Дипломна робота

"Формування знань про тварин в учнів 3 класу на уроках "Я і Україна. Природознавство"

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи формування природничих знань у молодших школярів

1.1 Характеристика основних видів природничих знань, що формуються в початковій школі

1.2 Аналіз проблеми формування природничих знань у психолого-педагогічній та методичній літературі

1.3 Вікові особливості учнів початкової школи та їх урахування в процесі формування природничих знань

2. Методика формування знань про тварин у процесі вивчення курсу «Я і Україна. Природознавство» в 3 класі

2.1 Аналіз змісту знань про тварин, що формуються під час вивчення курсу «Я і Україна. Природознавство»

2.2 Вибір та поєднання різних методів і засобів навчання в процесі формування знань про тварин у 3 класі

2.3 Результати експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність проблеми дослідження. Багато відомих вчених, педагогів, мислителів вбачають сенс життя в тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала, осягала, як велику таємницю пробудження життя в природі. Перші весняні квіти, бруньки, що розкриваються, перше кумкання жаби, перший грім, приліт першої ластівки. Все це розкривається перед дітьми, як краса вічного життя. І чим глибше дитина одухотворяється цією красою, тим сильніше прагне творити прекрасне.

Рідна природа, на думку К.Д. Ушинського, вчить дитину правильно спостерігати, збагачує її душу найбільш повними, яскравими образами. Які потім стають елементами її процесу мислення [67].

«Дитину має цікавити все: і те, що вона бачить навкруги, і те, що ніколи, не бачила. Нехай її думки проникають в дрімучі ліси тропічних країн, в глибину океану і в безмежний простір космосу. А завданням вчителя і батька – розкрити перед дітьми книгу життя, живі, яскраві сторінки навколишнього світу. Нехай дитина відчує себе шукачем, і хай у юному серці запалиться вогник до жадоби пізнання», – зазначає В.О. Сухомлинський [63].

Проблема формування і розвитку знань в теорії і практиці навчання є однією із найактуальніших і складних. Саме тому протягом тривалої історії розвитку початкової природничо-наукової освіти ця проблема була в центрі уваги багатьох вчених. Зокрема, їй присвячені дослідження педагогів М.М. Скаткіна, І.Д. Звєрєва, О.Я. Савченко, Т.М. Байбари, О.А. Біди, О.М. Варакути, В.П. Горощенка, Л.К. Нарочної, К.П. Ягодовського та інших. Розглядали дану проблему і психологи – Д.М. Богоявленський, П.Я. Гальперін, Н.О. Менчинська, Н.Ф. Тализіна, Л.В. Занков, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов та інші.

Незважаючи на різноаспектність дослідження даної проблеми, спеціальних праць, предметом вивчення яких було б формування в учнів початкової школи знань про тварин, враховуючи при цьому системний підхід у формуванні їх змісту та обсягу, забезпечення послідовності процесу формування уявлень і понять системою різних методів та пізнавальних завдань, досі ще немає. Саме ці аспекти не знайшли належного місця у шкільній практиці.

Таким чином, актуальність даної проблеми і недостатній рівень розробки в теорії та практиці початкової освіти зумовили вибір теми дослідження : «Формування знань про тварин в учнів 3 класу на уроках «Я і Україна. Природознавство».

Об'єктом дослідження – процес формування природничих знань у молодших школярів на уроках «Я і Україна. Природознавство».

Предмет дослідження – умови, етапи та методи формування в учнів 3 класу знань про тварин під час вивчення курсу «Я і Україна. Природознавство».

Мета дослідження полягає в розробці методики формування знань про тварин на уроках «Я і Україна. Природознавство» та експериментальній перевірці ефективності її використання у навчальному процесі початкової школи.

У процесі дослідження ми виходили з такої гіпотези : якщо розробити і впровадити у навчальний процес методику формування знань про тварин, яка б враховувала умови та етапи формування природничих знань, зміст знань про тварини, передбачала б оптимальний добір і поєднання методів та засобів навчання, то це сприятиме підвищенню якості знань молодших школярів.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження визначені такі завдання:

1) проаналізувати теоретичні основи формування уявлень і понять у психолого-педагогічній та методичній літературі;

2) вивчити стан розробки досліджуваної проблеми в практиці роботи сучасної початкової школи;

3) проаналізувати зміст знань про тварин, що формуються в учнів початкової школи під час вивчення «Я і Україна»;

4) визначити умови та етапи формування природничих знань у початковій школі;

5) розробити методику формування знань про тварин на уроках «Я і Україна. Природознавство» та експериментально перевірити її ефективність.

Дослідження виконувалось протягом 2007–2008 навчального року.

Основні етапи дослідження:

– констатувальний етап: вивчалась та аналізувалась психолого-педагогічна і методична література з даного питання, аналізувався досвід роботи вчителів початкової школи, формувалися мета гіпотеза і завдання дослідження, розроблялись шляхи їх реалізації та матеріали експериментального дослідження.

– формувальний етап: проводився педагогічний експеримент, велися спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи, проводилися контрольні зрізи знань учнів.

– підсумковий етап: проводилися узагальнення та аналіз результатів експериментальної роботи, формулювання висновки експериментального дослідження.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, чинних навчальних програм та підручників «Я і Україна»; емпіричні – анкетування, бесіди з учителями, опитування учнів, спостереження за навчально-виховним процесом, педагогічний експеримент, методи математичної та статистичної обробки результатів контрольних зрізів.

Практичне значення дослідження полягає у розробці методики формування в учнів 3 класу знань про тварин на уроках курсу «Я і Україна. Природознавство», яка може бути використана в практиці роботи вчителів початкової школи.

Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі 3 класу Підгір'янської початкової школи та 3 класу Пониквянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів протягом 2007–2008 н. р. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 38 учнів, із них: 18 учнів експериментального класу і 20 учнів контрольного класу.

Структура дипломної роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаної літератури та додатків.

1. Теоретичні основи формування природничих знань у молодших школярів

1.1 Характеристика основних видів природничих знань, що формуються в початковій школі

Основними видами природничих знань, що формуються в початковій школі, є поняття і уявлення.

Формування нових понять – найскладніший вид пізнавальної діяльності учнів, який потребує безпосереднього керівництва ним з боку вчителя. Для міцного й осмисленого засвоєння знань дуже важливо не тільки ознайомлювати дітей з окремими поняттями, а й показувати учням їх групи, класи, категорії в підпорядкуванні, тобто підводити до ознайомлення з системою понять.

Школа першого ступеня повинна забезпечити процес пізнавальної діяльності, який розпочинається із сприймання окремих явищ, подій, які відбуваються через відчуття окремих ознак чи властивостей, що діють на аналізатори суб’єкта. Так, наприклад, під час першого знайомства з квіткою, у дітей утворюються різні відчуття: це колір, форма, запах та інше. Всі ці ознаки самі по собі не існують, а належать окремому об’єкту – квітці. Тому у свідомості дитини виникає її образ. Він складається із сукупності відчуттів, які не зводяться до простої їх суми. Це пояснюється тим, що наочний образ сприймання відображає об’єкт, який характеризується цілісністю, зв’язками, взаємовідношеннями між якостями, властивостями, або його частин.

Сприймання тісно пов’язане з образним мисленням і мовою, тобто усвідомленням суті предмету. Свідомо сприйняти предмет – означає впізнати і назвати його. Впізнання здійснюється на основі попереднього досвіду. Сприйнятий образ ніби накладається на образи попередніх сприймань, які зберігаються і відтворюються в пам’яті. Якщо ці образи співпадають, то об’єкт не тільки пізнається, але й відноситься суб’єктом до певної групи чи класу предметів.

Психологічні закономірності сприймання зумовлюють необхідність цілеспрямованого керівництва утворенням чуттєвих образів у молодших школярів для того, щоб вони були об’єктивним відображенням предметів навколишнього світу.

Відчуття відбуваються через аналізатори окремої особистості. Тому сприймання залежить від її психічних особливостей. Так потреби, інтереси, установки, почуття і воля проявляються у вибірковості сприймання. Вибірковість передбачає виділення одних предметів як об’єктів сприймання у порівнянні з іншими, які виступають його фоном. Наприклад, молодші школярі краще помічають яскраві і рухомі предмети на фоні менш яскравих і нерухомих. Вони повніше і глибше сприймають малюнок, який створюється поступово, поелементно, ніж уже готовий. Також швидше і повніше сприймають усе те, що включається у різні види діяльності, викликає активність та інтерес.

Отже, результат сприймання – це створення цілісного образу об’єктна основі безпосередніх відчуттів з участю образного мислення і пам’яті. Такий образ виникає та існує тільки при наявності об’єкта. Однак він може згадуватися і відтворюватися в пам’яті, якщо буде сформоване уявлення про нього.

Уявити – це не просто знати, а бачити, чути, відображати наочно. В уявленнях, як і в сприйманнях, дійсність відображається в наочних образах, але вони відрізняються між собою. Уявлення – це чуттєво-наочний образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається і відтворюється в свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуття [7,15]. Основою уявлень є попередній досвід людини, її попередні сприймання і відчуття. Фізіологічним механізмом уявлень є оживлення в корі мозку раніш утворених тимчасових нервових зв’язків, оживлення попередніх відчуттів і сприймань. Уявлення звичайно виникають не миттєво і в закінченому вигляді, а формуються поступово, удосконалюються і змінюються.

Сприймання та уявлення забезпечують чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність, розкрити внутрішні зв’язки і взаємозалежності між ними, а також закономірності об’єктивної реальності. Це відбувається на рівні абстрактного, логічного мислення, результатом якого є поняття.

Поняття – одна з основних форм абстрактного мислення; відображення істотних ознак досліджуваного об’єкта. Джерелом поняття є об’єктивний світ, пов'язаний з відчуттями, які виникають у результаті впливу матеріальних предметів на наші органи чуття [4,17,40]. Особливість поняття як форми відображення, полягає насамперед у його загальності. Однак поняття відображає не просто загальні ознаки, тобто їх властивість, сторони та зв’язки, а істотні ознаки, які складають сутність окремих об’єктів або їх груп. Треба наголосити, що поняття відображає загальне, істотне у зв’язку з конкретним. Поняття нерозривно пов’язані з мовою. Вони закріплюються в термінах, символах, які є матеріальними носіями. Зміст понять розкривається в судженнях, які завжди виражаються в словесній формі.

Знання будь-якої науки, відображаючи певну частину реальної дійсності, яка є предметом її пізнання, складають систему понять. Система – це не набір і не сума понять, це не просто скоординована множина, а обов’язково ієрархія, яка має ступеневу організацію, і нові, в порівнянні з окремими поняттями функції. Такі системи утворюються на основі змістового узагальнення уже сформованих уявлень і абстракцій та їх теоретичного аналізу. Кожен навчальний предмет–це система наукових знань, адаптованих до вікових особливостей розумового розвитку дітей кожної вікової групи і загальних цілей навчання[11,20,60].

У процесі формування понять в учнів і розкриття закономірностей природи слід пам’ятати, що однією з рис системи понять є рухомість і динаміка, бо всі поняття нерозривно пов’язані між собою. Та все ж різниця між ними існує і відображає відносну сталість та якісну визначеність предметів і явищ.

Дослідженнями вчених В.В. Давидова, Т.М. Байбари, Л.К. Нарочної, О.Я. Савченко та інших доведено, що при застосуванні ефективних методів навчання у дітей молодшого шкільного віку спостерігається високий рівень узагальнення й абстракції і здатність оволодівати знаннями теоретичного характеру. Тому програмою передбачається формування як одиничних (річка Дніпро, Кримські гори, Карпати), так і загальних понять (рослини, тварини, свійські тварини, дикі тварини, дерева, кущі, трави, звірі, птахи, комахи, корисні копалини та ін.) [4,49,56,58].

Сутність керування пізнавальною діяльністю учнів під час формування понять полягає в тому, щоб допомогти дітям у певному матеріалі (текстах, зображеннях, натуральних об’єктах, результатах спостережень), виділити основні ознаки узагальнити їх, зробити висновки, дати доступне дітям визначення нового поняття. Потрібно також зіставити нове сформоване поняття з тими, які були раніше засвоєні дітьми, і тим самим ввести його в загальну систему понять. Нарешті, треба провести роботу із закріплення нового поняття, перевірити, як діти вміють ним оперувати. Змістом поняття стають їх істотні ознаки, які можна виділити абстрагуванням і узагальненням. Зміст поняття розкривається у його визначені за допомогою слів, термінів. Таким чином, робота над поняттями супроводжується збагаченням словникового запасу дітей.

Як у науці, так і в навчанні розвиток понять відбувається двома шляхами:

1. Виникнення нових понять;

2. Розширення (за обсягом), поглиблення (за змістом), уточнення і сходження на вищий ступінь узагальнення (абстракції) [12,23].

Кожне поняття на певному відрізку процесу навчання (засвоєння змісту теми розділу, класу, курсу початкової школи) має свій початковий і кінцевий рівень сформованості, визначений у програмі та підручниках. Поняття, як форма знань, відображає об’єктивний хід діяльності, внаслідок якої утворюються в свідомості людини:

· чуттєве сприймання;

· засвоєння або актуалізація уявлень про окремі об’єкти чи їх групи;

· розумова діяльність на виявлення істотних ознак;

· узагальнення і словесне вираження сутності поняття;

· введення терміну, яким позначається поняття.

Послідовність формування природничих, за словами Л.К. Нарочної, понять можна зобразити за допомогою схем 1–4: [49]

Схема 1. Формується поняття, яке має дві істотні ознаки.

Схема 2. Зміст поняття – три істотні ознаки. Засвоюється одна істотна ознака. Дві попередні – це опорні знання.

Схема 3. Зміст поняття – шість істотних ознак. Засвоюється три істотні ознаки, а три попередні – опорні знання.

Схема 4. Це кінцевий результат формування певного природничого поняття, наприклад, у курсі природознавства початкової школи.

Перш ніж приступити до формування того чи іншого поняття, вчителю необхідно самому визначити ті ознаки, які складають зміст даного поняття, і об’єкти, що ним охоплюються, а також усвідомити його місце в системі понять. Серед ознак слід виділити ті, які доступні для засвоєння молодшим школярам, а серед об’єктів такі, про які можна створити яскраві уявлення. У зміст наукового поняття «тварини» входять такі ознаки: тварини – живі гетеротрофні організми, які характеризуються здатністю використовувати лише готові органічні сполуки і не можуть синтезувати їх із неорганічних речовин навколишнього середовища; цим живим істотам властива підвищена активність, уміння добре пересуватися в просторі. Це поняття за своїм обсягом охоплює всіх тварин – безхребетних і хребетних.

Звичайно молодшим школярам під силу засвоїти поняття «тварини» лише в елементарному обсязі. Їм слід усвідомити такі ознаки (елементи) цього поняття: 1) належать до живої природи, тобто живляться, дихають, ростуть, активно переміщаються в просторі, розвиваються, розмножуються, відмирають; 2) живляться готовими поживними речовинами, тобто рослинами і тваринами.

Щодо обсягу поняття, то учням необхідно збагнути, що до тварин належать – комахи, птахи, звірі (2 клас), а також риби, земноводні, плазуни (3 клас). Із класу в клас загальне поняття «тварини» збагачується новим змістом, розширюється його обсяг. Воно формується у молодших школярів на основі уявлень про окремих представників тваринного світу.

Сучасна початкова школа потребує нових підходів до формування теоретичних знань у молодших школярів. Сьогодні вже в школі першого ступеня пріоритети надаються творчій діяльності, самостійності та нестандартності думки, особливо в процесі формування наукових понять. Цей процес надто складний, оскільки ґрунтується на певній послідовності теоретичного мислення. Враховуючи те, що формування природничих понять неможливо досягнути тільки шляхом запам’ятовування визначень і відтворення окремих фактів, для цього створюються певні дидактичні умови. Серед цих умов ми вирізняємо конструювання системи творчих завдань, які втілюють в себе досвід творчої діяльності.

Під творчими завданнями в педагогіці розуміють завдання, результат розв’язання якого збагачує школярів новими знаннями про об’єкт та спосіб діяльності. Для таких завдань характерним є те, що «учень, маючи всі необхідні дані, не може отримати результат безпосередньо з них. Для цього необхідно перетворити ці дані та самостійно виконати з ними ряд практичних та розумових операцій у потрібній послідовності», зазначає І.Я. Лернер [16,42]. Отже, творче завдання – це таке завдання, яке потребує для свого розв’язання різних методів пошукової діяльності, завдяки яким досягається результат, що розкриває провідні, стержневі лінії теми, і забезпечує оптимальне просування вперед у межах її змісту.

Пізнавальні завдання можуть бути у вигляді:

-запитання (це завдання, яке сформоване у питальній формі та не містить спеціальної інформації, необхідної для його виконання);

-вправи (це завдання, яке запропоноване у будь-якій формі, але спрямоване на відпрацювання в учнів набутих умінь і навичок);

-задачі (це завдання на знаходження якогось результату, коли дії для його виконання не вказані, але в умові задачі є основна частина необхідної інформації) [7,36,50].

Всі ці види завдань застосовуються у процесі формування природничих понять, які передбаченні Державним освітнім стандартом початкової школи.

Крім того, пізнавальні завдання можуть бути у формі головоломок, кросвордів, ребусів, загадок, ігрових вправ. Розв’язання таких завдань потребує певної незалежності мислення дитини, творчих самостійних пошуків, оригінальності, винахідливості, моделювання різних видів зв’язків, схематичної побудови системи істотних ознак поняття та системи понять тощо.

У процесі формування природничих понять, переважають пізнавальні завдання на: порівняння з наступним встановленням подібності й відмінності між об’єктами і явищами природи; класифікація, використання аналогії, як засобу перенесення способу дії; визначення головного; визначення і пояснення зв’язків між причиною і наслідком; узагальнення і конкретизація; доведення істинності суджень.

Щоб допомогти дітям здійснити процес узагальнення істотних ознак і абстрагувати їх від неістотних, використовується прийом зіставлення двох об’єктів, які були взяті для порівняння, з третім, який не має таких ознак, наприклад: білки і зайця з граком. Діти легко встановлюють, що білка і заєць вкриті шерстю, а грак – пір’ям. За допомогою вчителя формулюють визначення поняття: звірі – тварини, тіло яких вкрите шерстю. Це й буде після аналітичний синтез, здійснений на основі аналізу.

Аналогічно проводиться робота в другому класі, виділення істотних ознак понять «птахи» – вкриті пір’ям, «комахи» – мають 6 ніг та інше.

Вчителю слід продумати вправи на закріплення набутих знань, застосування їх у новій ситуації, наприклад: доведіть, що тварини – живі істоти. Назвіть тварини своєї місцевості. Чому вовк, синиця, комар – тварини? Хто зайвий у цьому ряду: мурашка, сонечко, рак, муха. Чому? Закінчіть речення: корова, кінь, курка, качка – це … Можна організовувати ігри на класифікацію тварин за їх істотними ознаками. Наприклад гра «У зоомагазині».

Для розв’язання цих завдань учневі необхідно проаналізувати факти, встановити зв’язки, відношення і залежності між ними, використати набутий досвід, виділити ознаки та їх співвідношення, сформулювати узагальнення, висновки. Усі і дії виконуються у формі різноманітних прийомів розумової діяльності. З огляду на це і виділяються типи пізнавальних завдань, про які йшлося вище.

За ступенем самостійності учнів у виконанні цих завдань вони можуть бути: репродуктивними, частково-пошуковими, продуктивними. Нагадаємо, що репродуктивні завдання це такі, які спонукають дитину до відтворення раніше набутих знань. Частково-пошукові завдання розв’язує дитина, користуючись інформацією з підручника, засобів унаочнення, результатами спостережень, дослідів, практичних робіт тощо. Продуктивні завдання потребують здійснення учнями операцій логічного мислення з уже відомими знаннями або під час розв’язання проблеми.

Зауважмо, що результативність процесу формування природничого поняття забезпечує не стільки кожне окремо взяте завдання, скільки система пізнавальних завдань, які поступово ускладнюються і тим самим ведуть до зростаючого напруження розумових сил школярів, пошуків і застосування відповідних прийомів розумової діяльності. На думку О.М. Алексюка, слід крок за кроком привчати кожного учня до такого використання своїх знань, умінь і навичок на практиці, яке потребує виявлення більшої самостійності, ініціативи, наполегливості, більших зусиль для переборення труднощів [2,49,57].

Пізнавальні завдання забезпечують як цілий процес формування поняття, так і кожен із його етапів.

На кожному етапі домінує певний компонент: сприймання, усвідомлення, осмислення, серед елементів якого є узагальнення і систематизація. Вони виконуються у чіткій логічній послідовності і для здійснення вимагають розв’язання пізнавальних завдань, застосування прийомів учіння, які відповідають психічній природі та конкретному змісту поняття. Це в свою чергу зумовлює відповідні способи управління з боку вчителя. Роль уявлень при вивченні природознавства дуже вагома: чим багатші у дітей уявлення, чим вони повніші за обсягом і точніші за змістом, тим краще розвивається у дітей пам’ять і мислення. Уявлення також є необхідною умовою формування понять, розуміння учнями слів учителя, а також засвоєння матеріалу підручника.

Учителю не слід забувати і про повторення і закріплення раніше засвоєних понять, на що спрямовуються і завдання вміщені у підручнику. На уроці теми «Шкідники поля» третьокласники знайомляться з новою ознакою поняття «комахи» – вони довідуються, що комахи проходять такі стадії розвитку: яйце → личинка → лялечка → доросла комаха. На таблицях і колекціях діти розглядають стадії розвитку комах. За допомогою графопроектора (таблиці), вчитель демонструє схему розвитку, а учні записують її в зошити. Можна запропонувати дітям відгадати загадки: Хто чотири рази народжується, а раз вмирає? Вранці – повзає, в обід – нерухомий, а ввечері – літає. Хто це? Результат усвідомлення, запам’ятовування і відтворення. На відміну від сприймання, уявлення є більш узагальненим образом, оскільки запам’ятовується не всі ознаки, а найхарактерніші.

Якщо сприймання завжди одиничні, то уявлення бувають одиничні і загальні. Одиничні – утворюються на основі сприймання одного об’єкта і відображають одиничний предмет. Загальні – відображають ряд подібних предметів і стосуються їх групи. Наприклад, одиничне уявлення про березу, а загальне – про дерево. Зміст останнього узагальнений, але він пов’язується з одиничним образом. Діти не уявляють дерево взагалі, а уявляють конкретно дуб, чи липу.

Кожне уявлення має зміст, тобто, ті зовнішні ознаки, властивості і зв’язки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними органами чуття і які створюють цей образ. Потрібно наголосити, що в кожній темі навчального матеріалу чітко визначається зміст уявлення про предмет чи явище, яке формується у дітей.

За змістом уявлення визначається освітня ціль і результат процесу навчання на уроці. Щоб сформувати у свідомості учнів чітке уявлення про незнайомий предмет, треба показати їм його, дати можливість доторкнутись до нього, а іноді понюхати і спробувати на смак. Якщо предмет, як певний комплекс подразників діє на аналізатори, то у корі великих півкуль утворюються тимчасові зв’язки, в наслідок чого організм реагує на предмет, як єдине ціле. Отже, одночасна робота різних аналізаторів є найважливішою умовою переходу від окремих відчуттів, до сприймання предмета в цілому.

Зокрема, знайомлячись із снігом чи льодом, за допомогою зорового аналізатора, сприймають особливості кольору, органами дотику визначають їх твердість, поверхню, температуру, органами нюху – відсутність запаху. Тримаючи сніг у руці, діти спостерігають такі зміни: білі сніжинки, що падають на руку, перетворюються на краплинки води. Спостереження цього явища є необхідною умовою усвідомлення учнями причинно-наслідкових зв’язків між явищами. Підводиться висновок: від тепла – сніг тане, перетворюється на воду. Цей простий приклад показує, як одночасна робота різних аналізаторів забезпечує відображення складних зв’язків явищ об’єктивного світу.

Щоб сформувати в учнів загальне уявлення про той чи інший предмет, найдоцільніше ознайомити з ним безпосередньо в природі. Тому великого значення набуває спостереження під час екскурсій, а також довготривалі самостійні спостереження в природі. Під час цих спостережень учні запам’ятовують не тільки зовнішні особливості об’єктів, а й звертають увагу на їхнє природне оточення. Це дає можливість виявити певні взаємозв’язки між об’єктом і середовищем. Під час спостережень тісно переплітаються елементи чуттєвого (емпіричного) і абстрактного (логічного). Наприклад, під час екскурсії до лісу, треба не лише показати дітям сосну (звернути увагу на її колір, стовбур, будову шишок), а й запропонувати дітям порівняти дерева, які ростуть в гущавині, з деревами, що ростуть на відкриті місцевості.

Діти помітять, що крони сосон, які ростуть густо – вузькі, підняті в гору, а ті, які ростуть поодиноко – нижчі, гілки опускаються майже до середини стовбура. Тут же треба зробити висновок, що сосна – рослина світлолюбива. Тому в лісі, де дерева затіняють одне одного, вони тягнуться до сонця. Знизу ж гілки відмирають, бо вони отримують мало сонця. Порівнюючи сосну і ялину, діти переконуються, що ялина – рослина, яка не боїться тіні, бо в темному місці в неї розкішна крона, гілки опускаються аж до самої землі.

У формуванні уявлень про різноманітність навколишньої природи допомагають також опорні схеми. Відомо, що молодшим школярам значною мірою властиве наочно-образне мислення. Але це не означає, що їм не доступний високий рівень абстракції. І сама схема є однією з найдоступніших форм. Це стверджує дослід роботи вчителів Л.Ф. Кірашенко [19,26], Н.І. Мартиненко [64,76]. Робота з такими схемами допомагає виділити з усіх ознак суттєві, формувати елементарні поняття і найпростіші зв’язки між ними.

У 1–2 класах для складання схем вчителі використовують локальні малюнки, а в 3–4 – малюнки замінюють словами.

Необхідно зазначити, що уявлення служать основою розвитку естетичних і етичних почуттів. Можна виховувати у дітей почуття краси природи, тільки під час сприймання краси конкретних предметів, звуків, стану природи. Такий самий підхід стосується і етичних переживань. Оцінка і самооцінка поводження у природі дається в конкретній ситуації. За таких умов в аналогічних ситуаціях набувається досвіт власної поведінки кожного школяра. Отже, вчитель, застосовуючи різноманітні засоби наочності, організовуючи спостереження дітей серед природи, постійно повинен керувати процесом сприймання учнями явищ і об’єктів, утворення в їхній свідомості яскравих уявлень. Таке керування приводиться спрямуванням уваги дітей на істотні ознаки об’єкта, розкриттям взаємозв’язків окремих предметів або явищ. Увага стимулюється за допомогою різноманітних запитань і завдань, а також виконанням дітьми цілеспрямованої роботи з предметом.

Значна робота по формуванню у молодших школярів яскравих образів повинна проводитися і на предметних уроках, де діти під керівництвом учителя вивчають натуральні об’єкти.

Звичайно, на предметному уроці чуттєве сприйняття учнів поєднується зі словом вчителя, який спрямовує цей процес, бо молодші школярі ще не можуть самостійно виділити головні властивості об’єкта. Діти сприймають тільки ті його особливості, які відразу впадають в око, хоч вони можуть бути і неістотними. Поступово вчитель підводить учнів до різнобічного ознайомлення з об’єктом. Діти дають його словесний опис, встановлюють причинно-наслідкові зв’язки.

Кращому запам’ятовуванню створення окремих образів сприяє замальовування розглянутих об’єктів по пам’яті. Проте слід зауважити, що малюнками, особливо перемальовуванням з підручника не слід захоплюватись.

З меншою ефективністю, але все ж можна створити уявлення про той чи інший предмет за допомогою наочних посібників: навчальних картин, діапозитивів, діафільмів.

1.2 Аналіз проблеми формування природничих знань у психолого-педагогічній і методичній літературі

Основними видами природничих знань є природничі уявлення і поняття. Варто зауважити, що з природничими поняттями учні початкових класів зустрічаються у процесі вивчення майже всіх базових предметів: читання, української мови, математики, образотворчого мистецтва, трудового навчання, музики. Тому на уроках природознавства дуже важливо сформувати у школярів глибокі і міцні знання змісту та обсягу природничих понять, розкрити їх внутрішньо понятійні і між понятійні зв’язки та взаємозалежності.

Аналіз педагогічного досвіду дає змогу виділити ряд недоліків, які мають місце у процесі формування природничих уявлень і понять у школярів початкових класів. Діти часто засвоюють визначення поняття без розуміння його суті; оперують термінами без усвідомлення їхніх ознак та відокремлення їх від неістотних; не вміють класифікувати і систематизувати поняття.

Це, насамперед, тому, що в багатьох випадках процес формування уявлень і понять відбувається не цілеспрямовано, стихійно, без використання властивих природознавству методів навчання. Він зводиться здебільшого до механічного запам’ятовування, читання і переказування текстів підручника і відповідей на запитання.

Відповідно до алгоритму діяльності щодо засвоєння понять, враховуючи особливості психічної діяльності молодших школярів, Т.М. Байбара визначає умови формування природознавчих понять: [4]

1. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них чи актуалізація раніше сформованих уявлень.

2. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.

3. Узагальнення і словесне позначення поняття відповідним терміном.

4. Організація закріплення сформованого поняття шляхом репродуктивного відтворення його змісту.

5. Організація застосування засвоєного поняття у подібних і нових навчальних ситуаціях [71,80].

Виходячи з цього, слід зазначити, що послідовність етапів зумовлює спосіб формування поняття (індуктивний, дедуктивний), вибір якого залежить від змісту поняття, рівня загального розвитку учнів, їхнього життєвого досвіду, а також від методичної майстерності вчителя.

Перший етап . На цьому етапі вчитель виявляє опорні знання учнів, що служать основою формування нового поняття. Для актуалізації опорних знань, які забезпечують усвідомлене сприймання нового поняття, доцільно поставити декілька репродуктивних запитань.

Пізнавальний інтерес і позитивне ставлення школярів до процесу засвоєння понять розкриваються шляхом добору доступного, цікавого для учнів матеріалу (зокрема, уривки з оповідань, прислів’я, загадки, кросворди, ребуси, досліди тощо).

Другий етап. Якщо у матеріалі розділу, теми логічно виділяють окремі елементи, то у процесі формування нового поняття, варто вдатися до проблемної розповіді, евристичної бесіди, спостереження, дослідів, тощо.

Третій етап. Нагадаємо, що кожне поняття має зміст і обсяг. Зміст поняття – це ті істотні ознаки, що відображають його сутність, які мають бути усвідомлено сприйняті учнями в кожному об’єкті. На цьому етапі школярі вчаться на основі аналізу та визначення ознак предметів, виділяти істотні.

Четвертий етап. Отриманні на попередньому етапі результати узагальнюються, формується визначення. Можна підвести дітей до того, щоб вони самостійно дали визначення новому поняттю. Але на мою думку, це доцільніше зробити вчителеві, демонструючи істотні ознаки. Це допоможе учням цілісно осмислити суть поняття.

Для закріплення поняття формуються загальні запитання.

П’ятий етап. На цьому етапі школярі навчаються різнобічно застосовувати і використовувати сформовані поняття. У процесі репродуктивної розповіді з елементами бесіди, в учнів формуються уявлення про предмет. Міцність засвоєння понять залежить від оволодіння школярами вміння працювати з ними [25,37,67].

Поняття вважається сформованим, якщо учень вільно може оперувати ним.

Як зазначає Т.М. Байбара, для процесу формування уявлень в початковій школі потрібно використовувати такі узагальнені етапи:

1. Чуттєве сприймання ознак, властивостей, зовнішніх взаємозв’язків і взаємозалежностей об’єкта;

2. Усвідомлення суті уявлення і словесне його вираження;

3. Запам’ятовування змісту уявлень;

4. Відтворення змісту уявлень за допомогою пам’яті [4,33,43].

Враховуючи сутність уявлення, як форми знань, алгоритм пізнавальної діяльності, результатом якої воно є, вікові особливості пізнавальних психічних процесів у молодших школярів, вченими виведено умови формування природничих уявлень у молодших школярів, а саме:

1. Організація цілеспрямованого відчуття і сприймання ознак, властивостей природничих об’єктів, їх зовнішніх взаємозв’язків;

2. Поєднання чуттєвої суті сприйнятого із словесним позначенням;

3. Організація усвідомлення змісту уявлення;

4. Організація запам’ятовування чуттєво-наочного образу об’єкта чи групи об’єктів;

5. Організація закріплення сформованого уявлення шляхом репродуктивного відтворення його змісту, без наявності об’єкта;

6. Організація застосування сформованого уявлення при розв’язанні задач за зразком, у подібних і нових ситуаціях [28,65,72].

Вагоме місце у процесі формування природничих знань мають дидактичні умови. Під дидактичними умовами розуміють «змістову характеристику компонентів, які утворюють систему навчання», зазначає М.В. Звєрєва [22,66,74], а саме: завдань навчання, принципів відбору змісту і методів навчання, організаційних форм, підходу вчителя до виявлення результативності навчання, характеру взаємостосунків між вчителем і учнями, засобів навчання. Таким чином, дидактичні умови передбачають урахування дидактичних принципів, закономірностей, способів, форм навчального процесу. Але вони самостійно не діють, а реалізуються через певний зміст і тому найтісніше пов’язані з методичними.

Ефективність формування природничих уявлень і понять у молодших школярів значною мірою залежить від дидактичних умов. На основі теоретичного узагальнення психолого-педагогічної та методичної літератури ми виокремили такі дидактичні умови формування знань про тварин:

· здійснення системно-структурного аналізу змісту природничого матеріалу;

· дотримання поетапності формування природничих уявлень і понять;

· вибір та поєднання різних методів та засобів навчання під час формування знань про тварин;

· використання пізнавальних завдань для застосування сформованих знань.

Здійснюючи системно-структурний аналіз змісту природничого матеріалу, вчитель має змогу побачити відображення змісту навчального матеріалу у структурній моделі, як цілісного об’єкта. Під час логіко-понятійного аналізу цього змісту вчитель може виділити комплекс природничих понять (загальноприродничі, біологічні, географічні, екологічні), які утворюють склад і структуру їх системи і є фундаментом природничих знань; намітити зовнішні і внутрішні системотворчі зв’язки; визначити провідні змістово-методичні лінії кожної теми, розділу, предмета в цілому. Аналіз програм, підручників, навчальних посібників дозволяє побудувати струнку систему уроків, яка відображає логіку засвоєнь понять і уявлень. При цьому вчитель відшукує оптимальну структуру матеріалу, визначає таку послідовність і систему зв’язків (причинно-наслідкових, функціональних, просторових, родовидових, логіко-змістових), які сприяють більш повному засвоєнню їх змісту та обсягу.

Поняття з-поміж інших форм знань вчитель виділяє на основі логіко-понятійного аналізу окремих тем підручника. Критерієм при цьому слугує наявність істотних ознак у його змісті. Як зазначає Т.М. Байбара, кожне поняття розглядається як система, елементами якої є його істотні ознаки, а також як елемент системи природничих понять і системи природничих знань, тобто є цілісним системним об’єктом Так у дітей поступово формується уявлення про ієрархію понять, тобто прості поняття входять у складніші, які, в свою чергу, є частиною ще загальніших. Така ієрархія систем перебуває у відповідності з вимогами загальної теорії систем, що дає можливість дотримуватися однієї із умов входження в «систему систем» [4,24].

Важливе значення у формуванні системи понять має вміння учнів виявляти та встановлювати між ними зв'язки та залежності. Найпоширенішими в курсі «Я і Україна» є причинно-наслідкові зв’язки, які встановлюються між тілами живої та неживої природи.

Засвоєння природничих понять потребує застосування певних прийомів навчальної діяльності, а саме:

- відтворення опорних знань на основі різних джерел, встановлення зв’язків між сформованими елементами знань і новими;

- виявлення причинної залежності між ознаками одного і того ж поняття й іншими елементами знань;

- виявлення родовидових, логіко-змістових, причинно-наслідкових зв’язків між уявленнями і поняттями;

- структурування понять;

- введення опорних понять у нову систему понять;

- систематизація понять у схемах і таблицях;

- характеристика об’єктів за певним планом;

- узагальнення (за його допомогою учні навчаються робити необхідні висновки).

Оволодіння цими прийомами готує школярів до засвоєння складнішого прийому. Суть його в тому, що учень, отримавши знання з підручника чи від учителя, або з інших джерел, може передати їх у вигляді логіко-структурних схем, картосхем, таблиць, а потім знову відтворити у вигляді усного викладу в новій системі зв’язків і відношень між елементами знань. Це свідчитиме про розуміння учнем внутрішньої логіки того, що вивчається, його усвідомлення і глибину засвоєння, і є показником системного засвоєння навчального матеріалу. Прийоми системного засвоєння полегшують формування загальних природничих понять, зменшують навантаження на пам’ять учнів, сприяють повнішому і глибшому засвоєнню понять. Вони значно підвищують активність учнів, формують особливий тип мислення, що характеризується системною орієнтацією.

На думку вчених, результативність процесу формування в учнів знань про тварин забезпечує використання на уроках пізнавальних завдань, зміст яких добирається так, щоб розв’язання наступного ґрунтувалося на результатах попереднього, задовольняючи вимоги кожного етапу та не порушуючи при цьому цілісності системи. Така послідовність пізнавальних завдань спонукає учнів мислити від первинного сприймання об’єкта аж до формування поняття та введення його в систему знань.

Одним із аспектів творчого навчання в сучасній початковій школі є оволодіння молодшими школярами вміння аналізувати, порівнювати і узагальнювати навчальний матеріал, що забезпечує формування у них міцних знань і понятійного мислення. Неабияку роль у розв’язанні цього завдання відіграє використання у навчальному процесі пізнавальних завдань, в основу типології яких покладено прийоми розумової діяльності. До них належать такі завдання:

- на порівняння тіл і явищ природи;

- на виділення істотних ознак та їх узагальнення;

- на класифікацію об'єктів природи,

- на встановлення функціональних, причинно-наслідкових, просторових, родовидових зв'язків;

- на доведення істинності судження.

Конструювання системи пізнавальних завдань для формування понять зменшує питому вагу готової інформації, сприяє набуттю особистого досвіду творчої діяльності учнів.

Для реалізації спеціально організованого процесу формування природничих понять, який забезпечується схарактеризованими дидактичними умовами, вчитель під час алгоритмізованої спільної діяльності з учнями здійснює сукупність дій, операцій та процедур, використовуючи при цьому оптимальні методи, прийоми та засоби навчання.

2. Методика формування знань про тварин у процесі вивчення курсу «Я і Україна. Природознавство» в 3 класі

2.1 Аналіз змісту знань про тварин, що формуються під час вивчення курсу «Я і Україна. Природознавство»

Навчальний курс «Я і Україна. Природознавство» розроблений на основі науково-педагогічної концепції поетапного формування самосвідомості учнів як каталізатора їхньої соціалізації відповідно до Державного стандарту освітньої галузі «Людина і світ» і є логічним продовженням природознавчої складової курсу «Я і Україна», що вивчається в 1–2 класах. Природознавство, як навчальний предмет, має інтегрований характер, оскільки зміст його утворює система уявлень і понять, відібраних з різних природничих наук на основі ідеї цілісності природи з урахуванням міжпредметних зв’язків у початковій ланці освіти і перспективних зв’язків із природознавчими предметами, що вивчатимуться у наступних класах. Згідно програми для середньої загальноосвітньої школи 1–4 класів, головною метою курсу в 3–4 класах є оволодіння учнів уявленнями про цілісність природи, виховання гуманної, творчої, соціально активної особистості, здатної екологічно мислити, самостійно розв’язувати теоретичні і практичні задачі, дбайливо ставитися до природи, розуміти значення життя, як найвищої цінності [53]. Вона досягається шляхом постановки і реалізації конкретних освітніх, розвивальних і виховних цілей. Освітні цілі передбачають формування системи уявлень та понять про предмети і явища природи, взаємозв’язки і залежності між ними; предметних умінь, на основі засвоєних природничих знань; умінь застосувати спеціальні методи пізнання природи (спостереження, дослід, практична робота). Розвивальні цілі спрямовані на розвиток розумових здібностей учнів, що відбувається через володіння уміннями розумової діяльності. А також розвиток емоційної сфери дітей: їх пізнавальної активності і самостійності шляхом засвоєння узагальнених способів самоуправління (постановка цілей, планування, самоорганізація, самоперевірка і самооцінювання (самоконтроль), самокоригування); здатність до творчості, до самовираження і спілкування в сумісній діяльності. Виховні цілі пов’язані з вихованням особистих якостей кожного школяра, його екологічної культури, поведінки, адекватної моральним, етичним, естетичним нормам і загальнолюдським цінностям у ставленні до навколишнього світу, прагнення охороняти і примножувати природу рідного краю.

Завдання курсу полягає у формуванні в дітей на доступному рівні цілісного уявлення про природу, людину, суспільство та існуючі взаємозв’язки між ними, а також у виробленні в учнів пізнавального, практичного, оцінного, нормативно-регулятивного ставлення до згаданих об’єктів; забезпечення первинних, ціннісних орієнтацій у різноманітних галузях життя.

Ще одна важлива особливість пропонованого курсу полягає в тому, що у центрі уваги перебуває сам учень: його потреби, інтереси, проблеми. А це передбачає активну участь учнів у доборі, осмисленні та узагальненні навчального матеріалу, що, безперечно, сприятиме пізнанню ними свого природного та соціального оточення і самовизначенню у ньому. Зміст курсу максимально адаптований до вікових інтересів та можливостей молодших школярів і переважно подається в образній та конкретно-чуттєвій формі з широким застосуванням малюнків, літературних текстів, засобів етнопедагогіки тощо. Зміст навчального матеріалу розкривається у логічній послідовності, що відтворює зв’язки, які існують між різними елементами знань: фактами, уявленнями, поняттями, законами, теоріями тощо. Структура курсу визначається покласним і тематичним розподілом навчального матеріалу.

Під час аналізу чинних навчальних програм курсу «Я і Україна» для початкової школи ми звернули увагу на зміст знань про тварин, що передбачено сформувати у молодших школярів. Результати аналізу відображені у таблиці 1.

Таблиця 1. Результати аналізу програми із курсу «Я і Україна»

Ознайомлення із розділом «Тварини» розпочинається ще з 1 класу. Тут діти ознайомлюються із різноманітністю тварин у природі та їх значенням. Зміст навчального матеріалу спонукає учнів задуматися над тим, що людині необхідно знати про своє середовище життя, як вона може набути знання про нього. Дитина починає осмислювати зв’язки в довкіллі (між людиною і живою та неживою природою, між людиною та її оточенням).

Робота по формуванню уявлень про тварин триває на уроках «Я і Україна» у 2 класі. Зміст уявлення розширяється за рахунок ознайомлення дітей із основними групами тварин у довкіллі, із сезонними змінами в житті тварин. Діти ознайомлюються із народною мудрістю про тварин, із тваринами-оберегами українського народу. Знання ці конкретизуються внаслідок спостережень в природі, а також на уроках читання при опрацюванні художніх творів.

Робота над розвитком системи понять і уявлень про тварини здійснюється далі в 3 і 4 класах. Молодші школярі систематично ведуть спостереження за тваринами в природі. З третьокласниками проводяться екскурсії на водойму, в ліс, сад, поле, під час яких діти знайомляться з мешканцями цих природних угрупувань.

Із аналізу навчальних програм видно, що найширше із тваринами молодші школярі знайомляться в 3 класі. Згідно програми [53] учні 3 класу засвоюють елементарні поняття «рослиноїдні тварини», «хижі тварини», «всеїдні тварини», «довкілля тварин»; розширюють і поглиблюють поняття «комахи», «риби», «земноводні», «плазуни», «птахи», «звірі», «ланцюг живлення», «тварини – живий організм»; мати уявлення про передачу поживних речовин і енергії в ланцюгу живлення, особливість поведінки тварин окремих груп, деякі ознаки пристосування тварин до умов навколишнього середовища; про необхідні умови для життя тварин; вміти стисло характеризувати значення тварин у природі і для людей (пізнавальне, моральне, естетичне, оздоровче, практичне), причини зникнення тварин на Землі та їх охорону; вміти встановлювати зв’язки між тваринами і компонентами неживої природи (повітрям, водою, ґрунтом), тваринами і рослинами; вміти наводити приклади тварин з деякими ознаками пристосування до умов навколишнього середовища; розпізнавати комах, риб, земноводних, плазунів, птахів, звірів за істотними ознаками; висловлювати цінні судження про ставлення інших і своє власне до тварин у природі; вміти досліджувати і моделювати ланцюги живлення у природі; вести спостереження за сезонними змінами, що відбуваються вжитті тварин різних груп; брати посильну участь в охороні тварин своєї місцевості; виявляти моральне і естетичне почуття у ставленні до тваринного світу, пізнавальний інтерес до вивчення тварин.

У 4 класі школярі глибше ознайомлюються з тваринним світом, зокрема, із різноманітністю тварин материків і океанів Землі, природних зон України, водойм, боліт, гір, лісів, луків, поля, степів та інших природних угруповань. Вивчають особливість тваринництва в рідному краї, його галузі, зв'язок із природними угрупованнями. Учні повинні вміти розрізняти найхарактерніші тварини природних зон України та природних угруповань рідного краю, найпоширеніші тварини рідного краю, встановлювати і пояснювати взаємозв’язки в природних зонах і природних угрупованнях, вміти характеризувати зменшення чисельності видів та різноманітності тварин, наводити приклади тварин, занесених до Червоної книги, робити висновки про різноманітність живої природи, планувати і проводити елементарні дослідження з використанням спостережень, дослідів, практичних робіт, користуватися новою літературою з метою пошуку нової інформації, здійснювати елементарні екологічні прогнозування змін у житті тварин під дією на них людини, брати участь у заходах з охорони тварин.

Уявлення і поняття, що формуються у молодших школярів, елементарні, але в той же час вони повинні бути науково достовірними.

Як показав аналіз змісту навчальної програми із курсу «Я і Україна», з класу в клас загальне поняття «тварини» збагачується новим змістом, розширюється його обсяг. Воно формується в молодших школярів на основі уявлень про окремих представників тваринного світу, створених внаслідок безпосередніх спостережень, перегляду кіно – та діафільмів, телепередач, розповідей учителя і батьків, читання дитячої науково-популярної та художньої літератури. Наприклад, учням у 2 класі необхідно збагнути, що до тварин належать комахи, птахи, звірі, розрізняють дикі та свійські тварини, а у 3 класі, що до тварин належать звірі, птахи, плазуни, земноводні, риби, комахи, що серед них розрізняють рослиноїдних, хижих і всеїдних, учні дізнаються як розмножуються тварини, живляться, встановлюють причини руйнування ланцюгів живлення, їх пристосування до умов навколишнього середовища, значення тварин у природі та їх значення для людей. В 4 класі вони розглядають тварин, як компонент природних угруповань, формується уявлення про тваринництво, залежність його розвитку від природних умов.

Із класу в клас зростають також і вимоги щодо рівня знань молодших школярів про тварин (див. табл. 2).

Таблиця 2. Вимоги до знань молодших школярів про тварин

Щоб простежити, як вимоги програми реалізовані в підручниках, ми здійснили аналіз їх змісту.

У структурі підручників «Я і Україна» для 1–4 класів виділяють текстовий і позатекстовий компоненти (апарат орієнтування, апарат організації засвоєння знань, ілюстративний матеріал). Кількісні дані компонентів у підручниках «Я і Україна» для початкової школи представлено у таблиці 3.

Таблиця 3. Кількісні дані компонентів у підручниках «Я і Україна»

Вважаємо, що у підручниках достатньо текстів та ілюстрацій, спрямованих на формування в учнів знань про тварин, а завдань творчого характеру, можна було б використати більше.

Детальніше зупинимось на підручнику 3 класу та розглянемо, як формуються уявлення і поняття про тварин.Знання про тварин в учнів 3 класу формуються у такій послідовності: «Тварини в природі», «Як розрізняють тварин», «Тварини – живі організми», «Різноманітність тварин у природі», «Чим живляться тварини?», «Ланцюги живлення», «Як розмножуються тварини», «Довкілля тварин», «Як тварини добувають корм», «Охорона тварин». Наукова інформація подана у вигляді статей. Статті підручника наповнені точним та цікавим матеріалом, містять науково достовірну інформацію, містять елементарні визначення про тварин. Малюнки – яскраві, виразні. Шрифт, яким написаний підручник, чіткий, відповідного масштабу. Розглянемо завдання, які пропонує підручник для формування уявлень і понять про тварин. Після кожної статті підручника пропонуються завдання типу: перевір себе, з’ясуй, поміркуй, пригадай, а також спостереження та практичні роботи. Всі завдання одноманітні та переважно репродуктивного характеру. Для того щоб сформувати повне уявлення чи поняття про той чи інший предмет, цих завдань виявляється недостатньо.

Таким чином, нами проаналізовано зміст програми і підручників з курсу «Я і України», виявлено, які знання про тварин формуються в учнів початкової школи.

2.2 Вибір та поєднання різних методів і засобів навчання в процесі формування знань про тварин у 3 класі

Для успішного забезпечення активного і осмисленого засвоєння молодшими школярами природничих знань велике значення має правильний вибір і застосування у навчальному процесі методів та засобів навчання.

Метод навчання – це спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на вирішення навчально-вихованих завдань, зазначає Волкова Н.П. [14,18].

При виборі та поєднанні методів дидактика рекомендує враховувати наступні критерії:

– відповідність методів принципам, цілям, завданням навчання і змісту навчальної теми;

– відповідність віковим особливостям і рівню підготовки школяра;

– відповідність конкретним умовам і відведеному часу;

– відповідність можливостям самого вчителя [17].

За словами О.Я. Савченка з усіх словесних методів найефективнішим для учнів початкової школи є бесіда. Бесіда, як метод навчання, є діалогом між учителем та учнями, що підпорядковується конкретній меті [58,63]. Цей метод широко застосовується у процесі навчання молодших школярів і має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю. За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань, так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає учнів до висловлення власних міркувань, оцінних суджень. Це дозволяє виявити якість і глибину засвоєння навчального матеріалу, рівень мислення і здібностей дітей. Тим самим забезпечується постійний зворотний зв’язок, на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання. Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь, зіставлення їх зі змістом запитань і завдань, з відповідями інших учнів привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку. Постановка запитань активізує учнів, дозволяє залучати до роботи дітей із різною підготовкою, враховувати їхні індивідуальні можливості. Диференціація запитань створює ситуацію успіху, яка підтримує увагу та інтерес до навчання.

Бесіду проводять тоді, коли можна послатися на факти, які хоча б частково відомі дітям із прочитаних книг, із власних спостережень за тілами або явищами серед природи, в куточку живої природи, на навчально-дослідній ділянці тощо. Проте бесіду можна побудувати і на маловідомому або навіть не відомому учням матеріалі за умови використання роздавального матеріалу, навчальних картин, таблиць, кінофільмів та ін.

Особливість цього методу навчання полягає у тому, що інформація відтворюється або сприймається школярами частинами, у формі запитання – відповідь. Якщо поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту, знання стають фрагментарними, втрачається їх сутність, у дітей зникає інтерес і бажання працювати. Як же забезпечити їх постійну активність у бесіді, цілісне розуміння навчального змісту? Якими дидактико-методичними вимогами визначається ефективність бесіди у процесі навчання молодших школярів? Насамперед слід чітко визначити зміст, на якому будується бесіда, та її цілі. Зміст ділиться на частини. Але поділ на малі за обсягом частини порушує цілісність, а на великі – створює недоступність для розуміння матеріалу. Ці частини повинні бути смисловими. До кожної з них ставиться запитання. Внаслідок цього створюється система запитань, яка будується за принципом наступності і веде до досягнення цілей, зазначає Т.М. Байбара [4].

Основним «інструментом» у бесіді є запитання. Від них залежить її успіх. Запитання повинні бути конкретними за змістом, тобто учень повинен розуміти, про який об’єкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними, оскільки невизначеність запитання передбачає різні варіанти відповіді. Слід уникати альтернативних запитань. Вони дають можливість випадкового вибору відповідей або спонукають до простого ствердження чи заперечення, і школярі, не осмислюючи суті запитання, намагаються відгадати правильну відповідь. Запитання не повинні бути подвійними чи потрійними. Особливо такими, що стосуються різних об’єктів або різних сторін одного предмета, явища, їх несумісних ознак, властивостей. Ці запитання спричиняють неглибокі і непослідовні відповіді. Дитина розповідає про «все відразу». Вона переходить від одного об’єкта до іншого, розповідає про те, що випадково пригадає, цілеспрямовано не напружує свою думку і пам’ять.

Велике значення для сприймання запитання має не тільки його зміст, а й словесна форма вираження. Не можна у запитання включати невідомі або маловідомі терміни, складні підрядні речення, повторювати запитання декілька разів у різних формулюваннях. Переформулювання запитання здійснюється тоді, коли діти не проявляють активності або відповідають на запитання неправильно. Причиною цього є те, що вони недостатньо або зовсім не розуміють зміст запитання.

Щоб зосередити увагу дітей на запропонованому запитанні, воно ставиться перед усім класом, а для відповіді викликається один учень. Для інших дітей обов’язковою є настанова з її мотивацією на уважне слухання ним відповіді: «Слухайте уважно, щоб змогли проаналізувати відповідь і доповнити її», «Слухайте уважно, щоб змогли поставити запитання про те, що не скаже учень», «Слухайте уважно, щоб змогли дати відповідь на наступні запитання».

Таким чином, щоб використання бесіди на уроках було ефективним необхідно дотримуватися таких вимог:

- чітко визначити зміст, на якому будуватиметься бесіда, та її мету;

- зміст бесіди необхідно поділити на смислові частини і до кожної з них ставити запитання;

- запитання у бесіді повинні бути змістовними, чіткими, конкретними, доступними розумінню дітей.

Врахування вимог до бесіди, зокрема до запитань у ній, а також активне ставлення самого вчителя до бесіди, його емоційний настрій, використання різних організаційних прийомів, уміння тримати в полі зору кожного учня дозволяють залучати до роботи весь клас і підтримувати увагу та інтерес протягом усієї бесіди.

Значне місце на уроках природознавства відводиться розповіді. Розповідь є способом організації взаємозв’язаної діяльності вчителя і учнів, в якій учитель виконує функції джерела навчального змісту та суб’єкта керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів. У цьому методі поєднуються інформаційна й керівна функції вчителя, які рівнозначно важливі і здійснюються одночасно, підтверджують Нарочна Л.К. та Ковальчук Г.В. [4,49]. Розповідь застосовується в тому разі, коли матеріал для проведення бесіди заважкий; коли матеріал уроку новий, зовсім не знайомий учням; коли розглядаються маловідомі явища або випадки з життя природи, історії визначних відкриттів, творча діяльність людей. Розповідь учителя доцільна і в тих випадках, коли виучувані предмети та явища недоступні для безпосереднього спостереження дітей. Розповідь також застосовується під час підготовки учнів до проведення практичної або самостійної роботи, досліду або при організації спостережень.

Педагогічна розповідь, за словами Гончарової К.Д., не тільки повинна відрізнятися цікавістю, а й вміщувати в собі чисто педагогічні якості: вона має бути такою, щоб могла легко закарбуватися в пам’яті дітей, щоб, дослухавши розповідь до кінця, дитина запам’ятала її середину і початок, щоб деталі не затінювали головного і щоб головне, позбавлене деталей, не стало сухим [13,49].

Процес керування пізнавальною діяльністю учнів під час розповіді має свою специфіку. По-перше, керування здійснюється одночасно з монологічним викладом. По-друге, для регулювання і коригування потрібний зворотний зв’язок. У керуванні під час розповіді значне місце повинно займати стимулювання пізнавальної активності учнів, бо для підтримання уваги й виконання внутрішніх розумових дій необхідні вольові зусилля.

У процесі навчання темп засвоєння у кожного учня індивідуальний і залежить від рівня розвитку, наявності опорних знань і умінь. У дітей одного класу він неоднаковий. Тому важливим аспектом є підготовка до сприймання змісту розповіді. Вона полягає у випереджувальному накопиченні чуттєвого досвіду, його актуалізації, у словниковій роботі.

Залучення учнів до активної розумової діяльності під час розповіді відбувається тоді, коли учитель викладає матеріал не як готовий факт, а демонструє об’єктивний механізм його пізнання. Він аналізує, порівнює, протиставляє, виділяє основну думку, узагальнює тощо. Це спонукає дітей сприймати навчальний матеріал за вчителем, порівнювати його з відомими знаннями, власним досвідом, виявляти ціннісне ставлення до нього. Обов’язковою умовою використання таких прийомів є врахування не тільки рівня змістової (опорні знання), а й процесуальної (володіння прийомами розумової діяльності) підготовки школярів.

Прийомами виявлення якості пізнавальної діяльності упроцесі розповіді є складання разом із учнями таблиць, плану, зображення схематичних малюнків, записів опорних слів або звертання до записів, малюнків, схем, заздалегідь зроблених на дошці та ін. Під час виконання таких завдань внутрішні пізнавальні дії школярів та їх результати матеріалізуються, що особливо важливо на початковому етапі навчання.

Зосередженню уваги дітей сприяє інтерес, який збуджується не тільки добором цікавих фактів, доступністю змісту, логікою викладу, але й правильністю, виразністю, яскравістю, образністю мови учителя. Зокрема застосуванням різних мовних засобів: порівнянь, метафор, яскравих епітетів, а також елементів усної народної творчості (прислів’їв, загадок), уривків із художніх і науково-популярних творів. Ці засоби впливають на почуття та емоції школярів і створюють у них позитивний емоційний фон засвоєння.

Під час розповіді значні керівні можливості має техніка мовлення вчителя (темп, паузи, інтонація, риторичні запитання). Правильно вибраний темп викладу є запорукою частини успіху в сприйманні учнями змісту. Темп викладу визначається рівнем підготовки дітей і характером змісту навчального матеріалу. Надзвичайно важливою є інтонація розповіді. Різна інтонація, виразність мовлення дозволяють вчителю виділяти головне, спонукати дітей виконувати різні дії, керувати їхньою поведінкою.

Отже, під час розповіді керівна функція вчителя, з урахуванням зазначених особливостей, може реалізовуватися через:

а) зміст навчального матеріалу (його структуру, логічну побудову, добір фактів);

б) прийоми, які відображають об’єктивні процеси пізнання (аналіз, порівняння, встановлення зв’язків і т. ін.);

в) спеціальні прийоми активізації (застосування засобів наочності, цікавих матеріалів та ін.) і забезпечення зворотного зв’язку через складання схем, таблиць, плану);

г) техніку й культуру мовлення, спілкування.

Розповідь у початковій школі обов’язково поєднується з іншими методами навчання та із засобами наочності. Методи виступають у ній прийомами, що розв’язують конкретні дидактичні підзадачі. Наприклад, прийом бесіди може забезпечувати зворотний зв’язок у конкретній ситуації, актуалізацію відомих фактів, установки на зосередження уваги та ін. Засоби наочності використовуються для ілюстрацій теоретичних положень, створення чуттєвих образів або їх актуалізації.

Важливе місце серед методів навчання відводиться дидактичній грі, зазначає Байбара Т.М., яка є особливою формою пізнання дітьми дійсності. Гра допомагає активізувати навчальний процес, розвиває спостережливість дітей, увагу, пам’ять, мислення, збуджує інтерес до навчання [4,5,6,8, 9].

Ігри, які використовуються на уроках «Я і Україна», класифікують за дидактичними навантаженнями:

1) ігри, які сприяють формуванню вміння класифікувати;

2) ігри, мета яких перевірка правильності сформованих уявлень;

3) ігри, спрямовані на виявлення природних зв’язків, сутність явищ;

4) ігри, спрямовані на формування вміння орієнтуватися на місцевості.

Навчальні дидактичні ігри, що застосовуються у навчальному процесі під керівництвом учителя (настільні ігри, ребуси, кросворди тощо), використовуються для перевірки знань, розвитку кмітливості, формування творчого мислення (див. додаток А)

Крім словесних методів навчання, на уроках природознавства широко використовуються практичні методи. До них належать практичні роботи, досліди і спостереження.

Практична робота – це навчально-пізнавальна діяльність, у процесі якої учні виконують практичні дії з об’єктами в матеріальній або матеріалізованій формі. При цьому тіла і явища або умови їх існування в природі не змінюються, вважає Савченко О.Я. [56].

У ході виконання практичних робіт учні оволодівають практичними уміннями. Отже, їх основною метою є формування практичних умінь і навичок. Крім того, внаслідок виконання дій з об’єктами в одних випадках здобуваються факти, які є основою формування нових уявлень, понять і встановлення зв’язків, а в інших – засвоєні знання виступають засобом здійснення практичної діяльності, тобто знання засвоюються на рівні застосування за зразком і в новій ситуації.

Практична робота, як метод навчання, є способом цілеспрямованої організації практичної навчально-пізнавальної діяльності учнів та керування нею учителем.

Засобом організації практичної роботи є практичне завдання. На думку О.А. Біди, ефективність його виконання учнями залежить від:

а) чіткого визначення конкретних цілей практичної діяльності;

б) відбору необхідних матеріальних об’єктів або їх матеріалізованих форм, приладів чи їх моделей;

в) розробки прийомів виконання завдання [10,70].

Практичні завдання виконуються на різних етапах уроку, а отже, миють різні дидактичні цілі. Так, на етапі засвоєння вони використовуються для актуалізації опорних знань та умінь, постановки проблеми, як джерело нових знань; на етапі застосування засвоєних знань і умінь – для їх закріплення; на відповідних етапах – для систематизації, узагальнення, а також перевірки засвоєних знань та умінь.

Практичні роботи виконуються не тільки на уроці, а й у позаурочний час, зокрема під час виконання домашніх завдань.

Важливим практичним методом навчання природознавства є організація і проведення дослідів. Навчальний дослід – це елементарний навчальний експеримент. Він є одним із важливих методів пізнання природи, накопичення чуттєвого досвіду, зазначає Варзацька Я.О. [13,59].

Дослід, як метод навчання, є способом взаємозв’язаної діяльності вчителя і учнів: учитель керує діяльністю учнів (організовує, планує, контролює, стимулює, коригує, аналізує й оцінює), спрямовує на вивчення тіл і явищ природи у спеціально створених умовах шляхом зміни об’єктів або умов їх існування (протікання) з використанням відповідних приладів і матеріалів.

Дослід дає змогу відтворити явище або процес у спеціально створених умовах, простежити за його ходом, побачити ті ознаки, які у природі сприйняти безпосередньо неможливо. Специфіка досліду полягає в тому, що він дозволяє отримати явище в «чистому вигляді», а саме: уникнути впливу побічних факторів. Дозволяє досліджувати його в різних умовах, припиняти дослідний процес на будь-якій стадії і повторювати необхідну кількість разів, вивчати предмет більш ретельно, ділити його на частини, виділяти те, що цікавить. Таким чином досягається глибина дослідження суті явищ і законів природи, підвищується обґрунтованість висновків.

Необхідність проведення дослідів у початковій школі зумовлена насамперед тим, що діти мають недостатній чуттєвий досвід, а більшість природознавчих уявлень і понять формується тільки на його основі. Це стосується тієї частини змісту, засвоєння якої іншими методами буде неефективним. Під час навчання досліди необхідні і в тих випадках, коли процес у природі триває довго, і діти не можуть спостерігати за ним від початку до кінця, або виникає потреба в детальному вивченні чи загостренні уваги дітей на частині такого процесу.

Обов’язковим елементом досліду є створення спеціальних умов для проходження явищ, процесів та добір засобів для цілеспрямованої зміни об’єктів або середовища їх існування. Тому виконання дослідів вимагає певного обладнання (приладів і матеріалів).

У процесі використання досліду молодші школярі повинні оволодіти не тільки знаннями про тіла і явища природи, їх взаємозв’язки і залежності, а й про спосіб його виконання (які практичні дії і в якій послідовності здійснюються), про прилади, матеріали та їх призначення.

Важливе значення у формуванні природничих знань має метод спостереження. У працях відомих педагогів Я.А. Коменського, В.О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського, психологів Л.С. Виготського, Л.В. Занкова та інших показано, що природа своєю різноманітністю, яскравістю фарб приваблює увагу дітей і позитивно впливає на їхній розвиток. Ось чому правильній організації спостережень у природі вчитель має приділяти велику увагу [38,64,67,68].

Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно-визначеним цілям й вимагає вольових зусиль, вказує Гончарова К.Д. [3, 49]. Спостереження спрямоване на виявлення істотних ознак, причинно-наслідкових зв’язків у природі. За допомогою спостережень виявляються певні закономірності в навколишній дійсності.

У процесі навчання спостереження виступає одним із методів його організації. Спостереження є способом організації взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів і полягає у тому, що вчитель організовує, стимулює, здійснює поточний контроль, аналізує, коригує й оцінює цілеспрямоване, планомірне сприймання учнями об’єктів природи.

Під час спостереження учні оволодівають уміннями виділяти в предметах їх ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічати зміни у спостережуваних об’єктах, робити висновки за допомогою вчителя. У молодших школярів нестійка увага, погано розвинута спостережливість. Тому робота вчителя повинна бути спрямована на розвиток уваги і спостережливості, доповнює Кузнєцова В.І. [19,50].

З перших уроків з курсу «Я і Україна» вчитель навчає учнів спостерігати за навколишньою природою. Він дає їм детальний план спостережень, одночасно показуючи, як ним користуватись та як краще висловити наслідки спостережень.

Спостереження у процесі навчання може виступати методом і прийомом. Методом воно є тоді, коли в результаті його проведення досягається дидактична ціль, а прийомом – дидактична підціль. Від цього залежать співвідношення спостереження з іншими методами, які можуть входити до нього прийомами або включати його прийомом у свою структуру. Наприклад, у процесі спостережень бесіда буває прийомом актуалізації опорних знань про об’єкт і способи діяльності; прийомом мотивації й стимулювання та ін.; розповідь – прийомом додаткового інформування; дослід – прийомом виявлення певної внутрішньої ознаки або властивості об’єкта і т. ін. І навпаки – спостереження входить прийомом в інші методи, зокрема в дослід, в практичну роботу, в розповідь для сприймання наочних ілюстрацій до неї.

У дітей молодшого шкільного віку довільна увага розвинена слабо. Як показали дослідження психологів, вона розсіюється через 4–5 хвилин, тому виникає постійна потреба в активізації навчально-пізнавальної діяльності. Для цього слід готувати до уроку різні наочні посібники, які активізують пізнавальні можливості учнів.

На сучасному етапі розвитку дидактики наочність можна визначити як принцип навчання, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень. За допомогою пояснень, прикладів можна створити уявлення про той чи інший об’єкт чи явище природи, тобто можна навчати наочно, спиратись на ті ж образи, уявлення, дії, які є в особистому досвіді учнів.

Під час вивчення природознавства використовують такі способи подачі наочних посібників: безпосередня демонстрація, опосередкована демонстрація (за допомогою ТЗН), створені в процесі навчання таблиці, схеми, за словами Байбари Т.М. [4].

У процесі навчання засоби наочності можуть виступати як:

1)джерело нових знань і уявлень про об’єкти, події, явища;

2)ілюстрація, яка служить опорою теоретичних положень;

3)спосіб розвитку мислення, що забезпечує міцність засвоєння знань, розвиток уваги, спостережливості, уяви;

4)посібник для самостійної пізнавальної діяльності;

5)спосіб інструктажу;

6)спосіб повторення, повідомлення, систематизації;

7)спосіб контролю.

Реалізація вказаних функцій вимагає поєднання слова і наочності. Саме за допомогою слова вчитель керує сприйманням, яке здійснюється учнями, призводить до осмислення зв’язків явищ.

До використання наочних посібників на уроках природознавства в початковій школі існує ряд вимог, а саме:

1) використання наочних посібників повинне відповідати в цілому меті навчання і меті уроку зокрема;

2) поєднання слова і наочності;

3) врахування рівня підготовки школярів. Якщо в учнів немає уявлень, які необхідні і достатні для утворення нових, то використання наочних посібників не є необхідністю. Зовсім недоцільно показувати наочно предмети і явища, добре відомі учням із їх щоденних спостережень або попередніх навчальних демонстрацій, достатньо тільки нагадати про них.

4) оптимальність використання: не перевантажувати наочними посібниками, бо надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення; забезпечити можливість розгляду, що потребує обліку формату, величини знаків, цифр, букв, як зазначає Біда О.А. [10,11].

Вчитель повинен пам’ятати про інші, не менш важливі, загальні вимоги до використання засобів наочності. Серед них:

• зміст засобу наочності повинен відповідати освітній, розвивальній та виховній меті. У засобах наочності не повинно бути нічого зайвого, що відволікало б увагу дітей від необхідного;

• усі засоби наочності демонструються під час уроку тільки в момент необхідності, а не раніше. Після цього вони можуть залишатися на видних місцях, але у тій послідовності, в якій вивчалися. Надалі вони використовуватимуться для розв’язання інших дидактичних задач: усвідомлення, осмислення, систематизація, узагальнення, запам’ятовування, закріплення і т. ін.;

• якщо засіб наочності не відповідає поставленим цілям і задачам, то на уроці краще ним не користуватися, на думку Варзацької Я.О. [13].

Наочність на уроках природознавства може бути натуральною (об’єкти природи живі і препаровані) і зображувальною (таблиці, схеми, муляжі, кінофільми). Для вивчення багатьох об’єктів, недоступних для сприймання в натурі, учитель застосовує зображувальну наочність.

Разом із таблицями на уроках «Я і Україна» використовувати треба малюнки вчителя на класній дошці. Малюнок на дошці дає змогу вчителеві послідовніше і повніше викласти матеріал, а учням – легше стежити за думкою вчителя, зосереджуючи увагу в потрібний момент на сприйнятті лише тієї деталі, про яку йде мова. Малюнки вчителя повинні бути простими, близькими до схеми. У 1–4 класах учитель малює на дошці окремих тварин. Робота з малюнком на уроці сприяє кращому засвоєнню матеріалу. Розглянемо фрагменти цих уроків, зокрема етапи актуалізації знань учнів, вивчення нового матеріалу та закріплення знань, умінь і навичок учнів.

Тема. Види тварин. Тварини – живі організми

Мета: формувати поняття «тварина – частина живої природи», уявлення про різноманітність тварин та їх види, відмінність тварин від рослин; формувати вміння порівнювати, робити висновки, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки; виховувати прагнення до пізнання тваринного світу, дбайливе ставлення і любов до тварин.

Обладнання: ілюстрації із зображенням тварин різних середовищ існування.

Хід уроку

Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

– Відгадайте загадки:

На подвір’ї ходить птах

І співає по складах. (Півень)

Хоч мала сама на зріст,

Та великий маю хвіст.

Пухова руденька шуба,

Із сосни стрибну на дуба. (Білка)

По квітучих садах літаю,

Солодкі дарунки збираю. (Бджола)

– Як одним словом назвати півня, білку і бджолу?

– До якої природи належать тварини?

Сьогодні на уроці ми розпочинаємо вивчати царство тварин. Ви дізнаєтеся, де живуть тварини, як їх розрізняють, чим тварини відрізняються від рослин.

Вивчення нового матеріалу

1. Бесіда з метою формування уявлення про різноманітність тварин у природі, середовище їх існування та будову.

– Розгляньте малюнки із зображенням тварин, назвіть їх і скажіть, чим відрізняються між собою тварини.

Тварини відрізняються розмірами тіла (наприклад, найбільша з тварин – синій кит – має довжину 30 м і масу 150 т, а найменших тварин неможливо побачити без мікроскопа). Відрізняються тварини також формою тіла. Форма тіла тварин залежить від того, у якому середовищі вони живуть.

– Де живуть тварини? (Тварини живуть скрізь, де для них є їжа, схованка від ворогів та місце для влаштування житла: у воді та на суші, під землею і в повітрі. В усіх куточках нашої планети можна зустріти тварин, навіть там, де життя здавалося б неможливе.)

– Які тварини живуть серед вічних снігів? (Білі ведмеді, моржі, пінгвіни.)

– Які тварини живуть у жарких пустелях? (Змії, ящірки, верблюди, джейрани, тушканчики.)

– Які тварини все життя проводять у воді, не виходячи на сушу? (Риби, раки, дельфіни, кити.)

– Які тварини живуть у ґрунті? (Кроти, землерийки, дощові черви, деякі комахи.)

– Які тварини заволоділи повітряним простором? (Птахи, комахи, летючі миші.)

– Заповніть таблицю на дошці «Місце життя тварин».

↓ ↓ ↓ ↓

– Чим схожі між собою тварини? (Тварини схожі будовою тіла, яке у більшості складається з голови, тулуба, кінцівок (ніг, крил) і хвоста.)

2. Розповідь з елементами практичної роботи з метою формування уявлення про види тварин.

– Пригадайте, як люди розрізняють рослини.

– Виконайте практичну роботу, описану в підручнику на с. 132.

Для того щоб розрізняти тварин, їх описують, встановлюють їхні ознаки і дають тваринам назви. Як і у рослин, назви видів тварин складаються із двох слів. Перше слово у назві означає, що тварини, наприклад ластівки, мають деякі спільні ознаки: чорно-біле забарвлення тіла, невеликі розміри, довгі крила, короткі ноги, маленький дзьоб. Всі ластівки будують подібні гнізда під стелями, на стінах будинків з вологого ґрунту, живляться літаючими комахами. Проте, на малюнку зображені ластівки різних видів, тому що вони відрізняються забарвленням голови, довжиною хвоста, формою крил. Ластівка сільська гнізда будує лише у селах на стайнях, хлівах, де утримують худобу, а міська – у містах та на скелях у горах.

Таким чином, тварини одного виду мають однакову будову, форму, забарвлення і розміри тіла, живуть в однакових умовах і мають своє місце проживання, а тварини різних видів за цими ознаками відрізняються.

– Назвіть види тварин, які ви знаєте. Опишіть їх зовнішню будову.

3. Бесіда з елементами розповіді з метою формування уявлення про тварин – живих організмів та про відмінності тварин від рослин.

– Пригадайте, які ознаки властиві живим організмам. (Тварини дихають, розмножуються, ростуть і розвиваються, живляться, народжуються і вмирають.)

– Чому у собаки, що спить, постійно рухаються груди і живіт? (Це відбувається тому, що тварини постійно дихають. Для дихання всім живим організмам, у тому числі й тваринам, потрібний кисень, а видихають вони вуглекислий газ.)

– Доведіть, що тварини розмножуються. (Кішка народжує 4–5 кошенят, кролиця народжує 5–10 кроленят, свиня народжує до 10 поросят, отже, тварини розмножуються. Вони народжуються, ростуть, розвиваються і вмирають. Тривалість життя у тварин різна. Серед них є довгожителі, наприклад, слони, які живуть 70–80 років, але є й такі, які живуть лише кілька днів – комахи одноденки.)

– Як і чим живляться тварини? (Тварини живляться рослинами і тваринами, яких вони знаходять, ловлять, добувають.)

Отже, тваринам, як і рослинам, властиві всі ознаки живих організмів.

– То чому в живій природі виділили царства рослин і тварин? Чим вони відрізняються? (Основна відмінність між рослини і тваринами – те, як і чим вони живляться.)

– Пригадайте, як живляться рослини. Де вони беруть собі їжу? (Рослини самі собі виробляють їжу. У листках на світлі утворюються необхідні їм поживні речовини. Поживні речовини вони виробляють із води, мінеральних солей і вуглекислого газу, які беруть із повітря і ґрунту.)

– А як живляться тварини? (Тварини не можуть самі собі виробляти поживні речовини, вони живляться готовою їжею, поїдаючи рослини та інших тварин.)

– Уявіть, що в лісі виникла пожежа. Що станеться з рослинами і тваринами, як вони зреагують на пожежу? (Якщо в лісі виникає пожежа, то всі рослини гинуть у вогні, тоді як значна частина тварин рятується, втікаючи з лісу.)

– Зробіть висновок зі сказаного, і скажіть, чим ще відрізняються тварини від рослин. (Тварини, на відміну від рослин, можуть швидко рухатися, переміщуватися з одного місця на інше.)

– Наведіть приклади, як можуть рухатися відомі вам тварини. (Дельфіни, окуні, акули – плавають; граки, горобці, метелики – літають; жаби, зайці, білки, коники – стрибають; лисиці, вовки – бігають; вужі, гадюки – повзають.)

– Що дає змогу тваринам пересуватися різними способами? (Тварини можуть пересуватися різними способами завдяки тому, що у них є різноманітні кінцівки. У тих, хто плаває є плавці; у тих, хто літає – крила; у тих, хто бігає і стрибає – міцні ноги; ті, у кого відсутні кінцівки, – повзають.)

– Поміркуйте, чому рослини можуть все життя прожити на одному місці, а тваринам потрібно переміщуватися з місця на місце. (Рослинам не потрібно здобувати собі їжу, адже поживні речовини вони виробляють собі самі. Тварини переміщуються у пошуках їжі, а також, рятуючись від ворогів.)

Отже, тварини відрізняються від рослин способом живлення і здатністю переміщуватися з одного місця на інше.

Закріплення засвоєних знань, умінь та навичок учнів

1. Пізнавальні завдання для застосування знань.

1. Дайте відповіді на запитання:

– Які ознаки властиві рослинам і тваринам як живим організмам?

– Доведіть, що тварини – частина живої природи.

– Якими ознаками тварини відрізняються від рослин?

2. Запишіть у таблицю, чим тварини відрізняються від рослин.

3. Запишіть, як пересуваються такі тварини: щука, метелик, вовк, сорока, гадюка, дельфін, кит, миша, сова, заєць, ящірка, жаба, вуж, олень, коник .

Літають: __________________

Бігають: __________________

Стрибають: _______________

Плавають: ________________

Повзають: ________________

2. Дидактична гра «Впізнай за описом».

Учні класу поділяються на команди (залежно від кількості рядів у класі). Вчитель викликає по черзі до дошки по два учні з кожної команди, дає кожному ілюстрацію із зображенням тварини (так, щоб не бачили інші учні у класі) і пропонує описати її середовище існування та зовнішній вигляд так, щоб можна було впізнати зображену тварину. Той, хто впізнає, називає описану тварину. Перемагає та команда, у якої впізнали більше тварин.

Тема. Різноманітність тварин у природі

Мета: формувати поняття «комахи», «риби», «земноводні», «плазуни», «птахи», «звірі»; розвивати вміння порівнювати, визначати істотні ознаки, робити висновки, описувати представників різних груп тварин; виховувати спостережливість, допитливість, прагнення до пізнання тваринного світу, дбайливе ставлення і любов до тварин.

Обладнання: ілюстрації із зображенням тварин різних систематичних груп.

Хід уроку

Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

– Скільки на Землі налічується видів тварин? (Понад 1 мільйон видів тварин.)

– Розгляньте тварин, зображених у підручнику на с. 133, і назвіть відомі вам види. (На малюнку зображені: ставковик великий, дощовий черв’як, рак річковий, павук хрестовик, метелик перламутрівка, краснопірка, жаба озерна, гадюка звичайна, снігур, лисиця звичайна.)

– Що є спільним для всіх названих тварин? (Цих тварин об’єднує те, що вони є живими організмами, які дихають, живляться, розмножуються, народжуються, ростуть, розвиваються і вмирають.)

– Чим відрізняються між собою ці тварини? (Ці тварини відрізняються розмірами, формою і будовою тіла, забарвленням, місцем проживання, способом живлення і розмноження.)

Всі вони дуже різні, проте, горобець і грак, наприклад, чимось подібні на снігура, вовк і ведмідь – на лисицю, щука і карась – на краснопірку. Тобто тварин можна об’єднати в групи.

Сьогодні на уроці ви ознайомитеся із різноманітністю тварин у природі і дізнаєтеся, у які групи і за якими істотними ознаками вчені об’єднали тварин різних видів. Ви дізнаєтеся, де живуть представники різних груп тварин, яке значення вони мають у природі та житті людини.

Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь з елементами бесіди і практичної роботи з метою формування поняття «комахи».

– Відгадайте загадки:

На квітку квітка сіла,

Знялась і полетіла. (Метелик)

Хто його вб’є, свою кров проллє. (Комар)

У лісі біля пня біготня, метушня,

Народ робочий весь день клопоче. (Мурахи)

Я труд поважаю, все літо літаю,

у поле, до саду,

збираю медок із різних квіток. (Бджола)

– Щоб дізнатися, як називається група, до якої належать ці тварини, розгадайте ребус:

хи (Комахи)

Комахи – невеликі за розмірами тварини. Найбільшими серед них є жук–геркулес та паличник, довжина тіла яких 26 см. Комахи є однією із найчисельніших груп тварин на Землі. Їх нараховується близько 1 млн. видів. А скільки всього комах живе на планеті неможливо полічити, як неможливо полічити листя на деревах у лісі. Чому ж комах так багато? Однією з причин є те, що комахи дуже швидко розмножуються. Потомство однієї мухи за літо може досягти такої кількості, що якби вишикувати їх в одну уявну лінію, то вона була б завдовжки від Землі до Місяця.

– Розгляньте види комах зображених у підручнику на с. 134, прочитайте їх назви і порівняйте між собою.

– Чим вони відрізняються?

– Що у них спільного?

– Полічіть, скільки ніг у комах.

Зовні комахи дуже різноманітні. Метелик відрізняється від джмеля, жук – від мурашки, коник – від бабки. Але спільним для них всіх є те, що всі комахи мають шість ніг – це істотна ознака комах.

На голові у комах є вусики, очі і рот. За допомогою вусиків вони відчувають запахи. Нюх у комах дуже добрий, це допомагає їм у пошуках їжі. До грудей прикріплені дві пари крил.

– Назвіть відомих вам комах.

– Де живуть комахи? (Комахи живуть всюди: у воді (водомірка, жук-плавунець); у ґрунті (вовчок звичайний); у траві й на деревах (коники, метелики, жуки, мурашки); у будинках (таргани, клопи); на тілі тварин і людини (блохи, воші)).

– Як пересуваються комахи? (Більшість комах добре літає, плаває у воді, стрибає, бігає по суші.)

– Яке значення мають комахи в природі?

Уявимо, що на Землі зникли комахи. Що б змінилося? У першу чергу збіднів би рослинний світ. Адже багато комах запилюють квіткові рослини, після чого утворюється плід із насінням. З рослинами зникло б багато рослиноїдних тварин. Услід за ними почали б зникати хижі тварини, бо їм не було б чим живитися. З часом Земля б перетворилась на пустелю.

– Яке значення мають комахи в житті людини? (Комахи приносять велику користь людині. Перша комаха, від якої людина почала отримувати користь – це бджола.)

– Що отримують люди від бджіл? (Люди отримують від бджіл: мед, віск, прополіс, бджолину отруту, бджолине молочко.)

За літо бджолина сім’я збирає майже 150 кг меду і 3 кг воску. Мед – не тільки смачний продукт харчування, це цінні ліки, якими лікують багато захворювань людини. Там, де літає багато бджіл, отримують великий урожай овочів і фруктів.

Серед комах є такі, що шкодять людині. Мухи, комарі, блохи є переносниками хвороб. Буряковий довгоносик, яблунева плодожерка, колорадський жук та багато інших – шкідники поля, саду, городу.

Та все ж користь від комах значно більша, ніж шкода, яку вони завдають людині. Тому комах треба охороняти.

2. Розповідь з елементами бесіди і практичної роботи з метою формування поняття «риби».

Представники наступної групи тварин пересуваються лише плаваючи, живуть у солоній воді морів та прісній воді річок, озер, ставків. Їх утримують в акваріумах.

– Що це за тварини? До якої групи вони належать?

– Розгляньте малюнок у підручнику на с. 135, прочитайте назви зображених на ньому риб і порівняйте їх між собою.

– Якими ознаками відрізняються риби?

– Які ознаки спільні для всіх риб? Пригадайте чим вкрите тіло риб?

Риби – тварини, які відрізняються розмірами, формою тіла, забарвленням. Якщо акваріумні рибки мають лише кілька сантиметрів завдовжки, то акули до 10 м. У камбали тіло сплюснуте з малою головою, у сома, навпаки – видовжене з великою головою. Забарвлення риб теж дуже різноманітне, особливо у тих, що живуть у теплих морях.

Проте, якими б різними не були риби, всі вони мають спільну ознаку: їх тіло вкрите лускою та слизом – це і є істотною ознакою риб. На суші риби не можуть жити тому, що дихають лише киснем, розчиненим у воді.

– Назвіть відомих вам риб.

– Яке значення мають риби в природі та житті людини? (Риби є кормом для багатьох тварин. М’ясо та ікра риб – це корисні продукти харчування для людини.)

3. Розповідь з елементами бесіди і практичної роботи з метою формування поняття «земноводні».

– Відгадайте загадку і дізнаєтеся, хто є представником наступної групи тварин.

Хто в зеленому жакеті галасує в очереті,

Хоч і плавати мастак, а не риба і не рак? (Жаба)

– Чому жаби належать до групи, яка називається «земноводні»? Пригадайте, де ви бачили жаб.

Жаб можна зустріти в озерах чи ставках або поблизу них. Влітку вони гріються на сонечку у траві, але варто підійти ближче, як вони одразу стрибають у воду. Тобто жаби живуть і у воді, і на суші, тому групу тварин, до якої належать жаби, назвали «земноводні».

На суші земноводні рухаються незграбно, а у воді добре плавають за допомогою задніх ніг, на яких між пальцями є плавальні перетинки.

– Розгляньте малюнок у підручнику на с. 135, на якому зображені види земноводних, прочитайте їх назви і порівняйте між собою.

– Якими ознаками відрізняються земноводні?

– Які ознаки спільні для всіх земноводних? Хто бачив живу жабу або тримав її у руках? Пригадайте, яка шкіра у жаби, чим вона вкрита.

Земноводні – це жаби, ропухи, тритони. Вони відрізняються розмірами, будовою і формою тіла, забарвленням. У тритона тіло видовжене, є хвіст і дві пари ніг однакової довжини, у жаб та ропух тіло широке, хвіст відсутній, задні ноги довші, ніж передні.

Спільним для всіх земноводних є те, що їх тіло вкрите шкірою, яка завжди зволожена слизом – це істотна ознака земноводних. Слиз виробляється залозами, які є у шкірі, і захищає тварин від пересихання.

Земноводні не можуть довго перебувати під водою, тому що для дихання їм потрібен кисень повітря.

– Яке значення мають земноводні в природі та житті людини? (Земноводні – корисні тварини. Вони поїдають комах-шкідників і самі є кормом для багатьох тварин.)

4. Розповідь з елементами бесіди і практичної роботи з метою формування поняття «плазуни».

– Відгадайте загадку, і ви познайомитеся з представниками наступної групи тварин.

Хто хвіст залишає, а від ворога тікає? (Ящірка)

В’ється вірьовка, а на кінці головка. (Змія)

– Ящірки та змії належать до плазунів. Поміркуйте, чому група отримала таку назву. (У змій немає ніг, тому вони пересуваються плазуючи по землі. У ящірок є чотири ноги, проте вони розташовані з боків тулуба, і під час бігу вони теж волочать тіло по землі.)

– Розгляньте малюнок у підручнику на с. 136, на якому зображені види плазунів, прочитайте їх назви і порівняйте між собою.

– Якими ознаками відрізняються плазуни?

– Які ознаки спільні для всіх плазунів? Хто бачив живого плазуна або тримав його у руках? Пригадайте, яка у нього шкіра, чим вона вкрита.

Не дивлячись на те, що зовні плазуни дуже різні, для всіх плазунів спільним є те, що шкіра у них вкрита роговими лусочками, які надійно захищають її від пересихання. Більшість плазунів живе на суші, їх можна зустріти у лісі, степу, пустелях, горах. Немає плазунів лише там, де дуже холодно.

– Яке значення мають плазуни в природі та житті людини? (Плазуни дуже корисні тварини. Ящірки і змії, поїдаючи комах, мишей, слимаків, знищують багато шкідників. М’ясо і яйця деяких змій, черепах та крокодилів використовують в їжу. Зі шкіри змій і крокодилів шиють взуття, сумки. Отруту змій використовують для виготовлення ліків.)

5. Розповідь з елементами бесіди і практичної роботи з метою формування поняття «птахи».

– Відгадайте загадку, і скажіть, до якої групи належать ці тварини:

Плавала, купалась,

Сухою зосталась. (Качка)

Не людина, а живе в хатці. (Шпак)

Швидко скрізь вона літає,

Безліч мошок поїдає,

Під дахом гніздо будує,

Але в нас не зимує. (Ластівка)

– Виконайте практичну роботу, описану в підручнику на с. 137, порівняйте зображених тварин.

– Чим відрізняються між собою зображені птахи?

– Що спільного у зовнішній будові птахів?

Птахи надзвичайно різноманітні. Серед них є карлики і є велетні. Найменшою у світі пташкою є бджолине колібрі (довжина 57 мм, маса близько 2 г). Найбільшим у світі птахом є африканський страус (висота до 3 м, маса 150 кг). Найменший в Україні птах – корольок червоноголовий – має масу лише 5 г, а найбільший – дрохва – 20 кг.

Проте, якими б не були птахи за розмірами чи забарвленням тіла, у всіх птахів тіло вкрите пір’ям. Це їх істотна ознака, за якою птахи відрізняються від усіх інших тварин. Пір’я добре захищає птахів від холоду, передні кінцівки перетворилися на крила, що дозволяє їм літати, на голові є міцний дзьоб, який допомагає захоплювати і подрібнювати їжу.

– Де можна зустріти птахів? Де вони живуть? (Птахів можна зустріти всюди. Немає такого куточка на Землі, де б не було птахів. Вони є і в сухих пустелях, і у вічних снігах, і високо в горах. Живуть птахи в лісах, на полях, луках, болотах та водоймах.)

– Яке значення птахів у природі?

Птахи – корисні тварини. Багато їх живиться комахами, їхніми личинками та гризунами, знищуючи тим самим шкідників поля і лісу.

Наприклад, синиця з’їдає за день комах стільки, скільки важить сама. Шпак тільки за сніданок поїдає 50–60 комах. Ластівка за літо з’їдає до 1 млн. комах. Будь-яке пташеня з’їдає за день їжі більше, ніж важить саме. Грак за рік знищує до 8 тис. дротяників – черв’яків, які підточують коріння культурних рослин. Птахи розносять насіння рослин. Без пташиного щебету природа стала б сумною і непривітною.

– Чим корисні птахи для людини? (М’ясо і яйця птахів – цінні продукти харчування. З птахів отримують пір’я, пух, жир.)

6. Розповідь з елементами бесіди і практичної роботи з метою формування поняття «звірі».

– Щоб довідатися, хто належить до наступної групи тварин, відгадайте загадки:

Влітку медом ласував,

Досхочу малини мав.

А як впав глибокий сніг,

Позіхнув і спати ліг. (Ведмідь)

Сіренька, маленька,

хоч якого кота з місця стягне. (Миша)

В темнім лісі проживає,

Довгий хвіст пухнастий має,

Їй на місці не сидиться,

А зовуть її … (Лисиця)

З рогами, а не бик,

Доять, а не корова,

Кору обдирає, а кошики не плете. (Коза)

– Щоб дізнатись, як називається група, до якої належать ці тварини, складіть слово із поданих букв:

ІЗРІВ (Звірі)

– Виконайте практичну роботу, описану у підручнику на с. 137.

За будовою тіла, розмірами і зовнішнім видом звірі дуже різноманітні. Є звірі-гіганти і є звірі-карлики. Зокрема, у землерийки білозубки довжина тіла 4 см, її маса менше 2 г. А синій кит має довжину тіла 33 м і масу 150 т.

Звірів легко розпізнати серед інших тварин по тому, що їхнє тіло вкрите волоссям (шерстю), яке надійно захищає від холоду. Звірі народжують малят живими і вигодовують материнським молоком. Ці ознаки є істотними ознаками звірів.

– Де живуть звірі? Де їх можна зустріти? (Звірі є всюди. Вони лазять по деревах (білка, куниця), бігають по землі (козуля, заєць, лисиця), плавають у воді (видра, дельфін, кит), літають (летючі миші) і лазять під землею (кріт, землерийка).)

Залежно від того, де живуть звірі, змінюється форма їхнього тіла. У водяних звірів форма тіла рибоподібна, кінцівки перетворились на ласти. У летючих мишей передні кінцівки, більша частина задніх і хвіст сполучені шкіряною перетинкою у вигляді пташиних крил.

– Яке значення мають звірі у житті людини? (Звірі дають людям молоко, м’ясо, жир, шкіру, шерсть, хутро. Їх використовують як робочу силу.)

Закріплення засвоєних знань, умінь та навичок.

1. Пізнавальні завдання для застосування знань.

1. Заповніть таблицю.

2. Запишіть назви тварин і груп, до яких вони належать.

3. Назвіть представників комах, риб, земноводних, плазунів, птахів, звірів.

Тема. Способи живлення тварин. Ланцюги живлення

Мета: формувати поняття «рослиноїдні тварини», «хижі тварини», «всеїдні тварини»; формувати уявлення про ланцюги живлення тварин; розвивати вміння встановлювати взаємозв’язки у природі між живими організмами, складати ланцюги живлення, робити висновки, доводити твердження; виховувати прагнення до пізнання тваринного світу, бережне ставлення до природи на основі осмислення взаємозв’язків у ній, любов до тварин.

Обладнання: ілюстрації із зображенням тварин різних систематичних груп, металічний ланцюжок.

Хід уроку

Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

– Якими ознаками тварини відрізняються від рослин? (Тварини відрізняються від рослин способом живлення і здатністю переміщуватися з одного місця на інше.)

– Як живляться рослини? (Рослини самі виробляють собі поживні речовини (крохмаль і цукор) у листках на світлі з води і вуглекислого газу.)

– Як живляться тварини? (Тварини живляться готовими поживними речовинами: рослинами або іншими тваринами.)

Сьогодні на уроці ви дізнаєтеся, чим живляться тварини, на які групи вони поділяються за способом живлення, що таке ланцюги живлення, з яких ланок вони складаються.

Вивчення нового матеріалу.

1. Бесіда з елементами розв’язання проблемної ситуації з метою формування понять «рослиноїдні тварини», «хижі тварини», «всеїдні тварини».

– Розгляньте тварин, зображених на малюнках у підручнику на с. 138, прочитайте їх назви.

– Чи можна їх об’єднати в одну групу? Якщо можна, то назвіть її і доведіть правильність своєї думки.

Тіло цих тварин вкрите шерстю, а це істотна ознака звірів. Тому, зображених тварин можна об’єднати в одну групу. Миша, видра і бурий ведмідь належать до звірів.

Але не дивлячись на те, що всі ці тварини належать до звірів, їх можна розділити на три групи, як вони зображені на малюнку.

– Що зображено на малюнку під мишею? (Пшениця, жито чи ячмінь.)

– Поміркуйте, чому. (Тому, що миша живиться цими рослинами.)

Тварини, які живляться рослинами, називаються рослиноїдними.

– Що зображено на малюнку під видрою? (Жаба, риба, рак, ставковик.)

– Поміркуйте, чому. (Тому, що видра живиться цими тваринами.)

Тварини, які живляться іншими тваринами, називаються хижими.

– Що зображено на малюнку під бурим ведмедем? (Рослини (малина; гриб) і тварини (риба і мед).)

– Поміркуйте, чому. (Тому що бурий ведмідь живиться рослинами, грибами і тваринами.)

Тварини, які живляться рослинами і тваринами, називаються всеїдними .

– То, на які групи поділяються звірі за способом живлення? (За способом живлення звірі поділяються на рослиноїдні, хижі і всеїдні.)

(Вчитель малює на дошці таблицю.)

– Пригадайте, на які ще групи, крім звірів, поділяються тварини.

– Чим живляться комахи? Чи є серед них рослиноїдні, хижі чи всеїдні? Наведіть приклади. (Комахи живляться різноманітною їжею. Серед них є рослиноїдні – травневий хрущ, сарана, колорадський жук; хижі – сонечко, бабка, жужелиця; всеїдні – тарган, мураха, муха. Отже, комахи є рослиноїдні, хижі, всеїдні.)

(У таблицю на дошці вчитель дописує по одному представнику комах.)

– Чим живляться риби? Чи є серед них рослиноїдні, хижі і всеїдні? Наведіть приклади. (Риби живляться різноманітною їжею. Рослиноїдні – товстолобик, білий амур; хижі – щука, окунь; всеїдні – карась, короп. Отже, серед риб є рослиноїдні, хижі та всеїдні.)

(У таблицю на дошці вчитель дописує по одному представнику риб.)

– Чим живляться земноводні? Чи є серед земноводних рослиноїдні, хижі і всеїдні? Наведіть приклади. (Серед земноводних немає рослиноїдних і всеїдних. Всі земноводні – хижаки. Жаби, ропухи, тритони живляться здебільшого комахами та їх личинками, слизнями. )

(У таблицю на дошці вчитель дописує одного представника земноводних.)

– Чим живляться плазуни? Чи є серед них рослиноїдні, хижі і всеїдні? Наведіть приклади. (Більшість плазунів – хижаки. Ящірка живиться комахами, гадюка – мишами. Рослиноїдними є черепахи, які живуть на суші, наприклад, степова черепаха.)

(У таблицю на дошці вчитель дописує по одному представнику плазунів.)

– Чим живляться птахи? Чи є серед птахів рослиноїдні, хижі і всеїдні? Наведіть приклади. (Птахи живляться різноманітною їжею. Серед них є рослиноїдні – сойка, голуб; хижі – сова, ластівка; всеїдні – горобець, дятел. Отже, птахи є рослиноїдні, хижі та всеїдні.)

(У таблицю на дошці вчитель дописує по одному представнику птахів.)

Отже, за способом живлення представників різних груп тварин можна поділити на: рослиноїдних, хижих і всеїдних.

2. Розповідь з елементами бесіди з метою формування уявлення про ланцюги живлення.

– Поміркуйте, чи зможуть існувати лисиці, якщо не стане мишей. Чому? (Лисиці не зможуть існувати, якщо зникнуть миші, тому що вони хижаки, які живляться в основному мишами.)

– Поміркуйте, чи зможуть існувати миші, якщо не стане рослин. Чому? (Миші не зможуть існувати, якщо зникнуть рослини, тому що вони рослиноїдні тварини.)

Отже, тварини живляться рослинами або іншими тваринами, тобто пов’язані між собою. Тому вчені кажуть, що живі організми з’єднані у ланцюги живлення.

– Як ви розумієте слово «ланцюг»? (Вчитель демонструє металічний ланцюжок.)

Ланцюг – це ряд з’єднаних між собою ланок. Саме у такий ланцюг тісно пов’язані між собою в природі живі організми.

– Розгляньте схему ланцюга живлення, зображену в підручнику на с. 139.

– Чим живиться попелиця? До якої групи за способом живлення належить попелиця? (Попелиця живиться соком калини – це рослиноїдна тварина.)

– Чим живиться сонечко? До якої групи за способом живлення належить сонечко? (Сонечко живиться попелицями – це хижа комаха.)

– Чому перед калиною нічого не зображено? Чим живиться калина? (Калина не споживає готової їжі. Вона, як і всі рослини, сама виробляє собі поживні речовини у листках на світлі з води і вуглекислого газу. Тому першою ланкою у ланцюгу живлення завжди стоїть рослина.)

– Хто є другою ланкою у ланцюгу живлення? (Другою ланкою завжди є рослиноїдні тварина.)

– Хто є третьою ланкою у ланцюгу живлення? (Третьою ланкою завжди є хижа тварина.)

Закріплення засвоєних знань, умінь та навичок.

1. Пізнавальні завдання для застосування знань.

1. Користуючись малюнками, заповніть таблицю.

2. Користуючись малюнками, складіть і запишіть ланцюги живлення.

3. Дайте відповіді на запитання:

– Що станеться, якщо зникне одна з ланок ланцюга живлення? (Якщо ланцюг живлення розірветься, порушаться взаємозв’язки у природі і можуть зникнути багато тварин.)

Тема. Розмноження тварин у природі

Мета: формувати уявлення про розмноження і розвиток комах, риб, земноводних, плазунів, птахів, звірів; розвивати спостережливість, вміння порівнювати, робити висновки, доводити твердження; виховувати допитливість, прагнення до пізнання тваринного світу, дбайливе ставлення і любов до тварин.

Обладнання: ілюстрації із зображенням тварин різних систематичних груп.

Хід уроку

Актуалізація опорних знань учнів. Повідомлення теми уроку.

– Чим живляться хижі тварини? (Хижі тварини живляться іншими тваринами.)

– То чому не зникають тварини, якими живляться хижаки? Яка ознака живих організмів дозволяє цим тваринам існувати? (Тварини, як і всі живі організми, здатні розмножуватися.)

– Чи спостерігали ви, як тварини турбуються про своє потомство?

Сьогодні на уроці ви дізнаєтеся про те, як розмножуються і розвиваються комахи, риби, земноводні, плазуни, птахи і звірі.

Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь із метою формування уявлення про розмноження комах.

– Розгляньте в підручнику на с. 141 малюнок, на якому зображено розвиток комах на прикладі метелика білана капустяного.

Комахи розмножуються, відкладаючи яйця. З яєць розвиваються личинки. У метеликів, комарів, мух, бджіл, мурашок, джмелів вони не подібні на дорослих комах: у метеликів – це гусінь; у мухи вони схожі на черв’яка. Личинки дуже багато їдять, тому швидко ростуть. Їжа личинок відрізняється від їжі дорослих комах. Наприклад, метелик білан капустяний живиться нектаром, а його гусінь – листям капусти.

Через деякий час личинки перетворюються на нерухомі лялечки, з яких з’являються комахи, схожі на своїх батьків.

Лялечки є не у всіх комах. Наприклад, лялечок немає у коників, попелиць, бабок. З яєць розвиваються личинки схожі на дорослих комах, лише значно менші і без крил. Личинки цих комах живляться тією ж їжею, що і дорослі комахи, ростуть і перетворюються на дорослих комах.

Комахи відкладають яйця у воду (комарі, бабки), у ґрунт (коники, хрущі, цвіркуни), на листя рослин (колорадський жук, попелиці, метелики), під кору дерев (жуки-короїди, жуки-вусачі), у спеціально збудовані комірки (бджоли, оси, джмелі).

Отже, комахи розмножуються відкладаючи яйця. Перед появою на світ із комахами відбуваються перетворення. В одних комах розвиток більш складний. Він відбувається у такому порядку. (Вчитель записує на дошці схему):

Комаха ® Яйце ® Личинка ® Лялечка ® Комаха

В інших комах розвиток простіший, бо немає лялечки:

Комаха ® Яйце ® Личинка ® Комаха

2. Розповідь із метою формування уявлення про розмноження риб.

– Розгляньте малюнок у підручнику на с. 141, де зображено розвиток риб.

Навесні до початку літа риби розмножуються, відкладаючи ікру у воду, на дно водойм або на підводні рослини. З ікринок поступово розвиваються мальки, які схожі на дорослих риб. Мальок росте і перетворюється на дорослу рибу.

Більшість риб відкладає дуже багато ікри (наприклад, короп від 100 тис. до 1 млн. ікринок). Причиною такої великої плодючості риб є те, що більшість риб не турбується про своє потомство. Ікринки і мальок у природі підстерігає не одна небезпека, ними живляться риби, земноводні, птахи. Вчені підрахували, що в деяких риб дорослою стає лише 1 особина із 1000 мальків.

3. Розповідь з елементами бесіди з метою формування уявлення про розмноження земноводних.

– Розгляньте у підручнику на с. 142 малюнок, на якому зображено розвиток земноводних на прикладі жаби.

Навесні у ставках, озерах, на річках чути справжні жаб’ячі концерти – це означає, що в них почався період розмноження. Розмножуються жаби, відкладаючи до 8 тис. ікринок у воду чи на підводні рослини, у тих місцях, які добре прогріваються сонячними променями. Через 8–10 днів з ікринок виходять пуголовки.

– На кого зовні подібні пуголовки?

Пуголовки схожі на риб: у них немає ніг, органом руху є хвіст. Вони подібні на риб не лише зовні, пуголовки, як і риби, дихають розчиненим у воді киснем.

– Пригадайте, чим живляться жаби.

На відміну від жаб, які є хижаками, пуголовки живляться рослинною їжею, зішкрібаючи роговими щелепами стебла підводних рослин.

Через деякий час у пуголовка з’являються ноги, хвіст щоразу стає меншим і зовсім зникає. Якщо поспостерігати за пуголовками в цей період, то можна побачити, що вони підпливають до поверхні води. Справа у тому, що пуголовки, які підросли, дихають киснем повітря.

Нарешті настає день, коли маленькі жабенята виповзають на берег, вони ростуть і стають дорослими жабами. Розвиток жаби з ікринки триває 2–3 місяці.

4. Розповідь із метою формування уявлення про розмноження плазунів.

– Розгляньте малюнок у підручнику на с. 143, на якому зображено розвиток плазунів на прикладі черепахи.

На відміну від риб і земноводних, плазуни – це справжні сухопутні тварини. Їх розмноження зовсім не пов’язане з водою. Розмножуються плазуни навесні, відкладаючи яйця. Черепаха відкладає 5–10 яєць довжиною близько 3 см у ямку, яку риє задніми ногами у сухому ґрунті чи піску, потім засипає і залишає напризволяще. Яйця черепахи подібні на яйця птахів. Вони вкриті твердою оболонкою, яка захищає яйця від пересихання. Яйця зігріваються сонячним теплом. Через 2–3 місяці з яєць вилуплюються маленькі черепашки, які вилазять на поверхню.

5. Розповідь з елементами бесіди з метою формування уявлення про розмноження птахів.

– Розгляньте малюнок у підручнику на с. 143, де зображено розмноження і розвиток птахів на прикладі зяблика.

– В яку пору року розмножуються птахи?

Навесні настає важливий період у житті птахів – період розмноження. Повсюди чути гучні пісні або барабанний дріб дятла, що стукає по сухому дереву. Пісню зяблика важко сплутати, вона дуже дзвінка і не схожа на пісні інших птахів. Розмножуються птахи, відкладаючи яйця.

– Куди птахи відкладають яйця? (Птахи відкладають яйця у спеціально збудовані гнізда, які розміщують на деревах, на землі, у дуплах, у норах.)

– Що далі відбувається з яйцями?

Майже усі птахи, на відміну від риб, земноводних і плазунів, не покидають яйця, а насиджують їх, зігріваючи теплом свого тіла. Зокрема, зяблик насиджує яйця 12–13 днів, після чого з них вилуплюються пташенята.

– Чи дбають птахи про своїх пташенят?

Птахи – дбайливі батьки. Вони турбуються про пташенят: годують, захищають від ворогів, вчать літати. У зяблика, наприклад, пташенята вилуплюються голі, сліпі й безпорадні. Пташенята покидають гнізда тоді, коли навчаться літати і самостійно добувати їжу. Вони швидко ростуть і потребують багато їжі, тому батькам не до співів. Цілий день птахи зайняті пошуками їжі для своїх пташенят. Підраховано, що синиця прилітає до свого гнізда з комахами для пташенят до 400 разів на день.

– Відгадайте загадку і скажіть, який птах не будує свого гнізда?

Хто гнізда свого не має,

яйця іншим підкидає,

Та у лісі в холодку

все кує: ку-ку, ку-ку? (Зозуля)

6. Розповідь із метою формування уявлення про розмноження і звірів.

– Розгляньте малюнок у підручнику на с. 143, на якому зображено розвиток звірів на прикладі дикого кабана.

Звірі розмножуються навесні, народжуючи малят, яких матері вигодовують молоком. Усі звірі – турботливі батьки. Ціле літо вони піклуються про дітей, доки ті не стануть самостійними.

Зрячих і вкритих шерстю малят народжують також корови, лосі, козулі, олені, коні, зайці. У мишей, кролів, лисиць, вовків, котів, їжаків, ведмедів, білок малята народжуються сліпими і безпорадними.

Закріплення знань, умінь та навичок учнів.

1. Робота в зошиті з друкованою основою.

1. З’єднайте стрілками.

2. Заповніть пропуски у схемах розвитку тварин.

Яйце ® личинка ® _________________ ® муха.

Яйце ® ____________________ ® коник зелений.

Ікра ® мальок ® ___________________________.

Ікра ® _______________________ ® жаба озерна.

3. Дайте відповіді на запитання:

– Відгадайте, про яку тварину йдеться у загадці? Доведіть свою думку.

У капусті я вродився і капустою живився,
На капусті я помер, але знов ожив тепер.
Тільки вже не той я став, що в капусті проживав.
Не плазую, а літаю, бо прегарні крила маю. (Білан капустяний)

– Поміркуйте, чому навесні заборонено ловити рибу і полювати.

– Поміркуйте, чому навесні після відкладання птахами яєць, не чути їх пісень.

Тема. Довкілля тварин. Пристосування тварин до різних умов існування. Охорона тварин

Мета: формувати уявлення про довкілля тварин, про умови, необхідні для життя тварин, про ознаки пристосування тварин до добування корму, до захисту від ворогів; про значення тварин у природі та житті людини, про причини зникнення тварин у природі та шляхи збереження та примноження тваринного світу; формувати вміння встановлювати взаємозв’язки у природі між живими організмами, робити висновки, доводити судження, описувати тварин; виховувати прагнення до пізнання тваринного світу, бережне ставлення до природи на основі осмислення взаємозв’язків у ній, любов до тварин.

Обладнання: ілюстрації із зображенням тварин, що відрізняються пристосуванням до добування корму (вовк, лисиця, гадюка, сова тощо) та захисту від ворогів (заєць, лось, козуля), тварин, занесених до Червоної книги України (лелека чорний, тритон карпатський гекон кримський, скопа, хохуля звичайна, кіт лісовий).

Хід уроку

Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

– Пригадайте, що називають довкіллям живого організму?

– Що є довкіллям рослин?

– Які умови потрібні для життя рослин?

Сьогодні на уроці ви дізнаєтеся про те, що є довкіллям тварин, які умови потрібні для життя тварин, як тварини пристосувалися до життя у довкіллі, про значення тварини у природі та житті людей, що загрожує тваринам і що потрібно робити, щоб тваринний світ не біднів, а примножувався.

Вивчення нового матеріалу.

1. Бесіда з елементами розповіді з метою формування уявлення про довкілля тварин.

Ви вже знаєте, що довкіллям живого організму є те, що його оточує. Довкіллям рослини є Сонце, повітря, вода, інші рослини, тварини, ґрунт, люди. Розгляньте малюнок на с. 126 у підручнику.

– Що є довкіллям білки? Порівняйте довкілля дуба і білки. Який висновок можна зробити? (Довкіллям білки є Сонце, повітря, вода, ґрунт, рослини, інші тварини, люди, тобто ті самі тіла, що є довкіллям дуба.)

– Поміркуйте, чи все, що оточує тварин, необхідне для їхнього життя.

– Чи потрібне тваринам Сонце? Чи можна віднести Сонце до умов, необхідних для життя тварин? Доведіть свою думку.

Сонце дає тваринам світло і тепло. Тепло потрібне для росту і розвитку тварин. Надлишок або нестача тепла призводить до їх загибелі. Комахи, риби, земноводні та плазуни мають таку ж температуру тіла, як температура у довкіллі, в якому вони живуть. Тому при температурі нижчій, ніж +10^о , ці тварини стають малорухомими і ціпеніють, а при температурі нижче 0^о можуть загинути. Менше залежать від температури довкілля птахи і звірі. Навіть при морозі у -40^о температура тіла, наприклад, у лисиці становить +38^о . Більшість тварин не витримують температури вище +40^о .

Оскільки більшість тварин бачить, то для них важливою умовою життя є світло. Завдяки доброму зору багато тварин можуть уникнути небезпеки та знайти собі їжу. Наприклад, сокіл бачить голуба на віддалі 1 км. Проте, світло не є умовою, необхідною для життя тим тваринам, які живуть під землею (кроти), глибоко під водою (деякі риби) або у темних печерах (кажани). Ці тварини погано багать або ж зовсім сліпі. Зір їм замінюють добрий нюх і слух.

Таким чином, Сонце є необхідною умовою існування тварин.

– Чи потрібне тваринам повітря? Чи можна віднести повітря до умов, необхідних для життя тварин? Доведіть свою думку. (Повітря потрібне для дихання. Тварини дихають киснем, який є у повітрі. Отже, повітря є необхідною умовою існування тварин.)

– Чи потрібна тваринам вода? Чи можна віднести воду до умов, необхідних для життя тварин? Доведіть свою думку. (Без води тварини не можуть прожити і кількох днів, а риби – кількох годин. Вода входить до складу тіла тварин. Воду тварини споживають по-різному: або п’ють її з водойм, або вбирають шкірою (жаби), або отримують її з їжею (тварини пустель). Дуже мало води п’ють тварини, які живляться соковитою травою, листям, плодами. Отже, вода є необхідною умовою існування тварин.)

– Чи потрібні тваринам рослини? Чи можна їх віднести до умов, необхідних для життя тварин? Доведіть свою думку. (Неможливо уявити життя тварин без рослин. Рослини – це їжа для багатьох тварин. Хоча здавалося б хижакам рослини не потрібні. Проте серед рослин ці тварини знаходять собі притулок, будують житло, ховають своїх малят. Якби зникли рослини, зникли б рослиноїдні тварини, якими живляться хижаки. Отже, рослини є необхідною умовою існування тварин.)

– Чи потрібен тваринам ґрунт? Чи можна віднести його до умов, необхідних для життя тварин? Доведіть свою думку. (На перший погляд, ґрунт потрібний лише тим тваринам, які у ньому живуть, знаходять там їжу та будують своє житло (кроти, землерийки, борсуки, миші, деякі комахи). Проте без ґрунту не буде рослин, якими живляться багато тварин. Отже, ґрунт є необхідною умовою існування тварин.)

– Які стосунки існують між тваринами у довкіллі? Чи можна існування інших тварин вважати умовою, необхідною для життя тварин? Доведіть свою думку.

Тварини у довкіллі пов’язані ланцюгами живлення. Хижі тварини не зможуть існувати без рослиноїдних, які є кормом для них. Здавалося б, що рослиноїдні рослини можуть існувати без хижаків, проте там, де були винищені хижаки, серед рослиноїдних тварин поширювалися хвороби, і багато тварин гинуло. Виявляється, що хижаки ловлять хворих і ослаблених тварин, тобто вони є санітарами у довкіллі рослиноїдних тварин. Отже, тварини тісно взаємопов’язані між собою і залежать одне від одного.

Таким чином, із довкілля тварин необхідними умовами для їх життя є: Сонце, яке дає світло і тепло, повітря, вода, ґрунт, їжа, яку дають рослини, та інші тварини. Тварини тісно пов’язані з неживою та живою природою. Якщо зникне хоча б щось, від чого залежить життя тварин, то вони загинуть.

2. Робота з підручником, виконання практичної роботи і узагальнююча розповідь із метою формування уявлення про пристосування тварин добувати корм.

Важливою умовою існування тварин є їх живлення. Без їжі вони загинуть.

– Пригадайте, на які групи поділяються тварини за способом живлення. (Рослиноїдні, хижі і всеїдні.)

Рослиноїдним тваринам легше здобувати корм, адже рослини нерухомі. Хижакам потрібно підстерігати, ловити і утримувати здобич. Щоб дізнатися, як тварини пристосувалися добувати корм, прочитайте у підручнику статтю «Як тварини добувають корм» (с. 145). Зверніть увагу на ознаки, що допомагають хижакам добувати корм, щоб вижити.

Виконаємо практичну роботу описану у підручнику на с. 147. Для виконання цього завдання потрібно буде згадати інформацію, яку ви отримали під час опрацювання статті у підручнику.

– За тим самим планом опишіть вовка і лисицю.

Отже, хижі тварини по-різному пристосувалися здобувати корм:

· хижим звірам (наприклад, вовку, лисиці) добувати здобич допомагають гострі зуби і кігті, добрий нюх та зір, спритність, сила і здатність швидко бігати;

· хижим птахам, які вишукують здобич з висоти (наприклад, орлу, шуліці), у цьому допомагають гострий зір, гачкуватий дзьоб та гострі кігті;

· у птахів, які добувають комах та їх личинок з–під кори дерев (наприклад, у дятлів), є гострий дзьоб, язик, який може далеко висуватися з рота, жорстке пір’я хвоста, гострі кігті;

· у птахів, які вишукують здобич біля водойм (наприклад, у лелеки, журавля, чаплі), є довгі ноги, шия і дзьоб;

· жабам допомагає ловити комах, що літають, довгий липкий язик;

· хижі риби (наприклад, щука, окунь, акула) мають гострі, загнуті всередину, зуби.

3. Робота з підручником, виконання практичної роботи і узагальнююча розповідь із метою формування уявлення про пристосування тварин захищатися від ворогів.

Тварини, якими живляться хижаки, набули певних ознак, які допомагають їм виживати, тобто пристосувалися захищатися від ворогів. Щоб дізнатися, як тварини пристосувалися захищатися, прочитайте у підручнику статтю «Як тварини захищаються» (с. 148). Зверніть увагу на ті ознаки, які допомагають тваринам захищатися від ворогів.

– Виконайте практичну роботу, описану в підручнику на с. 149. Для виконання цього завдання потрібно згадати інформацію, яку ви отримали під час опрацювання статті у підручнику.

Отже, для того щоб вижити, тварини пристосувалися захищатися від ворогів. У цьому їм допомагають: здатність швидко бігати (козуля, заєць, лось); захисне забарвлення (заєць, ящірка, багато комах); застережливе забарвлення (сонечко, колорадський жук); загрозливі пози (гадюка, кобра); здатність втрачати частину хвоста (ящірка); захисні пристосування: гострі голки, міцний панцир (їжак, дикобраз, черепахи).

4. Бесіда з елементами розповіді з метою формування уявлення про значення тварин у природі та житті людини.

– Яке значення мають тварини у природі? (Тварини запилюють квіти, поширюють насіння, розпушують ґрунт, рослиноїдні тварини є кормом для хижаків, хижаки є санітарами, що знищують хворих тварин, запобігаючи поширенню хвороб.)

Таким чином, у природі, крім паразитів, немає шкідливих тварин.

– Яке значення мають тварини у житті людини? Що вони дають людям? (Тварини для людей – це продукти харчування (м’ясо, молоко, яйця, мед); вовна і шовк для виробництва тканин, хутро для пошиття одягу, шкіра для взуття (вівці, кролі, шовкопряд, свині тощо); помічники людини у роботі (коні, воли, осли, верблюди); вірні друзі (собаки, коти, папуги); ліки, якими лікують різні хвороби (зміїна і бджолина отрути, мед, прополіс, борсучий жир).)

5. Розповідь з елементами бесіди з метою формування уявлення про причини зникнення тварин у природі та шляхи збереження і примноження тваринного світу.

Без тварин природа дуже б збідніла, зникло б багато рослин. Люди втратили б не тільки важливі продукти харчування, а й вірних друзів і помічників. Отже, людина повинна турбуватись про збереження і примноження багатств тваринного світу. Проте, діяльність людей загрожує життю тварин. Люди розорюють степи, вирубують ліси, осушують болота, забруднюють повітря, ґрунт і воду. Тварини не мають, де будувати житло, не можуть знайти їжу. Внаслідок цього багато тварин стає рідкісними, а деякі взагалі зникають.

Причиною зменшення кількості тварин є також хижацьке полювання. Воно призвело до зменшення чисельності зубрів, дрохв, беркутів, котів лісових, хохуль, журавлів сірих, тхорів степових. У нашій країні понад 130 видів тварин є рідкісними і зникаючими, вони занесені у «Червону книгу України».

В Україні діє «Закон про охорону й використання тваринного світу». Цим законом заборонено виловлювати та вбивати рідкісних і зникаючих тварин, знищувати місця їх проживання. Для того щоб рідкісні тварини не зникли зовсім, створюють заповідники, де зберігаються умови для життя рідкісних тварин. Їх розводять у неволі і випускають туди, де вони жили колись.

Оберігати потрібно не тільки рідкісних і зникаючих тварин. Часто люди, не знаючи про користь тих чи інших тварин, знищують їх. Це стосується жаб, ропух, ящірок, змій.

– Яку користь приносять ці тварини? (Вони живляться шкідниками сільського господарства (комахами, слимаками, гризунами), знищуючи їх у великій кількості.)

– Яких ви ще знаєте корисних тварин? Чим вони корисні? (Ласка, дятел, зозуля, ластівка, мурашки, їжак, сонечко, куниця.)

У природі кожна тварина має своє значення. Тварини пов’язані між собою ланцюгами живлення. Оберігаючи одних тварин, ви допомагаєте також іншим. Наприклад, якщо не знищувати жаб, буде більше лелек, які ними живляться. Тому тварин потрібно охороняти, приваблювати у сади, ліси, на городи і поля.

– Що можуть зробити діти, щоб зберегти і примножити тваринний світ? (Виготовляти і розвішувати шпаківні; підгодовувати птахів взимку; оберігати гнізда птахів, мурашники і житла інших тварин; не ловити метеликів та інших комах; не ловити і не приносити додому здорових пташенят і малят звірів; поводитися так, щоб своєю поведінкою не завдати шкоди тваринам, зокрема, і природі в цілому.)

Закріплення нових знань, умінь та навичок учнів.

1. Завдання на застосування знань.

1. Опишіть за зразком будь-яку відому вам тварину.

2. Доповніть речення, використовуючи слова для довідок.

Для захисту від ворогів тварини використовують:

отруту – _____________________________________

голки – ______________________________________

застережливе забарвлення і неприємний запах – _______________

забарвлення, що робить їх непомітними, – ____________________

прудкі ноги – _________________________________

Слова для довідок: заєць, сонечко, ящірка, колорадський жук, козуля, бджола, гадюка, метелик, дикобраз, їжак.

3. Допишіть правила бережливого ставлення до тварин.

1) Не слід знищувати тварин.

2) ______________________

3) ______________________

4) ______________________

5) ______________________

6) ______________________

7) ______________________

4. Позначте червоним кольором те, що згубно впливає на тварин, а зеленим – те, що є для них корисним.

	Вирубування лісів.
	Створення Червоної книги України.
	Бережливе ставлення до тварин.
	Забруднення водойм.
	Осушення боліт.
	Підгодівля тварин.
	Створення заповідників.
	Надмірне полювання.
	Заборона полювання на рідкісних тварин.
	Застосування отрутохімікатів.
	Охорона рідкісних і зникаючих тварин.

2. Практична робота.

Опишіть зовнішній вигляд тварин, занесених до Червоної книги України, зображення яких є на дошці. Визначте, до якої групи вони належать за зовнішньою будовою.

Крім уроків, ми також залучали учнів і до позаурочної роботи. Зокрема, вчитель в експериментальному класі давав дітям індивідуальні завдання для спостережень за тваринами найближчого довкілля. Проводячи тривалі спостереження за тваринами своєї місцевості у 3 класі, діти не тільки вчаться відрізняти їх за зовнішнім виглядом, а й встановлюють взаємозв’язки між особливостями тварин і факторами навколишнього середовища.

Зміст спостережень за тваринами (зокрема за птахами і комахами) були такі:

1) Фронтальні спостереження за завданнями: «Проведіть спостереження за комахами. Чи багато їх літає у повітрі? Назвіть відомі вам.»;

2) Індивідуальна практична робота за однаковим для всіх учнів завданням: «Уважно обстежте паркан, сухий пеньок, листя під деревами. Яких комах ви там помітили? В якому вони стані?»;

3) Після виконання завдань, діти показують свої знахідки (на місці, де вони виявлені), розповідають класу про свої спостереження. У процесі фронтальної бесіди узагальнюються зміни, що сталися з комахами восени, та визначаються причини змін.

Оптимальним способом вивчення птахів, їх поведінки та встановлення причин зміни поведінки восени є фронтальні спостереження з елементами бесіди за такими завданнями:

а) назвіть птахів, які є у вашій місцевості. Чому їх так називають?

б) проведіть спостереження за поведінкою птахів: які літають (поодиноко, зграями), чи співають вони, яких птахів ви не помічали раніше? Куди вони поділись із цієї місцевості?

в) чому одні пташки лишаються зимувати, а інші – ні? Назвіть зимуючих птахів. Чому деякі птахи відлітають у теплі краї? Назвіть перелітних птахів.

Під час екскурсії дітям пропонується зібрати у торбинки плоди і насіння різних рослин, щоб взимку можна було підгодовувати зимуючих птахів.

Також можна запропонувати й інші завдання для спостереження за тваринами в позаурочний час. Позаурочна робота спрямована на оволодіння учнями фактичним матеріалом, який використовується на наступних уроках, а також на закріплення, розширення, поглиблення і застосування певної частини змісту після її вивчення. Спостереження за тваринами в позаурочний час:

1. У полі, де є нірки ховрахів, причаївшись, простежте за поведінкою цих тварин. Доведіть, що ховрахи – шкідники поля.

2. Голоси яких птахів, де і коли, ви чули у червні. Запишіть.

3. Станьте від гнізда на такій відстані, щоб не сполохати пернатих, і полічіть, скільки разів протягом дня прилітає до гнізда ластівка (шпаки) годувати своїх пташенят.

4. Проведіть спостереження за птахами, які постійно живуть на водоймах і які лише прилітають сюди. Побачивши лелеку зверніть увагу на форму його тіла, колір оперення, довжину шиї, дзьоба і ніг. Як цей птах здобуває собі їжу? Які з перелічених ознак допомагають йому?

5. Проведіть спостереження за домашніми качками і гусьми. Як вони дістають корм з води? Опишіть особливості будови цих птахів.

6. У лісі чи на луках знайдіть мурашник. Влаштуйтеся неподалік від нього і простежте, що несуть комахи до «свого дому»? Недалеко від мурашника покладіть мертву муху чи гусеницю. Простежте за поведінкою мурашок. Розкажіть товаришам, чому треба охороняти мурашник.

7. Перевір, чи це справді так:

а) чекай дощу якщо:

– мурашки не поспішають на «роботу»;

– бджоли не відлітають далеко від вулика;

– ластівки літають низько над водою;

– риба «вистрибує з води»;

– гусениці не полишають своїх гнізд.

б) буде гарна погода якщо:

– багато метеликів літає зранку;

– комарі в’ються стовпчиками.

8. Перевір прислів’я: «Викине ячмінь колос, загубить соловей голос». Коли соловей перестає співати? Поміркуй, чому?

За допомогою наочності активізуються увага, сприймання, пам’ять, мислення; вона стимулює живе, зацікавлене спілкування дітей з приводу побаченого й почутого, викликає асоціативні зв’язки, розширює і уточнює поверхові і неповні уявлення дітей про тваринний світ. Під час застосування наочних методів джерелом інформації стають досліди, живі об’єкти, кінофільми, таблиці. Отже, основним джерелом природничих знань є спостереження, а не слово, але слово залишається провідним в усьому навчальному процесі. Мета застосування наочних методів – збуджувати й розвивати активність сприйняття і мислення учнів.

2.3 Результати експериментального дослідження

Одним із завдань нашого дослідження було розробити методику формування знань про тварин на уроках «Я і Україна. Природознавство» та експериментально перевірити її ефективність. Для виконання даного завдання ми вдалися до формувального експерименту, який здійснювався протягом 2007–2008 навчального року. Експериментальна робота проводилась на базі 3 класу Підгір'янської початкової школи та 3 класу Пониквянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Бродівського району Львівської області.

У педагогічному експерименті взяли участь 38 учнів. Серед них визначено контрольний клас (20 учнів) та експериментальний клас (18 учнів). Класи були відібрані з приблизно однаковими рівнями навчальних досягнень учнів та умовами навчання.

Експериментальне навчання проводилась на базі початкової школи як особисто нами під час педагогічної практики, так і вчителем, який працював за запропонованими нами матеріалами. Дослідження проводилося на матеріалі розділу «Тварини в природі». Уроки в контрольному класі проводилися за традиційною методикою навчання.

Врахувавши дидактичні умови та етапи формування природничих уявлень і понять, дібравши оптимальні методи і засоби навчання ми розробили конспекти уроків із метою формування і розширення знань про тварин у 3 класі (див. § 2.2).

Під час виконання завдань учитель допомагає учням, контролює їх. Після закінчення роботи проводиться бесіда з класом. Звітує кожна група, а інші діти спостерігають, доповнюють відповіді, роблять висновки. Спільно вони встановлюють зв’язок між змінами в неживій природі та змінами в житті тварин.

Також спостереження за тваринами ми проводили фронтально під час екскурсій у природу. Для актуалізації знань конкретних тварин, учитель використовує загадки. Наприклад, він підводить дітей до горобця і загадує загадку, або просить знайти тварину, про яку йдеться в ній: «Бідовий хлопчик в теплій сорочині, по дворах стрибає, крихти збирає». Діти знаходять і називають птаха, вказують, за якими ознаками його впізнали. Учитель пропонує провести спостереження за пташкою: де живе, як вигодовує своїх дітей, чому не відлітає в теплі краї, що їсть взимку? Зверталася увага і на тих птахів, які відлетіли в теплі краї. Встановлюється залежність між перелітними та зимуючими птахами в природі.

Із метою визначення рівня навчальних досягнень учнів експериментального та контрольного класів наприкінці вивчення розділу «Тварини в природі» і встановлення впливу запропонованої нами методики на ефективність формування у молодших школярів природничих знань, ми провели підсумкове контрольне опитування учнів. Підсумкове опитування проводилося на уроці, що відповідав змістові підсумкової тематичної роботи із курсу «Я і Україна. Природознавство». Контрольний зріз проводився у формі письмових завдань (див. додаток А), які поділялися на чотири рівні: низький, середній, достатній та високий (відповідно до «Системи контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів»):

Змістову основу завдань становив програмовий матеріал із курсу «Я і Україна. Природознавство» в 3 класі. Процесуальний аспект завдань передбачав певний рівень сформованості знань, умінь та навичок у молодших школярів на кінець вивчення розділу, відповідно до вимог, зазначених у чинних навчальних програмах.

Критеріями оцінювання результатів виконання учнями завдань підсумкового опитування були якість виконання завдань (правильність і повнота відповіді).

Кількісний і якісний аналіз результатів виконання учнями експериментального та контрольного класів підсумкових завдань, а також рівень самостійності учнів у процесі їх виконання представлені у таблиці 4.

Таблиця 4. Результати виконання учнями контрольних завдань

Аналіз даних таблиць показує, що в результаті експериментального навчання спостерігається помітно вищий рівень засвоєння молодшими школярами знань про тварин.

Порівняння результатів засвоєння молодшими школярами знань в експериментальному і контрольному класах свідчить про позитивний вплив розробленої нами методики на процес формування у молодших школярів знань про тварин під час навчання в початковій школі.

Таким чином, запропонована нами методика є ефективною для застосування у навчальному процесі і при правильній організації навчально-виховного процесу забезпечить належне покращення результативності навчання молодших школярів.

Висновки

На основі узагальнення результатів теоретико-експериментального дослідження можна зробити такі висновки:

Курс природознавства передбачає засвоєння молодшими школярами системи уявлень та елементарних понять, які визначаються у навчальній програмі та у підручниках. Між ними існує ієрархічна залежність, зумовлена різним рівнем їх узагальнення.

Вихідним пунктом у формуванні природничих знань є відчуття, як найпростіша форма відображення навколишнього світу. Із відчуттів виникає сприйняття – складний процес сприймання і перетворення інформації, що забезпечує відображення об’єктивної реальності та орієнтацію у довкіллі. Завдяки сприйманню виникає уявлення як образ раніше сприйнятого предмета або явища, а також образ, створений уявою. Від чуттєвих сприймань і уявлень за допомогою мислення людина піднімається до розкриття сутності предметів і явищ, тобто на вищий ступінь пізнання – до утворення понять.

Враховуючи те, що формування природничих знань неможливо досягнути тільки шляхом запам’ятовування визначень і відтворення окремих фактів, для цього створюються певні дидактичні умови.

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, врахування вікових особливостей молодших школярів, змісту природничого матеріалу, загальновизнаних умов формування знань нами встановлено, що ефективність процесу формування у молодших школярів знань про тварин залежить від сукупності таких дидактичних умов:

· здійснення системно-структурного аналізу змісту природничого матеріалу;

· дотримання поетапності формування природничих уявлень і понять;

· вибір та поєднання різних методів та засобів навчання під час формування знань про тварин;

· використання пізнавальних завдань для застосування сформованих знань.

Дотримання у навчальному процесі сукупності вищеназваних умов забезпечить ефективне формування у молодших школярів знань про тварин.

У процесі формування в учнів знань і розкриття закономірностей (сталих взаємозв’язків) природи слід пам’ятати, що однією з рис системи знань є рухомість і динамічність, бо всі уявлення і поняття нерозривно пов’язані між собою. Відмінність між ними відносна, оскільки за певних умов одне поняття переходить в інше. Як у науці, так і в навчанні, розвиток знань відбувається двома шляхами:

1) виникнення нових уявлень і понять;

2) розширення (за обсягом), поглиблення (за змістом), уточнення знань і сходження на вищий ступінь узагальнення (абстракції).

Кожне поняття на певному відрізку процесу навчання (засвоєння змісту теми, розділу, класу, курсу початкової школи) має свій початковий і кінцевий рівень сформованості, визначений у навчальних програмах та підручниках.

Проаналізувавши чинні навчальні програми та підручники з курсу «Я і Україна» ми визначили, які знання про тварин передбачено сформувати у молодших школярів протягом навчання в початковій школі.

Нами розроблено методику формування в учнів 3 класу знань про тварин, яка ґрунтувалася на таких положеннях:

- керівництво пізнавальною діяльністю учнів під час формуванні знань про тварин полягає в тому, щоб допомогти дітям на певному матеріалі (текстах підручника, навчальних картинах, натуральних об’єктах, результатах спостережень) виділити основні, істотні ознаки, узагальнити їх, зробити висновки; дати доступне визначення нового поняття; зіставити сформоване нове поняття з тими, які були раніше засвоєні учнями, і тим самим ввести його в загальну систему знань; провести роботу по закріпленню нових знань, перевірити, як діти вміють ним оперувати.

- дотримання етапів та умов формування природничих знань.

- добір і оптимальне поєднання методів та засобів навчання, які забезпечують формування знань про тварин у молодших школярів, повинні здійснюватися з урахуванням мети, завдань навчання і змісту навчальної теми; вікових особливостей та рівня підготовки учнів; можливостей учителя та матеріально-технічної бази школи.

Розроблена експериментальна методика процесу формування у молодших школярів знань про тварин на основі означених дидактичних умов раціонально поєднала в собі наочно-образні, словесні, практичні методи, прийоми і засоби навчання, алгоритмізувала спільну діяльність учителя та учнів. Чільне місце в процесі експериментального навчання займало використання опорних схем і пізнавальних завдань.

Експериментально доведено ефективність запропонованої методики формування у молодших школярів знань про тварин. Загальною тенденцією, виявленою у процесі обробки результатів формувального експерименту, було зростання в експериментальному класі кількості учнів, що досягли високого рівня сформованості природничих знань, порівняно з контрольним класом, та зменшення кількості учнів, що виявили низький рівень знань. Учні експериментального класу швидше орієнтуються у нових навчальних ситуаціях і застосовують набуті знання й уміння, у них вищий пізнавальний інтерес та прагнення знаходити відповіді на запитання, шляхи розв’язання пізнавальних завдань.

Таким чином, при застосуванні на практиці розробленої методики, реалізується гіпотеза дослідження. Якщо розробити і впровадити на практиці методику, яка враховує етапи і умови формування природничих знань, зміст знань про тварин, передбачає оптимальний добір і поєднання методів та засобів навчання, то це сприяє підвищенню знань молодших школярів.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що вдосконалення процесу формування природничих уявлень і понять в учнів початкових класів є одним із важливих напрямів досягнення якісно нового рівня у вивченні природознавства. Воно органічно вплітається у пошук інноваційних технологій формування природничих знань молодших школярів, за яких особистість учня, його інтелектуальний розвиток перебувають у центрі навчально-виховного процесу.

Списик використаної літератури

1. Андрієнко Л.В. Природа України та її охорона. – К.: Наукова думка, 1983. – с. 25–35.

2. Алексюк А.М. Педагогіка. – М.: Просвещение, 1983. – с. 25–30.

3. Бабанський Ю.К. Методы обучения в современной школе. – М.: Просвещение, 1985. – 208 с.

4. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах. – К.: Веселка, 1998. – 325 с.

5. Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна. Підручник для 3 класу. – К.: Форум, 2003. – 172 с.

6. Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна. Підручник для 4 класу. – К.: Форум, 2004. – 172 с.

7. Балашова С. Спостереження за природою як засіб екологічного виховання молодших школярів // Початкова школа. – 2005. – №5. – с. 19–20.

8. Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна. Віконечко. Підручник для 1 класу. – К.: А.С.К., 2002. – 119 с.

9. Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна. Підручник для 2 класу. – К.: Форум, 2002. – 141 с.

10. Біда О.А. Супутник природознавства: Навчальний посібник для 3 класу чотирирічної школи і 2 класу трирічної початкової школи. – К.: Знання, 1998. – 249 с.

11. Біда О.А. Природознавство та сільськогосподарська праця. – К.: Перун, 2000. – с. 90–132.

12. Біда О.А. Хрестоматія довкілля. – К.: Перун, 1999. – 360 с.

13. Варзацька Я.О., Шевченко Л.М. Уроки мислення серед природи // Початкова школа. – 1991. – №5–6. – с. 30–32.

14. Вихрущ В.О. Методологія і методика наукового дослідження. – Тернопіль: ТАЙП, 2007. – 122 с.

15. Вікова психологія. / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Радянська школа, – 1976. – 272 с.

16. Волкова Л.С. Якщо уважно довкола подивитися. К.: Веселка, 1988. – с. 4–8.

17. Волкова Н. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2000. – 365 с.

18. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2003. с. 270–300.

19. Гадяцький В.М., Хлєбніков Т.М. Організація навчального процесу в сучасній школі. – Харків: Ранок, 2003. – 133 с.

20. Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. – К., 1995. – 237 с.

21. Гамалій А.Т. Настільні мовні ігри. – К.: Радянська школа, 1969. – 97 с.

22. Гетьман В.Ф. Экскурсии по природовєдєнию во 2 и 3 классах. Пособие для учителей. – К.: Радянська школа, 1983. с. 10–18.

23. Городенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. – М.: Просвещение, 1977. с. 45–81.

24. Грущинська І.О. Ведення спостережень за природою влітку // Початкова школа. – 2001. – №3. с. 16–18.

25. Гуз К.Ж. Дидактика, методика, нові інформаційні технології // Педагогіка і психологія. – 2000. – №3. – с. 13–18.

26. Дистерверг А. Избранные педагогические сочинения. – М.: Учпедгиз, 1956. – 158 с.

27. Дмитренко М.І, Литвин О.К. Народні повір’я. – К.: Народознавство – редакція часопису, 2000. – 128 с.

28. Дмитрієв Ю.Д. Про природу для великих і малих. – К.: Радянська школа, 1986. – с. 14–19.

29. Дробноход М. Філософія екологічної освіти // Освіта. – 1996. – 29 травня. – 4 с.

30. Жаркова І.І. Тематичний контроль навчальних досягнень учнів 3–4 класів із курсу Я і Україна. Я і природа // Початкова школа. – 2006. – №5. – с. 25–27.

31. Жаркова І.І., Мечник Л.А. Уроки з курсу Я і Україна Природознавство 3 клас. – К.: Грамота, 2006. – 2–4 с.

32. Казанський Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика. – М.: Просвещение, 1978. – с. 122–145.

33. Кальченко А., Тишковець С. Світ навколо нас. Тварини. – К.: Кобза, 2004. – 308 с.

34. Картель М.В. Ребуси для уроків ознайомлення з навколишнім світом та природознавства // Початкова школа. – 1990. – №3. – с. 114–127.

35. Киричук О.В., Романець В.А. Основи психології. – К.: Либідь, 1999. – 622 с.

36. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. – К.: Вища школа, 1975. – с. 30–40.

37. Князева Т. Використання методів проблемного навчання на уроках природознавства // Початкова школа. – 2002. – №2. – с. 31–35.

38. Коменський Я. Велика дидактика. – М.: Педагогіка, 1982. – Т.1. – 168 с.

39. Коренева І. Завдання та ігри для розвитку спостережливості школярів у процесі вивчення природничого матеріалу // Розкажіть онуку. – 2004. – №6. – с. 41–43.

40. Костюк Г.С. Психологічні питання поліпшення якості уроку. – К.: Радянська школа, 1959. – 5 с.

41. Лернер І.Я. Процес навчання і його закономірності. – М.: Знання, 1980. – с. 34–36.

42. Лернер І.Я. Дидактичні основи методів навчання. – М.: Просвещение. – 1984. – с. 96–120.