Реферат з теми:
Структура уроків при застосуванні інтерактивних методик
Застосування інтерактивних методик висуває певні вимоги до структури уроку. Пропонуємо як зразок структуру, що подається в посібнику для вчителів права [11].
1.
Мотивація
Мета цього етапу — сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до теми. Прийомами навчання можуть бути питання, цитата, коротка історія, невеличке завдання і т. ін. Займає не більш 5 % часу заняття.
2.
Оголошення, представлення теми та очікування результатів
Мета — забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку і чого від них очікує вчитель. Часом буває доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх учасників заняття (5 % часу).
3. Надання необхідної інформації
Мета — дати учням достатньо Інформації, для того щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання. З метою економії часу можлива інформація в письмовому вигляді для попереднього (домашнього) вивчення. Наприклад, деякі уроки побудовані таким чином, що в книзі учня є інформація, достатня для виконання завдань: з нею ознайомлюються до початку уроку. На самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно - прокоментувати терміни або організувати невеличке опитування (10% часу заняття).
4.
Інтерактивна вправа
—
центральна частина заняття
Мета — практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених цілей уроку. Послідовність проведення цього етапу така:
1. Інструктування — вчитель розповідає учасникам про цілі вправи, про правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам.
2. Об'єднання в групи, розподіл ролей.
3. Виконання завдання, під час якого вчитель виступає як організатор, помічник, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання один з одним.4. Презентація результатів виконання вправи.
Інтерактивна частина заняття займає близько 60 % його часу.
5.
Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку
Мета — усвідомлення того, що було зроблено на уроці, чи досягнуто поставлених цілей, як можна застосувати отримане на уроці в майбутньому. Підбиття підсумків бажано проводити у формі питань: що нового дізналися? яких навичок набули? наскільки це може бути корисно вжитті? Крім того, можна задати питання із проведення самого уроку: що було найбільш вдале, що ще сподобалося, що слід змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні змогли сформулювати відповіді на всі питання. Для опрацювання результатів бажано лишити до 20 % часу уроку.
Оцінювання навчальних досягнень учнів і самих занять має велике значення, бо дає можливість:
Спонукати педагога й учнів замислюватися над підвищенням якості своєї роботи.
Визначити рівень можливостей учнів.
Показати учням і педагогу ступінь досягнення результатів занять.
Надати учням можливість продемонструвати свої знання Й навички.
Визначити» хто з учнів має одержати заохочення.
Дати учням мотивацію до навчання й отримання знань.
Визначити, чи є необхідність у перенавчанні або додаткових заняттях.
Оцінювання на інтерактивних заняттях — завдання досить складне. Повинні бути нові стратегії навчання.
Як правило, педагог відводить особливий час для оцінювання знань (якості засвоєння інформації), даючи контрольні роботи, проводячи контрольні вправи, або пропонує спеціальне домашнє завдання, що підлягає оцінюванню (складання документа, написання доповіді, повідомлення, есе, стислий виступ для виступу в малій групі тощо).
Прикладами прийомів оцінювання можуть бути:
Тест.
Завдання тесту може полягати втому, щоб учні вибрали правильну відповідь із декількох запропонованих варіантів.
Експрес-опитування
. Це можуть бути стислі усні або письмові відповіді, завдання типу «продовжте речення», «заповніть таблицю», «намалюйте діаграму», «складіть схему» тощо.
Розширене опитування
. Педагог пропонує учневі усно або письмово відповісти на поставлене запитання, яке є поясненням окремих положень, з наведенням аргументів і прикладів. При усній відповіді вчитель та учні можуть задавати додаткові питання. Варіантами цього методу є усний екзамен з квитками, письмова контрольна робота, домашнє есе.
Контрольна вправа
. Контрольною може бути оголошена будь-яка (втому числі й інтерактивна) вправа. Наприклад, це може бути виступ під час рольової гри, підготовка аргументів, упорядкування документів, написання доповіді, есе, реферату, упорядкування проекту тощо.
Спостереження.
Спостереження є одним із головних методів оцінювання при інтерактивних методах викладання; педагог вибирає для себе показники, що буде їх відслідковувати протягом заняття, а також учнів, яких треба оцінити.
Самооцінка.
Оцінка учнями своєї роботи, своїх товаришів, а також заняття в цілому є цінним методом оцінювання. Застосувавши цей метод, педагог може багато дізнатися про себе та учнів, про якість навчального процесу.
Вчитель може запропонувати метод питань-відповідей для самооцінки учнями своєї роботи.
Для проведення загальної дискусії з оцінювання заняття автори посібника з практичного права [II] пропонують методику «Дельта-плюс».
«Дельта-плюс».
За цією методикою спочатку говорять про позитивні сторони заняття (що сподобалося — «плюс»), а потім обговорюються ті моменти, що їх можна було змінити. Методика «Дельта» радить не критикувати прямо хиби своїх товаришів або педагога. Одним з ефектів застосування цього методу є те, що всі учні можуть отримати оцінку, а також те, що починають розуміти труднощі оцінювання Й учаться дивитися іншими очима на свою роботу.
Ігрові методи оцінювання
. Оцінювання досягає своєї мети, коли проводиться у формі схвалення щонайменших успіхів та зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, повинні починатися з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти Інакше: «Можлива Інша відповідь», «Існує інша точка зору», «Можна сказати (зробити) інакше» — тобто потрібно надати самому учневі можливість переглянути свій початковий варіант дій. Завдання вчителя — надати учням можливість виявляти та захищати власну думку в будь-яких «навчальних ситуаціях» у класі та поза школою.
Оцінку навчальних занять можна перетворити на гру за допомогою установленої педагогом шкали оцінювання (детальніше due. /1IJ).
Незважаючи нате що інтерактивні методи мають багато переваг, їх застосування все ж не вирішує багатьох труднощів навчання й виховання. Зверніть, наприклад» увагу на винесену аксіому. Ця аксіома, якій більше двох тисяч років, сьогодні не сприймається беззаперечно. А тому проблем в освіті не меншає. Як доказ пропоную для обговорення декілька.
Проблема
1 -
«Безнадійні» уроки
В. Загорський, доцент хімічного факультету Московського університету у статті «Школа XXIст. візьме на роботу хорошого вчителя... Дорого» (див. газету «Управління освітою» за березня 2003року) пише, що, на жаль все частіше доводиться мати справу з «безнадійними» уроками, коли клас навіть не намагається робити вигляд, що вчиться. «В останні роки,— продовжує далі автор,— не завжди можна «завести» деякі класи на уроці хімії своїми улюбленими піротехнічними експериментами». А знайомий доцента, який також практикує в школі (що буває, мабуть, не часто), скаржився, що в одній «суперелітній» гімназії учні не хочуть навіть грати на суперсучасних комп'ютерах, не те що програмувати. Чому так сталося? Адже для вихованців, здається, створений психологічний комфорт, як того вимагають сучасні тенденції гуманізації освіти.
«Можна в усьому звинувачувати «перебудову» й моду на гуманне і «особистісно-орієнтоване» навчання,— продовжує далі автор,— однак комедія Арістофана «Хмари», написана в 420 р. до н. є., ґрунтується на тій самій проблемі: «як навчати й виховувати — по-старому, в суворій важкій праці, чи по-новому, потураючи бажанням і слабостям дитини. Отже, цій суперечливості не менше 24 століть.
Говорять, потрібні гарні вчителі. Де взяти таких учителів, які б могли зацікавити учнів? Зацікавити в переповнених класах, у нескінченній низці уроків і купі зошитів, батьківських зборів, при низькій зарплаті?
Проблема 2.
Навчання без мук навчальної праці
Це вічне прагнення педагогів: заохотити учнів до навчання, вчити так, щоб вони не відчували труднощів навчальної праці. Але раціональна педагогічна думка говорить, що довести процес навчання до такого стану, щоб учні засвоювали знання без особливих зусиль, без серйозної" праці. Так вважав, зокрема, І К. Ушинський, який сформулював класичну точку зору про навчання як нелегку розумову працю. Коротко вона звучить так: «Мріяти — легко і приємно, думати — важко».
Проблема
3.
Навчання у грі
К. Ушинський радив починати навчання з більш пізнього віку, але зразу ж відділити його віл гри та зробити серйозним обов'язком для дитини, бо у навчанні не все може бути цікавим, в ньому є й нудні речі. Якщо до 10 років вчити дитя граючись, то можна довести його до страшної муки, коли воно потім зіткнеться з серйозними навчальними проблемами та обов'язками, які не завжди будуть йому цікаві.
К.Д. Ушинський прекрасно розумів, що, навчаючи дитину, необхідно її зацікавити. Але й тут треба знати міру Й не захоплюватися цим, бо навчання є нелегкою розумовою працею. Дитина буде відчувати її тягар, буде уникати її, атому знадобляться, крім усвідомлення обов'язку, й чинники, серед яких можна назвати «збудження» інтересу, й зацікавленість, і примус.
Правда, є ще шлях виховання пізнавальних потреб учня, який треба зробити «смислом» життя. Але в слові «треба» й міститься вся проблема.
Д.І. Писарєв зазначав: «Освічені педагоги... пишуть статті проте, що дитину треба заохочувати до навчання... Але оскільки писати статті й поважати науку набагато простіше, ніж возитися з шалапутами,—то за першого ж зіткнення з дійсністю, тобто з живим, а неуявним вихованцем, освічені педагоги зразу ж замінюють слово «заохочувати» словом «приневолити».
Тарні слова вставляються по-старому в книги й міркування, а дитина все-таки вчиться для виду, І педагог, що вивчив дитячу натуру І поважає науку, бачить усе це дуже добре, але дивиться на це крізь пальці або ж утішав себе тим, що найбільш правильна теорія неодмінно повинна поступатися при зіткненні з практикою».
Проблема
4.
Навчання у формі невимушених бесід учителя
э
учнями
Не витримує випробування практикою і одна з основних тез теоретиків вільної школи про «навчання у формі невимушених бесід учителя з учнями». У цьому контексті подаю думку Дідро, відомого французького просвітителя: «Можна посміятися над душевною простотою тих недалеких людей, які бралися підготувати чесних і знаючих громадян і зробити їх корисними Й видатними людьми шляхом тільки спільних прогулянок, розмов які думали цим шляхом привчити молодь до розумного життя й мимохідь дати їм необхідні знання. Можна посміятися над такими людьми, якби ми не були повинні поважати їх душевне добро, їх співчуття до невинної пори нашого життя».
Отже, чи реальна мрія побудувати школу без примусу, яка б взяла за основу свободу тих, хто навчається? Оптимісти говорять, що потрібно діяти, тому що є ідея.
Все починається з ідеї, «ідеї керують світом». Найкращі (й несподівані) відкриття з'являються на світ завдяки Ідеям, на перший погляд— безглуздим. Часто люди з посмішкою сприймають нові ідеї за неймовірні дива, але в того, хто посягає на загальноприйняті норми, повинен бути метод. В основі будь-якого прориву людини в щось незбагненне лежить відкриття методу. Але, щоб запропонувати ефективну систему перетворень, потрібні генії. І тому труднощі реформування освіти не тільки в тому, що немає грошей. Біда в тому, що немає геніїв. Геніїв з ідеями. А як думаєте ви?
ВИСНОВКИ
Застосування інтерактивних методик висуває певні вимоги до структури уроку.
Зразок структури уроку:
1. Мотивація
2. Оголошення, представлення теми та очікування результатів
3. Надання необхідної інформації
4. Інтерактивна вправа — центральна частина заняття
5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку
ЛІТЕРАТУРА
1. Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке. М., 1990.
2. Готт В.С. и др. Категории современной науки. М., 1984.
3. Кедров Б.М. Классификация наук. Прогноз К.Маркса о науке будущего. М., 1985.
4. Педагогика. Педагогическая энциклопедия. М., 1966., т. 3.
|
