Вступ

Провідна роль в удосконалюванні системи освіти й прискоренні навчально-виховного процесу належить вихователям. Характерні риси більшості з них – компетентність і високий професіоналізм, відповідальність за доручену справу, здатність навчати й виховувати учнів, вести за собою учнівський колектив. Вихователям груп надто важливо й корисно систематично звертатися до наукової літератури по педагогіці, психології.

Перехід на якісно новий етап роботи школи спричиняється необхідність не тільки глибокого осмислення традиційних способів навчання й себе в них, але й бачення перспектив, конкретних шляхів і умов переходу до розвиваючих процедур навчання, призначених для розвитку найважливішої характеристики людини-інтелекту.

Методика колективного навчання – це система якісно нових знань, що пропонують принципово іншу побудову навчальної діяльності, нічого загального не має з непродуктивним, заснованим на натаскуванні й зубрінні, навчанні в консервативній педагогічній свідомості. Суть концепції колективного навчання полягає в створенні умов, коли розвиток школяра перетворюється в головне завдання як для вчителя, так і для учня.

Вихователь багато в чому вирішує питання створення працездатного й згуртованого учнівського колективу, що характеризується здоровим психологічним кліматом, високим моральним рівнем, колективістськими суспільними відносинами.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є навчально-виховний процес.

Предмет дослідження – методи вивчень колективних явищ.

Мета дослідження: виявити й теоретично обґрунтувати фактори, що впливають на процес формування учнівського колективу в навчальній групі.

Гіпотеза: правильно обрані засоби й методи формування учнівського колективу сприяють всебічному розвитку особистості, підвищують процес навчання.

Відповідно до цілі дослідження й висунутою гіпотезою були визначені наступні завдання:

- вивчити психолого-педагогічну літературу по формуванню учнівського колективу;

- розкрити сутність колективу;

- обумовити вплив вихователя на колектив.

1. Технологія формування колективної діяльності учнів

1.1 Технології, їх значення в навчально-виховному процесі

За роки незалежності в Україні визначились нові пріоритети розвитку освіти, і, відповідно, розпочався складний процес її модернізації з урахуванням потреб сучасного інформаційно-технологічного суспільства. Інтеграція України в Європейський, світовий простір актуалізує завдання підготовки нової генерації вчителів, які добре володіють сучасними педагогічними технологіями, яке міцно увійшло в педагогічний лексикон. Саме це поняття ще не відстоялося, не набуло наукової завершеності, воно ще не має вичерпного визначення. Різні автори дають різні визначення:

· Педагогічна технологія – це сфера знання, яка включає методи, засоби і теорію їх використання для досягнення цілей освіти [6, с. 73–85].

· Педагогічна технологія – це сукупність педагогічних прийомів, що забезпечують досягнення педагогічних цілей [7, с. 33]

· Педагогічна технологія – це спільна галузь педагогічного знання, яка включає в себе дві групи питань, перша з яких пов’язана із застосуванням у навчальному процесі технічних засобів, друга – з його організацією та багато інших. [8, с. 29]

Значне розходження в поглядах на нове педагогічне явище багато в чому пояснюється його складністю і недостатньою вивченістю, значною відмінністю вихідних позицій у різних дослідників. Але майже всіх об’єднує визнання специфіки педагогічної технології, яка полягає в тому, що в ній намічається і здійснюється такий навчальний і виховний процес, який повинен гарантувати досягнення поставлених цілей.

На нашу думку, технологія навчання – це система науково обґрунтованих дій і взаємодій елементів навчального процесу, здійснення яких гарантує досягнення поставлених цілей навчання.

Будь-яка педагогічна технологія спирається на певну наукову концепцію, що включає філософське, психологічне, соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітніх цілей.

Відомо, що з часів Я.А. Коменського було багато спроб зробити навчання схожим на добре відлагоджений механізм. Разом з тим добре відомо і те, що після трьох століть ми не наблизились до ідеалу. Нинішня педагогічна технологія навчання у школі зорієнтована на викладання наукових знань, з одного боку, їх засвоєння – з іншого. Ця технологія навчання, яка отримала назву традиційної, виходить з того, що зовнішнє безпосередньо формує внутрішнє. Учень підпадає під поняття «об’єкт», яким можна керувати за допомогою зовнішніх впливів, загальних стандартів і нормативів, забезпечуючи формування пізнавальних процесів і якостей, спрогнозованих вчителем. Але учень сприймає лише те, що може і хоче.

Тому стає все більш зрозумілим, що традиційне навчання потрібно трансформувати в інше, при якому учень стає суб’єктом навчання

Заміна концепції освіти приведе не тільки до появи нових навчальних дисциплін, але й до оновлення викладання вже існуючих курсів. На сьогодні в теорії і практиці існує дуже велика кількість варіантів навчального процесу. Кожен автор і виконавець вносить щось своє, індивідуальне, у зв’язку з чим можна говорити про авторські технології навчання. Такими можна назвати добре відомі технології Ш.О. Амонашвілі, Л.В. Занкова, В.Ф. Шаталова та ін..

Але чи тільки вчитель може бути головною фігурою на уроці? Чи можна його замінити? Адже, наряду з авторськими методиками і технологіями слід виділити і такий глобальний процес, як інформатизація, іншими словами впровадження нових ІТ (інформаційних технологій) в систему освіти.

Інформатизація суспільства – це глобальний соціальний процес, особливість якого полягає в тому, що домінуючим видом діяльності є отримання, накопичення, обробка, зберігання, передача і використання інформації, що виконуються на основі сучасних засобів, мікропроцесорної техніки, а також на базі різноманітних засобів інформаційного обміну. Інформатизація суспільства забезпечує:

• активне використання інтелектуального потенціалу суспільства, сконцентрованого в печатному фонді, и науковій, виробничій та інших видах діяльності його членів.

• інтеграцію інформаційних технологій з науковими, виробничими, що ініціює розвиток всіх сфер суспільного виробництва, інтелектуалізацію трудової діяльності;

• високий рівень інформаційного обслуговування, доступність будь-якого члена суспільства до джерел достовірної інформації, візуалізацію інформації, істотність даних, що використовуються [8, с. 40–41].

Таким чином, використання відкритих інформаційних систем, розрахованих на використання всього масиву інформації, що доступна на даний момент суспільству в певній сфері, дозволяє удосконалити механізми керівництва суспільним устроєм, сприяє гуманізації і демократизації суспільства. Одним із пріоритетних напрямів процесу інформатизації сучасного суспільства є впровадження нових інформаційних технологій в систему освіти.

1.2 Поняття «колектив» і його вплив на формування особистості

У сучасній психолого-педагогічній літературі вживається два значення поняття колектив. Перше: під колективом розуміється будь-яка організація, група людей (на заводі, у цеху, бригаді, студентській групі й т.д.); друге: під колективом розуміється високий рівень розвитку групи. У цьому випадку мова йде про її якісні характеристики: цілеспрямованості, згуртованості, духовній єдності.

Термін «колектив» закріплений у латинській мові як «збірний». Відомо, що джерелом об'єднання людей є наявність загальної мети, для досягнення якої організується спільна діяльність, а єдність цілей сприяє формуванню нових поглядів, спільності, моральних оцінок. Однак не всякі цілі впливають на формування стосунків, що характеризують колектив. Наявність навіть справжніх зв'язків, деяких загальних цілей і переживань не є основою колективу.

Колектив – це група людей, яких поєднують загальні цілі, що мають спільний смисл, і спільна діяльність, у процесі якої її учасники вступають у певні відносини, що характеризуються правильним розподілом між ними функцій відповідальності й залежності, при постійній взаємній підтримці й товариській взаємодопомозі. Саме поняття «колектив учнів» є якоюсь мірою умовним, тому що в діяльності будь-якого учнівського колективу завжди беруть участь дорослі.

Без цілеспрямованого керівництва з боку дорослих учнівський колектив функціонувати не може.

Виховання, що готує людину жити в колективі й для колективу, не може бути організоване інакше, як тільки шляхом створення згуртованих, впливових колективів, що характеризуються, по вченню А.С. Макаренко, певними ознаками:

а) постійною бадьорістю, готовністю до організованих дій;

б) дружнім єднанням членів колективу;

в) твердою здійснюваною ідеєю захищеності кожної особистості: «У колективі повинне бути міцним законом, що ніхто не тільки не має права, але й не має й можливості безкарно знущатися, куражитися або насильничати над найслабшим членом колективу»;

г) активністю, що виражається в тому, що член колективу протягом дня розумно зайнятий корисною діяльністю;

д) звичкою гальмування, умінням учня бути стриманим у поведінці, слові.

Відносини в згуртованому учнівському колективі характеризуються єдністю інтересів і взаємодопомогою, взаємною відповідальністю, турботою один про одного, повагою гідності товаришів, умінням підпорядкування членів колективу вповноваженим, відповідальним за певні ділянки роботи, установленням ділових контактів учнів із суспільними й виробничими колективами, зміцненням дружби й інтернаціональних відносин з учнями інших союзних республік. Все це сприяє всебічному розвитку особистості в колективі учнів.

Існують різні типи колективів: навчально-виховні різного типу навчальних закладів; по інтересах учнів, вільного спілкування; перевиховання в спеціальних установах.

Як правило, учень одночасно бере участь у діяльності кількох колективів; він і учень у певній групі, і член профспілкової організації, і учасник гуртка, і член клубу й т.д. Природно, що в різних колективах учень буде виконувати й різні функції, виступати в різних ролях, цим самим, здобуваючи життєвий досвід і формуючись як особистість[].

Основою навчальної діяльності органів навчально-виховного колективу є опора на внутрішню його організацію, тобто на сильні первинні колективи, спеціально організовані в педагогічних цілях.

У первинному колективі найбільш інтенсивно формується суспільна думка; адже всі гарні й небажані вчинки кожного члена первинного колективу відбуваються на очах товаришів і при правильній організації колективу мимоволі викликають адекватний відгук, оцінку з боку товаришів.

Первинний колектив є провідником впливу на кожного вхідного в нього учня. А.С. Макаренко вважав первинні колективи інструментом дотику до особистості учня й усіляко підкреслював необхідність цієї сполучної ланки. Порушення його, на думку А.С. Макаренко, спричиняє реальну небезпеку замикання первинного колективу в колі вузьких інтересів, перетворення цього колективу у звичайну дружню компанію.

Особистість у колективі пов'язана з іншими особистостями й разом з ними виражає спрямованість даної спільності; через колектив особистість співвідноситься з іншими колективами й суспільством у цілому. Оскільки колектив – частка суспільства, то колектив несе в собі неминуче політичні, естетичні, моральні й інші ідеї. Особистість розділяє ці ідеї, керується ними в справах і поводженні.

На питання про те, що таке особистість, психологи відповідають по-різному, і в різноманітності їхніх відповідей, а частіше у розбіжності їхніх думок на цей рахунок, проявляється складність самого феномена особистості.

У ході взаємодії з матеріальним світом і спілкування з людьми особистість не тільки здобуває індивідуальний досвід, на основі якого формуються індивідуальні риси, властивості, але й привласнює суспільний досвід, що стає найважливішою складовою частиною її духовного багатства. Ідейна моральна спільність найближчого й більш широкого соціального середовища створює умови для розвитку й формування цільної гармонійної особистості [].

На наш погляд, найбільш повне поняття особистості дав Г. Олякфт: особистістю є сформована за життя індивідуально-своєрідна сукупність, психофізіологічних систем – груп особистості, якими визначається своєрідне для однієї людини мислення й поводження.

Людина як особистість розвивається й формується під впливом об'єктивних суспільних відносин, які визначають основу й структуру суспільства, членом якого він є.

Поза суспільством, поза колективом, що є сполучною ланкою між особистістю й суспільством, людина не може придбати властивостей особистості, тобто світогляду, моральних і інших соціальних властивостей і якостей.

В обґрунтуванні проблеми колективу й особистості педагогічна наука враховує відомий загально соціологічний закон спілкування й відокремлення особистості, сутність якого полягає в тім, що з одного боку, у сучасному суспільстві під впливом науково-технічного прогресу, розвитку засобів масової комунікації й ін. спостерігається тенденція до посилення спілкування між людьми, зміцненню колективних зв'язків. З іншого боку, спостерігається зовсім протилежна тенденція, сутність якої полягає в тім, що людина має тяжіння не тільки до спілкування із собі подібними, але й до відокремлення, до прояву своєї індивідуальності, до самоствердження себе як особистості.

Таким чином, суспільство, колектив є необхідною умовою розвитку особистості.

Для особистості учня учнівський колектив – це своєрідна модель суспільства. Він необхідний суспільству як інструмент виховання, щоб з його допомогою «помістити» в учні «держава», та сама держава, якій властиві певні принципи, соціальні норми, у якому педагоги готовлять своїх вихованців.

Учнівський колектив як модель суспільства характеризується властивими суспільству відносинами, атмосферою людських ціннісних орієнтацій. Тому учнівський колектив є органічним осередком суспільства.

Крім того, учнівський колектив для особистості учня є соціальним мікросередовищем, своєрідним середовищем перебування: учень не може повністю розвиватися поза спілкуванням з однолітками. Вся його діяльність (навчання, праця, дозвілля) відчувається переважно в колективі навчального закладу, позашкільних установ.

Середовище, у якому обертається учень, може бути сприятливим й несприятливим. Якщо воно несприятливе для всебічного розвитку учня, він витрачає значні сили або на пристосування до нього, або на боротьбу. При наявності сприятливого середовища найбільш повно розвивається індивідуальність, творчі здатності учня.

Для учня учнівський колектив є базою набуття соціального досвіду, як відомо, здійснюється, насамперед, у родині, під впливом масових засобів комунікації, у взаємодії з навколишньою дійсністю, у спілкуванні з однолітками, педагогами. Однак весь цей досвід якоюсь мірою обмежений. Він не може служити міцною базою стійкого суспільного поводження. Для набуття широкого соціального досвіду учень повинен не тільки засвоїти, а як би привласнити багатогранний досвід соціального поводження, зробити його власним, для того, щоб виробити певне поводження не тільки в заздалегідь передбачених ситуаціях, але й у непередбачених обставинах.

Будучи сполучною ланкою між суспільством і особистістю що вчиться, колектив перетворює вплив навколишнього середовища. У підсумку в колективі відбувається трансформація масового впливу з метою виховання особистості учня.

Учнівський колектив є могутнім засобом, що стимулює, що активізує діяльність учня.

У колективі в процесі спільної діяльності, спільних переживань виникає емоційне зараження, у результаті чого учень глибше відчуває, яскравіше переживає події, що відбуваються, відчуває почуття радості від праці, спілкування, збагачується внутрішній світ взаємною інформацією й створюється так зване поле інтелектуально-моральної напруги (Л.І. Новікова й О.Т. Куракін), що істотно впливає на формування уявлень, поглядів і прагнень учнів. Особливо велика роль учнівського колективу у формуванні громадянської самосвідомості в очах однолітків і дорослих. У своїй діяльності він шукає сприятливе середовище для самоствердження себе як особистості. У колективі учнів він або знаходить суспільне визнання своїх наявних або уявлюваних гідностей, або осуд товаришами своїх дій, вчиться обстоювати свою думку, свою життєву позицію. Тому колектив учнів є тим середовищем, у якому може відбутися самоствердження особистості учня, а в силу цього – могутнім засобом його індивідуального розвитку [].

Учнівський колектив – складне соціальне утворення.

Всі види діяльності учнів повинні носити колективний характер. Ігрова, трудова, навчальна і інші види діяльності повинні бути організовані так, щоб завжди й у всім формувати колективістичні принципи, зміцнювати й розвивати дух дружньої підтримки, взаємодопомоги, виховувати вміння, коли це необхідно, своє особисте підкоряти колективу.

Для зімкнення учнівського колективу дуже важливо спільне переживання учнів у ході предметних олімпіад, спортивних змагань, підготовки й проведення зборів, вечорів. Колективні емоційні переживання, що супроводжують різну суспільну діяльність учнів, сприяють формуванню колективу, зближають між собою учнів, учать їх почувати біль і радість іншого.

Специфічна особливість психології перехідного віку полягає в тому, що це психологія напівдитини, напівдорослого. Підліток ще, як дитина, жадібно усмоктує в себе всі враження, росте й фізично, і духовно, відчуває зростання і в ньому черпає силу й відвагу, але не знає ще міри своїх сил, повинен ще їх спробувати.

Але в цей же час підліток уже не дитина. У нього вже є досить великий життєвий досвід. Іноді досвід досить суворий. Він не може вже жити тими ілюзіями, якими живе дитина, у нього зовсім інші інтереси, інтереси дорослої людини.

Молодь у цьому віці здатна на безвідповідальне захоплення, на самий гарячий ентузіазм. Тільки це захоплення, цей ентузіазм швидко гаснуть, якщо вони не можуть вилитися в яку-небудь дію, перетворитися в живу, захоплюючу розумову, духовну, але й діяльність чисто фізичну.

Учнівський колектив є потужним чинником впливу на окремих мало дисциплінованих учнів, допомагає в проведенні заходів виховного характеру, в організації суспільної роботи, допомоги відстаючим учням і т. п.

У цьому випадку звичайно мається на увазі більш-менш дружний організований досвідченим вихователем колектив, і ця згуртованість розглядається як важливий виховний фактор. Але такого типу колектив учнів не є ще виховний колектив.

Виховний колектив, за Макаренком, – це наукова організація виховного процесу. Не звичайний колектив, який ми звикли уявляти собі, нехай навіть найкращий, самий організований і натхнений, сформований у ході життєвої діяльної тієї або іншої об'єднаної групи людей, а спеціально організований з педагогічними цілями науково виховний колектив.

Взаємовідносини особистості й колективу різноманітні. Можна виділити два основних аспекти: вплив колективу на особистість і вплив особистості на колектив.

Вплив колективу на особистість

Колектив – осередок соціального суспільства; колективізм – духовна сила, що цементує його. Колектив зацікавлений у всебічному розвитку особистості, тому що від повноти й багатства кожної особистості, кожного члена колективу залежить розвиток усього колективу.

Стосовно особистості колектив виконує ряд функцій: по-перше, залучає її до ідейних, моральних, естетичних і інших цінностей. Цю функцію він виконує тому що є відкритою соціальною системою й свої цілі, завдання привносить із суспільства (він може виробляти їх і усередині й співвідносити із суспільними).

Якщо розглядати особистість у співвідношенні з колективом, то вона також є системою, відкритої стосовно даної спільності. Особистість сприймає ідейні, моральні й інші цінності колективу, що у свою чергу витягає їх із суспільства. Таким чином, у колективі формується ідейний й морально-естетичний вигляд особистості [].

По-друге, вплив колективу на особистість проявляється у виховній і корегувальній функції. На перший погляд здається, начебто сама людина, і тільки вона «коваль» свого характеру, тільки від неї залежить, чи буде вона наполегливою, сміливою, чуйною, доброю і т.д. Безумовно, людина повинна формувати себе й тим самим у неї повинне бути бажання бути краще, цінніше для суспільства. Але при цьому колектив могутня сила. У своєму арсеналі він містить такі засоби виховання, яких немає в особистості. Колективний вплив, думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання – ось далеко не повний перелік мір, що перебувають у розпорядженні колективу. Особливо важливого значення набуває колектив у перевихованні індивіда. Він раніше зауважує відхилення в поведінці й психічному складі, ніж сама особистість. І це не дивно, оскільки колектив відповідає за вчинки й справи вхідних у нього особистостей.

Вплив особистості на колектив

Міра впливу особистості на колектив виражається в категоріях авторитету, керівництва, лідерства.

Авторитет – суспільне визнання особистості, оцінка колективом відповідності суб'єктивних якостей людини об'єктивним вимогам діяльності.

Авторитетність, насамперед, залежить від особистих якостей людини. Великі знання, багатий життєвий досвід, вироблені вміння й навички – все це виділяє людину серед інших. До думки такої людини прислухаються, до неї звертаються за порадою, допомогою. Авторитетну людину відрізняє безкорисливе прагнення йти назустріч людям, і за це у людей з’являється почуття вдячності.

Однак бувають фальшиві авторитети. У цьому випадку людині приписують більше заслуг, ніж вона насправді має. У такої особи думка про свої знання, уміння й навички виявляється завищеною. Рано чи пізно це розкривається й помилковий авторитет вже не є таким серед учнів. Іноді помилковий авторитет особистості створюється й підтримується іншими в їхніх корисливих цілях.

Авторитетна особистість не обов'язково є вихователем. Вона може бути й часто буває рядовим членом колективу, але й у своєї рядової ролі дуже впливає на життя, згуртованість даної спільності.

Колектив, як одиниця, як спільність людей зберігає свою цілісність не тільки в силу існування загальної мети, але й завдяки наявності керівництва, що забезпечує погодженість дій. У цій якості виражається вплив особистості на колектив.

Дослідженнями встановлені типи вихователів. Типологія ґрунтується на психологічному складі особистості, на здатності й умінні управляти колективною діяльністю. Виділено три типи.

Перший тип – авторитарний. Вихователь такого типу переважно використовує методи адміністрування. Авторитарний вихователь вважає, що підлеглі повинні виконувати його розпорядження й накази точно в указаний термін.

Другий тип – демократичний. Вихователя цього типу відрізняє більша гнучкість, спритність у рішенні задач. У колективах з таким вихователем робота триває в тому ж режимі, з тим же результатом, як у присутності, так і у відсутності вихователя.

Третій тип – попустительский. Вихователь такого типу пускає справу на самоплив. Підлеглі не відчувають керівництва. Створюється враження, начебто кожний робить, що бажає, не зважаючи ні на загальні завдання, ні на те, що роблять інші. Іноді такий вихователь обтяжується своїм положенням і готовий поступитись ним іншій особі [].

Поряд з поняттям «виховання» у соціальній психології останнім часом широко використовується поняття «лідерство». Деякі психологи ототожнюють дані поняття. Більшість же розділяє, вбачаючи в кожному з них щось своєрідне.

По-перше, лідерство виникає переважно в неофіційній групі, при відповідних відносинах. Виховання відбиває відношення відповідальності.

По-друге, лідерство переважно з'являється в малих групах, виховання в великих групах, оскільки йому необхідно підтримувати зв'язок з вищестоящим вихованням.

По-третє, лідер висувається стихійно, вихователь засновується системою організацій і інститутів.

По-четверте, авторитет лідера заснований на особистому його впливі, вихователя – не тільки на особистому впливі, але й на санкціях, наданих йому підприємствами.

1.3 Роль вихователя і шляхи формування учнівського колективу

Виховання в колективі – основа виховної системи. Тільки в правильно організованому колективі можливо всебічне виховання молоді. В організованому колективі члени його повинні узгоджувати свої особисті бажання й вчинки із загальними задачами, що стоять перед колективом, із вчинками й бажаннями товаришів. Загальні цілі обумовлюють особисті цілі. Єдність загальних і особистих цілей – характерна риса організованого колективу. Разом з тим у колективі кожному надається можливість проявити свою ініціативу, здібності.

Основою колективу учнів є навчальна група. Учнівський колектив, надаючи серйозну допомогу вихователю в вирішенні виховних завдань, у той же час є для учнів великою школою формування навичок колективної праці.

Багато вихователів вивчають індивідуальні особливості своїх майбутніх вихованців ще до початку навчального року, пам'ятаючи пораду К.Д. Ушинского: «Якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відносинах, то вона, насамперед, повинна впізнати його у всіх відносинах».

Першим джерелом відомостей про учнів служить його невелика справа – анкета, характеристика й медична довідка. Вивчаючи особисті справи, вихователь має можливість отримати початкове уявлення про склад групи й вирішити, кому в першу чергу необхідно приділити увагу, знайти із числа учнів найбільш здібних і активних.

Важлива подія для вихователя – перша бесіда із групою. До цієї зустрічі потрібно готуватися, як до іспиту, тому що настрій вчиться, бажання вчитися багато в чому залежить від першого враження.

Перші заняття також варто починати з попереджуючих бесід, групових і батьківських зборів.

При першій зустрічі з новачками можна запропонувати їм заповнити спеціальну анкету, у якій крім звичайних анкетних є такі питання, як середній заробіток членів сім'ї, улюблене заняття, службовий телефон батьків, домашній телефон.

Важлива ланка у вивченні навчальної групи – перші батьківські збори, які рекомендується проводити до початку навчального року. На цих зборах вихователі довідуються від батьків про особливості їхніх дітей.

Заміська прогулянка – кращий спосіб знайомства із групою. У такій прогулянці протягом одного дня найчастіше можна довідатися більше, ніж на заняттях за весь навчальний рік. Невимушена обстановка допомагає учням проявити свої таланти. У поході перевіряється й фізичне загартування, спортивні й художні здатності.

В останні роки багато навчальних закладів до початку навчального року беруть участь у збиранні врожаю. Роботу в підшефному колгоспі варто також використовувати як засіб вивчення хлопців, виховання в них свідомого відношення до суспільної праці. У результаті проведення перерахованих заходів у вихователя складається певне попереднє враження. Після цього можна намітити план індивідуальної роботи з кожним учнем, групою в цілому, приступитися до формування учнівського колективу й активу групи.

Гарним засобом формування учнівського колективу є позакласна робота. У неофіційній обстановці учень часом проявляє риси характеру, які можна не помітити на уроках. Займаючись позакласною роботою, вихователь, безсумнівно, залучає хлопців до себе, завойовує їхню повагу, а це впливає на відношення учнів до вибору майбутньої професії.

Важливу роль у формуванні учнівського колективу грає правильний розподіл суспільних доручень, коли кожний учень групи має доручення. Вихователь повинен переконати учнів у тім, що, виконуючи навіть невелике суспільне доручення групи, вони вносять свій внесок у поліпшення навчального процесу.

Суспільне доручення можна підбирати учневі залежно від його характеру й організаторських здібностей. Тільки після згоди учня можна запропонувати групі закріпити за ним доручення.

Першорядне завдання вихователя й активу групи – створення здорової суспільної думки в колективі, щоб самі учні могли правильно реагувати на будь-яку провину свого товариша. Жодне питання в групі не повинен вирішуватися без участі активу. Актив за участю вихователя вирішує, кому присвоїти звання «Кращий», кому видати в порядку заохочення квиток у театр і т.д. Це піднімає авторитет активістів і ставить вихователя у вигідні умови у відносинах з учнями.

Вирішальну роль у формуванні учнівського колективу повинні відігравати громадські організації.

Велику увагу вихователя повинен приділяти учнівській профспілковій організації в групі. У перший місяць навчання необхідно провести групові збори, на якому роз'яснити учнем значення професійних союзів. У перші дні навчання треба постаратися утягнути всіх учнів у профспілку й налагодити в групі профспілкову роботу.

Важливе місце в навчальній групі повинна мати спортивна робота. Фізична культура й спорт необхідні для всебічного виховання учня. Добре підготовлена спортивно-масова робота в навчальній групі неодмінно позначиться на спортивних успіхах усього закладах й підготує молодь до продуктивної праці, допоможе їй стати сильнішою, спритнішою й сміливішою.

Важливим засобом виховного впливу й формування колективу є самоврядування. Воно може приймати різні форми, у міру розвитку колективу розвиваються й форми самоврядування. Розповсюдженою формою є актив групи. У групі зі справжнім самоврядуванням, багатогранною колективною діяльністю й морально коштовними колективними відносинами процес виховання особистості сприяє вихованню волі, самосвідомості, почуття боргу, збуджує прагнення вдосконалювати свої якості, здійснювати роботу із самовиховання в суспільно корисній діяльності.

У становленні колективу важливу роль грають героїчні традиції робітничого класу. Кінцева ціль традицій – ввести діяльність нового покоління в те русло, по якому розвивалася діяльність старших поколінь. Традиція вирішує це завдання через регламентацію духовних якостей, необхідних для правильного, з погляду робітничого класу, поведінка в різних середовищах суспільного й особистого життя.

Роль вихователя в процесі формування учнівського колективу

Вихователь первинна ланка – учнівської групи. Діючи, як фахівець високої кваліфікації, що знає свою справу вихователь навчає тому, що сам уміє добре й доброякісно робити, передаючи учням свої знання й уміння.

Успішна робота вихователя багато в чому залежить від його професійних і психолого-педагогічних знань, володіння методикою навчання й виховання, здатності до постійного вдосконалювання, його особистісних якостей.

Вихователь багато в чому вирішує питання створення працездатного й згуртованого учнівського колективу, що характеризується здоровим психологічним кліматом, високим моральним рівнем, колективістськими суспільними відносинами.

К.Д. Ушинский надавав великого значення особистості педагога, стверджуючи, що «багато чого залежить від загального розпорядку в закладі, але найголовніше завжди буде залежати від особистості безпосередньо вихователя, що стоїть віч-на-віч із вихованцем: вплив особистості на молоду душу становить ту виховну чинність, яку не можна замінити ні підручником, ні системою покарань і заохочень» [].

У спілкуванні з учнями вихователь виробляє свій педагогічний такт, сутність якого складається у встановленні відносин, що сприяють розвитку особистості вихованця й приводять у рух кращі сторони його розуму й характеру. І в цьому полягає одне із самих важких завдань педагогічної виховательської діяльності.

Старший вихователь забезпечує організацію й проведення виробничого навчання й виробничої практики учнів відповідно до вимог навчальних програм.

За якість навчання й виховання молоді, у першу чергу, відповідальні викладачі й вихователі. Їхні основні обов'язки наступні:

– озброїти учнів міцними й глибокими знаннями, уміннями й навичками;

– проводити навчальну роботу на високому ідейному й науковому рівні, забезпечувати виконання навчальних планів і програм, вести облік успішності, організовувати й контролювати їхню самостійну роботу;

– здійснювати ідейно-політичне виховання учнів під час занять і в позаурочний час;

– організація допомоги громадським організаціям учнів;

– турбота про здоров'я, побут, фізичне виховання й відпочинку учнів;

– звітність про результати навчально-виховної роботи.

Вирішальну роль у вихованні в учнів любові до професії належить вихователю. Важливо, щоб вихователь бачив найменші досягнення вихованця, знав, у чому він зазнає труднощів, міг визначити, який результат праці для учня буде радісною подією, вчасно допоміг йому закріпити й розвити цей успіх.

Як показує досвід, вихователю завжди потрібно пам'ятати, що в кожного учня свої, тільки йому властиві здатності й можливості, а від них і залежить успіх навчання. Наприклад, один учень за якийсь час зробив 5 деталей, а іншої за те ж самий час – 10. У того й в іншого учня – це особисті досягнення, і вихователю дуже важливо це враховувати, оцінюючи роботу кожного відповідно до його можливостей, особливо спочатку.

Якщо учень любить свою професію, вихователю порівняно легко виховати в нього почуття відповідальності, високу організованість і свідому трудову дисципліну, прагнення до знань і постійного вдосконалювання.

Методи вивчення колективних явищ

Процеси виховання, утворення мають колективний характер. Найбільше часто застосовуваний метод їхнього вивчення – масові опитування учасників даних процесів, проведені за певним планом. Ці опитування можуть бути усними або письмовими. Широко використовуються також соціометричні методи, порівняльні дослідження. Оскільки ці методи прийшли в педагогіку із соціології, їх називають соціологічними.

Анкетування – метод масового збору матеріалу, за допомогою спеціально розробленого опитника, називаного анкетою. Анкетування ґрунтується на припущенні, що людина відверто відповідає на задані йому питання, однак, як показують останні дослідження, ефективність даного методу виправдується на половину, що різко звужує діапазон застосування анкетування й підриває довіру до отриманого результату.

Педагогів анкетування залучило можливістю швидких масових опитувань учнів, вчителів.

Пройшовши через перші невдачі й розчарування, педагогічне анкетування позбулося від багатьох недоліків. Зараз застосовуються різні типи анкет: відкритим і закриті, у яких учням доводиться вибирати один з готових відповідей; іменні – потребуючі вказати прізвища випробуваних, і анонімні, що обходяться без її, повні й урізані, звичайні й контрольні. Для того, щоб вийшли правдиві анкети необхідно задавати такі питання, щоб учень не догадався, про що саме хоче довідатися укладач анкети.

Широко використовується метод вивчення групової диференціації (соціометричні метод), що дозволяє проаналізувати внутрішньо колективні відносини. Метод дозволяє робити «зрізи», що характеризують різні стадії формування відносин, види авторитету, складання активу. Чи не головна його перевага – можливість представити отримані дані в наочній формі за допомогою так званих матриць і соціограм, а також кількісна обробка результатів.

Вся система методів оцінки отриманих результатів реалізується в колективі учнів і педагогів.

Прогнозування морального розвитку колективу профтехучилища, що вчиться, тісно взаємозалежне зі станом технічного базису сучасного виробництва, з особливостями професійної трудової діяльності.

Процес морального виховання планується з урахуванням специфіки професійної моралі робітників. Створення здорового учнівського колективу групи – складне й важливе завдання вихователя виробничого навчання. При його формуванні доцільно опиратися на спадщину досягнень передовиків педагогічної праці в області розвитку колективу й практично його становлення. Найбагатшим джерелом для вироблення вмінь вихователя створити учнівський колектив може послужити педагогічна спадщина Н.К. Крупської, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського.

Становлення колективу навчальної групи має кілька етапів, кожний з яких відрізняється цілями й змістом діяльності, характером складних взаємин, рівнем розвитку суспільного явища, позицією вихователя ПО. Розроблена А.С. Макаренком методика поетапного формування колективу може бути з успіхом застосована в процесі виробничого навчання. Важливою умовою підвищення ефективності виховної роботи в групі є регулярне ведення вихователем педагогічного щоденника.

Планування, облік, критичний аналіз удалих і невдалих виховних заходів дає можливість вихователю нагромадити педагогічний досвід, виробити певну систему у вихованні учнів.

На кожного учня групи в щоденнику приділяється окрема сторінка, де вихователь записує його вчинки, де планується індивідуальна виховна робота.

Щоденник, як дзеркало, відбиває життя колективу групи в цілому й кожного учня окремо протягом усього періоду навчання в училище.

Важливо, щоб педагоги середніх спеціальних навчальних закладів ураховували особливості й роль різних органів навчально-виховного колективу, направляли й формували відповідні відносини між представниками тих або інших органів, допомагали чітко розмежовувати функції між ними й установити повне взаєморозуміння й контакт. Ігнорування й недооцінка цієї умови сприяють гальмуванню в розвитку навчально-виховного колективу.

З метою правильного формування взаємин склад органа колективу повинен обиратися самими учнями, у противному випадку учні сприймають його як орган адміністрації навчального закладу. Вибраний орган колективу з перших днів свого існування повинен активно діяти.

Вирішальну роль в організації учнівського колективу повинні грати громадські організації. З перших днів навчання треба постаратися утягнути всіх учнів у профспілкову роботу.

Групова профспілкова організація повинна очолити змагання, стежити за охороною праці, технікою безпеки, організувати допомогу відстаючої, піклуватися про побут учня.

Важливе місце в навчальній групі повинна зайняти спортивна група. Фізична культура й спорт необхідні для всебічного виховання парубка. Вихователю не обов'язково бути спортсменом, щоб допомогти учнем налагодити спортивну роботу в групі. Будь-який вихователь може підготувати своїх учнів до участі в спартакіаді, мобілізувати на активну боротьбу за спортивну честь свого колективу. Вихователь повинен пам'ятати, що регулярні заняття фізкультурою й спортом потрібні не стільки для дозвілля учнів, скільки для зміцнення здоров'я, загартовування, зімкнення учнівського колективу, виховання дружби й товариства.

Для більшого підвищення ефективності формування учнівського колективу вихователю необхідно постійне спілкування з учнями, що жадає від його великого такту, чуйності й справедливості в сполученні з високою вимогливістю, оптимізмом, самовладанням і твердістю в реалізації рішень. Вихователю необхідно багато часу приділяти організаційній роботі поза навчальним закладом, учнів більш організованих і здатних прикріпити в допомогу відстаючих. Вихователю варто постійно вдосконалювати свої професійні якості. У рішенні яких-небудь питань вихователь повинен опиратися на учнівський колектив. Але найголовнішою є атмосфера доброзичливості, що сприяє розкриттю особистості учнів і формуванню індивідуальності. Все це дає можливість створити міцний і стійкий колектив. У результаті вихователь почуває себе в колективі потрібною й необхідною людиною [].

Методичні рекомендації вихователю по оптимізації процесу формування учнівського колективу

Процес формування учнівського колективу й розробка його змісту, методів і засобів істотно залежать від вихователя. Насамперед, варто з'ясувати специфічні особливості особистості кожного члена колективу.

Одним з найпоширеніших методів розкриття особливостей особистих і міжособистісних відносин у групі є метод соціометрії двох його основних формах:

1) метод вибору партнера для спільної трудової або навчальної, суспільної або ігрової діяльності, для відпочинку й розваг;

2) метод взаємної оцінки по 7-бальній системі ділових, інтелектуальних, вольових, моральних і інших якостей особистості кожного члена колективу.

Бути гарним вихователем – це, виходить, побудувати своє життя так, щоб воно стало прикладом для хлопців, першою й основною школою морального виховання.

Якість роботи будь-якого вчителя залежить від його роботи над підвищенням своїх загальних і спеціальних знань, ідейно-теоретичного рівня, від удосконалювання педагогічного виховання й професійної кваліфікації.

Вихователь повинен дбайливо ставитися до того, що хвилює молодь, не засмучуватися, а радіти, коли хлопці задають питання й не відповідати загальними фразами, а зацікавлено, аргументовано пояснювати. На одні питань відповідати вичерпно, а на інші – ескізно. При цьому рекомендує літературу для самостійно знайомства із проблемою. На наступному занятті розмова триває на іншій глибині, з більшим розумінням.

Вихователю необхідно підвищити рівень дружніх і альтруїстичних відносин у групі. Необхідно правильно розподілити суспільні доручення залежно від характеру й здатностей учнів, провести групові збори, на якому роз'яснити, що, виконуючи яку-небудь роботу, вони вносять вклад у поліпшення навчального процесу.

Гарним засобом формування учнівського колективу є позакласна робота. У неофіційній обстановці учні часом проявляють риси характеру, які можна не помітити на уроках [].

Для педагога однаково важливо прищепити учням і навички, і педагогічну спрагу пізнання світу, почуття незадоволеності своїми знаннями, успіхами.

Досвідчені викладачі дають учнем не тільки знання. Вони, насамперед, учать їх мислити, будять у них дарування, розвивають свідоме, творче відношення до роботи, що у майбутньому стане основою їхньої діяльності на виробництві.

Діяльність вихователя у своїй сутності творча, тому неможливо дати які-небудь універсальні рецепти формування й керівництва будь-якими групами й колективами. Але разом з тим, мистецтво виховного впливу на неї вимагає володіння навичками організаційної роботи й знаннями основ науки спілкування, основ психології, педагогіки й етики.

Фактори, що впливають на формування учнівського колективу в навчальній групі

Аналізуючи проведену роботу з вивчення формування учнівського колективу й ролі вихователя в цьому процесі, можна виділити фактори, що роблять найбільший вплив на формування учнівського колективу.

Перший, з нашого погляду самий вагомий фактор, це професіоналізм самого вихователя, його навички спілкування з учнями і їхнього виховання. Завдання вихователя складається не тільки в тім, щоб прищепити навички професійної діяльності учнем, але й виховати в них суспільно корисні якості. Тому вихователь зобов'язаний вивчити кожного що вчиться, його відносини в родині, здатність взаємодії з колективом. Багато чого залежить від стилю керування вихователя. Тому що в групі учнів зустрічаються найрізноманітніші характери, особистості з індивідуальними якостями, вихователь повинен уміло сполучити типи керування, залежно від того, з ким саме він працює.

Вихователь повинен бути безумовно об'єктивним при роботі із групою. Він же повинен пристрасно ставитися до учнів, близько до серця приймати всі їх хвилююче, співчувати й переживати, тобто бути якоюсь мірою суб'єктивним. Вихователь повинен уміти сполучати професіоналізм педагога, вихователя, з позитивними загальнолюдськими якостями.

Другий, немаловажний фактор, що впливає на формування учнівського колективу, є взаємовідносини в самій групі. Для зімкнення учнівського колективу дуже важливо спільне переживання в ході проведення олімпіад, спортивних змагань і т.д. Всі види спільної діяльності учнів повинні носити колективний характер, тому що це дозволяє формувати колективістичні принципи, зміцнювати й розвивати дух дружньої підтримки, взаємодопомоги.

Актив групи. Запропонований вихователем і погоджений із групою, вагомий фактор, що впливає на формування учнівського колективу [].

Також важливу роль у формуванні учнівського колективу грають громадські організації. У перші дні навчання вихователь утягнути всіх учнів у профспілку й налагодити профспілкову роботу.

В обґрунтуванні проблеми колективу й особистості педагогічна наука враховує відомий загально соціологічний закон спілкування й відокремлення особистості, сутність якого полягає в тім, що з одного боку, у сучасному суспільстві під впливом науково-технічного прогресу, розвитку засобів масової комунікації й ін. спостерігається тенденція до посилення спілкування між людьми, зміцненню колективних зв'язків.

Вихователь первинна ланка – учнівської групи. Діючи, як фахівець високої кваліфікації, що знає свою справу вихователь навчає тому, що сам уміє добре й якісно робити, передаючи учням свої знання й уміння.

Виховання в колективі – основа виховної системи. Тільки в правильно організованому колективі можливо всебічне виховання молоді. В організованому колективі члени його повинні узгоджувати свої особисті бажання й вчинки із загальними задачами, що стоять перед колективом, із вчинками й бажаннями товаришів.

2. Експериментальна перевірка

Діагностика міжособистісних відносин за допомогою тесту Лірі

Методика створена Т. Лірі, Г. Лефоржем, П. Сезаном 1954 року й призначена для дослідження подань суб'єкта про себе й ідеальному «я», а також для вивчення взаємин у малих групах.

За допомогою даної методики виявляється переважний тип відносин до людей у самооцінці й взаємооцінці.

Із цією метою було зроблене опитування групи. Учні повинні були поставити знак «+» проти тих визначень, які відповідали їхньому поданню про себе (якщо немає повного затвердження, знак «+» не ставиться). Методика побудована так, що судження, спрямовані на виявлення якого-небудь типу відносин, розташовані не підряд, а особливим образом, вони групуються по чотирьох і повторюються через рівну кількість визначень. При обробці тесту було підраховано (мал. 1) кількість відносин кожного типу. Як видно з малюнка 1 у групі переважає альтруїстичний (17, %), дружелюбний (17%) і авторитарний (16,4%) типи відносин. У меншій мері виражені егоїстичний, залежний, що підкоряється, підозрілий і агресивний.

Спробуємо проаналізувати результати взаємин у досліджуваній групі. Як видно з тесту в колективі переважає авторитарний тип відносин. Ті учні, яким властивий даний тип проявляють активність і воліють, щоб інші виконували їхні накази, вимоги й вказівки, прагнуть перекласти роботу на більше слабкі й боязкі.

З розбіжностями в кілька відсотків переважає дружелюбний і альтруїстичний типи відносин, які, можна сказати, закривають негативні якості авторитарного типу. Члени групи усвідомлюють себе частиною єдиного цілого, розділяють мети й мотиви діяльності з іншими членами групи, випробовують почуття захищеності в групі, що діє за принципом «один за всіх, і все за один». Учні намагаються демократичним способом приходити до яких-небудь рішень в організаційних питаннях навчання, в організації й проведенні різних заходів.

У цілому психологічний клімат групи сприятливий, тому що типи відносин розподілені по наростаючі від негативного до позитивного. Явна перевага якого-небудь із типів відносин не спостерігається.

Результати дослідження в групі старшокласників за методикою міжособистісних відносин

Т. Лірі

Номери октант по максимальному і мінімальному степеню вираження.

Таблиця 1.

Таблиця 1. показує максимальний вибраний октант II та мінімальний вибраний октант VII

Показник за основним фактором

Таблиця 2

Домінування = (I–V) + 0,7 (VIII + II–VI)

Дружність = (VII–III) + 0,7 (VIII–II–IV + VI)

Таблиця 3

В таблиця 3 розташовані результати виборів у відповідних октантах, як в сумарному так і в середньому вигляді.

Діаграма 1

Показники взаємозв’язку в системі міжособистісних відношень старшокласників.

На даній діаграмі ми можемо розглянути взаємозв’язок виборів отриманих при підрахунку місця в системі міжособистісних відносин за методикою міжособистісних відношеннях Лірі.

За даними таблиці №1 при підрахунку максимально вибраним октантом виявився октант ІІ, мінімальним октантом виявився октант VII.

За отриманими результатами таблиці №2 показник домінування по групі отримав 5,47, а показник дружність отримав 2,72

За даними таблиці №3 ми бачимо, що:

- Октант І отримав по групі 5.7 – Авторитарний тип відносин. Упевнена у собі людина, але не обов'язково лідер, завзята і наполеглива.

- Октант II отримав по групі 6.4 – Егоїстичний тип відносин. Егоїстичні риси, орієнтація на себе, схильність до суперництва.

- Октант III отримав по групі 6.1 – Агресивний тип відносин. Упертий, завзятий, наполегливий і енергійний.

- Октант IV отримав по групі 5.1 – Підозрілий тип відносин. Критичний стосовно всіх соціальних явищ і оточуючих людей.

- Октант V отримав по групі 5.1 – Подчиняемый тип відносин. Скромний, боязкий, поступливий, емоційно стриманий, здатний підкорятися, не має власної думки, слухняно й чесно виконує свої обов'язки.

- Октант VI отримав по групі 5.9 – Залежний тип відносин. Конформний, м'який, очікує допомоги й порад, довірливий, схильний до замилування навколишніми, увічливий

- Октант VII – отримав по групі 4.5 – Дружелюбний тип відносин. Схильний до співробітництва, кооперації, гнучкий і компромісний при рішенні проблем і в конфліктних ситуаціях, прагне бути згідно з думкою навколишніх, свідомо конформний, треба умовностям, правилам і принципам «гарного тону» у відносинах з людьми, ініціативний ентузіаст у досягненні цілей групи, прагне допомагати, почувати себе в центрі уваги, заслужити визнання й любов, товариський, проявляє теплоту й дружелюбність у відносинах.

- Октант VIII отримав по групі 5.3 – Альтруїстичний тип відносин.

Відповідальний стосовно людей, делікатне, м'яке, добрий,

емоційне відношення до людей проявляє в жалі, симпатії, турботі, пещенні, уміє побадьорити й заспокоїти навколишніх, безкорисливий і чуйний.

Проаналізувавши психолого-педагогічну літературу, дав визначення поняттю колектив, що таке особистість, учнівський колектив. Розглянули вплив учнівського колективу на особистість і особистостей на колектив, виявили шляхи формування колективу навчальної групи, визначили роль вихователя в процесі формування учнівського колективу, дали рекомендації з підвищення ефективності формування учнівського колективу, визначили фактори, що впливають на формування учнівського колективу.

Провели експеримент із метою вивчення подань суб'єкта про себе й ідеальному «я», а також вивчення взаємин у малих групах. Експеримент проводився у формі тестів у навчальній групі складається з 13 учнів. У досліджуваній групі переважають дружелюбний, альтруїстичний і авторитарний типи відносин.

Виходячи з тесту Лірі, вихователь ПО може заздалегідь визначити й надалі прогнозувати свої дії стосовно досліджуваного колективу.

Висновки

На підставі проробленої роботи можна зробити висновок, що використання колективної форми організації навчально-виховного процесу на уроці позитивно позначається на розвитку дітей. Діти вчаться висловлюватися, знаходити вірні рішення, відкидати помилкові і неправильні, прислухатися до думки інших.

При такій формі організації навчального процесу підвищується мотивація навчання, формуються колективістські відносини. Розвивається самостійність. Колективна форма дає можливість висловлюватися сором’язливим дітям у більш вузькому колі однолітків.

Активність і самостійність школярів виражається й у психологічному настрої їхньої діяльності: зосередженості, увазі, розумових процесах, в інтересі до чиненої діяльності, особистій ініціативі. Активний відгук на обговорення проблем, завдань, завдань, які ставлять учні в групах, прагнення взяти участь у відповідях товаришів, доповнити їх, внести корективи – все це значні критерії пізнавальної самостійності й активності, що показують, що школяр стає суб'єктом учбово-пізнавальної діяльності, тобто здійснюється розвиваюче навчання.

Розвиток дітей у системі розвиваючого навчання розуміється не як розвиток окремих сторін – уваги, пам'яті, уяви тощо, а як загальний розвиток особистості.

Зміна в змісті, методах шкільного навчання вимагають зміни й форм організації навчально-виховного процесу. У зв'язку із цим виникає необхідність у навчальному співробітництві, де беруть участь обидві сторони: і вчитель, і діти. Існують три форми навчального співробітництва:

1.Навчальне співробітництво з дорослими;

2.Навчальне співробітництво з однолітками;

3.Навчальне співробітництво із самим собою.

4. Вимоги розвиваючого навчання: привчити дітей до самостійності суджень, сформувати вміння сперечатися, обстоювати свою думку, задавати питання, бути ініціативним в одержанні нових знань – відповідає навчальне співробітництво з однолітками.

5. Навчальне співробітництво є основою для розвитку колективної форми організації навчально-виховного процесу, що виступає як провідна форма організації в розвиваючому навчанні.

6. Колективна форма організації містить у собі роботу в парах змінного складу, у групах і в динамічних парах.

7. Використання колективної форми організації на уроках дає можливість просуватися кожному учневі в індивідуальному темпі, сприяє прояву й розвитку здібностей кожної дитини. Все це ще раз підтверджує тісний взаємозв'язок розвиваючого навчання з колективною формою організації навчально-виховного процесу.

Список джерел бібліографічного матеріалу

1. Васильченко П.А. Обучение на коллективной и индивидуальной основе. // Начальная школа. – 1993 №4, с. 57–59.

2. Виноградова М.Д., Первик Н.В. Коллективная познавательная деятельность в воспитании школьников. М. Просвещение, 1997.

3. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. – М.: Педагогика, 1983. – т. 4 – 358 с.

4. Гузеев В. Основа авторской технологии // Нар. Образование. – 1998. – №9. – C. 33.

5. Зязюн І. Технологізація освіти як історична неперервність // Неперервна педагогічна освіта. Теорія і практика. – 2001. – Вип..1. – C.73–85.

6. Давыдов В.В Виды обобщения в обучении. – М.: Педагогика, 1972. – 424 с.

7. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. – М.: Педагогика, 1986. – 230 с.

8. Давыдов В.В. Психологическая теория учебной деятельности и методов начального обучения, основанных на содержательном обобщении. – Томск, 1992. – 114 с.

9. Давыдов В.В. Психология младшего школьника // Феникс. – 1995 – №2.

10. Дьяченко В.К., Попова А.И. Организация коллективных учебных занятий // Начальная школа – 1990. – №1, с. 4–7.

11. Зак А.З. Развитие умственных способностей младших школьников. – М.: Просвещение, 1994. –320 с.

12. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес. Уклад. М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, К.М. Лемківський, Ю.В. Сухарніков; відп. ред. М.Ф. Степко. – К., 2004. – С. 6

13. Маргулис Е.Д. Колективна діяльність учнів. – К.: Вища школа, 1990.

14. Победоносцев Г.А. Удосконалюємо систему виховання. М.: Вища школа, 1993.