Дипломная работа: Театралізовані ігри як засіб розвитку творчих здібностей першокласників на уроках музики

Зміст

Вступ

Розділ І. Розвиток творчих здібностей молодших школярів як педагогічна проблема

Розділ ІІ. Театралізована гра як засіб розвитку творчих здібностей першокласників

2.1 Загальна характеристика театралізованих ігор як методу розвитку творчих здібностей молодших школярів

2.2 Методика розвитку творчих здібностей учнів 6-річного віку в процесі використання театралізованих ігор на уроках музики

2.3 Аналіз результатів та авторські пропозиції

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

На сучасному етапі все більше уваги приділяється пошуку перспективних підходів до вирішення проблеми гуманізації процесу виховання, стимулювання пізнавальної активності учнів, накопиченню досвіду їхньої творчої діяльності. У реалізації цього складного процесу важлива роль належить мистецтву, що допомагає дітям глибше пізнати себе, свій внутрішній світ, спонукає до самовдосконалення.

Мистецтво з його унікальними можливостями цілісного впливу на особистість виступає не тільки джерелом естетичного виховання, а й універсальним засобом творчого розвитку дитини. Викликані ним естетичні почуття мають цілющу перетворювальну силу, бо вони постають у результаті вільної творчої фантазії. Отже, ²всебічний, повноцінний і грамотний розвиток суспільства можливий лише за умови присутності в його процесах культурно-мистецького аспекту²[4, с. 24].

У майбутньому, на наш погляд, роль художньо-естетичних факторів розвитку особистості має значно зрости. Мистецтво з його чи не наймогутнішою силою емоційного впливу на свідомість і підсвідомість людини має розглядатися не тільки як джерело художнього виховання, формування емоційно-естетичної культури, що є надзвичайно важливим, а також і як універсальний механізм розвитку її творчих здібностей.

Одним із найважливіших завдань сучасної школи є формування творчої, мислячої особистості. Головною метою школи, як зазначено в Концепції загальної середньої освіти, є створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу та таких індивідуальних здібностей особистості, які забезпечать їй досягнення життєвого успіху [57, с. 8]. Тому зараз все більше уваги приділяється питанням творчого розвитку дітей, де головним завданням виступає розвиток їх творчих здібностей засобами мистецтва, зокрема музичного.

Основна форма організації музичного виховання у школі - урок музики. Серед предметів естетичного циклу саме цей урок стимулює до творчої діяльності, сприяє формуванню пізнавальних та емоційно-мотиваційних функцій, розвитку творчого мислення, здібностей, а також позитивних якостей характеру(систематичності, працьовитості, наполегливості у досягненні мети).

В. Сухомлинський писав, що ²пізнання світу почуттів неможливе без розуміння і переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати її й діставати насолоду від неї. Без музики важко переконати людину, яка вступає у світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури²[101, с. 553].

Музика є мовою серця, найніжніших почуттів, світу емоцій людини. Вона дає поштовх для внутрішнього переживання і уяви. Це внутрішнє відчуття та переживання викликає бажання передавати музику в дії, міміці, жестах, рухах, співі, грі, створювати нові образи. Ось чому елементарними основами музичної освіти повинні володіти всі без винятку, і найперше завдання нашого часу полягає у тому, щоб знайти найефективніші форми і методи розвитку творчих здібностей дітей.

Проблема творчості привертала увагу ще Платона, Сократа, Ксенофана, Фому Аквінського, А. Шопенгауера, Ф. Шеллінга, І. Канта та ін. Античні мислителі пов¢язували творчість зі сферою багатогранної людської діяльності, що постійно змінюється.

Сучасна психолого-педагогічна наука розглядає творчість як постійний супутник розвитку дитини (Л. Виготський); як діяльність, у результаті якої створюється щось принципово нове, оригінальне, що тією чи іншою мірою відбиває індивідуальні нахили і здібності людини (І. Волков); як процес створення, відкриття чогось нового, раніше невідомого для конкретного суб¢єкта (В. Моляко); як особистісно-орієнтовану розливальну взаємодію суб¢єктів, як похідну інтелекту, заломлену через мотиваційну структуру (С. Сисоєва).

Психолого-педагогічні аспекти формування творчої особистості розглядаються в дослідженнях вітчизняних учених: Б. Ананьєва, В. Андрєєва, Ю. Бабанського, І. Беха, Д. Богоявленської, В. Загв’язінського, Н. Кузьміної, Г.Сіліної, С.Сисоєвої, Н. Лейтес та в роботах зарубіжних учених: Г. Айзенка, Дж. Гілфорда, А. Маслоу, А. Олпорта, К. Роджерса, Д. Шеренберга та ін.

Психологічні основи творчості, механізм творчого мислення - уява, фантазія, інтуїція, неусвідомлена психічна активність, співвідношення чуттєвого та раціонального у творчому процесі - розкриваються у працях відомих психологів Л. Виготського, О. Леонтьєва, В. Моляко, В.Рибалка, С. Рубінштейна та ін.

У наукових працях В. Біблера, Л.Виготського, Л.Масол, А. Матюшкіна, Б. Неменського, Г. Падалки, Л. Руденко, О. Рудницької та ін. підкреслюється, що мистецтво збагачує свідомість учнів прикладами високого гуманізму, формує стійку систему цінностей у процесі творчої діяльності і породжує прагнення до творчої самореалізації.

Аспекти формування творчої уяви досліджував В. Павлов (1973р.). Також великий вклад у розвиток науки про творчі здібності внесли вчені Б. Тєплов, Л.Виготський, І. Лернер, С.Сисоєва, які стверджували, що навчити творчості можна практично всіх дітей, завдяки вихованню інтересу до знань.

З погляду вчених-мистецтвознавців В.Верховинця, Л.Когана, З. Жовчак творчі здібності розвиваються у процесі поєднання музики з різними видами мистецтва, в можливості імпровізувати, створювати щось нове.

У молодшому шкільному віці важлива роль належить самовираженню дітей через власну художньо-творчу діяльність. Враховуючи психофізіологічні особливості школярів цього віку – необхідно залучати їх до творчої діяльності в музичному, образотворчому, театральному та інших видах мистецтва.

Ґрунтовне дослідження специфіки творчого розвитку в процесі музичного виховання дітей дошкільного віку проведено Н. Ветлугіною, яка вказує, що абсолютно нездібних до музичної творчості дітей немає, різниця тільки в ступені їх розвитку. Констатуюча характеристика музикальності молодших школярів має місце в роботах О. Апраксіної і В. Бєлобородової, які підкреслюють, що важливість здійснення зв’язку музичного виховання в дитячому садку і в школі потребує особливої уваги до роботи з першокласниками, щоб не порушився єдиний процес музичного виховання дітей, а отже, і процес формування і розвитку їх творчих здібностей.

Саме тому, вже у молодших школярів важливим питанням виступає розвиток творчих здібностей. Музичне виховання з першого класу сприяє цьому складному процесу. Цьому питанню приділено увагу у працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, психологів та педагогів (М. Коган, В. Моляко, Л. Масол, Б. Теплов).

На наш погляд, необхідно більш детальніше дослідити процес розвитку творчих здібностей першокласників та виявити найбільш ефективні засоби його активізації. А, оскільки, найкраще творчі здібності дітей виявляються у грі, яка, поряд з навчальною, є провідним видом діяльності у шестирічних учнів, то ми пропонуємо увійти у світ мистецтва і розвивати творчість школярів шляхом використання на уроках музики театралізованої гри.

Театральне мистецтво є синкретичним видом, що поєднує музику, танець, спів та інші види мистецтва. На нашу думку, ефективним засобом розвитку творчих здібностей виступатимуть театралізовані ігри, як один із видів діяльності на уроках музики, що створюють атмосферу розкутості, самостійності, є „інструментом” для розвитку творчих здібностей першокласників.

Тому темою нашого дослідження ми обрали: „ Театралізовані ігри як засіб розвитку творчих здібностей першокласників на уроках музики ”.

Об’єкт дослідження – процес розвитку творчих здібностей першокласників на уроках музики.

Предмет дослідження – театралізовані ігри як засіб активізації розвитку творчих здібностей першокласників.

Мета дослідження – розробити систему театралізованої ігрової діяльності, яка забезпечить ефективність засвоєння музичних знань і активізацію розвитку творчості у шестирічних першокласників на основі використання спеціально організованого комплексно-поетапного навчання.

Проблема дослідження – підвищення ефективності розвитку творчих здібностей школярів шляхом використання ігрової діяльності на уроках музики.

Гіпотеза дослідження . На уроках музики в початкових класах основну увагу приділяють співу, слуханню музики, і необґрунтовано мало використовуються такий цікавий вид музичної діяльності як театралізована гра, яка відповідає властивій дітям потребі у русі та грі. Учні позбавлені тих видів музичної діяльності, які з одного боку відповідають їх віковим потребам, а з іншого боку – характеризуються властивими тільки їм засобами, що активізують процес розвитку творчих здібностей дітей.

Таким чином, ми передбачаємо, що активізація розвитку творчих здібностей засобами спеціального впровадження театралізованих ігор у процес навчання суттєво впливатиме на підвищення рівня творчого розвитку та естетичної культури шестирічних першокласників, яке допоможе задовольнити їх творчі потреби і заповнити їх дозвілля цікавою художньо-творчою діяльністю.

Виходячи з того, що кожен різновид театралізованої гри має свої специфічні можливості впливу на розвиток творчих здібностей особистості, музично-виховна робота з молодшими школярами повинна ґрунтуватися на широкому використанні різних елементів театралізації в тісному поєднанні з музичною діяльністю

Завдання дослідження :

– вивчення теоретичних основ розвитку творчих здібностей у молодших школярів;

– констатуючий аналіз рівня творчого розвитку першокласників на початку навчального року;

– визначення змісту і проведення формуючого експерименту;

– вивчення процесу розвитку творчих здібностей дітей експериментальної групи.

Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи :

– теоретичний – вивчення та аналіз відповідної наукової літератури по проблемі;

– соціологічний – інтерв’ювання, анкетування, вивчення шкільної практики, відповідного педагогічного досвіду;

– експериментальний – проведення педагогічного експерименту щодо роз

витку творчих здібностей дітей на основі використання різних форм театралізованої гри у поєднанні з музичною діяльністю.

Відповідно до завдань дослідження здійснювалися його основні етапи:

І етап (констатувальний) – дослідження творчих здібностей першокласників Бережанської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №2 Тернопільської області.

ІІ етап – формувальний експеримент:

а) експериментальна перевірка ефективності проведення цілеспрямованої музично-виховної роботи з першокласниками при використанні різних форм театралізованої гри на уроках музики;

б) Вивчення процесу розвитку творчих здібностей у дітей експериментальної групи.

ІІІ етап дослідження – підсумковий – вивчення, аналіз та узагальнення остаточних результатів експериментальної роботи, підтвердження гіпотези дослідження.

Науково-практична значимість даної роботи полягає в тому, що одержані результати розкривають специфіку розвитку творчих здібностей шестилітніх першокласників і вказують шляхи здійснення індивідуального підходу до дітей в процесі музично-виховної роботи.

Розділ І. Розвиток творчих здібностей дітей як педагогічна проблема

В наш час особливої актуальності набувають питання про те, що таке творчі здібності людини, в чому вони проявляються, чим вони обумовлені і які шляхи їх розвитку у дітей.

Важливий внесок у розвиток науки про здібності зробив психолог Б. Теплов. Він стверджував, що творча діяльність здатна перетворюючи впливати на особистість дитини. Творча здібність названа автором здатністю до самовираження. Це природна здібність, яку можна розвивати. Творчість розвиває дитячу схильність до свободи і відкриттів, до пригод і оригінального вираження [103, с.214 ].

Саме тому, всі аспекти навчання і виховання повинні бути спрямовані на розкриття обдарованості кожної дитини та розвиток творчої особистості. Розвивати творчість – означає виховувати у дітей інтерес до знань, виявляти їх нахили, самостійність у навчанні. Маленький учень добре вчиться лише тоді, коли він переживає успіх, хоча б невеликий. Якщо дитина ще в школі не навчиться самостійно творити, то такою ж безініціативною, пасивною буде вона в житті.

Сучасна психолого-педагогічна наука розглядає творчість як постійний супутник розвитку дитини (Л. Виготський) [28]; як особистісно-орієнтовану розливальну взаємодію суб’єктів, як похідну інтелекту, заломлену через мотиваційну структуру (С. Сисоєва) [99]; як діяльність, у результаті якої створюється щось нове, оригінальне, що тією чи іншою мірою відбиває індивідуальні нахили, здібності і досвід людини.

Л. Горюнова підкреслює, що творчість – це вища форма активності і самостійності в діяльності людини, що містить елемент нового, передбачає оригінальну і високопродуктивну діяльність, здатність до розв’язання проблемних ситуацій, продуктивну уяву у сполученні з критичним ставленням до досягнутих результатів [35].

П. Енгельмеєр виділяє три основні компоненти творчого процесу: інтуїтивний, дискурсивний та активний і, відповідно до них, визначає фактори особистості, що дозволяють вважати її творчою. Виділення цих факторів, як зазначає вчений, дуже умовне, оскільки творча особистість неподільна: вона водночас інтуїтивує, розмірковує та діє.

Результати вивчення наукових джерел дають можливість з’ясувати, що вітчизняні та зарубіжні вчені по-різному характеризують поняття „творчість” та її вияви, відштовхуючись від суб’єктивної теоретичної позиції. Поряд із цим слід виділити загальні для всіх визначень творчості ознаки: багата уява, фантазія, оригінальність, уміння бачити проблему та бажання нестандартно вирішувати її, новизна реагування на певну ситуацію, де творчість характеризується через її кінцевий результат.

Творчість – це норма дитячого розвитку, притаманна дитині з раннього віку, це сфера її свободи і розкутості як індивідуальності. Тому привабливість вільного творення кожна дитина має неодмінно відчути й пережити у своєму житті якомога раніше. Саме початкова ланка загальноосвітньої школи розв’язує завдання виховувати дітей засобами мистецтв, всебічно сприяє розвитку природних задатків та творчих здібностей школярів.

Широким полем для творчості учнів виступає урок музики, де вона виявляється у різних видах діяльності школярів. Джерелами творчості в багатьох випадках вважаються життєві явища, сама музика, музичний досвід, яким володіє дитина.

Дитяча діяльність розцінюється як творча в тому випадку, коли створюється щось нове, досі невідоме дитині або колективу дітей. Друга особливість музичної творчості полягає у прагненні підкреслити емоційне бажання дітей висловити свої почуття.

Н. Ветлугіна відзначає, що на боці єдності емоційного і слухового компонентів ґрунтуються дві основні здібності необхідні для виконання будь-якої музичної діяльності – сприйняття, відтворення, творчості. В сучасній педагогіці особлива увага звертається на те, щоб активізувати учнів до творчої діяльності в процесі викладання всіх предметів. Це стосується і музики. Цю проблему висвітлювали Б. Асаф’єв, Н. Ветлугіна, Б. Яворський та інші. В свою чергу, відомий педагог В.Сухомлинський наголошував: „Не можна позбавляти учнів радісного духовного життя. Воно повноцінне лише тоді, коли дитина живе в світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона засушена квітка”[101, с.158]. Він підкреслював, коли дитина повторює те, що було вже створено іншими людьми, якщо це діяння − плід її власних розумових зусиль − вона творець, її розумова діяльність − творчість.

В сучасній музичній педагогіці активізації творчої діяльності учнів сприяє ряд факторів, саме: необхідність всебічного розвитку особистості дитини; природна активність учня, яка найбільш повно проявляється в його творчій діяльності; велика роль творчості у пізнанні оточуючого світу. Активізація пам’яті, мислення, спостережливості, творчості школярів на уроках музики сприяє розвитку музичних здібностей, творчої фантазії, музичного слуху, виробленню навичок вільного оперування музично-слуховими уявленнями. Відомий психолог Л. Виготський писав: „ Якщо розуміти творчість в її смисловому, психічному значенні як створення нового, легко дійти висновку, що творчість властива всім у більшій мірі.

Концептуально значущими для педагогіки і психології є положення Л.Виготського про те, що творчість існує „ всюди, де людина уявляє, комбінує, змінює і створює щось нове порівняно зі створеним геніями” [28, с.6]. На думку вченого, творчість – це нормальний і постійний супутник дитячого розвитку. Творчі процеси виявляються з усією своєю силою вже в шкільні роки [28].

Творчість дітей, як зазначає Л.Виготський, визначається, насамперед, оригінальністю прийомів і організацією діяльності. Головне в дитячій творчості – це усвідомлення дитиною себе як активного перетворюючого начала, що реалізує в процесі цього перетворення свою особистість і свої окремі здібності, знання та вміння. Творчість дітей визначається не в об’єктивно новому кінцевому продукті, а в самостійному створенні дитиною системи власних взаємовідносин зі світом, у перетворенні навколишнього середовища і себе в цьому середовищі.

Н. Ветлугіна стверджує, що для розвитку творчості кожного школяра потрібно створювати необхідні передумови. Лише в умовах різнобічної підготовки народжується інтерес до всього оточуючого, а це і є справжнє джерело для вияву готовності до творчості, міцна база для розвитку спеціальних здібностей [25, с. 43].

Вона переконливо доводить, що розвиток процесу творчості залежить:

1) від появи та становлення форми діяльності (збагачення життєвими враженнями, сам акт творчості, застосування його продукції вжитті);

2) від шляхів утворення художнього образу в школярів (задум – пошук – втілення);

3) від послідовно змінюваних стосунків між вчителями та учнями (демонстрація процесу творчості – часткова участь у ньому – самостійна творча праця школярів) [25, с. 181].

У контексті нашої роботи важливими є концептуальні положення С.Сисоєвої щодо моделювання творчої особистості учня:

– фундаментом творчої особистості є її креативність, детермінантою якої виступає творча активність індивіда;

– результатом творчого процесу є створення об’єктивно чи суб’єктивно нових матеріальних об’єктів, зрушення в психічному розвитку особистості, в розвитку її мотивів, характерологічних особливостей і творчих умінь;

– творча діяльність особистості є творчим процесом, у результаті якого виникає нове творче досягнення;

– для педагогічного процесу доцільно ввести поняття „творчі можливості учня”, які відображають індивідуальні особливості його творчого розвитку, вияву творчих якостей і зумовлюють здатність до творчості; творчі можливості учня – це самостійна, динамічна система творчих якостей його особистості, пов’язана з інтелектом, умовами розвитку, яка формується, розвивається, виявляється в творчій діяльності і забезпечує розливальну взаємодію особистості з оточуючим світом;

– творчі можливості учня реалізуються не тільки в діяльності, а й у процесі його самореалізації як засобу самоствердження, самовираження та саморозвитку;

– творче самовираження – це здатність учня будувати свій внутрішній світ, своє світовідчуття, самого себе в цьому світі;

– в основі розвитку творчих якостей особистості лежить протиріччя, його діалектичний аналіз та вирішення;

– структура творчої особистості школяра виражається двома напрямами: монофакторна теорія, що визначає існування певних творчих здібностей; мультифакторна, що розглядає творчу особистість із сукупністю незалежних окремих якостей, набір яких у визначає неповторну індивідуальність і вищий ступінь її творчих досягнень [99, с.117].

Ми поділяємо думку С.Сисоєвої щодо мультифакторної моделі творчої особистості учня, оскільки вона включає як природжене (внутрішні передумови для творчості), так і набуте (додаткові мотиви, характерологічні особливості, творчі уміння, індивідуальні особливості психічних процесів), що формуються і розвиваються у творчій навчальній діяльності. Однак вважаємо, що діяльність учителя з формування творчої особистості учнів повинна бути спрямована,в першу чергу, на реалізацію сприятливих педагогічних умов для функціонування мультифакторної моделі творчої особистості учня.

М. Коган вважає, що творчий розвиток школярів можливий тільки через включення їх у творчу діяльність, що сприяє вихованню творчого смаку як психологічного механізму розвитку художньої освіти з метою розширення знань у галузі різних мистецтв: художньому навчанню, спрямованому на розвиток здібностей особистості до художньої творчості(незалежно від того, чи стане ця людина в майбутньому професіоналом, чи залишиться любителем).

Кожен учень у потенціалі – творець, у тому числі й естетичних цінностей: будуючи будиночки, він виявляє свою архітектурну творчість, ліплячи й малюючи, він – скульптур і живописець, нарешті, він має дуже великий потяг до хороводу, пісні, танцю і драматизації [53].

К Платонов теж вважав, що в сферу здібностей необхідно включати не інтелектуальні фактори, які одержують статус здібності у конкретному виді діяльності. Структура особистості за К. Платоновим включає крім характеристик психіки, ще й досвід і спрямованість особистості, яка містить потреби, переконання, світогляд, ідеали, інтереси і бажання [82].

До цього можна віднести і слова С. Рубінштейна, який зазначав, що продуктивність творчої діяльності залежить від особливостей особистості, її емоційної сфери, темперамента, емоційної чутливості, тонусу, темпа діяльності [92].

На думку В. Шубинського, „орієнтація на систему загальних для різних видів творчості особистості” допоможе вчасно виявити творчі здібності школярів; зосередити увагу на їх формуванні та розвитку; застерегти їх від придушення; розкрити творчий потенціал дітей, під яким розуміють обдарованість як готовність до здійснення різних видів діяльності.

Творчі здібності в сучасній психолого-педагогічній літературі (В. Коган, С. Сисоєва, В. Тушева) розглядаються як індивідуально-особистісне поєднання якостей і рис особистості, що дозволяють здійснювати пошук, використовуючи при цьому нестандартні способи дій, вирішувати інтелектуальні й життєво необхідні завдання з установкою на відкриття нового, незнайомого для себе; як синтез властивостей і особливостей особистості, що характеризують ступінь їх відповідності вимогам певного виду діяльності і зумовлюють рівень її результативності [53, 99, 104].

А. Лук виділяє такі складові компоненти творчих здібностей, що виявляються:

– у допитливому творчому інтересі, почутті захопленості, емоційному сплеску, прагненні до творчих досягнень (мотиваційні);

– у здатності аналізувати, порівнювати, виділяти головне, аргументовано доводити свою думку, пояснювати (інтелектуально-логічні);

– у здатності до висування ідеї, розв’язування проблеми, до фантазії, самостійного перенесення знань та умінь у нову ситуацію, до оцінних суджень; здібності до самореалізації – в здатності планувати і раціонально використовувати свій час, здатності до самоконтролю, вольових зусиль, старанності (інтелектуально-евристичні);

– у здатності до співпраці, уникнення конфліктів та успішного розв’язання їх (комунікативні) [64].

Важливою для нашого дослідження є думка Ю. Саламатова, який значну роль у формуванні творчих здібностей відводить пізнавальному інтересу, що розглядається як:

1) зосередження думок на певному предметі та прагнення проникнути в його сутність (С. Рубінштейн);

2) потреба в знаннях і самостійній творчій роботі (Н.Морозова);

3) позитивне емоційне ставлення особистості до певного об’єкта (О.Ковальов).

У працях сучасних науковців (Н. Бібік, О. Дем’янчук, О. Савченко, Г. Сіліної та ін.) висвітлюється роль пізнавального інтересу, який характеризується такими обов’язковими моментами: наявність позитивних емоцій у процесі діяльності; наявність пізнавальної сторони цих емоцій (радість пізнання); наявність мотиву, що йде від самої діяльності.

Отже, пізнавальний інтерес має тісний зв’язок з розвитком творчих здібностей школярів та залученням їх до творчого процесу, що цьому розвитку сприяє. Тому для визначення стрижневих якостей творчої особистості важливою для нас є характеристика шести якостей, яку надає С. Сисоєва:

1. Потяг до процесу творчості – потреба у відшуканні нових форм діяльності, нових фактів та інформації.

2. Творчий інтерес, допитливість – форма прояву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на творчість.

3. Емоційна активність – емоційне задоволення від процесу творчості.

4. Розвинуті уявлення і фантазія – пізнавальний інтерес, який виражається у побудові образів.

5. Асоціативність пам’яті – встановлення зв’язків між віддаленими поняттями, явищами, об’єктами, теоріями на основі згаданого образу чи ситуації.

6. Пошуково-перетворювальний стиль мислення – стиль мислення, який передбачає побудову власного дослідницького проекту і новоутворень у пізнавальній діяльності.

Діти від природи допитливі і сповнені бажання вчитися. Для того, щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідне розумне керівництво з боку вчителя. З метою розвитку цих можливостей (здібностей) у кожної дитини, вчителеві необхідно на кожному уроці застосовувати творчі завдання. Такі завдання мають складати систему, яка дасть змогу сформувати і розвинути всю різноманітність інтелектуальної та творчої діяльності учнів. Творчі здібності забезпечують швидке набуття знань та умінь, закріплення й ефективне застосування їх на практиці. А це означає, що для розвитку даних здібностей велике значення має розвиток психічних процесів – пам’яті, уваги, уяви, швидкої реакції, асоціативності, абстрактності мислення. Саме ці якості, за даними психологів, – основа для розвитку творчих здібностей учнів.

Надзвичайно важливим відкриттям сучасних наук про людину є теорії функціональної асиметрії мозку. Дослідження останніх років довели, що ліва півкуля головного мозку забезпечує функціонування раціонально-логічного мислення, переробку інформації, побудованої алгоритмічно. Права півкуля „відповідає” за емоційно-образне опрацювання інформації. Саме ці правопівкульні механізми, як стверджують психологи, забезпечують творчий характер мислення людини.

Загальноосвітня школа спрямовує розвиток мислення учнів переважно до лівої півкулі головного мозку, організовуючи їхню інтелектуальну діяльність. Механізми образного мислення в існуючій системі освіти значно менше завантажуються, і тому вони розвиваються повільніше, навіть поступово гальмуються. Наслідком такого навчання є згасання притаманних дітям таких особливостей, як творча уява, багата фантазія, яскрава асоціативність сприймання тощо.

Дослідження вчених (Л. Виготський, Є. Крупник, О. Леонтьєв, С. Рубін штейн) переконливо доводять, що завдяки творам мистецтва відбувається активізація зорових, слухових та інших рецепторів з наступною зміною фізіолого-біологічних ритмів організму. Під впливом мистецтва розвиваються такі елементи творчого мислення, як образність, уява, фантазія, що активізують емоційно-чуттєву сферу людини. Естетичні емоції супроводжуються напруженням інтелектуальних сил, які об’єднують естетичні переживання і пізнання. Глибина розбуджених почуттів є однією із спонукальних сил творчої діяльності.

Б. Теплов відзначає, що творча діяльність властива дітям, але вона виявляється дуже нерівномірно в різних видах художньої діяльності. За своєю природою дитяча творчість синтетична і часто має імпровізаційний характер. Музична діяльність може бути творчою, якщо брати в ній активну участь: драматизувати пісні, тлумачити їх, придумувати ритми та ін. Діти можуть імпровізувати або ж творити на близькі та знайомі сюжети.

Музично-творчі прояви шестирічних дітей можуть виявлятися в імпровізації мелодії, стимулом якої є малюнки, слова,вигадані дитиною, будь-які випадки із життя. На уроках музики творча діяльність цих дітей значною мірою збільшується. Так, у музичному сприйманні виявляється надзвичайна спостережливість, уміння підмітити незвичайне, простежити динаміку розвитку музичних образів і т. п.; у процесі виконавської діяльності: хоровому, сольному співі, грі на музичних інструментах, музичних іграх, рухах під музику; у власне творчій діяльності учнів – як створення ними музичних образів на основі засвоєних знань.

Специфіка дитячої творчості полягає у тому, що вона зароджується у співдружності з творчістю дорослих, і вона повинна бути мотивована. Таким мотивом може бути ігрова ситуація: придумай музично-ритмічні рухи до виконуваної пісні, придумай мелодію, щоб виконати на день народження мами і т. д. Психологами розглядається гра, як генетична основа художньої творчості, під час якої природно виникають ситуації, що збуджують творчу активність. В зв’язку з тим, що будь-яка творчість дитини пов’язана з емоційним відгуком на явища життя – вона особливо корична на початковому етапі навчання, коли закладаються основи відношення до мистецтва [103].

Музичний розвиток особливо проявляється в активній самостійній діяльності. Якщо слухання музики викликає співпереживання, співчуття тому, що в ній виражено, породжує асоціації, то можна говорити про творчий характер процесу слухання.

Виконавська майстерність властива дорослій людині, але навіть самих перших сходинках дитячого „виконавства” пісень, танців вона може відрізнятися „індивідуальним почерком”. Дитина намагається виразити своє відношення, свої почуття, тобто пробує по-своєму передати виконуване (пісню, танець, інсценізацію). Дослідження показують, що діти здатні і до так званої продуктивної творчості. Це імпровізація пісенних мелодій, інсценізація музичних ігор – драматизація, побудова легких танців, придумування нескладних мотивів, ритмічних наспівів при грі на різних інструментах. В наведеній Н. Ветлугіною схемі (див. Додаток А) розкривається структура здібностей до різних видів музичної діяльності, серед яких виділені і творчі здібності в плані їх провідних компонентів (емоції та слуху), тобто схематично подається структура основних музичних здібностей.

Спостереження Н. Ветлугіної свідчать, що музично-творчі здібності дітей проявляються дуже рано, ще в дошкільному віці. Цінність творчої діяльності полягає не тільки в результативній стороні, але й в самому процесі творчості. Відомо, що у молодших школярів яскраво проявляється творча активність, вони надзвичайно винахідливі в передачі інтонації, наслідуванні, легко сприймають образний зміст казок, пісень, музичних п’єс і охоче імпровізують. Їм властива природна активність, безпосередність, невимушеність, віра в свої творчі можливості.

Слід окремо виділити можливості першокласників в області творчості. Спеціальні дослідження і передовий досвід показують, що шестилітні діти легко відгукуються на різні творчі завдання. Вони можуть імпровізувати на завдання чи придуманий ними самими словесний образ (так звані вокальні імпровізації); можуть створювати ритмічні і мелодичні імпровізації на музичних інструментах; інсценізувати знайому пісню чи інструментальну п’єсу зображувального характеру і т.п. [6, с.67].

В музичній творчості провідну роль відіграє синтез емоційного відгуку в мисленням, абстрактного і конкретного, логіки і інтуїції, творчої уяви і активності, вдатності швидко приймати рішення. Творчість дітей пов’язана з самостійними діями, з умінням оперувати відомими їм музично-слуховими уявленнями, знаннями, навиками, застосовуючи їх у нових умовах, у різних видах музичної діяльності. Процес музичного пізнання в атмосфері творчості набуває розливального характеру.

Багато музикантів-педагогів торкаються різних аспектів творчого розвитку учнів на уроках музики. Н. Чорноіваненко зацікавилася методами розвитку творчих здібностей молодших школярів у різноманітній музичній діяльності. Г. Рігіна, А. Садоян досліджували суть вокальної імпровізації як процесу інтуїтивного, не зовсім усвідомленого дітьми. На думку Г. Рігіної, заняття вокальною імпровізацією не тільки творчо активізує дитину, але й впливає на розвиток її вокально-слухових здібностей. Успіх імпровізації учнів залежить від уміння педагога створити проблемну ситуацію і від того, наскільки органічно імпровізація включена в урок.

Імпровізація в своїх елементарних проявах доступна всім дітям. Це може бути ритмо-інтонаційно-пластичне втілення оточуючого школяра світу: шелест листя, щебетання птахів, шум дощу, цокіт копит і т. п. Або імпровізація одного чи кількох слів у певному тексті, вибір інтонації для літературного чи музичного тексту в цілому, образне бачення творів і втілення цього в слові, малюнку, створення елементарних поспівок, ритмізація текстів і складання мелодій.

Виходячи із викладеного вище і враховуючи те, що дітям шестирічного віку характерне активне ставлення до оточуючої дійсності, підвищена реактивність, готовність до дій, а також швидка втомлюваність – ми прагнули до урізноманітнення видів діяльності та можливості їх зміни на уроках музики. Тому головним завданням, яким ми керувалися на цих уроках, було активізувати учнів та забезпечити їхній музично-творчий розвиток.

На наш погляд, розвиткові творчих здібностей молодших школярів, активізації їхньої уваги, мислення, емоцій, уяви сприятимуть такі педагогічні умови:

– добір різноманітного та цікавого для дітей навчального матеріалу, зокрема, наявність у запропонованих творах не тільки яскравих образів, а й сюжетного розвитку;

– використання художньо-ігрових методів і прийомів у процесі співу, слухання музики, вивчення музичної грамоти, як от: інсценування пісень, казок, загадок;

– створення на уроках неформальної, доброзичливої атмосфери, поважне ставлення до кожної дитини.

Таким чином, ми визначили роль і місце різноманітних видів діяльності на уроках музики, що спрямовані на творчий розвиток першокласників. Якщо вчитель ставить за мету розвиток творчих здібностей дитини, формування її творчої особистості – він також повинен оволодіти тими формами, методами і засобами педагогічної діяльності, які забезпечують подальший розвиток внутрішніх передумов для творчості і тих додаткових творчих якостей особистості, що сприятимуть успішній творчій діяльності. Для цього і сам учитель повинен бути творчим, бо як добре виховує добро, так і творчу особистість може формувати людина творча.

Розділ ІІ. Театралізована гра як засіб розвитку творчих здібностей першокласників

2.1 Загальна характеристика театралізованих ігор як методу розвитку творчих здібностей молодших школярів

Дітям молодшого шкільного віку притаманні конкретність і образність мислення, емоційність, швидка зміна настрою. Недостатність життєвого досвіду і знань компенсується фантазією. Образність мислення, відсутність стереотипу, емоційне ставлення до дійсності, що оточує – ці якості притаманні всім молодшим школярам і свідчать про високий рівень творчих здібностей вікової категорії загалом. Саме на цьому етапі починають виділятися і спеціальні здібності: музичні, літературні, організаторські, здібності до художньо-театральної діяльності.

В 6-7 років зароджується здібність до художньо-театральної діяльності. Сюжетно-рольова гра, яку Л.Виготський назвав „ дев’ятим валом дошкільного виховання”, у молодших школярів гармонійно змінюється захопленням ляльковим театром, театром іграшки, інсценуванням казок, байок, віршів, загадок.

Театралізовані ігри дають змогу вирішити багато завдань програми початкової школи: від ознайомлення із суспільними явищами, формування математичних уявлень до фізичного удосконалення. Різноманітність тематики, засобів зображення, емоційність театралізованих ігор дають можливість використовувати їх як всебічний засіб виховання особистості.

Образне яскраве зображення соціальної дійсності, явищ природи знайомить дітей з навколишнім світом в усьому його розмаїтті. А вміло поставленні завдання спонукають їх міркувати, аналізувати складні ситуації, робити висновки і узагальнення. З розумовим розвитком тісно пов’язане й удосконалення мови. У процесі роботи над виразністю мови персонажів, їх музичних партитур активізується не тільки словник дитини, а й удосконалюється голос, звуковий склад мови, слух, сприймання та інші якості. Нова роль, особливо діалоги персонажів, ставить дитину перед необхідністю ясно, чітко, зрозуміло висловлюватися. В неї поліпшується діалогічна мова, її граматична будова, поповнюється словник.

Театралізовані ігри як різновид сюжетно-рольових ігор зберігають їх типові ознаки: зміст, творчий задум, роль, сюжет, рольові та організаційні дії та стосунки. Джерелом змістовності всіх цих компонентів служить навколишній світ. Він є опорою для творчості педагога і дітей. Роль, як вище було сказано, активізує мовні уміння, а діалогічна форма гри спонукає ставити партитуру запитання чи відповідати на них.

Проте, на відміну від сюжетно-рольових, театралізовані ігри розвиваються по заздалегідь підготовленому сценарію, в основі якого – зміст пісні, вірша, казки, оповідання. Готовий сюжет мовби веде за собою гру. Всі існуючі нині практичні рекомендації до театралізованих ігор зводяться в основному до розробки сценаріїв за літературними творами. Дітей 5-6 років залучають до показу спектаклів, але їхня творчість полягає в особистому емоційному вираженні ролі, яку вони розігрують. Дітям корисно знати різні варіанти розвитку кожної теми, щоб у перспективі побачити результати своїх справ та вчинків.

Творчому і самостійному розвитку теми, пошуку різних варіантів її вирішення сприяє і розумна комбінація в одній грі зображувальних засобів, властивих іншим іграм. Це дозволяє дітям використовувати всі відомі їм способи зображування.

Сучасна педагогіка шукає ефективні засоби поєднання гри і мистецтва. Мистецтво і гра... Що в них є спільного? Адже не випадково акторське або музичне виконання називають грою. Проблемою спорідненості, зближення мистецтва і гри філософи почали цікавитися ще з кінця 18 століття, з часів Ф. Шіллера („Листи про естетичне виховання”). Німецький поет і драматург розумів гру, як дійство, в якому людина вільно розкриває свої сутнісні сили, утверджуючись, як творець естетичної „реальності.” Головна теза його теорії виховання така: шлях до свободи пролягає тільки через красу, а суть останньої у грі.

Гра – це не імітація життя, а саме життя, це насамперед творча дія, вона розгортається у світі символічних значень, живої фантазії. Природа гри синкретична і міфологічна, що відповідає характеру мислення дитини, яка сприймає світ цілісно, чітко не розділяючи реальне і придумане. Ігри виробляють в учнів рефлекс „свободи”, адже рішення приймається самостійно, шляхом природного пізнання – інтуїтивного відкриття. На заняттях імітаційно-ігрового типу діти вчаться через стосунки, контакти, тому в них формуються почуття співпричетності й співпереживання. Так гра стає справжньою школою соціального досвіду.

Нідерландський культуролог 20 століття Й. Хейзінга, автор оригінальної концепції „Людини граючої” обґрунтував важливе значення гри в розвитку культури людства. Він вважав, що розгадка феномену гри у вічному устремлінні людини до особистісного самоствердження за рахунок пошуку нового. „Ігрова концепція” людини поширена у педагогічних інноваціях США, Японії, країн Європи.

Філософ М. Коган порівнював закони рольової гри дитини із законами художньої діяльності: гра дитини, на його думку, нагадує комедію дель-арте, що не знає ні розподілу функцій драматурга, режисера, актора, сценографа, ні розподілу актора та глядача. Гра – вид діяльності, мотив якої полягає не в її результатах, а в самому процесі, який приносить задоволення. Ігрове начало тією чи іншою мірою властиве будь-якій діяльності Із художньою діяльністю гру єднають такі ознаки, як: вільна творчість – гра психічних сил, незалежна від улітарних людських потреб і меркантильних інтересів, внутрішня емоційна насиченість, а також умовність дії, ситуації.

Важлива грань мистецтва в тому, що його можна розглядати, як художньо-пізнавальну модель дійсності, своєрідну гру в життя. Специфіка ж театралізованої гри полягає в імітації дійсності за допомогою елементів самої дійсності. Цим „ефектом реальності” пояснюється вічна привабливість і чарівність театру. Тут реальні навіть засоби – пластика тіла і виразність голосу актора.

Проте попри згадану спорідненість звичайна гра ще не є художньою творчістю, адже будь-який гравець концентрується на ігровій ситуації і на відміну від актора, художника, музиканта – виконавця не думає про те, як створити зовнішньо виразний образ, цікавий і зрозумілий для реального або потенційного глядача чи слухача.

Якщо музика певним чином сприяє зміцненню психічного і духовного здоров’я особистості, то театр активізує глибинні психічні процеси. При цьому формуються моральні та естетичні якості особистості. Спільним між музикою і театром є насамперед пізнавально-виховні аспекти – відображення закономірностей людського буття в художніх образах, універсальності естетичного сприйняття світу та художнього мислення, яке відрізняється лише мовними засобами. Така інтеграція дає простір розумінню поліфонічної цілісності цих двох мистецтв, поєднує універсальні художньо-естетичні категорії – ритм, контраст, симетрія, композиція, розвиток тощо. Адже для цих мистецтв існує, як відомо, чимало спільних тем, як, наприклад, „Пори року”, „Казкові персонажі”, „Рідний край” та багато інших.

Беручи участь у театралізованих іграх, діти знайомляться з навколишнім через образи, барви, звуки. Великий і різнобічний вплив цих ігор на особистість дитини дає можливість використовувати їх як сильний, але ненав’язливий засіб, адже малюк під час гри відчуває себе вільно, розкуто.

Театралізовані ігри користуються незмінною любов’ю у дітей. Вони споріднені з театралізованою виставою. Адже видовище завжди викликає радість, а казковість образів посилює привабливість гри. Ці ігри, які синтезують розливальний потенціал ігрової та мистецької діяльності, відіграють нічим не замінну роль пізнавальних і творчих здібностей дітей. З погляду сучасних вчених-мистецтвознавців, театралізована гра, гра уяви, гра-фантазування – це вид дитячих ігор, специфічний вид дитячої діяльності, що займає проміжне місце між власне грою, з одного боку, і дитячою творчістю, з другого.

У педагогічній літературі зафіксовано багато спроб систематизувати театралізовані ігри. Відомі класифікації ігор не враховують їх головної суті – засобів зображення, якими користуються учасники. Нам імпонує за чіткістю класифікація Л.Артемової, яка розрізняє театралізовані ігри залежно від провідних засобів емоційної виразності, за допомогою яких розігрують певний сюжет, тему. Всі ігри автор поділила на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації [9].

До режисерських Л. Артемова відносить настільний, тіньовий театр, театр на фланелеграфі. Тут дитина чи дорослий самі не є дійовими особами, вони створюють сцени, ведуть роль іграшкового персонажа – об’ємного чи площинного. Пантоміма дитини тут обмежена, адже вона діє з нерухомою або малорухомою фігурою чи іграшкою.

Ігри –драматизації ґрунтуються на власних діях виконавця ролі, який при цьому може використовувати ляльки чи персонажі, одягнуті на пальці. Дитина чи дорослий можуть грати самі у цьому випадку, переважно використовуючи свої засоби виразності – інтонацію, міміку, жести. Різновиди театралізованих ігор представлені у таблиці (див. Додаток Б).

У своїй роботі ми використовували ігри-драматизації. Тут дитина найбільш може виявити свої творчі здібності. Приймаючи участь у цих іграх школяр ніби входить в образ, перевтілюється в нього, живе його життям. Це найбільш складне виконання, бо воно не спирається ні на який предметний зразок. У такій грі присутній атрибут – ознака персонажа, який характеризує його типові якості. Наприклад, характерну маску звіра, вирізану з паперу, шапочку чи вінок, фартушок, елементи національного вбрання і т. д. Дитина одягає на себе. Створити ж образ вона повинна сама за допомогою імпровізації, міміки, жестів, рухів, голосу.

Театралізовані ігри потребують режисерування та проказування реплік. Тут необхідні й виразні інтонації, типові для визначеного образу, які характеризують його вчинки і поведінку, і відповідна міміка, що доповнює гру голосу. Зображення поведінки героя у грі-драматизації ускладнюється. Пантоміма стає тут провідним зображувальним засобом. Образ народжується з дій персонажів, міміки, інтонації та змісту реплік. Це дає простір для творчого перетворення знайомого сюжету.

Коли немає атрибутів: це не означає, що не можна проводити ігри з дітьми. Адже можна пристосувати до її сюжету будь-який матеріал, що є під рукою. Для цього потрібно лише трохи фантазії. Якщо немає повного костюма для виконання ролі, не варто перейматись цим. Достатньо порадитись з дітьми про те, яка ознака персонажа найбільш типова. Використавши її, можна виготовити емблему, за якою всі відразу впізнають зображуваного героя. Вчитель повинен переконати дітей, що головне – це те, як вони виконують свої ролі – подібно чи ні.

Щоб розвивати і виховувати дітей, необхідна правильна організація театралізованих ігор. Основними вимогами є:

– змістовність і різноманітність тематики;

– постійне включення театралізованих ігор в усі форми організації педагогічного процесу, що робить їх такими ж необхідними для дітей, як і сюжетно-рольові ігри;

– максимальна активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення ігор;

– співробітництво дітей одне з одним і з дорослими на всіх етапах організації гри.

Послідовність і ускладнення змісту тем і сюжетів, вибраних для ігор визначаються змістом і вимогами програми навчання. Творчий розвиток теми починається з підготовки сценарію гри за сюжетом твору: чи то казки, загадки чи пісні. Далі передбачається імпровізація дітей на обрану тему. Самостійність дитячої гри більшою мірою залежить від того, чи знають вони зміст твору. Авторський текст дуже важливо зберегти таким, яким його почули діти під час першого прослуховування. Але вчити текст із учнями до початку гри не рекомендується. Така підготовка зменшує творчість дітей, їхню самостійність в організації та веденні гри. Завдання тут – створити не виставу, а гру.

Передати характер персонажа допомагає музика. Мелодією можна спонукати дітей до імітації рухів різних персонажів. Ритмічні удари в елементарні музичні інструменти (бубни) надають можливість створити ознаки персонажа: його рух, ходу, настрій. Музичні загадки розвивають творче та логічне мислення, тому їх також включають у театралізовані ігри. Поки одні учні виконують завдання, інші уважно дивляться і помічають особливості гри кожного артиста. Тому дітей потрібно заохочувати до пошуків власних способів показу. Кожна гра потребує своїх засобів виразності і творчих знахідок. Завдання вчителя – знайти нові, більш цікаві удосконаліші.

Складність організації творчої гри, полягає в тому, що не можна наперед передбачити що придумають діти і як вони поведуться. Тому для керівництва іграми важливо вміти завоювати довіру учнів. Це можливо в тому разі, коли педагог ставиться до гри серйозно, з інтересом, розуміє задуми дітей, їхні переживання, дає простір дитячій ініціативі, творчості. В органічному поєднанні з танцем, піснею, акторською майстерністю ігри розвивають уяву, фантазію, здібності учнів, активність, тренують їхню увагу, пам’ять, кмітливість, спритність.

Використання цих методів пояснюється тим, о початок навчання дитини у школі часто стає стресогенним рубежем, через те, що за його межами залишається гра, як потреба. Дефіцит гри у дитинстві, як стверджують психологи, потім переростає у „синдром дитини, що не догралася”. З огляду на це, важливим фактором розвитку дитини стає художньо-ігрове моделювання змісту уроків, що передбачає використання різних ігрових форм: театралізованих (пантоміміка, імітація, інсценізація), хореографічних (пластичне інтонування, танцювальні пісні-ігри, хореографічні фантазії). Такі методи і прийоми збагачують і доповнюють композицію уроку, і якщо його сценарій розроблено з відповідною методичною доцільністю, вони створюють ситуації, коли вчитель може активізувати учнів згідно їхнім творчим здібностям і можливостям.

Першим педагогічну ефективність взаємодії музики і рухів людини помітив давногрецький філософ Платон, який поєднав їх спільним поняттям краси – критерієм фізичної і духовної гармонії. Ця ідея природно вписувалася в систему античного виховання, в коло архаїчного художнього синкретизму так званих „музичних мистецтв” – нерозривності поезії, музики і танку.

Діапазон художньо-ігрових технологій й хореографічного спрямування можна значно розширити, творчо використовуючи досягнення відомих та вітчизняних та зарубіжних педагогів: Н.Жак-Далькроза, Р.Штайнера, В.Верховинця. Авторським варіантом розвитку цих ідей є методика „вільного художнього руху” Л. Алєкєєвої, „малювання” хореографічних образів в танцювальному просторі І. Кулагіної, „метод дзеркал” В. Коен, суть якого в організації рухових імпровізацій, що як дзеркало відображають музику (її динамічний, ритмічний, емоційний розвиток).

Етно-фольклорні засади початкового полі художнього виховання в українській педагогіці були характерні для діяльності й спадщини композитора, фольклориста, педагога Василя Верховинця. Він є автором-укладачем збірки ігор з піснями й танцями „Весняночка”, більшість з яких створена на основі українських народних мелодій. На відміну від зарубіжних колег, основою підходу В.Верховинця до художнього виховання дітей, стала пісенно-танцювальна гра [24].

Підкреслимо, що всі згадані педагоги не вчили дітей хореографічного мистецтва, танець у їхніх педагогічних системах перетворювався на засіб творчого самовираження, своєрідну гру-імпровізацію пластичних образів.

Отже, добираючи рухливі ігри до уроків мистецтва, вчитель має віддавати пріоритет музично-хореграфічним. Відомо, що ритм як часова організація будь-якого процесу відіграє винятково важливу роль у життєдіяльності людини загалом і навчальної діяльності школярів зокрема. Звуки музики, організовані ритмічно, здатні передавати заряд енергії, активізувати емоції та пізнавальні інтереси, і в цьому виявляється їх значна сила, яку не варто ігнорувати в початковій школі. Саме це значною мірою стимулює учнів до активного сприймання музики, викликає бажання повніше відтворювати власні почуття, настрої, процес спостереження за розвитком музики.

Театралізовані ігри передбачають діалогічне мовлення (адже основою театру є драматургія), елементарну акторську діяльність учнів (театр починається тоді, коли виникають актори і глядачі), інші театральні атрибути (костюми, реквізит тощо). Тому урок музики з використанням театралізованих ігор дещо відрізняється за технологією проведення від звичайних уроків. Вони передбачають обов’язкове перевтілення у реальних чи уявних персонажів, героїв казок, пісень, загадок, мультфільмів, допускають вигадування нових неіснуючих фантастичних дійових осіб. При організації з учнями ігор цього типу треба пам’ятати, що тут, як і в театральній виставі, в єдиному цілому взаємодіють література, живопис, танок, декоративне мистецтво та музика.

Також педагогу не варто забувати, що „театр – мистецтво колективне: це і живий діалог між акторами, і водночас одухотворена зустріч сердець акторів і глядачів – тих, хто дарує свої почуття, і тих, хто їх сприймає”[87]. Вистава у професійному театрі народжується завдяки об’єднанню творчих зусиль багатьох людей різних професій – режисера, акторів, художників, композиторів, гримерів, сценографів, освітлювачів. Така широка палітра художньо-творчої діяльності дає змогу при використанні театралізованих засобів у навчально-виховному процесі, з одного боку, враховувати потреби, здібності і можливості дітей, реалізуючи індивідуальний підхід, з іншого – формувати культуру спілкування і взаємодії на засадах партнерства (співтворчість, взаємодопомога, вміння слухати інших), виховувати почуття згуртованості, колективізму.

Педагогічне керівництво театральною діяльністю учнів охоплює наступні складові:

– організаційно-процесуальне забезпечення (розробка ідеї, теми, сценарію, загальної драматургії уроку з художньо-ігровим компонентом, організація процесу ігрового навчання, форми й методи оцінки результатів);

– емоційно-психологічне забезпечення (створення сприятливого психологічного клімату, творчої атмосфери);

– матеріально-предметне забезпечення (підготовка художньо-дидактичних матеріалів, створення відповідного середовища, наприклад, організація простору класу для рухливої гри, оформлення уявної сцени).

У своїй роботі як засоби навчання ми використовуємо постановки пісень, казок, загадок, дитячих опер засобами театралізації з елементами імпровізації. Важливі психологічні передумови розвитку творчих здібностей учнів формуються в різних формах імпровізації. Початковими формами імпровізації можуть бути ритмічні супроводи (власні рухові жести: плескання в долоні, плескання руками по колінах, клацання пальцями, притупування, гра на маленьких ударних інструментах) до декламацій або співу самих дітей. Такі супроводи можуть мати різні форми: йти паралельно і в безпосередньому зв’язку з мовним текстом, підкреслюючи чи доповнюючи його та ін.

На уроках можна надавати учням можливість імпровізувати маленькі сцени з опер у ролях і вправи у формі ігор і мімічних сцен. Вони розвивають творчу уяву учнів, збагачують їх естетичний досвід, сприяють поглибленню інтересу до мистецтва, допомагають від невідомо-емоційного сприйняття засобів музичної виразності переходити до їх теоретичного аналізу. В спробах власної творчості закріплюється такий матеріал, як поняття про висоту і тривалість звуків, темп, динаміку, форму, розмір тощо.

Театралізована казка, як метод навчання, що надає можливість урізноманітнити навчальний процес, зробити його цікавим, доступним і привабливим для дітей, активізувати пізнавальну музично-творчу діяльність, ефективно розвивати та виховувати учнів у процесі навчання музики. Секрет такої універсальності полягає в її органічній відповідності особливостям сприймання і засвоєння інформації дітьми молодшого шкільного віку.

З погляду сучасних вчених-мистецтвознавців, дитяча гра за своєю сутністю близька до художньої діяльності, сутність якої полягає в можливості імпровізувати, творити не стільки з орієнтацією на результат, скільки для насолод жування вільним виявленням власних сил, здібностей і можливостей особистості. Через сюжетно-рольову гру, що передбачає перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм, „приміряти” на себе різні характери, манери, поведінки, пережити безліч ситуацій. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість більш гармонійною, духовно досконалішою. Саме ігрова діяльність вимагає творчих дій – умінь комбінувати, моделювати, уточнювати.

Отже, великий і різнобічний вплив театралізованих ігор на особистість дитини дає можливість використовувати їх як впливовий, але ненав’язливий педагогічний засіб, бо сама дитина зазнає при цьому радість, задоволення. Виховні можливості цих ігор посилюються тим, що їх тематика практично необмежена. Вона може задовольнити різнобічні інтереси дітей, спонукаючи до творчої діяльності.

2.2 Методика розвитку творчих здібностей учнів 6-річного віку в процесі використання театралізованих ігор на уроках музики

З метою вивчення процесу розвитку творчих здібностей у першокласників, нами була організована протягом навчального року експериментальна робота, яка являла собою проведення уроків музики, побудованих за принципом використання різних видів театралізованої гри.

Урок музики в загальноосвітній школі є провідною формою організації процесу розвитку музичних здібностей дітей. О. Апраксіна відмічає, що урок музики в школі, як урок мистецтва має свої особливості і, разом з тим, як шкільний предмет, має спільність з іншими уроками. Ця схожість полягає в слідую чому:

1. Всі предмети, що входять в навчальний план, об’єднує спільна мета: формування всебічно розвиненої, гармонійної особистості. Тому одним із принципових положень музичного виховання є те, що загальноосвітня школа не готує музиканта-професіонала (як вона не готує спеціаліста фізика, хіміка і т.д.).

2. В основі побудови будь-якого шкільного уроку лежать психологічно-педагогічні закономірності. Наприклад, враховуються вікові особливості школярів Урок музики також будується з урахуванням загальних закономірностей розвитку учнів, у відповідності до характеру їх мислення, інтересів і т.д.

3. Все викладання в школі будується на основі загально дидактичних принципів, які реалізуються по-різному, у відповідності з особливостями кожного предмету. Принципи виховую чого навчання, систематичності, доступності, наочності та інші – характерні для уроку музики як і для будь-якого іншого предмету.

4. Об’єднує музику з іншими предметами і форма організації уроку: клас має один і той самий склад учнів певної вікової групи, що і для решти предметів; обов’язковість уроку для всіх учнів, незалежно від їх даних, інтересів, нахилів; тривалість уроку; повідомлення нового, закріплення, повторення, перевірка засвоєння пройденого матеріалу.

5. При наявності різних форм роботи (читання, письмо, слухання розповідей учителя – чи: спів, слухання музики, музична імпровізація і т. д.), урок повинен бути цілісним. Використання різних видів діяльності, їх зміст визначають контрольною метою даного уроку, обумовленою загальною спрямованістю на основі принципу тематизму.

6. Спільними є і основні методи навчання: показ-пояснення, бесіда, ілюстрування, створення проблемних ситуацій для виконання яких-небудь завдань і т. д.[6, с. 28].

Однак, існують і відмінності уроку музики, які полягають в тому, що це урок мистецтва, особлива форма відображення дійсності, в якій важливу роль відіграють почуття, емоційна сфера. Другою рисою уроку музики, відмінною від інших уроків, є комплексний вплив на людину – на її психіку, моторику, фізіологічні процеси. Вона не тільки переживає різні почуття, стани, не тільки мислить, але й під впливом музики в організмі людини проходять і фізіологічні зміни міняється пульс, артеріальний тиск та ін. Третьою відмінною рисою уроку музики є обов’язкова єдність емоційного і свідомого – кожен елемент уроку повинен викликати активне, зацікавлене відношення дітей. Єдність художнього і технічного є четвертою особливістю уроку музики. Художніми повинні бути не тільки репертуар для слухання і співу, але і люба вправа. Для того, щоб добитися ”художнього„ на уроці, необхідна праця, необхідне технічне володіння матеріалом. Практика довела обов’язкову єдність художнього і технічного, коли художнє (мета) весь час освітлює технічне (шлях до мети, коли робота над технікою разом з тим є і роботою над художністю).

П’ятою особливістю є переважно колективна форма роботи слухають і виконують музику всі діти одночасно. Отже, урок музики, маючи риси, які зближують його з іншими шкільними уроками, разом з тим повинен зберігати свою своєрідність, специфіку (за О. Апраксіною).

Здійснюючи цілісний підхід до уроку музики, ми намагалися спрямувати музично-виховну роботу на послідовний розвиток творчих здібностей учнів у різних видах музично-театральної діяльності.

Однак, на нашу думку, дуже часто у структурі уроку музики недостатньо застосовуються засоби, спрямовані на творчий розвиток учнів. Багато вчителів використовують тільки спів та слухання музики. При цьому практично мало приділяють увагу іншим дуже цікавим і корисним дітям видам діяльності – музично-ритмічним рухам та театралізованій грі. Важливість використання на уроках музики в загальноосвітній школі цих видів діяльності підкреслюється в музично-педагогічній літературі (О. Апраксіна, О.Ростовський, А. Шинкаренко, Л. Артемова, В. Бєлобородова, К. Самолдіна).

Театралізована гра, яка синтезує розливальний потенціал ігрової та мистецької діяльності, відіграє нічим незамінну роль у розвитку пізнавальних і творчих здібностей дітей. Адже „театр – унікальна сфера, що виражає предметну сутність явищ світу, осмислених через художню форму” (О.Лосєв). В ігровій діяльності завдяки активізації емоцій, пізнавальних інтересів, особистість має можливість різнобічного самовдосконалення.

Одне з головних завдань розвитку усіх музичних здібностей полягає у здійсненні ритмічного виховання. Музичний ритм виник з руху, з трудової діяльності людини. Пізніше він розвинувся в синкретичному мистецтві (танець, пантоміма) і граматичній структурній побудові слова (мовна динаміка). Початковий етап формування музичного мистецтва ґрунтувався на триєдності: рух, слово, музика. І якщо рух у музиці порушував природне акцентування, то слово втискувало музику (пісню) в жорсткі ритмічні рамки.

Відомо, що діти з нормальним слухом дуже рано починають реагувати на ударно-ритмічні звуки, тоді як відчуття висоти з’являється десь з трьох років. Тому цілком природно, що ритмічні звуки сприймаються дітьми набагато легше, ніж звуковисотні. Крім того, саме зародження пісні починається не із звуковисотності, а з ритмічної структури тексту.

В. Ковалів підкреслює, що дитяча здібність реагувати на висоту звуків розвивається з віком; шести-семирічні діти в більшості випадків погано орієнтуються у висоті звуків, а багато з них не можуть правильно заспівати навіть найпростішу пісеньку [52, с. 55]. Вони набагато краще орієнтуються в ритмічних рухах, добре відрізняють біг від ходіння, швидкий темп від повільного, довгі звуки від коротких. Перші ритмічні вправи засвоюються ними дуже швидко і дають можливість вчителю за короткий час досягти високих ритмічних показників.

Враховуючи цю особливість сприйняття, при початковому навчанні, поряд із засвоєнням співу по слуху, проводили різні ігрові вправи із застосуванням текстів і мелодій. Початкові музично-теоретичні поняття про музичну мову були образними і посильними для свідомості першокласників, близькими до психофізіологічного сприйняття дитячого організму.

Внаслідок цього, робота починалася нами з ритмічних одиниць, наближених до ритмів життя: биття серця, дитячий біг, крок, зозулина пісня (ку-ку). Для розвитку творчої активності дітей ми пропонували їм ритмізувати окремі слова, словосполучення, імена, вірші.

Чуття ритму – одне з найскладніших за організацією ритмічних утворень, провідна музична здібність, від якої залежить якість сприймання музики. Чуття ритму має не тільки моторну природу, а й емоційну, в основі якої лежить прийняття емоційної виразності музики. Тому і розвивати чуття музичного ритму необхідно тільки музичними методами, особливо на початковому етапі музичного виховання дитини.

Відомо, яку радість доставляє дітям римована мова. Вона здатна пробудити образну фантазію, викликати інтерес до звуковидобування, до відтінків мовної інтонації. З цією метою ми використовували старовинні дитячі народні віршики та лічилки: „Росте морква”, „Ходить квочка коло кілочка”, „Тук, тук чобіток...”.

Одним із прийомів, який сприяє розвитку чуття ритму є рух під музику. Діти переживають музику, передають її характер рухами тіла. Визначивши помилки дітей, ми показували рухи в повільному темпі і без музики та відпрацьовували їх з учнями. Після цього вони виконували цей рух самостійно під музику у відповідному темпі. Наприклад,

Тук, тук, чо- бі- ток, по- дай, ба- бо, мо-ло- ток.

У процесі сприймання поспівши „Тук, тук чобіток...” ми 2-3 хвилини на уроці приділяли для її емоційного виконання з чіткими, жвавими рухами. Спостереження за цими рухами дало можливість вивчити емоційні реакції на музику (зокрема чуття музичного ритму), особливості сприймання дітей на основі певного рівня розвитку їх здібностей.

Спочатку ми використовували супровід у плесканнях (в долоні), який далі перекладався на супровід у різних жестах. Такі завдання стимулювали інтерес дітей до самостійного удосконалення сприйнятого, допомагають втілити естетичну мету шляхом створення нового.

Початковими вправами для самостійної творчості, а саме створення мелодій, можуть бути ритмічні вправи, в яких дитина вільно продовжує ритмічну послідовність, почату вчителем. У цих іграх роль учителя спочатку виконував один учень, який разом з дітьми знаходив нові ритмічні фігури, а пізніше діти за власною ініціативою відтворювали ритми у жестах та на бубнах. Ними були створені наступні варіанти:

‌–‌–––––––––––‌––––––––––‌–‌––––––––––––‌–––––––––––––‌–‌

‌–‌–––––––––––‌––––––––––‌–‌––––––––––––‌–––––––––––––‌–‌

‌–‌–––––––––––‌––––––––––‌–‌––––––––––––‌–––––––––––––‌–‌

Від створення ритмічних супроводів та ритмічних завдань ми переходили до гри в „Луну”, де учні уявляючи себе музикантами театрального оркестру, імпровізували початок мелодії, а керівник оркестру (вчитель) їх продовжував. Ці вправи збуджували уяву та фантазію дітей.

Одночасно ми вводили вокально-творчі ігри, де учні-актори імпровізували на невеликі віршовані тексти, в яких були присутні різні персонажі, що спілкуються. Вірші ми добирали співучі, образні, що легко піддавалися ритмізації, були цікавими за змістом. Адже вірш до певної міри зумовлює ритм і форму мелодії, полегшуючи роботу дитини. Та й і дітям цікаво створювати короткі тексти у віршованій чи прозаїчній формі.

Ще одним показником у музичній творчості є тембровий слух. Для його розвитку ми використовували ігри: „Здогадайся, хто прийшов” та „Знайди свій музичний інструмент”. У першій грі учень, заплющивши очі, грає господаря, а інший – „гість” відтворює голосом коротеньку фразу вивченої на уроці пісні. Господар має впізнати, хто до нього прийшов і почастувати гостя.

Використовуючи гру „Знайди свій музичний інструмент” при вивченні теми „Музика завжди навколо” ми наділяли кожного учня ролями певного музичного інструмента (флейти, барабана, скрипки, балалайки і т. д.). Пропонували прослухати музичні твори. Впізнавши звучання свого інструмента, діти умовно зображували гру на ньому.

Ознайомлювати з самим поняттям „тембр” ми пробували вже у першому класі за допомогою гри „Впізнай по голосу”. Один із учнів зображаючи актора чи співака, виконує якусь пісню, а інші мають впізнати виконавця. Після кількаразового проведення гри, ми робили узагальнення: „Як ви впізнаєте, хто співає?”

Як підкреслюють психологи, здатність співпереживати не передається інформаційно, суто дидактичними засобами. Вона опановується рефлексивно у реальному чи ігровому спілкуванні, під впливом мистецтва. Т. Дорошенко вважає, що театральне мистецтво, яке називають „школою почуттів”, сприяє зародженню емпатії і виявленню її у трьох основних формах:

– співпереживання – здатність виділити і назвати почуття, які переживає інша людина;

– співчуття – здатність прийняти чужу точку зору;

– співучасть – здатність до душевного відгуку [42].

З погляду сучасних вчених-мистецтвознавців, філософів – гра за своєю сутністю близька до художньої діяльності, дитяча гра нагадує художню емоцію. Сутність художньо-ігрової діяльності полягає в можливості імпровізувати і творити не стільки з орієнтацією на результат, скільки насолоджуватися вільним виявленням власних сил і можливостей.

Діти шестирічного віку мають невеликий емоційно-естетичний досвід, їм важко орієнтуватися у глибинному світі настроїв, втілених у музичних творах. Тому поетапне опанування учнями основних емоційно-естетичних модальностей (сумно, радісно, схвильовано, святково тощо) має відбуватися вже з перших уроків. Для цього ми використовували гру, з метою допомогти дітям свідомо звернути увагу на зв’язок музики і життя, засобів художньої виразності з характером образу, з тим почуттям, яке несе в собі цей образ.

Щоб з’ясувати, які почуття викликає музика,ми пропонували школярам входити до класу під звучання п’єси Дмитра Кабалевського „Кавалерійська”. Якщо учні не відчували зображальних інтонацій цокоту копит, ми використовували прийом пластичного інтонування, коли хлопчики імітують їзду на конику (ніби тримаючи в кулаках перед собою віжки і ритмічно погойдуючись), а дівчатка олівцем виконують пульс музики.

Емоційно збуджує учнів і дух змагання. Ідею змагання закладено в багатьох телевізійних іграх, які всі дивляться з великим задоволенням. Подібні ігри ми також використовували на уроках музики, оскільки навчальний процес завдяки їм стає цікавим, у дітей створюють бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу, посилює інтерес до творчого пошуку. З цією метою ми проводили театралізовані ігри „Вгадай мелодію” та „Фабрика зірок”. При цьому клас поділявся на акторів, співаків та критиків. Одні виконували музичні твори, одягнувши перуки. Інші оцінювали їх виконання.

Також перевести естетичні переживання в діяльнісний план значною мірою допомагає прийом демонстрації досягнень однокласників. На уроках і дома діти малювали маски казкових персонажів чи невеликі декорації до прослуханої музики. Ці твори ми залишали у класі на виставці дитячих робіт.

Оцінюючи роботу своїх товаришів (виконання твору чи створення ілюстрації) діти набувають навичок спостереження, аналізу, вчаться уважно слухати, порівнювати, узагальнювати, переживати, помічати красиве. Це активізує виконавсько-творчу діяльність дітей. В результаті, байдужих до виконання не залишилося. До того ж діти пропонували шляхи найбільш виразного виконання музичних творів.

Треба зазначити, що ми, сповідуючи ідеї гуманістичної педагогіки, намагалися всебічно втілювати принцип „навчатися граючись”. У класі обов’язково повинні бути іграшки (ляльки), які є частиною теплої домашньої атмосфери. Вони підтримують дітей у складній емоційній ситуації, розважають у грі і допомагають на уроці. Адже іграшки разом з дітьми помиляються та навчаються. З цією метою виклад текстового теоретичного матеріалу здійснювали у формі „діалогу головних героїв” – Скрипкового Ключика та ляльки Лясольки. Діти із задоволенням включалися у гру: відповідали на запитання ляльок, виконували їх прохання, давали поради, перевтілювалися в той чи інший образ.

До вбрання дівчинки ми додали атрибути музики – ноти, які вплели в український віночок. Ляльки ми виготовили разом з дітьми за зразком рукавичних, щоб надіті на пальці рук вони легко рухалися під час озвучування.

Крім цих героїв на уроках ми використовували й інших: фею Партитуру, Весну-Красну та Золоту Осінь, що були персонажами багатьох музичних творів, а також героїв дитячих мультфільмів і казок (Незнайку, Петрушку та інших улюбленців дітей).

Ці ляльки супроводжували учнів у процесі пізнання мистецтва: розповідали щось цікаве і корисне, відкривали секрети творчості, передавали свої почуття і враження, допомагаючи учителю у проведенні уроку.

Ефективним елементом у театралізації є спів, як засіб розвитку музичних здібностей. Це найдоступніший вид діяльності на уроці, що викликає у дітей жвавий інтерес і приносить їм естетичну насолоду. Тут велике значення відіграє вміння вчителя викликати інтерес до уроку музики.

З метою спрямування уваги школярів на вираження у співі розповідних інтонацій (при вивчені теми „Музика нашого краю”) ми при розучуванні української народної пісні „Веселі гуси” використовували ігрову ситуацію, пов’язану зі змістом цього твору. Після виконання залучали дітей до аналізу якості співу героїв, його виразності, відповідності змісту кожного куплета.

Протягом навчального року з першокласниками було розучено ряд пісень, передбачених навчальною програмою і доступних дітям для виконання. При цьому використовувалось поєднання різних видів музичної діяльності.

Раз на тиждень ми намагались на уроках створювати музичні діалоги. Для цього протягом десяти хвилин ми спілкувалися тільки „музичною мовою”. Перевага такої гри у тому, що неї не потрібно відводити спеціальний час. Виходив своєрідний спектакль, який приносив не тільки користь, а й позитивні емоції.

При розучуванні української народної пісні „Грицю, Грицю до роботи” нами було проведено розігрування сценки, де хлопчик, одягнувши бриль, а дівчинка – віночок, виконували згадану пісню.

Рівень розвитку будь-якого виду дитячої діяльності оцінюється двома найважливішими характеристиками: ступінь оволодіння діяльністю та оволодіння необхідними навичками. Крім виявлення досягнень дитини через аналіз освоєння нею конкретної діяльності, необхідно знайти такі характеристики розвитку, у яких відображаються найістотніші особистісні якості, перш за все, – розвиток рухової сфери.

Діти виконували на уроці наступні пісні з елементами театралізації: українські народні „Ой, єсть в лісі калина”, „Ой на полі жито”; „Веселий музикант”, „Морозець” Б. Фільц, „Ой, заграйте дударики” А. Філіпченка.

Зв’язок музики з рухами відомий з давнини. Прикладами можуть бути гра на музичних інструментах, використання пісень у трудових процесах та хороводи, де рухи учасників ілюструють слова виконуваної пісні.

На позитивну роль рухів під музики вказували у своїх працях В. Верховинець, Н. Гродненська, Н. Вєтлугіна, С. Козлова, Ю. Павленко, В. Бєлобородова та інші. Добре розвинута моторика дитини сприяє знайомству її з навколишнім світом і позитивно впливає на розумовий розвиток. Потребу дітей рухатися необхідно використовувати і правильно спрямовувати.

В роботі з першокласниками ми використовували в основному ті рухи, які знайомі дітям із життя і не потребують окремого часу для їхнього виявлення та засвоєння: прості рухи рук, біг, ходьба, елементарні танцювальні кроки. „Корисна віддача” від руху двостороння: він дає радість дитині, підвищує її життєвий тонус, позитивно впливає на загальний фізичний стан і водночас сприяє розвитку її творчих здібностей.

Рухи під музику К. Самолдіна рекомендує включати в усі види діяльності на уроці: під час знайомства з музичною грамотою, для кращого запам’ятовування музичного матеріалу, під час слухання музики, для вироблення чистоти інтонації [97, с. 31]. Використання на уроці образно-ігрових рухів допомагає розкриттю і сприйняттю засобів музичної виразності, музичної характеристики того чи іншого образу.

Неабиякі можливості для впровадження в уроки музики елементів театралізованої гри містить у собі український музичний фольклор. Чимало пісень (в тому числі і календарно-обрядових) супроводжували трудову діяльність людей. Під час виконання таких пісень, діти створювали конкретні сюжетні образи, виконували відповідні дії, придумані ними художні ролі (дівчинка Оля збирає квіти для вінка; сівачі, що засівають поле; садівники, що збирають урожай і т. д.) і таким чином творилася нова театралізована гра.

Наведемо приклад використання музично-ритмічних рухів у процесі розучування пісні за методичними порадами А. Шинкаренко, Н. Лупак [113,с.55]. Українська народна пісня „Ой, єсть в лісі калина”(обробка Л. Ревуцького) – це приклад пісні, де яскрава образність поєднується з елементами танцю. Вона виконується швидко, весело, а пританцьовування ще більше підкреслює її характер. Тут основним ми брали рух „пружинка”– півоберти корпусу вліво-вправо з легким згинанням ніг у колінах.

У наступних куплетах основа рухів аналогічна, лише діти імітують „цвіт-калину ламала”, „та в пучечки в’язала”. При цьому ми нагадали дітям, що цвіт калини має лікувальні властивості, тому його збирали дівчата, саме це оспівано в пісні.

Згідно з методикою Карла Орфа, слід пропонувати елементарну імпровізацію рухів. Для цього ми звертались до дітей, яким притаманна безпосередність, які люблять рухатись і які позитивно впливають на інших дітей. Вони не соромляться рухатись поодинці і супроводжують рух особистим співом під звуки мелодії, яку виконує вчитель. Ці діти рухаються так, як відчувають і як їм це подобається. Те, що при цьому здійснюється, являє собою спочатку дещо випадкове, технічно недосконале. Але для початку цього достатньо: головне поки що – сам факт імпровізації, а не якості. Ми дотримувались правила, що мелодія повинна бути простою і ясною, ритм повинен спонукати до певних рухів (біг, ходіння, підскок).

Поступово ми ускладнювали дітям завдання, доповнюючи танцювальними рухами театралізовані ігри, наприклад: при розучуванні української народної пісні „Два півники”(при вивченні у першому семестрі теми „Які почуття передає музика”). Адже, більшість пісень і поспівок, передбачених програмою, – про тварин та навколишній світ, і це створює у дітей радісну атмосферу, піднесений настрій.

До виконання ми намагалися залучити усіх дітей, бо на практиці переконалися, що учні які не беруть участі в театралізованій грі при розучуванні цієї пісні під час її виконання не можуть усидіти на місці.

Учні спочатку слухали українську народну пісню „Два півники”, а пізніше ознайомилися з сюжетом гри, розробленим В.Верховинцем (див. Додаток В). Пізніше пісню виконував вчитель, а першокласники підспівували. Частина з них зображала дії персонажів. Після вивчення пісні, ознайомлення з сюжетом та дійовими особами, ми проводили театралізовану гру.

Зазначимо, що не слід прагнути розучувати всю гру на одному уроці. Ця творча робота триватиме і на наступних уроках. Її можна використовувати і на перервах. Важливо не захоплюватися грою-інсценізацією і не підпорядковувати цьому весь урок.

Головним завданням музичного виховання Д.Кабалевський вважає „...не стільки навчання музики саме по собі, скільки вплив через музику на весь духовний світ учнів” [48, с. 273]. Ось чому хорова, виконавська діяльність школярів, на його думку, вимагає особливої уваги до себе. Чим вище її рівень, тим глибша і повніша насолода від твору, тим сильніший вплив на формування і розвиток естетичної культури самих хористів. Кожний клас – хор! Ці слова композитора немов би підтверджують мету, до якої повинні прагнути учителі та учні.

Саме тому при опрацюванні теми „Про що говорить музика” ми працювали над піснею „Ходить гарбуз по городу”, на основі якої була розроблена театралізована гра. Ця пісня дуже зручна для роботи з першокласниками. Будова її нескладна: дві фрази, що повторюються. Тому при розучуванні гри ми пропонували дітям наступне: показувати рукою поступеневий рух заспіву, малюючи в повітрі уявну драбинку, повторюючи двічі кожну сходинку.

На другому етапі роботи ми обрали серед дітей Гарбуза, Диню, Огірочків, Буряків, Бараболю, Квасолю, Боба. Кожен персонаж виконував свої слова, виступаючи з гурту. В останньому куплеті, побравшись за руки, усі стоять у колі, а Гарбуз пританцьовує усередині.

На наступному уроці ми спробували ускладнити гру і запропонували дітям виконати пісню за методичними рекомендаціями В. Верховинця [24, с. 229-231]. Підготовку до гри-драматизації за піснею „Ходить гарбуз по городу” проводили за наступним планом:

1. Розучили пісню.

2. Обрали виконавців головних ролей.

3. Розробили разом з дітьми атрибути (костюми) та виготовили декорації.

4. Здійснили постановку театралізованої гри на класному святі за сценарієм (див. Додаток В1).

Особливий статус мають народні ігри малих форм (дитячі обрядові заклички, гукання, традиційні елементи звуконаслідування – імітація співу птахів, рухів і поз тварин), які з погляду на їх потужний естетико-виховний потенціал доцільно активно застосовувати у школі, починаючи з початкових класів.

У традиційних класних приміщеннях відсутні умови, потрібні для організації повноцінної театралізованої ігрової діяльності учнів. Тому в перебіг уроків мистецтва ми вводили форми хореографічних мініатюр, які обмежуються нескладними рухами і не потребують спеціального сценічного простору (можуть виконуватися між рядами парт або біля дошки). Це і традиційне для уроків музики пластичне інтонування, що нерідко супроводжується виконанням пісні, і танцювальні рухи під час сприймання відповідних творів танцювального характеру, про які було вище сказано.

Також напередодні Нового року в кінці навчального півріччя діти виконували українські щедрівки, колядки („Щедрівочка щедрувала”, „Я маленький хлопчик” та ін.). Перед тим, як мала бути виконана в ігровій формі щедрівка, ми розповідали про те, що дітей, які проголошували привітання перед виконанням щедрівки, називали новолітками. Новолітник (хлопчик або дівчинка) проголошували таке, наприклад, привітання: „Добрий вечір, щедрий вечір! Бажаю вам ці свята провести, других краще діждати, рік від року на многії літа!” А потім усі діти співали щедрівки (щедрували), щоразу обираючи нового ново літника.

Враховуючи швидку втомлюваність дітей шестирічного віку, ми не забували і про відпочинок на уроці. З метою психічного розвантаження, емоційної саморегуляції ми вводили динамічні танцювальні хвилинки з імітацією образів музичних творів за допомогою „розмовляючих рук.” Для цих хвилинок ми використовували твори з чітко вираженими характерами персонажів („Карнавал тварин” К.Сен-Санса, „Пташка”, „Метелик” Е. Гріга, „Клоуни” Д. Кабалевського, „Петрушка” В. Косенка тощо).

Такі засоби як театралізована діяльність, хореографічні вправи, словесна творчість, ігри спонукають розвиткові здібностей оволодіти власним тілом, психомоторикою, координованості, пластичності, передбачають перетворення почуттів, образів у думки, сприяють розвитку міміки, пантоміміки та семантики рухів.

Підготовкою для театралізованої діяльності тому служили нам вправи на мімічні рухи, етюди на розвиток виразності жестів („Зачарована дитина”, „Гра в сніжки”), етюди на розвиток уміння виражати свої емоції („Подив”, „Круглі очі”, „Солодкі цукерки”). За допомогою міміки, жестів, рухів діти „оживляли” картини, розігравали перед класом сценку під впливом художніх образів. Це були як словесний так і німий діалоги. Наприклад, „Про що мріють звірі?” (за творами М. Примаченко „Фантастичний звір” та „Фіолетовий звір”).

Таким самим чином проводилась гра „Пантоміма”. Підчас слухання музичної п’єси чи її уривку, кожен учень уявляє собі образи, сюжети, картини. Один бажаючий виходить на середину класу і під час повторного слухання рухами тіла й мімікою зображує те, що він відчув. Решта учнів відгадує, пояснює, що він показав. Потім усі разом обговорюють якими засобами був створений музичний образ. Після цього інші учні показують власні варіанти створеного художнього образу.

Театралізовані ігри можуть бути різноманітними за завданням і змістом. Засвоєнню та закріпленню знань, оволодінню способами пізнавальної діяльності, формуванню навичок музичного сприймання, розширенню емоційного, інтонаційного досвіду, лексичного запасу служать ігри-загадки.

Для посилення художнього інтересу нами застосовувались музичні загадки, що сприяли розвиткові та активізації пізнавальної діяльності школярів. Наприклад, двоє учнів ставали обличчям один проти другого, витягували уперед руки, показуючи дієз, а їх товариші повинні були відгадати, який знак вони показали.

Великою популярністю у дітей користується гра „Я – актор”. Вона покликана допомогти школярам почуватися більш розкуто, вільно і природно. Адже під час цієї гри кожен має нагоду випробувати і виявити свої акторські здібності. Спочатку „актор” отримує від учителя „роль” – картку з назвою чи зображенням певного предмета або істоти, які потрібно зобразити рухами тіла, рук, мімікою та інтонацією голосу. Решта дітей спостерігає за діями свого товариша, а потім визначає, що він хотів показати. Після того, як „роль” розгадано, діти обговорюють, що „актор” робив правильно для адекватного розкриття образу, а що – ні. На завершення педагог пропонує учням послухати, як цей же образ знайшов своє відображення у музиці, і порівняти з тим, що створив юний „актор”.

У ході дослідження ми переконались, що основним індикатором виявлення творчої роботи молодших школярів є рух (міміка і пантоміма). А важливим у формуванні творчої уяви та мислення є фантазування у дітей, що має тенденцію швидко переходити у дію чи вчинок. Діяльність уяви і фантазії має різноманітні прояви у різних дітей. Тому використовування на уроках музики різних видів мистецтва, насичення їх художньою інформацією стає фундаментом активного, творчого характеру уяви та фантазії.

У молодших школярів недостатньо розвинені спеціальні здібності (писати, малювати і т. д.), тому учити фантазувати їх навколо певної теми, уявляти можливий свій витвір – основна передумова їх майбутніх успіхів, бо в процесі цього розвивається і творче мислення. З цією метою ми використовували один із захоплюючих видів діяльності для дітей – процес створення імпровізацій, що використовують елементи інсценізації. Це імпровізація у ролях сценок, казок, байок.

Завдання вчителя – створити умови для творчого самовираження кожного учня. Корисно, щоб на уроці вчитель постійно нагадував: „Тут усі талановиті”, „Роби, як вважаєш за потрібне”, „Умій виразити себе”. Крім цього, за мету ми собі ставили завдання: обов’язкова участь усіх дітей у творчій діяльності, щоб кожен зміг себе виявити.

Найскладнішою формою творчих ігрових ситуацій, де дитина може себе виявити є театралізація, що охоплює як самостійне творення образів так і постановку музичних сцен чи цілих вистав. До цього ми дітей готували поступово, пропонуючи учням різні завдання, серед яких були наступні: створити і передати в рухах, інтонацією хвору пташку, радісну людину, сильний вітер, холодний дощ тощо.

Своєрідне входження дитини в художній світ твору відбувається завдяки таким компонентам театралізованої гри, як сюжет, роль, уявна ситуація. Вибір сюжету завжди залежить від конкретних виховних завдань. Важливо, щоб діти були однаково зацікавлені сюжетом гри й хотіли б прийняти у ній участь. Ми пропонували гру з розподіленням ролей.

На уроці підготовка до ролі розпочиналася наданням учням можливості пофантазувати, створюючи конкретний образ самостійно, а також аналізом творів живопису, музики та літератури, які були поєднані однією темою чи центральним образом. Відповідаючи на запитання про вивчені образи, діти зображали у рухах, інтонацією основні риси образу.

Ці ігри ми використовували під час вивчення дитячих опер, пісень. Для їх проведення звертались до збірки В.Верховинця „Весняночка”, де вміщена велика кількість ігор та казок, і де дитячій увазі пропонується широкий вибір різноманітних ролей: від простих, призначених для однієї особи до складних групових.

Щоб зрозуміти музику, недостатньо лише слухати й аналізувати окремі музичні твори, що вчитель використовує на уроці. Доцільно допомогти дітям усвідомити, що музика має величезну перетворювальну силу. Якнайкраще це можна здійснити за допомогою творів, у яких втілена народна мудрість, сконцентровані думки і почуття і що не менш важливо, передано їх засобами яскравих образів і сюжетів, тобто казок.

Музична казка має значний вплив на виховання та розвиток дітей. Адже музика у таких казках відтворює внутрішню структуру почуттів, які визначаються інтонацією, темпом, динамікою, тембром, гармонією, ладом, стимулює психологічні процеси сприймання, допомагаючи розширити емоційну сферу. Під її впливом діти поступово вчаться відчувати в музиці настрій, думки, характер персонажів.

На початковому етапі більш доступними можуть бути пісні-казки О. Гречанінова, А. Лядова, П. Чайковського та пісні про казкових героїв. Через знаходження взаємозв’язку між трьома художніми елементами: поетичним словом, мелодією та акомпанементом школярі вчаться розрізняти і морально-естетичну сутність обрізів.

Одним з найбільш популярних засобів музично-виховної роботи, який допомагає прищепити дітям любов до музики, навчити розуміти її, розвивати творчі здібності, є дитяча опера. Цей жанр музичної казки з широким спектром використання в іграх, інсценізаціях, імпровізаціях. Дітям спочатку ми пропонували прості за змістом казки.

Під час підготовки до інсценізації діти вчилися володіти засобами передачі змісту через інтонацію, силу голосу, темп, міміку, влучну жестикуляцію, рухи, виявляти власну творчість у точнішому відображенні персонажів.

Цікавою і найдоступнішою формою театралізованої гри є настільний театр картинок, де учні виконують ролі іграшкових персонажів. Як показала практика, такий вид діяльності також є своєрідною підготовкою молодших школярів до інсценізації більш розгорнутих за формою музичних казок.

Готуючись до інсценізації, ми заздалегідь розробили композиційний план казки, а саме: хід гри, коло музичних тем, образів, не порушуючи при цьому логіки розгортання музичної драматургії твору. Наприклад, до проведення гри-драматизації за оперою М.Лисенка „Коза-дереза” ми діяли за наступним планом:

1. Читання української народної казки „Коза-дереза” та бесіда за змістом твору.

2. Розгляд ілюстрацій до казки.

3. Слухання магнітофонного запису казки.

4. Переказ твору у ролях.

5. Вивчення пісеньки Кози-дерези, Лисички, Вовка, Рака.

6. Виготовлення разом з дітьми атрибутики до казки та декорації „Казковий ліс”.

7. Вправи на формування виразності рухів.

Основним завданням у цій роботі ми вважали виховати у першокласників уміння творчо сприймати художні ідеї, втілені композитором в художніх образах.

Провівши з учнями першого класу багатогранну музично-виховну роботу, хочемо зауважити, що активному засвоєнню театралізованих ігор, підвищенню інтересу до уроків музики та розвитку творчих здібностей дітей сприяла інсценізація пісень, які являли собою гру-мініатюру, в якій послідовно розкривається зміст пісенного тексту. Так, з учнями експериментального класу було інсценізовано пісні „Ой, єсть в лісі калина”, „Грицю, Грицю до роботи”, „Ходить гарбуз по городу”, „Два півники” та інші.

Ми, спостерігаючи за практичною діяльністю учнів шестирічного віку, можемо сказати наступне: самостійне створення супроводу до запропонованих пісень, казок, картин (вокальні імпровізації, пластичні рухи), колективне створення музичних загадок, казок, їх інсценізація – ці та інші форми театралізованої гри забезпечують необхідні емоційні умови для творчого розкріпачення і самовираження дітей, реалізації ними своїх прагнень до дій у певних виявленнях (словах, рухах, міміці, жестах, музичних, художніх творах тощо).

2.3 Аналіз результатів та авторські пропозиції

Щоб відкрити перед дитиною дорогу в світ радісних переживань, треба розвивати творчі здібності, які допоможуть їй проявити себе в музичній діяльності. Формування цих здібностей – процес складний, успіх його залежить від майстерності учителя, знання структури творчих можливостей дітей, вроджених задатків до музичної діяльності та індивідуально-психологічних особливостей учнів.

Головна особливість творчої особистості – потреба у творчості, яка стає життєвою необхідністю. Суттєвим для педагогіки є розуміння дитячої творчості як процесу засвоєння матеріальних і духовних цінностей, що накопичені людством. Саме за таких умов і формуються якості творчої особистості. Орієнтація в якостях творчої особистості дає змогу своєчасно виявити творчі здібності, зосередити увагу на їх розвитку, застерегти їх від згасання.

Для того, щоб визначити методику проведення різнобічної музичної роботи, яка сприяє розвитку у першокласників творчих здібностей, необхідно було перш за все вияснити потенційні можливості дітей, враховуючи вплив факторів соціального оточення. Тому на першому етапі вивчення розвитку творчих здібностей проводився констатуючий аналіз. Основна мета такого дослідження – виявити наявність та рівень розвитку творчих здібностей дітей, тобто з чим діти прийшли у школу. Для цього ми провели анкетування першокласників в експериментальному і контрольному класах, щоб перевірити творчі здібності учнів шестирічного віку на початку навчального року і їх відношення до музики.

Враховуючи те, що діти цього віку ще не можуть давати письмової відповіді, ми використали такий вид анкетування, як анкета-інтерв’ю. Вона застосовується тоді, коли анкету заповнює сам дослідник і при цьому може уточнювати думки учня, вияснити мотиви відповіді.

Для батьків ми також проводили анкетування, щоб з’ясувати їх думку, щодо нахилів і можливостей молодших школярів та рівень усвідомлення ними потреби розвитку творчих здібностей їх дітей (див. Додаток Д 1).

Експериментом було охоплено два перші класи Бережанської загальноосвітньої школи № 2 Тернопільської області, де навчалися учні шестирічного віку. 1-А клас – експериментальний (28 учнів), 1-Б клас – контрольний (24 учні). Діти охоче включалися в бесіду, відповідали невимушено, бажаючи поділитися своїми емоційними та музичними враженнями, одержаними в дошкільному віці і на перших днях перебування в школі. Результати проведеного опитування показали, що у більшості учнів першого класу добре розвинена творча уява, що викликає емоційне сприймання творів мистецтва (93%–91%), трохи менше дітей проявляють інтерес до театральної творчості (82% –79%), а на останньому місці інтерес до танцю (64%– 62,5%), (див. Таблицю 1).

Таблиця 1. Показники вияву інтересу першокласників до різних видів творчої діяльності

При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, проявляли інтерес до різних видів творчої музичної діяльності. Особливо значна різниця в їх інтересах до танцювального мистецтва. Щодо байдужості чи негативного відношення до співу чи ритмічного руху (танцю) – діти часто пояснюють в процесі бесіди тим, що вони соромляться, не вміють правильно та гарно виконати, не впевнені, що у них вийде.

Аналіз зібраного матеріалу свідчить про те, що існує велика різниця між кількістю першокласників, які цікавляться театралізованою грою, і тою кількістю дітей, які цим займаються в позаурочний час. Одержані дані показують, що тільки 8% опитаних школярів вчаться грати різних персонажів у театральному гуртку. Решта дітей не займаються цим видом діяльності. Більшість опитаних дітей відповіли, що хотіли б навчитися грати як справжні актори. Вони називали різні види творчої діяльності (естрадний спів, сучасний танець, ляльковий театр, дитяча опера), але переважає інтерес до такої діяльності, як інсценізація та імпровізація. Безперечно, першокласники проявляють інтерес до творчої діяльності у відповідності до тих вражень, які вони одержали у цьому віці. В бесіді вони розказували, що їм подобається як грають, співають і танцюють артисти і захотіли навчитися цьому у результаті перегляду програм по телебаченню (36%), слухання як виконують знайомі, сусіди, батьки (31%), музичних занять в дитячому садку (15%).

В дитячому садку, де практикувалася постановка дитячих сценок, вона дуже зацікавила дітей. Навіть, поступивши до школи, частина учнів відмічала, що хоче продовжувати брати участь в інсценізації п’єс, пісень, загадок, казок і т. д. Таким чином, для більш ефективного розвитку творчих здібностей у першокласників, необхідно враховувати привабливість для них інсценізації музичних творів (мелодій, пісень, казок).

Слід відмітити, що хоча в анкетах не було питання про відвідування дітьми хореографічних гуртків, але індивідуальні бесіди з учнями, батьками дали можливість зробити висновок, що таких дітей дуже мало. Як бачимо, молодші школярі недостатньо залучені до різноманітної музично-ігрової діяльності, що необхідно враховувати при сприянні їх музичному розвитку в загальноосвітній школі.

На прохання художньо виконати улюблений твір (заспівати пісню, розказати вірш чи казку, протанцювати) – діти найчастіше виконували пісні з репертуару таких співаків, як В. Павлик, О. Пономарьов, С. Ротару, І. Білик, Ф. Кіркоров, а також А. Гроссу та Асоль.

Безумовно, тут проявляється вплив музичного смаку батьків та інших членів сім’ї, тому у дітей були такі відповіді: „...подобаються пісні, які співає мама”, „Мені подобається все, що подобається татові”, „Дідусь завжди співає цю пісню”.

Для реалізації індивідуального підходу, ми з’ясовували інтереси дітей, аналізували спостереження за емоційним відгуком на музику дітей, образністю їх уявлень та асоціацій.

Крім збору інформації про кожного учня, ми провели ще такий експеримент-тест. Пропонували слухати дітям магнітофонний запис музичної казки С.Прокоф’єва „Петя і Вовк”. Кожні 5 хвилин вимикали магнітофон і за кілька секунд знову вмикали. Найбільш розвинені, музично активні діти дослуховували казку до кінця. У дітей зі зниженою емоційністю не вистачало на це терпіння, вони швидко відволікалися і припиняли прослуховування.

Наші дослідження показали, що діти з підвищеною емоційною реакцією на музику в обох класах складають найбільш численну групу (60-65%). Ці учні жваво реагують на різнопланову музику, вдало підбирають відповідні порівняння з настроями, почуттями. Другу групу (біля 25%) утворювали діти із середнім емоційним відгуком на музику. Їхня реакція уповільнена, в них обмежена кількість емоційного „набору” (весело, сумно тощо). Третю групу (15%) складали діти замкнені, мало емоційні.

На діагностичному етапі експериментальної роботи одержані результати дали змогу дійти висновку, що у створенні художніх образів важливе значення мали: естетична спрямованість процесу ознайомлення учнів з мистецтвом; логічна побудова інформаційного матеріалу; використання міжпредметних зв’язків у процесі засвоєння творів мистецтва. Спираючись на те, що шестирічні школярі надають перевагу ігровій діяльності, на цьому етапі було використано театралізовану гру, яка на думку багатьох спеціалістів, є засобом розвитку всіх психічних процесів, в тому числі і творчих здібностей. Зміст імпровізованої гри полягав у тому, щоб сприяти розвитку пізнавальної активності дитини, розвивати інтерес до художньо-творчої діяльності.

В експериментальному і контрольному класах на основі відповідей учнів були визначені три рівні сформованості інтересів до творчої діяльності першокласників (емоційне сприймання, спів, музично-ритмічні рухи, танець, ігрова діяльність) і, відповідно, виділено три групи школярів:

школярі І групи – високий рівень – проявляють інтерес до всіх чотирьох видів творчої діяльності;

школярі ІІ групи – середній рівень – проявляють інтерес до 2-3 видів творчої діяльності;

школярі ІІІ групи – початковий рівень – проявляють інтерес до одного виду творчої музичної діяльності.

Якщо на початку навчального року третю групу, куди відносяться школярі, які проявляють інтерес до одного виду творчої діяльності складало близько четвертої частини всіх дітей, то на кінець навчального року в експериментальному класі залишився 1 учень, а в контрольному – 2 учні. Зате в І групі, де діти з інтересом відносяться до всіх чотирьох видів творчої діяльності, кількість учнів до кінця навчального року зросла майже вдвічі (див. Таблицю 2).

Таблиця 2. Динаміка зміни творчих інтересів першокласників на протязі навчального року

Використовуючи методику вивчення рівня музичного розвитку дітей, розроблену в дошкільній педагогіці Н. Ветлугіною, ми проводили перевірку рівня розвитку творчих здібностей школярів в процесі творчого сприймання, пісенного виконавства та музично-ритмічного виконавства.

Щоб виявити рівень сприймання, дітям пропонувалась театралізована гра „Розпізнай мелодію”, де діти, граючи своїх улюблених героїв (Незнайки, Чомусика, Питайлика), за музичною інтонацією чи фразою виконували такі завдання:

– визначити характер трьох п’єс (марш, полька, народний танець);

– розпізнати структуру твору, зміну найбільш яскравих динамічних і темпових перемін.

Результати оцінювалися експертною групою(вчителем музики, вчителем-

класоводом, психологом) за трьохбальною шкалою:

3 бали – правильне визначення характеру усіх трьох п’єс, впевнене розпізнання структури твору, зміни найбільш яскравих темпових чи динамічних перемін – високий рівень розвитку творчих здібностей до сприймання;

2 бали – правильне визначення характеру 2-3 п’єс, деяка невпевненість, неточність в розпізнаванні структури твору, темпових та динамічних перемін – середній рівень розвитку творчих здібностей до сприймання;

1 бал – правильне визначення характеру не більш однієї п’єси, невміння розпізнавати структуру твору, помітити зміну темпових і динамічних перемін – початковий рівень розвитку творчих здібностей до сприймання.

Рівень творчих здібностей у пісенному виконавстві встановлювався у результаті проведення гри „Наслідування”. Щоб діти почували себе розкуто, ми пропонували їм одягнути перуки і, зображаючи свого улюбленого співака, виконати: будь-яку пісню та добре знайому пісню без супроводу. Оцінки якості виконання теж були трьохбальними:

3 бали – інтонаційно і ритмічно правильний спів без підтримки вчителя – високий рівень розвитку творчих здібностей у пісенному виконавстві;

2 бали – інтонаційно і ритмічно правильний спів тільки з музичним інструментом та незначною допомогою вчителя – середній рівень розвитку творчих здібностей у пісенному виконавстві;

1 бал – спів з підтримкою вчителя, інтонаційно та ритмічно неправильний, виконання можливе тільки з повною допомогою вчителя – початковий рівень розвитку творчих здібностей у пісенному виконавстві.

Рівень розвитку творчих здібностей до музично-ритмічного виконавства встановлювався в процесі виконання дітьми танцювальних рухів та ритмічної імпровізації почутої мелодії у результаті проведення гри „Театр одного актора”. Нами застосовувався метод „оживлення” музичних творів, за допомогою якого учні виконували наступні завдання:

– відтворити ритм зіграного вчителем твору, крокуючи в характері музики;

– вибрати музичний твір для танцю (із кількох запропонованих) і виконати імпровізацію з використанням знайомих елементів танцю в характері музики;

– за допомогою голосу, міміки, жестів, реплік та інших засобів власної уяви показати („оживити”) за вибором вірш, пісню, загадку чи музичний образ.

Виконання цих завдань оцінювалося по трьохбальній системі:

3 бали – правильне виконання всіх вищеназваних завдань – високий рівень творчих здібностей до музично-ритмічного виконавства;

2 бали – деякі неточності, невпевненість у виконанні танцювальних рухів, слабке вміння імпровізувати в характері музики та створювати художній образ;

1 бал – неправильне виконання ритмічного малюнку, танцювальних рухів, невміння створювати художній образ та імпровізувати у характері музики.

На другому етапі завдання полягало у тому, щоб апробувати умови, які б ефективно впливали на розвиток творчих здібностей першокласників. До їх числа віднесені: зв’язок художньо-творчої активності з удосконаленням особистості школяра, діяльнісний характер її організації, використання естетико-педагогічних ситуацій, як засобів, що стимулюють емоційні, інтелектуальні, вольові та творчі зусилля школярів. Саме для розвитку особистісного емоційно-творчого ставлення до мистецьких творів ми застосовували метод „оживлення” музичних творів, так звані „живі картини”, де музичні образи оживають. Як приклад, наведено фрагмент одного з уроків, на якому розучувалася латинська народна пісня „Ой я, жу-жу” за названим методом (див. Додаток Ж).

Далі на наступних уроках завдання ускладнювалось, дітям доручали зобразити свою улюблену пісню, що сприяло усвідомленню змісту твору. Творчий розвиток активізували, поєднавши слухання музики з елементами хореографії, де метою було побачити розуміння образів, які викликає музика, а також чуття ритму (гра „Створи свій рух”). Наприклад, коли учням пропонували послухати „Марш” С.Прокоф’єва, то більшість дітей ставали струнко, зображаючи солдата і крокували, а український народний танець уявлявся їм у присіданні, підскоках та тупотінні ногами, як у козаків.

Імпровізування музично-ритмічних рухів на уроках музики захоплювало дітей, спонукало до творчого розкріпачення. Діти старалися красиво рухатися, танцювати, подолавши деяку незграбність. Навіть діти, які не мають здібностей до танцю, не зумівши придумати своїх рухів, старалися повторювати рухи за одним із своїх однокласників.

Внаслідок залучення усіх дітей до експериментальної роботи, вони почали цікавитись мистецтвом. Учні впевнено почували себе на заняттях, так висловлюючи своє ставлення: „Я люблю урок музики, бо тут цікаво і весело” (Ромчик Б.). Також і інші учні розповідали, що одержують задоволення від уроків. Виявлення активного бажання відвідувати уроки свідчить про те, що театралізовані ігри є ефективною формою організації у школі, яка дозволяє розвивати творчі здібності засобами впливу мистецтва.

Дослідження розвитку творчих здібностей першокласників за вищеназваною схемою (з трибальним оцінюванням) проводилося на початку і в кінці навчального року.

Для аналізу і узагальнення одержаних даних (на матеріалі вивчення рівня засвоєння різноманітної діяльності) визначили такі рівні розвитку творчих здібностей першокласників:

високий рівень – 10-12 балів;

середній рівень – 7-9 балів;

початковий рівень – 4-6 балів.

Результати проведеної роботи по вивченню розвитку творчих здібностей шестирічних учнів подано в таблиці 3.

Таблиця 3. Дослідження розвитку творчих здібностей першокласників на матеріалі визначення рівня засвоєної ними музичної діяльності засобами театралізованої гри.

Одержані дані показують, що на початку навчального року 11 учнів (39%) в експериментальному і 10 учнів (42%) у контрольному класах знаходилися на низькому рівні розвитку творчих здібностей, а на кінець навчального року залишилося в експериментальному класі тільки 2 учні (7%), а в контрольному 6 учнів (25%). При цьому кількість учнів з високим рівнем розвитку творчих здібностей збільшилася в експериментальному класі в 5 разів, а в контрольному – у 3,5 рази. Прилучення дітей до музики в контрольному класі відбувалося у процесі „традиційних” видів діяльності – співу й слухання музики. В експериментальному класі, крім цього вводилась театралізована гра (творчі завдання, музично-ритмічні рухи). Урізноманітнення видів діяльності на уроках музики дало змогу всебічно виявити особливості формування музичних інтересів дітей. Отже, в процесі використання різноманітних форм театралізованої гри з учнями експериментального класу значно підвищився не тільки інтерес до різних видів творчої діяльності, але й рівень засвоєння цих видів діяльності, який відображається в загальному показнику рівня розвитку творчих здібностей школяра.

Окрім групового вивчення процесу формування творчих здібностей у дітей, на протязі всього навчального року велись індивідуальні спостереження за музичним розвитком учнів експериментального і контрольного класів, які показали, що формування інтересу до музичної діяльності іде швидше, ніж розвиток творчих здібностей школярів, тобто, практично творчий інтерес та допитливість дають поштовх до кращого засвоєння певного виду діяльності. Спостерігаються випадки, коли інтерес до всіх видів творчої діяльності співпадав з початковим рівнем розвитку, але до кінця навчального року учень в процесі діяльності досягає високого рівня розвитку творчих здібностей.

Рідко зустрічаються випадки протилежні: коли розвиток здібностей ніби випереджує рівень інтересу до творчої діяльності (учениця Дана Б.) і в процесі занять допомагає краще засвоїти різноманітну музичну діяльність. Тут важливу роль відіграють суб’єктивні причини. Учениця Дана прийшла у школу з високим рівнем розвитку творчих здібностей і початковим інтересом до музичної діяльності. В процесі індивідуальних бесід і спостережень, ми вияснили, що у дівчинки високий рівень емоційного творчого сприймання музики, але вона непосидюча, їй важко всидіти на місці, і на перших уроках музики їй було скучно. Звідси прозвучала негативна відповідь в ході нашої бесіди при дослідженні. Пізніше, при контрольних зрізах, учениця позитивно відкликалася про прослухування музики і в числі названих творів були ті, що прозвучали на уроці. У вересні місяці дівчинка заявила, що їй не подобається і не хочеться танцювати, але виявилось, що вона просто соромилася. В процесі експериментальної роботи здійснювався індивідуальний підхід до Дани Б. (дівчинка танцювала разом з педагогом, що її підбадьорював, просив допомогти відстаючим). У результаті учениця стала із захопленням займатися танцювальними рухами, поборола сором’язливість і до кінця року була в числі кращих. Високий рівень розвитку творчих здібностей учениці пов’язувався з інтересом до уроків музики.

В більшості випадків ми спостерігали, що творчий інтерес та допитливість до музичної діяльності сприяють підвищенню рівня її засвоєння. Наприклад, учень Роман Б. прийшов у школу з високим показником розвитку творчих здібностей і проявляв інтерес до творчої музичної діяльності. До кінця навчального року він досяг високого рівня в своєму творчому розвитку, відрізнявся активністю, охоче проявляв творчу ініціативу, в нього зросло вміння імпровізувати, і разом із ростом впевненості в своїх силах проявився інтерес до інсценування пісень.

В класах, що досліджувалися нами, на кінець навчального року залишилося 2 учні в експериментальному і 6 учнів в контрольному класі на початковому рівні розвитку творчих здібностей. Проаналізувавши матеріали контрольних зрізів, спостережень, індивідуальні особливості школярів, ми дійшли висновку, що головна причина їх відставання – недостатність педагогічного впливу на дітей, через часту відсутність на заняттях (хвороба, батьки забирали і т. д.). Наприклад, Михайло Г. при дослідженні не проявляв інтересу ні до виконання пісень, ні до танцю, ні до інсценування, і рівень його творчого розвитку зафіксовано початковим. Він не зміг назвати жодного твору, який йому подобається. Вже у кінці першого півріччя у хлопчика проявився інтерес до виконання та інсценування пісень; на пропозицію назвати музику, що подобається, він назвав окремі пісні, які засвоїв на наших уроках. Однак, хлопчик мало виконував музично-ритмічні рухи на заняттях, більше спостерігав.

Результати контрольних зрізів, спостереження в нашому дослідженні підтверджують основну думку, висунуту Н.Вєтлугіною про те, що навчання – основний фактор у формуванні особистості дитини, її художньо-творчому розвитку. Згідно наших спостережень та аналізу одержаних даних, творчі здібності ефективно розвиваються у тих дітей, які під впливом експериментального навчально-виховного процесу активно займалися музичною театрально-ігровою діяльністю і досягли певних результатів (могли заспівати з емоціями пісню, створити новий образ на основі почутого чи виконати танцювальні рухи). Це означає, що для ефективного розвитку творчих здібностей у першокласників, і взагалі, молодших школярів, необхідно їх усіх залучати до різних видів театралізованої гри на уроках музики і при цьому використовувати музичний репертуар, який виконує виховні та розвивальні функції, забезпечує посильність його засвоєння дітьми.

Вивчення рівня розвитку творчих здібностей першокласників та їх художньо-естетичних інтересів нами передбачає і відношення вчителів та їх думку щодо проведення даного експерименту. З цією метою в кінці нашої роботи ми проводили інтерв’ювання з вчителями музики та вчителями початкових класів, щоб дізнатися чи потрібно розвивати творчі здібності школярів та що для цього потрібно робити. Виходячи із одержаних відповідей, усі вчителі без винятку стверджують, що у школярів необхідно обов’язково розвивати творчі здібності та нахили. Для цього вчителі пропонували у першу чергу зацікавлювати учнів різноманітними формами і методами роботи, а саме урізноманітнивши музичний репертуар, який подобається учням; зацікавлювати розповідями про музику в оригінальних формах; залучати до позакласної роботи; по-друге чітко диференціювати інтереси школярів і визначати коло інтересів кожного учня.

Опираючись на проведену роботу та проаналізувавши результати експерименту, можна говорити про те, що на уроках музики для розвитку творчих здібностей першокласників доцільно використовувати театралізовані ігри, але при цьому враховувати різні моменти щодо підготовки та проведення такої роботи.

На наш погляд, дуже суттєвим є той факт, що у системі музичного виховання існують установлені погляди щодо обмеженості (що відповідає примітивності) музичного сприймання і переживання шестирічних дітей: начебто вони спроможні сприймати тільки спеціально для них написані твори. Рівень розвитку емоційної сфери та ранній вияв музичних здібностей дозволяють шестирічкам адекватно змісту сприймати і переживати високохудожні музичні твори, на яких слід розвивати і виховувати інтерес до творчості, до мистецтва (адже дітям не показують „маленьке небо”, „маленьке море” тощо). Відтворювати ж дитина дійсно може „дитячу” музику, але тільки через фізичну, а не музичну обмеженість – малі руки, не сформовані вокальні зв’язки, недосконала моторика.

Крім того, щоб пробудити інтерес учнів до творчості, вчитель повинен використовувати усі методи та засоби для цілісного емоційного сприймання музики різного змісту і жанрів, а також її виражальних засобів. В цьому процесі у дітей буде нагромаджуватись художній досвід, на основі якого будуть виховуватися музичні слухові уявлення, звукообразність, творчі здібності.

Музичний матеріал для сприймання повинен бути невеликим за обсягом. Цікавим і завершеним за змістом. Щоб пересвідчитися в результативності сприймання дітьми музики, можна після прослуховування твору поставити перед ним такі запитання: „Де початок, а де кінець музики?”, „Музика звучала весь час однаково, чи вона змінювалася?” і подібні. Правильна відповідь буде свідчити про сприйняття п’єси вцілому і про можливість помічати зміни в мелодії, гармонії та ритмі, тобто учень уже сприймає драматургію розвитку образу.

Перші твори, з якими починати ознайомлювати учнів повинні бути яскравими, щоб здивувати, захопити їх своєю незвичайністю і красою. Далі поряд з такими творами пропонувати дітям ті, які є в програмі і з якими пов’язане засвоєння учнями певних знань і навичок (В. Косенко, М. Лисенко, Р. Шуман, П. Чайковський та ін.).

При розучуванні пісні необхідно спочатку зорієнтувати школярів на красу мелодії, її розвиток, а пізніше – на відповідність поетичного тексту музичному, а не навпаки (вивчити слова, а потім з ними і мелодію).Це допоможе дітям при театралізації пісні пережити і створити музичний образ, а не поетичний. Коли ж поетичний текст для них зрозумілий, то „власне музика” лишається за межами їх уваги.

Бажано, щоб на перших етапах розвитку творчих здібностей твори дібрані до уроку були більш-менш близькі за настроєм та характером, тобто, щоб не було „розходження” між ладом і характером. Коли ж учні будуть безпомилково визначати настрій (лад) твору, їм варто пропонувати твори, в яких драматургія образу будується на зіткненні настроїв і характеру (твори Л. Ревуцького, Л. Бетховена, М. Лисенка та інші).

Деяким молодшим школярам не під силу визначити характер твору (передати його словесно), але вони інтуїтивно відчувають його. Учитель повинен пропонувати дітям рухатися під музику(танцювати) і спостерігати за рухами, які вони використовують аби втілити характер музики. При цьому учням треба допомагати цими рухами охарактеризувати музику словесно.

На уроках музики в класі повинні бути присутні іграшки (ляльки), які

мають велике значення для 6-літньої дитини. Ці ляльки є частиною домашньої атмосфери, вони „підтримують” дитину у складній емоційній ситуації, розважають і допомагають на уроці(зобразити персонаж чи зіграти в театралізованій грі). Адже іграшки, що разом з дітьми навчаються, помиляються, надають урокові емоційності, цікавості, творчого піднесення.

Розвитку творчих здібностей сприяє надання дітям вільного вибору у всьому, де є для цього можливість і доцільність. Так, для театралізації можна пропонувати не одну пісню, а декілька. Діти можуть послухати їх у виконанні вчителя і обрати з них одну, яка найбільше сподобалася. Ми пропонуємо, щоб пісню для театралізованої гри виконував вчитель, а діти підспівували. Ті, що швидше сприймають – можуть зображати дії персонажів одразу.

Не слід прагнути розучувати всю гру на одному уроці. Ця творча робота триватиме і на наступних, її можна використовувати на перервах чи шкільних святах. Шестирічна дитина одночасно тяжіє до двох видів діяльності: навчальної і ігрової. Навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною. Протягом уроку музики можна ввести до трьох короткочасних ігрових ситуацій чи одної довшої за часом. Важливо не захоплюватися грою і не підпорядковувати нею весь урок.

Для зосередження довільної уваги першокласників, перевагу треба віддавати таким театралізованим іграм, які передбачають участь усіх дітей класу чи його більшості. Так, помітивши, що не всі учні в класі старанно виконують знайому пісню, ми пропонуємо такий прийом: поділити клас на дві групи – „акторів” і „критиків”. „Актори” виконують (пісню, інсценування чи імпровізацію), а „критики” – оцінюють виконання. Це активізує вокально-творчу діяльність дітей, стимулюючи виразність та артистичність.

Часто діти малюють дома чи на уроці ілюстрації до прослуханої чи створеної ними музики. Доцільно вчителям надавати дітям можливість вибору і у творчих завданнях: хтось любить малювати, хтось складати вірші, казки, а ще хтось – ліпити. Кращі малюнки потрібно відбирати і поміщати на виставку в класі. У процесі вільного вибору дитина зростає як особистість. В неї з’являється почуття дорослості, самостійності, зацікавленості в роботі, що є важливим для закріплення бажання займатися творчістю.

Молодші школярі, як відомо, дуже чутливі до естетичного оформлення своєї діяльності, до зовнішньої атрибутики, символіки. Присвоєння учням звань „кращий танцюрист класу”, „майбутній співак”, „головний режисер” та інші активізує їх творчу діяльність, дає змогу вчителю поступово підвищувати вимоги конкретно до кожного.

Важливо також спонукати учнів до щирих послідовних лексично багатих розмірковувань, викликаних почуттями, переживаннями від сприймання музики. Учні охоче доповнюють, розширюють, збагачують відповіді однокласників. Внесення творчого моменту в завдання (самостійно узагальнити, зробити висновок, запропонувати свій варіант тощо) не тільки активізує мислення, а й розвиває здібності до творчості. Наприклад: „Уяви, що ти – Попелюшка. Яку пісню ти б заспівала на балу?”, „Чи є в цьому творі негативні персонажі, як би ти їм допоміг стати кращими?”, „Що стане, коли мажорну п’єсу „Нова лялька” П.Чайковського виконати в мінорі?”.

Під час роботи над оперою доцільно надавати учням можливості для вокальної, танцювальної, творчої імпровізації. Наприклад: Яким радісним, веселим танцем героїв можна б було завершити оперу?” чи придумати танцювальні рухи і підібрати музичні інструменти для супроводу танцю і т.п.

Самостійне створення музичного або іншого супроводу до оповідання, картини, казки (вокальні імпровізації, пластичні рухи), імпровізація та домислювання, колективне створення загадок чи музичних казок – ці та інші форми ігрових ситуацій забезпечують необхідні емоційні умови для творчого розкріпачення і самовираження шестирічної дитини, реалізації нею свого прагнення до дій у певних виявленнях (фарбах, словах, рухах, музичних творах, іграх тощо). А завдання вчителя полягає у тому, щоб навчати дітей, як мінімум, доводити до досконалості будь-яку репродуктивну діяльність, тобто відтворювати чи повторювати красиво те, що створено, задумано іншими (учителем, композитором, товаришами); і, як максимум – створювати щось своє, нове, втілювати в ньому свої уявлення про красу, про мистецтво. Це є важливою вимогою творчої самореалізації особистості учня.

Список використаних джерел

1. Айзенк Г.М. Структура личности. – СПб.: Ювенга. – М., 1999. – 464 с.

2. Ананьев Б.Т. Избранные психологические труды: В 2-х т. т. – М., 1980. –288 с.

3. Андреев В.В. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности. Основы педагогики творчества. – Казань, 1988. – 237 с.

4. Андрушків Б.М. Хліб для розуму. – Тернопіль: Мальви, 1995, – 100 с.

5. Антонова В.В. Музичні ігри, танці і вправи. – К.: Освіта, 1981. – 152 с.

6. Апраксина О.А. К вопросу о диагностике музыкальных способностей // Музыкальное воспитание в школе. – 1985. – Вып. 11. – С. 116.

7. Апраксина О.А. Методика музыкального воспитания в школе: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1983. – 224 с.

8. Артемова Л.В. Вчися граючись. – К.: Томіріс, 1995. – 111 с.

9. Артемова Л.В. Театр і гра. – К.: Томіріс, 2002. – 292 с.

10. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований. – М.: Педагогіка, 1982. – 189 с.

11. Байбара Т.М. Дидактические условия эффективного использования исследовательского метода в обучении младших учеников. Автореф. Дис. канд. пед. наук. – К., 1988. – 240 с.

12. Баринова М.Н. О развитии творческих способностей ученика. – М.: Музыка, 1961. – 6о с.

13. Барко В.І., Тютюнников А.М. Як визначити творчі здібності дитини. – К., 1991. – 120 с.

14. Белобородова В.К., Ригина Г.С., Алиев Ю.Б. Музыкальное воспитание школьников. М.: Педагогика, 1975.

15. Бернштейн Н.А. О построении движений // Вопросы музыкальной педагогики. – 1980. – № 2. – С. 17-18.

16. Бех І.Н. Виховання особистості: У 2 Кн. Кн. 1: Особистісно-орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Навчально-методичне видання. – К.: Либідь, 2003. – 280 с. Кн..2: Особистісно-орієнтований підхід: науково-практичні засади. – К.: Либідь, 2003. – 344 с.

17. Бех І.Н. Гуманістична педагогіка у траєкторії виховання особистості // Виховання і культура. – 2001. – № 1. – С. 9-13.

18. Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів. – К.: Вінас, 1987. – 96 с.

19. Библер В.С. Мышление как творчество. – М.: Педагогіка, 1975. – 389 с.

20. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2-х т. т. – Т. 1 / Под ред. А. Петровского. – М.: Педагогика, 1979. – 304 с.

21. Богоявленская Д.П. Психология творческих способностей: Учебное Пособие для студентов высших учебных заведений. – М., 2002. – 320 с.

22. Божович Л.И. Избранные психологические труды. – М., 1995. – 240 с.

23. Буц Л.М. Про рухливі ігри. – К.: Вища школа, 1989. – 120 с.

24. Верховинець В.Н. Весняночка. Ігри з піснями для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. – К.: Музична Україна, 1989. – 343 с.

25. Ветлугіна Н.О. Музичний розвиток дитини. – К.: Музична Україна, 1978. 256 с.

26. Вихрущ В.О. Методологія та методика наукового дослідження. – Тернопіль: ТАЙП, 2007. – 222 С.

27. Власюк Є.М. З досвіду використання гри у навчанні // Початкова школа. – 1986. – № 11. – С. 18-20.

28. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психологический почерк. – М.: Просвещение, 1991. – 93 с.

29. Возрастные и индивидуальные особенности младших школьников / Под ред. Д.Б. Ельконина и Т.В. Драгуновой. – М.: Просвещение, 1967. – С. 243-330.

30. Возрастные и индивидуальные различия памяти / Под ред. А.А. Смирновой. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 21- 26.

31. Газман О.С., Харитонова Н.Е. В школу с игрой: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 96 с.

32. Гладкая О.О. О формировании певческих навыков на уроках музыки в начальных классах //Музыкальное воспитание в школе. – 1979. – Вып. 14. – С.26-34.

33. Глифорд Дж. Три стороны интеллекта // Психология мышления. – М., 1969. – С. 531-537.

34. Горальски А.П. Пути изучения творчества // Вопросы психологии. – 1986. – № 5. – С. 175-176.

35. Горюнова Л.Л. Развитие ребёнка как его жизнетворчество // Искусство в школе. – 1993. – № 1. – С. 15-21.

36. Грищенко Н.В. Феномен творчості: філософсько-онтологічні засади. Дисертація кандидата педагогічних наук. – Харків, 1995. – 180 с.

37. Гродзенская Н.Л. Школьники слушают музыку. – М.: Просвещение, 1969. – 77 с.

38. Громов Е.С. Художественное творчество. – М.: Политиздат, 1970. – 263 с.

39. Гураш Л. Відчути і збагнути: теорія і методика // Дошкільне виховання. – 2002. – № 7. – С. 6-7.

40. Дем’янчук О.Н. Формування музично-естетичних інтересів учнів загальноосвітньої школи. – К.: Вища школа, 1994. – 78 с.

41. Дорошенко Т.В. Ігри у навчанні музики // Початкова школа. – 1996. – № 4.– С. 38-41.

42. Дорошенко Т.В. Розвиток творчих здібностей на уроках музики: методичні рекомендації // Початкова школа. – 2001. – № 4. – С. 34-37.

43. Жовчак З.В. Виховання школярів засобами мистецтва // Мистецтво та ос віта. – 2004. – № 3. – С. 18-20.

44. Элементарное музыкальное воспитание по системе К. Орфа / Под. Ред. Л. Баренбойм. – М.: Советский композитор, 1978. – 368 с.

45. Загвязинский В.П. Педагогическое творчество учителя. – М.: Педагогика, 1987. – 159 с.

46. Занков Л.В. Проблема начального обучения // Советская педагогика. – 1973. – № 11. – С. 30-31.

47. Зязюн І.А., Миропольська Н.Е., Хлєбнікова Л.О. та інші. Виховання естетичної культури школярів. – К.: ІЗМН, 1998. – 156 с.

48. Кабалевський Д.Б. Прекрасное пробуждает доброе. – М.: Просвещение, 1973. – 336 с.

49. Кузьміна П.Д. Філософсько-педагогічна концепція процесу діяльності. – К.: Вища школа, 1987. – 100 с.

50. Кальчук М І. Авторська програма елективного курсу основ театрального мистецтва // Початкова школа. – 2006. – № 3. – С. 35-37.

51. Клименко В.В., Кочерга О.В. Перші кроки у творчість. – К., 1999.

52. Ковалів В.Л. Методика музичного виховання на релятивній основі. – К.: Музична Україна, 1973. – С. 3-55.

53. Коган В.З. Понятие „активность личности” как категория социальной психологии. – М.: Педагогика, 1971. – 130 с.

54. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика: Учебное пособие // Театрализированные игры. – М.: Академия, 1998. – С. 304-311.

55. Колошинский Я.Л., Панько Е. А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. – М.: Просвещение, 1988. – 120 с.

56. Конорова Е., Светинская В. Танец и ритмика в начальной школе. – М.: Музгиз, 1960. – 97 с.

57. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Початкова школа.– 2002. – №№ 2, 3. – Розділ ІІІ.

58. Кучерявый А.Г. Педагогика и психология детского творчества (Аспект самоформирования умений организовывать творчество детей): Учебное пособие. – К., 1998. – 193 с.

59. Левин В.А. Воспитание творчества. – М.: Знание, 1977. – 64 с.

60. Лейтес Н.Б. Возрастная одарённость школьников // Прикладная психология и психоанализ. – 2002. – № 2. – С. 60-74.

61. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / Избранная психология. Произв.: В 2-х т. т. – М.: Педагогіка, 1983. – Т. 2. – С. 94-231.

62. Липский В.Н. Эстетическая культура и личность.– М.: Знание, 1987.– 128 с.

63. Лужний В. Музична грамота в школі. – К.: Музична Україна, 1977. – С. 18-28.

64. Лук А.А. Психология творчества. – М.: Наука, 1978. – 258 с.

65. Люблинская А.А. Очерки психологического развития ребёнка. – М.: Просвещение, 1965. – 36 с.

66. Люблинская А.А. Учителю о психологи младшего школьника. – М.: Просвещение, 1977. – 224 с.

67. Матюшин А.К. Концепція творче ской одарённости // Вопросы психологи. – 1989. – № 6. – С. 29-33.

68. Маслоу А. Самоактуалізація // Виховання і культура. – 2001. – №1. – С. 88-92.

69. Масол Л.М. Методика навчання мистецтва у початковій школі. – Харків: Ранок. Веста, 2006. – 256 с.

70. Моляко В.Т. Психология творческой деятельности. – К., 1978. – 47 с.

71. Неменский Б.П. Мудрость красоты: О проблемах естетического воспитания: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1987. – 196 с.

72. Огороднов Д.М. Музыкально-певческое воспитание детей в общеобразовательной школе. – К.: Освіта, 1981. – 152 с.

73. Олпорт Г. Становление личности. Избранные труды. – М., 2002. – 287 с. 74. Островський В.М., Сидір М.В. Вчимося музики. 1 клас. Посібник-зошит для Загальноосвітніх навчальних закладів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан. – 2007. – 64 с.

75. Павленко Ю.І. Щоб учитися було цікаво. – К.: Вища школа, 1989. – 120 с.

76. Павлов В.Д. Формирование творческого воображения учащихся (на матери але обучения учащихся 3-6 классов изобразительному искусству). Автореф. Дис....к. п. н. – К., 1973. – 27 с.

77. Паламарчук А.І. Позакласна музично-виховна робота зі школярами молодших класів // Музика в школі. – 1981. – Вип. 7. – С. 14-16.

78. Паронова В. Дитячий театр. Казки: Сценарії та маски. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004.

79. Печерська Е. Казкові сюжети на уроках музики // Початкова школа. – 1996.– № 11. – С. 33.

80. Печерська Е. Навчання музичної грамоти на уроках // Початкова школа. – 1995. – № 12. – С. 42.

81. Печерська. Е., Петрова Н. Урок музики в контексті культуротворчості // Початкова школа. – 2006. – № 4. – С. 27-29.

82. Платонов К.К. Проблемы способностей. – М.: Наука, 1972. – 118 с.

83. Приходченко К.І. Витоки творчості. Розробки уроків та позакласних заходів з розвитку творчих здібностей учнів. Посібник. – К.: Сталкер, 1998.– 410 с.

84. Проблемы освоения театральной педагогики в профессионально-педагогической подготовке будущего учителя: Материалы Всесоюзной научно-практической конференции. – Полтава, 1991. – С. 209-211.

85. Психологический анализ музыкального развития младших школьников / Под ред. Е.И. Игнатьева. – М.: АПН РСФСР, 1960. – 330 с.

86. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навчальний посібник. – К.: ІЗІМН, 1996. – 236 с.

87. Ригина Р.С. Уроки музыки в начальных классах. – М.: Просвещение, 1979.

88. Рогозіна В.О. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів // Мистецтво та освіта. – 1997. – № 2. – С. 8-10.

89. Роджерс К.К. Вчитися бути вільним // Гуманістична психологія: Антологія: Навчальний посібник для студентів у 3-х т. / Ред. Трач Р., Боліс Г. – Пульсари, 2001. – Т. 1. – Гуманістичні підходи в загальній психології в загальній психології ХХ століття. – 252 с.

90. Ростовський О.Я. Методика викладання музики в початковій школі. – Тернопіль: Богдан, 2000. – 215 с.

91. Ростовський О, Хлєбнікова Л. Які почуття передає музика //Початкова школа. – 2001. – № 9. – С. 39-42.

92. Рубинштейн О.Л. Основы общей психологии. – М.: Педагогика, 1989. – 122 с.

93. Руденко Н.К. Формування творчих здібностей учнів 5-9 класів у позаурочній роботі засобами музичного мистецтва. – Автореф. Дис. к. п. н. К.– 2004.– 22 с.

94. Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька.– К.: ІППО, 2002.– 270 с.

95. Савченко О.Я. Розвивай свої здібності: Навчальний посібник для молодших школярів. – К.: Освіта, 1995. – 159 с.

96. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. – К.: Магістр, 1997. – 256 с.

97. Самолдіна К. Використання рухів на уроках музики в загальноосвітній школі // Музика в школі. – 1980. – Вип.. 6. – С. 31-35.

98. Силіна Г.Т. Питання формування творчої активності дітей молодшого шкільного віку в педагогічній літературі кінця ХІХ початку ХХ століття // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Херсон, 2001. – № 14. – С. 39-43.

99. Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня. – К.: Поліграф книга, 1996. – 406 с.

100. Ставинська Л.М., Юцевич Ю.Е. Співочий розвиток учнів // Початкова школа. – 1986. – № 4. – С. 28-29.

101. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. т. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 3. – 670 с.

102. Театр, семья, школа / Сост. Ю.А. Зубков. – М.: Просвещение, 1975. – 174 с.

103. Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей / Избранные труды: В 2-х т. т. – М.: Педагогика, 1985. – Т. 1. – С. 42-222.

104. Тушева В. Творчі завдання на уроках музики // Початкова школа. – 1997. – № 6. – С. 30-33.

105. Уланова С.І. Світоглядно-методологічні основи формування музично-естетичної культури // Художня освіта і проблема виховання молоді. Зб. наук. статей. – К.: Міносвіти України, ІЗМН, 1997. – С. 3-11.

106. Халабузарь П., Понов В., Добровольская Н. Методика музыкального воспитания: Учебное пособие. – М.: Музыка, 1989. – 176 с.

107. Хлєбнікова Л.О. Урок музики у шестирічних учнів // Початкова школа. – 1988. – № 9. – С. 18-21.

108. Черноиваненко Н.М., Дмитриева Л.Г. Методика музыкального воспитания в школе. – М.: Просвещение, 1989. – 207 с.

109. Шаталов В.Ф. Педагогическая проза. – М.: Педагогика, 1980. – 85с.

110. Шацкая В.Н. Музыкально-эстетическое воспитание детей и юношества. – М.: Педагогика, 1975. – 197 с.

111. Шевчук А. Сучасні підходи до організації музичної діяльності дітей: методичні рекомендації // Дошкільне виховання. – 2000. – № 2. – С. 6-8.

112. Шеренберг Д.М. Искусство творческого мышления. – Минск: Попудри, 1996. – 287 с.

113. Шинкаренко А.І., Лупак Н.І. Розучування пісень з музично-ритмічними рухами // Початкова школа. – 1989. – № 3. – С. 55-57.

114. Шинкаренко А.І. Урок музики, як урок мистецтва // Початкова школа. – 1996. – № 4. – С. 33-36.

Додаток А

Структурна схема здібностей до різних видів музичної діяльності (за Н. Ветлугіною)

Додаток Б

Класифікація театралізованих ігор