|
Вступ
Розділ 1. Терморегуляція організму
1.1 Вікові зміни системи терморегуляції
1.2 Механізми терморегуляції
1.3 Система терморегуляції
1.4 Центр терморегуляції
1.5 Гіпо- і гіпертермія
1.6 Місце терморегуляції в загартуванні організму
Розділ 2. Загартування та його роль у розвитку організму дитини
2.1 Основні загартовуючи чинники та їх значення для здоров`я
2.2 Правила та умови загартування
2.3 Види загартовування та їх характеристика
2.3.1 Загартовування повітрям
2.3.2 Загартовування сонцем
2.3.3 Загартовування водою
2.3.4 Ходіння босоніж
2.3.5 Загартовування холодом ("'моржування'")
2.4 Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання
Висновок
Література
Терморегуляція організму дитини полягає у регуляції температури тіла дитини. Особливої уваги для підтримання нормального здоров`я дітей дошкільного віку потребує підтримання нормальної температури тіла, профілактика та боротьба з хворобами, які характерні для цього віку та відзначаються значним поширенням, високим рівнем захворюваності та загибелі, тривалим порушенням виробничої діяльності. Багато інфекційних захворювань передається від хворих тварин дитині, що становить суттєву загрозу її життю та здоров'ю.
Актуальність
: хвороби дітей дошкільного віку різноманітні, про що свідчить перш за все різноманітність вірусів, яким властива висока контагіозність і здатність викликати епідемії та пандемії, що спричиняє часто небажані зміни в стані здоров`я дитини і потребує тривалого лікування, а причиною цього є низька опірність організму. Тому застосування загартувальних заходів потребує значної уваги та більш чіткої організації проведення.
Предмет
дослідження – процеси терморегуляції в організмі дитини дошкільного віку.
Об`єкт
дослідження – функції терморегуляції та їх роль в процесі загартування організму.
Мета
роботи: встановити роль терморегуляції для підтримання гомеостазу організму дитини дошкільного віку та місце в загартуванні.
Основні завдання
: 1) сформувати уявлення про вікові зміни системи терморегуляції; 2) розглянути основні процеси та механізми терморегуляції; 3) встановити роль терморегуляції в загартовуючому ефекті; 4) охарактеризувати основні загартовуючі чинники та їх значення для здоров`я дитини; 5) розглянути основні умови та види загартування.
Немовля, навіть якщо воно народилося дещо недоношеним, має добре розвинену систему терморегуляції. Але у малюка істотно відрізняються умови теплообміну і спостерігаються деякі особливості терморегуляції. Передусім у дітей інше порівняно з дорослими співвідношення площі поверхні тіла (де відбувається тепловіддача) і її маси (де створюється тепло). За рахунок значної переваги поверхні зміщується співвідношення "тепловіддача — теплотворення" у бік підвищення тепловіддачі. Завдяки цьому змінюється й режим температурного комфорту в бік підвищення зовнішньої температури до 32—34 °С. Велика площа поверхні створює умови для інтенсивнішого охолодження і підігрівання. Крім того, у дітей значно тонший теплоізолюючий шар підшкірної основи.
У малюків, особливо у перші місяці життя, велику роль у терморегуляції відіграє бурий жир. Він розташований під шкірою шиї, між лопатками. Це створює умови для постачання кров'ю саме головного мозку, клітини якого особливо чутливі до порушення температурного гомеостазу. Бурий жир добре іннервований симпатичними нервами і добре забезпечується кров'ю. У клітинах бурого жиру є дрібні краплі жиру, а не одна велика, як у білому. Тут більше мітохондрій, цитохромів (які і надають йому своєрідного забарвлення). Унаслідок цього швидкість окислення жирних кислот у 20 разів вища, але при цьому відсутні синтез та гідроліз АТФ, завдяки чому одразу утворюється тепло. Це зумовлене присутністю спеціального мембранного поліпептиду — термогеніну. У разі потреби за рахунок інтенсивного окислення бурого жиру процес створення тепло може підвищуватися у 2—3 рази. Лише при недостатності цього механізму приєднуються тремтіння та інші механізми, спрямовані на збереження тепла.
Діти, особливо першого року життя, для підтримання температурного режиму організму потребують відповідного догляду. До того ж вони не так чутливо, як дорослі, реагують на порушення температурного гомеостазу і при переохолодженні можуть не плакати.
1.2
Механізми терморегуляції
Регуляція температури полягає в узгодженні процесів теплопродукції (хімічна терморегуляція) та тепловіддачі (фізична терморегуляція).
Процеси теплопродукції. В усіх органах унаслідок процесів обміну речовин відбувається теплопродукція. Тому кров, яка відтікає від органів, як правило, має вищу температуру, ніж та, що притікає. Але роль різних органів у теплопродукції різна. У стані спокою на печінку припадає близько 20 % загальної теплопродукції, на інші внутрішні органи - 56%, на скелетні м'язи - 20%; при фізичному навантаженні на скелетні м'язи — до 90 %, на внутрішні органи — лише 8 %.
Таким чином, найпотужнішим резервним джерелом теплопродукції є м'язи при їх скороченні. Зміна активності їх метаболізму при локомоціях — основний механізм теплопродукції. Серед різноманітних локомоцій можна виділити кілька етапів участі м'язів у теплопродукції.
1. Терморегуляційний тонус.
При цьому м'язи не скорочуються. Підвищуються лише їх тонус та метаболізм. Цей тонус виникає загалом у м'язах шиї, тулуба та кінцівок. Унаслідок цього теплопродукція підвищується на 50—100%.
2. Тремтіння
виникає несвідомо і полягає в періодичній активності високопорогових рухових одиниць на тлі терморегуляційного тонусу. При тремтінні вся енергія спрямована лише на збільшення теплотворення, у той час як при звичайних локомоціях частина енергії витрачається на переміщення відповідної кінцівки, а частина — на термогенез. При тремтінні теплопродукція підвищується у 2—3 рази. Тремтіння починається часто з м'язів шиї, обличчя. Це пояснюється тим, що передусім має підвищитись температура крові, яка тече до головного мозку.
3. Довільні скорочення
полягають у свідомому підвищенні скорочення м'язів. Це спостерігається в умовах низької зовнішньої температури, коли перших двох етапів не досить. При довільних скороченнях теплопродукція може збільшитись у 10—20 разів.
Регуляція теплопродукції в м'язах пов'язана з впливом α-мотонейронів на функцію та метаболізм м'язів, у інших тканинах — симпатичної нервової системи і катехоламінів (підвищують інтенсивність метаболізму на 50 %) та дією гормонів, особливо тироксину,.який підвищує теплопродукцію майже вдвічі.
Значна роль у термогенезі ліпідів, які виділяють при гідролізі значно більше енергії (9,3 ккал/г), ніж вуглеводи (4,1 ккал/г). Особливе значення, зокрема у дітей, має бурий жир.
Процеси тепловіддачі відбуваються такими шляхами — радіація, конвекція, випаровування та теплопровідність.
Радіація
відбувається за допомогою інфрачервоного довгохвильового випромінювання. Для цього потрібен градієнт температур між теплою шкірою і холодними стінами та іншими предметами навколишнього середовища. Таким чином, величина радіації залежить від температури і поверхні шкіри.
Теплопровідність
здійснюється при безпосередньому контакті тіла з предметами (стілець, ліжко тощо). При цьому швидкість перенесення тепла від більш нагрітого тіла до менш нагрітого предмета визначається температурним градієнтом і їх термопровідністю. Віддача тепла цим шляхом значно (у 14 разів) збільшується при перебуванні людини у воді. Частково шляхом проведення тепло передається від внутрішніх органів до поверхні тіла. Але цей процес гальмується внаслідок низької теплопровідності жиру.
Конвекційний шлях.
Повітря, що контактує з поверхнею тіла, за наявності градієнту температур нагрівається. При цьому воно стає легшим і, піднімаючись від тіла, звільняє місце для нових порцій повітря. Таким чином воно забирає частину тепла. Інтенсивність природної конвекції може бути збільшена за рахунок додаткового руху повітря, зменшення перепон при надходженні його до тіла (відповідним одягом).
Випаровування поту.
При кімнатній температурі у роздягненої людини близько 20 % тепла віддається за допомогою випаровування.
Теплопровідність, конвекція і випромінювання є пасивними шляхами тепловіддачі, які грунтуються на законах фізики. Вони ефективні лише при збереженні позитивного температурного градієнта. Що менша різниця температури між тілом і навколишнім середовищем, то менше тепла віддається. При однакових показниках або при вищій температурі навколишнього середовища згадані шляхи не тільки не ефективні, але при цьому відбувається нагрівання тіла. У цих умовах в організмі спрацьовує лише один механізм віддачі тепла, пов'язаний із процесами потовиділення і потовипаровування. Тут використовуються як фізичні закономірності (витрати енергії на процес випаровування), так і біологічні (потовиділення). Охолодженню шкіри сприяє те, що для випаровування 1 мл поту витрачається 0,58 ккал. Якщо не відбувається випаровування поту, то ефективність тепловіддачі різко знижується.
Швидкість випаровування поту залежить від градієнта температури і насичення водяною парою навколишнього повітря. Що вища вологість, то менш ефективним стає цей шлях тепловіддачі. Різко зменшується результативність тепловіддачі при перебуванні у воді або в щільному одязі. При цьому організм змушений компенсувати відсутність потовипаровування за рахунок збільшення потовиділення.
Випаровування має два механізми: а) перспірація — без участі потових залоз; б) випаровування — при активній участі потових залоз.
Перспірація
— випаровування води з поверхні легень, слизових оболонок, шкіри, яка завжди волога. Це випаровування не регулюється, воно залежить від градієнта температур і вологості навколишнього повітря, його величина становить близько 600 мл/добу. Що вища вологість, то менш ефективний цей вид тепловіддачі.
Механізм секреції поту.
Потова залоза складається з двох частин: власне залози, яка розташована в субдермальному шарі, і вивідних протоків, що відкриваються на поверхні шкіри. В залозі утворюється первинний секрет, а в протоках завдяки реабсорбції формується вторинний секрет — піт.
Первинний секрет подібний до плазми крові. Різниця полягає в тому, що в цьому секреті немає білків та глюкози, менше Na+. Так, у первинному поті концентрація натрію становить близько 144 нмоль/л, хлору — 104 нмоль/л. Ці іони активно абсорбуються при проходженні поту по вивідних протоках, що забезпечує абсорбцію води. Процес абсорбції багато в чому залежить від швидкості утворення і просування поту: що ці процеси активніші, то більше Na+ і С1-
залишається. При сильному потовиділенні в поту може залишатися до половини концентрації цих іонів. Сильне потоутворення супроводжується збільшенням концентрації сечовини (до 4 разів вище, ніж у плазмі) і калію (до 1,2 разу більше, ніж у плазмі). Сумарна висока концентрація іонів, утворюючи високий рівень осмотичного тиску, забезпечує зниження реабсорбції і виділення з потом великої кількості води.
При сильному потовиділенні може витрачатись багато NaCl(до 15—30 г/добу). Однак у організмі діють механізми, що забезпечують збереження цих важливих іонів при великому потовиділенні. Вони беруть участь у процесах адаптації, зокрема, альдостерон посилює реабсорбцію Na+.
Функції потових залоз регулюються особливими механізмами. Па їх активність впливає симпатична нервова система, проте медіатором тут є ацетилхолін. Секреторні клітини, крім М-холінорецепторів, мають також адренорецептори, які реагують на катехоламіни крові. Активізація функції потових залоз супроводжується збільшенням їх кровопостачання (мал. 196).
Кількість виділеного поту може досягати 1,5 л/год, а у адаптованих людей — до 3 л/год.
При кімнатній температурі у роздягненої людини близько 60 % тепла віддається за рахунок радіації, близько 12—15%—конвекції повітря, близько 20 % — випаровування, 2—5 % — теплопровідності. Але це співвідношення залежить від ряду умов, зокрема від температури зовнішнього середовища (мал. 197).
Головну роль у регуляції процесів тепловіддачі відіграють зміни кровопостачання шкіри.
Звуження судин шкіри, відкриття артеріовенозних анастомозів сприяє меншому припливу тепла від ядра до оболонки і збереженню його в організмі. Навпаки, при розширенні судин шкіри її температура може збільшуватись на 7—8 °С. При цьому збільшується і тепловіддача.
Умовно шкіру можна назвати радіаторною системою організму. Кровотік у шкірі може змінюватись від 0 до ЗО % ХОК- Тонус судин шкіри контролюється симпатичною нервовою системою.
Таким чином, температура тіла — баланс між процесами теплопродукції та тепловіддачі. Коли теплопродукція переважає над тепловіддачею, температура тіла підвищується і, навпаки, якщо тепловіддача вища, ніж теплопродукція, температура організму знижується.
Система терморегуляції сформована у гомойотермних організмів. Вона регулює і підтримує на постійному рівні оптимальну температуру тіла.
Температура тіла контролюється специфічними терморецепто-рами. Вони діляться на периферичні і центральні.
Розташовані в шкірі, підшкірній основі та кровоносних судинах цих ділянок, периферичні рецептори бувають двох типів —теплові та холодові (переважно холодові). Крім того, в шкірі є терморецептори, які збуджуються при температурі понад 45 °С. Але вони належать до проміжного типу між термо- та ноци-рецепторами.
Центральні рецептори містяться в гіпоталамусі (загалом у передоптичній зоні). Деяка їх кількість розташована в шийно-грудному відділі спинного мозку, у м'язах абдомінальної зони. Тут також містяться обидва типи рецепторів (переважно теплові). Ці рецептори відіграють основну роль у регулюванні теплообміну, тому що вони контролюють температуру ядра.
Між центральними і периферичними терморецепторними імпульсами може бути реципрокна взаємодія. Так, в умовах активізації шкірних холодових рецепторів звужуються судини, а утворення тепла посилюється. Але процес підвищення теплопродукції при цьому не відбувається так інтенсивно, щоб зумовити підвищення температури ядра. Цьому перешкоджають внутрішні теплові рецептори. Навпаки, при підвищенні температури тіла при фізичній праці збуджуються внутрішні теплові рецептори, запускаються процеси видалення надлишку тепла шляхом розширення судин, потіння. Розвиток цих реакцій можуть гальмувати холодові рецептори шкіри, особливо тоді, коли приєднується вплив низької температури навколишнього середовища.
Частота виникнення нервових імпульсів у рецепторах залежить від температури. Холодові і теплові рецептори генерують спонтанну активність. На цю активність накладається відповідне температурне подразнення. Так, у волокнах, що надходять від теплових рецепторів, імпульсація спостерігається в діапазоні від 20 до 40 °С, а максимальна активність — у межах 38 °С і більше. Волокна холодових рецепторів активні в діапазоні 10—40 °С, але найбільша частота імпульсації в них при температурі 20—34 °С. Раптове підвищення або зниження температури призводить до короткочасного різкого збільшення частоти розрядів у відповідних рецепторах із наступним поступовим зниженням до рівня, характерного для даної температури.
При температурі шкіри 34—38 °С імпульсація в обох типах рецепторів мінімальна. Це створює уяву про температурний комфорт. Приблизно за такою схемою функціонують і центральні терморе-цептори, але для них "температурне вікно" вужче — в межах 37— 37,5 °С.
Імпульси від периферичних рецепторів переключаються в структурах задніх рогів спинного мозку. В головний мозок вони надходять по спіноталамічному та спіноретикулярному шляхах. Після проходження через ретикулярну формацію і неспецифічні ядра таламуса імпульсація надходить у гіпоталамус і асоціативні зони кори головного мозку.
Центр терморегуляції міститься в гіпоталамусі. Передній відділ гіпоталамуса сприймає інформацію від периферичних та центральних терморецепторів. Центр теплопродукції розташований у ядрах заднього відділу гіпоталамуса. Звідси через симпатичну нервову систему ідуть імпульси, що підвищують метаболізм, звужують судини шкіри, активізують терморегуляцію скелетних м'язів. У цих реакціях беруть участь і гормони — адреналін, норадреналін, тироксин та ін. Це проявляється в ефектах теплоконсервації і спостерігається при надходженні імпульсів від холодових рецепторів.
Центр тепловіддачі міститься в ядрах переднього відділу гіпоталамуса. Звідси йдуть імпульси, які розширюють судини шкіри, підвищують виділення поту, знижують теплопродукцію. При руйнуванні центру терморегуляції в гіпоталамусі гомойотермна тварина перетворюється на пойкілотермну (мал. 1).
Певну роль у регуляції температури тіла грають і інші відділи ЦНС (ретикуляр на формація, лімбічна система, кора головного мозку). Вмикання різноманітних механізмів теплообміну відбувається постійно, залежно від конкретних умов. Так, такі механізми, як потовиділення або м'язове тремтіння, вмикаються тоді, коли інші шляхи підтримання постійної температури ядра виявляються не досить ефективними. Потовиділення і м'язове тремтіння супроводжуються відчуттям температурного дискомфорту.
Мал. 1. Вплив гіпоталамуса на тепловіддачу та теплопродукцію
Центри гіпоталамуса ніби налагоджені на "задане значення" температури тіла. Цей показник визначається такою сумарною температурою тіла, яка виникає тоді, коли механізми тепловіддачі і теплотворення перебувають на рівні мінімальної активності. В цьому не беруть участі додаткові механізми, що забезпечують одержання або виділення надлишку тепла. Теплові і холодові рецептори перебувають у найменш збудженому стані. Це умова температурного комфорту. Для створення відчуття температурного комфорту у легко одягненої дорослої людини, яка спокійно сидить, треба, щоб температура стін і повітря була на рівні 25—26 °С, відносна вологість — 50%. Будь-яка зміна цих умов призведе до подразнення відповідних рецепторів і вмикання механізмів терморегуляції.
Етапність вмикання механізмів регуляції полягає у тому, що спочатку вмикаються енергоекономні механізми, наприклад, поведінкові. Якщо їх не досить, то вмикаються судинорухові. А такі механізми, як тремтіння, локомоції або потовиділення, приєднуються насамперед. Що далі умови від комфортних, то більше відчуття дискомфорту.
Стан терморегулюючих зон гіпоталамуса може змінюватися під впливом ряду факторів крові. Такими факторами є вміст Са2+
і Na+
, глюкози, осмотичний тиск. Підвищення рівня одного із найбільш біологічно активних іонів (Са2+
) модифікує чутливість центральних механізмів до температури, нейромедіаторів, що призводить до активізації механізмів тепловіддачі. Це особливо помітно при фізичному навантаженні. Ріст осмолярності крові зумовлює підвищення межі температурної чутливості і зниження інтенсивності потовиділення.
У реальному житті процеси теплопродукції не завжди відповідають процесам тепловіддачі. Так, у випадку переваги одного із процесів над іншим температура ядра змінюється. Температура може змінюватись під впливом ендогенних або екзогенних чинників. Наприклад, при дії низької температури паралельно з інтенсифікацією процесів теплопродукції для зменшення тепловіддачі звужуються судини шкіри. Але при дуже низькій температурі це може спричинити відмороження. Тому звичайно після звуження кровоносні судини можуть розширюватися і кров знову рухається до шкіри. Ця місцева реакція обумовлена локальною термочутливістю м'язів судин і добре виражена в адаптованих до холоду людей.
В умовах дуже низької навколишньої температури розширення судин шкіри може призвести до збільшення тепловитрат, зниження температури ядра, і людина може замерзнути. Зниження температури ядра, згідно з правилом Вант-Гоффа, супроводжується зниженням активності обмінних процесів. Смерть при охолодженні настає при температурі ядра 26—28 °С. Але ще перед цим низька температура призведе до різкого пригнічення активності нейронів ЦНС, до "засинання" і непритомності.
Вказану залежність сьогодні використовують з лікувальною метою, коли потрібно на деякий час відключити кровообіг, щоб зробити операцію на серці. Такий метод називається керованою гіпотермією. Для його здійснення використовують принцип поступового екстракорпорального охолодження крові. Попередньо під відповідним наркозом потрібно вимкнути центр терморегуляції. Звичайно, температуру тіла поступово знижують до 23—25 °С, що дозволяє на 20— 30 хв. зупинити кровообіг. Потім, також поступово, температуру підвищують. Ясна річ, охолоджене серце самостійно не зможе "запуститися", його скорочення стимулюють за допомогою дефібрилятора.
Протилежний гіпотермії стан називають гіпертермією. Гіпертермія спостерігається і у здорових людей. Це відбувається, наприклад, при інтенсивній фізичній праці, коли тепловіддача відстає від теплотворення. Висока навколишня температура, особливо при високій вологості, інтенсивний вплив сонця також можуть спричинити гіпертермію. При підвищенні температури тіла понад 41 °С розвивається набряк мозку, порушується процес терморегуляції і без медичної допомоги може настати смерть.
Гіпертермія супроводжує багато хвороб. Вважають, що механізм появи пропасниці обумовлений зміщенням "заданого значення" температури в гіпоталамічному центрі. Зміна функції центру є наслідком дії на нього пірогенів — полісахаридів бактеріальних мембран, які надходять у кров і зумовлюють синтез лейкоцитарних пірогенів. Унаслідок зміни "заданого рівня" центр терморегуляції за "норму" вважає іншу температуру і налагоджує усі механізми терморегулювання на новому рівні. Підвищення температури відбувається внаслідок тремтіння, зменшення потовиділення і звуження судин шкіри. Виведення пірогенів сприяє підвищенню активності механізмів тепловіддачі: посилюється потовиділення, розширюються судини шкіри, і температура тіла знижується.
Зміна температури тіла нижче 25 і вище 43 °С несумісне з життям і викликає в першому випадку холодову, а в другому — теплову смерть. Однак розлад функцій організму спостерігається раніше, ніж температура досягає критичних величин, і супроводиться загальним зниженням захисних сил організму, що може бути причиною виникнення різних захворювань. Встановлення діагнозу захворювань і їхнє лікування — це справа лікаря, але знання загальних положень про механізм виникнення їх і розвиток для того, щоб раціонально організувати власний тепловий режим, необхідне коленому.
Температуру як міру теплової енергії відносять до важливих фізико-хімічних констант організму. її величини є сталими не тільки для організму в цілому, та окремих органів і ділянок тіла.
Одна і та сама температура різними частинами тіла може сприйматися або як тепло, або як холод, або зон сім не відчуватись. Так, якщо предмет, температура якого 34 °С, прикласти до шкіри передпліччя, то його температура не буде сприйматись зовсім. Для шкіри плеча він буде прохолодним, в паховій ямці надто холодним, а для пальців кисті теплим. Аферентні імпульси надходять в одному випадку від теплових рецепторів, в другому від холодових, які пов'язані з різними відділами терморегуляційного центру підзоровогорбової ділянки. Теплові терморецептори морфологічно і функціонально зв'язані з центрами тепловіддачі передньої частини підзоровогорбової ділянки, холодові з центром теплоутворення задньої частини підзоровогорбової ділянки, які знаходяться у реципрокних взаємовідношеннях. Якщо в одному з центрів виникає збудження, воно автоматично пригнічує діяльність другого. Доведено, що центри терморегуляції неоднаково чутливі до аферентних імпульсів від різних ділянок тіла. Так, центр тепловіддачі реагує на підвищення температури ядра тіла, а центр теплоутворення на зниження температури шкіри. Тому внаслідок реципрокної взаємодії між центрами зміни температури окремих ділянок шкіри приводять до перебудови режиму рефлекторної діяльності центрів.
Наслідком рефлекторних реакцій центрів терморегуляції є зміни судинних реакцій і процесів обміну всього організму, а величина цих змін не завжди адекватна силі подразнення. Коли змінюється температура окремої невеликої ділянки шкіри, виникають судинні і обмінні зміни спочатку в місці охолодження шкіри, а потім в усіх органах і системах організму. При цьому судинні та обмінні зміни в різних частинах тіла неадекватні подразненню. Окремі судини не тільки розширюються і переповнюються кров'ю, але у них збільшується проникність стінок для плазми крові і вона виходить у міжклітинний простір, що призводить до набряку окремих тканин і органів. Особливо чутливі до змін температури шкіри верхні дихальні шляхи. Виявлений також тісний функціональний зв'язок між рефлексогенними зонами стопи і судинами верхніх дихальних шляхів. Порушення їхньої діяльності і є початком розладу здоров'я, яке невірно називають простудним захворюванням.
Таким чином, в основі порушень здоров'я при зниженні температури навколишнього середовища є судинні розлади місцевого і загального характеру, серед яких виділяють певні стадії. Перша — звуження судин шкіри та скорочення непосмугованих м'язів, що піднімають волосся і утворення "гусячої шкіри". Це природна захисна реакція, спрямована на збільшення прошарку індивідуальної теплової зони повітря. Друга стадія полягає в адекватному розширенні судин шкіри, яка є наслідком функції терморегуляційного центру, спрямованої на позбавлення від неприємного відчуття холоду і встановлення температурного фону поверхні тіла. При подальшому охолодженні кровотік перерозподіляється так, що артеріальна кров повертається через артеріально-венозні анастомози, зберігаючи сталість температурного ядра тіла. В цей час виникає відчуття ознобу.
Охолодження окремих ділянок тіла на фоні загального температурного комфорту може бути причиною виникнення патологічного процесу. При цьому слабкі охолодження мають більше значення у виникненні простудних захворювань, ніж значні. Так, зниження температури окремих ділянок шкіри на 2 - 2,5 °С викликає більш значну і довгу судинну реакцію, ніж зниження на 10 - 11 °С.
При слабких холодових впливах рецептори встигають адаптуватись і не реагують необхідною частотою імпульсів на перепади температури, що призводить до порушення функцій центрів і послаблення захисних сил організму. При сильних холодових впливах терморецептори охолодженої ділянки шкіри адекватно реагують на дію подразника і нервові центри своєчасно мобілізують захисні сили організму.
Слабкими холодовими впливами необхідно вважати температуру повітря в межах від +8 до —0°С. Саме при цих температурах у міжсезоння частіше, ніж у холодний зимовий час, виникають переохолодження і знижуються захисні сили організму.
Виходячи з того, що порушення здоров'я є наслідком розладу діяльності терморегуляційних центрів, практичні дії по заргартуванню повинні бути спрямовані на адаптацію їх до зниження температур навколишнього середовища і швидке переключення між центрами теплопродукції і тепловіддачі.
При загартуванні головним є тренування організму до значних, але коротких холодових впливів з тим, щоб термічний подразник привів до збудження терморецепторів і термоцентрів. Особливе значення мають контрастні температури (холодний і гарячий душ, ходіння по холодному і гарячому піску тощо). Вирішальне значення у загартовуванні організму має підвищення загальної толерантності (лат. tolerantia — терпіння) як до зниження температури, так і до її перепадів, що досягається підтриманням оптимального температурного режиму одягу і житла протягом всього року. Ці спеціальні питання вивчаються комунальною гігієною.
Минуло не одне тисячоліття з того часу, як людство довідалося про цілющу силу трьох великих лікарів природи: сонця, повітря і води. Саме вони — вода, повітря і сонце — залишаються і досі основними загартовуючими чинниками. До того ж, використані людиною у сполученні з фізичною культурою та правильно поставленою руховою активністю, ці чинники є певним гарантом вашого здоров'я, можуть запобігти багатьом хворобам.
Багато з вас вже чули про інфекційні захворювання, що спричиняються мікроскопічними організмами: бактеріями, вірусами, грибками тощо. Збудники цих захворювань передаються від хворих людей чи тварин до здорових, призводячи до епідемій. Згадайте з історії про епідемії чуми і холери, що "викошували" жителів міст і сіл, спустошуючи цілі держави.
Завдяки досягненням біології і медицини багато інфекційних захворювань, які в минулому були смертельними для людей або ж залишали важкі наслідки на все життя, сьогодні в результаті застосування щеплень майже не трапляються. Згадаймо віспу, скарлатину, поліомієліт, правець, кашлюк (коклюш) — колись такі поширені хвороби. Зараз вони або ліквідовані повністю, або трапляються як поодинокі випадки.
Однак ще і сьогодні існують такі інфекційні хвороби, від яких досі не винайдено надійного захисту. Серед них чільне місце посідають грип і гострі респіраторні вірусні інфекції, або, як кажуть, простудні захворювання. Річ у тім, що у збудників цих захворювань, переважно вірусів, дуже швидко відбуваються мутації(зміни генотипу). Це зводить нанівець зусилля медиків і мікробіологів виготовити ефективну вакцину для профілактики цих захворювань. Ось чому тільки висока функціональна активність імунної системи та адаптаційних механізмів (дивись § 8),що досягається в результаті постійного тренування (загартовування), робить організм стійким до цих мікроорганізмів, і тому хвороба не розвивається або швидко перебігає у легкій, майже непомітній, формі.
Особливо цінним є загартовування в дитячі роки. Адже чим раніше починають застосовувати природні загартовуючі фактори, тим стійкішим стає організм до дії несприятливих умов довкілля. Прикладом цього може слугувати життя нашого славетного співвітчизника Порфирія Корнійовича Іванова, його послідовників та прихильників розробленої ним системи природного оздоровлення.
Коли довкілля має достатньо подразників, ми говоримо "інформаційно збагачене навколишнє середовище". Воно сприяє розвиткові організму, пробуджує його резервні можливості, покращує адаптаційні та захисні механізми. Відомо, наприклад, що водне середовище порівняно з повітряним є для організму людини інформаційно збагаченішим, оскільки неоднорідні контрастні впливи інформаційно багатші.
Нагадаймо, що процеси інформаційного впливу мають велике значення не тільки в період росту організму, але й впродовж усього життя. Організація всіх фізіологічних процесів в органах і тканинах забезпечується нервовими стимулами від центральної нервової системи. Тому дуже важливо, щоб ця система "заряджалась" інформацією з довкілля. Саме це і відбувається за дії фізичних чинників довкілля на організм, оскільки інформаційні впливи при цьому надходять до організму в найбільш "чистому" вигляді.
Цивілізація "вилучила" сучасну людину з природного середовища, помістивши її у "футляр" будинків, одягу, автомобілів, і відгородила її від усього багатства природних інформаційних процесів: подиху свіжого вітру, променів сонця, численних і особливо цінних в інформаційному відношенні кліматичних контрастів. Проте в нашому організмі потреба в інформаційно насичених впливах закладена генетично. Організму людини потрібні і холод, і тепло, і механічні подразники, і багато іншого, та особливо цінним є спільна комбінована дія цих чинників.
Використовуючи контрастну дію під час переходу від одного фізичного чинника до іншого (від тепла до холоду, від спокою до механічного тиску на шкіру, від перебування на сонці до занурення у воду - середовища з іншою щільністю, температурою, теплоємністю і т. д.), ми насичуємо організм потоками найціннішої в біологічному відношенні інформації, яка є "концентратом" навколишнього середовища.
Використання різноманітних водних процедур (від компресів і обтирань до плавання і купання), сонячних променів, тепла і холоду (від сауни до моржування), а також багатьох інших варіантів та поєднань (наприклад, циркулярний душ, підводний масаж, парна лазня з віником чи масажем) з давніх-давен забезпечувало людям універсальну можливість формування, збереження та зміцнення здоров'я і оптимального розвитку організму (мал. 2).
Починати загартовування доцільно навесні чи влітку, поступово знижуючи температуру води чи повітря. Ефективність загартовування вища, якщо воно проводиться у комплексі з фізичними вправами. Виходячи із фізіологічних механізмів загартовування, його необхідно проводити регулярно, підбирати оптимальну тривалість процедур. Наприклад, ефективніше проводити щоденне охолодження по 5 хвилин, ніж охолодження через день по 10 хвилин.
Якщо в процесі загартовування відбулась перерва, особливо тривала, організм поступово втрачає набуті властивості адаптаційних реакцій до дії несприятливих чинників довкілля (різкі зміни температури повітря, атмосферного тиску, вологості, сильний вітер і ін.). Тому при відновленні загартовування необхідно знову дотримуватися поступовості й послідовності процедур.
Maл. 2. Схематичне зображення механізму оздоровчої дії основних загартовуючих факторів.
Підсумовуючи вищесказане, ми можемо сформулювати 4 правила загартовування.
Перше правило - точне дозування загартовуючих чинників, кожна температурна дія повинні відповідати індивідуальним можливостям організму. Чим сильніша охолоджуюча процедура (наприклад, чим холодніша вода і більша швидкість вітру), тим меншою повинна бути її тривалість. Основна мета суворого дозування загартовуючих чинників - забезпечити будь-якій людині (від новонародженого до людини похилого віку) посильне для неї температурне навантаження.
Друге правило - систематичність дії загартовуючих чинників. Міцний і стійкий загартовуючий ефект виникає в результаті тренування, тобто системи повторних навантажень, кожне з яких діє на організм в стані нової набутої збільшеної здатності до охолодження. Ось чому дуже важливо не припиняти загартовуючі процедури, адже кожна перерва означає втрату вже досягнутого рівня опірності організму. Тому навіть при хворобі або поганому самопочутті потрібно не припиняти процедури, а лише зменшити їхню інтенсивність і тривалість.
Трете правило - поступовість збільшення загартовуючих чинників, причому це збільшення має бути східцеподібним. Це означає, що кожне відчутне посилення холодового навантаження має підкріплятися протягом деякого часу для того, щоб організм мав змогу пристосуватися до досягнутої інтенсивності подразнення. Потому температурне навантаження можна знову збільшити.
Четверте правило - індивідуальність підбору загартовуючих чинників із врахуванням віку, стану здоров'я, навіть астрологічних особливостей.
Найпростішим і найдоступнішим видом загартовування є повітряні ванни (або перебування на відкритому повітрі).
Починати краще з теплих повітряних ванн, поєднуючи їх з рухливими іграми або фізичними вправами, поступово збільшуючи тривалість і зменшуючи температуру повітря. Ефективність повітряних ванн збільшується, якщо після них проводити водне обтирання або обмивання.
Починаючи загартовування, слід дотримуватися таких правил: безперервність і систематичність загартування; врахування індивідуальних особливостей кожної дитини (статі, віку, стану здоров'я, рівня загартованості тощо); поступовість проведення процедур (особливо це стосується тих, у кого слабке здоров'я); постійний контроль з боку лікаря (з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини).
Під дією повітряних ванн поліпшується склад крові, загальний обмін речовин, тонізується мускулатура, відбувається посилене "згорання" жиру. Враховуючи такий активний вплив повітряних ванн на організм людини, приступати до них слід обережно. Так, загартовування повітрям дітей молодшого дошкільного віку найкраще починати при температурі, не нижчій від 19 — 20°С, слабкому вітрі, у тіні. Старшим дітям можна дозволити цю процедуру і при температурі повітря + 18°С. І за умови, якщо діти достатньо підготовлені, то рекомендувати повітряні ванни при нижчій температурі.
Тривалість першої процедури не має перевищувати 15 — 20 хв. Надалі, залежно від індивідуальних особливостей кожного, тривалість повітряного "купання" можна поступово збільшувати до кількох годин. Повітряні ванни найкраще приймати у ранкові та вечірні години, але в жодному разі людина не повинна переохолоджуватись або перегріватись.
Перші повітряні ванни, як правило, приймають під час ранкової гімнастики, для занять якою хлопчикам бажано виходити тільки в трусах, а дівчаткам — у купальниках. Повітряні процедури можна продовжувати і під час ранкового туалету, прогулянок, рухливих і спортивних ігор кілька разів на день.
Найкраще місце для повітряних ванн — лісові галявини, пляж тощо. Тривалість їх визначається насамперед самопочуттям кожного: якщо морозить, процедуру слід припинити. Протипоказанням для повітряного "купання" може бути тільки негода, а також захворювання дитини.
Вплив сонця на організм багатогранний. Його проміння посилює обмін речовин, стимулює діяльність ендокринних залоз, тонізує нервову систему, що дуже важливо для нормального розвитку молодого організму. Крім того, ультрафіолетове випромінювання вбиває бактерії, сприяє виробленню вітаміну D. Ось чому особи, які загартовуються сонцем, менше хворіють на інфекційні хвороби, рахіт. Якщо розумно користуватися сонячними ваннами, в крові збільшується кількість гемоглобіну, дихання стає повільнішим, але глибшим, що сприяє насиченню організму киснем. Усе це разом зміцнює здоров'я.
Але неправильне користування сонячним промінням шкідливо впливає на організм людини, зокрема, може призвести до опіків, сонячного або теплового удару.
Опіки, як правило, виявляються через кілька годин після опромінювання. Характерні ознаки: почервоніння і припухання шкіри. пухирі, загальне нездужання, головний біль, підвищення температури тіла.
Основною причиною виникнення сонячного удару є пряма дія на головний мозок переважно інфрачервоних променів. Ознаки: гострий головний біль, різке почервоніння обличчя, запаморочення, а в тяжких випадках — блювання, судоми, непритомність. Наслідком загального перегрівання організму є тепловий удар.
Протипоказаннями для приймання сонячних ванн можуть бути: гострі форми туберкульозу легенів; туберкульоз кісток, суглобів і залоз; підвищена нервова збудливість; сильне виснаження й різка анемія. Не рекомендують перебувати на сонці безпосередню перед вживанням їжі або одразу після нього.
Щоб акліматизуватися, діти спочатку протягом трьох—чотирьох днів щодня приймають повітряні ванни по 30 — 40 хв. і тільки після цього переходять до приймання сонячних ванн. Тривалість першої сонячної ванни — 4—5 хв. (по одній хвилині на спину, груди, лівий і правий боки). Поступово тривалість сеансів збільшують (додають через кожні два дні про 2 хв.), доводячи їх до 40 хв. Очі бажано захищати темними окулярами. Лежати треба на підстилці або топчані, захищаючи голову від сонця. Слід нагадати, що світловолосі й рудоволосі, а також блондини із світлою шкірою чутливіші до сонячного проміння, ніж брюнети. Через це в перших швидше можуть виникнути сонячні опіки.
Приймати сонячні ванни найкраще: о 10 — 12-й год. у середній смузі та о 8 — 10-й год. — у південнихрайонах країни. Робити це не раніше як через 1 — 1,5 год. після вживання їжі, але в жодному разі не натщесерце. Доцільно раз на тиждень робити одноденну перерву, під час якої приймають повітряні ванни.
Загартування водою слід починати з обтирань. При цьому спочатку температура води має бути не нижчою від + 26°С. Знижуючи щодня приблизно на 1° С, її доводять до + 22°С для дітей молодшого віку і до + 18—20°С — для старшого. Обтираються губкою або мокрим рушником, починаючи з рук, шиї, тулуба.
Привчивши організм до низьких температур, можна через 7—8 днів перейти до обливання водою або душу. Спочатку температура води для цього не має бути нижчою від + 25 С, але знижувати її нижче + 18° не рекомендується.
Влітку основною загартувальною процедурою має бути, звичайно, купання у відкритих водоймах або у басейні, яке проводиться в теплу погоду щодня з дозволу лікаря. Купатися рекомендують при температурі води не нижчій + 18°С.
Роздягнувшись, треба 5—7 хв. побути в затінку, щоб тіло охололо. У перші дні краще купатися раз на день, перебуваючи у воді не більше 10 хв. З часом тривалість перебування у воді збільшується до 20—30 хв., залежно від індивідуальних особливостей організму. Коли організм звикне до води, можна купатись і двічі на день.
Купання посилює апетит, поліпшує травлення та обмін речовин, тренує терморегуляторні механізми. Якщо ж методика купання неправильна, можуть з'явитися безсоння, головний біль, розлад шлунку, збуджений стан і навіть підвищення температури. Однак усі ці ознаки, як правило, короткочасні. Якщо ж вони не зникають і наступного дня, то слід тимчасово припинити купатися. У жодному разі не можна дозволяти купатися дітям, якщо вони нездужають. Діти, що за станом здоров'я зараховані до спеціальної медичної групи, можуть купатися тільки з дозволу лікаря.
Дуже ефективний спосіб загартовування — ходити і бігати босоніж. А щоб уникнути можливого переохолодження, слід привчатися на ніч мити ноги холодною водою.
Ходьба босоніж як засіб загартовувати та зміцнювати здоров'я і навіть лікування деяких захворювань використовувалася з давніх часів.
За даними давньогрецьких істориків, у спартанських і афінських навчальних закладах, де загартовуванню майбутніх воїнів приділялася величезна увага, вихованці цілий рік ходили босоніж. Право носіння взуття вони одержували лише з вісімнадцятирічного віку. Відомо, що учасники перших Олімпійських ігор змагалися босоніж.
За свідченням давньогрецького письменника Плутарха, філософ Сократ "з метою загострення мислення" постійно ходив босоніж і вимагав цього від своїх дітив.
Відомо, що давньоримський лікар Антоній Муза вилікував від тяжкої хвороби поета Горація тим, що змушував його ходити босими ногами по гострому камінні.
Олександр Васильович Суворов, який до глибокої старості зберігав бадьорість і високу працездатність, щоденно зранку, навіть у сильні морози, здійснював прогулянку босоніж, після чого обливався холодною водою.
А ще існує легенда. Якось у сиву давнину якийсь чоловік боляче вдарив палець ступні об великий камінь. Через деякий час з подивом переконався, що разом із болем у нозі минув і головний біль, який довго дошкуляв йому. Маючи, як кажуть, світлу голову, ця спостережлива й допитлива людина зуміла пов'язати в єдине причину і наслідок. Він знову з'явився біля чудо-каменя, коли у нього вкотре заболіла голова. І знову, як першого разу, вдарив ступнею об камінь. Біль відступив. Тоді він перекотив "зцілюючий" камінь ближче до свого помешкання. Потім додумався, що з лікувальною метою можна використовувати і невеликий плоский камінець, натискуючи ним у певну точку передньої частини ступні.
Звідси і пішла ступнетерапія або, як кажуть лікарі, акупресура біологічно активних точок ступні. Так воно було насправді чи ні, але факт залишається фактом: цей феномен був відомий в давнину багатьом народам. З'явились цілі системи лікування різних захворювань засобами акупресури активних точок ступні. Річ у тім, що на підошві ступні існує безліч зон, прямо пов'язаних з різними органами людини. Натискуючи на них, можна зняти біль, піддати лікувальній дії ті або інші органи. Але без консультації лікаря тут не обійтися, а тому краще просто ходити босоніж — дома, на природі, на пляжі і т.д. Тоді обов'язково натрапиш на потрібну точку.
Бажано мати лікувально-оздоровчий інструментарій для ступні, який дуже просто виготовити або пристосувати для цього. Наприклад, можна покласти у ванній звичайний килимок з пуп'яшками, що кладуть перед вхідними дверима, і регулярно вранці, умиваючись, потоптатись по ньому. Одразу прийде відчуття бадьорості після сну, миттєво включаються всі органи, готові до розумової та фізичної роботи.
Кожна людина має усвідомити, що її ступня — це своєрідне джерело здоров'я. А звідси й те, що ступню необхідно загартовувати, частіше використовувати для оновлення і збереження здоров'я. Тому й треба частіше ходити босоніж.
Купання в холодній воді корисно всім. Але, приступаючи до загартовування, треба врахувати свій стан здоров'я, вік, стать, індивідуальні особливості організму. Починати в будь-якому віці найкраще з вологого обтирання, прохолодного душу, купання влітку в природних водоймах, прогулянок босоніж, особливо по росі. Найпростіший, безпечний і ефективний перший крок у цій справі — після гарячого душу або ванни вилити ковшик холодної води на ділянку шийних хребців, потім, не витираючись рушником, по-масажувати тіло кульковим дерев'яним масажером до почервоніння і вдягатися на дещо вологу шкіру.
Для дітей і людей похилого віку холодне навантаження залежить від віку: чим молодша дитина і чим старша доросла людина, тим меншим воно має бути. Якщо вирішили загартовуватись ходьбою босоніж по снігу, слід збільшувати швидкість ходьби, а ще краще — бігти, аніж ходити.
Визначити, чи достатнє холодове навантаження, можна у такий спосіб: якщо після або під часпроцедури почервоніла шкіра, то це означає, що все гаразд. Закінчувати сеанс загартовування рекомендується, коли відчувається, що починаєш мерзнути.
Вік у "моржуванні" не на заваді. Є й зовсім юні плавці, яких батьки з самого раннього дитинства привчили до холодної води. Наші поради початківцям задля їхньої ж безпеки такі. Перед тим як заходити у воду, треба розігрітися, найкраще пробігти пару кілометрів. Але й занадто розігрітому пірнати в ополонку не рекомендується. Необхідно спочатку намочити тіло, а потім зайти у воду.
Якщо людина вже не новачок у цій справі, то слід обсихати після купання, не витираючись рушником. І одягатися треба, доки шкіра дещо волога.
Тривалість купання у крижаній воді (приблизно + 5°С) — від 30 секунд до 3 хвилин. Плаваючи, слід одягати гумову шапочку, волосся змочувати не рекомендується.
Лікарі, які обстежують "моржів", запевняють, що користь зимового купання не лише в тому, що воно підвищує морозостійкість і перешкоджає застудним захворюванням. За їхніми словами, навіть досить хворі люди через рік чи два після початку "моржування" вже не скаржилися на свій стан здоров'я. Від занурення в ополонці у них покращується настрій, після купання вони можуть підвищувати навантаження на себе. За медичними даними, у них збільшується розмір (обсяг) легенів, ростуть м'язи, підвищується життєвий тонус, покращується стан шкіри.
Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори здобувають велике значення для повноцінного рішення задач фізичного виховання. Як би добре ні був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в програмі з фізичного виховання існує розділ теоретичних відомостей, що містить обсяг гігієнічних знань дітей в дошкільному закладі.
Гігієнічні фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних на дві підгрупи. У першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних занять фізичними вправами.
Другу підгрупу складають засобу, що включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, відповідність одягу і т.д.) і відновлення після них (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).
Максимальний ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів.
Висновок
Терморегуляція в організмі дитини протікає за кількома механізмами. Досить важливо не одягати на дитину якомога більше одягу, щоб вона пітніла, а намагатися виробити в організмі „загартувальні" властивості.
Виходячи з того, що порушення здоров'я є наслідком розладу діяльності терморегуляційних центрів, практичні дії по заргартуванню повинні бути спрямовані на адаптацію їх до зниження температур навколишнього середовища і швидке переключення між центрами теплопродукції і тепловіддачі.
Зміст загартовування полягає в тому, що під впливом зовнішніх подразників організм пристосовується до змін умов життя — дощу, вітру, снігу, коливань зовнішньої температури тощо. Загартована людина значно легше переносить негоду, відзначається високою працездатністю.
Почати загартовування ніколи не пізно, але найкраща пора для цього - літо, коли можна використати весь комплекс загартовуючих факторів: сонце, повітря, воду. Процедури слід проводити регулярно, адже загартовування — умовнорефлекторна функція організму, в її основу покладено тренування, тобто багаторазовий, систематичний вплив загартовуючих факторів. Загартовувальні процедури мають міцно увійти до режиму дня людини, органічно поєднуватися із звичайними щоденними обов'язками.
Система загартовувальних процедур, наприклад, у дитячому садку передбачає повітряні та сонячні ванни, а також водні процедури — обтирання тіла холодною водою, обливання і купання, ходіння босоніж. Вельми важливо поєднувати процедури загартовування з різними фізичними вправами. Завдяки цьому ефективність загартовування, як одного із засобів фізичного виховання, значно підвищується.
1. Абаскалова Н.П. Теорія і практика формування здорового способу життя учнів і студентів у системі "школа-вуз": Автореф. докт. дис. Барнаул, 2000. — 48 с.
2. Больсевич В.К., Лубышева Л.И. Фізична культура;молодь і сучасність //Теор. і практ. фіз. культ., 1995, № 4, с. 2-7.
3. Валеология: Програма для учнів 1 — 11-х класів загальноосвітніх шкіл /Під общ. ред. О.Л. Трещевой Омськ, 1999. - 70 с.
4. Вакулов А.Д., Бутин И.М. Развитие физических способностей детей: книга для малишей и их родителей. – М., 1996.
5. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. – М., 1988. – 360 с.
6. Даценко І.І. Гігієна і екологія людини: Навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2000. – 248 с.
7. Загальна гігієна. Пропедевтика гігієни. / За ред. Є. Г. Гончарука. – К., 1995.
8. Єрмолаєва В. Виховання фізично здорових дітей природними засобами загартування. // Початкова школа. – 2004. - № 5. – С. 56 – 57.
9. Леонов О. Оздоровчі засоби загартування. // Початкова школа. – 2004. - № 12. – С. 60 – 62.
10. Назарук М.М. Основи екології та соціоекології. – Лівів, 2000.
11. Новосельский В.Ф. Азбука физической закалки детей. – К., 1991.
12. Методика физического воспитания школьников./ Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.
13. Павлова И.В. Удосконалювання валеологического утворення студентів фізкультурного вузу; Автореф канд. дис. Омськ, 1999. - 20 с.
14. Столярів В.И., Биховська И.М., Лубишева Л.И. Концепція фізичної культури і фізкультурного виховання (інноваційний підхід) //Теор. і практ. фіз. культ., 1998, № 5, с. 11-15.
15. Татарникова Л.Г. із соавт. Валеология — основа безпеки життя дитини. — СПб: Петрос, 1997. — 240 з
16. Свириденко С. Дбаємо про здоров’я дітей: Програма основ здорового способу життя. Початкова школа, - 1998, №9.
17. Теория и методика физического воспитания: Учедное пособие для студентов./ под ред. Б.А.Ашмарина. – М.: Просвещение, 1979. – 360 с.
18. Трещева О.Л. Програмно-методические основы обучения здоровому образу жизни учащихся. Теория и практика физической культуры. 2000. № 10.
19. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Пособие для учителя. /Под ред. А.М.Шлемина. – М., 1988.
|
