Роль та значення рухливих ігор у розвитку фізичних здібностей дошкільника з інтелектуальними порушеннями

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика психофізичного розвитку дітей дошкільного віку з порушенням когнітивної функції

1.1 Характеристика загального фізичного стану дітей з недорозвитком пізнавальної сфери

1.2 Вплив рухливих ігор та їх підбір, методика проведення з дітьми старшого дошкільного віку з інтелектуальними порушеннями в умовах спеціального дитячого навчального закладу

1.3 Значення використання музикотерапії та психогімнастики під час проведення рухливих ігор та індивідуальної роботи з дітьми із психофізичними порушеннями

2. Корекційно-виховна спрямованість занять фізичного виховання в групах компенсуючого типу для дітей з інтелектуальними порушеннями

2.1 Аналіз практики роботи вчителя-дефектолога по подоланню порушень фізичного розвитку у дітей старшого дошкільного віку з розумовою відсталістю

2.2 Педагогічні рекомендації корекційним педагогам щодо використання елементів музикотерапії та психогімнастики під час проведення рухливих ігор

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

На даний час в системі спеціальної корекційної освіти велика увага приділяється корекції опорно-рухової сфери дитини з особливостями психофізичного розвитку. Оскільки характерними ознаками вроджених або рано набутих форм стійкого органічного порушення пізнавальної діяльності, як відомо є порушення руху.

Проведення рухливих ігор в спеціальних дошкільних закладах для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку є однією з важливих складових загальної системи корекційно-виховної роботи.

Велику увагу вивченню цього питання приділяли такі відомі вчені: В. Вайзман, М. Бернштейн, О. Лурія, М. Кольцова, П. Анохін.

Діти з інтелектуальними порушеннями мають цілий ряд вторинних відхилень розвитку, до їх числа відносимо фізичні, що найчастіше проявляються в зниженні рухового режиму і обмеженому спілкуванні з іншими дітьми, що негативно впливає на загальний морфо-функціональний розвиток дитини.

Метою проведення рухливих ігор в спеціальних дитячих дошкільних установах для дітей з інтелектуальними порушеннями є створення засобами фізичного виховання умов для формування необхідних вікових стато-локомотивних функцій, корекції наявних специфічних рухових порушень, сприяння підвищенню якості основних рухів, що в комплексі повинно сприяти нормалізації комунікативних функцій дітей, практики предметно-практичних дій, освоєнню мікро – та макропростору, розвитку мови та мислення.

Метою даного дослідження є теоретичне вивчення рухової активності дітей дошкільного віку з порушенням інтелектуального розвитку (п‘яти – семи років), в умовах спеціального дошкільного навчального закладу.

Предметом дослідження є характеристика та розкриття значення використання рухливих ігор, а також елементів музико терапії і психогімнастики в поєднанні з рухливою грою.

Об‘єкт дослідження – психолого-педагогічні основи формування рухової активності у дітей дошкільного віку з інтелектуальними порушеннями.

Завдання дослідження:

- З‘ясувати розробленість проблеми корекції рухової сфери дітей з інтелектуальними порушеннями у науково-методичній літературі.

- Проаналізувати сформованість рухової сфери дітей старшого дошкільного віку з особливостями психофізичного розвитку.

- Обґрунтувати використання запропонованих технологій музико терапії та психогімнастики та їх впливу на формування рухової активності дітей.

Експериментальною базою дослідження були: навчально-реабілітаційний центр «Мрія», школа дитячий садок «Центр реабілітації», дитячий навчальний заклад «Барвінок»

1. Загальна характеристика психофізичного розвитку дітей дошкільного віку з порушенням когнітивної функції

1.1 Характеристика загального фізичного стану дітей з недорозвитком пізнавальної сфери

Фізичний стан дітей з порушенням психофізичного розвитку:

На початкових стадіях формування довільних рухів, програмування рухового акту здійснюється головним чином вищими кірковими рівнями. В подальшому оволодіння будь-яким руховим актом компоненти його програмування передаються від нижчих відділів центральної нервової системи на вищі.

Ці механізми формування кірково-підкіркових взаємозв‘язків і служать фізіологічною основою автоматизації рухових навичок при контролі і керівництві в управлінні рухами із сторони кіркового рівня. Важлива роль належить екстрапірамідній системі, при ураженні якої процес автоматизації рухів проходить повільно і потребує спеціального впливу.

У дошкільників з порушенням інтелектуального розвитку виражений недорозвиток рухової сфери виявляється в порушеннях статистичних і локомоторних функцій, координації, точності і темпі довільних рухів. Такі діти пізно починають тримати голову, сидіти, стояти, рухи в них сповільнені, нечітко виражені, вони погано бігають, не вміють стрибати. При тяжкій розумовій відсталості моторний недорозвиток відмічається у 90–100% дітей.

У цих дітей різко виражені порушення координації рухів. Дітям молодшого дошкільного віку важко прийняти і утримувати потрібну позу більше 1–2 секунд; у старшому дошкільному віці – до 7 секунд, при цьому у них спостерігається загальна напруженість, синкінезії в мімічній мускулатурі. Діти з інтелектуальними порушеннями відчувають великі труднощі в переключенні рухів, швидкій зміні поз і дій.

При переважанні процесів гальмування над процесами збудження рухи стають бідними, однотипними, сповільненими, в‘ялими нечіткими. У випадку переважання процесу збудження над процесом гальмування, навпаки спостерігається підвищена рухливість, хаотичного характеру, дітям важко виконувати послідовні, координовані рухи.

Наприклад:

1. Діти з синдромом Дауна – захворювання зумовлене хромосомною патологією, коли замість 46 в клітині людини формується 47 хромосом. Новонароджені з цим діагнозом зустрічаються з частотою 1:600–900. Половина їх народжується з вродженими вадами серця, нирок, сечостатевої системи. У багатьох з цих дітей спостерігаються зниження слуху і зору. Частота туговухості у дітей значно більша (зустрічається у 60–80% випадків), ніж у дітей з іншими формами інтелектуальних порушень.

Приблизно 50% дітей з синдромом Дауна мають близькозорість і у 20% спостерігається далекозорість. Також часто у них спостерігаються такі порушення зорового аналізатора як астигматизм і косоокість.

У дітей з синдромом Дауна в більший мірі, ніж у інших дітей з інтелектуальними порушеннями спостерігається недорозвиток моторної функції. Їм характерні недоліки рухів, ходи, підвищена гнучкість суглобів. Спостерігається велика затримка у розвитку основних статичних функцій (утримування голови, сидіння, прямо стояння, статистичної координації), причому відмічається, що чим функції складніші, тим значно пізніші терміни оволодіння ними.

2. Розвиток дітей з вродженим або набутим токсоплазмозом.

Токсоплазмоз – це захворювання, зумовлене токсоплазмою (найпростішим внутрішньоклітинним паразитом). Розрізняють набутий і вроджений токсоплазмоз.

У першому випадку токсоплазми попадають в організм людини під час контакту з твариною, хворою на токсоплазмоз або при вживанні харчових продуктів, забруднених виділеннями хворих собак, гризунів (фекалії, сеча, слиз, слина), в яких знаходиться збудник захворювання. Попадаючи в стравохід дитини, токсоплазми гематогенним шляхом поширюється на всі органи і системи.

Вроджений токсоплазмоз розвивається в результаті попадання токсоплазмоз в організм плоду з кров‘ю матері, яка заразилась цими паразитами. Збудник, впливаючи на плід, що розвивається, порушує процес ембріогенезу, зумовлюючи виникнення порушень розвитку плоду.

При токсоплазмозі виявляються патологічні зміни у внутрішніх органах (серце, легені, печінка, селезінка). Як правило, має місце гідроцефалія.

Спостерігаються порушення рухової сфери: тонічні і клонічні судоми, парези, паралічі. Невралгічні симптоми можуть поєднуватися з пневмонією, міокардитом, з вираженою жовтяницею.

3. Дана трисомія займає друге місце після синдрома Дауна. Дівчатка з даним синдромом зустрічаються вдвічі частіше, ніж хлопчики. Спостерігається аномалія черепа. Характерними є мікрофтальмія, коротка верхня губа, опущені кутики роту.

У 25% дітей спостерігаються вроджені вади внутрішніх органів. Інтелектуальні порушення діагностуються у всіх хворих. Вираженість інтелектуального порушення коливається від легкого до глибокого.

У дітей з синдромом Реторе спостерігається підвищене психомоторне збудження, рухові порушення з порушеннями координації рухів.

4. Розумова відсталість при вродженому сифілісі. Фізичні показники: диспластичність тілобудови, деформації черепа, спостерігається збільшення печінки і селезінки, різка блідість з жовтуватим відтінком шкіри. Характерні порушення рухової сфери – дітям важко бігати, швидко втомлюються, спостерігається диско ординація.

Класифікація порушень фізичного розвитку і рухових можливостей у дітей з інтелектуальними порушеннями.

Для виявлення рухових відхилень і збережених рухових можливостей дітей А.А. Дмитрієв запропонував таку класифікацію порушень фізичного розвитку і рухових можливостей дітей:

1. Порушення фізичного розвитку: відставання в масі тіла; ожиріння; відставання в довжині тіла; порушення постави; порушення стопи; знижена життєва ємність легень; зменшена окружність грудної клітки; аномалії черепа; аномалії лицевого скилета; дисплазії внутрішніх органів, зовнішніх тканин, кісткової системи.

2. Порушення в розвитку основних рухів: неточність рухів в просторі; неточність рухів у часі; невміння виконувати ритмічні рухи; низький рівень диференціації м‘язевих зусиль; низький рівень розвитку функції рівноваги; дискоординація рухів, гіпер- і гіпотонус м‘язевої системи.

3. Порушення при ходьбі: дискоординація рухів рук і ніг; шаркання ногами; неритмічність рухів; постійні відхилення під час ходьби по прямій; неоднакова довжина кроків; неоднакова амплітуда розмаху рук; стопи обернені всередину або назовні; в‘ялість; постійні відхилення тулуба від вертикальної осі. До цих порушень також слід віднести ходу на напівзігнутих ногах, а також опущену під час ходьби вниз або нахилену убік голову.

4. Порушення рухів під час бігу: великий нахил тулуба вперед; надзвичайно велике напруження рук; маленькі кроки; неритмічність; великий нахил голови вперед; притискання тулуба в сторони; біг на майже прямих ногах і біг на півзігнутих ногах.

5. Порушення в розвитку основних рухових можливостей: відставання від норми в показниках сили основних м‘язевих груп тулуба (рук, ніг, живота, спини); швидкості рухів; витривалості динамічного характеру; швидкісно-силових якостей; гнучкості суглобів.

6. Порушення під час стрибків: дискоординація рухів рук і ніг при відштовхуванні в повітрі; слабке фінальне зусилля; невміння приземлятися; слабкий розмах руками; відштовхування виконується майже прямими ногами.

1.2 Вплив рухливих ігор та їх підбір, методика проведення з дітьми старшого дошкільного віку з інтелектуальними порушеннями в умовах спеціального дитячого навчального закладу

Відомо, що формування рухової функції – одне з найважливіших ланцюгів у загальному розвитку дитини (О. Лурія, П. Анохін, В. Бєхтєрєв, М. Жинкін, М. Кольцова). Вона є першою домінуючою вродженою формою діяльності. Найбільш інтенсивно вдосконалюються рухи у дітей впродовж першого року життя, коли відбувається вертикалізація тіла, формується інтегративна система рухової регуляції. У дітей з інтелектуальними порушеннями ці процеси відбуваються з запізненням.

Рухова активність у дитячому віці – необхідна умова формування основних структур і функцій організму. Рухи в дошкільному віці один із постнатальних стимулів розвитку структури і функцій дитячого організму та розвитку резервних механізмів фізіологічних систем, що забезпечують надійність їх функціонування в різних умовах життя.

Стан моторики дитини є непрямим об‘єктивним показником дозрівання різних відділів центральної нервової системи, яка забезпечує інтегративну діяльність мозку. При затримці дозрівання центральної нервової системи у дітей із особливостями психофізичного розвитку порушується формування інтегративної діяльності мозку. Це проявляється як у недостатній сформованості більш складних форм довільних рухів, так і у наявності окремих вроджених рефлекторних рухових реакцій.

Велике значення в корекції недоліків фізичного розвитку і моторики, розвитку інтелектуальних можливостей дітей з особливостями психофізичного розвитку займають рухливі ігри. В іграх зустрічаються всі основні види рухів – ходьба, біг, стрибки, подолання перешкод, перенесення вантажів.

Велике оздоровче значення мають ігри, які проводять на свіжому повітрі. Щоб рухлива гра пройшла організовано, цікаво і мала певні виховні і корекційні наслідки, вихователь повинен виявити не тільки педагогічну майстерність в доборі гри, а й добре продумати методику її проведення.

Перед тим як обрати гру, необхідно встановити конкретне корекційне завдання, враховувати вікові особливості дітей, фізичну підготовку; слід враховувати місце рухливої гри в режимі дня, послідовність у діяльності дитини, зовнішні умови (сезонність, стан погоди, температуру повітря, площу майданчика та його обладнання).

При доборі та проведенні ігор не слід забувати основного принципу – поступово переходити від найпростіших ігор з нескладними завданнями і зрозумілими рухами до складніших.

Під час пояснення змісту гри дітей розміщують так, щоб кожний добре бачив і чув вихователя (корекційного педагога). Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починають гру. В іграх із шикуванням у коло вихователь стає разом із дітьми у коло Якщо гра починається із руху врозтіч, дітей зручніше шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе в півколо, щоб усім було добре видно і чути.

Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує увагу.

Пояснювати зміст гри треба виразно, доступно, зрозуміло, коротко, щоб не стомлювати дітей. Під час пояснення гри потрібно використовувати жести.

При плануванні рухливих ігор для дітей із інтелектуальним недорозвитком слід пам‘ятати, що жодна система методів не може бути сталою і вичерпною. Щоб забезпечити дитині правильний розвиток, важливо подбати про вдосконалення загальної моторики. Моторика – це властива людям здатність виконувати рухи та керувати ними. Найкращим в даному випадку буде застосування рухливих ігор, які не повинні бути надто втомлюючими і мають на меті приносити задоволення, втіху.

Існує співзалежність між розладами загальної моторики і розладами мовлення у дітей. Тому під час ігор необхідно багато говорити, описувати, пояснювати що ми будемо робити. Взагалі діти дуже люблять використання ігрових казкових моментів, тому найкраще підбирати ігри пов‘язані із героями казок, або грати у ігри – казки [Додаток 1]. Асоціації із звірятами, розвивають асоціативне мислення у таких дітей, і крім того захоплюють їх більше ніж просте виконання фізичних вправ. Казка – найкращий засіб розвитку мислення у дітей. Взагалі будь-яка форма ігрової діяльності краще засвоюється такими дітьми ніж звичайні наказування, що може не дати жодного результату в порівнянні з грою.

Позитивний вплив на дитину має присутність ровесників. Вона прагне демонструвати свої вміння, змагатись з іншими, брати приклад, наслідувати.

Ще однією із важливих характеристик, на яку слід звернути особливу увагу – це наслідування. Усі діти повинні виконувати всі дії, про які йде мова. Наприклад, хтось із дітей під час гри сяде на лаву, тут же кілька дітей зроблять те саме. Але також слід пам‘ятати, що інструктор повинен для таких дітей бути яскравим прикладом, тому слід подбати про яскраве вбрання, але не занадто, щоб також не відволікати ним увагу.

Для успішної роботи спочатку слід разом з психологом оцінити наявний рівень психологічного розвитку дитини. Далі визначається «зона найближчого розвитку» – як дитина виконує складне для неї завдання при допомозі дорослого в порівнянні із самостійною роботою. «Зона найближчого розвитку» дає можливість визначити «завтрашній день розвитку», який відбувається в процесі співпраці. Крім того, для прогнозу розумового розвитку важливо оцінити здатність дитини до переносу засвоєного в спільній діяльності способу розумових дій в ситуацію самостійного виконання аналогічних завдань.

Для успішних результатів при розвитку дитини із порушенням психофізичного розвитку слід особливо звернути увагу на емоційний стан дитини. В першу чергу для її розвитку слід забезпечити тілесний контакт (притулювання, погладжування).

Якщо у дитини спостерігається сповільненість у вираженні емоцій або прояви негативізму, який проявляється в загальному «анти» – ставленні і виконанні всього всупереч, варто звернути на це особливу увагу. Але під час ігор на таких дітей не треба відразу реагувати, залишаючи інших дітей і впрошуючи дитину бавитись. В такому випадку добре щоб під час гри був волонтер, який зміг би поспілкуватись з дитиною, не привертаючи увагу інших.

Особливу увагу під час організації ігрової діяльності з дітьми слід звернути на:

1. Багато таких дітей мають вроджені вади внутрішніх органів, які не завжди, але можуть зумовлювати деякі обмеження у фізичній активності. Тому знаючи про це, потрібно деяким дітям давати перерви та відпочинок під час виконання вправ.

2. Деякі вчені вважають, що більшість дітей мають пупкові кили. Хоч ця патологія у більшості випадків зникає сама по собі, рекомендується не займатись вправами на згинання ніг під прямим кутом.

3. Приблизно 10% дітей із синдромом Дауна можуть страждати від захворювання, яке має назву осьовий підвивих атланта (першого шийного хребця), який виникає внаслідок слабкості зв‘язок. При форсованому згинанні і розгинанні шиї це може привести до того, що шийний відділ хребта стає особливо уразливим, внаслідок чого виникає його ураження, яке в більшості випадків закінчується паралічем кінцівок.

Дуже добре використовувати інвентар безпечного плану – надувні кульки, м‘які м‘ячі, реабілітаційні мати, дартс на ліпучках, шматяні скакалки…

Інвентар повинен бути кольоровий, яскравий. З даним інвентарем добре проводити ігри на розвиток пам‘яті, мислення, вивчення та закріплення кольорів та вміння перенести набуті знання на інші предмети вимагають діяти гуртом, виконувати певні команди (правила, вказівки, інструкції). Непотрібно давати складних ігор, найкраще грати в прості, наприклад, лови, з одним правилом, ловити усіх з хусточками. Вони потребують багато повторювань простих речей, нагадувань, підказок, скерувань словом, або допомогою у виконанні завдання. Найважливіше – це створити атмосферу успіху, і не визначати переможців. Можуть перемагати всі, або кожен у чомусь іншому, що в результаті приведе до перемоги всіх.

При підборі рухливих ігор потрібно орієнтуватися на розвиток дітей, їх фізичну підготовленість, розділ програми, умови і можливості проведення гри.

Рухливі ігри на свіжому повітрі слід проводити щодня під час прогулянки, наприкінці дня, на заняттях з фізичної культури. Добираючи для прогулянки рухливі ігри, обов‘язково слід з‘ясувати, після яких саме занять діти гратимуться. Після малювання, лічби та інших занять, упродовж яких дітям доводиться сидіти, краще проводити такі ігри, під час проведення яких можна було б побігати, пострибати. Можна використовувати іграшки, які стимулюють дітей до ігрової діяльності, наприклад вітрячки, що крутяться під час бігу, паперову стрілу для кидання.

Не рекомендується проводити рухливі ігри з бігом, стрибками в кінці прогулянки, бо фізіологічне збудження може негативно вплинути на поведінку дітей під час обіду і сну.

Правила гри пояснюються конкретно і виразно, розкриваючи найголовніше. У ході гри пояснення доповнюються деякими деталями. Кожна гра починається за умовним сигналом або командою вихователя. Гру закінчують тільки у тому випадку, коли більшість дітей припускаються грубих помилок і потребують додаткового пояснення правил.

Рухливі ігри дозволяють коригувати порушення просторової орієнтації, координацію, рівновагу. Важливе значення для розвитку моторики рук мають ігри з дрібними предметами (малими м‘ячами, естафетними паличками), які сприяють підвищенню тактильної чутливості, покращують рухи рук пальців, розвивають дрібну моторику, силу, спритність [Додаток 2].

Рухливі ігри використовуються в цілях розвитку рухових умінь дітей.

Для розвитку швидкості проводяться ігри з бігом на короткі дистанції, з необхідною швидкою руховою реакцією на мовні сигнали, плескіт в долоні [Додаток 3].

Швидкісно-силові якості розвиваються в іграх з стрибками, метанням, витривалість – в іграх з непереривною руховою діяльністю середньої або нижче середньої інтенсивності в продовж 3–5 хвилин.

Під час поділу дітей на команди, потрібно звернути особливу увагу на те, щоб вони були конкурентоспроможними. Якщо хтось із дітей не підходить в команду за індивідуальним або фізичним розвитком, йому дають індивідуальне спрощене завдання.

Рухливі ігри можуть виконувати специфічні завдання заключної частини заняття з фізичного виховання – приведення організму у відносно спокійний стан, організація закінчення уроку [Додаток 4].

При навчанні дітей гри необхідно багаторазово повторювати її правила і демонструвати, як вона виконується. Дуже довго проводити і дуже часто повторяти гру неможна – вона може надоїсти.

Протягом навчального року розучується з дітьми 3–4 гри, поступово роблячи їх важчими – використовувати різні варіанти цих ігор, змінювати початок, середину або кінець гри. Керувати грою потрібно об‘єктивно, використовуючи такі ігри де ознаки перемоги або програшу були б очевидними для дітей – щоб не створювати конфліктних ситуацій, а суперництво в грі не переростало в особисту неприязнь.

Оптимальний час гри від 3 до 10 хвилин в залежності від поставлених завдань, віку і підготовки дошкільників з особливостями психофізичного розвитку.

При проведенні рухливих ігор визначити фізичне навантаження набагато важче, ніж під час виконання фізичних вправ, не пов‘язаних з ігровими діями. Воно залежить від загального навантаження на занятті з фізичної культури, характеру діяльності дітей на прогулянці, від їхньої активності та інших факторів.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільники з особливостями психофізичного розвитку не перевтомлювалися, потрібно своєчасно припинити гру або знизити інтенсивність рухів.

Зовнішні ознаки втоми – часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість, погіршення координації рухів. Дитина може відчувати навіть запаморочення. Усе це негативно позначаються на загальному стані дитини, призводить до порушення сну й зниження апетиту. Для регулювання фізичного навантаження в грі застосовують різні методичні прийоми:

- зменшення або збільшення тривалості гри;

- зменшення або збільшення кількості повторень усієї гри або окремих її етапів;

- зменшення або збільшення площі (залу, майданчика), на якій проводиться гра;

- скорочення або збільшення дистанції, яку пробігають гравці.

Відомий педагог П.Ф. Лесгафт писав, що завдання фізичного виховання полягає у тому, щоб навчити дітей «свідомо ставитися до своїх рухів». Він високо оцінював виховне значення ігор, обґрунтував, що під час гри здійснюється єдність фізичного і психічного розвитку дитини.

Під час ігрової діяльності у дошкільнят з інтелектуальними порушеннями створюються позитивні умови для розвитку уваги, сприймання, пам‘яті, уточнення певних понять.

1.3 Значення використання музикотерапії та психогімнастики під час проведення рухливих ігор та індивідуальної роботи з дітьми із психофізичними порушеннями

Музикотерапія – являє собою метод, який використовує музику в якості засобу корекції. Музикотерапія передбачає, як цілісне, так і ізольоване використання музики в якості основного і провідного фактора впливу (прослуховування музичних творів, виконання рухів під музичний супровід). Також музикотерапію використовують, як допоміжний засіб для посилення колекційного впливу і підвищення ефективності інших прийомів.

Музикотерапія активно використовується в корекції емоційних порушень для дітей з психофізичним недорозвитком. Також її використання ефективно впливає під час проведення роботи при корекції рухових і мовленнєвих недоліках, психосоматичних захворюваннях, порушеннях поведінки.

Спеціальні фізіологічні дослідження виявили вплив музики на різні системи дитини дошкільника з інтелектуальними порушеннями.

Дослідження впливу музико терапії на дітей з інтелектуальними порушеннями займалися: У. Грюс, З. Мюллер, В. Бестерьов.

Дослідженнями показано, що сприйняття музики підвищує серцебиття. Було виявлено підсилюючий вплив музикальних подразників на пульс, дихання в залежності від висоти, сили звука і тембру. Частота дихальних рухів і серцебиття змінювались в залежності від темпу, тональності музикального твору.

Фізіологічний вплив музики на дітей з інтелектуальними порушеннями оснований на тому, що нервова система, а разом з нею і мускулатура мають здатність засвоєння ритму. Музика, як ритмічний подразник стимулює фізіологічні процеси організму, і спонукає їх проходити ритмічно, як в руховій, так і в вегетативній сфері. Між ритмом рухів і ритмом внутрішніх органів існує певний зв‘язок. Ритмічні рухи являють собою єдину функціональну систему, руховий стереотип. Використовуючи музику, як ритмічний подразник, можна досягнути підвищення ритмічних процесів організму дітей з особливостями психофізичного розвитку в більш строгій компактності енергетичних затрат.

Великого корекційного впливу набуває музикотерапія в поєднанні з рухливими іграми. Правильний підбір музикальної програми – ключовий фактор музикотерапії. Кожний рух у грі має своєрідний характер, тому важливо знайти для нього відповідний музичний супровід. Наприклад, біг, стрибки на місці або з просуванням уперед потребують легкої, бадьорої музики; плавні рухи руками, повільна ходьба – наспівної, спокійної.

Музичні твори для ходьби та бігу в різному темпі, підскоків, стрибків підбирають яскраві, виразні, з чітким фразуванням контрастного характеру. Не можна довільно змінювати темп музики, підстроювати його під рухи дітей, доповнювати акорди, робити купюри. Це порушує характер музики, негативно впливає на її правильне сприйняття. У рухливій грі основна роль відводиться руховим завданням, і музика повинна сприяти їх виконанню.

Серцево-судинна система замітно реагує на музику, і створює хороший настрій. В цьому випадку уповільнюється пульс, підвищується серцебиття, знижується артеріальний тиск, розширюються кровоносні судини.

При подразнюючому характері музики серцебиття пришвидшується і стає слабшим. Під дією музики у дітей змінюється тонус м‘язів і моторна активність.

Музикальна стимуляція зменшує час рухових реакцій, підвищує лабільність здорового аналізатора, покращує пам‘ять і відчуття часу, оживляє умовні рефлекси, що є дуже важливим у корекційній роботі з дітьми з інтелектуальними порушеннями.

Завдяки музиці підвищується рухова активність дітей (кількість локомоцій у ходьбі, бігу в середньому підвищується на 10–15%).

Рухлива гра з музичним супроводом ефективніше сприяє формуванню правильної постави, координації рухів та їх удосконаленню.

Перед тим як розпочати гру, дітям дають прослухати музичний твір, щоб вони зрозуміли його зміст, звертають увагу на характер твору. Так, наприклад говорять: музика у низькому регістрі, повільна «Послухайте, діти, як ходить, перевалюючись, ведмідь і реве низьким голосом». Або: «Послухайте, діти, яка весела, швидка музика – це зайчики весело стрибають на галявині!».

Рухлива гра, яка проводиться з музичним супроводом, викликає у дітей більший інтерес й проходить значно жвавіше.

Роль психогімнастики під час проведення рухливих ігор.

Психогімнастика виникла на стику практичної психології й акторського мистецтва рухів. Людські переживання і почуття «прочитуються» оточуючими по очах, за нахилом голови, ходою, рухами рук і губ. Більшу частину інформації одне про одного ми одержуємо за допомогою невербальної, безсловесної мови – мови міміки і жестів.

Невербальної мови, як і словесної людина навчається з дитинства. У дітей з інтелектуальними порушеннями, і дітей із затримкою у психічному розвитку часто вирізняють не тільки бідність словникового запасу і недорозвиток мовлення, але й несформованість емоцій, невміння виражати свої почуття. Як наслідок, такі діти здебільшого некомунікабельні: вони не вміють бавитись з іншими, з ними нецікаво спілкуватися, вони замкнуті, образливі, часом агресивні.

У практиці корекційної педагогіки емоційну сферу дитини можна розвивати через навчання мови руху, дізнавання про чужі емоції за їх мімічними проявами. Надзвичайно активно цьому сприяє психогімнастика.

Термін «психогімнастика» вживається у широкому і вузькому значеннях. Психогімнастика у вузькому значенні розуміється як ігри, в основі яких лежить використання рухової функції в якості головного засобу комунікації в групі.

Така психогімнастика керована на роз‘язання задач групової корекції: встановлення контакту, зняття напруження.

У широкому значенні психогімнастика – це курс спеціальних занять, скерованих на розвиток і корекцію пізнавальної та емоційно-особистісної сфер.

Психогімнастика, як невербальний метод групової роботи вимагає вираження переживань, емоційного стану, проблем, за допомогою рухів, міміки, жестів.

На практиці психогімнастику поєднують з рухливими іграми.

Завдання психогімнастики:

- розвиток сприймання та уваги;

- розвиток чутливості до особистої рухової активності;

- скорочення емоційної дистанції між дітьми групи;

- формування умінь виражати свої почуття, емоційний стан.

Як правило психогімнастика розпочинається з вправ на розвиток уваги. Це здійснюється завдяки таким вправам:

1. Передача ритму по колу.

Вихователь ставить дітей у коло. І наслідуючи вихователя всі учасники групи по черзі по колу повторюють, плескаючи в долоні, заданий ритм. Ритм вибирається найпростішій, пізніше ускладнюється. При потребі вихователь індивідуально допомагає дитині відтворити ритм. При цьому корегується слухова увага і слухове сприймання.

2. Передача руху по колу.

Вихователь демонструє певний рух (стрибок, підняття рук вгору, біг) діти по черзі повторюють цей рух.

3. Передача почуття по колу.

Вихователь демонструє дітям певне почуття (імітація сміху, суму, плач) і діти по черзі повторюють це почуття. При цьому розвивається мімічна мускулатура.

Другий вид вправ скеровано головним чином на зняття напруження у дітей і складається з найпростіших завдань і рухів. Діти слідом за вихователем імітують такі рухи: «я іду по воді», «я іду по гарячому піску», «я спішу в дитячий садок».

Вправи з психогімнастики передують рухливій грі, або виконуються після її проведення. Вони стимулюють активність дітей в одних випадках і приводять до заспокоєння в інших ситуаціях. Елементи психогімнастики використовуються у Вальдорфській педагогіці. Організація рухливої гри базується на наслідуванні дітьми дій вихователя, який веде гру. Рухлива гра здійснює позитивний вплив на фізичний, інтелектуальний, емоційний розвиток дитини. Формує вміння дітей співпрацювати в колективі, бажання виконувати спільні дії.

Гра в колі – ще одне спеціальне щоденне заняття. Це літературно-музична композиція, яка виконується в колі і супроводжується рухами відповідно до тексту. Для цієї гри вихователь використовує пісні, вірші, пальчикові ігри, скоромовки, лічилки і навіть казки. Під час гри діти багато рухаються. Словесні образи передають рухами рук, тіла, ходи, у всьому наслідуючи вихователя. Усе це дає багато можливостей для мовленнєвого розвитку, позитивно впливає на сферу відчуттів дитини.

Матеріал літературно-музичної композиції добирається вихователем з урахуванням індивідуальних особливостей дітей, їхніх темпераментів, із введенням елементів протилежного змісту; велике й маленьке, легке і важке, швидке й повільне.

Для дитини гра в колі – це справжня соціальна вправа в якій вона повинна: стати в коло, взятися за руки, співати і рухатися. Вихователь допомагає їй подолати усі особистісні і соціальні бар‘єри.

2. Корекційно-виховна спрямованість занять фізичного виховання в групах компенсуючого типу для дітей з інтелектуальними порушеннями

2.1 Аналіз практики роботи вчителя-дефектолога по подоланню порушень фізичного розвитку у дітей старшого дошкільного віку з розумовою відсталістю

Дане дослідження проводилось на базах:

- Школа – дитячий садок «Центр реабілітації»;

- Дошкільний навчальний заклад «Барвінок»;

- Навчально-реабілітаційний центр «Мрія».

Це навчально-виховні заклади для дітей у яких діагностують порушення інтелектуального розвитку різного ступеня.

Зокрема школа – дитячий садок «Центр реабілітації» та ДНЗ «Барвінок» містять групи компенсую чого типу для дітей з інтелектуальними порушеннями.

Навчально-реабілітаційний центр «Мрія» є навчально-виховним закладом для дітей із затримкою психічного розвитку та розумовою відсталістю.

Навчально-виховна та корекційно-реабілітаційна робота у цих закладах здійснюється завдяки співпраці таких спеціалістів: психологів, дефектологів, логопедів, фізичних реабілітологів, олігофренопедагогів, медичних працівників та сім‘ї. [Додаток 5]. Які впливають на розвиток дитини, як мультидисциплінарна команда.

Головним завданням навчально-виховних заходів для дітей з порушенням інтелекту є:

- створення спеціальних умов для корекційно їх спрямованості навчання і виховання, відновлення здоров‘я, подолання порушень психічного і фізичного розвитку, корегування порушень аналізаторів і виправлення мовленнєвих порушень;

- здійснення індивідуального та диференційованого підходу у навчанні та вихованні з урахуванням характеру порушень;

- виховання морального і фізичного здорового покоління;

- формування здорового способу життя, основ особистої гігієни.

Спостерігаючи за заняттями з фізичного виховання ми побачили, що діти малоактивні, майже не спілкуються один з одним, невпевнені, мають порушення постави, не вміють правильно бігати і ходити.

Таким чином робота вчителя дефектолога під час організації занять має свої труднощі, тому необхідно добирати найбільш доцільні прийоми, використовувати відповідні засоби корекції, що складають дві групи:

Перша група – це загальні заходи, що використовують для всієї групи.

Друга група – це індивідуальний підхід до окремих дітей у відповідності до їх специфічних порушень.

Більшість занять, що спостерігалися під час дослідження вихователі, вчителі-дефектологи планували самі, використовуючи на власний розсуд ті чи інші прийоми.

Для дослідження було спеціально розроблено та підготовлено такі документи:

а) індивідуальну карту обстеження (анкету);

б) списки дітей, кожна обстежувана група для обліку стану фізичного розвитку.

У дослідженні брали участь 20 дітей віком 5–7 років із порушенням інтелектуального розвитку. Обстежувався фізичний стан дітей з метою визначення впливу основного захворювання (первинного порушення) – розумова відсталість, на формування вторинних відхилень, зокрема розвитку та формування рухової сфери.

Дослідження проводилось так:

Дитина на пропозицію вчителя-дефектолога виконувала задану дію. При цьому вона отримувала чітку інструкцію, часом показ виконання дії. Показники відмічались в анкеті.

Вивчення розвитку та сформованості фізичного розвитку проводилось в ігровій кімнаті (реабілітаційному залі), але кожна дитина до моменту обстеження була поза нею. Під час експерименту була присутня одна дитина.

Таким чином, діти ставилися у незвичайні для них, штучні умови.

Головним завданням було виявити рівень порушення певної рухової функції; вміння дітей брати участь у колективних іграх.

Поруч з вивченням навичок фізичного розвитку ми знайомилися з методикою роботи вихователів та вчителів-дефектологів. При цьому звертали увагу на побудові занять, особливостей використання прийомів і врахування особливостей психічного і фізичного розвитку дітей. Також на зв‘язок даного заняття з попередньою і наступною роботою, на вміння використовувати знання дітей під час опрацювання нового матеріалу.

Проведене дослідження дозволило виявити сторони формування навичок фізичної культури і дослідити особливості формування рухової сфери.

Дане дослідження підтвердило спостереження дефектологів-методистів, вихователів-практиків, вчителів-дефектологів щодо специфічних особливостей дітей з порушенням інтелекту і їх фізичного розвитку.

Під час проведення дослідження було зорганізовано контрольну і експериментальну групи. У контрольній групі брали участь 10 дітей: 3 дітей з підготовчого класу навчально-реабілітаційного центру «Мрія», 4 дітей з школи-садка «Центр реабілітації» старша група, 3 дітей дошкільного навчального закладу «Барвінок» середня група.

У експериментальній групі брали участь 10 дітей: 3 дітей з підготовчого класу навчально-реабілітаційного центру «Мрія», 4 дітей з школи-садка «Центр реабілітації» старша група, 3 дітей дошкільного навчального закладу «Барвінок» середня група.

Так, контрольна група створювалась з метою дослідити реальний стан фізичного розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями, та простежити темп і стан сформованості фізичної, рухової сфери без використання спеціальних прийомів елементів психогімнастики і музикотерапії.

Експериментальна група створювалась з метою дослідження впливу використання рухливих ігор, елементів музико терапії та психогімнастики на рухову сферу дітей з інтелектуальними порушеннями.

Результати проведеного обстеження контрольної і експериментальної груп до початку психокорекційної роботи над формуванням фізичної сфери практично однакові. В таблицях відображено, що за існуючою методикою у дітей рухова сфера формується повільно, недосконало, не має чіткої мотивації до виконання певних рухів, які потребують додаткових зусиль чи концентрації уваги, відсутня спільна гра, обмежене спілкування між дітьми.

Дане дослідження тривало п’ять тижнів. Протягом цього часу для дітей експериментальної групи були використані такі форми впливу: проводились рухливі ігри з використанням елементів музикотерапії та психогімнастики.

Вправи з психогімнастики передували рухливим іграм, або проводились після них.

Вправа 1.

Тема «Зустріч одне з одним» (етюд на вираження радості).

Мета: Формувати у дітей вміння виражати почуття радості і розвивати мімічну мускулатуру, координацію рухів у просторі, слухову увагу, мислення. Виховувати дружність.

Проведення вправи

Діти розміщені один напроти одного. Уважно послухайте мою розповідь. У хлопчика Василька був друг Андрійко. Але ось настало літо. Василько поїхав, а Андрійко залишився в місті. Сумно без друга. Уже пройшов місяць. Якось іде Андрійко по вулиці й бачить, як назустріч йому йде його друг Василько. Як же вони зраділи один одному!

Виразні рухи: обійми, посмішка.

Вправа 2.

Тема. Передача ритму по колу.

Мета: Вчити дітей виконувати ритмічні рухи, формувати вміння відтворювати заданий ритм; розвивати слухове сприймання, увагу, пам’ять, мислення. Виховувати спостережливість, старанність.

Проведення вправи.

Діти стоять у колі. Вихователь задає певний ритм і кожна дитина по черзі повинна відтворити його плеснувши в долоні.

1) ІІІ ІІ

2) І ІІ І

3) ІІ І ІІ

Вправа 3.

Тема . Капітан.

Мета: Виразне зображення позитивних рис характеру. Формувати у дітей впевненість під час виконання завдання. Розвивати мислення, координацію рухів, правильну поставу. Виховувати старанність, сміливість.

Проведення вправи.

Діти стоять у колі.

Діти уявіть себе капітаном. Капітан стоїть на містку корабля і дивиться вперед. Навколо темне небо, високі хвилі, свистить вітер. Але не боїться капітан бурі, він почуває себе сильним, сміливим і впевненим. Він доведе свій корабель до порту призначення.

Виразні рухи: спина пряма, ноги розставлені, погляд спрямований вперед; іноді підносить до очей уявний бінокль.

Рухливі ігри поєднувались із музикотерапією.

Ігри проводились із супроводженнями музики або з її прослуховуванням до початку або після закінчення гри.

На відчуття ритму, як засіб релаксації, діти прослуховували твір Чайковського «Пори року», де яскраво виражений швидкий і повільний темп, чіткий ритм.

РУХЛИВА ГРА

«Горобчики і кіт»

Мета: Удосконалювати вміння стрибати на обох ногах. Розвивати спостережливість, увагу, пам'ять. Виховувати дружність та сміливість.

Інвентар: обручі.

Хід гри.

Діти стоять в обручах, покладених у ряд на землі (підлозі). Це «горобчики» у «гніздах». Вихователь зображує кота; його «хатка» на відстані 6–8 м. від «гнізд» «горобців». Після слів вихователя «Горобчики полетіли» діти вилітають з «гнізд» і бігають по майданчику. «Кіт тим часом спить. Потім прокидається промовляє «Мяу-мяу» і починає ловити «горобчиків», які ховаються в «гнізда». Спійманих «горобчиків» «кіт» веде в свою «хатку». Гра триває доти, поки «кіт» не спіймає трьох-чотирьох «горобчиків».

Вказівки до гри. Дітей, яких спіймано, відпускають, але підраховують, скільки «горобчиків» спіймав «кіт». Дітям підказують, щоб «кота» вони не лякались і підходили ближче.

РУХЛИВА ГРА

«Веселий музикант»

Мета: Формувати вміння виконувати ритмічні рухи під музику; розвивати фонематичний слух, відчуття ритму, мислення, увагу. Коригувати координацію рухів у просторі, дрібну моторику рук. Виховувати старанність, наполегливість.

Інвентар: маски зайчиків.

Хід гри.

Гра проводиться під музичний супровід. Рухи повинні відповідати музиці.

РУХЛИВА ГРА

«Знайди свій будинок»

Мета: Удосконалювати вміння ходити та бігати врозтіч, виконувати інструкції, вчити орієнтуватися в просторі. Розвивати слухову увагу, мислення, сприймання. Виховувати дружність, старанність.

Хід гри.

Дітей ділимо на дві групи. Одну групу посадили на лаву або стільці на одному боці майданчика (залу), іншу – на другому. На слова вихователя: «Діти по майданчику гуляють, ходять, бігають, стрибають», діти розходяться, ходять і бігають хто куди хоче. Вихователь: «Гей, діти, не зівайте, як почуєте гудок, – тікайте!». Дає сигнал «У-у-у». Діти поспішають на свої місця (до «будиночка») і сідають на свої стільчики.

Вказівки до гри. Під час гри дітям нагадують, щоб вони не наштовхувались один на одного. Вихователь грає разом з дітьми. Називає тих, які жодного разу не наштовхувалися на інших, першими після сигналу повернулися до «будиночка» і тихо сіли на стільці. Вчасно дає сигнал для відпочинку.

Після закінчення кожної гри звучала повільна, заспокійлива музика для заспокоєння дітей.

Під час проведення дослідження виникли такі труднощі:

- дітям було важко зосередити свою увагу на виконанні завдання;

- багато дітей були гіперактивними;

- у багатьох дітей спостерігалася дезорієнтація у просторі та порушення точності рухів у просторі;

- більшість не вміли гратись разом, тобто відсутність спільної гри.

Експеримент на формування фізичного розвитку з використанням елементів музико терапії та психогімнастики тривав потягом п‘яти тижнів, і перед його завершенням проводилось порівняльне обстеження та анкетування дітей двох груп: контрольної та експериментальної.

Так, діти контрольної групи показали такі результати (таблиця 3).

У експериментальній групі відбулися такі зміни. Результати обстеження відображені у таблиці 4.

Аналіз проведеного дослідження показує, що використання рухливих ігор в поєднанні з елементами музикотерапії та психогімнастики мотивує дітей до свідомого відтворення руху, вносить новизну та цікавість, ігровий та драматичний момент.

З допомогою мотивуючих елементів у дітей вдалось сформувати: вміння виконувати ритмічні рухи, покращилась ходьба і біг, появилась спільна гра та взаємне спілкування.

Тому доцільним є використання під час занять фізичного виховання рухливих ігор з елементами музико терапії та психогімнастики.

2.2 Педагогічні рекомендації корекційним педагогам щодо використання елементів музикотерапії та психогімнастики під час проведення рухливих ігор

Корекційна робота на заняттях з фізичного виховання набуває дієвого характеру, якщо вміло поєднувати елементи музико терапії і психогімнастики коли перед дітьми ставляться завдання які сприяють активізації психоемоційної, фізичної, вольової сфери.

Застосування повторень у навчанні є одним з принципів колекційної роботи. Це пояснюється тим, що формування рухової активності у дошкільників не лише сповільнене, а й малопродуктивне.

Практичний характер – теж відносимо до принципу корекції, оскільки слово не носить «сигнального» значення, і часто словесні засоби малодоступні.

Під час роботи із групою дітей з психофізичними порушеннями слід враховувати:

1. Різний темп роботи і динаміку наростання втоми.

2. Врахування індивідуальних особливостей пізнавальних процесів.

3. Врахування індивідуальних особливостей самооцінки, ставлення до власного дефекту.

4. Орієнтація на індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери дитини.

5. Врахування індивідуальних потреб та інтересів дітей.

6. Врахування особливостей характеру.

Тому використання індивідуального підходу є провідним принципом дидактики та засобом корекції порушень дітей з розумовою відсталістю. Значна увага приділяється власне використанню елементів музико терапії та психогімнастики. Для досягнення результативності використання цих корекційних прийомів використовуємо:

– у системі фізичного та нервово-психічного виховання в спеціальному дошкільному закладі для дітей із інтелектуальними порушеннями має здійснюватися комплексний підхід до формування та розвитку їхньої рухової сфери, яка є основою життєдіяльності, розумового та фізичного здоров‘я людини;

– поєднання музикотерапії та психогімнастики з рухливими іграми мають бути складовою індивідуальних і фронтальних занять логопеда та вихователя спеціальної групи в системі корекційно-розвивального навчання та виховання;

– для того, щоб діти займались ефективно, ігри необхідно проводити із задоволенням та ентузіазмом. Лише тоді можна захопити своїм настроєм дітей;

– рухливу гру з використанням елементів музикотерапії та психогімнастики варто будувати таким чином, щоб вона була цілою драматичною дією;

– після закінчення кожної рухливої гри прослуховувати повільну музику для заспокоєння дітей.

Дане дослідження допоможе вчителям-дефектологам і вихователям спеціальних дошкільних навчальних закладів для дітей з порушеннями інтелекту, вихователям груп компенсую чого типу виявити та проаналізувати характери порушення фізичного розвитку у дітей з інтелектуальним недорозвитком; виявити непомітні моменти; покаже, на що необхідно спрямовувати головну увагу, що слід використовувати під час індивідуальних та групових занять для кращого колекційного впливу на загальний розвиток дошкільників з психофізичними порушеннями.

Висновки

Складний процес розвитку особистості та формування фізичної сфери у дітей старшого дошкільного віку із інтелектуальними порушеннями зумовлений сукупністю біологічних і соціальних факторів.

Для дитини середовище виступає не лише як умова, але як джерело розвитку (Л.С. Вигоцький).

У навчально-виховному процесі вчитель-дефектолог повинен враховувати, що діти можуть виконувати посильні вправи, завдання самостійно, опираючись на рівень психічного розвитку, практичний досвід, знання, уміння, навички.

Проте в процесі роботи не слід опиратися лише на вже сформовані психічні і фізичні функції, але слід враховувати потенційні можливості дітей.

Так теоретично дослідивши дане питання ми прийшли до висновку, що рухова діяльність здійснює всебічний вплив на організм людини, і цей вплив більш значний для дитячого організму, що росте і розвивається. Розвиток рухів здійснює значний вплив на становлення відповідних структур мозку.

Рух, за даними М.М. Кольцьової, розглядається, як важливий фактор у розвитку узагальнюючої функції мозку.

Під впливом рухів змінюється динаміка та активація психічних процесів: сприймання, пам‘яті, мислення, мовлення. І.М. Сєченов вперше пов‘язав рухові функції з функціями вищих відділів центральної нервової системи. За його твердженням, нервова система є зібранням різноманітних регуляторів діяльності. Результати досліджень про співвідношення психічного та рухового розвитку вказують на те, що засобами фізичного виховання можна позитивно впливати на психічний розвиток дитини.

Дане дослідження експериментально показує, що застосування рухливих ігор з елементами музико терапії та психогімнастики у навчально-виховному процесі для дітей 5–7 років з інтелектуальними порушеннями корегує рухову сферу. Особливо помітні зміни відбуваються під час виконання ритмічних рухів, ходьбі, бігу.

Також коригується емоційна сфера дітей.

Система запропонованих у дослідженні вправ, прийомів, форм роботи дозволяють забезпечити ефективність формування рухової сфери, та врахування колекційного моменту занять фізичного виховання.

Список використаної літератури

1. Бабенкова Р.Д. О подходе к физическому воспитанию учащихся вспомогательной школы // Дефектология. – 1980 – №2.

2. Бебриш Э.П. Некоторые особенности физического развития умственно отсталых учащихся // Дефектология. – 1976 – №4.

3. Бернштейн Н.А. Физиология движений и активность, М: Наука, 1990.

4. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. – М., 1966.

5. Вільчковський Є.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. – Львів: ВНТЛ, 1998. – 336 с.

6. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. – М., 1983. – Т. 5: Основы дефектологии.

7. Дмитриев А.А. Исследования влияния дозированных физических нагрузок на организм учащихся // Дефектология. – 1981 – №5.

8. Дмитриев А.А. Физическая культура в специальном образовании: Учеб пособие для студ. Высш. пед. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 176 с.

9. Иванченко Г.В. Психология восприятия музыки: подходы, проблемы, перспективы. – М.: Смысл, 2001. – 264 с.

10. Кольцова М.М. Двигательная активность и развитие функций мозга ребенка. – М.: Педагогика, 1973.

11. Кораблина Е.П. Телесно-ориентированная терапия и танцтерапия // Кораблина Е.П., Акиндинова И.А., баканова А.А., Родина А.М. Искусство исцеления души: Этюды о психологической помощи: Пособие для практических психологов. – СПб, 2001. – С. 83–90.

12. Лурия А.Р. Высшие корковые функции человека и их нарушения при локальных поражениях мозга. – М., 1962.

13. Маринчева Г.С., Гаврилов В.И. Умственная отсталость при наследственных болезнях. – М., 1988.

14. Мастюкова Е.М. Ребенок с отклонениями в развитии. – М., 1992.

15. Мастюкова Е.М., Московкина А.Г. Основы генетики: Клинико-генетические основы коррекционной педагогики и специальной психологии: Учеб. пособие для студ. пед. высш. учеб. заведений / Под ред. В.И. Селиверстова, Б.П. Пузанова. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 368 с.

16. Пасынкова Н.Б. Влияние музыкального движения на эмоциональную сферу личности // Психологический журнал. 1993. Т. 14, №4. – С. 142, с. 142.

17. Петрушкин В.И. Музыкальная психотерапия. – М.: Владос, 2000. – 176 с.

18. Приходченко Н.Н., Шкурат Т.П. Основы генетики человека. – Ростов-на-Дону, 1997.

19. Приходько О.Г., Моисеева Т.Ю. Дети с двигательными нарушениями: Методическое пособие. – М.: Полиграф сервис, 2003. – С. 4–9.

20. Пензулаева Л.И. Подвижные игры и игровые упражнения для детей 3–7 лет. – М.: Владос, 2000.

21. Сермеев Б.В. Методика воспитания двигательных качеств у аномальных детей. – Горький, 1976.

22. Синьов В.М., Шеремет М.К., Шевцов А.Г., Руденко Л.М. Взаємозв‘язки медицини та педагогіки в системі кадрового забезпечення реабілітаційних закладів для осіб з обмеженими функціями здоров‘я // Соціальна педіатрія Випуск ІІІ: Збірник наукових праць. – К.: Інтермед, 2005. – 412 с. – С. 86–90.

23. Скворцов И.А. Детство нервной системы. – М.: Привона, 1995. – С. 49–55.

24. Стребелева Е.А., Мишина Г.А., Выродова Н.А. Коррекционная помощь детям раннего возраста с органическим поражением ЦНС: Метод. пособие / Под ред. Е.А. Стребелевой. – М.: Полиграф сервис, 2003. – 124 с.

25. Справочник по детской физкультуре. – Л., 1999.

26. Эфроимсон В.П., Блюшина М.Г. Генетика олигофрений, психозов, эпилепсии. – М., 1978.

Додаток 1

Рухлива гра «Гуси – лебеді»

Мета: Розвивати слухову увагу, орієнтація в просторі, швидкість. Формування активного мовлення – вміння відповідати на запитання. Виховувати рух у заданому напрямку, колективність, дружність.

Хід гри

Вихователь вибирає учасників – «вовка», «господаря», інші діти – «гуси – лебеді». З одного боку майданчика накреслено будинок, де живуть «господар» і «гуси», на іншому живе «вовк» під горою. «Господар» випускає «гусей» у поле погуляти, зеленої травички поскубати. «Гуси» йдуть від будинку досить далеко. Через деякий час «господар» кличе «гусей» і між ними відбувається така розмова.

Господар: Гуси – гуси.

Гуси: Га – га – га.

Господар: Їсти хочете?

Гуси: Так – так.

Господар: Так летить скоріш додому!

Гуси: Нам не можна.

Сірий вовк під горою!

Не пускає нас додому!

«Гуси» бігають у будинок, а «вовк» намагається їх піймати. «Гуси» повинні «літати» по всьому майданчику. «Вовк» може ловити їх тільки після слів: «Не пускає нас додому!». Піймані виходять із гри.

Гра закінчується, коли всі «гуси» піймані. Останній «гусак», що залишився (найбільш спритний і швидкий), стає вовком.

Додаток 2

Гра «Пальчики і палочки»

Корекційна мета: розвиток уваги, зосередженості, дрібної моторики рук. Виховання дружності, наполегливості.

Інвентар: палички довжиною 5 см.

Перед кожною дитиною на столі розкладаються по 5 маленьких паличок довжиною – 5 см.

Всі учасники гри з‘єднують кінчики пальців своїх рук «віялом» і по команді починають збирати палички, затискаючи їх по одній між з‘єднаними великими, вказівними, середніми, безіменними пальцями і мізинцями. Виграє той, хто швидше всіх і правильно виконає завдання.

Додаток 3

Гра «Хто швидше»

Корекційна мета: розвиток уваги, швидкості, просторової орієнтації, хапаючи рухів. Виховання активності, наполегливості у досягненні мети.

Інвентар: палички червоного та синього кольорів.

Хід гри

Дітей ділять на команди по 3–5 дітей.

Гравці команд мають палички свого кольору. Вихователь розкидає усі палички по майданчику. По сигналу вихователя гравці збирають палички свого кольору. Програє та команда, гравець якої останнім повернувся із своєю паличкою.

Додаток 4

Рухлива гра: «Спостережливі»

Корекційна мета: розвиток спостережливості, слухового сприймання.

Інвентар: паличка, листки паперу.

Хід гри

Діти сидять на гімнастичній лаві. Вихователь виконує за їх спиною різноманітні шуми (ламає паличку, розриває листок паперу, стукає по стіні та інш.). Учасники повинні догадатись на слух, що робить вихователь.

(Але перед цим вихователь демонструє звучання кожного звука перед дітьми).

Гра «Стій прямо»

Корекційна мета : розвиток уваги, пам‘яті, вироблення правильної постави.

Діти стоять спиною до стіни, торкаючись її лопатками, потилицею і запам‘ятовують це положення. За командою вихователя вони роблять крок вперед, зберігаючи це положення. Після цього по команді роблять крок назад в тому ж положенні, перевіряють себе, після чого роблять два кроки вперед і назад.