Курсовая работа: Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства

Зміст

Вступ

Розділ 1. Соціально педагогічна робота

1.1 Значення соціально-педагогічної роботи

1.2 Робота соціального педагога з різними соціальними групами

Розділ 2. Практична частина

2.1 Соціально-педагогічні технології роботи з різними соціальними групами

2.2 Реабілітаційні заклади нового типу та роль соціального педагога у них

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми . Національно-духовне відродження нашої держави неможливе без переосмислення теорії та практики виховання як соціально особистісного феномена. Саме тому проблеми, пов’язані з особистісним становленням молодого покоління постійно перебувають у центрі науково-педагогічних досліджень.

Основне соціально-педагогічне положення можна сформулювати так: виховний процес виникає там і тоді, де і коли представники суспільства (батьки, педагоги) організовують цілеспрямоване задоволення всієї сукупності потреб вихованця, тому що виховання не зводиться до того чи iншого впливу вихователя, а тим паче обставин на психiку вихованця, а є цiлеспрямованим сприянням розвиткові його як суб'єкта через задоволення всебічних і актуальних потреб, формуванню соцiальної мiкросистеми, яку вихованець створює власною активнiстю i яка включає найрiзноманiтнiші елементи - соматичні, психiчні, предметні, соцiальні.

З цим положенням пов’язанi i з нього витiкають інші, а саме:

виховання відповідає своєму призначенню, протікає оптимально і злагоджено там, де вихователь стоїть на сторожі всебічних інтересів вихованця і має за мету суб'єктність його, а не об'єкти, якими вихованець володіє чи створює своєю працею;

виховний процес зберiгає свою соцiальну сутнiсть i свою природу тiльки доти, доки вихователь ставиться до вихованця як до суб’єкта;

для вихованця, як i для вихователя, сформованi фiзичнi i психiчнi новоутворення мають особистiсно розвиваюче значення тiльки у зв’язку з їх предметним i соцiальним змiстом у його (вихованця) iндивiдуальнiй соцiальнiй мiкросистемi;

для вихователя (i суспiльства) його виховнi зусилля матимуть значення тiльки в тому разi i в тiй мiрi, коли і в якiй мiрi вони значимi для вихованця;

в інших випадках виховання переходить у свою антитезу - виробництво, варіантом якого є і навчання;

розвиток вихованця визначається особливостями тiєї соцiально-педагогiчної системи, в якiй вiн здiйснюється i з матерiалу якого формується особистiсна мiкросистема вихованця: особливостями соцiальних зв’язків та формувань, предметного добробуту, включаючи речi та iдеї, генетичного i соматичного здоров’я iндивiдiв, їх духовного багатства, характеру дiяльностi вихованця як способу його буття в матерiальному свiтi.

Проблемам ціннісних орієнтацій особистості у процесі соціалізації достатньо уваги приділяють у працях І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, І.С. Булах, В. Вичев, С. Шардлоу, І.А. Зязюн, М.І. Кравченко, А.В. Мудрик, О.М. Олексюк, В.О. Сухомлинський, Л.А. Філоненко та ін. Останнім часом до них все частіше звертаються як педагоги-теоретики (А.П. Аранов, О.В. Киричук та ін), так і педагоги-практики (А.Й. Капська, В.А. Караковський,М.О. Коберник, В.О. Сухомлинський та інші).

Питання діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах вивчали вітчизняні дослідники О.В. Безпалько, В.Г. Бочарова, Т.Г. Веретенко, І.Д. Звєрєва, А.Й. Капська, Л.Г. Коваль, С.Р. Хлебік та ін.

Соціально-педагогічні аспекти виховання дітей дошкільного віку досліджували Т. Алєксєєнко, С. Болтівець, О. Кононко, Т. Поніманська та ін. Науковці розкривають зміст соціального виховання дошкільнят, наголошують на важливості співпраці з батьками, потребі у розширенні функцій дошкільного навчального закладу шляхом запровадження соціально-педагогічного патронату сімей, що виховують дітей дошкільного віку, в тому числі з вадами психічного розвитку, які з різних причин не відвідують ДНЗ. На думку дослідників, залучення соціального педагога дошкільного навчального закладу до соціально-педагогічного патронату допоможе охопити всіх дітей мікрорайону міст, селищ дошкільною освітою, сприятиме попередженню негативних проявів насильства над дітьми, своєчасної нейтралізації несприятливих наслідків руйнування сім'ї, організації різноманітних виховних заходів як у дошкільному навчальному закладі, так і в мікрорайоні. [14]

Предметом дослідження є соціально-педагогічні умови становлення самооцінки особистісних та моральних якостей. .

Метою дослідження стало теоретичне обґрунтування можливостей соціальних педагогів у становленні самооцінки особистісних та моральних якостей молоді, сприянні моральному самовдосконаленню майбутніх поколінь.

Методологічною і теоретичною основою дослідження виступають теорія про соціальну педагогіку та відомості щодо зрушень на рівні держави у питанні розвитку соціальної педагогіки.

Розділ 1. Соціально педагогічна робота

1.1 Значення соціально-педагогічної роботи

Соціально-педагогічний рух активно розвивався у 20-30-і рр. У 60-і рр. з'явились працівники, спеціально орієнтовані на виховну діяльність у соціумі (організатор позакласної та позашкільної виховної роботи, працівники позашкільних установ, педагоги-організатори тощо).

На рубежі 70-80-х рр. суспільні потреби, досягнення практиків підняли задачі соціальної роботи на якісно новий рівень. У позашкільних установах, клубах за інтересами, різновікових загонах затверджувалась ідея цілеспрямованої соціально-педагогічної роботи з дітьми. У педагогічній науці багато дослідників звернулись до проблем соціальної педагогіки, намагались осмислити її кращий досвід. [20]

Мабуть, у відповідності з тими ж тенденціями в державнiй програмi "Освiта" серед стратегiчних цiлей освiти в Українськiй державi першою ціллю було проголошено "забезпечення прiоритетностi людини", а серед принципiв - "забезпечення можливостей для вiльного самоствердження i самовиявлення кожної особистостi". Уряд України на чолі з В. Ющенком назвав свою програму "Реформи заради добробуту". Якщо раніше ми могли б говорити, що це не має відношення до виховання, то сьогодні, в світлі соціально-педагогічних ідей, добробут людини виявляється серед цілей виховання так само, як і працьовитість.

Можна по-рiзному оцiнювати науковi дослiдження в цiй галузi. Але не можна не бачити великої уваги до неї з боку спецiалiстiв рiзних суспiльних наук. Тiльки за останні десятилiття указаним проблемам присвятили свої роботи фiлософи Мосоров А.М., Москвiна Р.Р., Мокроносов Г.В., Абишев К., Каржинська Р.С., Коган Л.Н., Минкявiчюс Я.В., Мисливченко А.Г., Головаха Є.I., Кемеров В. Є., Лобутян Я. А., Шубинський В.С., Суїменко Є.I., Мокляк М.М. та iн.; соцiологи Здравомислов А.Г. (1986), Iванчук Н.В. (1986), Миролюбова Л.Р. (1986), Ханiпов А.Т. (1987), Смирнов I.П. (1987), Савiн Ю.А. (1987), Суїменко Є.І., Тарасенко В.I. (1988), Бестужев-Лада I.В., Марченко Т.А., Нечаєв В.Я., Якуба О. А.; педагоги Амонашвілі Ш.О., Шаталов В.Ф. (1980, 1989), Бiтiнас В. (1984), Шемякiн Б.П. (1986), Фiлонов Г.Н. (1987), Плаксiй С.I. (1987), Наумова Н.Ф. (1987), Марченко Л.А. (1988), Нiсимчук А.С. (1988), Сапожнiкова Л.С. (1988), Поляков С.Д., Зязюн I.А., Киричук О. В.; психологи Новікова Л.І., Бех І.Д., Кононко О.Л., Проколiєнко Л.М., Кронiк А.А., Головаха Є.I., Фельдштейн Д.I., Петровський А.В. та ін.

Центри соцiологiчної i педагогiчної думки по питанню вектора виховання, при всiй їх розмаїтостi, сходяться в одному: бiльше гуманiзму, бiльше турботи про людину. Iдеї гуманiзацiї та гуманiтаризацiї народної освiти проходять через всi концепцiї навчання та виховання особистостi.

Практична педагогiка наполегливо шукає шляхiв втiлення iдей гуманiзацiї суспiльства в роботу школи. Шукає способiв звiльнення вихованця вiд одноманiтностi й заорганiзованостi навчальної дiяльностi, пiдвищення його соцiальної i виробничої активностi, суспiльної значимостi його дiяльностi. [12]

Видатний німецький педагог Г. Кершенштайнер (1855-1932) у своїй роботі "Громадянське виховання юнацтва" (1901) аналізує 6 груп закладів та організацій країни, що сприяють гуманному розвиткові народу, а саме:

різні організації шкільного характеру (школи, спец. школи, технічні, учнівські майстерні);

освітні організації не шкільного характеру (робітничі освітні спілки, спілки народної освіти, народні університети, спілки художніх ремесел, народні бібліотеки);

приватні і суспільні заходи щодо анімації народного дозвілля (майданчики для ігор, вечори народних розваг, виставки для художньої просвіти народу тощо);

приватні ініціативи для вдосконалення фізичного виховання (різноманітні спілки: гімнастичні, народного здоров'я, антиалкогольні тощо);

соціальні заклади виховного характеру (рятувальні комітети, притулки для учнів, для дівчат, санітарні та пожежні дружини тощо);

"публічні свята для збереження та заохочення відчуття національної солідарності". [16]

Досвiд показує, що вiдрив навчання вiд широкої i всебiчної суспiльної практики, вiдрив навчальних закладiв вiд виробництва i суспiльно-полiтичного життя, вiд творчої дiяльностi в областi матерiальної та духовної культури деформує особистiсть, веде до її однобічностi, а, отже, деперсоналiзацiї, незважаючи на декларування найвищих iдеалiв виховання. Часткова особистiсть не може iснувати як суб’єкт життєдiяльностi. [12]

Назріла необхідність заснувати інститут соціальних педагогів - фахівців з виховної та соціальної роботи з дітьми та їхніми батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому середовищі, з підлітковими, молодіжними групами і об'єднаннями. У даний час у вищих й середніх спеціальному навчальному закладах уведені спеціальності "Соціальна педагогіка" та "Соціальна робота". [20]

Під соціальною роботою мають на увазі всю сукупність різних видів діяльності у сфері соціальних служб та соціальних професій. При цьому, виходять з міркування, що і безпритульні, і діти, і молодь, яка живе у бідності, потребують не лише матеріальної, але й педагогічної підтримки.

Соціальна і соціально-педагогічна робота представляє собою особистісну службу допомоги людям і направлена на вирішення всієї сукупності проблем в контексті "особистості і навколишнього середовища", де в епіцентрі завжди повинна стояти людина і зусилля соціальних працівників/педагогів повинні бути спрямовані на вирішення її проблем. Поряд із допомогою людині в періоди особистісного і соціального неблагополуччя соціально-педагогічна допомога передбачає захист її прав, інтересів, людської гідності і права на гідне життя.

Соціальний працівник/педагог працює з людьми різного віку незалежно від їх соціального стану, релігійних переконань, етнічної приналежності. Клієнтом соціального педагога може бути як окрема людина, так і сім’я, група, об’єднання, організація. Надаючи соціально-педагогічну допомогу клієнтам, соціальний педагог працює як в умовах інституційного середовища, так і в умовах відкритого сімейно-побутового мікросередовища та його оточення.

Соціальний працівник/педагог має справу як з окремою людиною, групою людей, так і з соціальним оточенням, в якому вони проживають. У процесі соціальної допомоги він повинен сприяти обом сторонам, які вступили у взаємодію - як клієнту так і установі.

Новими сферами соціальної роботи стала соціальна робота за місцем проживання, в тому числі і в сільській місцевості, на підприємствах, в геріатричних центрах, з біженцями, переселенцями, іноземними громадянами, на вулицях, в групах самодопомоги та ін.

Діяльність соціального працівника/соціального педагога повинна бути адресована людям в різних соціумах і в різних сферах діяльності: соціально-педагогічній, правозахисній, просвітницькій, дозвільнєвій, організаційно-методичній, управлінській, дослідницькій, агітаційно-пропагандистській.

Діяльність соціального працівника і соціального педагога повинна бути зорієнтована на роботу з усіма категоріями населення, дітьми, дорослими, їх сім'ями, людьми похилого віку; вона повинна бути направлена на активізацію соціокультурних і соціально-педагогічних функцій суспільства, сім’ї, громади та особи. Соціальний працівник/педагог покликаний створювати систему соціальної допомоги розвитку і саморозвитку особистості, створювати умови найбільшого сприяння психологічному комфорту. З метою досягнення мети - допомогти людині - повинні об’єднуватися зусилля соціальних педагогів, соціальних працівників, усіх фахівців соціальної і соціально-педагогічної сфер. [26]

Взаємозалежність особистості, суспільства й історії, сила історії, що олюднює, робить її невичерпним джерелом збагачення духовного життя людей. Однак в історії є й руйнівні потенції; опановуючи особистість, вони здійснюють досить небезпечну дію на неї та оточуючих. Свобода вибору, добра чи зла, існує в усіх випадках, але вона сильно обмежена вихованням людини, культурою, змістом її свідомості. Тому чим вища й досконаліша культура, яку опанував індивідуум, тим більшу свободу він має.

Історичний процес підтримується двома засобами - спілкуванням і наступністю, у свою чергу обумовленими вихованням, освітою. Поза цими головними факторами неможливе взаєморозуміння людей, так само як і культурне успадкування.

Будь-яка людина має соціальну приналежність, а отже, і соціальні якості. Особистість як суб'єктивне начало одержує свою індивідуальну визначеність тільки завдяки комбінації елементів культури, що здобуваються нею в різних співтовариствах, а ці останні життєздатні через культурну участь у них тих чи інших людей.

Успіхи людського співіснування створені спільними зусиллями всіх культурних народів. Навіть у тих випадках, коли історичний розвиток на якийсь проміжок часу переривався, узагалі він не припинявся ніколи. Свідомість визначається переважно характером суспільства, до якого належить особистість, а також самим її життям. Задача культури в тому і складається, щоб гармонізувати інтереси та можливості соціальних груп із запитами та схильностями особистостей, які до неї входять.

Нація - це ідея, що пронизує матеріальну й духовну культуру великого співтовариства людей. Найбільш стабільне в етнічній історії - це дух народу, що виявляється в любові до рідного як споконвічно даного, чи то мова, чи вдача, звичаї, відносини, цінності. Усе рідне, що складається на базі спілкування й виховання, має колосальне формуюче значення.

Таким чином, національне виховання варто розуміти як уведення індивіда в духовну культуру, в історичну філіацію основних ідейних прагнень, що виразились в етносі даного народу чи народів, якщо мова йде про багатоетнічну націю, і як розвиток здібностей особистості до прогресивного внеску у вірування, мову, життєві цілі й засоби їх доброчинного досягнення, що служить на користь і даної нації, і людства у цілому.

Займаючись щоденними справами, людина вільно чи мимоволі створює історію. Мотиви дій особистості і є в кінцевому рахунку рушійною силою історії, а виховання мотивів, що облагороджує їх, служить порятунку людства. Серед них особливе місце займає розуміння сенсу життя - уявлення про те, навіщо, з якою метою ми виявляємо життєву активність.

Потреба в осмисленні життя означає появу самоповаги, а в подальшому - і соціальної повноцінності. Потреби (пристрасті, інтереси), що рухають людиною, тісно пов'язані з уявленнями про цінності. Нерідко потреби залежать від них. Так, потреба в матеріальних благах може розростатись чи звужуватись унаслідок прийняття особистістю споживчих чи, навпаки, творчих цінностей. Соціальний прогрес полягає в тому, що формуються нові потреби, а разом з ними й нові цінності, серед яких наукове знання та спосіб мислення займають значне місце. Для поступального руху людської історії дуже необхідно, щоб людські потреби все далі виходили за рамки насущного. Відповідно, пристосування людей до умов життя, що змінюються, неможливе без засвоєння ними нової системи цінностей. Однак варто пам'ятати, що й поза наступністю культури немислимий будь-який прогрес. У соціологічному плані виховання означає формування й розвиток особистості під впливом усієї сукупності об'єктивних і суб'єктивних факторів, з якими індивід знаходиться в контакті. У соціології має бути розробка фундаментальних питань виховання, проведення великомасштабних досліджень, що розкривають основні риси й особливості нових економічних і соціально-культурних процесів, які відбуваються в нашому суспільстві, тому що вони пов'язані з формуванням особистості, переорієнтацією суспільної й індивідуальної свідомості. [20]

1.2 Робота соціального педагога з різними соціальними групами

Усе суспільство в Україні можна розділити на багато соціальних груп, в залежності від проблем, які потребують вирішення стосовно людей, що входять до цих груп. Але у будь-якому разі, якщо розглядати роботу соціального педагога, то найпершою та початковою соціальною групою буде та, з якої "все починається". Такою є сім`я. Після неї ідуть інші (дитячий садок, школа, вищі навчальні заклади), які також впливають на розвиток особистості і як результат - на розвиток всього українського суспільства.

Сім'я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності.

Сім'я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї.

Державна політика, спрямована на підтримку молодої сім'ї, знайшла своє вираження у Законі про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні, галузевій програмі Мінмолодьспорту України щодо поліпшення становища молодих жінок, сім'ї, завдяки якій передбачається здійснити заходи, спрямовані на поліпшення становища молодої сім'ї, її соціальний захист. Ці завдання реалізуються за допомогою соціальних служб для молоді, створених на початку 90-х років.

Складність ситуації, у якій перебуває зараз молода сім'я, негативні явища, що мають місце в молодіжному середовищі (алкоголізм, наркоманія, захворювання, що передаються статевим шляхом) позначаться і на якісному відтворенні населення.

Несприятливі життєві умови подружжя, а також дітей зумовлюють депресивні стани, емоційне перенапруження, дефіцит позитивних емоцій, стресові ситуації. До останніх можуть призводити невміння раціонально вирішувати матеріально-економічні та житлово-побутові проблеми, сексуальна дисгармонія, конфліктність, що прогресує на основі алкоголізму, аморальної поведінки, наявності у членів сім'ї таких якостей особистості, як ревнощі, надмірна образливість, егоїзм, небажання поступатись власними інтересами, зручностями заради ближнього.

Останнім часом у сім'ях, особливо молодих, спостерігається багато розлучень. Збільшується кількість неповних сімей, діти у таких сім'ях не мають належного матеріального забезпечення. Крім того, виховання дитини одним з батьків, переважно матір'ю, негативно відбивається на формуванні особистості як хлопчика, так і дівчинки.

Одним з основних об'єктів соціальної роботи виступають молода сім'я та сім'ї, які мають проблеми у сімейному вихованні, сім'ї, які за особливостями своєї життєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. Це неблагополучні, багатодітні, студентські сім'ї, сім'ї мігрантів та біженців, сім'ї з дітьми і батьками-інвалідами, сім'ї з нестандартною дитиною, бідні й малозабезпечені сім'ї, сім'ї одиноких та неповнолітніх матерів та ін. Соціальна робота з молодими сім'ями полягає у забезпеченні соціальної профілактики сімейного неблагополуччя; здійсненні системи заходів, спрямованих на запобігання аморальній, протиправній поведінці дітей та молоді; наданні соціальної допомоги та послуг з метою реалізації програми роботи з молодою сім'єю; наданні допомоги батькам у розв'язанні складних питань сімейного виховання; здійсненні соціальних послуг, здійсненні соціальної реабілітації. Соціальна робота з сім'єю - це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

Мета соціальної роботи з сім'єю - це соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної, соціально-медичної, юридичної, інформативно-консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життєдіяльності.

Завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім'єю - надання конкретної індивідуальної допомоги сім'ї й молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі- та позасімейного спілкування, планування сім'ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім'ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв'язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота з запобігання розлучень та ін.

Одним з важливих принципів роботи з сім'єю є принцип самозабезпечення сім'ї, тобто надання їй соціальної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть сім'ї вирішити власні проблеми.

Соціальна робота з сім'єю спрямовується на всю сім'ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, інших членів родини). У процесі такої роботи вирішується питання раціональної організації внутрісімейного спілкування, нормалізації життєдіяльності і відпочинку сім'ї та окремих її членів, спілкування з оточуючим середовищем, допомога надається у раціональному розв'язанні складних сімейних колізій, конфліктів, знімаються стреси.

Питання сімейної психотерапії є найбільш складним у реалізації в діяльності соціальних педагогів. Робота у цьому напрямі передбачає соціальну реабілітацію сімей з дисгармонією у сімейних взаємостосунках, наявністю конфліктних ситуацій, де члени сім'ї зловживають алкоголем, наркотичними речовинами, мають різні види нервових захворювань, що створює загрозу для стабільності сім'ї. Існують сім'ї, які потребують соціально-психологічної допомоги внаслідок тимчасових або затяжних труднощів (серйозні тривалі захворювання членів сім'ї, майнові втрати, нервово-психічні захворювання, різні акцентуації в характерах подружньої пари та ін). Подружня психотерапія має в основному індивідуальний характер і зорієнтована лише на одну подружню пару та її проблеми, допомагає досягти гармонії у взаємостосунках та врегулюванні подружніх взаємин даної сім'ї.

Основні структури, що застосовуються, - це консультпункти, кабінети екстреної психологічної допомоги, телефон довіри, тренінгові центри. І саме завдяки їх функціонуванню проводяться тестування, анкетування, психоемоційні тренінги, бесіди-консультації та ін.

Така робота передбачає допомогти людям знайти душевну рівновагу, почуття безпеки, навчити їх долати стресові ситуації, труднощі, поважати і розуміти себе та близьких людей. Родина є найголовнішим інститутом соціалізації, через який дитина засвоює основні соціальні знання, здобуває моральні вміння й навички, сприймає цінності та ідеали, необхідні їй для життя в суспільстві. Саме родина покликана забезпечити основні базові потреби дитини: фізіологічні потреби, потребу в безпеці, потребу в любові та повазі.

Однак далеко не завжди родина виконує життєво важливі для розвитку й соціального становлення дитини функції. Такі родини поєднуються поняттям "проблемні родини". Для таких родин характерні: конфліктність, неврегульовані стосунки між членами родини, педагогічна неспроможність та аморальна поведінка батьків, пияцтво, наркоманія і, як наслідок, збідніння соціально-комунікативних зв'язків дитини не тільки з родиною, а і з суспільством у цілому. Робота з родиною - справа делікатна, має свої особливості. Задача соціального педагога полягає в тому, щоби створити в родині відчуття безпеки. Він повинен бути твердо впевнений у правильності своїх дій, бути здатним чітко викласти свої цілі та задачі, над якими збирається працювати.

Робота соціально-педагогічної служби школи спрямована на забезпечення життєво важливих потреб дитини, захист її базових прав.

Технологія роботи з проблемними родинами містить у собі три рівні:

профілактичний (підвищення педагогічної освіти й освіти батьків);

діагностичний (збір достовірної інформації про родину, організація зустрічі з нею, забезпечення зворотного зв'язку);

реабілітаційний (система заходів, спрямованих на найшвидше та повне відновлення повноцінного функціонування родини).

Виходячи з досвіду роботи з родиною, усі зусилля соціально-педагогічної служби необхідно скоординувати на тих напрямах допомоги та захисту, в яких родина відчуває найбільші ускладнення. Своєчасність виявлення родин, особливо дітей, що потребують державної допомоги та підтримки, - першочергова задача колективу школи. З огляду на те, що рівень вихованості, ідейної й духовної спрямованості дітей із проблемних родин не досить високий, взаємодія із соціальним педагогом, а через нього - з інспектором у справах неповнолітніх, повинна здійснюватися систематично. Необхідно планувати також організацію зустрічей учнів із працівниками міліції з метою профілактики первинних порушень, наркоманії, уживання алкоголю й інших антисоціальних явищ. Крім того, ці бесіди спрямовані на підвищення пильності підлітків під час перебування на вулиці, пізнього повернення додому й т.д. Разом з радою профілактики необхідно взяти під контроль не тільки учнів, які стоять на обліку в комісії зі справ неповнолітніх, а і схильних до правопорушень; сприяти зайнятості цих учнів у позаурочний (вечірній) час: спортивні секції, гуртки, участь у підготовці вечорів, спортивних змагань.

Соціально-педагогічна служба школи постійно засвоює й випробує нові методи та прийоми роботи з родиною. Надаючи допомогу іншим людям, необхідно пам'ятати, що деяким родинам, що ще можуть справитися зі своїми проблемами, потрібні підтримуючі послуги, а родинам, що не у змозі самостійно вийти із кризової ситуації, потрібні захисні послуги. Допомогу якого би виду ми не надавали родині, конкретній людині, необхідно визнавати та поважати їхні права як особистостей, ураховувати індивідуальність їх внутрішнього світу. [21]

Все те, що дитина отримала у своїй сім`ї, вона несе у собі, як зернятко, і що з цього зернятка виросте залежить від подальшого впливу на дитину у дитячому садку та школі. Вчасною корекцією проблем займаються соціальні педагоги у цих навчальних закладах.

Важливу роль у становленні особистості відіграє період дошкілля. Саме цей період є сенситивним для формування первинного світогляду дитини, самосвідомості, розвитку соціальних властивостей тощо.

Відповідно до ст.9 закону України "Про дошкільну освіту" дитина має право здобувати дошкільну освіту як у дошкільному навчальному закладі, так і в сім'ї, за допомогою родини або педагогів. [1]

Тому важливим є питання модернізації змісту дошкільної освіти, впровадження інтегрованого підходу до розвитку дітей дошкільного віку, розробка методичних матеріалів для вихователів, соціальних педагогів, батьків, які виховують дітей дошкільного віку. [14]

Одними з пріоритетних напрямів у розвитку дошкільної освіти фахівці вважають: введення в систему дошкільної освіти соціально-педагогічного патронату, що дасть змогу охопити дошкільним вихованням дітей, які за станом здоров'я не можуть відвідувати дитячий садок; відкриття соціальних груп загального розвитку та створення умов для перебування з однолітками і здобуття дошкільної освіти, ранньої адаптації дітей з вадами фізичного або розумового розвитку; забезпечення безоплатного утримання у садках дітей із соціально незахищених сімей підвищення рівня педагогічних працівників та поповнення галузі новими кваліфікованими кадрами тощо. [3]

У ст.11 Закону України "Про дошкільну освіту" визначено, що повноваженнями дошкільного навчального закладу є задоволення потреб громадян, які проживають на відповідній території, надання дошкільної освіти, здійснення соціально-педагогічного патронату, забезпечення взаємодії з сім'єю, поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку. [1]

Про актуальність соціально-педагогічного патронату на сучасному етапі, можливість уникнення проблем, що призводять до напруження і загострення міжособистісних стосунків, порушення родинних зв'язків, послаблення інституту сім'ї в цілому, йдеться у листі Міністерства освіти і науки України "Про здійснення соціально-педагогічного патронату".

Під терміном "соціально-педагогічний патронат сім'ї" передбачається система гуманітарних послуг і заходів, спрямованих на полегшення пристосування сім'ї та її членів до вимог суспільства, допомогу у вихованні дітей, подолання та профілактику міжособистісних конфліктів у родині, захист прав дітей.

У документі визначено мету соціально-педагогічного патронату сім'ї, основні завдання, які полягають в організації цілеспрямованої фахової допомоги сім'ї у вирішенні її психолого-педагогічних та соціальних проблем; формуванні соціально-педагогічної компетенції сім'ї; забезпеченні всебічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб, формуванні в неї моральних норм та створення умов для її соціалізації; наданні комплексної психолого-педагогічної, корекційно-розвивальної допомоги дітям дошкільного віку, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації; здійсненні допомоги у створенні доцільних психолого-педагогічних умов виховання дитини відповідно до її віку, індивідуальних особливостей та потреб своєчасного і всебічного розвитку тощо. Крім того, розкрито основні функції соціального педагога, окреслено зміст та форми роботи з дітьми та родиною.

Соціальний педагог у дошкільному навчальному закладі - новий тип педагога. Він допомагає вихованцю зрозуміти навколишній світ, піклується про формування моральних, загальнолюдських цінностей, аналізує процес формування особистості, як соціальний процес, процес розвитку її нахилів та здібностей.

Соціальний педагог може стати посередником між Центрами розвитку дітей з особливими потребами та дошкільним навчальним закладом, створювати сприятливе розвивальне навчально-ігрове середовище для дітей з особливими потребами, забезпечувати умови для проведення спільних занять із здоровими дітьми в ДНЗ, задовольняючи освітні потреби всіх дошкільників, сприяти ефективному співробітництву педагогів, батьків та фахівців різного профілю.

Таким чином, діяльність соціального педагога дошкільного навчального закладу може здійснюватись за такими напрямами:

педагогізація соціально-культурного середовища мікрорайону;

здійснення соціально-педагогічного патронату дітей мікрорайону, які не відвідують дошкільний навчальний заклад;

забезпечення педагогічного всеобучу батьків та інших членів родини (дідусів та бабусь), опікунів, прийомних батьків, усіх, хто причетний до виховання дітей;

допомога родині у вихованні дітей відповідно до запитів батьків та особливостей виховання в конкретній родині;

організація змістовного дозвілля дошкільнят в ДНЗ та мікрорайоні;

робота з попередження насильства в сім'ї над дітьми та робота з дітьми, які зазнали насильства;

робота з дітьми з особливими потребами та їхніми батьками, створення сприятливого навчально-розвивального інклюзивного середовища;

супровід процесу адаптації дитини та батьків до дошкільного навчального закладу;

визначення психологічної готовності дітей до навчання в школі;

посередницька роль у взаєминах дитини, родини з освітніми, соціокультурними закладами мікрорайону. [14]

Після дитячого садку дитина потрапляє у школу. На цьому етапі розвитку людини дитина вже має свій характер і вміє його проявляти. Вона частково усвідомлює своє місце у світі. Не всі діти у цьому віці можуть за себе "постояти", гарно себе відчувати поряд з іншими, за відсутності поряд батьків та близьких людей. Тому досить часто виникає дезадаптація.

Серед глобальних проблем оздоровлення суспільства особливе і дуже важливе місце займає створення й запровадження в педагогічну практику працюючої системи профілактики і корекції соціально-психологічної та шкільної дезадаптації дітей. Труднощі у пристосуванні до умов шкільного навчання - одна з найгостріших проблем, з якою останнім часом усе частіше стикаються соціальні педагоги.

Навчально-виховна практика свідчить про те, що кількість школярів з ознаками адаптаційних порушень останнім часом значно зросла і продовжує збільшуватися. За узагальненими даними 25-30% дітей не справляються з опануванням соціальної ролі учня.

Проблема визначення феноменології соціальної та шкільної дезадаптації підлітків і вибору доцільних стратегій соціально-педагогічної та психологічної підтримки дезадаптованих школярів набирає все більшої актуальності і потребує детального вивчення та аналізу.

Явище протилежне адаптації - дезадаптація - трактується науковцями як процес, пов'язаний з переключенням з одних умов життя й відповідно, звиканням до інших.

Вчені Г.Ф. Кумаріна, М.Е. Вайнер, Ю.Н. В'юнков, І.Ф. Дємєнтьєва, Р.В. Овчарова, Н.Ю. Максимова, Л.В. Дзюбко та ін. доводять, що діти відчувають стан дезадаптації при систематичному шкільному навчанні, причому вже на ранніх його етапах.

Серед найбільш універсальних проявів дезадаптації називають емоційні порушення, невротичні реакції та стани, проблеми важковиховуваності та труднощів у навчанні, медико-біологічні, патохарактерологічні та соціопатичні дисфункції, які ускладнюють процес соціальної адаптації в будь-якому.

Однак, під час дослідження шкільної дезадаптації звертається увага на окремі аспекти цього явища, наприклад, стомлювання, поведінкові порушення, неуспішність і труднощі у навчанні, без достатнього урахування всього комплексу соціальних та психолого-педагогічних механізмів, які визначають зміст і спрямованість дезадаптаційного процесу, і знання яких дає змогу моделювати адекватні стратегії подолання дезадаптації в шкільному віці.

У соціально-педагогічному розумінні адаптація трактується як формування найбільш адекватних стереотипів поведінки в умовах змінюваного мікросоціального середовища.

Не варто плутати шкільну дезадаптацію з соціально-психологічною. Поняття "соціально-психологічна дезадаптація" охоплює широке коло порушень, які можуть виникнути у дитини під дією різноманітних складних соціальних умов, обставин її життя й розвитку (фактичне або соціальне сирітство, розлучення чи конфлікти в сім'ї, зміна місця проживання або звичної обстановки, тривала хвороба, фізичний недолік та ін). Шкільною ж дезадаптацію можна вважати лише ті порушення і відхилення, які виникають у дитини у результаті шкільних впливів, або є спровокованими школою, тобто прямо або опосередковано пов'язані з навчальною діяльністю, навчальними успіхами, поведінкою дитини в школі і вдома під час виконання домашніх завдань.

Шкільну дезадаптацію можна розглядати як процес, як прояв і як результат. Для дезадаптації як процесу характерне зниження адаптивних можливостей дитини в умовах школи. Дезадаптація як прояв - це характеристика нетипової поведінки та емоційно-психологічного стану учня в школі і поза нею. Нарешті, дезадаптація як результат є свідченням того, що поведінка, стосунки і результативність навчання дитини не відповідають тим нормам, які характерні для неї (її ровесників) у даних умовах життєдіяльності.

У цілому спостерігається безумовна залежність адаптивності від фізичного, психічного, морального здоров'я дитини.

Аналіз психолого-педагогічної літератури, спостереження вчителів свідчать про те, що дезадаптація як психолого-педагогічний феномен спостерігається у значної кількості школярів України та інших країн, незалежно від рівня економічного розвитку. Мова йде про те, що значний відсоток сучасних учнів початкової школи - від 20% до 56% - відчувають яскраво виражені труднощі у пристосуванні до шкільного життя.

Проведеним аналізом вчених виявлено такі показники шкільної дезадаптації в молодшому шкільному віці:

відхилення у психосоматичному розвиткові і здоров'ї (13% учнів);

недостатній рівень соціальної і психолого-педагогічної готовності до школи (9% учнів);

нездатність засвоїти роль учня, усвідомити вимоги і норми шкільного життя (11,5% учнів);

негативне ставлення до навчання (5% учнів);

несформованість психофізіологічних і психологічних основ навчальної діяльності (16% учнів);

"інтелектуальна пасивність" (7% учнів);

труднощі у засвоєнні навчального матеріалу, знижена здатність навчатися, відставання у темпі діяльності (6% учнів);

знижена працездатність, висока втомлюваність (8,5% учнів).

У середньому і старшому шкільному віці дезадаптація набуває наступних ознак:

відхилення у психосоматичному розвиткові і здоров'ї (27% учнів);

неприйняття вимог і норм шкільного життя (14% учнів)

недостатня сформованість психофізіологічних і психологічних основ навчальної діяльності (3,5% учнів);

прогалини у знаннях, які спричиняють труднощі у подальшому засвоєнні матеріалу (53% учнів);

"інтелектуальна пасивність" (18% учнів);

знижена працездатність, висока втомлюваність (10% учнів);

конфліктність та інші девіантні прояви (12,5% учнів).

Встановлені на основі соціально-педагогічного обстеження сім'ї причини дезадаптації підлітків були розподілені на чотири основні групи:

несприятлива соціально-психологічна ситуація для розвитку в сім'ї (діагностовано у 21,4% дезадаптованих школярів);

неповна сім'я (8%);

дистантна сім'я (3,2%);

важке матеріальне становище сім'ї (3%).

Крім того, з'ясовано, що значна кількість випадків соціальної і шкільної дезадаптації (14,7%) зумовлена поєднанням кількох названих негативних факторів. Наприклад, у 3,6% дезадаптованих учнів живуть у неповних сім'ях, де асоціальний спосіб життя матері або батька призводить до украй важкого матеріального становища, що у свою чергу стає причиною занедбаності дітей, їх жебракування і бродяжництва, ослаблення психосоматичного здоров'я, систематичного невиконання домашніх завдань, пропусків уроків.

Украй несприятливими для розвитку особистості дитини є поєднання ворожого ставлення з боку педагогів і батьків, авторитарного характеру навчання і виховання та позиції дитини, що проявляється або у бездіяльності, або у протидії виховним заходам. [19]

Р. Овчаровою виділені соціально-педагогічні ситуації, які породжують дезадаптацію. До них віднесені ситуації "взаємної байдужості", "односторонньої симпатії", "взаємної агресії", "пригнічення активності дитини", "інфантилізації дитини". [9]

Соціальний педагог, здійснюючи підтримку дезадаптованих школярів має бути здатним реалізувати наступні виробничі функції: правозахисну, профілактично-дослідницьку, консультативну, комунікативну, організаторську, прогностичну, проективну, освітньо-методичну, науково-дослідницьку, корекційну, реабілітаційну.

Реалізація даних функцій потребує від нього здатності до розв'язання професійних, соціально-виробничих та соціально-побутових задач, таких як знаходження способів контакту з дітьми і дорослими; вибір способів проведення консультування, орієнтація на вікові особливості та ступінь адаптованості в суспільстві; цілеспрямована та планомірна діяльність з колективом школярів та вихованців різних загальноосвітніх та спеціальних закладів; детальне вивчення особистості, виявлення позитивних і негативних сторін її розвитку, проявів дезадаптації, розпізнавання причин недоліку або відхилень у поведінці індивіда з метою їх усунення; визначення завдань, форм, способів вирішення особистісних і соціальних проблем, застосування технологій соціального захисту і соціальної допомоги, реалізації прав і свобод особистості вихованця, використання законів і правових актів з метою надання допомоги і підтримки дітей, їхнього захисту; подолання негативних явищ в мікросоціумі, ослаблення антисоціальних впливів на дітей та підлітків, вироблення механізмів протидії віктимогенних чинників; виявлення житлово-побутових проблем вразливих категорій населення та дезадаптованих дітей, підлітків, молоді; творчий аналіз теорії та практики, критична переробка різних напрямів у соціально-педагогічній та психологічній науках, їх врахування при розробці моделей, алгоритмів та технологій соціально-педагогічної діяльності. [19]

Н.Ю. Максимова визначила, що складовими корекції дезадаптованої поведінки підлітків у загальноосвітній школі є система багатостороннього оцінювання, корекція рольових позицій дитини в сім'ї, рання професійна орієнтація, зміна соціальної ситуації розвитку. [7]

У зв'язку з цим соціальний педагог повинен своєчасно виявляти інтереси й потреби дітей та підлітків, створювати умови для розвитку їх талантів, здійснювати корекцію різних видів девіацій, надавати консультативну допомогу школярам та їх вихователям, організовувати групову тренінгову та терапевтичну, виховну, корекційну та реабілітаційну роботу з неповнолітніми, попереджувати формування дисгармонійних стосунків школярів з оточуючими.

Допомогти дезадаптованій дитині нейтралізувати патогенний вплив соціуму, полегшити її адаптивне самосприйняття й самоствердження у ситуації шкільного життя покликаний соціальний педагог та психолог що є посередником між учнями та значущими для них дорослими. До здійснення цієї діяльності учителі, соціальні педагоги і психологи повинні бути спеціально підготовлені. [19]

Закінчивши школу, вже будучи майже дорослою людиною, дитина стикається з проблемою вибору професії. Таким чином завершується перша стадія процесу соціалізації.

Соціалізація - це безперервний процес, який триває все життя. Він розпадається на етапи (дотрудова, трудова, післятрудова соціалізація), кожний з яких "спеціалізується" на розв’язанні завдань, без опрацювання яких наступний етап може не настати, може бути деформований чи затриманий. Сьогодні на стадії дотрудової соціалізації молода людина стикається з серйозними проблемами. Саме на цій стадії (період юнацької соціалізації) проходить процес вибору професії - вибору, по суті, життєвого шляху, вибору долі, тому завдання дотрудової соціалізації стають найбільш значущими, проблема їх вирішення загострюється.

За даними регіональних органів з праці, які склали приблизний список дефіцитних спеціальностей, першу десятку посідають в основному робітничі спеціальності та професії сфери послуг. Але випускники шкіл наполегливо кілька років поспіль на перше місце ставлять професії юриста, економіста, менеджера. Більшість випускників не мають чіткої життєвої перспективи, більш ніж 30% перебувають у стані стресу, одна з причин якого - почуття соціальної незахищеності. Більша частина випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів останніми роками стають спеціалістами професій, на які немає попиту на підприємствах та в організаціях, тому вони змушені працювати не за фахом. Зникла налагоджена система просвітницько-виховної роботи школи щодо трудового напряму виховання. У здійсненні профорієнтаційної роботи спостерігається заміна постійної цілеспрямованої роботи епізодичним проведенням взаємно неузгоджених заходів, особливо на завершальному етапі навчання.

Слід зазначити, що зміст, форми й методи профорієнтаційної роботи в школі на сьогодні не забезпечують досягнення основної мети професійної орієнтації - формування в старшокласників готовності до професійного самовизначення. Перешкодою для успішного розвитку профорієнтації є те, що вона, як правило, розрахована на деякого середнього учня; відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особистості школяра; профорієнтаційна робота має переважно декларативний характер, не надаючи можливості кожному спробувати себе в різних видах практичної діяльності тощо. [5]

З огляду на обставини, які склалися, саме на соціального педагога покладається відповідальність за майбутнє підростаючого покоління, за його професійне самовизначення.

Але, нажаль, на сьогодні відсутня продумана, педагогічно обґрунтована система профорієнтаційної діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі.

Разом з тим вибір професії - це важлива ланка в професійному становленні. Саме професія надає можливості людині задовольнити основну гамму її потреб, реалізувати себе як особистість.

Від правильного, свідомого вибору професії виграють і особистість, і держава. Людина, задоволена професійною діяльністю, може досягти великих успіхів, вона - висококваліфікований спеціаліст, фахівець.

Соціальний педагог має дати можливість учням:

ознайомитись з сучасними видами виробництва, станом ринку праці, потребами господарського комплексу у кваліфікованих кадрах, змістом і перспективами розвитку ринку професій, формами та умовами їх освоєння, вимогами, які висуваються до людей певних професій, можливостями професійно-кваліфікаційного росту й самовдосконаленням у процесі трудової діяльності;

надати допомогу в професійному самовизначенні з метою прийняття свідомого рішення про вибір професійного шляху з урахуванням психологічних особливостей і можливостей особистостей, а також потреб суспільства;

надати рекомендації про можливі напрямки професійної діяльності, які відповідають психологічним, фізіологічним особливостям учня, на основі результатів психологічної, психофізіологічної і медичної діагностики;

визначити професійну придатність учня до конкретної професії. [18]

Поряд з розвитком економічного та соціального становища в Україні, у нашому суспільстві ще досі актуальними і відкритими залишаються питання, пов'язані з вирішенням проблем людей з особливими потребами. Ця категорія населення і надалі зберігає статус "уразливої", тому потребує все більшої уваги як з боку урядових та неурядових структур, так і суспільства загалом до надання реальної допомоги у вирішенні питань, пов'язаних з її соціальною адаптацією в суспільстві.

Як відомо, в Україні діють спеціалізовані школи та навчально-реабілітаційні центри для дітей з особливими потребами. Однак по їх закінченні молода особа, а разом з нею і уся сім'я опиняється перед запитанням: а що робити далі? З причини власної неповносправності їм закритий шлях до вищої освіти та професійної діяльності. Нажаль, у нас досить низький кількісний показник закладів дозвілля для розумово неповносправної молоді, тому більшість з них залишається поза увагою суспільства. [15]

Як науковий термін слово "реабілітація" вже давно увійшло в широкий вжиток. Його використовують у психології, соціальній педагогіці, юриспруденції, політології, спорті, медицині.

У соціальній педагогіці, яка досліджує та вирішує проблеми соціалізації особистості, більша частина понять, у тому числі й "реабілітація", в теорії соціальної роботи використовується з прикметником "соціальний" (від лат. - socialis - суспільний) - "соціальна реабілітація". [10]

"Коротка медична енциклопедія" дає визначення реабілітації як "відновлення порушених функцій організму та працездатності інвалідів, що спрямоване на найбільш ефективне та якомога раннє повернення хворої людини до суспільно корисної праці". [8]

На захист прав людей з особливими потребами, які внаслідок інвалідності та непрацездатності стикаються з труднощами та перешкодами для участі в житті суспільства, спрямовані "Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів", що було затверджено 20 грудня 1993 р.48 сесією Генеральної Асамблеї ООН.

В них реабілітація визначається як процес, що має на меті допомогти інвалідам досягти оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня діяльності та максимально його підтримувати, надавши їм, таким чином, можливість змінити своє власне життя та розширити рамки незалежності.

В документі зазначається, що забезпечення для інвалідів рівних можливостей брати участь в житті суспільства є головним принципом реабілітаційного процесу, а соціальна інтеграція - його метою.

Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєва, С.Р. Хлєбік, розкриваючи зміст програми соціальної реабілітації дітей-інвалідів і молодих інвалідів, що розроблена Українським державним центром соціальних служб для молоді, підкреслюють, що важлива частина роботи по соціальній реабілітації інвалідів перебуває за межами спеціальних програм, таких як медична реабілітація (відновна терапія і реконструктивна хірургія з поступовим протезуванням), професійна реабілітація (професійне навчання або перекваліфікація, раціональне працевлаштування); соціально-побутова реабілітація (соціально-побутове влаштування та обслуговування). [25]

Сучасна система соціально-педагогічної роботи з молодими інвалідами поступово набуває нового змісту, форм та функцій. Так, замість традиційного підходу до хворої людини як до безпомічного об‘єкта виховання та лікування, на перший план висувається концепція "культурного плюралізму", в основу якої закладено гуманістичну ідею про права та потенційні можливості кожного індивіда на рівних засадах з іншими брати активну участь у житті суспільства.

Йдеться про створення оптимальних умов для незалежного життя інвалідів, що, врешті решт, має бути об‘єктивною основою для виявлення особистісної своєрідності, індивідуальної неповторності та унікальності кожного з них.

Зрозуміло, що культурне становлення особистості можливе лише за умови вільного, повноцінного розвитку людини, коли її існування перетворюється із підтримки, збереження та відтворення життя в його активне здійснення, із задоволення обмежених біологічних потреб - у становлення нових творчих, духовних потреб. У цьому контексті особливої гостроти набуває проблема соціально-культурного розвитку молоді, збагачення її духовної культури, створення умов для реалізації ідеалів, позаматеріальних потреб та інтересів, в основу яких закладено гуманізм, свободу, індивідуальність, творчість.

Поняття "соціально-культурна реабілітація інвалідів" не належить до загальноприйнятих. Тому й досі залишається невирішеним до кінця питання, що має важливе методологічне значення: в спеціальній літературі відсутнє єдине та чітке уявлення про його сутність. [3]

До структури діяльності педагога навчально-реабілітаційного закладу введено такі функції.

I. Визначення соціально-педагогічного діагнозу вихованців: вивчення особливостей життя, здібностей, стану здоров'я, кола спілкування, ціннісних орієнтацій та мотиваційної сфери, виявлення позитивних та негативних факторів розвитку, побутових, медичних, комунікативних, правових та інших проблем.

II. Моделювання, проектування та організація освітньо-реабілітаційного простору: створення умов для розв'язання проблематики життєдіяльності вихованців та адаптаційно-продуктивного введення їх у соціум (поряд із забезпеченням профілактики девіантної поведінки).

III. Соціально-педагогічний моніторинг: відстеження ефективності власної соціально-педагогічної діяльності відповідно до встановленого критерію.

Визначальне місце у структурі діяльності працівника центру посідає її аксіологічно-гуманістичне спрямування (ставлення до підростаючої людини як до цінності; прагнення допомагати їй, піклуватися про неї; орієнтація на соціальний захист особистості, вияв доброти, милосердя і діяльної турботи). [17]

Розділ 2. Практична частина

2.1 Соціально-педагогічні технології роботи з різними соціальними групами

Українським державним центром соціальних служб для молоді розроблена і впроваджена програма роботи з молодою сім'єю. Завдання цієї програми - практичне розв'язання питань стабілізації молодої сім'ї, підготовка молоді до шлюбу, профілактика сімейної дисгармонії, сімейного неблагополуччя, підготовка молодих батьків до виконання батьківських обов'язків і реалізація рекреативних потреб сучасної молодої сім'ї. Мається на увазі надання конкретної індивідуальної методичної допомоги різним типам молодих сімей і тим людям, хто збирається одружуватись або щойно одружився; тим, хто тривалий час одружені й мають проблеми у взаємостосунках; молодим батькам, які збираються мати дитину або вже мають новонароджену дитину; батькам у вихованні дітей різних вікових груп та ін.

Ця програма пропонує систему роботи соціальних служб для молоді з молодою сім'єю:

підготовку молоді до сімейного життя;

роботу з молодими сім'ями у плані стабілізації сімейних стосунків;

допомогу батькам щодо розв'язання різноманітних проблем сімейного

виховання;

соціальну реабілітацію у роботі з сім'єю. Розроблена система роботи

з молодою сім'єю має на меті сприяти удосконаленню соціальної роботи за цими напрямами.

Підготовка молоді до сімейного життя передбачає формування навичок здорового способу життя, психолого-педагогічних, юридичних, економічних, медичних знань з питань становлення особистості, формування статево-рольової ідентифікації, розвитку комунікативних навичок, корекції особистих проблем, духовного виховання, створення власного іміджу, оволодіння знаннями медико-соціальних проблем алкоголізму, наркоманії, профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, планування сім'ї та збереження репродуктивного здоров'я молоді, профілактики вагітності, народження здорових дітей, розвитку сімейних традицій тощо.

Ця робота проводиться серед учнів шкіл, шкіл-інтернатів, ПТУ, ліцеїв, коледжів, вузів, у робітничих та студентських гуртожитках, а також з молодими парами, які подали заяву до ЗАГСу. До роботи залучаються

спеціалісти: соціальні педагоги, психологи, юристи, економісти, наркологи,

гінекологи, андрологи, венерологи, сексологи, психотерапевти, спеціалісти з

планування сім'ї тощо.

Форми та структури організації роботи: мобільні курси, навчально-консультативні пункти (у тому числі виїзні у сільські місцевості), вечірні жіночі та юнацькі гімназії, клуби для дівчат, кабінети довіри; лекторії, дискусійні клуби, діяльність спеціалізованих служб (служба знайомств, пошта довіри, школа молодого подружжя, телефон довіри) тощо. Для досягнення поставленої мети застосовуються такі форми роботи, як різноманітні комунікативні тренінги, тестування, індивідуально-групові психологічні консультації, психологічний театр мініатюр, лекції та семінари, проектні методики, шоу-програми, тематичні КВК тощо. З метою створення поширення інноваційних соціальних технологій організовуються експериментальні майданчики.

Масово-розважальні заходи, сімейні свята найчастіше провадяться за такими формами: Тиждень планування сім'ї, День матері, календарні, православні, релігійні свята, обряди. Вони відзначаються як щорічні обласні конкурси молодих сімей, конкурси, вечори студентських сімей, свята молодих сімей, конкурси сімейних ерудитів, на краще сімейне подвір'я, виставки дитячих творів, малюнків про сім'ю, фестиваль сімейних творчих колективів, сімейні спортивні свята, сімейні ігри, фотовиставки, спортивні змагання "Я і моя сім'я" та ін.

Допомога батькам у розв'язанні різноманітних проблем сімейного виховання полягає у наданні їм допомоги у вирішенні складних питань родинної педагогіки: підготовка молодих батьків до народження дитини, соціально-психологічна, психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей різних вікових груп з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини, підготовка дитини до школи, застосування різних форм і методів сімейного виховання, вирішення складних проблем у взаємостосунках батьків та дітей, вирішення юридичних проблем цих взаємостосунків.

Соціальної допомоги потребують також неповнолітні та одинокі матері, благополучні сім'ї, сім'ї з дітьми-інвалідами, прийомними, усиновленими дітьми, вихователі дитячих будинків сімейного типу; сім'ї, в яких виховуються проблемні діти, а також обдаровані; сім'ї з нестандартними дітьми, де дитина зазнала різного виду насильства (фізичного, психічного, сексуального) та ін.

В процесі такої роботи надається також соціальна, психолого - педагогічна допомога вчителям, шкільним психологам, класним керівникам з питань організації їх взаємостосунків з батьками, класним колективом,

вивчення особливостей окремих класних колективів та дітей, робота з окремими категоріями сімей та дітьми з таких сімей.

Реалізація центрами соціальних служб для молоді цих проблем здійснюється завдяки створенню школи молодої матері, школи батьківської підтримки, телефону довіри, консультативних пунктів при школах, ПТУ, соціальних служб для батьків, соціально-медичних курсів для молодих жінок, клубів молодих батьків та ін. Основні форми роботи: семінари, конференції, "круглі столи", індивідуальні консультації, тренінги, вивчення педагогічних ситуацій, педагогічні бліц-турніри, сімейні посилки, психодрама, трантактний аналіз, кінолекторії тощо. [24]

Заклади соціального спрямування - це установи (цілодобові та денні стаціонари), що надають на безоплатній основі соціальні послуги та підтримку сім¢ям, дітям та молоді, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Діяльність соціальних гуртожитків спрямована на соціальну роботу з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування віком від 15 до 18 років, а також із дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування віком від 18 до 23 років.

Зараз в Україні створено 9 соціальних гуртожитків: АР Крим м. Джанкой, м. Калуш Івано-Франківська обл., м. Кіровоград, м. Котовськ та смт. Таруни Одеська обл., м. Суми, в м. Києві та Київській обл. Переяслав-Хмельницький р-н. За даними Державної соціальної служби для дітей, сім’ї та молоді на 2007 рік планується створити 17 соціальних гуртожитків.

До завдань, які ставить перед собою соціальний гуртожиток належать:

Сприяння у вирішенні психологічних проблем молоді шляхом індивідуальних і групових корекційних заходів.

Надання допомоги молоді, яка проживає у соціальному гуртожитку, в подоланні соціальної та психологічної дезадаптації.

Формування у молоді навичок самостійного життя.

Захист прав та інтересів молоді, яка проживає у соціальному гуртожитку.

Підвищення інформованості осіб із психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та юридичних питаннь.

Формування навичок безпечної сексуальної поведінки, зміцнення репродуктивного здоров’я, просвіта з питань усвідомленого батьківства,

Розвиток комунікативних навичок молодих людей, організація іншого змістовного дозвілля.

Перераховані завдання в роботі безпосередньо є завданнями роботи соціального педагога, який працює в соціальному гуртожитку.

Робота спеціалістів соціального гуртожитку, у тому числі й соціального педагога, ґрунтується на принципах захисту прав людини, гуманізму, доступності, конфіденційності, поваги до особистості, індивідуального підходу, деференційності, системності. [6]

2.2 Реабілітаційні заклади нового типу та роль соціального педагога у них

Цікавий досвід роботи арттерапевтичного "Інклюзивного центру творчого розвитку дітей "Калинонька" (м. Львів), в якому застосовується перехідна модель до інклюзивного навчання (спільне навчання здорових та дітей з функціональними порушеннями) - створення підготовчого навчально-розвивального інклюзивного середовища. Дана модель передбачає спільні заняття арттерапією дітей з особливостями психофізичного розвитку зі спеціальних шкіл-інтернатів та реабілітаційних центрів та здорових дітей із загальноосвітніх закладів в т. ч. дошкільних. [14]

Зважаючи на актуальність даної проблеми, зокрема у м. Івано-Франківськ, з лютого 2008р. в БФ "Карітас Івано-Франківськ УГКЦ" розпочав роботу Центр дозвілля і соціальної адаптації молоді з розумовою неповносправністю. Мета діяльності Центру - надання комплексної соціально-психологічної, морально-духовної, реінтеграційної допомоги розумово неповносправній молоді та організація її дозвілля.

На початку роботи Центру було визначено наступні потреби неповносправної молоді: у фізичному розвитку, здобутті навичок соціальної поведінки, у розвитку самостійності та участі у суспільному житті, інші потреби індивідуального характеру. Деякі потреби можуть бути зреалізовані у більш короткий термін (напр. навики користування громадським транспортом, набуття навиків самообслуговування), але інші з них вимагають більше зусиль та часу, як зі сторони соціальних працівників, так і зі сторони неповносправних та їх батьків (напр. адаптація у суспільстві, фізичний розвиток молоді, розвиток творчих здібностей, тощо).

На даний час в Центрі у різних групах займається близько 30 неповносправних молодих людей. Середній вік залученої молоді - 25 років. Так як рівень їхнього інтелектуального розвитку перебуває на рівні дитини не більше 10 років, то очевидно, що це також позначається на їхній поведінці та ставленні до інших людей та речей. Зі слів самих працівників Центру [15]: "Поряд з тим, що їхні функціональні можливості є досить обмежені, все ж молодь активно береться до будь-якого виду праці, що дає можливість для доброго функціонування майстерні. Також у більшості з них є порушене мовлення, що проявляється у невиразності висловлювання та заїканні, тому це теж вимагає уваги та терпеливості у спілкуванні з ними. Однак також варто звернути увагу на їхню відкритість, безпосередність, простоту та невибагливість".

У роботі Центру можна виділити такі основні напрями:

1) Праця та діяльність творчої майстерні.

Творча діяльність - це те, до чого найбільше надається розумово неповносправна молодь. Це нагода для них виявити свій внутрішній світ, красу своєї душі та багатство свого серця через малюнок, вишивку, декоративне дерево, листівку. Праця в майстерні розвивається за різними напрямами, а саме: художній, вироби з бісеру, виготовлення листівок, робота з деревом та шкірою, ткацтво, тощо. Варто сказати, що вихованці та працівники Центру беруться за виконання соціальних замовлень (напр. на виготовлення різдвяних листівок), що дає можливість таким чином заробляти кошти на власні потреби не передбачені бюджетом. Окрім творчої діяльності, неповносправна молодь долучається до корисної праці у Карітасі: прибирання приміщення та подвір'я, підливання вазонів, допомога на кухні, доставка боксів (посуду для їжі) до благодійної їдальні, завантаження та розвантаження гуманітарної допомоги, тощо.

2) Дозвілля та соціальна адаптація неповносправної молоді.

Через відсутність можливості навчатися чи працювати більшість розумово неповноправної молоді приречена на постійне перебування вдома або в кращому випадку самотнє проведення часу поза ним. Тому організація дозвілля є одним з важливих пунктів повноцінного розвитку неповносправної молоді. Даний вид діяльності включає в себе: створення дружньої спільноти з числа залученої молоді та спільне проведення дозвілля; організація спільних тематичних зустрічей, свят, дискотек, відзначення днів народження; проведення різного роду ігор; заняття спортом; організація екскурсій, походів, поїздок.

Актуальним є проведення заходів, які б в безпосередній спосіб сприяли соціальній адаптації та інтеграції розумово неповносправної молоді в суспільство. З цією метою проводяться бесіди і заняття з одержання навиків самообслуговування в щоденному житті (навики соціальної поведінки в культурних закладах, користування громадським транспортом, проведення днів кухні, тощо); участь у святкових заходах міста, програмах, акціях; відвідування громадських заходів та закладів культури.

Самі працівники зазначають, що [15]: "Відвідуючи громадські заклади можемо сказати, що ми спостерігаємо процес взаємної адаптації. Неповносправна молодь вчиться поводитися у різних ситуаціях та закладах особливо коли є велика кількість людей (театр, табір, тощо), в свою чергу люди, які стикаються з неповносправною молоддю вчаться адекватно реагувати на неї, усвідомлювати, що якщо вони не поводять себе так як усі, то це не означає, що вони несуть загрозу для суспільства. Вплив на формування суспільної думки та ставлення, як напрям роботи нашого Центру, вимагає від нас свідомого і виваженого підходу та втілення конкретних кроків, для вирішення даного роду питання".

Яскравим прикладом діяльності Центру став наступний захід. Протягом трьох місяців (серпень, вересень, жовтень) у БФ "Карітас Івано-Франківськ УГКЦ" за підтримки Фундації імені Короля Юрія на кошти Фундації Стефана Баторія реалізувався проект, метою якого було покращення фізичного розвитку розумово неповносправної молоді, шляхом залучення її до спортивно-оздоровчих заходів. Реалізація поставлених цілей та завдань проекту дала можливість його ініціаторам допомогти молоді з розумовою неповносправністю по-новому відчути свої можливості та невикористані здібності.

Даний проект передбачав наступні заходи:

дооблаштування спортзалу, де займається неповносправна молодь спортивним інвентарем. Це дало можливість розширити спектр спортивних вправ та видів занять у роботі з молоддю;

проведення 18 серпня 2008р. навчально-практичного семінару під назвою "Фізичний розвиток неповносправної молоді. Дозвілля та рекреаційні ігри". Його учасниками стали працівники різних організацій, що працюють з неповносправними людьми, волонтери;

робота спортивних секцій: загальна фізична підготовка, гімнастика, аеробіка та футбол, з залученням спортивних тренерів; проведення спортивних ігор, змагань та естафет.

Родзинкою проекту було проведення товариського футбольного матчу. У футбольній грі взяли участь як неповносправні, так і здорові молоді хлопці, що робило гру ще цікавішою. Футбольний матч відбувся 18 жовтня. Окрім безпосередніх учасників футбольної гри, на спортивному майданчику були присутні і вболівальники матчу. Насамперед це були батьки та друзі неповносправної молоді, а також директор Обласної федерації футболу, члени молодіжних та дитячих спільнот міста, представники неурядових організацій.

Проведення подібного роду відпочинкових заходів сприяє всебічному розвитку та покращенню фізичного і психологічного здоров'я та соціальній адаптації молоді з розумовою неповносправністю, а також є доброю нагодою щоб відкрити суспільству правдивий погляд на людей з обмеженими можливостями.

3) Робота з батьками.

Важливим аспектом діяльності Центру є праця з батьками підопічних. Це вимагає насамперед розуміння їхніх труднощів та потреб пов'язаних з наявністю в сім'ї такої дитини. З цього приводу працівники намагаються залучати батьків до вирішення організаційних питань діяльності Центру, індивідуально чи колективно обговорювати існуючі проблеми, проводити батьківські збори, тематичні зустрічі, залучати до спільного святкування. Як зазначають соціальні працівники [15]: "Важливим, на нашу думку, є спільне обговорення нових ідей, пропозицій та вирішення проблем, які з'являються. Заповнюючи анкети, батьки зазначають, що потребують таких видів допомоги, як: моральну, психологічну та духовну, а також більшість з них готова брати участь у зустрічах для батьків, які передбачені роботою Центру".

4) Висвітлення інтересів людей із особливими потребами та їх сімей мешканцям міста.

Соціалізація неповносправних осіб у суспільстві є одним з найважливіших напрямів діяльності Центру. Очевидно, що працювати в „замкнутому просторі" власної спільноти набагато простіше ніж залучати молодь з особливими потребами до більш активного життя в громаді, адже це в свою чергу несе з собою певний ризик, як зі сторони неповносправної молоді, так і зі сторони звичайних громадян.

Даний напрям ставить собі за мету через проведення різних заходів та інформування вплинути на свідомість населення, яке доволі часто має упереджене ставлення до людей з особливими потребами і не вміє адекватно та рівноправно ставитися до таких людей. Тому цей вид діяльності, включаючи зв'язки з мас-медіа, а також безпосередні контакти з іншими організаціями та людьми, сприяє взаємній адаптації неповносправної молоді до життя в суспільстві, а також і самого суспільства до людей, що потребують особливої уваги.

Центр дозвілля та соціальної адаптації молоді з розумовою неповносправністю - це новий структурний підрозділ БФ "Карітас Івано-Франківськ УГКЦ", який не може ще похвалитися багаторічним досвідом роботи у цьому напрямі, але як свідчать кількісні і якісні результати - і за один рік можна зробити значні кроки у вирішенні актуальних проблем даної категорії населення. [15]

Висновки

Формування свідомості людини відбувається на протязі всього її життя. Те, що дитина винесе зі своєї сім`ї, закріпить у навчальних закладах та суспільних відносинах стане основою орієнтації її у подальшому житті. Якщо вчасно не попередити чи не піддати корекції деструктивні напрямки розвитку людини, то ми отримаємо таке ж деструктивне суспільство, адже особистість - найменша ланка суспільства. Саме тому постає важливе питання у стимуляції появи таких механізмів "оздоровлення" суспільства, суспільного розвитку, як соціальна педагогіка.

Соціальна робота з дітьми та молоддю у сфері освіти - це діяльність уповноважених освітніх органів, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб у ході навчання на виховання.

Соціальне обслуговування - робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток дітей та молоді шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг.

Основними принципами соціальної роботи у системі освіти є: законність, додержання і захист прав людини та дитини; диференційність, системність, індивідуальний підхід; доступність, конфіденційність у соціальній роботі; відповідальність суб'єктів соціальної роботи за додержання етичних і правових норм, вимог та правил здійснення соціальної роботи; добровільність у прийнятті допомоги.

Напрямами державної політики у сфері освітянської соціальної роботи з дітьми та молоддю є: визначення правових засад соціальної роботи; розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональних програм соціального становлення і соціальної підтримки; створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дітей та молоді в освітніх закладах, активної участі в творчій, культурологічній, спортивній і оздоровчій діяльності; консультування і надання соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів соціальної допомоги; здійснення соціально-профілактичної роботи щодо запобігання наслідкам негативних явищ та подолання таких наслідків; сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху; здійснення комплексу медико-соціальних та реабілітаційних заходів щодо адаптації в освітніх закладах та у суспільстві дітей з вадами фізичного й розумового розвитку.

Соціальне обслуговування в освітніх установах здійснюється у порядку, визначеному законодавством, шляхом надання соціальних послуг: гарантованих державою безкоштовних фізкультурно-оздоровчих послуг; у доборі роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, професійної орієнтації та перепідготовки; у сфері охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку; добродійних послуг для задоволення духовних, культурних, естетичних, виховних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних та інших потреб.

Україні притаманна своєрідність процесу становлення професії соціального працівника і соціального педагога: офіційне визнання професій "соціальна робота" і "соціальна педагогіка" скоріше можна назвати юридичним оформленням того, що було вже нагромаджене практикою, теорією, історією нашого народу. У цьому полягає особлива складність соціальної ситуації, в якій формується професія соціального педагога і соціального працівника в Україні а значить і система підготовки відповідних фахівців. У кожній країні, в тому числі в Україні, навчання соціальній роботі повинно базуватися на власній концептуальній моделі. Закономірно, що в процесі визначення моделі підготовки соціальних педагогів необхідно враховувати і опиратися на економічні та соціальні реформи; адже власне вони впливають і вирішальним чином впливатимуть на сутність соціальної і соціально-педагогічної діяльності у майбутньому і на систему вимог, що пред'являтимуться до професійних працівників цих сфер.

Професія соціального педагога як і соціального працівника визнана де-юре трохи більше 10 років тому, і система професійної підготовки відповідних фахівців переживає складний період свого становлення. У перспективі розвитку спеціальності "Соціальна робота" найактуальнішим, першочерговим завданням є вирішення проблем постійного оновлення змісту освіти та виховання, його якісної реалізації на основі введення інноваційних технологій. Перспективним може бути бінарний підхід до підготовки фахівців, наприклад, спеціаліст із соціальної роботи і практичний психолог, фахівець із соціальної роботи і перекладу, фахівець із соціальної роботи і реабілітолог, а також розширення спеціалізацій. Особливо важливою видається цілеспрямована підготовка викладацьких кадрів з числа кращих випускників спеціалізованих навчальних закладів, а також розширення можливостей щодо підвищення кваліфікації викладачів, їх стажування за кордоном, співвідносно до вимог якісної підготовки фахівців. Розвиток спеціальності потребує підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня до магістра, з наступною організацією аспірантури. Випереджального розвитку й підтримки потребує створення транзитних перехідних майданчиків дитячий садок-школа-університет-підприємство, установа, організація (комплексів) для цілеспрямованого формування майбутнього фахівця із соціальної роботи на основі покликання, розвитку здібностей, інтересів, потреб молодої особи, її адаптації до навчання і майбутньої професійної діяльності.

Слід також відзначити, що зміни суспільного життя обумовили зміни ставлення суспільства до людей з особливими потребами, а необхідність їхньої соціальної адаптації - зростання уваги держави і суспільства до надання освіти цій категорії населення.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про дошкільну освіту" № 2628-14 в редакції від 01.01.2009, http://zakon. rada.gov.ua.

2. Постанова КМУ "Про затвердження Типового положення про соціальний гуртожиток" № 783-2007-п в редакції від 30.05.2007, http://zakon. rada.gov.ua.

3. Лист Міністерства освіта та наки України "Про проведення у 2008 році серпневих конференцій педагогічних працівників загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів" № 1/9-513 в редакції від 13.08.2008, http://guon. kiev.ua.

4. Алєксєєнко Т.Ф. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія. К.: - Центр учбової літератури. - 2008. - стор.249.

5. Шелестов Л. Професійне самовизначення старшокласників: метод. посіб. К.: - Видавничий дім "Шкільний світ". Видавництво Л. Галіцина. - 2006. - стор.4.

6. Соляник М.Г. Особливості роботи соціального педагога в соціальному гуртожитку. Науковий часопис НПУ ім. Драгоманова. Серія № 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Випуск 5. Ч.2. К.: - НПУ ім. М.П. Драгоманова. - 2007, http://www.dipsm.org.ua.

7. Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально-дезадаптированными школьниками: метод. реком. К.: - ИЗМН. - 1997. - стр.136.

8. Краткая медицинская энциклопедия. Т.2. М. - 1973. - стр.541.

9. Овчарова Р.В. Технологии практического психолога образования: учеб. пособ. для студ. вузов и практ. раб. М.: - Сфера. - 2000. - стр.448.

10. Платонова Н.М. Основы социальной педагогики: учеб. пособ. Спб.: - Спб ун-т. - 1997. - стр. 19.

11. Барахтян М. Специфіка творчої професійної діяльності соціального педагога. http://www.pleyady. kiev.ua.

12. Гапон Ю.А. Проблема соціально-педагогічних досліджень. http://eprints. zu.edu.ua

13. Голованова Т.П. Соціально-педагогічні та психологічні аспекти попередження депривації особистості дитини. http://www.zsu. zp.ua

14. Денисюк О.М. Особливості діяльності соціального педагога в дошкільних навчальних закладах. http://psyh. kiev.ua

15. Заліська Н.М. Соціально-педагогічний аспект діяльності центру дозвілля та соціальної адаптації молоді з розумовою неповносправністю БФ "Карітас Івано-Франківськ УГКЦ". http://intkonf.org

16. Малько А.О. Розвиток теорії і практики соціальної педагогіки Г. Кершенштайнером. http://socpedagogika. narod.ru

17. Нечипоренко В. Становлення освітнього реабілітаційного закладу нового типу. http://library. rehab.org.ua

18. Отрощенко Н.Л. Профорієнтація учнів загальноосвітньої школи як соціально-педагогічна проблема. http://alma-mater. luguniv.edu.ua

19. Петрюк І.М. Соціально-педагогічна робота з дезадаптованими підлітками у загальноосвітній школі. http://psyh. kiev.ua

20. Циганова Ю. Позакласна робота та розвиток соціальних якостей. http://osvita-ua.net

21. Чеснокова Н. Соціально-педагогічні технології роботи з проблемними родинами. http://osvita-ua.net

22. Депривація. Вікіпедія - вільна енциклопедія. http://uk. wikipedia.org.

23. Конференція "Місія соціального педагога в Церкві та сучасному суспільстві". Радіо "Воскресіння".10.05.2007. http://www.rr. lviv.ua

24. Сім`я як об`єкт соціально-педагогічної діяльності. http://in1.com.ua.

25. Сутність поняття "соціально-культурна" реабілітація молодих інвалідів.

26. http://www.knukim.edu.ua.

27. http://www.tnpu.edu.ua Актуальні проблеми соціальної роботи та соціальної педагогіки на сучасному етапі.