч. школа. – 1991. – №11. – С. 43–44.

67.Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Вид. центр. «Академія», 2002. – 528 с.

68.Харишин О. Активізація розумової діяльності учнів // Початкова освіта – 2001. – №5. – с. 4.

69.Я і Україна: Підручник для 3 класу / Т.М. Байбара, Н.М.Бібік. – К.: Форум, 2003. – 176 с.