Курсовая работа: Сучасна школа в умовах ринкової економіки

Циклова комісія викладачів психолого-педагогічних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА З ПЕДАГОГІКИ

Сучасна школа в умовах ринкової економіки

План

Вступ

1. Фінансові надходження школи

2. Бюджет школи

3. Використання наочного приладдя і технічних засобів навчання

4. Шкільна документація

5. Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних працівників

6. Актуальність економічного виховання школярів, його зміст

Висновки

Література

Вступ

Оновлення функцій управління сучасними навчальними закладами системи загальної освіти неможливо без впровадження нових принципів їх економічної діяльності. Обумовлено це тим, що зрушення, які відбуваються в сучасній школі на шляху поступового її переходу в ринкові умови функціонування, зачіпають не лише змістовну сторону навчання, форми і методи організації педагогічного процесу, а й її економічне життя, фінансово-господарську діяльність. Нові умови господарювання передбачають:

- перехід від планування з окремих статей кошторису до нормативного методу;

- поєднання бюджетного фінансування з платними послугами, що надаються закладами освіти;

- перерозподіл і розподіл управлінських функцій між органами управління з посиленням господарської самостійності закладів освіти;

- самостійність трудових колективів у вирішенні питань соціального розвитку і матеріального заохочення;

- взаємозв'язок між результатами роботи колективу і створеними фондами.

Становлення ринкової економіки змінило господарський і фінансовий механізми освітньої сфери, зумовило процес комерцілізації освіти, а це вимагає підготовки саме кваліфікованих спеціалістів бюджетної сфери.

У Концепції неперервної економічної освіти визначені такі комплекси економічних. знань

1 Родинна економіка (6 клас)

2 Економіка підприємства ( 9 клас)

3 Економічна освіта суспільства (10 клас}

4. Міжнародна економіка {11 клас)

5. Основи ринкової економіки ( І-ІІ курси ВНЗ)

Згідно з концепцією передбачалося поетапно розпочати вивчення названих предметів у загальноосвітніх школах ще в 1996-1997 навчальному році. Але питання не було вирішено через брак кваліфікованих кадрів, підручників та фінансування.

Лише в спеціалізований класах та економічних ліцеях вивчаються основи економіки, але вони не узгоджені з державними стандартами економічних знань. До того ж у 78% таких закладів викладання економічних дисциплін здійснюються вчителями географії та історії, які не мають належної підготовки. То про яку ж глибину економічних знань випускників загальноосвітніх закладів може йти мова?

По-новому треба готувати й керівників освітніх закладів. Вони повинні володіти глибокими знаннями з основ економіки, податкової системі фінансового та господарського законодавства.

1. Фінансові надходження школи

Основним джерелом фінансування освітніх установ у нових умовах господарювання залишається державний бюджет. Однак для установ народної освіти новий господарський механізм поряд з бюджетним фінансуванням передбачає широке залучення позабюджетних коштів. Найбільш реально проглядаються наступні позабюджетні джерела поповнення фінансових фондів установ: надходження за виконані роботи (послуги), проведення заходів щодо договорів з державними, кооперативними і суспільними підприємствами, організаціями й установами; надходження, що стосуються надання платних послуг населенню; виторг від реалізації продукції навчально-виробничих майстерних і навчально-дослідних ділянок; кошти, отримані від здачі в оренду приміщень, споруджень, устаткування; добровільні внески і передані матеріальні цінності від державних, кооперативних і суспільних підприємств, організацій і установ, а також від окремих громадян та ін. надходження. Надходячи з різних джерел, ці кошти разом з бюджетними асигнуваннями утворюють єдиний фонд фінансових ресурсів установи, тобто складають доход установи. При цьому слід зазначити, що позабюджетні кошти, що надходять у розпорядження установи, не повинні враховуватися при визначенні їм асигнувань з державного бюджету за стабільними нормативами і не можуть бути підставою для зменшення обсягів бюджетних асигнувань.

Надання додаткових послуг і виконання госпрозрахункових робіт за договорами і замовленнями здійснюється установами народної освіти за тарифами і цінам, передбаченими і затвердженими в установленому порядку прейскурантами, а за їхньої відсутності - за договірними тарифами і цінами, встановленими установою з дозволу місцевих органів влади.

Коло госпрозрахункових робіт в установах народної освіти може бути дуже широким. Основні положення господарського механізму галузі фіксує тільки основні з них: організація вивчення окремих дисциплін, циклів дисциплін, поглибленого вивчення предметів, організація роботи гуртків. Однак потрібно мати на увазі, що проведення госпрозрахункових робіт не повинно завдавати шкоди основній діяльності навчально-виховних установ, а надання платних послуг повинно здійснюватися за умови, що установа не відмовляється від діяльності, що фінансується засобами державного бюджету.

Слід зазначити, що новий галузевий економічний механізм не передбачає директивний характер контрольних цифр. Це чисто орієнтовані показники, що мають своєю метою забезпечення взаємозв'язків економічних планів різних рівнів.

У фонд виробничого і соціального розвитку включається також виторг від реалізації зайвого, застарілого і зношеного устаткування й інших матеріальних цінностей (за винятком фондів, які повинні мати особливі умови реалізації), а також кошти, що були передані з метою виробничого і соціального розвитку закладу освіти іншими підприємствами й організаціями, економія матеріальних засобів і прирівнених до них витрат, розрахункам з різними організаціями і відсотком за кредит.

Розподіл коштів фондів здійснюється установами самостійно, відповідно до фінансових планів (кошторисів), схвалених трудовими колективами (радами установ) і затвердженими керівниками установ за погодженням із профспілковою організацією.

Періодичність відрахування засобів у фонди (щорічно, щокварталу) визначається установою.

Невикористані у поточному звітному періоді кошти фондів економічного стимулювання вилученню з установ не підлягають і використовуються ними в наступний період.

Керівникам установ народної освіти, що перейшли на нові умови господарювання, надаються широкі права в галузі організації й оплати праці. За погодженням із профспілковими організаціями вони мають право затверджувати штатні розписи і встановлювати посадові оклади у відповідності з діючими схемами без дотримання середніх окладів і без обліку співвідношень чисельності керівників і фахівців у межах створеного у встановленому порядку фонду заробітної плати (єдиного фонду оплати праці), а також за рахунок і в межах даного фонду встановлювати працівникам надбавки за високі творчі і виробничі досягнення в роботі. При цьому посадові оклади і тарифні ставки розглядаються як гарантований мінімум заробітної плати для відповідних категорій працівників. Розміри надбавок встановлюються в залежності від особистого внеску кожного працівника у підвищенні якості проведених заходів, виконаних робіт (послуг), зростання доходу установи. Ці надбавки зменшуються, або скасовуються цілком при погіршенні якості роботи.

Слід також зазначити, що новий господарський механізм системи освіти не передбачає обмеження максимального розміру заробітної плати працівників.

З метою підвищення рівня ефективності використання матеріальних ресурсів установі народної освіти надане право продавати іншим підприємствам, організаціям і установам, передавати, обмінювати, здавати в оренду, надавати безкоштовно в тимчасове користування, або в борг транспортні засоби, устаткування, спорудження, інвентар, інші матеріальні цінності і ресурси, що знаходяться на їхньому балансі , а також списувати їх з балансу у встановленому порядку, якщо вони зношені чи морально застаріли.

Установи народної освіти можуть здавати в оренду будинки, які не є їх власністю.

Установам народної освіти надане право скористатися банківським кредитом. До того ж короткостроковий кредит може бути виданий банком установі з метою фінансування його поточної діяльності, а довгостроковий — надається з метою виробничого і соціального розвитку з наступним погашенням кредиту за рахунок засобів фондів виробничого і соціального розвитку.

Установи народної освіти, що мають навчально-виробничі майстерні й навчальні господарства, у своїй економічній діяльності можуть функціонувати як єдині навчально-виробничі комплекси, або організувати роботу своїх виробничих підрозділів на правах самостійних господарських одиниць. У другому випадку кожне виділене структурне відділення, підрозділ, наприклад, шкільні навчально-виробничі майстерні, отримують права самостійної організації.

У нових умовах господарювання установам народної освіти з метою удосконалення організаційних форм і методів управління навчально-виховним процесом, посилення стимулюючого впливу економічних факторів на ефективність цього процесу, дозволено створювати на галузевій і міжгалузевій, регіональній і міжрегіональній основі навчально-виробничі фірми, асоціації та інші раціональні форми самостійної діяльності.

Для кожної школи, на основі встановлених надходжень бюджетних коштів і позабюджетних надходжень, визначається єдиний фонд оплати праці, фонд матеріально-технічного, виробничого і соціального розвитку. Утворення зазначених (двох) фондів здійснюється на основі визначених на відповідний період норм, встановлених у відсотках від загального фінансового фонду школи.

Тимчасове положення надає широкі господарські і фінансові права директору школи. Виступаючи від імені школи, він має право:

- знаходити, орендувати, замовляти необхідне школі обладнання й інші матеріальні ресурси у будь-яких підприємств, організацій, кооперативів і осіб за безготівковим чи готівково-грошовим розрахунком, у роздрібній торговій мережі й у комісійних магазинах без заліку в ліміт дрібного опту;

- укладати договори з організаціями, установами й особами, а також з учнями школи на виконання різних видів будівельно-монтажних робіт, робіт з поточного ремонту школи, оформленню і господарському збереженню її приміщень, споруджень і т.п.;

- укладати угоди на надання школою різних послуг учням, їх батькам, іншим громадянам, а також підприємствам, організаціям і установам;

- укладати угоди про створення об'єднань з іншими школами, навчально-виховними закладами, науковими і позашкільними установами, підприємствами, кооперативами, зосереджуючи всі кошти чи їхню частину для розгортання роботи міжшкільних комбінатів, курсів, навчально-виробничих і господарських об'єднань, проведення окремих заходів і т.п.

Розширення прав керівників шкіл одночасно накладає на них і високу відповідальність. У наш час широкі права контролю за господарською діяльність адміністрації надані Раді школи, в яку входять не тільки представники педагогічного колективу, а й батьки та учні старших класів.

Професійний контроль за фінансово-господарською діяльністю шкіл здійснюють фінансові органи і централізовані бухгалтерії.

2. Бюджет школи

Бюджет школи — матеріальна база для організації педагогічного процесу. Кошторис на потреби школи складається директором школи і затверджується вищими органами народної освіти. Підставою для складання річного кошторису є рішення районних органів влади за наступними розділами: а) виробничий план — число учнів і класів; б) штат вчителів і співробітників; в) затверджені посадові оклади вчителів (відповідно до тарифікації) та інших працівників школи; г) розмір асигнувань на капітальний ремонт школи; д) розміри основних витрат за окремими статтями бюджету, в тому числі господарські.

Кошторис є регулюючим документом на витрату коштів. Директор школи зобов'язаний домовитися з централізованою бухгалтерією про своєчасне одержання форми № 2 про виконання статей витрат і ритмічно робити необхідні закупки, не залишаючи все на кінець кварталу чи року. Форма № 2 складається щомісяця.

Затверджений кошторис — державний документ, що вимагає неухильного виконання. Порушення не можуть бути виправдані ніякими міркуваннями про доцільність і змушену необхідність.

Спецрахунок. В окремих школах і школах-інтернатах є виробничі майстерні і підсобні господарства. Адміністрація в окремих випадках здає в оренду на тимчасове користування різним організаціям свої приміщення. У результаті школа дістає деякі кошти, часом досить значні. Вони зараховуються на спецрахунок. Доходи, отримані в результаті роботи школярів, направляються на поліпшення харчування, побутового і культурного обслуговування учнів.

У школах, що мають постійні доходи від праці школярів (виробничі майстерні, підсобні господарства і т.п.), складаються спеціальні кошториси, де плануються доходи і витрати за статтями бюджету. Кошти на спецрахунку наприкінці року не списуються, а переходять на наступний рік.

3. Використання наочного приладдя і технічних засобів навчання

Оптимальне застосування наочного приладдя і технічних засобів сприяє виробленню інтересу учнів до навчання, розвитку логічного мислення, навичок самостійної роботи, розширює кругозір дітей, сприяє зближенню навчання з життям. У кожній школі, як правило, є оснащені навчальні кабінети, що забезпечують застосування ТЗН на всіх етапах навчальної роботи. Молодому директору потрібно ретельно продумувати наступні питання:

- як забезпечити систематичне поповнення кабінетів технічними засобами і наочними приладдями, своєчасне отримання фільмів;

- яким чином зберегти обладнання, забезпечити його ремонт;

- як домогтися кваліфікованого використання наявного обладнання, дотримання правил безпеки.

Вирішення цих проблем пов'язано з безліччю труднощів: обмеженістю можливостей, відсутністю фахівців і матеріалів. Молодому директору необхідно чітко розподілити, скільки годин буде зайнятий той чи інший кабінет, як будуть використовуватися наочні посібники і ТЗН. У великих середніх школах бажано мати кілька кабінетів з кожного предмету.

Директор школи повинен забезпечити навчання педагогічному колективу: кожен учитель зобов'язаний уміти використовувати найпростішу апаратуру: епідіаскоп, магнітофон. У багатьох школах вчителі опановують і більш складними приладами: кінопроекторами, обчислювальними і контролюючими машинами, комп’ютерами. До того ж дуже важливо забезпечити дотримання правил безпеки.

Навчально-виховний процес значною мірою залежить від належного рівня господарського забезпечення школи, санітарного стану, своєчасного ремонту, профілактичної перевірки обладнання, чіткості роботи технічного персоналу.

Оформлення школи - питання педагогічне. Потрібно відмовитися від великої кількості стендів, що повністю закриваючі стіни коридорів, класів, учительської. І справа не тільки у естетичному вихованні дітей. Соціологи відзначають, що надмірне накопичення картин, цифр, агітаційного матеріалу мають зворотну дію: ніхто не цінує і не читає цих матеріалів, вони не досягають свого результату. Досить часто ми бачимо на швидку руку збиті стенди з кольоровими картинками, вирізаними з журналів. Погани смак не є гідним сучасної школи:

Багато шкіл виробили визначену систему оформлення школи і вона, як нам здається, зіграла важливу роль у вихованні дітей. По -перше, на стінах дуже мало різних прикрас і стендів. Нехай буде більше повітря і менше пилу. По-друге, це - якість виконання. Нехай буде менше, але краще. По-третє, оформлення повинно мати тематичний характер (з урахуванням віку й інтересу дітей). По-четверте, періодичність змінюваності матеріалів. Зміст одних стендів повинен замінюватися кожного семестру, других - раз на місяць, третіх - раз на рік. Бажано, щоб оформлення виконували найкращі художники й умільці школи, учні і вчителі, залучалися спонсори, а часом і професійні дизайнери з художньої майстерні.

4. Шкільна документація

Здійснення функцій управління багато в чому залежить від впровадження чітко продуманої внутрішкільної інформації і звітності, єдиних форм навчально-педагогічної документації. Тільки на основі ритмічно діючої системи прямого і зворотного зв'язку, достовірної інформації керівники школи можуть ставити конкретні завдання, приймати вірні рішення, забезпечувати їхню практичну реалізацію.

Документи вчителя і класного керівника дуже прості: плани уроків і план виховної роботи на семестр. Для себе вчителі можуть вести інші записи. Плани роботи вчителів і класних керівників носять довільний характер і складаються на основі існуючих методичних рекомендацій. Тематичні плани, як правило, публікуються в методичних журналах, і немає потреби вимагати від учителя спеціальних розробок. Поурочний план повинен бути у кожного вчителя. План виховної роботи, як показує досвід, доцільніше всього складати на півріччя. Важливо передбачити тематику класних годин і основні заходи щодо навчальної і виховної роботи з класом і окремими учнями. У керівників школи повинні бути індивідуальні зошити відвідування уроків і виховних заходів.

Навчально-педагогічна документація школи:

- Книга запису учнів.

- Особисті справи учнів.

- Класні журнали.

- Журнали факультативних занять.

- Журнали груп продовженого дня.

- Книга обліку бланків і видачі атестатів про середню освіту.

- Книга обліку бланків і видачі свідчень про базову освіту.

- Книга обліку золотих медалей «За відмінні успіхи в навчанні, праці і за зразкову поведінку».

- Книга обліку похвальних грамот «За особливі успіхи у вивченні окремих предметів» і похвальних аркушів «За відмінні успіхи і зразкову поведінку».

- Книга обліку особового складу педагогічних працівників школи.

- Книга наказів по школі.

- Книга обліку і руху дітей шкільного віку з 6 до 16 років включно;

- Відомість видачі учням свідоцтв про отримання ними спеціальності.

- Журнал обліку пропущених і замінених уроків.

- Книга протоколів педагогічної ради школи.

- Копії актів про результати інспекторських перевірок роботи школи.

- Книга зауважень і пропозицій осіб, що проводили інспекторську перевірку, копії статистичних звітів школи.

- Книга реєстрації вхідної і вихідної кореспонденції.

Фінансово-господарська документація школи:

- Технічний паспорт школи.

- Інвентарні списки основних засобів.

- Книга обліку матеріалів та їх залишки.

- Відомості про видачу матеріалів та їх залишки.

- Відомості оперативного обліку руху малоцінних предметів, що швидко використовуються.

- Інвентарна книга бібліотечного фонду школи.

- Акти списання матеріальних цінностей.

У справах школи повинні знаходитися тарифікаційний список вчителів і діючий штатний розклад. Види звітності:

- Звіт початкової, базової дев'ятирічної і старшої школи на початок навчального року.

- Звіт про успішність учнів початкової, дев'ятирічної і старшої школи за навчальний рік.

- Звіт початкової, дев'ятирічної і старшої школи за навчальний рік.

- Звіт початкової, дев'ятирічної і старшої школи про інтернат при школі (якщо він є).

Внутрішкільна оперативна інформація. Під управлінською інформацією розуміється інформація, дані актів, що відображають стан системи управління в цілому й окремих її компонентів.

У практиці роботи школи існує система внутрішкільної оперативної інформації, мета якої — різко скоротити потік письмових документів.

Щоденна інформація аналізується вчителем і класними керівниками на основі вивчення класного журналу й усних повідомлень старости класу про відвідуванння учнів, успішності, дисципліни, санітарного стану. Щотижнева інформація обробляється заступником директора. Це усна інформація класних керівників, обмін повідомлень на нараді при директорі: про успішність і відвідування «важких» учнів, про позакласні і позашкільні заходи, про якість роботи вчителів і класних керівників, про стан журналів, щоденників і зошитів.

Щомісячна інформація готується заступником директора, вивчається директором і членами адміністрації школи: про виконання шкільних програм; якості роботи вчителів-предметників, класних керівників і класоводів; про успішність, відвідування і дисципліну в окремих класах; про результати спеціальних перевірок і контрольних робіт; про санітарний стан школи, збереження меблів, обладнання. Інформація про успішність із окремих предметів і дисципліну у класах предметів аналізується адміністрацією школи кожного семестру.

5. Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних працівників

Підвищення кваліфікації, методичної майстерності педагогів відбуваються завдяки внутрішкільній системі методичної роботи та навчанню з відривом від основного місця роботи.

Кожний педагог, незалежно від закладу, в якому працює, повинен один раз на 4—5 років проходити підвищення кваліфікації в закладах післядипломної освіти, на відповідних факультетах педагогічних інститутів, курсах, на факультетах підвищення кваліфікації на базі педагогічних університетів. Школи направляють педагогів відповідно до термінів перепідготовки та офіційного набору певних груп за профілем перепідготовки. Підвищення кваліфікації керівників шкіл здійснюється у спеціальних групах (на факультетах, в інститутах), які зосереджують свою роботу на вивченні сучасної теорії управління (менеджменту).

Внутрішкільну методичну роботу здійснюють певного дня тижня, у найзручніший для всіх членів педагогічного колективу час.

Для стимулювання діяльності вчителів щодо підвищення їх професійної кваліфікації, методичної майстерності, спрямованості до якісних результатів у навчанні й вихованні школярів, починаючи з 1972 р., запроваджено їх атестацію.

Атестація педагогів — комплексна перевірка, що здійснюється спеціальною атестаційною комісією з метою визначення рівня кваліфікації педагога, що дає їм змогу претендувати на присвоєння більш високого кваліфікаційного рівня.

Передбачає визначення відповідності педагогічних працівників зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюють кваліфікаційну категорію, визначають тарифний розряд оплати праці, присвоюють педагогічне звання.

Атестація проводиться відповідно до Закону України «Про освіту» з метою стимулювання діяльності педагогічних працівників, щодо підвищення кваліфікації, професіоналізму, розвитку творчої ініціативи. Вона є дієвим стимулом підвищення педагогічної майстерності.

Традиційно проводили її один раз на 5 років. Основна частина спеціалістів (учителі з вищою освітою) підтверджувала рівень своєї кваліфікації, кращі з них здобували більш високу кваліфікаційну категорію, окремих атестували як фахівців з низьким рівнем кваліфікації, чиї професійні якості не відповідали вимогам працівників освіти. З демократизацією системи освіти з'явилася можливість атестуватись педагогу за власним бажанням, який в праві звернутися із заявою до атестаційної комісії з проханням атестувати його на будь-яку категорію.

Система атестаційних комісій має таку ієрархічну структуру: головна, створена органом управління освітою на рівні країни, краю, області, автономії; районна (окружна, міська), яка створюється відповідним органом управління освітою; атестаційна комісія освітнього закладу, яка створюється педагогічною радою закладу. Кожна з комісій розглядає коло питань у межах своєї компетенції, тобто присвоює відповідні кваліфікаційні категорії: вищу (головна атестаційна комісія); першу (районна (окружна, міська) комісія); другу (атестаційна комісія освітнього закладу).

Відповідно встановлено кваліфікаційні категорії: спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії, а також педагогічні звання: старший учитель, старший викладач, учитель (вихователь)-методист, педагог-організатор-методист, майстер виробничого навчання першої (другої категорії) та інші.

З розвитком ринку праці помітилася реальна диференціація в оплаті праці вчителів різних кваліфікаційних категорій, конкуренція при працевлаштуванні у школи нового типу.

Атестація педагогічних працівників на сучасному етапі передбачає системність і цілісність експертних оцінок, відкритість, колегіальність, єдність вимог. Суть їх сформульовано в кваліфікаційних характеристиках, затверджених Міністерством освіти і науки, регіональними органами управління освітою.

Атестацію проводять одноетапно (з теоретичних і практичних питань одночасно) або в два етапи. На першому організовують теоретичні кваліфікаційні випробування (іспити, співбесіди, захист власного творчого звіту) або дослідні (експериментальні розробки). Мета їх — з'ясувати рівень теоретичної підготовки педагога (спеціальних знань, методики викладання предмета, психолого-педагогічних знань, володіння новими педагогічними технологіями, уміння використовувати знання у власній діяльності). Другий етап передбачає перевірку та оцінювання практичних професійних умінь педагога (результативність праці в навчально-виховному процесі). З цією метою члени комісії відвідують заняття, проводять анкетування учнів, батьків, колег атестуючого, адміністрації школи. Використання психолого-педагогічних методик дає змогу об'єктивно визначити реальний кваліфікаційний рівень педагога, його творчий потенціал. Атестація робочого місця є одним із елементів атестації педагогічного працівника.

6. Актуальність економічного виховання школярів, його зміст

Особлива актуальність економічного виховання визначається тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній діяльності, і в особистому житті. Школяр як майбутній працівник має оволодіти такими економічними навичками: планування і організації своєї праці; виконання професійних обов'язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями; пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці; вдосконалення виробництва в галузі своєї професійної діяльності.

Економічна діяльність у сфері особистого життя передбачає: планування та організацію особистого бюджету, доходів і витрат сім'ї; економічно обґрунтовану оцінку товарів, які купують для особистого користування, їх раціональне використання; розумне ставлення до свого здоров'я, режиму і способу життя, використання вільного часу та ін. Окрім того, кожен громадянин як морально вихована людина повинен: бережливо і по-господарському ставитися до природи, активно протидіяти негативним явищам у цій галузі діяльності людини; дбайливо ставитися до народного надбання; активно вивчати і осмислювати економічну політику нашої держави.

Економічне виховання - організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.

Важливим компонентом економічної культури є економічна свідомість — знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання.

Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов'язковим.

Складником економічної свідомості є економічне мислення — здатність до осмислення явищ економічного життя з урахуванням досягнень науки і техніки. Воно сприяє творчому розв'язанню особистістю економічних проблем, конкретних трудових завдань.

Економічному життю людини властиві також соціальні почуття: колективізму, господаря, відповідальності, обов'язку та дисципліни.

Економічна культура передбачає і формування у школярів певних моральних та ділових якостей, необхідних для їх майбутньої трудової діяльності: суспільної активності, підприємливості, ініціативності, господарського, бережливого ставлення до суспільного добра, раціоналізаторських здібностей, відповідальності, прагнення до рентабельності, оновлення технологічних процесів і обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції, особистого успіху й добробуту.

Зміст економічної освіти та виховання учнів загальноосвітньої школи визначений навчальним предметом "Основи економічних знань", що вивчається в 11-му класі. Проте цілком покладатися тільки на цей курс було б нелогічно. Тому "Державним стандартом загальної середньої освіти. Економіка" запропоновано чотирирівневий підхід, що передбачає послідовність і безперервність економічної освіти та виховання школярів. Наступність виявляється в лінійно-циклічній структурі курсів:

нульовий рівень — 1—4 (1—3) класи;

перший рівень — 4—7 класи;

другий рівень — 8—9 класи;

третій рівень — 10—11 класи.

Нульовий рівень вивчення економіки розрахований на початкову школу. Діти отримують початкові уявлення про навколишнє економічне середовище. Формуються первинна економічна культура та грамотність. У цьому віці передбачено: вивчення основних економічних понять, з якими діти стикаються у повсякденному житті; навчання дітей умінню робити вибір та оцінювати його наслідки для себе і для своєї родини, друзів; формування почуття відповідальності за прийняті рішення.

На цьому етапі вивчення економіки може здійснюватися на окремих уроках та інтегровано.

Перший рівень передбачає послідовне розширення кругозору учнів, подальше вивчення економічних понять; нагромадження нового досвіду у прийнятті зважених економічних рішень у процесі вибору; висвітлення зв'язків, що існують у ринковій економіці між людиною (дитиною), сім'єю, державою.

У 5 класі доцільно почати формування первинних уявлень про родинну економіку: доходи і витрати сім'ї, джерела доходів (заробітна плата, стипендія, дотації); про роль родини в суспільстві, економічні зв'язки родини з іншими суб'єктами ринкової економіки тощо.

У 6 класі — вивчати економічні умови міста (села), регіону, в якому живе дитина. З цією метою учнів слід ознайомити з економічними потребами міста (школи, лікарні тощо), з діяльністю таких ланок виробництва, як завод, фабрика, ферма, та з професіями, потрібними регіону.

У 7 класі діти засвоюють елементи національної економіки, знайомляться з функціями держави, деяких ринкових інститутів (банків, страхових компаній тощо).

Другий рівень спрямований на вивчення економіки на рівні систематизованого підходу до набуття знань про економічні поняття, категорії. Цей вік найсприятливіший до засвоєння основ підприємницької діяльності, малого бізнесу. Водночас учні можуть отримати певні професійні орієнтири.

Економічні основи у 8—9 класах охоплюють вивчення ключових економічних законів та концепцій, розуміння основних впливів економічного середовища на діяльність підприємця, набуття вмінь та навичок застосування здобутих знань для аналізу різноманітних подій економічного життя, набуття досвіду роботи з економічною періодикою.

Третій рівень є завершальним у формуванні економічної освіти на загальноосвітньому рівні. Учні повторюють і поглиблюють вивчений матеріал, розглядають категорії та закони, які через їхню складність не аналізувалися на попередніх етапах.

Маючи уявлення про універсальні економічні поняття та концепції, в цьому віці учні можуть ефективно вивчати основи менеджменту, елементи маркетингу тощо.

Економічна освіта та виховання в 10—11 класах повинні забезпечити поглиблене засвоєння комплексу універсальних економічних категорій і законів, набуття досвіду роботи зі спеціальною економічною літературою, навичок робити економічно обґрунтовані висновки замість емоційних, досвіду планування свого подальшого життя: освіти, праці, кар'єри, наукової-діяльності тощо¹ .

У процесі економічного виховання важливо формувати в учнів здорові матеріальні потреби.

Потреба - необхідність у чомусь, яка задовольняється переважно завдяки трудовій діяльності у процесі якої створюються необхідні людині предмети.

Матеріальні потреби, як і духовні, мають тенденцію зростати. Задоволення потреб потребує від особистості високої активності о У вихованні учнівської молоді важливо, щоб матеріальні потреби не домінували над духовними.

Духовність — специфічно людська риса, що виявляється в багатстві духовного світу індивіда, його ерудиції, розвинутих інтелектуальних та емоційних запитах, моральності й передбачає оволодіння духовними цінностями — витворами людського духу,

"Історичний досвід передових націй переконує, — зазначає В.Москалець, — що духовний розвиток — необхідна умова всілякого прогресу — культурного, соціального, економічного. Все це особливо актуальне сьогодні для України. Без духовного злету ми не станемо цивілізованою нацією" .

Втрата духовності рівнозначна втраті моральності.

Розрізняють потреби реальні та ілюзорні. Перші - можуть бути задоволені, другі — наслідок неадекватного відображення в думках людей їх прагнень. Великої соціальної шкоди заподіюють спотворені (гіпертрофовані) потреби окремої особи чи соціальної групи (наркотики, алкоголь та ін.).

Економічне виховання здійснюється передусім у процесі вивчення основ наук, зокрема основ економічних знань, економічної географії, трудового навчання. На уроках математики учні розв'язують задачі економічного змісту. Уроки фізики, біології, хімії демонструють використання у виробництві досягнень науки і техніки.

Класний керівник здійснює економічне виховання у такий спосіб: залучення дітей до праці із самообслуговування, ремонту обладнання і приміщень, розподілу шкільного бюджету; обговорення газетних та журнальних статей на економічні теми; виробничі екскурсії, зустрічі з працівниками підприємств; залучення учнів до економічних відносин у школі та вдома.

Висновки

У зв'язку з. переходом до ринкової економіки постала необхідність створення в Україні неперервної економічної підготовки педагогічних кадрів. При розробці теоретичних основ такої підготовки треба враховувати, що в Україні відбувається поступовий перехід від монополії державної власності до багатоукладності її форм, від командно-адміністративної системи керівництва до економічних методів управління. В цих умовах суттєво підвищується роль економічної культури, заповзятливості. Ініціативи, здатності приймати нестандартні рішення а найрізноманітніших ситуаціях економічної діяльності.

Центральною ідеєю, метою економічної підготовки педагогічних кадрів повинен стати постійний розвиток їх як суб’єктів, котрі спрямовують свою економічну компетентність на організацію економічної освіти й виховання учнів, підвищення рівня їхнього нинішнього та майбутнього життя.

В психолого-педагогічних дослідженнях вагоме місце займає обґрунтування концептуальних основ неперервної економічної освіти. Для того, щоб захистити економічний суверенітет України, основними складовими якого є розвиток продуктивний сил, техніко-економічних відносин (а в єдності цих двох сторіч — технологічного способу виробництва), відносин економічної власності й господарського механізму, необхідно подолати істотне відставання розвитку вищої та середньої освіти. Слід також виховувати людину-власника поліпшувати оплату робочої сили_, інакше відбуватиметься відтік за кордон найкваліфікованіших кадрів.

Виконання завдань економічної освіти та виховання неможливе без науково обґрунтованого змісту, форм і методів. Проте, на жаль, ні соціологія, ні педагогіка та психологія не розробили ще єдиної системи економіко-трудового виховання учнівської молоді підготовки до цієї важливої проблеми освітницьких кадрів

Аналіз наукових даних і сама діяльність навчальних закладів переконують, що реалізація економічного всеобуч дітей, учнівської молоді, педагогічних кадрів неможлива без чітко розроблених концептуальних основ неперервної економічної освіти й виховання. Перед тим, як обґрунтувати концептуальну модель економічного всеобучу, зупинимось на науково-теоретичним у обґрунтуванні поняття неперервність освіти.

В цьому, на нашу думку, є суттєві ознаки неперервності, яка ґрунтується на внутрішній логіці етапності (окремі частини або підрозділи) і завершеності (ціле або програма), з чітко окресленою метою й шляхами реалізації

Загальнонауковим методологічним базисом дослідження є філософія зі своїми законами, принципами, категоріями, методами її складових частин. Але в кожній системі, поряд із відбиттям у ній якостей систем більш загального рівня, проявляються й усі специфічні закономірності, причинно-наслідкові зв’язки, регулятори, що забезпечують якість і розвиток окремої методологічної основи. Під нею ми розуміємо цілісну сукупність, яка ґрунтується на теоретично обґрунтованих, практично перевірених засобах, формах, методах, що дозволяють оптимально займатися перетворювальною діяльністю В якій-небудь специфічній галузі.

У науковій літературі прийнято виділяти такі основні ознаки, які властиві складним системам: цілісність, наявність визначеної мети, внутрішньої ієрархічної структури, взаємозалежних підсистем, функціональних зв'язків, управління тощо. Вони характерні й для системи економічної підготовки педагогічних кадрів. Системоутворювальні компоненти, які досліджуються, є основними частинами спеціально організованої цілісної системи економічної підготовки педагогічних кадрів.

Аналіз системи для виявлення і дослідження особливостей та ознак її основних компонентів — необхідна умова її пізнання, управління і розвитку.

Компонентами системи економічної підготовки педагогічних кадрів, на нашу думку, є:

— науково-теоретичні основи неперервності економічної освіти й виховання;

— основні концептуальні положення неперервної економічної компетентності педагогічних кадрів;

— теоретично обґрунтовані функції й принципи, властиві системі;

— її змістова основа, характеристика структур (суб'єктів) економічної підготовки, а також її технологія й методичне забезпечення.

Концептуальні основи неперервної економічної освіти й виховання в науково-педагогічній літературі розкриті недостатньо і викладені в загальних рисах через те, що сама концепція і теорія економічної підготовки в нашій країні перебувають на початковій стадії розвитку.

Ідеї неперервної освіти не нові, але лише наприкінці 80-х років XXст. та особливо після одержання Україною незалежності виникла необхідність їх втілення в життя. Нині цими проблемами займаються Інститут змісту і методів навчання Міністерства освіти і науки та експериментальні центри шкільної економічної освіти у Києві, Харкові й Луцьку.

З'явилися учені, які працюють над вивченням теоретичних та історичних аспектів неперервної освіти (В.І, Бондар, М.М. Ващенко, С.Г. Вершловський, А.П. Владислав'єв, В.І. Маслов, О.Г. Мороз). Разом з тим ними не сформульовано поняття суті неперервної освіти, якою людина займається протягом свого життя. Найґрунтовніше, на нашу думку, до визначення цієї педагогічної категорії підійшов доктор педагогічних наук, професор В.І. Маслов. Він зазначає, що неперервну освіту можна сформулювати як цілеспрямовану, спеціально організовану і керуючу цілісну систему перманентного формування в індивідуумів соціального досвіду (моральних норм, інтелектуальних якостей, знань, умінь і навичок), об'єктивно необхідного для розвитку суспільства, відповідно до психофізіологічних можливостей і соціальних потреб конкретної особистості на всіх етапах її становлення, розвитку і життєдіяльності. А професор А.С. Нісімчук, висвітлюючи проблему економічної освіти й виховання сільських школярів, неперервність розглядає через призму базової освіти і самоосвіти. І.О. Смолюк вмотивовує неперервність економічного всеобучу учнів між різними віковими групами через систему трудового навчання. Дещо про неперервність економічної підготовки вчительських кадрів сказано і в дослідженнях ПО. Ковальчук.

Є ряд цікавих робіт учених близького зарубіжжя, які розглядають окремі аспекти неперервності економічної освіти (О.Ф. Аменд, В.П. Грищенко, В.О. Поляков, В.К. Розов, І.А. Сасова, Б.П. Шемякін).

Проте всі вони проблему неперервності економічної освіти й виховання розглядають через її об'єкт — учня. Спільними зусиллями вчені колективів кафедри теорії та історії педагогіки (лабораторія економіки освіти) НПУ імені М.П. Драгоманова, лабораторії педагогічних технологій Волинського державного університету імені Лесі Українки та лабораторії трудового навчання й профорієнтації Інституту педагогіки АПН України, використовуючи передовий досвід вітчизняних науковців із країн близького зарубіжжя, розробили концептуальні основи неперервної економічної освіти й виховання в загальноосвітній школі, приділивши значну увагу підготовці педагогічних кадрів.

Ми насамперед виходимо з того, що неперервна економічна освіта є органічною складовою єдиної системи освіти, яка склалася в нашій країні, й має ряд особливостей. Проте притаманна їй предметна специфіка, індивідуальні характеристики зумовлені цільовою спрямованістю, змістом, методикою й технологією функціонування всіх компонентів даної системи.

Розробляючи концептуальні основи неперервної економічної освіти, її автори ВИХОДИЛИ З ТОГО, ЩО:

— відбувається перехід від монополії державної власності до багатоукладних форм власності та диференціації підходів до формування статусу господаря;

— характерною прикметою сучасного етапу соціально-економічного життя став перехід від командно-адміністративної системи керівництва до економічних методів управління, від сліпого виконання планів та наказів до творчого пошуку ефективних рішень;

— економічна освіта покликана стати необхідним атрибутом будь-якої доцільної діяльності, передумовою успішної роботи практично у всіх сферах та галузях господарства, невід'ємною складовою культури сучасної людини. Посилюється значення її ціннісно-орієнтаційного та морального виховання;

— зростає потреба суспільства в радикальній перебудові діяльності освітніх закладів, у поновленні економічної освіти, спрямованої на формування нового економічного мислення, економічної культури, розвиток завзятості, ініціативи, вміння приймати нестандартні рішення у різноманітних ситуаціях економічної діяльності;

— необхідно звернути увагу на зв'язок професійного самовизначення учнів з економічними стимулами трудової діяльності, проблемами зайнятості населення;

— важливою умовою сучасного етапу економічної освіти стає надання учням та працівникам закладів освіти соціально-економічних гарантій особистості.

Під час навчально-виховного процесу в освітніх закладах доцільно формувати такі якості та уміння;

— розвинуте економічне мислення, почуття власника, реального господаря;

— уміння прогнозувати свою діяльність;

— економічно визнане ставлення до праці та її результатів;

— потяг до підвищення трудових доходів, до покращення рівня життя;

— орієнтація на раціоналізацію праці та підвищення її економічної ефективності;

— готовність брати участь у різноманітних формах економічної діяльності, пов'язаних з ринковою економікою;

— участь в управлінні виробництвом;

— здатність до морального вибору в ситуаціях, пов'язаних з економічною діяльністю;

— вміння перемагати економічні труднощі та кризові ситуації;

— здатність ефективно використовувати діючий механізм соціально-економічного захисту своїх та суспільних інтересів;

— потреба в особистісному самовдосконаленні та оновленні економічних знань.

Спробуємо з'ясувати теоретичні аспекти неперервної економічної освіти, наголошуючи на новизні та своєрідності:

1. Моніторинг, аналіз і переоцінка виробленого й зафіксованого в методології, теорії, технології, методиці економічної освіти у вітчизняному та зарубіжному досвіді у зв'язку з переходом нашої країни до ринкових відносин.

2. Визначення пріоритетних науково-дослідних проблем, що потребують оперативного вирішення з метою забезпечення можливостей вибору шляхів професійного самовизначення та успішної життєдіяльності випускників навчальних закладів в умовах ринку.

3. Конструювання варіантів економічної освіти молоді з урахуванням вертикальної (базова освіта) і горизонтальної (додаткові неформальні види), а також інтеграція освітніх структур, сім'ї, організаторів бізнесу та ін.

4. Психолого-педагогічна переробка змісту, форм, методів і засобів неперервної економічної освіти, що забезпечує становлення ініціативної, творчої, заповзятливої, господарської особистості, яка володіє морально-економічною культурою і новим економічним мисленням;

5. Інтеграція економічної освіти з трудовою підготовкою і виробничою працею молоді, що сприяє ретельній організації процесу праці, а також виявленню талановитих підприємців, менеджерів, працівників у сферах маркетингу, бізнесу тощо.

6. Теоретичне обґрунтування державних стандартів і кваліметричного апарату оцінки ефективності економічної освіти на всіх етапах її існування.

7. Експертна оцінка інновацій у теорії та практиці економічної освіти учнів і студентів з метою захисту від псевдоноваторства та ін.

8. Захист інтересів молоді та її підтримка в умовах ринкової економіки.

9. Обґрунтування системи підготовки та перепідготовки кадрів для забезпечення економічною освітою дітей та молоді.

Досліджуючи тенденції розвитку національної теорії економічної освіти, доцільно виділити такі напрями:

— економізація усіх загальноосвітніх дисциплін, що дозволяє давати економічні знання дітям з першого дня у першому класі (обсяг та глибина цих знань різна на кожному рівні навчання);

— запровадження спеціальних курсів з основ економіки, бізнесу, підприємництва у ЇХ—Xкласах загальноосвітніх шкіл;

— спеціальна допрофесійна і професійна підготовка в школах, коледжах, профтехучилищах, недержавних структурах (класи та школи бізнесу, менеджерів, підприємців і та ін.);

— економічна освіта й виховання студентів педагогічних вузів.

Системоутворюючим фактором, що визначає упорядкування економічної освіти в різних освітніх структурах, є усвідомлена необхідність економічних знань та умінь. Тому неперервну економічну освіту як динамічний процес можна поділити на такі етапи:

— емоційно-образне сприйняття, характерне для дітей старшого дошкільного віку (формуються перші уявлення про потреби і можливості їх задоволення, початкові економічні вміння в доступних видах діяльності);

— пропедевтичний, властивий учням І—IVкласів (ознайомлення з найуживанішими економічними термінами і поняттями, формування ощадливості, економічності, творчого ставлення до використання всіх видів ресурсів;

— пошуково-зондуючий — учні V—IXкласів включаються в економічне життя сім'ї, найближчого оточення і роблять спробу визначити своє місце в економічному просторі;

— вибір сфери діяльності, розвиток професійної самосвідомості — надає економічній освіті випускників (XIклас) логічного системного характеру: готує їх до праці в умовах різних видів власності, форм організації і стимулювання праці, ознайомлює з основами соціально-економічного захисту молоді в умовах ринкових відносин, безробіття і конкуренції;

— уточнення соціально-професійного статусу (допрофесійна або початкова професійна економічна підготовка старшокласників — набувають максимуму доступних їм спеціальних знань і умінь у вибраній сфері діяльності, включаються в реальне економічне життя);

— входження в професійну діяльність (учні ПТУ і студенти вищих закладів освіти) на основі вивчення загальних питань економіки і особливостей обраної сфери трудової діяльності .

Основними структурами неперервної економічної освіти є дошкільні заклади (дитячі садки, дитячі інтернати та інші типи дошкільних установ), загальноосвітні школи (початкова, основна і старша), професійно-технічні (ПТУ) і середні спеціальні навчальні заклади (технікуми, медичні, педагогічні, художні та інші училища), ВНЗ. Тут економічна освіта здійснюється або за рахунок економізації всього навчально-виховного процесу, або за рахунок спеціальних навчальних курсів з основ економіки, бізнесу, підприємництва і та ін.

Паралельними структурами є форми економічного навчання на підприємствах та в установах під час практики, підготовчі курси й відділення, різноманітні структури неформальної освіти, клуби, наукові товариства тощо.

Додатковими структурами економічної освіти є школи менеджерів, бізнесу, фінансової і банківської справи, основ маркетингу та ін. Реалізація додаткових освітніх програм дозволяє успішно вирішити завдання поглибленої економічної підготовки і в недержавних освітніх закладах.

Економічна підготовка педагогічних кадрів розпочинається не з ВНЗ, а з випускного класу загальноосвітньої школи. Випускники вже ознайомлені з деякими економічними поняттями і термінами, вміють проводити окремі економічні розрахунки, готові до елементарної економічної діяльності.

— До речі, студенти-першокурсники грунтовніше володіють деякими економічними поняттями, ніж студенти других-третіх курсів, які ще не розпочинали вивчати курс «Економічна теорія». Після опанування його останні вже знають економіку краще, ніж студенти-першокурсники. Дослідження показують, що лише 7,2% студентів-першокурсників мають «нульовий» рівень знань з економіки.

У загальноосвітній школі (довузівський етап) основна увага звертається на професійно-орієнтаційну роботу, спрямовану на розкриття можливостей економічної освіти в професійному самовизначенні учнівської молоді та отримання початкової професійної економічної підготовки, що дозволяє після закінчення навчального закладу працювати в банках, на біржі, у фінансових закладах, податковими інспекторами тощо або в бухгалтерії, фінансовому та плановому відділах, підрозділах маркетингу та ін., брати участь у підприємницькій діяльності.

У ВНЗ студенти вивчають курс «Економічна теорія», в деяких з них програмою передбачений курс «Економіка освіти», на природничо-географічних факультетах — «Економіка сільського господарства», педагогічно-індустріальних — «Економіка виробництва». В окремих вузах вивчається курс «Методика економічної освіти й виховання». Таким чином, закінчивши ВНЗ, педагоги можуть проводити уроки з економіки.

Економічною підготовкою учнів займаються різні категорії педагогів: учителі-предметники, класні керівники, керівники школи. Проте, на жаль, економічна компетентність педагогів, як переконують дослідження й багаторічний досвід шкільної практики, не відповідає вимогам сьогодення. Переважна більшість з них не намагаються переосмислити цільові функції системи неперервної економічної освіти, уточнити її соціальну та особистісну сутність (постійний розвиток людини як об'єкта економічної діяльності протягом усього її життя).

Це відбувається тому, що організаційна й методична підготовка педагогів до економічної освіти й виховання учнів є низькою, матеріально-технічна база шкіл — недостатньою, а в окремих випадках школи ігнорують цей важливий напрям освітянської діяльності. Саме тому й потрібна післядипломна освіта підвищення кваліфікації з питань економічної підготовки.

- Однак дослідження й аналіз практики багатьох післявузівських навчальних закладів {інститути вдосконалення кваліфікації вчителів, інститути і факультети післядипломної освіти, постійно діючі семінари тощо) засвідчують, що в професійній перекваліфікації питанням економічної підготовки педагогічних кадрів не приділяється належної уваги.

Серйозним прорахунком є те, що тут немає науково обґрунтованої проблеми наступності, що сприяло б, на нашу думку, вдосконаленню цілісної системи економічної освіти й виховання. У цій системі можна виділити такі позиції:

— пізнавально-розвивальну, зміст якої полягає є розширенні пізнавального діапазону економічних уявлень учня на основі інтересу до розважальних (ігрових) елементів навчання;

— пізнавально-формуючу (розширення та поглиблення економічних уявлень, розвиток економічного мислення, формування базисних економічних знань у ключових галузях прикладної економіки;

— систематизацію економічного навчання, спрямованого на поетапне розкриття та розвиток задатків і здібностей тих, хто навчається, їхніх професійних планів у динамічно мінливій економіці та набуття систематичних економічних знань;

— виховну, що передбачає поєднання, взаємозв'язок та взаємозумовленість економічного, трудового та морального виховання, формування заповзятливості, розважливості, діловитості, відповідальності та інших морально-економічних якостей особистості;

— пізнавально-діяльнісну, тобто використання економічних знань та умінь у реальній трудовій діяльності для підвищення її результативності;

— професійно-орієнтовну (значення економічної освіти у виборі, осмисленні й певній адаптації професійного самовизначення особистості.)

Даючи наукову характеристику етапам (дошкільне виховання, економічна освіта в школі зі своїми трьома рівнями, в закладах середньої спеціальної І професійно-технічної освіти, вузівська професійна освіта), ми дійшли висновку, що вони не пов'язані між собою структурою, внутрішнім зв'язком, причинно-наслідковими зв'язками, немає їх аналітичної характеристики.

Аналізуючи наукові роботи з проблем економічної освіти й виховання передусім про засвоєння учнями на різних етапах понятійного й термінологічного характеру економіки, ми помітили, що в них не вистачає ґрунтовного педагогічного аналізу; недостатньо висвітлені роль і місце цього поняття в системі економічних знань учня, тим більше в практичній площині. В чому ж причина?

Одна з найважливіших: недостатнє методичне забезпечення. Ми поділяємо думку професора І.Ф. Родіонової, що методики викладання економіки в школі нас ніхто не навчав. А сучасні технології навчання, окрім усього іншого, потребують ще й певного матеріального забезпечення, наприклад, комп'ютерних програм. Іноді одна комп'ютерна гра, на зразок гри «Ефективний менеджер», якою сьогодні захоплені сотні учнів, може дати для розуміння природи ринкових явищ більше, ніж багато розповідей чи підручників. Настав час, коли слід змінювати не лише підходи до організації економічної освіти й виховання, а й ЇЇ систему.

Як підкреслювалося вище, в цій суттєвій справі слід більше уваги приділяти організаційному забезпеченню навчання. Перевага тут повинна надаватися активно-творчим, проблемним, пошуковим методам дидактичних економічних ігор для школярів молодшого віку, ділових економічних ігор, пошукової й виробничо-економічної діяльності для старших; слід брати на озброєння як класні форми і методики, так і сучасні інформаційно-аналітичні, що включають в себе комп'ютерну технологію навчання.

Таким чином, успішність запровадження неперервної економічної підготовки педагогічних кадрів залежить від вирішення багатьох взаємопов'язаних теоретичних проблем, до яких передусім слід віднести;

— визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень, спрямованих на забезпечення умов професійного самовизначення учнівської молоді в сучасних соціально-економічних умовах;

— забезпечення варіативного підходу до економічної освіти вдержав! з урахуванням вертикальної (базова освіта) і горизонтальної (додаткові та неформальні види) освітянських структур;

— психолого-педагогічне забезпечення змісту, форм і методів неперервної економічної освіти, спрямованої на розвиток ініціативної, заповзятливої особистості з новим економічним мисленням;

— стандартизацію структури і змісту всіх елементів системи неперервної економічної освіти на державному рівні;

— наукове обґрунтування системи підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів для здійснення економічної освіти й виховання учнівської молоді.

Неперервна економічна освіта потребує також психологічного, фінансового, правового і особливо кадрового забезпечення.

Література

1. Бондар В.І. Теоретичні основи і технологія педагогічного аналізу: управлінський аспект. - К., 1996.

2. Бондар В.І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів. - К., 1996.

3. Валкова Н.П. Педагогіка: Посібник. - К., 2001.

4. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: Теорія та історія. - К., 1995.

5. Гончаренко С.У., Мальований ЮЗ. Гуманітаризація загальної середньої освіти /1 Початкова школа. - 1995. - №4. - С. 9-14.

6. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXIстоліття). - К., 1994.

7. Дидактика современной школьї / Под ред. М.Н. Скаткина. - М., 1982.

8.Довідник учителя художньо-естетичного циклу в запитаннях та відповідях. –Упор. Дємчишин М. С. – Х., 2006.

Журавлев В.И. Педагогіка в системе наук о человеке. - М., 1990.

9. Закон України „Про освіту". - К., 1996.

10. Закон України "Про загальну середню освіту" // Освіта. - 1997. - 27 серпня.

11. Закон України "Про позашкільну освіту" // освіта. - 1999. - 29 вересня.

12. Калугін ЮЛ.,Алексеєнко ОЛ. Інтеграція шкільного навчання // Початков школа. - 1990. - №9. - С. 28-29.

13. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. - К., 1997.

14. КлименкоА.В., Калита АА., Бережня 9.П. Методология й методика педаго-гических исследований. - К, 1988.

15. Концепція національного виховання // Освіта. - 1994. - 26 травня,

16. Коротав В.М. Методика воспитательной роботи. - М., 1990.

17. Кузьмінський А.І., Омеляненко ВЛ. Педагогіка: Підручник. — К.: Знання— Прес, 2003.

18. Лихачев Б.П. Педагогика. Курс лекцій: Уче.б. Пособие. - М., 1998.

19. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання, - X., 2002.

20. Лозова [М., Москаленко П.Г., Троцко Г.В. Педагогіка. - К., 1993.

21. Мартинюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія. - К., 1995.

22. Матвієнко. О.В. Основи морального виховання особистості молодшого школяра. - К.: Стилос, 1999.

23. Матюша І.К. Гуманізація виховання і навчання в загальноосвітній школі. - К., 1995.

24. Основи національного виховання / За ред. ВТ-Кузя, ЮД.Руденка, З.О.Сергій-чука.-К.,1993.

25. Падалка О.С. та їй. Педагогічні технології. - К., 1995.

26. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад. АЗ.Кузьмінський, ВЛ.Омеляненко. - К.: Знання-Прес, 2003.

27. Пидласий И.П. Педагогіка. - М., 1995.

28. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К., 1997.

29. Савченко ОМ. У пошуках нової концепції школи першого ступеня навчання //Початкова школа, - 1990. - №1. - С. 27.

30. Савченко ОЛ. Реформування змісту початкової освіти // Початкова школа. - 1996. -- №1. - С. 2-7.

31. Ситаров В А. Дидактика: Учебное пособие /Подред. В А, Сласпгенина. - М., 2002.

32. Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник. - К., 2000.

33. Харламов Я.Ф. Педагогика, - М., 1990.

34. Щербань П.М. Прикладна педагогіка. - К., 2002.

35. Ягупов В.В. Педагогіка, - К., 2002.

36. Яремчик В.Д. Національні проблеми загальноосвітньої школи в Україні: історія і сучасність. - К., 1993.

Додаток

Українське законодавство про забезпечення економічних гарантій професійної самореалізації вчителів

Про Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти України

НАКАЗ

Міністерства освіти України

від 20.12.93 р. № 455

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України

2 червня 1994р. за № 121/330

(із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 73 від 10 04.2000)

З метою систематизації роботи, поліпшення ефективності праці та зміцнення дисципліни працівників закладів освіти наказую:

1. Затвердити Типові правила внутрішнього розпорядку ДЛЯ працівників державних навчально-виховних закладів (додаються)

2. Керівникам державних навчально-виховних закладів на основі Типових правил розробити правила внутрішнього розпорядку закладу освіти, які затвердити трудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету.

3. Вважати такими, що не застосовуються:

3.1. Наказ Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти Вишнього СРСР від 20.07.73 № 600 «Про затвердження типових правил внутрішнього розпорядку вищих навчальних закладів».

3.2. Наказ Міністерства освіти колишнього СРСР від 13.05.85

№ 88 «Про правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників дитячих дошкільних закладів системи Міністерства освіти СРСР».

3.3. Наказ Міністра освіти колишнього СРСР від 23.12.85 № 223 «Про правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників загальноосвітніх шкіл системи Міністерства освіти СРСР».

Міністр П. М. Таданчук

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказом Міністра освіти України від 20 грудня 1993р. № 455

Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України

І. Загальні положення

1. Відповідно до Конституції України громадяни України мають право на працю, тобто на одержання гарантованої роботи й оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуванням суспільних потреб.

У навчальному закладі трудова дисципліна ґрунтується на свідомому виконанні працівниками своїх трудових обов'язків і є необхідною умовою організації ефективної праці і навчального процесу.

Трудова дисципліна забезпечується методами переконання та заохочення до сумлінної праці. До порушників дисципліни застосовуються заходи дисциплінарного та громадського впливу.

2. Ці правила поширюються на державні навчально-виховні заклади України всіх рівнів: дошкільні виховні заклади; середні загальноосвітні навчально-виховні заклади; професійні навчально-виховні заклади; навчальні заклади підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів; позашкільні навчально-виховні заклади.

3. Метою цих Правил є визначення обов'язків педагогічних та інших працівників закладів освіти, передбачених нормами, які встановлюють внутрішній розпорядок в навчальних закладі зазначені норми закріплені в Типових правилах внутрішнім розпорядку, у відповідності з якими трудові колективи закладів освіти затверджують за поданням власника або уповноважене ним органу і профспілкового комітету свої правила внутрішнього розпорядку.

4. Усі питання, пов'язані із застосуванням правил внутрішнього розпорядку, розв'язує керівник закладу освіти в межах даних йому повноважень, а у випадках, передбачених діючим законодавством і правилами внутрішнього розпорядку, спільноза погодженням з профспілковим комітетом.

II. Порядок прийняття і звільнення працівників

5. Громадяни України вільно обирають види діяльності, і заборонені законодавством, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Працівники закладів та установ освіти приймаються на роя ту за трудовими договорами, контрактами або на конкурсній основі відповідно до чинного законодавства.

6. При прийнятті на роботу власник або уповноважений ні орган (керівник) зобов'язаний зажадати від особи, що працевлаштовується: подання трудової книжки, оформленої у встановленої порядку, пред'явлення паспорта, диплома або іншого документа про освіту чи професійну підготовку. Військовослужбовці, звільнена Збройних Сил України, Служби Безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охорони вищих посадових осіб України, інших військових формувань, ст рених відповідно до законодавства України, та військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил колишнього Союзу РСР і Збройних сил держав — учасниць СНД, пред'являють військовий квиток.

Особи, які влаштовуються на роботу, що вимагає спеціальних знань, зобов'язані подати відповідні документи про освіту чи професійну підготовку (диплом, атестат, посвідчення), копії яких завіряються керівником закладу освіти і залишаються в особовій справі працівника.

Особи, які приймаються на роботу в дитячі заклади освіти зобов'язані подати медичний висновок про відсутність проитпоказань для роботи в дитячій установі.

При укладанні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну та національну приналежність, походження та документи, подання і не передбачено законодавством.

(Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства ревіти і науки № 73 від 10.04.2000)

7. Посади педагогічних працівників заміщуються відповідно до вимог Закону України про освіту, Положення про порядок прийняття та звільнення педагогічних працівників закладів освіти, що є у загальнодержавній власності, затвердженого наказом Міносвіти України від 5 серпня 1993 року № 293.

8. Працівники закладу та установ освіти можуть працювати за сумісництвом відповідно до чинного законодавства.

9. Прийняття на роботу оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (в тому числі призначених органами державного управління освітою), який оголошується працівнику під розписку.

10. На осіб, які працювали понад п'ять днів, ведуться трудові книжки.

На тих, хто працює за сумісництвом, трудові книжки ведуться за основним місцем роботи. На осіб, які працюють на умовах погодинної оплати, трудова книжка ведеться за умови, якщо ця робота є основною.

Запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом проводиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи.

Ведення трудових книжок необхідно здійснювати згідно з інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, її установах і організаціях, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Трудові книжки працівників зберігаються як документи суворої звітності в закладах і установах освіти. Відповідальність за Організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника закладу освіти.

11. Приймаючи працівника або переводячи його в установленому порядку на іншу роботу, власник або уповноважений ним орган (керівник) зобов'язаний:

а) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та істотні умови праці, наявність на робочому місті, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, то можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;

б) ознайомити працівника з правилами внутрішнього розпорядку та колективним договором;

в) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

г) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці та протипожежної охорони.

12. Припинення трудового договору може мати місце лише на підставах, передбачених чинним законодавством, та умовах передбаченими в контракті.

13. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається у випадках, передбачені чинним законодавством та умовами контракту.

Звільнення педагогічних працівників у зв'язку із скороченні обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року.

Звільнення педагогічних працівників за результатами атестації, а також у випадках ліквідації закладу освіти, скорочені кількості або штату працівників здійснюється у відповідності з чиї ним законодавством.

14. Припинення трудового договору оформляється наказом керівника закладу освіти.

15. Власник або уповноважений ним орган (керівник) зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у відповідної з чинним законодавством. Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні проводитись у відповідності з формулювання чинного .законодавства із посиланням на відповідний пункт, статті закону. Днем звільнення вважається останній день роботи.

III. Основні правила та обов'язки працівників

16. Педагогічні працівники мають право на:

• захист професійної честі, гідності;

• вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;

Ознайомлення доцільно проводити в письмовій формі.

• Індивідуальну педагогічну діяльність;

• участь у громадському самоврядуванні;

• користування подовженою оплачуваною відпусткою;

• пільгове забезпечення житлом у порядку, встановленої законодавством;

• одержання натуральної оплати у сільській місцевості; рівні працівників сільського господарства;

• підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, організацій та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

17. Працівники закладу освіти зобов'язані:

а) працювати сумлінно, виконувати навчальний режим, вимоги статуту закладу освіти і правила внутрішнього розпорядку, дотримуватись дисципліни праці;

б) виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями;

в) берегти обладнання, інвентар, матеріали, навчальні посібники тощо, виховувати у дітей дошкільного віку, учнів та студентів бережливе ставлення до майна навчально-виховного закладу.

Працівники дошкільних і середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів в установлені строки повинні проходити медичний огляд у відповідності з чинним законодавством.

18. Педагогічні та наукові працівники навчально-виховних закладів повинні:

а) забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами навчальних програм на рівні обов'язкових державних вимог, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;

б) настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі; правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, інших доброчинностей;

в) виховувати повагу до батьків, жінки, культурно-національних, духовних, історичних цінностей України, країни походження, державного і соціального устрою, цивілізації, відмінних від власних, дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

г) готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

д) додержуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

е) захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, інших шкідливих звичок;

ж)постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність і загальну культуру.

19. Коло обов'язків (робіт), що їх виконує кожний працівник ці своєю спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, визначається посадовими інструкціями і положенням, затвердженими в установленому порядку кваліфікаційними довідниками посад службовців і тарифно-кваліфікаційними довідниками робіт і професій робітників, положеннями і правилами внутрішнього розпорядку закладу освіти та умовами контракту, де ці обов'язки вказуються.

IV. Основні обов'язки власника або уповноваженого і органу

20. Власник або уповноважений ним орган (керівник) закладу освіти зобов'язаний:

а) забезпечити необхідні організаційні та економічні для проведення навчально-виховного процесу на рівні державних стандартів якості освіти, для ефективної роботи педагогів інших працівників закладу освіти відповідно до їхньої спеціалізації чи кваліфікації;

б) визначити педагогічним працівникам робочі місця, вчасно доводити до відома розклад занять, забезпечувати їх необхідними засобами роботи;

в) удосконалювати навчально-виховний процес, впровадити в практику кращий досвід роботи, пропозиції педагогічних працівників, спрямовані на поліпшення роботи закладу освіти;

г) організовувати підготовку необхідної кількості педагогічних, інженерно-педагогічних та педагогічних кадрів атестацій, правове і професійне навчання як у своєму навчальному закладі, так і відповідно до угод в інших навчальних закладів;

д) укладати і розривати угоди, контракти з керівниками відділів, педагогічними та науковими працівниками відповідно до чинного законодавства, Закону України «Про освіту» та Положенням про порядок наймання і звільнення педагогічних працівників закладівосвіти, що є у загальнодержавній власності, затвердженого на Міністерства освіти України від 5 серпня 1993 року № 293;

е) доводити до відома педагогічних працівників у кінці навчального року (до надання відпустки) педагогічне навантаж в наступному навчальному році;

є) видавати заробітну плату педагогічним та іншим працівникам у встановлені строки. Надавати відпустки всім працівникам закладу освіти відповідно до графіка відпусток;

ж) забезпечити умови техніки безпеки, виробничої санітарії належне технічне обладнання всіх робочих місць, створювати здорові та безпечні умови праці, необхідні для виконання працівниками трудових обов'язків;

з) дотримуватись чинного законодавства, активно використовувати засоби щодо вдосконалення управління, зміцнення договірної та трудової дисципліни;

й) додержуватись умов колективного договору, чуйно ставивсь до повсякденних потреб працівників закладу освіти, студентів, аспірантів, учнів і слухачів, забезпечувати надання їм установлених пільг і привілеїв;

і) організувати харчування дітей дошкільного віку, учнів, студентів, аспірантів і працівників закладу освіти;

ї) своєчасно подавати центральним органам державної виконавчої влади встановлену статистичну і бухгалтерську звітність, також інші необхідні відомості про роботу і стан навчально-виховного закладу;

к) забезпечувати належне утримання приміщення, опалення, освітлення, вентиляції, обладнання, створювати належні умови для зберігання верхнього одягу працівників закладу освіти, вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів.

V. Робочий час і його використання

21. Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього розпорядку або графіками змінності, які затверджує керівник закладу освіти за погодженням з профспілковим комітетом закладу з додержання тривалості робочого тижня. В тих закладах освіти, де за умовами роботи запровадження (п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевими органами виконавчої влади.

В межах робочого дня педагогічні працівники закладу освіти повинні нести всі види навчально-методичної та науково-дослідницької роботи відповідно до посади, навчального плану і плану науково-дослідної роботи.

Час початку і закінчення роботи і обідньої перерви встановлюється для працівників Правилами внутрішнього розпорядку конкретного закладу освіти. Для окремих працівників умовами Контракту може бути передбачений інший режим роботи. За погодженням з профспілковим комітетом деяким структурним підрозділам і окремим групам працівників може встановлюватись час початку і закінчення роботи.

22. При від сутності .педагога або іншого працівника закладу освіти керівник зобов'язаний терміново вжити заходів щодо заміни іншим педагогом чи працівником.

23. Надурочна робота та робота у вихідні та святкові дні допускається.

Залучення окремих працівників до роботи в установлені { них вихідні дні допускається у виняткових випадках, передбачених законодавством, за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (керівника) закладу освіти з дозволу профспілкового комітету. Робота у вихідний день може компенсуватися за погодженням сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Працівникам безперервно діючих закладів освіти і де умовами роботи не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або тижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом закладу запровадження підсумкового обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин. Працівники цієї категорії залучаються до роботи в загальновстановлені вихідні та святкові дні. Цей час включається в місячну норму робочого часу. Вихідні дні передбачаються для них графіком роботи. Робота у святкові дні оплачується в цьому випадку в розмірі одинарної години або денної ставки понад місячний оклад (ставку). Па бажанню працівника, який працює в святковий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

24. Керівник закладу освіти залучає педагогічних працівників до чергування в закладі. Графік чергування і його тривалість затверджує керівник закладу за погодженням з педагогічним колективом і профспілковим комітетом.

Забороняється залучати до чергування у вихідні і святкові дні вагітних жінок і матерів, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей-інвалідів або дітей віком від трьох до чотирнадцяти років, не можуть залучатись до чергування у вихідні і святкові дні без їх згоди.

25. Під час канікул, що не збігаються з черговою відпусткою, керівник закладу освіти залучає педагогічних працівників до педагогічної та організаційної роботи в межах часу, що не перевищу навчального навантаження до початку канікул.

26. Робота органів самоврядування закладу освіти регламентується Положеннями про відповідні заклади освіти, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та Статутом.

27. Графік надання щорічних відпусток погоджується з профспілковим комітетом і складається на кожний календарний рік.

Надання відпустки керівнику закладу освіти оформляється наказом відповідного органу державного управління освітою, а іншим працівникам — наказом навчально-виховного закладу. Поділ відпустки на частини допускається на прохання працівника за умови, щоб основна її частина була не менше шести днів для дорослих і дванадцяти днів для осіб, молодших вісімнадцяти років. Перенесення відпустки на інший строк допускається в порядку, встановленому чинним законодавством.

Забороняється надання щорічної відпустки протягом двох років підряд, а також ненадання відпустки працівникам, молодшим вісімнадцяти років, а також працівникам, які мають право на додаткову відпустку у зв'язку з шкідливими умовами праці.

28. Педагогічним працівникам забороняється:

а) змінювати на свій розсуд розклад занять і графіки роботи;

б) продовжувати або скорочувати тривалість занять і перерв між ними;

в) передоручати виконання трудових обов'язків.

29. Забороняється в робочий час:

а) відволікати педагогічних працівників від їх безпосередніх обов'язків для участі в різних господарських роботах, заходах, не пов'язаних з навчальним процесом;

б) відволікання працівників закладу освіти від виконання професійних обов'язків, а також учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

VI. Заохочення за успіхи в роботі

30. За зразкове виконання своїх обов'язків, тривалу і бездоганну роботу, новаторство в праці і за інші досягнення в роботі можуть застосовуватись заохочення, передбачені Правилами внутрішнього розпорядку закладу освіти.

31. За досягнення високих результатів у навчанні й вихованні педагогічні працівники представляються до нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань, відзначення державними преміями, знаками, грамотами, іншими видами морального і матеріального заохочення.

32. Працівникам, які успішно і сумлінно виконують свої трудові Обов'язки, надаються в першу чергу переваги і соціальні пільги в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів закладів освіти. Таким працівникам надається також перевага при просуванні по роботі Заохочення оголошується в наказі (розпорядженні), доводить ся до відома всього колективу закладу освіти і заноситься до трудової книжки працівника.

VII. Стягнення за порушення трудової дисципліни

33. За порушення трудової дисципліни до працівника мохи бути застосовано один з таких заходів стягнення:

а) догана;

б) звільнення.

Звільнення як дисциплінарне стягнення може бути застосоване відповідно до п. п. З, 4, 7, 8 ст. 40, ст. 41 Кодексу законів Про працю України.

34. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження, при значення на посаду) даного працівника.

35. Працівники, обрані до складу профспілкових органів і не звільнені від виробничої діяльності, не можуть бути піддані дисциплінарному стягненню без попередньої згоди органу, членами якого вони є:

• керівники профспілкових органів у підрозділах закладу освіти — без попередньої згоди відповідного профспілкового органу в закладі освіти;

• профорганізатори — органу відповідного профспілковою об'єднання.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, у випадку відмови працівники дати письмові пояснення складається відповідний акт.

Дисциплінарні стягнення застосовуються власником або уповноваженим органом безпосередньо після виявлення провини, але не пізніше одного місяця від дня її виявлення, не рахуючи хвороби працівника або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення провини.

36. За кожне порушення трудової дисципліни накладається тільки одне дисциплінарне стягнення.

37. Дисциплінарне стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

38. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Якщо працівник не допустив нового порушення дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути знято до закінчення одного року. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Власник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.

Правила внутрішнього розпорядку вивішуються в закладах освіти на видному місці.